Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛІСНУ НЕПОКОРУ ВИМОГАМ АДМІНІСТРАЦІЇ ВИПРАВНОЇ УСТАНОВИ

 

Орел Юрій Вікторович
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛІСНУ НЕПОКОРУ ВИМОГАМ АДМІНІСТРАЦІЇ ВИПРАВНОЇ УСТАНОВИ
   


12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Дніпропетровськ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор
Трубников Василь Михайлович,
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,
завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін,
заступник декана юридичного факультету з наукової роботи.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор
Ємельянов В’ячеслав Павлович,
Юридичний інститут Східноєвропейського університету
економіки і менеджменту, завідувач кафедри
кримінально-правових дисциплін;
кандидат юридичних наук, доцент
Юзікова Наталія Семенівна,
Дніпропетровський національний університет,
завідувач кафедри кримінального права
та процесу юридичного факультету.

Захист відбудеться “30” червня 2008 р. о “10” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.727.02 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26).

Автореферат розісланий “29” травня 2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради С.М. Школа

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У період розбудови правової держави одним із напрямів забезпечення суворого дотримання закону, гарантій прав і свобод людини, правопорядку в цілому є відповідне до закону виконання і відбування покарань у кримінально-виконавчих установах, що досягається різноманітними засобами, у тому числі і кримінально-правовими. Діяльність цих установ повинна бути спрямована на забезпечення режиму виконання і відбування покарання, створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів.
Сучасна кримінальна політика України спрямована на посилення боротьби з тяжкими і особливо тяжкими злочинами, їх рецидивом, у тому числі й у місцях позбавлення волі. Перебуваючи в спеціально створених умовах, засуджені зобов’язані дотримуватися встановленого законодавством порядку та умов відбування покарання. У разі порушення нормальної діяльності кримінально-виконавчих установ, що виконують покарання у виді позбавлення волі, законодавець використовує засоби її захисту. Одним із них є ст. 391 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.
Судова практика свідчить, що за останні роки засуджені досить часто притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 Кримінального кодексу України (надалі – КК України), незважаючи на велику різноманітність заходів впливу, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, спрямованих на виправлення і профілактику їх асоціальної поведінки (серед усіх злочинів, вчинених у місцях позбавлення волі, склад злочину, передбачений ст. 391 КК України (ст. 1833 КК України в редакції 1960 р.), становив у 1994 р. 23 %, 1998 р. – 52,6 %, 2002 р. – 72,7 %, 2003 р. – 69,2 %, 2004 р. – 73,1 %, 2005 р. – 55,2 %, 2006 р. – 53,5 %, першому півріччі 2007 р. – 54,2 %).
Вчинення засудженими під час відбування покарання у виправних колоніях нових злочинів свідчить, що в них ще не створені необхідні передумови для належної організації виправного впливу, а режим і засоби його забезпечення не сприяють підвищенню відповідальності засуджених за їх поведінку, що призводе до неефективності призначеного покарання.
В юридичній літературі проблеми кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи досліджувалися у працях таких відомих вчених, як М.І. Бажанов, І.С. Власов, В.І. Горобцов, Т.М. Добровольська, В.І. Єгоров, М.І. Загородников, О.І. Зубков, В.Д. Іванов, О.І. Лукашов, К.В. Мазняк, О.С. Міхлін, М.О. Огурцов, О.М. Павлухін, Ш.С. Рашковська, О.Л. Ременсон, В.М. Трубников, І.М. Тяжкова та ін.
Разом з тим проблема кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи в науці кримінального права є ще недостатньо теоретично розробленою. У вітчизняному кримінальному праві до сьогодні немає самостійної наукової роботи, спеціально присвяченої характеристиці цього злочину. Теоретичному аналізу даний склад злочину всебічно не піддавався. Після прийняття у 2001 р. КК України склад злочину, передбачений ст. 391 КК України, досліджувався в основному в науково-практичних коментарях та підручниках. Тому низка основних питань кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи залишається невирішеною. Недостатньо розкритими є зокрема об’єктивні та суб’єктивні ознаки цього складу злочину, тим більше, що ст. 391 КК України має нову редакцію. Більше того, після прийняття у 2003 р. Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі – КВК України) виявилися розбіжності між конструктивними ознаками складу злочину і нормами кримінально-виконавчого законодавства, які перешкоджають, а в деяких випадках і унеможливлюють застосування ст. 391 КК України.
Отже, необхідність даного дослідження обумовлена існуванням достатньої кількості проблемних питань, що виникають при кримінально-правовому аналізі вказаної норми, з метою вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо її удосконалення та застосування.
Усе вищевикладене й зумовило вибір теми даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., а також Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20.12.2006 р. Дисертація базується на п. 7 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.
Тема дисертації затверджена вченою радою Національного університету внутрішніх справ 28 жовтня 2005 р. (протокол № 11).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розв’язанні комплексного наукового завдання щодо з’ясування проблем кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, розробки науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Відповідно до мети дослідження були сформульовані такі завдання:
– провести історико-правовий аналіз розвитку національного законодавства з проблем відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи;
– розглянути вітчизняне і зарубіжне законодавство про кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи;
– з’ясувати соціальну обумовленість, підстави і принципи криміналізації злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи;
– проаналізувати та розкрити зміст об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 391 КК України, виявити найбільш складні й суперечливі питання застосування цієї кримінально-правової норми;
– сформулювати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного кримінального і кримінально-виконавчого законодавства України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що регулюють діяльність кримінально-виконавчих установ у сфері виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.
Методи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта й предмета дослідження. У ході роботи з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалася кримінальна відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, практика призначення і відбування покарання за її вчинення у кримінальному і кримінально-виконавчому праві; використання історико-правового методу дозволило виявити генезис кримінального законодавства України стосовно встановлення відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи та передбачити основні напрямки його розвитку у майбутньому; порівняльно-правовий метод був застосований при порівнянні кримінального законодавства України з законодавством інших країн, що передбачає відповідальність за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи, а також при порівнянні різних точок зору вчених з цього питання та підходів до вдосконалення вказаної норми; формально-логічний (догматичний) метод використовувався при аналізі положень ст. 391 КК України з погляду на дотримання правил законодавчої техніки, конструювання диспозиції і санкції цієї норми, сприяння виявленню недоліків у побудові останніх та формулюванню пропозицій щодо їх усунення; статистичний метод був застосований при опрацюванні статистичних даних та вивченні кримінальних справ за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи; конкретно-соціологічні методи використовувалися при проведенні анкетування 117 осіб, засуджених за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, та опитування 130 співробітників кримінально-виконавчих установ, розташованих на території України.
Теоретичною основою дослідження стали праці відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і кримінальній відповідальності за злочини проти правосуддя, за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи. Досліджено кримінальне законодавство низки зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство минулих років, постанови Пленуму Верховного Суду України.
Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, КК України, КВК України, нормативно-правові акти Державного департаменту України з питань виконання покарань (надалі - ДДУПВП), міжнародно-правові акти. Складовою частиною дослідження є також постанови Пленуму Верховного Суду України.
Емпіричну базу дослідження склали вивчені автором статистичні звіти про роботу Державної судової адміністрації України та ДДУПВП, дані, отримані внаслідок вивчення 316 вироків та 74 архівних кримінальних справ, розглянутих судами України, результати анкетування засуджених та опитування співробітників кримінально-виконавчих установ.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи. Конкретним внеском дисертанта в розробку наукових результатів є те, що в роботі визначено низку нових положень і висновків, що мають вагоме значення для науки і практики, а саме:
вперше:
– визначено, що „злісність”, як ознака непокори законним вимогам адміністрації виправної установи, характеризується необхідною систематичністю діянь засудженого, тобто передбачає наявність обов’язкового вчинення засудженим трьох непокор (порушень вимог режиму) законним вимогам адміністрації виправної установи за умови, що за перші дві непокори до засудженого були застосовані найбільш суворі заходи дисциплінарного впливу, тобто були накладені стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або засуджений переводився на більш суворий режим відбування покарання, які не зняті і не погашені у встановленому законом порядку;
– запропоновано механізм відмежовування випадків притягнення засуджених до кримінальної відповідальності за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи від випадків дисциплінарної відповідальності за порушення вимог режиму відбування покарання;
– запропоновано виключити із диспозиції ст. 391 КК України другу форму злочинної поведінки засуджених (інша протидія адміністрації у здійсненні її функцій), у зв’язку з тим, що вона включає в себе діяння, які можна віднести або до дисциплінарних порушень, або до певних самостійних злочинів;
удосконалено:
– підхід щодо з’ясування соціальної обумовленості встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, в результаті якого проведено аналіз принципів криміналізації злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи та встановлено, що для ефективної протидії порушення нормальної діяльності кримінально-виконавчих установ була необхідна криміналізація зазначеного діяння, яку, однак, проведено з порушенням деяких принципів її здійснення;
– поняття переведення на більш суворий режим відбування покарання у змісті ст. 391 КК України, під яким необхідно розуміти переведення засудженого за злісне порушення вимог режиму як з однієї дільниці до іншої з більш суворими умовами утримання в межах однієї виправної колонії, так і з однієї виправної колонії до іншої з більш високим рівнем безпеки;
дістало подальшого розвитку:
– аргументи щодо наявності у складі злочину, передбаченого ст. 391 КК України, дисциплінарної преюдиції та обґрунтована необхідність введення в його конструкцію дворазової дисциплінарної преюдиції;
– обґрунтування, що суб’єкт злочину, передбаченого ст. 391 КК України, є спеціальним. Ним необхідно визнавати засудженого, який досяг повноліття і відбуває покарання у виді позбавлення волі у виправній колонії мінімального, середнього або максимального рівня безпеки;
– твердження щодо необхідності перегляду ст. 391 КК України. Запропонована нова редакція зазначеної кримінально-правової норми, а також сформульовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до КВК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, мають прикладне значення і можуть бути використані:
– у правотворчості – для подальшого вдосконалення чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства України;
– у правозастосовчій діяльності – при підготовці нової постанови Пленуму Верховного Суду України з питань відповідальності за злочини, пов’язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі, у слідчій та судовій практиці, у діяльності органів і установ ДДУПВП (Акт впровадження в діяльність Управління ДДУПВП у Миколаївській області вих. № 22/5 – 1737 від 21.02.2008 р.);
– у науково-дослідній роботі – для подальших теоретичних розробок і досліджень проблем кримінальної відповідальності за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи;
– у навчальному процесі – положення та висновки дисертації використовуються при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальне право України” та “Кримінально-виконавче право України”, при підготовці навчальних і методичних посібників (Акт впровадження у навчальний процес Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ від 15.10.2007 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на теоретико-методологічних семінарах кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, на четвертій та п’ятій звітних науково-практичних конференціях „Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності” (м. Кіровоград, 25-26 травня 2006 р. та 17-18 травня 2007 р.), на науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 25 травня 2007 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у шести працях, в тому числі трьох статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, що входять до переліку фахових юридичних видань України, та трьох тезах доповідей на зазначених вище конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 209 сторінок, з яких 167 сторінок – основного тексту, 12 додатків – на 19 сторінках, список використаних джерел охоплює 260 найменувань і займає 23 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається стан наукової розробки проблем кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, обґрунтовується актуальність обраної теми й необхідність проведення її дослідження. Подається загальна характеристика роботи, визначається мета й завдання дослідження, його об’єкт, предмет і методи дослідження, формулюються положення й висновки, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення отриманих результатів та їх апробація.
Розділ 1. “Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи як предмет кримінально-правової охорони нормальної діяльності органів кримінально-виконавчої системи” містить два підрозділи.
Підрозділ 1.1. “Історія розвитку кримінального законодавства з питань відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи” присвячено дослідженню історії кримінальної відповідальності за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи.
Автором відзначено, що розвиток кримінальної відповідальності за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи починається з середини ХІХ ст., коли з’являються певні нормативно-правові акти, а саме „Статут про засланих” (1858 р.) і „Статут про утримуваних під вартою” (1890 р.), що регулювали порядок відбування покарання в царській Росії і передбачали як один із заходів дисциплінарних стягнень продовження строку покарання засудженим.
Після Жовтневої революції 1917 року з’являється наступний етап в історії розвитку вітчизняного кримінального законодавства. В цей період, було прийнято ряд нормативних актів, а саме Тимчасова інструкція „Про позбавлення волі як міри покарання та про порядок його відбування” (1918 р.), „Основні положення про осіб, що утримуються під вартою” (1919 р.) „Положення про загальні місця ув’язнення РРФСР” (1920 р.) „Про каральну політику і стан місць ув’язнення” (1928 р.), які також передбачали можливість продовження засудженим строку ув’язнення за систематичне порушення режиму відбування покарання, необґрунтовану відмову від праці, невиконання вимог адміністрації виправної установи. Зазначене свідчить про низький на той час теоретичний рівень кримінального права як науки, коли кримінальне покарання могло бути продовжене за допомогою дисциплінарного заходу впливу.
В подальшому на створення ефективних умов виконання та відбування кримінальних покарань був спрямований ряд законодавчих і організаційних заходів, однак питання про посилення відповідальності засуджених, які злісно порушували режим відбування покарання, не реагували належним чином на заходи стягнення, на протязі тривалого часу залишалось не вирішеним. Враховуючи, що такі особи спричиняли суттєву шкоду діяльності виправних установ, а нерідко вчиняли нові злочини після звільнення, практичні працівники і вчені неодноразово ставили питання про вироблення діючих засобів боротьби з цією частиною засуджених.
Результатом багатьох дискусій з цього питання стало доповнення Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 листопада 1983 року КК УРСР статтею 1833, яка встановила кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправно-трудової колонії. В подальшому українське кримінальне законодавство набуло ще одного самостійного акту, який давав тлумачення поняттям, що використовувалися в тексті ст. 1833 КК УРСР. Таким актом стала постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 березня 1993 року „Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі”, яка і досі є чинною, незважаючи на те, що як у кримінальному, так і кримінально-виконавчому законодавстві відбулися суттєві зміни.
У підрозділі 1.2. “Соціальна обумовленість, підстави і принципи криміналізації злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи” на базі розроблених теорією кримінального права концепцій криміналізації й декриміналізації суспільно небезпечних діянь стверджується, що на сучасному етапі розвитку України можна констатувати об’єктивну необхідність кримінально-правової охорони суспільних відносин, що виникають з приводу встановленого порядку виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі. Про це свідчить відповідність існування кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи тим принципам, які обумовлюють необхідність її криміналізації.
Автором встановлено, що суспільна небезпека злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи має рівень цілком достатній для криміналізації таких діянь, оскільки її величина перебуває на рівні тієї мінімальної суспільної небезпеки, що властива будь-якому кримінально карному діянню.
Досліджуючи статистичні дані ДДУПВП щодо кількості злочинів, передбачених ст. 391 КК України (ст. 1833 КК України в редакції 1960 р.), вчинених засудженими під час відбування покарання, було встановлено, що вказані злочинні діяння не є поодинокими та випадковими і водночас їх не можна віднести до загальнопоширених, що дає підстави визнати необхідним існування відповідної норми.
Порівнюючи позитивні і негативні наслідки існування ст. 391 КК України автором зазначено, що практика її застосування відіграє не останню роль у зниженні злочинності у виправних колоніях, має на меті стабілізацію рівня правопорядку, профілактики злочинів і правопорушень, оздоровлення обстановки і поліпшення дисципліни.
Встановлення та існування кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи не порушує основних напрямків держави в сфері боротьби зі злочинністю, а також не суперечить положенням Конституції України і відповідає стану правової системи України.
Факт закріплення в КК України кримінальної відповідальності засуджених за злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної установи не тільки не суперечить нормам інших галузей права, але й покликаний забезпечувати кримінально-правову охорону їх окремих положень, зокрема тих, що містяться в КВК України.
При вивченні принципу міжнародно-правової необхідності та допустимості криміналізації встановлено, що він також був дотриманий і не суперечить можливості притягнення осіб, засуджених до позбавлення волі, до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України.
Про цілком реальну процесуальну здійсненність переслідування за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, свідчить той факт, що диспозиція вказаної норми сформульована таким чином, що ознаки складу злочину в більшості випадків можуть бути виявлені та доведені. Зазначена норма є практично функціональною і достатньо ефективною, тому що існує реальна можливість доведення всіх ознак складу злочину.
Дослідження принципу безпробільності закону та ненадмірності заборони дозволяє зробити висновок про його порушення, коли законодавець поряд зі злісною непокорою законним вимогам адміністрації виправної установи, відповідальність за яку раніше не була передбачена нормами кримінального законодавства, встановив відповідальність за іншу протидію адміністрації у здійсненні її функцій. Діяння, які належать до іншої протидії адміністрації у здійсненні її функцій та становлять її зміст, на думку дисертанта, повинні розглядатися або як порушення встановленого порядку відбування покарання, або як окремі злочини, які повинні отримувати самостійну юридичну оцінку відповідно до норм Особливої частини КК України.
Невизначеність та відсутність єдності понятійного апарату стосовно термінів та понять, що містяться в диспозиції ст. 391 КК України, призводить до відхилення від принципу визначеності та єдності термінології і породжує труднощі в судовій практиці при застосуванні зазначеної норми.
Вивчення принципу повноти складу дозволяє стверджувати, що він також не повною мірою був дотриманий законодавцем. У зв’язку з цим з’являється необхідність по-новому сформулювати диспозицію ст. 391 КК України, де передбачити всі об’єктивні та суб’єктивні ознаки, необхідні для однозначного її застосування з урахуванням тих суперечностей, які виникли після прийняття низки нормативних актів кримінально-виконавчого законодавства України.
У зв’язку з підвищеним ступенем суспільної небезпечності злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи констатована необхідність збереження в санкції статті покарання того виду і розміру, які існують на цей час. Це можна пояснити тим, що до засуджених, у разі вчинення ними нових злочинів під час відбування покарання, необхідно застосовувати найбільш суворі покарання, зокрема позбавлення волі.
Розділ 2. “Об’єктивні ознаки злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи” складається із двох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Об’єкт злочину” досліджуються загальні теоретичні проблеми й новітні підходи щодо визначення об’єкта злочину, запропоновані вітчизняними дослідниками.
Автором зазначено, що родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 391 КК України, є суспільні відносини, що складаються в сфері правосуддя, забезпечують нормальне функціонування його органів. Критерієм віднесення цього злочину до розділу XVIII Особливої частини КК України є те, що об’єктом кримінально-правової охорони є не тільки діяльність суду щодо здійснення правосуддя, але й діяльність органів, які сприяють йому, зокрема органів, які виконують вироки, що набрали законної сили. Таке розв’язання питання закономірне, бо без діяльності цих органів здійснення судом функцій правосуддя було б практично неможливим.
Встановлено, що безпосереднім об’єктом злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи є суспільні відносини, що виникають з приводу встановленого порядку виконання і відбування покарання в виді позбавлення волі. Не виконуючи обов’язки та порушуючи встановлені заборони щодо своєї поведінки, засуджені посягають на встановлений порядок відбування покарання, перешкоджають адміністрації виправної установи у виконанні вироку та досягненні мети покарання, що в свою чергу призводить до порушення нормальної діяльності виправної установи щодо виконання покарання у виді позбавлення волі.
Аналізуючи безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 391 КК України, встановлено, що його елементами є: 1) суб’єкти відносин, до яких зараховують засудженого та державу в особі представників адміністрації виправної установи; 2) предмет відносин, тобто встановлений нормами кримінально-виконавчого законодавства України порядок виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі; 3) соціальний зв’язок, тобто права та обов’язки між суб’єктами відносин, що виникають із встановленого порядку виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі.
Механізм впливу на ці суспільні відносини полягає в тому, що шкода їм заподіюється “зсередини”. Винний, не виконуючи покладені на нього кримінально-виконавчим законодавством обов’язки та вчиняючи заборонні дії, розриває соціальний зв’язок, чим впливає на предмет суспільних відносин. Оскільки суспільні відносини є цілісною системою, єдиним організмом, то внаслідок впливу суб’єкта на соціальний зв’язок та на предмет відносин шкода заподіюється усім суспільним відносинам, що виникають з приводу встановленого порядку виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі.
У підрозділі 2.2. “Об’єктивна сторона злочину” ознаки складу злочину, передбаченого ст. 391 КК України, розглянуто з нових позицій. У зв’язку з цим доведено, що його склад належить до так званих злочинів із формальним складом та має бланкетну диспозицію.
Зміст поняття „злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи” розкривається через поняття „непокора законним вимогам адміністрації виправної установи”. Розглянуті основні ознаки та запропоновані визначення цих понять. Встановлено, що непокора законним вимогам адміністрації виправної установи може бути вчинена шляхом дії або бездіяльності, що залежить від конкретної ситуації взаємодії суб’єктів відносин.
Аргументована необхідність розглядати ст. 391 КК України як норму із дворазовою дисциплінарною преюдицією. При цьому зазначається, що строк погашення правових наслідків дисциплінарних заходів впливу, передбачених ст. 391 КК України, буде перериватися застосуванням до засудженого одного із цих двох заходів.
Розглянуті заходи виправного впливу, що попередньо повинні бути застосовані до засудженого у разі притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 391 КК України, зазначені їх відмінності та особливості застосування. Звертається увага на необхідність застосування їх тільки за вчинення засудженим злісного порушення встановленого порядку відбування покарання. У зв’язку з цим розкриті основні ознаки та запропоноване нове визначення цього поняття.
До обов’язкової ознаки злочину, передбаченого ст. 391 КК України, окрім суспільно небезпечного діяння, необхідно відносити і таку ознаку, як місце вчинення злочину, а саме виправну колонію. При цьому місцем вчинення злочину, на думку дисертанта, необхідно вважати будь-яке місце, де засуджений, який відбуває покарання у виді позбавлення волі, перебуває у сфері діяльності здійснюючої свої функції адміністрації виправної колонії мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки.
Розкрито зміст поняття “інша протидія адміністрації у здійсненні її функцій” та обґрунтована необхідність виключення цього діяння із диспозиції ст. 391 КК України.
Розділ 3 “Суб’єктивні ознаки злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. “Суб’єкт злочину” з’ясовується, що суб’єкт злочину, передбаченого ст. 391 КК України, є спеціальним. Ним необхідно визнавати засудженого, який досяг повноліття і відбуває покарання у виді позбавлення волі у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки. При цьому початковим моментом, коли засуджений може бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 391 КК, необхідно вважати час його прибуття до виправної колонії для відбування покарання.
Аргументовано, що особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 391 КК України, буде в тому випадку, коли вона засуджена на законних підставах. Коли засуджений відбуває покарання за неправосудним вироком і вчиняє діяння, передбачене ст. 391 КК України, він не повинен визнаватися суб’єктом зазначеного злочину.
Обґрунтовано, що суб’єктами злочину, передбаченого ст. 391 КК України, не можуть бути засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі у виховних колоніях; засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі у виправних центрах; засуджені, які залишені у слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.
З метою попередження вчинення засудженими злочину, передбаченого ст. 391 КК України, обґрунтована необхідність щоразу при застосуванні до них заходів впливу у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переведення на більш суворий режим відбування покарання, роз’яснювати про можливість притягнення до кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи з відібранням від них письмової розписки.
У підрозділі 3.2. “Суб’єктивна сторона злочину” приділяється увага з’ясуванню існуючих позицій щодо змісту ознак суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 391 КК України. Обґрунтовується, що коло обов’язкових ознак зазначеного злочину обмежується лише виною у формі прямого умислу, наповнення інтелектуального й вольового моментів якого залежить від об’єктивних ознак його складу. Мотив і мета не є обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони вказаного злочину.
Інтелектуальна ознака умислу при вчиненні злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи полягає в усвідомленні суб’єктом того, що він систематично порушує встановлений нормами кримінально-виконавчого законодавства України порядок відбування покарання. При цьому він також повинен усвідомлювати той факт, що до нього за раніше вчинені порушення вимог режиму відбування покарання двічі застосовувалися найсуворіші заходи дисциплінарного та виправного впливу у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або на більш суворий режим відбування покарання, які не погашені та не зняті у встановленому законом порядку.
Вольова ознака умислу при вчиненні злочину, передбаченого ст. 391 КК України, полягає в бажанні засудженого вчиняти діяння, що призведуть як до порушення встановленого законом порядку відбування покарання, так і до вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні проблем кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, в результаті чого сформульовано ряд висновків:
1. Історія розвитку кримінальної відповідальності за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи свідчить про те, що вона була встановлена в результаті багаторічних дискусій, які виникали серед вчених та практичних працівників про вироблення дійових засобів боротьби зі злісними порушниками встановленого режиму відбування покарання;
2. Кримінальне законодавство деяких інших країн, подібно до нашого, також передбачає кримінальну відповідальність засуджених за вчинення злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи та містить відносно схожі санкції за вчинення цього злочину;
3. Криміналізація діянь, що утворюють об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 391 КК України, була проведена, на погляд автора, з порушенням деяких принципів, а саме принципу безпробільності закону та ненадмірності заборони, визначеності і єдності термінології та принципу повноти складу;
4. Безпосереднім об’єктом злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи, на думку дисертанта, є суспільні відносини, що виникають з приводу встановленого порядку виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі;
5. Аналізуючи об’єктивну сторону цього складу, автор вказує, що ст. 391 КК України містить бланкетну диспозицію, оскільки конкретні ознаки суспільно небезпечного діяння в законі повністю не розкриваються, а закон відсилає для встановлення їх змісту до інших нормативно-правових актів – КВК України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань;
6. Злочин, передбачений ст. 391 КК України, відноситься до злочинів з формальним складом, оскільки його об’єктивна сторона повністю вичерпується вчиненням суспільно небезпечного діяння. За своїми об’єктивними властивостями непокора законним вимогам адміністрації виправної установи може бути вчинена як шляхом дії, так і бездіяльності;
7. Розкриті основні ознаки та запропоноване визначення поняття „непокора законним вимогам адміністрації виправної установи” – це суспільно шкідливе, умисне діяння (дія або бездіяльність) засудженого, що виражається у невиконанні (порушенні) встановленого нормами кримінально-виконавчого законодавства України порядку відбування покарання;
8. „Злісність” непокори законним вимогам адміністрації виправної установи передбачає наявність обов’язкового вчинення засудженим трьох непокор законним вимогам адміністрації виправної установи за умови, що за перші дві непокори на засудженого були накладені стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або на більш суворий режим відбування покарання, які не зняті і не погашені у встановленому законом порядку;
9. Диспозицію ст. 391 КК України необхідно розглядати як норму із дворазовою дисциплінарною преюдицією, оскільки настання кримінальної відповідальності обумовлюється дворазовим попереднім застосуванням до засудженого відповідних заходів дисциплінарного впливу;
10. Під переведенням засудженого на більш суворий режим відбування покарання, як однієї з умов притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, необхідно розуміти переведення засудженого за злісне порушення вимог режиму як з однієї дільниці до іншої з більш суворими умовами утримання в межах однієї виправної колонії, так і з однієї виправної колонії до іншої з більш високим рівнем безпеки, при якому умови відбування ним покарання погіршуються у порівнянні з попередніми умовами та місцем тримання;
11. Переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) обов’язково повинне узгоджуватися із спостережною комісією. При цьому засуджений під час відбування зазначеного стягнення не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 391 КК України, тому що до закінчення строку його відбування не можна з упевненістю відповісти, чи вплинуло воно на засудженого;
12. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 391 КК України, окрім суспільно небезпечного діяння, є місце вчинення злочину, а саме виправна колонія;
13. Обґрунтована необхідність виключення із диспозиції ст. 391 КК України другої форми злочинної поведінки засуджених (інша протидія адміністрації виправної установи), оскільки, на думку дисертанта, вона включає в себе діяння, які можна віднести або до дисциплінарних порушень, або до певних самостійних злочинів;
14. Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 391 КК України, є спеціальним. Ним необхідно визнавати засудженого, який досяг повноліття і відбуває покарання у виді позбавлення волі у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки;
15. Суб’єктами зазначеного злочину не можуть бути засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі у виховних колоніях; засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі у виправних центрах; засуджені, які залишені у слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування;
16. Злочин, передбачений ст. 391 КК, може бути вчиненим лише з прямим умислом. Враховуючи те, що склад цього злочину є формальним, виключається можливість його вчинення з непрямим умислом або з необережності. Мотив та мета не є обов’язковими ознаками його складу;
17. З урахуванням зроблених висновків, дисертант пропонує викласти ст. 391 КК України в такій редакції:
“Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної колонії
Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної колонії, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, якщо до цієї особи за вчинення злісних порушень встановленого законом порядку відбування покарання двічі застосовувалися дисциплінарні стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переведення на більш суворий режим відбування покарання, між якими не сплинув строк погашення правових наслідків накладених дисциплінарних стягнень або вказані стягнення не було знято у встановленому законом порядку, – карається позбавленням волі на строк до трьох років”.
18. Частину третю ст. 101 КВК України автор пропонує викласти в такій редакції:
“Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені:
– з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ресоціалізації;
– з дільниці соціальної реабілітації до дільниці посиленого контролю;
– з дільниці ресоціалізації до дільниці посиленого контролю;
– з виправної колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання;
– з виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання до виправної колонії середнього рівня безпеки;
– з виправної колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення виправної колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки на строк до трьох років, або повернуті до тих колоній, де вони раніше відбували покарання”.
19. Доповнити ст. 132 КВК України частиною третьою, яку викласти в такій редакції:
“Стосовно особи, яка вчинила злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, адміністрація виправної колонії надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності відповідно до статті 391 КК України”.
20. Викласти ст. 133 КВК України в такій редакції:
“Стаття 133. Злісне порушення встановленого порядку відбування покарання
Злісним порушенням встановленого порядку відбування покарання є порушення засудженим встановленого нормами кримінально-виконавчого законодавства України порядку відбування покарання, вчинене втретє протягом шести місяців за умови, якщо за два попередні порушення вимог режиму відбування покарання за постановою начальника виправної установи, особи, яка виконує його обов’язки або їх прямих начальників, на нього були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені в установленому законом порядку”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Орел Ю.В. Історія розвитку кримінального законодавства з питань відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи / Ю.В. Орел // Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. – № 4. – С. 230–233.
2. Орел Ю.В. Об’єкт злочину, передбаченого ст. 391 Кримінального кодексу України / Ю.В. Орел // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 37. – С. 123–131.
3. Орел Ю.В. Проблемні питання визначення злісної непокори законним вимогам адміністрації виправної установи як діяння, передбаченого ст. 391 Кримінального кодексу України / Ю.В. Орел // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 6. – С. 130–134.
4. Орел Ю.В. Про об’єкт злочину, передбаченого статтею 391 Кримінального кодексу України / Ю.В. Орел // Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності : матер. IV звітної наук.-практ. конф., 25–26 трав. 2006 р. – Кіровоград : Кіровоградськ. юрид. ін-т ХНУВС, 2006. – С. 42–45.
5. Орел Ю.В. Проблемні питання віднесення певних категорій засуджених до суб’єктів злочину, передбаченого ст. 391 КК України / Ю.В. Орел // Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності : матер. V звітної наук.-практ. конф., 17–18 трав. 2007 р. – Кіровоград : Кіровоградcьк. юридич. ін-т ХНУВС, 2007. – С. 96–99.
6. Орел Ю.В. Проблеми визначення поняття “злісність” як характеристики непокори законним вимогам адміністрації виправної установи / Ю.В. Орел // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених : матер. наук.-практ. конф., 25 трав. 2007 р. – Х. : Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2007. – С. 19–21.

АНОТАЦІЇ

Орел Ю.В. Кримінальна відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ. – Дніпропетровськ, 2008.
Дисертація присвячена дослідженню актуальних проблем кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.
Досліджено історію розвитку законодавства із цього питання, проведено порівняльний аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства з проблем кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи, проаналізовано принципи, що обумовлюють її криміналізацію.
Досліджено об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 391 КК України, виявлено недоліки чинного законодавства і практики його застосування. Сформульовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного кримінального і кримінально-виконавчого законодавства України.
Ключові слова: адміністрація виправної установи, виправна колонія, злісна непокора, інша протидія, кримінальна відповідальність, переведення, режим.

Орел Ю.В. Уголовная ответственность за злостное неповиновение требованиям администрации исправительного учреждения. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Днепропетровский государственный университет внутренних дел. – Днепропетровск, 2008.
Диссертация посвящена исследованию актуальных проблем уголовной ответственности за злостное неповиновение требованиям администрации исправительного учреждения как характерного преступления, посягающего на общественные отношения, регулирующие нормальную деятельность уголовно-исполнительных учреждений по исполнению и отбыванию наказания в виде лишения свободы.
В работе прослеживается история развития законодательства, регулирующего ответственность осужденных за злостное неповиновение требованиям администрации исправительного учреждения, проводится сравнительный анализ отечественного и зарубежного законодательства по проблемам уголовной ответственности за злостное неповиновение требованиям администрации исправительного учреждения. Исследованы принципы, обуславливающие криминализацию злостного неповиновения требованиям администрации исправительного учреждения. Проанализированы родовой и непосредственный объекты преступления, предусмотренного ст. 391 УК Украины. Обосновано, что непосредственным объектом указанного преступления являются общественные отношения, которые возникают по поводу установленного порядка исполнения и отбывания наказания в виде лишения свободы.
Рассмотрены признаки объективной стороны состава преступления, предусмотренного ст. 391 УК Украины. Доказано, что указанное преступление относится к так называемым преступлениям с формальным составом и имеет бланкетную диспозицию. Раскрыто содержание понятий “злостное неповиновение законным требованиям администрации исправительного учреждения” и “иное противодействие администрации в осуществлении ее функций”. Предложено новое определение понятия “злостное неповиновение законным требованиям администрации исправительного учреждения”, разработан механизм разграничения случаев привлечения осужденных к уголовной ответственности за совершение указанного деяния от дисциплинарной, за нарушение требований режима отбывания наказания.
Раскрыты основные признаки и предложено новое определение понятия “злостное нарушение установленного порядка отбывания наказания”. Преступление, предусмотренное ст. 391 УК Украины, предложено рассматривать как норму с двукратной дисциплинарной преюдицией, так как наступление уголовной ответственности обусловливается двукратным предварительным применением к осужденному соответствующих мер исправительного воздействия.
Автор подчеркивает, что к обязательным признакам объективной стороны указанного преступления кроме общественно опасного деяния (злостное неповиновение законным требованиям администрации исправительного учреждения) относятся и место совершения преступления (исправительная колония).
Особое внимание в работе уделено анализу условий, способствующих привлечению осужденного к уголовной ответственности за совершение преступления, предусмотренного ст. 391 УК Украины, а именно перевода в помещение камерного типа (одиночную камеру) и перевода на более строгий режим отбывания наказания. При этом автор отмечает, что под переводом на более строгий режим отбывания наказания следует понимать перевод осужденного за злостное нарушение требований режима как из одного участка в другой с более строгими условиями содержания в пределах одной исправительной колонии, так и из одной исправительной колонии в другую с более высоким уровнем безопасности, при котором условия отбывания им наказания ухудшаются по сравнению с прежними условиями и местом содержания.
Обоснована необходимость исключения из диспозиции ст. 391 УК Украины второй формы преступного поведения осужденных “иное противодействие администрации в осуществлении ее функций”, так как, по мнению диссертанта, оно включает в себя деяния, которые можно отнести или к нарушениям установленного порядка отбывания наказания (дисциплинарным правонарушениям), или к самостоятельным конкретным преступлениям.
Проведено исследование признаков, характеризующих субъект преступления, предусмотренного ст. 391 УК Украины, в результате чего обосновано, что он является специальным. Автором указывается категория лиц, которые не могут быть субъектами указанного преступления.
Установлено, что злостное неповиновение законным требованиям администрации исправительного учреждения может быть совершено только с прямым умыслом. Мотив и цель преступления, предусмотренного ст. 391 УК Украины, не являются обязательными признаками субъективной стороны данного состава.
Предложена авторская редакция ст. 391 УК Украины, сформулированы предложения относительно внесения изменений и дополнений в действующее уголовное и уголовно-исполнительное законодательство Украины.
Ключевые слова: администрация исправительного учреждения, исправительная колония, злостное неповиновение, иное противодействие, уголовная ответственность, перевод, режим.

Orel Yu.V. Criminal responsibility for malicious disobedience to the requirements of administration of attendance centre. – The manuscript.
This dissertation is on the achievement of scientific degree of candidate of legal sciences in speciality 12.00.08 – criminal law and criminology; penitentiary law. – The Dnipropetrovs’k State University of Internal Affairs. – Dnipropetrovs’k, 2008.
Dissertation is devoted to research the actual problems of criminal responsibility for malicious disobedience to the requirements of administration of attendance centre.
The history of development of legislation from this question are investigated, the comparative analysis of national and foreign legislation from the problems of criminal responsibility for malicious disobedience to the requirements of administration of attendance centre are conducted, the principles, which stipulate its criminalization are analyzed.
The objective and subjective signs of crime, foreseen an article 391 Criminal code of Ukraine, are investigated, the drawbacks of current legislation and practice of his application are shown. The proposals concerning changes and additions to the existing criminal and penitentiary legislation of Ukraine are formulated.
Key words: administration of attendance centre, correctional colony, malicious disobedience, other counteraction, criminal responsibility, transfer, regime.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking