Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРИХОВУВАННЯ БАНКРУТСТВА І ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО

 

ЛЯПУНОВА Ніна Миколаївна
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРИХОВУВАННЯ БАНКРУТСТВА І ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО
   

 

Спеціальність : 12.00. 08 – кримінальне право та кримінологія ;
кримінально - виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 2001

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник Заслужений працівник Вищої школи України,
Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії правових наук України, кандидат юридичних наук, професор Сташис Володимир Володимирович,
перший проректор Національної юридичної
академії України імені Ярослава Мудрого.

Офіційні опоненти: Доктор юридичних наук, професор, член - кореспондент
Академії правових наук України Даньшин Іван
Миколайович, професор кафедри кримінології та
кримінально-виконавчого права Національної юридичної
академії України імені Ярослава Мудрого

Кандидат юридичних наук Орлов Павло Іванович,
професор кафедри кримінального права та кримінології університету внутрішніх справ МВС України

Провідна установа : кафедра кримінально-правових дисциплін, судових та правоохоронних органів Одеського національного університету імені І.І.Мечникова
Захист відбудеться “_9_“_квітня___2001 року о_13годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого
( 61024,м.Харків,вул.Пушкінська, 77)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків, вул.Пушкінська, 77).

Автореферат розіслано “_7“_березня_____2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.П.Битяк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституція суверенної України проголосила і закріпила в ст. 42 право на підприємницьку діяльність. Стратегічною метою соціально-економічних перетворень у всіх сферах життя є виведення України на шлях суспільства прогресивного розвитку, що значною мірою визначається розширенням підприємницької діяльності.
В Україні підприємництво знаходиться в стадії становлення. Спостерігається тенденція збільшення частки підприємницьких структур, заснованих на приватній власності, орієнтація на приріст комерційної діяльності, створення нових організаційних форм підприємництва.
Проте з розвитком підприємництва стали не рідкісним явищем зловживання в даній сфері, а також сформувалися нові способи вчинення злочинів. 28 січня 1994 року Верховна Рада України прийняла Закон про введення цілого ряду нових статей у Кримінальний кодекс України, що передбачають відповідальність у сфері підприємництва. У главу “Господарські злочини” чинного Кримінального кодексу включені статті:
ст.1562 -“Приховування банкрутства”
Умисне приховування громадянином – засновником чи власником суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредитору,–
карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафом до трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю строком до п'яти років.
ст.1563 - “Фіктивне банкрутство”.
Завідомо неправдива заява громадянина – засновника чи власника суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадової особи суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, -
карається штрафом від трьохсот до п'ятисот мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п 'яти років.
Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, -
караються позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією майна або без такої.
Оскільки деякі підприємницькі структури, не бажаючи виконувати договірні зобов’язання, видають себе за банкрутів, або, коли вже є банкрутами, намагаються заявляти про себе як про суб’єкт, що успішно господарює, то вчинення таких злочинів як приховування банкрутства і фіктивне банкрутство може зачіпати інтереси не тільки окремих громадян і юридичних осіб, але і загрожує можливості подальшого розвитку цивілізованих ринкових відносин у державі. У даній ситуації дослідження питань відповідальності за ці злочини набуває особливої актуальності. Крім того, дослідження цих складів злочинів паралельно в одній роботі обгрунтовується тим, що вони нерозривно пов’язані з банкрутством суб’єкта підприємницької діяльності, посягають на один об’єкт, мають ряд загальних об’єктивних і суб’єктивних ознак. Водночас вони мають й істотні розбіжності, що дозволяє визначити специфіку складів цих злочинів.
Проблема кримінальної відповідальності за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство, незважаючи на її значущість і актуальність, є ще недостатньо теоретично розробленою в науці кримінального права. Розгляд цієї проблеми вичерпується коментарями до Кримінального кодексу та підручниками і посібниками. Серйозних наукових робіт, присвячених аналізу цих злочинів, немає. Тому ряд основних питань кримінальної відповідальності за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство не вирішені. Залишаються, зокрема, недостатньо розкритими об’єктивні та суб’єктивні ознаки цих складів. Саме це робить актуальним завдання більш глибокого дослідження специфіки цих складів злочинів, їх місце серед господарських злочинів.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Дослідження базується на основних положеннях Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року.
Мета дослідження виражається в юридичному аналізі складів злочинів: приховування банкрутства і фіктивного банкрутства; у вирішенні питань, виникають при застосуванні кримінально-правових норм про ці злочини; розширення теоретичної бази для практичної діяльності працівників правоохоронних органів, а також внесення пропозицій щодо вдосконалення диспозицій статей, які розглядаються.
Завдання дослідження. Поставлена мета обумовила небхідність вирішення таких завдань:
- визначити безпосередній об'єкт приховування банкрутства і фіктивного банкрутства;
- дати характеристику кримінально-караного діяння досліджуваних злочинів;
- з'ясувати поняття " стійкої фінансової неспроможності";
- визначити поняття " недостовірні відомості" і "завідомо неправдива заява";
- визначити характер матеріальної шкоди досліджуваних злочинів;
- провести дослідження спеціальних ознак суб'єктів цих злочинів (спеціальних суб’єктів), а також проблеми свівучасті інших суб’єктів у вчиненні цих злочинів;
- визначити зміст і характер вини, мотивів і мети досліджуваних злочинів;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення ст.ст. 1562 , 1563 КК.
Об'єктом дисертаційного дослідження є проблема кримінальної відповідальності за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство, їх відмежування від суміжних злочинів у сфері господарської діяльності.
Предметом дослідження є кримінальне законодавство про приховування банкрутства і фіктивне банкрутство, а також наукові погляди і пропозиції щодо окремих аспектів кримінальної відповідальності за ці злочини.
Методи дослідження. У процесі теоретичних досліджень застосовувалися наступні наукові методи:
- порівняльно-правовий при дослідженні та аналізі норм чинного кримінального законодавства про приховування банкрутства і фіктивне банкрутство;
- соціологічний ( вивчення судової практики, офіційних, наукових та бібліографічних джерел) – у процесі накопичення наукової інформації про предмет дослідження;
- системного аналізу – при аналізі місця приховування банкрутства і фіктивного банкрутства в системі кримінально-правових норм;
- логіко-юридичний – про розроблення пропозицій щодо вдосконалення ст.ст.1562,1563 КК України.
Нормативну базу теоретичного дослідження складають : Конституція України, Кримінальний кодекс України та інші закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, що регулюють відносини у сфері підприємницької діяльності. Складовою частиною дослідження є також постанови Пленуму Верховного Суду України.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці відомих учених у галузі кримінального права: М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я.Тація, М.Й. Коржанського, М.І.Панова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф.Кузнецової, А.В.Наумова.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ньому вперше проведено самостійне комплексне дослідження проблем кримінальної відповідальності за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство.
Розроблені і виносяться на захист такі положення :
1. По-новому визначається безпосередній об’єкт приховування банкрутства і фіктивного банкрутства, яким визнаються суспільні відносини з дотримання суб'єктами підприємницької діяльності договірної та фінансової дисципліни.
2. Уперше визначається загальне поняття фінансової неспроможності та стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності, їх співвідношення.
3. Розкриваючи поняття “приховування стійкої фінансової неспроможності” як обов’язкової об’єктивної ознаки, яка передбачається у ст.1562, доводиться, що вона являє собою "змішану бездіяльність".
4. Обгрунтовується, що відомості , надані кредитору відповідно до ст.1562, не обов’язково повинні відображати фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності.
5. Аргументується, що недостовірні відомості про фінансовий і господарський стан суб’єкта підприємницької діяльності можуть бути надані не тільки самому кредитору, але й іншим особам, засобам масової інформації шляхом використання рекламної продукції, оскільки в будь-якому випадку вони адресуються безпосередньо кредитору.
6. Розглядається своєрідність причинного зв’язку між недостовірними відомостями і заподіянням шкоди кредитору; цей зв'язок не завжди може бути безпосереднім (прямим) і може мати певний проміжок часу.
7. Вперше розглядається поняття “завідомо неправдива заява” (ст.1562) , яка може бути надана арбітражному суду і кредиторам суб'єкта підприємницької діяльності.
8. Досліджуються ознаки спеціальних суб'єктів статей 1562 , 1563 і вноситься пропозиція про введення до кола суб’єктів цих злочинів громадянина- підприємця.
9. Доводиться можливість вчинення приховування банкрутства і фіктивного банкрутства в співучасті і робиться висновок, що роль співвиконавця, організатора, підмовника або пособника може виконувати приватна особа (загальний суб’єкт).
10. Обгрунтовується, що приховування банкрутства і фіктивне банкрутство вчинюється як з корисливих, так із інших мотивів.
11. Зроблений висновок про необхідність удосконалення диспозицій статей 1562, 1563 КК і пропонується нова їх редакція.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що висновки, зроблені в дисертації, можуть бути використані в галузі теоретичних досліджень інших складів злочинів, а також при розгляді суміжних складів господарських злочинів. Рекомендації дослідження можуть бути використані практичними працівниками для правильного вирішення питань кваліфікації цих злочинів, розмежування їх від суміжних складів злочинів, в навчальному процесі при викладанні курсу Особливої частини кримінального права, при підготовці науково-практичних посібників і методичних вказівок. Автором внесена пропозиція щодо вдосконалення диспозицій статей.
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що на підставі аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів які досліджуються, зроблений висновок про необхідність вдосконалення діючого законодавства з метою більш чіткого розмежування та правильної кваліфікації на практиці. В дисертації внесена пропозиція щодо нової редакції статей, які передбачають ці злочини.
Апробація результатів дисертації. Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, обговорена на засіданні кафедри, схвалена та рекомендована до захисту.
Основні положення дисертації та теоретичні висновки викладені в стислих тезах наукового повідомлення міжнародного науково-практичного семінару, який проходив у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого у 2000 році, та науково-методичній конференції, яка проходила в Інституті економіки та нових технологій у м. Кременчуці в 2000 році.
Публікації. За наслідками дисертаційного дослідження автором опубліковано 4 статті у наукових журналах та збірниках.
Структура дисертації складається з вступу, чотирьох розділів, двох підрозділів, висновків, списку використаних джерел (усього 130 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 165 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовується актуальність теми , визначається мета і завдання, наукова новизна одержаних результатів і їх практичне значення, основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється апробація роботи.
Розділ 1. “Об’єкт приховування банкрутства і фіктивного банкрутства”. Виявлення безпосереднього об’єкту цих злочинів автор починає з загального поняття об’єкта злочину і відмічає, що в даний час існують різні точки зору щодо визначення цього виду об’єкту злочину. Дисертант поділяє точку зору, що загальним об’єктом злочинів є вся сукупність суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Злочини, які аналізуються, правильно визначаються законодавцем як господарські. Родовим об’єктом приховування банкрутства і фіктивного банкрутства, як і всіх злочинів у сфері господарської діяльності , на думку автора, є ринкова система господарювання, яка відбиває ринкові відносини, засновані на врегульованій нормами права взаємодії всіх суб’єктів підприємницької діяльності.
Виявлення безпосереднього об’єкту в складах приховування банкрутства і фіктивного банкрутства автор здійснює шляхом встановлення всіх елементів суспільних відносин, яким дані злочини заподіюють шкоду.
Аналізуючи структурні елементи суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом, автор відмічає, що в даному випадку законодавець вичерпно визначає коло суб’єктів суспільних відносин: з одного боку - це засновник, власник, або посадова особа суб’єкта підприємницької діяльності, а з іншого - кредитор і держава. У зв’язку з цим автор приділяє значну увагу для розкриття цих понять, використовуючи, зокрема, Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, де розкривається поняття кредитор. Відмічається, що на момент вчинення злочину існує правовий зв’язок між суб’єктом підприємницької діяльності і кредитором, який регулюється нормами Цивільного кодексу України: його загальними положеннями, а також інститутами власності і зобов’язального права. У складі фіктивного банкрутства крім кредитора, одним із суб’єктів зазначена держава, тобто йдеться про наявність фінансових відносин суб’єкта підприємницької діяльності з державою, а зобов’язання виникають зі сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів і основою таких відносин є одностороннє зобов’язання платника.
При виявленні предмету суспільних відносин автор звертає увагу на те, що за наявності договірних відносин між суб’єктами господарювання, а також при сплаті податків, зборів та інших обов’язкових платежів важливу роль відіграє одержання об’єктивної, достовірної інформації, яку слід розглядати як суттєвий елемент взаємовідносин. У зв’язку з цим дисертант приходить до висновку, що предметом суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (ст.ст.1562,1563), є достовірна інформація про господарський і фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності.
Оскільки в суспільних відносинах соціальний зв’язок являє собою взаємодію суб’єктів у процесі господарської діяльності, та коли ці відносини засновані на угоді сторін або на односторонньому зобов’язанні, то зміст взаємовідносин повинен бути заснованим на належній поведінці суб’єктів господарювання. Автор не поділяє точку зору про те, що безпосереднім об’єктом приховування банкрутства і фіктивного банкрутства є встановлений порядок здійснення господарської діяльності, і зазначає, що таке визначення є надто широким, характерним для всіх злочинів у сфері господарської діяльності, і не відображає специфіки складів злочинів, які аналізуються. Досліджуючи структурні елементи суспільних відносин автор приходить до висновку, що за сучасних умов зростає необхідність зміцнення договірної і фінансової дисципліни, між якими існує як тісний взаємозв’язок, так і взаємозалежність. На підставі наукових джерел та особистого розуміння питання автором доведено, що більш повним є визначення безпосереднього об’єкту приховування банкрутства і фіктивного банкрутства як суспільних відносин з дотримання суб’єктом підприємницької діяльності договірної і фінансової дисципліни, які охороняються кримінальним законом. Визначення безпосереднього об’єкту дало можливість автору зробити висновок і про родовий об’єкт.
Розділ 2. “Об’єктивна сторона приховування банкрутства і фіктивного банкрутства” складається з двох підрозділів і присвячений всебічному дослідженню об’єктивної сторони цих злочинів, оскільки саме в об’єктивній стороні виявляється їх специфіка, яка дає змогу розмежувати їх як самостійні склади злочинів.
У першому підрозділі “Об’єктивна сторона приховування банкрутства” досліджено обов’зкові та факультативні ознаки об’єктивної сторони цього злочину, який законом конструюється як матеріальний склад. Виходячи з цього, об’єктивна сторона приховування банкрутства характеризується сукупністю таких обов’язкових ознак: діяння, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок. Виявлено, що специфіка цього складу злочину проявляється також у тому, що його обов’язковою ознакою слід вважати спосіб вчинення діяння.
Аналіз об’єктивної сторони приховування банкрутства автор починає з аналізу змісту суспільно небезпечного діяння і звертає увагу на те, що для його визначення законодавець використовує термін “приховування”. На підставі існуючих точок зору про характер суспільно небезпечного діяння при приховуванні банкрутства дисертант доводить, що специфіка його виражається в бездіяльності. У зв’язку з цим автор дотримується загальновизнаної точки зору про те, що кримінальна відповідальність при бездіяльності настає за наявності двох умов: по-перше, на особу покладено обов’язок діяти; по-друге, у особи була реальна можливість діяти певним чином. Застосовуючи ці загальні положення до бездіяльності при приховуванні банкрутства, зазначено, що обов’язок суб’єкта чинити певні дії обумовлений як законом (відповідно до Цивільного кодексу зобов’язання повинні виконуватися належним чином), так і змістом самої угоди між сторонами. Реальна можливість діяти полягає у відсутності перешкод для повідомлення достовірних відомостей кредитору та виконання зобов’язання. Звідси зроблено висновок про те, що для приховування банкрутства характерною є “змішана” бездіяльність, оскільки особа для приховування фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності надає недостовірні відомості, які підтверджують неіснуючу фінансову неспроможність, тобто чинить дію.
Дисертант довів, що обов’язковою ознакою, яка визначає сутність бездіяльності у складі приховування банкрутства, є приховування саме стійкої фінансової неспроможності виконання зобов’язань перед кредиторами. У зв’язку з цим розкрито поняття фінансового стану підприємства, дана характеристика показників, які визначають фінансовий стан, і зазначено, що неплатоспроможність є лише однією з умов фінансової неспроможності, а відповідно до закону суспільна небезпека діяння визначається саме стійкою фінансовою неспроможністю суб’єкта підприємницької діяльності. Тому автор не погоджується з точкою зору про те, що більш точно називати статтю не приховування банкрутства, а приховування неплатоспроможності.
У дисертації зазначено, що поняття стійкої фінансової неспроможності відноситься до числа оціночних, які, виходячи із загальної теорії права, не можуть бути розкриті однозначно. При визначенні цієї ознаки слід враховувати такі обставини, як дефіцит робочого капіталу, відсутність перспектив фінансового оздоровлення тощо.
Автор зазначає, що для визначення стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності необхідне підтвердження даного факту висновком компетентного органу(особи). Такий висновок може бути наданий органами контрольно-ревізійної служби, державної податкової інспекції, аудитором. Отже, визначення стійкої фінансової неспроможності при приховуванні банкрутства можливе тільки за матеріалами перевірки, підставою для проведення якої є повідомлення громадян, посадових осіб, у тому числі контролюючих органів. Для опису способу, як обов’язкової ознаки приховування банкрутства, законодавець вживає словосполучення “шляхом надання недостовірних відомостей”. Тому дисертант вважає, що в кожному конкретному випадку необхідно враховувати, що злочин вчинено саме таким способом. Отже, встановлення способу в складі приховування банкрутства є обов’язковим для вирішення питання про наявність підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності та правильної кваліфікації злочину.
Досліджуючи поняття “відомості” , автор приходить до висновку, що відносно змісту і форми вони можуть бути різноманітними. При цьому автор не поділяє точку зору окремих авторів про те, що відомості повинні відображати тільки фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності. Відомості, надані кредитору, не обов’язково повинні відбивати фінансовий стан суб’єкта господарювання, оскільки вони можуть містити інформацію , яка відноситься і до господарської діяльності. Аргументується цей висновок тим, що сутність наданих відомостей кредитору полягає у тому, що свідчить про нормальний господарський і фінансовий стан суб’єкта господарювання, про його конкретні можливості і спроможність реалізувати наміри своєї господарської діяльності при фактичній неможливості їх здійснення.
Автор також не погоджується з точкою зору, що недостовірні відомості повинні бути надані саме кредитору або уповноваженому ним органу. Як приклад зазначено, що недостовірні відомості можуть бути отримані в період переговорів, презентацій, ярмарків, - тобто там, де є можливість рекламування продукції, робіт, послуг. При цьому тут можлива не тільки особиста участь самого кредитора, але і його представників або родичів, що є особами, зацікавленими у вигідних угодах. Аргументується такий висновок тим, що надання недостовірних відомостей будь-якій особі в кінцевому підсумку веде то того, що такі відомості безпосередньо будуть донесені до відома кредитора і є підставою для укладання від його імені як попередньої, так і основної угоди.
Аналіз складу приховування банкрутства дозволяє автору зробити висновок про те, що найбільш можливим є надання недостовірних відомостей суб’єктом підприємницької діяльності кредитору на етапі укладання угоди і реалізації її умов, тобто у процесі виконання договору.
При розгляді питання про зміст недостовірних відомостей на адресу кредитора зазначається, що вони можуть містити інформацію про фінансовий і господарський стан, а також залежати від конкретних умов самого договору, наступних додаткових угод, вимог кредитора та ініціативи самого суб’єкта підприємницької діяльності. Крім того, обсяг і зміст інформації, що надається кредитору, залежить від того, чи є кредитори постійними партнерами даного суб’єкта господарювання, чи угода між ними має разовий характер. Також зазначено, що відомості не обов’язково повинні відображати фінансовий бік діяльності, тому що, по-перше, ця обставина прямо не зазначена в диспозиції статті, а, по-друге, значна частина інформації про фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання є комерційною таємницею.
Досліджуючи питання злочинних наслідків, як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони приховування банкрутства, дисертант звертає увагу на те, що оскільки закон визначає їх як велику матеріальну шкоду, то наслідки мають матеріальний характер, для якого характерним є заподіяння майнової шкоди. Аналізуючи визначення майнової шкоди у кримінально-правовій та цивільно-правовій науковій літературі, автор приходить до висновку, що суму заподіяної кредитору великої матеріальної шкоди слід визначати, враховуючи не тільки позитивну(пряму) шкоду, але й витрати кредитора щодо відвернення наслідків, а також не отриманий прибуток. Цей висновок дисертант аргументує тим, що в сучасних умовах відшкодування збитків у повному обсязі має велике практичне значення для роботи підприємства тому, що впливає на саме існування його як суб’єкта господарювання і подальші перспективи його діяльності.
Далі зазначено, що оскільки приховування банкрутства є злочином з матеріальним складом, то обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є причинний зв’язок. Застосовуючи загальні положення про те, що в якості обов’язкової ознаки виступає тільки необхідний причинний зв’язок який має місце там, де діяння не тільки передує наслідку, але й виступає необхідною умовою, без якої неможливе їх настання, автор відмічає, що велика матеріальна шкода кредитору закономірно, з необхідністю повинна випливати з приховування суб’єктом своєї стійкої фінансової неспроможності. Дисертант вважає, що між наданням недостовірних відомостей кредитору і настанням для останнього шкідливих наслідків (великої матеріальної шкоди), іноді може проходити тривалий проміжок часу. Крім того, своєрідність причинного зв’язку полягає також у тому, що він не завжди може бути безпосереднім (прямим), що визначає його складний характер.
У другому підрозділі “ Об’єктивна сторона фіктивного банкрутства” зазначено, що аналіз об’єктивної сторони ст. 1563 стосується специфічних ознак цього злочину, оскільки загальні ознаки докладно розглянуті при аналізі об’єктивної сторони ст.1562.
Дисертант підкреслює, що основний склад фіктивного банкрутства сконструйований як формальний. Це означає, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є тільки діяння, а наслідки лежать за рамками об’єктивної сторони складу злочину і не впливають на вирішення питання про наявність або відсутність злочину. Отже, конструюючи основний склад фіктивного банкрутства, законодавець підкреслює ту обставину, що вже сама по собі дія є суспільно небезпечною, незалежно від настання шкідливих наслідків. Автор приходить до висновку, що діяння виражається в активній поведінці – дії, змістом якої є завідомо неправдива заява про фінансову нездатність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом.
Дисертант відмічає, що важливе значення має встановлення поняття неправдивої заяви, яка, на думку автора, подається до арбітражного суду на підставі ст.2 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, де, внаслідок провадження у справі при виконанні обов’язків розпорядником майна, можливе виявлення даного факту. Разом із тим автор зазначає, що у процесі господарської і фінансової діяльності суб’єкта господарювання не виключається подання недостовірної інформації на адресу кредиторів. Зокрема, це може бути відповідь на претензію, або інші повідомлення про неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності.
Зазначається, що на відміну від ст.1562, в ст.1563, крім кредитора, суб’єктом суспільних відносин виступає держава. Отже, у даному випадку від імені держави виступають органи стягнення, яким особа надає недостовірні відомості щодо сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів. На думку автора, внаслідок подання звітних документів, які свідчать про фінансову неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності, може йти мова про пред’явлення відомостей про його майновий і фінансовий стан без відображення фінансово-господарської діяльності. Така інформація може бути підставою для проведення перевірки податковим органом, у ході якої можливе виявлення невідповідності зазначених у звітних документах даних з дійсним господарським і фінансовим станом суб’єкта підприємницької діяльності. У зв’язку з цим автор приходить до висновку, що в даному випадку мають місце ознаки декількох злочинних дій, які потребують самостійної кримінально-правової оцінки. З одного боку, це надання податковому органу недостовірної інформації, що складає об’єктивну сторону фіктивного банкрутства (ст.1563 ), а з іншого боку – ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що є об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст.1482. Тому можлива ідеальна сукупність злочинів, за яких однією дією особи вчиняються два різних злочини.
Досліджуючи ч.2 ст.1563, яка передбачає кваліфікований склад фіктивного банкрутства, автор робить висновок про те, що цей склад злочину сконструйований як матеріальний, і його обов’язковою ознакою є велика матеріальна шкода. На думку автора, суму заподіяної кредиторам великої матеріальної шкоди слід визначати, як і при приховуванні банкрутства, враховуючи позитивну (пряму) шкоду, витрати кредитора щодо відвернення наслідків, а також не отриманий прибуток. Оскільки при заподіянні великої матеріальної шкоди державі зачіпаються її матеріальні інтереси, то автор погоджується з точкою зору ряду вчених про те, що наслідки майнового характеру при заподіянні шкоди державі слід визначати у формі “ неотримання належного”.
Велика матеріальна шкода кредитору і державі закономірно, з необхідністю повинна випливати з надання неправдивої інформації про фінансову неспроможність, тому причинний зв’язок у кваліфікованому складі фіктивного банкрутства, як і в складі приховування банкрутства, є обов’язковою ознакою. Стосовно заподіяння шкоди кредиторам, то він може бути як безпосереднім (прямим ), так і опосередкованим; але відносно заподіяння шкоди державі, навпаки, причинний зв’язок є прямим: велика матеріальна шкода державі безпосередньо пов’язана з наданням недостовірних відомостей.
Розділ 3 “Суб’єкт приховування банкрутства і фіктивного банкрутства” присвячений розгляду суб’єктів ст.1562 і 1563, які безпосередньо зазначені в диспозиціях цих статей : засновник, власник, посадова особа суб’єкта підприємницької діяльності. Автор наголошує на тому, що проект КК України, який пройшов два читання у Верховній Раді України, зберіг поняття суб’єкта як фізичної особи. Отже, це загальне положення стало підставою для дослідження проблеми суб’єкта приховування банкрутства і фіктивного банкрутства. Це питання набуває особливого значення тому, що вказані злочини, за загальним правилом, пов'язані з юридичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності: автор приєднується до загальновизнаної в кримінальному праві позиції, що за суспільно небезпечну діяльність юридичної особи кримінальну відповідальність повинні нести фізичні особи, які представляють підприємства, установи, організації.
Виходячи з розподілу в кримінальному праві суб’єктів злочину на дві категорії: загальний (фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку) і спеціальний ( особа, яка крім загальних ознак має додаткові спеціальні ознаки), автор доводить, що суб’єкти даних злочинів відносяться до категорії спеціальних суб’єктів. Це аргументується тим, що, крім осудності і досягнення 16-ти річного віку, суб’єкт приховування банкрутства і фіктивного банкрутства повинен мати і додаткову (спеціальну) ознаку. Такою ознакою для всіх суб’єктів цих злочинів є певний правовий зв’язок із суб’єктом підприємницької діяльності, який дає їм можливість володіти інформацією про фінансову та господарську діяльність. Наприклад, засновник суб’єкта підприємницької діяльності має право на одержання інформації про його діяльність, бухгалтерську звітність тощо.
Питання про спеціального суб’єкта ускладнюється тим, що найчастіше таким суб’єктам можуть бути притаманні і ознаки посадової особи, поняття якої передбачено ст.164 КК. Відповідно ст.ст.1562,1563 це може бути керівник або представник суб’єкта господарювання, який наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов’язками.
Це вимагає розгляду питання про співвідношення в таких випадках складів злочинів, передбачених ст.ст.1562,1563, з посадовими злочинами, передбаченими в ст.ст.165,172 КК.
Дисертант приходить до висновку, що діяння посадової особи суб’єкта підприємницької діяльності, яка надає недостовірні відомості, приховує стійку фінансову неспроможність або подає неправдиву заяву про фінансову неспроможність виконати зобов’язання, містить у собі одночасно ознаки як господарчих (ст.ст.1562,1563), так і посадових злочинів, що за своїм змістом відображає конкуренцію загальної та спеціальної норм, при якій діяння з більшою або меншою повнотою одночасно передбачається двома різними нормами.
Виходячи із загального правила кваліфікації діяння при цьому виді конкуренції норм, діяння посадової особи – суб’єкта приховування банкрутства та фіктивного банкрутства повинно кваліфікуватися тільки за ст. ст. 1562 і 1563, оскільки саме в них міститься більше ознак, які характеризують спрямованість цих злочинів.
У проблемі суб’єктів приховування банкрутства і фіктивного банкрутства, на думку автора, виникає питання про можливість визнання суб’єктами цих злочинів і громадянина - підприємця.
У зв’язку з тим, що для суб’єктів малого підприємництва законодавством передбачений перехід на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, а також надання пільг з оподаткування, чисельність таких суб’єктів господарювання як громадянин-підприємець буде мати тенденцію до збільшення. Закон України “ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” уперше визнає банкрутом фізичну особу, що зареєстрована державним органом як підприємець. У зв’язку з цим автор приходить до висновку, що громадянин - підприємець у процесі господарської і фінансової діяльності також може надати недостовірну інформацію кредиторам і державі, а тому є своєчасним і доцільним ввести фізичну особу – громадянина-підприємця в коло суб’єктів ст.ст. 156 2 і 1563 КК.
Розглядаючи можливість вчинення злочинних дій при приховуванні банкрутства і фіктивному банкрутстві у співучасті, автор вважає, що це питання повинне вирішуватися на підставі загального правила відповідальності співучасників злочину зі спеціальним суб’єктом: особа, що не є спеціальним суб’єктом, але бере участь у злочині зі спеціальним суб’єктом, відповідає як співучасник цього злочину . Тому безпосередніми виконавцями цих злочинів обов’язково повинні виступати засновник, власник, чи посадова особа суб’єкта підприємницької діяльності, або громадянин-підприємець. Але співвиконавцями, організаторами, підмовниками або пособниками можуть бути загальні суб’єкти, тобто приватні особи.
Розділ 4 “Суб’єктивна сторона приховування банкрутства і фіктивного банкрутства” присвячений дослідженню суб’єктивної сторони цих злочинів. Аналізуючи зміст умислу при приховуванні банкрутства, автор доводить, що найбільш типовим для цього складу є прямий умисел. Разом з тим, автор погоджується з точкою зору учених, які обгрунтовують можливість вчинення цього злочину і з непрямим умислом. При цьому автор вважає, що умисел у цих злочинах може бути як визначеним (конкретизованим), так і невизначеним (неконкретизованим), що обумовлено характером його об’єктивних ознак.
Аналізуючи зміст умислу при фіктивному банкрутстві, автор зазначає, що законодавець характеризує суб’єктивну сторону цього злочину шляхом вказівки на такий різновид психічного відношення особи до суспільно небезпечного діяння як завідомість, яка означає, що особі заздалегідь відомий факт неправдивості відомостей, що надаються кредитору і ця ознака є показником прямого умислу. Отже, цей злочин вчинюється тільки з прямим умислом. Оскільки ч.1 ст.1563 являє собою злочин з формальним складом, то умисел визначається відношенням особи тільки до суспільно небезпечного діяння. Що стосується змісту умислу в
ч.2 ст.156 3 КК, яка передбачає злочин з матеріальним складом, то він є прямим як до діяння, так і до суспільно небезпечних наслідків.
Зазначається, що, крім форми вини, ознаками суб’єктивної сторони є мотив і мета. Проте в ст.ст.1562 , 1563 вони не є ні обов’язковими, ні кваліфікуючими ознаками, однак можуть враховуватись судом як обставина, яка обтяжує або пом’якшує відповідальність. Автор вважає, що мотив при приховуванні банкрутства і фіктивному банкрутстві, як правило, корисливий –прагнення незаконного збагачення. Користь при приховуванні банкрутства також може бути пов’язана з прагненням набуття ділової репутації, престижу тощо.
У висновках підсумовуються результати проведеного дослідження кримінальної відповідальності за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство. Відмічено, що вчинення таких злочинів супроводжується перекручуванням звітності, фальсифікацією і підробкою документів і може заподіяти значну шкоду не тільки кредитору, державі, а й іншим суб’єктам господарювання. Внесена пропозиція доповнити коло суб'єктів досліджуваних злочинів вказівкою на громадянина-підприємця. В зв'язку з цим тексти статей будуть мати таку редакцію:
ст.1562- “Приховування банкрутства”
Умисне приховування громадянином-підприємцем, засновником чи власником суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності його стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредитору, –
карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафом до трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю строком до п'яти років.
ст.1563 – “Фіктивне банкрутство”.
Завідомо неправдива заява громадянина-підприємця, засновника чи власника суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадової особи суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, -
карається штрафом від трьохсот до п'ятисот мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п 'яти років.
Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, -
караються позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією майна або без такої.

Основні положення дисертації викладені у таких роботах автора :
1.Ляпунова Н. Щодо фіктивного банкрутства // Право України, 2000.- №11.- С. 88 - 90.
2.Ляпунова Н. Стійка фінансова неспроможність як ознака приховування банкрутства // Вісник Академії правових наук України.-Харків: Право, 2000. - №3(22). - С.176 – 181.
3.Ляпунова Н.Н. К вопросу о субъекте преступления, предусмотренного ст. 1562 и 1563 Уголовного кодекса Украины //Проблеми законності. Вип.44: Респ.міжвідом. наук.зб. Відп. ред. В.Я.Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- С.157 - 161.
4.Ляпунова Н.Н. К вопросу о непосредственном объекте преступлений, предусмотренных ст.1562,1563УК Украины // Проблеми законності. Вип.45: Респ.міжвідом. наук. зб. Відп. ред. В.Я.Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- С.172 - 177.

АНОТАЦІЇ

Ляпунова Н.М. Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія ; кримінально-виконавче право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2001.
Дисертацію присвячено аналізу складів злочинів приховування банкрутства і фіктивного банкрутства. У роботі по-новому визначається безпосередній об’єкт цих злочинів, уперше дано поняття стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності, розкривається термін приховування і поняття завідомо неправдивої заяви, аналізується коло спеціальних суб’єктів, передбачених у диспозиціях статей. Вноситься пропозиція щодо удосконалення ст.ст.1562 та 1563 КК України.
Ключові слова : приховування банкрутства, фіктивне банкрутство , стійка фінансова неспроможність, завідомо неправдива заява.
Ляпунова Н.Н. Уголовная ответсвенность за сокрытие банкротства и фиктивное банкротство. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология ; уголовно- исполнительное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2001.
Диссертация посвящена анализу составов преступлений сокрытие банкротства и фиктивного банкротства. В работе на основе исследования структурных элементов охраняемого уголовным законом общественного отношения по-новому определяется непосредственный объект этих преступлений, а также родовой объект преступлений в сфере хозяйственной деятельности. Автор приходит к выводу, что преступное деяние в составе сокрытия банкротства представляет собой “смешанное бездействие”, а при фиктивном банкротстве –действие. Характеризуется понятие “устойчивой финансовой несостоятельности” субъекта предпринимательской деятельности, а также раскрывается понятие “заведомо неправдивого заявления” о финансовой неспособности выполнения требований со стороны кредиторов и обязательств перед бюджетом. Анализируется характер последствий при совершении данных преступлений и обосновывается, что сумму причиненного кредитору крупного материального ущерба следует определять, учитывая положительный (прямой) материальный ущерб, расходы, понесенные кредитором по предотвращению последствий, а также упущенную выгоду, которой оказался лишен кредитор в результате преступных действий со стороны учредителя, собственнка или должностного лица субъекта предпринимательской деятельности.Своеобразие причинной связи состоит в том, что между общественно опасным деянием и последствиями может проходить определенный, иногда длительный промежуток времени, и причинная связь не всегда может быть непосредственной (прямой), что определяет ее сложный характер. Анализируется круг специальных субъектов сокрытия банкротства и фиктивного банкротства : учредитель, собственник и должностное лицо субъекта предпринимательской деятельности, а также рассматривается вопрос о совершении данных преступлений в соучастии. Для субъективной стороны сокрытия банкротства характерен прямой, косвенный и неопределеный (неконкретизированный) умысел, а для фиктивного банкротства только прямой умысел. Обоснованы предложения по усовершенствованию диспозиций ст. ст. 156 2, 1563 УК Украины.
Ключевые слова : сокрытие банкротства, фиктивное банкротство, устойчивая финансовая несостоятельность, заведомо неправдивое заявление.

Lyapunova N.N. The criminal liability for concealment of bankruptcy and fictitious bankruptcy. - Manuscript.
Dissertation to get degree of the candidate of legal sciences specialty – 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal executive law. National law academy named after Jaroslav Mudryj, Kharkov, 2001.
The dissertation is devoted to the analysis of structures of crimes concealment of bankruptcy and fictitious bankruptcy. The direct object of these crimes is defined in it. The concept of a steady financial inconsistency of the subject of enterprise activity is given for the first time, the term concealment and concept of the obviously untruthful application is determined, the circle of the special subjects stipulated in dispositions of articles is analyzed. The offer on improvement of clauses 156І and 156і of the criminal Code of Ukraine is made.
Key words: concealment of bankruptcy, fictitious bankruptcy, steady financial inconsistency, obviously untruthful application.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking