Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧО-ОПЕРАТИВНИХ ГРУП

 

ГОРДІН ЛЮСЬЄН ЯКОВЛЕВИЧ
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧО-ОПЕРАТИВНИХ ГРУП
   

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика;
судова експертиза

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент Шило Ольга Георгіївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри кримінального процесу.

Офіційні опоненти:

– доктор юридичних наук, професор Лук’янчиков Євген Дмитрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінально-правових дисциплін;

– кандидат юридичних наук, доцент Гмирко Валерій Петрович, Академія митної служби України, декан юридичного факультету.

Захист відбудеться 23 квітня 2008 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 21 березня 2008 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Одним з найважливіших аспектів здійснення судово-правової реформи в Україні та формування правової держави є забезпечення ефективності провадження досудового розслідування в кримінальних справах. Умовою вдосконалення діяльності органів досудового розслідування і підвищення на цій основі якості розслідування є вирішення питання про взаємодію апаратів органів досудового слідства та дізнання. Проблема взаємодії цих органів не нова, але дуже актуальна в даний час, так як безпосередньо зв’язана із завданням посилення ефективності боротьби зі злочинністю. У зв’язку з цим значний інтерес представляє аналіз процесуальних проблем створення та діяльності слідчо-оперативних груп (СОГ) як найбільш вдалої та універсальної форми взаємодії, оскільки, як свідчить практика, розкриття та розслідування найбільш небезпечних і, як правило, латентних або таких, що вчиняються організованими групами злочинів, є не тільки складним, але інколи й неможливим без застосування колективних форм роботи різних правоохоронних органів, без об’єднання їх зусиль на вирішення загальних завдань.
Деякі проблемні аспекти взаємодії органів досудового слідства та дізнання в складі слідчо-оперативної групи в різний час були об’єктом дослідження як вітчизняних науковців (О.В. Бауліна, І.Д. Гончарова, Ю.М. Грошевого, О.Я. Дубінського, В.С. Зеленецького, Н.С. Карпова, В.В. Ковальова, В.П. Корж, Є.Д. Лук'янчикова, Л.М. Лобойка, В.Б. Мазана, О.Р. Михайленка, В.В. Пивоварова, Д.П. Письменного, М.А. Погорецького, А.М. Подопрєлова, В.А. Рогожина, О.В. Синьоокого, С.В. Слінька, Л.В. Юрченко, Ю.І. Шостака, Л.І. Щербини, В.М. Федченка та ін.), так і вчених країн співдружності незалежних держав (С.В. Бажанова, А.І. Балашова, Д.К. Бекішева, О.Р. Бєлкіна, А.С. Ооржака, Г.А. Кокуріна, А.П. Круглікова, О.М. Ларіна, Г.М. Міньковського, Б.Я. Пєтєліна, О.Р. Ратінова, А.П. Рижакова, А.А. Тарасова, Р.Ю. Улімаєва, М.М. Шамсутдінова та ін.). Організаційні, методичні та тактичні особливості діяльності слідчо-оперативних груп докладно розглядалися й фахівцями у галузі криміналістики – Ю.П. Алєніним, В.П. Бахіним, Р.С. Бєлкіним, В.О. Коноваловою, В.Г. Лукашевичем, Г.А. Матусовським, В.Ю. Шепітько та ін. Однак, незважаючи на це, ряд питань щодо цієї форми взаємодії слідчого та органу дізнання залишились поза спеціальним дослідженням, інші не одержали в теорії та на практиці переконливого вирішення і мають дискусійний характер.
Необхідність даної роботи зумовлена й тим, що спільна узгоджена діяльність органів досудового слідства та дізнання в цій формі під час провадження в кримінальних справах не належно регламентована чинним кримінально-процесуальним законодавством України. Неповнота законодавчого регулювання діяльності СОГ, відсутність єдиного теоретичного підходу до визначення їх правової природи не може не відбитися на ефективності здійснюваного ними розслідування злочинів, які, як правило, є тяжкими та особливо тяжкими, а тому – і на забезпеченні конституційних прав і свобод осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві, захисті інтересів суспільства та держави.
Зазначені обставини, на думку дисертанта, свідчать про необхідність ґрунтовного, комплексного дослідження питань реформування кримінально-процесуального законодавства України щодо взаємодії органів досудового розслідування, що й обумовлює актуальність теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно з пріоритетними напрямками фундаментальних досліджень і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів” (номер державної реєстрації 0106и002293). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол №6 від 23.01.2004 р.).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є виявлення існуючих проблем у сфері кримінально-процесуальних відносин при здійсненні досудового розслідування СОГ, їх аналіз та наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України і практики взаємодії слідчого (слідчих) з оперативними працівниками органу дізнання у складі СОГ.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні задачі:
- з’ясувати правову сутність слідчо-оперативних груп як специфічної форми взаємодії органів досудового слідства і дізнання при розкритті та розслідуванні злочинів, проаналізувати відмінності її від інших форм взаємодії, розробити класифікацію СОГ;
- дослідити правові та організаційні проблеми створення слідчо-оперативних груп, визначення їх складу, вибору та призначення керівників, обсягу їх повноважень, особливості правовідносин керівника СОГ з її членами, а також керівника СОГ та її членів з окремими суб’єктами кримінального процесу;
- виявити особливості діяльності СОГ та специфіку її планування, а також проаналізувати практику діяльності таких груп та їх місце в процесі розкриття і розслідування окремих видів злочинів, зокрема, проти особи та в сфері економічної діяльності;
- на базі проведеного дослідження сформулювати основні положення і пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства та правозастосувальної практики взаємодії органів досудового слідства і органів дізнання в складі слідчо-оперативних груп.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають під час провадження досудового розслідування в кримінальних справах слідчо-оперативною групою.
Предметом дисертаційного дослідження є практика взаємодії органів досудового слідства і дізнання у складі слідчо-оперативної групи, а також нормативне врегулювання цієї форми взаємодії.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: системно-структурний (визначено місце взаємодії в складі СОГ в системі інших форм взаємодії органів досудового слідства та дізнання; функціональне призначення цих організаційно-процесуальних формувань, їх процесуальне положення, види, особливості створення і діяльності при розкритті та розслідуванні окремих видів злочинів); історичний (проаналізовано становлення і розвиток різних форм взаємодії між органами досудового розслідування, і, зокрема, в складі СОГ); порівняльно-правовий (розглянуто окремі особливості провадження розслідування слідчо-оперативними групами в різних регіонах України, а також в окремих зарубіжних країнах); статистичний (використовувались статистичні показники діяльності органів досудового слідства та дізнання); узагальнення (систематизовано й проаналізовано різні позиції вчених стосовно досліджуваної проблеми); соціологічний (проводилось опитування співробітників органів дізнання, слідчих, результати якого використані при формулюванні висновків і пропозицій) та ін.
Теоретичною основою дисертації є наукові праці вітчизняних і закордонних учених в галузі загальної теорії права, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, а також в інших галузях наукових знань, що стосуються питань боротьби зі злочинністю та діяльності органів і посадових осіб, які її ведуть. В аспекті проблеми, що розглядається в роботі, досліджені: законодавство колишнього Союзу РСР і союзних республік, проект Кримінально-процесуального кодексу України (реєстраційний № 3456–д від 18.11.2005 р.).
Нормативно-правова основа дисертації – Конституція України, кримінально-процесуальне та інше галузеве законодавство України, зарубіжне законодавство (зокрема, КПК Російської Федерації, Республіки Білорусь та Республіки Казахстан), відомчі акти правоохоронних органів, в яких розглядається сутність, види та особливості взаємодії слідчих і органів дізнання, повноваження посадових осіб та органів на досудових стадіях кримінального процесу тощо.
Емпірична база дослідження. В дисертації узагальнений досвід взаємодії слідчих органів внутрішніх справ, прокуратури, міліції, податкової міліції та СБУ з оперативними працівниками органів дізнання в складі слідчо-оперативних груп в Харківській та Київській областях в 2005-2007 рр. Вибірково проаналізована також практика інших форм взаємодії органів досудового слідства та дізнання, оперативно-розшукова, слідча, прокурорська і судова практика. Вивчено 55 кримінальних справ, у яких розслідування провадилось СОГ. Проведено анкетування за спеціально розробленою анкетою 37 слідчих прокуратури, МВС, податкової міліції та СБУ, а також 42 співробітників різних органів дізнання, які брали участь в діяльності СОГ. Результати анкетування і опитувань проаналізовані та зведені в аналітичні таблиці. Проаналізовані статистичні дані та інші показники практичної діяльності органів розслідування під час провадження в кримінальних справах.
У дисертаційній роботі відбився також 7-річний досвід служби автора в органах внутрішніх справ, а також безпосередньої участі в розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів у складі слідчо-оперативних груп.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є самостійним монографічним дослідженням, у якому підняті та висвітлені актуальні проблеми діяльності слідчо-оперативних груп, які не знайшли свого вирішення в правовій теорії та правозастосовчій практиці, здійснено комплексний аналіз кримінально-процесуального статусу керівника СОГ, особливостей взаємовідносин між її членами, а також керівника СОГ та її членів з окремими суб’єктами кримінального процесу.
На захист висуваються такі положення:
- розкрита правова природа окремих форм взаємодії слідчих і органів дізнання в процесі розслідування кримінальних справ, досліджені їх спільні та відмінні риси з такою формою, як взаємодія в складі слідчо-оперативних груп;
- вперше слідчо-оперативна група характеризується як складна, організаційно-процесуальна форма взаємодії, в якій тісно переплітаються процесуальна та оперативно-розшукова діяльність, поєднуються процесуальні та непроцесуальні методи розслідування та розкриття злочинів;
- на підставі проведеного дослідження по-новому сформульовані характерні ознаки СОГ, до яких, зокрема, належать: організованість; спільність мети і завдань; тимчасовий характер діяльності; участь представників різних служб і відомств; пріоритет процесуального керівництва слідчого-керівника СОГ; поєднання у межах одного процесуального формування засобів і методів роботи, притаманних суб’єктам з різним процесуальним статусом; стійкість складу слідчо-оперативної групи;
- вдосконалено понятійний апарат інституту взаємодії слідчого з органом дізнання (зокрема, з його оперативними підрозділами), у зв’язку з чим пропонується авторське визначення СОГ та вноситься пропозиція про його законодавче закріплення;
- висловлена думка, що незважаючи на те, що СОГ є цілісним внутрішньо-упорядкованим формуванням, всі її учасники, правовий статус яких визначено в дисертації, під час провадження в кримінальній справі, за загальним правилом, можуть діяти виключно в межах своєї компетенції, виконуючи притаманну кожному з них в кримінальному судочинстві функцію;
- набула подальшого розвитку класифікація слідчо-оперативних груп, критеріями якої можуть бути специфічні ознаки структури СОГ, її кількісного складу, відомчої належності її учасників, часу функціонування, рівня організації роботи, функціонально-цільового призначення. Висловлені пропозиції щодо практичного використання даної класифікації;
- зроблено висновок, що єдиною підставою для створення СОГ є необхідність інтенсивної, постійної взаємодії слідчого та органу дізнання при провадженні в кримінальній справі, тобто неможливість або труднощі в розкритті та розслідуванні злочину без постійного оперативно-розшукового забезпечення діяльності слідчого (слідчих);
- доведено необхідність належного нормативного регулювання порядку створення та діяльності СОГ, а також доцільність встановлення альтернативного порядку здійснення прокурорського нагляду та судового контролю при розслідуванні злочину СОГ – за місцем провадження досудового слідства або за місцем проведення окремих оперативно-розшукових та слідчих дій;
- вносяться пропозиції щодо нормативного визначення процесуальних та організаційних повноважень керівника слідчо-оперативної групи, у зв’язку з чим висловлюється авторське бачення щодо їх обсягу та розподілу з іншими членами групи;
- наведені аргументи щодо доцільності оформлення рішення про створення СОГ, зміну її складу та припинення її діяльності у всіх випадках згідно зі ст. 130 КПК України відповідною постановою: про створення слідчо-оперативної групи; про зміну складу слідчо-оперативної групи; про припинення діяльності слідчо-оперативної групи. З текстом цієї постанови повинні бути ознайомлені учасники процесу, які за законом мають право заявити відвід особі, яка включена до складу СОГ, або яка прийняла справу до свого провадження після закінчення провадження слідчо-оперативною групою;
- обґрунтовано висновок щодо необхідності нормативного визначення порядку надання результатів оперативно-розшукової діяльності органу дізнання, слідчому, прокурору та суду. Його загальні засади мають бути закріплені в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність», а їх деталізація можлива у відповідній Інструкції;
- на підставі докладного аналізу практики, з урахуванням власного досвіду здобувача, досліджено специфіку створення та діяльності слідчо-оперативних груп в процесі розкриття та розслідування злочинів проти особи та в сфері економіки.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження має теоретичне та прикладне значення. Теоретичне значення його результатів полягає в тому, що окремі положення роботи, підходи та висновки можуть бути використані як інформаційний або відправний матеріал для подальших досліджень процесуальних проблем вдосконалення порядку створення та діяльності слідчо-оперативних груп, як однієї із найважливіших та найефективніших форм взаємодії органів досудового слідства і дізнання.
Прикладне значення можуть мати ті результати дослідження, що стосуються подальшого вдосконалення КПК України, підзаконних нормативних актів правоохоронних відомств щодо принципів організації та забезпечення взаємодії слідчих та органів дізнання в складі СОГ. Окремі положення роботи можуть бути використані під час підготовки наукових посібників, методичних вказівок, у навчальному процесі при вивченні відповідних розділів кримінально-процесуального права та спецкурсів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції доповідалися автором на спільних координаційно-практичних нарадах співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, виконавчих органів влади, які проводились в місті Харкові, на науково-практичній конференції „Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності (м. Харків, 5-6 жовтня 2005 року), Міжнародній курсантсько-студентській науковій конференції „Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні юридичні читання)” (м. Львів, 11 листопада 2005 року), на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири статті у фахових наукових виданнях ВАК України та двоє тез наукових доповідей на двох науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів (які в свою чергу містять шість підпунктів), висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел (183 найменування) та додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 210 аркушів, з них основного тексту 185 аркушів, список використаних джерел викладений на 18 аркушах, додатки складають 7 аркушів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробки, мета та завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, формулюються наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, зв'язок дисертації з науковими програмами, апробація результатів дослідження.
Перший розділ «Загальна характеристика сутності слідчо-оперативних груп в кримінальному процесі України» присвячений дослідженню особливостей окремих форм взаємодії слідчого з органом дізнання в процесі провадження досудового розслідування кримінальних справ, зокрема, розкриттю сутності слідчо-оперативних груп як специфічної форми взаємодії органів досудового слідства і дізнання, здійсненню їх класифікації та аналізу завдань слідчо-оперативних груп різних видів. Розділ складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Загальна характеристика окремих форм взаємодії слідчого з органом дізнання в процесі провадження досудового розслідування» визначається поняття, теоретичні та правові підстави взаємодії органів досудового слідства і дізнання. Докладно розглядається природа та особливості таких форм взаємодії, як повідомлення слідчого про результати оперативно-розшукових заходів, виконання органом дізнання доручень і вказівок слідчого, допомога органу дізнання при провадженні окремих слідчих дій, що, в свою чергу, на подальших сторінках роботи дало змогу визначити спільні та відмінні риси вказаних форм з такою, як взаємодія в складі слідчо-оперативних груп.
У підрозділі 1.2. «Слідчо-оперативна група як специфічна форма взаємодії органів досудового слідства і дізнання при розкритті та розслідуванні злочинів» зазначається, що така форма взаємодії, як діяльність в складі слідчо-оперативної групи, передбачає використання як процесуальних, так і непроцесуальних форм взаємодії, поєднання процесуальних і непроцесуальних методів розслідування та розкриття злочинів, і саме тому СОГ є складною, організаційно-процесуальною формою взаємодії. Вона виникла і вдосконалювалася в кримінальному процесі України на базі трансформації групового методу розслідування в його нову якість – особливий колективний тип функціональної організації діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів.
На підставі аналізу різноманітних точок зору, висловлених в юридичній літературі щодо визначення поняття СОГ, а також з’ясування відмінностей її від інших колективних формувань, що створюються під час провадження в кримінальних справах (зокрема, слідчих бригад, оперативних груп, оперативно-слідчих груп), а також відмінностей від інших форм взаємодії слідчих та органів дізнання (зокрема, таких, як дача слідчим доручень і вказівок органу дізнання про проведення слідчих, розшукних дій чи оперативно-розшукових заходів; надання допомоги слідчому при провадженні окремих слідчих дій) пропонується власне визначення цього поняття, в якому відображаються такі його характерні ознаки, як: організованість; спільність мети і завдань; тимчасовий характер діяльності; участь представників різних служб і відомств; пріоритет процесуального керівництва; поєднання у межах одного процесуального формування засобів і методів роботи, притаманних суб’єктам з різним процесуальним статусом; стійкість складу СОГ.
Отже, на думку дисертанта, слідчо-оперативна група, як специфічна форма взаємодії органів досудового слідства та дізнання при розкритті та розслідуванні злочинів, – це внутрішньо-упорядковане формування тимчасового характеру, яке у випадку необхідності створюється за рішенням відповідної посадової особи правоохоронного органу (тобто, є позаштатним) як до, так і після порушення кримінальної справи, що об’єднує в собі під керівництвом особи, яка володіє процесуальними повноваженнями, співробітників правоохоронних органів та інших фахівців, які здійснюють різні види державно-правової діяльності (як кримінально-процесуальну, так і оперативно-розшукову) з використанням притаманних їм засобів і методів роботи, спрямованої на вирішення завдань досудового провадження в кримінальних справах.
Підрозділ 1.3. «Завдання слідчо-оперативних груп та їх класифікація» складається з двох структурних частин.
У пункті 1.3.1. «Завдання слідчо-оперативних груп» відзначається, що завдання, які стоять перед слідчо-оперативними групами, зумовлені: по-перше, метою всього кримінального судочинства, якою є захист суспільства і громадян від злочинних посягань, захист їх честі, гідності, життя, здоров’я, майнових та інших прав і інтересів, що охороняються законом, а також поновлення порушених прав; по-друге, функціональною роллю СОГ, що визначається залежно від функціонального призначення посадових осіб, які входять до її складу, і якою є розслідування злочинів; по-третє, випливають із загальних завдань кримінального процесу (ст.2 КПК) і специфічних завдань стадії досудового розслідування.
У пункті 1.3.2. «Види слідчо-оперативних груп» на підставі критичного аналізу спроб класифікації СОГ, які мають місце в юридичній літературі, дисертант пропонує здійснювати її за різними критеріями, зокрема: 1) за структурою; 2) за складом учасників (якісною і кількісною ознакою); 3) за відомчою приналежністю; 4) за часом функціонування; 5) за рівнем організації роботи; 6) за функціонально-цільовим призначенням (тобто, залежно від безпосередніх функцій, конкретних завдань і змісту діяльності). Проаналізовані безпосередні завдання та окремі особливості створення і діяльності різних видів СОГ.
Другий розділ «Порядок створення слідчо-оперативних груп та особливості правовідносин, що виникають в процесі їх діяльності» присвячений розгляду процесуальних та організаційних проблем створення слідчо-оперативних груп, порядку визначення їх складу, вибору та призначення керівника, аналізу його повноважень та особливостей його взаємовідносин з членами групи, а також особливостей правовідносин керівника СОГ та її членів з окремими суб’єктами кримінального процесу.
У підрозділі 2.1. «Процесуальні та організаційні проблеми створення слідчо-оперативних груп» зазначається, що створення СОГ можна умовно поділити на два етапи: прийняття рішення про створення групи із визначенням її складу та керівника і документальне оформлення створення групи.
Загальною і єдиною підставою для створення СОГ для розкриття конкретних злочинів є необхідність інтенсивної, постійної взаємодії слідчого та органу дізнання при провадженні в кримінальній справі, тобто неможливість або труднощі в розкритті злочину без постійного оперативно-розшукового забезпечення діяльності слідчого (слідчих). Потреба у такій взаємодії для успішного розслідування і розкриття кримінальної справи може виникати як у слідчих, які постійно потребують отримання інформації від оперативних працівників органу дізнання, так і у співробітників, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, які також повинні вміло використовувати результати виконання процесуальних дій, для чого їм потрібен постійний контакт зі слідчим, глибоке знання матеріалів кримінальної справи. До конкретних же випадків (або конкретних підстав) створення СОГ, на думку дисертанта, можна віднести такі: підвищена суспільна небезпека вчиненого злочину, неочевидність його в цілому або окремих епізодів; вчинення низки однорідних («серійних») злочинів одним способом; наявність великої кількості злочинних епізодів у кримінальній справі, вчинених на різних територіях; встановлення в ході розслідування кримінальної справи наявності організованої групи або злочинної організації; необхідність здійснення в короткий строк (у розслідуваній кримінальній справі) великого обсягу організаційних, слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, тощо. Тому, на погляд автора, розслідування таких злочинів саме слідчо-оперативною групою має бути правовим звичаєм, оскільки йдеться про найбільш ефективну форму об’єднання зусиль працівників правоохоронних органів по вирішенню завдань кримінального судочинства.
Щодо процесуального порядку оформлення створення СОГ, то він, на думку здобувача, повинен бути наступним. Начальник органу дізнання за згодою з керівником слідчого підрозділу або зі слідчим, який прийняв справу до свого провадження, приймає рішення про виділення для роботи в СОГ необхідної кількості оперативних та інших працівників органу дізнання, яких персонально перераховує у виданому наказі та визначає інші організаційні заходи. Отримавши копію наказу про виділення співробітників в СОГ, начальник слідчого підрозділу або прокурор виносить від свого імені постанову про її створення, зазначивши в ній її повний склад (в тому числі й слідчих, які до неї включені) та слідчого-керівника (старшого) групи.
З метою оптимізації розслідування злочинів СОГ та забезпечення прав учасників кримінального судочинства висловлюється думка про доцільність встановлення в законі уніфікованого порядку створення СОГ, внесення зміни до її складу та припинення її діяльності. У всіх зазначених випадках, на думку дисертанта, наведені процесуальні рішення мають бути формалізовані згідно зі ст. 130 КПК України у відповідній постанові: про створення слідчо-оперативної групи; про зміну складу слідчо-оперативної групи; про припинення діяльності слідчо-оперативної групи.
Підрозділ 2.2. «Визначення складу слідчо-оперативної групи, вибір та призначення її керівника» складається з двох структурних частин.
У пункті 2.2.1. «Визначення складу слідчо-оперативної групи» вказується, що для створення дійсно робочої ефективної СОГ необхідно: 1) правильно визначити її кількісний склад: а) чисельність (як показало дослідження найбільш оптимальна кількість – 3-7 чоловік); б) кількісне співвідношення слідчих і оперативних працівників, яке повинно бути збалансоване залежно від характеру справи, що розслідується, обсягу процесуальної і оперативно-розшукової роботи, яку потрібно виконати; 2) здійснити якісний відбір членів групи, зокрема до неї доцільно включати співробітників, які проводили огляд місця події, збирали матеріали, на підставі яких було порушено кримінальну справу, або які вже раніше працювали по цій справі, а також враховувати не тільки ділові, але й моральні якості слідчих та співробітників органів дізнання, які залучаються до роботи.
У пункті 2.2.2. «Вибір та призначення керівника слідчо-оперативної групи» робиться висновок, що керівником слідчо-оперативної групи повинен призначатися суб’єкт, основною функцією якого є провадження процесуальної діяльності в кримінальній справі, тобто перевага повинна віддаватися процесуальному керівництву діяльністю СОГ. Недоцільним є призначення керівником слідчо-оперативної групи начальника слідчого підрозділу чи прокурора. Більш правильним буде їх особисте керівництво проведенням окремих слідчих дій, які мають особливе значення для розслідування, а керівництво ними всім процесом розслідування СОГ повинно бути опосередкованим. Це дозволить керівнику слідчого підрозділу і прокурору більш повно, об’єктивно, оперативно та всебічно здійснювати відомчий контроль і прокурорський нагляд за ходом розслідування.
В окремих випадках і при провадженні дізнання у справах про злочини, які не є тяжкими чи особливо тяжкими, можуть створюватися групи, до складу яких можуть входити співробітники органу дізнання, які наділені як процесуальними, так і оперативно-розшуковими повноваженнями (наприклад, коли необхідно провести велику кількість слідчих дій і оперативно-розшукових заходів або досить складні слідчі дії), причому керівником такої групи повинна призначатися особа, яка провадить дізнання, тобто співробітник органу дізнання, наділений процесуальними повноваженнями. На думку дисертанта, така група за своєю сутністю також є слідчо-оперативною, оскільки вона відповідає всім ознакам цього формування: організованість, спільність завдань, тимчасовий характер діяльності, участь представників різних служб чи відомств, пріоритет процесуального керівництва.
У підрозділі 2.3. «Повноваження керівника слідчо-оперативної групи та особливості його взаємовідносин з членами групи» дисертант поділяє повноваження керівника СОГ на два види: процесуальні та організаційні. При докладному аналізі вказаних повноважень, критично аналізуються різноманітні позиції щодо численних спірних питань, які мають місце в теорії та на практиці, і висловлюється бачення шляхів їх вирішення. Так, зокрема, щодо розподілу процесуальних повноважень слідчих, які входять до складу групи, то, на думку дисертанта, керівник СОГ вправі приймати процесуальні рішення у кримінальній справі, які стосуються руху кримінальної справи, спрямування розслідування в цілому. Слідчий же, який входить в групу, повинен мати право приймати важливі процесуальні рішення з питань, що виникають в ході розслідування, лише в межах дорученої йому ділянки роботи (про притягнення як обвинуваченого, про обрання запобіжних заходів та з інших питань) після узгодження з керівником групи. Керівник СОГ вправі, враховуючи кваліфікацію конкретного слідчого, при визначенні йому самостійної ділянки роботи, встановити той обсяг і межі його процесуальної діяльності, який він успішно зможе виконати самостійно. Виконання інших дій, що потребують більш високої кваліфікації, керівник групи повинен провести безпосередньо сам, або, попередньо обговоривши умови та порядок їх проведення з менш досвідченим слідчим, доручити їх останньому, проконтролювавши потім якість і повноту виконання.
Підтримується висловлена в юридичній літературі думка (А.Д. Соловйов, М.М. Міхеєнко), що при складанні обвинувального висновку, у випадку необхідності можна використовувати допомогу всіх членів СОГ, однак право підпису цього процесуального документа повинно належати тільки керівнику групи (так як він один прийняв справу до свого провадження, і, таким чином, несе персональну відповідальність за повноту всього розслідування).
Повноваження слідчого-керівника СОГ в частині допуску до оперативно-розшукових матеріалів, які отримані в ході розкриття та розслідування злочинів, на думку автора, повинні бути регламентовані в законодавчому порядку. Враховуючи те, що мова йде не про звичайного слідчого, який одноособово розслідує кримінальну справу, а про керівника СОГ – організаційного формування, яке виконує при провадженні в кримінальній справі покладені завдання шляхом використання як процесуальних, так і оперативних можливостей, то, вважаємо, що останній повинен володіти дещо більшими повноваженнями, і не тільки по керівництву тимчасово підлеглими йому співробітниками органу дізнання, які входять до складу СОГ, а також і можливостями ознайомлення з результатами ОРД, а інколи й джерелами їх отримання, засобами та методами оперативно-розшукової діяльності.
Розподіл обов’язків, певних ділянок роботи керівником СОГ між її членами є важливим повноваженням, яке входить до його компетенції та залежить від способу розслідування – децентралізованого чи централізованого, а також від окремих інших обставин. В роботі розглянуті особливості цих способів розслідування.
Підрозділ 2.4. «Особливості правовідносин керівника СОГ та її членів з окремими суб’єктами кримінального процесу» присвячений аналізу окремих особливостей взаємовідносин членів СОГ з прокурором та учасниками процесу, які захищають у справі свій або представлюваний ними інтерес.
На підставі аналізу ст.14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» відзначається, що здійснення нагляду за провадженням досудового розслідування кримінальних справ СОГ, в діяльності яких поєднуються процесуальні та оперативно-розшукові заходи, не відноситься до компетенції прокурорів районів, міст та міжрайонних прокурорів. На думку дисертанта, така позиція законодавця щодо вказаного обмеження суб’єктів прокурорського нагляду є не зовсім зрозумілою, адже, по-перше, прокурори району, міста, міжрайонні прокурори мають загальний правовий статус, відповідну фахову підготовку та значний досвід практичної діяльності, які, думається, є достатніми для належного здійснення цієї функції; по-друге, надання їм такої можливості сприятиме більш ефективному здійсненню прокурорського нагляду за дотриманням закону при провадженні ОРД (з точки зору бистроти та повноти реагування на можливі порушення); по-третє, конституційними функціями прокуратури відповідно до ст.121 Конституції України є нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, а також нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Прокурорський нагляд тут відіграє роль важливої гарантії дотримання закону та прав осіб, щодо яких вона провадиться, і тому, як вбачається, має здійснюватися на всіх рівнях.
У законодавчій регламентації оперативно-розшукової діяльності відсутній системний підхід до співвідношення контрольної діяльності суду з прокурорським наглядом за дотриманням прав громадян при проведенні оперативно-розшукової діяльності, оскільки згідно з ч.2 ст.8 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” прокурор лише повідомляється про отримання судового рішення про проведення оперативно-розшукового заходу. В роботі підтримується пропозиція Ю.М. Грошевого, С.В. Єськова, М.А. Погорецького про необхідність в таких випадках поширення процедури, яка закріплена в ч.5 ст.97 КПК України, – проведення оперативно-розшукових заходів за погодженням із прокурором.
При розслідуванні кримінальної справи СОГ для належної реалізації права на відвід усім учасникам процесу необхідно надати можливість ознайомитися із змістом постанови про її створення. В КПК України доцільно встановити, що ознайомлення заінтересованої особи зі складом СОГ повинно бути здійснено не пізніше 2 діб з моменту винесення постанови про її створення та зафіксовано в спеціальному протоколі або підписом на самій постанові.
На окрему увагу в контексті цієї роботи заслуговує питання щодо здійснення судового контролю за дотриманням закону. Чинний КПК України не передбачає будь-якої диференціації порядку реалізації судового контролю при провадженні досудового слідства СОГ. Відповідно до ч. 5 ст. 177 КПК України при необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства, яким, на погляд автора, є місце прийняття справи до свого провадження слідчим (керівником СОГ). Однак, специфіка розслідування злочину СОГ часто полягає в тому, що слідчі та оперативно-розшукові дії, в тому числі й ті, що обмежують конституційні права людини, одночасно проводяться в декількох регіонах держави. У зв’язку з цим, заслуговує на підтримку пропозиція Д.П. Письменного та В.М. Федченка щодо встановлення альтернативного варіанту здійснення судового контролю – виносити постанову про провадження оперативно-розшукових заходів і слідчих дій повинен суд, на території якого вони будуть проводитися, або ж суд, на території якого провадить розслідування в цілому СОГ на чолі з її керівником. Таке вирішення даного питання сприятиме ефективності розслідування злочину СОГ, не відбиваючись негативно на захисті конституційних прав людини.
Третій розділ «Особливості діяльності слідчо-оперативних груп в процесі розкриття та розслідування злочинів» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Основні принципи діяльності слідчо-оперативних груп» зазначається, що в своїй роботі СОГ керуються принципами взаємодії органів досудового слідства та дізнання, які сформульовані в відомчих нормативних актах, що регламентують порядок взаємодії, однак при цій формі взаємодії вони конкретизуються, звужуються, набувають специфічних рис. До таких основних принципів діяльності СОГ автор представленого дослідження відносить і докладно аналізує наступні: керівну роль слідчого, який очолює групу; спільне (узгоджене) планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів; розмежування функцій і компетенції членів групи; раціональний обмін інформацією, що здійснюється залежно від конкретних умов.
У підрозділі 3.2. «Планування діяльності слідчо-оперативних груп» зазначається, що планування – це складний, розумовий процес, сутність якого заключається у визначенні спрямованості та завдань розслідування, способів і засобів їх вирішення в рамках закону. Планування роботи слідчо-оперативної групи є допоміжним інструментом в розслідуванні злочинів, направлено на оптимізацію процесу розслідування і сприяє своєчасному вирішенню першочергових завдань, ефективному використанню сил і засобів, що є в групи, скорочує час роботи, дозволяє усунути дублювання, сприяє кращій взаємодії членів групи.
Принципами планування розслідування кримінальної справи СОГ є: індивідуальність, динамічність, обґрунтованість, законність та оптимальність, узгодженість та спільність. Ефективне планування діяльності слідчо-оперативних груп можливе при оптимальному поєднанні можливостей колективного та індивідуального планування з урахуванням слідчих ситуацій, що змінюються.
У підрозділі 3.3. «Особливості діяльності слідчо-оперативних груп в процесі розкриття та розслідування окремих видів злочинів», який складається з двох пунктів, розглянуто специфіку СОГ в процесі розкриття та розслідування злочинів проти особи (п.3.3.1.) та в сфері економічної діяльності (п.3.3.2.), що відрізняє її від роботи СОГ по інших видах злочинів і обумовлює особливості організації (зокрема кількісного і якісного складу) та діяльності СОГ по цих справах. Схвалюється практика створення як постійно діючих СОГ для розкриття умисних вбивств, так і СОГ для розкриття цих злочинів у тих випадках, коли такі групи в окремих областях не створені. Крім того, у зв’язку з великим обсягом роботи, необхідністю дослідження великої кількості документів, застосування знань з різних галузей науки тощо, доцільним є створення СОГ і в процесі розслідування та розкриття злочинів у сфері економіки.

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розкритті правової природи такої форми взаємодії слідчого (слідчих) та оперативних працівників органів дізнання як слідчо-оперативна група. Відповідно до поставленого завдання були сформульовані наступні висновки:
1. Діяльність в складі СОГ передбачає використання як процесуальних, так і не процесуальних форм взаємодії, поєднання процесуальних і непроцесуальних методів розслідування та розкриття злочинів, і саме тому СОГ є складною, організаційно-процесуальною формою взаємодії слідчого (слідчих) та оперативних працівників органів дізнання.
2. Характерними ознаками СОГ є: організованість, спільність мети і завдань, тимчасовий характер діяльності, участь представників різних служб і відомств, пріоритет процесуального керівництва, поєднання у межах одного процесуального формування засобів і методів роботи, притаманних суб’єктам з різним процесуальним статусом, стійкість складу слідчо-оперативної групи.
3. Єдиною підставою для прийняття рішення про створення СОГ є необхідність інтенсивної, постійної взаємодії слідчого та оперативних працівників органу дізнання при провадженні в кримінальній справі. Тобто неможливість або труднощі в розкритті злочину без постійного оперативно-розшукового забезпечення діяльності слідчого (слідчих).
4. Створення СОГ включає два етапи: 1) прийняття рішення із визначенням її складу та керівника; 2) документальне оформлення створення групи – пропонується у всіх випадках відповідно до ст. 130 КПК України винесення постанови про створення СОГ, зміну її складу або припинення її діяльності. З текстом цієї постанови повинні бути ознайомлені учасники процесу, які за законом мають право заявити відвід особі, яка включена до складу СОГ, або яка прийняла справу до свого провадження після закінчення провадження слідчо-оперативною групою
5. Керівником слідчо-оперативної групи повинен призначатися суб’єкт кримінального процесу, основною функцією якого є провадження процесуальної діяльності в кримінальній справі, тобто перевага повинна віддаватися процесуальному керівництву діяльністю СОГ.
6. Основними принципами діяльності СОГ є: 1) керівна роль слідчого, який очолює групу; 2) спільне (узгоджене) планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів; 3) розмежування функцій і компетенції членів групи; 4) раціональний обмін інформацією, що здійснюється залежно від конкретних умов або через керівника слідчо-оперативної групи, або по іншій схемі.
7. За наслідками проведеного системного вивчення розслідування злочинів СОГ визначено, що незважаючи на те, що вона є цілісним внутрішньо-упорядкованим формуванням, всі її учасники, за загальним правилом, можуть діяти виключно в межах своєї компетенції, виконуючи притаманну кожному з них в кримінальному судочинстві функцію.
8. Слідчо-оперативні групи, які розслідують злочини проти особи та в сфері економічної діяльності, мають певну специфіку, що обумовлює особливості їх організації (зокрема кількісного і якісного складу) та діяльності СОГ по цих справах. Практика створення постійно діючих СОГ отримала в роботі позитивну оцінку.
9. На підставі проведеного дослідження пропонується внести наступні зміни до чинного законодавства України:
- у ст. 32 КПК України, яка визначає термінологію, що використовується в Кодексі, передбачити окреме положення, що розкриватиме поняття «слідчо-оперативна група»;
- доповнити КПК України новою статтею наступного змісту:
«Стаття 119-1. Провадження досудового слідства слідчо-оперативною групою
1. Провадження досудового слідства в кримінальній справі у випадку необхідності інтенсивної, постійної взаємодії слідчого і органу дізнання та його оперативно-розшукового забезпечення може бути доручено слідчо-оперативній групі (СОГ), про що виноситься окрема постанова або вказується в постанові про порушення кримінальної справи. Така необхідність може мати місце, зокрема, в наступних випадках: підвищена суспільна небезпека вчиненого злочину, неочевидність його в цілому або окремих епізодів; вчинення низки однорідних злочинів одним способом; наявність великої кількості злочинних епізодів у кримінальній справі, вчинених на різних територіях; встановлення в ході розслідування кримінальної справи наявності організованої групи або злочинної організації; необхідність здійснення в короткий строк (у розслідуваній кримінальній справі) великого обсягу організаційних, слідчих дій і оперативно-розшукових заходів тощо.
2. Про створення СОГ та про зміну її складу начальником слідчого відділу або прокурором виноситься постанова.
3. В постанові про створення СОГ повинні бути зазначені всі слідчі та оперативні працівники органів дізнання, які включені до її складу, а також вказано керівника групи. Про склад СОГ та внесені до нього зміни не пізніше двох діб з моменту винесення відповідної постанови повідомляється її учасникам, а також підозрюваному, обвинуваченому, їх захиснику та законному представнику, потерпілому, його представнику, а у випадку необхідності й іншим учасникам процесу, яким роз’яснюється право заявляти відводи керівнику та членам групи. Про ознайомлення з постановою про створення СОГ та внесення до її складу змін, а також про роз’яснення прав учасникам процесу складається протокол.
4. Керівник СОГ: а) бере участь в проведенні перевірки отриманої інформації про вчинені злочини, порушує кримінальну справу і приймає її до свого провадження; б) приймає найбільш важливі процесуальні рішення у кримінальній справі, зокрема: про об’єднання і виділення кримінальних справ; зупинення і закінчення розслідування у справі; звернення з клопотанням до прокурора про продовження строку досудового слідства та надання згоди на подання до суду про продовження строку тримання під вартою; внесення подань про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, якщо це випливає не з окремого епізоду, а із узагальнених матеріалів всього розслідування; про притягнення особи як обвинуваченого та ін.; в) дає обов’язкові для виконання доручення та вказівки слідчим і оперативним працівникам про провадження слідчих і розшукових дій та оперативно-розшукових заходів; г) ознайомлюється з оперативними матеріалами, які мають відношення до справи.
5. Керівник СОГ вправі брати участь в слідчих діях, які проводяться іншими слідчими, особисто проводити слідчі дії та приймати рішення в кримінальній справі в порядку, встановленому цим Кодексом.
6. Члени СОГ виконують доручення керівника групи, діючи в межах повноважень, які їм надані законом».
- розширити повноваження начальника слідчого відділу та прокурора, передбачені в ст.ст.114№, 227 КПК України, доповнивши їх положеннями про можливість створення слідчо-оперативної групи та внесення змін до її складу;
- передбачити в КПК України норму щодо альтернативного варіанту здійснення прокурорського нагляду та судового контролю при провадженні досудового слідства СОГ (зокрема, надання права слідчому звертатися з поданням про провадження оперативно-розшукових заходів і слідчих дій до суду, на території якого вони будуть проводитися, або ж до суду, на території якого провадить розслідування в цілому слідчо-оперативна група);
- в ст.103 КПК України слід закріпити положення, що здійснення оперативно-розшукової діяльності покладається не на органи дізнання, а на визначених в Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність” суб’єктів;
- в Законі України „Про оперативно-розшукову діяльність” закріпити процедуру, аналогічну тій, що передбачена частиною 5 ст.97 КПК України щодо необхідності отримання попередньої згоди прокурора на проведення оперативно-розшукових заходів за рішенням суду;
- в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідній Інструкції закріпити порядок надання результатів оперативно-розшукової діяльності органу дізнання, слідчому, прокурору та суду.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації:
1. Гордін Л.Я. Проблеми законодавчого забезпечення діяльності слідчо-оперативних груп // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис Хмельницького інституту регіонального управління та права з питань правознавства, управління та економіки. – Хмельницький, 2004. – №1-2 (9-10). – С. 236-239.
2. Гордін Л.Я. Правові та організаційні проблеми створення слідчо-оперативних груп // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Х., 2005. – Вип.31. – С.26-31.
3. Гордін Л.Я. Правові та організаційні проблеми створення слідчо-оперативних груп по розслідуванню злочинів у сфері господарської діяльності // Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: Матер. наук.-практ. конференції / Ред. кол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. – Х.: вид-во „Кроссроуд”, 2006. – С.154-156.
4. Гордін Л.Я. Сутність та поняття слідчо-оперативної групи // Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні юридичні читання)”: Матер. наук.-практ. Конференції. 11 листопада 2005 р. – 2005. – С.68-69.
5. Гордін Л.Я. Слідчо-оперативна група: правовий та організаційний аспекти // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Х., 2006. – Вип.33. – С.190-195.
6. Гордін Л.Я. Види слідчо-оперативних груп: порівняльна характеристика // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис Хмельницького інституту регіонального управління та права з питань правознавства, управління та економіки. – Хмельницький, 2006. – №3-4 (7-8). – С. 267-272.

АНОТАЦІЇ
Гордін Л.Я. Кримінально-процесуальні проблеми створення та діяльності слідчо-оперативних груп. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2008.
Дисертація присвячена дослідженню теоретичних і практичних питань створення та діяльності слідчо-оперативних груп. Розкрито сутність слідчо-оперативних груп, як специфічної форми взаємодії органів досудового слідства і дізнання під час розслідування злочинів, запропоновано їх класифікацію, досліджені правові та організаційні проблеми створення слідчо-оперативних груп, особливості правильного визначення їх складу, вибору, призначення та обсягу повноважень їх керівників, особливості правовідносин керівника СОГ з її членами, а також керівника СОГ та її членів з окремими суб’єктами кримінального процесу, визначені основні принципи діяльності слідчо-оперативних груп та особливості її планування, а також проаналізовано практику їх діяльності в процесі розкриття та розслідування окремих видів злочинів, зокрема, проти особи та в сфері економічної діяльності.
Сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення взаємодії органів досудового слідства та дізнання під час провадження в кримінальних справах взагалі, і вдосконалення законодавства та правозастосувальної практики взаємодії органів досудового слідства і дізнання в складі слідчо-оперативних груп зокрема.
Ключові слова: кримінальний процес, взаємодія органів досудового слідства та дізнання, форми взаємодії, слідчо-оперативна група, повноваження керівника слідчо-оперативної групи, дотримання прав і законних інтересів особи.

Гордин Л.Я. Уголовно-процессуальные проблемы создания и деятельности следственно-оперативных групп. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2008.
Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических вопросов создания и деятельности следственно-оперативных групп.
В первом разделе исследуются особенности отдельных форм взаимодействия следователя с органом дознания в процессе производства досудебного расследования уголовных дел, в частности раскрывается сущность следственно-оперативных групп как специфической организационно-процессуальной формы взаимодействия, в деятельности которой используются как процессуальные, так и не процессуальные методы расследования. Осуществляется также классификация следственно-оперативных групп по различным критериям и анализ их задач.
Второй раздел посвящен рассмотрению процессуальных и организационных проблем создания следственно-оперативных групп, в частности определению оснований, условий и порядка, который состоит из двух этапов: принятие решения и документальное оформление. Решение о создании СОГ и внесении изменений в ее состав предлагается во всех случаях оформлять соответствующим постановлением прокурора или начальника следственного отдела, с которым должны быть ознакомлены как члены следственно-оперативной группы, так и участники уголовного процесса, обладающие процессуальным правом заявлять отвод лицу, осуществляющему производство по уголовному делу.
Раскрываются также особенности правильного определения состава следственно-оперативных групп, избрания и назначения руководителя, анализируются его процессуальные и организационные полномочия и особенности его взаимоотношений с членами группы, а также особенности правоотношений руководителя СОГ и ее членов с отдельными субъектами уголовного процесса. Предложено нормативно урегулировать полномочия руководителя СОГ, а также ввести альтернативный порядок осуществления судебного контроля при расследовании преступлений следственно-оперативными группами.
В третьем разделе определены основные принципы деятельности следственно-оперативных групп и особенности ее планирования, а также проанализирована практика их деятельности в процессе раскрытия и расследования отдельных видов преступлений, в частности, против личности и в сфере экономической деятельности.
Сформулированы конкретные предложения по усовершенствованию взаимодействия органов досудебного следствия и дознания во время производства по уголовным делам вцелом, и усовершенствованию законодательства и правоприменительной практики взаимодействия органов досудебного следствия и дознания в составе следственно-оперативных групп в частности.
Ключевые слова: уголовный процесс, взаимодействие органов досудебного следствия и дознания, формы взаимодействия, следственно-оперативная группа, полномочия руководителя следственно-оперативной группы, соблюдение прав и законных интересов личности.

Gordin L.Y. Procedural criminal problems of establishment and activity of investigating-operative teams. – Manuscript.
Thesis for a Candidate’s degree in Law. Specialty 12.00.09. – Criminal procedure and criminalistics; legal expertise. – Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine. – Kharkiv, 2008.
The research is devoted to investigating theoretical and practical issues of establishment and activity of investigating – operative teams.
In the first section the peculiarities of separate forms of interaction between the investigator and the organ of inquiry in the process of prosecution of prejudicial inquiry of criminal cases have been researched. The nature of investigating – operative teams as a specific organizational procedural form of influence whose activity demands both procedural and non-procedural methods of investigation has been covered.
The second section is devoted to consideration of procedural and organizational problems of establishment investigating-operative teams. Special attention has been paid to the bases, conditions and the order that consists of two stages: passing the decision and processing of documents. The peculiarities of right definition of investigating-operative teams membership, electing and appointment of the head have been covered; head’s procedural and organizational authority and the peculiarities of his interaction with the members of his team as well as the peculiarities of legal relationships of the head of IOT and their members with the particular subjects of criminal procedure have been analyzed.
The third section is devoted to the definition of the principles of investigating-operative teams activity and the peculiarities of its planning.
The specific offers as for the improvement of the interaction between the organs of prejudicial inquiry and investigation during the prosecution on criminal cases as a whole and the improvement of the legislation and law practice of interaction between the organs of prejudicial inquiry and investigating-operative teams have been formulated.
Key words: criminal procedure, interaction between the prejudicial inquiry and investigation organs, forms of interaction, authority of the head of investigating-operative team, observance of human rights and interests.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking