Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ГРУПОЮ ОСІБ

 

Мельников Анатолій Миколайович
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ГРУПОЮ ОСІБ
   


12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2004

Дисертацією
є рукопис

Робота виконана
в Національній академії внутрішніх справ України

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор Коржанський Микола Йосипович, юридична академія МВС, професор кафедри кримінального права (м. Дніпропетровськ)

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, член кореспондент Академії правових наук Шакун Василь Іванович, Національної Академії внутрішніх справ України, перший проректор

кандидат юридичних наук, доцент Денисов Сергій Федорович, Запорізький юридичний інститут МВС України, начальник кафедри кримінального права

Провідна
установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра кримінального права, м. Київ

Захист відбудеться “27” січня 2005 року о 1400 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України ( 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)

Автореферат розісланий “ 8 ” грудня 2004 року.

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.Д.Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Забезпечення розбудови України як демократичної, незалежної, суверенної, соціальної та правової держави, що передбачає ст.1 Конституції України, вимагає насамперед досягнення відповідних успіхів у боротьбі із злочинними посяганнями на ці суспільні цінності. Як свідчить сьогоденна практика найбільшу шкоду українському державотворенню чинить злочинність та особливо її частина, що називається груповою. Серед всіх реєстрованих злочинів, сьогодні в Україні, майже 30,0% злочинів вчиняються групою осіб. Зелінський А.Ф. вважає, що ця цифра надто завищена.
Наше дослідження і аналіз більше ніж 300 кримінальних справ, розглянутих судами Донецької і Запорізької областей показує, що ця цифра не завищена, а занижена. Що стосується тяжких злочинів, то їх переважна більшість вчиняється групою осіб.
Проблеми кримінальної відповідальності за вчинення групових злочинів досліджували – Бандурка О.М. (Вандализм, 1996); Бурчак Ф.Г. (Учение о соучастии, 1969); Галиакбаров Р.Р. (Групповое преступление: постоянные и переменные признаки, 1973); Городецький Ю.В. (Добровільна відмова при співучасті, 2002); Гуторова Н.О. (Вчинення злочину організованою групою, 1996); Зелинский А.Ф. (Бывает ли преступная группа неорганизованной, 1998; Криминальная психология, 1999); Ковальов М.І. (Соучастие в преступлении, 1960, 1962); Кваша О.О. (Організатор злочину, 1999); Коржанський М.Й. (Кваліфікація злочинів, 1998, 2002); Литвак О.М. (Державний вплив на злочинність, 2000, Держава і злочинність, 2004); Марчук Е.К. (Кримінологічна та кримінально-правова характеристика злочинних організацій, 1998); Тельнов П.В. (Понятие и квалификация групповых преступлений, 1974); Яницька Н.В. (Групова корисливо-насильницька злочинність молоді та її попередження, 2000) та деякі інші дослідники.
Ці проблеми певною мірою викривалися також у курсах, підручниках, посібниках та інших виданнях із Загальної частини навчального курсу “Кримінальне право України”.
В той же час загальна проблема кримінальної відповідальності за злочини, вчинені групою осіб, не має і сьогодні задовільного вирішення. Ні доктрина кримінального права, ні кримінальне законодавство України не мають чітко визначеного поняття і ознак злочинної групи. Не зовсім чітко і послідовно визначено поняття злочинної групи у ст.28 КК України.
Відсутність чітко визначеного у законі поняття злочинної групи, створює суттєві труднощі працівникам правоохоронних органів та особливо органів МВС України, для вирішення багатьох практичних завдань при роботі над кримінальними справами про відповідальність за вчинення злочину групою осіб.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Тема дисертації є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України “Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2004 рр.” та програми Національної академії внутрішніх справ України “Основні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2000-2004 рр.”. Актуальність теми дослідження випливає із Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 2000-2004 рр. та спрямованістю її на виконання Указу Президента України “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією” від 06.02.2003 р. № 84/2003 та указу від 18.02.2002 р. “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”.
Тема дисертації обговорена і затверджена Вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 10.09.2002 р. як складова частина програми наукових досліджень академії.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертації автор вважає визначення групи осіб як суб’єктів злочину, з їх загальною характеристикою та окремими особливими об’єктивними ознаками.
Для досягнення цієї мети були запроваджені і виконані наступні завдання:
1. Проведено глибокий та всебічний аналіз чинного законодавства України і кримінального законодавства іноземних держав (Росії, Німеччини, Польщі, Японії), які визначають групу осіб як суб’єктів злочину.
2. Вивчена спеціальна юридична література з кримінального права, кримінології, психології та соціології про психологічну та діяльну поведінку групи осіб.
3. Розроблена система критеріїв визначення групової діяльності та її особливостей і відмінностей.
4. Обґрунтовано висновки про кількісний склад злочинної групи.
5. Сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що утворюються у процесі діяльності кількох осіб та їх особливості і суспільні якості, які мають кримінально-правове значення і впливають на кримінальну відповідальність за діяння, вчинені спільної групою осіб. Об’єкт дослідження передбачає повний розгляд проблеми кримінальної відповідальності за діяння, вчинені групою осіб.
Предметом дослідження є група осіб, як спільний суб’єкт діяльності, що має специфічні об’єктивні ознаки і може бути визнана суб’єктом злочину.
Головним у визначенні предмета дослідження було обґрунтування кількісного складу злочинної групи, а також загальна характеристика і психологічні особливості злочинної діяльності групи осіб.
Методи дослідження. Виходячи із поставлених мети і завдань роботи, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, були використані такі методи:
? загальнонауковий діалектичний метод, який забезпечив повний і комплексний підхід до визначення загального поняття групи осіб як суб’єкта злочину;
? приватні наукові методи: догматичний дозволив проаналізувати норми чинного КК, якими передбачається відповідальність за вчинення злочину групою осіб; історико-правовий при дослідженні норм про кримінальну відповідальність за вчинення злочину групою осіб; порівняльно-правовий при порівнянні кримінального законодавства України про відповідальність за вчинення злочину групою осіб із відповідними нормами законів зарубіжних країн; соціологічний метод використовувався при збиранні та дослідженні емпіричного матеріалу.
При роботі над дисертацією була використана також спеціальна література з теорії держави і права, кримінології, психології, соціології, кримінального процесу.
Наукову базу дисертації складають Конституція України, Кримінальний кодекс України, Укази Президента України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти МВС України та інших відомств, які стосуються боротьби із злочинністю.
У дисертації використані статистичні дані про злочини, вчинені групою осіб у Донецькій і Запорізькій областях за 1999-2002 рр., і матеріали про розгляд судами цих областей кримінальних справ про злочини, вчинені двома особами і групою осіб.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у новому визначенні групи осіб як суб’єктів злочину: вперше у вітчизняній кримінально-правовій доктрині обґрунтовано висновок, що утворенню злочинної групи сприяють спільні дії не двох, а трьох суб’єктів злочину, що будь-яка група, яка діє спільно і узгоджено, є організованою, що неорганізованої групи немає і не може бути.
Вперше у кримінально-правовій літературі проведено глибокий аналіз злочинної діяльності двох суб’єктів, які вчинили передбачене кримінальним законом діяння, суспільні та юридичні особливості такої діяльності і його кримінально-правова кваліфікація.
На підставі цього аналізу внесені пропозиції щодо вдосконалення норм ч.1 ст.28 КК України, де законодавчо передбачено визначення поняття – вчинення злочину двома особами. Такий новий вид співучасті у вчиненні злочину потребує і нових підходів до покарання учасників цієї співучасті. У дисертації обґрунтовується висновок, що певний злочин, вчинений двома особами, заслуговує більш суворої кари, ніж такий же злочин, вчинений наодинці, але більш м’якої кари, ніж такий же злочин, вчинений групою осіб, тобто трьома і більше суб’єктами злочину.
Практичне зазначення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації містять конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства України, зокрема, ст.28 КК України, практичне застосування цих пропозицій дасть змогу підвищити ефективність боротьби з груповою злочинністю, забезпечити більшу справедливість кримінального покарання.
Використання матеріалів дисертації у навчальному процесі юридичних навчальних закладів буде сприяти підвищенню знань юристів про злочинну групову діяльність і, зокрема, про вчинення злочину групою осіб.
Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертації, висновки і пропозиції автора обговорювалися на засіданні кафедри теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України, вони використані також при підготовці наукових статей та при написанні окремих розділів підручника з кримінального права.
Окремі положення дисертації були оприлюднені на науковій міжнародній конференції з проблем боротьби з розповсюдженням наркотиків (м. Дніпропетровськ, 17-18 жовтня 2003 р.).
Наукові результати, одержані автором, впроваджені у навчальний процес та науково-дослідну практику курсантів і слухачів Донецького юридичного інституту МВС та Національної академії внутрішніх справ України при читанні курсу лекцій із Загальної частини кримінального права.
Автором підготовлена і подана доповідна записка з пропозицією про вдосконалення редакції ст.28 КК України. (акт Головного науково-експертного управління Верховної Ради України № 06 – 19/15 - 774 від 16 квітня 2004 р.).
Публікації. Результати дослідження викладені у п’яти наукових статтях у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації відповідає меті та науковим завданням, а також вимогам ВАК і складається із вступу, трьох розділів, які мають вісім підрозділів, висновків і пропозицій, чотирьох додатків та списку використаних джерел (189 на 9 сторінках). Загальний обсяг дисертації 184 сторінки, з яких 163 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається об’єкт, предмет, завдання та мета дослідження, розкриваються теоретичні та методологічні засади, нормативна та емпірична база дослідження, викривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про апробацію результатів дослідження, зазначається структура та обсяг дисертації.
Розділ перший “Загальна характеристика та види злочинної групи” складається з двох підрозділів, присвячених визначенню групи осіб як суб’єктів злочину, та дається характеристика і види злочинних груп.
У першому підрозділі “Визначення групи осіб як суб’єкта злочину” зазначається, що злочинна група як суб’єкт злочину характеризується різними об’єктивними та суб’єктивними ознаками. У кримінології розрізняють три рівні організованих злочинних групи:
1) Низький рівень, утворений з великої кількості груп, які діють в межах міста або району і, як правило, не мають корумпованих зв’язків в органах влади.
2) Середній (регіональний) відносно великий, значно більший, ніж з трьох учасників – банди та інші злочинні угрупування, з чітко визначеною структурною побудовою. Можливі іноді корумповані зв’язки з владою і кримінальний вплив в межах області та суміжних областей.
3) Вищий, міжрегіональний і міжнародний рівень складається із злочинних організацій з розвинутими вертикальною (ієрархічною) і горизонтальною (функціональною) структурами. Без проникнення у владні структури злочинна діяльність таких об’єднань майже неможлива. Тому вузьке визначення організованої злочинної групи, яке зараз домінує у кримінологічній літературі, характеризує саме цей рівень і, частково – середній.
Злочинна організована група (банда, угрупування, організація) – це стійке об’єднання, не менше трьох осіб, створене заради спільної злочинної діяльності, яке має ієрархічну і функціональну (розподіл ролей) структури та солідарність співучасників в орієнтації на загальний успіх. У спеціальній літературі наголошується, що мінімальна кількість учасників злочинної групи – троє. Лише починаючи з тріади виникає групова психологія і структурування групи.
Разом з тим, судова практика і теорія сучасного кримінального права визначають, що злочинне об’єднання навіть двох співучасників – це вже група, а якщо вони об’єдналися надовго – то стійка, а тому – організована.
При цьому не враховуються загальновизнані ознаки всякої неформальної соціальної групи – структурованість, тобто ієрархія та розподіл ролей, що неможливо серед двох осіб. Прагнення посилити кримінальну відповідальність, поширити надзвичайне антимафіозне законодавство на звичайну співучасть, навіть мінімальну, бере верх.
Відсутність законодавчого визначення суб’єкта організованої злочинної діяльності та ототожнювання злочинної групи з двома співучасниками, призвели до того, що були створені для протидії організованій злочинності спеціальні підрозділи МВС і СБУ. Замість того, щоб викривати та знешкоджувати мафіозні клани в економіці та в інших галузях суспільного життя, ці підрозділи досить часто порушують кримінальні справи і ведуть розслідування злочинів, які не мають ознак організованої злочинності. Про це свідчать матеріали окремих кримінальних справ і виступи преси, а також і офіційне листування.
Новий КК України передбачає загальні норми (ст.29 і ст.30) про відповідальність організаторів та учасників організованої групи і злочинної організації. Організатор відповідає за всі конкретні злочини, вчинені організованою групою, якщо вони об’єднані його наміром, інші учасники підлягають відповідальності лише за ті злочини, у підготовці та вчиненні яких вони брали будь-яку участь.
Таким чином, вчинення злочину групою осіб є загальною ознакою організованої злочинності.
Організованою злочинністю називається сукупність злочинів, скоєних злочинними групами на певній території або у певній галузі людської діяльності. Всупереч логічній досконалості такого визначення, воно не знайшло підтримки ні в законодавстві, ні в доктрині.
Закон України “Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю” від 30.06.1993 р. визначає організовану злочинність як “сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку із створенням та діяльністю організованих злочинних угрупувань” (ст.1). Обидва ці визначення збігаються, але невідомо, по-перше, що це за злочини, які вчиняються “у зв’язку із створенням та діяльністю організованих злочинних угрупувань”, а по-друге, що розуміти під “організованими злочинними угрупуваннями”.
Судами Донецької області за три роки (2000-2002 рр.) було розглянуто 55697 кримінальних справ (2000 р. – 20550, 2001 р. – 17131, 2002 р. – 18016. Із загальної кількості розглянуто: у 2000 р. – 16728 справ стосовно злочинів, вчинених однією особою і 3822 справи стосовно злочинів, вчинених групою осіб, у 2001р. відповідно – 13945 і 3186, у 2002 р. відповідно – 14666 і 3350. Із всієї кількості злочинів, вчинених двома і більше особами, двома виконавцями скоєно щорічно приблизно таку кількість злочинів – 131 злочин у 2000 р., 127 злочинів у 2001 р. і 111 злочинів у 2002 р., тобто 2,3 – 2,4% кожного року.
Приблизно такі ж показники дають матеріали про вчинення злочинів групою осіб за 2000-2002 рр. за даними Слідчого управління УМВС Донецької області. Всього було матеріалів за три роки – 32872, а по роках цих матеріалів було: 2000 р. – 11047, 2001 р. – 10585 та 2002 р. – 11240, з них було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно 319 матеріалів у 2000 р., 291 матеріалів у 2001 р. і 309 матеріалів у 2002 р.
Для порівняння ми брали такі ж дані у Запорізькому обласному суді: всього судами Запорізької області за три роки (2000-2002 рр.) було розглянуто 52184 кримінальні справи, з яких: 2000 р. – 17681 справу, 2001 р. – 17501 та 2002 р. – 17002.
З них, групою осіб були вчинені: 2000 р. – 3182 злочини, 2001р. – 3255 та 2002 р. – 3162.
За даними слідчого управління Запорізького УМВС України було розглянуто матеріали про вчинення злочинів групою осіб: 2000 р. – 10638, 2001р. – 10259 та 2002 р. – 10310 матеріалів, з яких кримінальні справи були порушені: 2000 р. – 10432, 2001р. – 10011 та 2002 р. – 10068 справ. Як за матеріалами судів Донецької області, так і за даними судів Запорізької області кількість злочинів, вчинених двома виконавцями, складає 2,3%-3,0%. При цьому треба зазначити, що у деяких випадках ми визнавали вчинення злочину двома виконавцями, коли слідством і судом не були встановлені інші учасники групи. Не зараховували ми до цих злочинів лише ті випадки, коли були якісь відомості про інших членів групи. Якщо таких відомостей зовсім не було, то такий злочин визнавався вчинений двома виконавцями. Наведені нами статистичні дані про розгляд кримінальних справ судами Донецької і Запорізької областей переконливо свідчать про те, що вчинення злочину двома виконавцями трапляється відносно рідко, тобто лише у 2,0-3,0% випадків від загальної кількості злочинів, вчинених групою осіб.
Спільна злочинна діяльність пари (двох осіб) не має властивостей групи. Вона не має структурного розподілу ролей, крім звичайного лідерства одного із подружжя, чи друзів або родичів. У суспільній діяльності двох не виявляється опозиція, немає пригнічення кожного із членів спільності, немає і випробування одним одного. Таким чином, групу осіб як суб’єкта злочину, утворюють не двоє виконавців злочину, а троє. Лише троє можуть визнаватися групою, а двоє – це лише двоє, а не група. Отже і у законодавчому визначенні групи як суб’єкта злочину, необхідно вказати, що злочинну групу утворюють троє співвиконавців, які заздалегідь чи під час скоєння злочину домовилися про спільне його вчинення.
Практика свідчить, що злочинів, які були вчинені двома суб’єктами, небагато. Порівняно із злочинами, що були вчинені групою у складі трьох і більше співучасників, злочини, що були вчинені наодинці, складають за даними Донецького УМВС приблизно 0,5%. Так у 2002 р. судами Донецької області було розглянуто всього кримінальних справ про 18016 злочинів, з яких, групою було вчинено 2703 злочини, а двома особами було вчинено 111 злочинів.
Судами Запорізької області у 2002 р. було розглянуто 17002 кримінальні справи, з яких видно, що 2551 злочин було вчинено групою осіб, а двома суб’єктами було вчинено 87 злочинів. Тобто і за матеріалами Запорізької області видно, що двома особами вчинено не більше 0,5% злочинів від кількості злочинів, скоєних групою осіб.
З 250 кримінальних справ про злочини, вчинені групою осіб, що були розглянуті судами Донецької області за 2000-2002 рр., виявлялось 29 кримінальних справ про злочини, що були вчинені двома особами.
Таким чином, ми маємо всі наукові і практичні підстави пропонувати зміни у кримінальному законі про визначення групи як суб’єкта злочину.
Для цього ми пропонуємо ст. 28 КК України викласти у такій редакції:
“Стаття 28.
Вчинення злочину двома особами, групою осіб або злочинною організацією.
1. Злочин визнається вчиненим двома особами, якщо у його вчиненні безпосередньо брали участь двоє суб’єктів злочину.
2. Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили три або більше осіб, які діяли без попередньої змови між собою.
3. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групи осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (три і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
4. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, тобто стійким ієрархічним об’єднанням трьох і більше осіб, які зорганізувалися для спільної діяльності з метою вчинення одного чи багатьох тяжких злочинів або з метою керівництва чи координації злочинної діяльності, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.”
Так законодавчі положення охоплюють всі можливі випадки вчинення злочину кількома особами і передбачають всі можливі ситуації відповідальності за вчинення злочину кількома особами.
У другому підрозділі “Види злочинних груп” наводяться ознаки та види злочинних груп, що передбачені ст. 28 КК України.
Ст.28 КК України розподіляє вчинення злочину кількома особами на чотири види групових злочинів:
1. До першого виду належать групові злочини, що були вчинені двома або більше особами, які були виконавцями злочину і попередньо, тобто до початку злочину, про його вчинення між собою не домовлялися ( ч.1 ст.28 КК України).
2. Другим різновидом групового злочину є діяння, що було вчинене двома або більше виконавцями, які заздалегідь, тобто до початку злочину домовилися про його спільне вчинення ( ч.2 ст.28 КК України).
3. Третім видом групового злочину є вчинення злочину організованою групою.
Злочин вважається вчиненим організованою групою, якщо у його готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об’єднаних єдиним планом, з розподілом функції учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч.3 ст.28 КК України).
Таким чином, КК України відокремлює організовану групу (ч.3 ст.28) від просто групи (ч.1 і ч.2 ст.28), яка не є організованою.
Між тим у психології обґрунтовано визнається, що неорганізованої групи людей немає і бути не може. (Зелінський А.Ф.).
Усталене розуміння малої неформальної групи у психології полягає в тому, що така група неможлива без ієрархічної структури, конформізму її членів і розподілу ролей між ними. Всі психологи зазначають, що структурність, солідарність і стійкість – це і є ознаки організованості будь-якої злочинної групи. Якщо вона не організована, то це не група, а тимчасове спільне виконання якихось тимчасових ролей, наприклад, пасажири одного рейсу у літаку, або черга покупців у магазині тощо. Отже двоє, пара – не група. Група завжди має більше двох членів.
Розділ другий “Законодавчі ознаки злочинної групи осіб” складається з трьох підрозділів.
У першому підрозділі “Історія розвитку законодавства про кримінальну відповідальність групи осіб” просліджуються історичні етапи розвитку законодавства про кримінальну відповідальність групи осіб.
Вперше у законодавстві про покарання за злочин, вчинений кількома особами, говорилося у ст.31 “Руської правди” Ярослава Мудрого, що була укладена князем у 1016 р. У ст.31 зазначалося: “А иже крадет любо кон(ь) любо воли, или клеть, да аще будеть един крал, то гривну и тридесят резан платиты ему, или их будет 18, по три гривне и по 30 резан платить мужеви”.
Більш детальною та поширеною була визначена кримінальна відповідальність групи осіб за спільне вчинення злочину Укладенням законів, створених українськими законодавцями у м. Глухові в 1743 р.
Зведенням законів кримінальна відповідальність чітко персоніфікувалася: “нихто ни за кого терпеть не должен, токмо сам за свою вину” (артикул 5 глави ІХ).
Зведенням законів значно підвищувалася відповідальність за вчинення злочину кількома особами. Наприклад, зведення законів про відповідальність і покарання за вбивство групою осіб передбачало в окремому артикулі: “О убийстве одного от нескольких человек” зазначав артикул 11 Зведення Законів.
У Зведенні Законів вперше у російському законодавстві злочинні групи поділялися на три види: скоп, зговір, шайка.
Вперше у Зведенні Законів відрізнялися злочинні групи, які діяли за попередньою змовою чи без неї.
Найбільш повно була регламентована кримінальна відповідальність групи осіб в Укладенні про покарання уголовні і виправні 1845 р. (Уложение о наказаниях уголовных и исправительных), які були повторені у такому ж Укладенні 1885 р.
Що стосується кількості учасників шайки, то Укладення не вирішило цього питання. Але у рішенні уголовного касаційного департаменту у справі Євдокимова було вказано, що неодмінною умовою шайки є наявність, у крайньому разі, “трьох її учасників”.
Укладення про покарання уголовні і виправні 1845 р. вперше у російському законодавстві передбачало кримінальну відповідальність шайки, і у Особливій частині Укладення визнавалось вчинення злочину шайкою як обставиною, що суттєво посилює покарання.
У другому підрозділі “Об’єктивні ознаки злочинної групи осіб” вказується, що у КК України головні об’єктивні ознаки злочинної групи визначаються у ст.28. Найбільш важливими, визначальними, об’єктивними ознаками злочинної групи є такі: кількісний склад (два чи більше) учасників групи; наявність чи відсутність попередньої змови про спільне вчинення злочину (ч.1 і ч.2 ст.28 КК України); об’єднання зусиль всіх членів групи для спільного вчинення певного злочину; наявність причинного зв’язку між діями всіх членів групи і настання злочинних наслідків, які є спільним результатом дій кожного члена групи і всіх у сукупності, оскільки кожен член групи вніс свій внесок до їх настання.
Кількісний склад (два чи більше) учасників злочинної групи є найбільш важливою її ознакою. Згідно з законом злочинна групи може складатися із двох чи більше учасників ( ч.1 і ч.2 ст.28 КК України).
Злочинну групу можуть утворювати двоє чи більше осіб, які мають всі ознаки суб’єкта злочину. Якщо ні один із двох учасників групи не має властивостей суб’єкта злочину (малолітній, неосудний), то тут немає і злочинної групи.
У третьому підрозділі “Суб’єктивні ознаки злочинної групи” дається характеристика суб’єктивним ознакам злочинної групи.
Головними ознаками злочинної групи є суб’єктивні ознаки, до яких належать: взаємна погодженість дій всіх членів групи; змова про спільне вчинення злочину; взаємна усвідомленість вчинення злочину спільними зусиллями; наявність двобічного суб’єктивного зв’язку між членами групи; участь у вчиненні злочину декількох суб’єктів злочину.
Діяння, яке не має взаємопогодженості і взаємоусвідомленості, яке усвідомлюється лише однією діючою особою і не усвідомлюється іншими діючими особами, не може визнаватися вчиненим злочинною групою осіб.
Першою і найбільш важливою ознакою вчинення злочину групою осіб (співучасть) є погодженість дій між всіма членами групи. Така погодженість називається чи визначається змовою. Змова є погодженість про вчинення певних дій кожним членом групи. Для визнання вчинення злочину групою осіб недостатньо єдності. Група завжди діє за внутрішньою погодженістю, яка виникає внаслідок змови явної або вираженої мовчанням.
Діяння не може визнаватися груповим, якщо дії однієї особи лише об’єктивно сприяли вчиненню злочину іншою особою.
Для групи необхідна погодженість дій хоча б між двома особами про спільне вчинення злочину, тобто необхідна взаємна усвідомленість того, що злочин вчинюється спільно, зусиллями всіх членів групи.
У сукупності ці ознаки розкривають поняття – спільна участь кількох осіб у вчиненні злочину (ст.26 КК України). При цьому дії кожного члена групи (у чому б вони не полягали і якими б вони не були) завжди є необхідною умовою вчинення злочину, без якої злочин не було б вчинено чи вчинення якого було б іншим.
Розділ третій “Особливості кримінальної відповідальності членів злочинної групи” складається з трьох підрозділів.
У першому підрозділі “Загальні положення” викриваються підстави і особливості відповідальності групи осіб.
У ст.29 і ст.30 чинний КК України передбачає всі особливості кримінальної відповідальності членів злочинної групи, організаторів злочинних групи, а також членів злочинної організації.
Кримінологічні дослідження показують, що в Україні значно виросла кількість злочинів, вчинених організованими групами. Із загальної кількості всіх злочинів приблизно 25,0-30,0% вчинюються групами осіб.
Чинний КК України у ст.29 визначає відповідальність кожного учасника злочинної групи окремо.
У ч.1 ст.29 КК України вказується, що виконавець чи співвиконавець злочину підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність і покарання за вчинений ним злочин.
Частиною 2 ст.29 КК України визначається відповідальність організатора злочину, підбурювача та пособника, які підлягають відповідальності за відповідною частиною ст.27 КК України і тією статтею чи частиною статті КК України, яка передбачає відповідальність і покарання за злочин, вчинений виконавцем.
Всі члени злочинної групи підлягають кримінальній відповідальності і покаранню на загальних підставах, передбачених ч.1 ст.2 КК України, – за наявністю в їх діях складу злочину, передбаченого КК України.
Склад злочину в діях кожного члена злочинної групи складається з ознак, передбачених ст.27 КК України, які характеризують діяльність кожного члена групи, і ознак того злочину, учасником вчинення якого вони були.
Тобто відсутність деяких ознак складу злочину, що передбачає, наприклад, відповідальність за вбивство (ст.115 КК України), оскільки, зокрема, пособник чи підбурювач безпосередньо не вбивали потерпілого і не чинили дій, які призвели до настання смерті, то склад злочину у їх діях доповнюється ознаками статті, яка передбачає відповідальність цих співучасників (ст.27 КК України).
Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання вимагає, щоб кожен член злочинної групи був притягнутим до відповідальності і покарання лише за те діяння, яке він безпосередньо вчинив, чи вчиненню якого він безпосередньо допомагав або до вчинення якого від підмовив інших членів групи.
Кримінальна відповідальність організатора і учасників злочинної групи має загальний і спеціальний характер (види). За загальною відповідальністю організатор, а також члени злочинної групи підлягають відповідальності і покаранню за ст.27 КК України і статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність і покарання за підготовлений чи вчинений злочин, тобто кваліфікація вчинення проводиться з посиланням на відповідну частину ст.27 КК України.
У другому підрозділі “Відповідальність злочинної групи при ексцесі виконавця” відзначається, що загальним правилом відповідальності всіх членів злочинної групи є обсяг домовленості, визначений змовою про вчинення злочину. За все, що було скоєно в межах домовленості, підлягають відповідальності всі члени злочинної групи.
Вихід одного із членів злочинної групи за межі змови (домовленості) і вчинення іншого злочину, ніж було визначено змовою, у кримінальному праві називається ексцесом.
Ексцесом виконавця називається вихід виконавця злочину за межі змови і вчинення діяння, яке не охоплювалося умислом інших членів групи. Ексцес виконавця злочину може виникнути при вчиненні виконавцем діяння більш тяжкого чи кваліфікованого, але не може бути ексцесу виконавця при застосуванні ним іншого знаряддя злочину чи вчинення обумовленого злочину проти іншого потерпілого.
Отже, ексцес виконавця – це вчинення виконавцем злочинного діяння, яке не охоплювалось умислом інших членів злочинної групи, але яке окремо передбачено статтею Особливої частини КК України. Зміна виконавцем злочину окремих ознак злочину, які не впливають на кримінально-правову кваліфікацію діяння (викрадення замість одних речей інших, застосування одного виду знарядь замість інших тощо) не визнається ексцесом.
При ексцесі виконавця за вчинене ним діяння кримінальній відповідальності підлягає лише сам виконавець, інші члени злочинної групи підлягають кримінальній відповідальності лише за злочин, про вчинення якого вони домовилися, на вчинення якого вони дали згоду.
У третьому підрозділі “Відповідальність злочинної групи при добровільній відмові” визначаються особливості кримінальної відповідальності членів організованої групи при добровільній відмові від закінчення злочину. При цьому кримінально-правова оцінка дії кожного члена організованої групи при добровільній відмові від закінчення злочину залежить від того, якою була діяльність кожного члена групи під час вчинення злочину чи під час підготовки до нього.
Ст.31 КК України визнається кримінальна відповідальність всіх членів злочинної групи у разі добровільної відмови виконавця злочину від його закінчення.
Відмова виконавця від вчинення злочину виключає його кримінальну відповідальність. Проте вона не виключає відповідальності інших членів злочинної групи. Разом з тим можливі випадки, коли від продовження злочинної діяльності відмовляються інші члені злочинної групи. У зв’язку з цим необхідно з’ясувати, як впливає на відповідальність організатора, підбурювача і пособника їх подальша відмова від закінчення злочину.
Загальні положення про добровільну відмову встановлені у ст.17 КК України, особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого.
Ці правила мають окремі відмінності стосовно організатора, підбурювача і пособника, які визначаються характером їх діяльності.
Підбурювач, на відміну від фізичного виконавця, не вчиняє дій, які безпосередньо обумовлюють настання шкідливих наслідків. Він схиляє до цієї діяльності іншу особу. Діяльність підбурювача обмежується лише впливом на свідомість виконавця вчинення злочину, створення у ньому злочинної рішучості. Такі дії підбурювача утворюють об’єктивну сторону складу підбурювання до того злочину, який вчинив виконавець.
Добровільна відмова підбурювача чи організатора після вчинення акту підбурювання означає те, що відпадає значення суспільної небезпеки самого підбурювача чи організатора, але це не означає, що вчинені ними до цього дії не являють собою суспільної небезпеки. Саме ці дії поклали початок причинному ряду, який в подальшому розвивався незалежно від їх волі. Тому, щоб усунути суспільну небезпеку вчинених раніше дій, підбурювач і організатор повинні активно втрутитись у розвиток причинного зв’язку, перервати його, і тим самим нейтралізувати небезпеку своєї дії.
До дій організатора і підбурювача у добровільній відмові від злочину у значній мірі наближається діяльність інтелектуального пособника. Останній хоч і не породжує у виконавця наміру вчинити злочин, проте він зміцнює його злочинну рішучість, нейтралізує мотиви, які утримували виконавця від скоєння суспільно небезпечного діяння. Тому інтелектуальний пособник також повинен нейтралізувати результат своїх зусиль щодо зміцнення умислу виконавця, переконати його відмовитися від своїх намірів, а якщо це неможливо – припинити його злочинну діяльність.
Якщо ж його допомога полягала в усуненні перешкод, він повинен ці перешкоди відновити і при цьому довести до відома виконавця про свої активні дії, якщо вони вчинені до того, як виконавець приступив до вчинення об’єктивної сторони складу злочину. Ці дії повністю нейтралізують
попередню діяльність пособника, усувають причинний зв’язок між попередньою діяльністю останнього і діями виконавця злочину.
У висновках стисло сформульовані головні положення та пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України про визначення групи осіб як суб’єктів злочину, та визначені ознаки чотирьох злочинних груп, які охоплюють всі можливі комбінації злочинних угрупувань і запропонована нова редакція ст.28 КК України, зокрема.
1. Злочинна діяльність груп є одним із небезпечних видів злочинної діяльності і у переважній більшості випадків початковою формою організованої злочинності – діяльність злочинної організації, як найнебезпечнішого виду злочинної діяльності.
2. Ретельний аналіз філософської, психологічної, соціологічної, кримінальної та процесуальної літератури привів до висновку про те, що кількісно злочинна група починається з діяльності трьох членів, у злочинному об’єднанні виникають організаційні та психологічні ознаки групи. Крім того злочинна група осіб (якою б вона не була) завжди є об’єднанням організованим. Неорганізованої групи немає і бути не може. Певну кількість людей можна визнати групою лише тоді, коли вони організовані, мають ознаки організації - лідера, певну підпорядкованість і структуризацію, певний розподіл ролей тощо. Навіть значна кількість людей в одному місці і в один і той же час, яка не об’єднана, не має ознак організації, не може бути визнана групою, наприклад, люди, що стоять у черзі, чи перебувають у літаку, вони не є групою, їх не можна визнати групою.
3. Значна кількість злочинів (близько 1,0-1,5% від загальної кількості злочинів, вчинених у певному регіоні за певний час) вчиняються двома особами (парою). Особливістю злочинної діяльності пари (двох осіб) є їх близька поєднаність – це, як правило, друзі або подружжя, близько знайомі чи колеги.
Злочинна діяльність пари має деякі ознаки групи, є більш суспільно небезпечною, ніж злочинна діяльність одинака, але менш суспільно небезпечною, ніж злочинна діяльність групи осіб.
4. Вчинення кримінального законодавства різних країн (Росії, Німеччини, Польщі, Японії) і практики його застосування дає підстави для висновку про те, що є необґрунтованим керівне роз’яснення Пленуму Верховного Суду України про те, що злочин може кваліфікуватися як вчинений за попередньою змовою групою осіб лише тоді, коли у його вчиненні брали участь як співвиконавці дві і більше особи. (п.25 постанови пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності.”) Таке рішення суперечить ст.26 Кримінального кодексу України і призводить до абсурдного висновку – співучасть не утворює групи.
Вчинення злочину двома співучасниками, один з яких був виконавцем, а другий – пособником, згідно зі ст.26 і ч.1 ст.27 КК України, вони створили злочинну групу і спільно вчинили злочин, а тому повинні відповідати за вчинення злочину групою осіб.
Визнавати, що у цьому випадку злочин було вчинено однією особою, і незаконно, і несправедливо.
На підставі цих головних висновків ми пропонуємо викласти статтю 28 Кримінального кодексу України у такій редакції:
“Стаття 28. Вчинення злочину двома особами, групою осіб або злочинною організацією.
1. Злочин визнається вчиненим двома особами, якщо у його вчиненні брали безпосередньо участь двоє суб’єктів злочину.
2. Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили три або більше особи, які діяли без попередньої змови між собою.
3. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (три і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
4. Злочин визначається вчиненим злочинною організацією, тобто стійким ієрархічним об’єднанням трьох і більше осіб, які зорганізувалися для спільної діяльності з метою вчинення одного чи багатьох тяжких злочинів або з метою керівництва чи координації злочинної діяльності або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп”.
Така редакція ст.28 КК України охоплює всі види вчинення злочину кількома особами і передбачає їх відповідальність, яка узгоджується з іншими положеннями КК України і науковими досягненнями.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Мельников А.М. Визначення групи осіб як суб’єкт злочину // Право України. – 2004. – №2. – С. 86-89.
2. Мельников А.М. Види злочинних груп // Науковий вісник Юридичної Академії МВС. – 2004. – №1. – С. 262-269.
3. Мельников А.М. Щодо питання про класифікацію злочинних угруповань // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2004. – №1. – С. 119-128.
4. Мельников А.М. Відповідальність злочинної групи при ексцесі виконавця // Право і безпека. – 2004. – №2. – С. 82-85.
5. Мельников А.М. Деякі особливості групового вчинення злочину // Науковий вісник Юридичної академії МВС. – 2004. – №2. – С. 232-238.

АНОТАЦІЯ
Мельников А.М. Кримінальна відповідальність за вчинення злочину групою осіб. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2004.
Дисертація присвячена дослідженню теоретичних і практичних питань по визнанню групи осіб як суб’єктів злочину, з їх загальною характеристикою та окремими особливими об’єктивними ознаками, та визначені ознаки чотирьох злочинних груп, які охоплюють всі можливі комбінації злочинних угрупувань і запропонована нова редакція ст.28 КК України.
В роботі проаналізовані загальна характеристика та види злочинної групи, визначена група осіб як суб’єкт злочину. На основі аналізу встановлені законодавчі, об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинної групи. Досліджені особливості кримінальної відповідальності членів злочинної групи.
Проведено дослідження злочинів, скоєних усіма видами груп у окремих областях України.
Ключові слова: група осіб, співучасть, співвиконавець, співучасник, організатор, виконавець, пособник, підбурювач.

АННОТАЦИЯ
Мельников А.Н. Уголовная ответственность за совершение преступления группой лиц. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная академия внутренних дел Украины. – Киев, 2004.
Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических вопросов по определению группы лиц как субъектов преступления, их общей характеристики и отдельным особым объективным признакам. Проанализирована практика судов Донецкой и Запорожской областей по рассмотрению дел о преступлениях, совершенных двумя, тремя и более лицами. Установлено, что двумя исполнителями совершается 2,3-2,4% преступлений ежегодно.
Предложена новая редакция ст.28 УК Украины, в которой предлагается авторское решение определения группы лиц в зависимости о количества соучастников, степени их организованности и цели объединения.
В работе проанализированы общая характеристика и виды преступной группы, определена группа лиц как субъект преступления. На основе анализа установлены законодательные, объективные и субъективные признаки преступной группы. Исследованы особенности уголовной ответственности членов преступной группы.
Обосновывается, что преступление считается совершенным группой, если в нем принимали участие три и более лиц, которые предварительно сорганизовались в стойкое объединение для совершения этого и других преступлений, объединенных единым планом, с распределением функций участников группы, направленных на достижение этого плана, известного всем участникам. Двое, пара – не группа, группа всегда имеет более двух человек.
Анализируется история развития законодательства о совершении преступления группой лиц, начиная с “Русской правды” и до наших дней. Отмечается, что наиболее значимыми признаками преступной группы являются: количественный состав (два или более) участника группы; наличие или отсутствие предварительного сговора о совместном совершении преступления; объединение усилий всех членов группы для совместного совершения преступления; наличие причинной связи между действиями всех членов группы и наступлением преступных результатов, которые являются совместным результатом действий каждого члена группы и всех в совокупности.
Дается характеристика субъективным признакам преступной группы. Отмечается, что деяние, которое не имеет взаимной согласованности и взаимной осознанности, которое осознается лишь одним лицом и не осознается другими действующими лицами, не может признаваться совершенным преступной группой.
Рассматривается вопрос об индивидуализации ответственности участников группы. Подчеркивается, что выход одного из членов группы за пределы договоренности и совершение другого преступления, нежели было определено сговором, является эксцессом исполнителя. Он может иметь место при совершении исполнителем деяния более тяжкого или квалифицированного, но не может быть эксцесса исполнителя при применении им иного орудия преступления или совершении обусловленного преступления против иного потерпевшего.
Проведены исследования преступлений, совершенных всеми видами групп в отдельных областях Украины.
Ключевые слова: группа лиц, соучастие, соисполнитель, соучастник, организатор, исполнитель, пособник, подстрекатель.

ANNOTATION
Melnikov A.N. The criminal responsibility for the crime’s accomplishment by a group of people. – Manuscript.
This dissertation on the competition of the scientific degree of a candidate of the juridical sciences by profession 12.00.08 – the criminal rights and the criminology; the criminal-executive rights. – The national Ukrainian academy of internal affairs. – Kyiv, 2004.
The dissertation is devoted to the research of the theoretical and practical questions to define the groups of people as the subjects of crime, their general description and it’s devoted to some objective signs, to the sign’s definition of the fourth criminal groups which include the all combinations of the criminal group. The new edition of the article 28 of the Criminal Law of Ukraine was offered here.
The general description and the kinds of criminal groups were analyzed in this work, the group of people as a subject of crime was defined here too. The legal, objective and subjective sings of the criminal group were established according to an analysis.
The criminal responsibility’s peculiarities of the criminal group’s members were researched in this work.
The crime’s researches were made too, they were performed by all kinds of groups in the different regions of Ukraine.
Keywords: a group of people, a participation, a participator, an organizer, an accomplice, an instigator.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking