0505603140 або 0673126507
(з 09:00 до 21:00)

Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Східниця | Солочин | Поляница | Верховина | Косов | Космач | Татарів | Шешори | Воловець | Карпати | Серебряный Водограй | Поляна курорт | Думка про Карпати | Сольва | Ужгород | Пилипець

Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов

Отдых в новейших Карпатах

Союз образовательных сайтов



КРИМІНАЛЬНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ: ЗМІСТ ТА ФОРМА

 

ЩЕГЕЛЬ Ніна Іванівна
КРИМІНАЛЬНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ: ЗМІСТ ТА ФОРМА
   

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2007
Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, доцент Лук’янчиков Євген Дмитрович, Київський національний університет внутрішніх справ України, професор кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
Шумило Микола Єгорович,
Університет економіки та права „КРОК”, проректор з наукової роботи

кандидат юридичних наук, професор Шибіко Василь Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри правосуддя

Провідна установа: Одеська національна юридична академія Міністерства освіти і науки України, кафедра кримінального процесу (м. Одеса)

Захист відбудеться “25” травня 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, Київ-35, Солом’янська площа, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, Київ-35, Солом’янська пл., 1)

Автореферат розісланий “11” квітня 2007 року.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.І.Казміренко

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Головним і визначальним завданням у розробці нового кримінально-процесуального кодексу залишається приведення його у відповідність з міжнародними стандартами у галузі прав людини (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Європейська конвенція з прав людини тощо). Однією з актуальних проблем, що пов’язана з реформуванням українського законодавства є визначення місця кримінального переслідування в кримінальному процесі України.
Необхідно зазначити, що чинний кримінально-процесуальний кодекс (КПК) України, цього терміну не містить. Цим поняттям позначалася кримінально-процесуальна функція, яка була відома статутам кримінального судочинства, що діяли наприкінці XIX початку XX століття. У даний час воно вживається в міжнародних правових документах, які ратифіковані Україною, та Модельному КПК для держав – учасників СНД. Цим обумовлюється необхідність теоретичного дослідження і впровадження даного поняття в кримінально-процесуальне законодавство України.
Правовою базою для створення нового КПК, як і всього вітчизняного законодавства, є Конституція України. Саме Основний закон, що містить в собі досягнення світової цивілізації в галузі прав і державності та який проголосив права і свободи людини найвищою цінністю, визначає в даний час ідеологію реформування кримінального судочинства, й відповідно зміст нового кримінально-процесуального закону. Кримінально-процесуальні кодекси колишніх союзних республік не містили поняття „кримінальне переслідування”. Разом з тим, ця проблема отримала визначене, хоч і, на наш погляд, недостатнє відображення в теорії кримінального процесу.
Теоретичну основу дисертації складають ідеї і праці класиків правової думки, зокрема, таких як: М.М. Гернет, А.А. Квачевський, А.Ф. Коні, Н.В. Муравйов, В.К. Случевський, Н.С. Таганцев, М.О. Таубе, І.Я. Фойницький.
У радянський та пострадянський період кримінальне переслідування вивчалося багатьма вченими-фахівцями з теорії кримінального процесу, такими як Ю.П. Аленін, В.П. Бож’єв, О.Д. Бойков, С.Ю. Віцин, В.І. Галаган, М.М. Гродзинський, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, З.З. Зінатуллін, А.В. Іщенко, В.С. Кузьмічов, О.М. Ларін, П.А. Лупинська, О.І. Михайлов, М.М. Михеєнко, П.О. Недбайло, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, В.М. Савицький, Г.П. Саркисянц, О.Б. Соловйов, М.К. Свиридов, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, М.О. Чельцов, В.Я. Чеканов, О.О. Чувильов, С.А. Шейфер, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, Н.А. Якубович, Ю.К. Якимович та іншими.
Водночас слід підкреслити, що згадані науковці досліджували всі ці питання через призму основного напряму їх розробок, але це не зменшує їх значущості для удосконалення правового регулювання кримінального переслідування. Наукові ідеї, що сформульовані в роботах цих авторів, вже знайшли відображення в законодавстві України та були сприйняті правозастосовчою практикою. Але цілий ряд проблем щодо кримінального переслідування не втрачає своєї актуальності.
Базовими джерелами дослідження були Конституція України, відповідні міжнародно-правові акти (Загальна декларація прав людини 1948 р., Європейська конвенція з прав людини 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.,) чинний та проект нового Кримінально-процесуального кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативно-правові акти МВС України, Генеральної прокуратури, проект Модельного кримінально-процесуального кодексу для країн-учасників СНД.
У ході дослідження вивчалося також законодавство зарубіжних держав, праці зарубіжних юристів, що стосуються теми дисертації.
Теоретична основа дослідження грунтується на положеннях Концепції судово-правової реформи України. Під час дослідження використовувалися також роботи вчених-юристів, фахівців в галузі теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права, цивільного процесу, кримінального права, кримінального процесу, кримінології та криміналістики.
Емпірична база дослідження включає результати вивчення практики органів досудового слідства та прокуратури за 2000-2006 рр. Крім того, за спеціально розробленою анкетою, опитано 414 респондентів, з яких 382 – слідчі органів внутрішніх справ та 32 – прокурори.
Незважаючи на увагу науковців до дослідження кримінального переслідування, залишається багато дискусійних питань та проблем щодо даного інституту. Деякі зрушення в цьому напрямі сталися в останні роки у зв’язку з підготовкою і прийняттям Модельного кримінально-процесуального кодексу для держав-учасниць СНД (1996 р.), а також введенням в дію КПК Російської Федерації 2001 року, КПК Білорусі та Казахстану, в яких з’явилися розділи і статті, присвячені кримінальному переслідуванню. Для прикладу пошлемося на КПК РФ, прийнятий Державною Думою 22 листопада 2001 року, який містить ряд важливих положень, що відносяться до регламентації кримінального переслідування. Глава 3 вказаного КПК називається: „Кримінальне переслідування”. В ст.ст.20, 25, що містяться в цій главі, йдеться про справи публічного, приватно-публічного і приватного переслідування, про право громадян на здійснення або участь в кримінальному переслідуванні і обвинуваченні; ст.21 присвячена державним органам і посадовим особам, що здійснюють функцію кримінального переслідування, серед яких названі прокурор, слідчий, орган дізнання, начальник органу дізнання і дізнавач. Нарешті, ст.27 КПК визначає підстави припинення кримінального переслідування.
Однак ознайомлення з КПК РФ приводить до висновку, що в ньому не розкривається зміст поняття кримінального переслідування і не вирішений ряд важливих питань, що відносяться до цього аспекту кримінально-процесуальної діяльності. Не уник цих недоліків і проект КПК України. Сказане спонукає до серйозного теоретичного осмислення даної актуальної проблеми.
Вищевикладене обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має наукове та практичне значення. Для вітчизняної правової науки розробка даної тематики вимагає з сучасних позицій переосмислити поняття кримінального переслідування, його структуру, зміст та форми, суб’єктів, що його здійснюють.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання основних положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, яка затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376, а також є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України „Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розробленя та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2004-2009 років” (Наказ МВС України від 05.07.2004 р. №755).
Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ і кафедри кримінального процесу названого закладу освіти та навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безеки та психологічної служби КНУВС.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є наукова розробка і обґрунтування на основі наукових джерел, узагальнення правозастосовчої практики вітчизняного і зарубіжного досвіду, поняття, структури та форм кримінального переслідування в умовах правової реформи і на підставі цього формулювання пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства.
Досягненню поставленої мети сприяє вирішення таких завдань:
• узагальнення й аналіз концептуальних позицій вітчизняних і зарубіжних авторів, міжнародних документів з проблеми кримінального переслідування;
• формулювання поняття кримінального переслідування та визначення його основних методологічних положень;
• визначення ролі та місця кримінального переслідування в кримінальному судочинстві;
• обґрунтування та розробка підстав застосування кримінального переслідування у кримінальному судочинстві України;
• теоретичне обґрунтування засобів правового забезпечення кримінального переслідування;
• встановлення меж кримінального переслідування;
• визначення співвідношення кримінального переслідування з іншими видами кримінально-процесуальної діяльності;
• обґрунтування конкретних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на приведення у відповідність з положеннями міжнародних договорів чинних нормативно-правових актів України, які регламентують кримінальне переслідування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають та змінюються під час здійснення кримінального переслідування.
Предметом дослідження є чинні кримінально-процесуальні норми та процесуальні відносини, що виникають під час реалізації кримінального переслідування.
Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові і спеціальні методи. Історичний – під час вивчення становлення і відображення в нормативно-правових актах України та інших держав кримінального переслідування як функції кримінального процесу. Системного аналізу – який дав можливість проаналізувати положення Конституції України, кримінально-процесуального законодавства України та держав СНД, відомчі нормативні акти різних правоохоронних органів, постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідні розділи проекту Кримінально-процесуального кодексу України. Структурний метод дозволив вивчити види, структуру та зміст кримінального переслідування в кримінальному судочинстві України, обґрунтувати мету, завдання і значення кримінального переслідування. Логіко-семантичний – для вивчення та поглиблення понятійного апарату „функція”, „переслідування”, „обвинувачення”, „реалізація” тощо. Історико-правовий – використовувався при розгляді інституту кримінального переслідування та нормативно-правової бази, що є підґрунтям його застосування у досудовому слідстві та під час розгляду справ у суді. Формально-логічний – для визначення понять „форми кримінального переслідування”, „кримінально-процесуальна функція”, „види кримінального переслідування”. Соціологічний метод (анкетування) дозволив з’ясувати думку слідчих та прокурорів щодо кримінального переслідування.
Автор дотримувався принципу єдності конкретно-історичного, концептуального, системного і функціонального підходів при дослідженні об’єкта і предмета дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним з перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням поняття та змісту кримінального переслідування в умовах дії Конституції України 1996 р., реформи кримінального та кримінально-процесуального законодавства, що здійснюється з урахуванням нових ідей та тенденцій розвитку суспільних відносин, і визначенням напрямів удосконалення законодавства з цього питання. У дисертації обгрунтовується ряд нових положень та висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру та понятійний апарат теорії кримінального процесу. До найбільш суттєвих слід віднести такі:
вперше:
• сформульовано авторське поняття „кримінального переслідування у кримінально-процесуальній діяльності”. Під ним розуміється регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність спеціально уповноважених органів держави (дізнавача, начальника органу дізнання, слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора, його заступників і помічників) в межах їх компетенції, а також потерпілих, цивільних позивачів, їх представників, спрямована на забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за вчинений злочин, шляхом порушення кримінальної справи, затримання особи, що вчинила злочин, застосування заходів кримінально-процесуального примусу, формулювання обвинувачення та підтримання державного обвинувачення з метою застосування до них кримінального покарання.
• сформульовано перелік чинників, які необхідно враховувати під час вирішення питання щодо доцільності запозичення норм зарубіжного законодавства стосовно кримінального переслідування. Обґрунтована можливість застосування, під час удосконалення законодавства України, правових норм лише тих держав, які мають схожий з українським тип кримінального процесу. При цьому необхідно враховувати історичний, географічний, демографічний, економічний, соціальний, кримінологічний чинники.
• запропоновано авторську редакцію окремих статей до проекту кримінально-процесуального кодексу України.
удосконалено:
• класифікацію кримінально-процесуальних функцій з розподілом їх на основні (кримінального переслідування, захисту, вирішення справи, розслідування, цивільного позову, захисту від позову) й додаткові (судового контролю, процесуального керівництва розслідуванням, забезпечення прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі, сприяння здійсненню кримінального судочинства, забезпечення кримінально-процесуальної діяльності, запобігання злочинів);
• визначення функції кримінального переслідування як діяльності з порушення кримінальної справи, встановлення та затримання особи й застосування відносно неї запобіжних заходів, пред’явлення обвинувачення, складання обвинувального висновку, направлення кримінальної справи до суду та підтримання обвинувачення в суді;
• характеристику видів кримінального переслідування відповідно до того, за чиєю ініціативою воно порушується й за якою процедурою реалізується. Виділяється три види кримінального переслідування, які здійснюються: в публічному порядку; в приватно-публічному порядку; в приватному порядку;
• визначення співвідношення понять „кримінальне переслідування” й „обвинувачення” як змісту та форми. Виділяються наступні форми кримінального переслідування: у формі підозри, обвинувачення, під час застосування примусових заходів медичного характеру, під час провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, а також можливість запровадження кримінального переслідування у процесі заочного розслідування кримінальних справ. Доведено, що кримінальне переслідування здійснюється під час проведення оперативно-розшукових заходів, а також у стадіях кримінального процесу: порушення кримінальної справи, досудового розслідування, судового розгляду.
набули подальшого розвитку:
• порядок порушення та здійснення кримінального переслідування у ході досудового провадження. Реалізація функції кримінального переслідування шляхом формулювання та пред’явлення обвинувачення повинна бути обов’язком дізнавача, слідчого та начальника слідчого відділу;
• правові засоби кримінального переслідування. Зважаючи на те, що кримінальне переслідування є форма боротьби із злочинними посяганнями за конкретними кримінальними справами, дана діяльність регулюється кримінальним, кримінально-процесуальним, кримінально-виконавчим і оперативно-розшуковим законодавством України;
• класифікація суб’єктів, що беруть участь у здійсненні кримінального переслідування. Пропонується розподілити їх на дві групи. До першої можна віднести посадових осіб державних органів, що ведуть боротьбу із злочинністю: прокурори, їх заступники і помічники, слідчі, начальники слідчих відділів, особи, що провадять дізнання, начальники органів дізнання, співробітники оперативних підрозділів різних відомств (МВС, СБУ, податкової міліції тощо). Другу групу утворюють потерпілі, а також їх законні представники, представники і правонаступники.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції є певним внеском у розвиток науки кримінального процесу, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення, щодо сутності і змісту кримінального переслідування. Результати дослідження можуть бути використані:
– у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки науково-обгрунтованих положень і рекомендацій з питань законодавчого врегулювання кримінального переслідування;
– у законотворчій роботі – при внесенні змін та доповнень до чинного КПК, а також доопрацюванні проекту КПК, прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України з відповідних питань;
– у навчальному процесі – під час написання окремих розділів, підручників і навчальних посібників з курсів „Кримінальний процес”, „Дізнання в ОВС”.
Методичні рекомендації з даної проблематики були враховані кафедрою кримінального процесу і криміналістики Київського юридичного інституту МВС під час розробки тематичних планів (акт впровадження від 02 березня 2005 року).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ, а також кафедри кримінального процесу і криміналістики навчально-наукового інституту підготовки кдрів громадської безпеки та психологічної служби КНУВС. Висновки, зроблені автором були апробовані під час виступів на наукових конференціях у: Міжнародному інституті лінгвістики і права: „Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України, 25-26 квітня 2001 р.; Національній академії внутрішніх справ України: „Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах”, 25 квітня 2002 р.; Київському юридичному інституті МВС: „Правоохоронна діяльність: теорія, практика і навчання”, 14 травня 2004 р.
Теоретичні висновки наукового дослідження використовуються у навчальному процесі під час викладання курсів „Кримінальний процес” та „Дізнання в ОВС” на юридичному і спеціальному факультетах у навчально-науковому інституті підготовки кдрів громадської безпеки та психологічної служби КНУВС.
Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у чотирьох статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та були предметом доповідей на трьох науково-практичних конференціях, а також знайшли відображення у методичному посібнику „Кримінальний процес” та навчально-методичному посібнику „Дізнання в органах внутрішніх справ”.
Структура роботи визначена предметом та зумовлена метою і завданням наукового дослідження. Вона виконана відповідно до вимог ВАК і складається з вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (152 найменування). Повний обсяг дисертації – 173 сторінки, обсяг основного тексту – 151 сторінка рукописного тексту, двох додатків на 8 аркушах.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету, завдання, методологічну основу, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведені дані щодо їх апробації та публікації.
Перший розділ „Поняття та сутність кримінального переслідування, напрями його оптимізації” складається з трьох підрозділів. Присвячений дослідженню питань юридичного змісту і сутності кримінального переслідування, що відображають предмет дослідження; з’ясуванню ролі і місця кримінального переслідування, розгляду і аналізу норм закордонного і вітчизняного законодавства, правового вирішення проблем реалізації функції кримінального переслідування.
У підрозділі 1.1. „Поняття та сутність кримінального переслідування” розглянуті різні точки зору відносно поняття кримінального переслідування. Визначається, що спільною думкою науковців є те, що кримінальне переслідування являє собою реалізацію процесуальних функцій правоохоронних органів держави з притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин, і є специфічним видом кримінально-процесуальної діяльності в різних стадіях судочинства.
На підставі аналізу законодавства, наукової літератури та слідчої практики сформульоване наступне визначення кримінального переслідування, як процесуальної діяльності уповноважених органів досудового слідства, по деяких видах справ – приватних осіб, що спрямована на встановлення обставин злочину та доведення (доказування) вини особи, яка його вчинила, направлення кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком, а також підтримання обвинувачення в суді.
Акцентується увага на тому, що кримінальне переслідування – відправна частина кримінально-процесуальної діяльності, що охоплює процесуальні дії з встановлення підстав до порушення кримінальної справи та прийняття законного рішення з цього приводу (або про це). Відзначається, що за фактом очевидних злочинів кримінальна справа порушується відносно конкретних осіб, і кримінальне переслідування починається з моменту винесення постанови. Якщо справу порушують за фактом злочину, вчинення якого не викликає сумніву, але ще немає даних про особу, функція кримінального переслідування реалізується шляхом винесення відповідної постанови і з цього моменту починається переслідування злочину, тобто діяльність з його розкриття та встановлення особи, яка його вчинила. У роботі підкреслюється, що до єдиних завдань всіх органів, що здійснюють кримінальне переслідування, відносяться: перевірка заяв та повідомлень про злочини, встановлення обставин злочину, притягнення до кримінальної відповідальності у визначеному законом порядку осіб, які вчинили злочин, забезпечення покарання за вчинений злочин, захист прав та законних інтересів потерпілих при всебічному дотриманні прав обвинуваченого на захист від пред’явленого обвинувачення.
Враховуючи погляди вчених щодо визначення поняття „кримінальне переслідування”, автор відзначає, що його теоретичний зміст тісно пов’язаний зі змістом поняття „обвинувачення”, разом з тим, за обсягом ці поняття відрізняються. Виходячи з розглянутого, доходимо висновку, що поняття кримінальне переслідування має знайти своє місце в законодавстві України для приведення його у відповідність до міжнародних норм.
У підрозділі 1.2. „Правові засоби кримінального переслідування” висвітлюються проблеми правового регулювання кримінального переслідування.
Враховуючи те, що кримінальне переслідування є спосіб боротьби із злочинними посяганнями за конкретними кримінальними справами, зазначається, що основні засоби даної діяльності визначаються законами. Безпосередньо регламентує цю діяльність в Україні кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче і оперативно-розшукове законодавство.
Відмічається особливе значення трьох галузей права для кримінального переслідування. Підкреслюється, що кримінальне, кримінально-процесуальне і кримінально-виконавче законодавство складають його правову основу. Дана діяльність підпорядковується вимогам цього трьохгалузевого правового комплексу, єдиного для цілей кримінального переслідування. Ця єдність полягає в тому, що кримінальне право визначає, що саме є злочином, для встановлення якого ведеться кримінальний процес. Кримінальне право без кримінального процесу було б безсилим, оскільки тільки кримінальний процес визначає порядок, в якому проводиться встановлення обставин вчинених злочинів і осіб, що несуть за них відповідальність. Кримінальний процес виконує особливу роль – забезпечує життя встановленого кримінальним правом інституту кримінальної відповідальності із застосуванням складних процесуальних форм, створює умови для вступу до дії норм кримінально-виконавчого права, що забезпечують виконання і відбуття кримінального покарання. Словом, кримінальний процес, знаходячись між кримінальним і кримінально-виконавчим правом, забезпечує реалізацію їх завдань через кримінально-процесуальні норми.
У цілому ж викладені у підрозділі положення доводять, що кримінальне переслідування – явище, похідне від матеріального кримінального закону, яке сприяє втіленню його в життя.
Підрозділ 1.3. „Кримінальне переслідування в міжнародному праві та напрями його використання для удосконалення національного законодавства” присвячений аналізу міжнародного досвіду правового регулювання у сфері кримінального переслідування.
Розглянувши основні питання щодо можливості у тій або іншій частині запозичення норм права зарубіжних держав, робиться висновок, щодо необхідності врахування при цьому наступних чинників; а) історичного – в яких історичних умовах з’явилася в іншій державі дана норма права й наскільки вона відповідає сучасним умовам, в яких перебуває Україна; б) географічного – характеристика території держави, в якій діє закон, і можливість дії даного закону в Україні з урахуванням особливостей її території; в) демографічного – порівняльна характеристика складу населення зарубіжної держави та України; г) економічного – включає в себе, по-перше, характеристику економічної ситуації в державі, де діють правові норми, і по-друге, характеристику економічної ситуації в Україні, в тому числі наявність реальних економічних можливостей для введення запозичених норм; д) соціального – порівняльна характеристика соціальних відносин у зарубіжній державі та в Україні й прогноз розвитку соціальних відносин в Україні у разі введення в дію правової норми, що запозичується; е) кримінологічного – прогноз можливої зміни стану злочинності в Україні у разі введення в дію запозичених правових норм; ж) аналітично-правового – співвідношення правової норми, що запозичується, зі змістом норм інших галузей українського права (конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального тощо).
Обґрунтовується необхідність врахування всіх цих чинників під час підготовки до розгляду в Верховній Раді проектів будь-яких змін кримінально-процесуального законодавства й законодавства щодо діяльності правоохоронних органів, та проведення комплексної експертизи законопроектів, що пропонуються з урахуванням викладених чинників.
У другому розділі „Кримінальне переслідування як функція кримінального процесу: форми, структура та зміст” досліджуються питання юридичного змісту і сутності найважливіших категорій (понять), що відображають предмет дисертаційного дослідження, з’ясовуються види та форми кримінального переслідування.
У підрозділі 2.1. „Кримінальне переслідування як функція кримінального процесу” розглядаються погляди вчених щодо визначення поняття „функція кримінального переслідування”.
Проаналізувавши різні підходи до класифікації кримінально-процесуальних функцій, зазначається, що визначальною серед них, поза сумнівом, виступає функція кримінального переслідування. Його розглядають як процесуальну діяльність з порушення кримінальної справи та її розслідування, встановлення обставин злочину, в тому числі викриття певної особи в його вчиненні, доведення її винуватості, забезпечення застосування до такої особи заходів процесуального примусу за вчинене. Кримінальне переслідування виступає системоутворюючою функцією кримінального процесу. Таким воно, зокрема, є щодо функцій розкриття злочину в результаті розслідування кримінальної справи, обвинувачення, відшкодування заподіяної злочином шкоди та інших функцій, що здійснюються стороною обвинувачення.
У роботі проведений аналіз норм проекту Кримінально-процесуального кодексу, та зроблений висновок, що функціональний підхід під час його розробки не знайшов чіткого відображення. Термін „функція” розробниками взагалі не застосовується, але є „повноваження” окремих суб’єктів кримінально – процесуальної діяльності (суду, прокурора, слідчого, начальника слідчого відділення, начальника органу дізнання, дізнавача). Авторами проекту навіть не згадується про існування функцій у кримінальному процесі. Відзначимо, що функція кримінального переслідування, як і функція охорони прав і законних інтересів учасників кримінального процесу з всіма похідними від них функціями (обвинувачення, захист тощо) покликані сприяти правильному, законному і обґрунтованому вирішенню кожної кримінальної справи.
У підрозділі 2.2. „Форми кримінального переслідування” аналізуються види та форми кримінального переслідування. При цьому наголошується, що процесуальна форма відноситься до числа фундаментальних категорій науки кримінального судочинства. У дисертації виділяються наступні форми здійснення кримінального переслідування: кримінальне переслідування у формі підозри; обвинувачення; під час провадження із застосуванням примусових заходів медичного характеру; провадження у протокольній формі досудової підготовки матеріалів, а в перспективі, кримінальне переслідування у процесі заочного розслідування кримінальних справ.
Поняття „вид кримінального переслідування” вказує за чиєю ініціативою воно порушується й у відповідності до якої процедури реалізується. З метою більш глибокого і всебічного вивчення видів кримінального переслідування автором вноситься пропозиція щодо деталізації та закріплення у проекті КПК України трьох видів кримінального переслідування: 1) кримінальне переслідування, здійснюване у публічному порядку; 2) кримінальне переслідування, яке здійснюється у приватно-публічному порядку; 3) кримінальне переслідування, яке здійснюється в приватному порядку. Враховуючи реалії сьогодення, стає очевидним, що ця норма повинна бути адаптована в національному законодавстві.
У підрозділі 2.3. „Структура та зміст кримінального переслідування” зазначається, що за своїм змістом кримінальне переслідування включає в себе весь комплекс дій і відносин, пов’язаних з порушенням кримінальної справи, затриманням особи, застосуванням запобіжного заходу щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, збиранням доказів з обґрунтування обвинувачення та наступного засудження винного у вчиненні злочину. Вище функція кримінального переслідування розглядалася в рамках процесуальної діяльності органів дізнання і досудового слідства. Разом з тим, розслідування злочинів може супроводжуватися оперативно-розшуковою діяльністю спеціально уповноважених на це органів. У ст.1 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992 р. встановлено, що її завданням є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства. Оперативно-розшукова діяльність має самостійний державний характер і забезпечує результативність процесуальної діяльності. Її завдання полягає, передусім, у тому, щоб забезпечити органи розслідування інформацією, сприяти більш ефективному проведенню процесуальних і особливо слідчих дій, спрямованих на формування доказів. Наголошується, що внаслідок свого характеру оперативно-розшукова діяльність забезпечує реалізацію функції кримінального переслідування.
У третьому розділі „Суб’єкти кримінального переслідування”, що складається з двох підрозділів, визначається зміст і конкретні напрями реалізації повноважень суб’єктів кримінального переслідування під час виконання завдань кримінального судочинства.
У підрозділі 3.1. „Органи досудового розслідування як суб’єкти реалізації функції кримінального переслідування” дається класифікація суб’єктів кримінального переслідування та на підставі цього виділяються наступні дві групи. До першої з них відносяться суб’єкти кримінального процесу, що є посадовими особами правоохоронних органів. У зв’язку із своїми службовими обов’язками, за наявності певних умов, вони зобов’язані порушувати кримінальні справи, затримувати осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, обирати необхідні запобіжні заходи і застосовувати все те, що є змістом кримінального переслідування. Другу групу утворюють потерпілі, їх правонаступники, цивільні позивачі, представники потерпілих і цивільних позивачів (представництво згідно із законом засноване на спеціальній угоді, договорі). На відміну від суб’єктів першої групи, для них здійснення кримінального переслідування є суб’єктивним правом. Вони самостійно визначають обсяг кримінального переслідування, а також використовувані з цією метою засоби.
У підрозділі 3.2 розкривається специфіка повноважень прокурора в кримінальному переслідуванні. Роль прокуратури в реалізації функції кримінального переслідування досить специфічна. Звертається увага на два види діяльності прокуратури під час здійснення функції кримінального переслідування, які відрізняються специфікою форм і методів: 1) безпосередньо шляхом порушення і розслідування справ слідчим апаратом прокуратури, підтриманням державного обвинувачення в суді; 2) участь прокурора у кримінальному переслідуванні шляхом нагляду за виконанням законів органами дізнання та досудового розслідування і реалізації деяких повноважень із організації й керівництва розслідуванням.
Підкреслюється, що на відміну від інших органів кримінального переслідування, прокуратура служить гарантом законності розслідування, дотримання законних інтересів і прав осіб, що беруть участь в розслідуванні. Роль прокуратури в кримінальному переслідуванні повинна оцінюватися через призму забезпечення законності. Тому вважається обґрунтованою позиція тих авторів, які стверджують, що прокурору зовсім не обов’язково у всіх випадках самому порушувати кримінальні справи, провадити невідкладні слідчі дії, притягувати до кримінальної відповідальності тощо. Для цього існують посадові особи, що здійснюють дізнання, слідчі, а також їх відомчі начальники. Тому у роботі наголошується, що прокурор повинен втручатися в розслідування, здійснювати кримінальне переслідування лише з метою запобігання, виявлення і усунення порушень закону. Саме в цьому полягає специфіка участі прокурора в реалізації функції кримінального переслідування в досудових стадіях кримінального процесу. Такої активної позиції від прокурора вимагає і закон (ст. 53 КПК України).
У підрозділі 3.3. „Реалізація функції кримінального переслідування під час розгляду справ в суді” міститься аналіз наукових джерел стосовно функцій прокурора в судовому розгляді кримінальних справ. Зазначається, що дискусія ведеться стосовно реалізації функції кримінального переслідування прокурором під час розгляду кримінальних справ в суді, як державного обвинувача. Дисертант доводить, що кримінальне переслідування в цій стадії реалізується в межах дії принципу змагальності та рівності сторін. При цьому можна вважати вірною і цілком прийнятною позицію, відповідно до якої державний обвинувач вправі в будь-який момент відмовитися від здійснення кримінального переслідування або змінити обвинувачення. Підставою для здійснення державним обвинувачем кримінального переслідування є його безпосередня участь у судовому розгляді кримінальної справи. Запропоновано доповнити пункт 1 ст.5 Закону України „Про прокуратуру” положенням, що „прокурор підтримує державне обвинувачення, здійснюючи кримінальне переслідування в суді”.

ВИСНОВКИ
У дисертації узагальнюються результати дослідження та визначаються основні питання, вирішення яких, на нашу думку, є пріоритетним у подальшому вдосконаленні правової регламентації порядку кримінального переслідування у кримінальному судочинстві. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку концептуальних положень, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:
1. Аргументовано необхідність впровадження в національне кримінально-процесуальне законодавство терміну „кримінальне переслідування”, з метою приведення його у відповідність з міжнародними правовими актами, які ратифіковані Україною.
2. Зважаючи на те, що кримінальне переслідування є способом боротьби зі злочинними посяганнями за конкретними кримінальними справами, правові засоби даної діяльності визначаються законами. Безпосередньо регламентують цю діяльність в Україні: кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче і оперативно-розшукове законодавство.
3. Поняття кримінального переслідування можна розглядати в різних аспектах. Під цим можна розуміти: по-перше, кримінально-правовий інститут, норми якого визначають умови, порядок та інші обставини виникнення кримінальної справи. По-друге, етап кримінального процесу, який складається з процесуальних і слідчих дій та відносин, які мають місце відповідно до закону при прийнятті, розгляді й вирішенні первинних відомостей про злочин і в подальшому для правильного вирішення справи в цілому. По-третє, це окремий процесуальний акт, який здійснюється уповноваженою особою з прийняття рішення про те, що за даним суспільно-небезпечним діянням починається кримінально-процесуальне провадження.
4. Класифікацію суб’єктів кримінального переслідування можна здійснювати за функціональним призначенням залежно від покладених на них повноважень: державні органи та посадові особи, які уповноважені законом на здійснення кримінального переслідування, а також приватні особи (у порядку ч.1 ст.27 КПК України). Суд не є органом кримінального переслідування, він лише вирішує справу по суті.
За результатами дослідження сформульовані рекомендації щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування. Зокрема, проект КПК України (реєстраційний № 0952) пропонується доповнити нормами, які викласти у такій редакції:
• Стаття 6. Роз’яснення значення термінів Кодексу
1) Кримінальне переслідування – регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність спеціально уповноважених органів держави в межах їх компетенції, а також потерпілих, цивільних позивачів, їх представників, спрямована на забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за вчинений злочин шляхом порушення кримінальної справи, затримання особи, що вчинила злочин, застосування заходів кримінально-процесуального примусу, формулювання обвинувачення та підтримання державного обвинувачення з метою застосування до них кримінального покарання.
2) Суб’єкти кримінального переслідування – державні органи і посадові особи (дізнавач, начальник органу дізнання, слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор, його заступники і помічники), що уповноважені кримінально-процесуальним законом на здійснення кримінального переслідування, а за деякими категоріями справ – потерпілі, цивільні позивачі, їх представники.
• Стаття 36. Слідчий
Ч.1, п.1: Під час провадження досудового слідства у кримінальній справі слідчий уповноважений: здійснювати кримінальне переслідування та порушувати кримінальну справу у порядку, встановленому цим Кодексом.
• Стаття 40. Начальник слідчого підрозділу і його повноваження
Ч.1, п.7: Особисто в повному обсязі здійснювати кримінальне переслідування та проводити досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
• Стаття 43. Повноваження начальника органу дізнання
Ч.1, п.1: Начальник органу дізнання має право відповідно до положень, встановлених цим Кодексом: в межах своєї компетенції здійснювати кримінальне переслідування та порушувати кримінальні справи і доручати провадження кримінального переслідування особі, яка здійснює дізнання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Щегель Н.І. До питання визначення кримінального переслідування // Держава і право (Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки). – К.: Юридична книга, 2001. – Вип.13. – С. 466-471.
2. Щегель Н.І. Кримінальне переслідування як функція кримінального процесу // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – №2.
–С. 246-251.
3. Щегель Н.І Форми кримінального переслідування // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – №4. – С. 184-192.
4. Щегель Н.І. Кримінальне переслідування за законодавством зарубіжних країн та напрями його оптимізації у національному законодавстві // Бюлетень Київського інституту внутрішніх справ України. – 2002. – №7. – С. 136-144.
5. Щегель Н.І. Щодо визначення кримінального переслідування // Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України. Проблеми державного будівництва. Тези доп. наук.-практ. конф. – Вип. 7. – К.: Міжнародний інститут лінгвістики і права, 2001. – С. 95-97.
6. Щегель Н.І. Кримінальне переслідування як функція кримінального процесу // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах. Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. – Ч.І. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – С. 219-221.

АНОТАЦІЯ
Щегель Н.І. Кримінальне переслідування: зміст та форма. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. – Київський національнийуніверситет внутрішніх справ, Київ, 2007.
У дисертації здійснено комплексне дослідження питань юридичного змісту і сутності кримінального переслідування як найважливішої категорії (поняття) кримінального процесу; місця і ролі кримінального переслідування під час виконання завдань кримінального судочинства; розглядаються закордонний і вітчизняний досвід правового вирішення проблем здійснення кримінального переслідування в історичному і сучасному аспектах; визначаються форми здійснення кримінального переслідування; розкриваються правові засоби реалізації кримінального переслідування; досліджується структура і конкретні напрями реалізації функції кримінального переслідування. Спираючись на правові джерела кримінального процесу та правозастосовчу практику, автор аналізує повноваження суб’єктів з реалізації кримінального переслідування.
На цій основі відпрацьовані рекомендації щодо вдосконалення актів законодавства, які регулюють кримінально-процесуальну діяльність у кримінальному судочинстві.
Ключові слова: кримінальне переслідування, функції кримінального процесу, суб’єкти кримінального переслідування, обвинувачення, структура та зміст кримінального переслідування.

АННОТАЦИЯ
Щегель Н.И Уголовное преследование: структура и форма. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальний университет внутренних дел, Киев, 2007.
В работе изложены научные и прикладные положения, направленные на усовершенствование обвинительной деятельности, делаются выводы, обосновываются предложения и рекомендации относительно решения проблем правового обеспечения органов, к функциям которых относится осуществление уголовного преследования. Предложены изменения в законодательные акты и проект уголовно-процессуального кодекса Украины.
В диссертации осуществлено комплексное исследование вопросов юридического содержания и сущности уголовного преследования как важнейшей категории (понятия) уголовного процесса. Рассматривается место и роль уголовного преследования при выполнении задач уголовного судопроизводства. Анализируется зарубежный и отечественный опыт правового разрешения задач осуществления уголовного преследования в историческом и современном аспектах; раскрываются формы осуществления уголовного преследования; определяются правовые средства реализации уголовного преследования; анализируется структура и конкретные направления реализации уголовного преследования.
Проанализировав взгляды ученых относительно определения „уголовного преследования”, автор формулирует понятие уголовного преследования, как обвинительной деятельности по установлению признаков преступления, привлечения виновных к уголовной ответственности, поддержанию государственного обвинения в суде.
В работе обращается внимание, что при решении вопроса о возможности в той или иной части заимствования норм права зарубежных государств необходимо учитывать следующие факторы: исторический – в каких исторических условиях появилась в другом государстве данная норма права и насколько эти условия соответствуют современным условиям, в которых находится Украина; географический – характеристика территории государства, в котором действует данная норма права, и возможность действия данного закона в Украине с учетом ее геополитического положения.
С целью определения методов правового регулирования такой деятельности обращается внимание на то, что уголовное преследование является способом борьбы с преступными посягательствами по конкретным уголовным делам. В диссертации акцентировано внимание на том, что основными правовыми актами регулирования данной деятельности являются законы о борьбе с преступностью. Непосредственно эту сферу деятельности в Украине регулируют нормы уголовного, уголовно-процессуального, уголовно-исполнительного и оперативно-розыскного законодательства.
В работе обращается внимание на то, что в зависимости от характера и тяжести совершенного преступления уголовное преследование, включая обвинение в суде, осуществляется в публичном, частно-публичном и частном порядке.
В диссертации раскрывается соотношение понятий „уголовное преследование” и „обвинение” как содержания и формы. Выделяются следующие формы уголовного преследования: 1) уголовное преследование в форме обвинения; 2) уголовное преследование в форме подозрения; 3) уголовное преследование при осуществлении производства с применением принудительных мер медицинского характера; 4) уголовное преследование при осуществлении производства в протокольной форме; 5) уголовное преследование во время заочного производства по уголовным делам. Доказано, что уголовное преследование осуществляется во время проведения оперативно-розыскных мероприятий.
Опираясь на правовую базу и правоприменительную практику автор анализирует полномочия субъектов уголовного преследования по его осуществлению и приходит к выводу, о целесообразности их классификации следующим образом: 1) должностные лица правоохранительных органов, действующие в пределах своей компетенции (дознаватель, следователь, начальник следственного отдела, прокурор); 2) частные лица (потерпевший, его законный представитель, представитель).
Ключевые слова: уголовное преследование, функция уголовного процесса, субъекты уголовного преследования, структура и содержание уголовного преследования, обвинение.

SUMMARY
Schegel N.I.– Criminal prosecution: structure and contents. Manuscript.
Thesis of Law scientific degree. Specialty 12.00.09 – Criminal procedure and criminalistics; judicial expertise. – Kyiv National University of Internal Affairs, – Kyiv, 2007.
The complex research of questions of the juridical contents and essence of criminal prosecution as the most important category of criminal process is carried out; places and roles of criminal prosecution while performing the tasks of criminal proceedings; the foreign and national experience in the criminal prosecution in historical and modern aspects is examined; the forms of realization of criminal prosecution are analyzed; the legal means of realization of criminal prosecution are defined; the structure and concrete directions of realization of criminal prosecution are being studied. Basing on the juridical base and practice the author analyzes powers of the subjects of criminal prosecution on realization of criminal prosecution.
On this basis the recommendations of perfection of the legislation acts which regulate the criminal procedure activity in criminal legal proceeding are made.
Keywords: criminal prosecution, functions of criminal process, subjects of criminal prosecution, prosecution, structure and sense of criminal prosecution.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking