Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби України

 

КРУПНОВА ЛЮБОВ ВАСИЛІВНА

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКА ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

12.00.07-адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Ірпінь - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі адміністративного та фінансового права Національного університету державної податкової служби України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук , професор,
заслужений юрист України
Шкарупа Віктор Костянтинович,
Національний університет державної податкової служби України, завідуючий кафедрою адміністративного та фінансового права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Берлач Анатолій Іванович,
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», завідуючий кафедрою конституційного, адміністративного та фінансового права;

кандидат юридичних наук, доцент
Курило Володимир Іванович,
Національний аграрний університет, декан юридичного факультету, професор кафедри конституційного та адміністративного права.


Захист відбудеться „30 травня” травня 2008 року о „14” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.855.02 у Національному університеті державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, 55.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. К. Маркса, 31.

 

Автореферат розіслано „23” квітня 2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради М.В. Коваль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Положення Конституції України про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, вимагає від останньої забезпечення реалізації цих прав і свобод. Одним із засобів досягнення зазначеної мети є державна служба – особливий інститут держави, спеціально організована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних завдань та функцій держави.
На даний момент в Україні продовжується процес переоцінки політико-правових ідей, цінностей та орієнтирів, відбувається оновлення системи права, галузей та інститутів. Розвиток ринкових відносин, формування нового правового простору, зміна державних і суспільних пріоритетів вимагає більш ґрунтовних досліджень, установлення правових інститутів, які створюють фундамент правової системи та забезпечують належний рівень функціонування правових відносин в країні.
З метою забезпечення успішного виконання цих завдань докорінного поліпшення потребують не лише форми і методи діяльності виконавчої служби, але і якісний підхід до визначення адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби.
Як свідчить практика, в Україні функціонування системи суб’єктів виконавчого провадження не досить ефективне і повноцінне, це зумовлено недостатнім досвідом правового регулювання системи суб’єктів виконавчого провадження як складової інституту адміністративного права. Цей чинник сприяв неналежному та несвоєчасному виконанню рішень судів та інших органів, що стало однією з головних причин падіння авторитету судової влади. Відсутність чіткого визначення правового статусу суб’єктів виконавчого провадження, розмаїття юридичних взаємозв’язків, що існували між ними, нормативно-правового забезпечення виконання рішень судів та інших органів, призводило до ситуації, коли боржник знаходився у кращому становищі ніж кредитор. Це створювало перешкоди для розвитку рівноправних ринкових відносин, підривало авторитет правової системи України.
Реалізація адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби дає можливість зміцнити законність, правову культуру праці за рахунок удосконалення підходів до організації діяльності , в тому числі у взаємодії з громадянами, зміцнення державної і службової дисципліни, посилення контролю і відповідальності за неналежне виконання службових обов’язків, зокрема, за бездіяльність, зволікання у прийнятті і виконанні рішень.
За таких умов виникає потреба в дослідженні сутності, особливостей та структури адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби, характеристиці кожної з його складових, їх взаємозв’язку і розробці на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання відносин працівника державної виконавчої служби з іншими суб’єктами управлінської діяльності. Проте проблеми адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби спеціально не вивчались, в існуючих наукових працях ці питання досліджувались фрагментарно або в рамках ширшої адміністративно-правової проблематики, без комплексного підходу. Таким чином, глибоке дослідження проблем правового регулювання та практичної реалізації адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби набуває особливого змісту і актуальності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрями дослідження відповідають Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98 та Стратегії реформування системи державної служби в Україні, затвердженої Указом Президента України від 14.04.2000 р. Дисертаційна робота здійснена в межах програми наукових досліджень Національного університету ДПС України та комплексного наукового проекту «Відповідальність за правопорушення» (номер державної реєстрації 0102U000477), а також відповідно до теми кафедрального дослідження «Організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності в сфері оподаткування» (номер державної реєстрації 0105U000657).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації визначити сутність, зміст та значення адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби, особливості реалізації окремих елементів статусу у правовідносинах і на цій основі виробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання та підвищення ефективності його практичної реалізації.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити такі основні завдання:
– здійснити теоретичний аналіз категорій правовий статус, правове становище, їх складу;
– з’ясувати зміст, структуру та значення адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби, його місце та роль в системі правовідносин та правового становища;
– дослідити особливості адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби;
– здійснити класифікацію прав та обов’язків, що входять до адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби;
– проаналізувати зарубіжний досвід регулювання прав та обов’язків працівників виконавчої служби (поліції);
– провести аналіз нормативних положень, які регламентують адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби, дослідити проблеми його реалізації на практиці;
– виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання адміністративно-правового статусу працівника виконавчої служби.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері діяльності працівника державної виконавчої служби.
Предмет дослідження становлять теоретичні і практичні питання визначення, нормативно-правового закріплення, реалізації та розвитку адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3), виділено окремі складові адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби (підрозділ 1.1). Для аналізу адміністративно-правового статусу працівника виконавчої служби як соціально-правового явища використовувався метод єдності логічного та історичного‚ методи аналізу та синтезу (підрозділ 1.1, 1.2). Методи системно-структурний, логіко-семантичний, структурно-функціональний, аналізу та синтезу застосовувалися для дослідження співвідношення адміністративно-правового статусу працівника виконавчої служби та правовідносин, які складаються за його участю (підрозділ 1.3). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження зарубіжного досвіду правового регулювання прав та обов’язків працівників виконавчої служби (поліції) (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2). За допомогою історико-правового методу досліджувались процеси становлення адміністративно-правового статусу працівника виконавчої служби (підрозділ 1.2). Структурно-логічний та порівняльно-правовий метод використано для аналізу структурних елементів адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби (підрозділи 2.1‚ 2.2, 2.3). Методи класифікації‚ групування‚ структурно-логічний застосовувалися для виділення окремих видів повноважень працівника державної виконавчої служби як складових його адміністративно-правового статусу (підрозділ 2.2). За допомогою статистичного методу і документального аналізу визначено недоліки правового регулювання та реалізації адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Компаративний метод і документальний аналіз використовувались для вироблення пропозицій щодо удосконалення законодавства, що регулює адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Системно-структурний підхід використовувався при характеристиці гарантій проходження працівниками державної виконавчої служби та їх соціально – правового захисту (підрозділи 3.2).
Науково-теоретичне підґрунтя для дисертаційного дослідження склали загальнотеоретичні наукові праці‚ розробки вітчизняних фахівців у галузі адміністративного права та адміністративного процесу – В.Б. Авер’янова, Г.В. Атаманчука, С.С. Алексєєва, О.Ф.Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.В. Ігоніна, Р.А. Калюжного, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.І. Остапенка, А.І. Перепелиці, В.П. Пєткова, М.М. Тищенка, С.Я. Фурси, В.К. Шкарупи, С.В. Щербак, Ц.А. Ямпольської та російських фахівців у галузі адміністративного права та адміністративного процесу – І.І. Веремєєнка, Л.Л. Попова, М.С. Студенікіної, І.С. Самощенко та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти‚ які регулюють відносини у сфері реалізації працівниками виконавчої служби свого адміністративно-правового статусу. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання прав та обов’язків працівників державної виконавчої служби можливо використати в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності виконавчої служби, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним з перших комплексних досліджень визначення адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби та його правового регулювання при виконанні службових обов’язків. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, висновків та пропозицій до чинного законодавства, а саме:
вперше:
– здійснено класифікацію прав та обов’язків, що входять до адміністративно-правового статусу працівника виконавчої служби;
– сформульовано ряд конкретних пропозицій щодо внесення змін та доповнень до деяких чинних нормативно-правових актів України, зокрема, Закону України “Про державну виконавчу службу України”, „Про виконавче провадження” Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо;
дістали подальший розвиток:
– визначення і характеристика адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби в Україні як важливої соціальної та правової категорії;
– аналіз конкретних обов’язків і прав працівника державної виконавчої служби, а також особливостей його юридичної відповідальності;
розкрито особливості:
– формування елементів адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби з визначенням таких його складових: права, обов’язки, юридична відповідальність;
– реалізації адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби в правовідносинах;
– визначено місце адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби в системі правовідносин та правового становища особи;
– здійснено подальше удосконалення правового регулювання діяльності працівника державної виконавчої служби щодо реалізації свого адміністративно-правового статусу і запропоновано рекомендації, спрямовані на удосконалення законодавства, що регулює адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки питань адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби, проблем забезпечення прав та свобод громадян під час його реалізації;
– у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства;
– у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність працівників державної виконавчої служби щодо забезпечення прав та свобод громадян, сприятиме практичному забезпеченню реалізації Концепції розвитку правової системи;
– у навчальному процесі – матеріали дисертації можуть використовуватись під час проведення занять з дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративний процес”. Акти впровадження від 06.09.2007 року та № 37 від 20.11.2007 року.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Основні теоретичні положення та розробки, що характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне та практичне значення його результатів, одержані дисертантом особисто.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки, на яких базується дисертаційне дослідження, а також рекомендації щодо удосконалення вітчизняного законодавства і практики його застосування були оприлюднені на: форумі вчених – адміністративістів південно-східних регіонів України (19-20 жовтня 2006 року м. Запоріжжя); науково-практичній конференції «Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (22 грудня 2006 року м. Київ ); міжнародній науково-практичній конференції «Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти» (17-18 листопада 2006 року м. Київ ); щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (17-18 травня 2007 року м. Запоріжжя); науково-практичній конференції «Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування» (15-17 червня 2007 року м. Одеса).
Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковані у чотирьох наукових статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 177 сторінок. Список використаних джерел складається із 170 найменувань і займає 15 сторінок.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкрито сутність і стан досліджуваної проблеми; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження , його наукову новизну; встановлено практичну користь одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації та опублікування.
Розділ І. «Загальнотеоретична характеристика адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби» складається з трьох підрозділів у яких досліджено сутність та склад адміністративно – правового статусу працівника державної виконавчої служби; визначено особливості адміністративно-правового статусу та його реалізація в правовідносинах.
Підрозділ 1.1. «Сутність та склад адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби» присвячений визначенню наукових засад адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби.
Автор звертається до еволюції поняття правовий статус і підкреслює , що в найбільш близькому до сучасного розуміння дане поняття було введено в науковий лексикон на початку ХХ-го століття розробниками ролевої теорії особистості американськими соціологами, психологами. Така потреба була викликана необхідністю опису соціальної структури суспільства, яка складається з положень, що займають люди.
В реальному житті людина вступає в різноманітні суспільні відносини, в яких вона виступає в різних якостях, виконує різні соціальні ролі. Ці ролі, тобто положення особи, які вона займає в соціальній системі, та які визначаються за рядом економічних, професійних, етнічних та інших ознак, характеризуються поняттям статусу.
Найбільш загальні, притаманні усім громадянам юридичні властивості визначаються загальним правовим статусом. Він, як правило, міститься у нормах конституції і не залежить від конкретних обставин, що складаються на роботі, по службі , у побуті. Він є однаковим для всіх і характеризується певною сталістю. Він не може врахувати всі життєві ситуації найрізноманітніших верств населення, а тому є базовим, основним, з якого виходять всі інші.
Адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби є проявом статусу особи, співвідноситься з ним як особливе та загальне і характеризує місце працівника виконавчої служби у системі суспільного розподілу праці як суб’єкта правовідносин, врегульованих адміністративно-правовими нормами. До складу цього правового феномена слід відносити права, обов’язки та відповідальність, закріплені нормами адміністративного права.
У підрозділі 1.2. «Особливості адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби» дається визначення особливостей, що випливають із специфіки діяльності працівника державної виконавчої служби.
Автор розмежовує внутрішні та зовнішні особливості. Внутрішня сфера характеризується таким фактором як дисципліна, за допомогою якої виконуються завдання та реалізуються функції виконавчої служби. У зовнішній сфері адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби має характерні риси, які можуть бути розбиті в свою чергу на дві групи. До першої входять властивості всього статусу в цілому: стабільність, відповідність адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби правовому статусу державної виконавчої служби, рівність всього особового складу виконавчої служби і наявність спеціальної правосуб’єктності як необхідної передумови виникнення статусу працівника державної виконавчої служби.
Друга група – особливості, які складають лише окремі елементи статусу. До їх числа можна віднести: превалювання владних повноважень, пов’язаних із застосуванням примусових заходів; реалізація статусу в позаслужбовий час, незалежно від місця перебування працівника; покладання додаткових повноважень у випадку настання особливих умов; забезпечення охорони і захисту не тільки адміністративно-правових, але й цивільно-правових відносин та ін.
На думку дисертанта особливості адміністративно-правового статусу працівника виконавчої служби необхідно враховувати у процесі його нормативної реалізації. Так, спираючись на них, було б доцільно згрупувати основні повноваження працівника державної виконавчої служби, що входять до складу його адміністративно-правового статусу, в одному правовому документі, а не в кількох , як це має місце в теперішній час, що полегшило б сприйняття їх правозастосовником та іншими суб’єктами правовідносин.
Підрозділ 1.3. «Реалізація адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби у правовідносинах» присвячений аналізу таких правовідносин, у яких знаходять своє втілення права та обов’язки державного виконавця. Дисертант наводить види правовідносин , в яких реалізується адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби, а також розкриває особливості його реалізації в кожному з них.
Автор розглядає реалізацію статусу у загальних адміністративно-правових відносинах. Юридичним фактом, що обумовлює їх виникнення, є прийняття і застосування нормативного акта, який закріплює адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби. Перебуваючи в загальних правовідносинах, працівник державної виконавчої служби не використовує заходи адміністративного примусу, відсутні також правовідносини «влада-підпорядкування».
Дисертант аналізує реалізацію статусу в конкретних регулятивних правовідносинах. Зміст конкретних правовідносин опосередковується в правомірній поведінці сторін. Причому працівники виконавчої служби реалізують в них в основному свої владні статутні повноваження, пов’язані із застосуванням заходів, передбачених судом. В даних правовідносинах зв'язок між суб’єктами характеризується співвідношенням «влада-підпорядкування».
Працівник виконавчої служби реалізує свої повноваження щодо суб’єктів права, які організаційно йому не підпорядковані. Останні зобов’язані виконати вимоги працівника державної виконавчої служби як представника влади.
Автор аналізує реалізацію адміністративно-правового статусу працівника виконавчої служби у конкретних правовідносинах. Такі правовідносини виникають у випадку, коли потерпілий не може реалізувати свої права та законні інтереси без допомоги держави, його представників, або такі, що виникають у зв’язку з необхідністю надання безпосередньої допомоги потерпілим. До повноважень працівника виконавчої служби входять обов’язки надавати допомогу сторонам виконавчого провадження та їх представникам ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, отримати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію. У цих правовідносинах превалюють владні повноваження з боку працівника виконавчої служби. Його правам відповідає обов’язок громадян виконувати вимоги, вказані в Законі.
Розділ 2 «Елементи адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби та їх правове регулювання» складається із трьох підрозділів в яких йдеться про основні обов’язки та права працівника виконавчої служби, обмеження, пов’язані із службою, а також морально-правові вимоги до поведінки державного виконавця.
У підрозділі 2.1. «Основні обов’язки та права працівника державної виконавчої служби» дисертант аналізує такі елементи адміністративно-правового статусу як права та обов’язки.
Аналіз прав та обов’язків працівників державної виконавчої служби дозволяє зробити такі висновки. Перш за все потрібно у загальному законодавчому акті передбачити організаційно-управлінські основи побудови і функціонування не лише органів виконавчої служби, але й інших структурних складових даної підсистеми механізму державної виконавчої влади. З огляду на об’єкт дослідження акцентуємо увагу саме на органах виконавчої служби. У Законі України «Про органи виконавчої служби» має бути розділ у якому будуть чітко визначені особливості організаційно-структурної побудови і діяльності служб, структур та підрозділів виконавчої служби, найважливіші аспекти специфіки правового статусу їх особливого складу. Крім того, у спеціальних нормативних актах мають бути конкретизовані загальні засади організаційно-структурної побудови та функціонування органів державної виконавчої служби, а також правовий статус їх особового складу. Наприклад, крім зазначених у ст.5 вказаного закону, до статусу державної виконавчої служби слід відносити також обов’язок з організації роботи по забезпеченню своєчасності повного та правильного виконання проваджень.
У підрозділі 2.2. «Обмеження, пов’язані зі службою в органах державної виконавчої служби» дисертант вказує на обмеження, визначені у законодавчих актах щодо працівників державної виконавчої служби як державних службовців.
Дисертант констатує, що такий перелік зазначений у Законі України «Про державну службу», та у Законі України «Про боротьбу з корупцією». Державний виконавець зобов’язаний повністю присвятити себе державній службі, що буде забезпечувати її ефективність. У випадку порушення державним виконавцем заборони щодо оплачуваної діяльності, він повинен після письмового попередження керівника зробити вибір між державною службою та іншою діяльністю, яку він здійснює, порушуючи вимоги законодавства. Якщо державний виконавець не зробив вибір на користь державної служби, або ним повідомлені неправдиві відомості про прийняте рішення, то він підлягає звільненню з державної служби. Державному виконавцю забороняється використовувати у неслужбових цілях засоби матеріально-технічного, фінансового та інформаційного забезпечення, інше державне майно і службову інформацію. Використання таких засобів характеризує державного виконавця як недобросовісну та користолюбиву людину. Державний виконавець не має права використовувати свій посадовий стан в інтересах політичних партій, громадських, в тому числі релігійних об’єднань. Але державні виконавці можуть вступати у політичні партії та дотримуватись різних політичних поглядів, тобто політичні права обмеженню не підлягають. Однією з найважливіших умов, що забезпечує дотримання заборони для працівника виконавчої служби на використання службового становища в інтересах політичних партій, є заборона на утворення в органах виконавчої служби політичних партій, релігійних, громадських об’єднань, за винятком профспілок. У зв’язку з тим, що усі правообмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу та її проходженням, поширюються і на працівників виконавчої служби, у ст.6 Закону України «Про державну виконавчу службу» слід зробити відповідну позначку про це.
У підрозділі 2.3. «Морально-правові вимоги до поведінки працівника державної виконавчої служби» дисертант аналізує діяльність працівника виконавчої служби з морально-правової точки зору.
Автор підкреслює, що дослідження основних засад моральної і професійної культури працівників виконавчої служби прямо виводить нас на розгляд питання службового етикету у правоохоронно-фіскальній діяльності останніх. Зміст службового етикету державних службовців органів виконавчої служби полягає в тому, що він є правовим інструментарієм, визначає систему взаємних юридичних прав і обов’язків держави і особи працівника державної виконавчої служби, регулює поведінку останнього, функціонує як його внутрішня потреба, утверджуючи в такий спосіб повагу до права й держави. Дисертант досліджує культурно-етичне забезпечення поведінки працівників органів державної виконавчої служби по трьом напрямкам: правовий, організаційний, кадровий.
Правовий напрямок передбачає необхідність прийняття Кодексу честі державного службовця органів виконавчої служби. Організаційний напрямок має охоплювати реалізацію наступних заходів: прийняття в органах, підрозділах державної виконавчої служби комплексних планів по роботі з молодими працівниками; проведення святкових ритуалів; створення при обласних структурах громадських рад по морально-етичному вихованню працівників; постійне навчання особового складу основам професійної культури і етики; взаємодію з релігійними конфесіями стосовно духовно-морального розвитку особистості державного службовця; організацію соціологічних досліджень; проведення конкурсів на звання « кращий за професією »; активізацію наставницької діяльності; участь ветеранів органів державної виконавчої служби в професійно-моральному становленні молодих працівників; узагальнення й поширення позитивного досвіду роботи з молодими працівниками; організацію дозвілля тощо. Кадровий напрямок передбачає обов’язкове включення в програми підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців державної виконавчої служби курсу етики державної служби і етику службово-ділових відносин. Високі моральні якості і бездоганна репутація повинні стати обов’язковою умовою при заміщенні посад у виконавчій службі і просування по службі. Потрібно передбачити конкретні заходи стягнення за етичні проступки, дії, які охоплювали б заходи адміністративного матеріального і морального порядку.
Підрозділ 2.4. «Відповідальність працівника державної виконавчої служби» присвячений аналізу підстав притягнення працівників виконавчої служби до юридичної відповідальності.
Дисертант зазначає, що працівники державної виконавчої служби, які вчинили злочин, цивільне або адміністративне правопорушення поза службою, підлягають відповідним заходам покарання в загально-правовому порядку. Разом з тим можна виділити правопорушення, безпосередньо пов’язані з невиконанням або неналежним виконанням працівником виконавчої служби обов’язків, які входять до його адміністративно-правового статусу. Правопорушення державних службовців, особливо працівників виконавчої служби, характеризуються підвищеною небезпекою, оскільки зачіпають безпосередньо інтереси держави, права та свободи громадян, а отже мають супроводжуватися підвищеною юридичною відповідальністю. До працівника виконавчої служби можуть бути застосовані всі традиційні види відповідальності, в залежності від підстав, тобто скоєного правопорушення.
Однак, дисертант аналізує лише адміністративну та дисциплінарну відповідальність, оскільки інші види відповідальності виходять за межі дослідження так як їх регулювання відбувається в межах інших галузей права.
Дисертант підкреслює, що особи державної виконавчої служби та інші особи, згідно з чинним законодавством, притягуються до відповідальності за адміністративні правопорушення відповідно до дисциплінарних статутів. У разі вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних із корупцією, несуть відповідальність, передбачену Законом України «Про боротьбу з корупцією». Автор вказує на ознаки адміністративного правопорушення, а також визначає склад адміністративного проступку, що передбачений даним законом. В усіх випадках застосування до працівника виконавчої служби адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень пов’язаних з корупцією, можливе тільки за умови, коли вчинене діяння не містить складу злочину. Мета адміністративно-правового регулювання за порушення основної маси своїх обов’язків у тому, що працівник державної виконавчої служби підлягає дисциплінарній відповідальності.
На думку дисертанта, у разі притягнення працівника виконавчої служби до дисциплінарної відповідальності повинна застосовуватися норма ст. 14 Закону України «Про державну службу» з урахуванням відсутності рангу державного службовця. У протилежному випадку працівники державної виконавчої служби мають визнавати покарання без законних підстав.
Розділ 3. «Юридичні гарантії забезпечення реалізації правового статусу працівників державної виконавчої служби» складається з двох підрозділів у яких мова йде про гарантії проходження служби та про соціально-правовий захист працівників органів виконавчої служби.
Підрозділ 3.1. «Гарантії проходження служби працівниками державної виконавчої служби» присвячений аналізу юридичних гарантій.
Дисертант зазначає, що гарантії працівника виконавчої служби потрібні не самі по собі, а для більш повного перетворення в життя їх посадових прав і обов’язків. Звідси їхній характер, система та види повинні якомога повніше відповідати повним формам реалізації цих прав та здійснення обов’язків. Тому поняття гарантії проходження державної служби працівниками виконавчої служби слід визначити як нормативно закріплені умови і засоби, що забезпечують у підрозділах реальні можливості щодо реалізації наданих їм службових прав та здійснення посадових обов’язків.
Дисертант звертає увагу, що дієвість будь-якої гарантії значно збільшиться, якщо вона діє в комплексі з іншими гарантіями. З практичної точки зору це означає наступне: при аналізі процесу реалізації прав і обов’язків працівників виконавчої служби необхідно з максимально можливою повнотою врахувати кожного з різновидів гарантій і пам’ятати, що в реальному житті вони діють системно, підкріплюючи і взаємно посилюючи один одного. Юридичні гарантії службових прав і обов’язків працівників державної виконавчої служби багаточисельні і різноманітні. Але їх об’єднує одна характерна, загальна властивість: всі вони мають бути виражені та закріплені в нормативно-правових актах, серед яких після Конституції України, важливе місце посідають Закон України «Про державну службу», та Закон України «Про державну виконавчу службу».
Підрозділ 3.2. «Соціально-правовий захист працівників органів державної виконавчої служби» присвячений аналізу заходів соціальної захищеності.
Дисертант аналізує правову основу регламентації соціально-правового захисту працівників виконавчої служби – Закон України «Про державну виконавчу службу». Законодавчо визначено і розгалужено система захисту працівників державної виконавчої служби, на думку нормотворця, повинна надійно гарантувати реалізацію елементів правового статусу. Однак, практика застосування цих норм свідчить про інше. Діяльність підрозділів виконавчої служби по втіленню в життя законодавчих настанов, що гарантують соціальне забезпечення працівника виконавчої служби на пенсії, багатоаспектна, а правові і організаційні механізми їх реалізації на місцях надто різнорідні. В деяких регіонах надані гарантії та пільги реалізуються в повному обсязі, в інших – поки що не знайдені ефективні підходи до кожного аспекту проблеми, а в третіх – ще мало виявляється ділової ініціативи, творчості, бажання й настійливості у вирішенні зазначених питань. Найбільш актуальними для співробітників і керівників органів державної виконавчої служби залишаються питання забезпечення складу сімей житловою площею.
Дисертант зазначає, що сьогодні у галузі соціальної роботи в підрозділах виконавчої служби складне завдання – посилити роботу щодо розробки і впровадження в життя різноаспектних заходів соціально-правового захисту державних службовців цих органів, нейтралізувати дію руйнівних сил соціальної напруги у суспільстві, сконцентрувати і максимально підтримувати моральні і матеріальні зусилля соціально активних груп трудових колективів відповідних підрозділів у вирішенні цих завдань.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження виявлені недосконалості поточного законодавства у частині правового забезпечення реалізації обов’язків працівників державної виконавчої служби, які пов’язані з виконанням рішень судів. На основі вивчення реального стану забезпечення регулювання адміністративно-правового статусу працівників державної виконавчої служби України та позитивного світового досвіду правового забезпечення виконавчого провадження запропоновано авторське бачення окремих визначень, та запропоновані зміни і доповнення до діючого законодавства, що як вважає дисертант, дозволить більш ефективніше регулюватиме правовий статус державного виконавця шляхом впровадження:
1. Правового статусу працівника державної виконавчої служби як правової категорієї, що визначає його місце в системі суспільного розподілу праці, вказує межі діяльності працівника щодо інших суб’єктів правовідносин, врегульованих Законом України «Про державну виконавчу службу» та іншими адміністративно-правовими нормами.
Зазначена правова інституція належить до спеціальних правових статусів особи, з регламентацією яких законодавець пов’язує покладання на особу спеціальних повноважень. Діючі норми, правові приписи, що закріплюють адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби, у процесі їх реалізації обмежують правоздатність громадян відповідно до рішень судів.
2. Одного з різновидів правового статусу державного службовця – адміністративно-правовий статус працівника виконавчої служби, що характеризується додатковими специфічними ознаками, такими як:
- державний виконавець – працівник єдиного органу в Україні, на якого покладається примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) у разі невиконання їх боржниками у добровільному порядку;
- розмежування повноважень державного виконавця здійснюється в залежності від суми боргу;
- в разі стягнення боргу, державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених законодавством.
3. Адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби – системне явище, що входить до систем більш високого рівня, до яких належать і правовідносини. Його статус характеризує структуру правовідносин, де обов’язки і права утворюють правові зв’язки між сторонами правовідносин.
4. Повноваження, що входять до адміністративно-правового статусу працівника державної виконавчої служби, доцільно класифікувати:
– за тривалістю виконання службових обов’язків щодо повноважень, якими працівник державної виконавчої служби володіє постійно, згідно із Законом України «Про державну виконавчу службу»;
– за метою їх реалізації: пов’язані з попередженням, виконання рішень;
– за характером (спрямованістю) дій, яких необхідно вжити для реалізації відповідних прав та обов’язків працівника виконавчої служби: обов’язки, для реалізації яких необхідно утримуватись від вчинення певних дій; повноваження, для реалізації яких треба вживати певних активних дій.
5. Елементи правового інституту державної служби в підрозділах державної виконавчої служби мають комплексний характер і охоплюють правові норми різних галузей національного права, які встановлюють: порядок формування службово-трудових відносин; посади, котрі займають працівники державної виконавчої служби, здійснюючи від імені держави виконання рішень судів; правовий статус державної виконавчої служби та її працівників; умови проходження ними служби; підстави та порядок припинення службово-трудових відносин та соціально-правовий захист працівників. Права персоналу виконавчої служби – складове поняття, яке охоплює декілька рівнів: права державного службовця України та права працівника державної виконавчої служби. Обсяг, змістовність права останніх збільшується і ускладнюється. Державний службовець органів виконавчої служби поряд з загальними правами державного службовця України має специфічні посадові права, необхідні для безпосереднього виконання службових обов’язків.
6. Зважаючи на функціональну спрямованість змісту прав державних службовців органів державної виконавчої служби є сенс поділити їх на службові і особисті. Службові права пов’язані з виконанням посадових обов’язків. Їх іще доцільно називати повноваженнями. Існують загальнослужбові і посадові повноваження. До загальнослужбових відносяться повноваження, якими повинен володіти кожен державний виконавець України. Загальні права і обов’язки державних виконавців у виконавчому провадженні визначені статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження». Державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому законом та передбачені Інструкцією «Про проведення виконавчих дій» права і обов’язки в точній відповідності до закону, не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, роз’яснювати особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій. Значна різноманітність посадових повноважень зумовлена чималою кількістю посад в органах виконавчої служби та їх підрозділах. особисті права покликані забезпечувати ефективну діяльність службовця, його зацікавленість в отриманні премій, у кар’єрному зростанні в державній виконавчій службі.
7. Права державних службовців доцільно розмежувати наступним чином: права, надані державному службовцю при вступі на службу; загальногромадські права; службові права, що поділяються на загальнослужбові і посадові; особисті права, пов’язані з кар’єрою державного службовця, з реалізацією прав на матеріальне забезпечення, відпочинок, пільги, соціально-правовий захист.
8. Під державними правообмеженнями, пов’язаними з державною службою в підрозділах державної виконавчої служби, необхідно розуміти визначені загальними і спеціальними нормативно-правовими актами умови, котрі ставлять працівника виконавчої служби в певні юридичні межі, вихід за які тягне застосування того чи іншого різновиду юридичної відповідальності.
9. Ст. 12 Закону України “Про державну службу” за назвою “Обмеження, пов’язані з прийняттям на службу в державні органи та їх апарати” вимагає удосконалення, а саме: заміни даної назви на “Обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу”, доповнення переліку обмежень як таке – “раніше притягувалися до відповідальності за корупційне діяння”; замінити оціночне поняття “мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади” на “мають непогашену судимість за навмисний злочин” (про обов’язкове проведення перевірки даних відомостей).
10. Пропонується доповнити ст.16 Закону України “Про державну службу” наступними правообмеженнями: «заборона займатися державним службовцям іншою оплачуваною діяльністю, окрім педагогічної, наукової та іншої творчої діяльності; заборона використовувати у неслужбових цілях засоби матеріально-технічного, фінансового та інформаційного забезпечення, інше державне майно і службову інформацію».
11. Поняття юридичної відповідальності державних службовців органів державної виконавчої служби визначено як нормативно передбачені державно-владні заходи примусового характеру, що настають у якості реакції уповноважених державою органів на вчинення посадовою особою правопорушення, пов’язаного з примусовим виконанням службово-трудових обов’язків. У зв’язку з тим, що мають місце масові невиконання рішень суду у визначений термін необхідні діючі заходи щодо відповідальності працівників державної виконавчої служби, які посилять відповідальність за неналежне виконання службових обов’язків.
12. Підставою притягнення працівника державної виконавчої служби до відповідальності за порушення положень адміністративно-правового статусу є службове правопорушення, яке може визнаватися злочином, адміністративним, дисциплінарним проступком, в залежності від та характеру суспільної небезпеки. В чинному законодавстві необхідно закріпити норму щодо неможливості притягнення працівника державної виконавчої служби одночасно до кількох із зазначених видів відповідальності. Це має бути досягнуто шляхом встановлення можливості притягнення працівника державної виконавчої служби до дисциплінарної відповідальності за службове правопорушення тільки якщо ці правопорушення за своїм характерам не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства адміністративної або кримінальної відповідальності (як більш суворих видів юридичної відповідальності), тому що реалізація юридичної відповідальності працівників державної виконавчої служби – це міра державного примусу, тобто заходу, застосованого за одностороннім рішенням державного органу або посадовою особою.
13. З метою удосконалення нормативного забезпечення реалізації юридичної відповідальності працівників державної виконавчої служби за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов’язків доцільно внести наступні зміни та доповнення: а) ст.14 Закону України “Про державну службу” доповнити нормою, яка б регулювала порядок відсторонення державного службовця, що вчинив протиправне діяння, від виконання своїх посадових обов’язків до вирішення питання про його відповідальність; б) ст.38 Закону України “Про державну службу” доповнити нормою, яка б встановлювала, що працівники державної виконавчої служби також підлягають дисциплінарній відповідальності, або заходам іншого правового впливу; в) статтю 14 “Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців” Закону України “Про державну службу” перенести з розділу ІІІ “Правовий статус державних службовців державних органів та їх апарату” до розділу VІІІ за назвою “Відповідальність за порушення законодавства про державну службу”; г) Закон України “Про державну виконавчу службу” передбачає, що державні службовці за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов’язків підлягають кримінальній, адміністративній, дисциплінарній та цивільно-правовій відповідальності, реалізація яких відбувається відповідно до законодавства України. У зв’язку із зазначеним, Закон України “Про державну службу” доповнити нормою, що врегулює порядок оскарження працівниками державної виконавчої служби дій відповідних посадових осіб, згідно з якими вони були притягнуті до того чи іншого виду юридичної відповідальності.
14. У Законі України “Про державну виконавчу службу” передбачити статтю з назвою “Гарантії прав працівника державної виконавчої служби”, де, окрім наведених загальних гарантій для державного службовця, вказати також спеціальні гарантії, які стосуються лише працівників державної виконавчої служби як працівників правоохоронних органів. Законодавчо виначити наступне: а) надання працівнику державної виконавчої служби приміщень для роботи та проживання, зброї, службового транспорту або грошової компенсації за транспортні витрати; б) витрати, пов’язані із службовими відрядженнями, а також компенсації, пов’язаної із затратами при виконанні виконавчого провадження (транспортування, складське зберігання тощо).
15. Поняття виконання службових обов’язків працівниками органів державної виконавчої служби визначити як нормативно закріплені умови і засоби, що забезпечують їм реальні можливості щодо реалізації наданих службових прав при здійсненні посадових обов’язків з виконання рішень судів.
16. Соціально-правовий захист працівника державної виконавчої служби є системою наданих та контрольованих державою економічних, соціальних, організаційно-правових, психологічних, педагогічних, моральних заходів і гарантій, що забезпечують учасникам суспільних відносин реалізацію та здійснення їх природних прав, свобод і законних інтересів, які потребують відповідного фінансового забезпечення, тому що соціально-правовий захист державних службовців України – це забезпечення державою можливості успішного примусового виконання службових обовязків, задоволення потреб та інтересів певної категорії осіб, що є гарантом ефективного виконання передбачених посадових обов’язків.
Законом України «Про державну виконавчу службу» гарантовано захист здоров’я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців та членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій та беручи до уваги функції та повноваження державного виконавця окремо і державної виконавчої служби у цілому, а також з метою посилення правових норм визначення статусу цієї служби як органу примусового виконання рішень, доцільно віднести державну виконавчу службу України до системи правоохоронних органів, що в свою чергу підвищить правовий статус працівника державної виконавчої служби у державі і ефективність діяльності державної виконавчої служби в цілому, та забезпечить гарантії захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб у процесі виконавчого провадження при виконанні рішень судів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Крупнова Л.В. Соціально-правовий захист працівників органів державної виконавчої служби // Науковий вісник Національної академії ДПС України - № 5 ( 32), 2005. - С. 130-137.
2. Крупнова Л.В. Правове регулювання юридичної відповідальності працівників державної виконавчої служби // Право України. – 2005. - № 6. - С. 75-79.
3. Крупнова Л.В. Службовий етикет та юридичні гарантії діяльності державного виконавця // Збірник наукових праць « Держава і право » Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України – Вип. 32. - Київ. - 2007. - С. 216-221.
4. Крупнова Л.В. Правовий статус державного виконавця державної виконавчої служби України // Збірник наукових праць «Держава і право» Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України – Вип. 30. - Київ. - 2007. - С. 337-343.

АНОТАЦІЯ
Крупнова Л.В. Адміністративно-правовий статус працівника державної виконавчої служби України. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07- адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет державної податкової служби України. – Ірпінь, 2008.
У роботі розкрито місце суб’єкта виконавчого провадження, а саме працівника виконавчої служби, в системі юридичного процесу та його складової в реалізації правоохоронної функції держави. Детально досліджено адміністративно-правові відносини, що виникають між органами і посадовими особами Державної виконавчої служби та іншими суб’єктами виконавчого провадження з приводу примусової реалізації виконавчих документів, а також організацію структури органів, які вчиняють виконавче провадження. Визначено повноваження органів Державної виконавчої служби щодо застосування адміністративно-примусових заходів у сфері виконавчого провадження, а також адміністративний та судовий порядок оскаржень рішень.
У дисертації досліджується подальший розвиток визначення і характеристики адміністративно-правового статусу працівника виконавчої служби України як важливої соціальної та правової категорії; особливості формування системи елементів адміністративно-правового статусу працівника виконавчої служби з визначенням таких його складових: права, обов’язки, юридична відповідальність; вперше сформульовано ряд конкретних пропозицій щодо внесення змін та доповнень до деяких чинних нормативно-правових актів України.
Аналізуючи проведене дослідження, робляться конкретні висновки та рекомендації, спрямовані на вдосконалення організаційно-правових засад діяльності суб’єктів виконавчого провадження.
Ключові слова: працівник державної виконавчої служби, адміністративно-правовий статус, права, обов’язки, юридична відповідальність, посадова особа, притягнення до відповідальності.

АННОТАЦИЯ
Крупнова Л.В. Административно-правовой статус работника государственной исполнительной службы Украины. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07- административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет государственной налоговой службы Украины. – Ирпень, 2008.
В диссертации исследуются дальнейшее развитие определения и характеристики административно-правового статуса работника исполнительной службы в Украине как важной социальной и правовой категории; особенности формирования системы элементов административно-правового статуса работника исполнительной службы с определением таких его составляющих: права, обязанности, юридическая ответственность; впервые сформулирован ряд конкретных предложений относительно внесения изменений и дополнений в некоторые действующие нормативно-правовые акты Украины.
Исполнительная служба является разновидностью государственной службы Украины. Работники исполнительной службы выполняют задачи государства, направленные на обеспечение личной безопасности граждан, - предоставляют помощь гражданам и юридическим лицам в осуществлении их законных прав и интересов и т.п. С целью обеспечения успешного выполнения этих задач необходимы не только лучшие формы и методы деятельности исполнительной службы, но и качественный подход к определению административно-правового статуса работника исполнительной службы.
Реализация административно-правового статуса работника исполнительной службы дает возможность укрепить законность, правовую культуру работника исполнительной службы за счет усовершенствования подходов к организации деятельности работника исполнительной службы, в том числе во взаимодействии с гражданами, укреплять государственную и служебную дисциплину, усиливать контроль и ответственность за ненадлежащее выполнение служебных обязанностей, в частности, за бездеятельность, промедление в принятии и выполнении решений.
При таких условиях возникает потребность в исследовании сущности, особенностей и структуры административно-правового статуса работника исполнительной службы, характеристике каждой с его составных, их взаимосвязи и разработке на этой основе предложений и рекомендаций относительно усовершенствования правового регулирования отношений работника исполнительной службы с другими субъектами управленческой деятельности. Тем не менее проблемы административно-правового статуса работника исполнительной службы специально не изучались, в существующих научных работах эти вопросы исследовались фрагментарно или в рамках более широкой административно-правовой проблематики, без комплексного подхода.
Ключевые слова: работник государственной исполнительной службы, административно-правовой статус, права, обязанности, юридическая ответственность, должностное лицо, привлечение к ответственности.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking