Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ ЯК ВИДУ ПОКАРАННЯ

 

ПАВЛЕНКО Вадим Георгійович
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ ЯК ВИДУ ПОКАРАННЯ
   

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України

 

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,
заслужений юрист України,
Туркевич Інна Костянтинівна,
Академія адвокатури України, професор

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
заслужений юрист України,
Глушков Валерій Олександрович,
Академія управління МВС, перший проректор

кандидат юридичних наук, професор
заслужений юрист України,
Александров Юрій Валеріанович,
Інститут права Міжрегіональної Академії
управління персоналом, професор

Провідна установа:.....Київський національний університет
внутрішніх справ МВС України,
кафедра кримінології та юридичної соціології,
м. Київ

 

Захист відбудеться “6” _лютого_ 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

 

Автореферат розісланий “29” грудня 2006 р.

 

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук, доцент О.П.Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протидія злочинності залишається на сьогодні однією з головних проблем нашої держави. Статистика свідчить, що за роки незалежності України злочинність щорічно зростала аж до 1996 року включно. Так, якщо в 1992 році кількість зареєстрованих злочинів становила 480478, то в 1994 році цей показник збільшився до 571891, а в 1996 році піднявся до 617262, що перевищило рівень 1992 року на 28,5%.
І хоча статистичні показники Міністерства внутрішніх справ України починаючи з 1997 року і дотепер засвідчують зниження рівня злочинності (за винятком хіба що 2003 року, коли кількість зареєстрованих злочинів порівняно з попереднім роком зросла на 23,5%), це не дає підстав для самозаспокоєння. Адже реальних передумов для покращення криміногенної ситуації в країні немає. Зменшення ж рівня злочинності відбулося перш за все завдяки об’єктивним чинникам, як-от зменшення кількості населення України, існування латентної злочинності, зміни, що відбулися в чинному законодавстві, та ін.
Значною мірою на криміногенну ситуацію в країні впливає політика, яку здійснює держава у сфері застосування кримінальних покарань. Досвід більшості демократичних країн світу переконує, що тенденція до посилення тяжкості кримінального покарання, якнайширшого застосування позбавлення волі на певний строк не виправдовує себе. Жорстокість покарань – не є шляхом подолання злочинності. До того ж призначення кримінального покарання повинно забезпечувати реалізацію таких основних принципів як індивідуалізація покарання, справедливість, гуманність покарання та економія кримінальної репресії. Тому дослідження питання покарань, альтернативних позбавленню волі, заслуговує на особливу увагу. Отож, звернення до проблеми громадських робіт як одного видів таких покарань є цілком обґрунтованим.
Введення у чинний Кримінальний кодекс України правових норм щодо громадських робіт зумовлювалося інтеграцією українського законодавства у світову (особливо європейську) систему права, а також приведенням його у відповідність до якісно нового характеру політичних, економічних, соціальних та інших видів відносин, що склалися в суспільстві.
Проте наявність відповідних норм у кримінальному законодавстві України не забезпечує на сьогодні потреб практики застосування даного покарання. Крім того, певна законодавча незавершеність положень щодо громадських робіт не дозволяє найефективніше використати всі переваги цієї санкції. Відтак, виникає потреба в подальшому вдосконаленні відповідних кримінально-правових норм у бік подальшої гуманізації й практичного закріплення принципів індивідуалізації та справедливості покарання.
Необхідність активізації наукових розробок проблеми громадських робіт набуває значної ваги ще й з огляду на невирішеність багатьох кримінологічних питань, пов’язаних, насамперед, з профілактичною роботою з особами, що відбувають це покарання.
Слід зазначити, що значний виправно-профілактичний потенціал громадських робіт, підтверджений практикою їх застосування у всьому світі, можливість позитивного впливу на різноманітні сторони особистості винного, дозволили б реалізовувати навіть такі складові мети покарання як виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів. Тому необхідний глибокий аналіз не лише кримінально-правових, але й кримінологічних аспектів застосування пданого виду покарання з тим, щоб розробити практичні рекомендації по покращенню профілактичної роботи з особами, засудженими до громадських робіт.
Вказаними обставинами визначено вибір теми дослідження, її актуальність, теоретичне і практичне значення.
Громадські роботи є новим, невідомим раніше законодавству України видом кримінального покарання. Тому проблема їх застосування в нашій країні комплексно, на монографічному рівні, з позицій як кримінального права, так і кримінології, не вивчалася. Загалом питання громадських робіт досліджувалося у зв’язку з вирішенням інших проблем – визначення цілей та сутності покарання, його призначення й ролі у запобіганні злочинам, місця у здійсненні кримінально-правової політики боротьби зі злочинністю тощо.
Окремим питанням застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (в тому числі громадських робіт), приділяли увагу О.В.Беца, І.Г.Богатирьов, Ю.В.Бишевський, І.А.Вартилецька, М.Г.Вербенський, Г.С.Гавелов, І.М.Гальперін, С.І.Комарицький, В.М.Кудрявцев, В.А.Льовочкін, О.О.Малиновський, В.П.Махоткін, В.Н.Петрашев, О.Г.Фролова.
Підґрунтям для дослідження проблеми громадських робіт слугували також загальні праці з кримінології та кримінального права українських і російських учених-юристів радянського й сучасного періодів: Г.А.Аванесова, В.І.Антипова, Ю.М.Антоняна, Л.В.Багрій-Шахматова, Ю.Д.Блувштейна, Б.С.Волкова, В.В.Голіни, В.П.Голубєва, І.Н.Даньшина, О.М.Джужи, А.І.Долгової, А.П.Закалюка, В.С.Зеленецького, А.Ф.Зелінського, І.І.Карпеця, Ю.Н.Кудрякова, Н.Ф.Кузнєцової, Н.С.Лєйкіної, О.М.Литвака, В.Г.Лихолоба, А.Й.Міллера, С.В.Полубінської, О.Р.Ратінова, В.В.Сташиса, М.О.Стручкова, С.А.Тарарухіна, І.К.Туркевич, В.П.Філонова, О.М.Яковлєва, С.С.Яценка та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації виконана згідно з планами наукових досліджень кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, зокрема, пов’язана з темою “Суспільство перехідного типу: соціальна безпека та чинники загроз”, а також узгоджується з напрямом “Соціальна держава: міжнародний досвід та реалії України”, затвердженим планом науково-дослідних робіт Академії праці і соціальних відносин (протокол № 2 засідання вченої ради академії від 26 вересня 2002 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є вироблення пропозицій по вдосконаленню кримінально-правових норм щодо громадських робіт та підвищенню ефективності практики застосування зазначеного виду покарання, а також розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо покращення профілактичної роботи з особами, які відбувають громадські роботи.
Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:
– визначити місце громадських робіт в системі покарань, їх сутність, мету, виправно-профілактичне значення й розробити пропозиції по вдосконаленню відповідних кримінально-правових норм з метою подальшої гуманізації та розширення практики застосування даного покарання;
– дослідити з теоретичних та практичних позицій проблему реалізації принципів диференціації відповідальності, індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання в процесі призначення громадських робіт;
– проаналізувати практику застосування судами України ппокарання у виді громадськихпокарання у виді робіт, визначити основні тенденції в процесі призначення даного виду покарання, оцінити ефективність застосування громадських робіт, надати рекомендації щодо вдосконалення відповідної правозастосовчої практики;
– визначити характерні ознаки злочинів, за які призначаються громадські роботи;
– здійснити характеристику осіб, що вчиняли злочини, по яких застосовується покарання у виді громадських робіт;
– встановити причини та умови вчинення злочинів, за які призначаються громадські роботи;
– визначити основні напрями запобігання злочинам, по яких застосовуються громадські роботи, та профілактичної роботи з особами, засудженими до даного виду покарання; надати практичні рекомендації по покращенню запобіжної діяльності на загальносоціальному та спеціально-кримінологічному рівні.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які виникають у зв’язку із застосуванням покарань, альтернативних позбавленню волі, і, зокрема, громадських робіт як одного з таких покарань.
Предмет дослідження – чинні кримінально-правові норми щодо громадських робіт, правозастосовча практика та профілактична робота з особами, що відбувають дане покарання.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети була використана сукупність методів наукового пізнання. Порівняльний метод використовувався для вивчення правових норм щодо громадських робіт, які містяться у кримінальному законодавстві Великої Британії, Данії, Швеції, Голландії, Португалії, Франції, Іспанії, США, Російської Федерації, Азербайджанської Республіки, Грузії, що дало змогу внести ряд пропозицій по вдосконаленню чинного КК України з цього питання.
За допомогою формально-логічного (юридичного або догматичного) методу досліджувалися вітчизняні кримінально-правові норми щодо громадських робіт, а також аналізувалась практика їх застосування. Системно-функціональний метод допоміг виявити зв’язок між застосуванням громадських робіт і соціальними явищами й процесами, що впливають на процес призначення даного покарання.
З використанням статистичного методу вивчалися показники злочинності, а також практика застосування судами України покарання у виді громадських робіт. При цьому використовувалися дані Міністерства внутрішніх справ України та Державної судової адміністрації України.
Застосовувалися також соціологічні методи (вивчення документів, опитування у формі інтерв’ю), за допомогою яких збирався емпіричний матеріал для кримінологічної характеристики злочинів, за які призначаються громадські роботи, визначення їх детермінант та виявлення проблем у профілактичній роботі з особами, що відбувають даний вид покарання.
Емпіричну базу дослідження склали 140 архівних кримінальних справ, які були розглянуті місцевими та апеляційними судами м. Києва, Київської, Сумської та Рівненської областей протягом 2001-2004 років. Проводилося неформалізоване (вільне) інтерв’ю з 68 засудженими до громадських робіт та працівниками кримінально-виконавчих інспекцій (у кількості 45 чоловік). Для обробки зібраного матеріалу застосовувалися статистичні прийоми.
У процесі дослідницької роботи аналізувалося вітчизняне законодавство щодо громадських робіт, крім того, відповідні кримінально-правові норми зарубіжних країн, монографічна література, наукові статті, практика застосування досліджуваного виду покарання. Висновки і пропозиції дисертації ґрунтуються також на матеріалах власного кримінологічного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертаційна робота є першим в Україні комплексним монографічним науковим дослідженням громадських робіт, в якому здійснена кримінально-правова та кримінологічна характеристика даного виду покарання, а також сформульовані пропозиції по вдосконаленню кримінально-правових норм щодо громадських робіт та розроблені науково обґрунтовані рекомендації по впливу на причини та умови злочинів, по яких застосовується даний вид покарання, й покращенню профілактичної роботи з особами, засудженими до громадських робіт.
Автором розроблені й виносяться на захист такі положення:
1) вказується на необхідність доповнення переліку осіб, яким громадські роботи не призначаються (ч. 3 ст. 56 КК України), таким положенням: “жінки, що мають дітей віком до семи років”, що сприятиме гуманізації практики застосування даного виду покарання;
2) обґрунтовується висновок про необхідність введення до КК в якості однієї з умов відбування громадських робіт обов’язку засудженого перед виконанням роботи проходити медичний огляд, невиконання якої може бути достатньою підставою для застосування до винного стягнення у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності;
3) з метою якнайповнішого використання можливостей громадських робіт та практичного закріплення принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання вносяться пропозиції віднести громадські роботи до покарань, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові, й включити зазначені роботи у перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням;
4) з метою більш ефективної реалізації принципів диференціації відповідальності та економії кримінальної репресії доводиться потреба розширити перелік складів злочинів, за які можуть бути призначені громадські роботи;
5) вказується на необхідність передбачити посильний характер громадських робіт для неповнолітніх та встановити обов’язок проводити медичний огляд неповнолітніх перед початком відбування покарання у виді громадських робіт;
6) вноситься пропозиція застосовувати громадські роботи також з урахуванням професійної діяльності засудженого, що дозволить розширити практику призначення цього покарання;
7) встановлюється, що найчастіше громадські роботи призначаються за економічні й насильницькі злочини; здійснюється кримінологічна характеристика й аналіз причин та умов злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи;
8) робиться висновок про необхідність планування і здійснення профілактики злочинів, за які призначаються громадські роботи, на рівні загальносоціального і спеціально-кримінологічного запобігання; визначаються заходи та надаються рекомендації по покращенню профілактичної роботи з особами, які відбувають даний вид покарання.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні положення можна використати в науково-дослідній роботі для подальшого вивчення кримінально-правових та кримінологічних проблем громадських робіт як виду покарання.
Викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинного законодавства, зокрема, Кримінального кодексу України, як коментар до законодавства, у судовій практиці.
Дисертаційне дослідження може бути корисним у плані практичного використання в профілактичній роботі з особами, що відбувають покарання у виді громадських робіт.
Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при викладенні курсів кримінального права, кримінології, кримінально-виконавчого права, а також під час підготовки відповідних підручників та навчальних посібників для студентів юридичних вузів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях “Україна: шляхами віків” (м. Київ, 17 травня 2002 року) та “Проблеми розвитку законодавства і правозастосовчої практики” (м. Мінськ, 29-30 жовтня 2004 року).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені автором у п’яти наукових статтях. Всі вони опубліковані у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 199 сторінок, із них основного тексту – 179 сторінок, списку використаних джерел – 20 сторінок (215 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, встановлюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, висвітлюються наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, формулюються положення, що виносяться на захист, визначається ступінь апробації результатів дисертації.
Перший розділ “Громадські роботи як вид кримінального покарання: поняття, сутність та мета застосування” містить три підрозділи.
У підрозділі 1.1. “Громадські роботи як вид кримінальної репресії в системі покарань” здійснюється загальна характеристика громадських робіт як нового покарання, раніше невідомого кримінальному законодавству України. Насамперед, звертається увага на те, що громадські роботи є одним з покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, перелік яких з прийняттям у 2001 році нового Кримінального кодексу України (далі – КК) розширився. Автор зупиняється на перевагах цих санкцій перед позбавленням волі..
Відносно громадських робіт, то ефективність застосування їх у всьому світі підтверджують дані стосовно рецидиву серед осіб, яким призначалися громадські роботи, у порівнянні з аналогічними даними стосовно засуджених до позбавлення волі, а також рівень так званого “успішного проходження програми”. В Україні рівень повторної злочинності серед осіб, що відбувають покарання, не пов’язані з позбавленням волі (у тому числі громадські роботи), не перевищує одного відсотка. За свідченнями працівників кримінально-виконавчих інспекцій, переважна більшість засуджених до громадських робіт сумлінно ставиться до праці, не допускає порушень порядку та умов відбування покарання. Згідно даних Державного департаменту з питань виконання покарань, станом на 1 липня 2006 року число засуджених, що ухиляються від відбування громадських робіт складало 0,2% від загальної кількості засуджених до цього покарання; серед осіб, яким суди замінили невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі в порядку ст. 82 КК України на громадські та виправні роботи, цей показник становить 1,7%.
Автор звертається до історії призначення громадських робіт, аналізує законодавство стосовно досліджуваного покарання та практику його застосування у Великій Британії, Данії, Швеції, Голландії, Португалії, Франції, Іспанії, США, Російській Федерації, Азербайджанській Республіці, Грузії та інших країнах. Це дає змогу сформулювати пропозиції по вдосконаленню вітчизняних кримінально-правових норм щодо громадських робіт.
Говорячи про обмеження
Кримінальне законодавство визначає певні о і щодостосовно кола осіб, яким може бути до яких може бути застосований цей вид покараня.встановлений даний вид покарання, автор рекомендує доповнити перелікНедоцільність застосування цього виду покарання до інших категорій працівників може бути встановлена судовою практикою осіб, яким громадські роботи не призначаються (ч. 3 ст. 56 КК України), наступним положенням: “жінки, що мають дітей віком до семи років”, що , наступним положенням: жінки, що мають дітей віком до семи років. Така норма, в разі внесення її до КК України, сприятиме створенню нормальних умов для утримання і виховання дітей засуджених до даного покарання Громадські роботи не призначаютьсяобаммиимамобамвійськовослужбовцям. Також доводиться необхідність поширювального тлумачення норми, передбаченої ч. 3 ст. 56 КК, оскільки практично неможливо застосувати громадські роботи до працівників правоохоронних органів з огляду на їх постійне перебування при виконанні своїх службових обов’язків.
Звертаючись до корисного правового досвіду Франції, автор пропонує ввести до КК України в якості однієї з умов відбування громадських робіт обов’язок засудженого перед виконанням роботи проходити медичний огляд, що сприятиме гуманізації практики застосування даного покарання. У зв’язку з цим вноситься пропозиція частиною 4 статті 56 КК України записати наступне: “При призначенні покарання у виді громадських робіт суд повинен зобов’язати засудженого пройти медичний огляд на предмет відсутності у нього хвороби, небезпечної для інших працівників, та придатності до роботи, на якій його передбачається використовувати”. Невиконання цієї умови може бути достатньою підставою для застосування до винного стягнення у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
Крім того, рекомендується поєднати громадські роботи зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, для чого визнати зазначене покарання таким, що може застосовуватися і як основне, і як додаткове, й внести громадські роботи до визначеного у ст. 77 КК переліку додаткових покарань, які можуть бути призначені у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням. На думку автора, це сприятиме якнайповнішому використанню можливостей громадських робіт та вдосконалить кримінально-правовий інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням, дозволить більш диференційовано підійти до його застосування, ефективно реалізовувати на практиці принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.
У підрозділі 1.2. “Диференціація відповідальності та індивідуалізація ппокарання в процесі призначення покарання у виді громадських робіт” дисертант досліджує проблему реалізації принципу індивідуалізації покарання та диференціації відповідальності під час застосування громадських робіт. При цьому наголошується, що ефективність зазначеного процесу значною мірою залежить від того, наскільки повно суд врахував, насамперед, характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину. Загалом законодавець надає суду можливості для призначення покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (серед яких і громадські роботи), в першу чергу стосовно осіб, винних у вчиненні злочинів невеликої тяжкості.
У цьому контексті автор звертається до характеристики складів злочинів, за які КК передбачає можливість застосування покарання у виді громадських робіт. Відтак, констатується, що можливості застосування судом зазначеного покарання досить обмежені. Це пов’язано з тим, що законодавець передбачив громадські роботи у санкціях лише 4% статей Особливої частини КК, або 14-ти з-поміж більш ніж 330-ти. (Для порівняння: аналогічний показник для країн Західної Європи становить 10-12%).
З усього вищесказаного можна зробити наступні висновки:
– введення у Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року нового покарання у виді громадських робіт обумовлене реалізацією принципу економії кримінальної репресії, що дає змогу виправляти правопорушника без ізоляції його від суспільства та сприяти попередженню злочинів;
– громадські роботи є основним видом покарання і в санкціях статей Особливої частини КК України передбачені лише за злочини невеликої тяжкості;
– зміст громадських робіт полягає у покладенні на засудженого трудових зобов’язань, від кількості, характеру і умов яких він ухилитися не може. Для нього ці роботи є обов’язковими і безоплатними;
– особливості застосування громадських робіт до неповнолітніх пов’язані з віком особи, якій вони призначаються, строку і тривалості виконання покарання;
– покарання у виді громадських робіт сприятиме реалізації принципів індивідуалізації, справедливості і гуманності покарання.

Зважаючи на профілактичне значення покарання у виді громадських робіт, а також з метою більш ефективної реалізації принципів індивідуалізації покарання та економії кримінальної репресії, пропонується включити громадські роботи до санкцій ч.1 ст.139, ч.1 ст.143, ч.1 ст.144, ч.1 ст.154, ч.1 ст.162, ч.1 ст.163, ч.1 ст.164, ч.1 ст.165, ст.167, ч.1 ст.168, ч.1 ст.169, ч.1 ст.171, ст. ст.172, 173, 174, ст. ст.180, 182, ч.1 ст.184, ч.1 ст.190, ч.1 ст.192, ст. ст.193, 195, 197, 215, 227, ч.1 ст.259, ч.1 ст.271, ст. ст.293, 295, 299, ч.1 ст.302, ч.1 ст.319, ч.1 ст.323, ч.1 ст.327, ст. ст.337, 338, 356, ч.1 ст.357, ч.1 ст.358, ст.360, ч.1 ст.361, ч.1 ст.363, ч.1 ст.366, ч.1 ст.376, ч.1 ст.387, ст.445.
Крім того, встановлюється, що вибір покарання, яке було б менш суворим і разом з тим найбільш ефективним багато в чому залежать від обставин, що характеризують особу винного. Адже закон передбачає можливість застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, лише щодо осіб, які не становлять значної суспільної небезпеки і здатні виправитися без ізоляції від суспільства.
Вступаючи у дискусію з науковцями, які взагалі відкидають можливість виправлення злочинця, відтак, пропонують вилучити цю складову мети покарання з кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, автор доводить, що громадські роботи володіють цілим спектром засобів (трудовий та моральний вплив на засудженого, обмеження його особистого часу), які здатні позитивно впливати на винних осіб. Водночас важливою умовою ефективності цього покарання є його правильне застосування, відповідно до тяжкості злочину та особи винного. В зв’язку з цим вказується на необхідність грунтовного вивчення особистості обвинуваченого та здійснення криміногенної і соціально-психологічної характеристики правопорушників ще на досудовій стадії. У цьому контексті досліджується відповідний зарубіжний та вітчизняний досвід.
Окремо висвітлюється проблема реалізації принципу диференціації відповідальності та індивідуалізації покарання в процесі призначення громадських робіт неповнолітнім. Автор звертає увагу на особливості застосування покарання до цієї категорії засуджених та вносить пропозиції стосовно вдосконалення норм щодо громадських робіт у напрямі їх подальшої гуманізації та посилення кримінально-правового захисту неповнолітніх. Відтак, рекомендується передбачити посильний характер громадських робіт для неповнолітніх (як це зроблено у кримінальному законодавстві Російської Федерації) та встановити необхідність проведення медичного огляду неповнолітніх перед початком відбування покарання у виді громадських робіт, у зв’язку з чим викласти ч. 1 ст. 100 КК України у такій редакції: “Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16-ти до 18-ти років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім посильних для нього робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день. Перед початком відбування покарання у виді громадських робіт неповнолітні підлягають обов’язковому медичному огляду”.
У підрозділі 1.3. “Аналіз практики застосування судами України ппокарання у виді громадськихпокарання у виді робіт” відзначається, що вітчизняна правозастосовча практика стосовно досліджуваного покарання ппокарання у виді розширюється з кожним роком. Наприклад, в 2001 році громадські роботи були призначені 138, в 2002 році – 1794, а в 2003 році – 2761 особам. У 2005 році громадські роботи застосовувалися до 3,4 тис. осіб, що на 0,3% більше, ніж попереднього року. Згідно даних Державного департаменту України з питань виконання покарань, лише у першому півріччі 2006 року кримінально-виконавчою інспекцією виконувалися судові рішення стосовно 3359 засуджених до досліджуваного виду покарання. Водночас питома вага засуджених до громадських робіт у загальному числі засуджених залишається низькою. Так, частка осіб, до яких було застосовано цей вид покарання, становила: в 2001 році – 0,07%, в 2002 році – 0,9%, в 2003, 2004 і 2005 роках відповідно 1,4, 1,7 та 1,9% від кількості усіх засуджених.
Автор називає основні тенденції, що намітилися в процесі призначення громадських робіт, а саме: 1) громадські роботи часто призначаються як більш м’яка міра покарання засудженим за статтями КК, у санкціях яких вони не передбачені; 2) зазначене покарання призначається як за злочини невеликої і середньої тяжкості, так і за тяжкі та особливо тяжкі злочини; 3) поступово розширюється практика застосування громадських робіт щодо неповнолітніх; 4) тенденція до збільшення випадків призначення досліджуваного покарання є не загальноукраїнською, а різниться від регіону до регіону. 5) громадські роботи майже не застосовуються у великих містах.
Аналізуються причини неефективності роботи суду щодо застосування досліджуваного покарання, крім того, звертається увага на труднощі, які виникають в процесі реалізації громадських робіт. Констатується, що ускладнюють процес відбування зазначеного покарання розростання приватного сектору, включення трудомістких та непрестижних робіт (тобто робіт, які можна було б віднести до переліку громадських) в коло ринкових відносин. За таких обставин допомогти розширити практику застосування досліджуваного покарання могло б призначення громадських робіт також з урахуванням професійної діяльності засудженого. На погляд автора, було б корисно зобов’язувати осіб, які мають постійне місце роботи, відпрацьовувати на робочому місці додатково декілька годин в день примусово і безоплатно (відповідний досвід мають Франція, Португалія, США). У зв’язку з цим пропонується доповнити ч. 1 ст. 56 КК таким положенням: “Суд може зобов’язати засудженого відбувати покарання у виді громадських робіт за місцем його роботи”.
Дисертант також вважає за необхідне нормативно закріпити практику призначення громадських робіт в порядку застосування ст. ст. 69, 82 КК, а також рекомендувати судам застосовувати зазначений вид покарання у разі заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК), а також заміни штрафу за неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК України), про що внести відповідні доповнення до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання”.
Другий розділ “Кримінологічні аспекти застосування покарання у виді громадських робіт” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Характерні ознаки злочинів, за які призначаються громадські роботи” на основі аналізу позицій різних науковців визначається, що кримінологічна характеристика злочинів має включати в себе сукупність відомостей про всі злочини того чи іншого виду, а також дані про злочинців, що їх вчинили. У свою чергу аналіз злочинів повинен містити інформацію про ступінь тяжкості злочинів, співвідношення видів злочинів за їх класифікацією в Особливій частині КК, окремі найбільш розповсюджені склади злочинів, групи злочинів залежно від домінуючої мотиваційної спрямованості та співвідношення умисних і необережних злочинних діянь. Відповідно до цих критеріїв здійснюється характеристика злочинів, по яких призначаються громадські роботи.
Встановлюється, що за ступенем суспільної небезпечності переважна більшість досліджуваних злочинів є злочинами невеликої тяжкості. Згідно даних проведеного автором вивчення кримінальних справ їх частка в загальній структурі злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи, складає 37,9%. Кількість злочинів середньої тяжкості й тяжких злочинів становить відповідно 30,7 та 31,4%. Засуджених за особливо тяжкі злочини не було. (Загалом по Україні частка особливо тяжких злочинів в загальній структурі злочинних діянь, за які призначаються громадські роботи, становить близько 0,1%).
Аналізуючи структуру злочинів, за які застосовується досліджуване покарання, відповідно до класифікації злочинів, що міститься в Особливій частині КК, автор порівнює дані власного кримінологічного дослідження з відповідними показниками Державної судової адміністрації України та здійснює класифікацію злочинів, по яких призначаються громадські роботи, відтак, пропонує умовно поділити їх на чотири групи.
Першу групу – найбільшу – складають економічні злочини. Їх питома вага в загальній структурі злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи, в цілому по Україні складає 71% (за даними проведеного дослідження 72%). В основному це злочини проти власності і господарські злочини. Найбільш розповсюджені склади злочинів даної групи – крадіжки та порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом. Для економічних злочинів характерні корисливий мотив й умисна форма вини; третина цих злочинів є тяжкими.
Другу групу злочинів, по яких призначаються громадські роботи, складають насильницькі злочини, або умисні злочини проти життя та здоров’я особи (в основному умисні легкі й умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження), і хуліганство. Їх частка в загальній кількості досліджуваних злочинів складає 22% (згідно даних кримінологічного дослідження автора 20%). Більшість злочинів даної групи не становлять великої суспільної небезпеки.
Злочини, пов’язані з наркотиками, складають третю групу злочинів, за вчинення яких призначаються громадські роботи. В загальній структурі досліджуваних злочинів їх близько 3% (за даними проведеного дослідження біля 6%). В основному це незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети або з метою збуту. Загалом структуру злочинів даної групи визначають тяжкі злочини і злочини середньої тяжкості (відповідно 62,5 і 37,5%).
Остання, четверта група злочинів, за вчинення яких призначаються громадські роботи, складає 4% від загального числа таких злочинів (згідно даних кримінологічного дослідження автора 2%). Сюди входять необережні злочини проти життя та здоров’я особи; крім хуліганства, всі злочини проти громадського порядку та моральності; злочини проти громадської безпеки; злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; злочини проти правосуддя; злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян; злочини у сфері службової діяльності, а також злочин, передбачений ст. 286 КК. Здебільшого це злочини середньої тяжкості.
Характеризуючи злочини, по яких застосовуються громадські роботи, з точки зору співвідношення умисних та необережних злочинних діянь, дисертант констатує, що переважна більшість усіх зазначених злочинів (до 98,6%) носить умисний характер.
У підрозділі 2.2. “Характеристика осіб, що вчинили злочини, за які застосовується покарання у виді громадських робіт” кримінологічна характеристика злочинів, по яких призначаються громадські роботи, доповнюється відомостями про злочинців, що їх вчинили. Проаналізувавши загальнотеоретичні положення кримінологічної науки щодо особистості злочинця й, насамперед, позиції різних науковців стосовно виділення структурних компонентів зазначеної особистості автор пропонує включати до характеристики досліджуваної категорії винних осіб інформацію про соціально-демографічні, кримінально-правові, особистісно-рольові та морально-психологічні ознаки даних осіб.
Під час вивчення соціально-демографічних ознак засуджених до громадських робіт звертається увага на їх вік, стать, рівень освіти, соціальне положення і рід занять, сімейний стан. З вивчених кримінальних справ видно, що засуджені до громадських робіт – це, переважно, особи віком 18-29 та 30-40 років (відповідно 50,7 і 40%). Співвідношення між жінками і чоловіками складає 1:7. Серед осіб, що вчинили злочини, за які застосовується досліджуваний вид покарання, більшість (76,4%) мають середню або неповну середню освіту, кожний п’ятий засуджений – вищу, неповну вищу або середню спеціальну освіту. 55,7% винних осіб на момент вчинення злочину ніде не працювали і не навчалися. Сімейний стан засуджених до громадських робіт такий: 59,3% винних на момент вчинення злочину не перебували у шлюбі, 5,7% – були розлучені, 35% – мали сім’ю.
Аналіз кримінально-правових рис осіб, засуджених до громадських робіт, або ознак, які належать до вчинених цими особами злочинів, показав, що злочинна поведінка винних була спрямована, насамперед, проти охоронюваних КК цінностей у сфері господарської діяльності, права власності, здоров’я особи та здоров’я населення. Крім того, суспільну небезпечність досліджуваних осіб визначає їх орієнтація на вчинення злочинів невеликої тяжкості (2/5 від усіх злочинів). Більше 70% злочинів вчинялася засудженими до громадських робіт з корисливих мотивів; насильницький мотив притаманний злочинній діяльності 20% винних осіб (в тому числі з хуліганських спонукань вчинялося 17,9% злочинів); мотиви необережних злочинів домінували при вчиненні 1,4% злочинів. Злочинна поведінка засуджених до громадських робіт у преважній більшості носила умисний характер. Безпосередніми виконавцями злочинів були 91,7% осіб, яким призначався досліджуваний вид покарання; організаторами – 5,6%; підмовниками – 2,7% осіб. Питома вага раніше засуджених в загальній кількості осіб, що вчинили злочини, за які застосовується дане покарання, склала 3,6%.
Суспільна небезпека засуджених до громадських робіт формувалася ще до моменту вчинення злочинного діяння: негативно характеризувалися за місцем роботи 6,4%, за місцем проживання 13,6% винних; до 4,3% осіб раніше застосовувалися заходи адміністративного стягнення; 2,9% засуджених лікувалися від алкоголізму, 6,4% – проходили курс лікування від наркоманії.
Дослідження особистісно-рольових ознак засуджених до громадських робіт показало, що зазначені особи не займають багатьох соціальних позицій. На це вказує низький рівень освіти більшості з них, незайнятість значної частини винних на момент вчинення злочину, відтак, відсутність постійного джерела прибутку, відсутність сім’ї у багатьох засуджених. Для більшості осіб, що вчинили злочини, по яких застосовується даний вид покарання, характерні звуженість сфери суспільних зв’язків, обмеженість особистісної діяльності, незмістовність дозвілля (у зв’язку з цим наводяться дані інтерв’ю, проведеного серед засуджених до громадських робіт).
Вивчення морально-психологічних якостей досліджуваної категорії винних осіб засвідчило їх негативне ставлення до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вони виконують, насамперед до держави, суспільства, праці, власності, недоторканності (охорони) особи, виконання своїх трудових, професійних обов’язків, суттєві недоліки в правовій свідомості. Згідно даних інтерв’ю близько 37% засуджених готові й надалі порушувати закон, якщо це допоможе їм у досягненні бажаного рівня матеріального благополуччя. Третина опитаних заявила про свою здатність заподіяти фізичну шкоду іншій особі. На те, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації, вказало майже 80% винних.
Незважаючи на низький рівень правосвідомості не можна говорити про недостатні правові знання засуджених до досліджуваного виду покарання, оскільки майже всі вони знали, що порушують кримінально-правові заборони. Водночас більше 85 % злочинців негативно оцінили вчинене ними, визнали свою вину і розкаялися (як видно з вивчених кримінальних справ). Це дає підстави прогнозувати, що при належній організації виховно-профілактичної роботи з такими особами під час відбування ними покарання певна кількість їх може виправитися.
В підрозділі 2.3. “Причини та умови вчинення злочинів, за які призначаються громадські роботи” досліджується сукупність причин та умов відповідних злочинів на трьох рівнях. При цьому автор підтримує позицію вчених, котрі вбачають причини та умови злочинності і конкретних злочинів у взаємодії об’єктивних та суб’єктивних факторів або середовища й особистості.
Серед загальних причин та умови злочинності, що містяться у різних сферах життя суспільства й обумовлюють вчинення злочинів різних видів, у тому числі й тих, по яких застосовуються громадські роботи, називаються економічна криза; протиріччя в соціальній сфері; диференціація населення з різним рівнем доходів, розширення зони бідності; протиріччя в психології людей; поширення пияцтва і вживання наркотичних речовин; занепад духовної сфери; суперечливі процеси, які відбуваються в політиці, та ін. Здійснюється їх коротка характеристика.
Основними причинами та умовами вчинення окремих груп (видів) злочинів, по яких призначаються громадські роботи, або причин та умов другого рівня є неналежні матеріально-побутові та житлові умови, зубожіння значної частини населення; стрімке зростання кількості безробітних; несприятливі обставини морального формування особи, недоліки сімейного, шкільного виховання; негативний вплив на особу у найближчому побутовому оточенні; недосконалість антинаркотичного законодавства; неналежний рівень контролю за виробництвом, зберіганням, використанням та реалізацією наркотичних засобів; незмістовність дозвілля, недоступність відповідних послуг більшості населення; відхилення в діяльності засобів масової інформації тощо.
З-поміж причин та умов конкретних злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи, виділяються недоліки в роботі правоохоронних органів (відмічено у 38,6% справ); невтручання очевидців у злочин (у 11,4% випадків); недбале ставлення громадян до збереження свого майна (у 8,6% справ). Віктимна поведінка потерпілих мала місце при вчиненні 12% досліджуваних злочинів.
В кінці зазначається, що причини та умови вчинення злочинів, за які призначаються громадські роботи, поряд з особливостями відповідних злочинів та даними щодо осіб, які їх вчинили, можуть бути покладені в основу здійснення запобіжної діяльності.
Третій розділ “Шляхи вдосконалення запобігання злочинам, по яких застосовуються громадські роботи, та профілактичної роботи з особами, які відбувають дане покарання” містить два підрозділи.
У підрозділі 3.1. “Загальносоціальне запобігання” автор виокремлює загальносоціальну профілактику як специфічний напрям запобігання злочинам, за вчинення яких застосовуються громадські роботи, визначає стратегічні напрями, за якими повинна здійснюватися розробка запобіжних заходів, та надає практичні рекомендації щодо можливостей позитивного впливу держави на відповідні суспільні відносини.
Наголошується, що завдяки своєму спрямуванню на вирішення великомасштабних суспільних завдань, покращення життя в суспільстві заходи загальносоціальної профілактики послаблюють дію причин та умов злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи. При цьому стратегічними напрямами, за якими мають реалізовуватися відповідні запобіжні заходи, є підвищення матеріального добробуту населення, скорочення безробіття; надання адресної соціальної допомоги найбільш вразливим категоріям населення; покращення житлово-побутових умов громадян; розвиток духовності, підвищення рівня правової культури населення, подолання негативного впливу засобів масової інформації; організація змістовного дозвілля, доступність повноцінного відпочинку широким верствам населення; удосконалення сімейного виховання; покращення умов праці людей, стимулювання їх ділової активності та ініціативи; здійснення заходів, спрямованих на стабілізацію сім’ї, та ін.
У підрозділі 3.2. “Спеціально-кримінологічна профілактика” досліджується спеціально-кримінологічне запобігання, що включає в себе заходи, спрямовані на усунення, послаблення чи нейтралізацію причин та умов злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи, крім того, профілактичну роботу з особами, що відбувають дане покарання. Основним завданням останньої є запобігання рецидиву серед відповідної категорії засуджених.
Автор детально аналізує процес відбування громадських робіт, звертаючи увагу на те, що прогалини в організації цього процесу не дають змогу повною мірою реалізувати значний виправно-профілактичний потенціал зазначеного покарання. З метою чіткого врегулювання питання відбування громадських робіт вноситься пропозиція зобов’язати органи місцевого самоврядування встановлювати не лише вид, але й місце відбування громадських робіт, про що внести відповідні зміни в ч. 1 ст. 56 КК.
Допоможе поліпшити процес виконання громадських робіт та профілактичну роботу з особами, засудженими до досліджуваного покарання, здійснення наступних заходів: створення на базі кримінально-виконавчої інспекції служби пробації з розробкою відповідної нормативно-правової бази її діяльності; закріплення за службою пробації здійснення виправно-профілактичного впливу на засуджених до громадських робіт, залишення за кримінально-виконавчою інспекцією виконання контролюючої функції; організація вивчення світового досвіду функціонування служби пробації, насамперед щодо проведення профілактичної роботи з відповідним контингентом засуджених, у тому числі неповнолітніми особами; здійснення ретельного підбору кадрів до служби пробації, введення до її складу штатних психологів для проведення психолого-педагогічної роботи з особами, що відбувають покарання у виді громадських робіт; забезпечення участі працівників служби пробації в діяльності по дослідженню особистості громадян, щодо яких порушено кримінальну справу, з-тим, щоб не допустити помилок в процесі застосування судом конкретної міри покарання.
Автор пропонує включати в програми запобігання злочинності комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення діяльності кримінально-виконавчої інспекції та служби пробації щодо організації профілактичної роботи з засудженими до громадських робіт, серед яких – створення на основі комплексного підходу цілісної виховної системи виправлення засуджених з використанням методів єдиного психолого-педагогічного впливу, що б поєднувала в собі різні напрями, форми і методи профілактики; розробку типової програми соціально-психологічної роботи з засудженими до громадських робіт залежно від виду вчиненого злочину та особливостей особистості конкретного злочинця (з використанням розробок кримінологів та фахівців кримінально-виконавчого права щодо роботи з різними категоріями злочинців, насамперед корисливого й насильницького спрямування); налагодження співпраці з громадськими організаціями та трудовими, навчальними колективами щодо виправлення і ресоціалізації відповідної категорії засуджених; здійснення якісного матеріально-технічного, фінансового та кадрового забезпечення кримінально-виконавчої інспекції і служби пробації та ін.
Дисертант вивчає діяльність органів внутрішніх справ, зокрема, працівників служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх, спрямовану на проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженої особи. Окремо досліджується робота органів внутрішніх справ з сім’єю засудженого до громадських робіт. Доводиться потреба залучати членів родини (там, де це можливо) до профілактичної роботи з винними особами.
Значно підвищить ефективність застосування громадських робіт здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законів під час виконання зазначеного покарання, а також залучення до профілактичної роботи з засудженими державної служби зайнятості, центрів зайнятості населення, служби у справах неповнолітніх, трудових і навчальних колективів, громадськості.
У висновках викладено основні результати дисертаційного дослідження, сформульовано пропозиції по вдосконаленню кримінально-правових норм щодо громадських робіт, підвищенню ефективності практики застосування зазначеного виду покарання та покращенню профілактичної роботи з особами, які відбувають громадські роботи.
З метою подальшої гуманізації та розширення практики застосування даного покарання пропонується:
– доповнити перелік осіб, яким громадські роботи не призначаються (ч. 3 ст. 56 КК України), таким положенням: “жінки, що мають дітей віком до семи років”;
– ввести до КК в якості однієї з умов відбування громадських робіт обов’язок засудженого перед виконанням роботи проходити медичний огляд, невиконання якої може бути достатньою підставою для застосування до винного стягнення у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. У зв’язку з цим пропонується ч. 4 ст. 56 КК України записати: “При призначенні покарання у виді громадських робіт суд повинен зобов’язати засудженого пройти медичний огляд на предмет відсутності у нього хвороби, небезпечної для інших працівників, та придатності до роботи, на якій його передбачається використовувати”;
– визнати громадські роботи покаранням, що може застосовуватися і як основне, і як додаткове покарання, й включити зазначені роботи у перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, що вдосконалить кримінально-правові інститути покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням і дозволить більш диференційовано підходити до їх застосування;
– з метою поліпшення кримінально-правового захисту неповнолітніх передбачити для них посильний характер громадських робіт та обов’язок проводити медичний огляд перед початком відбування покарання у виді громадських робіт;
– застосовувати це покарання також з урахуванням професійної діяльності засудженого, у зв’язку з чим доповнити ч. 1 ст. 56 КК таким положенням: “Суд може зобов’язати засудженого відбувати покарання у виді громадських робіт за місцем роботи”.
З метою більш ефективної реалізації принципів диференціації відповідальності та економії кримінальної репресії пропонується включити громадські роботи до санкцій ч.1 ст.139, ч.1 ст.143, ч.1 ст.144, ч.1 ст.154, ч.1 ст.162, ч.1 ст.163, ч.1 ст.164, ч.1 ст.165, ст.167, ч.1 ст.168, ч.1 ст.169, ч.1 ст.171, ст. ст. 172, 173, 174 та інших статей Особливої частини КК.
Стосовно кримінологічної характеристика злочинів, по яких призначаються громадські роботи, відмічено, що переважна більшість досліджуваних злочинів є злочинами невеликої тяжкості. Структуру злочинів, за які застосовується даний вид покарання, визначають економічні та насильницькі злочини (відповідно 72 і 20%). Окрему групу злочинів, за вчинення яких застосовується досліджуваний вид покарання, утворюють злочини, пов’язані з наркотиками (за даними автора близько 6%).
Доповнюють кримінологічну характеристику злочинів, по яких призначаються громадські роботи, дані про злочинців, що їх вчинили, та причини й умови відповідних злочинів. Пропонується покласти зазначені відомості в основу здійснення відповідної запобіжної діяльності; останню ж у свою чергу побудувати на поєднанні загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів.
Встановлюється, що основними стратегічними напрями, за якими повинна здійснюватися розробка загальносоціальних запобіжних заходів, є підвищення матеріального добробуту населення, скорочення безробіття, надання адресної соціальної допомоги найбільш вразливим категоріям населення, покращення житлово-побутових умов громадян, розвиток духовності, підвищення рівня правової культури населення, організація змістовного дозвілля, здійснення заходів, спрямованих на стабілізацію сім’ї, та ін.
На рівні спеціально-кримінологічного запобігання поряд з впливом на відповідні криміногенні обставини пропонується вдосконалити процес відбування громадських робіт, відтак, оптимізувати виправно-профілактичну роботу з відповідним контингентом засуджених. З цією метою рекомендовано законодавчо закріпити обов’язок органів місцевого самоврядування встановлювати не лише вид, але й місце відбування зазначеного покарання, про що внести відповідні доповнення до ч. 1 ст. 56 КК України; створити на базі кримінально-виконавчої інспекції службу пробації з закріпленням за нею здійснення виправно-профілактичної функції; віднести до кримінально-виконавчої інспекції виконання виключно контролюючої функції; ввести до складу служби пробації штатних психологів та ін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Павленко В.Г. Громадські роботи як вид кримінального покарання // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – № 2. – С. 186-188.
2. Павленко В.Г. Громадські роботи в системі покарань, не пов’язаних з позбавленням волі: загальна характеристика та шляхи вдосконалення // Право України. – 2003. – № 11. – С. 97-101.
3. Павленко В.Г. Кримінальне покарання у виді громадських робіт: диференціація відповідальності та індивідуалізація покарання в процесі застосування // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 22. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2003. – С. 547-552.
4. Павленко В.Г. Кримінальне покарання у вигляді громадських робіт: практика застосування судами України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 25. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2004. – С. 493-497.
5. Павленко В.Г. Кримінологічна характеристика злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи: аналіз даних про особистість злочинців // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2005. – № 1. – С. 46-51.

АНОТАЦІЇ
Павленко В.Г. Кримінально-правова та кримінологічна характеристика громадських робіт як виду покарання. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Академія адвокатури України. – Київ, 2006.
Дисертація є комплексним кримінально-правовим та кримінологічним дослідженням покарання у виді громадських робіт.
Розроблені пропозиції по вдосконаленню вітчизняних кримінально-правових норм щодо громадських робіт з метою подальшої гуманізації та розширення практики застосування даного покарання.
Здійснена кримінологічна характеристика злочинів, по яких призначаються громадські роботи, досліджені причини та умови їх вчинення. Запропоновано покласти ці відомості в основу здійснення запобіжної діяльності.
Розроблені науково обґрунтовані рекомендації по впливу на причини та умови злочинів, по яких застосовуються громадські роботи, й покращенню профілактичної роботи з особами, які відбувають даний вид покарання.
Ключові слова: громадські роботи, покарання, гуманізація, кримінологічна характеристика, запобіжна діяльність.

Павленко В.Г. Уголовно-правовая и криминологическая характеристика общественных работ как вида наказания. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Академия адвокатуры Украины. – Киев, 2006.
Диссертация является комплексным уголовно-правовым и криминологическим исследованием наказания в виде общественных работ.
На основе анализа законодательства, касающегося общественных работ, и практики его применения в Великобритании, Дании, Швеции, Голландии, Португалии, Франции, Испании, США, Российской Федерации, Азербайджанской Республике, Грузии, Украине, обосновывается необходимость усовершенствования соответствующих отечественных уголовно-правовых норм. С целью дальнейшей гуманизации и расширения практики применения данного наказания предлагается: включить в перечень лиц, к которым общественные работы не применяются, женщин, имеющих детей в возрасте до семи лет; ввести в УК в качестве одного из условий отбывания общественных работ обязанность осужденного перед выполнением работы пройти медицинский осмотр; установить посильный характер общественных работ для несовершеннолетних и обязанность проводить медицинский осмотр данной категории осужденных перед началом отбывания исследуемого наказания; предусмотреть возможность применения общественных работ с институтом освобождения от отбывания наказания с испытанием; применять данное наказание также с учетом профессиональной деятельности осужденного. Доказывается необходимость расширить перечень составов преступлений, по которым могут назначаться общественные работы.
Осуществлена криминологическая характеристика преступлений, по которым применяются общественные работы, произведена классификация исследуемых преступлений. Установлено, что наиболее часто общественные работы назначаются за совершение экономических преступлений. По данным криминологического исследования автора, их число в общем количестве исследуемых преступлений составляет 72%. В основном это преступления против собственности и хозяйственные преступления. Их характеризуют корыстный мотив, умышленная форма вины; треть экономических преступлений являются тяжкими.
Вторую группу преступлений (около 20%) составляют насильственные деяния, в основном умышленные легкие и средней тяжести телесные повреждения, а также хулиганство. Большинство преступлений данной группы не представляют значительной общественной опасности.
Преступления, связанные с наркотиками, составляют третью группу преступлений, за совершение которых назначаются общественные работы. В общей структуре исследуемых преступлений их около 6%. Их структуру определяют тяжкие преступления и преступления средней тяжести (соответственно 62,5 и 37,5%). Кроме того, общественные работы назначаются за неосторожные преступления против жизни и здоровья личности; преступления против общественной безопасности; преступления против избирательных, трудовых и других личный прав и свобод человека и гражданина; преступления в сфере служебной деятельности и т.д. Эта группа, куда входят в основном общественно опасные деяния средней тяжести, составляет 2% от общего количества преступлений, по которым применяются общественные работы.
Криминологическая характеристика исследуемых преступлений дополняется информацией, касающейся личности преступников по данной категории уголовных дел. Анализируются причины и условия преступлений, за совершение которых назначаются общественные работы. Предлагается положить полученные данные в основу осуществления предупредительной деятельности. Последнюю в свою очередь рекомендуется проводить на уровне общесоциальной и специально-криминологической профилактики.
Предлагается разрабатывать общесоциальные предупредительные меры по таким направлениям: повышение материального благосостояния населения, сокращение безработицы; предоставление адресной социальной помощи наиболее уязвимым категориям населения; улучшение жилищно-бытовых условий граждан; развитие духовности, повышение уровня правовой культуры населения; организация содержательного досуга; проведение мер, направленных на стабилизацию семьи, и др.
На уровне специально-криминологического предупреждения рекомендуется осуществление комплекса мер, направленных на устранение или нейтрализацию причин и условий преступлений, по которым назначаются общественные работы, и профилактическую работу с лицами, отбывающими данное наказание. Предлагается усовершенствовать процесс отбывания общественных работ, в связи с чем закрепить в законодательном порядке обязанность органов местного самоуправления устанавливать не только вид, но и место отбывания данного наказания; создать на базе уголовно-исполнительной инспекции службу пробации с закреплением за ней осуществления исправительно-профилактической функции; отнести к уголовно-исполнительной инспекции исполнение исключительно контролирующей функции; включить в состав службы пробации штатных психологов для проведения психолого-педагогической работы с осужденными к общественным работам и т.д.
Ключевые слова: общественные работы, наказание, гуманизация, криминологическая характеристика, предупредительная деятельность.

Pavlenko V.G. Criminal-law and criminological characteristic of the public works as kind of the punishment. – Manuscript.
Thesis for the degree of Candidate of science in Law by speciality 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Criminal-executive Law. – Advocacy Academy of Ukraine.– Kiev, 2006.
The thesis is a complex criminal-law and criminological research of the punishment in kind of the public works.
Proposals on improvement of national criminal-law norms about public works with the aim of the next of humane and extension of practice of utilization this punishment are elaborated.
Criminological characteristic of crimes is realized, the reasons and conditions their committing are examined. This facts assigned in basis realizing of prevention activities are offered.
Scientific substantiating recommendation aimed at the influence on reasons and conditions crimes and improvement of prevention work with persons, which this kind of the punishment, are elaborated.
Key words: public works, punishment, humane, criminological characteristic, prevention activities.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking