Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗБИРАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ТА РОЗГОЛОШЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ (аналіз складів злочинів)

 

РАДУТНИЙ ОЛЕКСАНДР ЕДУАРДОВИЧ
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗБИРАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ТА РОЗГОЛОШЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ (аналіз складів злочинів)
   

Спеціальність: 12.00.08 — кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків - 2002
Дисертація є рукописом.
Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Панов Микола Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, проректор з наукової роботи, академік Академії правових наук України

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Музика Анатолій Ананійович, Київський інститут внутрішніх справ МВС України, проректор з наукової роботи;
кандидат юридичних наук, доцент Андрушко Петро Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології.

Провідна установа:
Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра кримінального права та кримінології, Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться “23” травня 2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 77

Автореферат розісланий “17” квітня 2002 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Битяк Ю.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток ринкових економічних відносин в Україні поряд із позитивними здобутками супроводжується і певними негативними явищами. Особливу занепокоєність викликає збільшення кількості злочинів у сфері господарської діяльності, оскільки вони не лише гальмують позитивні тенденції, а й завдають істотної шкоди державі, суб'єктам відносин у сфері господарювання та окремим громадянам.
Велику небезпеку являє собою поява нових форм злочинної діяльності, які раніше не були відомі. З ними поки що досить складно вести ефективну боротьбу як з точки зору кримінального переслідування, так і застосування організаційно-управлінських і кримінологічних заходів з метою їх попередження. До таких злочинних посягань слід віднести незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю. Кримінальна відповідальність за них уперше була встановлена Законом України від 28 січня 1994 р. у статтях 1486, 1487 КК України 1960 р. Чинний Кримінальний кодекс теж криміналізував ці суспільно небезпечні діяння і передбачив відповідальність за них у ст. 231 КК “Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю”, диспозиція якої сформульована як “умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності”, та ст. 232 КК “Розголошення комерційної таємниці”, яка передбачає відповідальність за “умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності”.
Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів у сфері господарської діяльності, вказані кримінально-правові делікти залишилися зовсім не вивченими на рівні взаємопов'язаного й поглибленого аналізу всіх ознак та елементів складу злочину. До цього часу питання відповідальності за названі злочини розглядалися лише на рівні окремих розділів підручників з Особливої частини кримінального права та коментарів КК України. Інші кримінально-правові дослідження, які б мали комплексний характер, не провадилися. До того ж неможливо не враховувати й відсутність відповідних статистичних даних щодо порушення та розгляду кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК (статтями 1486, 1487 КК 1960 р). Це свідчить про їх підвищену латентність і позаконтрольність. Проте факт латентності злочинів ні в якому випадку не може служити підставою для неуважного ставлення до них, у тому числі на рівні наукових досліджень.
Актуальність боротьби з указаними злочинами та недостатність наукових досліджень із цієї проблеми й обумовили вибір теми цього дисертаційного дослідження.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної комплексної цільової програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883), розрахованої на 1996 – 2001 роки і спрямованої на виконання Міждержавної програми спільних заходів боротьби зі злочинністю на період з 2000 до 2003 року.
Мета та задачі дослідження. Основна мета роботи полягає у комплексному теоретичному аналізі об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, сформулюванні рекомендацій, які мають важливе значення як для вдосконалення кримінального законодавства, так і для правильної кваліфікації злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, та відмежуванні їх від суміжних злочинів. Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:
- виявити й узагальнити чинники, що обумовлюють кримінальну відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю;
- дослідити родовий, видовий і безпосередній об'єкти розглядуваних злочинів та взаємозв'язок між зазначеними об'єктами;
- провести аналіз предмета цих злочинів та аргументувати визнання комерційної, а також банківської таємниці предметом злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, шляхом удосконалення поняття предмета злочину в загальному вченні про склад злочину;
- шляхом розгляду об'єктивної сторони вказаних злочинів, її зв'язку з їх об'єктом та предметом, проаналізувати механізм завдання суспільно небезпечної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони;
- дослідити суб'єктивну сторону злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, зокрема вину, встановити зміст інтелектуального й вольового моментів умислу, розглянути інші обов'язкові ознаки – мотив під час розголошення та мету при збиранні відомостей, що становлять комерційну таємницю;
- проаналізувати загальні та спеціальні ознаки, що характеризують суб'єкта цих злочинів;
- на підставі проведеного аналізу запропонувати пропозиції щодо правильної кваліфікації злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, та вдосконалення чинного законодавства.
Об'єктом дослідження є сукупність знань що стосується кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності, зокрема за незаконне збирання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також наукові погляди з цієї проблеми та її розробки у світлі вчення про склад злочину та його кваліфікацію, предметом – норми кримінального законодавства, які передбачають кримінальну відповідальність за незаконне збирання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Методи дослідження. У процесі теоретичних досліджень у роботі було застосовано наступні наукові методи:
- діалектичний метод – при дослідженні правових механізмів захисту суспільних відносин у сфері господарської діяльності та суспільних відносин, які забезпечують обмеження монополізму та(або) охорону від проявів недобросовісної конкуренції, що знаходяться одночасно у взаємозв'язку й суперечливості, а також як у статичному стані, так і в динамічних змінах;
- системно-структурний і функціональний методи – при дослідженні багатопланових явищ родового, видового й безпосереднього об'єктів злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, а також ознак об'єктивної та суб'єктивної сторони, суб'єкта злочину під кутом зору з'ясування змісту й удосконалення норм чинного законодавства
- історико-правовий – при аналізі факторів, що зумовлюють кримінально-правову заборону, та дослідженні розвитку законодавства в галузі кримінально-правової охорони від протиправних посягань на суспільні відносини у сфері господарської діяльності;
- порівняльно-правовий і догматичний – при опрацюванні законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що забезпечують кримінально-правову охорону суспільних відносин у сфері господарської діяльності, порівнянні колишнього і чинного законодавства, а також окремих норм діючого законодавства зарубіжних країн з положеннями КК України.
Теоретичною основою дисертації послужили фундаментальні наукові положення загальної теорії кримінального права, праці як вітчизняних фахівців із проблеми дослідження злочинів в сфері господарської діяльності, так і науковців колишнього СРСР та СНД, зокрема П.П. Андрушка, М.О.Бєляєва, Л.П.Брич, Т.А.Бушу-євої, Г.І.Вольфмана, П.О.Воробея, Л.Д.Гаухмана, Ю.В. Головльова, Є.Є.Дементьєва, В.М.Киричка, О.І. Коваленка, В.В.Колесникова, Я.М.Кураш, І.І.Кучерова, Б.М.Леонтьєва, Ф.О.Лопушанського, Ю.М.Ляпунова, Н.М.Ляпунової, С.В. Максимова, Л.К.Малахова, В.О.Матусевича, Ю.В. Опалинського, В.О.Навроцького, П.Т.Некипєлова, О.І.Перепелиці, І.І.Рогова, А.М.Ришелюка, О.Я.Свєтлова, В.В. Сташиса, Є.Л.Стрельцова, В.Я.Тація, В.Ю. Шестакова, І.В. Шишка, В.П. Філонова, О.М. Яковлева та багатьох інших.
Для розробки теми й вирішення поставлених завдань широко використовувалися також наукові роботи із загальної теорії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, фінансового, адміністративного та інших галузей права, а також економічної теорії.
Джерельна база дисертації. Специфіка досліджуваних проблем обумовила залучення понад 300 наукових праць та аналіз значної кількості нормативних актів чинного та колишнього законодавства України (зокрема, окремих положень чинної Конституції України, КК 1960 та 2001 років, Міждержавної програми спільних заходів боротьби зі злочинністю на період з 2000 до 2003 року, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, численних законів та підзаконних актів). Крім того, було проаналізовано окремі джерела дореволюційного законодавства Російської імперії, а також відповідні чинні правові акти Бєларусі, Болгарії, Голландії, Іспанії, Китаю, Польщі, Російської Федерації, США, Угорщини, ФРН, Швейцарії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійною завершеною роботою, першим в Україні монографічним комплексним дослідженням складів злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК. Елементи новизни полягають у наступному:
1. У роботі вперше досліджено соціально-економічні, нормативні, кримінологічні й соціально-прогнозні фактори обумовленості кримінально-правової заборони посягань на відносини, що забезпечують обмеження монополізму у сфері господарської діяльності та(або) охорону суб'єктів цих відносин від проявів недобросовісної конкуренції.
2. Дістало подальшого розвитку визначення родового об'єкта розглядуваних злочинів як суспільних відносин, що складаються у сфері господарської діяльності на підставі справедливих ринкових умов і охороняються державою в інтересах всього суспільства й окремих його суб'єктів.
3. Наведено додаткові аргументи щодо необхідності виділення поряд з родовим і безпосереднім об'єктами видового об'єкта злочинів у сфері господарської діяльності та вперше запропоновано визнати видовим об'єктом злочинів, передбачених статтями 228, 229, 230, 231, 232 КК, суспільні відносини, які забезпечують обмеження монополізму у сфері господарської діяльності та(або) охорону суб'єктів цих відносин від проявів недобросовісної конкуренції. На підставі виділення видових об'єктів запропоновано типологію злочинів у сфері господарської діяльності, передбачених розділом VII Особливої частини КК р.
4. Дістало подальшого розвитку визначення безпосереднього об'єкта злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, тобто суспільних відносин по збереженню комерційної та(або) банківської таємниці, які забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності.
5. Уперше на рівні загального вчення про склад злочину запропоновано визнати предметом злочину поряд з предметами матеріального світу (речами), інші явища об'єктивного світу (інформацію, енергію тощо), з певними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діянні особи ознак складу конкретного злочину.
6. По-новому викладено поняття комерційної таємниці як предмета злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, та розглянуто його ознаки – соціальну, юридичну, об'єктивність існування і таємність, вказано на їх значення для правильної кваліфікації досліджуваних злочинів.
7. У дисертації поряд з комерційною таємницею на підставі розмежування за режимами правового регулювання розглянуто банківську таємницю, яка за своїм обсягом лише частково співпадає з комерційною. Уперше обґрунтовано можливість спричинення шкоди суспільним відносинам у сфері господарської діяльності шляхом вчинення протиправних дій щодо банківської таємниці. На цій підставі запропоновано визнати предметом злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, поряд з комерційною таємницею також і банківську, яка не в меншій мірі потребує кримінально-правової охорони.
8. Наведено додаткові аргументи стосовно визнання збирання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, закінченими з моменту створення реальної загрози спричинення істотної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності.
9. Уперше проведено детальний аналіз спеціальних суб'єктів розголошення комерційної таємниці й запропоновано їх типологію. Це, зокрема, особи: 1) які знаходяться в трудових відносинах із власником комерційної таємниці, професійна або службова діяльність яких безпосередньо пов'язана з функціонуванням певного підприємства; 2) професійна або службова діяльність яких або інші обставини зумовлюють виникнення певних правовідносин цивільно-правового характеру з власником комерційної таємниці; 3) наділені владними повноваженнями щодо витребування й використання відомостей, що складають комерційну таємницю. Підкреслено значення такого поділу спеціальних суб'єктів для правильної кваліфікації.
10. Зроблено пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції статей 231, 232 КК, які викладені у висновку.
Зазначені положення дисертаційної роботи виносяться на захист.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому положення, узагальнення й висновки можна використати:
- у науково-дослідницькій роботі при відтворенні цілісної картини застосування кримінально-правових заходів охорони, попередженні й запобіганні злочинам у сфері господарської діяльності;
- у правотворчості з метою використання результатів дослідження при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до чинного кримінального законодавства України, з метою його вдосконалення та під час підготовки проектів постанов Конституційного та Верховного Судів України з проблем кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності;
- у практичній діяльності слідчих, прокурорів, суддів;
- у навчальному процесі при викладанні курсів Загальної та Особливої частин кримінального права та при підготовці науково-практичних посібників і методичних рекомендацій.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації розглядалися на засіданнях кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Окремі питання наукового дослідження були оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях, що проходили в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (“Злочини у сфері кредитно-фінансової та банківської діяльності”, “Злочини проти особистої волі людини”, “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України”) та на IX Всеукраїнській науково-практичній конференції “Корупція, економічні злочини: шляхи подолання й удосконалення правових чинників розвитку суспільства” (м. Донецьк, 2001).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано у фахових виданнях три наукових статті й тези трьох наукових доповідей.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновку, списку використаних джерел та одного додатку. Обсяг дисертації складає 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета, завдання, наукова новизна, основні положення, що виносяться на захист, теоретичне і практичне значення результатів дослідження та їх апробація.
Розділ I "Обумовленість кримінально-правової охорони комерційної таємниці" складається з 5-ти підрозділів. Розглянуто проблему обгрунтованості захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю суб'єктів суспільних відносин у сфері господарської діяльності. Серед факторів, сукупність яких, на думку автора, є необхідною і достатньою для пояснення існування кримінально-правової охорони суспільних відносин по збереженню комерційної таємниці, що забезпечують недопущення недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності, окремо досліджено наступні: 1) соціально-економічні, що відбивають залежність існування позитивних відносин у сфері господарювання від додержання умов добросовісної конкуренції (зокрема, стан безпеки відносин у сфері господарської діяльності); 2) нормативні, що відбивають законодавчу систему охорони (конституційні та інші правові джерела охорони, а також відповідність кримінально-правових норм загальній системі правового забезпечення); 3) кримінологічні, які визначають суспільну небезпеку злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, а також можливість і доцільність кримінально-правових заходів боротьби з ними з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки тієї шкоди, яку вони спричиняють суспільству й окремим його суб'єктам; 4) соціально-прогнозні, що визначають тенденції розвитку кримінального законодавства за порушення заборони збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (певний рівень суспільної правосвідомості та психології, історичні традиції та зарубіжний досвід).
Розділ II "Об'єкт і предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" складається із 2-х підрозділів. У першому підрозділі "Об'єкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" насамперед розглянуто й систематизовано точки зору багаточисельної групи вчених – дослідників проблеми злочинів у сфері господарської діяльності, що були викладені у правовій літературі, починаючи з 1919 р.
Виходячи з визнання суспільних відносин об'єктом будь-якого злочину, дисертант запропонував визнати родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VII Особливої части КК, суспільні відносини, які складаються у сфері господарської діяльності на підставі справедливих ринкових умов і охороняються державою в інтересах всього суспільства й окремих його суб'єктів.
Автор вказує, що справедливі ринкові відносини у сфері господарської діяльності мають відповідати таким принципам, як – то: рівність перед законом усіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності; безумовне виконання всіх законних угод та обов'язків; вільна можливість здійснення господарської діяльності в будь-яких формах, не заборонених законом; заборона будь-яких обмежень, прямо не передбачених чинним законодавством; заборона демпінгу, недобросовісної конкуренції та зловживання монополізмом тощо.
Запропоновано визначення поняття злочину у сфері господарської діяльності як суспільно небезпечного діяння, яке передбачено кримінальним законом і посягає на відносини господарювання як важливу й невід'ємну складову частину економічної діяльності суспільства.
Обгрунтовано необхідність відокремлення видового об'єкта злочинів у сфері господарської діяльності, який розглядається у структурі родового об'єкта і співвідноситься з ним як частина з цілим. Наведено аргументи, за якими є можливість визнати видовим об'єктом розглядуваних злочинів, а також передбачених статтями 228 (змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування), 229 (незаконне використання товарного знака), 230 (порушення антимонопольного законодавства) КК, суспільні відносини, що забезпечують обмеження монополізму у сфері господарської діяльності та(або) охорону суб'єктів цих відносин від проявів недобросовісної конкуренції. Одним із таких аргументів, вважає автор, є природна взаємопов'язаність таких суспільних явищ як мопонолізм і конкуренція, які неможливо досліджувати окремо одне від іншого.
З урахуванням видових об'єктів дисертант пропонує наступну типологію злочинів у сфері господарської діяльності: 1) злочини в сфері підприємницької діяльності (статті 202, 203, 205, 206, 213, 214 КК); 2) злочини, пов'язані з проявами монополізму та(або) недобросовісної конкуренції (статті 228 - 231 КК); 3) злочини у сфері фінансових інтересів держави та інших учасників господарської діяльності (статті 199 - 201, 204, 207 - 212, 215 - 224 КК); 4) злочини у сфері торгівлі та обслуговування населення (статті 225 - 227 КК); 5) злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (статті 233 – 235 КК).
З огляду на родовий та видовий об'єкти, безпосереднім об'єктом злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, визначено суспільні відносини по збереженню комерційної та(або) іншої таємниці, які забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності. Шляхом протиправного впливу на зазначені відносини завдається шкода тим суспільним відносинам, які існують у сфері господарської діяльності на підставі справедливих ринкових умов, охороняються державою в інтересах всього суспільства та окремих його суб'єктів і входять до комплексу загального об'єкта злочину.
Другий підрозділ "Предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" присвячено двом аспектам проблеми предмета злочину – загальному поняттю предмета злочину в кримінальному праві і конкретному визначенню предмета злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України. Наведено аргументи про те, що з урахуванням розвитку юридичної науки існують усі підстави стверджувати, що не може абсолютизуватися й визнаватися універсальною фізична ознака, що характеризує предмет злочину як предмет матеріального світу (річ). Стосовно інформації, різновидом якої виступає комерційна або будь-яка інша таємниця, фізична ознака може вказувати лише на форму (документ, прилад, електронний носій тощо), але не на сутність явища. Виходячи з цього дисертант пропонує в подальшому предметом злочину визнавати речі або інші явища об'єктивного світу (інформація, енергія тощо), з певними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність в діянні особи ознак складу конкретного злочину.
У дисертації зазначається, що злочини, передбачені статтями 231, 232 КК України, мають свій предмет, на що безпосередньо вказано в законі. Ним виступає комерційна таємниця – певний обсяг інформації, що належить окремим фізичним або юридичним особам – суб'єктам господарської діяльності, яка має економічну цінність, відповідним чином відокремлена і знаходиться в рамках спеціального правового режиму доступу й використання. З погляду автора, предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, характеризується такими ознаками, як об'єктивність існування, таємність, соціальна та юридична ознаки. Об'єктивність існування комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, як певний різновид ресурсів, існує поза й незалежно від свідомості людини, а також не може бути зведеною до своєї зовнішньої оболонки (речового носія). Таємність указує на певне відокремлення цієї інформації шляхом видання власником локального нормативного акта, наявність у зв'язку з цим спеціального режиму доступу, володіння, користування та розпорядження таємницею. Відсутність цієї ознаки буде означати відсутність предмета злочину, тобто відсутність складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності за статтями 231, 232 КК. Соціальна ознака комерційної таємниці відбиває її неподільний зв'язок із суспільними відносинами по збереженню комерційної та(або) банківської таємниці, які забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності. Юридична ознака вказує на передбаченість у законі предмета злочину в якості обов'язкової ознаки його складу.
Автор вважає недоцільною існуючу заборону щодо віднесення окремих відомостей до складу комерційної таємниці (постанова КМ України “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” № 611 від 09.08.93 р.), оскільки надання інформації таємного статусу не означає абсолютного заперечення на ознайомлення з нею за наявністю законних підстав. Такими підставами можуть виступати як згода власника комерційної таємниці, так і передбаченість у чинному законодавстві права окремих осіб (співробітник податкового органу, акціонер тощо) на втаємничення незалежно від згоди власника. Повна ж заборона послаблює позицію власника цінної інформації щодо необмеженого кола неуповноважених осіб і може створити підґрунтя для зловживань з боку владних структур, представники яких зараз не обмежені під загрозою кримінального покарання у вільному використанні отриманої інформації.
Спираючись на відсутність кримінально-правової заборони незаконного збирання, використання та розголошення банківської таємниці, яка лише в деяких випадках співпадає за своїм обсягом із комерційною, дисертант пропонує розширити предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, за рахунок банківської таємниці, оскільки остання потребує не меншого захисту порівняно з іншими різновидами таємниць (комерційною таємницею, таємницею приватного життя, всиновлення, попереднього слідства тощо), які охороняються чинним кримінальним законом.
Розділ III "Об'єктивна сторона злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" складається із 3-х підрозділів. У першому підрозділі “Загальна характеристика об'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України” розглянуто спільні для об'єктивної сторони обох злочинів ознаки. Згідно з нормами чинного законодавства ними виступають діяння (зокрема, збирання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю), суспільно небезпечні наслідки (істотна шкода, що спричиняється суб'єкту господарської діяльності) та причинний зв'язок між ними. Тому злочини, передбачені статтями 231, 232 КК, є злочинами з матеріальним складом. Обстоюється позиція, відповідно до якої у ст. 231 КК, як і раніш в ст. 1486 КК 1960 р., передбачено єдиний склад злочину з альтернативними ознаками об'єктивної сторони – двома альтернативними формами злочинної поведінки: а) дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю; б) використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Проте важко навіть гіпотетично уявити собі приклад реального спричинення істотної шкоди діями, які тільки спрямовані на отримання комерційної таємниці. Дисертант вважає за доцільне поділити статтю 231 КК на дві частини, першу з яких викласти таким чином, що кримінальну відповідальність може тягти лише таке збирання, яке утворює реальну можливість спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Така можливість має бути очевидною, а негативні наслідки не наступають завдяки своєчасно вжитим заходам або в силу обставин, які не залежать від волі винної особи.
Суспільно небезпечними наслідками розглядуваних злочинів пропонується визначити: 1) реальну позитивну шкоду – прямі матеріальні збитки, у тому числі витрати на захист своїх прав, перепрофілювання діяльності, впровадження нових технологій, додаткові заходи охорони, повідомлення додаткової інформації споживачам, закупівлю нового обладнання тощо; 2) упущену вигоду – неотримання тих майнових вигод, які суб'єкт господарської діяльності повинен був отримати за умови належного користування своїми правами стосовно комерційної таємниці і належного виконання своїх обов'язків іншими суб'єктами суспільних відносин, у тому числі збитки від зниження реалізації продукції, послуг, робіт, спаду виробництва, зменшення клієнтури, зниження цін на товари, роботи й послуги тощо. Розмір такої шкоди, як указано в законі, має бути істотним. Обсяг цього оцінного поняття законодавчо не визначено, але він, на думку автора, повинен бути розкритий у кожному конкретному випадку з урахуванням практики правозастосування на підставі об'єктивних критеріїв.
Дисертантом підтримується позиція про необхідність визнання потерпілим від злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, не лише фізичну особу – суб'єкта господарської діяльності, а й юридичну особу, що потребує внесення відповідних змін до кримінально-процесуального законодавства.
Такі факультативні ознаки об'єктивної сторони, як засіб, спосіб, місце, час та обстановка вчинення злочину, на кваліфікацію не впливатимуть, за винятком випадків ідеальної сукупності злочинів, коли застосування того чи іншого способу містить у собі ознаки самостійного складу злочину (наприклад, збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, із застосуванням насильства, розголошення шляхом зловживання службовим становищем). У подібному випадку кваліфікація відбуватиметься не лише за ст. 231 КК, а й статтею, яка передбачає інший самостійний склад злочину.
У другому підрозділі “Особливості об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 231 КК України” приділено увагу розгляду специфічних рис об'єктивної сторони цього злочину.
Порівнюються поняття “шпигунство” (статті 111, 114 КК) і “комерційне шпигунство” (ст. 231 КК), з яких останнє є меншим за обсягом, оскільки не включає передачу відомостей чи будь-яке інше їх використання. Обгрунтовано необхідність нормативної вказівки на незаконний характер діяння не лише щодо використання відомостей, які становлять комерційну таємницю, а й стосовно дій, спрямованих на їх збирання. Вказується на певні розбіжності у формулюванні назви і диспозиції статті щодо першої з двох альтернативних форм злочинної поведінки – збирання (отримання). Така розбіжність має вирішуватися на користь тексту диспозиції статті.
Узагальнюється різновиди злочинного збирання комерційної таємниці, що може мати прояв у наступних діях: 1) викрадання крадіжка, грабіж пов'язаний з насильством чи загрозою його застосування, або без них, розбій; 2) шахрайство (шляхом обману, зловживання довірою); 3) привласнення; 4) вимагання; 5) зловживання службовим становищем; 6) перехоплення і фіксування – креслення, фотографування, копіювання тощо, у т.ч. за допомогою відповідних приладів – оптичної техніки, електронної апаратури, пристроїв для підслуховування тощо (проникнення в комп'ютерні мережі, отримання доступу до каналів зв'язку чи інформаційних потоків); 7) розшук, особисті спостереження і вивчення (розпитування осіб, які мають доступ до таємниці, підслуховування розмов про такі відомості, визначення виробничих потужностей, обсягів виробництва товарів, робіт, послуг тощо); 8) оплатне придбання, підкуп; 9) інші дії. Учинення тих чи інших дій при виконанні об'єктивної сторони розглядуваного злочину має суттєве значення для кваліфікації дій винної особи. Так, дії по збиранню відомостей, що становлять комерційну таємницю, за допомогою незаконного проникнення в роботу комп'ютерів або їх мереж, викраденню, привласненню комп'ютерної інформації або заволодінню нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем тощо повинні одержати додаткову кваліфікацію. У цих випадках матиме місце сукупність злочинів, передбачених ст. 231 КК і, наприклад, статтями 361, 362 КК.
Дисертант розглядає другу альтернативну форму поведінки, яка характеризує об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 231 КК, - використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Воно має місце, коли особа вже володіє відомостями, що можуть бути зібрані як нею, так і іншою особою. Ця форма злочинної поведінки може мати як самостійний характер (наприклад, неправомірне запровадження у власному виробництві законно та відкрито, або випадково отриманих відомостей), так і похідний від збирання характер – як продовження злочинної діяльності, що мала початком збирання (наприклад, протиправна передача одержаних відомостей будь-якому адресатові). В останньому випадку таке використання може інколи близько стикатися з розголошенням, але відрізняється від нього тим, що під час розголошення винна особа має бути обізнаною з таємницею на законних підставах (див. підрозділ 3). Використання вважається закінченим з моменту реального спричинення істотної шкоди суб'єктові господарської діяльності.
Усі ці дії вчиняються стосовно предмета злочину і для отримання переваг у конкурентній боротьбі всупереч волі власника комерційної таємниці і завдають останньому істотної шкоди, тим самими посягаючи на відносини добросовісної конкуренції..
У третьому підрозділі “Особливості об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 232 КК України” наводиться визначення розголошення комерційної таємниці особою, яка володіє нею на законних підставах і має обов'язок її зберігати, як доведення комерційної таємниці будь-яким способом до відома сторонньої особи за відсутності на це законних підстав. При цьому сторонньою вважається особа, щодо якої відсутня згода власника інформації на втаємничення. Обов'язок не розголошувати таку таємницю може закріплений у законі або іншому нормативному акті загальної дії, професійних або службових функціях, які випливають з локального нормативного акта, цивільно-правового правочиннику тощо, що ставить до втаємниченої особи підвищені вимоги. Незаконний характер діяння полягатиме у відсутності будь-яких належних підстав для доведення певної інформації до відома будь-якої особи, при цьому винна особа не має на це ні дійсного, ні уявного права. Доведення відомостей, що становлять комерційну таємницю, до відома будь-якої особи, але за наявності законних підстав, не може вважатися розголошенням інформації.
Під час розголошення комерційної таємниці виникають умови для отримання незаконних переваг у конкурентній боротьбі, чим порушуються суспільні відносини, що забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності. Автор наводить аргументи стосовно визнання реальної загрози спричинення істотної шкоди суб'єктові господарської діяльності як одного з можливих наслідків злочину, передбаченого ст. 232 КК.
Розділ IV "Cуб'єктивна сторона злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" складається із 2-х підрозділів. У першому “Загальна характеристика суб'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України” розглянуто вину у формі умислу, її інтелектуальну та вольову ознаки.
Змістом інтелектуальної ознаки виступають: 1) усвідомлення ознак предмета злочину, у тому числі таємності, а також ставлення до комерційної таємниці, як до чужої власності, і розуміння відсутності законних прав на будь-які дії щодо неї; 2) усвідомлення фактичної сторони діяння (у тому числі, характеру і способу), що здійснюється у зв'язку із збиранням, використанням або розголошенням комерційної таємниці; 3) усвідомлення суспільної небезпеки діяння, тобто характеристики (хоча би у загальних рисах) об'єкта злочину і соціальної забарвленості об'єктивної сторони; 4) передбачення як неминучості, так і реальної можливості настання наслідку у вигляді істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.
У дисертації доводиться, що вольова ознака вини може полягати у тому, що винна особа може розглядати спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності шляхом використання таємниці або розголошення як бажаний наслідок, і так само байдуже ставитись до нього (наприклад, бажання поліпшити становище свого підприємства за рахунок незаконного використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, так само як і незаконне збирання такої інформації для отримання винагороди можуть мати місце навіть при відсутності бажання, але за наявності свідомого допущення настання вказаного в законі суспільно небезпечного наслідку). Тому, злочини, передбачені статтями 231, 232 КК, можуть бути вчинені як із прямим, так і з непрямим умислом.
Другий підрозділ, який має назву “Особливості суб'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України”, присвячено розгляду таких обов'язкових ознак суб'єктивної сторони цих злочинів, як мета збирання і мотив розголошення. Так, у злочині, передбаченому ст. 231 КК, найближчою бажаною метою збирання, тобто ідеальною уявною моделлю майбутнього результату, може виступати розголошення чи інше використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 232 КК, поряд з виною у формі умислу виступає корисливий або інший особистий мотив розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. Корисливим мотивом є прагнення до незаконної матеріальної вигоди (отримання майна або придбання права на нього, звільнення від матеріальних витрат тощо). Під іншим особистими мотивами слід розуміти особисті спонукання винної особи (помста, заздрість, кар'єризм тощо).
Розділ V "Cуб'єкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" складається із 2-х підрозділів. У першому “Загальна характеристика суб'єкта злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України” розглянуто риси, спільні для суб'єктів обох злочинів, тобто ознаки загального суб'єкта злочину. До них належать: фізична особа, осудність та досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, що для розглядуваних злочинів становить шістнадцять років.
У другому підрозділі “Особливості суб'єкта злочину, передбаченого ст. 232 КК України” досліджуються специфічні ознаки суб'єкта цього злочину, який згідно із законодавчим описом наділений додатковими ознаками, тому є спеціальним. З огляду можливості здійснення злочину як “ззовні”, так і “зсередини”, пропонується виділити наступні три групи суб'єктів: 1) особи, які знаходяться в трудових відносинах із власником комерційної таємниці, професійна або службова діяльність яких безпосередньо пов'язана з функціонуванням певного підприємства; 2) особи, професійна або службова діяльність яких чи інші обставини обумовлюють виникнення певних правовідносин цивільно-правового характеру з власником комерційної таємниці (аудитор, адвокат, контрагент по цивільно-правовому правочину тощо); 3) особи, які наділені владними повноваженнями з витребування й використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (представники контролюючих та правоохоронних органів). Усі ці особи ознайомлені з комерційною таємницею на законних підставах, тому на них покладено обов'язок не розголошувати її.
У висновку у скороченій формі підводяться підсумки дослідження, його значення, а також пропонується нова редакція статтями 231, 232 КК України:
Стаття 231. Незаконне збирання або використання відомостей, що становлять комерційну чи банківську таємницю
Незаконне умисне збирання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, якщо це утворило реальну можливість спричинення істотної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності,
карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Незаконне умисне використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, -
карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Стаття 232. Розголошення комерційної або банківської таємниці
Умисне розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, або з інших законних підстав, якщо воно вчинено з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, -
карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Основні положення дисертації викладені в таких
роботах автора:
1. Радутный А.Э. Информация как предмет преступления (на примере анализа отдельных составов) // Пробл. законності. – Вип. 37: Респ. міжвідом. наук. зб./Відп. ред. В.Я.Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. – с. 181- 189.
2. Радутний О.Е. Кримінологічний фактор соціальної обумовленості кримінально-правової охорони комерційної таємниці // Пробл. законності. – Вип. 50: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – с. 195 – 201
3. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю // Право України. – 2002. - № 3. – с. 110 – 114.
4. Радутный А.Э. О субъекте преступления, предусмотренного ст. 148-7 УК Украины. / Актуал. пробл. юрид. науки: Тези доп. та наук. повід. наук. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац.юрид.акад. України, 2000. – с. 82 – 85
5. Радутний О.Е. Розмежування злочинів, що посягають на комерційну таємницю, від суміжних злочинів // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади: Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників: Міжвідом. наук. зб. // За ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка та ін. – К., 2001. – Т. 22. – с. 290 – 292
6. Радутний О.Е. Характеристика діяння як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони злочину, що передбачений ст. 1486 КК України // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези доп. та наук. повід. учасників наук. конф. молодих учених (м. Харків, 30 червня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац.юрид.акад. України, 2001. – с. 179 – 180
АНОТАЦІЇ

Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2002.
Дисертацію присвячено аналізу складів злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, дослідженню їх об'єктивних і суб'єктивних ознак. Досліджується обумовленість кримінально-правової заборони посягань на суспільні відносини по збереженню комерційної та(або) банківської таємниці, які забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності. Запропоновано нове загальне визначення предмета злочину, а також низка інших положень, якими слід доповнити КК України. Розглянуто предмет злочинів (комерційна, а в перспективі – банківська, таємниця) і визначено його ознаки: об'єктивність, таємність, соціальну та юридичну ознаки. Наведено аргументи щодо визнання збирання відомостей, що складають комерційну або банківську таємницю, закінченим з моменту утворення реальної загрози спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Обґрунтовується можливість вчинення збирання, використання та розголошення як з прямим, так і непрямим умислом. Вказуються додаткові ознаки, які характеризують спеціального суб'єкта злочину, передбаченого ст. 232 КК. Зроблено пропозиції щодо вдосконалення диспозиції статтей 231, 232 КК України.
Ключові слова: господарська діяльність, комерційна або банківська таємниця, збирання, використання, розголошення.

Радутный А.Э. Уголовная ответственность за незаконное собирание, использование и разглашение сведений, составляющих коммерческую тайну. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности: 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2002.
Диссертация посвящена анализу составов преступлений, предусмотренных статьями 231, 232 УК Украины, исследованию их объективных и субъективных признаков. Исследуется обусловленность уголовно-правового запрета посягательств на общественные отношения по сохранению коммерческой и(или) банковской тайны, обеспечивающие охрану от недобросовестной конкуренции в сфере хозяйственной деятельности. Поддержан и развит подход относительно выделения видового объекта преступлений в сфере хозяйственной деятельности. Предложено новое общее понятие предмета преступления, а также ряд других положений, которыми следует дополнить УК Украины. Рассмотрен предмет преступлений (коммерческая тайна) и определены его признаки: объективность, тайность, социальный и юридический признаки. Отстаивается позиция о необходимости защиты банковской тайны наряду с коммерческой тайной. Приведены аргументы в пользу признания собирания сведений, составляющих коммерческую или банковскую тайну, оконченным с момента создания реальной угрозы причинения существенного вреда субъекту хозяйственной деятельности. Обоснована возможность совершения рассматриваемых преступлений как с прямым, так и косвенным умыслом. Названы дополнительные признаки, характеризующие субъекта преступления, предусмотренного ст. 232 УК Украины, в качестве специального. Выработаны предложения относительно усовершенствования положений действующего законодательства, в том числе по вопросу отнесения тех или иных сведений к коммерческой или иной тайне, а также относительно изменения диспозиций статей 231, 232 УК Украины.
Ключевые слова: хозяйственная деятельность, коммерческая или банковская тайна, собирание, использование, разглашение.

Radutniy A.E. Criminal responsibility for illegal collecting, using and divulging of informations, constituting trade secret. – Manuscript.
The thesis for a candidate's degree in the field 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal and execution law. – National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Mudry. – Kharkov, 2002.
The thesis is devoted to the analysis of legally defined crimes provided for by Articles 231, 232 of Criminal Code of Ukraine. The author researches social conditionality of the ban of the encroachment on the relations, connected with trade secret, objective and subjective signs, grounds and limits of criminal responsibility. A new general definition of subject of crime and some other provisions have been proposed bythe author; he thinks, that these provisions should be added to Criminal Code. The author has examined the object of crime (trade secret) and determined its indications: objectivity, secrecy, social and legal indications. The arguments in favour of recognition of legally defined crimes of both offenses as subjective have been put forward. The author has grounded the possibility of collecting, using and divulging of informations, constituting trade secret, with direct and indirect intent. Some additional indications, which describe the subject of crime, provided for by Article 232 of Criminal Code of Ukraine, as special, have been examined by the author. Some propositions in respect to the perfection of the disposition of Articles 231, 232 of Criminal Code of Ukraine have been elaborated by the author.
Key words: economic activity, trade secret, collecting, using, divulging.

РАДУТНИЙ ОЛЕКСАНДР ЕДУАРДОВИЧ

УДК 343.533

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА НЕЗАКОННЕ ЗБИРАННЯ, ВИКОРИСТАННЯ
ТА РОЗГОЛОШЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ
(аналіз складів злочинів)

Спеціальність: 12.00.08 — кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

 

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

 

Харків - 2002
Дисертація є рукописом.
Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Панов Микола Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, проректор з наукової роботи, академік Академії правових наук України

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Музика Анатолій Ананійович, Київський інститут внутрішніх справ МВС України, проректор з наукової роботи;
кандидат юридичних наук, доцент Андрушко Петро Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології.

Провідна установа:
Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра кримінального права та кримінології, Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться “23” травня 2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 77

Автореферат розісланий “17” квітня 2002 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Битяк Ю.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток ринкових економічних відносин в Україні поряд із позитивними здобутками супроводжується і певними негативними явищами. Особливу занепокоєність викликає збільшення кількості злочинів у сфері господарської діяльності, оскільки вони не лише гальмують позитивні тенденції, а й завдають істотної шкоди державі, суб'єктам відносин у сфері господарювання та окремим громадянам.
Велику небезпеку являє собою поява нових форм злочинної діяльності, які раніше не були відомі. З ними поки що досить складно вести ефективну боротьбу як з точки зору кримінального переслідування, так і застосування організаційно-управлінських і кримінологічних заходів з метою їх попередження. До таких злочинних посягань слід віднести незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю. Кримінальна відповідальність за них уперше була встановлена Законом України від 28 січня 1994 р. у статтях 1486, 1487 КК України 1960 р. Чинний Кримінальний кодекс теж криміналізував ці суспільно небезпечні діяння і передбачив відповідальність за них у ст. 231 КК “Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю”, диспозиція якої сформульована як “умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності”, та ст. 232 КК “Розголошення комерційної таємниці”, яка передбачає відповідальність за “умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності”.
Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів у сфері господарської діяльності, вказані кримінально-правові делікти залишилися зовсім не вивченими на рівні взаємопов'язаного й поглибленого аналізу всіх ознак та елементів складу злочину. До цього часу питання відповідальності за названі злочини розглядалися лише на рівні окремих розділів підручників з Особливої частини кримінального права та коментарів КК України. Інші кримінально-правові дослідження, які б мали комплексний характер, не провадилися. До того ж неможливо не враховувати й відсутність відповідних статистичних даних щодо порушення та розгляду кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК (статтями 1486, 1487 КК 1960 р). Це свідчить про їх підвищену латентність і позаконтрольність. Проте факт латентності злочинів ні в якому випадку не може служити підставою для неуважного ставлення до них, у тому числі на рівні наукових досліджень.
Актуальність боротьби з указаними злочинами та недостатність наукових досліджень із цієї проблеми й обумовили вибір теми цього дисертаційного дослідження.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної комплексної цільової програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883), розрахованої на 1996 – 2001 роки і спрямованої на виконання Міждержавної програми спільних заходів боротьби зі злочинністю на період з 2000 до 2003 року.
Мета та задачі дослідження. Основна мета роботи полягає у комплексному теоретичному аналізі об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, сформулюванні рекомендацій, які мають важливе значення як для вдосконалення кримінального законодавства, так і для правильної кваліфікації злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, та відмежуванні їх від суміжних злочинів. Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:
- виявити й узагальнити чинники, що обумовлюють кримінальну відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю;
- дослідити родовий, видовий і безпосередній об'єкти розглядуваних злочинів та взаємозв'язок між зазначеними об'єктами;
- провести аналіз предмета цих злочинів та аргументувати визнання комерційної, а також банківської таємниці предметом злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, шляхом удосконалення поняття предмета злочину в загальному вченні про склад злочину;
- шляхом розгляду об'єктивної сторони вказаних злочинів, її зв'язку з їх об'єктом та предметом, проаналізувати механізм завдання суспільно небезпечної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони;
- дослідити суб'єктивну сторону злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, зокрема вину, встановити зміст інтелектуального й вольового моментів умислу, розглянути інші обов'язкові ознаки – мотив під час розголошення та мету при збиранні відомостей, що становлять комерційну таємницю;
- проаналізувати загальні та спеціальні ознаки, що характеризують суб'єкта цих злочинів;
- на підставі проведеного аналізу запропонувати пропозиції щодо правильної кваліфікації злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, та вдосконалення чинного законодавства.
Об'єктом дослідження є сукупність знань що стосується кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності, зокрема за незаконне збирання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також наукові погляди з цієї проблеми та її розробки у світлі вчення про склад злочину та його кваліфікацію, предметом – норми кримінального законодавства, які передбачають кримінальну відповідальність за незаконне збирання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Методи дослідження. У процесі теоретичних досліджень у роботі було застосовано наступні наукові методи:
- діалектичний метод – при дослідженні правових механізмів захисту суспільних відносин у сфері господарської діяльності та суспільних відносин, які забезпечують обмеження монополізму та(або) охорону від проявів недобросовісної конкуренції, що знаходяться одночасно у взаємозв'язку й суперечливості, а також як у статичному стані, так і в динамічних змінах;
- системно-структурний і функціональний методи – при дослідженні багатопланових явищ родового, видового й безпосереднього об'єктів злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, а також ознак об'єктивної та суб'єктивної сторони, суб'єкта злочину під кутом зору з'ясування змісту й удосконалення норм чинного законодавства
- історико-правовий – при аналізі факторів, що зумовлюють кримінально-правову заборону, та дослідженні розвитку законодавства в галузі кримінально-правової охорони від протиправних посягань на суспільні відносини у сфері господарської діяльності;
- порівняльно-правовий і догматичний – при опрацюванні законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що забезпечують кримінально-правову охорону суспільних відносин у сфері господарської діяльності, порівнянні колишнього і чинного законодавства, а також окремих норм діючого законодавства зарубіжних країн з положеннями КК України.
Теоретичною основою дисертації послужили фундаментальні наукові положення загальної теорії кримінального права, праці як вітчизняних фахівців із проблеми дослідження злочинів в сфері господарської діяльності, так і науковців колишнього СРСР та СНД, зокрема П.П. Андрушка, М.О.Бєляєва, Л.П.Брич, Т.А.Бушу-євої, Г.І.Вольфмана, П.О.Воробея, Л.Д.Гаухмана, Ю.В. Головльова, Є.Є.Дементьєва, В.М.Киричка, О.І. Коваленка, В.В.Колесникова, Я.М.Кураш, І.І.Кучерова, Б.М.Леонтьєва, Ф.О.Лопушанського, Ю.М.Ляпунова, Н.М.Ляпунової, С.В. Максимова, Л.К.Малахова, В.О.Матусевича, Ю.В. Опалинського, В.О.Навроцького, П.Т.Некипєлова, О.І.Перепелиці, І.І.Рогова, А.М.Ришелюка, О.Я.Свєтлова, В.В. Сташиса, Є.Л.Стрельцова, В.Я.Тація, В.Ю. Шестакова, І.В. Шишка, В.П. Філонова, О.М. Яковлева та багатьох інших.
Для розробки теми й вирішення поставлених завдань широко використовувалися також наукові роботи із загальної теорії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, фінансового, адміністративного та інших галузей права, а також економічної теорії.
Джерельна база дисертації. Специфіка досліджуваних проблем обумовила залучення понад 300 наукових праць та аналіз значної кількості нормативних актів чинного та колишнього законодавства України (зокрема, окремих положень чинної Конституції України, КК 1960 та 2001 років, Міждержавної програми спільних заходів боротьби зі злочинністю на період з 2000 до 2003 року, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, численних законів та підзаконних актів). Крім того, було проаналізовано окремі джерела дореволюційного законодавства Російської імперії, а також відповідні чинні правові акти Бєларусі, Болгарії, Голландії, Іспанії, Китаю, Польщі, Російської Федерації, США, Угорщини, ФРН, Швейцарії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійною завершеною роботою, першим в Україні монографічним комплексним дослідженням складів злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК. Елементи новизни полягають у наступному:
1. У роботі вперше досліджено соціально-економічні, нормативні, кримінологічні й соціально-прогнозні фактори обумовленості кримінально-правової заборони посягань на відносини, що забезпечують обмеження монополізму у сфері господарської діяльності та(або) охорону суб'єктів цих відносин від проявів недобросовісної конкуренції.
2. Дістало подальшого розвитку визначення родового об'єкта розглядуваних злочинів як суспільних відносин, що складаються у сфері господарської діяльності на підставі справедливих ринкових умов і охороняються державою в інтересах всього суспільства й окремих його суб'єктів.
3. Наведено додаткові аргументи щодо необхідності виділення поряд з родовим і безпосереднім об'єктами видового об'єкта злочинів у сфері господарської діяльності та вперше запропоновано визнати видовим об'єктом злочинів, передбачених статтями 228, 229, 230, 231, 232 КК, суспільні відносини, які забезпечують обмеження монополізму у сфері господарської діяльності та(або) охорону суб'єктів цих відносин від проявів недобросовісної конкуренції. На підставі виділення видових об'єктів запропоновано типологію злочинів у сфері господарської діяльності, передбачених розділом VII Особливої частини КК р.
4. Дістало подальшого розвитку визначення безпосереднього об'єкта злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, тобто суспільних відносин по збереженню комерційної та(або) банківської таємниці, які забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності.
5. Уперше на рівні загального вчення про склад злочину запропоновано визнати предметом злочину поряд з предметами матеріального світу (речами), інші явища об'єктивного світу (інформацію, енергію тощо), з певними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діянні особи ознак складу конкретного злочину.
6. По-новому викладено поняття комерційної таємниці як предмета злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, та розглянуто його ознаки – соціальну, юридичну, об'єктивність існування і таємність, вказано на їх значення для правильної кваліфікації досліджуваних злочинів.
7. У дисертації поряд з комерційною таємницею на підставі розмежування за режимами правового регулювання розглянуто банківську таємницю, яка за своїм обсягом лише частково співпадає з комерційною. Уперше обґрунтовано можливість спричинення шкоди суспільним відносинам у сфері господарської діяльності шляхом вчинення протиправних дій щодо банківської таємниці. На цій підставі запропоновано визнати предметом злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, поряд з комерційною таємницею також і банківську, яка не в меншій мірі потребує кримінально-правової охорони.
8. Наведено додаткові аргументи стосовно визнання збирання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, закінченими з моменту створення реальної загрози спричинення істотної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності.
9. Уперше проведено детальний аналіз спеціальних суб'єктів розголошення комерційної таємниці й запропоновано їх типологію. Це, зокрема, особи: 1) які знаходяться в трудових відносинах із власником комерційної таємниці, професійна або службова діяльність яких безпосередньо пов'язана з функціонуванням певного підприємства; 2) професійна або службова діяльність яких або інші обставини зумовлюють виникнення певних правовідносин цивільно-правового характеру з власником комерційної таємниці; 3) наділені владними повноваженнями щодо витребування й використання відомостей, що складають комерційну таємницю. Підкреслено значення такого поділу спеціальних суб'єктів для правильної кваліфікації.
10. Зроблено пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції статей 231, 232 КК, які викладені у висновку.
Зазначені положення дисертаційної роботи виносяться на захист.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому положення, узагальнення й висновки можна використати:
- у науково-дослідницькій роботі при відтворенні цілісної картини застосування кримінально-правових заходів охорони, попередженні й запобіганні злочинам у сфері господарської діяльності;
- у правотворчості з метою використання результатів дослідження при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до чинного кримінального законодавства України, з метою його вдосконалення та під час підготовки проектів постанов Конституційного та Верховного Судів України з проблем кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності;
- у практичній діяльності слідчих, прокурорів, суддів;
- у навчальному процесі при викладанні курсів Загальної та Особливої частин кримінального права та при підготовці науково-практичних посібників і методичних рекомендацій.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації розглядалися на засіданнях кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Окремі питання наукового дослідження були оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях, що проходили в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (“Злочини у сфері кредитно-фінансової та банківської діяльності”, “Злочини проти особистої волі людини”, “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України”) та на IX Всеукраїнській науково-практичній конференції “Корупція, економічні злочини: шляхи подолання й удосконалення правових чинників розвитку суспільства” (м. Донецьк, 2001).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано у фахових виданнях три наукових статті й тези трьох наукових доповідей.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновку, списку використаних джерел та одного додатку. Обсяг дисертації складає 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета, завдання, наукова новизна, основні положення, що виносяться на захист, теоретичне і практичне значення результатів дослідження та їх апробація.
Розділ I "Обумовленість кримінально-правової охорони комерційної таємниці" складається з 5-ти підрозділів. Розглянуто проблему обгрунтованості захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю суб'єктів суспільних відносин у сфері господарської діяльності. Серед факторів, сукупність яких, на думку автора, є необхідною і достатньою для пояснення існування кримінально-правової охорони суспільних відносин по збереженню комерційної таємниці, що забезпечують недопущення недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності, окремо досліджено наступні: 1) соціально-економічні, що відбивають залежність існування позитивних відносин у сфері господарювання від додержання умов добросовісної конкуренції (зокрема, стан безпеки відносин у сфері господарської діяльності); 2) нормативні, що відбивають законодавчу систему охорони (конституційні та інші правові джерела охорони, а також відповідність кримінально-правових норм загальній системі правового забезпечення); 3) кримінологічні, які визначають суспільну небезпеку злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, а також можливість і доцільність кримінально-правових заходів боротьби з ними з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки тієї шкоди, яку вони спричиняють суспільству й окремим його суб'єктам; 4) соціально-прогнозні, що визначають тенденції розвитку кримінального законодавства за порушення заборони збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (певний рівень суспільної правосвідомості та психології, історичні традиції та зарубіжний досвід).
Розділ II "Об'єкт і предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" складається із 2-х підрозділів. У першому підрозділі "Об'єкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" насамперед розглянуто й систематизовано точки зору багаточисельної групи вчених – дослідників проблеми злочинів у сфері господарської діяльності, що були викладені у правовій літературі, починаючи з 1919 р.
Виходячи з визнання суспільних відносин об'єктом будь-якого злочину, дисертант запропонував визнати родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VII Особливої части КК, суспільні відносини, які складаються у сфері господарської діяльності на підставі справедливих ринкових умов і охороняються державою в інтересах всього суспільства й окремих його суб'єктів.
Автор вказує, що справедливі ринкові відносини у сфері господарської діяльності мають відповідати таким принципам, як – то: рівність перед законом усіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності; безумовне виконання всіх законних угод та обов'язків; вільна можливість здійснення господарської діяльності в будь-яких формах, не заборонених законом; заборона будь-яких обмежень, прямо не передбачених чинним законодавством; заборона демпінгу, недобросовісної конкуренції та зловживання монополізмом тощо.
Запропоновано визначення поняття злочину у сфері господарської діяльності як суспільно небезпечного діяння, яке передбачено кримінальним законом і посягає на відносини господарювання як важливу й невід'ємну складову частину економічної діяльності суспільства.
Обгрунтовано необхідність відокремлення видового об'єкта злочинів у сфері господарської діяльності, який розглядається у структурі родового об'єкта і співвідноситься з ним як частина з цілим. Наведено аргументи, за якими є можливість визнати видовим об'єктом розглядуваних злочинів, а також передбачених статтями 228 (змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування), 229 (незаконне використання товарного знака), 230 (порушення антимонопольного законодавства) КК, суспільні відносини, що забезпечують обмеження монополізму у сфері господарської діяльності та(або) охорону суб'єктів цих відносин від проявів недобросовісної конкуренції. Одним із таких аргументів, вважає автор, є природна взаємопов'язаність таких суспільних явищ як мопонолізм і конкуренція, які неможливо досліджувати окремо одне від іншого.
З урахуванням видових об'єктів дисертант пропонує наступну типологію злочинів у сфері господарської діяльності: 1) злочини в сфері підприємницької діяльності (статті 202, 203, 205, 206, 213, 214 КК); 2) злочини, пов'язані з проявами монополізму та(або) недобросовісної конкуренції (статті 228 - 231 КК); 3) злочини у сфері фінансових інтересів держави та інших учасників господарської діяльності (статті 199 - 201, 204, 207 - 212, 215 - 224 КК); 4) злочини у сфері торгівлі та обслуговування населення (статті 225 - 227 КК); 5) злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (статті 233 – 235 КК).
З огляду на родовий та видовий об'єкти, безпосереднім об'єктом злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, визначено суспільні відносини по збереженню комерційної та(або) іншої таємниці, які забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності. Шляхом протиправного впливу на зазначені відносини завдається шкода тим суспільним відносинам, які існують у сфері господарської діяльності на підставі справедливих ринкових умов, охороняються державою в інтересах всього суспільства та окремих його суб'єктів і входять до комплексу загального об'єкта злочину.
Другий підрозділ "Предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" присвячено двом аспектам проблеми предмета злочину – загальному поняттю предмета злочину в кримінальному праві і конкретному визначенню предмета злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України. Наведено аргументи про те, що з урахуванням розвитку юридичної науки існують усі підстави стверджувати, що не може абсолютизуватися й визнаватися універсальною фізична ознака, що характеризує предмет злочину як предмет матеріального світу (річ). Стосовно інформації, різновидом якої виступає комерційна або будь-яка інша таємниця, фізична ознака може вказувати лише на форму (документ, прилад, електронний носій тощо), але не на сутність явища. Виходячи з цього дисертант пропонує в подальшому предметом злочину визнавати речі або інші явища об'єктивного світу (інформація, енергія тощо), з певними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність в діянні особи ознак складу конкретного злочину.
У дисертації зазначається, що злочини, передбачені статтями 231, 232 КК України, мають свій предмет, на що безпосередньо вказано в законі. Ним виступає комерційна таємниця – певний обсяг інформації, що належить окремим фізичним або юридичним особам – суб'єктам господарської діяльності, яка має економічну цінність, відповідним чином відокремлена і знаходиться в рамках спеціального правового режиму доступу й використання. З погляду автора, предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, характеризується такими ознаками, як об'єктивність існування, таємність, соціальна та юридична ознаки. Об'єктивність існування комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, як певний різновид ресурсів, існує поза й незалежно від свідомості людини, а також не може бути зведеною до своєї зовнішньої оболонки (речового носія). Таємність указує на певне відокремлення цієї інформації шляхом видання власником локального нормативного акта, наявність у зв'язку з цим спеціального режиму доступу, володіння, користування та розпорядження таємницею. Відсутність цієї ознаки буде означати відсутність предмета злочину, тобто відсутність складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності за статтями 231, 232 КК. Соціальна ознака комерційної таємниці відбиває її неподільний зв'язок із суспільними відносинами по збереженню комерційної та(або) банківської таємниці, які забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності. Юридична ознака вказує на передбаченість у законі предмета злочину в якості обов'язкової ознаки його складу.
Автор вважає недоцільною існуючу заборону щодо віднесення окремих відомостей до складу комерційної таємниці (постанова КМ України “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” № 611 від 09.08.93 р.), оскільки надання інформації таємного статусу не означає абсолютного заперечення на ознайомлення з нею за наявністю законних підстав. Такими підставами можуть виступати як згода власника комерційної таємниці, так і передбаченість у чинному законодавстві права окремих осіб (співробітник податкового органу, акціонер тощо) на втаємничення незалежно від згоди власника. Повна ж заборона послаблює позицію власника цінної інформації щодо необмеженого кола неуповноважених осіб і може створити підґрунтя для зловживань з боку владних структур, представники яких зараз не обмежені під загрозою кримінального покарання у вільному використанні отриманої інформації.
Спираючись на відсутність кримінально-правової заборони незаконного збирання, використання та розголошення банківської таємниці, яка лише в деяких випадках співпадає за своїм обсягом із комерційною, дисертант пропонує розширити предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, за рахунок банківської таємниці, оскільки остання потребує не меншого захисту порівняно з іншими різновидами таємниць (комерційною таємницею, таємницею приватного життя, всиновлення, попереднього слідства тощо), які охороняються чинним кримінальним законом.
Розділ III "Об'єктивна сторона злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" складається із 3-х підрозділів. У першому підрозділі “Загальна характеристика об'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України” розглянуто спільні для об'єктивної сторони обох злочинів ознаки. Згідно з нормами чинного законодавства ними виступають діяння (зокрема, збирання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю), суспільно небезпечні наслідки (істотна шкода, що спричиняється суб'єкту господарської діяльності) та причинний зв'язок між ними. Тому злочини, передбачені статтями 231, 232 КК, є злочинами з матеріальним складом. Обстоюється позиція, відповідно до якої у ст. 231 КК, як і раніш в ст. 1486 КК 1960 р., передбачено єдиний склад злочину з альтернативними ознаками об'єктивної сторони – двома альтернативними формами злочинної поведінки: а) дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю; б) використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Проте важко навіть гіпотетично уявити собі приклад реального спричинення істотної шкоди діями, які тільки спрямовані на отримання комерційної таємниці. Дисертант вважає за доцільне поділити статтю 231 КК на дві частини, першу з яких викласти таким чином, що кримінальну відповідальність може тягти лише таке збирання, яке утворює реальну можливість спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Така можливість має бути очевидною, а негативні наслідки не наступають завдяки своєчасно вжитим заходам або в силу обставин, які не залежать від волі винної особи.
Суспільно небезпечними наслідками розглядуваних злочинів пропонується визначити: 1) реальну позитивну шкоду – прямі матеріальні збитки, у тому числі витрати на захист своїх прав, перепрофілювання діяльності, впровадження нових технологій, додаткові заходи охорони, повідомлення додаткової інформації споживачам, закупівлю нового обладнання тощо; 2) упущену вигоду – неотримання тих майнових вигод, які суб'єкт господарської діяльності повинен був отримати за умови належного користування своїми правами стосовно комерційної таємниці і належного виконання своїх обов'язків іншими суб'єктами суспільних відносин, у тому числі збитки від зниження реалізації продукції, послуг, робіт, спаду виробництва, зменшення клієнтури, зниження цін на товари, роботи й послуги тощо. Розмір такої шкоди, як указано в законі, має бути істотним. Обсяг цього оцінного поняття законодавчо не визначено, але він, на думку автора, повинен бути розкритий у кожному конкретному випадку з урахуванням практики правозастосування на підставі об'єктивних критеріїв.
Дисертантом підтримується позиція про необхідність визнання потерпілим від злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК, не лише фізичну особу – суб'єкта господарської діяльності, а й юридичну особу, що потребує внесення відповідних змін до кримінально-процесуального законодавства.
Такі факультативні ознаки об'єктивної сторони, як засіб, спосіб, місце, час та обстановка вчинення злочину, на кваліфікацію не впливатимуть, за винятком випадків ідеальної сукупності злочинів, коли застосування того чи іншого способу містить у собі ознаки самостійного складу злочину (наприклад, збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, із застосуванням насильства, розголошення шляхом зловживання службовим становищем). У подібному випадку кваліфікація відбуватиметься не лише за ст. 231 КК, а й статтею, яка передбачає інший самостійний склад злочину.
У другому підрозділі “Особливості об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 231 КК України” приділено увагу розгляду специфічних рис об'єктивної сторони цього злочину.
Порівнюються поняття “шпигунство” (статті 111, 114 КК) і “комерційне шпигунство” (ст. 231 КК), з яких останнє є меншим за обсягом, оскільки не включає передачу відомостей чи будь-яке інше їх використання. Обгрунтовано необхідність нормативної вказівки на незаконний характер діяння не лише щодо використання відомостей, які становлять комерційну таємницю, а й стосовно дій, спрямованих на їх збирання. Вказується на певні розбіжності у формулюванні назви і диспозиції статті щодо першої з двох альтернативних форм злочинної поведінки – збирання (отримання). Така розбіжність має вирішуватися на користь тексту диспозиції статті.
Узагальнюється різновиди злочинного збирання комерційної таємниці, що може мати прояв у наступних діях: 1) викрадання крадіжка, грабіж пов'язаний з насильством чи загрозою його застосування, або без них, розбій; 2) шахрайство (шляхом обману, зловживання довірою); 3) привласнення; 4) вимагання; 5) зловживання службовим становищем; 6) перехоплення і фіксування – креслення, фотографування, копіювання тощо, у т.ч. за допомогою відповідних приладів – оптичної техніки, електронної апаратури, пристроїв для підслуховування тощо (проникнення в комп'ютерні мережі, отримання доступу до каналів зв'язку чи інформаційних потоків); 7) розшук, особисті спостереження і вивчення (розпитування осіб, які мають доступ до таємниці, підслуховування розмов про такі відомості, визначення виробничих потужностей, обсягів виробництва товарів, робіт, послуг тощо); 8) оплатне придбання, підкуп; 9) інші дії. Учинення тих чи інших дій при виконанні об'єктивної сторони розглядуваного злочину має суттєве значення для кваліфікації дій винної особи. Так, дії по збиранню відомостей, що становлять комерційну таємницю, за допомогою незаконного проникнення в роботу комп'ютерів або їх мереж, викраденню, привласненню комп'ютерної інформації або заволодінню нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем тощо повинні одержати додаткову кваліфікацію. У цих випадках матиме місце сукупність злочинів, передбачених ст. 231 КК і, наприклад, статтями 361, 362 КК.
Дисертант розглядає другу альтернативну форму поведінки, яка характеризує об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 231 КК, - використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Воно має місце, коли особа вже володіє відомостями, що можуть бути зібрані як нею, так і іншою особою. Ця форма злочинної поведінки може мати як самостійний характер (наприклад, неправомірне запровадження у власному виробництві законно та відкрито, або випадково отриманих відомостей), так і похідний від збирання характер – як продовження злочинної діяльності, що мала початком збирання (наприклад, протиправна передача одержаних відомостей будь-якому адресатові). В останньому випадку таке використання може інколи близько стикатися з розголошенням, але відрізняється від нього тим, що під час розголошення винна особа має бути обізнаною з таємницею на законних підставах (див. підрозділ 3). Використання вважається закінченим з моменту реального спричинення істотної шкоди суб'єктові господарської діяльності.
Усі ці дії вчиняються стосовно предмета злочину і для отримання переваг у конкурентній боротьбі всупереч волі власника комерційної таємниці і завдають останньому істотної шкоди, тим самими посягаючи на відносини добросовісної конкуренції..
У третьому підрозділі “Особливості об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 232 КК України” наводиться визначення розголошення комерційної таємниці особою, яка володіє нею на законних підставах і має обов'язок її зберігати, як доведення комерційної таємниці будь-яким способом до відома сторонньої особи за відсутності на це законних підстав. При цьому сторонньою вважається особа, щодо якої відсутня згода власника інформації на втаємничення. Обов'язок не розголошувати таку таємницю може закріплений у законі або іншому нормативному акті загальної дії, професійних або службових функціях, які випливають з локального нормативного акта, цивільно-правового правочиннику тощо, що ставить до втаємниченої особи підвищені вимоги. Незаконний характер діяння полягатиме у відсутності будь-яких належних підстав для доведення певної інформації до відома будь-якої особи, при цьому винна особа не має на це ні дійсного, ні уявного права. Доведення відомостей, що становлять комерційну таємницю, до відома будь-якої особи, але за наявності законних підстав, не може вважатися розголошенням інформації.
Під час розголошення комерційної таємниці виникають умови для отримання незаконних переваг у конкурентній боротьбі, чим порушуються суспільні відносини, що забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності. Автор наводить аргументи стосовно визнання реальної загрози спричинення істотної шкоди суб'єктові господарської діяльності як одного з можливих наслідків злочину, передбаченого ст. 232 КК.
Розділ IV "Cуб'єктивна сторона злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" складається із 2-х підрозділів. У першому “Загальна характеристика суб'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України” розглянуто вину у формі умислу, її інтелектуальну та вольову ознаки.
Змістом інтелектуальної ознаки виступають: 1) усвідомлення ознак предмета злочину, у тому числі таємності, а також ставлення до комерційної таємниці, як до чужої власності, і розуміння відсутності законних прав на будь-які дії щодо неї; 2) усвідомлення фактичної сторони діяння (у тому числі, характеру і способу), що здійснюється у зв'язку із збиранням, використанням або розголошенням комерційної таємниці; 3) усвідомлення суспільної небезпеки діяння, тобто характеристики (хоча би у загальних рисах) об'єкта злочину і соціальної забарвленості об'єктивної сторони; 4) передбачення як неминучості, так і реальної можливості настання наслідку у вигляді істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.
У дисертації доводиться, що вольова ознака вини може полягати у тому, що винна особа може розглядати спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності шляхом використання таємниці або розголошення як бажаний наслідок, і так само байдуже ставитись до нього (наприклад, бажання поліпшити становище свого підприємства за рахунок незаконного використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, так само як і незаконне збирання такої інформації для отримання винагороди можуть мати місце навіть при відсутності бажання, але за наявності свідомого допущення настання вказаного в законі суспільно небезпечного наслідку). Тому, злочини, передбачені статтями 231, 232 КК, можуть бути вчинені як із прямим, так і з непрямим умислом.
Другий підрозділ, який має назву “Особливості суб'єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України”, присвячено розгляду таких обов'язкових ознак суб'єктивної сторони цих злочинів, як мета збирання і мотив розголошення. Так, у злочині, передбаченому ст. 231 КК, найближчою бажаною метою збирання, тобто ідеальною уявною моделлю майбутнього результату, може виступати розголошення чи інше використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 232 КК, поряд з виною у формі умислу виступає корисливий або інший особистий мотив розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. Корисливим мотивом є прагнення до незаконної матеріальної вигоди (отримання майна або придбання права на нього, звільнення від матеріальних витрат тощо). Під іншим особистими мотивами слід розуміти особисті спонукання винної особи (помста, заздрість, кар'єризм тощо).
Розділ V "Cуб'єкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України" складається із 2-х підрозділів. У першому “Загальна характеристика суб'єкта злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України” розглянуто риси, спільні для суб'єктів обох злочинів, тобто ознаки загального суб'єкта злочину. До них належать: фізична особа, осудність та досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, що для розглядуваних злочинів становить шістнадцять років.
У другому підрозділі “Особливості суб'єкта злочину, передбаченого ст. 232 КК України” досліджуються специфічні ознаки суб'єкта цього злочину, який згідно із законодавчим описом наділений додатковими ознаками, тому є спеціальним. З огляду можливості здійснення злочину як “ззовні”, так і “зсередини”, пропонується виділити наступні три групи суб'єктів: 1) особи, які знаходяться в трудових відносинах із власником комерційної таємниці, професійна або службова діяльність яких безпосередньо пов'язана з функціонуванням певного підприємства; 2) особи, професійна або службова діяльність яких чи інші обставини обумовлюють виникнення певних правовідносин цивільно-правового характеру з власником комерційної таємниці (аудитор, адвокат, контрагент по цивільно-правовому правочину тощо); 3) особи, які наділені владними повноваженнями з витребування й використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (представники контролюючих та правоохоронних органів). Усі ці особи ознайомлені з комерційною таємницею на законних підставах, тому на них покладено обов'язок не розголошувати її.
У висновку у скороченій формі підводяться підсумки дослідження, його значення, а також пропонується нова редакція статтями 231, 232 КК України:
Стаття 231. Незаконне збирання або використання відомостей, що становлять комерційну чи банківську таємницю
Незаконне умисне збирання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, якщо це утворило реальну можливість спричинення істотної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності,
карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Незаконне умисне використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, -
карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Стаття 232. Розголошення комерційної або банківської таємниці
Умисне розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, або з інших законних підстав, якщо воно вчинено з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, -
карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Основні положення дисертації викладені в таких
роботах автора:
1. Радутный А.Э. Информация как предмет преступления (на примере анализа отдельных составов) // Пробл. законності. – Вип. 37: Респ. міжвідом. наук. зб./Відп. ред. В.Я.Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. – с. 181- 189.
2. Радутний О.Е. Кримінологічний фактор соціальної обумовленості кримінально-правової охорони комерційної таємниці // Пробл. законності. – Вип. 50: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – с. 195 – 201
3. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю // Право України. – 2002. - № 3. – с. 110 – 114.
4. Радутный А.Э. О субъекте преступления, предусмотренного ст. 148-7 УК Украины. / Актуал. пробл. юрид. науки: Тези доп. та наук. повід. наук. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац.юрид.акад. України, 2000. – с. 82 – 85
5. Радутний О.Е. Розмежування злочинів, що посягають на комерційну таємницю, від суміжних злочинів // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади: Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників: Міжвідом. наук. зб. // За ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка та ін. – К., 2001. – Т. 22. – с. 290 – 292
6. Радутний О.Е. Характеристика діяння як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони злочину, що передбачений ст. 1486 КК України // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези доп. та наук. повід. учасників наук. конф. молодих учених (м. Харків, 30 червня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац.юрид.акад. України, 2001. – с. 179 – 180
АНОТАЦІЇ

Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2002.
Дисертацію присвячено аналізу складів злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, дослідженню їх об'єктивних і суб'єктивних ознак. Досліджується обумовленість кримінально-правової заборони посягань на суспільні відносини по збереженню комерційної та(або) банківської таємниці, які забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності. Запропоновано нове загальне визначення предмета злочину, а також низка інших положень, якими слід доповнити КК України. Розглянуто предмет злочинів (комерційна, а в перспективі – банківська, таємниця) і визначено його ознаки: об'єктивність, таємність, соціальну та юридичну ознаки. Наведено аргументи щодо визнання збирання відомостей, що складають комерційну або банківську таємницю, закінченим з моменту утворення реальної загрози спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Обґрунтовується можливість вчинення збирання, використання та розголошення як з прямим, так і непрямим умислом. Вказуються додаткові ознаки, які характеризують спеціального суб'єкта злочину, передбаченого ст. 232 КК. Зроблено пропозиції щодо вдосконалення диспозиції статтей 231, 232 КК України.
Ключові слова: господарська діяльність, комерційна або банківська таємниця, збирання, використання, розголошення.

Радутный А.Э. Уголовная ответственность за незаконное собирание, использование и разглашение сведений, составляющих коммерческую тайну. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности: 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2002.
Диссертация посвящена анализу составов преступлений, предусмотренных статьями 231, 232 УК Украины, исследованию их объективных и субъективных признаков. Исследуется обусловленность уголовно-правового запрета посягательств на общественные отношения по сохранению коммерческой и(или) банковской тайны, обеспечивающие охрану от недобросовестной конкуренции в сфере хозяйственной деятельности. Поддержан и развит подход относительно выделения видового объекта преступлений в сфере хозяйственной деятельности. Предложено новое общее понятие предмета преступления, а также ряд других положений, которыми следует дополнить УК Украины. Рассмотрен предмет преступлений (коммерческая тайна) и определены его признаки: объективность, тайность, социальный и юридический признаки. Отстаивается позиция о необходимости защиты банковской тайны наряду с коммерческой тайной. Приведены аргументы в пользу признания собирания сведений, составляющих коммерческую или банковскую тайну, оконченным с момента создания реальной угрозы причинения существенного вреда субъекту хозяйственной деятельности. Обоснована возможность совершения рассматриваемых преступлений как с прямым, так и косвенным умыслом. Названы дополнительные признаки, характеризующие субъекта преступления, предусмотренного ст. 232 УК Украины, в качестве специального. Выработаны предложения относительно усовершенствования положений действующего законодательства, в том числе по вопросу отнесения тех или иных сведений к коммерческой или иной тайне, а также относительно изменения диспозиций статей 231, 232 УК Украины.
Ключевые слова: хозяйственная деятельность, коммерческая или банковская тайна, собирание, использование, разглашение.

Radutniy A.E. Criminal responsibility for illegal collecting, using and divulging of informations, constituting trade secret. – Manuscript.
The thesis for a candidate's degree in the field 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal and execution law. – National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Mudry. – Kharkov, 2002.
The thesis is devoted to the analysis of legally defined crimes provided for by Articles 231, 232 of Criminal Code of Ukraine. The author researches social conditionality of the ban of the encroachment on the relations, connected with trade secret, objective and subjective signs, grounds and limits of criminal responsibility. A new general definition of subject of crime and some other provisions have been proposed bythe author; he thinks, that these provisions should be added to Criminal Code. The author has examined the object of crime (trade secret) and determined its indications: objectivity, secrecy, social and legal indications. The arguments in favour of recognition of legally defined crimes of both offenses as subjective have been put forward. The author has grounded the possibility of collecting, using and divulging of informations, constituting trade secret, with direct and indirect intent. Some additional indications, which describe the subject of crime, provided for by Article 232 of Criminal Code of Ukraine, as special, have been examined by the author. Some propositions in respect to the perfection of the disposition of Articles 231, 232 of Criminal Code of Ukraine have been elaborated by the author.
Key words: economic activity, trade secret, collecting, using, divulging.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking