Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ СВОБОДИ ОСОБИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

 

ПОЛІТОВА Анна Сергіївна
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ СВОБОДИ ОСОБИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
   

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2007
Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.
Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор,
заслужений юрист України
Глушков Валерій Олександрович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
Ємельянов В’ячеслав Павлович,
Юридичний інститут Східноєвропейського університету економіки та менеджменту, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін;

кандидат юридичних наук, доцент
Іващенко Вікторія Олександрівна,
навчально-науковий інститут підготовки кадрів кримінальної міліції та психологічної служби Київського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального права та кримінології.

Захист відбудеться “ 16 ” січня 2008 р. о 14 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий “14” грудня 2007 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор юридичних наук Кучеренко І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Формування у нашій країні правової держави обумовило об’єктивну необхідність приведення всієї системи українського права у відповідність до реальності вже сформованих нових суспільних відносин, в яких громадянин України, його права і свободи є найвищою цінністю суспільства й держави. Тому Основний Закон України як одне з основних прав громадян закріпив право на свободу та недоторканність особи.
Однак настільки бурхливо й суперечливо відбуваються процеси перебудови українського суспільства, що не завжди глибоко продумані ринкові перетворення в економіці, зміни у соціальному житті України також виявили свій негативний бік. Вони загострили криміногенну обстановку, спричинили зростання кількості злочинів, у тому числі й проти свободи особи.
У 90-ті роки минулого століття було зареєстровано понад 1100 фактів вчинення злочинів проти свободи особи. Останнім часом офіційна статистика свідчить про зростання динаміки злочинів проти свободи особи в Україні: у 2000 р. було зареєстровано 149 злочинів, 2001 р. – 237, 2002 р. – 369, в 2003 р. – 521, 2004 р. – 723. Крім того, протягом 2005 р. в Україні було розслідувано 415 злочинів, передбачених ст. 149 КК України „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини” і 178 злочинів, передбачених ст. 146 КК України „Незаконне позбавлення волі або викрадення людини”. Причиною настільки високого відсотка посягань на свободу особи є суспільно-політична, економічної ситуації в державі і як наслідок підвищення криміногенної ситуації.
Проблема дотримання прав і свобод особи, забезпечення гарантій їх здійснення набуває за сучасних умов великого значення. У Загальній декларації прав людини, затвердженій Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 р., зазначається, що під час здійснення своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки тих обмежень, встановлених законодавством, виключно з метою забезпечення належного визнання й поважання прав та свобод інших осіб і задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку й загального добробуту в демократичному суспільстві.
Аналіз кримінальних справ про злочини проти свободи особи за період з 1999 р. до 2006 р., розглянутих судами м. Донецька й Донецької області, свідчить, що практика зазнає труднощів під час встановлення юридичних ознак злочинів проти свободи особи, а також розмежування від суміжних складів злочинів. Проведене опитування слідчих, прокурорів і суддів виявляє неоднозначність у тлумаченні термінів у цих складах злочинів, неузгодженість правозастосовувачів із зазначеного кола питань, що негативно позначається на захисті прав та інтересів громадян, дотриманні законності.
Деякі кримінально-правові норми про посягання на свободу особи мають потребу в удосконаленні. Так, наприклад, потребує перегляду перелік обставин, що обтяжують відповідальність за зазначені злочини, необхідні зміни і у диспозиціях, передбачених відповідними статтями. Зазначені обставини визначили необхідність комплексного аналізу кримінально-правових норм захисту свободи особи і внесення пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства у цій сфері.
Безпосередньо проблемам посягань на свободу особи як злочинам міжнародного характеру були присвячені праці О.Г. Богатирьова, С.В. Бородіна, Л.М. Галенської, І.І. Карпеця, Г.Л. Кохана, В.М. Кудрявцева, Є.Г. Ляхова, В.П. Панова, Ю.О. Решетова та деяких інших учених. Проблеми кримінальної відповідальності за ці злочини та їх кваліфікації розглядало багато вітчизняних та зарубіжних авторів, серед яких М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Т.І. Возна, О.О. Володіна, Л.Д. Гаухман, В.О. Глушков, Н.О. Гуторова, А.М. Дубровіна, В.П. Ємельянов, М.І. Загородніков, В.О. Іващенко, О.М. Ігнатов, В.А. Козак, Б.О. Курінов, І.П. Лановенко, О.Г. Лоскутов, І.І. Лукашук, Я.Г. Лизогуб, Н.Е. Мартиненко, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, А.М. Орлеан, В.В. Панкратов, В.М. Підгородинський, В.І. Симонов, М.Р. Снахова, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, С.С. Яценко та ін.
Незважаючи на наявні теоретичні розробки, зовсім не всі питання, пов’язані із цією проблематикою, було вирішено, а деякі з них узагалі не розглядалися. До останніх, зокрема, належать: визначення поняття, суспільної небезпечності та видів злочинів проти свободи особи, проведення поглибленого аналізу складу таких злочинів, їх кваліфікуючих ознак та відмежування від інших суміжних складів злочинів. Практично відкритими залишилися питання про зміст злочинів проти особистої волі, про розмежування злочинів проти свободи особи. Комплексних досліджень, присвячених захисту свободи особи, в українській кримінально-правовій науці дотепер узагалі не існувало. Необхідність розгляду цих, а також деяких інших супровідних проблем обумовила актуальність і вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології Донецького юридичного інституту на 2004– 2007 рр. „Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми”.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз кримінально-правових проблем охорони свободи особи від злочинних посягань в сучасних умовах розвитку України, розроблення на його основі науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо подальшого вдосконалення норм законодавства про кримінальну відповідальність у зазначеній сфері.
Відповідно до поставленої мети сформульовано такі завдання:
– розкрити загальний характер та ступінь суспільної небезпечності посягань на свободу особи;
– сформулювати поняття злочину проти свободи особи, виділити види таких злочинів та здійснити їх класифікацію;
– проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки посягань на свободу особи;
– розкрити зміст кваліфікуючих ознак посягань на свободу особи;
– здійснити відмежування злочинів проти свободи особи від інших суміжних кримінально-правових діянь;
– внести пропозиції щодо вдосконалення норм чинного законодавства про кримінальну відповідальність у сфері захисту прав людини та громадянина на свободу особи.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення кримінально-правовими засобами конституційного права людини на свободу.
Предметом дослідження є кримінально-правові норми вітчизняного законодавства, що встановлюють відповідальність за порушення права людини на свободу; інші законодавчі акти України та міжнародні нормативно-правові документи, положення яких спрямовані на охорону свободи людини.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціальних явищ, що охоплює комплекс теоретичних методів. Зокрема, застосування системно-структурного методу дозволило виокремити та проаналізувати склади злочинів проти свободи особи та їх основний безпосередній об’єкт; діалектичний метод пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та боротьбі протилежностей, використовувався в процесі дослідження свободи особи; метод системного аналізу використовувався для характеристики елементів і ознак складів злочинів, передбачених ст.ст.146, 149, 151 КК; порівняльно-правовий метод надав можливість зіставити норми кримінального права України з відповідними положеннями зарубіжного законодавства та міжнародно-правовими актами; соціологічний метод допоміг у розробленні анкет та під час опрацювання статистичних даних, отриманих у результаті опитування за цими анкетами; юридичний (догматичний) метод надав можливість визначити зміст специфічних юридичних термінів і дати тлумачення конкретних кримінально-правових норм, передбачених ст.ст.146, 149, 151 КК, а також розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність у сфері охорони свободи особи від злочинних посягань у сучасних умовах розвитку України.
У процесі дослідження було проведено анкетування 180 працівників правоохоронних органів різних областей України з проблем удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти свободи особи; проаналізовано статистичні дані МВС України з 1990 р. до 2005 р.; вивчено 114 кримінальних справ, порушених за ознаками ст.ст.123, 124, 1241 КК 1960 р. та ст.ст.146, 149, 150 КК 2001 р. у м. Донецьку та Донецькій області.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних проблем кримінально-правового захисту свободи особи в Україні та практичної реалізації норм, які встановлюють відповідальність за злочини проти свободи особи (ст.ст.146-151 КК).
Наукову новизну роботи становлять такі положення та рекомендації:
вперше:
– визначено поняття злочину проти свободи особи як суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом та спрямоване на позбавлення або обмеження свободи особи й порушення її особистої недоторканності;
– визначення поняття „рабство” як дії, спрямовані на повне або часткове здійснення щодо повністю позбавленої свободи людини атрибутів, властивих праву власності;
– визначення поняття „работоргівля” як діяння, що повністю позбавляють людину свободи з метою обернення її у невільника, або використання як невільника, її продаж чи обмін, розпоряджання нею, а також будь-які дії, пов’язані з работоргівлею чи перевезенням невільників, а рівно рабство на сексуальній підставі чи посягання на статеву свободу на підставі рабства;
удосконалено:
– визначення поняття викрадення людини як відкритого або таємного заволодіння людиною, яку всупереч її волі переміщують із місця постійного чи тимчасового перебування до іншого місця, де вона тримається іншими особами протягом певного часу з метою отримання вигід майнового або немайнового характеру;
– визначення поняття незаконного позбавлення волі людини як протизаконного обмеження вільного вибору людиною місця проживання, тимчасового перебування або свободи пересування шляхом поміщення потерпілого до місця, де він не бажає знаходитись, із застосуванням до нього протиправних дій;
– визначення поняття „торгівля людьми” як дії, спрямовані на обмеження її свободи шляхом продажу, вчинення іншої незаконної угоди щодо неї, пов’язаної з незаконним заволодінням чи передачею з метою експлуатації на території України чи за її межами;
– обґрунтування необхідності відокремлення викрадення людини у Кримінальному кодексі України як самостійного складу злочину у зв’язку з тим, що таке діяння є спеціальним складом злочину щодо незаконного позбавлення волі людини і з урахуванням особливостей об’єктивної сторони цього злочину;
дістало подальший розвиток:
– обґрунтування щодо основного безпосереднього об’єкта злочинів проти свободи особи, що є суспільними відносинами у сфері забезпечення конституційного права людини на свободу та особисту недоторканність;
– обґрунтування щодо поміщення статті 147 „Захоплення заручників” у розділ ІХ Особливої частини КК України „Злочини проти громадської безпеки”, зважаючи на особливості основного безпосереднього об’єкта цього злочину.
Практичне значення результатів дослідження. Сформульовані у роботі висновки, пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення норм законодавства про кримінальну відповідальність щодо охорони свободи особи в Україні та підвищення ефективності боротьби із злочинами проти свободи особи можуть бути використані:
1. У законотворчій діяльності для подальшого вдосконалення чинного законодавства України про кримінальну відповідальність з питань охорони свободи особи від злочинних посягань. За результатами дисертаційного дослідження підготовлено та направлено до Верховної Ради України пропозиції, які будуть ураховані під час подальшого вдосконалення кримінального законодавства України (лист Голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 13.03.2003 №06-19/14-184).
2. У правозастосовчій діяльності у процесі підготовки постанов Пленуму Верховного Суду України з питань кваліфікації злочинів проти свободи особи.
3. У науково-дослідній діяльності для подальшого здійснення теоретичних розробок і досліджень проблем кримінально-правової охорони свободи особи.
4. У навчальному процесі під час викладення навчальної дисципліни „Кримінальне право України”, у підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів законодавства, підручників, навчальних і методичних посібників.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на таких науково-практичних конференціях та семінарах: „Сучасні правові проблеми профілактики та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми” (м. Донецьк, 2002 р.), „Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 2002 р.), „Нове кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (м. Луганськ, 2002 р.), „Співробітництво держави та громадськості з питань протидії торгівлі людьми” (м. Харків, 2004 р.), „Проблеми коментування кримінального закону” (м. Львів, 2004 р.), „Безпека у Причорноморському регіоні: загроза та протидія” (м. Одеса, 2004 р.); на VІІ звітній науково-практичній конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 2005 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено у
восьми статтях у наукових фахових виданнях України та семи тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і 5 додатків. Обсяг дисертації 242 сторінки, з яких 27 сторінок займає список використаних джерел (289 найменувань) і 8 сторінок – 5 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт та предмет; характеризуються методи дослідження, розкривається наукова новизна основних положень, сформульованих у роботі; оцінюється практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості щодо їх апробації.
У першому розділі „Поняття та суспільна небезпечність посягань на свободу особи” визначено суспільну небезпечність цих посягань та сформульовано поняття злочину проти свободи особи.
У першому підрозділі „Суспільна небезпечність посягань на свободу особи” автор, у зв’язку з розповсюдженням злочинів проти свободи особи в Україні, робить висновок, що найбільшого поширення отримали незаконне позбавлення волі людини, викрадення людини та торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини. У світовій практиці існують також посягання, спрямовані на повне позбавлення свободи людини як рабство та работоргівля, але у законодавстві України вони не виокремленні в системі злочинів. Суспільна небезпечність посягань на свободу особи полягає в: посяганні на свободу особи та особисту недоторканність, а за обтяжуючих обставин – і на життя та здоров’я потерпілого; порушенні процесу нормального фізичного та духовного розвитку дитини, утиску її майнових прав і законних інтересів; заподіянням великої матеріальної шкоди державі, юридичним та фізичним особам; вчиненні більшості злочинів проти свободи організованими злочинними групами, діяльність яких у деяких випадках має транснаціональний характер; високому рівні латентності злочинів цієї категорії.
У другому підрозділі „Поняття злочину проти свободи особи” автор формулює поняття цієї групи посягань шляхом зпівставлення понять „свобода” та „воля” у філософському, правовому та психологічному аспектах визначаючи, що термін „свобода” є ширшим за своїм змістом, ніж термін „воля”, тому аналізовані суспільно небезпечні діяння слід вважати злочинами проти свободи. Злочинами проти свободи особи є суспільно небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом та спрямовані на позбавлення або обмеження свободи особи й порушення її особистої недоторканності та віднести до них незаконне позбавлення волі людини, викрадення людини, торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини та незаконне поміщення в психіатричний заклад.
Автор вважає, що ідея виділення групи злочинів проти свободи особи може бути реалізована в заміні назви розділу ІІІ Особливої частини Кримінального кодексу України „Злочини проти волі, честі та гідності особи” на „Злочини проти свободи особи”, що більше відповідає правовій природі цих суспільно небезпечних явищ.
Аналіз міжнародно-правових актів, кримінального законодавства ряду зарубіжних країн, негативних тенденцій розвитку посягань на свободу особи та результатів анкетування дозволили дисертанту внести пропозицію про доповнення КК України нормою, яка передбачає кримінальну відповідальність за рабство та работоргівлю.
Автор класифікує посягання на свободу особи на дві групи. Першу групи складають злочини міжнародного характеру у сфері посягань на свободу особи, до яких відносяться торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст.149 КК), а також рабство та работоргівля, які автор пропонує віднести до цієї групи. До другої групи відносяться незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст.146 КК) та незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151 КК).
У другому розділі „Об’єктивні ознаки посягань на свободу особи” проаналізовано об’єкт злочинів проти свободи особи; визначено предмет злочинів проти свободи особи; розглянуто особливості об’єктивної сторони даної групи злочинів.
У першому підрозділі „Об’єкт та предмет посягань на свободу особи” визначаючи об’єкт злочину, як суспільні відносини, автор встановлює основний безпосередній об’єкт злочинів проти свободи особи, яким є суспільні відносини у сфері забезпечення конституційного права людини на свободу та особисту недоторканність. Право на свободу визначено як гарантована державою природна можливість людини вибирати за власним бажанням місце свого проживання, вільне переміщення її територією країни та за межі, здійснення дій незалежно від волі особи. Правом на особисту недоторканність є гарантована державою природна можливість вільного існування людини без протиправного впливу будь-якої особи на її свободу, життя, здоров’я, честь та гідність.
Автор вважає, що при підміні дитини та експлуатації дітей основним безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують нормальний духовний і фізичний розвиток дитини, інтереси батьків чи інших осіб, на утриманні яких вона перебуває, охороняють її здоров’я. Підтримано позицію вчених щодо необхідності доповнення КК України розділом „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”, до яких включити норми, що встановлюють відповідальність за підміну дитини (ст.148 КК) та експлуатацію дітей (ст.150 КК).
Обґрунтовується, що у разі здійснення захоплення заручників шкода спричиняється життєво важливим інтересам суспільства, невизначеному колу осіб; обмеження свободи особи є засобом досягнення основної мети цього злочину – спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Тому основним безпосереднім об’єктом захоплення заручників слід вважати громадську безпеку, а додатковим – свободу та особисту недоторканність людини, у зв’язку із чим доцільно ст.147 КК України віднести до розділу ІХ „Злочини проти громадської безпеки”.
Критерієм класифікації посягань проти свободи особи є ступінь позбавлення свободи: повне або обмежене. До першої групи належать рабство та работоргівля, за які автор пропонує встановити відповідальність. До другої – незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст.146 КК), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст.149 КК), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151 КК).
Обґрунтовано, що предметом злочинів проти свободи особи є людина, що підтверджується результатами проведеного соціологічного дослідження. Предметом таких посягань як рабство та работоргівля також слід вважати людину з моменту повного позбавлення її свободи.
У другому підрозділі „Об’єктивна сторона посягань на свободу особи” дисертант зазначає, що об’єктивна сторона ст.ст.146, 149, 151 КК, рабства та работоргівля виявляється у діях, спрямованих на повне позбавлення або обмеження свободи особи та порушення її недоторканності. Ці посягання вважаються закінченими з моменту повного позбавлення або обмеження свободи потерпілого та порушення права на особисту недоторканність.
Обґрунтовано, що незаконне позбавлення волі людини та викрадення людини є самостійними злочинами та відрізняються особливостями об’єктивної сторони. Незаконне позбавлення волі людини полягає у протизаконному обмеженні вільного вибору людиною місця проживання, тимчасового перебування або свободи пересування шляхом поміщення потерпілого у місце, де він не бажає перебувати, із застосуванням до нього протиправних дій. Викрадення людини – це відкрите або таємне заволодіння людиною, яку всупереч її волі переміщують із місця постійного чи тимчасового перебування до іншого місця, де вона тримається іншими особами протягом певного часу з метою отримання вигід майнового або немайнового характеру. Тому вноситься пропозиція про виокремлення зі ст.146 КК в окрему статтю норму про викрадення людини.
Особливим видом незаконного позбавлення волі людини є незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151 КК), яке полягає в необґрунтованій госпіталізації психічно здорової особи без її згоди в психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення, діяльність якого пов’язана з наданням психіатричної допомоги та у незаконному утриманні в психіатричному закладі. Незаконне утримання у психіатричному закладі – це обмеження свободи особи, яка після проведеного лікування є психічно здоровою, але яку змушують проти її волі залишатися у психіатричному закладі. Автором запропонована редакція ч.1 ст.151 КК: „Поміщення в психіатричний заклад психічно здорової особи або незаконне утримання її в цьому закладі”.
Об’єктивна сторона ст.149 КК виражається у формах: торгівля людьми; здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина; вербування, переміщення, переховування, передача та одержання людини.
Обґрунтовано, що торгівля людьми – це дії, спрямовані на обмеження її свободи шляхом продажу, вчинення іншої незаконної угоди щодо неї, пов’язаної з незаконним заволодінням чи передачею з метою експлуатації на території України чи за її межами. Здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина полягає у вчиненні інших дій, крім торгівлі людьми, пов’язаних з обмеженням свободи людини шляхом передачі її іншій особі та отримання за неї матеріальної винагороди або послуг матеріального характеру.
Вербування людини полягає у вчиненні дій, пов’язаних з найманням людини на роботу для отримання нею вигід майнового або немайнового характеру з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.
Переміщенням людини – це ввезення на територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України обмежено свободної людини, якою заволоділи з використанням обману, шантажу чи уразливого стану.
Переховування людини – це дії, спрямовані на унеможливлення зацікавленим у долі обмежено свободної людини, якою заволоділи з використанням обману, шантажу чи уразливого стану, виявити місце її знаходження.
Передача людини полягає у відданні, врученні обмежено свободної людини, якою заволоділи з використанням обману, шантажу чи уразливого стану, іншій особі (одержувачу) для подальшого нею користування, розпорядження та володіння.
Одержання людини – це прийняття чи отримання обмежено свободної людини, якою заволоділи з використанням обману, шантажу чи уразливого стану, винним, якому її було передано для подальшого користування, розпорядження та володіння.
Обов’язковою ознакою вербування, переміщення, переховування, передачі або одержання людини є використання суб’єктом злочину таких способів: обману, шантажу, використання уразливого стану потерпілої особи. Автор вважає, що обман – це повідомлення неправдивих відомостей або замовчування певних відомостей, які повинні бути повідомлені винним, у результаті чого потерпілий вводиться в оману; шантаж – психічне насильство, яке полягає у погрозі розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.
Обґрунтовується, що об’єктивна сторона рабства – це дії, спрямовані на повне або часткове здійснення щодо повністю позбавленої свободи людини атрибутів, властивих праву власності. Об’єктивна сторона работоргівлі полягає у діянні, що повністю позбавляє людину свободи та полягає в утриманні людини з метою обернення її у невільника, або використання як невільника, її продаж чи обмін, розпоряджання нею, а також будь-які дії, пов’язані з работоргівлею чи перевезенням невільників, а рівно рабство на сексуальній підставі чи посягання на статеву свободу на підставі рабства.
У третьому розділі „Суб’єктивні ознаки посягань на свободу особи” проаналізовано суб’єкт посягань на свободу особи та суб’єктивну сторону незаконного позбавлення волі або викрадення людини, торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини, а також рабства та работоргівлі.
У першому підрозділі „Суб’єкт посягань на свободу особи” автор зазначає, що суб’єкт злочинів проти свободи особи – загальний. Виключення становить ст.151 КК, де суб’єкт злочину – спеціальний. Обґрунтовано, що при незаконному утриманні в психіатричному закладі суб’єктом злочину може бути лікар-психіатр, який лікує потерпілого, що випливає із буквального тлумачення Закону України „Про психіатричну допомогу”.
Суб’єкт злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, має додаткові ознаки: вчинення цього злочину повторно, службовою особою з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.
У другому підрозділі „Суб’єктивна сторона посягань на свободу особи” дисертант обґрунтовує, що зазначені злочини вчиняються з прямим умислом.
Суб’єктивна сторона викрадення людини полягає в усвідомленні особою суспільної небезпечності свого діяння в тому, що вона обмежує свободу особи та вчиняє дії, спрямовані на заволодіння нею всупереч її волі, переміщує із місця постійного чи тимчасового перебування до іншого місця, де вона тримається іншими особами та бажанні вчинити певні дії щодо обмеження свободи потерпілого.
Суб’єктивна сторона незаконного позбавлення волі людини полягає в усвідомленні особою суспільної небезпечності свого діяння, яка полягає в тому, що особа обмежує вільний вибір людиною місця проживання, тимчасового перебування або свободи пересування та поміщує його у місце, де вона не бажає перебувати, із застосуванням до неї протиправних дій та бажанні вчинити певну дію щодо обмеження свободи особи.
Обґрунтовано, що суб’єктивна сторона торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини полягає в усвідомленні суб’єктом того, що він обмежує свободу людини та вчиняє торгівлю, іншу незаконну угоду, об’єктом якої є людина, вербування, переміщення, переховування, передачу, одержання.
Автор вважає, що суб’єктивна сторона рабства полягає в усвідомленні особою суспільної небезпечності свого діяння (повне або часткове здійснення щодо позбавленої свободи людини атрибутів, властивих праву власності) та бажанні вчинити певну дію щодо повного або часткового позбавлення її свободи. Суб’єктивна сторона работоргівлі – усвідомлення особою суспільної небезпечності свого діяння, в тому, що вона повністю позбавляє людину свободи та чинить дії щодо утримання людини з метою обернення її у невільника, або використанні як невільника, її продаж чи обмін, розпоряджання нею, а також будь-які дії, пов’язані з работоргівлею чи перевезенням невільників, а рівно рабство на сексуальній підставі чи посяганні на статеву свободу на підставі рабства та бажанні вчинити певну дію щодо повного позбавлення свободи особи.
Автор зауважує, що для більшості складів злочинів проти свободи особи обов’язковим елементом суб’єктивної сторони є мотив (ч.2 ст.146 КК) і мета (ч.1 ст.149 КК). Одержані автором дані дозволяють зробити висновок, що корислива мотивація властива 75% випадків незаконного позбавлення волі або викрадення людини та 95% – торгівлі людьми.
Суб’єктивна сторона вербування, переміщення, переховування, передачі та одержання людини характеризується наявністю обов’язкової ознаки – мети вчинення цього злочину – експлуатації людини, яке визначено законодавцем у примітці 1 до ст.149 КК. Автор обґрунтовує, що мета злочину не вимагає її досягнення, вказує на можливість подальшої експлуатації людини та пропонує редакцію ч.1 ст.149 КК: „Торгівля людьми, тобто дії, спрямовані на обмеження свободи особи шляхом її продажу або іншої оплатної передачі, і здійснення щодо неї будь-якої іншої незаконної угоди стосовно неї, пов’язаної з отриманням вигоди майнового або немайнового характеру ...”.
У четвертому розділі „Кваліфікуючі ознаки посягань на свободу особи та їх відмежування від суміжних складів злочинів” проаналізовано деякі кваліфікуючі ознаки злочинів проти свободи особи і визначено критерії відмежування цих посягань від суміжних складів злочинів.
У першому підрозділі „Кваліфікуючі ознаки посягань на свободу особи” приділено увагу таким кваліфікуючим ознакам, як вчинення злочину способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, яке супроводжувалось заподіянням йому фізичних страждань, із застосуванням зброї, здійснюване протягом тривалого часу та із тяжкими наслідками.
Аналіз постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 р. № 12 „Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” дозволяє зробити висновок, що способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого при незаконному позбавленні волі або викраденні людини є такий спосіб обмеження свободи особи, який створює реальну небезпеку настання її смерті або загрозу заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я на момент заподіяння. Якщо було реальне заподіяння наслідків у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження, легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, воно має додатково кваліфікуватися за ст.122 або ч.2 ст.125 КК.
Заподіяння фізичних страждань при незаконному позбавленні волі або викрадення людини – це насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого на момент заподіяння (легке тілесне ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також інші дії (завдання сильного фізичного болю; створення нестерпних для обмежено свободної людини умов перебування шляхом збільшення чи зниження температури в приміщенні, де вона перебуває; ненадання їй їжі, води).
Автор обґрунтовує, що при вчиненні незаконного позбавлення волі або викрадення людини із застосуванням зброї обов’язковою умовою є усвідомлення потерпілим реальної можливості заподіяння йому шкоди, а зброя використовується для заподіяння чи погрози заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому і демонструється з метою залякування (реальний характер погрози). Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. № 3 „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” обґрунтовується, що факт використання будь-якої зброї (вогнепальної, у тому числі гладкоствольної мисливської, холодної, газової, пневматичної, метальної) є підставою для кваліфікації дій винного за ч.2 ст.146 КК.
Тривалий час незаконного позбавлення волі людини носить оціночний характер і не містить кількісних параметрів. Обґрунтовано, що тривалий час як кваліфікуюча ознака викрадення людини повинна бути виключена: винний обмежує свободу особи для отримання вигід майнового або немайнового характеру і час утримання не впливає на кваліфікацію. Якщо викрадення людини здійснюється протягом тривалого часу (більше трьох діб), дії винного слід кваліфікувати за ч.2 ст.146 КК як незаконне позбавлення волі, здійснюване протягом тривалого часу.
До тяжких наслідки як кваліфікуючої ознаки деяких злочинів проти свободи особи відносяться: смерть або самогубство потерпілого чи близьких йому осіб, заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, зникнення безвісти, заподіяння майнової шкоди у великих та особливо великих розмірах, а також інші наслідки, які суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати тяжкими та вважає, що психічне ставлення винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Умисне заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження за обтяжуючих обставин складом злочину, передбаченого ч.3 ст.146, ч.3 ст.149 КК, не охоплюється і потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 115 чи за відповідним пунктом (пунктами) ст.115 або за ч.2 ст.121 КК.
До тяжких наслідків при захопленні заручників відносять: самогубство особи, захопленої або утримуваної як заручник; заподіяння хоча б одному потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; заподіяння значного майнового збитку як особі, захопленій або утримуваній як заручник, так і родичам затриманого, державній або іншій установі, підприємству або організації, фізичній або службовій особі; істотне порушення роботи різних видів транспорту, створення реальної небезпеки катастроф або великих аварій тощо, що дозволяє автору наполягати на доцільності віднесення цього злочину до злочинів проти громадської безпеки.
Аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн та міжнародно-правових актів щодо боротьби з рабством та работоргівлею дозволяють обґрунтувати кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цих посягань на свободу особи та віднести до них: вчинення цих діянь щодо неповнолітнього, щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою, вчинення цих діянь організованою групою, що спричинило тяжкі наслідки.
У другому підрозділі „Відмежування посягань на свободу особи від суміжних складів злочинів” автор розрізняє посягання на свободу особи між собою та відмежовує їх від суміжних складів злочинів.
Обґрунтовується, що основним критерієм розмежування незаконного позбавлення волі людини та викрадення людини є особливості об’єктивної сторони злочинів. Незаконне позбавлення волі людини полягає в утриманні особи шляхом насильницької ізоляції всупереч її волі в тому місці, де вона перебуває, чи там, куди вона прибула добровільно, а викрадення людини – сукупність дій, пов’язаних не лише з позбавленням потерпілого свободи, але із незаконним переміщенням з того місця, де він перебував, до іншого, та її подальше утримання. Тому при викраденні людини позбавлення потерпілого свободи відбувається шляхом активних дій і полягає в таємному чи відкритому або за допомогою обману захопленні людини, що є головною підставою відмежування цього злочину від незаконного позбавлення волі.
Незаконне позбавлення волі людини вчиняється для утримання особи в певному місці, де вона перебуває, а при викраденні людини обов’язковим є вилучення потерпілого з місця захоплення та переміщення до іншого місця утримання. Тому факт переміщення особи є характерною ознакою, за допомогою якої викрадення людини відмежовується від незаконного позбавлення волі людини.
Автор відмежовує викрадення людини від захоплення заручника. Обґрунтовано, що у разі викрадення людини місцезнаходження, факт пред’явлення до її близьких певних вимог утримуються в таємниці від органів державної влади та значення має вибір жертви, певні відомості про неї, а у разі захоплення заручників особистість захопленої та утримуваної людини як заручника злочинців, як правило, не цікавить. Захоплення здійснюється демонстративно і широко афішується, в тому числі у засобах масової інформації, а злочинці розголошують відомості про себе, умови звільнення заручників висуваються відкрито, в ультимативній формі.
Аналіз положень міжнародно-правових актів про заборону рабства, работоргівлі та торгівлі людьми дозволяють провести їх розмежування та зробити висновок: торгівля людьми є подібною до работоргівлі. Як у рабстві, так і у работоргівлі людина повністю позбавлена свободи, а у разі торгівлі людьми – її свободу обмежують. Работоргівля відрізняється від рабства кінцевим результатом: при работоргівлі людину продають, а при рабстві – нею володіють, користуються та розпоряджаються.
Автор відмежовує злочини проти свободи особи від завідомо незаконне затримання, привід або арешт (ст.371 КК), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК), втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст.304 КК).
Обґрунтовано, що відмежовувати незаконне позбавлення волі людини від завідомо незаконного затримання, приводу або арешту та притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності необхідно за об’єктом цих злочинів: основним безпосереднім об’єктом незаконного позбавлення волі людини є свобода людини та її недоторканність, а додатковим – життя, здоров’я, честь та гідність; основним безпосереднім об’єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту та завідомо невинного до кримінальної відповідальності є така, що відповідає закону діяльність органів дізнання, досудового слідства та прокуратури, а також установ, які виконують рішення цих органів щодо затриманих осіб, а додатковим – свобода особи та її недоторканність, а також її права і законні інтереси.
Автор проводить розмежування і за об’єктивною стороною. Об’єктивна сторона ст. 146 КК включає в себе вчинення незаконного позбавлення волі людини; об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 371 КК, полягає в обмеженні свободи особи шляхом незаконного затримання, приводу, арешту, тримання під вартою; об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 372 КК – в обмеженні свободи невинної особи шляхом притягнення її до кримінальної відповідальності. Характер дій, передбачених ст.ст.371, 372 КК, зовні має законний характер, а саме діяння – протизаконне обмеження свободи особи.
Проводиться відмежування і за суб’єктом злочину: суб’єктом незаконного позбавлення волі людини є особа, яка досягла 16 років; суб’єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту та завідомо невинного до кримінальної відповідальності – особи, які мають процесуальні права приймати рішення про здійснення приводу, затримання, арешту і подальшого тримання під вартою (ст. 371) та особи, які проводить дізнання чи досудове слідство, а також прокурор, який здійснює нагляд за розслідуванням кримінальної справи (ст. 372).
У висновках визначається характер та ступінь суспільної небезпечності злочинів проти свободи особи. Пропонується визначення поняття цієї групи злочинів, викрадення людини, незаконного позбавлення волі людини, торгівлі людьми, незаконного поміщення в психіатричний заклад, незаконного утримання в психіатричному закладі, рабства, работоргівлі та безпосереднього об’єкта цих злочинів. Виділяється специфіка об’єктивної сторони викрадення людини, незаконного позбавлення волі людини, торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини, рабства та работоргівлі. Уточнюються ознаки суб’єктивної сторони незаконного позбавлення волі людини, викрадення людини, торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини та таких посягань, як рабство та работоргівля, а також суб’єкта незаконного утримання в психіатричному закладі. Автор проводить відмежування злочинів проти свободи особи від суміжних складів злочинів.
Сформульовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти свободи особи. Аргументовано з урахуванням об’єкта злочину, віднесення до розділу склади злочинів, що передбачають відповідальність за викрадення людини, незаконне позбавлення волі людини, торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини, незаконне поміщення в психіатричний заклад, рабство або работоргівлю. Запропоновано редакцію ч.1 та ч.2 ст.146 „Викрадення людини”; ч.1 ст.1461 „Незаконне позбавлення волі людини”, ч.1 ст.149 „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини” без внесення змін до інших частин, які передбачають кваліфікуючі ознаки цих злочинів, та редакція статті „Рабство або работоргівля”.
Стаття 146. Викрадення людини
Викрадення людини, тобто відкрите або таємне заволодіння особою, яку всупереч її волі переміщують із місця постійного чи тимчасового перебування до іншого місця, де вона утримується іншими особами протягом певного часу з метою отримання вигід майнового або немайнового характеру, ? карається …
Те саме діяння, вчинене щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї ? карається …
Стаття 1461. Незаконне позбавлення волі людини
Незаконне позбавлення волі людини, не пов’язане з її викраденням, ? карається …
Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини
Торгівля людьми, тобто дії, спрямовані на обмеження свободи особи шляхом її продажу або іншої оплатної передачі, і здійснення щодо неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної з отриманням вигоди майнового або немайнового характеру, ? караються …
Стаття ... Рабство або работоргівля
Рабство, тобто повне або часткове здійснення щодо повністю позбавленої свободи людини атрибутів, властивих праву власності, ? караються …
Работоргівля, тобто утримання особи з метою обернення у невільника, або використання як невільника, її продаж чи обмін, розпоряджання нею, а також будь-які дії, пов’язані з работоргівлею чи перевезенням невільників, а рівно рабство на сексуальній підставі чи посягання на статеву свободу на підставі рабства, ? караються…
Ті самі дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, ? караються ...
Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, ? караються ...
Список опублікованих праць за темою дисертації
1. Політова А.С. Історико-правовий аналіз кримінальної відповідальності за злочини проти особистої волі людини // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України імені 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 2001. – №4. – С. 75-82.
2. Політова А.С. Трансформація об’єкта захоплення заручників // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк: ДІВС, 2001. – №2. – С. 355-364.
3. Політова А.С. Особливості об’єктивної сторони торгівлі людьми: проблеми та перспективи // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – №4. – С. 78-88.
4. Політова А.С. Суспільна небезпека злочинів проти особистої волі людини // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – №1. – С. 82-90.
5. Політова А.С. Торгівля людьми як прояв транснаціональної організованої злочинності в Причорноморському регіоні // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Фенікс, 2004. – Вип.20. – С. 274-278.
6. Політова А.С. Порівняльний аналіз злочинності проти свободи особи в Україні та Росії // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь, 2005. – №7. – С.62-67.
7. Політова А.С. Торгівля людьми як прояв транснаціональної організованої злочинності в Україні: порівняльний аналіз Донецького і Причорноморського регіонів // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Одеса: Фенікс, 2005. – Вип. 26. – С.346-355.
8. Політова А.С. Незаконне позбавлення волі як насильницький злочин // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. пр. – Дніпропетровськ: , 2004. – №4 (18). – С.330-334.
9. Політова А.С. Боротьба з сексуальною експлуатацією жінок у світі та в Україні // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України. Спеціальний випуск: У 2 ч. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – Ч.1. – С. 123-127.
10. Політова А.С. Історико-правовий аналіз кримінальної відповідальності за торгівлю людьми // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (14-15 травня 2002 р.). У 2 ч. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002. – Ч. 2. – С. 232-235.
11. Політова А.С. Неповнолітній як суб’єкт захоплення заручників // Сучасні правові проблеми попередження та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (26 квітня 2002 р.) – Донецьк: ДІВС, 2002. – С.83-86.
12. Політова А.С. Рабство як злочин проти волі особи // Проблеми коментування кримінального закону: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (2-3 квітня 2004 р.). – Львів: Львівський юридичний інститут МВС України, 2004. – С. 353-360.
13. Політова А.С. Міжнародно-правові акти та Кримінальний кодекс України щодо визначення поняття „торгівля людьми” // Співробітництво держави та громадськості з питань протидії торгівлі людьми: Зб. наук. пр. – Київ – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. 92-96.
14. Політова А.С. Поняття злочину проти свободи особи за законодавством України // Матеріали VІІ звітної науково-практичної конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ: У 2 ч. – Сімферополь: Ельіньо, 2005. – Ч.1. – С.170-178.

АНОТАЦІЇ

Політова А.С. Кримінально-правова характеристика злочинів проти свободи особи за законодавством України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. – Київ, 2007.
Дисертація є першим в Україні науковим дослідженням кримінальної відповідальності за злочини проти свободи особи.
Автор визначає поняття „злочину проти свободи особи”, „право на свободу”, „право на особисту недоторканність”, „незаконне позбавлення волі людини”, „викрадення людини”, „торгівля людьми”, „рабство”, „работоргівля”. Розкрито зміст основного безпосереднього об’єкта злочинів проти свободи особи, виділені особливості об’єктивної сторони незаконного позбавлення волі або викрадення людини, торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини, незаконного поміщення в психіатричний заклад, а також рабства та работоргівлі; уточнені ознаки суб’єктивної сторони незаконного позбавлення волі або викрадення людини, торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини, а також суб’єкта незаконного поміщення в психіатричний заклад. Проаналізовані кваліфікуючі ознаки посягань на свободу особи та відмежування їх від суміжних складів злочинів. Висловлено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, зокрема редакції частин 1 і 2 статті про викрадення людини, частини 1 статей про незаконне позбавлення волі людини, незаконне поміщення до психіатричного закладу, торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини, а також запропоновано редакцію статті про рабство та работоргівлю.
Ключові слова: злочин проти свободи особи, право на свободу, право на особисту недоторканність, незаконне позбавлення волі людини, викрадення людини, торгівля людьми, рабство, работоргівля.

Политова А.С. Уголовно-правовая характеристика преступлений против свободы личности по законодательству Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины. – Киев, 2007.
Диссертация посвящена анализу уголовно-правовых проблем охраны свободы от преступных посягательств. Автором анализируется общественная опасность каждого из преступлений против свободы человека и делается вывод об общественной опасности данных посягательств для общества в целом.
Исследование проблемы толкования понятий “свобода” и “воля” позволяет сформировать понятие преступления против свободы человека как общественно опасные действия, предусмотренные уголовным законом и направленные на лишение или ограничение свободы человека и его личную неприкосновенность. Автор определяет основной непосредственный объект данной группы преступлений – общественные отношения в сфере обеспечения конституционного права человека на свободу и личную неприкосновенность.
Определен критерий классификации преступлений против свободы человека: лишение или ограничение свободы человека. К посягательствам, при которых человек лишается свободы, относятся рабство и работорговля, а при которых свобода человека ограничивается – незаконное лишение свободы или похищение человека (ст. 146 УК), торговля людьми или иное незаконное соглашение о человеке (ст.149 УК), незаконное помещение в психиатрическое учреждение (ст. 151 УК).
Автор анализирует объективную сторону таких преступлений против свободы человека, как незаконное лишение свободы или похищение человека, торговля людьми или иное незаконное соглашение о человеке, незаконное помещение в психиатрическое учреждение и предпринимается попытка определить объективную сторону таких посягательств на свободу человека, как рабство и работорговля.
При определении субъективной стороны преступлений против свободы человека особое внимание уделяется незаконному лишению свободы или похищению человека, торговли людьми или иному незаконному соглашению о человеке, а также рабству и работорговле.
Особое внимание среди квалифицирующих признаков преступлений против свободы уделяется таким из них, как совершение способом, опасным для жизни или здоровья потерпевшего, сопровождающееся причинением потерпевшему физических страданий, применением оружия, совершенное в течение длительного времени и наступлением тяжких последствий.
При исследовании проблемы квалификации посягательств на свободу человека и их отличие от смежных составов преступлений, автор приходит к выводу, что данная группа преступлений отличаются от смежных составов по объекту, объективной стороне и субъекту преступления.
Обоснованы рекомендации по усовершенствованию уголовного законодательства Украины, которые предусматривают ответственность за преступления против свободы человека, а именно: предложена редакция норм частей 1-2 статей, предусматривающих ответственность за незаконное лишение свободы, похищение человека, торговлю людьми или иное незаконное соглашение о человека, предложена редакция статьи “Рабство или работорговля”.
Ключевые слова: преступления против свободы человека, право на свободу, право на личную неприкосновенность, незаконное лишение свободы, похищение человека, торговля людьми, рабство, работорговля.

Politiva A.S. Criminal and legal characteristics of the crime against person’s freedom in the legislation of Ukraine. – Manuscript.
The dissertation on the scientific degree of the candidate of law sciences on the specialty 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal and executive law. – Institute of State and Law named V.M. Koretsky, National Academy of Sciences of Ukraine. – Kiev, 2007.
The Dissertation is the first research work in Ukraine on responsibility for the crimes against person’s freedom.
The author defines the notions „a crime against person’s freedom”, „the right to freedom”, „the right to immunity”, „illegal disfranchisement of freedom”, „kidnapping”, „the sailing of people”, „slavery”, „slave-trade”. The author investigates the plot of the main object of the crimes against person’s freedom, defines features of the objective characteristics of illegal crimes against person’s freedom or kidnapping, the sailing of people or other illegal removing of people, illegal placing to the mental hospital, slavery, the substitution of a child, as well as the subjects of illegal placing to the mental hospital. The matters of qualification of the encroachments to person’s freedom are defined in the work as well as the separation of the related kinds of crimes. The recommendation on improving criminal legislation of Ukraine are grounded with the aim to put the responsibility for the crimes against person’s freedom; the reduction of the norms of 1-2 articles on the responsibility of illegal deprivation of freedom, person’s kidnapping, trafficking in people or other illegal agreement of person’s moving, the reduction of the article “Slavery or slave’s trading” has been proposed.
Key words: a crime against person’s freedom, the right to freedom, the right to personal immunity, illegal disfranchisement of freedom, slavery, slave-trade.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking