Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

 

Пальчук Петро Миколайович
ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
   

Спеціальність: 12.00.07 –
адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі комерційного права факультету економіки, менеджменту і права Київського національного торговельно-економічного університету.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент,
Красіліч Наталія Дмитрівна,
Міжнародний центр космічного права
при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького
Національної академії наук України,
старший науковий співробітник;

Офіційні опоненти – доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений юрист України
Мироненко Наталія Михайлівна,
начальник управління правової експертизи
Академії правових наук України;

кандидат юридичних наук
Старцев Олександр Валентинович,
головний редактор видавництва “Істина”

 

 

Захист відбудеться “25” квітня 2008 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано 22 березня 2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одним із методів адміністративно-правового регулювання торговельної діяльності є ліцензування, що поряд з патентуванням, реєстрацією, сертифікацією упорядковує цю сферу діяльності. Публічно-правове обмеження ініціативи учасників торговельних відносин здійснюється з метою охорони прав та інтересів держави, самих учасників господарювання та фізичних осіб – споживачів, воно виникло одночасно зі становленням ринкових відносин і продовжує розвиватися та вдосконалюватися. Ліцензування не обмежує права фізичних та юридичних осіб на здійснення підприємницької діяльності, що гарантовано Конституцією України, а встановлює додаткові вимоги, які учасники торговельних відносин мають виконувати з метою захисту публічних інтересів держави, суспільства та приватних інтересів громадян. Необхідність державного управлінського впливу на сферу торговельної діяльності пояснюється підвищеними вимогами до суб’єктів господарювання, особливістю відчуження певних видів товарів, неконтрольований обіг яких може становити потенційну небезпеку для держави в цілому, публічного порядку, життя та здоров’я громадян, а також тими завданнями і функціями, що покладаються на органи державної влади щодо контролю за обігом певних товарів. Поряд з цим практика ліцензування торговельної діяльності в Україні має певні недоліки, а саме: в окремих випадках ліцензування використовується не для оптимізації регулювання торговельної діяльності, а задля прямого управлінського впливу на торговельну діяльність та поведінку її суб’єктів.
Отже, з огляду на відсутність належного наукового аналізу та неповноту дослідження проблем ліцензування торговельної діяльності слід зробити висновок про необхідність наукового дослідження в цій сфері, його теоретичну і практичну значимість.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження тісно пов'язаний з адміністративною реформою в Україні, метою якої є вдосконалення системи і структури державних органів, приведення їх у відповідність до сучасних умов та вимог, а також з реформуванням механізмів адміністративно-правового регулювання торговельної діяльності. Дисертаційне дослідження є складовою наукових досліджень Міністерства науки і освіти України на 2000–2004 рр., зокрема тісно пов’язане з темами, передбаченими планом наукових досліджень Київського національного торговельно-економічного університету, кафедри комерційного права, та є складовою науково-дослідної теми № 10/1 “Актуальні проблеми комерційного права”, затвердженої Вченою радою КНТЕУ від 2.02.2001 р., протокол № 2. Напрям дослідження відповідає: Концепції Адміністративної реформи в Україні, що затверджена Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98, Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 24.04.1998 р. № 367/98, Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 р. № 1449.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розроблення теоретико-правових засад ліцензування торговельної діяльності в Україні, а також формування пропозицій щодо вдосконалення існуючого механізму ліцензування та усунення правових і організаційних недоліків при здійсненні ліцензування торговельної діяльності.
Для реалізації зазначеної мети завданням дисертаційного дослідження є: дослідження сутності ліцензування певних видів господарської діяльності, зокрема в торговельній сфері; визначення поняття ліцензії на право здійснення торговельної діяльності та її ознак; формування пропозицій щодо уточнення принципів ліцензування торговельної діяльності в контексті ліцензування господарської діяльності в цілому; визначення сутності торговельної діяльності як об’єкта ліцензування; дослідження становлення і розвитку інституту ліцензування торговельної діяльності в Україні; аналіз повноважень органів державної влади щодо ліцензування торговельної діяльності; висвітлення порядку видачі ліцензій та формування шляхів його удосконалення; визначення правової природи плати за видачу ліцензій; аналіз практики діяльності органів ліцензування у сфері ліцензування торговельної діяльності, виявлення недоліків та визначення шляхів і способів їх усунення; аналіз системи адміністративних санкцій, які можуть накладатися в разі порушення норм щодо обігу товарів, на операції з якими необхідна ліцензія; розроблення пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання ліцензійних процедур при здійсненні торговельної діяльності.
Об'єктом дослідження є адміністративно-правові відносини, що виникають в процесі ліцензування торговельної діяльності за її видами в Україні.
Предметом дослідження є законодавство України та інших країн, практика його застосування щодо ліцензування торговельної діяльності, наукові розробки в цій галузі.
Методи дослідження обрано виходячи з поставленої у роботі мети та завдань, з урахуванням її об’єкта і предмета. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять методи наукового дослідження та пізнання соціальних явищ в їх історичному розвитку, взаємозв’язку та взаємозумовленості. Ними стали історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-логічний, аналітичний, системний, структурно-функціональний та інші методи. Так, історико-правовий та порівняльно-правовий методи використовувалися при дослідженні процесів формування і розвитку ліцензування торговельної діяльності та законодавства України про ліцензування. Аналітичний, системний та структурно-функціональний методи застосовувалися для дослідження проблем державного управління у сфері ліцензування торговельної діяльності. При здійсненні аналізу відповідних положень праць учених-юристів з адміністративного права, конституційного права, загальної теорії держави і права, теорії управління, наукових праць з окремих питань екологічного та цивільного права, економіки використано системно-структурний метод та метод синтезу. Для розроблення пропозицій щодо удосконалення законодавства про ліцензування торговельної діяльності та вдосконалення державного управління та державного контролю в цій сфері використані методи моделювання та прогнозування.
Емпіричну базу дослідження становили статистичні, аналітичні й інформаційні матеріали Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, інших державних органів щодо динаміки розвитку господарської діяльності в Україні, методів адміністративно-правового впливу на торговельну діяльність, судова практика та практика державних органів з питань ліцензування торговельної діяльності.
Сформульовані теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських та зарубіжних вчених В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, С.С. Вітвіцького, І.П. Голосніченка, О.Т. Зими, Р.А. Калюжного, Л.В. Коваля, І.Б. Коліушка, В.К. Колпакова, О.Л. Копиленка, Т.М. Кравцової, Н.Д. Красіліч, Ю.І. Крегула, А.С. Ластовецького, Д.М. Лук’янця, В.М. Марчука, Н.М. Мироненко, Л.В. Ніколаєвої, О.М. Олейник, І.Д. Пастуха, І.Л. Радика, Н.О. Саніахметової, В.М. Селіванова, А.О. Селіванова, О.В. Старцева, С.І. Третьякова, Н.В. Хорощак, П.М. Чистякова, А.О. Шеваріхіна, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи, А.І. Шпомер та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є науковим дослідженням проблем ліцензування торговельної діяльності в Україні, в якому здійснено комплексний аналіз чинного законодавства, практики його застосування, зокрема заходів адміністративної відповідальності за порушення в цій сфері. У процесі проведення дослідження сформовано й обґрунтовано такі положення:
1. Визначено, що торговельною діяльністю як об’єктом ліцензування є діяльність, яка здійснюється юридичними та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності (в тому числі виробниками), пов’язана з укладенням договорів, які передбачають перехід права власності на товари, обіг яких підлягає додатковому контролю, а також пов’язані із цим посередницькі послуги як на оплатній, так і безоплатній основі, якщо інше не передбачено законами України.
2. Дисертантом уточнено поняття ліцензування торговельної діяльності як системи заходів контролю, що здійснюються уповноваженими органами державної влади за діяльністю ліцензіатів, які мають виконувати спеціальні вимоги, що закріплюються в ліцензійних умовах певного виду та за порушення яких суб’єкти торговельної діяльності притягуються до адміністративної відповідальності.
3. Обґрунтовано доцільність видачі ліцензій за заявницьким принципом та запропоновано диференційований підхід до порядку їх видачі. Зокрема, у сфері роздрібної торгівлі пропонується передбачити реєстраційний порядок отримання ліцензії, що дозволить суб’єктам торговельної діяльності найбільш повно реалізувати свої можливості.
4. Обґрунтовано необхідність впровадження негативного ліцензування, що передбачає отримання заявником ліцензії в разі відсутності відмови органу ліцензування у видачі ліцензії протягом встановленого законом строку.
5. Доведено, що плата за видачу ліцензії, а також будь-які інші платежі, внесення яких є обов’язковим у зв’язку з отриманням ліцензії, не можуть виконувати фіскальну (податкову) функцію. Обґрунтовано тезу, що правова природа плати за видачу ліцензій є адміністративно-правовою та її слід розглядати як плату за надання адміністративних послуг.
6. Запропоновано класифікацію адміністративно-правових санкцій, які можуть застосовуватися до осіб, які порушують законодавство у сфері ліцензування торговельної діяльності.
7. Обґрунтовано необхідність розмежування понять анулювання ліцензії та визнання ліцензії недійсною. Анулювання ліцензії пропонується розглядати як санкцію за вчинення адміністративного правопорушення. Визнання ліцензії недійсною – це втрата ліцензією як документом юридичної сили, що має наслідком неможливість здійснення ліцензіатом господарської діяльності на підставі рішення органу ліцензування, яке приймається за заявою ліцензіата, або вимог закону про ліцензування. Визнання ліцензії недійсною, на думку автора, не може розглядатися як захід юридичного примусу.
8. Визначено, що фінансові санкції у вигляді штрафу за своєю природою є адміністративно-правовими, тотожними адміністративному штрафу. При цьому фінансові санкції застосовуватися в порядку адміністративного провадження органами та їх посадовими особами, що здійснюють владно-розпорядчі функції. Метою застосування фінансових санкцій є покарання правопорушника, що властиве для адміністративно-правових відносин.
Практичне значення результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження можуть бути використані:
– у законодавчій та нормотворчій діяльності – з метою вдосконалення законодавства щодо ліцензування торговельної діяльності;
– у науково-дослідницькій сфері – для підготовки узагальнених праць щодо адміністративно-правового регулювання господарської діяльності за її видами та з питань організації державного управління у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності;
– у навчальному процесі – при викладанні навчальних курсів “Адміністративне право”, “Підприємницьке право”, а також підготовці до друку навчальної та навчально-методичної літератури.
Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційного дослідження отримані автором особисто шляхом комплексного аналізу наукових джерел, нормативно-правових актів та судової практики з питань ліцензування торговельної діяльності. Сформульовано ряд пропозицій щодо змін і доповнень до чинного законодавства, що регулює відносини ліцензування. На основі проведеного дослідження розроблено і викладається ряд тем курсу “Підприємницьке право” для студентів спеціальності “Правознавство”.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету та доповідалися на науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Державне регулювання торгівлі у ринкових умовах” (24–26 жовтня 2001 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції “Торговля в экономической системе: теория и практика” (7–8 травня 2002 р., м. Мінськ); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні: шлях європейської інтеграції” (14–15 лютого 2003 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (15–16 квітня 2004 р., м. Київ); Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (23–24 квітня 2004 р., м. Київ); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (5–6 листопада 2004 р., м. Хмельницький); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні” (17–19 травня 2005 р., м. Ялта); Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (18 травня 2005 р., м. Київ); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні” (17–19 травня 2006 р., м. Ялта).
Результати дисертаційного дослідження були використані при підготовці Робочої програми з курсу “Підприємницьке право” для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” напрямів підготовки 0501 “Економіка та підприємництво”, 0502 “Менеджмент”, Програми та робочої програми з курсу “Підприємницьке право” для слухачів освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” спеціальності 8.000013 “Бізнес-адміністрування”.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у п’ятнадцяти публікаціях, п’ять з яких надруковані у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура дисертації і послідовність викладення матеріалу зумовлені логікою дослідження проблеми, поставленою метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел ( 382 найменувань). Загальний обсяг роботи – 224 сторінки, з них 181 сторінка – основний зміст роботи.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета, основні завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, методологічні основи дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, вказуються положення, що становлять наукову новизну, наукове та практичне значення дисертаційної роботи, наводяться відомості щодо публікації результатів дослідження, структури та обсягу роботи.
Розділ перший “Теоретико-правові засади ліцензування торговельної діяльності в Україні” складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджується правова природа й основні категорії ліцензування, сутність торговельної діяльності як об’єкта ліцензування, тенденції розвитку законодавства щодо ліцензування торговельної діяльності.
У підрозділі 1.1. “Ліцензування як метод регулювання господарської діяльності” автор доходить висновку, що відносини ліцензування виникають у межах адміністративно-правових відносин між ліцензіатом (заявником) і органом державної влади, який видав ліцензію, на всіх стадіях процедури ліцензування та урегульовуються нормами саме адміністративного права.
Ліцензування розглядається як здійснення торговельної діяльності ліцензіатами в особливому правовому режимі, коли вони мають виконувати спеціальні (додаткові) вимоги, закріплені Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (далі – Закон про ліцензування) та іншими нормативно-правовими актами, а діяльність державних органів спрямована на здійснення контролю за торговельною діяльністю, яка підлягає ліцензуванню.
Розглядаючи критерії визначення виду господарської діяльності, що має підлягати ліцензуванню, наголошується, що в деяких випадках соціально-економічна обумовленість ліцензування окремих видів господарської діяльності перебуває поза межами праворозуміння, тому її важко правильно оцінити. Обґрунтовується положення, що недоцільно відносити до критеріїв ліцензування господарської діяльності методичну неможливість регулювання певного виду діяльності іншими заходами впливу, крім ліцензування, виходячи з того, що це надасть певним державним органам можливість вимагати отримання ліцензії на провадження господарської діяльності в випадках, які не передбачені законодавством. Також не можуть підлягати ліцензуванню окремі види діяльності, які є надприбутковими (як основний критерій), оскільки контроль у цих сферах має здійснюватися за допомогою інших методів державного регулювання торговельної діяльності. Вважаємо, що критеріями ліцензування торговельної діяльності мають бути: захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян; захист навколишнього природного середовища; забезпечення безпеки держави і, крім того, в кожному випадку потрібно визначити (шляхом проведення економіко-правової експертизи) необхідність запровадження ліцензування.
Автор визначає, що поняття ліцензії та її сутність по різному трактується як науковцями, так і законодавством України. Поняття “ліцензія” в законодавстві застосовується в кількох значеннях: по-перше, як дозвіл уповноваженого державного органу на здійснення певного виду господарської діяльності; по-друге, як інструмент регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності; по-третє, як дозвіл на використання об’єктів у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища; по-четверте, як дозвіл патентовласника на використання винаходів, інших об’єктів права інтелектуальної власності тощо. Підкреслюється, що змішування цих видів ліцензій, які є різними за своєю юридичною природою недопустимимо, а поняття “ліцензія” повинно мати законодавче закріплення тільки в одному розумінні, застосовуватися щодо одного кола дій (окремого виду діяльності) у сфері господарювання, що мають системний характер протягом встановленого строку дії ліцензії.
Пропонується визначити ліцензію як документ державного зразка, що має персоніфікований та дозвільний характер, видається органом державної влади та засвідчує право суб’єкта господарювання на здійснення вказаного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку систематично, на постійній основі за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензія на право здійснення торговельної діяльності повинна мати такі ознаки: надавати право на здійснення певного виду торговельної діяльності протягом зазначеного строку за умови виконання ліцензійних умов; підтверджувати відповідну кваліфікацію суб’єкта господарювання або його працівників; підтверджувати матеріально-технічні та економічні можливості суб’єкта господарювання, необхідні для здійснення операцій у певній сфері торговельної діяльності; визначати інші умови, які характерні для окремих видів торговельної діяльності, що підлягають ліцензуванню; при видачі ліцензії не повинні встановлюватися кількісні та інші обмеження щодо обігу товарів.
У підрозділі 1.2. “Принципи ліцензування певних видів господарської діяльності в Україні” розглядаються принципи права за якими здійснюється ліцензування торговельної діяльності і які мають відображати основні напрями публічно-правового регулювання ліцензування, виходячи з розуміння того, що ліцензування торговельної діяльності є складовою ліцензування господарської діяльності. Дисертант дійшов висновку, що принципами права щодо ліцензування певних видів господарської діяльності є: дотримання законності при здійсненні процедур ліцензування; захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України; встановлення єдиного переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню; гласність та відкритість процедур ліцензування; доцільність ліцензування певного виду господарської діяльності; неможливість використання ліцензування з метою обмеження конкуренції; ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру на здійснення господарської діяльності певного виду.
У разі, коли законодавством передбачені особливості ліцензування в окремих сферах торговельної діяльності, то норми відповідних законів концептуально мають відповідати запропонованим принципам, оскільки ліцензування як метод державного регулювання передбачає формування єдиної системи оцінки умов, змісту та результатів господарської діяльності.
Обґрунтовується положення, що запровадження спеціального режиму ліцензування торговельної діяльності не відповідає концептуальним засадам ліцензування. Вказується, що у будь-якому сегменті ринку мають існувати певні особливості правового регулювання ліцензування торговельної діяльності, проте недопустимим є створення двох правових режимів ліцензування – загального та спеціального, які матимуть різні засади правового регулювання.
У підрозділі 1.3. “Поняття та значення торговельної діяльності як об’єкта ліцензування” визначаються особливості торговельної діяльності як об’єкта ліцензування.
На основі аналізу поняття “торгівля”, яке закріплено у Законі про ліцензування, визначається, що ключовим моментом торговельної діяльності є перехід права власності на товари від одних суб’єктів до інших незалежно від його оплатності, оскільки з точки зору публічно-правового регулювання це не має значення. У разі відчуження товару, обіг якого підлягає ліцензуванню, торговці мають отримати ліцензію на право провадження торговельної діяльності незалежно від того, чи одержать вони кошти за відчужений товар, чи ні.
Поряд з терміном “торгівля” у науковій літературі та нормативно-правових актах вживається поняття “торговельна діяльність”, проте з юридичної точки зору вбачається необхідним застосування поняття “торговельна діяльність”. Наголошується, що поряд з поняттям “торговельна діяльність” застосовуються поняття “реалізація”, “поставка”, “діяльність, пов’язана з обігом” та інші, які охоплюються поняттям “торговельна діяльність”, але в кожному окремому випадку вказані терміни виражають особливості провадження торговельної діяльності окремого напряму, яка підлягає ліцензуванню.
Визначається, що до суб’єктів, діяльність яких підлягає ліцензуванню, необхідно зарахувати також осіб, які здійснюють посередницькі функції. Зокрема, виділяється три напрями діяльності посередників: види діяльності, що безпосередньо передбачають здійснення посередницьких операцій; види діяльності, у назві яких цих термінів немає, але здійснення яких відповідно до законодавства передбачає участь посередників; види діяльності, посередницькі операції при здійсненні яких можуть мати місце, але прямо законодавством не передбачені.
Торговельною діяльністю як об’єктом ліцензування визнається діяльність, яка здійснюється юридичними та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності (в тому числі виробниками), пов’язана з укладенням договорів, що передбачають перехід права власності на товари, обіг яких підлягає додатковому контролю, а також пов’язані із цим посередницькі послуги як на оплатній, так і безоплатній основі, якщо інше не передбачено законами України.
Підрозділ 1.4. “Становлення і тенденції розвитку законодавства щодо ліцензування торговельної діяльності в Україні” містить аналіз розвитку законодавства у сфері ліцензування торговельної діяльності. Автор робить висновок, що з моменту прийняття Закону України “Про підприємництво” і дотепер розвиток законодавства про ліцензування можна поділити на кілька етапів:
1) 1991–1997 рр. – законодавство про ліцензування формувалося хаотично, наявні численні протиріччя між окремими нормативно-правовими актами, необхідність для підприємців отримання різних документів дозвільного характеру, безсистемна зміна основних нормативних актів, що регламентують відносини ліцензування;
2) 1997 р. – жовтень 2000 р. – вносяться зміни до чинних на той час нормативних актів з метою удосконалення регламентації процедур ліцензування, приймаються підзаконні нормативні акти щодо обмеження тиску держави на ініціативу суб’єктів господарювання та акти, які визначають концептуальні засади розвитку системи ліцензування;
3) із моменту набуття чинності Законом про ліцензування (2000 р.) і дотепер – створення, в цілому, єдиної системи ліцензування господарської діяльності за її видами, а також внесення необхідних уточнень до відповідних нормативних актів.
На сучасному етапі розвитку законодавства щодо ліцензування торговельної діяльності спостерігається дві тенденції: уніфікованість законодавчого забезпечення процедур ліцензування, що виявляється у визначенні єдиних методологічних засад у спеціальному законі та узгоджені всіх вимог, які пред’являються до суб’єктів господарювання, та диференціація, що передбачає визначення особливостей ліцензування окремих видів діяльності у відповідних ліцензійних умовах. Подальший розвиток законодавства щодо ліцензування у сфері торговельної діяльності має відбуватися за кількома напрямами: по-перше, шляхом створення системи законодавства щодо ліцензування певних видів торговельної діяльності на єдиних концептуальних засадах; по-друге, усунення протиріч та уточнення окремих процедур; по-третє, внесення змін до законів відповідно до зміни умов господарювання; по-четверте, встановлення спеціальних вимог у законах щодо обігу окремих видів товарів, на операції з якими необхідна ліцензія.
Розділ другий “Правове регулювання адміністративних відносин у сфері ліцензування торговельної діяльності в Україні” містить чотири підрозділи, в яких розглядається компетенція державних органів – учасників відносин ліцензування та ліцензіатів, їх повноваження при здійсненні ліцензійного процесу, включаючи притягнення правопорушників у сфері ліцензування торговельної діяльності до адміністративної відповідальності.
У підрозділі 2.1. “Система державних органів та їх повноваження у сфері ліцензування торговельної діяльності в Україні” автор зосередив увагу на дослідженні системи державних органів у сфері ліцензування торговельної діяльності та їх компетенції.
До системи державних органів, які регулюють відносини ліцензування у сфері торговельної діяльності, належать: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі – Держпідприємництво України) та органи ліцензування. До учасників унормування процедур ліцензування слід також опосередковано віднести Президента України яким прийняті акти, що регламентують окремі аспекти діяльності учасників відносин ліцензування. Крім перерахованих вище, учасниками відносин правового регулювання торговельної діяльності є органи виконавчої влади або місцевого самоврядування, які здійснюють контроль за торговельною діяльністю, провадження якої можливе за наявності ліцензій, та які в разі виявлення порушень повідомляють органи ліцензування і притягують ліцензіатів до адміністративної відповідальності в межах власної компетенції. Таким чином, система органів державної влади є багаторівневою, де кожен з органів управління має, як правило, чітко визначені повноваження у сфері ліцензування, які в цілому є єдиним механізмом реалізації та захисту прав і законних інтересів учасників відносин ліцензування.
Особлива роль відводиться Держпідприємництву України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва та реалізує нормотворчі, координаційні, контрольні, регулятивні, інформаційні функції, а також функції прогнозування і моніторингу та забезпечує уніфікацію правового регулювання процедур ліцензування. Цей орган не лише формує систему відповідних правових норм, а також є безпосереднім учасником процедур ліцензування, здійснюючи, зокрема, контрольні повноваження щодо діяльності органів ліцензування та ліцензіатів.
Аналіз законодавства щодо правового статусу органів ліцензування дає можливість зробити висновок, що кожний з органів ліцензування є організаційно незалежним від іншого, здійснює повноваження в окремій сфері управлінської діяльності, як правило, галузевого спрямування, а процедури ліцензування в більшості випадків не є основними в діяльності відповідних державних органів, крім Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.
Крім органів ліцензування інші органи державної влади також є суб’єктами правовідносин ліцензування торговельної діяльності. Хоча вони не мають статусу органів ліцензування, проте мають повноваження контролювати окремі аспекти діяльності ліцензіатів, які охоплюються відповідними ліцензійними умовами.
Підрозділ 2.2. “Порядок прийняття рішень про видачу ліцензії на право здійснення торговельної діяльності в Україні” містить аналіз положень щодо порядку видачі ліцензій, що має три складові (етапи): подання документів до органу ліцензування; розгляд документів, необхідних відповідно до чинного законодавства для прийняття органами ліцензування певного рішення; прийняття рішення про видачу ліцензії та її видача або надання вмотивованої відповіді у разі відмови. Наголошується, що організація навчання та інші аналогічні заходи не є елементами процедур ліцензування і не можуть розглядатись як адміністративна діяльність органів державної влади.
Автор обґрунтовує положення, що заявник має довести свою спроможність виконати вимоги певних ліцензійних умов, а орган ліцензування здійснює лише перевірку наданих документів. При цьому відповідальність за їх відповідність чинному законодавству має нести заявник або орган, що видав документи суб’єкту господарювання на вимогу заявника, про що має бути зазначено в Законі про ліцензування.
Визначається, що в Україні існує дозвільний порядок видачі ліцензій, проте наголошується, що в теорії та практиці видачі ліцензій на право здійснення певних видів торговельної діяльності може існувати не лише дозвільний, а й реєстраційний порядок видачі ліцензій, позитивне та негативне ліцензування. В українському законодавстві порядок видачі ліцензій має дозвільний та позитивний характер. Доводиться, що з метою стимулювання розвитку торговельних відносин потрібно передбачити диференційований підхід до порядку видачі ліцензій. Зокрема, у сфері роздрібної торгівлі слід передбачити реєстраційний порядок отримання ліцензії на певні види торговельної діяльності. Водночас, запровадження негативного ліцензування у сфері торговельної діяльності стимулюватиме діяльність органів ліцензування. Під негативним ліцензуванням слід розуміти порядок видачі ліцензій, який передбачає, що коли протягом встановленого законодавством строку орган ліцензування не надає вмотивованої відмови, то вважається, що прийнято рішення про видачу ліцензії.
Обґрунтовується, що платіж за видачу ліцензії має адміністративно-правову (нефіскальну) природу, а також що у чинному законодавстві необхідно передбачити внесення плати за розгляд документів заявника та внесення плати за видачу ліцензії. Розмір відповідних сум не повинен перевищувати розмір фактичних послуг органів влади на провадження у справі щодо видачі ліцензій. Ці суми мають бути фіксованими, методологічно обґрунтованими, а їхній розмір повинен визначати Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.
У підрозділі 2.3. “Здійснення контролю за діяльністю ліцензіатів у сфері торговельної діяльності” розглядається порядок контролю діяльності ліцензіатів. Наголошується, що контроль у сфері ліцензування торговельної діяльності – це діяльність уповноважених державою органів, які в межах своїх повноважень перевіряють можливість заявника виконати вимоги, визначені в ліцензійних умовах певного виду, та здійснюють перевірку діяльності ліцензіатів щодо дотримання ліцензійних умов при провадженні операцій із товарами, обіг яких підлягає ліцензуванню. Під час контролю за торговельною діяльністю, що підлягає ліцензуванню, відповідні органи реалізують такі функції: інформаційну, аналітичну, превентивну, регулюючу, фіскальну, правоохоронну та відновлювальну.
У сфері ліцензування торговельної діяльності контролю залежно від часу проведення може бути попереднім, поточним (оперативним) і наступним. Так, за обсягом контролю та характером контрольних повноважень органів державної влади виділяють загальний і спеціальний контроль. При цьому, органи ліцензування у більшості випадків є органами загального контролю, оскільки поряд із функціями ліцензування виконують ряд інших повноважень відповідно до законодавства України. Контроль органів ліцензування та Держпідприємництва України характеризується: самостійним та активним характером діяльності органів ліцензування, спрямованої на попередження та виявлення можливих правопорушень у сфері ліцензування торговельної діяльності; відповідною правовою кваліфікацією фактичних дій ліцензіатів; прийняттям рішень про застосування заходів примусу до ліцензіатів у разі наявності передбачених законодавством підстав.
Контроль відповідних державних органів у сфері ліцензування слід поділити на контроль наявності ліцензій (який здійснюють органи державної податкової служби та Держпідприємництво України, Державна інспекція з виноробства та виноградарства в частині обігу виноробної продукції) і контроль дотримання ліцензійних умов, що здійснюється органами ліцензування та Держпідприємництвом України.
Визначається, що за кожним напрямом торговельної діяльності, яка підлягає ліцензуванню, органи ліцензування здійснюють перевірку практично всього ліцензованого напряму діяльності, включаючи навіть незначні елементи. Тому, ліцензіати в разі пред’явлення органами контролю вимог, що виходять за межі положень законодавства України, можуть не надавати відповідну інформацію або оскаржити дії контролюючих органів у встановленому порядку.
Недоліком урегулювання порядку здійснення планових і позапланових перевірок є недостатнє правове врегулювання статусу членів комісії, які здійснюють контроль діяльності ліцензіатів. Тому необхідно внести зміни до нормативно-правових актів щодо участі інших осіб (крім представників органів ліцензування) у проведенні перевірок ліцензіатів, зазначивши, що такі процесуальні дії можуть вчиняти лише представники органу ліцензування або Держпідприємництва України, а участь інших суб’єктів можлива при залученні як експертів або інших зацікавлених осіб, без наділення їх процесуальними правами щодо проведення перевірки або витребування певних відомостей.
У підрозділі 2.4. “Адміністративна відповідальність за порушення у сфері ліцензування торговельної діяльності” визначається, що суб’єктами адміністративної відповідальності за порушення законодавства щодо ліцензування торговельної діяльності є як фізичні, так і юридичні особи, які набули ліцензію (зобов’язані були набути ліцензію) на право провадження певного виду торговельної діяльності.
Наголошується, що чіткої системи адміністративних санкцій, які можуть застосовуватися до суб’єктів торговельної діяльності в разі порушення законодавства про ліцензування, не існує. До адміністративних стягнень, що можуть бути застосовані за порушення законодавства у сфері ліцензування торговельної діяльності, мають бути віднесені: попередження; зупинення дії ліцензії на визначений строк, необхідний для усунення порушення ліцензійних умов; штраф; арешт активів суб’єкта господарювання при здійсненні господарської діяльності без ліцензії; конфіскація предметів торгівлі та виручки; анулювання ліцензії; винесення рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання.
Вказується, що найпоширенішою санкцією є анулювання ліцензії. Проте, крім поняття “анулювання ліцензії”, в законодавстві використовується близьке за юридичними наслідками поняття “визнання ліцензії недійсною”. На погляд автора, під недійсністю ліцензії слід розуміти не позбавлення ліцензіата права на здійснення торговельної діяльності, а позбавлення юридичної сили самого документа – ліцензії. Зазначається, що ліцензія може бути визнана недійсною в разі: подання заяви ліцензіатом про визнання ліцензії недійсною; прийняття рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання; подання нотаріально засвідченої копії свідоцтва про смерть фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності; заяви ліцензіата про переоформлення ліцензії; заяви ліцензіата про видачу дубліката ліцензії.
Обґрунтовується положення про адміністративно-правову природу фінансових санкцій у вигляді штрафу, оскільки фінансові санкції накладаються у порядку адміністративного провадження органами державної влади та їх посадовими особами, які здійснюють владно-розпорядчі функції. Отже суми, які стягуються за порушення ліцензійних умов та здійснення торговельної діяльності без ліцензії, слід визначити як адміністративні штрафи, зокрема, які передбачені ГК України (адміністративно-господарський штраф), Законом про ліцензування (фінансові санкції у вигляді штрафів), КпАП України (адміністративні штрафи) та іншими законами України.
Підкреслюється, що за порушення законодавства у сфері ліцензування торговельної діяльності інші контролюючі органи можуть накладати штрафи. Таким чином, різні державні органи мають підстави, кожен окремо, притягувати правопорушника до адміністративної відповідальності, накладаючи штрафи. Крім анулювання ліцензії, уповноважені державою органи можуть виносити рішення про стягнення штрафів за правопорушення у сфері торговельної діяльності, яка підлягає ліцензуванню. Так, будь-яке порушення правил торгівлі є порушенням законодавства у сфері ліцензування, оскільки ліцензійні умови певного напряму торговельної діяльності зобов’язують виконувати вимоги нормативних актів, що встановлюють організаційні, технічні, майнові вимоги до суб’єктів торговельної діяльності.
Наголошується, що поряд із застосуванням адміністративних стягнень до суб’єктів господарювання чинне законодавство окремим суб’єктом відповідальності визначає працівників ліцензіата, тобто за порушення ліцензійних умов певного виду торговельної діяльності можуть притягуватися до адміністративної відповідальності як працівники ліцензіата, так і сам ліцензіат.
До порушників законодавства про ліцензування у сфері торговельної діяльності можуть бути застосовані різні адміністративні заходи адміністративної відповідальності, а саме: попередження, штраф, конфіскація предметів торгівлі та виручки, анулювання ліцензії; винесення рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання. При цьому до ліцензіатів можуть застосовуватися всі зазначені стягнення, до суб’єктів господарювання, що здійснюють торговельну діяльність без ліцензії – штраф, конфіскація предметів торгівлі та виручки, винесення рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання; на фізичних осіб – працівників ліцензіата можуть накладатися штрафні санкції; щодо фізичних осіб, що здійснюють торговельну діяльність без ліцензії можуть застосовуватися санкції у вигляді штрафу і конфіскації предметів торгівлі та виручки.
У висновках викладено основні теоретичні положення та практичні пропозиції, що сформульовані за результатами дисертаційного дослідження, зокрема:
1. Інститут ліцензування господарської діяльності слід розглядати як сукупність норм імперативного характеру, які визначають права та обов’язки органу ліцензування та суб’єкта господарювання на засадах субординації (підпорядкування) і органи, які виступають від імені держави, наділені функціями контролю за дотриманням ліцензійних умов у певній сфері та можуть притягати осіб, які порушують вимоги законодавства, до адміністративної відповідальності.
2. В Україні відсутня єдина концепція щодо механізму ліцензування як адміністративно-правового методу управління у сфері торговельної діяльності. Основним проявом відсутності єдності у підході до сфери застосування механізму ліцензування торговельної діяльності є застосування ліцензування з різною метою, до різного кола осіб, для здійснення як систематичної господарської діяльності, так і разових операцій. Крім цього, встановлення законами України спеціальних правил ліцензування для обігу окремих видів товарів дозволяє зробити висновок про наявність різних за суттю механізмів ліцензування.
3. За наслідками проведеного дослідження автором сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у досліджуваній сфері, основні з них такі:
- запропоновано закріпити в Законі про ліцензування положення, що ліцензування обігу спирту, алкогольної продукції та тютюнових виробів здійснюється відповідно до положень цього Закону;
- доцільно закріпити у ст. 11 Закону про ліцензування норму такого змісту: “Якщо протягом встановленого строку орган ліцензування не прийме рішення про відмову у видачі ліцензії на право здійснення торговельної діяльності, то рішення про видачу ліцензії є прийнятим”;
- запропоновано у ст. 15 Закону про ліцензування закріпити норму: “При подачі документів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, має подаватись документ, що підтверджує внесення плати за розгляд документів щодо видачі ліцензії на право провадження торговельної діяльності. У випадку надання вмотивованої відмови органом ліцензування у видачі ліцензії з вини заявника відповідна сума поверненню не підлягає. Після прийняття рішення про видачу ліцензії заявник має внести плату за видачу ліцензії у встановленому розмірі”;
- ст. 22 Закону про ліцензування потрібно доповнити положенням, що штрафи за провадження господарської діяльності без ліцензії суб’єктами господарювання не можуть бути меншими ніж 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а фізичними особами – меншими 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У випадку незаконного отримання доходу особи, які порушили вимоги щодо порядку провадження ліцензованого виду торговельної діяльності, сплачують штраф у двократному розмірі щодо незаконно отриманого прибутку з вилученням останнього в дохід держави;
- запропоновано закріпити в ст. 6 Закону про ліцензування норму: “Органи ліцензування накладають штрафи на ліцензіатів у разі виявлення порушення ліцензійних умов господарської діяльності певного виду”, оскільки на сьогодні ці повноваження за ними не закріплені.
Основний зміст дисертації викладено у публікаціях:
1. Пальчук П.М. Торговельна діяльність як об’єкт ліцензування // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 6. – С. 14-17.
2. Пальчук П.М. Проблеми визначення поняття “ліцензія” на здійснення господарської діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 83-86.
3. Пальчук П.М. Порядок видачі ліцензій на право здійснення торговельної діяльності // Зовнішня торгівля: право і економіка. – 2005. – № 2-3. – С. 74-79.
4. Пальчук П.М. Проблеми визначення принципів ліцензування господарської діяльності в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 31. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – С. 157-164.
5. Пальчук П.М. Правова природа плати за видачу ліцензії // Вісник прокуратури. – 2006. – № 7. – С. 88-92.
6. Пальчук П.М. Місце інституту ліцензування в правовій системі України // Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах: Матеріали міжнар. наук.-прак. конф. 24-26 жовтня 2001 р./ Відп. ред. А.А. Мазаракі – К.: Київський національний торговельний університет, 2001. – С. 76-78.
7. Пальчук П.М. Ліцензування торговельної діяльності в Україні // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2002. – № 1. – С. 31-34.
8. Пальчук П.М. Предмет и цели лицензирования торговой деятельности // Тезисы докладов Международной научно-практической конференции “Торговля в экономической системе: теория и практика” 7-8 мая 2002 г. – Минск, 2002. – С. 49-51.
9. Пальчук П.М. Проблеми вдосконалення законодавства України про ліцензування // Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції: Збірник наукових праць. – К.: Київський регіональний центр Академії правових наук України, 2003. – С. 265-268.
10. Пальчук П.М. Проблеми визначення критеріїв ліцензування торговельної діяльності // Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість: Зб. матеріалів.VII Всеукр. наук.-практ. конф., 15-16 квітня 2004 р.; У 7-ми т. / Редкол. Андрущенко В.П. (відп. ред.) та ін. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – Т. 3. – С. 240-243.
11. Пальчук П.М. Поняття ліцензії за законодавством України: деякі проблеми правозастосування // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004. – Ч. 2. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. – С. 105-107.
12. Пальчук П.М. Поняття і зміст ліцензійних умов щодо здійснення торговельної діяльності // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” 5-6 листопада 2004 р. – Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2004. – С. 349-351.
13. Пальчук П.М. Визнання ліцензії недійсною в сфері торговельної діяльності: підстави та наслідки // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. – С. 502-505.
14. Пальчук П.М. Проблеми визначення правової природи інституту ліцензування певних видів господарської діяльності // Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. (17-19 травня 2005, м. Ялта) / Відп. ред. А.А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. – С. 282-285.
15. Пальчук П.М. Проблеми вдосконалення системи ліцензування певних видів господарської діяльності // Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні: Матеріали ІІ Всеукраїнської наук.-практ. конф. (17-19 травня 2006, м. Ялта) / Відп. ред. А.А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006. – С. 226-228.
АНОТАЦІЯ
Пальчук П.М. Ліцензування торговельної діяльності в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2007.
У дисертації проведено комплексне дослідження проблем правового регулювання ліцензування торговельної діяльності в Україні. Проаналізовано співвідношення ліцензування господарської діяльності в цілому та ліцензування торговельної діяльності як загального та особливого. Автором визначено особливості торговельної діяльності як об’єкта ліцензування.
В роботі досліджуються компетенція органів ліцензування, визначається правовий статус ліцензіатів. Аналізується порядок видачі ліцензій на провадження торговельної діяльності, обґрунтовується положення про нефіскальний характер ліцензування. Визначено особливості контролю у сфері ліцензування торговельної діяльності, який здійснюється органами ліцензування та іншими державними органами. Досліджуються питання адміністративно-правової відповідальності за правопорушення у сфері ліцензування торговельної діяльності.
Ключові слова: ліцензування, ліцензія, торговельна діяльність, орган ліцензування, ліцензіат, ліцензійні умови, контроль, адміністративна відповідальність.
АННОТАЦИЯ
Пальчук П.М. Лицензирование торговой деятельности в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Институт законодательства Верховной Рады Украины, Киев, 2007.
В диссертации осуществлено комплексное исследование проблем правового регулирования лицензирования торговой деятельности в Украине. Проаналізировано соотношение лицензирования хозяйственной деятельности в целом и лицензирования торговой деятельности как общего и частного.
Обосновано положение об отсутствии единого подхода к вопросам правового регулирования лицензирования в сфере торговой деятельности. В частности, это находит свое выражения в том, что лицензированию может подлежать и систематическая деятельность и разовые операции, как в сфере хозяйствования, так и в других сферах. Указано на необходимость уточнения некоторых определений данного правового института, рассмотрены критерии для определения видов торговой деятельности, которые подлежат лицензированию.
Торговая деятельность как объект правового регулирования имеет определенные особенности, отличается от гражданско-правового понимания как объекта правового регулирования исходя из публично-правовой природы лицензирования торговой деятельности. С позиций единого подхода к лицензированию как административно-правовому институту определены принципы права в данной сфере, действие которых распространяется на лицензирование торговой деятельности.
В работе рассматриваются тенденции и определены этапы развития законодательства Украины в сфере лицензирования торговой деятельности. Указаны основные направления усовершенствования законодательства, а также проанализированы законопроекты в сфере лицензирования.
В диссертации проведено исследование системы государственных органов и их полномочий в сфере лицензирования торговой деятельности, в частности при осуществлении государственного контроля. Проанализированы особенности правового статуса специально уполномоченого государственного органа по вопросам лицензирования, определяется его компетенция как координирующего органа в системе органов исполнительной власти, который осуществляет как нормотворческие, так и правоприменительные функции.
Анализируется порядок выдачи лицензий на осуществление торговой деятельности в Украине, обосновано положение о нефискальном характере лицензирования. Указано на необходимость изменения порядка выдачи лицензий, в частности, внедрение негативного лицензирования и заявительного порядка выдачи лицензий. Рассмотрены проблемы определения размера платы за выдачу лицензии, в частности указывается на нефискальный характер платежей данного вида. Обосновывается положение о необходимости предусмотреть плату за рассмотрение документов и плату за выдачу лицензии. Размер данных платежей не должен превышать размера фактических издержек государственных органов при выдачи лицензии, их размер унифицировано должен определятся Кабинетом Министров Украины по представлению специально уполномоченного органа по вопросам лицензирования
Определены особенности контроля в сфере лицензирования торговой деятельности, который осуществляется органами лицензирования и другими государственными органами путем проведения плановых и внеплановых проверок.
В работе также рассматриваются вопросы административно-правовой ответственности за правонарушения в сфере лицензирования торговой деятельности. Проведен анализ системы санкций, которые применяются к субъектам хозяйствования и другим лицам в случае нарушения законодательства в сфере лицензирования торговой деятельности. Субъектами административной ответственности в сфере лицензирования торговой деятельности являются: лицензиаты, получившие лицензию в установленном порядке; физические и юридические лица, которые осуществляют деятельность без лицензии, если ее получение предусмотрено действующим законодательством; работники лицензиата, которые при исполнении служебных обязанностей нарушили установленные правила.
Диссертантом обосновывается положение что санкции, которые закреплены различными законодательными актами Украины по своей правовой природе являются административно правовыми, определена их система. Автором обосновывается положение о разграничении понятий аннулирование лицензии и признание лицензии недействительной, поскольку аннулирование лицензии рассматривается как санкция за административное правонарушение.
Ключевые слова: лицензирование, лицензия, торговая деятельность, орган лицензирования, лицензиат, лицензионные условия, контроль, административная ответственность.
ANNOTATION
Palchyuk P.M. Licensing of trade activity in Ukraine. – Manuscript.
The thesis for getting the Candidate of Law Sciences degree on specialty 12.00.07 – Administrative Law and Process; Financial Law; Informational Law. – Institute of Legislation of the Verhovna Rada of Ukraine, Kyiv, 2007.
A complex research of problems of legislative regulation of trade activity licensing in Ukraine is made in the thesis. The correlation between economic activity licensing in general and trade activity licensing in particular, both general and special is analyzed. The author defined particularities of trade activity as an object of licensing.
The competence of licensing organs is researched and legislative status of licensors is defined in the thesis. The order of granting licenses for carrying out of trade activity is analyzed and the concept of non-fiscal character of licensing is grounded in the work. The peculiarities of control carried out by state organs in trade activity licensing sphere are defined. The issues of administrative-legislative responsibility for law violations in trade activity licensing sphere are also researched.
Key words: licensing, license, trade activity, licensing organ, licensor, licensing conditions, control, administrative responsibility.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking