Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНІ ПОКАРАННЯ МАЙНОВОГО ХАРАКТЕРУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

 

Козирєва Валентина Петрівна
КРИМІНАЛЬНІ ПОКАРАННЯ МАЙНОВОГО ХАРАКТЕРУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
   

 

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Глушков Валерій Олександрович, Академія управління МВС, перший проректор

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Чубарєв Валентин Леонідович, Академія адвокатури України, професор кафедри прав людини, міжнародного та європейського права

кандидат юридичних наук, професор Куц Віталій Миколайович, Академія прокуратури України, директор науково-дослідного центру

Провідна установа Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології і судоустрою
(м. Київ)
Захист відбудеться “29” березня 2007р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1
Автореферат розісланий “ 27 ” лютого 2007 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради М. В. Лошицький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Ефективність кримінально-правових заходів протидії злочинності може бути забезпечена лише в тому випадку, якщо вони застосовуються на основі принципу їх індивідуалізації. Дотримання цього принципу гарантує ефективний вплив на конкретну винну особу з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого нею злочину та індивідуальних її особливостей. Можливість індивідуалізації покарання, що призначається за вчинений злочин, залежить, передусім, від діапазону кримінально-правових заходів впливу, які має в своєму розпорядженні суд. Аналіз чинного кримінального законодавства та практики його застосування дає підстави для висновку, що серед кримінально-правових заходів протидії злочинності значне місце займають покарання майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна).
У 2005 р. всього було засуджено із застосуванням покарань майнового характеру – 19 315 осіб або 11,0% від загальної кількості 176 934 засуджених. Із числа останніх до штрафу засуджено – 11 756 (6,67%) осіб; до виправних робіт – 2 178 (1,3%) осіб; до службового обмеження для військовослужбовців – 57 осіб (0,03%); до конфіскації майна – 5 324 (3,0%) осіб. Порівняно із аналогічними показниками за 2001 р. застосування судами покарань майнового характеру зменшилося вдвічі (у 2001 р. до покарань майнового характеру було засуджено 50 599 (25,0%) осіб), що потребує теоретичного осмислення причин такого зменшення.
Питання застосування окремих видів покарань майнового характеру завжди привертали до себе увагу дослідників у галузі кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології. У різні часи цим і суміжним з ними питанням були присвячені праці П.П. Андрушка, Ю.В. Александрова, М.І. Бажанова, Л.В. Багрій-Шахматова, Ю.В. Бауліна, В.М. Веселової, П.А. Вороб’я, І.М. Гальперіна, В.О. Глушкова, В.М. Дерендяєва, В.М. Дрьоміна, О.М. Костенка, П.С. Матишевського, В.Т. Маляренка, І.Л. Марогулової, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, О.С. Міхліна, А.А. Музики, В.В. Сташиса, М.Н. Становського, М.О. Стручкова, В.Я. Тація, В.П. Тихого, В.І. Тютюгіна, О.Г. Фролової, В.Л. Чубарєва, М.Д. Шаргородського, І.В. Шмарова, С.С. Яценка та інших. Однак необхідно зазначити, що незважаючи на досить детальне розроблення аналізованої проблематики в науковій літературі, такі важливі питання, як поняття покарань майнового характеру, їх перелік, зміст та класифікація, особливості призначення, залишаються спірними в науці кримінального права. Не знаходять вони єдиного вирішення і в судовій практиці. Суперечливе вирішення багатьох теоретичних положень кримінально-правової теорії, а також наявність прогалин у чинному кримінальному законодавстві не сприяють єдиному та правильному призначенню покарань майнового характеру. Це підтверджується матеріалами судової практики. У зв’язку з цим виникає необхідність у більш глибокому науковому дослідженні покарань майнового характеру.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000; відповідає напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004- 2009 рр. (затверджено наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р.), а також основним напрямам наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005 – 2007 рр. (рішення Вченої ради від 17 травня 2005 р., протокол № 7).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукова розробка проблем застосування покарань майнового характеру, визначення їх ефективності, формулювання пропозицій щодо удосконалення їх правової регламентації та призначення судами України.
Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:
– сформулювати дефініцію покарань майнового характеру;
– визначити перелік таких покарань та з’ясувати їх роль у системі покарань, передбачених КК України;
– вивчити історію розвитку законодавства, що регламентує застосування покарань майнового характеру;
– провести порівняльний аналіз регламентації покарань майнового характеру за вітчизняним кримінальним законодавством і кримінальним законодавством зарубіжних країн;
– дослідити юридичні ознаки покарань майнового характеру;
– визначити принципи та загальні засади призначення покарань майнового характеру;
– проаналізувати практику призначення покарань майнового характеру;
– розробити пропозиції щодо подальшого удосконалення чинного законодавства та практики застосування покарань майнового характеру.
Об’єктом дослідження є кримінально-правова регламентація покарань за вчинення злочину.
Предметом дослідження є покарання майнового характеру та їх застосування за кримінальним законодавством України.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження, виходячи із поставлених у роботі мети і завдань, автором обраний певний комплекс загальнонаукових, а також спеціальних наукових методів, які забезпечили об’єктивність відображення предмета дослідження і стали основою всебічного аналізу актуальних проблем інституту покарання. Діалектичний метод обумовив розгляд проблем застосування покарання майнового характеру через вивчення більш загальних категорій, таких як покарання, загальні засади призначення покарання (підрозділ 1.1, 3.1). Історико-правовий метод дозволив розглянути витоки та історичні особливості формування норм, які передбачають покарання майнового характеру (підрозділ 1.2, 1.3). Порівняльно-правовий (компаративістський) метод був використаний при порівнянні кримінального законодавства України, яке передбачає покарання майнового характеру з відповідними нормами кримінального законодавства окремих зарубіжних країн (підрозділ 1.3.). За допомогою логіко-юридичного методу були визначені зміст та ознаки покарань майнового характеру (підрозділ 1.1, 2.1 ),
а також виявлені прогалини у юридичних конструкціях кримінально-правових норм (підрозділ 2.2, 3.2). У роботі використано методи конкретно-соціологічних досліджень, зокрема узагальнення судової практики, опитування суддів (підрозділ 2.2, 2.3, 3.1, 3.2).
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників. Нормативною базою роботи стали Конституція України, чинне вітчизняне і зарубіжне кримінальне законодавство, нормативні акти інших галузей права.
Емпіричну базу дослідження становлять: постанови Пленуму Верховного Суду України; результати анкетування респондентів з питань ефективності застосування покарань майнового характеру (150 суддів); дані одержані при вивченні 265 кримінальних справ, розглянутих судами м. Києва, Київської області та Верховним Судом України за період 2001– 2006 рр.; статистичні дані Міністерства юстиції України за період 2001– 2005 рр.; узагальнення судової практики Верховного Суду України за період 2001– 2005 рр.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням покарань майнового характеру, передбачених Кримінальним кодексом України 2001 року (далі КК України). На захист виноситься низка нових концептуальних у теоретичному та прикладному аспектах для юридичної практики положень й, зокрема :

 

вперше:
- в теорії вітчизняного кримінального права сформульовано авторське визначення поняття покарань майнового характеру як заходів державного примусу, які встановлені законом про кримінальну відповідальність і застосовуються за вироком суду до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину та полягають в обмеженні й позбавленні прав засуджених щодо задоволення їхніх майнових інтересів;
- запропоновано розмір штрафу розраховувати виходячи не з одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у кратному розмірі від однієї мінімальної заробітної плати з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину та майнового стану винного, і на підставі цього пропонуються зміни в усі норми Загальної та Особливої частини КК України, в яких йдеться про визначення розміру штрафу;
- наведено вагомі аргументи про те, що фактично штраф є більш суворим покаранням, аніж виправні роботи, оскільки на підставі порівняння каральних елементів (майнові обмеження, правові обмеження, пов’язані із судимістю) покарань у виді штрафу та виправних робіт мінімальні і максимальні розміри штрафу значно перевищують відрахування при відбуванні виправних робіт;
- доведено доцільність скасування законодавчої заборони щодо застосування виправних робіт до засуджених, які не досягли шістнадцяти років (ч. 2 ст. 57 КК), і запропоновано це покарання застосовувати до даної категорії осіб з відповідними змінами у законодавчих нормах;
- запропоновано з метою удосконалення норм щодо застосування покарань військовослужбовцям доповнити ст. 58 КК України частиною третьою такого змісту: у разі неможливості призначити військовослужбовцю покарання у виді службових обмежень, суд призначає покарання у виді штрафу в розмірі від десяти до двадцяти мінімальних заробітних плат або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк;
- обґрунтовано необхідність доповнення Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК України) нормою (п.1 ст. 41) щодо можливості виконання покарання у виді виправних робіт не лише за місцем основної роботи засудженого, а й за сумісництвом;
удосконалено:
- ст. 30 КВК України положенням, яке врегульовує порядок виконання основного покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців у разі, коли до нього приєднується додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
- норму, яка зобов’язує власника підприємства, установи чи організації, де працює засуджений, доводити до відома трудового колективу зміст вироку щодо нього, а ч. 1 ст. 44 КВК України доповнити абзацом п’ятим такого змісту: доводити до відома трудового колективу зміст вироку щодо засудженого до виправних робіт;
отримали подальший розвиток:
- теоретичні положення щодо покарань майнового характеру, які мають власну специфічну мету: для штрафу та конфіскації майна специфічною метою є часткова компенсація як прямої матеріальної шкоди, так і шкоди нематеріального характеру, виправних робіт – часткова компенсація як прямої матеріальної шкоди, так і шкоди нематеріального характеру, що спричинена злочином, пов’язана із залученням засудженого до праці, службового обмеження для військовослужбовців – компенсація спричиненої шкоди, пов’язана з майновим та морально-психологічним впливом на військовослужбовця за вчинений ним злочин;
- положення про доцільність введення у вітчизняне кримінальне законодавство норми, яка б передбачала можливість відстрочки та розстрочки сплати штрафу строком на один рік.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, викладені в роботі, використані:
– у науково-дослідній роботі – як матеріал для подальшого дослідження покарань майнового характеру;
– у правотворчості – для вдосконалення норм кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження № 06 – 19/15–584
від 31.10.2006 р., виданий Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України; довідка Департаменту законодавства про правосуддя, правоохоронну діяльність та боротьбу із злочинністю Міністерства юстиції України № 22– 9/245 від 18.10. 2006 р.);
– у навчальному процесі – при вивченні дисципліни “Кримінальне право” із курсу Загальної частини (акти про впровадження результатів дисертаційного дослідження Київського національного університету внутрішніх справ від 14. 11. 2006 р., Національного авіаційного університету від 10. 03. 2006 р. та від 17. 03 2006р.);
– у правозастосовній діяльності – при обранні судом міри покарання майнового характеру особі, винній у вчиненні конкретного злочину.
Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційного дослідження було оприлюднено на науково-практичних конференціях: VI Міжнародній науково–технічній конференції “Правові засади державотворення України” (м. Київ, квітень 2004р.); Міжнародній науково – практичній конференції “Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (м. Ірпінь, квітень 2004р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2005” ( м. Дніпропетровськ, лютий 2005 р.); V Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених “Політ” (м. Київ, квітень 2005 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” ( м. Київ, травень 2005 р.); VI Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених “Політ” (м.Київ, квітень 2006 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у 11 публікаціях, з яких 5 опубліковано у фахових наукових виданнях, 6 – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів (семи підрозділів), висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 211 сторінок. Основний зміст – 177 сторінок. Список використаних джерел складається із 209 найменувань, викладених на 19 сторінках та 11 додатків на 15 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу, визначено мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, вказуються форми апробації та впровадження здобутих результатів.
Перший розділ “Загальна характеристика покарань майнового характеру” складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 “Поняття та мета покарань майнового характеру” розглядається сутність, мета і характерні ознаки, що притаманні цим покаранням. Констатовано, що покарання майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна) мають самостійне значення в системі покарань.
Покаранням майнового характеру притаманні певні спільні ознаки (основні і додаткові), наявність яких і дозволяє виділити їх в окрему групу. Основною ознакою є те, що головний каральний елемент цих покарань полягає в обмеженні (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців) та позбавленні (конфіскація майна) майнових прав засудженого. Додатковими при застосуванні цих покарань є такі ознаки:
1) засуджені не ізолюються від суспільства і не втрачають соціально-корисних зв’язків з ним; 2) більшою мірою забезпечуються сприятливі умови для ресоціалізації засуджених, що в свою чергу знижує можливість рецидиву злочинів.
Основним за значенням каральним елементом у змісті покарань майнового характеру є майнове стягнення, що призначається засудженому судом. Чим вищий розмір штрафу чи відсоткових відрахувань, частка конфіскованого майна, тим більший буде каральний вплив. Від того, яка сума грошей стягується, яке майно конфіскується, яка його вартість, залежить і репресивна сила та ефективність покарань майнового характеру.
Покарання майнового характеру автор класифікує за наступними критеріями: 1) ступенем суворості та особливостями призначення; 2) суб’єктом, до якого вони застосовуються; 3) можливістю чи неможливістю встановлення на певний строк; 4) можливістю призначення їх неповнолітнім; 5) можливістю заміни одних покарань іншими; 6) можливістю звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Зокрема, за ступенем суворості покарання майнового характеру в системі кримінальних покарань можна розмістити в порядку посилення каральних властивостей: виправні роботи, штраф, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна.
У підрозділі 1.2 “Еволюція покарань майнового характеру у вітчизняному законодавстві” констатовано, що система покарань змінювалась залежно від суспільного, соціально-політичного та економічного устрою держави, а також відповідних змін в ідеології, політиці, етиці, моралі, у виборі основних шляхів, заходів і методів боротьби зі злочинністю.
Аналіз розвитку національного законодавства дозволив автору виділити, умовно, п’ять основних періодів розвитку кримінального законодавства про покарання майнового характеру: а) перший – від Руської Правди XI століття до Литовських статутів – перша половина XVI століття; б) другий – друга половина XVI століття – середина ХІХ століття; в) третій – друга половина ХІХ століття – жовтень 1917 р.; г) четвертий – радянський період – кінець ХХ століття; д) п’ятий – початок ХХІ століття.
Така періодизація покарань майнового характеру – це не тільки історія їх розвитку, а й зміст державної політики у боротьбі зі злочинністю, час прийняття законів, що відображають фундаментальні рішення держави щодо призначення покарань.
Найбільш характерними видами кримінальних покарань майнового характеру були “віра”, “дика віра”, “потік і пограбування”, “вина рядова, панська, злодійська”, “продажа”, “урок”, “пеня”, “головництво”, “нав’язка майна”,“до шкатули військової”, “відшкодування збитків”, “грошові стягнення та опис рухомого майна в державну казну”, “матеріальна відповідальність за збитки завдані поміщикам”, поновлення, а при неможливості відшкодування завданих збитків, конфіскація всього або частини майна, примусові роботи без утримання в місцях позбавлення волі, штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна тощо.
Історія покарань майнового характеру втілюється в конкретні поняття кримінально-правової думки, погляди, переконання, а тому має враховуватися у законотворчій діяльності та в практиці судів.
У підрозділі 1.3 “Покарання майнового характеру у кримінальному законодавстві зарубіжних країн” зазначається, що найбільш поширеними покараннями майнового характеру у зарубіжних країнах, зокрема: Великобританії, Австрії, США, Японії, Польщі, ФРН, Швейцарії, Франції, Іспанії є штраф та конфіскація майна. Правове регулювання штрафу в кримінальному законодавстві зазначених країн має певну спільність з правовим регулюванням штрафу у вітчизняному законодавстві: визначення мінімального і максимального розміру штрафу; врахування матеріального стану засудженого при призначенні штрафу; заміна у випадку несплати штрафу іншим покаранням тощо. Водночас спостерігаються і певні відмінності, зокрема довільність у визначеності штрафу судом; можливості сплати штрафу іншими особами; можливості розстрочки сплати штрафу. Здобувач вказує на недоцільність використання норм англійського законодавства, де суд відразу визначає строк позбавлення волі як альтернативного покарання, який має відбути засуджений, якщо штраф не буде сплачений.
Також в роботі стверджується, що проявом гуманізму є розстрочка виплати штрафу з подовженням строків виплати (за законодавством США), що може бути запозичене українським законодавцем. Інститут конфіскації за КК України і зарубіжних країн у багатьох випадках подібний, але є і певні відмінності. Конфіскація майна у кримінальному законодавстві зарубіжних країн передбачається як спеціальний захід впливу на злочинця.
Так у Кримінальних кодексах США, ФРН, Швейцарії передбачається спеціальна конфіскація майна (майнових вигод), конфіскація знарядь і засобів скоєння злочину, а загальна конфіскація майна відсутня. Автор вказує, що суттєвим є те, що Кримінальними кодексами Польщі і ФРН передбачено положення, коли при призначенні конфіскації враховуються інтереси потерпілих, що не передбачено кримінальним законодавством України.
Другий розділ “Покарання майнового характеру в сучасному кримінальному законодавстві України” складається із двох підрозділів.
Підрозділ 2.1 “Юридична характеристика покарань майнового характеру” присвячений кримінально-правовій характеристиці покарань майнового характеру.
Визначається, що штраф це – покарання, яке призначається вироком суду особі, визнаній винною у вчиненні злочину і виражається в фінансовому обмеженні її майнових інтересів. Автор аргументовано доводить, що зміни в суспільному розвитку країни, зокрема в соціальній та економічній сферах, викликали нагальну потребу перегляду змісту санкцій щодо визначення розміру штрафу. Доведена необхідність для забезпечення стабільності закону про кримінальну відповідальність вирішити питання про введення в чинне законодавство України положення про визначення розміру штрафу у кратному розмірі від однієї мінімальної заробітної плати. У зв’язку з цим запропонована нова редакція ст. 53 КК України. Автор пропонує привести у відповідність порядок заміни штрафу на громадські роботи, що знайшло відображення у новій редакції ч. 2 ст. 56 КК.
Зроблено висновок, що виправні роботи – це захід державного примусу, який встановлюється судом на певний строк і виражається в процентному грошовому відрахуванні із заробітної плати засудженого. Для усунення недостатньої регламентованості участі громадськості і трудового колективу у проведенні виховної роботи із засудженими до виправних робіт запропоновано в кримінально-виконавчому законодавстві передбачити норму, яка б зобов’язувала власника підприємства, установи, організації, де працює засуджений, доводити до відома трудового колективу зміст вироку щодо нього, та ч. 1. ст. 44 КВК доповнити абзацом п’ятим : “доводити до відома трудового колективу зміст вироку щодо засудженого”. Службові обмеження для військовослужбовців визначаються як захід державного примусу, який полягає у відрахуванні в доход держави у межах від десяти до двадцяти відсотків грошового забезпечення військовослужбовця, визнаного винним у вчиненні злочину, носить комбінований характер і за своєю суттю представляє собою штраф у розстрочку та специфічний вид виправних робіт.
У зв’язку з невирішеністю у кримінальному законодавстві України питання про дії суду у випадках, якщо покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців не може бути застосоване до останніх, запропоновано відповідні зміни до ст. 58 КК України.
Характерними ознаками покарання у виді конфіскації майна є: призначення її лише як додаткового покарання; примусове і безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого; встановлення за тяжкі та особливо тяжкі злочини, вчинені з корисливих мотивів; конфіскація може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в санкціях норм Особливої частини КК України.
У дослідженні підкреслено, що при застосуванні покарань майнового характеру реалізуються ті правообмеження, які не властиві покаранням, пов’язаним з обмеженням та позбавленням волі, завдяки чому підвищується ефективність покарань в цілому.
У підрозділі 2.2 “Застосування покарань майнового характеру щодо окремих видів злочинів: проблеми формування санкцій” досліджується ефективність кримінально-правової регламентації покарань майнового характеру за КК України. У КК України 2001 р. значно збільшена кількість санкцій, в яких передбачено можливість призначення покарань майнового характеру. Це досягнуто, як за рахунок криміналізації нових суспільно небезпечних діянь, так і в результаті введення таких покарань в санкціях за злочини, які раніше їх не містили.
Проведене дослідження показало, що з 1501 санкції кримінально-правових норм Особливої частини КК України покарання майнового характеру передбачені в 445 (29, 6%) санкціях. Серед покарань даної групи штраф передбачений у 228 (51, 2%) санкціях, виправні роботи – у 117 (26, 3%) санкціях, службові обмеження для військовослужбовців – у 10 (2, 3%) санкціях, конфіскація майна – у 90 санкціях (загальна – 38 (8,5%), спеціальна – у 52 (11,7%) санкціях.
Аналіз Особливої частини КК України дозволяє зробити висновок, що покарання майнового характеру переважно передбачені за: злочини у сфері господарської діяльності – 81(18,2%) санкція; злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина – 64 (14,3%) санкції; злочини проти власності – 36 (8,0%) санкцій; злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту – 31 (6,9%) санкція; злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення – 30 (6,7%) санкцій; злочини проти життя та здоров’я особи – 28 (6,2%) санкцій.
Аналізуючи норми, в яких штраф виступає у якості альтернативи іншим видам покарань, автор пропонує розмір штрафу співвідносити із строком позбавлення волі.
При вчиненні злочинів з корисливих мотивів розмір штрафу має збільшуватися удвічі. При цьому, за такі злочини, як грабіж, розбій, вимагання, шахрайство та інші злочини, які вчинені з корисливих мотивів, штраф має виступати як додаткове покарання до позбавлення волі. Водночас таке правило не можна застосовувати при призначенні більш м’якого покарання. Доцільно розширити кількість санкцій в яких буде передбачений штраф за вчинення злочинів в сфері економіки. Вилучення у засудженого частини прибутку шляхом застосування штрафної санкції буде мати каральне значення і виховний характер впливу. Розмір штрафу слід визначати пропорційно доходам винної особи. У дослідженні стверджується, що виправні роботи доцільно встановити в санкціях за злочини, передбачені ч.1 ст. 248 КК “Незаконне полювання”, ч.1 ст. 249 КК “Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом”, ч.1 ст. 253 КК “Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля”, ст. 254 КК “Безгосподарське використання земель”. Ці злочини не становлять великої суспільної небезпеки. Крім того, в ряді випадків застосування покарань у виді обмеження або позбавлення волі до осіб, які працюють і вчинили дані злочини є недоцільним.
Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців закріплено, зокрема в санкціях за злочини, передбачені розділом ХІХ Особливої частини КК “Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)”: ч. 1 ст. 402, ч.1 ст. 403, ч. 1 ст. 404, ч. 2 ст. 407, ч. 1 ст. 411, ч. 1 ст. 412, ч. 1 ст. 414, ч. 1 ст. 423, ч. 1 ст. 425, ч. 1 ст. 426 КК. Аналіз законодавства дозволяє зробити висновок, що за ці злочини в 30% санкцій службові обмеження для військовослужбовців закріплені з позбавленням волі на певний строк.
Аналіз кримінального законодавства свідчить, що конфіскація майна встановлена переважно за: злочини в сфері господарської діяльності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення, проти власності, у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку та проти довкілля. Законодавець у 38 санкціях передбачив загальну конфіскацію майна, а у 52 санкціях – спеціальну конфіскацію. КК України містить норми, які встановлюють відповідальність за тяжкі та особливо тяжкі злочини і які можуть бути вчинені з корисливих мотивів, але вони не передбачають конфіскацію майна. Така позиція законодавця видається непослідовною і суперечить ч. 2 ст. 59 КК України, згідно з якою конфіскація майна встановлюється за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, що носять корисливий характер. Отже, автор вважає, що резерви подальшого збільшення числа санкцій, в яких можуть бути встановлені покарання майнового характеру, ще не вичерпані.
Третій розділ “Призначення покарань майнового характеру” складається із двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 “Загальні засади призначення покарань майнового характеру” характеризуються загальні засади, принципи та специфіка призначення покарань майнового характеру.
Автором зроблений висновок про певні особливості врахування принципів і загальних засад призначення покарання при застосуванні судами до засуджених покарань майнового характеру.
При призначенні покарань майнового характеру принцип законності забезпечується виконанням нормативних приписів з обов’язковим урахуванням їх особливостей. Зокрема, конфіскація майна не може бути призначена без призначення основного покарання, а штраф може бути застосований як основне, так і додаткове покарання; за вчинення одного злочину засудженому може бути призначене лише одне покарання майнового характеру; неприпустимо як зменшення розміру штрафу нижче тієї межі, яка передбачена в нормі Загальної частини КК України, так і збільшення межі, зазначеної в санкціях Особливої частини КК України; лише з урахуванням особи винного може бути забезпечена ефективність призначення покарань майнового характеру; конфіскація майна застосовується лише за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, вчиненого з корисливих мотивів; застосування всіх покарань майнового характеру обмежено категорією певних суб’єктів.
Реалізація принципу визначеності та обґрунтованості покарання при призначенні засудженому покарань майнового характеру вимагає від судових органів необхідної мотивації обрання засудженому покарання із точною вказівкою як виду, так і його строку і має свої особливості. Так при призначенні штрафу суди мають зазначити відповідний розмір штрафу у національній валюті (а не обмежуватися вказівкою на розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що підлягає стягненню). Призначаючи покарання у виді виправних робіт чи службового обмеження для військовослужбовців, суд зобов’язаний чітко визначити розмір відрахувань із заробітку або грошового забезпечення засудженого. Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для скасування вироку. Застосовуючи до засудженого конфіскацію майна, суд обов’язково зазначає, чи конфіскується все майно або його частина. Принцип гуманізму призначення покарання полягає в тому, що застосування покарань майнового характеру не повинно приводити засудженого до стану повного позбавлення майна або основних соціальних благ. На реалізацію цього принципу в законі прямо зазначено, що штраф визначається з урахуванням матеріального стану винного (ч. 2 ст. 53 КК), законом передбачений перелік майна, що не підлягає конфіскації. Принципу справедливості відповідають положення закону та практика превалюючого призначення покарань майнового характеру за злочини, які відрізняються від інших корисливим мотивом. Відсутність такого мотиву є підставою для незастосування судом цих покарань.
У підрозділі 3.2 “Практика призначення покарань майнового характеру” досліджені особливості призначення покарань майнового характеру, визначені прогалини в законодавстві та сформульовані основні напрямки для їх усунення.
Аналіз судової статистики свідчить, що з кожним роком зростає кількість вироків, в яких суди застосовують штраф. Порівняно з 2001 р. частка засуджених, яким було призначено це покарання, збільшилася вдвічі. Якщо в 2001 р. штраф був призначений 6 254 (3,1%), то в 2005 р. – 11 576 (6,67%) засудженим. У дослідженні підкреслюється, що розширення призначення судами штрафу заслуговує на схвалення, особливо коли це покарання застосовується в альтернативі позбавлення волі на певний строк. В останні роки значно зменшилася частка засуджених до виправних робіт. Якщо в 1998 р. до виправних робіт було засуджено 11,5% осіб, то в 1999 р. – 9,8; 2000 р. – 7,7%; 2001р. – 5,1%, 2002 р. – 2,3% ; 2003 р. – 1,6%, 2004 р. – 1,4%, а в 2005 р. – 1,2%. На думку респондентів до найбільш поширених причин незастосування судами виправних робіт відносяться: безробіття (24,6%); нелегітимність оформлення на роботі засуджених згідно з трудовим законодавством (32,6%); відсутність спеціалізованих установ для виконання виправних робіт (42,8%).
З моменту реформування кримінального законодавства України і введення в систему покарань службових обмежень для військовослужбовців частка засуджених до цього покарання залишається майже незмінною. Показники застосування цього покарання дорівнюють 0,02 – 0,03% від загальної кількості засуджених. На практиці виникають певні ускладнення під час виконання засудженими умов службового обмеження при призначенні одночасно з додатковими покараннями, зокрема позбавленням права обіймати певну посаду. Проблеми спричинені тим, що стосовно засудженого до цього основного покарання командування військових підрозділів видають наказ про встановлення військовослужбовцю визначених в ст. 58 КК правообмежень. При цьому залишається без виконання додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду, що є підставою для притягнення осіб до кримінальної відповідальності за невиконання вироку. З метою удосконалення порядку виконання основного покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців при призначенні судом як додаткового покарання позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю автор пропонує доповнити ст. 30 КВК України відповідними положеннями.
Дані судової статистики свідчать, що конфіскація майна застосовується судами України в середньому до 1/5 від загальної кількості всіх засуджених. Причинами незастосування конфіскації майна при опитуванні суддів переважають такі: складність процесуальних вимог щодо виявлення майна засудженого – 40,0%; відсутність стабільної юридичної практики – 22,6%; однобічність і неповно та в збиранні доказів – 20,0%; неясність і суперечливість законодавства – 17,4%. Невиконання вимог кримінального законодавства в частині застосування конфіскації майна, певною мірою, пов’язано з істотними недоліками, що мають місце на стадії досудового слідства щодо корисливих злочинів, за вчинення яких передбачено це додаткове покарання. Зокрема, не завжди виконуються вимоги статей 125 і 126 КПК України про забезпечення можливої конфіскації майна шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного.
ВИСНОВКИ
У висновках підсумовуються основні результати дослідження, формулюються пропозиції та рекомендації щодо шляхів удосконалення законодавства та практики застосування покарань майнового характеру з метою підвищення їх ефективності.
Головними з них є такі:
1. Установлено, що на сучасному етапі розбудови правової держави в Україні значну роль в протидії злочинам виконують саме покарання майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна). Цим покаранням притаманні певні спільні ознаки (основні і додаткові), наявність яких і дозволяє виділити їх в окрему групу. Основним каральним елементом виступають майнові обмеження. Пропонується авторське визначення поняття покарань майнового характеру як заходів державного примусу, які встановлені законом про кримінальну відповідальність і застосовуються за вироком суду до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину та полягають в обмеженні й позбавленні прав засуджених щодо задоволення їхніх майнових інтересів.
2. Доцільно статтю 53 КК України викласти у такій редакції:
1.“Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.
2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного у межах від одного мінімального розміру заробітної плати до ста мінімальних розмірів заробітних плат, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.
4. У разі неможливості сплатити штраф суд може застосувати відстрочку або розстрочку його сплати на строк до одного року.
5. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: вісімдесят годин громадських робіт за одну мінімальну заробітну плату, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за одну мінімальну заробітну плату, але на строк не більше двох років”.
3. Для приведення у відповідність чинних положень ч. 4 ст. 53 та ч. 2 ст. 56 КК України при вирішенні питання щодо заміни штрафу іншими покараннями, пропонується ч. 2 ст. 56 викласти в наступній редакції: “громадські роботи встановлюються на строк від вісімдесяти до дев’ятисот шістдесяти годин і відбуваються не більше як чотири години на день”.
4. Пропонується вилучити із ч. 2 ст. 57 КК України слова “до осіб, що не досягли шістнадцяти років”, а ч. 2 ст. 100 КК України викласти в такій редакції: “Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року”.
Доцільно доповнити п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання” абзацом такого змісту: “До неповнолітніх, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років застосування виправних робіт є можливим у тому разі, коли суд визнає недоцільним застосування інших кримінально-правових заходів”.
5. Обґрунтовано необхідність доповнення п.1 ст. 41 КВК України положенням про можливість виконання покарання у виді виправних робіт не лише за місцем основної роботи засудженого, а й за сумісництвом у наступній редакції: “покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого і за сумісництвом”.
6. У разі неможливості відбування покарання у виді виправних робіт пропонується ч. 5 ст. 42 КВК України після слів “ постановлення вироку суду” доповнити словами: “та у випадках реорганізації, ліквідації юридичної особи або в інших випадках неможливості відбування покарання ” … .
7. Для усунення суперечностей диспозицій ч. 2 ст. 57 та санкції ч.1ст. 374 КК пропонується: виключити з ч. 1 ст. 374 КК слова “або виправними роботами на строк до двох років”, оскільки дане покарання не може бути застосоване до особи, яка виступає спеціальним суб’єктом у даному складі злочину.
8. Пропонується доповнити ст. 58 КК України частинами 3 і 4 у такій редакції:
“3. Призначаючи службові обмеження для військовослужбовців, суд може враховувати клопотання командування та колективу військового підрозділу де проходить службу підсудний про можливість чи неможливість застосування цього виду покарання.
4. У разі неможливості призначити військовослужбовцю покарання у виді службових обмежень, суд призначає покарання у виді штрафу в розмірі від десяти до двадцяти мінімальних заробітних плат або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк”.
9. Для забезпечення подальшого розвитку положення щодо удосконалення порядку виконання основного покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців при призначенні судом як додаткового покарання позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю необхідно ч. 2 ст. 30 КВК України доповнити абзацом такого змісту :
“У тих випадках, якщо покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю призначене як додаткове покарання до службового обмеження для військовослужбовців, його виконання здійснюється командиром військової частини, де проходить службу військовослужбовець, одночасно із основним покаранням. У разі неможливості забезпечення виконання покарань у виді службових обмежень для військовослужбовців, командир військової частини звертається до суду з клопотанням про заміну призначених покарань у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 58 КК України”.
10. Обґрунтована доцільність встановлення в санкціях норм: штрафу як основного покарання до статей 123, 124, 128, 164, 165, ч. 1 ст. 224, ст. 335 КК України; штрафу як додаткового покарання – ч. 2 ст. 146 КК, ч. 1 ст. 233, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266 КК України; виправних робіт – ч. ч. 1, 2 ст. 248, ч.ч.1,2 ст. 249, ч. 1 ст. 253, ст. 254; конфіскації майна як додаткового факультативного покарання – ч.ч. 2, 3 ст. 149, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 330, ч.ч. 2,3 ст. 423 КК України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Козирєва В.П. Штраф за кримінальним законодавством зарубіжних країн // Науковий вісник Національної академії ДПС України (економіка, право). – № 5(27). – 2004. – С. 276 – 282.
2. Козирєва В.П. Штраф як кримінальне покарання за національним законодавством Європейських країн. Правові засади державотворення України: Матеріали VI Міжнародної науково – технічної конференції “Авіа – 2004”.
– Т. 6. – К. : НАУ, 2004. – С. 6.33 – 6.36.
3. Козирєва В.П. Аналіз конфіскації майна у кримінальному законодавстві зарубіжних країн. Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу: Матеріали Міжнародної науково–практичної конференції. Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – С. 210 – 212.
4. Козирєва В.П. Майнові покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців. Матеріали VIII Міжнародної науково – практичної конференції “Наука і освіта 2005”. – Т. 46. – Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 61 – 62.
5. Козирєва В.П. Ефективність застосування майнових покарань // Право і безпека. – Харків: Національний університет внутрішніх справ. – 2005. – Т. 4. – № 1. – С.128 – 130.
6. Козирєва В.П. Майнові покарання в структурі судової статистики України. ПОЛІТ. Матеріали V Міжнародної наукової конференції студентів та молодих учених. – К.: НАУ, 2005. – С. 533.
7. Козирєва В.П. Майнові покарання як альтернатива позбавлення волі. Другі юридичні читання. Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005. С. 217– 220.
8. Козирєва В.П. Конфіскація майна: теорія і практика застосування
// Право України. – 2006. – № 1. – С. 98 –104.
9. Козирєва В.П. Кримінальні покарання майнового характеру: сутність, мета, практика застосування // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 4. – С. 140 – 145.
10. Козирєва В.П. Шляхи удосконалення застосування кримінальних покарань майнового характеру. ПОЛІТ. Матеріали VI Міжнародної наукової конференції студентів та молодих учених. – К. : НАУ, 2006. – С. 535.
11. Козирєва В.П. Еволюція кримінальних покарань майнового характеру у вітчизняному законодавстві // Підприємництво, господарство і право. – 2006. –
№ 5. – С. 122 – 127.

 

АНОТАЦІЯ
Козирєва В.П. Кримінальні покарання майнового характеру за законодавством України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право. Київський національний університет внутрішніх справ України, Київ, 2007.
Дисертація присвячена розгляду питань теорії та практики призначення покарань майнового характеру за кримінальним законодавством України.
У роботі досліджуються сутність та мета покарань майнового характеру, наводяться їх визначення. Аналізується історія розвитку цих покарань у вітчизняному законодавстві.
Здійснюється порівняльний аналіз покарань майнового характеру у кримінальному законодавстві окремих європейських країн, США та Японії. Значна увага приділена юридичному аналізу покарань майнового характеру, їх співвідношенню між собою і злочинів, за які можливе їх призначення на практиці. До покарань майнового характеру пропонується віднести штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскацію майна.
За результатами дослідження сформульовано ряд теоретичних висновків та внесено пропозиції щодо вдосконалення правової регламентації та призначення покарань майнового характеру за кримінальним законодавством України.
Ключові слова: кримінальні покарання майнового характеру, призначення покарань майнового характеру, застосування покарань майнового характеру, штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація.

АННОТАЦИЯ
Козырева В.П. Уголовные наказания имущественного характера по законодательству Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно – исполнительное право. Киевский национальный университет внутренних дел. – Киев, 2007.
Диссертация посвящена рассмотрению вопросов теории и практики применения наказаний имущественного характера за уголовным законодательством Украины. В работе исследуются сущность и цели наказаний имущественного характера, история развития этих наказаний в отечественном законодательстве, практика применения наказаний имущественного характера в уголовном законодательстве зарубежных стран. Автором дано определение наказаний имущественного характера, как средств государственного принуждения, которые установлены уголовным законом и применяются по приговору суда к лицам, признанным виновными в совершении преступления и состоят в ограничении прав осужденных относительно удовлетворения их имущественных интересов. Наказаниям имущественного характера присущие определенные общие признаки (основные и дополнительные), наличие которых и позволяет выделить их в отдельную группу. Основным признаком является то, что главный карательный элемент этих наказаний состоит в ограничении (штраф, исправительные работы, служебные ограничения для военнослужащих) и лишении (конфискация имущества) имущественных прав осужденного. Дополнительные признаки следующие: 1) при применении этих наказаний, осужденные не изолируются от общества и не теряют социально-полезных связей с ним; 2) при применении этих наказаний значительно лучше обеспечиваются благоприятные условия для ресоциализации осужденных, что в свою очередь, снижает возможность рецидива преступлений. Предлагается к этим наказаниям отнести: штраф, исправительные работы, служебные ограничения для военнослужащих, конфискацию имущества.
Доказано, что наказания имущественного характера имеют специфические цели. Они детализируют намерения государства в случае применения конкретного наказания имущественного характера. Так, для штрафа и конфискации имущества специфической целью является частичная компенсация, как прямого материального вреда, так и вреда нематериального характера; исправительных работ – частичная компенсация, как прямого материального вреда, так и вреда нематериального характера, который наступает в связи с совершением преступления, связанного с привлечением осужденного к работе; служебного ограничения для военнослужащих – компенсация вызванного вреда, связанная с имущественным и нравственно-психологическим влиянием на военнослужащего за содеянное им преступление.
Большое внимание уделено юридическому анализу наказаний имущественного характера, соотношению между собой и анализу преступлений, за которые они могут быть назначены, практике их применения. Отмечается, что штраф занимает первое место среди наказаний имущественного характера.С целью стабилизации уголовного законодательства предлагается размер штрафа исчислять в кратности к одному размеру минимальной заработной плате, а также ввести отсрочку и рассрочку оплаты штрафа. Вносятся предложения по усовершенствованию применения наказания служебных ограничений для военнослужащих, применению исправительных работ к лицам, которые совершили преступления в возрасте от 14 – 16 лет. Рассматриваются общие и специальные начала применения наказаний имущественного характера судами Украины.
По результатам исследования сформулировано ряд выводов, предложений и рекомендаций, направленных на усовершенствование наказаний имущественного характера по законодательству Украины.
Ключевые слова: наказания имущественного характера, назначение наказаний имущественного характера, применение наказаний имущественного характера, штраф, исправительные работы, служебные ограничения для военнослужащих, конфискация.

SUMMARY
Kozyreva V. P. “Criminal sanctions of property nature under the legislation of Ukraine”. Manuscript.
Thesis for a candidate’s degree in law science in the specialty: criminal law and criminology; criminal executive law. – Kyiv National University of Internal Affairs. –Kyiv, 2007.
The thesis is dedicated to review of theoretical and practical issues related to criminal sanctions of property nature under the new legislation of Ukraine.
The essence and the aim of property imposition have been examined.The history of development of this type of sanctions in national legislation has been analyzed. A comparative analysis of property sanctions imposition in criminal legislations of separate European countries, the USA and Japan has been performed.
Great attention is paid to legal analysis of property sanctions, their interrelation and crimes, which are subject to their practical application. Fine, community service, restrictions for servicemen, property confiscation are offered to be assigned to property sanctions.
Based on the results of this research, a number of theoretical conclusions have been enunciated, and recommendations as for improvement of legal regulations and imposition of property sanctions under the criminal legislation of Ukraine have been proposed.
Key words: criminal sanctions of property nature, imposition of property nature criminal sanctions, application of property nature criminal sanctions, fine, community service, seizure.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking