0505603140 або 0673126507
(з 09:00 до 21:00)

Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Східниця | Солочин | Поляница | Верховина | Косов | Космач | Татарів | Шешори | Воловець | Карпати | Серебряный Водограй | Поляна курорт | Думка про Карпати | Сольва | Ужгород | Пилипець

Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов

Отдых в новейших Карпатах

Союз образовательных сайтов



КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ (1917–1921 рр.)

 

КІСІЛЮК Едуард Миколайович
КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ (1917–1921 рр.)
   


Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2003
Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України.
Науковий керівник: академік Академії правових наук України, доктор юридич-них наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Михайленко Петро Петрович, Національна академія внутрі-шніх справ України, професор кафедри теорії кримінального права.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Коржанський Микола Йосипович, Запорізь-кий державний університет, професор кафедри кримінального права і правосуддя.
кандидат юридичних наук Міллер Анатолій Йосипович, юридичний факультет Київського національного університету культури і мистецтв, доцент кафедри кримінального права та процесу.
Провідна установа:
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків.
Захист відбудеться “25” червня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1).

Автореферат розісланий “13” травня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
Лук’янчиков Є. Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. У період розбудови незалежної, демократичної, правової української держави, формування громадянського суспільства історичне минуле, правова спадщина українського народу відіграють важливу роль. Вирішення ак-туальних проблем, пов’язаних з реформуванням та вдосконаленням правової сис-теми сучасної України, великою мірою залежить і від дослідження та засвоєння історичного досвіду, знання тих правотворчих процесів, які мали місце на Україні раніше. Адже тільки після здобуття незалежності з’явилася можливість об’єктивного дослідження історії державності українського народу.
Серед багатьох історико-правових явищ сьогодні велике значення має дослі-дження розвитку кримінального законодавства в період українського державотво-рення 1917–1921 років. Актуальність проведення цього дослідження з метою ви-рішення проблеми, яка полягає у комплексному аналізі становлення та розвитку кримінального законодавства України у зазначений період, з’ясуванні закономір-ностей та особливостей його генезису, а також впливу на подальший розвиток кримінального законодавства зумовлюється кількома причинами.
По-перше, досі відсутні монографічні дослідження, які б відтворювали розви-ток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. По-друге, дане дослідження дає можливість встановити умови, в яких розвивалося кримінальне законодавство в досліджуваний період та виявити хара-ктер внеску українського народу в еволюцію кримінального права як важливого структурного елементу правової системи України. По-третє, наукове дослідження розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років у поєднанні з аналізом тих соціальних умов, у яких виник і діяв конкретний кримінально-правовий інститут, пройшовши через призму завдань, які стоять сьогодні перед нашим суспільством, дозволяє виявити умови подаль-шого вдосконалення сучасного кримінального законодавства, полегшити прогно-зування майбутнього розвитку вітчизняного кримінального законодавства, визна-чення подальших шляхів його розвитку. Накопичений позитивний досвід повинен критично оцінюватися з позицій дня сьогоднішнього і на цій основі творчо вико-ристовуватися.
Аналіз історичних джерел свідчить, що на території України в період українсь-кого державотворення 1917–1921 років широко застосовувалися норми криміна-льного законодавства Російської імперії. І нічого дивного в цьому немає. По-перше, в такий короткий строк і в умовах воєнного часу та громадянської війни відразу створити нове кримінальне законодавство було практично неможливо. По-друге, 25 листопада 1917 р. Українська Центральна Рада ухвалила закон, який передбачав, що всі закони і постанови, які мали силу на території Української На-родної Республіки до 27 жовтня 1917 р., оскільки їх не змінено і не скасовано Універсалами, законами і постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі як закони і постанови Української Народної Республіки. Фактично цей закон надавав право застосовувати на території України усі закони, в тому числі й кримінальні, Російської імперії, які не суперечили проголошеним Універсалами Української Центральної Ради принципам, не були скасовані або змінені діючою в Україні владою. Таким чином, можна зробити висновок, що кримінальне законо-давство Російської імперії на території України застосовувалося, але не повністю, а лише та його частина, яка не була змінена або скасована українською владою і не суперечила демократичним правовим принципам. В Україні творилися власні кримінальні закони, які були спрямовані на врегулювання питань, які виникали в процесі державотворення 1917–1921 років. Внаслідок цього відбувалася поступо-ва ліквідація кримінального законодавства Російської імперії, яка проходила у двох основних формах: шляхом прямого скасування або шляхом поступового об-меження сфери застосування певних кримінальних законів.
Взагалі, існуючі дослідження розвитку кримінального законодавства присвяче-ні або більш раннім періодам історії кримінального законодавства України (на-приклад: періодам Київської Русі, держави Б. Хмельницького), або розвитку кри-мінального законодавства радянської України, навіть у період 1917–1921 років.
Серед найвагоміших наукових публікацій, присвячених дослідженню ранніх періодів історії розвитку кримінального законодавства, вирізняються праці С.Г.Борисенка, М.Ф.Владимирського-Буданова, І.М.Данишевича, Г.В.Демченка, І.Ф.-Г.Еверса, О.О.Зіміна, М.Д.Іванишева, М.Й.Коржанського, С.В.Кудіна, М.І.Ланге, О.Міщенка, Д.Я.Самоквасова, В.І.Сергієвича, Д.Г.Тальберга, С.В.Юшкова та інших. У працях багатьох дослі-дників порушувалися лише окремі питання кримінального права, інші вчені до-сліджували кримінальне право тільки за окремими правовими пам’ятками певної доби. Розвиток кримінального законодавства в період радянської України дослі-джували А.А.Герцензон, В.І.Грищук, Н.Ф.Кузнєцова, П.М.Назаров, В.П.Поршнов, Г.Н.Романичев, М.М.Славін, В.Я.Тацій, А.Н.Трайнін, Г.В.Фєцич. Але найбільше уваги проблемам розвитку кримінального законодав-ства України приділено у фундаментальних працях проф. П.П.Михайленка, який проводив дослідження кримінального законодавства як ранніх періодів історії України, так часів радянської України. Крім того, саме П.П.Михайленко першим звернув увагу на необхідність дослідження розвитку кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років.
Така ситуація склалася насамперед тому, що науковці за часів радянської України не мали доступу до документів, що зберігалися у закритих архівних фондах. Але із здобуттям Україною незалежності та побудовою українським народом суверенної правової держави сучасні дослідники отримали таку можливість. Тому, розглядаючи розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років, автор передусім намагався використати архівні документи, багато з яких взагалі ніколи не публікувалися, а також документи і матеріали, опубліковані в офіційній пресі того часу.
Ставлячи собі за мету заповнити вказану прогалину в нашій науці, слід зазна-чити, що завдання дисертанта, перш за все, зводиться до з’ясування головних мо-ментів у розвитку кримінального законодавства в період українського державо-творення 1917–1921 років. А такими, після механічного збирання відповідних ма-теріалів, можуть бути тільки критична перевірка і встановлення точних фактів з історії кримінального права періоду українського державотворення 1917–1921 ро-ків, класифікація цих фактів, вивчення того безпосереднього і найближчого впли-ву, якому воно піддавалося з внутрішньої сторони, і з’ясування головних законо-мірностей і особливостей процесу розвитку кримінального законодавства цього періоду.
Загальна актуальність проблеми вдосконалення кримінального законодавства України та потреба посилення кримінальної боротьби зі злочинністю і підвищена складність законотворення в сучасних умовах, а також можливість використання історичного досвіду для удосконалення кримінально-правової системи України і обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослі-дження виконане згідно з Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001 рік (п.77), схваленим Вченою радою НАВСУ 29 грудня 2000 р. (протокол №19), і на 2002 рік (п.77), схваленим Вченою радою НАВСУ 25грудня 2001 р. (прото-кол №14).
Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертації є комплексний аналіз становлення та розвитку власного кримінального законодавства в період україн-ського державотворення 1917–1921 років, а також з’ясування закономірностей та особливостей кримінального законодавства України у зазначений період, які б сприяли удосконаленню сучасного кримінального законодавства України.
Для реалізації цієї мети були визначені такі задачі:
– виявлення нормативно-правових актів, які були джерелом кримінального пра-ва в період українського державотворення 1917–1921 років;
– з’ясування загальної характеристики основних видів злочинів періоду україн-ського державотворення 1917–1921 років на базі основних джерел кримінального права того часу;
– аналіз нормативно-правових актів, що були прийняті з метою вдосконалення кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років;
– з’ясування причин та умов прийняття кримінальних законів у період україн-ського державотворення 1917–1921 років;
– з’ясування закономірностей та особливостей кримінального законодавства у період українського державотворення 1917–1921 років;
– визначення порядку та характеру застосування прийнятих кримінально-правових норм у практиці судів у період українського державотворення 1917–1921 років;
– виявлення причин, що негативно впливали на ефективність кримінального за-конодавства у період українського державотворення 1917–1921 років;
– з’ясування спільних і відмінних рис сучасного кримінального права та кримі-нального права періоду українського державотворення 1917–1921 років;
– встановлення впливу кримінального законодавства періоду українського дер-жавотворення 1917–1921 років на подальший розвиток кримінального законодав-ства України;
– виявлення позитивних і негативних моментів у розвитку кримінального зако-нодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років з метою вико-ристання цього досвіду у процесі вдосконалення сучасного кримінального зако-нодавства України.
Об’єктом дослідження є процес становлення та розвитку кримінального зако-нодавства в період українського державотворення 1917–1921 років.
Предметом дослідження є закономірності та особливості формування, розвит-ку та механізму функціонування кримінального законодавства у період українсь-кого державотворення 1917–1921 років, а також з’ясування усіх причин, які пози-тивно чи негативно впливали на цей процес і були зумовлені конкретно-історичними обставинами того часу.
Методи дослідження. При підготовці дисертації автор застосував філософсь-кий (діалектичний), загально-наукові та спеціально-наукові методи дослідження. Зокрема, застосування методу пізнання, згідно з яким всі явища (предмети) ви-вчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, дозволяє розглянути кри-мінальне законодавство України в його постійному розвитку, виявити причинну обумовленість такого розвитку. Широкого застосування отримав формально-логічний метод, за допомогою якого здійснено наукову обробку правового мате-ріалу: показано місце аналізованих кримінально-правових норм у їх системі, до-сліджено передумови та підстави їх прийняття. Із застосуванням методу кількіс-ного та якісного аналізу виявлені характерні ознаки та властивості документів, віднайдених у ході дослідження. Застосування порівняльно-правового методу до-зволило, через порівняння кримінально-правових актів на різних етапах дослі-джуваного періоду, виявити спільні та відмінні риси цих актів, що дало змогу ви-значити характерні риси кримінального законодавства цього періоду. Застосову-ючи історичний та порівняльно-історичний методи, дисертант дослідив становлення і розвиток кримінального законодавства України з позицій історичної обу-мовленості та порівняв закономірності кримінального законодавства досліджуваного періоду і сучасності, що дозволило виявити певні тенденції його розвитку. Як емпірична база дослідження використовувалися законодавчі та під-законні акти українських урядів досліджуваного періоду за темою дисертації, ар-хівні матеріали державних органів влади, судова практика періоду українського державотворення 1917–1921 років.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації вперше, на основі архівних матеріалів, здійснено спробу комплексно та системно дослідити розвиток кримінального законодавства в період українського державо-творення 1917–1921 років; довести, на підставі застосування відповідної до харак-теру даного дослідження методології, безперервність розвитку кримінального за-конодавства в період українського державотворення 1917–1921 років та генетич-ний зв’язок усіх його стадій з подальшим розвитком кримінального законодавства України; визначити закономірності та особливості розвитку кримінального зако-нодавства у досліджуваний період; з’ясувати важливі чинники, що впливали на його становлення та розвиток.
Наукова новизна дослідження конкретизується у наступних основних положен-нях:
– доведено, що кримінальне законодавство у період українського державотворення 1917–1921 років розвивалося, незважаючи на всі несприятливі об-ставини. Насамперед, це нестабільна соціально-економічна та політична ситуація, майже безперервне військове протистояння, відсутність дієвого апарату управлін-ня;
– встановлено, що для кримінального законодавства періоду українського дер-жавотворення 1917–1921 років було характерним часткове запозичення криміна-льного законодавства Російської імперії та Тимчасового уряду,
яке поступово було змінено і доповнено урядами Української Народної Республі-ки та Української Держави;
– обгрунтовано положення про те, що у період українського державотворення 1917–1921 років відбувалося створення нових положень та норм кримінального права, удосконалення його понять та інститутів відповідно до вимог тогочасного життя, зокрема було удосконалено кримінальне законодавство у галузі державних злочинів, змінено та доповнено кримінально-правові норми з охорони власності, на-були розвитку поняття спекуляції, страйку та саботажу, посилено кримінальну від-повідальність за службові злочини;
– комплексно висвітлено закономірності розвитку кримінального законодавства у період українського державотворення 1917–1921 років;
– з’ясовано, що кожній з державних формацій у період українського державо-творення 1917–1921 років, а саме Українській Центральній Раді, Гетьманату та Директорії, притаманні особливості, які полягали у наявності деяких відмінностей у розвитку кримінального законодавства;
– сформульовано тезу про те, що кримінальне законодавство у період українсь-кого державотворення 1917–1921 років не лише відобразило основні принципи кримінального права, які були вироблені правовою культурою людства до цього часу і які діють і понині, а має своє відносно самостійне значення для з’ясування рівня розвитку правової системи і кримінального права того часу;
– виявлено об’єктивні та суб’єктивні причини, які впливали на ефективність кримінального законодавства у період українського державотворення 1917–1921 років;
– визначено важливу роль судової практики у розвитку кримінального законо-давства в період українського державотворення 1917–1921 років;
– аргументовано висновок про те, що у період українського державотворення 1917–1921 років велася активна робота по кодифікації кримінального законодав-ства;
– вперше виявлено та проаналізовано тенденції розвитку кримінального зако-нодавства в досліджуваний період, що дозволяє виділити певні положення, які могли б бути використані при реформуванні та удосконаленні сучасного криміна-льного законодавства України, зокрема взяття під кримінально-правову охорону національну честь та достоїнство і національний розвиток українського народу. Цей аналіз також дозволяє констатувати, що основні положення і норми криміна-льного законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років, зі змінами та доповненнями, притаманними сучасному суспільству, знайшли своє відображення у кримінальному законодавстві України.
Практичне значення одержаних результатів. Дане дослідження, на думку ав-тора, має як теоретичне, так і прикладне значення. Практичне значення результа-тів роботи полягає в тому, що комплексний аналіз становлення та розвитку влас-ного кримінального законодавства у 1917–1921 роках, з’ясування закономірнос-тей та особливостей його розвитку дає змогу встановити один з важливих фраг-ментів правового розвитку України. Це дозволяє заповнити прогалини, які існува-ли в науково-дослідній сфері і вирішити спірні питання з історії кримінального за-конодавства України, сформувати більш повне уявлення про правове надбання українського народу в ті часи. Положення, які обгрунтовані в дисертації, висновки, які зроблено на основі цього, можуть бути використані у подальших наукових до-слідженнях.
Виявлені закономірності та особливості розвитку кримінального законодавства у період українського державотворення 1917–1921 років можуть бути враховані при проведенні реформування системи кримінального права України, визначення перспектив та майбутніх напрямів його розвитку.
У навчальному процесі в юридичних та інших спеціальних навчальних закла-дах результати дослідження можуть бути використані для викладання дисциплін “Кримінальне право України”, “Історія держави і права України”, “Історія україн-ського права”. Фактичні дані, положення, висновки дисертації можуть бути також використані при підготовці монографій, підручників, навчальних посібників то-що.
Апробація результатів дисертації. Основні положення даного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права Наці-ональної академії внутрішніх справ України, на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, травень 2001 р.) та на науково-практичній конференції “Теорія та практика застосу-вання чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у су-часних умовах” (Київ, квітень 2002 р.).
Публікації. Результати дисертації знайшли своє відображення у шести статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації визначена метою та задачами дослідження, логікою ви-кладення вивчених документів і матеріалів. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких поділений на чотири підрозділи, висновків та списку використаних джерел, (всього 284 найменування). Загальний обсяг дисертації (без списку використаних джерел) 188 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано стан її наукової розробленості, визначені мета, об’єкт, предмет та основні задачі дослідження, розкрито теоретико-методологічні основи, окреслено джерельну ба-зу дослідження, встановлено наукову новизну, викладено наукові положення, що виносяться на захист, показано практичне значення одержаних результатів, пода-но дані про апробацію результатів дослідження, обгрунтовано структуру дисерта-ції.
В основу поділу дисертації на розділи були покладені дані про основні зміни у кримінальному законодавстві та відомості про головні напрями боротьби зі зло-чинністю в період українського державотворення 1917–1921 років. Інші галузі кримінального законодавства того часу суттєвих змін та доповнень не зазнали і відповідали нормам кримінального законодавства Російської імперії, тому в даній роботі вони не виділяються в окремі розділи і розглядаються побіжно в контексті роботи.
Що стосується поділу вказаних розділів на підрозділи, то слід зауважити, що хоча процес розвитку науки не можна поділити на періоди, які б відділялися один від одного строго хронологічними датами, процес розвитку кримінального зако-нодавства можна поділити на такі періоди. Адже з приходом нової влади, завжди виникають нові законодавчі акти, які регулюють ті відносини, які вона вважає го-ловними. Тому викладення кожного розділу дисертації ведеться хоча й не у стро-го хронологічному порядку прийняття тих чи інших законодавчих актів, але у відповідності з накопиченням різних проблем і питань у кримінально-правовій сфері діяльності державних формацій того часу.
Перший розділ – “Кримінальне законодавство, яке встановлювало відпо-відальність за злочини проти держави, громадського порядку та громадської без-пеки” складається з чотирьох підрозділів. У них розглядається розвиток та визна-чаються характерні риси кримінального законодавства, яке встановлювало відпо-відальність за зазначені злочини у період українського державотворення 1917–1921 років, детермінанти його генезису, показані функціональні зв’язки між його основними поняттями та інститутами, дано оцінку закономірностей та особливос-тей розвитку.
На підставі аналізу норм тогочасного кримінального законодавства автором ви-явлена система державних злочинів. Кримінальне право того часу вже розрізняло як самостійні категорії злочини проти держави, проти громадської безпеки і гро-мадського порядку та злочини проти порядку управління. Але, внаслідок нечітко-сті кримінального законодавства, межі між цими злочинами були настільки роз-миті, що уявлялися вони як одне ціле. Хоча певні поділи на категорії та типи все ж були. Зокрема, розділяли злочини проти держави, спрямовані на її внутрішнє та зовнішнє існування. Злочини першого роду в кримінальному законодавстві дослі-джуваного періоду охоплювалися поняттям заколот, другого – зрада. Крім того, до таких злочинів відносились і ті, що спрямовані на нанесення образи голові держави.
Сутність заколоту полягала в посяганні на державний порядок і спокій. Зрадою ж визнавалося посягання на міжнародне існування держави, на її незалежність, безпеку серед інших держав. Поряд з цим, наче б доповнюючи ці поняття, існува-ли інші дії, які були спрямовані на те, щоб лише похитнути державне існування, порушити державну безпеку, як внутрішню, так і зовнішню, мирні відносини з іншими державами.
Автор робить висновок, що в період українського державотворення 1917–1921 років усі види злочинів проти держави, громадського порядку та громадської без-пеки можна поділити на дві групи. До першої слід віднести ті злочини, які, за умовами їх вчинення, за обставинами, а частиною і за результатом, безпосередньо порушували державний лад або загрожували йому. До другої – ті, які порушували державний лад не безпосередньо, а створювали перепони для державної влади взагалі або її окремих галузей, були проявом непокори їй або навіть, за певних умов, тільки порушували повагу до неї.
Провівши паралелі з сучасним кримінальним законодавством, автор встановив, що злочини, які в період українського державотворення 1917–1921 років складали одну групу – злочини проти держави, у Кримінальному кодексі України чітко по-ділені на групи, відповідно до об’єкта, на який вони посягають. Це злочини проти основ національної безпеки України; злочини проти громадської безпеки, громад-ського порядку та моральності; злочини у сфері охорони державної таємниці, не-доторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян; злочини проти правосуддя.
Проаналізувавши кримінально-правові акти, спрямовані на боротьбу зі злочи-нами проти держави, громадського порядку та громадської безпеки, які були ви-дані або ж ратифіковані українськими законодавчими чи виконавчими органами в період 1917–1921 років, автор дійшов висновків про наявність у кримінальному законодавстві рис, характерних для усіх трьох державних формацій того часу:
– враховуючи велику суспільну небезпеку вказаних злочинів, боротьба з ними залишалася одним з найважливіших напрямів діяльності державних органів, про-куратури та суду;
– незважаючи на всі труднощі державного життя, кримінальне законодавство, яке встановлювало відповідальність за злочини проти держави, громадського по-рядку та громадської безпеки, постійно удосконалювалося, змінювалося, реагува-ло на зміни у житті держави та народу;
– встановлювалися нові види або посилювалися вже існуючі види покарання за вчинення злочинів проти держави, громадського порядку та громадської безпеки;
– головні зусилля зосереджувалися на боротьбу з такими видами злочинів, як державна зрада, дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конститу-ційного ладу або на захоплення державної влади, шпигунство, ворожа агітація, посягання на життя державного діяча, образа дипломатичних представників іно-земних дружніх держав, порушення державного порядку та громадського спокою, незаконне проведення трусів та арештів, ухилення від призову на строкову війсь-кову службу і від призову за мобілізацією та інші;
– кожна державна формація видавала акти амністії, якими звільняла від пока-рання осіб, засуджених за злочини проти держави судовими органами попере-днього уряду;
– правоохоронні та судові органи активно боролися з зазначеними злочинами, спрямовуючи на цю боротьбу всі свої зусилля та ресурси, розробляли проекти за-конодавчих актів, які б сприяли такій боротьбі та вимагали від державних органів роз’яснення незрозумілих положень.
У висновках до першого розділу, проаналізувавши розвиток і удосконалення кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за злочини проти держави, громадської безпеки та громадського порядку, автор виділяє ос-новні напрями боротьби з цими злочинами в досліджуваний період. Це – удоско-налення засобами правового регулювання організації та діяльності державних ор-ганів, які брали участь у боротьбі з зазначеними злочинами; розширення правово-го регулювання взаємовідносин особи і держави для забезпечення успішної боро-тьби з цими злочинами; посилення у цій боротьбі ролі громадських формувань та громадян. Разом з цим виявлено ряд недоліків, які заважали ефективній боротьбі з вказаними злочинами: нечітке визначення кола злочинних діянь, які посягали на державну безпеку та правопорядок, нечітке встановлення відповідальності за по-рушення кримінального законодавства у цій галузі, невизначений характер взає-мовідносин між державними органами, які безпосередньо боролися зі злочинами проти держави, громадського порядку та громадської безпеки.
Другий розділ – “Кримінальне законодавство, яке встановлювало відпові-дальність за злочини проти власності” складається з чотирьох підрозділів, при-свячених аналізові розвитку кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за злочини проти власності в період українського державотво-рення 1917–1921 років. Значна увага приділена визначенню характерних рис кри-мінального законодавства того часу в зазначеній галузі кримінального права та функціональних зв’язків між основними поняттями та інститутами, а також вияв-ленню та оцінці закономірностей розвитку кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за такі злочини, та тенденцій його розвитку.
Дисертантом з’ясовано, що в період українського державотворення 1917–1921 років власністю визнавалась сукупність належних особі зовнішніх предметів та майнових прав. Право людини одноособово і виключно володіти, користуватися і розпоряджатися тим, що складало її добробут, називалося правом власності.
На підставі аналізу норм тогочасного кримінального законодавства автором ви-явлена система злочинів проти власності. Їх можна поділити на чотири основні види: самовільне заволодіння чужим майном; самовільне користування чужим майном; самовільне розпорядження чужим майном; привласнення або викрадення чужого майна. Крім цього, викрадення чужого майна поділялося на викрадення з застосуванням насильства і без застосування насильства.
Під викраденням чужого майна без застосування насильства кримінальне зако-нодавство розуміло крадіжку та шахрайство, які, у свою чергу, поділялися на пев-ні види. Кримінальна відповідальність встановлювалась також за замах та за участь у зазначених злочинах. Законодавчо були закріплені обставини, які збіль-шували або зменшували вину за вчинення таких злочинів.
До викрадення чужого майна із застосуванням насильства кримінальне законо-давство того часу відносило такі злочини: заволодіння чужою нерухомістю із за-стосуванням насильства; розбій; грабіж; примушення до дачі зобов’язань; погроза з вимаганням. Усі ці злочини поділялися на види, які були передбачені окремими кримінально-правовими нормами. Встановлювалася кримінальна відповідальність і за замах на вчинення зазначених злочинів.
Проаналізувавши усі вищезгадані обставини, автор дійшов висновку, що в кри-мінальному праві періоду українського державотворення 1917–1921 років законо-давство про злочини проти власності розвивалося в межах єдиної європейської правової традиції. Для кримінального законодавства були розроблені положення, які поєднали злочини проти майна та прибутків держави і проти власності прива-тних осіб у межах єдиних складів злочинів. Злочини проти власності розумілися не як посягання на право власності або як посягання на економічну систему. Тер-мін “власність” вживався у кримінальному законодавстві як синонім терміна “майно” для позначення всієї маси майнових прав та інтересів.
Дослідивши подальший розвиток кримінального законодавства, автор зазначає, що сучасне кримінальне законодавство повернулося до доктрини злочинів проти власності, яка передбачає уніфікацію норм про відповідальність за злочини проти різних форм власності у єдиному складі злочину і в одній главі Кримінального кодексу України.
Проаналізувавши кримінально-правові та інші нормативні акти, спрямовані на боротьбу зі злочинами проти власності, які були видані або ж ратифіковані законодавчими чи виконавчими органами за доби Української Центральної Ра-ди, Гетьманату та Директорії, автор дійшов таких висновків:
– центральною соціальною – і не до кінця розв’язаною – проблемою усіх трьох державних формацій стала проблема власності. Саме тому в цій галузі виникло чи не найбільше злочинних дій;
– головні зусилля спрямовувалися на боротьбу з найбільш поширеними видами злочинів проти власності, такими як крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, при-власнення та розтрата майна, підпал;
– переважна більшість злочинів проти власності вчинювалася у сільській місце-вості, де склалася досить напружена ситуація у зв’язку з недосконалим земельним законодавством і невирішеністю питання про власність на землю. Це спонукало селян до вчинення таких протиправних дій як погроми, грабежі, розкрадання майна;
– великого розмаху набуло розкрадання військового майна цивільним населен-ням, а за доби Директорії значно зросла злочинність у війську, де вчинювалися розкрадання та привласнення майна, грошей та зброї, а також пограбування вій-ськовими мирного населення;
– хоча кримінальне законодавство у галузі злочинів проти власності великих змін та доповнень не зазнало, що було викликано тим, що інших видів злочинів проти власності не виникало, а законодавча база діючих нормативно-правових ак-тів була досить сильною, це не означає, що кримінальне законодавство не розви-валося. Наприклад, за доби Української Центральної Ради було встановлено кри-мінальну відповідальність за публічний заклик до розбою, грабежу та погромів, посилено відповідальність за пошкодження телефонних і телеграфних ліній; за доби Гетьманату – посилено відповідальність за вчинення крадіжки, встановлено кримінальну відповідальність для власників майна, які умисно вчинили його по-шкодження або знищення; за доби Директорії – посилено кримінальне покарання за вчинення злочинів проти власності військовими тощо;
– у період українського державотворення 1917–1921 років за вчинення злочинів проти власності накладали суворі покарання і, незважаючи на численні акти амні-стії, не поспішали амністувати чи полегшувати долю осіб, які вчинили такі злочи-ни;
– активну участь у боротьбі зі злочинами проти власності брали правоохоронні та судові органи, які втілювали у життя положення кримінально-правових норм, спрямованих на охорону власності від злочинних посягань.
У висновках до другого розділу, проаналізувавши особливості та закономірності розвитку кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за злочини проти власності, автор, зазначаючи, що кожна державна формація у цей період мала свої особливості у підходах до боротьби зі злочинами проти власності, які були викликані умовами тогочасного державного та політич-ного життя, виділяє головні напрями такої боротьби в період українського держа-вотворення 1917–1921 років. Це удосконалення законодавства, спрямованого на забезпечення успішної боротьби зі злочинами проти власності та посилення кри-мінальної репресії за вчинення зазначених злочинів; розширення повноважень правоохоронних органів та органів влади на місцях у галузі боротьби зі злочина-ми проти власності; важливе значення надавалося боротьбі зі злочинами проти власності у сільській місцевості та у війську.
Разом з цим дисертант вказує на ряд недоліків, які заважали ефективній боро-тьбі зі злочинами проти власності: несвоєчасне реагування законодавчих органів на зміни у громадському та економічному житті країни; невисока ефективність роботи правоохоронних органів через недосвідченість особового складу; законо-давчо не визначений характер взаємовідносин між державними органами, що вели боротьбу зі злочинами проти власності, тощо.
Третій розділ – “Кримінальне законодавство, яке встановлювало відпові-дальність за господарські та службові злочини” складається з чотирьох підрозді-лів. У них розглянуто розвиток кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за господарські та службові злочини в період українського дер-жавотворення 1917–1921 років, а саме, визначено характерні риси кримінального законодавства того часу в зазначених галузях кримінального права та функціона-льні зв’язки між основними поняттями та інститутами, дано загальну криміналь-но-правову характеристику зазначених злочинів, а також встановлено закономір-ності розвитку кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за господарські та службові злочини, і виявлено тенденції його розвитку.
На підставі аналізу тогочасного чинного кримінального законодавства автором виявлено системи господарських та службових злочинів. Встановлено, що в пері-од українського державотворення 1917–1921 років єдиної системи господарських злочинів не було. Кримінальна відповідальність за ці злочини наставала на основі застосування кримінально-правових норм, які знаходилися не тільки у криміналь-них кодексах, кримінально-правових актах, а й у статутах, які регулювали митні, податкові та акцизні правовідносини. Аналіз усіх зазначених правових актів дає підстави виділити такі основні види господарських злочинів: підроблення грошей та державних цінних паперів, контрабанда, спекуляція, порушення правил торгів-лі, порушення правил виготовлення і продажу спиртних напоїв та злочини у галу-зі податкової системи.
На відміну від господарських злочинів, службові злочини у кримінальному за-конодавстві періоду українського державотворення 1917–1921 років були систе-матизовані. Умовно їх можна поділити на дві групи – загальну і особливу.
До загальної групи можна віднести такі види злочинів, як невиконання наказів, приписів і законних службових вимог, перевищення і бездіяльність влади, проти-законні вчинки службових осіб при зберіганні та управлінні ввіреним їм по служ-бі майном, службове підроблення, неправосуддя, хабарництво, порушення пра-вил, встановлених при вступі на посаду і залишенні її, порушення порядку при призначенні на службу на посади і при звільненні з них, злочини у відносинах між керівниками і підлеглими, халатність, недбайливість і недотримання встановлено-го порядку переведення служби. Вони були висвітлені в загальних рисах за своїми характерними ознаками, під які підпадали всі різноманітні порушення службови-ми особами обов’язків по службі.
Службові злочини, які можна віднести до особливої групи, навпаки, мали стро-го визначений характер – у них не тільки вказувалася конкретна служба чи поса-да, а й ті порушення, які закон хотів попередити. До цієї групи законодавець від-ніс злочини по службі таких службових осіб, як слідчі та судді, нотаріуси, особи, яким ввірено зберігання грошових сум та деякі інші.
З’ясувавши усі вищезазначені обставини, автор дійшов висновку, що законода-вча база у галузі боротьби з господарськ ими та службовими злочинами у кримі-нальному законодавстві досліджуваного періоду перебувала на належному рівні. Але специфічні умови тогочасного життя, пов’язані з важкою економічною ситу-ацією, вимагали зміни і вдосконалення кримінально-правових норм у цих галузях.
Провівши паралелі з сучасним кримінальним законодавством, автор встановив, що у Кримінальному кодексі України злочини у сфері господарської та службової діяльності займають своє окреме місце у системі усіх видів злочинів. На відміну від кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років, у сучасному законодавстві ці злочини значно розширили свої ознаки, виникло багато нових зловживань, за які встановлено кримінальну відповідаль-ність, за деякі види злочинів кримінальну відповідальність відмінено внаслідок втрати ними суспільної небезпеки. Але, як і багато років тому, основні види цих злочинів залишаються незмінними і становлять значну суспільну небезпеку.
Проаналізувавши кримінально-правові та інші нормативні акти, спрямовані на боротьбу з господарськими та службовими злочинами, які були видані або ж ра-тифіковані українськими законодавчими чи виконавчими органами в період укра-їнського державотворення 1917–1921 років, автор дійшов таких висновків:
– господарська система України перебувала у незадовільному стані, не кращою була й дисципліна державних службовців. Це, у свою чергу, сприяло збільшенню кількості злочинів у цих сферах;
– у галузі господарських злочинів найпильніша увага була приділена боротьбі зі спекуляцією: було встановлено причини, які перешкоджали веденню ефектив-ної боротьби з цим видом злочинів, і розроблено заходи щодо покращення боро-тьби з ними, а також видано низку законодавчих актів, які вивели цю боротьбу на позитивно новий рівень. Крім цього, було звернено як законодавчу, так і практич-ну увагу на боротьбу з іншими господарськими злочинами, зокрема такими, як виготовлення самогону, незаконна торгівля спиртними напоями, контрабанда, підробка грошей, злочини у галузі податкової системи та інші;
– у галузі службових злочинів було значно посилено кримінальну відповідальність за хабарництво, зловживання владою, привласнення та розтрату службового майна та грошей. Велася боротьба й з іншими видами службових злочинів, таких як службове підроблення, незаконне звільнення з-під арешту, бездіяльність влади, халатність тощо;
– жоден з актів амністії, виданих у період українського державотворення 1917–1921 років, не полегшував становища осіб, які вчинили вищезазначені злочини.
У висновках до третього розділу, проаналізувавши особливості та зако-номірності розвитку кримінального законодавства, яке встановлювало відповідальність за господарські та службові злочини, автор виділяє головні на-прями боротьби з такими злочинами в період українського державотворення 1917–1921 років. Це – законодавче визначення дій, за вчинення яких передбачено кримінальну відповідальність; значне посилення кримінального покарання за вчинення як господарських, так і службових злочинів; вимога до правоохоронних та судових органів щодо проведення жорсткої та непримиренної боротьби з за-значеними злочинами; врегулювання цінової та кадрової політики держави.
Основними недоліками, які заважали ефективній боротьбі з господарськими та службовими злочинами, автор вважає неорганізованість державних і громадських органів, яким було доручено боротьбу з цими злочинами, та недосвідченість їх співробітників, недостатньо ефективну політику щодо встановлення граничних цін на товари першої необхідності, відсутність жорстких критеріїв щодо відбору на державну службу, необізнаність населення з положеннями нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з господарськими та службовими зло-чинами.
У висновках підсумовуються основні результати виконаного дослідження і викладаються пропозиції щодо вдосконалення сучасного кримінального законо-давства.
На основі проведеного дослідження дисертант дійшов висновку про існування в період українського державотворення 1917–1921 років власного кримінального законодавства. Про це свідчить велика кількість різних кримінально-правових нормативних актів, які були спрямовані на зміну, доповнення та удосконалення існуючого кримінального законодавства, видання нових кримінальних законів, які регулювали найважливіші суспільні відносини і сприяли генезису основних по-нять та інститутів кримінального права, а також спроба кодифікації кримінального законодавства і видання власного Статуту Карного.
Автор на основі досягнутих результатів встановив закономірності та особли-вості розвитку кримінального законодавства в період українського державотво-рення 1917–1921 років, виявив основні перешкоди, які гальмували справу бороть-би зі злочинністю, та причини, які впливали на ефективність кримінального зако-нодавства в зазначений період, і визначив важливу роль судової практики у роз-витку кримінального законодавства в той час. Проаналізувавши тенденції розвит-ку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років, дисертант виділив основні положення, які могли б бути використані при реформуванні кримінального законодавства України.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Кісілюк Е.М. Злочини проти держави в період українського державотворення (1917–1921 рр.) // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених : Науково-практичний збірник.– Додаток до журналу “Міліція України”.– К., 2001.– № 5. – С. 17–19.
2. Кісілюк Е.М. Спекуляція: кримінальне законодавство із боротьби з нею в період 1917–1921 рр. // Підприємництво, господарство і право.– 2001.– №2. – С. 78–80.
3. Кісілюк Е.М. Кримінальне законодавство доби Центральної Ради // Підпри-ємництво, господарство і право.– 2001.– № 5.– С. 101–103.
4. Кісілюк Е.М. Кримінальне законодавство доби Гетьманату // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.– К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.– 2001.– Вип. 13.– С. 418–425.
5. Кісілюк Е.М. Кримінальне законодавство доби Директорії // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.– К, 2002.– № 1.– С. 291–297.
6. Кісілюк Е.М. Розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах : Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч.– Ч. 1.– К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002.– С. 70–72.
7. Кісілюк Е.М. Акти Центральної Ради; Акти Гетьманату; Акти Директорії // Історія міліції України у документах і матеріалах / П.П.Михайленко, Я.Ю.Кондратьєв; МВС України; Національна академія внутрішніх справ Украї-ни.– У 3-х т. – Київ: Генеза, 1997.– Т. 1.– С. 21–88. (Упорядкування, у співавторс-тві).
8. Кісілюк Е.М. Акти Центральної Ради; Акти Директорії // Історія міліції Укра-їни у документах і матеріалах / П.П.Михайленко, Я.Ю.Кондратьєв; МВС Украї-ни; Національна академія внутрішніх справ України.– У 3-х т.– Київ: Генеза, 2000.– Т. 3.– С. 549–551. (Упорядкування, у співавторстві).
КісілюкЕ.М. Кримінальне законодавство в період українського держа-вотворення (1917–1921 рр.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціа-льністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право.– Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 2003.
У дисертації вперше в кримінально-правовій науці комплексно досліджується кримінальне законодавство в період українського державотворення 1917–1921 років. На основі аналізу правових джерел автором досліджується становлення і розвиток кримінального законодавства у зазначений період. Основна увага приді-лена виявленню тенденцій розвитку кримінального законодавства, його закономі-рностей і особливостей, причин впровадження та застосування певних криміналь-но-правових інститутів та норм, а також встановленню зв’язку кримінального за-конодавства зазначеного періоду з подальшим розвитком кримінального законо-давства України.
У результаті проведеного дослідження дисертантом доведено існування влас-ного кримінального законодавства України у 1917–1921 роках і безперервність його розвитку в зазначений період, виявлені закономірності та особливості його генезису.
Ключові слова: кримінальне законодавство України; тенденції розвитку кримі-нального законодавства України; закономірності розвитку кримінального законо-давства України; особливості розвитку кримінального законодавства України; злочини проти держави, громадського порядку та громадської безпеки; злочини проти власності; господарські та службові злочини.
Кисилюк Э. Н. Уголовное законодательство в период украинского госу-дарственного строительства (1917–1921 гг.). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Киев: Национальная академия внутренних дел Украины, 2003.
Данная работа представляет собой первое в уголовно-правовой науке комплек-сное исследование становления и развития отечественного уголовного законода-тельства в 1917–1921 годах. С целью доказать существование именно украинско-го уголовного законодательства, выявить закономерности и особенности разви-тия, а также механизм его действия в период украинского государственного стро-ительства автором были последовательно исследованы основные понятия и инс-титуты уголовного права в их становлении и развитии в 1917–1921 годах по пра-вовым источникам того времени.
Главное внимание уделено выявлению тенденций развития уголовного законо-дательства, его закономерностей и особенностей, причин внедрения некоторых уголовно-правовых институтов и норм, а также установлению связи уголовного законодательства периода украинского государственного строительства 1917–1921 годов с дальнейшим развитием уголовного законодательства Украины. Де-лается вывод о существовании в 1917–1921 годах непосредственно украинского уголовного законодательства и о его беспрерывном развитии, что подтверждается постоянным генезисом основных понятий и институтов уголовного права, усове-ршенствованием мер по борьбе с преступностью.
Комплексность данного исследования обусловила определение закономерностей и особенностей развития уголовного законодательства в период украинского государ-ственного строительства 1917–1921 годов. С этой целью были выявлены характер-ные черты уголовного законодательства трех государственных формаций в 1917–1921 годах – Украинской Центральной Рады, Гетьманата и Директории, факторы, которые влияли на становление и развитие уголовного законодательства того време-ни, функциональные связи между основными понятиями и институтами, формы су-ществования уголовных законов, степень влияния норм уголовного законодательст-ва Российской империи и Временного правительства, основные методы и способы борьбы с преступностью. В результате применения различных методов сделан вы-вод, что развитие уголовного законодательства в период украинского государствен-ного строительства 1917–1921 годов проходило под влиянием различных внутрен-них и внешних факторов, как, например: постоянная вооруженная борьба за незави-симость, развитие экономических отношений, темпы государственного строительст-ва, финансовые возможности населения, рецепция норм уголовного права Российс-кой империи; существовали общие черты уголовного законодательства указанного периода; практическая борьба велась со всеми преступными деяниями, но законода-тельное внимание главным образом уделялось тем видам преступлений, которые были наиболее распространенными и требовали особой регламентации – это престу-пления против государства, общественного порядка и общественной безопасности, преступления против собственности, хозяйственные и служебные преступления; ос-новной задачей уголовного законодательства было противостояние преступности.
Особенности развития уголовного законодательства в период украинского го-сударственного строительства 1917–1921 годов заключались в разной степени ре-цепции норм уголовного права Российской империи в законодательстве трех го-сударственных образований того времени, в наличии или отсутствии влияния на развитие уголовного законодательства некоторых особенностей внутреннего и внешнего политического положения государства, в наличии влияния разного ха-рактера особенностей общественного строя, уровня жизни населения и экономи-ческого состояния государства.
В процессе исследования проанализировано значительное количество материалов из фондов Центрального государственного архива высших органов вла-сти и управления Украины, Центрального государственного исторического архи-ва Украины и Государственного архива Киевской области. Ряд исследованных ар-хивных материалов введены в научный оборот впервые. Вместе с тем в научный оборот также впервые введены некоторые ранее не известные нормативно-правовые акты, которые регулировали уголовно-правовые отношения в период украинского государственного строительства 1917–1921 годов.
Практическое значение диссертационной работы заключается в возможности реконструировать один из важных фрагментов уголовно-правового развития Украины, решить ряд вопросов из истории уголовного права Украины, сформиро-вать более полное представление о правовом наследии украинского народа. Ре-зультаты исследования могут быть учтены при проведении реформирования уго-ловного законодательства Украины, определении перспектив его развития.
Ключевые слова: уголовное законодательство Украины; тенденции развития уголовного законодательства Украины; закономерности развития уголовного за-конодательства Украины; особенности развития уголовного законодательства Украины; преступления против государства, общественного порядка и общест-венной безопасности; преступления против собственности; хозяйственные и слу-жебные преступления.
Kisilyuk E. M. Criminal legislature in the period of state formation of Ukraine (1917-1921). – Manuscript.
Candidate dissertation on law by speciality 12.00.08. – criminal law and criminology, criminal executive law. – Kyiv: National Аcademy of Internal Affairs of Ukraine, 2003.
Criminal legislature in the period of state formation of Ukraine (1917–1921) is under the complex research for the first time in criminal law.
The author analyses law documents which deal with foundation and formation of criminal legislation in the period given.
A special attention is paid to the tendencies of the development of criminal legisla-ture, its nature and pecularities, reasons of application of certain criminal law institu-tions and norms and also to the formation of criminal legislature at the above mentioned period and its future development in a modern criminal legislature in Ukraine.
As a result of the research the author proves the existance of an original criminal leg-islature in Ukraine during the 1917–1921 and its permanent development in the period given. Its common and special features are described.
Key words: criminal legislature in Ukraine; tendencies in the development of crimi-nal legislature in Ukraine; ways of development of criminal legislature in Ukraine; spe-cial features of criminal legislature in Ukraine; crimes against state, public order and public safety; crimes against property, abuse of public authority.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking