Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Кримінальна відповідальність за насильницьке донорство

 

Сапронов Олександр Вікторович
Кримінальна відповідальність за насильницьке донорство
   

 

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2005
Дисертацією
є рукопис

Робота виконана
в Національній академії внутрішніх справ України, МВС України

Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
ШЕПЕЛЄВА Наталія Володимирівна,
Національна академія внутрішніх справ України, доцент кафедри теорії кримінального права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
ГЛУШКОВ Валерій Олександрович,
Апарат Ради національної безпеки і оборони України, Державний експерт

кандидат юридичних наук, доцент
ОСТАПЕЦЬ Сергій Леонідович,
Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення
правоохоронної діяльності, заступник завідуючого секретаріатом

Провідна
установа
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ

Захист відбудеться 27 квітня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої
вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України за
адресою: 03035, м. Київ – 35, пл. Солом’янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної академії
внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ – 35, пл. Солом’янська, 1

Автореферат розісланий 25 березня 2005 р.

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З розвитком України як незалежної держави відбувається перегляд системи цінностей, що існувала раніше. Основним здобутком указаного процесу стало визнання людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки найвищими цінностями в українському суспільстві. Тому кримінально-правова охорона життя та здоров’я людини набуває особливого значення.
Прогрес медицини в ХХ столітті зумовив появу та поширення багатьох нових методів лікування, зокрема таких, що пов’язані з використанням крові людини, компонентів і препаратів крові.
Потреба сучасної медицини в донорській крові є величезною. Кров людини може використовуватися безпосередньо для лікування або як сировина для виготовлення цінних медичних препаратів, які дозволяють врятувати життя чи покращити здоров’я мільйонам людей. Ефективної заміни крові людини поки що не знайдено, тому в сучасних умовах вона є дефіцитом.
Донорство крові завжди пов’язано з порушенням тілесної недоторканності донора, а також із ризиком заподіяння шкоди його здоров’ю та поширенням небезпечних інфекційних захворювань. У зв’язку із цим виникла потреба в правовому регулюванні суспільних відносин у сфері донорства крові. 23 червня 1995 р. було прийнято Закон України “Про донорство крові та її компонентів”, яким регламентовано порядок вилучення, переробки, зберігання та використання донорської крові, її компонентів та препаратів із метою недопущення зловживань у цій сфері діяльності, охорони життя і здоров’я донорів та осіб, які потребують такого роду медичної допомоги.
До найнебезпечніших правопорушень у сфері донорства крові належить її примусове вилучення. Тому не випадково в ст.144 Кримінального кодексу (далі КК) України 2001 р. установлено відповідальність за насильницьке донорство. За час існування цієї кримінально-правової норми вона практично не досліджувалася. У підручниках, публікаціях та науково-практичних коментарях ознаки складу насильницького донорства розкрито лише схематично. Деякі питання висвітлено в дослідженні Г.В. Чеботарьової “Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові”, проведеного в 2003 р. Проте в цій роботі основна увага приділена дослідженню проблем відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та тканин людини – злочину, передбаченого ст.143 КК України. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу насильницького донорства розкрито недостатньо, тому існує необхідність їх дослідження.
Крім того, вимагає вирішення проблема відмежування складу насильницького донорства від суміжних складів злочинів та адміністративних правопорушень. Особливої уваги потребує дослідження можливості застосування обставин, що виключають злочинність діяння у сфері донорства крові.
Зазначені обставини визначили вибір теми даного дослідження, у якому послідовно розглянуто елементи складу насильницького донорства, проаналізовано його кваліфікуючі ознаки, сформульовано та обґрунтовано пропозиції з удосконалення цієї норми, а також дано рекомендації щодо її застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883) та Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1378.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є аналіз елементів складу насильницького донорства, його кваліфікуючих ознак, з’ясування співвідношення із суміжними складами злочинів та розробка пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства. Для досягнення цієї мети в роботі поставлені такі завдання:
• дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу насильницького донорства, його кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, а також визначити момент закінчення даного злочину;
• встановити співвідношення між нормою про насильницьке донорство та суміжними кримінально-правовими нормами;
• дослідити можливість виключення кримінальної відповідальності за насильницьке донорство на підставі крайньої необхідності;
• виділити найбільш значущі проблеми кримінально-правової охорони особи, пов’язані з донорством крові, та запропонувати їх вирішення;
• виявити недоліки, прогалини та суперечності у формулюванні ознак складу насильницького донорства, пов’язаних із кваліфікацією даного злочину;
• розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за насильницьке донорство та запропонувати нову редакцію ст.144 КК України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері донорства й використання крові людини та її компонентів.
Предметом дослідження є склад злочину, передбачений ст.144 КК України, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання та загальної теорії кримінального права. У роботі над дослідженням було використано такі наукові методи: філософський (діалектичний) – при дослідженні елементів складу злочину, розкритті змісту понять, зазначених у диспозиції ст.144 КК України; юридичний (догматичний) – при опрацюванні законів та підзаконних нормативних актів, з’ясуванні змісту ознак, передбачених у диспозиції ст.144 КК України; порівняльно-правовий – при порівнянні окремих положень законодавства зарубіжних країн із положеннями КК України та інших нормативних актів; історичний – при дослідженні розвитку донорства крові та його правового регулювання; системно-структурний – при дослідженні ознак та елементів складу насильницького донорства.
Теоретичною базою дослідження є роботи вітчизняних учених із кримінального права, що присвячені загальнотеоретичним кримінально-правовим питанням, питанням кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи. При написанні роботи широко використовувалося законодавство України та окремих іноземних держав, а також довідкові та періодичні видання.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських та зарубіжних науковців: М.І. Авербаха, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Л.Д. Гаухмана,
В.К. Глістіна, В.О. Глушкова, Й.І. Гореліка, П.С. Дагеля, М.І. Загороднікова,
Н.Д. Дурманова, П.В. Замосковцева, Р.М. Ключко, М.Й. Коржанського,
А.М. Красикова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Р.А. Лєвєртової,
Н.А. Маргацької, П.С. Матишевського, С.Ф. Мілюкова, А.В. Наумова,
Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, Н.Д. Сергієвського,
В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, П.Ф. Тельнова, С.С. Тихонової,
А.Н. Трайніна, В.В. Устименка, М.Д. Шаргородського та інших.
Правову базу дослідження становлять: Конституція України, КК України, закони України, зокрема, Закон України “Про донорство крові та її компонентів”, постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах, підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері вилучення та використання донорської крові та її компонентів, законодавчі акти інших галузей права. У роботі також використано кримінальне законодавство зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за насильницьке донорство – злочину, передбаченого ст.144 КК України. Уперше всебічно проаналізовано ознаки складу насильницького донорства, у тому числі його кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, обставини, що виключають кримінальну відповідальність за цей злочин, а також сформульовано пропозиції з удосконалення чинного кримінального законодавства.
У дисертації викладено такі нові положення:
1. Визначено зміст основного та додаткового безпосередніх об’єктів насильницького донорства. Основним обов’язковим безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують тілесну цілісність організму людини при використанні її як донора. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують вільне здійснення людиною свого права на донорство крові.
2. З’ясовано юридичну природу такого діяння, як вилучення крові в людини. Воно є спеціальним видом “інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень”, – злочину, передбаченого ст.126 КК України.
3. Враховуючи те, що за певних умов вилучення крові в людини без її згоди формально підпадає під ознаки крайньої необхідності, запропоновано включити до Закону України “Про донорство крові та її компонентів” від
23 червня 1995 р. таке положення: “Вилучення крові без належної добровільної згоди донора або в неповнолітньої чи недієздатної особи не може бути визнане вчиненим у стані крайньої необхідності”.
4. У зв’язку з тим, що до поняття “донорство” входить ознака добровільності, висловлено думку про невдале словосполучення в назві “насильницьке донорство”. Термін “насильницьке” запропоновано замінити на термін “незаконне”.
5. Аргументовано висновок про необхідність встановлення кримінальної відповідальності за грубе порушення (крім насильницького або шляхом обману вилучення крові) встановленого законом порядку вилучення або використання донорської крові, її компонентів чи препаратів. За умови прийняття цієї пропозиції, назва ст.144 КК України може бути змінена на таку: “Порушення встановленого законом порядку вилучення або використання крові людини, її компонентів чи препаратів”.
6. Доведено, що насильницьке донорство можливе не лише шляхом активної дії, а й шляхом бездіяльності.
7. Оскільки використання безпорадного стану та використання матеріальної залежності потерпілого є самодостатніми способами вчинення насильницького донорства, запропоновано виключити вказівку на ці способи з кваліфікованого складу злочину та передбачити їх в основному складі.
8. Обґрунтовано необхідність включення зловживання довірою до способів даного злочину.
9. Виходячи з установленої в законодавстві України заборони використання жінки, яка перебуває у стані вагітності, як донора, запропоновано включити до складу насильницького донорства таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення даного злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.
10. Запропоновано насильство в даному складі злочину диференціювати на два види: небезпечне для життя чи здоров’я, а також таке, що не було небезпечним для життя чи здоров’я. Перший вид визнати кваліфікуючою ознакою злочину, а другий – ознакою основного складу злочину.
11. Запропоновано доповнити ст.144 КК України такою особливо кваліфікуючою ознакою, як настання тяжких наслідків.
12. Показано невдале вживання сполучника “і” в диспозиції ч.3 ст.144 КК України, що вимагає одночасно вчинення дій, передбачених ч.1 і 2 цієї статті. Запропоновано замінити сполучник “і” на сполучник “або”.
13. Оскільки суб’єкт даного злочину є загальним, додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю в ч.3 ст.144 КК України запропоновано передбачити як альтернативне, для чого доповнити текст її санкції наприкінці словами “або без такого”.
14. Аргументовано висновок про те, що насильницьке або шляхом обману вилучення крові в людини є завжди корисливим злочином. З огляду на це, запропоновано виключити з ч.3 ст.144 КК України таку особливо кваліфікуючу ознаку злочину, як мета продажу.
15. Запропоновано нову редакцію ст.144 КК України.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – як основа для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за насильницьке донорство, а також злочини, пов’язані з насильницьким донорством (викрадення людини, умисне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень та ін.); у практичній діяльності правоохоронних органів, які використовують кримінальний закон у боротьбі з посяганнями на життя та здоров’я людини, та як рекомендації з удосконалення організаційних і методичних основ діяльності слідчих, прокурорів та суддів; у навчальному процесі при викладанні курсу Особливої частини кримінального права, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, науково-практичних коментарів КК України; у правотворчості – при підготовці пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації викладено та обговорено на міжнародній науковій конференції “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, листопад 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, квітень 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, червень – липень 2004 р.); науково-практичній конференції “Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Рівне, червень 2004 р.). Окремі зі сформульованих у дисертації пропозицій використано автором у навчальному процесі під час проведення практичних і семінарських занять із кримінального права.
Публікації. Результати дослідження опубліковано автором у шести наукових роботах, п’ять з яких – у фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, що містять дванадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 193 сторінки, з них основного тексту – 177 сторінок, список використаних джерел – 16 сторінок (193 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, висвітлюються мета й завдання дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, об’єкт, предмет та методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, теоретична та правова база дослідження, апробація результатів дисертації, публікації та структура роботи.
Розділ 1 “Наукове підґрунтя, історичний розвиток та правове регулювання донорства в Україні” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Огляд наукової літератури, що стосується правового регулювання донорства” окреслено основні етапи розвитку наукової думки стосовно такого соціального явища, як донорство. Згадуються науковці, які займалися дослідженням правових, морально-етичних і соціальних проблем донорства. Дається короткий огляд окремих праць.
Підрозділ 1.2. “Історичний розвиток донорства та використання крові, а також їх правового регулювання”. Автор поділяє історію розвитку донорства та використання крові на три етапи. Перший тривав із прадавніх часів до відкриття в 1628 р. В. Гарвеєм закону кровообігу. Для цього етапу характерні уявлення про можливість лікування за допомогою ванн із крові чи пиття крові. Другий тривав з 1628 до 1901 р., тобто до відкриття К. Ландштейнером групових факторів крові. У цей період було здійснено перші спроби переливання крові тварин, людини, а також різноманітних кровозамінюючих розчинів. Третій триває з 1901 р. до теперішнього часу.
Проведено аналіз законів та підзаконних актів України, що стосуються діяльності у сфері донорства та використання крові людини, які діяли раніше, а також тих, які діють і сьогодні. Характеризується сучасний стан цих явищ в Україні. Аргументується висновок про обґрунтованість встановлення кримінальної відповідальності за насильницьке донорство.
Розділ 2 “Об’єкт насильницького донорства” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Родовий та безпосередній об’єкти насильницького донорства” при розгляді об’єкта насильницького донорства автор виходить із того, що розроблена наукою кримінального права теорія об’єкта злочину як суспільних відносин і за сучасних умов залишається найбільш переконливою. Родовим об’єктом насильницького донорства автор вважає суспільні відносини, що забезпечують невід’ємне благо людини – її здоров’я. Обґрунтовується висновок, що основним обов’язковим безпосереднім об’єктом насильницького донорства є такий вид тілесної недоторканності людини, як її тілесна цілісність, а додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом виступають суспільні відносини, що забезпечують вільне здійснення людиною свого права на донорство крові.
У підрозділі 2.2. “Предмет насильницького донорства” зазначається, що насильницьке донорство є предметним злочином, оскільки вказівка на його предмет – кров людини – міститься безпосередньо в законі. Предметом даного злочину є кров живої людини, як специфічна тканина. Розглядаються основні фізичні властивості крові людини та її значення для життєдіяльності.
Обґрунтовується висновок, що вилучення крові є не лише нешкідливим, а й корисним для кожної здорової людини, за умови дотримання встановленого законом порядку. Проте реакція на взяття крові є суто індивідуальною, що залежить від багатьох факторів і, насамперед, від кількості вилученої крові. Крововтрата може призвести до найнебезпечніших наслідків для здоров’я особи, у тому числі й до смерті. Формулюється висновок, що саме особливості предмета насильницького донорства, тобто крові живої людини, є визначальними для встановлення суспільної небезпечності даного злочину та відмежування від складу злочину, передбаченого ч.2 ст.143 КК України. Відмінність полягає в тому, що вилучення органів та більшості тканин невідворотно завдає шкоду здоров’ю донора, а при вилученні крові така шкода, як правило, не заподіюється.
У підрозділі 2.3. “Потерпілий у складі насильницького донорства” автор зазначає, що ознаки “предмет злочину” та “потерпілий” у цьому складі не збігаються, а співвідносяться між собою як частина (кров) та ціле (організм людини).
Розглядається поняття донора та його види. Донором крові, який у даному складі виступає потерпілим, є особа, у якої вилучається кров для подальшого безпосереднього використання її для лікування, отримання компонентів крові чи виготовлення відповідних лікарських препаратів.
У законодавстві встановлена абсолютна заборона використання жінки у стані вагітності як донора, оскільки це становить підвищену небезпеку для її здоров’я та здоров’я майбутньої дитини. Тому автор пропонує доповнити даний склад такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення його щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності.
Автор розглядає передбачені ч.2 ст.144 КК України кваліфікуючі ознаки насильницького донорства, що характеризують особу потерпілого: вчинення насильницького донорства щодо неповнолітнього, особи, яка перебувала в безпорадному стані, особи, яка перебувала в матеріальній залежності від винного.
Зазначається, що кримінальна відповідальність за насильницьке донорство, вчинене щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані чи матеріальній залежності від винного, законодавцем пов’язується із застосуванням насильства чи обману, хоча вони є самостійними способами вчинення даного злочину. Для того щоб уникнути цієї невідповідності, запропоновано виключити з диспозиції ч.2 ст.144 КК України слова “дії, передбачені частиною першою цієї статті”. Вчинення насильницького донорства щодо неповнолітнього слід, на думку автора, включити до ч.3 ст.144 КК України як особливо кваліфікуючу ознаку.
Розділ 3 “Об’єктивна сторона насильницького донорства” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. “Вилучення крові, як діяння в складі насильницького донорства” зазначається, що об’єктивну сторону даного складу злочину, на думку автора, становлять різноманітні прийоми та способи, які застосовуються винним із метою вилучення крові в людини. Діяння полягає у вилученні крові з організму донора. При характеристиці діяння обґрунтовується можливість вчинення насильницького донорства не лише шляхом активної дії, а й шляхом бездіяльності. Так, вилучення крові, що розпочиналося правомірно, може за певних умов перетворитися на протиправне при неприпиненні вилучення після забору допустимої кількості крові. На думку автора, склад насильницького донорства є спеціальним щодо складу злочину, передбаченого ст.126 КК України, оскільки вилучення крові за своїм характером є різновидом насильницьких дій, що завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
У зв’язку з розглядом поняття та видів донорства зауважується, що диспозиція кримінально-правової норми, передбаченої ст.144 КК України, не відповідає за обсягом назві. Справа в тому, що вилучення в людини органів або тканин із метою їх трансплантації є різновидом донорства. Тому висловлюється пропозиція уточнити назву даної норми, замінивши слово “донорство” на словосполучення “донорство крові”. Також зазначається, що словосполучення “насильницьке донорство” у назві статті є невдалим, оскільки до поняття “донорство” входить ознака добровільності, що створює внутрішню суперечливість даної назви.
Звертається увага на те, що у ст.144 КК України законодавцем передбачена відповідальність за порушення лише однієї умови правомірності донорства – його добровільності. Кримінальної відповідальності за порушення безпеки життя чи здоров’я реципієнта, невизначеного кола осіб, для лікування яких застосовується донорська кров, а також інших благ та інтересів донора не встановлено. Автор пропонує за найбільш суспільно небезпечні з цих порушень, що можливо назвати грубими через створення ними реальної небезпеки для життя чи здоров’я людей, встановити кримінальну відповідальність, доповнивши ст.144 КК України частиною першою такого змісту: “Грубе порушення встановленого законом порядку вилучення або використання донорської крові, її компонентів чи препаратів”. За умови її прийняття, запропоновано дати таку назву ст.144 КК України: “Порушення встановленого законом порядку вилучення або використання крові людини, її компонентів чи препаратів”.
Виходячи зі змісту диспозиції, автор відносить насильницьке донорство до злочинів із формальним складом. Це означає, що суспільно небезпечні наслідки виступають факультативною ознакою даного злочину. Враховуючи характер діяння в даному складі, що пов’язане з порушенням тілесної недоторканності людини, насильство як спосіб його вчинення, значення крові для організму людини, пропонується передбачити тяжкі наслідки як особливо кваліфікуючу ознаку насильницького донорства.
Далі обґрунтовується висновок про те, що насильницьке донорство є закінченим злочином із моменту вчинення самого діяння. Також розглядається питання про стадії стосовно складу насильницького донорства.
Підрозділ 3.2. “Спосіб насильницького донорства”. Автор розглядає фізичне та психічне насильство як способи вчинення даного злочину. Обґрунтовується необхідність диференціації насильства на такі види: насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого, та насильство, що не є для них небезпечним. Перший вид насильства автор відносить до кваліфікуючих ознак насильницького донорства, другий вид запропоновано передбачити як спосіб в основному складі даного злочину.
При розгляді обману як способу вчинення насильницького донорства обґрунтовується пропозиція про включення зловживання довірою до способів основного складу даного злочину.
Крім того, розглядаються такі способи насильницького донорства, як використання безпорадного стану та використання матеріальної залежності потерпілого, закріплені в диспозиції ч.2 ст.144 КК України як кваліфікуючі ознаки. При цьому підкреслюється недоцільність їх існуючого поєднання із застосуванням насильства чи обману, оскільки вони є цілком самостійними. Для того, щоб уникнути цієї невідповідності, автор пропонує виключити з диспозиції ч.2 ст.144 КК України слова “дії, передбачені частиною першою цієї статті”. При цьому підкреслюється приблизно однаковий ступінь їх суспільної небезпеки з насильством чи обманом, тому висловлюється пропозиція про їх об’єднання в диспозиції ч.1 ст.144 КК України, та формулюється її нова редакція: “Вилучення крові в людини шляхом насильства, що не було небезпечним для життя чи здоров’я, обману, зловживання довірою, використання безпорадного стану, матеріальної або іншої залежності при використанні її як донора …”.
При написанні підрозділу 3.3. “Крайня необхідність та насильницьке донорство” автор співставляє можливі випадки вчинення насильницького донорства з ознаками крайньої необхідності та робить висновок, що на її підставі можливе виключення відповідальності за вчинення окремих діянь, що підпадають під ознаки даного складу злочину. Однак, на думку автора, така ситуація є неприйнятною для сучасного законодавства, і на жодні випадки вилучення крові без належної згоди донора не можуть поширюватися правила крайньої необхідності, оскільки це формує погляд на людину лише як на “носія запчастин” для медицини, породжує невпевненість людини в належному захисті власної тілесної недоторканності тощо. Пропонується доповнити ст.2 Закону України “Про донорство крові та її компонентів” таким положенням:
“Вилучення крові без належної добровільної згоди донора або в неповнолітньої чи недієздатної особи не може бути визнано вчиненим у стані крайньої необхідності”.
Розділ 4 “Суб’єкт насильницького донорства” складається з двох підрозділів.
Підрозділ 4.1. “Загальні та спеціальні ознаки суб’єкта у складі насильницького донорства”. Автор розглядає такі ознаки суб’єкта, як вік та осудність та визнає доцільним установлення загального віку кримінальної відповідальності за насильницьке донорство.
Зауважується, що оскільки діяльність із взяття, переробки й зберігання крові та її компонентів, їх реалізації та виготовлення з них препаратів, відповідно до ч.1 ст.15 Закону України “Про донорство крові та її компонентів”, здійснюють спеціалізовані установи й заклади переливання крові та відповідні підрозділи закладів охорони здоров’я, суб’єктами даного злочину здебільшого будуть виступати лікарі та інші медичні працівники.
Проте суб’єкт насильницького донорства, на думку автора, є загальним, оскільки, по-перше, у тексті статті немає вказівки на його спеціальні ознаки, по-друге, процедура з вилучення крові не потребує складної спеціальної підготовки, по-третє, насильницьке донорство може бути вчинено колишнім медичним працівником або особою, яка спеціально оволоділа навичками вилучення крові для вчинення таких злочинів, по-четверте, вилучення крові особою, яка не є медичним працівником, становитиме більший ступінь небезпеки для здоров’я донора, ніж його виконання кваліфікованим спеціалістом. Вводити до складу насильницького донорства спеціальні ознаки суб’єкта, на думку автора, також недоцільно.
Оскільки суб’єкт насильницького донорства є загальним, покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю у санкції ч.3 ст.144 КК України не може бути обов’язковим, тому необхідно доповнити її текст наприкінці словами “або без такого”.
У підрозділі 4.2. “Співучасть у насильницькому донорстві” розглядаються форми та види співучасті в даному злочині. Особливу увагу приділено розгляду такої її форми, як вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб, передбаченої ч.3 ст.144 КК України як особливо кваліфікуюча ознака. Описуються різновиди співучасників при вчиненні насильницького донорства та їх можлива роль при вчиненні даного злочину, а також можливість його опосередкованого вчинення. Зазначається невдала редакція ч.3 ст.144 КК України. У диспозиції цієї норми зазначені “… дії, передбачені частиною першою і другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб …”, що створює підстави кваліфікації діяння за ч.3 ст.144 КК України за умови вчинення діяння, передбаченого одночасно ч.1 і 2 ст.144 КК України. Тому автор пропонує замінити в диспозиції ч.3 ст.144 КК України сполучник “і” на сполучник “або”.
Розділ 5 “Суб’єктивна сторона насильницького донорства” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 5.1. “Вина у складі насильницького донорства” зазначається, що насильницьке донорство, як злочин із формальним складом, може бути вчинено лише з прямим умислом. Діяння, вчинене з необережності, не утворює складу даного злочину. Інтелектуальний момент умислу характеризується усвідомленням суспільної небезпечності насильницького донорства, а вольовий – бажанням вчинити це діяння. З усвідомленням суспільної небезпечності пов’язується усвідомлення всіх об’єктивних ознак даного злочину, у тому числі кваліфікуючих.
У підрозділі 5.2. “Мета й мотив у складі насильницького донорства” автор на підставі законодавчого визначення донорства, а також тлумачення ознак насильницького донорства робить висновок, що під обов’язковою метою насильницького донорства, описаної в законі як “використання особи потерпілого як донора”, слід розуміти використання вилученої з організму людини крові для лікування інших людей, отримання компонентів крові або виготовлення медичних препаратів. Вчинене з іншою метою діяння складу даного злочину не утворює.
Розглядається мета продажу, яка у ч.3 ст.144 КК України виступає як особливо кваліфікуюча ознака насильницького донорства. Зазначається, що насильницьке донорство завжди є корисливим злочином, так само як є корисливим і умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини для трансплантації (п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи”). Тому, на думку автора, недоцільно виділяти як особливо кваліфікуючу ознаку вчинення даного злочину з метою продажу. Пропонується виключити цю ознаку з диспозиції ч.3 ст.144 КК України.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає в детальному дослідженні юридичних ознак складу насильницького донорства та формулюванні пропозицій з удосконалення законодавства. Найважливішими є такі результати роботи:
1. Родовим об’єктом насильницького донорства є суспільні відносини, що забезпечують здоров’я особи. Основним обов’язковим безпосереднім об’єктом насильницького донорства є такий вид тілесної недоторканності людини, як її тілесна цілісність. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом насильницького донорства є суспільні відносини, що забезпечують вільне здійснення людиною свого права на донорство крові.
2. Предметом насильницького донорства є кров живої людини.
3. Запропоновано передбачити в якості кваліфікуючих ознак насильницького донорства вчинення даного злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, а також застосування насильства, що було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого.
4. Склад насильницького донорства співвідноситься зі складом злочину, передбаченим ст.126 КК України, як спеціальний із загальним, як спеціальний вид вчинення насильницьких дій, що завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
5. Запропоновано доповнити ст.144 КК України частиною першою такого змісту: “Грубе порушення встановленого законом порядку вилучення або використання донорської крові, її компонентів чи препаратів”.
За цієї умови ст.144 КК України автор вважає за доцільне назвати так: “Порушення встановленого законом порядку вилучення або використання крові людини, її компонентів чи препаратів”.
6. Вчинення насильницького донорства можливе шляхом дії або шляхом бездіяльності. Склад насильницького донорства є формальним. Насильницьке донорство є закінченим із моменту залишення кров’ю організму потерпілого під час її вилучення.
7. Запропоновано доповнити ст.2 Закону України “Про донорство крові та її компонентів” таким положенням: “Вилучення крові без належної добровільної згоди донора або в неповнолітньої чи недієздатної особи не може бути визнано вчиненим у стані крайньої необхідності”.
8. Автор вважає за доцільне диференціювати насильство у складі даного злочину на таке, що було, та таке, що не було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого. Перший вид насильства автор включає до кваліфікуючих ознак даного злочину, другий вид запропоновано передбачити як спосіб в основному складі насильницького донорства.
9. Настання тяжких наслідків, на думку автора, необхідно передбачити як особливо кваліфікуючу ознаку насильницького донорства.
10. Використання безпорадного стану, матеріальної чи іншої залежності, а також зловживання довірою запропоновано включити до основного складу даного злочину як самостійні способи вчинення насильницького донорства.
11. Суб’єкт насильницького донорства є загальним. Тому додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю в ч.3 ст.144 КК України запропоновано передбачити як альтернативне.
12. Під обов’язковою метою насильницького донорства автор розуміє використання вилученої з організму людини крові для лікування інших людей, отримання компонентів крові або виготовлення медичних препаратів.
13. Запропоновано виключити кваліфікуючу ознаку у вигляді мети продажу з тексту диспозиції ч.3 ст.144 КК України, а також замінити в її тексті сполучник “і” на сполучник “або”.
З урахуванням викладеного запропоновано нову редакцію ст. 144 КК України:

Стаття 144. Порушення встановленого законом порядку вилучення або використання крові людини, її компонентів чи препаратів
1. Грубе порушення встановленого законом порядку вилучення або використання донорської крові, її компонентів чи препаратів
карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років із штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.
2. Вилучення крові в людини шляхом насильства, що не було небезпечним для життя чи здоров’я, обману, зловживання довірою, використання безпорадного стану, матеріальної або іншої залежності при використанні її як донора
карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або із застосуванням насильства, що було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, а також щодо неповнолітнього або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності,
караються позбавленням волі на строк до шести років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, що спричинили тяжкі наслідки,
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сапронов О.В. Про відповідальність за порушення порядку вилучення та використання донорської крові, її компонентів чи препаратів // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 8. – С. 142–145.
2. Сапронов О.В. Згода потерпілого як обставина, що виключає кримінальну відповідальність за насильницьке донорство // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – 2004. – № 34. – С. 31–35.
3. Сапронов О.В. Мета продажу як особливо кваліфікуюча обставина насильницького донорства // Підприємництво, господарство і право. – 2004. –
№ 11. – С. 157–160.
4. Сапронов О.В. Предмет насильницького донорства // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – 2004. – № 35. – С. 21–26.
5. Сапронов О.В. Насильницьке донорство та суміжні злочини // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. – 2004. – № 3. – ч. 2. – С. 99–103.
6. Сапронов О.В. Історичний розвиток донорства та використання крові людини, а також його правового регулювання в Україні // Вісн. Запоріз. держ. ун-ту: Зб. наук. ст. Юридичні науки. – Запоріжжя: Запоріз. держ. ун-т. – 2004. –
С. 176–180.

АНОТАЦІЯ

Сапронов О.В. Кримінальна відповідальність за насильницьке донорство.– Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2005.
Дисертація присвячена проблемам кримінальної відповідальності за насильницьке донорство. Здійснено аналіз історичного розвитку донорства та використання крові, а також їх правового регулювання в Україні. Детально розглянуто об’єктивні та суб’єктивні ознаки цього злочину, у тому числі кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі. Встановлено момент закінчення насильницького донорства. На підставі проведеного дослідження сформульовано пропозиції щодо удосконалення тих положень чинного кримінального закону, що передбачають відповідальність за насильницьке донорство. Запропоновано нову редакцію статті Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за насильницьке донорство.
Ключові слова: насильницьке донорство, кров, донорство, кримінальна відповідальність.

АННОТАЦИЯ

Сапронов А.В. Уголовная ответственность за насильственное донорство. – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная академия внутренних дел Украины. – Киев, 2005.
Диссертация является первым монографическим исследованием, посвященным проблемам уголовной ответственности за насильственное донорство. Осуществлен анализ исторического развития донорства и использования крови, а также их правового регулирования в Украине. Исследованы родовой и непосредственный (основной, дополнительный и факультативный) объекты насильственного донорства, его предмет, а также признак потерпевшего. Указано, что насильственное донорство относится к предметным преступлениям, поскольку его предмет (кровь живого человека) является обязательным признаком состава данного преступления. Проанализированы признаки объективной стороны насильственного донорства. При рассмотрении деяния в данном составе преступления значительное внимание было уделено исследованию понятия, признаков и видов донорства. Указано, что совершение насильственного донорства возможно путём действия либо бездействия. Установлен момент окончания данного преступления. Отстаивается точка зрения о недопустимости применения положения о крайней необходимости к случаям совершения насильственного донорства. Рассмотрены способы совершения насильственного донорства. Были выдвинуты предложения о дополнении их перечня. Обосновано предложение об установлении уголовной ответственности за грубое нарушение установленного законом порядка изъятия либо использования донорской крови, ее компонентов или препаратов. Обосновывается положение о том, что субъект данного преступления является общим. Рассмотрены вопросы соучастия при совершении насильственного донорства, а также квалификации соответствующих действий при неоконченной преступной деятельности. Исследованы интеллектуальный и волевой моменты умысла в составе насильственного донорства. При рассмотрении субъективной стороны данного преступления отдельно проанализированы его цель и мотив. При исследовании объективных и субъективных признаков насильственного донорства рассмотрены квалифицирующие и особо квалифицирующие признаки данного состава преступления. Выдвинуты предложения об установлении усиленной уголовной ответственности за совершение насильственного донорства с применением насилия, опасного для жизни и здоровья, а также в отношении женщины, которая заведомо для виновного находилась в состоянии беременности. В качестве особо квалифицирующего признака предложено предусмотреть наступление тяжких последствий. На основании проведенного исследования сформулированы предложения по усовершенствованию и дополнению соответствующих положений законодательства Украины. Предложена новая редакция статьи Уголовного кодекса Украины, предусматривающая ответственность за данное преступление.
Ключевые слова: насильственное донорство, изъятие крови, донор, кровь, донорство, уголовная ответственность, крайняя необходимость.

THE SUMMARY

Olexander V. Sapronov. The criminal responsibility for a violent blood donorship. – Manuscript.
Thesis for Ph. D. in law degree on a speciality 12.00.08 – Сriminal Law and Сriminology; Penitentiary Law. – National Academy of Internal Affairs of Ukraine. – Kiev, 2005.
Dissertation is dedicated to problems of the criminal responsibility for a violent blood donorship. The analysis of historical development of a donorship and usage of a blood, and also their legal regulation in Ukraine has been conducted. The objective and subjective features of this corpus delicti are investigated in detail. The final moment of a violent blood donorship is established. The qualifying and aggravated features of this corpus delicti are reviewed. On the basis of the conducted research the proposals on advancing the criminal legislation envisioning the responsibility for a violent blood donorship were formulated.
Key words: violent blood donorship, donor, blood donorship, criminal responsibility, blood.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking