Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЛІСУ

 

Сасов Олександр Володимирович
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЛІСУ
   

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор, Коржанський Миколо Йосипович, Київській Університет туризму, економіки, права, професор кафедри кримінального права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Гавриш Степан Богданович, заступник Голови Верховної Ради України

доктор юридичних наук, професор, Навроцький Вячеслав Олександрович, професор кафедри кримінального права Львівського Національного університету ім. Івана Франка

Провідна установа: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Захист відбудеться 24.04.2002 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, Солом?янська площа, 1).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ-35, пл. Солом?янська., 1).

Автореферат розісланий 12.03.2002 р.

 

 

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
кандидат юридичних наук Лук?янчиков Є.Д.

Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Становлення України як правової, демократичної, соціально-орієнтованої держави, створення громадянського суспільства, неможливе без реформування всіх галузей права. Однак успішна реалізація зазначених перетворень можлива лише за умови адекватних зусиль людини й соціуму. Окрім інших сфер суспільного життя, це цілком і повністю стосується сфери охорони й відтворення природних ресурсів, зокрема, лісових, їх раціонального включення в соціальний життєзабезпечувальний процес.
Актуалізація проблеми правового захисту лісу пов’язана з кількома аспектами. Перший з них стосується політико-правової сфери, розвиток якої відбувається в руслі новостворюваного громадянського суспільства. Властива йому різноманітність форм власності (ст. 13 Конституції України), а відтак поступовий перехід частини загальнонародних цінностей, у тому числі й лісових масивів, у приватний сектор, визначають потребу в удосконаленні законодавчої бази. Законодавство покликане збалансувати загальні й особисті інтереси – тобто утвердження свободи окремих громадян не повинне відбуватися за рахунок порушення загальнонародних прав і свобод, як і навпаки. Принципом формування нових законодавчих актів має бути збереження єдиних критеріїв у визначенні прав і правової відповідальності різних суб’єктів власності.
Другим аспектом є економіко-правовий чинник, що пов’язаний з проблемами ефективності й раціонального використання лісу в рамках установленого правового поля. Однак, на відміну від діючого законодавства, попередній Кримінальний кодекс визнавав ліс не тільки природним ресурсом, але й майном (відповідно ст.ст. 89 та 90 КК України). Діючий Кримінальний кодекс (2001 р.) знімає протиріччя, що мало місце в попередньому законодавстві і проявлялося в подвійному тлумаченні сутності лісу, а саме: як природного ресурсу (щодо деревостою) і майна (відносно оброблених лісових ресурсів, тобто лісоматеріалів) і зараз ліс характеризується, насамперед, як природний ресурс (розділ VIII КК України). Разом з тим подальше зниження ролі майнової характеристики лісу не створює, на наш погляд, необхідної нормативно- правової бази для підвищення ефективності охоронної діяльності у цій сфері, як і для усунення стійкої тенденції до скорочення лісових ресурсів, а відтак засвідчує необхідність пошуку нових моделей правового захисту лісу.
На наш погляд, не є вдалим і вирішення цього питання у діючому законодавстві. Визнання лісу тільки природним ресурсом, або навпаки тільки майном, звужує зміст цього поняття та не сприяє організації охорони лісу від злочинних посягань на відповідному рівні. У цьому випадку взагалі не береться до уваги дуалістична природа лісу. Ліс в сучасних умовах – це майно й природний ресурс одночасно, або якщо більш чітко визначитися з цим поняттям, природний ресурс, якому притаманні майнові властивості. Не можна штучно відокремлювати майнові (речові) та природні складові поняття лісу, як соціалізованого природного ресурсу. Таким чином, через більш жорстку охорону лісу як майна, в сучасних умовах, можлива й більш ефективна та адекватна охорона лісу як природного ресурсу. Тобто пріоритетною є майнова характеристика лісу. Цього не було в повній мірі враховано у новому кодексі, тому залишається нагальною потреба вдосконалення правової бази охорони лісу, а також усунення прорахунків, що зустрічаються в процесі застосування права. Зокрема, в ході слідства не завжди точно фіксуються ознаки складу злочину, не встановлюються суміжні злочинні правопорушення, наслідком чого є неадекватність між визначеною мірою покарання і вчиненим злочином.
Третім чинником актуалізації теми дисертаційного дослідження є соціально-правовий аспект. Ліс у цьому зв’язку розглядається як невід'ємна складова довкілля, що створює безпечні та необхідні для людини умови життя й діяльності, можливості для оздоровлення й відпочинку. Закріплюючи вказані положення в Конституції України як права людини і громадянина (ст. 50), держава вимагає від кожного члена суспільства “не заподіювати шкоду природі” (ст. 66), а також проголошує своїм обов’язком “забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України” (ст. 16 Конституції України). Проте існуюче законодавство та рівень контролю за його дотриманням не створюють всієї повноти умов для попередження деградації основних природних ландшафтів, нищення й забруднення лісів як найпотужнішого фактора, що стабілізує на певному рівні структурно-функціональну організацію природних систем, посилює їх стійкість щодо різнорідних антропогенних впливів. Цією обставиною, на наш погляд, обумовлюється необхідність розробки детальніших адміністративних, цивільних і кримінально-правових норм з охорони навколишнього природного середовища.
Не в останню чергу актуальність проблеми обґрунтована духовним та моральним чинниками. Ліс виконує вагому виховну роль у житті людини, вирішальним чином формує її естетичні смаки й уподобання. Врахування цього феномену лісу спонукає розглядати його як поліфункціональну природну цінність, всі сторони якої повинні бути відображені в правовій системі держави й мати надійний захист.
Вибір теми дослідження обумовлений також її недостатньою науковою розробленістю. Окремі аспекти кримінально-правової охорони природних ресурсів і, серед них лісу, розглядалися у працях Ю.С. Богомякова, В.П. Владимирова, С.Б. Гавриша, Є.Н. Жевлакова, О.С. Колбасова, М.Й. Коржанського, Ю.М. Ляпунова, В.К. Матвійчука, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, В.В. Петрова, Л.Ф. Повеліциної, В.Я. Тація, Ю.С. Шемшученка, В.А. Широкова та інших фахівців з кримінального права.
Однак, по-перше, розгляд проблеми не був спеціальним – вона висвітлена у більш широкому тематичному контексті; по-друге, перманентні зміни, що охопили суспільство, та набуття ним нової якості, передусім – у соціально-економічній сфері (трансформація державної економіки в ринкову), вимагають ґрунтовного й комплексного аналізу досвіду та способів оптимізації кримінально-правової охорони лісу в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях “Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1999-2000 роки”, затвердженої Указом Президента України від 17. 09. 96 р. (№ 837/96), є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідницьких установ МВС України на період 1995-2000 рр.”), включений до плану наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та кафедри кримінального права.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка рекомендацій з вдосконалення кримінально-правової охорони лісу, форм і методів їх впровадження в практику та з’ясування шляхів підвищення її ефективності.
Загальній меті дослідження підпорядковані такі завдання:
- висвітлити історичний аспект й основні тенденції розвитку кримінально-правової охорони лісу від злочинних посягань як у вітчизняному, так і в іноземному законодавстві;
- з урахуванням новітніх наукових досліджень визначити загальне поняття лісу, лісового масиву, лісу як предмету злочину;
- з’ясувати особливості сучасного правового режиму лісу та тенденції його розвитку;
- проаналізувати практичний досвід кримінально-правової охорони лісу;
- сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства з охорони лісу, форм і методів його практичного застосування.
Об’єктом дослідження є система кримінально-правової охорони лісу в Україні.
Предмет дослідження становлять поняття лісу як предмета екологічного злочину, особливості формування і сутність правового режиму лісу, шляхи удосконалення законодавства, обумовлені існуючою практикою кримінально-правової охорони лісу.
Методи дослідження. Висвітлення історичного аспекту кримінально-правової охорони лісу обумовило використання історико-правового методу та методу наукового узагальнення. Розробка пропозицій до законодавства проводилась на підставі вивчення кримінального та адміністративного законодавства України та інших держав, документів Організації Об’єднаних Націй, Постанов Пленумів Верховного Суду України, документів Державного комітету лісового господарства України, архівних справ обласних прокуратур, публікацій у періодичній пресі, що зумовило необхідність використання методу логіко-правового та порівняльного аналізу, правових аналогій. В ході дисертаційного дослідження при вивченні робіт як вітчизняних, так і закордонних вчених-юристів з філософії права, загальної теорії права, кримінального права, кримінально-процесуального права, кримінології, екологічного права, наукових праць з окремих питань адміністративного і цивільного права, економіки були використані системно-структурний метод та метод синтезу.
Поряд з вищеозначеними методами вивчення окремих аспектів вітчизняного та іноземного кримінального та кримінально-процесуального законодавства, у роботі знайшов застосування статистичний метод дослідження, за допомогою якого проводились обробка та аналіз статистичних даних про злочини проти лісу.
Емпіричну базу дослідження становили, зокрема, 1025 протоколів про адміністративну відповідальність за незаконну порубку лісу, 142 кримінальні справи, порушені у період з 1997 р. по 2001 р за ст. ст. 89, 90, 160, 158, 159 (тепер відповідно ст. ст. 245, 246, 247) Кримінального кодексу України, а також статистичні дані Державного комітету статистики України, Міністерства юстиції України, Держкомлісгоспу України щодо динаміки розвитку лісового фонду, характеру й масштабів шкоди, заподіяної лісовому господарству, методів адміністративної і кримінально-правової охорони, а також стану здійснення державного й громадського контролю в галузі ведення лісового господарства, характеру взаємодії різного типу правоохоронних інституцій у сфері збереження лісового багатства України.
Наукова новизна одержаних результатів. Полягає в комплексному вивченню проблеми кримінально-правової охорони лісу. Оптимізація охорони лісу пов’язується з модернізацією форм власності на лісові ресурси й наданням йому нового правового статусу на підставі тлумачення лісу як соціалізованого природного продукту.
Автором обґрунтовано низку важливих теоретичних положень, які визначаються науковою новизною, найбільше значущими із них можна визнати наступні:
- визначені історично сформовані моделі кримінально-правової охорони лісу та обгрунтовано висновок, згідно якого в історії цівілізації лісові ресурси у переважній більшості країн світу визнавалися майном. Кримінально-правова охорона лісу здійснювалася відповідно до його майнового статусу, – як охорона майна, яке має свою грошову вартість;
- обґрунтовано висновок, згідно з яким новостворювана в Україні правова система охорони лісу має відповідати головним принципам громадянського суспільства та базуватися на: багатоукладності економіки і, зокрема, запровадженні, поряд з державною та колективною, приватної форми власності на лісові ресурси; створенні для всіх суб’єктів власності правових противаг щодо використання, охорони і відтворення лісів з метою унеможливлення безконтрольного розпорядження власністю й збалансування особистісних, колективних і загальнодержавних мотивацій охорони природи;
- концептуальною основою модернізації застарілої моделі кримінально-правової охорони лісу є відхід від властивої етатистській моделі одноярусної управлінської структури, згідно з якою виключні права на власність, створення правових норм і нагляд за дотриманням законодавства фокусуються в одному центрі. Диференціація цих прав між державою, іншими власниками і громадськістю, поєднання на цій основі управлінської і, зокрема, правоохоронної вертикалі з горизонталлю, є вирішальним чинником збереження й раціонального використання лісового фонду;
- з огляду на поліфункціональну сутність лісу, науково обґрунтована необхідність визнання його майнового, речового, товарного характеру в якості домінантних соціально значущих ознак. Ця обставина сприяла б підвищенню відповідальності й правової культури населення, а також посиленню кримінально-правової охорони лісу від злочинних посягань;
Запропоновано:
- доповнити Кримінальний кодекс України статтею, яка передбачає відповідальність за забруднення, пошкодження земель лісового фонду, що спричинило загибель, пошкодження різних видів флори та фауни лісу, загибель людей, призвело до екологічної кризи тощо;
- доповнити статтю 185 “Крадіжка” Кримінального кодексу України частиною шостою, що передбачала б відповідальність за крадіжку чужих лісів шляхом незаконної порубки, знищення чи пошкодження лісової рослинності у лісах будь-якої категорії захищеності, вчинена повторно або систематично, або що завдала значної шкоди власнику лісу;
- доповнити Кримінальний кодекс України статтею, що передбачала б відповідальність за незаконний вивіз і продаж за межами України всіх видів лісової флори та фауни, рідкісних видів або таких, що зникають;
- виходячи із збільшення масштабів лісокористування, можливих катастрофічних наслідків від дії на ліс новітніх технологій, а також дотримуючись норм міжнародного права, автор пропонує доповнити Кримінальний кодекс України статтею, що передбачала б відповідальність за лісовий тероризм.
Практична значимість результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження можуть бути використані:
- в науково-дослідницькій сфері ? для підготовки узагальнених праць із кримінально-правової охорони природних, зокрема, лісових ресурсів;
- в нормотворчій діяльності – окремі з них були враховані в процесі підготовки нового Кримінального кодексу, зокрема, VIII розділу, що стосується злочинів проти довкілля, а також під час розробки комплексних загальнодержавних, регіональних та локальних спеціальних програм і заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинним посяганням на лісові ресурси;
- у навчальному процесі – при написанні відповідних розділів і підрозділів підручників і навчальних посібників із кримінального права, в процесі підготовки спецкурсів та лекцій з тем: “Кримінально-правова охорона лісу”, “Ліс як предмет злочину”, “Історичний аспект кримінально-правової охорони лісу”, “Правовий режим лісу”, “Ліс як майно”, “Права власності на землі лісового фонду” тощо;
- у науково-дослідній роботі слухачів, курсантів (студентів), ад’юнктів (аспірантів), викладачів тощо навчальних закладів МВС України та Міністерства освіти та науки України;
- у правовиховній сфері – для підвищення рівня правової культури населення.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ України, оприлюднені автором на шести наукових конференціях, у тому числі двох міжнародних: “Проблемы экономического роста и вопросы добропорядочности” (Донецк, 17 ноября 1999 г.), “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 20-22 червня 2000 року); міжрегіональній науково-практичній конференції “Надійне забезпечення законності і правопорядку – основне завдання органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю” (Донецьк, 24 листопада 1999 року); регіональній науково-практичній конференції “Стратегія управління соціально-економічним розвитком регіону на період до 2010 року” (Донецьк, 5 жовтня 1999 року); міжвузівській науковій конференції “Проблемы правового регулирования деятельности субъектов предпринимательства” (Донецк, 24 ноября 1999 г.); студентській науковій конференції “Соціально-політичні та духовно-моральні проблеми співробітництва органів внутрішніх справ з населенням” (Донецьк, 17 грудня 1999 року); “Міжнародному симпозіумі з питань розслідування злочинів проти довкілля” (м. Київ, 22-26 травня 2000 року); на обласній науково-практичній конференції: “Стратегия и тактика деятельности профсоюзов в современных условиях” (Донецк, 10 ноября 2000 року.).
Результати дисертаційного дослідження у вигляди пропозиції автора щодо виділення ч. 3 ст. 89 попереднього Кримінального кодексу України в окрему статтю, яка також передбачала віднести відповідальність за знищення чи пошкодження лісових масивів шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом у межах територій, які знаходяться під особливою охороною держави (заповідники, заказники, ботанічні сади і таке інше) впроваджені у законотворчу діяльність Верховної Ради України, а саме: використані при доопрацюванні проекту Кримінального кодексу України (акт №06-19/15-9 від 10 січня 2001 р.).
Окремі матеріали дисертаційного дослідження пройшли успішну апробацію в рамках навчального процесу в Донецькому інституті внутрішніх справ МВС України та Національній академії внутрішніх справ України, про що свідчать акти впровадження.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені автором у восьми статтях, п’ять із яких надруковані у наукових фахових виданнях рекомендованих ВАК України.
Структура дисертації і послідовність викладення матеріалу зумовлені логікою дослідження проблеми, поставленою метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (203 найменування) та семи додатків. Загальний обсяг роботи – 210 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, викладено загальні положення про стан її наукової розробки, показано зв’язок теми з науковими програмами і планами, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено об’єкт, предмет і теоретико-методологічну базу дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, вказано форми її апробації й структуру.
У першому розділі – “Загальна характеристика лісу як предмету злочину” – представлено комплексне теоретичне обґрунтування проблеми. Зокрема, перший параграф – “Історичний аспект кримінально-правової охорони лісу” присвячено аналізу кримінально-правової охорони лісу в процесі історичного розвитку суспільства. Основним критерієм періодизації історії досліджуваного феномену обрано модифікацію форм власності взагалі й на лісові ресурси, зокрема, що створювало безпосередній фундамент для прийняття відповідних правових норм.
Характеристика періодів розпочата з доправової епохи. Головним її здобутком є, по-перше, звичаєві норми як джерела правової системи; по-друге, норми моралі, що ґрунтувалися на традиції шанобливого ставлення до природи.
В межах правової епохи в дисертації виділяються феодально-корпоративна, буржуазно-уніфікаційна, соціалістична (етатистська) й сучасна (громадянська) моделі охорони лісу. При цьому автор вважає, що використання поняття “модель” є умовним, оскільки правові норми перебували у стані постійної еволюції. Базою тут виступають лише ті універсальні ознаки, які були властиві для природоохоронного законодавства більшості країн.
Феодальна модель, хоч і базувалася на розмаїтті форм власності (приватної, колективної в рамках сільських общин, церков, монастирів, та державної), не була досконалою через законодавчо закріплений поділ суспільства на верстви й панування на цій основі партикулярного, автономного для кожної з груп населення права. Ця обставина ускладнювала саму можливість упорядкування як відносин власності, так і всього комплексу взаємин у сфері лісокористування.
Подібно тому, як це відбувалося в рамках європейського правотворчого процесу, в Україні формувався універсальний на той час підхід до охорони природи – через охорону всіх форм власності. Не випадково він зберігався навіть тоді, коли Україна була позбавлена власної державності, а її правове поле формувалося на засадах вітчизняного, литовського, німецького та російського законодавства. Часом вони гармонійно поєднувались. Таким був поширений в Україні XVIII ст. кодекс законів – “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Він регламентував, зокрема, відповідальність за навмисне і ненавмисне пошкодження лісу, а охорону лісової флори неодмінно пов’язував з охороною лісових ґрунтів.
Аналізуючи сутність буржуазної моделі, дисертант констатує, що вона передбачала ту ж таки багатоваріантність форм власності, але стала можливою завдяки скасуванню станового характеру права та, внаслідок цього, його уніфікації. Однак розвиток підприємницької стихії й гіперболізація суто майнової цінності лісу призвели, як це показано в дисертації, до значної деградації вітчизняних лісових ресурсів. Автор доводить, що зміни, внесені в природоохоронну частину кримінального законодавства у 1845, 1885 й 1903 роках, загалом не зламали негативну тенденцію споживацького ставлення до лісу.
Розглядаючи соціалістичну (етатистську) модель, яка виключала приватну власність, дисертант встановив, що вона суттєво нівелювала майнову характеристику лісу й передбачала компенсацію цього правового важеля шляхом підвищення моральних вимог до використання всього лісового потенціалу. Зростання морально-етичної мотивації захисту природи прослідковується на положеннях відповідних статей кримінальних кодексів 1922 й 1960 років.
У завершальній частині підрозділу автор обґрунтовує тезу, згідно з якою в рамках новостворюваного громадянського суспільства належить “зняти” крайнощі, властиві попереднім кримінально-правовим лісоохоронним моделям. Сучасна правова модель, закріплюючи історично сформовані форми власності на ліс, у тому числі й приватну, має збалансувати особисті, колективні й загальнодержавні інтереси щодо охорони лісу. Дисертант вказує при цьому на необхідність творчого використання природоохоронного досвіду передових країн Заходу, найважливішими проявами якого є: рівноправний статус державної, колективної й приватної форм власності на ліс; збереження за державою функцій охорони, а також контролю за використанням і відтворенням лісових ресурсів; кооперування лісовласників, стосунки яких у рамках створених об’єднань та між об’єднаннями регулюються на основі контрактної системи; широке залучення громадськості до лісоохоронної діяльності.
У другому параграфі першого розділу - “Визначення лісу як майна” здійснений аналіз майнової, речової, товарної характеристики лісу, співвіднесено її з поняттям лісу як природного ресурсу. Автором, зокрема, показано, що у філософії права природа і річ (майно) традиційно ототожнюються, а людина наділяється правом “привласнювати” природу в усіх її різновидах і компонентах. Закономірність даного підходу зумовлена тим, що будучи “профільтрованими” людською працею, ліси перетворилися на своєрідний натурсоціалізований феномен. Аналіз юридичних наслідків зазначеної трансформації автор розпочинає з уточнення понять “річ” та “майно”. Річчю визнається предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Натомість майно має характеристику речі і є економічною категорією.
Визнаючи ліс продуктом, майном і товаром, слід наголосити, що існуюче у сучасному вітчизняному праві тлумачення рухомого майна вимагає окремого уточнення. Його різновиди і, зокрема, ліс є потенційно рухомим майном, а тому термін “нерухомість” у кримінальному праві доцільно вживати в його цивільно-правовій інтерпретації.
Стверджується, що всебічна практична реалізація майнових характеристик лісу можлива за умов розвитку ринкової економіки, засадами якої є гнучка система прав власності. З’ясовуючи сутність цієї системи, автор зупиняється на таких ознаках прав власності, як: право володіння та управління, право на прибуток, споживання та відчуження й інші. Важливою є також специфікація права власності, тобто визначення суб’єкта, об’єкта власності та способу наділення нею.
Обґрунтовується думка, що серед широкого спектру прав власності крайні позиції репрезентують її приватна і суспільна форми, з яких перша тяжіє до мінімізації суспільних обмежень індивідуально-майнових прав, а друга – до ігнорування права на індивідуальну економічну свободу. Вихід вбачається у поєднані прав власності з відповідальністю власника перед суспільством засобами їх державного регулювання.
Під кутом зору економічної ефективності та правового забезпечення представлена наукова оцінка форм власності на лісові ресурси. Передусім відзначено, що майнова цінність і кримінально-правова підтримка має бути визнана щодо кожного структурного компоненту лісу (флори, фауни й ґрунту). Зупиняючись на конкретиці правового регулювання майнових трансформацій, автор аналізує, зокрема, існуючі у світовій практиці концепції визначення кінцевого лісового продукту. Стверджується, що більшості з них властиве неповноцінне розуміння майнової природи лісу. Так, згідно однієї з таких концепцій, кінцевим продуктом, що має споживчу вартість, вважається ліс, що пройшов певний, завершений етап соціального втручання у вигляді, наприклад, проходження рубками або деревозаготівлі. Друга концепція ототожнює з готовим продуктом лише зрілий ліс. Натомість прийнятним автор вважає підхід, у відповідності до якого лісовий продукт проявляє притаманну йому майнову вартість у будь-який момент свого безперервного (поточного приросту), відтак мета господарювання має бути обумовленою визнанням лісу своєрідним капіталом, здатним створювати додаткову споживчу вартість.
Висвітлюючи господарсько-правові аспекти використання лісу, дисертант з’ясовує ступінь обґрунтованості чинних регламентацій щодо плати за користування землею у межах лісового фонду та забезпечення компенсацій за збитки, завдані лісовим ресурсам.
Дисертант робить висновок, згідно з яким збереження необмеженої державної монополії на ліс штучно підриває його майнову вартість, гальмує зростання ефективності господарювання, породжує марнотратство й бюрократизує управління у лісовий галузі. Разом з тим неприпустимою є й абсолютизація приватної власності, оскільки виключно майнові відносини залишають осторонь важливі екологічні й інші соціальні функції лісу. Інститут приватних власників лісу доцільно формувати у двох напрямках: по-перше, на основі фермерських господарств, яким будуть віддані у власність окремі ділянки лісу, що прилягають до сільськогосподарських угідь; по-друге, за рахунок розширення кола власників землі, на якій вирощено ліс на власні кошти. При цьому лісове господарство України повинно базуватися на концепції єдиного господаря стосовно кожної ділянки лісу і, відповідно, персоніфікованій відповідальності за дотримання лісового законодавства.
Визнання лісу майном і товаром, з одного боку, спростить сам механізм притягнення осіб, які посягають на нього, до адміністративної й кримінальної відповідальності, а з іншого – посилить цю відповідальність у межах міжнародних правових норм.
У заключній частині автор констатує, що тлумачення лісу як майна не звужує сутності поняття “ліс”, оскільки цілеспрямоване його використання виключно у правовому аспекті виправдовується не стільки чинниками соціально-економічного порядку, скільки перспективами відновлення екологічної етики, законності та збереження лісу як складової ноосфери.
У третьому параграфі – “Поняття лісу і лісового масиву як предмету злочину у контексті його правового режиму” – уточнюється сутність означених юридичних термінів та їх основні характеристики, вплив останніх на визначення ступеню суспільної небезпеки злочинів проти лісу, переглядається структура предмету злочину, аналізуються законодавчі акти, що визначають сучасний правовий статус лісу.
В дисертації показано, що діюче в 1993-2001 рр. лісоохоронне законодавство (відповідні статті Кримінального й Лісового кодексів), як певною мірою й нове кримінальне законодавство, спирались і спираються на недосконалий категоріальний апарат, що, у свою чергу, не дозволяє на належному рівні диференціювати систему кримінально-правової відповідальності за правопорушення. На основі аналізу наукових досліджень, енциклопедичної й довідкової літератури, а також законодавства інших європейських країн, автор дає уточнене визначення лісу, а саме: ліс є складовим компонентом географічного середовища, сукупності землі площею не менше 0,1 га, флори та фауни, які створюють стійкий біогеоценоз, пануючий ярус якого утворений деревами та чагарниками, що біологічно пов’язані між собою й іншими природними компонентами та впливають один на одного і на навколишнє середовище.
Автор аналізує залежність ступеню суспільної небезпечності злочинів проти лісу від його функцій, визначених як загальні (універсальні) та спеціальні, що характерні для штучно створених лісових насаджень. Злочинний вплив, що підриває функціональну спроможність лісу, може поширитися при цьому як на весь предмет злочину, так і на його окремі складові.
З’ясовуючи сутність поняття лісового масиву як предмету злочину, дисертант відстоює думку, згідно з якою основною його характеристикою є не вартість знищеного майна (лісу), а площа лісу й повнота насаджень. Крім того, кваліфікація частини лісової площі (як правило не меншої ніж 0,5 га) як масиву, не повинна, на думку автора, мати своєю умовою здійснення на ній процесів лісоексплуатації та лісорозведення, оскільки це обмеження виводить із сфери кримінально-правової охорони інші ділянки лісу. З цього приводу, як позитивна, розглядається започаткована Постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1999 року тенденція, пов’язана з впровадженням нових такс на знищену або пошкоджену деревину в населених пунктах. Вона повніше й точніше відтворює майнову цінність лісу.
Обґрунтовується висновок про необхідність включення до Кримінального кодексу статті, що стосується охорони землі під лісом. Ці два компоненти лісового масиву разом складають єдиний екологічний комплекс і потенційно виступають як предмети злочину.
Виходячи з можливих юридичних трансформацій предмету екологічних злочинів (лісу) у предмети злочинів, що посягають на відносини власності, дисертант пропонує уточнення щодо визначення першого: це речова невід’ємна частина природи, яка здатна самовідтворюватися, є власністю народу, відособлена в натурально-речовій формі, характеризується обмеженим правом колективного та приватного володіння нею, перебуває у господарському обігу, знаходиться на балансі підприємств та організацій, відображається у бухгалтерських звітах та балансах і враховується не лише у натуральному вигляді.
Проте, оскільки ліс є майном з властивою йому вартістю, то недоцільно виділяти його як окремий предмет кримінально-правової охорони. Ліс є предметом природоохоронних відносин, а не кримінально-правових. До того ж, правовий режим встановлюється як для всього рослинного світу, так і для його складових.
Розкриваючи алгоритм діючої в Україні правової охорони лісу, автор звертає увагу на такі його особливості, як приналежність до загальнонародної власності (ст. 13 Конституції України, ст. 6 Лісового кодексу (ЛК), й своєрідного природного фонду (ст. 4 ЛК України), користування яким може бути постійним або тимчасовим (ст. 9 ЛК України). Підкреслюється, що розподіл лісів на дві категорії, до першої з яких відносяться ліси природно-заповідного фонду, до другої – лісові масиви еколого-експлуатаційного значення, не в останню чергу зумовлені подвійною, але розмежованою інтерпретацією сутності лісу – як природного ресурсу і як майна.
У розвиток положення Лісового кодексу (ст. 85) про дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову й кримінальну відповідальність за порушення лісового законодавства, нині діючий Кримінальний кодекс передбачає два основних види відповідальності за лісопорушення: ст. 245 – за знищення або пошкодження лісу шляхом підпалу; ст. 246 – за незаконну порубку лісу. Порівнюючи чинне законодавство з положеннями Кримінального кодексу України 1960 р., автор звертає увагу на те, що в останньому мало місце суттєве протиріччя: якщо ст. 89 (з розділу проти державної і колективної власності) визначала лісові масиви майном, то стаття 160 (з розділу “Господарські злочини”) фактично трактувала ліс лише як природний ресурс. Ця обставина спричиняла консервацію недостатнього рівня ефективності правоохоронної діяльності. У цьому зв’язку передбачена Лісовим кодексом (ст. ст. 99, 100) повна компенсація завданих лісу збитків, не могла бути послідовно реалізованою. Ліквідація цього протиріччя в новому Кримінальному кодексі України здійснена за рахунок ще більшого нівелювання майнової характеристики лісу і наповнення його статусу як природного ресурсу (ст. ст. 239, 245, 246).
Зупиняючись на відповідних статтях нового Кримінального кодексу, ухваленого Верховною Радою України, дисертант констатує відсутність необхідних позитивних змін стосовно існуючої лісоохоронної концепції. Відтак, врахування тих трансформацій, які тривають, зокрема, в системі форм власності, залишається актуальним.
У розділі 2 – “Практика кримінально-правової охорони лісу та проблеми удосконалення законодавства” – автор висвітлює форми та способи впровадження лісоохоронних норм, з’ясовує ступінь їх ефективності та шляхи оптимізації. В першому підрозділі – “Практика кримінально-правової охорони лісу” – визначено, передусім, спектр суб’єктів, задіяних у системі охорони лісу. Він поділяється на: а) суб'єктів власності; б) громадські організації; в) правоохоронні органи. При цьому прослідковується тенденція розширення соціальної правоохоронної бази. В процесі характеристики структури управління лісовим господарством підкреслено, що вона зумовлена характером відносин власності, а тому базується на державно-відомчих засадах. Її осередок складають обласні управління лісового господарства, керівні функції яких переважно збігаються з компетенцією державних лісогосподарських об'єднань. Перспективною у цьому зв'язку визнається ідея створення міжвідомчої комісії з координаційними повноваженнями у сферах лісокористування й охорони природних ресурсів.
В умовах обґрунтованої зміни “ресурсної” парадигми лісокористування на “біосферну” держава залишається основним інвестором лісової галузі. Невиправданість збереження цієї монополії підтверджується недостатністю обсягів інвестування, а також невикористанням нових потенційно потужних фінансових джерел, пов'язаних з недержавними формами власності. Аналогічною є ситуація в мисливському господарстві.
Зупиняючись на практичній лісоохоронній діяльності державних структур, дисертант показує, що основні зусилля працівників Держкомлісгоспу й обласних управлінь зосереджені на недопущенні незаконних рубок. Цій діяльності сприяють обласні прокуратури, під патронатом яких розроблені комплексні програми заходів з метою дотримання законодавства. Проблема поширеності самовільних рубок, як основного виду злочину проти лісу, залишається гострою, оскільки частка виявлених лісопорушень є значною і складає 75-80% - тільки за офіційними даними щорічно знищується в середньому близько 30 тис. куб. метрів лісової рослинності на суму 12-14 млн. гривень. Домінуючою причиною правопорушень є низький рівень контролю за веденням лісового господарства в лісах підвідомчих підприємств.
Інша сфера екологічних деформацій пов'язана з лісовими пожежами. Встановлено, що площі, які були охоплені пожежами залишаються значними і в рік становлять 35-50% всієї лісової території України. Абсолютна більшість з пожеж носить антропогенний характер. Натомість частка тих, які викликані природними явищами, не перевищує 1%. Констатується, що найбільш пожежонебезпечними є південні та східні області України (дві третини від загальнодержавних площ, охоплених пожежами). При цьому понад 90% пожеж, як встановлено правоохоронними органами, виникають внаслідок халатних дій окремих осіб або організованих груп. Закономірно у цьому зв'язку, що потужним резервом охорони лісу є громадські організації. Автор тлумачить їх як добровільні, самокеровані, некомерційні формування, створені з ініціативи громадян на підставі спільних інтересів і мети, зазначених у статуті.
В рамках тісної співпраці з міжнародними організаціями Україна забезпечує правове обґрунтування діяльності природоохоронних громадських формувань. Як легітимні організації, вони наділені правом на одержання достовірної інформації про стан довкілля, ініціювання референдумів з природоохоронних проблем тощо.
Традиційна модель функціонування громадських інституцій передбачає також їх участь в різних стадіях юридичних процесів, у тому числі в роботі арбітражних і третейських судів, закріплює за ними права визнання суб'єкта підвідомчості й розгляду правової суперечки. Лісові громадські інспектори користуються правом складання протоколів у зв'язку з порушеннями норм Лісового кодексу. Дисертант визнає перспективною участь громадськості в підготовці проектів нормативних актів, які регулюють сфери охорони й використання лісових ресурсів. Цьому сприяла б розробка механізму взаємодії державних органів і громадських об'єднань у сфері збереження екології.
Ключова роль в системі кримінально-правової охорони лісу належить органам прокуратури всіх рівнів, передусім міжрайонним природоохоронним прокуратурам. У рамках здійснення нагляду за дотриманням вимог лісового законодавства вони виконують профілактичні й карно-виховні функції. Першочерговою є практика перевірок стану лісового фонду контрольними комісіями міністерств і відомств спільно з представниками громадськості.
Серед виявлених порушень – незабезпечення виконання вимог ст.ст. 34 та 85 Лісового кодексу України щодо охорони лісів від пожеж. При цьому 90% справ, отриманих слідчими органами, надходило з Держкомлісгоспу.
Характеризуючи регіональну специфіку діяльності органів природоохоронної прокуратури, автор виявив загальну тенденцію до зростання числа справ, прийнятих до розгляду. Разом з тим встановлено, що частка стягнень в пожежонебезпечних південно-східних регіонах залишається найнижчою в Україні (близько 10% порівняно з 50-60% в центральних та західних областях). Причинами пожеж залишаються порушення санітарного стану лісів, нестача мобільних пожежних команд й недостатня ефективність інспекційно-профілактичної роботи самих правоохоронних структур. Так, у 1999 році порівняно з 1998 роком кількість лісових пожеж зросла на 55%, охоплені ними площі – на 25%, а кількість відповідних порушених справ – на 12%. Невисокою залишається й продуктивність праці слідчого в галузі правового захисту лісу – від 0,67 до 0,75 кримінальної справи в рік.
Серед зафіксованих органами прокуратури правопорушень, найвищою є питома вага незаконних рубок. Встановлено, що основними суб'єктами злочинних дій виступають тут не лише власники лісових ділянок та споживачі лісопродукції, але й посадові особи, працівники держлісгоспів. Так, у 1990 р. відмічено зростання числа осіб, засуджених за ст. 166 діючого в той час Кримінального кодексу України – “Перебільшення влади або службових повноважень”. Універсального характеру набули правопорушення, пов'язані з санкціонуванням проведення рубок без лісорубних квитків, фальсифікацією документів, що містили звіти про масштаби рубок та якість отриманої деревопродукції, непроведенням інспектування вирубаних ділянок лісу, ухваленням місцевими радами рішень щодо надання в користування земель лісового фонду з перевищенням повноважень. Разом з тим, за даними обласних прокуратур, до відповідальності притягується лише незначна частка винних посадових осіб. Водночас незаконні рубки нерідко мають тяжкі екологічні наслідки, – їх несистематизований і суцільний характер став однією з причин повеней у Закарпатті.
Стверджується, що незавершеність реформи у сфері власності сприяє розгортанню протиправної діяльності підприємств приватного сектора. За сприяння посадових осіб в кінці 90-х років незаконною купівлею-продажем лісу тільки в Чернівецькій області займалося близько 100 суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі фіктивні фірми. Економіка країни зазнала суттєвих втрат не лише у зв'язку з низькою дисципліною компенсації збитків (нерідко вони сплачуються на 6-10%), але й через значну частку незафіксованих порушень.
Аналіз статистики покарань за ст. 160 КК України у останні роки свідчить, що різке зниження відповідних злочинів у 1997-1999 рр. є певною мірою наслідком зрощення частини чиновницького апарату зі злочинними структурами й переведення частини правопорушень у тіньову сферу. Характерно, що починаючи з 1994 року більшість правопорушень за ст. 160 КК України (стаття 246 за новим КК України) припадає на категорію тяжких (60%). Аналогічними є узагальнення щодо кількості засуджених й характеру покарань за незаконне полювання, згідно ст. 161 КК України (стаття 248 за новим КК України). Тенденція до активнішого використання кримінально-правових заходів у боротьбі із зазначеними правопорушеннями мала місце лише у Вінницькій, Житомирській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській та Рівненській областях.
Дисертант констатує: пріоритетний напрямок діяльності правоохоронних органів України визначається тим фактом, що найбільше справ порушено у зв'язку зі знищенням лісових ресурсів (90% від загальної кількості). Функціональної оптимізації правоохоронних структур вимагає й ситуація в процесуальній сфері. Автор підкріплює даний висновок фактами несвоєчасного вирішення питань щодо порушення кримінальних справ та тяганини під час їх розслідування. Крім того, значна частка (близько чверті) справ, що знаходилась у провадженні органів прокуратури, була зупинена у відповідності до ст. 206 КПК України, а питома вага прокурорських рішень щодо скасування незаконних постанов про припинення попереднього слідства і закриття справ залишалась мізерною.
Шлях до виходу з кризового стану всієї системи кримінально-правової охорони лісу на перехідному етапі розвитку українського суспільства автор вбачає як в інтеграції зусиль усіх задіяних у цій сфері структур, так і в модернізації лісоохоронного правового режиму.
У другому підрозділі “Вдосконалення законодавства і практики кримінально-правової охорони лісу” обґрунтовується, по-перше, необхідність запровадження нової редакції статті 245 КК України “Знищення або істотне пошкодження лісових масивів”. Виходячи з пріоритету майнової цінності лісу, пропонується включити в цю статтю ліси як загального користування, так і природно-заповідного фонду:
“Умисне або необережне знищення чи істотне пошкодження лісового масиву шляхом підпалу або іншим загальнебезпечним способом карається...
Умисне знищення, зруйнування чи зіпсування лісових масивів загального користування та території й об’єктів природно-заповідного фонду шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, що призвели до втрати цими об'єктами або територіями їх корисних функцій, карається...
Ті ж самі дії, передбачені ч.ч.1 і 2 цієї статті, що призвели до загибелі людей, інших тяжких наслідків, або такі, що призвели до екологічної катастрофи, караються...”
По-друге, визнаючи ліс майном, недоцільно, на думку автора, виділяти злочини проти нього в окремий склад, натомість необхідно уточнити статтю 185 з розділу VI “Злочини проти власності” Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за крадіжку. Зокрема, пропонується доповнити статтю 185 “Крадіжка” Кримінального кодексу України частиною шостою, а саме:
“Крадіжка чужих лісів шляхом незаконної порубки, знищення чи пошкодження лісової рослинності у лісах будь-якої категорії захищеності, вчинена повторно або систематично, або що завдала значної шкоди власнику лісу, карається...”
По-третє, в рамках формування комплексного підходу до збереження лісу пропонується доповнити розділ VIII “Злочини проти довкілля” Кримінального кодексу України статтею 239а “Порушення правил користування й охорони земель лісового фонду”:
“Порушення правил, встановлених з метою раціонального використання, відтворення та охорони земель лісового фонду, а також забруднення водоймищ і атмосферного повітря, що спричинило забруднення лісового ґрунту, карається...
Ті ж самі дії, скоєні у зоні екологічного лиха або у зоні надзвичайної екологічної ситуації, караються...
Ті ж самі дії, систематично вчинені на об'єктах природно-заповідного фонду, що призвели до масової загибелі об'єктів тваринного і рослинного світу або до загибелі людей, до інших тяжких наслідків, або скоєні особою, раніше засудженою за будь-який екологічний злочин, або організованою групою, караються....”
По-четверте, складовою нової концепції збереження лісових ресурсів України, на переконання дисертанта, могла б стати стаття КК України щодо відповідальності за незаконний вивіз і торгівлю дикою флорою і фауною:
“Незаконний вивіз і торгівля дикою флорою і фауною”.
“Незаконний вивіз за межі України, як і міжнародна торгівля будь-якими забороненими видами дикої флори та фауни, караються...
Ті ж самі дії, вказані в ч. 1 статті, як і вивіз рідкісних і зникаючих видів флори та фауни, занесених до Червоної й Зеленої книг України, які спричинили значні матеріальні збитки або тяжкі наслідки, а також скоєні посадовою особою за винагороду або надання інших послуг, караються...
Ті ж самі дії, передбачені ч.ч.1 і 2 цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або організованою (міжнародною) злочинною групою, на території природних об'єктів, що підлягають особливій охороні, а також в зоні екологічного лиха, чи особою, раніше засудженою за будь-який екологічний злочин, караються...”
Нарешті, виходячи із збільшення масштабів лісокористування, можливих катастрофічних наслідків від дії на ліс новітніх технологій, а також дотримуючись норм міжнародного права, автор пропонує проект статті “Лісовий тероризм”: Стаття. “Лісовий тероризм – умисне знищення чи істотне пошкодження лісових масивів на значних територіях (не менше 1 тис. га), шляхом підпалу, підриву, затоплення, а також введення до атмосфери, ґрунту чи вод одним виконавцем чи організованою групою речовин, які здатні викликати небезпеку для здоров'я людей, тварин або навколишнього середовища, якщо такі дії спрямовані на порушення спокою, дестабілізацію, залякування чи психологічне пригнічення суспільства з метою вплинути на прийняття державою, міжнародною організацією, фізичною чи юридичною особою будь-якого рішення чи утримання від нього, караються...
Ті ж самі дії, вчинені на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду з особливим режимом, а також дії, які призвели до створення небезпеки для здоров'я людей, інших живих істот, або їх загибелі, караються...
Разом з тим дисертант обґрунтовує рекомендації щодо удосконалення практики охорони лісу. Головними з них є:
- по-перше, втручання людини у формування природного середовища у зоні повної заповідності має бути зведено до мінімуму. Лісовідновлення штучним шляхом після пожеж (як і очищення згарищ від ушкоджених дерев на обмеженій площі в зоні повної заповідності) має бути цілком виключене. Відповідним даній території лісорослинним сукцесіям необхідно надавати можливість самовідтворюватися. Порушення цієї норми має, на думку автора, тягти за собою відповідні правові наслідки у вигляді адміністративної або, в разі широкомасштабного втручання в життя заповідного фонду, яке завдало значної деформації його органічному розвитку, й кримінальної відповідальності;
- по-друге, правового оформлення повинна набути методика заготівлі деревини в межах природно-заповідного фонду. Спираючись на досвід європейських країн, її доречно здійснювати на обмежених ділянках у 5-10 гектарів, а рубки лісу головного користування доцільно проводити суцільним або вибірковим методами;
- по-третє, поєднання службою лісової охорони виробничих, ринкових і контрольних операцій необхідно визнати таким, що завдає шкоди реальному власникові природних ресурсів, створює базу для злочинів кримінального характеру. Контроль за недопущенням практики зрощування функцій державного управління й охорони лісів з діяльністю відповідних фізичних та юридичних осіб, пов'язаних з підприємництвом, доцільно покласти на органи лісоохоронної прокуратури.
Заключну частину роботи складають висновки, в яких викладені результати дослідження. Відзначається, що новостворювана модель правової охорони лісу повинна стати органічною складовою юридичної системи громадянського суспільства. Будучи побудованою на таких засадах як: визнання лісу соціалізованим природним ресурсом; становлення у цій сфері багатоваріантності форм власності; закріплення майнової цінності лісу як його домінантної характеристики; встановлення універсальних правових обмежень в системі лісокористування для суб'єктів усіх форм власності; запровадження юридично підкріплених взаємних форм контролю з боку державних, колективних і приватних лісокористувачів, а також громадськості, – нова модель забезпечить збалансованість особистих, корпоративних та загальнодержавних потреб в охороні лісових ресурсів. Вищезазначені принципи, визнані концептуальною основою тих змін, які пропонується внести до нового кримінального законодавства. Реалізація їх сприятиме подоланню кризових явищ у лісоохоронній сфері.

Основні положення дисертації опубліковані у таких роботах:

- Сасов О.В. Проблемні питання, що стосуються предмета екологічних злочинів // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. статей. – Донецьк, 1998. - №2. - С. 30-37;
- Сасов О.В. Деякі аспекти правового статусу лісу // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. статей. – Донецьк, 1999. - №3. - С. 176-179;
- Сасов О.В. Визначення правового режиму лісу // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. статей. – Донецьк, 2000. - №3. - С. 176-179;
- Сасов О.В. Ліс як предмет злочину // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 5. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000 р. - C. 353-360;
- Сасов О.В. Земля – як предмет злочинного посягання // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 5. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000 р. - C. 289-293;
- Сасов А.В. Об ответственности субъектов при посягательстве на лесное хозяйство в регионах // Материалы секции „Экономико-правовое обеспечение реформ” региональной научно-практической конференции. “Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года”. – Донецк, Юго-Восток - С. 168-170;
- Сасов О.В. Деякі аспекти правового статусу лісу. // Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції: “Надійне забезпечення законності і правопорядку – основне завдання органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю”. – Донецьк, 1999. - С. 47-51;
- Сасов А.В Взаимодействие органов внутренних дел с профсоюзами и другими общественными организациями по охране леса // Материалы областной научно-практической конференции: “Стратегия и тактика деятельности профсоюзов в современных условиях” „Библиотека профсоюзного лидера” – Донецк, 2001. - № 2. - С. 71-77.

АНОТАЦІЇ
Сасов О.В. Кримінально-правова охорона лісу. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.
Дисертація є комплексним дослідженням проблем кримінально-правової охорони лісових ресурсів. На основі широкої джерельної бази розкрита історія формування та особливості сучасних моделей правової охорони лісу.
Спираючись на новітні теоретико-правові здобутки та вітчизняну кримінально-правову практику, автор обґрунтовує необхідність визнання лісу соціалізованим природним ресурсом, домінантною характеристикою якого є його майнова цінність. Як вихідний пункт формування нового лісоохоронного законодавства, вона забезпечить повноцінніше використання й зберігання всього функціонального комплексу лісового фонду.
Ключові слова: ліс як предмет злочину, лісовий масив, правовий режим, кримінально-правові норми, соціалізований природний ресурс, майнова характеристика, правоохоронні органи, суб'єкти власності, громадськість, лісокористування, новітня лісоохоронна концепція.

Сасов А.В. Уголовно-правовая охрана леса. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2002.
Диссертация представляет собой комплексное исследование проблем уголовно-правовой охраны лесных ресурсов. В основу методологии исследования положен постулат о многофункциональности леса, а, следовательно, и необходимости трактовки его правового режима в контексте не только преступлений против окружающей среды, но также и преступлений против общественной безопасности, собственности, в сфере хозяйственной деятельности.
В процессе поиска путей оптимизации всей системы уголовно-правовой охраны леса автор обратился, прежде всего, к анализу её исторического аспекта. Выделив исторически сформировавшиеся модели правовой защиты лесов, автор указывает на общий для них принцип – защиту природы путем обеспечения собственнических прав. При этом феодальная и буржуазная модели были построены на регулировании имущественных отношений при сохранении полной распорядительной самостоятельности собственников, включая частных; социалистическая (этатистская) модель не только ограничивала произвол частного лесопользования, но и устранила саму его основу - частную собственность, заменив её общенародной, но де-факто государственной собственностью на все виды природных ресурсов.
Автор обосновывает вывод о том, что в рамках создаваемого гражданского общества Украине предстоит “снять” крайности, свойственные прежним правовым лесоохранным моделям. В этой связи новую модель предлагается основать на многоукладности экономики, многовариантности форм собственности, в том числе и на лесные ресурсы. Признавая лес тем компонентом природы, который целиком “профильтрован” человеческим трудом, а потому представляет собой не что иное как социализированний природный ресурс, автор считает целесообразным закрепить в законодательстве имущественную ценность леса как его доминирующую характеристику. Эта мера способствовала бы повышению ответственности и правовой культуры населения.
Между тем новое уголовное законодательство ещё более нивелирует имущественную характеристику леса и наполняет его статус “природного ресурса”.
Таким образом концептуальная линия диссертационного исследования, представленная в авторских предложениях, направленных на оптимизацию лесоохранного законодательства, реализована лишь частично, и поэтому сохраняет свою актуальность.
Ключевые слова: лес как предмет преступления, лесной массив, правовой режим, уголовно-правовые нормы, социализированный природный ресурс, имущественная характеристика, правоохранительные органы, субъекты собственности, общественность, лесопользование, новейшая лесоохранная концепция.


Sasov A.V. Forest criminal law protected.
- Manuscript.
The thesis as a manuscript for obtaining scientific degree of the candidate of jurisprudence on specialty 12.00.08 – criminal law and criminology; penitentiary law. – The National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2002.
The dissertation represents complex research of problems of a criminal law protection of forest resources. On the basis of study of wide sections of the scientific literature the history of formation and feature of the modern patterns of a right protection of a forest is exhibited.
Being based on the newest theoretical-legal achievement and domestic criminal law practice, the author justifies necessity of confession of a forest sociality by a natural resource, which basic characteristic to be its property. As initial item of formation of the new legislation on protection of a forest, it will supply most high-grade use and preservation of all functional complex of forest fund.
Key words: forest as subject of crime, forest massive, legal regime, law improvement, criminal rules of law, a natural resource, property characteristic, law-enforcement agencies, subjects of the property, public, use by a forest, newest concept of protection of a forest.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking