Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ОСУДНОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ

 

Лень Валентин Валентинович
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ОСУДНОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ
   

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту МВС України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Пєтков Валерій Петрович, Національний університет внутрішніх справ, начальник Кіровоградської філії

Офіційні опоненти доктор юридичних наук, професор Трубников Василь Михайлович, Національний університет внутрішніх справ, провідний науковий співробітник

кандидат юридичних наук Яровий Анатолій Олександрович міський суд Приморського району м. Маріуполя Донецької області, суддя

Провідна установа Національна академія внутрішніх справ України, МВС України., м. Київ

Захист відбудеться “14” листопада 2003 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К64.700.03 в Національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27

 

Автореферат розісланий “ 13 ” жовтня 2003 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Є.Кириченко


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, своєчасне попередження і припинення злочинів, їх оперативне та повне розкриття є одним з найважливіших завдань правоохоронних органів держави.
Сьогодення має адекватно відбиватися у правових реаліях, що звужують застосування силових рішень або зменшують їх негативні наслідки.
Отже, у діяльності правоохоронних і судових органів має реалізуватися соціальна функція української держави, що є вагомим фактором ідеології державотворення та суспільної моралі, соціальних уявлень про справедливість та ефективність конституційного порядку.
Актуальність подальшої теоретичної розробки вчення про осудність і неосудність та застосування примусових заходів медичного лікування в українській кримінально-правовій доктрині обумовлюється наступними основними факторами:
- по-перше значенням осудності як основоположного принципу українського кримінального права, згідно з яким відповідальність нерозривно пов’язана з осудністю особи. Це вихідний пункт принципу суб’єктивного ставлення, прийнятого сучасними кримінальними законами;
– по-друге тим, що у 2001 році прийнятий новий Кримінальний кодекс України, а також час який пройшов після прийняття Кримінально-процесуального кодексів України, практика їх застосування, виявили низку прогалин і протиріч між ними. Ряд норм і нового Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України потребують удосконалення, доповнення й редакційного уточнення на засадах сучасних уявлень юридичної науки й досвіду правозастосовчої практики;
– по-третє тим, що соціальні зміни, які відбувалися в суспільстві, поставили перед юридичною наукою і практикою боротьби зі злочинністю нові питання, що пов’язані з осудністю й відповідальністю людей за спричинення суспільно небезпечних наслідків та застосуванням примусових заходів медичного лікування;
– по-четверте недостатністю розробки проблеми. Незважаючи на те, що ряд аспектів проблеми осудності, неосудності і обмеженої осудності питань, пов’язаних із застосуванням примусових заходів медичного лікування піддавалися ґрунтовному дослідженню в працях у більшості ще радянських вчених, багато питань все ще залишаються дискусійними, інші лише позначені без належного їх розвитку і дослідження, треті взагалі не отримали висвітлення, хоча постановка й обговорення різних аспектів даної проблеми об’єктивно спрямоване на подальше зміцнення законності, охорону прав і свобод громадян у суспільстві.
Таке становище змушує шукати шляхи реалізації вимог законодавства.
На 2002 рік в Україні зареєстровано більш як 1,2 млн. громадян з психічними захворюваннями, і ця цифра збільшується, відповідно поширюється спектр і кількість вчинених злочинів особами з психічними діагнозами.
У зв’язку з цим найретельнішої уваги заслуговує аналіз і визначення кримінально-правових проблем осудності, що сприятиме найбільш ефективному вирішенню й обґрунтуванню питань, пов’язаних з осудністю особи, метою та підставами застосування до неї примусових заходів лікування у разі вчинення нею злочинних діянь.
Насамперед зазначимо, що багато вчених у різний час внесли помітний внесок у розробку вчення про осудність і неосудність у кримінальному праві, а також у розв’язанні проблеми примусового медичного лікування в кримінальному, кримінально-процесуальному та кримінально-виконавчому праві по різних аспектах цієї складної, багатопланової, зокрема й кримінологічного дослідження проблеми, це В.Д Адаменко, Ю.М. Антонян, М.С. Алєксєєв, М.І. Бажанов, А.М. Бандурка, Ю.С. Богомяков, С.В. Бородін, Т.В. Варфоломєєва, С.Є. Віцин, А.А. Габіані, О.І. Галаган, В.О. Глушков, О.М. Джужа, Н.А Дрьоміна, А.Ф. Зелінський, І.І. Карпець, В.М. Кудрявцев, В.І. Курляндський, Н.Ф. Кузнєцова, Н.С. Лєйкіна, В.А. Ломако, Р.І. Міхєєв, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, І.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, В.П. Пєтков, Б.А. Протченко, О.І. Рудяков, В.М. Савицький, В.В. Сташис, І.С. Строгович, В.Я. Тацій, В.С. Трахтеров, С.І. Тихенко, В.М. Трубников, І.К. Шахріманьян, С.Л. Шаренко, С.П. Щерба, Ю.П. Янович, А.О. Яровий, С.С. Яценко та багато інших.
Великий внесок у розробку проблеми осудності й неосудності внесли й психіатри, а саме: І.М. Балинський, В.М. Бехтерєв, Н.П. Бехтерєва, М.М. Жориков, В.Х. Кандинський, Я.М. Калашник, І.В. Константиновський, С.С. Корсаков, Я.М. Краснушкін, Д.Р. Лунц, В.Б. Первомайський, В.П. Сербський, Н.І. Фелінська, О.Є. Фрейеров, Є.М. Холодковська, Д.Ф. Хритинін та інші.
Окремі положення праць деяких зазначених авторів складають теоретичну основу дослідження.
Разом з тим низка важливих і практично значущих аспектів цієї проблеми залишається не достатньо дослідженою, що не може негативно не позначитися на організації роботи судово-слідчих органів і судової психіатрії.
При цьому відзначимо, що далеко не з усіма висновками у роботах зазначених та інших авторів слід погоджуватися, але вони мали певний вплив на формування особистої позиції автора стосовно тих чи інших питань у дисертаційній роботі.
Актуальність науково-теоретичного дослідження пов’язана з тим, що за останнє більш як десятиріччя, зазначена проблема на дисертаційному рівні не досліджена всебічно. Побудова демократичного, правового суспільства, розвиток юридичної та психіатричної науки висвітили низку проблем, які не знайшли свого обґрунтування на сьогодні.
Все це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п.1.2 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005рр.), загальноінститутського Перспективного плану науково-дослідних робіт Запорізького юридичного інституту МВС України на 2002-2003р.
Крім того, цей напрямок дослідження відповідає Указам Президента України від 25 грудня 2000р. №1367 “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 рр.” та від 18 лютого 2002р. №143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”.
Мета і задачі дослідження. Основна мета дослідження полягає у комплексному, всебічному науковому аналізі теоретичних і практичних кримінально-правових проблем, які пов’язані з визначенням осудності, неосудності і обмеженої осудності та підстав застосування примусових заходів лікування згідно з новим кримінальним законодавством; упорядкуванні й побудові юридичної техніки.
Комплексність мети, її багатоплановість зумовили необхідність вирішення певних завдань, серед яких основними є:
– дослідження і визначення кримінально-правової характеристики та дослідження теоретичних підстав й поняття осудності;
– обґрунтування недоцільності введення обмеженої осудності;
– аналіз аспекту вчинення злочину в стані сп’яніння;
– дослідження зв’язку медико-біологічного критерію неосудності з юридичним і психологічним;
– дослідження сутності юридичного і психологічного критеріїв неосудності (інтелектуальні, вольові та емоційні ознаки);
– визначення підстав та мети застосування примусових заходів лікування;
– дослідження особливостей застосування примусових заходів лікування до окремих категорій осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння;
– формулювання пропозицій по вдосконаленню нового кримінального законодавства, що регламентує питання осудності, неосудності і обмеженої осудності та інституту примусових заходів медичного лікування.
– дослідження спірних дисертаційних питань в даній сфері.
Нормативну базу дисертації складають правові акти, що становлять основу правової держави - Конституція України, закони та інші законодавчі акти України, кримінальні законодавства Азербайджану, Болгарії, Голландії. Грузії, Данії, Ізраїлю, Іспанії, Казахстану, Китаю, Латвії, Німеччини, Польщі, Росії, Узбекистану, Франції і Швеції та нормативно-правові акти міністерств і відомств України.
В дисертаційному дослідженні значну увагу приділено аналізу розвитку законодавства, пов’язаного з визначенням проблем кримінального права стосовно вирішення питань осудності, неосудності і обмеженої осудності злочинця, застосування примусового медичного лікування до психічно хворих осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, зокрема в законодавчих актах дореволюційної Росії, колишнього СРСР та України. У роботі використовувалась енциклопедично-довідкова література та словники.
Емпіричну базу дослідження, склали: результати анкетного опитування 210 слідчих ОВС, прокуратури та суддів з Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської областей, матеріали опублікованої практики Верховного Суду України по розгляду кримінальних справ щодо визначення осудності і неосудності особи та застосування примусового лікування. Матеріали узагальненої практики діяльності слідчих підрозділів МВС та прокуратури України. Матеріали судової психіатрії і психології по Україні. Крім того, як такий, був використаний власний досвід автора дисертації, набутий під час служби в якості слідчого МВС України.
Об’єкт та предмет дослідження. За об’єкт дослідження обрано зріз об’єктивних реалій, що відбулися у суспільстві, теорії кримінального права та судовій психіатрії з категорій визначення особи осудною, неосудною і обмежено осудною та застосування до неї примусового лікування. Предмет дослідження складають норми вітчизняного кримінального законодавства – присвячені інституту осудності, неосудності і обмеженої осудності та застосуванню примусового медичного лікування, а також кримінальне законодавство низки зарубіжних країн, які визначають осудність, неосудність, обмежену осудність та підстави, цілі й види примусового лікування. Правозастосовча практика і проблеми функціонування вказаних правових норм.
Методи дослідження. Вибір методології наукового дослідження обумовлено специфікою теми і базується на використанні наступних наукових методів: діалектичний – при дослідженні осудності (неосудності) та примусового медичного лікування в розвитку з урахуванням тих факторів і умов, що впливають на їх сутність, призначення і особливості (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3); порівняльно-правовий – при дослідженні законодавства зарубіжних країн, міжнародного законодавства, а також проектів КК України, КК України 1960 р., КК України 2001 р. (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3); догматичний – при аналізі законодавства котре регулює діяльність правозастосовчих органів по темі дослідження (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3); історико-правовий – при дослідженні генези наукових поглядів на проблему осудності (неосудності) та примусового медичного лікування (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 3.1); конкретно-соціологічний та статистичний – для узагальнення юридичної практики, проведення анкетування, опитування, аналізу емперічної інформації, що стосується проблеми дослідження (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3); логіко-семантичний – для дослідження та поглиблення понятійного апарату, що має відношення до теми дослідження (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 3.1). Усі перераховані методи використовувалися комплексно, що сприяло підвищенню науковості й вірогідності отриманих результатів.
Наукова новизна одержаних результатів визначена метою дисертаційної роботи та поставленими завданнями і схарактеризована тим, що вона є одним з небагатьох у незалежній Україні монографічним дослідженням, присвяченим комплексним кримінально-правовим проблемам визначення осудності і неосудності злочинця та застосування примусового медичного лікування до осіб певних категорій. У роботі зроблена спроба комплексного розв’язання складних дискусійних питань про природу, сутність осудності і неосудності й підстави та мету застосування примусових заходів медичного лікування.
Її обумовлюють суттєві зміни у кримінальному і кримінально-процесуальному законодавстві, психіатрії, як галузі клінічної медицини, здійснені за останні десятиріччя, що потребують усвідомлення й обґрунтування з точок зору реалізації сучасної науки кримінального права й судової психіатрії зокрема. Значну частину результатів одержано вперше, крім того певну частину удосконалено, окремі раніше досліджені положення дістали подальший розвиток.
Ґрунтуючись на проведеному дослідженні сформульовано низку положень, висновків і пропозицій.
Як результат на захист виносяться такі наукові положення, запропоновані дисертантом:
– досліджено теоретичні підстави, поняття сутності та значення осудності. Сформульовано поняття осудності;
– обґрунтовано передчасність і недоцільність введення обмеженої осудності;
– дістало подальший розвиток дослідження сутності медико-біологічного, юридичного і психологічного критеріїв неосудності та обґрунтовано їх взаємозв’язок. Сформульовано поняття неосудності;
– дістало подальший розвиток питання вчинення злочину у стані сп’яніння;
– зроблено висновок щодо недоцільності такої кількості видів (типів) примусових заходів медичного лікування;
– обґрунтовано підстави, ознаки, цілі та значення застосування примусових заходів медичного лікування;
– дістало подальший розвиток дослідження особливостей застосування примусового медичного лікування до окремих категорій осіб;
– проведено порівняльно-правовий аналіз національного кримінального законодавства з законодавством Азербайджану, Болгарії, Голландії, Грузії, Данії, Ізраїлю, Іспанії, Казахстану, Китаю, Латвії, Німеччини, Польщі, Росії, Узбекистану, Франції та Швеції з питань пов’язаних з осудністю, неосудністю і обмеженою осудністю та застосуванням примусових заходів медичного лікування (їх підстави, сутність, мета та значення);
– по результатах дисертаційного дослідження з метою удосконалення вітчизняного законодавства пропоновані проекти кримінально-правових норм до Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу та доповнення до ст.6 Кримінально-процесуального кодексу;
– в роботі містяться й інші висновки та пропозиції по спірних дискусійних питаннях у даній сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться у дисертації, ґрунтуються на науковому аналізі правових норм і теоретичних положень, викладених у працях відомих вчених, що дає автору змогу погодитись з низкою обґрунтованих з наукового погляду пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального вітчизняного законодавства, поглибити і розширити уявлення про сутність, критерії, зміст і підстави кримінально-правових норм, що регламентують питання осудності, неосудності та застосування примусового медичного лікування. Вони можуть бути використані для подальших наукових досліджень інституту осудності, неосудності і обмеженої осудності та застосування примусового медичного лікування, а також:
– у законотворчій діяльності - у процесі внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України;
- у правозастосовчій діяльності – сформульовані висновки про місце і роль окремих категорій кримінального права, які зможуть сприяти підвищенню якості роботи органів правозастосування (перш за все – слідства і суду) при виконанні ними своїх професійних задач, зокрема у питаннях визначення осудності і неосудності та застосування примусових заходів медичного лікування. Уявляється, що результати дисертаційного дослідження будуть корисні науці, як один з етапів дискусії, направленої на удосконалення закону;
- у навчальній роботі – положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з кримінального права, кримінології, а також при викладені деяких інших дисциплін кримінально-правового циклу;
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту МВС України. На міжкафедральному семінарі проведено її обговорення і рецензування. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, пропозиції, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено на чотирьох науково-практичних конференціях, зокрема двох міжнародних.
Результати використовувалися дисертантом у науково-дослідній роботі кафедри ЗЮІ МВС України, в навчальному процесі інституту при викладанні курсів: “кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче право України і криміналістика” та при проведенні занять з професійної підготовки співробітників органів дізнання і досудового слідства УМВС України в Запорізькій області.
Публікації. Основні теоретичні положення і результати, практичні рекомендації дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в дев’яти наукових публікаціях, шість з яких надруковані у фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою, об’єктом та предметом дослідження і композиційно складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків (обсяг - 177 с.). До тексту додається перелік умовних скорочень (обсяг – 1с.), список використаних джерел (208 найменувань), додатки (обсяг – 19с.), актів впровадження (обсяг – 4с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми, визначається її зв’язок з науковими планами МВС України та ЗЮІ МВС України, а також мета та завдання дослідження, стан наукової розробки, висвітлюється наукова новизна, сформульовані положення, що виносяться на публічний захист, розкривається теоретична і практична значимість отриманих результатів, наводяться дані їх апробації.
Розділ І “Осудність як обов’язкова ознака суб’єкту злочину”, який складається з трьох підрозділів та висновків.
У підрозділі 1.1 “Кримінально-правова характеристика осудності” визначається, що теоретична і практична зацікавленість до проблеми осудності та її значимість, обумовлена перш за все тим, що вона зачіпає складну форму суспільного буття й соціальної діяльності людей, а саме їх здатність бути винними й відповідальними за свідомі цілеспрямовані вольові вчинки.
На думку автора неможливо розглядати осудність як антигіпотезу неосудності, бо вона є самостійною проблемою кримінального права й має специфічні риси.
На підставі аналізу, з’ясоване місце осудності в складі злочину, яке має важливе науково-практичне значення і допомагає уяснити роль, місце та значення її як правового інституту в кримінальному праві.
Звертається увага автором на те, що між осудністю й виною є тісний взаємозв’язок. Осудність як і вина обов’язкова складова частина складу злочину; осудність - ознака складу злочину, що характеризує суб’єкт; вина - ознака складу, який характеризує суб’єктивну сторону. Осудність як і вина характеризується певними ознаками: інтелектуальними і вольовими. Їх характеризують і такі категорії як сутність і зміст. Осудність як і вина, пов’язана з злочином й з часом його вчинення. Осудність є умовою кримінальної відповідальності й пов’язана з виною як ознакою суб’єктивної сторони.
Автор відзначає, що осудність пов’язана з виною через склад злочину, тобто суб’єкт й суб’єктивну сторону. Осудність не знаходиться в прямому безпосередньому зв’язку з виною і не є її передумовою. Вони разом забезпечують дію принципу суб’єктивного ставлення в кримінальному праві.
Розглядаються психічні захворювання як фактор злочинної поведінки осудних психічнонеповноцінних осіб, визначаються їх соціально-психологічні риси.
Розмежовуються поняття: осудність - дієздатність, деліктоздатність, осуджуваність, правоздатність. Значна увага в роботі приділена сутності, змісту й ознакам осудності. Обґрунтовується доцільність законодавчого введення поняття осудності у новій редакції.
На думку здобувача, осудність - це психічний стан особи (рівень соціально-психічного розвитку, психічне здоров’я, вік), яка здатна давати собі звіт про свої дії (бездію), усвідомлювати їх суспільне значення та керувати ними, а також поєднана з цим спроможність нести за вчинений злочин кримінальну відповідальність й покарання.
Таким чином, дисертант визначає, що осудність - це самостійна категорія кримінального права й вона не є дзеркальним відображенням неосудності, у неї є свої конкретні ознаки й вона є підставою настання кримінальної відповідальності суб’єкта за вчинений злочин.
У підрозділі 1.2 “Поняття обмеженої осудності у кримінальному праві” розглядається історичний розвиток обмеженої осудності її поняття і ознаки. Аналізується зазначене питання за кримінальним законодавством багатьох країн світу. Дисертантом відзначається скалькованість формули обмеженої (зменшеної) осудності в кримінальних законах, особливо країн СНД, які визнали обмежену (зменшену) осудність, розпливчастість її визначення.
Разом з тим, автор доводить недоцільність законодавчого закріплення обмеженої осудності у Кримінальному кодексі України 2001р. Бо для діагностики більшої частини психічних захворювань немає суворо об’єктивних критеріїв, а відповідно немає й критеріїв для визначення осудності особи під час вчинення злочину. Діагноз може бути поставлений будь-який - це залежить від школи, уявлень лікаря-психіатра, його кваліфікації.
На практиці це означає необхідність зведення усього різноманіття психічних розладів (діюча класифікація налічує більше 50 основних варіантів психозів і більше 80 видів непсихопатичних розладів) до двох груп за ознаками, які входять в кінцевому підсумку в поняття осудності або неосудності. Сучасна психіатрія і юридична наука в Україні не виробила чіткої моделі обмеженої осудності. На сьогодні в судовій психіатрії немає межових параметрів для визначення клінічного критерію цього поняття, відсутня науково-обґрунтована теорія обмеженої осудності.
Здобувач відзначає, що визначити обмежену осудність як ланку континууму осудності, неможливо, обмежена осудність не є стабільним клінічним межовим станом між осудністю та неосудністю.
У підрозділі 1.3 “Питання про вчинення злочину у стані сп’яніння” розглядаючи питання щодо впливу алкогольного або наркотичного сп’яніння на психіку особи, автор звертає увагу, що сп’яніння може тягти неосудність але тільки в тому випадку, якщо воно характеризується певною патологічною симптоматикою. Стан сп’яніння особи при хронічному алкоголізмі може приводити й до порушення свідомості, навколишня дійсність сприймається перекрученою, виникає почуття тривоги, жаху тощо, що приводить до неправомірної поведінки, тобто настає патологічне сп’яніння. Однак при діагнозі “хронічний алкоголізм”, може бути й просте (фізіологічне) сп’яніння, коли особа ослаблює контроль, але зберігає контакт з навколишнім середовищем. На відміну від суспільно небезпечних дій неосудних, дії п’яного, як правило, зовнішньо чимось мотивовані й відрізняються усвідомленим проявом грубості, жорстокості, очевидного зневаження до потерпілих й інших осіб та їх інтересів. При фізіологічному або наркотичному сп’янінні відсутні ті якісні зміни психічних функцій, які обов’язково присутні при хворобливому розладі психічної діяльності.
На думку автора примусове лікування алкоголіків й наркоманів під час відбування покарання доцільно проводити не на початку строку покарання, а перед звільненням, оскільки під час перебування в установах по виконанню покарань потяг до алкоголю, навіть якщо він зберігається, все не може бути реалізований, а звільнення є доволі сильним провокуючим фактором в цьому відношенні. Якщо ж лікування було проведено і закінчено на початку або в середині строку, то до його кінця досягнений ефект може згаснути, й таким чином, вжити лікувальний захід губить суть. Здійснити ж примусове лікування від алкоголізму або наркоманії на протязі всього строку покарання, який може перевищувати і три, і п’ять, і більше років, клінічно й організаційно не виправдано.
Розділ II “Неосудність як ознака відсутності вини” складається з двох підрозділів та висновків.
У підрозділі 2.1 “Медико-біологічні критерії неосудності”, зазначається, що вчення як про психічнонормальних так й патологічних особистостях з роками все ускладнюється й на місце самих загальних характеристик приходить неминучий й закономірний аналіз цього складного явища, який дозволить встановити різноманітну варіацію й пластичність особистісних якостей. Особистість - центральна ланка у системі “причина - слідство”, як-то особистість хворої або особистість здорової людини. Теорія особистості не може бути різною для кримінального права й інших наук. Вона повинна бути єдиною для психіатрії, психології, генетики, психопатології, соціології й інших наук.
Дисертант висловлює своє бачення, що поняття особистості неосудного у кримінальному праві повинно виходити з єдиних для всіх наук методологічних підстав, маючи на увазі свої особливості. Особливість поняття особистості неосудної особи складається з того, що воно включає збережені соціально-психологічні якості особистості здорових людей й психопатологічні властивості й якості особистості психічнохворої людини, а з іншого боку - обмежене юридично значимими ознаками й специфічними соціально-правовими наслідками. Неосудна особа є особистістю, хоча і “дезорганізованою” не випадає й не вилучається з сфери соціальних відносин й правового регулювання, не губить своєї соціальної цінності. Інша справа, що її соціальна роль, цінність змінюється, а соціальний стан й правовий статус стають іншими, специфічними.
Автор відзначає, що неосудність являє собою єдність трьох критеріїв - медико-біологічного, психологічного та юридичного (кримінально-правового). Медико-біологічний критерій повинен визначати стан особи в порівнянні з біологічною нормою. Некоректне формулювання у законі медико-біологічних критеріїв різних юридично-релевантних розладів психіки, їх надмірна інформація, свідчить про термінологічну необережність і в певній мірі може обумовлювати експертні і навіть судові помилки.
У підрозділі 2.2 “Характеристика юридичного та психологічного критеріїв неосудності (інтелектуальні, вольові та емоційні ознаки)” визначається, що мотиви, тобто джерела, фактори спонукання, які лежать в основі суспільно небезпечних діянь неосудних мають не менш важливе значення ніж у злочинах. Встановлення їх необхідно для: 1. визнання ступеня суспільної небезпечності особистості неосудної особи; 2. індивідуалізації примусового медичного лікування; 3. призначення або непризначення, зміну і припинення примусового медичного лікування; 4. прогнозування суспільно небезпечних діянь неосудних і розробки системи заходів їх попередження.
Автор визначає, що генезис суспільно небезпечного діяння неосудної особи як правило, включає всього два основних мотиви: а) мотивацію; б) виконання обминаючи стадію рішення. Мотивація уявляє собою “сукупність тих психологічних моментів”, які визначають поведінку людини. Мотив входить до мотивації. У ньому фіксується саме психологічний зміст, як-то внутрішній фон на якому розгортається процес мотивації у цілому. З одного боку, мотивація - це внутрішня “серцевина” генезису людської поведінки, з іншого - результат взаємодії особистості з соціальним мікросередовищем. Мотив суспільно небезпечних діянь неосудних осіб можуть бути обумовлені різними факторами, які можна поділити на три групи: 1. особливості особистості неосудної особи, зокрема її психологічні (вироблені до хвороби) і психопатологічні установки; 2. тип психічного захворювання; 3. реально-побутова ситуація. Тісно переплітаючись між собою ці фактори можуть впливати як в сукупності, так й окремо. У залежності від того, який фактор домінує, мотиви можуть стояти або ближче до норми, або навпаки, ближче до патології.
Важливим моментом при дослідженні психологічного критерію є з’ясування сутності й змісту його ознак. Інтелектуальна ознака характеризує соціальний досвід суб’єкту, тобто певну суму накопичених й перероблених його свідомістю явищ зовнішнього світу. Інакше його нездатність викликати взаємодію свідомості й інформації яка надходить, нездатність синтезувати й аналізувати, вникати й зіставляти, тобто свідомо переробляти інформацію яка надходить ззовні на підставі соціального досвіду, знань. Автор зауважує, що важко погодитися з тим, що інтелектуальна ознака повинна включати протиправність діяння як обставину, яку особа не усвідомлює, бо нерозуміння протиправності може й не бути наслідком психічного захворювання або недоліком психіки, й свідчить лише про незнання закону. Крім того включення протиправності поряд з суспільною небезпекою до інтелектуальної ознаки привело б до їх протиставлення й плутанини, а включати тільки протиправність по приведеним міркуванням не має підстав.
Вольова ознака відображає певний рівень особистості, нездатність людини діяти по своїй волі у відповідності зі своїми уявленнями, переконаннями, нездатність утриматися від імпульсивних, мимовільних й інших подібних діянь.
Автор поділяє точку зору, що у формулі неосудності, повинна знайти своє відображення й емоційна ознака у психологічному критерії. Емоційна ознака повинна враховуватися при встановленні неосудності (осудності), бо у низці випадків емоційне перезбудження, може виключати осудність суб’єкта під час вчинення ним суспільно небезпечного діяння.
Дисертант, характеризуючи неосудність розглядає побудову формули неосудності на трьох критеріях: медико-біологічному, психологічному та юридичному (кримінально-правовому). Встановлення психологічного критерію неосудності не може вважатися виключно компетенцією юристів, так як для встановлення медико-біологічного критерію й для встановлення психологічного критерію однаково необхідно проводити судово-психіатричну експертизу. Уявляється, що юридичний критерій (кримінально-правовий) передбачає інститут неосудності у кримінальному законодавстві, його ознаки встановлюються слідством й судом, їх відсутність тягне закриття кримінальної справи незалежно від наявності й характеру психічного захворювання особи. Протиріччя складається і в тому, що нездатність віддавати собі звіт в своїх діях або керувати ними, одночасно називається і юридичним, і психологічним критерієм, тобто визначається поняттями, які відображають різні рівні буття. Сам факт вчинення злочинного діяння особою і є юридичним (кримінально-правовим критерієм). По-перше, забезпечується єдиний підхід аналізу формул неосудності й осудності як понять сполучених, які знаходяться в контрадикторних (взаємовиключаючих) відносинах. По-друге, це повністю узгоджується усталеними у логіці уявленнями по відмітні ознаки понять і правилами їх аналізу. Традиційні критерії неосудності за допомогою характеристик юридичного й медичного критеріїв не дозволяють розкрити сутність змісту неосудності.
Дисертант визначає неосудність - перш за все як самостійну юридичну обставину в кримінальному праві. Вона породжує правові наслідки (звільнення від кримінальної відповідальності й покарання з можливістю застосування медичного лікування) для особи в певному психічному стані (неосудної), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, її нездатності віддавати собі звіт у своїх діях (бездії) й керувати ними (сукупність критеріїв - медико-біологічного, психологічного, юридичного (кримінально-правового)).
Розділ ІІІ “Примусові заходи медичного характеру” складається з трьох підрозділів та висновків.
У підрозділі 3.1 “Кримінально-правове поняття примусових заходів медичного лікування” розглядаються їх історичні витоки та розвиток, аналізуються на підставі інституту примусового лікування кримінального законодавства багатьох зарубіжних країн.
Автором пропонується концепція застосування примусових заходів медичного лікування, спрямована перш за все на гуманізацію законодавства, зазначається соціальна, правова й економічна непотрібність, й недоцільність такої кількості суворих типів психіатричних установ. Вносяться пропозиції по зміні правових норм у кримінальному законі щодо визначення видів примусового лікування, їх зміни, продовження, припинення та зарахування часу перебування у психіатричному стаціонарі.
Дисертантом аналізується і обґрунтовується недоцільність розмежування законодавцем термінологічних словосполучень фактично тотожних, безумовно й враховуючи, що соціальні підстави лікування передбачених категорій в певній мірі різні на: 1. примусові заходи медичного характеру і 2. примусове лікування. Термінологічні питання набувають значущості лише тоді, коли стає незрозумілим, про що йдеться. Неоднозначне вживання одних й тих самих термінів майже завжди призводить до викривлення наших уявлень про сутність розглядуваного явища.
Розглядувані терміни є синонімами, вони несуть однакову змістовну сутність і навантаження – медичне лікування (терапевтичні і санітарно гігієнічні норми).
У підрозділі 3.2 “Підстави та мета застосування примусових заходів медичного лікування” визначається місце неосудної особи як суб’єкта кримінально-правових відносин.
Здобувачем, в залежності від змісту прав й обов’язків суб’єктів, відносин й характеру кримінально-правового примусу виділяються наступні види відносин, що регулюються нормами кримінального права: а) кримінально-правові відносини, як відносини, що пов’язані з вчиненням злочину; б) відносини, що не характерні для кримінального права (не специфічних для кримінального права відносини, які не носять власний характер); в) кримінально-правові відносини, які виникають у зв’язку з вчиненням неосудною особою суспільно небезпечного діяння.
Визначаються підстави та мета застосування примусового медичного лікування у сучасних умовах побудови правового демократичного українського суспільства. Цілями застосування примусового медичного лікування є: 1. одужання або таке покращення стану хворої особи, при якому вона перестає представляти суспільну небезпеку; 2. попередження вчинення нею нового суспільно небезпечного діяння або злочину, як під час лікування, так й після його завершення; 3. забезпечення безпеки хворої особи для самої себе; 4. проведення заходів соціальної ресоціалізації (виробка у хворих навичок для життя у суспільстві), у той мірі, в якій це можливо в умовах медичних установ, що здійснюють примусове лікування. Дисертант поділяє цілі примусового медичного лікування на правові й медичні. Визначені й систематизовані загальні ознаки, що притаманні примусовим заходам медичного лікування.
Дисертантом приділена певна увага питанню щодо ставлення широкої громадськості до роботи психіатра по наданню медико-психіатричної допомоги.
У підрозділі 3.3 “Особливості застосування примусових заходів медичного лікування до окремих категорій осіб” визначаються категорії осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння й до яких можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру.
Здобувач пропонує передбачити закриття кримінальної справи у відношенні неосудної особи при відсутності підстав для застосування примусового медичного лікування. Бо матеріальний й процесуальний закон завжди повинен виходити з характеру й динаміки суспільної небезпеки неосудної особи, передбачаючи випадки зміни примусового лікування або його відміну, а також незастосування примусового заходу взагалі, якщо особа по характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння й за своїм психічним станом не представляє небезпеки для суспільства.
Автор вважає доцільним передбачити у кримінально-процесуальному законі у якості самостійної підстави для закриття кримінальної справи й відпадіння суспільної небезпеки особистості неосудної особи. Доцільним було б внести відповідні зміни й до кримінального закону.
Автором піддана ретельному аналізу система примусового лікування такої категорії осіб як засуджені щодо різних ступенів глибини, характеру й течії психічного захворювання.

ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного національного законодавства України, КК України 1960р., проектів КК та кримінального законодавства Азербайджану, Болгарії, Голландії, Грузії, Данії, Ізраїлю, Іспанії, Казахстану, Китаю, Латвії, Німеччини, Польщі, Росії, Узбекистану, Франції і Швеції та практики його реалізації, теоретичного осмислення низки наукових праць різних галузей знань, автором сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення законодавства стосовно інституту осудності й неосудності, а також примусових заходів медичного лікування їх підстав і мети застосування. У концентрованому вигляді основні з них такі:
1. комплексний аналіз кримінально-правової характеристики осудності дозволив з’ясувати місце осудності в складі злочину, визначити поняття осудності не як антигіпотезу неосудності, а пов’язуючи її з виною через склад злочину, тобто суб’єкт і суб’єктивну сторону злочину, зроблено висновок про доцільність її законодавчого закріплення. За відсутністю єдиних критеріїв, доводиться недоцільність законодавчого закріплення так званої обмеженої осудності;
2. з метою вдосконалення боротьби зі злочинністю, зокрема вчинення злочинів у стані сп’яніння щодо питання усвідомлення своїх дій і керування ними, проводиться розмежування фізіологічного сп’яніння, хронічного алкоголізму з патологічною симптоматикою. Доводиться необхідність примусового лікування алкоголіків і наркоманів, в процесі відбування покарання наприкінці строку ув’язнення, а також необхідність законодавчого закріплення терміна “токсикоманія”;
3. доводиться необхідність комплексного аналізу особистості особи на міжгалузевому рівні при вирішенні питання про її неосудність. Розмежовується за юридичним змістом поняття - психічнохворий, психічна діяльність, психічний недолік та неосудність. Аналізується медико-біологічний критерій неосудності;
4. досліджені й визначені мотив і соціально-психологічна мотивація суспільно небезпечної поведінки й суспільно небезпечних діянь неосудної особи;.
5. встановлюються три критерії неосудності - медико-біологічний, психологічний та юридичний (кримінально-правовий), обґрунтовується їх розмежування та характеризуються їх ознаки. Визначається поняття неосудності;
6. пропонується внести правові норми у новій редакції до Загальної частини Кримінального кодексу щодо визначення підстав, мети, видів примусового медичного лікування, їх продовження, зміни, припинення й закриття; а також до Особливої частини Кримінального кодексу щодо відповідальності осіб у разі примусового лікування завідомо здорової людини або людини яка вилікувалась, так й незаконне поміщення до психіатричного стаціонару або іншого спеціального лікувального закладу;
7. визначаються з урахуванням сьогодення підстави, правові й медичні цілі примусового медичного лікування. Визначаються й систематизуються загальні ознаки, що притаманні примусовому лікуванню;
8. пропонується привести Закон України “Про психіатричну допомогу” в реальну відповідність до міжнародних норм і Конституції України щодо забезпечення прав і свобод, честі й гідності, недоторканості й безпеки людини й громадянина;
9. пропонується внести доповнення до ст. 6 чинного Кримінально-процесуального кодексу України щодо підстави закриття кримінальної справи про відпадіння суспільної небезпеки особистості неосудної особи, внести відповідні зміни і до кримінального закону.;
10. з метою недопущення зловживань пропонується створити незалежні спеціальні експертні комісії для освідування неосудних осіб у психіатричних установах не рідше одного разу на шість місяців щодо вирішення питань продовження, зміни і припинення примусових заходів медичного лікування;
11. враховуючи обраний шлях гуманізації й демократизації українського суспільства, а також й економічний аспект проблеми, пропонуються і розглядаються питання про зменшення не лише типів примусового медичного лікування, а й відповідного доведення їх кількості по країні до розумової достатності;
12. питання, що розглядаються в дисертації, потребують подальшого міжгалузевого вивчення, узагальнення та запровадження позитивного вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо гуманного відношення і забезпечення прав і свобод, честі й гідності, недоторканості й безпеки людини й громадянина з психічними розладами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Лень В.В. До питання, пов’язаного з осудністю // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.— 1998.— № 2.— С. 129-132.
2. Лень В.В. Примусові заходи медичного характеру: шляхи удосконалення // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.— 1998.— № 3.— С. 118-123.
3. Лень В.В. Деякі питання кримінально-правової характеристики осудності // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.— 1999.— № 1.— С. 146-149.
4. Лень В.В. З історичного аспекту розвитку законодавства про примусові заходи медичного характеру періоду Х – початку ХХ століття // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.— 2002.— № 2.— С. 260-265.
5. Лень В.В. Окремі проблемні питання, пов’язані з вчиненням особами злочинів в стані неосудності та особливості їх примусового медичного лікування // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України.— 2003.— № 1.— С.166-170.
6. Лень В.В. Про практику застосування примусових заходів медичного лікування // Регіональна міжвузівська науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (березень 1997 р.). – Запоріжжя. – 1997. – С. 152-154.
7. Назаренко П.Г., Лень В.В. До питання застосування примусових заходів медичного характеру // IV Міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999 р.).— Запоріжжя.— 2000.— С. 180-183.
8. Лень В.В. Щодо вчинення злочинів особами з психічними аномаліями (кримінальний аспект)// Міжнародна науково-практична конференція “Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві” (квітень 2000 р.).— Львів.— 2000.— С. 43-45.
9. Лень В.В. До питання громадського усвідомлення роботи психіатра і правоохоронних органів з душевнохворими // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. ст. (За матеріалами міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням”).— Донецьк., 2000. – № 2.— С. 200-201.

АНОТАЦІЇ
Лень В.В. Кримінально-правові проблеми визначення осудності злочинця. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2003.
Дисертація містить комплекс питань теоретичного і практичного характеру кримінально-правових проблем: осудності й неосудності злочинця; застосування примусового медичного лікування, його підстав й мети. Підкреслюється, що в сучасних умовах розбудови правової держави людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека - одна з головних проблем українського суспільства, розв’язання якої є однією із складових діяльності правоохоронних і судових органів держави, зокрема органів внутрішніх справ.
Значну увагу приділено удосконаленню відомих та пошуку нових стратегічних дослідницьких підходів для вивчення: особистості неосудної особи, її мотивів й соціально-психологічної мотивації суспільно небезпечної поведінки й суспільно небезпечних діянь; спеціального питання вчинення злочину у стані сп’яніння. У роботі характеризуються критерії неосудності: медико-біологічний, психологічний й юридичний, розкриваються їх сутність й зміст. Комплексно досліджуються з історичних витоків примусові заходи медичного лікування. Вироблені пропозиції щодо вдосконалення інституту осудності й неосудності та примусового медичного лікування.
Ключові слова: осудність, неосудність, обмежена осудність, особистість, примусові заходи, примусове медичне лікування.

Лень В.В. Уголовно-правовые проблемы определения вменяемости преступника. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2003.
Диссертация содержит комплекс вопросов теоретического и практического характера уголовно-правовых проблем: вменяемости преступника; применения принудительного медицинского лечения, их оснований и цели. Подчеркивается что в современных условиях построения правового государства человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность - одна из главных проблем украинского общества, разрешение которой является одной из составляющих деятельности правоохранительных и судебных органов государства, в частности органов внутренних дел. Значительное внимание уделено усовершенствованию известных и поиска новых стратегических исследовательских подходов для изучения: личности невменяемого лица, его мотивов и социально-психологической мотивации общественно опасного поведения и общественно опасных действий, специального вопроса совершение преступления в состоянии опьянения. В работе характеризуются критерии невменяемости: медико-биологический, психологический и юридический, раскрываются их суть и содержание. Комплексно исследуются с исторических истоков принудительные меры медицинского лечения. Выработаны предложения по усовершенствованию институтов вменяемости и невменяемости, и принудительного медицинского лечения.
Ключевые слова: вменяемость, невменяемость, ограниченная вменяемость, личность, принудительные меры, принудительное медицинское лечение.

Len V.V. Criminal-legal problems of defining criminal responsibility. - Manuscript.
The thesis on the candidate`s degree of Sciences (Law) in speciality 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal-executive law. – National University of International affairs, Kharkov, 2003.
The thesis contains a number of theoretical and practical criminal-legal problems: criminal responsibility, the application of forced medical treatment, their bases and aims. The vitality of the subject: the problem of responsibility or irresponsibility of the criminal, the application of forced medical treatment is defined in the work.
It is emphasized that in modern conditions of the building of legal state the man, his life and health, dignity and honour, inviolability and safety one of the main problems of Ukrainian society, the solving of which is a component of legal and judicial bodies’ activity, and Internal affairs bodies and other state institutes in particular.
Much attention is paid to improvement of well-known strategic approaches for studying and looking for the new ones such as: personality of irresponsible person, his reason and social-psychological motivation of socially dangerous behavior and actions, a particular problem on committing crime in the state of intoxication.
Medical-biological, psychological and judicial criteria, their features, essence and content are characterized in the work.
The analysis of application of medical treatment on the basis of the Criminal Code projects, acting criminal laws and criminal laws of such states as Azerbaijan, Belarus, Bulgaria, Georgia, Spain, Kazakhstan, Moldova, Poland, Russian Federation and Uzbekistan is carried out.
The investigator defines notions as: responsibility, forced medical treatment.
It is suggested to supplement the Criminal-Trial Code of Ukraine with the project concerning the cessation of the criminal case in connection with the loss of social danger of the personality of the irresponsible person.
Forced measures of medical treatment, their bases, aims and essence are investigated from historical sources.
The worked out suggestion on improvement of the institutes of responsibility and irresponsibility, forced medical treatment are aimed at humanity of Ukrainian society, real security of rights and freedoms of the man.
The conceptions responsibility – ability, tortability, adjudication, ability to act are divided. Much attention is paid to the essence, content and indications of responsibility. Advisability of the legislative introduction of the conception of responsibility in the new wording is substantiated.
Responsibility is a person’s mental state (the level of social-and-mental development, mental health, age), who is able to be responsible for his actions, be conscious of their social importance and be in charge of them, and justify before the court for the crime.
Responsibility is an independent category of criminal lam and it is not a mirror image of irresponsibility; it has its own specific features and is a ground for a person’s criminal responsibility of the crime he had committed.
Irresponsibility is defined first of all as an independent legal condition in the Criminal law. It gives birth to legal after-effects (relief of criminal responsibility and punishment with the use of medical treatment) for a person in a certain mental stable (irresponsible) who committed socially dangerous action stipulated by criminal law.
At the same time the author proves that restricted responsibility legislative appointing in Criminal Code of Ukraine (2001) is inexpedient; there are no criteria either for diagnostics of mental illnesses or for defining a person’s responsibility while committing a crime.
The competitor point out that it is impossible to define restricted responsibility as a link in responsibility continuum; restricted responsibility is not a stable clinical limit between responsibility and irresponsibility
Key words: responsibility, irresponsibility, limited responsibility, personality, enforcement powers, forced medical treatment.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking