Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ ДЕРЖАВНОГО ЧИ ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА

 

СОТУЛА ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ ДЕРЖАВНОГО ЧИ ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА
   

Спеціальність: 12.00.08—кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Харків –2003

Дисертація є рукописом.
Робота виконана на кафедрі кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:
Заслужений діяч науки і техніки України, доктор юридичних наук, професор Стрельцов Евген Львович, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, проректор з навчальної роботи, завідуючий кафедрою кримінального права, кримінального процесу і криміналістики.

Офіційні опоненти:
- доктор юридичних наук, професор Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідуючий відділом проблем кримінального права, кримінології і судоустрою (м. Київ);

- кандидат юридичних наук, доцент Чугуніков Ігор Іванович, Одеська національна юридична академія, доцент кафедри кримінального права (м. Одеса).

Провідна установа — Національна академія внутрішніх справ України, кафедра теорії кримінального права.

Захист відбудеться “21” квітня 2003 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 при Національному університеті внутрішніх справ (61080, Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університета внутрішніх справ (61080, Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “ 20 ” березня 2003 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стан, що складається в Україні, і тенденції його розвитку свідчать про наявність ряду чинників, що загрожують конституційним правам і свободам громадян, громадській згоді, реалізації політичного та економічного напрямку нашого розвитку. Створюються передумови до виникнення реальних погроз національній безпеці України, конституційному ладу, самому існуванню нашої держави.
Прийняття Конституції України заклало основи консолідації українського суспільства, зусиль всіх гілок влади для виходу економіки України з кризового стану, продовження й успішного завершення економічних реформ.
Однак заходи для посилення впливу центральної влади на процеси в країні та по об’єднанню всіх демократичних сил суспільства на принципах Конституції України, призупиненню спаду промислового виробництва, подоланню кризи неплатежів, ліквідації заборгованості по заробітній платні, пенсіям і іншим соціальним виплатам зустрічають опір з боку корпоративних злочинних угруповань і корумпованих посадових осіб владних-управлінських структур різних рівнів. В умовах гіпертрофованого розвитку тіньової економіки спостерігається активізація антидержавних, антиконституційних сил, що прагнуть скористатися складним становищем з метою збереження впливу кримінальних кланів на економіку, посіяти ворожнечу в українському суспільстві, дестабілізувати громадське життя в регіонах.
Послідовне і рішуче здійснення економічних перетворень керівництвом держави випереджає дії правоохоронних органів по забезпеченню законності і правопорядку в нових умовах. Це приводить до того, що акції антидержавних сил здобувають все більш організованого і загрозливого характеру. Застосовуються погрози, шантаж і залякування посадових осіб і навіть спроби фізичного знищення державних та громадських діячів. Якщо в 1991 році в Україні було виявлено більше 70 політично мотивованих злочинів у відношенні представників органів влади, то в 1992 - 150, 1993 - майже 180, 1994 року (рік передвиборних кампаній органів влади) - більш 250, у 1995 році - майже 240. Необхідно відзначити, що в 1994 році під час передвиборної кампанії на адресу 63 кандидатів у народні депутати України були погрози, пов’язані з їх політичною діяльністю. У 1995 році виявлено більш 200 погроз усного характеру, більш 360 анонімних письмових погроз на адресу державних та громадських діячів, представників влади.
Антиконституційні прояви являють загрозу демократичному розвитку України, її внутрішній безпеці, основам політичної системи України. Ситуація, що склалася говорить про нагальну потребу в детальному дослідженні складу посягання на життя державного чи громадського діяча з позицій сучасних соціально-економічних умов на базі узагальнення й аналізу наявних теоретичних розробок (зміст яких у кожнім випадку піддавався критичному аналізу) і практики правоохоронних органів і суду в боротьбі з політично мотивованою злочинністю, у вивченні та обґрунтуванні можливостей застосування досягнень науки кримінального права України в практиці боротьби з посяганнями на життя державних чи громадських діячів.
В різні роки проблему посягання на життя державного чи громадського діяча в кримінальному праві СРСР досліджували Богатіков Д.І., Бушуєв І.О., Дьяков С. В., Єрмакова Л.Д., Клягін В.С., Курінов Б.О., Курлянський В.І., Меньшагін В.Д., Ляхов Є.Г., Михайлов М.П., Піонтковський А.А., Смирнов Є.О., Сташис В.В., Турецький М.В.. Праці вказаних авторів являють собою значний інтерес. Однак найбільша їх частина припадає на період двадцятирічної давності за часів існування СРСР. Також заслуговують уваги праці таких сучасних українських вчених, як Антипенко В.Ф., Бажанов М.І., Бантишев О.Ф., Глушков В.О., Горбачевський В. Я., Ємельянов В.П., Ліпкан В.А., Мельник М.І., Навроцький В.О., Філонов В.П., Хавронюк М.І. Але ці роботи, як правило, досліджують проблеми злочинності проти національної безпеки України в цілому або суміжні склади злочинів.
Між тим дана тема ще залишає безліч дискусійних, малодосліджених питань. Так, спірним є питання про кримінально-правове визначення державного чи громадського діяча, про суб’єкт посягання на життя державного чи громадського діяча тощо.
Вищевикладене й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема затверджена кафедрою кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, потім Вченою Радою цього ж навчального закладу. Робота виконана у відповідності з планом науково-дослідної діяльності Одеського національного університету № 125-18.207 на 2000-2004 роки: “Міжнародна і внутрішньодержавна охорона особистості та економіки кримінально-правовими засобами”.
Мета і задачі дослідження. Мета і основні завдання дослідження полягають в теоретичному вивченні проблеми з використанням історичного, емпіричного, соціологічного матеріалів, на підставі чого:
• з’ясувати суттєві юридичні ознаки посягання на життя державного чи громадського діяча з наступним визначенням його поняття;
• дати кримінально-правову характеристику складу злочину посягання на життя державного чи громадського діяча;
• проаналізувати чинне кримінальне законодавство зарубіжних країн про посягання на життя державного чи громадського діяча;
• дати характеристику факторів соціальної обумовленості встановлення кримінальної відповідальності за посягання на життя державного чи громадського діяча;
• з урахуванням тенденції розвитку кримінального законодавства про посягання на життя державного чи громадського діяча опрацювати і науково обґрунтувати конкретні рекомендації по його вдосконаленню і практиці застосування.
Об’єктом дослідження є проблема кримінальної відповідальності за посягання на життя державного чи громадського діяча.
Предмет дослідження - кримінальне законодавство, яке передбачає відповідальність за посягання на життя державного чи громадського діяча, практика його застосування, наукові погляди та розробки щодо даної проблеми.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає діалектичний метод як загальнонауковий метод пізнання соціально-правових явищ. Комплексно-системне дослідження посягання на життя державного чи громадського діяча обумовило застосування різних наукових методів: формально-догматичного (логічного), системного аналізу, порівняльно-правового, історично-юридичного, статистичного, конкретно-соціологічного.
Нормативною базою дослідження є: Конституція України, КК України та інші закони України. З метою порівняльного аналізу автор ознайомився (в перекладах) з зарубіжним кримінальним законодавством про посягання на життя державного чи громадського діяча, КК країн, які свого часу входили до складу СРСР. Історичний метод дослідження вимагав вивчення кримінального законодавства Російської імперії (XV - початок XX ст.), а також КК України 1922, 1927 і 1960 років. Цій ідеї було підпорядковане також вивчення проекту КК України, підготовленим авторським колективом, який був підготовлений за завданням комісії з питань правопорядку і законності Верховної Ради України 3-го скликання в першому читанні у 1997 році та проектом КК України, підготовленим робочою групою Кабінету Міністрів у 1994 році, який, зазнавши деяких змін, ліг в основу нового чинного КК України. У роботі аналізуються необхідні для дослідження положення постанов Пленуму Верховного Суду України, вищих судових інстанцій, які діяли раніше в СРСР, РРФСР.
Комплексно-системний підхід до вивчення посягання на життя державного чи громадського діяча вимагав ознайомлення з літературою з інших наукових галузей: філософії, політології, логіки, психології, загальної теорії права, кримінології, міжнародного права, а також звернення до енциклопедій, інших довідкових видань. Відсутність у нашому праві спеціальних досліджень про посягання на життя державного чи громадського діяча вимагало також вивчення праць зарубіжних вчених з тим, щоб уникнути національної обмеженості, використати загальнолюдський досвід. Це надало можливості визначити, які сторони посягання на життя державного чи громадського діяча до цього часу є ще малорозробленими.
В емпіричну основу праці були покладені статистичні звіти та огляди судової практики Верховного Суду України; інших країн СНД, а також ухвали ККК ВС УРСР, Верховного Суду СРСР, УРСР, РРФСР.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вона є першим у кримінальному праві України дисертаційним дослідженням про відповідальність за посягання на життя державного чи громадського діяча по новому кримінальному законодавству України.
Найбільш важливі поняття, положення, що визначають наукову новизну дисертації і виносяться на захист:
• вперше пропонується узагальнене кримінально-правове визначення державного діяча, що відповідає сучасному законодавству – це вища посадова особа держави або член вищих органів державної влади, що користується правом ухвального голосу в усіх питаннях, що розглядаються на засіданнях цих органів, якщо це прямо вказано у законах України;
Розширено і уточнено основні значущі ознаки складу посягання на життя державного чи громадського діяча:
• з нової точки зору формулюється поняття родового об’єкту посягання на життя державного чи громадського діяча, під яким розуміється національна безпека України як сукупність суспільних відносин, що складаються з приводу забезпечення існування України, захисту від заподіяння шкоди у сфері обороноздатності, політичної, економічної, соціальної стабільності, протидії злочинним угрупуванням та проявам;
• вперше на підставі аналізу відносин політичної безпеки визначається, що основним безпосереднім об’єктом є та частина політичної системи України, яка взаємопов’язана з проблемами національної безпеки України і розуміється як реалізація народовладдя, яке, в свою чергу, проявляється в трьох самостійних, але взаємодіючих формах – законодавчій, виконавчій та судовій, а також політичних партій як громадського осередку політичної системи України;
• доводиться, що додатковим безпосереднім об’єктом при посяганні на життя державного чи громадського діяча є саме життя осіб, що займають головні державні посади або є керівниками політичних партій, і які зазначені у статті 112 КК України, тому що в якості його мети виступає не саме вбивство – воно тут є засобом, а прагнення вплинути на державну владу, соціальну ситуацію тощо;
• з нової точки зору робиться висновок, що склад посягання на життя державного чи громадського діяча, сформульований законодавцем є формальним, тобто у зв’язку з важливістю об’єкту кримінально-правової охорони, цей злочин оголошується закінченим ще на стадії замаху;
• з нової точки зору обґрунтовується положення, що мета є обов’язковою ознакою цього складу злочину і впливає на його кваліфікацію. Такою метою є спричинення шкоди певній ділянці політичної системи України;
• з нової точки зору доводиться, що мотиви вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину і не впливають на його кваліфікацію. Однак їх визначення має важливе значення для встановлення вини суб’єкта та її доказування, оцінки ступеня суспільної небезпеки вчиненого, а також для виявлення умов скоєння злочину та розробки спеціальних мір по їх попередженню;
• пропонується визнання суб’єктами посягання на життя державного чи громадського діяча фізичних осудних осіб, які досягли на момент скоєння злочину 16-річного віку;
• по-новому аналізується співвідношення посягання на життя державного чи громадського діяча з іншими нормами Особливої частини Кримінального Кодексу України;
• пропонується внесення змін в редакцію статті про відповідальність за посягання на життя державного чи громадського діяча до Кримінального Кодексу України;
• вперше обґрунтовується необхідність застосування заохочувальної норми у випадках якщо особа, яка приймала участь у підготовці посягання на життя державного чи громадського діяча, своїм своєчасним попередженням органів влади чи іншим способом сприяла відверненню посягання на життя державного чи громадського діяча і якщо в діях цієї особи не міститься складу іншого злочину;
• по-новому формулюються та аналізуються умови, що впливають на поширення посягання на життя державного чи громадського діяча, та з позиції соціальних, соціально-психологічних та системно-правових принципів обґрунтовується необхідність розробки конкретних методів аналізу впливу даної категорії політично мотивованих злочинів на зміну динаміки суспільної думки, на психологію членів суспільства з метою протидії політично мотивованому насильству.
Практичне значення положень і висновків, які містяться в роботі:
• у галузі теоретичних досліджень - основні положення дисертації можуть бути використані у подальшому вивченні посягання на життя державного чи громадського діяча, а також при дослідженні суміжних з посяганням на життя державного чи громадського діяча складів злочинів, таких як терористичний акт, посягання на життя представника іноземної держави тощо;
• у правотворчості - пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства можуть бути враховані при внесенні змін та доповнень до КК України;
• у правозастосовчій діяльності - рекомендації по вдосконаленню практики застосування закону можуть сприяти правильному вирішенню багатьох питань, наприклад, кваліфікації вчиненого, попередженню і профілактиці злочинів тощо;
• у навчальному процесі - матеріали дисертації корисні для їх вивчення в курсі кримінального права, під час підготовки навчальних програм і методичних рекомендацій, вказівок.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були апробовані під час обговорення дисертації та окремих її розділів на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.
Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертаційної роботи викладено також на 5 конференціях, в тому числі у доповідях міжнародної науково-практичної конференції “Відродження української держави: актуальні проблеми державотворення та права” (Херсон, 1999 р.), міжнародної науково-практичної конференції “Економіко-правові проблеми становлення в Україні громадянського суспільства” (Херсон, 2001 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження було відображено у трьох статтях, що надруковані у журналі “Правова держава” (Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова) та у тезах доповідей виголошених на науково-практичних конференціях.
Структуру дисертації визначено її метою і завданнями. Вона складається з вступу, шести розділів, висновків та списку використаних джерел (194 найменування). Загальний обсяг тексту дисертації (без списку використаних джерел) складає 178 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, стан їх наукової розробки, зв’язок з науковими темами та планами, визначається його об’єкт, предмет, мета та завдання, наукова новизна отриманих результатів, наведено основні положення, що виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення результатів дослідження, наведені дані щодо їх апробації.

У розділі 1 “Розвиток поняття посягання на життя державного чи громадського діяча в історії вітчизняного кримінального права” розглядається історія розвитку поняття посягання на життя державного чи громадського діяча у вітчизняному кримінальному законодавстві.
Дисертант погоджується с думкою деяких сучасних українських вчених-юристів, що історія кримінального законодавства України дуже бідна, тому до радянських часів аналізується руське законодавство, як джерело кримінального закону, що діяв на території України (М.Й. Коржанський).
З кримінально-правових документів петровського часу автор аналізує Артикул військовий 1715 року з коротким тлумаченням. В артикулі 19 йшлося про державну зраду, про озброєний виступ проти царя, про злочинні дії, спрямованих особисто проти монарха. Розрізнялися організатори і співучасники злочину: ті, хто допомагав, давав пораду. Давалося чітке визначення “голого умислу”. Установлювалося покарання і за недонесення про злочин (що характерно і для Соборного уложення 1649 року).
Великим кроком у законодавчому оформленні та закріпленні кримінально-правових норм, пов’язаних з посяганням на вищих осіб Російської імперії було прийняття Уложення про покарання кримінальні та виправні 15 серпня 1845 року. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст.263 цього Уложення складалася в діянні, що спрямовано проти життя, здоров’я та гідності государя-імператора, а також у позбавленні його волі. При цьому мала місце вказівка на спеціальну ціль скоєння злочину – скинення з престолу, позбавлення государя-імператора верховної влади або ж обмеження права цієї верховної влади. На відміну від попередніх кримінально-правових актів, в цьому акті прямо вказувалося, що об’єктом кримінально-правової охорони при скоєнні державних злочинів виступали тепер не тільки життя, здоров’я та гідність особи государя-імператора, але і державна верховна влада, уособленням якої і був государь-імператор. Відповідальність передбачалася як за навмисне протиправне діяння, так і за будь-який злочинний намір у відношення цієї особи. Крім того, окремо вказувалося на кримінальну відповідальність за спричинення будь-якого насильства відносно особи государя-імператора без вказівки на ціль вчинення такого діяння. Встановлювалася відповідальність за приготування до такого злочину, передбачалася також відповідальність співучасників у злочинних діяннях проти священної особи государя-імператора. Крім государя-імператора у ролі потерпілих виступали спадкоємець престолу, дружина государя-імператора та інші члени імператорського дому.
Незважаючи на те, що структура та формулювання норм Уложення про покарання кримінальні та виправні 15 серпня 1845 року були досить тяжковажними та недосконалими, цей нормативно-правовий документ підняв кримінальний закон Російської імперії на принципово новий рівень, завдяки якому деякі положення даного акту існують і у сучасному кримінальному законодавстві, у тому числі і Кримінальному кодексі України.
Певні спроби усунути протиріччя і повторення, що мали місце в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 15 серпня 1845 року були вчинені в Кримінальному уложенні 22 березня 1903 року. Передбачалася кримінальна відповідальність за посягання на життя, здоров’я, свободу та взагалі на недоторканність як государя-імператора, так і його дружини та спадкоємця престолу без вказівки на ціль такого посягання, або, окремо, повалення царюючого імператора з престолу, позбавлення його верховної влади, чи обмеження прав цієї влади (ст.99). Окремим пунктом вказувалося, що посяганням вважається як скоєння такого тяжкого злочину, так і замах на нього.
Позитивним було те, що диспозиція статті стала більш лаконічною, більш чіткою та конкретною, злочин прямо визнавався тяжким, хоча із змісту санкції і у попередніх кримінально-правових актах було зрозуміло, що такі злочини вважалися тяжкими і захист верховної влади монарха був приоритетним напрямком кримінально-правової охорони. Негативним можна вважати, що у Кримінальному уложенні 1903 року поняття “верховна влада”, як і раніше, обмежувалася особами государя-імператора та членами імператорського дому.
Після падіння Російської імперії, Україна спробувала повернути самостійність, “застосовуючи” різні форми державності, але така спроба була дуже короткочасною, тому, наприклад, перша Українська Народна Республіка (17 березня 1917 р. – 29 квітня 1918 р.) не змогла, не встигла видати жодного закону, видавши лише чотири політичних Універсали (останній 22 січня 1918 р.). Таким чином, в радянський період історія кримінального права України знову тісно пов’язана з російським кримінальним законом.
Автор аналізує Положення про злочини державні (контрреволюційні та особливо для Союзу РСР небезпечні злочини проти порядку управління) 1927 року, де в ст. 8 давалось визначення терористичного акту, під яким розумілось посягання на життя та здоров’я представників Радянської влади чи діячів революційних робочих та селянських організацій. Аналогічно ця стаття була відтворена в ст. 548 Кримінального кодексу УРСР 1927 року. Дисертант стверджує, що закон не розкривав ознак терористичного акту проти представників чи діячів революційних робочих та селянських організацій. Визначення конкретного змісту терористичного акту давалось судовою практикою: в її ході конкретизувалося та уточнювалося коло осіб (вбивство робкорів, сількорів, військкорів, здійснене в зв’язку з їх кореспондентською діяльністю, посягання на членів комісій сприяння проведенню хлібозаготівлі, здійснені в контрреволюційних цілях, переслідування учасників легкої кавалерії та піонерів за їх громадську роботу) посягання на яких при певних умовах повинно було визнаватись терористичним актом. В КК України 1960 року була встановлена кримінальна відповідальність за терористичний акт проти державного чи громадського діяча чи представника влади (ст. 58). В порівнянні з КК УРСР 1927 року вбачається звуження поняття посягання на життя державного чи громадського діяча (терористичного акту), оскільки таким визнавалося тільки вбивство чи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження вказаним у статті особам.
Законом України від 17 червня 1992 року стаття про терористичний акт проти представника Радянської влади була змінена. У тому вигляді, у якому вона була закріплена в Кримінальному Кодексі України, що діяв до 1 вересня 2001 року, вона називалася “Посягання на життя державного діяча”. Законом встановлювалося чітке та докладно визначене коло вищих посадових осіб держави, посягання на яких було карано з застосуванням даної статті. Посягання на зазначених осіб повинно було бути скоєне у зв’язку з їх державною діяльністю. Як видно з диспозиції статті, вона (за деякими виключеннями) дублювала статтю про терористичний акт, але називалася по-іншому і залишалася такою до прийняття 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України.
Розділ 2 “Об’єктивні ознаки посягання на життя державного чи громадського діяча” присвячений аналізу поняття кваліфікації посягання на життя державного чи громадського діяча, характеристиці об’єкту та об’єктивної сторони цього злочину і складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Поняття кваліфікації посягання на життя державного чи громадського діяча” дисертант робить висновок про те, що в цілому кваліфікація злочину, у тому числі і посягання на життя державного чи громадського діяча - це заснований на законах логіки розумовий процес, сутність якого складається у встановленні наявності у діянні конкретної фізичної особи – суб’єкта злочину ознак суспільно небезпечного діяння, передбаченого конкретною нормою кримінального закону, елементи якого містяться в статтях як Особливої, так і Загальної частини Кримінального кодексу України.
Автор зауважує, що сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак посягання на життя державного чи громадського діяча необхідно сформулювати таким чином, щоб виключити можливість розширювального тлумачення і охоплення цим поняттям діянь, що відрізняються по своїй суті від посягання на життя державного чи громадського діяча.
Підрозділ 2.2. “Об’єкт посягання на життя державного чи громадського діяча” присвячений дослідженню складових елементів та змісту об’єкту злочину. З’ясовуючи родовий об’єкт для посягання на життя державного чи громадського діяча, автор поділяє погляд законодавця, що родовим об’єктом для цього злочину є національна безпека України, під якою розуміється сукупність суспільних відносин, які складаються з приводу забезпечення існування України, захисту від заподіяння шкоди у сфері обороноздатності, політичної, економічної, соціальної стабільності, протидії злочинним угрупуванням та проявам. При аналізі існуючих точок зору на поняття "політична безпека" дисертант визначає, що вона полягає в гарантуванні того, що державний і суспільний лад може бути змінено лише законним, ненасильницьким шляхом, а органи влади будуть формуватися лише в порядку, визначеному Конституцією України. Політичну безпеку не може бути забезпечено й без належної охорони життя державних та громадських діячів України, які забезпечують функціонування центральних ланок законодавчої, виконавчої та судової влади, а також політичних партій як інструменту виявлення волі народу.
При посяганні на життя державного чи громадського діяча основним безпосереднім об’єктом є політична система України, яка розуміється як провідник в життя волі народу за допомогою державного апарату та правоохоронних органів, що проявляється в трьох самостійних, але взаємодіючих формах державної влади – законодавчій, виконавчій та судовій, а також політичних партій як громадського осередку політичної системи України.
Додатковим безпосереднім об’єктом при посяганні на життя державного чи громадського діяча є саме життя осіб, що займають головні державні посади або є керівниками політичних партій, і які зазначені у статті 112 КК України, тому що в якості мети злочину виступає не саме вбивство – воно тут є засобом, а прагнення вплинути на державну владу, соціальну ситуацію тощо.
При аналізі об’єкту посягання на життя державного чи громадського діяча було з’ясовано, що у науці кримінального права не існувало і до теперішнього часу не існує чіткого узагальненого, термінологічного кримінально-правового визначення державного діяча.
Автором пропонується таке формулювання - державний діяч – це вища посадова особа держави або член вищих органів державної влади, що користується правом ухвального голосу в усіх питаннях, що розглядаються на засіданнях цих органів, якщо це прямо вказано у законах України. У такому вигляді це формулювання може бути застосоване у ст. 112 КК України, і такий спосіб викладу норми надасть можливість залишати незмінною ст. 112 КК України, але ураховувати при цьому зміни, що будуть відбуватися у законодавстві України.
У підрозділі 2.3. “Об’єктивна сторона посягання на життя державного чи громадського діяча” міститься кримінально-правова характеристика ознак об’єктивної сторони посягання на життя державного чи громадського діяча.
Об’єктивна сторона посягання на життя державного чи громадського діяча складається у діянні спрямованому на навмисне позбавлення життя державного чи громадського діяча. Це навмисне вбивство чи замах на таке щодо вказаних осіб, що може привести до шкоди національній безпеці, порушення нормальної діяльності органів державної влади, і інших суспільно небезпечних наслідків.
Хоча юридична наука і вказує на факультативність настання суспільно небезпечних наслідків при скоєнні посягання на життя державного чи громадського діяча, але їх характеристика необхідна, тому що саме на їх настання розраховує суб’єкт при скоєнні злочину, передбаченого статтею 112 КК України. На думку автора, суспільно небезпечні наслідки посягання на життя державного чи громадського діяча варто підрозділити на дві групи: найближчі наслідки, чи наслідку першого порядку, і віддалені наслідки, чи наслідки другого порядку. В основі такого розподілу лежать розходження в змісті і юридичному значенні названих наслідків. Найближчі наслідки, чи наслідки першого порядку, складаються в нанесенні збитку потерпілому від злочину (навмисне позбавлення життя державного чи громадського діяча чи замах на таке). Їх юридичне значення полягає в тому, що вони, на відміну від наслідків другого порядку, є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу цього злочину, тому що при посяганні на життя державного чи громадського діяча неможливо завдати шкоди національній безпеці, політичній системі України, не інакше як заподіявши збиток життю або здоров’ю державного чи громадського діяча. Віддалені наслідки, чи наслідку другого порядку, або ті, що прямо названі в законі, або маються їм на увазі. Реальна шкода укладається при цьому у фактичній дійсній втраті, нанесеній національній безпеці, політичній системі України.
Вказане діяння може вчинятися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності. Посягання на життя державного чи громадського діяча може бути вчинене різними способами – заподіяння смерті чи замах на нього за допомогою вогнепальної чи холодної зброї, вибухових пристроїв, хімічних, біологічних, електромагнітних, радіоактивних засобів, і також психологічного чи медичного втручання. Тому виділяти в диспозиції статті про посягання на життя державного чи громадського діяча якісь окремі способи його здійснення - не викликається необхідністю, оскільки спосіб здійснення злочину доречно виділяти лише тоді, коли це дозволяє відмежувати один склад злочину від іншого або передбачити кваліфікуючу ознаку складу.
Автор робить висновок, що спосіб, час і місце скоєння посягання на життя державного чи громадського діяча на його кваліфікацію не впливають.
Дискусійною, на думку автора, є точка зору про віднесення складу посягання на життя державного чи громадського діяча до “усічених складів”. Відповідний аналіз усіх суспільно-небезпечних діянь, приводить до висновку про те, що мова йде про злочин, у якому суспільно небезпечні наслідки виведені законодавцем за межі складу злочину, тобто про злочин з формальним складом. До висновку про формальний склад злочину, який передбачений статтею 112 КК України приводить автора і той факт, що при здійсненні цього злочину, як і інших злочинів з формальним складом, можливі стадії злочинної діяльності, а саме: готування. Приміром, готування до злочину, відповідальність за який передбачена статтею 112 КК України, може виразитися у вивченні маршрутів руху державного чи громадського діяча; вивченні підходів до квартири, дачі; у придбанні і пристосуванні знарядь і засобів здійснення злочину; у підборі співучасників і обробці їх у відповідному дусі; у розробці плану підготовлюваного злочину, а також у здійсненні інших дій, що створюють реальні умови для здійснення цього злочину. Замах при посяганні на життя державного чи громадського діяча може мати місце, приміром, при помилці в особі потерпілого.
У розділі 3 "Суб’єктивні ознаки посягання на життя державного чи громадського діяча" досліджуються ознаки суб’єктивної сторони та суб’єкту посягання на життя державного чи громадського діяча. Автор погоджується з існуючою теоретичною позицією і наводить додаткові аргументи з приводу того, що для цього злочину необхідний прямий умисел.
В підрозділі 3.1. “Суб’єкт посягання на життя державного чи громадського діяча” дається характеристика суб’єкта посягання на життя державного чи громадського діяча. Суб’єктом посягання на життя державного чи громадського діяча може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Частиною 2 ст. 22 КК України встановлено, що це може бути особа, що досягла 14-річного віку. Але автор вважає, що у цьому віці вона не може у повному обсязі усвідомлювати великої суспільної небезпеки та протиправності цього злочину у зв’язку з складністю об’єктивної та суб’єктивної сторони, складністю цілей посягання на життя державного чи громадського діяча. Тому, на думку дисертанта, встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності за посягання на життя державного чи громадського діяча є недоцільним.
Тобто, суб’єктом посягання на життя державного чи громадського діяча, на думку автора, повинна бути фізична, осудна особа, що досягла 16 років.
У підрозділі 3.2. "Суб’єктивна сторона посягання на життя державного чи громадського діяча" аналізується вина, мотив і ціль посягання на життя державного чи громадського діяча, які складають суб’єктивну сторону цього злочину. Автор доходить висновку, що посягання на життя державного чи громадського діяча може здійснюватись тільки з прямим умислом. Зміст його інтелектуального та вольового моментів суб’єкту посягання з огляду на те, що суспільно-небезпечні наслідки посягання на життя державного чи громадського діяча лежать за межами складу злочину, визначається ставленням винного до самого суспільно-небезпечного діяння. Зміст умислу характеризується сукупністю тих об’єктивних ознак посягання на життя державного чи громадського діяча, які відбиваються у свідомості винного і мають значення для кваліфікації вчиненого. Інтелектуальний момент умислу при посяганні на життя державного чи громадського діяча включає в себе усвідомлення об’єкту злочину, характеру дій, а також суспільної небезпеки та протиправності такого посягання. Вольовий момент полягає перш за все, у бажанні вчинити вбивство державного чи громадського діяча. Вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча з непрямим умислом неможливе.
Мотиви вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину і не впливають на його кваліфікацію. Однак їх визначення має важливе значення для встановлення вини суб’єкта та її доведення, оцінки ступеня суспільної небезпеки вчиненого, а також для виявлення умов скоєння злочину та розробки спеціальних заходів з їх попередження. Мотиви за якими може здійснюватися посягання на життя державного чи громадського діяча: мотиви психопатичного характеру, мотиви самоствердження, придання своїй діяльності особливої значущості, кар’єризм, політична конкуренція, помста за державну чи громадську діяльність, корисливі мотиви, релігійні тощо. В деяких випадках додатковим підсилюючим мотивом здійснення посягання на життя державного чи громадського діяча виступає тяга окремих людей до проявів смерті (некрофілія).
Розглядаючи мету посягання на життя державного чи громадського діяча – спричинення шкоди певній ділянці політичної системи України, автор робить висновок, що вона є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони.
У підрозділі 3.3. “Проблеми застосування норми про звільнення особи від кримінальної відповідальності за посягання на життя державного чи громадського діяча” доводиться необхідність введення до складу статті 112 КК України заохочувальної норми.
З метою диференціації кримінальної відповідальності за посягання на життя державного чи громадського діяча дисертант вважає за доцільне в частині 2 статті про посягання на життя державного чи громадського діяча сформулювати заохочувальну норму.
Введення такої норми має за мету створити у осіб, які вчиняють приготувальні до посягання на життя державного чи громадського діяча дії додаткові стимули до зупинення злочинної діяльності, і тим самим забезпечити певні умови для профілактики цього злочину. Норма носить заохочувальний характер: вона передбачає обов’язкове, повне та безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Виходячи з структури кримінально-правової заохочувальної норми, яка повинна містити вказівки на:
1) позитивне поводження з погляду кримінального закону, що заохочується;
2) умови, при яких заохочувальна норма реалізується (гіпотеза);
3) позитивні, сприятливі для особи юридичні наслідки, зазначеного в диспозиції позитивного поводження.
Автором пропонується така редакція заохочувальної норми: особа, що бере участь у підготовці посягання на життя державного чи громадського діяча звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона своєчасним попередженням органів влади чи іншим способом сприяла запобіганню посягання на життя державного чи громадського діяча.
У розділі 4 “Відмежування посягання на життя державного чи громадського діяча від суміжних складів злочинів” дається розмежувальна характеристика посягання на життя державного чи громадського діяча та суміжних складів злочинів.
На думку автора, на практиці буде важко розмежовувати посягання на життя державного чи громадського діяча і терористичний акт. Дисертант вважає, що основну відмінність між вказаними злочинами необхідно проводити за ознаками, які характеризують їх суб’єктивну сторону. Посягання на життя державного чи громадського діяча характеризується метою спричинити шкоду певній ділянці політичної системи України, а терористичний акт вчиняється з метою залякування населення, а також здійснення впливу на прийняття рішень чи відмови від них органами державної влади, місцевого самоврядування, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи. Якщо брати до уваги об’єктивні ознаки, то слід також відзначити, що для терористичного акту характерно не тільки вчинення загальнонебезпечних дій, але й погроза їх вчинення. При посяганні на життя державного чи громадського діяча погрозу вчинення вказаних в законі дій слід розглядати як інший злочин, передбачений ст. 346 КК України.
При повному збігові об’єктивної сторони і деяких інших ознак, посягання на життя представника іноземної держави відрізняється від посягання на життя державного чи громадського діяча, по-перше, родовим та безпосереднім об’єктом злочинного посягання. Так, посягання на життя представника іноземної держави є злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку і безпосередньо спричиняє шкоду міжнародному авторитетові України, її зовнішній безпеці, порушує встановлений порядок міждержавних відносин через посягання на життя іноземної особи, яка є представником іноземної держави чи має міжнародний захист. Крім того, цей злочин має спеціальну мету, яка притаманна тільки йому – це вплив на характер діяльності перелічених осіб, або держав чи організацій, які вони представляють, або провокація війни чи міжнародних ускладнень.
Вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча може мати всі ознаки злочину, передбаченого п.11 ст. 115 КК України, але відрізняється від останнього за об’єктом посягання та колом осіб, які можуть бути потерпілими від такого злочину. Ст. 112 КК України є спеціальною нормою по відношенні до п. 11 ст. 115 КК України, тому скоєння посягання на життя державного чи громадського діяча на замовлення додаткової кваліфікації по п. 11 ст. 115 КК України не потребує, тобто, можна казати, що навмисне вбивство державного чи громадського діяча на замовлення є окремим випадком до більш широкого складу навмисного вбивства, вчиненого на замовлення.
У розділі 5 “Кримінальне законодавство закордонних країн про посягання на життя державних чи громадських діячів” автор дає аналіз кримінального законодавства країн Європи у ХІV- XIX ст.ст., сучасного – Іспанії, Німеччини, США щодо посягань на життя державних чи громадських діячів.
Слід відзначити, що подібні кримінально-правові норми існували та існують у більшості КК країн світу, хоча вони є, як правило, дуже специфічними, зважаючи на традиції формування кримінального законодавства та особливості законодавчої техніки різних країн. Не дивлячись на певну різницю, вони єдині в тому, що посягання на життя державного чи громадського діяча розглядається як особливо небезпечний злочин, що спричиняє шкоду, насамперед, політичній системі держави.
Особливо цікавими для засвоєння українською кримінальною наукою є кримінально-правові норми про посягання на життя державного чи громадського діяча країн СНД, як найбільш близькі по структурі та за змістом до відповідних норм КК України.
Спірним є те, що всі КК країн СНД, за виключенням КК Туркменської Республіки 1997 року (ст.176) та КК України (ст.112 КК України), визначають посягання на життя державного або громадського діяча як терористичний акт. При всіх проблемних питаннях позитивним в цих нормах є те, що майже у всіх кримінальних законах пострадянських країн вказується на спеціальні цілі скоєння посягання на життя державного або громадського діяча – такі як, припинення його державної чи іншої політичної діяльності або помста за таку діяльність.
Розділ 6 “Кримінологічні проблеми посягання на життя державного чи громадського діяча та політично мотивованої злочинності” присвячений кримінологічній характеристиці умов поширення політично мотивованої злочинності, зокрема посягань на життя державних чи громадських діячів, визначенню шляхів та заходів по боротьбі з такими злочинами.
Дисертант вважає, що для розуміння юридичної сутності посягання на життя державного чи громадського діяча необхідно окреслити групи умов, які впливають на його поширення. Автор виділяє соціально-економічні, соціально-психологічні умови та ті, що взагалі притаманні криміналізації суспільства.
Характеризуючи першу групу, автор вважає, що соціально-економічним підґрунтям породження даної категорії злочинів є механізм перерозподілу суспільного доходу, що сформувався після зламу командно-адміністративної системи і основу якого становить тіньова економіка. Серед соціально-психологічних умов зростання криміналізації суспільства найсуттєвішою є руйнування системи цінностей, покликаної консолідувати суспільство. Сучасна система цінностей, побудована на інших ідеологічних засадах, ще тільки формується і не може швидко стати дієвим чинником, що формує соціальну поведінку громадян. До третьої групи умов належить ті, що притаманні взагалі криміналізації суспільства, під якою розуміються негативні соціальні процеси в суспільстві, що полягають у проникненні кримінальних елементів до владних структур. У цьому аспекті загрозою національній безпеці України в політичній сфері можна вважати відсутність ефективних механізмів боротьби зі злочинністю, особливо її організованими формами.
Виходячи з характеристики умов поширення посягань на життя державного чи громадського діяча, автор формулює соціально-правову проблему впливу на це злочинне явище, яка містить у собі наступні компоненти:
1) аналіз насильницької поведінки з метою виділення політично-мотивованої та близьких до цього її різновидів;
2) детальна розробка правового поняття актів посягання на життя державних та громадських діячів, політично мотивованої злочинності з точки зору поведінки суб’єктів права. Тут, у принципі, можливо і вивчення поведінки суб’єктів конституційного права, юридичних осіб, але в будь-якому випадку право повинно виходити не з політичних визначень сил, рухів, спонукаючих факторів, але з чітких характеристик суб’єктів, поведінка яких може бути підставою правової відповідальності;
3) конкретизація нових правових понять стосовно до цілей використання (наукових, соціально-правових), які, у свою чергу, можуть бути державно-правовими, кримінально-правовими та, можливо, співвідноситися з іншими галузями права;
4) аналіз можливостей та меж засвоєння понять, пов’язаних з поведінкою суб’єктів таких злочинів, як посягання на життя державних чи громадських діячів, діючими нормативними актами. При цьому мова йде саме про засвоєння, оскільки нормативні акти, кодекси, окремі закони, що вже склалися, за змістом своїх приписів та структурі не є нейтральними до нових приписів;
5) засвоєння наслідків застосування або відмови від застосування тих чи інших правових приписів: крім зайвої політизації поведінки можливі не викликані необхідністю обмеження свобод та перенавантаження правоохоронної системи;
6) визначення припустимих та ефективних методів правового впливу на злочинну поведінку, що передбачає створення набору заходів правового впливу, які відображають увесь позитивний потенціал чинного законодавства (норми заохочення, особливі умови амністії, введення особливого процесуального порядку роботи із свідками та інші заходи, що потребують спеціального аналізу);
7) досягнення правової та соціальної згоди відносно характеру правової боротьби з цією категорією злочинів, бо вони як ніякі інші провокують застосування зайво жорстких державних заходів або відступ від законності, що спроможне підірвати довіру до держави, тобто викликати протилежний ефект.
Дисертант вважає, що за допомогою соціологів, психологів і соціальних психологів необхідно розробити конкретні методи аналізу впливу даної категорії політично мотивованих злочинів на зміну динаміки суспільної думки, на психологію членів суспільства. Для протидії такому впливу потрібне замовлення відповідним установам на негайну розробку типових заходів нейтралізації паніки, поширення пліток, цілеспрямованого впливу учасників злочинних угрупувань і їх "агентів впливу", негативного ефекту "сенсацій" і іншої інформації, що залякує в засобах масової інформації.
У висновках дисертації міститься підсумок проведеного дослідження. Викладено теоретичні результати, які складають основний зміст наукової новизни дослідження, що є спробою заповнити прогалини у кримінально-правовому, соціально-правовому та кримінологічному вивченні посягання на життя державного чи громадського діяча.
На підставі викладених положень і висновків автор пропонує внести зміни та доповнення до чинного Кримінального кодексу України:
1. Статтю 112 КК України викласти в такій редакції:
“1. Посягання на життя вищої посадової особи держави або члена вищих органів державної влади, що користується правом ухвального голосу в усіх питаннях, що розглядаються на засіданнях цих органів, якщо це прямо вказано у законах України та керівника політичної партії України, вчинені у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, що бере участь у підготовці посягання на життя державного чи громадського діяча, якщо вона своєчасним попередженням органів влади чи іншим способам сприяла запобіганню посягання на життя державного чи громадського діяча.”

2. Частину 1 статті 344 КК України викласти в такій редакції:
“1. Незаконний вплив у будь-якій формі на вищу посадову особу держави або члена вищих органів державної влади, що користується правом ухвального голосу в усіх питаннях, що розглядаються на засіданнях цих органів, якщо це прямо вказано у законах України з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень, - карається позбавленням волі на строк до трьох років.”

3. Частину 1 статті 346 КК України викласти в такій редакції:
“1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо вищої посадової особи держави або члена вищих органів державної влади, що користується правом ухвального голосу в усіх питаннях, що розглядаються на засіданнях цих органів, якщо це прямо вказано у законах України та керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, -
карається позбавленням волі на строк до п’яти років.”

4. Із тексту частини 2 статті 22 КК України вилучити слова та цифри:
“посягання на життя державного чи громадського діяча”, “представника іноземної держави (… 112,…443)”, терористичний акт (стаття 258)”
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сотула О.С. Мотивація злочинної поведінки при скоєнні політичних вбивств та вбивств на замовлення, та пов’язані з цим соціально-правові проблеми // Правова держава. – 2000. - №2.- С. 134 -138.

2. Сотула О.С. Посягання на життя державного діяча: проблеми визначення та кваліфікації // Правова держава. - 2001.- № 3.- С. 106 -110.

3. Сотула О.С. Політичне вбивство та вбивство на замовлення: соціально-економічні та правові проблеми // Економіко-правові проблеми становлення в Україні громадянського суспільства: Зб. наук.- метод. праць. – Херсон: 2002. - С. 211 -216.

4. Сотула О.С. Кримінально-правове визначення державного і громадського діяча за законодавством України // Правова держава. - 2002.- № 4.- С. 95 -99.
АНОТАЦІЇ

Сотула О.С. Кримінальна відповідальність за посягання на життя державного чи громадського діяча. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національний університет внутрішніх справ, м. Харків, 2003 р.
Дисертація присвячена дослідженню посягання на життя державного чи громадського діяча, його ознак.
Захищаються теоретичні положення, що стосуються кримінальної відповідальності за посягання на життя державного чи громадського діяча. Досліджуються об’єктивні та суб’єктивні ознаки цього злочину. Пропонується узагальнене, термінологічне кримінально-правове визначення державного діяча. Робиться висновок, що склад посягання на життя державного чи громадського діяча сформульований законодавцем є формальним. Обґрунтовується положення, що мета даного злочину є спричинення шкоди певній ділянці політичної системи України. Пропонується визнання суб’єктами посягання на життя державного чи громадського діяча фізичних осудних осіб, які досягли на момент скоєння злочину 16-річного віку. Аналізується співвідношення посягання на життя державного чи громадського діяча з суміжними злочинами Особливої частини Кримінального Кодексу України. Пропонується внесення змін до Кримінального Кодексу України з метою його удосконалення.
Ключові слова: кримінальне право, кримінальна відповідальність, посягання на життя державного чи громадського діяча.

Сотула А.С. Уголовная ответственность за посягательство на жизнь государственного или общественного деятеля. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальный университет внутренних дел, г. Харьков, 2003 г.
Диссертация посвящена исследованию посягательства на жизнь государственного или общественного деятеля, его признаков.
Защищаются теоретические положения, которые касаются уголовной ответственности за посягательство на жизнь государственного или общественного деятеля. Исследуются объективные и субъективные признаки этого преступления.
Предлагается обобщенное, терминологическое уголовно-правовое определение государственного деятеля – это высшее должностное лицо государства или член высших органов государственной власти, которое пользуется правом решающего голоса во всех вопросах, которые рассматриваются на заседаниях этих органов, если это прямо указано в законах Украины.
Делается вывод, что состав посягательства на жизнь государственного или общественного деятеля сформулированный законодателем является формальным, то есть в связи с важностью объекта уголовно-правовой охраны, это преступление объявляется законченным еще на стадии покушения. Аргументируется вывод, что данное преступление может быть совершено только с прямым умыслом. Содержание его интеллектуального и волевого моментов, учитывая то, что общественно-опасные последствия посягательства на жизнь государственного или общественного деятеля лежат за пределами состава преступления, определяется отношением виновного к самому общественно-опасному деянию. Обосновывается положение, что цель данного преступления - причинение вреда определенному участку политической системы Украины. Предлагается признание субъектами посягательства на жизнь государственного или общественного деятеля физических вменяемых лиц, которые достигли на момент совершения преступления 16-летнего возраста. Анализируется соотношение посягательства на жизнь государственного или общественного деятеля с другими нормами Особенной части Уголовного кодекса Украины. Обосновывается необходимость применения поощрительной нормы в случаях, если лицо, которое принимало участие в подготовке посягательства на жизнь государственного или общественного деятеля своим своевременным предупреждением органов власти или другим способом содействовало предотвращению посягательства на жизнь государственного или общественного деятеля и если в деяниях этого лица не имеется состава другого преступления.
Формулируются и анализируются условия, которые влияют на распространение посягательства на жизнь государственного или общественного деятеля и с позиции социальных, социально-психологических и системно-правовых принципов обосновывается необходимость разработки конкретных методов анализа влияния данной категории политически мотивированных преступлений на смену динамики общественной мысли, на психологию членов общества с целью противодействия политически мотивированному насилию.
Предлагается внесение изменений и дополнений в Уголовный кодекс Украины с целью его усовершенствования.
Ключевые слова: уголовное право, уголовная ответственность, посягательство на жизнь государственного или общественного деятеля.

Sotula A. The criminal responsibility for encroachment on statesman or public man. – The manuscript.
Dissertation on winning of scientific candidate degree of jurisprudence on specialty 12.00.08 - Criminal law and criminology; criminal and executive low. – National University of Internal Affairs, Kharkov, 2003.
Dissertation is devoted to research of encroachment on statesman or public man, its indications.
Argued the theoretical points as for the criminal responsibility for encroachment on statesman or public man. Investigated objective and subjective indications of this crime. Proposed general, terminological determination of statesman. The author draws the conclusion that corpus of encroachment on statesman or public man formulated by lawmaker is formal. Theoretically grounded thesis that the aim of the crime is damaging of such part of political system of Ukraine. Proposed the recognition as a subject of encroachment on statesman or public man natural persons who is 16 at the moment of crime. Analyzed correlation of encroachment on statesman or public man with another norms of Criminal code of Ukraine Special part. Proposed some changes in Criminal code of Ukraine with the aim of its perfection.
Key words: criminal law, criminal responsibility, encroachment on statesman or public man.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking