Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ І НАРОДНОГО ЗДОРОВ'Я

 

ЛИТВИН Олександр Петрович
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ І НАРОДНОГО ЗДОРОВ'Я
   

 

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Київ -1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському інституті внутрішніх справ (Міністерства внутрішніх справ України).

Науковий консультант:
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент АПрН України
Лановенко Ігор Петрович, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:
1. Доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, заслужений діяч науки і техніки України
Михайленко Петро Петрович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри кримінального права.
2. Доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Глушков Валерій Олександрович, Міжвідомчій науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, начальник відділу.
3. Доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Туркевич Інна Костянтинівна, Інститут адвокатури при Київському
університеті імені Тараса Шевченка, завідуюча кафедрою.

 

Провідна установа:
Одеська державна юридична академія Міносвіти України, кафедра кримінального права, м. Одеса.

Захист відбудеться "26" травня 1999 р. о "15" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України (252001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України (252001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

 

Автореферат розісланий "23" квітня 1999 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук Кучеренко І.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Геополітичні зміни в сучасному світі, які відбулися після розпаду Радянського Союзу, соціально-політична нестабільність, міжнаціональні та міжетнічні конфлікти в ряді країн Азії, Африки, Східної Європи призвели до значного росту нелегальної міграції, контрабанди зброї, радіоактивних матеріалів і наркотиків через державний кордон України. Зростання організованої злочинності в Україні ставить під загрозу життя та здоров’я громадян, недоторканість державної, колективної та приватної власності.
Побудова демократичного суспільства в Україні нерозривно пов’язана з подальшим удосконаленням правової основи і забезпеченням відповідного правопорядку. Підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів значною мірою залежить від рівня теоретичної і професійної підготовки правоохоронців, їхнього вміння правильно застосовувати чинне законодавство та проявляти активність і цілеспрямованість у боротьбі зі злочинністю, дотримуючись конституційних принципів України.
При вирішенні цих складних завдань особливо важливого значення набувають проблеми боротьби з незаконним володінням, поводженням та іншими діями з загальнонебезпечними предметами?. Підвищена суспільна небезпека таких злочинів пояснюється тим, що незаконне заволодіння і використання загальнонебезпечних предметів, введення їх у обіг, вивезення або протиправне ввезення на територію України, приховування інформації про їх загальну небезпеку тощо призводять до збільшення кількості тяжких посягань на життя і здоров’я громадян, насильницьких та корисливо-насильницьких діянь.
Злочини, які скоюються проти громадської безпеки і народного здоров’я, перетворюють життя і здоров’я людей, державну, громадську і приватну власність в потенційні об’єкти завдання різного ступеня шкоди.
Зростає кількість проявів терористичного характеру, направлених на демонстративне знищення матеріальних цінностей конкурентів, тероризацію населення окремих регіонів України. При цьому фактично жоден із тяжких злочинів не скоюється без використання вогнестрільної зброї або вибухових речовин (пристроїв). Незаконний обіг прекурсорів, наркотичних і психотропних речовин ускладнює криміногенну обстановку, а все разом взяте викликає у громадян України відчуття незахищеності, страху, саме тому небезпека злочинів, які передбачені статтями 221 -225, 2271, 2272, 2282 - 2298, 22911-22920 КК, є, по суті, глобальною і свідчить про те, що досліджувана проблема — це одна із складових компонентів у боротьбі з організованою злочинністю. А забезпечення загальної безпеки громадян, зокрема і засобами кримінального права, посідає одне з пріоритетних напрямків не лише для окремо взятої держави, а й на міжнародному рівні в цілому. Особливо це стосується питань боротьби з нелегальною торгівлею предметами озброєння і наркобізнесом. Тому невипадково, що цій проблемі все більше уваги приділяє ООН, а також численні регіональні міжнародні організації.
Окремі питання відповідальності за порушення спеціальних правил безпеки збереження і поводження з загальнонебезпечними предметами досліджували в своїх роботах багато криміналістів нашої країни та ближнього зарубіжжя: Л.Н. Анісімов, В.І. Борисов, В.А. Владимиров, І.І. Горєлік, М.С. Грінберг, П.С. Дагель, П.М. Даньшин, М.А. Єфімов, М.І. Загородников, А.Ф. Зелінський, О.М. Ігнатов, К.А. Карпович, В.Ф. Кириченко, М.І. Ковальов, І.Я. Козаченко, Б.О. Куринов, І.П. Лановенко, Ю.І. Ляпунов, П.С. Матишевський, Н.А, Мірошніченко, А.А. Музика, Б.А. Протченко, І.Н. П’ятницька, А.Б Сахаров, В.М. Смітієнко, В.П. Тихий, Ю.М. Ткачевський, Є.Ф. Фесенко, С.С. Яценко й ін. Вказані проблеми розглядались в докторських дисертаціях при аналізі злочинів у сфері охорони безпеки виробництва (В.І. Борисов), злочинів, небезпечних для життя і здоров’я (І.І. Горєлік), злочинів у сфері взаємодії людини і техніки (М.С. Грінберг), транспортних злочинів (Б.О. Куринов), злочинів проти трудових прав і безпеки виробництва (І.П. Лановенко), злочинів проти громадської безпеки (П.С. Матишевський, В.П. Тихий). Окрім цього, в останній час у КК України введені вісім нових складів злочинів проти громадської безпеки (статті 2271, 2272, 2282 - 2287), причому до трьох з них вже внесені зміни (статті 2271, 2272, 2285), дев’ять нових складів злочинів доповнили групу злочинів проти народного здоров’я — статті 22912-22920, один склад злочину виключений - 2299, доповнено десять раніше діючих статей (статті 229 - 2298, 22911). В інших роботах, наприклад, про кримінально-правову охорону громадського правопорядку (І. П. Даньшин), про відповідальність за транспортні злочини (В. В. Лук’янов) та злочини проти безпеки виробництва і народного здоров’я, розглядались питання, які стосуються розподілу глави X КК України на зазначені групи злочинів і відмежування їх від злочинів проти громадської безпеки. В роботах, присвячених охороні громадської безпеки, як правило, загострювалась увага на аналізі лише окремо взятих складів злочинів, а найбільш грунтовна з них написана дванадцять років тому (В.П. Тихий).
Більшість із названих робіт охоплює або занадто широке коло питань, які стосуються глави X КК в цілому, або, навпаки, занадто вузьке. Деякі аспекти в цих дослідженнях висвітлені фрагментарно і не знайшли теоретичного обгрунтування; інші - залишаються спірними, і не тільки не вичерпали теми, але й поставили цілий ряд нових питань, які потребують подальшого перегляду, обмірковування, конкретизації, а багато з проблем взагалі не знайшли свого відповідного теоретичного обгрунтування.
Сьогодні ще не розроблене і не визначене поняття загальної безпеки, яке потребує конкретизації і кримінально-правової охорони: більшість складів злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я не відповідають іншим безпосереднім об’єктам тих громадських відносин, які покликані охороняти норми закону.
Немає також чітких ознак злочинів з подвійною формою вини; не проведене розмежування невинного заподіяння шкоди та злочинів, скоєних з необережності; не розглядались питання класифікації спеціальних суб’єктів; недосконалими є і норми, які передбачають звільнення від кримінальної відповідальності; немає єдності в питаннях криміналізації і декриміналізації діянь. Все це породжує ускладнення при кваліфікації не лише конкретних злочинів, але і при застосуванні кримінального законодавства в сфері охорони загальної безпеки. Виникають проблеми і в попередженні вказаних злочинів, що призводить, в певних випадках, до послаблення боротьби з тяжкими насильницькими і корисливо-насильницькими злочинами.
Вирішення цих питань сприятиме подальшому розвитку науки кримінального права, підвищенню ефективності боротьби з означеними злочинами. Пропозиції, що містяться в дисертації з удосконалення законодавства, можуть бути використані під час прийняття нового Кримінального кодексу України. Дисертаційне дослідження безпосередньо націлене на вирішення конкретних завдань реформи кримінального законодавства. Зазначене дає підстави для висновку про те, що дослідження присвячене виключно актуальній проблемі сучасності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось згідно з планом науково-дослідних робіт відділу організації наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України і відповідно до Концепції розвитку законодавства України на період 1996-2005 роки та орієнтовної програми законопроектних робіт в Україні на період 1996-2005 роки, а також головних напрямків діяльності Міністерства внутрішніх справ України, визначених Комплексною цільовою програмою боротьби із злочинністю на 1996-2000 рр., що була затверджена Указом Президента України від 17.09.96 р. за №837/96. (Тема докторської дисертації затверджена вченою радою НАВСУ 9 березня 1995 р., Протокол № 6).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексній розробці кримінально-правових засобів боротьби зі злочинним поводженням з загальнонебезпечними предметами, формулюванні на цій основі науково-обгрунтованих пропозицій щодо чинного законодавства, а також практичних рекомендацій у сфері боротьби з означеними злочинами, згідно з новим Кримінальним кодексом України, проекти якого потребують подальшої розробки. Зрештою, концептуальною метою дослідження є сприяння конкретному вирішенню питань відповідальності за злочини, посягаючі на громадську безпеку і народне здоров’я.
Відповідно до поставленої мети сформульовані такі основні завдання дослідження:
— дати поняття злочинів, які порушують правила громадської безпеки, спеціальної безпеки, а також злочинів, що створюють загальну небезпеку.
— проаналізувати чинне кримінальне законодавство, що передбачає відповідальність за посягання на громадську безпеку і народне здоров’я;
— розкрити загальну небезпечність злочинів, передбачених статтями 221-225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК;
— дати визначення поняття “злочини проти загальної безпеки”;
— з’ясувати тенденції сучасної злочинності в Україні;
— проаналізувати існуючі в юридичній літературі визначення і види безпеки, і на основі використання їх категорій дати поняття загальної безпеки;
— здійснити відмежування злочинів, які становлять підвищену небезпеку (гл. X КК), від особливо небезпечних злочинів проти держави (гл. I КК) і військових злочинів (гл. XI КК);
— проаналізувати відносини громадської безпеки і народного здоров’я, на основі чого аргументувати необхідність виділення в Особливій частині КК самостійної глави “Злочини проти загальної безпеки”;
— здійснити класифікацію складів злочинів за ознаками об’єктів, які охороняються;
— обгрунтувати доцільність введення у КК України поняття “загальна безпека”, як бажаний і необхідний стан усіх членів суспільства, державних, колективних підприємств, установ, організацій і громадських структур;
— з’ясувати загальні і видові ознаки предметів злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я, показати їх відмінність від джерел підвищеної небезпеки;
— проаналізувати ознаки спеціальних суб’єктів, вказаних у чинному законодавстві, що передбачає відповідальність за злочини у сфері боротьби з діяннями, зазначеними статтями 221-225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК;
— розглянути підстави, умови і вимоги, що ставляться законодавцем до осіб, які можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності за протиправне володіння, поводження та інші дії (бездіяльність) з загальнонебезпечними предметами, і внести пропозиції з їх удосконалення;
— розкрити проблему удосконалення кримінального законодавства, пов’язавши з питаннями криміналізації і декриміналізації діянь, з урахуванням співвідношень формальних і оціночних моментів у нормах, які змінюються або знов приймаються;
— виробити оптимальний підхід до практичного застосування загальних ознак кваліфікації і класифікації злочинів.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням за обраною темою, а саме основних кримінально-правових проблем відповідальності за злочини у сфері незаконного володіння предметами озброєння, поводження з радіоактивними матеріалами, обігу наркотичних засобів та їх попередження, що є пріоритетним напрямком у діяльності органів внутрішніх справ України. На основі емпіричних даних проведеного юридичного аналізу об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, узагальненої слідчої і судової практики у сфері боротьби зі злочинами, які посягають на громадську безпеку і народне здоров’я, дисертантом визначені прогалини в законодавстві та запропоновані конкретні пропозиції щодо його вдосконалення.
У дисертації висунуто ряд нових концептуальних у теоретичному плані та важливих для правоохоронної практики положень і висновків, які виносяться на захист, а саме:
1. Вперше запропонована класифікація і зазначені види злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я; сформульовані поняття злочинів, які порушують правила громадської та спеціальної безпеки, а також злочинів, що створюють загальну небезпеку.
2. Розкривається загальна небезпечність злочинів, передбачених статтями 221-225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК. Запропоновано називати їх деліктами опосередкованої і безпосередньої небезпеки.
3. Вперше дається визначення поняття “злочини проти загальної безпеки”, що об’єднує в собі злочини, які порушують правила загальної і спеціальної безпеки, а також злочини, які становлять загальну небезпеку.
4. Висвітлено соціальну обумовленість збільшення кількості злочинів, які розглядаються. З’ясовані тенденції їх кількісної, змістовної й якісної змін. Відзначено вплив таких змін на зростання латентної злочинності, на її політизацію тощо.
5. Дістало подальший розвиток дослідження відносин безпеки та їх видів. Відзначено, що існуючі види безпеки - державна, національна, міжнародна, колективна, приватна тощо - все ж не пов’язані з тією безпекою, яка, з одного боку, стосується протиправного володіння предметами озброєння, легкозаймистими, їдкими й іншими речовинами, з іншого - тих ознак, залежно від яких виникають спеціалізовані проблеми. На основі використання категорій безпеки дається поняття загальної безпеки, яка включає в себе всі інші види безпеки - громадську, виробничу, пожежну тощо.
6. Вперше здійснено відмежування злочинів, які становлять підвищену небезпеку (гл. X КК), від особливо небезпечних злочинів проти держави (гл. I КК) і військових злочинів (гл. XI КК). Особлива небезпека злочинів проти держави і деяких військових злочинів може бути віднесена до злочинів проти спеціальної безпеки, а в злочинах проти громадської безпеки і народного здоров’я небезпека носить загальний характер, норми глави X КК (як антипод спеціальної безпеки) забезпечують загальну безпеку.
7. Вперше виділено п’ять рівнів спеціальної безпеки: 1) внутрішня безпека держави; 2) зовнішня безпека держави; 3) спеціальна безпека військовоначальників; 4) спеціальна безпека військовослужбовців; 5) спеціальна безпека військовослужбовців Міністерства оборони України. Ці рівні спеціальної безпеки перебувають в відносинах субординації з загальною безпекою, тому що володіють загальними рисами, які полягають в гарантуванні безпеки (тільки деякі охороняють безпеку держави, державних діячів, представників іноземних держав тощо, а також безпеку Збройних Сил України, а інші - безпечну і безперешкодну роботу організацій, установ та інших державних, колективних і приватних підприємств, нормальну життєдіяльність членів суспільства, слугують гарантом їх захищеності від загрози завдання шкоди здоров’ю чи позбавлення життя громадян).
8. Обгрунтовано пропозиції щодо визначення відносин громадської безпеки і народного здоров’я як видових і безпосередніх об’єктів злочинів. Аргументована необхідність виділення в Особливій частині КК самостійної глави “Злочини проти загальної безпеки”, в яку як складові частини повинні увійти злочини проти громадської безпеки і народного здоров’я, але лише як видові об’єкти.
9. Вперше здійснена класифікація складів злочинів за ознаками об’єктів, які охороняються. Визначено десять класифікаційних груп. З?ясована непридатність і шкідливість поділу безпосередніх об’єктів на додаткові і факультативні безпосередні об’єкти, тому що останні залишаються завжди незахищеними й існуючими лише умовно (в уяві), в той час як вони потребують кримінально-правової охорони, адміністративної преюдиції і цивільно-правового регулювання.
10. Вперше запропоновано ввести у КК України поняття “загальна безпека”, як бажаний і необхідний стан усіх членів суспільства, державних, колективних підприємств, установ, організацій і громадських структур.
11. Удосконалено визначення предметів злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я як загальнонебезпечних предметів, з’ясовані їхні загальні і видові ознаки, показана їх відмінність від джерел підвищеної небезпеки, якими є вибухові, легкозаймисті, їдкі й інші речовини, але лише при використанні в народному господарстві. У випадку виходу із-під контролю вони стають загальнонебезпечними предметами, бо можуть бути використані в злочинних цілях.
12. На основі проведеного аналізу об’єктивної сторони злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я проведена класифікація нормативних актів. Виділені чотири групи конкретної дії - правила, інструкції й інші нормативні акти, не пов’язані зі змістом диспозицій конкретно взятих статей, а визначені стосовно форм порушення цих правил, а не стосовно перерахованих у таких правилах конкретних дій або бездіяльності: 1) грубе порушення категоричної заборони пересилання, перевезення і провезення загальнонебезпечних предметів; 2) безконтрольне і необережне поводження із предметами озброєння і радіоактивними матеріалами; 3) неналежне виконання вимог, що перешкоджає вільному поводженню із загальнонебезпечними предметами; 4) невиконання вимог, що перешкоджає нормальному розпорядчому розповсюдженню загальнонебезпечних предметів. З’ясовується значення запропонованої класифікації. Обгрунтована важливість визнання наявності суспільно небезпечних наслідків у злочинах з формальним складом для конструювання диспозицій кримінально-правових норм, встановлення характеру самої дії або бездіяльності. Підтверджена протиправність і небезпека таких наслідків за допомогою їх поділу на чотири рівні.
13. Дістало подальший розвиток дослідження ознак спеціального суб’єкта, вказаних у нормах статей, які розглядаються, обгрунтовано пропозицію щодо їх поділу згідно з вимогами, визначеними законодавцем у диспозиціях статей (на 19 груп — відповідно до зазначених в них умов, на яких зосередив увагу законодавець).
14. Досліджені підстави, умови і вимоги, що ставляться законодавцем до осіб, яких звільняють від кримінальної відповідальності за протиправне володіння, поводження та інші дії (бездіяльність) з загальнонебезпечними предметами, як одна з форм боротьби зі злочинними посяганнями на громадську безпеку і народне здоров’я.
15. Дістали подальший розвиток питання удосконалення кримінального законодавства, які тісно пов’язані з проблемами криміналізації і декриміналізації діянь, що викликають необхідність правильного врахування співвідношення формальних і оціночних моментів у нормі, яка змінюється або знов приймається, з метою уникнення при цьому накопиченості та інших недоліків. Поряд з цим, протилежний процес декриміналізації не повинен залишатись абсолютним, а здебільшого має виявлятися в поглинанні або злитті однієї декриміналізуємої норми закону з іншою або декількома іншими. Пропонуються шляхи вирішення проблеми бланкетних диспозицій.
16. Вперше вироблений загальний підхід до практичного застосування загальних ознак кваліфікації і класифікації злочинів (з’ясована належність цих термінів до кваліфікації і класифікації злочинів).
Обгрунтована необхідність подальшого удосконалення кримінального законодавства.
Практичне та теоретичне значення одержаних результатів. Дослідження питань відповідальності за окремі злочини проти громадської безпеки дозволили обгрунтувати вирішення загальних теоретичних проблем кримінально-правової охорони громадської безпеки і народного здоров’я і в кінцевому підсумку створення родового поняття складу таких посягань. Це, в свою чергу, дало можливість здійснити перевірку достовірності і обгрунтованості висновків і рекомендацій, сформульованих при аналізі окремих злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я, виявити недоліки в практичному їх застосуванні правоохоронними органами і вирішити цілий ряд питань про відповідальність за їх скоєння. На основі проведеного дослідження й отриманих даних та теоретичних висновків внесені пропозиції з удосконалення чинного кримінального законодавства України, зокрема, в такій практичні площині:
1. Основні висновки і положення дисертації містяться в доповідних записках щодо вдосконалення кримінального законодавства, які направлені до Верховної Ради України, Міністерства юстиції України, МВС України і Верховного Суду України, а також у проектах Законів “Про жорстоке поводження з неповнолітніми”, “Про злочини проти загальної безпеки” і “Про зброю”.
2. Окремі положення, висловлені дисертантом у пропозиціях і наукових роботах, знайшли своє відображення в Постановах Пленуму Верховного Суду України: “Про судову практику в справах про хуліганство” від 28 червня 1991 року за №3, із змінами, внесеними Постановою Пленуму від 4 червня 1993 року за №3;
3. Рекомендації дисертанта враховані у Постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання і інші незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами” від 8 липня 1994 року № 6.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання положень, висновків і рекомендацій дисертації:
– у теорії та практиці розбудови і вдосконалення діяльності інститутів боротьби зі злочинами, які посягають на громадську безпеку і народне здоров’я, і опосередковано у боротьбі з організованою злочинністю;
– у науково-дослідницькій діяльності з проблем загальної теорії та практики по забезпеченню загальної безпеки і впливу на організовану злочинність;
— у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України, Київського інституту внутрішніх справ й інших навчальних закладах системи МВС України, а також для консультативної роботи і перепідготовки практичних працівників органів внутрішніх справ України;
— для поширення правової культури і поглиблення знань з проблем боротьби з незаконним володінням загальнонебезпечними предметами;
— для контролю за ефективністю виявлення та попередження злочинів, які розглядаються в роботі, та при проведенні об’єктивного аналізу результатів боротьби з організованою злочинністю, а також попередження злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я;
— координаційним комітетом по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією при Президентові України, а також НБР, в усіх напрямках організації боротьби з організованою злочинністю МВС України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на науково-практичній конференції вчених і практичних працівників правоохоронних органів України “Концепція розвитку законодавства України на період 1996-2005 роки” (23-24 травня 1996 р., м. Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України), на кількох міжвузівських науково-практичних конференціях різного рівня, науковій конференції докторантів і ад’юнктів Національної академії внутрішніх справ України “Правоохоронна діяльність в умовах створення української державності” (23 квітня 1996 року, м. Київ); результати дисертації оприлюднювались також у виступах на телебаченні, а саме в програмі ТРК “Заграва” - 18, 19 липня, 27, 28 серпня, 5, 6, 11 вересня 1997 року”; на міжнародному семінарі “Класифікація та розміщення засуджених” за участю експертів Ради Європи та керівного складу кримінально-виконавчої системи України (7-8 грудня 1998 р., м. Київ).
Основні висновки і положення дисертації містяться в доповідних записках щодо вдосконалення кримінального законодавства, які направлені до Верховної Ради України, Міністерства юстиції України, МВС України і Верховного Суду України, а також у проектах Законів “Про жорстоке поводження з неповнолітніми” і “Про зброю”.
Окремі положення, висловлені дисертантом у пропозиціях і наукових роботах, знайшли своє відображення в Постановах Пленуму Верховного Суду України: “Про судову практику в справах про хуліганство” від 28 червня 1991 року за №3, із змінами, внесеними Постановою Пленуму від 4 червня 1993 року за №3; “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання і інші незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами” від 8 липня 1994 року за № 6.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано три монографії, два навчальних посібника, сім брошур, сім статей у наукових журналах та збірниках наукових праць і три доповіді на науково-практичних конференціях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, семи розділів (вісімнадцяти підрозділів), висновків і списку використаних джерел (314 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 400 сторінок машинопису, із них висновок та список використаних джерел становлять 49 сторінок.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, теоретичне і практичне значення, ступінь наукової розробки. Зазначений зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Визначено мету і завдання дослідження. Сформульовані концептуальні у теоретичному плані та важливі для практичної діяльності правоохоронних органів положення і висновки, які зумовлюють наукову новизну дисертації.
Перший розділ “Поняття, види, соціальна обумовленість і громадська небезпека злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я” складається із трьох підрозділів. Підрозділ 1.1. “Поняття і види злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я” містить стислий огляд існуючих правил, положень, інструкцій й інших підзаконних нормативних актів, які регламентують правила поводження з джерелами підвищеної небезпеки, не дивлячись на їх фактичну нестабільність, але враховуючи існуючу загальну направленість. Автор вперше приходить до висновку про те, що передбачені діяння можна класифікувати на три основні групи: 1) на злочини, які порушують правила загальної безпеки (статті 2282, 2291, 2296, 2298, 22920 КК); 2) злочини, які порушують правила спеціальної безпеки (статті 221, 2211, 222, 224, 225, 2285, 2286, 2287, ч.2 ст.229, статті 2297, 22914, 22918 КК); 3) злочини, які становлять загальну небезпеку (статті 223, 2271, 2272, 2283, 2284, ч.1 ст.229, статті 2292, 2293, 2294, 2295, 22911, 22912, 22913, 22914, 22915, 22916, 22917, 22919 КК).
Стосовно родового об’єкта зазначені групи злочинів наближаються до злочинів, які містяться в главі I "Злочини проти держави" і главі ХI "Військові злочини" Особливої части КК. Останні також посягають на безпеку, але вже спеціальну, і виражаються в порушенні: 1) спеціальної безпеки, яка покликана забезпечувати основи внутрішньої безпеки держави (статті 561, 58, 60, 66, 67, 681, 69, 691, 70, 701, 71, 77, 78, 781, 79 КК); 2) спеціальної зовнішньої безпеки держави (статті 56, 57, 59, 62, 63, 631 КК, 68, 72, 73, 75, 76, 80, 801 КК); 3) спеціальної безпеки військовоначальників (статті 234, 235, 236 КК); 4) спеціальної безпеки військовослужбовців (ст.238 КК); 5) спеціальної безпеки, дотримуватись якої повинні військовослужбовці Міністерства оборони України (статті 245 - 252 КК). Тому спеціальна безпека трансформується в загальну безпеку і без останньої не можлива.
Правила, з яких складається загальна і спеціальна безпека, охороняються кримінально-правовими нормами. Обов’язковою ознакою більшості з них виступають предмети, щодо яких існує дозвільна система, тобто спеціальні положення, які: а) регулюють порядок придбання предметів озброєння й інших загальнонебезпечних предметів; б) забезпечують безпеку поводження з ними; в) забороняють приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки й ін. Аналіз злочинів, які порушують правила загальної і спеціальної безпеки та становлять загальну небезпеку, дозволив поділити їх на шість класифікаційних видів.
До першого виду належать злочини, передбачені статтями 221, 222, 223, 224 КК, які становлять загальну небезпеку тим, що предмети озброєння (в випадку безконтрольного володіння ними) є засобами скоєння "особливо-небезпечних злочинів проти держави" й "інших злочинів проти держави" (статті 561, 58, 60, 69, 70, 711 КК і ін.), насильницьких і корисливо-насильницьких злочинів, а також злочинів, які посягають на життя, здоров’я, свободу і гідність особи, колективну або особисту власність, суспільний порядок, громадську безпеку тощо.
Норми, які віднесені до другого виду (статті 2211, 223, 2272, 2282, 2283, 2284, 2285, 229 КК), покликані забезпечувати охорону загальної і спеціальної безпеки, відвертати і попереджувати злочини, які становлять загальну небезпеку.
Склади злочинів третього виду (статті 2271, 2286, 2287 КК) становлять підвищену загрозу загальній безпеці.
Норми четвертого виду (статті 2291, 2292, 2296-2298 КК) покликані забезпечувати встановлений порядок поводження і використання, регулювати розповсюдження й обіг наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.
Норма п’ятого виду (ст. 2293) забезпечує контроль за виконанням рішень державних органів про заборону сівби і вирощування снодійного маку і коноплі на присадибних ділянках, ділянках колективного або приватного користування.
Норми шостого виду (статті 2294, 2295, 22911-22920 КК) направлені на кримінально-правову охорону народного здоров’я.
Разом з тим, поділ злочинів, які розглядаються, на видові групи, на відміну від класифікаційних груп, хоча і не відображає повною мірою тієї безпосередньої небезпеки, яку вони становлять для юридичних і фізичних осіб, все ж поповнює наше уявлення про них і показує, якими мотивами і цілями керувався законодавець, приймаючи відповідні закони, і які кінцеві завдання ставив він перед правоохоронними органами.
На відміну від злочинів проти громадського правопорядку, які входять в главу Х КК, злочини проти громадської безпеки і народного здоров’я порушують загальні умови безпеки і створюють загрозу насильницького завдання шкоди інтересам, які охороняються правом, вони знижують рівень безпеки життя, здоров’я, збереження особистого майна громадян, нормальної діяльності різних організацій тощо, викликаючи при цьому невпевненість і недовіру громадян відносно надійності суспільного захисту.
На основі узагальнення вищевикладеного здобувач дає визначення понять злочинів, які порушують правила загальної безпеки, спеціальної безпеки, і злочинів, які становлять загальну небезпеку.
Злочини, які порушують правила загальної безпеки можуть бути скоєні лише особами, у яких вказані предмети знаходяться. Правила спеціальної безпеки об’єднують в собі підзаконні нормативні акти, які покликані забезпечити суворе дотримання конкретних видів діяльності тих або інших осіб, в оперативному поводженні, володінні, обслуговуванні та розподілі яких знаходяться предмети, які становлять собою підвищену загальну небезпеку. Злочини, які становлять загальну небезпеку, не пов’язані з порушенням цих правил, а особи, що скоюють їх, заволодівають предметами підвищеної небезпеки шляхом крадіжок, грабежів, розбійних нападів, вимагательства або ж за допомогою незаконно виготовлених підроблених документів, незаконно отриманих рецептів для подальшого їх використання на власний розсуд у злочинних цілях (тобто для подальшої злочинної діяльності).
У підрозділі 1.2. “Суспільна небезпека злочинів, які посягають на громадську безпеку і народне здоров’я, їх відмінність від особливо небезпечних злочинів проти держави та від військових злочинів” зазначається, що у теорії і практиці не існує понять злочинів, скоєних проти загальної і спеціальної безпеки. З’ясування ж їх змісту може сприяти правильній юридичній оцінці діяння при кваліфікації певних злочинів, при призначенні покарання і вирішенні інших практичних питань. Крім того, це дозволить конкретизувати теоретичне осмислення цих понять, що буде сприяти об’єктивному відображенню і характеристиці суспільно-юридичної природи конкретно взятого злочину, а також служити критерієм оцінки характеру і ступеня його громадської небезпеки, що має важливе значення в поліпшенні кримінальної-правової охорони громадських відносин.
Загальне поняття безпеки, яке лежить в основі різних її видів (політична, економічна, ідеологічна, екологічна, а також гарантовані конституцією: державна, міжнародна, особиста тощо), полягає в такому стані предметів (явищ, діяльності, процесів), при якому відсутня (не погрожує) небезпека. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє синтезувати в поняття безпеки всі риси, елементи безпеки, відобразити стабільність, об’єктивну основу всього обсягу безпеки і всі її види.
Небезпека, як зазначає автор, детермінована певними явищами, процесами, діяльністю і т.ін. Безпека, виступаючи формою прояву своєї протилежності - небезпеки, також не існує окремо від предмету. Безпека - це якість предмету, а не сам предмет, це те, чим володіє окремий предмет. Тому існує не небезпека (сама по собі), а предмети, які нею володіють. Лише в результаті відхилення, абстрагування цієї якості від самого предмету й утворюється поняття, яке розглядається .
Поняттям безпеки держави (спеціальною безпекою) не охоплюються всі життєво важливі умови існування громадянського суспільства. Вони потребують введене поняття загальної безпеки.
Запропонована автором класифікація злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я, а також особливо небезпечних злочинів проти держави і військових злочинів свідчить про підвищену небезпеку перших і особливу небезпеку других. Але в кінцевому рахунку перші при певних умовах можуть трансформуватися в другі. Існуючі норми, що забезпечують спеціальну безпеку, не ототожнюються з нормами, які попереджують злочини, пов’язані з порушенням правил загальної і спеціальної безпеки, а також нормами, що попереджують злочини, які становлять загальну небезпеку. Мається на увазі їх несумісність відносно завдань, що стоять перед ними, їхніх функцій і принципів тощо. Зважаючи на це, можна сказати, що як особлива небезпека тотожна зі спеціальною безпекою (і небезпекою), так і підвищена небезпека тотожна загальній небезпеці і безпеці як об’єднуюча запропоновані автором три класифікаційні групи злочинів (злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я) у вигляді складових частин загальної безпеки.
Після чого на підставі узагальнення вищевикладеного дається визначення поняття злочинів проти загальної безпеки, які являють собою загальнонебезпечні діяння, скоювані з використанням загальнонебезпечних предметів або задля заволодіння цими предметами, а також у випадках, коли законне або протиправне володіння ними загрожує спричиненням тяжкої шкоди здоров’ю, життю чи власності невизначеного кола осіб.
Підрозділі 1.3. “Соціальна обумовленість росту злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я” містить аналіз стану злочинності і динаміки її зростання в Україні в періоди 5, 10, 15 і 25 років, що в цілому свідчить про тенденції кількісної, змістовної і, особливо, якісної її зміни. Щодо кількісних показників лише за десятиріччя - з 1973 по 1983 рр. - кількість зареєстрованих злочинних проявів у всіх напрямках роботи органів внутрішніх справ зросла вдвічі і надалі характеризується нестійкими, циклічними показниками, що підтверджується значним погіршенням криміногенної обстановки та стимулюється передкризовими проявами, елементами соціальної корозії. Це зростання пияцтва, розповсюдження наркоманії, активізація організованої і професійної злочинності. Кількісні показники періодично змінюються, але в цілому після кожного незначного зниження спостерігається значне зростання злочинності.
Вона змінюється і змістовно, тому скоювані злочини залишаються "невидимими" для правоохоронних органів через нові форми і методи скоєння тих же злочинів, але кваліфікованіше і більш професійно, або скоюваних "новачками", які діють нетрадиційно. Для того, щоб зробити висновок про зниження злочинності, не можливо враховувати лише тимчасові її показники - такі тенденції повинні підтверджуватися роками, протягом яких спостерігалося б стійке поліпшення громадського правопорядку, пов’язаного з удосконаленням форм і методів боротьби зі злочинністю.
У дисертації наводяться статистичні дані щодо зростання кількості злочинів з використанням вогнестрільної зброї при скоєнні насильницьких злочинів з корисливою мотивацією, тенденції криміналізації осіб; інтенсивності зростання жіночої та неповнолітньої злочинності, що ускладнюється ситуацією, яка склалася і в сфері боротьби з наркоманією. Тенденція росту кількості злочинів у напрямку кримінального розшуку, скоюваних з предметами озброєння, а також наркоманами і особами, які знаходилися в стані наркотичного сп’яніння, продовжується.
На підставі викладеного автор вважає, що якісний показник злочинності залежить від усіх її складових - від осіб, які скоюють злочини, від їхньої "спеціалізації", організованості, жорстокості, вікових ознак, способів скоєння злочинів, озброєності, удосконалення кримінальної професійності. Значну роль відіграють чисельність і зміст злочинності. До того ж, якість — це ще і універсальність, яка перешкоджає в розслідуванні злочинів.
Аналіз тенденцій розвитку і характер сучасної злочинності надзвичайно важливі для розробки і здійснення науково обгрунтованої стратегії і тактики боротьби з нею не тільки засобами загальносоціальної і спеціально-кримінологічної профілактики, а й шляхом використання кримінально-правових засобів. Ця проблема набуває особливої актуальності на сучасному етапі, в умовах реформи кримінального законодавства.
Другий розділ “Громадська безпека і народне здоров’я як об’єкт кримінально-правового регулювання” складається із двох підрозділів. У підрозділ 2.1. “Поняття і види громадської безпеки” розглядаються поняття і види громадської безпеки. Родовим об’єктом окремої групи посягань, що містяться в главі X Особливої частини КК, є також злочини проти громадської безпеки.
Існуючі визначення громадської безпеки хоча і досить ефективно використовуються, але все ж носять занадто загальний характер: вони не відображають її специфіки і не дають можливості, в багатьох випадках, відмежувати ці злочини від злочинних діянь, що передбачені в інших главах КК. Тобто, зважаючи на існуючі визначення, можна зробити висновок, що на громадську безпеку загалом посягає будь-який злочин.
Зміст безпеки різний за видами і проявами, що, відповідно, потребує численних засобів для досягнення тих або інших її видів. Окрім того, види безпеки настільки різні, що для їх всебічної характеристики в кримінальному праві використовується ціла система понять і визначень, кожне з яких відображає особливості тих чи інших видів, одночасно виступаючих антиподами небезпеки.
Аналіз існуючого поняття громадської безпеки також показує, що вона включає в себе комплекс інтересів, які відносяться до різних сфер життя суспільства.
У дисертації обгрунтовується визначення загальної безпеки як системи громадських відносин, які забезпечують і гарантують захищеність широкого кола осіб від загрози завдання шкоди здоров’ю або позбавлення життя, знищення майна і тощо від джерел підвищеної небезпеки - їх володіння, використання, виготовлення або зберігання. Загальна безпека включає в себе всі інші види безпеки - громадську, виробничу, пожежну тощо. Загальна безпека відрізняється від будь-якого іншого виду безпеки, перш за все, притаманними тільки їй засобами захисту, який надається всім громадянам суспільства. Зовнішньою правовою оболонкою, відповідно, є система об’єднаних правових норм і необхідних умов, шляхом яких гарантується кримінально-правовий захист громадських відносин, пов’язаних з вільним поводженням і обігом загальнонебезпечних предметів.
У підрозділі 2.2. “Відносини громадської безпеки і народного здоров’я як видові і безпосередні об’єкти злочинів і їх класифікація” автор зазначає, що у сучасній юридичній літературі щодо класифікації об’єктів, немає загально прийнятої точки зору, що викликає необхідність більш глибокого аналізу питань, пов’язаних зі змістом і структурою об’єктів конкретних складів злочинів, “механізмом” спричинення шкоди злочинними діяннями і т. ін. Протиріччя думок при визначенні об’єктів конкретних злочинів або схожих за основними ознаками їх груп у більшості випадків є наслідком недостатнього опрацювання проблеми суспільних відносин об’єкта злочинів, його структури, відмінності від схожих соціальних явищ, інших вагомих факторів.
На думку дисертанта, однією найбільш важливою умовою прийняття є визначення безпосереднього об’єкта як “відношення, яке забезпечує” і т.п., бо як саме поняття “відношення” ніяк не може являти собою те чи інше благо, яке підлягає кримінально-правовій охороні.
Проведене в цьому напрямку дослідження показало, що при визначенні безпосередніх об’єктів різними авторами перешкоджаючим є сам термін “відносини”, який, хоча і не завжди, є домінантним. Відповідно термін “відносини” запропоновано замінити терміном “інтереси”, котрий більше, у цьому випадку, відповідає функціональному призначенню.
Здебільшого в кримінальному законі відсутні будь-які вказівки на безпосередній об’єкт конкретного складу злочину і для його з’ясування виникає необхідність в проведенні ретельного соціально-політичного і юридичного аналізу складу певного злочину.
Дисертант підтримує авторський колектив одного із проектів КК, який запропонував поділ глави Х КК за груповими об’єктами, але тільки відносно злочинів проти громадського порядку і моральності, безпеки руху та експлуатації транспорту, безпеки виробництва. Однак з думкою про створення глав, які повинні об’єднати злочини проти громадської безпеки і злочини в сфері обігу наркотичних засобів та проти народного здоров’я населення, не погоджується: склади злочинів, умовно названі “проти громадської безпеки” і “проти народного здоров’я”, в чинному КК повинні бути об’єднані одним спільним об’єктом, і навіть не одним із запланованих, а набагато ширшим і обгрунтованішим не лише за обсягом, але й за змістом, відображаючим повною мірою соціально-правову необхідність захисту від означених злочинів.
Надалі дисертант пропонує поділ об’єктів досліджуваних злочинів на десять класифікаційних груп проти:
1) інтересів громадської безпеки (2211, 222, 224, 225 КК);
2) інтересів, які забезпечують встановлений порядок поводження з вибуховими речовинами (стаття 221 КК) і радіоактивними матеріалами (статті 2282, 2285 КК);
3) інтересів власності на загальнонебезпечні предмети (статті 233, 2283, 2292, 22917, 22919 КК);
4) здоров’я населення (статті 2271, 2272, 2294, 2295, 22911, 22915, 22916 КК);
5) інтересів держави і загальної безпеки міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб (статті 2284, 2286 КК);
6) існуючого порядку по підтриманню задовільної екологічної обстановки в Україні (стаття 2287 КК);
7) інтересів забезпечення порядку поводження і розподілу отруйних і сильнодіючих речовин (стаття 229 КК), наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (статті 22913, 22914, 22920 КК);
8) інтересів регулювання обігу, виробництва, використання і розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин (стаття 2291КК) і прекурсорів (статті 2296, 2297, 2298, 22918 КК);
9) інтересів держави, які забезпечують виконання заборони на вирощування снодійного маку або коноплі, а також культур, із яких виготовляються наркотичні засоби (опій, гашиш) (стаття 2293КК);
10) інтересів держави з попередження відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом (від операцій наркобізнесу) (стаття 22912КК).
Така класифікація дає змогу запобігти ситуації, коли під час прийняття нового закону, який забороняє скоєння певного діяння, інколи штучно створюється прогалина і використане формулювання стає поверхневим (тобто нездатним забезпечити кримінально-правову охорону, яка очікується). Об’єктом захисту тоді виступають лише ті громадські інтереси, які визначаються основним безпосереднім об’єктом злочину. Додатковий допоміжний же об’єкт завжди залишається абстрактним.
Причиною подібного стала класифікація злочинів по "горизонталі", яка відокремлювала штучну визначеність і сприяла стримуванню змін самого підходу до вирішення вказаної проблеми.
Факультативний об’єкт здебільшого займає друге або третє місце після основного безпосереднього об’єкта і завжди залишається символом, який постійно потребує кримінально-правової охорони. Також як додатковий, він є абстрактним, фактично не існуючим. Майже таким же символом у більшості випадків є і основні безпосередні об’єкти, підтвердженням чого служать норми законів, включені в запропоновані автором класифікаційні групи, що лише в двох групах із десяти стоять на захисті громадських інтересів і відповідають їм і за змістом, і по суті, а також щодо виконання поставлених перед ними завдань.
Окрім того, в теорії кримінального права не існує чітко розроблених критеріїв для визначення як родового, так і безпосереднього об’єктів, тобто не з’ясовано, який саме зміст диспозиції статті буде відповідати тим інтересам, що підлягають кримінально-правовій охороні, які між ними повинні бути або допускаються співвідношення, що повинно переважати в їх визначенні тощо.
У підрозділі аргументується висновок проте, що незалежно від того, що безпосередні об’єкти злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я майже не співпадають, вони все ж об’єднуються між собою: а) внутрішнім зв’язком; б) зовнішніми цілями; в) загальними інтересами; г) особливими конкретними завданнями; д) чітко обгрунтованим загальним завданням; е) небезпекою, яку вони становлять для суспільства.
Тому безпосередні об’єкти складів злочинів, які розглядаються, з урахуванням всього сказаного, можуть бути об’єднані в одному родовому об’єкті (одним поняттям “злочини проти загальної безпеки”) і ввійти в нього в складі своїх класифікаційних груп як видових, відмежовуючись один від одного в окремих параграфах.
Третій розділ “Предмет злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Загальні ознаки предметів злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я” розглядаються фізичні властивості предмета посягання, які служать критерієм для розмежування суміжних злочинів, що має першочергове значення для правильної кваліфікації злочинів. Тому у складах злочинів, коли предмет вказаний в диспозиції статей КК, він є обов’язковою ознакою і, звичайно, здійснює вплив на кваліфікацію цих діянь.
Стосовно ж потреб кримінального права виділяється три поняття предмета: предмет суспільних відносини, які охороняються; предмет злочину; предмет злочинного впливу.
У той же час, предмет злочину як науково-юридична абстракція є ознакою складу, який містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину.
Основна відмінність між предметом злочину, його знаряддями і засобами полягає в характері використання їх у процесі скоєння злочину. За своїми фізичними властивостями одна і та ж матеріальна річ може бути предметом або знаряддям скоєння злочину. Знаряддя і засоби скоєння злочину відрізняються від предмета злочину і ніяк не пов’язані з суспільними відносинами, на які вчиняються посягання.
Викладене у підрозділі 3.1. дозволило дисертанту зробити висновок про те, що проблема предмета злочину, не дивлячись на її важливість, до цього часу не вирішена. Причина полягає в тому, що сам предмет злочину є системоутворюючою ознакою або об’єкта, або об’єктивної сторони складу злочину. В той же час, предмет злочину виступає як самостійна ознака будь-якого із досліджуваних складах злочинів. Тому в кримінально-правовому розумінні він (предмет) є тією основною, яка визначає й окреслює бар’єр, порушення якого (навіть шляхом протиправного поводження з ним) розриває цілісність і узгодженість громадських інтересів і взаємопов’язаних з ними процесів з охорони фізичних і юридичних осіб, а також такою, без якої не буде складу злочину.
Підрозділ 3.2. “Характеристика предмету злочинів у складах злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я”. Для правильного вирішення питання про відповідальність за злочини, які розглядаються, адекватного і повного розуміння їх суті і відмежування, наприклад, вогнестрільної зброї від холодної, та інших предметів, які використовуються як зброя, а також відмежування прагнення злочинів від суміжних злочинів, необхідне їх точне визначення законодавцем, що буде сприяти вирішенню суперечок, які виникають в судово-слідчій практиці.
Об’єкт кожного із злочинів існує в дійсності лише в зв’язку з наявністю загальнонебезпечних предметів. Такий зв’язок служить підставою точного визначення об’єкта злочину і подальшого з’ясування його предмету, бо предмет злочину в досліджуваних нормах виступає як їхній структурний елемент, в одних випадках як обов?язковий елемент злочину, в інших - як предмет громадських інтересів, які охороняються (радіоактивні матеріали, наркотичні засоби тощо). Кожен із зазначених предметів наділений і корисними для суспільства ознаками (предмети озброєння, які застосовуються робітниками правоохоронних органів при охороні громадських інтересів, військовослужбовцями - при охороні кордонів тощо, радіоактивні матеріали, сильнодіючі, отруйні та інші речовини (засоби), які застосовуються у наукових і медичних цілях). Тому предмет злочину і предмет громадських інтересів, які охороняються як самостійні елементи складу злочину, в таких випадках повинні розрізнятися.
Щодо злочинів проти загальної безпеки, то предмет злочину в них є обов’язковою і невід’ємною ознакою складу злочину.
Підрозділ 3.3. “Види предметів злочинів”. Законодавець не дає визначення вогнестрільної зброї, взагалі не розкриваються її види, не проведено чіткого відмежування її від предметів, які використовуються як зброя або пристосування для проведення пострілів. Не дається поняття саморобної вогнестрільної зброї і відсутні характеристики її критеріїв, що ускладнює роботу судово-слідчих органів. В юридичній літературі з цього питання висловлюються різні точки зору.
За характером стволу, як про це сказано в диспозиції статті, вогнестрільна зброя ділиться на нарізну і гладкоствольну.
Ця ознака може стосуватися в тій же мірі і пристосувань, із яких можна зробити постріли “шляхом спалахування пороху або інших вибухових речовин”, “для метання через ствол снаряда (кулі)”. До них відносяться всі стартові пістолети, ракетниці тощо. Але не кожний пристрій, із якого можна зробити постріл, може бути віднесений до вогнестрільної зброї.
У судово-слідчій, а іноді і в експертній практиці ототожнюються поняття “придатність” і “справність” вогнестрільної зброї, однак це різні судово-балістичні категорії стану вогнестрільної зброї, які потребують різної кримінально-правової оцінки.
На думку автора, несправність зброї не виключає придатності її для стрільби. Для типової зброї ці поняття мають деяку специфіку.
До цього часу не має чіткого правового вирішення і питання щодо гладкоствольної мисливської зброї, бойових припасів до неї, а також щодо виготовлення і збуту деталей до вогнестрільної зброї. У практичній діяльності ОВС залишається проблемним питання про їх правове положення.
З огляду на існуючі недоліки дисертант вважає за необхідне передбачити кримінальну відповідальність за придбання, виготовлення і збут деталей для складання вогнестрільної зброї, а також за незаконне володіння гладкоствольною мисливською зброєю.
Серед вогнестрільної можна виділити групу переробленої зброї — зі зміненим калібром ствола і пристосованим для стрільби некаліберним для неї патроном. Аналогічно слід вирішувати питання відносно непридатності до стрільби зброї, якщо особа, яка її виготовила або носила, про це не знала.
Підводячи підсумок аналізу поняття про вогнестрільну зброю як предмет злочину (статті 222, 223, 224 КК), автор робить ряд висновків.
Вогнестрільна зброя — це зброя (її види, типи і різновиди, що історично склалися), виготовлена в заводських умовах за спеціальним дозволом, придатна для захисту і нападу, діюча за рахунок використання механічної сили порохових газів для метання снаряда (кулі) через ствол на відстані шляхом прицільної стрільби.
Саморобна вогнестрільна зброя — це пристрій, виготовлений (перероблений) саморобним або кустарним способом, який використовується для ураження живої цілі на відстані, шляхом метання снаряда (кулі) через ствол, за рахунок спалахування порохового заряду.
Саморобний вогнестрільний пристрій — це засіб, виготовлений за зразком вогнестрільної зброї саморобним або кустарним способом, а також різні пристосування, призначені для ураження живої цілі на відстані, шляхом метання снаряда (кулі), за рахунок спалахування порохового заряду або його замінника.
Деякі із наведених ознак вогнестрільної зброї, а саме цільова і правова, властиві і бойовим припасам до різних видів вогнестрільної зброї: бойовим припасам до бойової стрілкової й артилерійської зброї, малокаліберній, нарізній мисливській, кустарній і саморобній зброї.
Законодавець в статтях 222, 223, 224 КК не вказує, що предметом цих злочинів повинні бути саме бойові припаси до вогнестрільної зброї або їх певні види: ручні гранати, протитанкові міни, реактивні снаряди, різні бомби, детонатори, димові шашки, патрони до стрілкової зброї тощо. Тому можна зробити висновок — бойовими припасами є також предмети, використання яких не обумовлене проведенням пострілу із вогнестрільної зброї. Бойовими припасами повинні бути офіційно визнані предмети, які мають бойове призначення. Адже вони незалежно від технології і способу виготовлення придатні для ураження живої сили і техніки, руйнування будівель, споруд і виконання спеціальних завдань тощо. Це предмети, які призначені для бомбометання і проведення пострілу із артилерійських гармат, стрілкової зброї всіх видів, стосовно яких також існує відповідна (згідно з відомчою належністю) дозвільна система.
У дисертації зосереджується увага й питанні про вибухові пристрої, які, на думку дисертанта, є самостійним предметом злочину.
Аналіз властивостей вибухових речовин дає змогу стверджувати, що вибухові речовини — це численні природні і штучні з’єднання або суміші, здатні до швидкого саморозповсюджуючого хімічного перетворення або реакції розпаду (з’єднання), вибуху (нітрогліцерин, пироксилін, амвонал, динаміт та інші речовини) з утворенням газів високої температури в результаті виділення значної кількості тепла.
А вибуховий пристрій— це пристосування, для здійснення вибуху шляхом впливу на детонатор, який викликає спалахування заряду і містить в собі вибухові речовини і з’єднання або суміші, які знаходяться в бомбі, снаряді, міні та інших бойових припасах.
Поряд з цим, слідчо-судова практика свідчить про те, що при скоєнні злочинів використовується не тільки бойова вогнестрільна і холодна (стандартна) зброя, але і найрізноманітніші предмети господарсько-побутового, спортивного, промислового, технічного призначення та інші предмети, які за своїми конструктивними і тактичними параметрами суттєво відрізняються від вогнестрільної і холодної зброї. Це, перш за все, пристосування, які метають (зі значною силою виштовхують), колючі, ріжучі та інші предмети. До вогнестрільної зброї їх віднести не можна, тому що принцип їхньої дії суперечить поняттю “вогнепальності”. “Метальна зброя” не відноситься ні до вогнестрільної, ні до холодної зброї, що виводить її зі сфери правового регулювання.
До неї потрібно віднести “пістолети” нервово-паралітичного впливу, також як і “зброю”, яка діє на основі енергії натягнутої тятиви, резини або стиснутої пружини, а також газобалонні пристосування, які викидають речовину під дією стиснутого повітря. У наш час використання метальних пристосувань при скоєнні злочинів має тенденцію до збільшення. Їх перевага перед холодною зброєю полягає в більшій уражаючій силі, перед вогнестрільною — у безшумності.
Усе це дозволяє сформулювати визначення “метальної зброї” як пристосувань, виготовлених для метання (викидання) колючих, ріжучих, розтрощуючих предметів або спеціальних речовин з метою завдання тілесних ушкоджень або іншого ураження людини на відстані, що діють на основі порохового газу, енергії натягнутої тятиви, резини, пружини, стиснутого повітря тощо.
Холодна зброя — це стандартні види і типи, які історично склалися, а також різновиди колючої, колюче-ріжучої, колюче-рублячої, розтрощуючої і б’ючої зброї, для яких характерні відповідні конструктивні й інші якості зброї, виготовленої кустарним або саморобним способом для нанесення тілесних ушкоджень і призначеної для нападу й активного захисту в рукопашному бою.
До “іншої холодної зброї” можна віднести зброю, виготовлену саморобним або кустарним способом, за типом, видом і різновидами відповідаючу зразкам холодної зброї, але такої, що не досягла відповідного конструктивного й якісного стану з незалежних від її виробника причин.
Використання запропонованих вище дефініцій буде сприяти судово-слідчим працівникам у правильній кваліфікації скоєного, прискоренні розслідування кримінальних справ. З’явиться також можливість розвантажити експертів-криміналістів — будь-які предмети, що використовуються злочинцями як зброя при скоєнні злочину, без виключення, будуть підпадати під правове регулювання.
Виникає необхідність з’ясування питань відповідальності за злочини, передбачені ч.1 ст.2271 КК. Після розгляду цих питань дисертант при допрацюванні проекту КК України пропонує врахувати його пропозиції, які наводяться в висновках роботи.
Для більш ефективного правового регулювання відносин, які виникають в сфері поводження з атомною енергією в законі, необхідно дати більш детальний перелік як радіоактивних речовин, так і радіоактивних ядерних матеріалів, з відповідною конкретизацією суб’єктів злочинів. При цьому потрібно посилити відповідальність посадових осіб.
Радіоактивні і ядерні матеріали — це джерела іонізуючого випромінення (природного або штучного походження), що містять елементи, здатні при самовільному розпаді або спеціальному руйнуванні виділяти енергію у вигляді особливих променів, пов’язаних з електромагнітним або корпускулярним випроміненням, шкідливим у певних дозах для живих організмів.
У статтях 2211, 225 КК законодавець не дає визначення “легкозаймистих” речовин. В юридичній літературі вони характеризуються як речовини, що відрізняються порівняно невисокою температурою займання або здатністю займатися від контакту з киснем повітря, водою чи при дії інших факторів. До них відносяться: бензин, керосин, спирт, ефір, фосфор, ацетон, метанол, селітра й ін. Правда, вважається, що легкозаймисті речовини відрізняються високою температурою займання або схильні до самозаймання від контакту з киснем повітрям, водою або при дії інших факторів (селітра, фосфор, бензин, керосин, ефір тощо ).
Якщо виходити з того, що в дійсності існують обидва види легкозаймистих речовин як з “порівняно невисокою температурою займання”, так і з “високою температурою займання”, то є всі підстави, щоб об’єднати їх в одному понятті.
Існують визначення їдких речовин — як таких, що виконують хімічну роз’їдаючу, руйнівну дію при попаданні їх на живі організми або на речі. До них відносяться різні сильні неорганічні кислоти (соляна, сірчана, азотна, оцтова), негашене вапно, формалін, нашатирний спирт, крезол тощо.
Отруйними визнаються речовини, які спричиняють отруйний вплив на організм при вживанні навіть в незначних дозах. Державна фармакологія відносить отруйні речовини до списку “А”, а сильнодіючі — до списку “Б”.
У деяких випадках у практичній діяльності ОВС при визначенні належності певних рослин до культур, які містять наркотичні речовини, не назначались експертизи, не використовувались списки сильнодіючих і отруйних речовин. Подібні ситуації свідчать про те, що навіть спеціалісти не завжди бувають точними в своїх висновках. Тому необхідно в додатку до закону, в примітці до ст. 229 КК, навести списки сильнодіючих і отруйних речовин.
Стаття 2286 КК, передбачаючи відповідальність за порушення встановленого порядку вивезення за межі України таких предметів, як сировина, матеріали, обладнання, технології, не дає вичерпного переліку означених предметів. Це викликає необхідність уточнення смислового значення терміну “сировина” і вирішення питання, чи включає це поняття радіоактивні й інші матеріали. Тобто, терміни, які наведені в статті, потребують додаткового уточнення або короткого опису з метою запобігання порушенням чинного законодавства.
У статті 2287 КК законодавець не дає поняття відходів, а також залишає поза увагою, що небезпечними є і речовини, а також і матеріали, про які сам же законодавець говорить в попередніх статтях. А саме - радіоактивні матеріали, що також мають відходи, а окрім цього хімічні і бактеріологічні речовини, при використанні яких у виробництві з?являються відходи. Саме вони мають “певні шкідливі властивості” (отруйність, радіоактивність тощо).
Зважаючи на те, що перелік відходів дається в затвердженій Кабінетом Міністрів України постанові № 117 від 23 лютого 1994 року, слід все ж таки всі ці предмети конкретизувати та визначити, а саме — радіоактивні, бактеріологічні, мікробіологічні, хімічні речовини і відходи, а також вторинна сировина. Це виключить існуючі суперечності і дозволить працівникам правоохоронних органів краще орієнтуватися при прийнятті рішень.
Наркотичними засобами потрібно вважати групу речовин, які різні за природою походження (фізична ознака), між тим мають здатність впливати на центральну нервову систему, призводячи до стану особливого сп’яніння і до наркотичної залежності (медична ознака); їх перелік закріплений у спеціальних нормативних актах (юридична ознака), а зловживання ними ставить під загрозу народне здоров’я (соціальна ознака).
У четвертий розділ “Об’єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я” входять два підрозділи. У підрозділі 4.1. “Суспільно небезпечне діяння (дія, бездія)” розглядається злочинна дія досліджуваних складів злочинів, що може виступати як у формі єдиної дії, так і в формі ланцюга дій, які в своїй сукупності утворюють об’єднуючу ознаку об’єктивної сторони складу злочину.
Кваліфікація таких злочинних дій є недосконалою внаслідок однобічного підходу до осіб, які скоїли декілька злочинних дій, і до суб’єкта, який скоює одну дію - носіння.
Майже половина досліджуваних нами складів злочинів являє собою порушення внутрішньовідомчих статутів, правил, інструкцій і інших нормативних актів, що визначають заходи безпеки, і тому диспозиції статей, передбачаючі відповідальність за їх порушення, є бланкетними. Кримінальна протиправність таких діянь носить змішаний характер.
Характер порушення тих або інших правил безпеки може бути правильно встановлений лише з урахуванням відповідних нормативних актів, в яких містяться ці правила.
Перша група цих правил представлена Статутами залізних доріг, зв’язку, Поштовими правилами тощо. Ці Статути і правила категорично забороняють будь-яку пересилку і перевезення загальнонебезпечних предметів поштою або багажем.
Друга група об’єднує нормативні акти (інструкції) міністерств і відомств, регламентуючі організацію роботи і забезпечення збереження вогнестрільної зброї, бойових припасів і вибухових речовин, радіоактивних матеріалів на підприємствах, в установах, організаціях, міністерствах і відомствах України. Цими інструкціями керуються в своїй роботі інспектори дозвільної системи МВС, ГУВС, РУВС, міськрайорганів внутрішніх справ України.
Третю групу становлять правила, покликані забезпечити заходи щодо контролю за використанням, дозволом, урахуванням, збутом і передачею вогнестрільної зброї, бойових припасів, вибухових речовин і радіоактивних матеріалів. За порушення цих правил настає дисциплінарна, адміністративна або кримінальна відповідальність. Ці правила регулюють порядок оперативного розпорядження такими предметами.
Четверта група правил регулює порядок обігу отруйних, сильнодіючих психотропних речовин, прекурсорів і наркотичних засобів у лікувально-профілактичних закладах, аптеках, аптечних складах, на фармацевтичних виробничих підприємствах, у науково-дослідних інститутах, лабораторіях, у навчальних закладах системи охорони здоров’я.
Законодавець вживає термін “незаконне” виготовлення, підробка документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 22913 КК). З терміну “незаконне” можна зробити висновок, що існує таке положення, коли підробка документів на отримання наркотичних засобів та інших речовин може бути законною. Існування відповідальності тільки за “незаконне” володіння “без відповідного дозволу” призводить до безкарності осіб, які мають такий законний дозвіл і носять, наприклад, холодну зброю, спеціально для нанесення тілесних ушкоджень. При скоєнні ними протиправного діяння відповідальність за сукупністю злочинів також виключена, а самі суспільно небезпечні дії не отримують відповідної кримінально-правової оцінки. Іншими словами, самим законодавцем створені умови, коли певні особи можуть (в початковій стадії) “законно” носити предмети озброєння згідно з “відповідним дозволом” і використовувати їх під час вчинення злочинів. На думку дисертанта, законодавцю потрібно взагалі випустити терміни “незаконне” і “без відповідного дозволу”.
Підрозділ 4.2. “Злочинні наслідки і причинний зв’язок у злочинах проти громадської безпеки і народного здоров’я”. Форма наслідків у досліджуваних складах злочинів різна. Тому є підстави говорити про шкідливий наслідок, який реально настав у будь-якому вигляді.
Об’єктивна сторона кожного злочину також може бути різною, оскільки один і той же злочинний результат досягається за допомогою дій широкого кола осіб.
Відсутність зазначення наслідків у диспозиції формальних складів злочинів ще не означає, що такі злочини не завдають шкоди суспільним інтересам, які охороняються. В широкому розумінні, злочинів без наслідків не існує, оскільки кожна дія людини тягне за собою певні зміни в зовнішньому світі. Твердження, що наслідки можуть впливати не на кваліфікацію досліджуваного злочину, а на індивідуалізацію відповідальності і покарання, створює розрив зв’язку між злочинним діянням і об’єктом кримінально-правової охорони і, відповідно, позбавляє злочин його дійсної основи - злочинного результату.
Загроза настання тих або інших шкідливих наслідків виступає як кваліфікуюча ознака, що знаходить своє відображення в санкціях законів, які передбачають відповідальність за такий злочин. Спричинення злочином тяжких наслідків повинно враховуватись як обтяжуюча обставина в тих випадках, коли в самому законі не передбачене настання цих наслідків як обтяжуючої обставини.
Законодавцем названо 32 форми скоєння суспільно небезпечних діянь. І хоча жодна з них не свідчить про настання громадсько-небезпечних наслідків і виражена в недосконалому вигляді (стосовно граматичного тлумачення), таке перерахування альтернативних дій різних складів злочинів не тільки не дозволяє правильно застосовувати закон, а навпаки ускладнює з’ясування волі законодавця і залишає без відповідної юридичної оцінки означених дії, скоювані винним.
У роботі обгрунтовуються чотири рівні причинного зв’язку в формальних складах злочинів, які розглядаються.
Перший рівень причинного зв’язку являє собою суб’єктивний і об’єктивний критерії, коли умисел або злочинне бажання передує, наприклад, придбанню, виготовленню, переробці, виробленню загальнонебезпечних предметів та ін. (тобто намір скоєння злочину або реалізації злочинного умислу - самому придбанню тощо). Коли між суб’єктивною і об’єктивною стороною існує тісний зв’язок, він і є причинним зв’язком відносно настання суспільно небезпечних наслідків. Тільки вони, в цьому випадку, виступають як одна із форм досягнення або реалізації бажаного (задуманого) злочинного результату.
Другий рівень - об’єктивний – тобто зв?язок між однією суспільно небезпечною дією (менш небезпечною) - виробленням, переробкою, виготовленням, і іншою, більш небезпечною - придбанням, зберіганням, носінням (суспільно небезпечною дією), а потім і суспільно небезпечним наслідком.
Третій рівень - це причинний зв’язок між первинним посяганням на родовий або видовий об’єкт злочинів і на безпосередній об’єкт. Він спостерігається в складах злочинів проти здоров?я населення, бо, наприклад, посів, вирощування або носіння, зберігання наркотичних засобів не посягає на здоров’я населення. Ці злочини посягають на громадську безпеку: 1) за способом скоєння злочину; 2) за метою - посів, вирощування; 3) за мотивами (корисливими) - організація будинків для вживання, схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин тощо.
Четвертий рівень являє собою причинний зв’язок, що існує в конструкції окремо взятої статті - між диспозиціями першої і другої частини (а в деяких випадках і третьої) як кваліфікуючих ознак.
Надалі в підрозділі зазначаються підстави для відмови від формального перелічення всіх вказаних у правилах дій, за які відповідальність фактично не настає. При цьому запропоновані заходи, як застерігає дисертант, не означають, що слід відмовитися від перелічення всіх дій (бездіяльності), вказаних у правилах, але доводять необхідність враховувати основні з них, не залишати їх без юридичного реагування, адже всі протиправні дії повинні обов’язково враховуватись законодавцем і тягти в повному обсязі кримінальну або адміністративну відповідальність (тобто преюдиціальна умова кримінальної відповідальності і покарання) так, як це передбачено в ч.1 ст.2272, ст.2298, ч.1 ст.2299 КК.
П’ятий розділ “Суб’єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я” складається з двох підрозділів. Підрозділ 5.1. “Вина в складах злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я” присвячений розгляду питання про суб’єктивну сторону досліджуваних злочинів, що характеризується як умисною, так і необережною змішаною формою вини. По відношенню до факту порушення правил вина особи може бути виражена в формі умислу або необережності. По відношенню до настання або можливості настання тяжких наслідків вина може бути тільки необережною.
Суб’єктивна сторона досліджуваних злочинів з формальними і матеріальними складами має відмінності в складах злочинів проти загальної безпеки. В основній видовій групі злочинів проти народного здоров’я таких відмінностей, особливо в формі вини, не існує.
Приймаючи фактичні обставини соціальних ознак діяннях в їх сукупності, винний свідомо скоює вказані дії, розуміючи, що зброя, бойові припаси і вибухові речовини становлять небезпеку для оточуючих. Винна особа передбачає можливу шкоду, яку може спричинити оточуючим у результаті злочинного володіння загальнонебезпечними предметами, а також небезпеку скоєння злочинних дій.
Така небезпека настає з початку фактичного володіння зброєю, радіоактивними, отруйними або сильнодіючими речовинами (незалежно від того, наскільки ці дії віддалені від скоєння наступного, більш тяжкого злочину), що свідчить про сукупність об’єктивного і суб’єктивного (тобто, між діями суб?єкта і його відношенням до можливих наслідків).
Злочини проти громадської безпеки з матеріальними складами потребують роздільного встановлення вини, а саме в відношенні діяння і наслідків, і характеризуються, як правило, змішаною (подвійної) формою вини.
У цих складах законодавець окремо характеризує діяння і наслідок як “необережне зберігання вогнестрільної зброї і боєприпасів, якщо це потягло за собою людські жертви або інші тяжкі наслідки” тощо. Звідси і виникає необхідність роздільно вирішувати питання про форму (вид) вини по відношенню до діяння і його наслідків.
Доопрацьований проект Кримінального кодексу України (березень 1997р.) не вирішує існуючі проблеми, бо необхідна конкретизація кримінально караної необережності, з її відмежуванням від невинного заподіяння шкоди (казусу). Враховуючи, що всі склади злочинів, які скоюються з необережності, в тій або іншій мірі виділяються самим законодавцем у чинному КК, потрібно лише зазначити те, що “скоєним з необережності може бути визнане тільки те діяння, яке спеціально передбачене відповідною статтею Особливої частини чинного Кримінального кодексу”. Слід дати поняття злочинів з двома формами вини, де повністю розкрити суть “змішаної форми вини”, висвітливши досить чітко дії, які охоплюються умислом винного. Дисертант пропонує визначення злочину, який може бути визнано вчиненим умисно, та діяння, яке може бути визнано скоєним невинно.
Підрозділ 5.2. “Мотив і ціль злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я”. У злочинах проти громадської безпеки мотив і мета не є обов’язковими ознаками всіх складів, але правильне і повне встановлення кінцевої мети самовільного поводження з загальнонебезпечними джерелами може бути дуже важливим у з’ясуванні причин і умов, які сприяють скоєнню цих злочинів, а також у розробці спеціальних засобів по запобіганню цим посяганням.
Мотив і мета, будучи самостійними ознаками, котрі характеризують різні сторони вольового процесу, в той же час, тісно взаємопов’язані між собою і перебувають в певній відповідності. Один і той же мотив може викликати у винного постановку різних цілей.
Інтелектуальний елемент умислу у більшості випадків не ставиться законодавцем в залежність від встановлення мотивів, якими керувався суб’єкт, а також мети, яку він ставив перед собою, володіючи загальнонебезпечними предметами.
У дисертації зазначається, що мотив і мета не можуть знаходиться за межами досліджуваних складів злочинів, у противному разі дане положення не можливо правильно з’ясувати їх кримінально протиправне значення, що негативно відіб’ється на боротьбі з особливо небезпечними посяганнями.
На підставі викладеного автор робить висновок: якщо між діями суб’єкта і шкідливими наслідками є причинний зв’язок, то наявна об’єктивна сторона злочину. Відповідно, питання про вину особи, яка скоїла вбивство, грабіж, розбій і інші злочини з використанням загальнонебезпечних предметів, повинне отримати юридичну оцінку. Відповідальність за незаконне володіння (поводження) зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, “вибуховими пристроями”, радіоактивними матеріалами, газами нервово-паралітичного і іншого впливу, “метальною зброєю”, “іншою холодною зброєю”, а також відповідальність за використання або спробу використання їх потрібно передбачити в самостійних частинах відповідних статей КК. Необхідно також конкретизувати питання відповідальності за означені злочини з урахуванням мети їх скоєння і ставити мету злочинів, які посягають на загальну безпеку, в центр уваги, тому що інакше боротися з професійною і організованою злочинністю буде важко.
Окрім цього, доцільно у статтях 221-225, 2282-2287, 229 КК передбачити підвищену відповідальність за: а) носіння, б) зберігання, в) придбання, г) збут, д) розкрадання, е) виготовлення зброї, бойових припасів або вибухових речовин, скоєння злочинних дій з іншими предметами з корисливою метою або скоєння вказаних дій звичним, професійним або організованим злочинцем, а їх участь в скоєнні злочинів з загальнонебезпечними предметами вважати в цих складах як обтяжуючу обставину.
Прийняття цих норм законодавцем буде сприяти попередженню використання предметів озброєння, а також інших загальнонебезпечних предметів (речовин і матеріалів) у злочинних цілях, виключить можливість безкарного (нерегульованого суспільними відносинами і кримінально-правовими нормами) їх використання або спроби використання. Суспільно небезпечний характер вогнестрільної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових, легкозаймистих, їдких, отруйних і сильнодіючих речовин, радіоактивних матеріалів, газів нервово-паралітичного і іншого впливу потребує більш суворого покарання за їх застосування в випадку наявності попереднього приготування. Крім цього, доцільно встановити відповідальність за такі діяння: умисне порушення норм безпеки при експлуатації, захороненні, перевезенні до місця захоронення відпрацьованих радіоактивних матеріалів; спричинення небезпеки іншим особам при їх неправильній експлуатації, а також спричинення небезпеки іншим особам при їх правильній експлуатації, з незначними відхиленнями від технології експлуатації (уповільнене реагування на зміни, які мають місце в роботі АЕС та її енергоблоків і т.ін.); допущення недбалого ставлення до обліку, перевезення, а також захоронення відходів радіоактивних матеріалів; вивезення за межі України ракетної, ядерної, хімічної й інших видів зброї масового знищення і стратегічного призначення.
Шостий розділ “Суб’єкт злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 6.1. “Загальна характеристика суб’єкта злочинів” дається загальна характеристика суб’єкта злочинів і відзначається, що ознаки осудності особи однакові для всіх злочинів і не залежать від особливостей конкретних складів.
Наводяться результати проведеного дослідження, які свідчать про те, що вогнестрільна зброя найбільш розповсюджена серед осіб у віці 18-24 років (34,8%). Значна кількість суб’єктів незаконного володіння предметами озброєння у віці 18-24-х років (25,6%). Вік 25-29 років характеризується збільшенням числа суб’єктів незаконного володіння зброєю - 17,9% при відносно великій кількості осіб, які скоюють цей злочин шляхом носіння з подальшим його використанням. Для осіб у віці 30 років і старших характерне незаконне володіння гладкоствольною мисливською зброєю, вибуховими речовинами і бойовими припасами, при цьому часто з метою незаконної охоти і заняття рибним, звіриним промислом. Відповідно засуджених за ст. 161 КК і 162 КК - 10,8%.
Що ж стосується осіб, які старші 51 року, то для них скоєння злочинів, пов’язаних з незаконним володінням предметами озброєння, раніше було взагалі не характерним. Нині вони складають 8,7% загальної кількості означених осіб.
Проблема відповідальності неповнолітніх, на долю яких приходиться 4,1% зазначених злочинів, свідчить про злочинну сутність володіння будь-якими предметами озброєння взагалі.
13,8% тяжких злочинів з використанням (а це означає і його носіння) предметів озброєння скоєно жінками, які, як правило, вели аморальний спосіб життя, зловживали спиртними напоями, мали низький культурний рівень, незакінчену або закінчену середню освіту.
Незаконне володіння предметами озброєння можна віднести до групи злочинів, які в принципі можуть бути скоєні особами з різним рівнем освіти, але в більшості випадків — це люди з низьким рівнем освіти і культури.
Серед осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за незаконне володіння зброєю, досить значна кількість тих (кожний третій), хто до моменту скоєння злочину не працював і не вчився. Причому лише дехто з них знаходився на утриманні у батьків або інших родичів: більшість же тих, хто скоїв злочин, мали нелегальне становище (після втечі з місць позбавлення волі, переховуючись від слідства і суду). Серед осіб, незаконно володіючих предметами озброєння, значна кількість рецидивістів (звичних злочинців). Найбільший відсоток раніше судимих припадає на осіб, які скоїли злочини, використовуючи предмети господарсько-побутового, промислового, спортивного, технічного, медичного й іншого призначення, шляхом розбою — 31,63%, вбивства — 13,1%, грабежу — 16,5%, особливо злісного хуліганства – 17,7%. Слід також зазначити, що відсоток у скоєнні відповідних злочинів з використанням вогнестрільної і холодної зброї значно нижчий.
Особистість злочинця може виступати і як підстава для індивідуалізації засобів впливу в випадках, коли вирішується питання про звільнення винного від відповідальності за пп. 3, 4 ст. 10, ст. 51, ч.1 ст. 50, або від покарань за ч.2 ст. 50 КК.
Нарешті, суттєве значення має встановлення індивідуальних рис особи для визначення засобів кримінального покарання винному в скоєнні злочинів, які розглядаються. Ці особливості можуть виступати як пом’якшуючими (скоєння злочину вперше або ситуаційно), так і обтяжуючими його відповідальність обставинами. Основними обтяжуючими обставинами в теперішній час повинні бути такі: скоєння злочину звичним, професійним або організованим злочинцем; використання предметів озброєння, а також радіоактивних матеріалів, легкозаймистих, їдких, отруйних або сильнодіючих речовин, а так само носіння, зберігання, придбання тощо предметів озброєння з метою скоєння злочину. Законодавець в ст. 39 КК приписує суду визначити покарання згідно з законом, враховуючи при цьому не лише характер і ступінь громадської небезпеки скоєного злочину, але й особистість винного і обставини, які характеризують його. Крім цього, для того, щоб успішніше протистояти організованій і професійній злочинності і позбавити її можливості підготовки злочинців із середовища підростаючого покоління, необхідно ввести в КК відповідні норми законів, які, з одного боку, будуть виступати як норми профілактичного характеру, примушуючи батьків і осіб, які їх заміняють, більше турбуватися про дітей, координуючи свої дії з опікунськими і піклувальними радами при районних виконавчих комітетах, а з іншого, — захищали б дітей від жорстокого поводження, а також стали перешкодою в їх розбещенні і використанні при скоєнні злочинів, зупиняли торгівлю ними, попередивши таким чином і інші протиправні дії з ними.
Підрозділ 6.2. “Ознаки загального і спеціального суб’єктів, які обтяжують відповідальність”. В юридичній літературі не існує єдиної думки щодо віднесення 18-річного віку (повноліття) до ознак суб’єкта злочину. Деякі автори вважають цей вік однією із ознак загального суб’єкта. Інші, навпаки, вказують, що загальному суб’єкту притаманний вік 14-16 років, і повноліття відносять до ознак спеціального суб’єкта. Не виключається при цьому те, що спеціальним суб’єктом також є особа у віці від 14 до 16 років (згідно з ч. 2 ст. 10 КК).
Існуюча розбіжність в поглядах обумовлена невизначеністю, яка має місце в формулюванні і назві ст. 10 КК, де взагалі фіксується лише “відповідальність неповнолітніх” і зазначається (в диспозиції ч. 1), що кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до скоєння злочину минуло 16 років. Таким чином, визначаючи підстави відповідальності неповнолітніх, законодавець відразу ж говорить і про відповідальність осіб, які повинні підлягати кримінальній відповідальності, об’єднуючи, тим самим, усіх суб’єктів злочинів.
Це положення зберігається й в проектах нових КК України. До цього часу не існує визначення суб’єкта злочину, яке характеризувало б його в понятійних термінах самого ставлення до скоєного ним діяння. Це суперечить вченню про склад злочину, про що свідчить відсутність того внутрішнього, фактичного змісту, який відображає суб’єктивне в суб’єкті злочину. Суб’єктивні ознаки ставлення до скоєного злочинного діяння в новому КК можна було б розкрити як уявний суб’єкт в таких термінах: “простий злочинець”, “легковажний злочинець”, “ситуаційний злочинець”, “випадковий злочинець”, “професійний злочинець”, “організований злочинець” і “корумпована особа”. Поряд з “простим”, можна поставити і “звичного” — тобто особу, яка скоїла злочин хоч і вперше, але проводила до його скоєння підготовчу роботу (попередньо обдумавши, спланувавши тощо), що свідчить про її підвищену небезпеку. Крім того, безсумнівною ознакою звичного злочинця може бути повторність скоєння злочину і рецидив. Така градація усуне протиріччя у вченні про склад злочину, сприятиме поліпшенню роботи правоохоронних органів. Застосування того або іншого терміну до особи, яка скоїла конкретний злочин, буде давати характеристику не лише їй, але і скоєному нею діянню, тому що кожна із ознак складу злочину має свою специфічну самостійність, яка обов’язково повинна, в кінцевому підсумку, відображатись й об’єднуватись (в одному складі злочину). Такої самостійності не має суб’єкт злочину. Іншими словами, коли кваліфікація злочину починається з об’єкта злочину, то логічне завершення повинне закінчуватись його суб’єктом.
Із наведеного можна зробити висновок, що законодавець шляхом введення ознак спеціального суб’єкта злочину звужує сферу розповсюдження норми, співвідносячи її з певним колом осіб, ознаки яких вказані в диспозиції конкретно взятої статті.
Узагальнення ознак спеціального суб’єкта дає можливість дисертанту зробити висновок, що вони залежать від напрямку установки, даної законодавцем у формулюваннях диспозицій конкретно взятих статей (а при поділі їх на частини - частин). У них описуються умови, за яких може бути притягнута до відповідальності певна особа, винна в скоєнні заборонених законодавцем злочинних дій, що можуть змінюватися залежно від політичного і економічного становища країни в конкретному історичному періоді її розвитку (або ж кризових явищ тощо).
Отже, як висновує здобувач, спеціальність суб’єкта відносна, вона залежить від змісту тих умов, які зазначені у диспозиції конкретної статті, і виконання однієї з них надає підставу віднести його (суб’єкта) до того або іншого виду. І хоча деякі з підстав відносяться до об’єктивних, а інші — до суб’єктивних ознак злочинів, всі вони характеризують суб’єкт злочину.
У підрозділі 6.3. “Звільнення від кримінальної відповідальності за діяння, які посягають на громадську безпеку і народне здоров’я як один із засобів (методів боротьби з злочинами, які розглядаються)”. Узагальнюючи розглянуті питання, дисертант робить висновок, що підстави звільнення особи, яка скоїла злочинне діяння, від кримінальної відповідальності і покарання, повинні стосуватися осіб, які скоїли злочин ситуаційно або з необережності, так і осіб, які добровільно здали предмети озброєння, що зберігались у них без відповідного дозволу. Ця превентивна вимога повинна стосуватися також і осіб, які незаконно здобули, виготовили або носили холодну зброю, радіоактивні матеріали, сильнодіючі або отруйні, психотропні речовини, наркотичні засоби тощо.
Важливим є й питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності особливо небезпечного рецидивіста, який добровільно здав зазначені предмети, незаконно ним придбані або виготовлені, але не пущені в обіг.
Підсумовуючи наведене вище, дисертант вважає, що законодавцю необхідно врахувати всі ці обставини і доповнити ст. 222 КК і відповідні статті, які передбачають досліджувані ним склади злочинів, положеннями про звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які добровільно здали холодну і метальну зброю, вибухові речовини, радіоактивні матеріали, сильнодіючі або отруйні речовини. Доцільно поширити дію цих положень і на такі випадки, коли особа без відповідного дозволу придбала, носила або протиправно заволоділа загальнонебезпечними предметами, а потім добровільно здала їх, не застосовуючи і не передаючи іншим особам для скоєння більш тяжкого злочину. Окрім цього, потрібно поширити зазначене і на радіоактивні матеріали, легкозаймисті, їдкі, отруйні або сильнодіючі речовини.
Доцільне також звільнення від кримінальної відповідальності осіб за добровільну відмову від доведення до кінця злочинів, передбачених статтями 2271, 2272, 2286, 2287, 2291 — 2298, 22912 — 22920 КК, але до виявлення компетентними органами ознак незаконної спроби вивезення або ввезення заборонених предметів, тобто до прийняття ними рішення про проведення митного контролю і подібних дій. Такі пропозиції, на погляд здобувача, будуть сприяти попередженню злочинів посадовими особами, які спробують розкрадати або незаконно поводитися з предметами, що зазначені в цих нормах. До таких вимог можна було б включити і сприяння викриттю осіб, які скоїли розглянуті злочини, а також видачу коштів або майна, здобутих злочинним шляхом від незаконного обігу наркотиків і речовин.
Сьомий розділ “Вдосконалення кримінального законодавства по охороні громадської безпеки і народного здоров’я” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 7.1. “Криміналізація діянь, які посягають на громадську безпеку і народне здоров’я” зазначаються недоліки кримінально-правового законодавства і проблеми, пов’язані з криміналізацією, що можуть призвести до двох протилежних, але однаково небажаних наслідків: прогалин у кримінальній караності або, навпаки, до її надмірної надлишковості (накопиченість конструкції самої статті, що призводить до плутанини і невизначеності).
Криміналізаційна надлишковість – це перенасиченість кримінально-правовими заборонами, необхідність в яких або відпала, або не існувала взагалі. Криміналізація, з одного боку, надмірна, а з іншого, недостатня (за змістом і суттю), відбулась, на думку дисертанта, з нормами, які були створені для боротьби з наркобізнесом і наркоманією.
Рівень кримінально-правового регулювання схильний до певних коливань не лише в результаті криміналізаційних процесів, а й внаслідок вдосконалення законодавства шляхом підвищення інтенсивності криміналізації і внесення змін у діючі статті КК. У той же час деякі із них, особливо злочини проти громадської безпеки (статті 221-225 КК), залишаються незмінними, хоча і потребують змін, які змогли б врахувати оперативну обстановку в країні і соціальну напруженість в суспільстві (обумовлену загальним зростанням злочинності і, особливо, найгірших її проявів - звичної, професійної і організованої). Сама ж зміна інтенсивності криміналізації здійснюється також шляхом введення (пакетом, без особливого виділення і розмежування одних від інших) кваліфікованих складів, доповненням диспозицій норм деякими додатковими ознаками, які характеризують ті або інші елементи складу злочину.
Подібні зміни і доповнення були внесені і в статті 2293, 2294, 2295, 2296, 2297 КК, а крім того в КК були введені дев’ять нових складів злочинів (статті 22912-22920). В них у надмірно розширених назвах були криміналізовані вищезазначені дії.
Згідно з послідовністю викладення, назви статей можна відобразити в таких, більш лаконічних, формулюваннях: використання засобів, здобутих від наркобізнесу (ст. 22912 КК); незаконна видача або підробка рецептів (будь-яких документів), які дають право на заволодіння наркотиками, - об’єднавши таким чином дві статті (22913, 22914 КК); незаконне введення, вживання або схилення до введення наркотичних засобів або психотропних речовин - об’єднавши три статті (22915, 22916, 2295 КК); розкрадання або інші протиправні дії з обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (ст.22917 КК); розкрадання або незаконне поводження з прекурсорами (статті 22919, 22920 КК). Назву ст. 22918 - залишити без змін. Відповідної корекції потребують також і інші назви статей, що передбачають злочини, які розглядаються. Остаточне і повне розшифрування інтересів, які охороняються, повинне втілюватись в конструкціях статей з дотриманням логічної послідовності і завершеності, відображаючи ті громадські інтереси, які підлягають кримінально-правовій охороні.
Проблема, яку приховують в собі бланкетні диспозиції, що передбачують відповідальність за порушення спеціальних правил тощо, полягає в нестабільності постійно змінюваних підзаконних нормативних актів, в той час коли ознаки, які містяться в кримінальному законі і відокремлюють злочинне порушення від інших правопорушень залишаються незміненими, що і вимагається від кримінально-правової норми. Але сфера дії цієї норми або звужується, або розширюється, причому частіше всього спостерігається останнє. Тому можна було б повністю обійтися без бланкетних диспозицій. На теперішньому етапі раціональніше піти по шляху концентрації термінів в одному або декількох об’єднуючих поняттях, що відображають суть бажаної і реально перетвореної заборони та реалізують в собі реальну кримінально-правову охорону, якої саме і потребують громадські інтереси. Таким кроком буде концепція щодо відповідальності суб’єкта конкретного складу злочину, що дозволить уникнути бланкетності диспозиції. Норма набуде універсальності і не залежатиме від підзаконних нормативних актів, що змінюються.
Так, наприклад, у ст.221 КК не тільки диспозиції, але і сама назва статті ("Порушення правил зберігання, використання, обліку і перевозки вибухових речовин") вказує на її бланкетність. Уникнути останньої можна таким формулюванням назви: "Неналежне виконання обов’язків з охорони, використання, обліку і перевезення вогнестрільної зброї, бойових припасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв", передбачивши тим самим відповідальність за злочинні дії з усіма предметами озброєння, а також відповідальність особи, яка зобов?язана виконувати відповідні функції. У диспозиції ж статті суб’єкт злочину, щоб акцентувати на його функціональних обов’язках, доцільно визначити таким чином: "Неналежне виконання своїх функціональних обов’язків особою, якій була доручена охорона, використання, облік і перевезення вогнестрільної зброї, боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв, що призвело до їх розкрадання, знищення, пошкодження або інших тяжких наслідків". Відповідальність так званого загального суб’єкта буде охоплена таким положенням: "Протиправне перевезення або пересилка предметів озброєння”. Наявність шкідливих наслідків для притягнення до відповідальності за такі дії не потрібне, достатньо самого факту виконання об’єктивної сторони цього складу і настання фіксації злочинного результату, бо настання шкідливих наслідків в цьому випадку не залежить від волі винного, який вчинив злочин.
У підрозділі 7.2. “Проблеми кваліфікації і класифікації злочинів проти громадської безпеки і народного здоров’я” зазначається, що у теорії і на практиці викликають ускладнення питання, які стосуються кваліфікуючих обставин і ознак злочину, а саме тоді коли вони ототожнюються. Існуюче положення ускладнює проблему кваліфікації злочинів. Початкові принципи теорії кримінального права означають, що класифікація злочинів - це поділ всіх злочинів на певні групи залежно від характеру і ступеня громадської небезпеки. Іншими словами, термін "класифікація злочинів" припускає розподіл їх за степенем тяжкості скоєного діяння.
У дисертації обгрунтовується висновок, що кваліфіковані види злочинів - це кваліфікація декількох злочинів, які об’єднані однією метою та спільними мотивами і застосовуються до винного (винних) за сукупністю скоєних злочинів, або за сукупністю частин однієї статті (кожне із яких проходить стадію кваліфікації). У той час, як класифікація злочину - це кваліфікація одного виду злочину за ступенем зростання його тяжкості всередині однієї статті (за виключенням випадків їх сукупності), від однієї диспозиції до наступної по зростаючій.
Ці пропозиції будуть сприяти дотриманню законодавцем внутрішньостатейної системи, яка сьогодні втрачена, і створять умови для конкретизації кваліфікації і класифікації злочинів.
У підрозділі 7.3. “Декриміналізація норм законів, які не забезпечують інтереси загальної безпеки” автор стверджує, що декриміналізація повинна здійснюватись в трьох формах: 1) шляхом виключення кримінальної відповідальності і караності діяння, яке супроводжується визнанням такої поведінки правомірною; 2) переводом його в розряд адміністративного, дисциплінарного або цивільно-правового делікта; 3) шляхом об’єднання (злиття) норм декількох статей (які стали непрацездатними) з нормою працюючої статті, але такої, що не до кінця враховує можливі варіанти (способи, форми і т. п.) скоєння цього виду злочинів.
Під час декриміналізації необхідна реанімація окремих діянь шляхом включення їх в інші статті як доповнення (або зміни окремих формулювань) з метою оживлення і переведення в новий гатунок, сприяючий вдосконаленню їх функцій у боротьбі зі злочинністю.
"Мертва" норма гірша неіснуючої взагалі. Вона є німим свідком безсилля правоохоронних органів, а тому потребує часткової декриміналізації шляхом поглинання зазначеної норми іншою як доповнення або зміна. Такі заходи сприятимуть тому, що в законодавстві штучно не виникнуть прогалини і не буде необхідності в прийнятті нових законів для притягнення, із запізненням, до кримінальної відповідальності осіб, які на той час будуть продовжувати скоювати зазначені злочини.
Слід частково декриміналізувати статті 22913 і 22914 КК, що приховують існуючі недоліки як у конструкції, так і в формулюванні, шляхом злиття в одну статтю, після чого вони можуть виглядати таким чином: "Незаконні виготовлення, підробка, використання, збут чи видача рецептів, а також інших документів, які надають право на придбання, отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів". Необхідно частково декриміналізувати статті 2294 і 22911 КК та дати їх назву в такому формулюванні: "Організація або держання дому для вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або одурманюючих засобів". Питання виготовлення наркотиків потрібно передбачити в самій диспозиції нової редакції статті.

Статті 2295, 22915, 22916 КК можна було б викласти в такому формулюванні: "Схиляння до вживання або незаконне вживання наркотичних засобів або психотропних речовин, а так само їх введення в організм іншої людини".
Розрив між змістом подібних заборон і реальними потребами сучасності більш ніж очевидний. Його можливо подолати лише шляхом відміни кримінально-правових норм, які перестали відповідати соціальним очікуванням. Збереження в кримінальному законодавстві подібних норм невиправдано, і навіть шкідливо, тому що породжує у населення ставлення до кримінального закону як до нереального. Часткова декриміналізація покликана усунути існуючу казуїстичність не повністю продуманих норм.
У висновках роботи містяться підсумки проведеного дослідження. Викладено загально-теоретичні результати одеожані в процесі дослідження і сформульовані положення щодо вдосконалення чинного законодавства в боротьбі зі злочинами, передбаченими статтями 221-225, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК України. Зокрема, пропонується:
2. Предмет злочину в досліджуваних складах злочинів розглядати як самостійну ознаку будь-якого з них. У кримінально-правовому розумінні предмет є знаряддям, за допомогою якого порушується цілісність й узгодженість громадських інтересів і взаємопов`язаних з ними процесів з охорони фізичних та юридичних осіб.
3. Протиправне володіння загальнонебезпечними предметами і скоєння діянь, які загрожують життю, необхідно розглядати як загальнонебезпечне явище, яке являє собою не лише загрозу завдання тяжкої шкоди, а й свідчення шкідливих наслідків у вигляді злочинного результату (характерного для злочинів з формальним складом) у вигляді захворювань, виникаючих внаслідок одурманення, отруєння людського організму наркотиками, сильнодіючими і іншими речовинами, в тому числі і опромінення радіоактивними матеріалами.
4. Загальна небезпечність злочинів, передбачених статтями 221-225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК, визначається реально існуючою загрозою, тобто небезпечністю заподіяння шкоди загальнонебезпечними предметами, які є структурними елементами кожного з них, будь-яким суспільним інтересам (відносинам), які охороняються законом.
5. Інтереси загальної безпеки відображають існуючу в суспільстві систему громадських відносин, умови їх взаємодії, спілкування, відпочинку, пересування і всіх інших сфер співіснування широкого кола осіб. Загальна безпека - це також система гарантій охорони життя і здоров’я, гарантія спокою і впевненості членів суспільства в їх захищеності від загрози заподіяння шкоди здоров’ю і позбавлення життя.
6. Стан злочинності і динаміка її зростання в цілому свідчать про тенденції кількісної, змістовної і особливо якісної її зміни. Якість залежить від всіх складових - від осіб, які скоюють злочини, від їхньої “спеціалізації”, організованості, професійності, жорстокості, вікових ознак, появи нових способів скоєння злочинів, зростання озброєності, вдосконалення. В якості відображається її кількість і зміст. Від якості скоєння злочинів залежить й їх розкриття. Поінформованість правоохоронних органів про всі напрямки постійно змінюваної якості скоюваних злочинів відбивається на ефективності боротьби зі злочинністю.
7. Аналіз і узагальнення ознак спеціального суб’єкта злочинів, які розглядаються, свідчать про те, що вони залежать від направленості установки, яка дається законодавцем у формулюваннях конкретно взятих статей. Спеціальні суб’єкти можуть змінюватися залежно від політичного стану країни, конкретного історичного періоду її розвитку. Тобто, спеціальність суб’єкта відносно умовна і залежить також від змісту тих умов, які дають підставу віднесення (суб’єкта) до того або іншого виду. Деякі із підстав відносяться до об’єктивних, інші — до суб’єктивних ознак злочину, але всі вони характеризують суб’єкт злочинів.
8. Класифікація злочинів - це поділ всіх злочинів на певні групи залежно від характеру і ступеня їх громадської небезпеки (тобто, тяжкості скоєного діяння). Склади злочинів можуть бути визнані кваліфікованими лише тоді, коли скоєне розглядається за сукупністю частин однієї статті, а також за сукупністю декількох злочинів. Проте в першому випадку це буде класифікована кваліфікація, а в другому кваліфікований злочин. Покарання за такі злочини повинні сумуватись за різними статтями в одне, без поглинання меншого більшим.
9. Аналіз проблем криміналізації і декриміналізації злочинів проти загальної безпеки дає можливість поставити питання про створення оптимальної моделі системи кримінально-правових норм, які б передбачали відповідальність за злочини проти загальної безпеки, шляхом: 1) створення запропонованої глави КК, що набагато точніше відобразить особливості родового об’єкта злочину проти громадської безпеки і народного здоров’я, буде сприяти з’ясуванню їх специфіки і ступеня загальної небезпеки, правильній кваліфікації, більшій індивідуалізації покарання і диференціації відповідальності всередині кожної із видових груп злочинів, а це, в свою чергу, дозволить ефективніше встановлювати, вивчати й усувати причини і умови, які викликають і сприяють скоєнню злочинів; 2) визначення передумов і підстав створення передбачуваної моделі видових груп норм про злочини проти загальної безпеки, криміналізації відповідних діянь, а також їх часткової декриміналізації, пов’язаних з оцінкою завданої або передбачуваної шкоди; 3) відмежування випадків скоєння умисних діянь (делікти необережності створення небезпеки, а також інші порушення невисокого ступеня громадської небезпеки віднести до адміністративних або навіть цивільно-правових деліктів); 4) конструювання норм про відповідальність за злочини проти громадської безпеки і народного здоров’я і основування їх на принципах однотипного і уніфікованого формулювання диспозицій і санкцій цих норм; 5) розробки узгоджених між собою санкцій (не лише в рамках окремих статей, але і всієї системи покарань).
10. Необхідно виділити в самостійну главу Кримінального кодексу України злочини, які посягають на загальну безпеку та родовим об’єктом яких є загальна безпека.
11. Доцільна розробка науково обгрунтованої стратегії і тактики боротьби з організованою злочинністю та діяннями, які посягають на загальну безпеку, як заходами загальносоціальної і спеціальної - кримінологічної профілактики, так і шляхом використання кримінально-правових норм і економічних заходів.
12. Усунення у процесі криміналізації і декриміналізації надлишку роздрібленості або неконкретизованості і накопиченості кримінально-правових норм дасть можливість уникнути неузгодженості і суперечливості формулювань, які даються в диспозиціях, що підриває стабільність бланкетних диспозицій. Такими є часті зміни і доповнення великої кількості підзаконних актів (положень, інструкцій та інших нормативних актів). Саме прагнення повного викладення змісту тих або інших інструкцій, правил тощо, поєднане з бажанням назвати всі види об’єктивної сторони конкретно взятого злочину, нерідко знаходиться в протиріччі з тими нормативними актами, до яких відсилають бланкетні диспозиції.
13. Законодавчі визначення вини в діяннях, скоєних з подвійною (змішаною) формою вини в практичній діяльності правоохоронних органів дозволило б уникнути помилок і неправильних висновків при прийнятті відповідних рішень.
Відповідно у новому КК України доцільно вказати на те, що:
а) “винною у вчиненні злочину може бути визнана лише та особа, яка з умислом або з необережності вчинила одне з діянь, заборонених цим Кодексом”;
б) у КК доцільно ввести норму такого змісту: “Вчиненим з необережності може бути визнане лише те діяння, яке спеціально передбачене відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу”, бо існуючі проблеми можна вирішити лише за умови конкретизації кримінально-караної необережності, відмежувавши її від невинного заподіяння шкоди, а також враховуючи той факт, що всі склади злочинів, скоювані з необережності, в тій чи іншій мірі, виділяються самим законодавцем;
в) поняття злочинів з подвійною формою вини повинне конкретизувати дії, які охоплюються умислом винного, відмежувавши їх від тяжких наслідків, які настали в результаті скоєння злочину, але не охоплювались його умислом, і які винна особа могла і повинна була передбачити;
г) у тих випадках, коли в результаті скоєння умисного злочину настають тяжкі наслідки, які за чинним законодавством передбачають більш суворе покарання, ніж охоплювалось умислом особи, яка його скоїла, кримінальна відповідальність за наслідки може настати лише тоді, коли особа передбачала можливість їх настання, але без достатніх на те підстав самовпевнено розраховувала на їх запобігання. В тих випадках, коли особа не передбачала, але могла і повинна була передбачити можливість настання таких наслідків, такий злочин може бути визнаним скоєним умисно;
д) при визначенні поняття діяння, яке вважається скоєним неумисно, необхідно вказати на те, що особа яка його скоїла, не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій (або бездіяльності), а також не передбачала і за обставинами справи не могла і не повинна була передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків;
е) слід зазначити випадки, коли особа, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, передбачала настання шкідливих або тяжких наслідків, але не змогла їх відвернути через збіг об’єктивних обставин та інших, не залежних від неї факторів.
13. На підставі проведеного дослідження пропонується внести такі пропозиції щодо вдосконалення редакції статей 221-225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК України:
1) включити до предмету злочину:
— у статті 222, 223 КК — гладкоствольну мисливську зброю як найбільш розповсюджену, бо з її використанням скоюється значна кількість злочинів проти особи, вона нерідко піддається переробці для скоєння тяжких злочинів;
— у статті 222, 223 КК — вибухові пристрої, які застосовуються при з’ясуванні стосунків між організованими і професійними злочинцями, а також терористами;
— у ст. 222 КК — метальну зброю, бо спроба дати в законі перелік холодної зброї і використання терміну “інша холодна зброя” створюють труднощі в правозастосовній діяльності. В диспозиціях норми доцільно використовувати три терміни - “холодна зброя”, “інша холодна зброя” і “метальна зброя”, поняття яких повинне даватися законодавцем.
2) у ст. 222 КК встановити кримінальну відповідальність за виготовлення, володіння та носіння:
— будь-якої (вогнестрільної і холодної) зброї, яка знаходиться в законному володінні особи, якщо: а) винний мав за мету скоєння злочину; б) вона знаходилась при винному в момент скоєння суспільно небезпечного діяння;
— саморобної вогнестрільної зброї і пристроїв, якщо вони: а) використовувались під час скоєння іншого тяжкого злочину; б) придатні до вчинення пострілу;
— суспільно небезпечних предметів з метою скоєння злочинів;
— деталей для виготовлення вогнестрільної зброї, а також за їх збут;
3) з метою усунення труднощів у правозастосовній практиці органів внутрішніх справ дати поняття:
а) у статті 222 КК - метальних пристроїв, метальної зброї, вибухових пристроїв;
б) у статтях 221, 2211, 222, 223 КК - вибухових речовин;
в) у статтях 222, 223, 224 КК - бойових припасів;
г) у статтях 2282 - 2285 КК - радіоактивних матеріалів (уточнене і поглиблене);
д) у ст.225 КК - їдких речовин;
4) у ст.2272 КК конкретизувати іншу продукцію, вказавши, що до неї відноситься і продукція промислового призначення, побутові речі (автомобілі, будівельні матеріали тощо);
5) вилучити зі ст.2286 КК застереження “при відсутності ознак контрабанди” або ж навпаки у випадку незгоди законодавця виключити ст.2286 КК в цілому з глави Х КК, а перелік предметів, які фігурують в ній, конкретизувати в ст.70 КК (контрабанда);
6) при призначенні покарання за незаконні дії з радіоактивними матеріалами (статті 2282 - 2285 КК) враховувати:
а) тривалість їхньої дії;
б) ступінь впливу на організм людини;
в) довжину хвилі при гамма-випроміненні;
г) поряд з метою скоєння злочинів враховувати також і мотиви скоєння злочинів (користь тощо) як класифікаційну ознаку.
14. Слід конкретизувати предмети деяких злочинів:
1) для уникнення перекручення понятійного і буквального смислу предметів злочинів, вказаних у ст. 2286 КК, необхідно наведені законодавцем у диспозиції статті терміни доповнити, уточнити або дати їх короткий опис;
2) у ст. 2287 КК знеособлені предмети злочину, названі просто відходами, вторинною сировиною, речовинами і матеріалами, конкретизувати в одному, визначаючому їх понятті, назвавши, відповідно, об’єднуючими і конкретизуючими термінами: радіоактивні, бактеріологічні, мікробіологічні, хімічні речовини і відходи, а також вторинна сировина того ж походження;
3) у примітках або ж у додатку до КК дати список сильнодіючих, отруйних, психотропних речовин, наркотичних і одурманюючих засобів, прекурсорів, які містять наркотичні речовини.
Встановлення їх назви і віднесення до “сильнодіючих” або “отруйних” речовин усуне непоінформованість слідчих і судових працівників, а також сприятиме правильній кваліфікації дій винних, допомагатиме відмежувати “сильнодіючі” й “отруйні” речовини від наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
15. У ст.2271 КК ввести відповідальність за несвоєчасне оновлення відомостей, а також за затримку інформації про них і одночасно виключити з ч.1 - застереження про “негативний вплив на здоров’я людей, рослинний і тваринний світ”.
16. У главу про злочини проти загальної безпеки необхідно включити статтю, яка б об’єднала в собі принципи звільнення від кримінальної відповідальності, викладені в ч. 2 ст. 222 і ст.22910 КК, і розповсюдила їх на всі склади злочинів, передбачених статтями 221 - 225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК, доповнивши цю норму, поряд з існуючими, приписами, вимагаючи: викриття осіб, які скоїли такі злочини; видачу коштів, добутих протиправним шляхом від незаконних “операцій” з будь-якими предметами, в главі про злочини проти загальної безпеки; сприяння відшукуванню (і видачі) майна, здобутого злочинним шляхом; викриття осіб, які створюють надлишок наркотичних засобів і інших загальнонебезпечних предметів; сприяння виявленню прихованої злочинної мережі наркобізнесу, торгівлі предметами озброєння й іншими загальнонебезпечними предметами.
Такий підхід дозволить забезпечити одномасштабну оцінку посягань на всі види взаємодії, поводження, обігу та іншого функціонування загальнонебезпечних предметів і скоєння інших злочинів проти загальної безпеки, значно підвищить ефективність боротьби з ними.

Основні положення дисертації відображені в таких опублікованих
працях автора:

І. Моногорафії:

1. Литвин А.П. Защита граждан Украины от преступлений, посягающих на общую безопасность.— К.: Освіта, 1995.— 300 с.
2. Литвин А.П. Социально-правовые проблемы борьбы с преступлениями, посягающими на общую безопасность. – К.: Наукова думка, 1997. - 310 с.
3. Литвин О.П. Кримінально-правова охорона громадської безпеки і народного здоров’я. – К.: ВКФ Сатсанга; РВВ КІВС, 1998. - 286 с.

ІІ. Навчальні посібники:

4. Литвин А.П. Борьба органов внутренних дел с незаконным обладанием предметами вооружения (Уголовно-правовые и криминологические вопросы): Учебное пособие. – К.: Киевская высшая школа МВД СССР, 1990. - 74 с.
5. Литвин А.П. Предмет в составах преступлений против общей безопасности (Вопросы квалификации органами внутренних дел): Учебное пособие. – К.: Киевская высшая школа МВД СССР, 1992. - 80 с.
ІІІ. Брошури:

6. Литвин О.П. Злочинні наслідки і причинний зв'язок у злочинах проти громадської безпеки і народного здоров'я. – К.: Товариство “Знання” України, 1998. –20с.
7. Литвин О.П. Об'єктивна сторона злочинів проти загальної безпеки. – К.: Товариство “Знання” України, 1998. –24с.
8. Литвин О.П. Поняття і види злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я. – К.: Товариство “Знання” України, 1998. –21с.
9. Литвин О.П. Вина в складах злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я. – К.: Товариство “Знання” України, 1998. –25с.
10. Литвин О.П. Мотив і мета злочинів проти народного здоров'я. – К.: Товариство “Знання” України, 1999. –18с.
11. Литвин О.П. Ознаки загального і спеціального суб'єктів в злочинах проти загальної безпеки . – К.: Товариство “Знання” України, 1999. –18с.
12. Литвин О.П. Суб'єкт злочинів проти громадської безпеки і народного здоров'я. – К.: Товариство “Знання” України, 1999. –23с.

IV. Статтях у наукових журналах і збірниках,
тезах наукових доповідей:

13. Литвин А.П. О квалификации действий лиц, применяющих в состоянии опьянения холодное оружие и другие предметы // Межвузовский сборник научных трудов. – К.: Киевская высшая школа МВД СССР, 1988. - С.115-119.
14. Литвин А.П. Извлечение нетрудовых доходов путем разбойного нападения с применением оружия и общественно опасных предметов //Межвузовский сборник научных трудов. – К.: Киевская высшая школа МВД СССР, 1988. - С. 66-70.
15. Литвин А.П. Административные и уголовно-правовые методы, применяемые законодателем, по преодолению антиобщественных проявлений со стороны лиц, владеющих охотничьим оружием // Межвузовский сборник научных трудов. – К.: Киевская высшая школа МВД СССР, 1988. - С.133-136.
16. Литвин А.П. Вопросы назначения наказания за преступления, предусмотренные ст. 222 УК УССР //Материалы научно-практической конференции КВШ – К.: Киевская высшая школа МВД СССР, 1989. - С. 137-145.
17. Литвин О.П. Проблеми кваліфікації злочинного заволодіння радіоактивними матеріалами // Доповідь на науковій конференції докторантів і ад’юнктів УАВС (Правоохоронна діяльність в умовах створення Української державності). – К.: Матеріали конференції УАВС, 1995. — С.37-43.
18. Литвин О.П. Проблема об'єкта злочинів, що входять в главу Х Кримінального кодексу України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. — К., 1996. — № 2. - С.114-126.
19. Литвин О.П. Відхилення від принципів кримінального права в притягненні до кримінальної відповідальності корумпованих осіб, виконуючих “офіційні замовлення” представників професіональної та організованої злочинності // Доповідь на міжнародному семінарі “Класифікація та розміщення засуджених” за участю експертів Ради Європи та керівного складу кримінально-виконавчої системи України. Матеріали міжнародного семінару. — К.: КІВС, 1998. — С. 39-45.
20. Литвин О.П. Загальна безпека як об’єкт злочину // Збірник наукових праць інституту законодавства Верховної Ради України. — К., 1996. - С.380-382.
21. Литвин О.П. Тенденції сучасної злочинності в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – К., 1998. - №2. — С. 96-105
22. Литвин О.П. Суперечливий характер норм КК України, які регулюють підстави звільнення від кримінальної відповідальності // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К.: РВВ КІВС, 1999. - №4. - С.92-99.
Окремі положення дисертації викладено в 35 поблікаціях, загальним обсягом 7,2 друкованих аркушів.

Анотація

Литвин О.П. Кримінально-правова охорона громадської безпеки і народного здоров’я. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право і кримінологія, кримінально-виконавче право. Київський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, Київ, 1999.
Дисертація присвячена проблемам боротьби зі злочинами, які посягають на громадську безпеку і народне здоров’я, питанням правового регулювання цієї боротьби і правозастосовної діяльності органів внутрішніх справ. У такому аспекті, як їх розглядає дисертант, вони ще не досліджувалися не лише в Україні, а й в інших державах співдружності.
Розглянуті тенденції кількісної, змістовної й якісної змін у сфері охорони загальної безпеки, вказані причини й умови цих змін. Підтверджується і обгрунтовується загальна небезпека, яку становлять загальнонебезпечні предмети, як постійно існуюча загроза державним, колективним й особистим інтересам а також життю і здоров’ю людей. Визначені види безпеки і здійснене їх відмежування від загальної безпеки. Проаналізовано чинне законодавство у сфері відповідальності за злочини, передбачені статтями 221—225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911-22920 КК України. Визначені відносини громадської безпеки і народного здоров’я як видові і безпосередні об’єкти злочинів. Аргументована необхідність виділення в Особливій частині КК самостійної глави “Злочини проти загальної безпеки”, в яку як складові частини повинні увійти злочини проти громадської безпеки і народного здоров’я, але лише як видові об’єкти. Розроблені і даються рекомендації з удосконалення чинного законодавства і його практичного застосування правоохоронними органами. Запропоновані шляхи вирішення й інших існуючих проблем з метою усунення їх шкідливого впливу на слідчу і судову практику.
Ключові слова: громадська безпека, спеціальна безпека, загальна безпека, кваліфікація і класифікація діянь, організована і професійна злочинність, простий, звичний і ситуаційний злочинець, суспільно небезпечні наслідки, суспільно небезпечний результат.

Аннотация

Литвин А.П. Уголовно-правовая охрана общественной безопасности и народного здоровья. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08- уголовное право и криминология, уголовно-исправительное право. Киевский институт внутренних дел при Национальной академии внутренних дел Украины, Киев,1999.
Диссертация посвящена проблемам борьбы с преступлениями, посягающими на общественную безопасность и народное здоровье, вопросам правового регулирования этой проблемы и правоприменительной деятельности органов внутренних дел. В таком аспекте, как их рассматривает автор, они еще не исследовались не только в Украине, а и в других странах содружества.
Предложена классификация и определены все виды преступлений против общественной безопасности и народного здоровья; сформулированы понятия преступлений, нарушающих правила общей безопасности, специальной безопасности, и преступлений, которые создают общую опасность. Проанализирована общая опасность преступлений, предусмотренных статьями 221-225, 2271, 2272, 2282-2298, 22911—22920 УК Украины. Предложено называть их деликтами непосредственной и опосредствованной опасности. Впервые осуществлено разграничение преступлений, которые представляют повышенную опасность (гл. X УК), от особенно опасных преступлений против государства (гл. I УК) и воинских преступлений (гл. XI УК). Обосновано положение о том, что особенная опасность преступлений против государства и некоторых воинских преступлений может быть отнесена к преступлениям против специальной безопасности, а в преступлениях против общественной безопасности и народного здоровья опасность носит общий характер, и нормы главы X УК (как антипод специальной безопасности) обеспечивают общую безопасность. Выделено пять уровней специальной безопасности: 1) внутренней безопасности государства; 2) внешней безопасности государства; 3) специальной безопасности военноначальников; 4) специальной безопасности военнослужащих; 5) специальной безопасности, которой должны придерживаться военнослужащие Министерства обороны Украины. Дается определение понятия “преступлений против общей безопасности”. Выявлена социальная обусловленность увеличения количества рассматриваемых преступлений. Определены тенденции их количественного, содержательного и качественного изменения в сфере охраны общей безопасности. Указаны причины и условия таких изменений. Обосновано влияние этих изменений на рост латентной преступности и ее политизации и т.д. Исследованы отношения безопасности и их виды. Уточняется, что существующие виды безопасности — государственная, национальная, международная, коллективная, индивидуальная и т.п. — все же не связаны с той безопасностью, которая, с одной стороны, касается противоправного владения предметами вооружения, едкими, отравляющими и другими веществами, а с другой, — тех признаков, в зависимости от которых возникают специализированные проблемы. На основании использования категорий безопасности дается понятие общей безопасности, которая включает в себя все другие виды безопасности — общественную, производственную, пожарную и т. п. Определены отношения общественной безопасности и народного здоровья как видовые и непосредственные объекты преступления. Аргументировано необходимость выделения в Особенной части УК самостоятельной главы “Преступления против общей безопасности”, в которую как слагаемые части должны войти преступления против общественной безопасности и народного здоровья, но уже как видовые объекты. Предложено ввести в УК Украины понятие “общая безопасность”, как желаемое и необходимое состояния всех членов общества, государственных, коллективных предприятий, учреждений, организаций и общественных структур. Предметы преступления против общественной безопасности и народного здоровья рассматриваются как общеопасные предметы, определены их общие и видовые признаки, выяснено их отличие от источников повышенной опасности, которые не представляют такой опасности и не являются орудием совершения преступлений. При рассмотрение объективной стороны преступлений против общественной безопасности и народного здоровья обосновывается важность признания наличия общественно опасных последствий в преступлениях с формальным составом как наступление преступного результата. Подтверждается противоправность и опасность таких последствий четырьмя уровнями и т.д. Исследуются проблемы борьбы с преступлениями, посягающими на общую безопасность. Разработаны и даются рекомендации по совершенствованию уголовного законодательства и его практическому применению правоохранительными органами. Предложены пути решения и других существующих проблем с целью устранения их вредного влияния на следственную и судебную практику.
Ключевые слова: общественная безопасность, специальная безопасность, общая безопасность, квалификация и классификация действий, организованная и профессиональная преступность, простой, обычный и ситуативный преступник, общественно опасные последствия, общественно опасный результат.
Annotation
Mr. Litvin. Criminal law protection of public security and common health. Dissertation for the competition for an degree a doctor of jurisprudence on speciflity 12.00.08 - Criminal law and Criminology; Corrective Labour Law. Kiev Institute of Internal Affairs under National Academy of Internal Affairs Ukraine. - Kiev, 1999.- Manuscript.
In his master's thesis Mr. Litvin investigates the crimes against common security, their general danger and socio-economic basis, their general characteristics. The tendencies of quantitative, qualitative and essential changes of crime in the sphere of common security are considered here, the causes and conditions of such an increase are indicates too. There is confirmed and substantiated the common danger as constantly existing threat to the state, collective and personal interests and also to the life and health of an individual or an indefinite circle of persons. There are considered the kinds of security and their difference from common security. The analysis is given to the valid legislation in the sphere of the nesposibility for crimes provided by the articles 221-225, 2271, 2272, 2282—2298, 22911—22920 in the Criminal Code of Ukraine. The problems of fighting crimes against common security are investigated here. The recommendations are given on improving the criminal legislation and its practical use by the agencies keeping law. There are suggested the ways to solve the other existing problems with the aim of eliminating their harmful influence on the investigative and judicial practice.
Key words: public security, special security, common security, qualification and classification of acts, organized and professional criminality, simple criminal, usual criminal, situation criminal, publicly dangerous result, public dangerous consequences.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking