Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


ЛЮДСЬКА ГІДНІСТЬ У ПРАВІ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ

 

ГРИЩУК ОКСАНА ВІКТОРІВНА
ЛЮДСЬКА ГІДНІСТЬ У ПРАВІ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ
   

Спеціальність 12.00.12 – філософія права

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Харків – 2008

Дисертація є рукописом
Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор Сливка Степан Степанович,
Львівський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії та історії держави і права

Офіційні опоненти: - доктор юридичних наук, професор Козюбра Микола Іванович,
Національний університет «Києво-Могилянська академія», завідувач кафедри державно-правових наук;

- доктор юридичних наук, професор Максимов Сергій Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри філософії;

- доктор юридичних наук, доцент Гуренко-Вайцман Марина Миколаївна, Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Захист відбудеться 17 червня 2008 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.
Автореферат розісланий 16 травня 2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Л. Яроцький

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема взаємозв’язку людини і права є однією з найбільш актуальних у філософії права. Вона включає в себе дослідження сутності, природи та призначення людини, її сучасного та майбутнього буття, а також особливостей буття права, розуміння його змісту та структури. Сьогодні право розглядається як невід’ємне від форм буття людини, воно органічно вплетене у суспільні відносини і є ефективним засобом для задоволення потреб та інтересів людей.
Особливістю права є те, що воно, з одного боку, випливає з сутності людини, є результатом гармонізації між її біологічним, соціальним та духовним буттям та формується в результаті діяльності спрямованої на впорядкування суспільних відносин. З іншого боку, право формує ті умови і способи життєдіяльності, які об’єктивно необхідні для нормального існування людини, функціонування суспільства і держави. Отже, людина формує у своїй свідомості право як ідеальну модель, прагнучи, в той же час, відповідати цій моделі. Такий взаємозв’язок на сьогодні можна вважати вирішальною та визначальною умовою прогресивного розвитку суспільства в цілому, конкретної людини і права як ефективного регулятора суспільних відносин. Саме тому важливим є дослідження підстав, які визначають високозначуще місце права у людському бутті. Справедливим видається шукати ці підстави у людській природі, а саме у духовній її складовій, що і визначає цінність людини, – людській гідності.
Тлумачення змісту людської гідності зазнало впливу різних факторів: позитивних (філософія, релігія, розвиток культури і цивілізації) та негативних (приниження людини, масові вбивства людей, тоталітарні, расистські та нацистські ідеології, а також збудовані на них політичні системи). Особливої гостроти питання людської гідності набуло після Другої світової війни, яка була найбільшою за людськими жертвами. Людська гідність у той час почала пов’язуватися з правами людини, що викликало так звану «революцію людської гідності». Права людини почали тлумачитись як такі, що покликані утверджувати людську гідність, високі духовні і моральні якості, а головне - захищати людину від сваволі державної влади.
У той час було зроблено успішну спробу надати універсального характеру ідеї гідності людини, закріпивши це спеціальними політичними і юридичними міждержавними і неурядовими механізмами. Світове співтовариство почало формулювати певні міжнародні стандарти і вимоги до держав, що пов’язані із забезпеченням мінімальних гарантій гідного існування і розвитку людини в будь-якому суспільстві. У цьому напрямі було прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів (зокрема, в рамках ООН), котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком демократичної держави. Так, преамбула до Загальної Декларації прав людини (1948) закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав, є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбули до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966) і Пакту про громадянські та політичні права (1966) проголошують, що всі права людини випливають із властивої людській особі гідності.
Це знайшло відображення й у Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головним обов’язком держави (ст. 3).
Дослідженню проблем людської гідності присвячені праці багатьох учених, які є представниками різних наук. Значний внесок у дослідження проблематики людської гідності зробили А. Анісімов, Л. Архангельський, Г. Бандзеладзе, Б. Безлепкін, А. Власов, М. Гуренко-Вайцман, В. Капіцин, А. Козловський, М. Козюбра, А. Ковлер, Є. Лукашева, С. Максимов, В. Малахов, М. Малеїн, М. Малеїна, І. Марогулова, В. Мархотін, М. Марченко, Є. Міхно, Т. Москалькова, В. Паращенко, М. Придворов, М. Проніна, П. Рабінович, А. Саідов, С. Сливка, І. Солодкін, Р. Стефанчук, О. Тихомиров, С. Чернишова, В. Ященко та інші.
Серед зарубіжних вчених слід виділити F. Bartolomei, Th. Buergenthal, J.M. Cardoso da Costa, P. Czarny, F. Delperee, F. Fernandez Segado, J. Gajda, M. Gobert, M. Jablonski, J. Kozielecki, B. Mathieu, F.J. Mazurek, M.J. Mejer, A.S. Mic, J. Miranda, J.W. Montgomery, I. Munch, M. Ossowska, M.L. Pavia, S. Retterer, P. Serna Bermudez, E. Soto Kloss, F. Sudre, K. Wojtyczek.
Проте монографічних досліджень цієї проблеми в Україні донині не було. Вищевикладене говорить про необхідність нового осмислення людської гідності саме з точки зору філософії права.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою тем Львівського державного університету внутрішніх справ «Методологія вивчення державно-правових явищ; філософії права; стану і перспектив розвитку ОВС України» державний реєстраційний номер 0106V003648 на 2006–2009 рр. та «Сучасні проблеми захисту прав людини, удосконалення діяльності органів держави і місцевого самоврядування в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні» державний реєстраційний номер 0106V003640 на 2006–2009 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення цілісної концепції людської гідності як онтологічної підстави права. Для досягнення цієї мети видавалось за необхідне вирішити наступні завдання:
? проаналізувати історію формування та розвитку ідеї людської гідності у філософії права;
? дослідити автономію людини, як передумову людської гідності;
? визначити поняття, сутність та правову конструкцію людської гідності;
? дослідити правові цінності, що випливають з людської гідності: справедливість, формальна рівність, свобода;
? розглянути людську гідність як антропологічну основу природного права;
? дослідити природне право як спосіб прояву природи (сутності) людини;
? визначити місце і роль людської гідності у біосоціодуховній природі людини;
? дослідити філософію людської гідності у позитивно-правовому вимірі.
Об’єктом дослідження є сфера суспільних відносин, в якій відбувається реалізація цінності людини як антропологічної основи права.
Предметом дослідження виступають зміст та загальні закономірності формування і розвитку людської гідності у філософії права.
Методи дослідження обрані з врахуванням його теми, мети та завдань дослідження. Методологічну основу складають положення та висновки загальної теорії пізнання. В дисертації використані праці з проблем філософії, соціології, психології, теорії держави та права, кримінального, конституційного, міжнародного, права. З урахуванням комплексного підходу до вирішення філософсько-правових проблем в роботі були використані такі методи пізнання:
? аксіологічний метод став основою запропонованої цілісної концепції людської гідності;
? історичний метод дозволив показати генезис ідеї людської гідності починаючи з античності й до сьогодення;
? функціональний метод був використаний при розкритті змісту людської гідності, природи людини, біологічної, соціальної та духовної її складових;
? формально-логічний метод дозволив сформулювати дефініцію людської гідності, виявити взаємозв’язок людської гідності та духовного буття людини;
? за допомогою системно-структурного методу виявлено правові цінності, що випливають із людської гідності (справедливість, формальна рівність, свобода), виявлено місце і роль людської гідності в системі міжнародних стандартів прав і основних свобод людини;
? методи тлумачення (герменевтики) права застосовувались при з’ясуванні змісту правових норм, які регламентують людську гідність;
? метод порівняльного аналізу дав можливість порівняти юридичну регламентацію людської гідності у міжнародному та національному праві.
У дослідженні також застосовувалися також закони і методи аналізу та синтезу, дедукції, індукції та аналогії, порівняння та протиставлення у систематизації емпіричного матеріалу й отриманні власних теоретичних результатів для досягнення поставленої мети.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що дисертація є першим в українській юридичній науці монографічним дослідженням закономірностей формування і розвитку людської гідності у праві, шляхом визначення її природи, змісту та значення. Особистим внеском автора є розробка понять та класифікацій філософсько-правової концепції людської гідності.
У дисертації обґрунтовуються нові в концептуальному плані і важливі для практики поняття, положення і висновки, одержані особисто здобувачкою, які виносяться на захист.
Уперше:
1. Досліджено історію формування та розвитку ідеї людської гідності, яка у всі часи була онтологічно пов’язана з природним правом. Людська гідність тлумачилась як прояв природи людини, її духовного начала, а тому розглядалась як підґрунтя, базис природного права. У зв’язку з чим розглянуто людську гідність у поєднанні з природним правом і саме через призму сутнісної природи людини.
2. Запропоновано розглядати людську гідність як антропологічну основу природного права. Людська гідність, як багатоаспектна цінність людини, глибоко проникла у зміст права. Ознаки і якості, що характеризують та визначають людську гідність, складають онтологічну основу прав і свобод людини, її правового статусу. В свою чергу, людська гідність через систему соціальних зв’язків є вихідною у взаємовідносинах між людьми і знаходить своє безпосереднє відображення у гідності кожної людини.
3. Запропоновано розглядати справедливість, формальну рівність та свободу як правові цінності, що випливають із людської гідності. Оскільки правові цінності набувають великого регулятивного значення, насамперед, у сфері правосвідомості, яка є необхідним елементом генезису, функціонування та розвитку права, то аксіологічне дослідження права дає можливість звернути увагу на соціальні, культурні детермінанти права, а також дослідити його духовну основу, відображені ним ідеали.
4. Визначено місце і роль людської гідності у біосоціодуховній природі людини. Розуміння людини як біосоціальної істоти з неминучістю вимагає визнання певного рівня цінності людини, але підставою такої цінності є не наявність біологічних ознак і не можливість групового існування (що притаманно і тваринам), а саме духовний елемент, який є специфічною, притаманною лише людині формою буття. Тому досліджено біосоціодуховну сутність людини, як таку, що максимально характеризує людину у всіх формах її буття.
5. Проаналізовано взаємозв’язок людської гідності та духовного буття людини. Духовність надає людині цілісності та єдності із світом, що згодом знаходить свій вираз у гармонії особи і суспільства. Така цілісність на індивідуальному рівні відчувається людиною шляхом тих відчуттів, які дані їй як людській істоті. Цілісність, внутрішня гармонія є основою духовності, що дає людині мир, внутрішній спокій, радість буття, відсутність роздвоєності, відчуття власної цінності – гідності людини.
6. Розглянуто становлення, місце і роль людської гідності в системі міжнародних стандартів прав і основних свобод людини. Міжнародне право прав людини визнає гідність людини, її права і свободи гуманітарною підвалиною, ціннісним орієнтиром загальнолюдської ідентифікації.
7. Досліджено людську гідність як онтологічну основа прав і свобод людини у правових актах ООН, Ради Європи, Організації з безпеки та співробітництва в Європі.

Набули подальшого розвитку ідеї та положення:
- про визначення поняття, сутність та правову конструкцію людської гідності, як виразу цінності людини. Запропоновано авторське розуміння гідності, що складається з таких елементів: об’єктивна сторона (людська гідність); суб’єктивна сторона (гідність людини); суб’єкт (носій) та об’єкт (зміст, змістовна сторона) гідності.;
- про питання автономії людини, як передумови людської гідності. Автономія розглядається здобувачкою як кінцева мета, стосовно якої всі інші цінності є або її складниками, або ж засобами її досягнення. автономна особа, яка має чітко виражену індивідуальність, чіткий життєвий план, сформовані погляди на життя, власну систему цінностей, здійснює зважений, самостійний вибір, є носієм гідності. Саме автономія вирізняє людину з-поміж інших форм буття, формує ідеал, до якого слід прагнути кожній людині. Таким ідеалом, беззаперечно, виступає людська гідність;
- про універсальну сутнісну природу людини, яка відображає глибинну реальність людини як індивідуальності і як представника роду через пізнання людського буття. Буття людини є вищим ступенем буття світу, воно характеризується якісно новими, порівняно з природними, показниками (якостями). Виділено біологічне, соціальне буття людини та буття людини як духовного феномена. Єдність біологічного і соціального буття стає можливою лише внаслідок наявності духовної складової в бутті людини. Ці форми буття людини лише в єдності можуть розкрити її сутність (природу);
- про культуру, як вираз духовності суспільства, що може привести суперечності між вітальним, духовним та соціальним життям людини, у стан гармонії. Завдяки культурі, в тому числі і правовій, людина розвивається, самовдосконалюється, осягає своє місце в світі та соціумі. Культура вимагає, щоб людина як істота соціальна виконувала певні суспільні функції, в той же час не заперечуючи її вітальних потреб та волі до життя.
- про природне право як прояв сутнісної природи людини. Норми природного права є похідними від природного порядку речей, світобудови та природи людини як невід’ємної частини світобудови. Тому особливістю природного права є його прямий і безпосередній зв’язок з людиною та її буттям;
- про права людини, які розгядаються як форма виразу особистісної цінності (цінності для людини) природного права. Фактично існуючі соціальні можливості людини визнаються її правами на противагу існуючому юридичному статусу людини. Без цього певного протиставлення, без необхідності тлумачення соціальних можливостей з точки зору справедливого та ідеального, питання прав людини втратило б свою актуальність. Сутність прав людини полягає у визначенні певного мінімуму загальнолюдських вимог до правового і соціального статусу людини, який є необхідним для її нормального існування;
- про право, що є багатозначним феноменом і проявляється як мінімум у двох площинах: як природне право і як позитивне право. Природне право відображає, так би мовити, суб’єктивну сторону права, його духовний зміст. Позитивне ж право є вираженням предметної (об’єктивної) сторони права і являє собою систему юридичних норм. Природне право існує поряд з позитивним правом як сукупність вимог, що породжені об’єктивними умовами життєдіяльності людини, самим життям суспільства. Тому природне право містить такі можливості (права) людини, які зумовлені особливостями її сутнісної природи, а також відповідають досягнутому рівню розвитку суспільства;
- про регламентацію філософії людської гідності у позитивно-правовому вимірі. Необхідні передумови процесу впровадження прав людини у позитивне право держав виникли у ХХ ст. Ігнорування та пряме порушення людської гідності та прав людини об’єктивно примусили людство створити відповідні міжнародні загальновизнані стандарти з прав людини шляхом створення відповідних міжнародних організацій та прийняття міжнародно-правових актів;
- про особливості імплементації міжнародних стандартів щодо людської гідності в національну юридичну практику України.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації положення можуть бути враховані законодавчим та іншими нормотворчими державними органами України при удосконаленні юридичного права. Такі положення будуть корисні також для правозастосовних (насамперед судових) органів держави. Вони можуть бути використані адвокатами, громадськими правозахисними організаціями, окремими громадянами у процесі реалізації та захисту прав людини, а також для подальших наукових досліджень даної проблематики.
Окрім того, матеріали дослідження можуть застосовуватися при викладанні в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких курсів, як «Філософія права», «Загальна теорія держави та права», «Соціологія права», «Права людини», «Конституційне право», «Міжнародне право». Деякі положення роботи вже використовувалися у 2002–2007 роках при проведенні лекцій та семінарських занять з курсу «Філософія права», «Загальна теорія держави та права», «Соціологія права» на юридичному факультеті Львівського державного університету внутрішніх справ.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені авторкою особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, в дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації повністю самостійні.
У монографії «Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти)» дисертанткою написано розділ 1 (с. 8–38) «Загальнотеоретична характеристика права людини на компенсацію моральної шкоди (загально соціальні та юридичні аспекти)» та розділ 2 (с. 38–59) «До історії юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди (законодавчі та доктринальні аспекти)». У навчальному посібнику «Філософія права» містяться особисті міркування на с. 184–193. У статті «Проблема психічного стану людини у випадку заподіяння їй моральної (психічної) шкоди» досліджено механізм впливу правопорушення на людину та її гідність. У статтях «Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти)» та «Гідність людини як фундамент її природного права на компенсацію моральної шкоди» розширила зміст поняття «гідність» та сформулювала низку пропозицій.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, оприлюднені на міжнародних та національних науково-практичних конференціях, симпозіумах, «круглих столах», семінарах. Серед них: Регіональні науково-практичної конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні», що проводились юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); Всеукраїнські науково-практичні конференції «Сучасні проблеми захисту прав людини в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні», що проводились юридичним факультетом Львівського державного університету внутрішніх справ (м. Львів, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); Міжнародні конференції, що проводились юридичним факультетом Хмельницького інституту регіонального управління та права (м. Хмельницький, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); Міжвузівські науково-практичної конференції «Актуальні питання реформування правової системи України», що проводились юридичним факультетом Волинського державного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); Міжнародний науково-практичний семінар «Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі», що проводилась юридичним факультетом Київського національного університету внутрішніх справ (м. Київ, 2005 р.); Всеукраїнські «круглі столи» «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (м. Львів, 2005, 2006, 2007 рр.); ІІ Всеукраїнський «круглий стіл» «Актуальні проблеми філософії права (аксіологічний аспект) (м. Одеса, 2007 р.)
Авторка дисертації проходила наукові стажування за темою дисертації у Віденському, Вроцлавському та Люблінському Католицькому університетах.
Дисертантка є учасником регіональної ініціативи Інституту відкритого суспільства OSI «Регіональний семінар для вдосконаленні у викладанні» міжнародної програми підвищення кваліфікації на 2007–2009 рр. за напрямком «Сучасна теорія права».
Отримані авторкою дисертації результати застосовуються в навчальному процесі Львівського державного університету внутрішніх справ.
Публікації. За результатами дослідження дисертанткою підготовлено 41 наукову публікацію, із них - дві монографії, 25 статей у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Структура роботи обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 418 сторінок, із них основних текст – 369 сторінок. Список використаних джерел становить 50 сторінок (518 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі подається загальна характеристика роботи: обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, стан вирішення цієї проблеми філософсько-правовою наукою та необхідність проведення подальших досліджень; визначено об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, його методологічна, теоретична основа; розкрита наукова новизна, сформульовані основні положення, що виносяться на захист; підкреслена теоретична й практична значимість роботи; вказані відомості про апробацію результатів дослідження та публікації.
В першому розділі «Історія формування та розвитку ідеї людської гідності у філософії права» проаналізовано основні джерела дослідження, зміст яких розкрито у чотирьох підрозділах. У підрозділі 1.1. «Ідея людської гідності в епоху античності та Середньовіччя» досліджується становлення ідеї людської гідності, яка у всі часи була онтологічно пов’язана з природним правом. Людська гідність тлумачилась як прояв природи людини, її духовного начала, а тому розглядалась як підґрунтя, базис природного права. У зв’язку з чим розглянуто людську гідність у поєднанні з природним правом і саме через призму сутнісної природи людини.
В епоху античності людська гідність пов’язувалась з правосуб’єктністю людини. Людська гідність включала в себе дві складові: гідність члена співтовариства та гідність громадянина, що вело до утвердження самоцінності людини як такої, незалежно від соціального статусу. Розвиток ідеї людської гідності від гідності роду, гідності громадянина, як суспільної цінності і до самоцінності людини, є центральним напрямом у розвитку філософії та природного права того часу.
Розуміння античними філософами зв’язків справедливості і права, суспільного життя особи як однієї з умов здійснення нею своєї свободи, ролі сім’ї в державі набувають нового глибинного змісту у контексті християнської духовності. Християнство корінним чином змінило ставлення до людини, проголосивши рівність людей перед єдиним Богом, незалежно від соціального положення і національності. Гідність людини пов’язувалася з її релігійністю.
У підрозділі 1.2. «Розвиток ідеї людської гідності в епоху Ренесансу та Новий час» зазначається, що в епоху Ренесансу відбулось повернення до античного розуміння людини, ідей самоцінності людини та людської гідності. Духовною основою епохи став гуманізм. Розуміння самостійності з’єднувалося з ідеєю громадянськості як складової гідності людини, посилювало гуманістичні течії в католицизмі, а згодом і в протестантизмі.
Характерною ж особливістю розуміння ідеї гідності в епоху Нового часу була моральна реабілітація людини, обґрунтування її суверенності як морального суб’єкта і утвердження її права на задоволення своїх потреб. Епоха характеризувалася також зростанням самосвідомості націй, антистановими та революційними проявами. З’явилась нова політична сила – буржуазія, котра активно відстоювала ідеї свободи, рівності, братства, цінність нації та республіки. Посилювалися прагнення створити умови, коли б людина меншою мірою залежала від визнання станової або родової повноцінності. Мірилом цінності людини все більш ставали не стільки місце народження, скільки сама приналежність до людського роду.
Збільшувались вимоги до зміцнення гарантій гідності, створюваних державою. Починається більш повне визначення загальних ознак гідності людини, а також виділення прав людини першого покоління. Вони зосереджені на індивідуальних громадянських і політичних правах, гарантуванні приватної свободи.
У підрозділі 1.3. «Проблеми людської гідності в класичній німецькій філософії» зазначено, що значний внесок у розвиток поняття людської гідності цієї епохи вніс Еммануїл Кант. Філософ розумів гідність людини трансцедентально, безвідносно до досвіду. Він перший здійснив спробу розкрити людську гідність через внутрішню свободу людини як таку, що витікає з гуманітарно-родової рівності людей. Саме тому людську гідність можна розглядати, як результат еволюції людини. Ідея людської гідності знайшла відображення й у творах Гегеля, який вважав, що право торкається свободи – самого цінного і самого гідного в людині, і вона сама повинна знати право, оскільки воно для неї обов’язкове. Цінність людини визначається її внутрішньою діяльністю, і з точки зору моралі є, таким чином, свободою, що існує для себе.
В цілому ХІХ сторіччя характеризувалось значним розвитком позитивізму на фоні бурхливого розвитку капіталізму, масових відкриттів у науці та техніці, що сприяло раціональному поясненню природного права. При цьому пріоритети надавались етичним постулатам, моральним законам та імперативам, щоб доповнити позитивне право. Ідею людської гідності (цінності) намагались тлумачити також застосовуючи виключно раціональне підґрунтя, здебільшого відкидаючи її духовну першооснову.
У підрозділі 1.4. «Відродження ідеї людської гідності та природного права у сучасній філософії права» зазначено, що сучасні концепції права характеризуються відродженням звернення до природного права як частини соціальної реальності. Особливу увагу слід звернути на роботи таких вчених як Н. Алексєєв, Б. Вишеславцев, Б. Кістяківський, Л. Петражицький, Б. Чичерін, А. Ященко, які вже у другій половині ХІХ сторіччя почали формувати природничий напрямок у філософії права. Пізніше І. Ільїн, П. Новгородцев у своїх працях розвинули ці ідеї через призму єдності права, моралі і віри з метою оптимального і гармонійного регулювання суспільних відносин.
У другій половині ХХ сторіччя в Європі посилилась тенденції подолання юридичного позитивізму. У працях Ж.-Л. Бержеля, І. Берліна, Г. Бермана, Р. Давида, Р. Дворкіна, Д. Лойда, Л. Фуллера, О. Хеффе, К. Цвайгерта, Р. Циппеліуса та ін. почав формуватись антропологічний та екзистенціальний напрямок філософії права. Все більшої ваги набуває антропологія права, котра шукає підґрунтя, основу права в природі людини, її бутті, сутнісних характеристиках як біосоціоодуховної істоти, а головне у цінності людини – людській гідності.
Розділ другий «Філософсько-правова характеристика людської гідності» складається із трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Автономія людини – передумова людської гідності» зазначено, що людська гідність є постійно змінюваним суспільним явищем. Її сутність може бути теоретично виражена лише поняттями, що розвиваються, перетворюються, змінюють одне одного. Вона склалась як відображення в свідомості людей того особливого положення, яке займає людина, а також як відображення її соціальної цінності. Хоча свобода, рівність та справедливість, безперечно, є базовими цінностями сучасного суспільства, однак слід виявити чим пояснюється, зумовлюється таке їх високе значення. Оскільки природа соціальних цінностей зумовлена тим, що всі форми суспільного життя виникають на основі самоусвідомлених ціннісних суджень автономних індивідів, то авторка дійшла висновку, що саме в усвідомленні людиною своєї цінності, тобто своєї гідності як автономного суб’єкта суспільства, слід шукати їх коріння.
Автономія розглядається здобувачкою як кінцева мета, стосовно якої всі інші цінності є або її складниками, або ж засобами її досягнення. Автономна особа, яка має чітко виражену індивідуальність, чіткий життєвий план, сформовані погляди на життя, власну систему цінностей, здійснює зважений, самостійний вибір, є носієм гідності. Саме автономія вирізняє людину з-поміж інших форм буття, формує ідеал, до якого слід прагнути кожній людині. Таким ідеалом, беззаперечно, виступає людська гідність, природа якої є двоякою. З одного боку, людська гідність втілює всі найкращі ціннісні здобутки людства, виражає рівень гуманістичного розвитку автономної людини як родової істоти. З іншого боку, людська гідність вчиняє прямий і безпосередній вплив на кожну людину, впливаючи на її поведінку через базові цінності суспільства, формуючи її погляди на життя, формуючи особисту систему цінностей, ціннісні орієнтації і, таким чином, зумовлює та формує особисту гідність кожної людини.
Через такий двоякий процес і проходить духовний розвиток суспільства. Саме таким чином духовність людини, її індивідуальність відображаються в духовності (культурі) соціуму, а базові позитивні характеристики і риси гідності людини виражаються в тому морально-правовому ідеалі, який і має назву людська гідність. Отже, людська гідність є тим духовним та культурним ідеалом, цінністю, з якої випливають інші соціальні цінності, такі як свобода, справедливість, рівність. Людська гідність, таким чином, поєднуючи в собі всі найкращі здобутки соціуму на конкретно-історичному етапі його розвитку, виступає найбільш загальною, базовою соціальною цінністю, яка визначає й скеровує подальший розвиток людини і суспільства на загальнолюдських гуманістичних засадах.
У підрозділі 2.2. «Поняття, сутність та правова конструкція людської гідності» зазначено, що поняття гідності людини пов’язується в основному з цінністю людини та оцінкою її значення і місця у суспільстві та державі. Саме оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є вагомим засобом впливу на поведінку людини, на основі якого формуються еталон вимог, що ставиться до дій людей в конкретній ситуації з конкретного приводу. Ці вимоги стають особистими нормами дій лише у випадку, коли вони забезпечуються перш за все внутрішнім переконанням людини в їх корисності, вигідності, цінності як для неї самої, так і для інших людей.
Людська гідність, як багатоаспектна цінність людини, глибоко проникла у зміст права. Ознаки і якості, що характеризують та визначають людську гідність, складають онтологічну основу прав і свобод людини, її правового статусу. В свою чергу, людська гідність через систему соціальних зв’язків є вихідною у взаємовідносинах між людьми і знаходить своє безпосереднє відображення у гідності кожної людини.
Дисертантка пропонує власне розумінні гідності, що складається з таких елементів: об’єктивна сторона (людська гідність); суб’єктивна сторона (гідність людини); суб’єкт (носій) та об’єкт (зміст, змістовна сторона) гідності.
1. Об’єктивна сторона гідності – тобто людська гідність, яка притаманна кожній без винятку людині, безвідносно до її індивідуальних особливостей. Лише внаслідок того, що людина є біосоціодуховною істотою, вона вже наділена певною гідністю. Людська гідність – це самоцінність та суспільна значимість людини як біосоціодуховної істоти, яка визначається існуючими суспільними відносинами, не залежить від конкретної людини і має бути рівною для всіх людей.
2. Суб’єктивна сторона гідності відображає власну гідність конкретної людини. Гідність, що розуміється в такий спосіб не належить автоматично кожному, а залежить від її поведінки у щоденному житті. При характеристиці гідності людини визначальне місце займає самооцінка (внутрішню оцінку), тобто судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні з певним еталоном, зразком. Можна сказати, що це внутрішня оцінка (суб’єктивне відображення) об’єктивно існуючої (схваленої суспільством) цінності людини. Саме оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є суттєвим засобом впливу на самосвідомість людини, на основі якого формується еталон вимог, що висувається до дій людей в конкретній ситуації з конкретного приводу. Враховуючи ці вимоги, людина самостійно набуває особисту (власну) гідність і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей.
Отже, гідність людини – це внутрішня оцінка нею власної цінності, яка ґрунтується на схваленій домінуючою частиною суспільства моральній самосвідомості і готовності її охорони за будь-яких умов, а також очікування з цього приводу поваги зі сторони інших.
3. Суб’єкт (носій) гідності. Ним є кожна людина незалежно від її біологічних чи соціальних характеристик, про що говорить Загальна декларація прав людини, яка розпочинається з вказівки на те, що «визнання гідності, притаманної всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру».
4. Об’єкт гідності – це змістовна сторона самооцінки, або об’єкт свідомого самооцінювання. До них, в першу чергу, дисертантка відносить: моральні, розумові, фізичні якості, здібності; риси характеру; зовнішній вигляд; предметна діяльність та її результати; поведінка людини; місце людини у системі взаємин з навколишнім світом (в тому числі місце у суспільстві і державі); самооцінка людиною її честі – тобто суспільної оцінки цінності особи, міри соціальних, духовних якостей людини як члена суспільства.
Авторка вважає, що людська гідність є тією визначальною ознакою, яка звеличує людину над всім оточуючим світом, заставляє постійно прагнути до розвитку. Людська гідність супроводжується повагою інших людей, а також повагою до самого себе, при цьому залишає обов’язок непорушним, залишає імператив самим собою, проте виявляє його мотиви. Мораль людської гідності не надає значення щастю, вона покликана прагнути до ідеалу. Цим ідеалом є ідея людської особистості, що самоутверджується в своїй гідності і поважає цю гідність як в собі, так і в інших людях. Людська гідність спонукає людину до безперервного самовдосконалення.
У підрозділі 2.3. «Правові цінності, що випливають з людської гідності» розглядаються проблеми впливу людської гідності на формування, зміст та призначення правових цінностей (справедливості, формальної рівності та свободи). Дисертантка вважає, що правові цінності набувають великого регулятивного значення, насамперед, у сфері правосвідомості, яка є необхідним чинником генезису, функціонування та розвитку права. Аксіологічне ж дослідження права дає можливість звернути увагу на соціальні, культурні детермінанти права, а також дослідити його духовну основу, відображені ним ідеали.
Серед цінностей, котрі становлять онтологічну основу права і є похідними від людської гідності, визначальне місце займає справедливість. Справедливість виступає показником гармонійного поєднання протилежних інтересів у суспільстві, є визначальним чинником, що підпорядковує собі функціонування права та суспільства в цілому. Важливим є також співвідношення справедливості і соціальної справедливості, яке особливо гостро постає у випадку необхідності розподілу між однойменними суб’єктами обмеженої кількості певних ресурсів. Тому в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави, громадянського суспільства вибір на користь однієї з найважливіших соціально-політичних цінностей, а саме – соціальної справедливості розглядається як основоположна передумова забезпечення людської гідності.
Філософсько-правове бачення справедливості включає: рівність людської гідності кожного, взаємозв’язок діяння і покарання та справедливий обмін. Таким чином, справедливість тісно переплетена з такою правовою цінністю, як формальна рівність. Дисертантка вважає, що правова рівність не є абсолютною. Це є відносна (формальна) рівність гідності вільних і незалежних людей на підставі єдиних норм і однаковою мірою, на підставі того, що вони є носіями людської гідності. З цієї причини розвиток суспільства і права характеризується саме ставленням до рівності людей (за фізичним, економічним розумовим станом, за статевою та віковою ознакою), а, отже, визначається змістом формальної рівності, її межами та мірою свободи, яку вона визначає.
Право є фактором, що реально забезпечує форми, види і межі реалізації людиною свободи. Таким чином, свобода стає сутнісною характеристикою права. Однак така свобода повинна бути певним чином визначена і забезпечена, що дало б можливість найбільш оптимально проявитися людської гідності, як онтологічній основі права. Така свобода повинна бути пов’язана з необхідністю та об’єктивними законами розвитку суспільства. Право ж повинно виступати тим простором, в якому людина має можливість реалізувати свою свободу, не порушуючи свободи інших людей.
Дисертантка вважає, що гармонійне поєднання таких правових цінностей як справедливість, формальна рівність та свобода є необхідною умовою ефективного забезпечення людської гідності в праві.
Розділ третій «Людська гідність – антропологічна основа природного права» складається із чотирьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Природне право як спосіб прояву природи (сутності) людини» зазначено, що сьогодні природне право є однією з головних парадигм філософсько-правового та юридичного миcлення, що спирається на ідею єдиних нормативно-ціннісних принципів, пануючих у природі та суспільстві. Норми природного права є похідними від природного порядку речей, світобудови та природи людини як невід’ємної частини світобудови.
На думку дисертантки особливістю природного права є його прямий і безпосередній зв’язок з людиною та її буттям. Тому саме природа (сутність) людини є визначальною при розкритті змісту права. В силу цієї особливості право є багатозначним феноменом і проявляється як мінімум у двох площинах: як природне право і як позитивне право. Природне право відображає, так би мовити, суб’єктивну сторону права, його духовний зміст. Позитивне ж право є вираженням предметної (об’єктивної) сторони права і являє собою систему юридичних норм. Природне право існує поряд з позитивним правом як сукупність вимог, що породжені об’єктивними умовами життєдіяльності людини, самим життям суспільства. Тому природне право містить такі можливості (права) людини, які зумовлені особливостями її природи (сутності), а також відповідають досягнутому рівню розвитку суспільства.
Авторка відстоює думку, що саме права людини є формою виразу особистісної цінності (цінності для людини) природного права. Фактично існуючі соціальні можливості людини визнаються її правами на противагу існуючому юридичному статусу людини. Без цього певного протиставлення, без необхідності тлумачення соціальних можливостей з точки зору справедливого та ідеального, питання прав людини втратило б свою актуальність. Сутність прав людини полягає у визначенні певного мінімуму загальнолюдських вимог до правового і соціального статусу людини, який є необхідним для її нормального існування. Тому основним поняттям концепції прав людини є поняття невід’ємної, вродженої людської гідності. Права людини не можуть гарантувати справедливості чи добробуту, однак вони захищають від приниження людської гідності, завдяки чому людина зберігає свою особистість і неповторність.
Дисертантка прийшла до висновку, що суспільство і право окреслені та визначені передусім природою людини, особливостями її вітального, соціального та духовного буття. Не лише суспільство впливає на людину, а такою ж мірою і людина впливає на суспільство. Тому неможливо осягнути сутність суспільства і права, якщо не намагатися подивитися на них через призму сутнісних особливостей людської природи.
У підрозділі 3.2. «Місце і роль людської гідності у біосоціодуховній природі людини» зазначено, що окреслити універсальну природу (сутність) людини, яка б відображала глибинну реальність людини як індивідуальності і як представника роду вбачається можливим через пізнання людського буття. Буття людини визначає людську природу, розкриває її сутність, а тому природні права людини є об’єктивно визначеними природою людини, ступенем розвитку суспільства та конкретно-історичними умовами його існування.
Право є тим дзеркалом людської природи, в якому відображається сутність людини, єдність її біологічної, соціальної та духовної природи. Саме буття визначає сутність природного права, окреслюючи при цьому його межі, а, отже, визначає межі прав конкретної людини. При цьому застосовується принцип «бути у самому собі іншим – це первинний зміст ставлення до іншого». Таким чином, межею природних прав однієї людини стають права іншої людини, а обов’язок людини співвідносити свої дії з діями інших людей є необхідністю її нормального існування та життєдіяльності.
У підрозділі 3.3. «Взаємозв’язок людської гідності та духовного буття людини» зазначено, що буття людини є вищим ступенем буття світу, воно характеризується якісно новими, порівняно з природними, показниками (якостями). Виділяють біологічне, соціальне та буття людини як духовного феномена. Диференціація людського буття на окремі форми відкриває шлях до пізнання тих якісних особливостей людини, які, виростаючи з природних форм, якісно перевищують їх за багатьма показниками. Тому виокремлення видів буття людини має значення вихідної методологічної засади розуміння змісту природного права.
Єдність біологічного і соціального буття стає можливою лише внаслідок наявності духовної складової в бутті людини. Ці форми буття людини лише в єдності можуть розкрити її сутність (природу). Розуміння людини як біосоціальної істоти з неминучістю вимагає визнання певного рівня цінності людини, але підставою такої цінності є не наявність біологічних ознак і не можливість групового існування (що притаманно і тваринам), а саме духовний елемент, який є специфічною, притаманною лише людині формою буття. Тому авторка вважає за доцільне говорити саме про біосоціодуховну сутність людини, як таку, що максимально характеризує людину у всіх формах її буття.
Духовне буття людини проходить у світі не лише матеріальних, але й інтелектуальних, естетичних, етичних цінностей. Перевага духовного життя над іншими видами буття полягає у здатності ввійти у світ цінностей, характеристика яких відкриває шлях до розуміння сенсу людського життя, призначення людини у світі. Саме духовність моделює ту реальність, яка є ціллю еволюції людини і отримала свій вираз у більшості світових релігій.
Духовність як зв’язок з реальністю надає людині цілісність і єдність із світом, що виражається в повній гармонії одиничного і загального, індивіда і Космосу, особи і суспільства. Така цілісність на індивідуальному рівні відчувається людиною шляхом тих відчуттів, які дані їй як людській істоті. Цілісність, внутрішня гармонія є основою духовності, що дає людині мир, внутрішній спокій, радість буття, відсутність роздвоєності. Вона є основою її моральних якостей, орієнтиром у складних життєвих ситуаціях, показником при необхідності вибору. Коли ж духовна складова відсутня, тоді немає внутрішньої гармонії, відбувається розлад у бутті людини.
Авторка вважає, що головною особливістю людини, що відрізняє її від інших живих організмів, є те, що її буття одночасно має перебіг в природі, соціумі та культурі. Сутність людини не можна розкрити обмежуючись лише вітальними, соціальним чи духовним буттям. Природа людини саме і полягає в суперечностях, що виникають між цими формами буття, а також у подоланні їх та пошуку шляхів вирішення.
Лише культура, як вираз духовності суспільства, може привести суперечності між вітальним та духовним життям, як зрештою і соціальним, у стан гармонії. Завдяки культурі, в тому числі і правовій, людина розвивається, самовдосконалюється, осягає своє місце в світі та соціумі. Культура вимагає, щоб людина як істота соціальна виконувала певні суспільні функції, в той же час не заперечуючи її вітальних потреб та волі до життя. Але людина як така відбувається лише тоді, коли здобуває владу над собою, коли в її духовній сфері відбувається процес самоусвідомлення і самоприйняття. Через цей процес людина може сформувати правильне ставлення до світу, при якому відбувається акцептація духовності соціуму, а, отже, прийняття суспільної культури і соціальних норм, правил поведінки. Так, соціальні (в тому числі правові) норми перетворюються з зовнішньої вимоги на внутрішню потребу людини, яка логічно випливає з її внутрішнього світу і стає частиною її реальності, частиною власної системи цінностей.
При цьому відбувається динамічний розвиток системи цінностей людини, зміна її ціннісних орієнтацій, що, в свою чергу, починає об’єктивуватись, проявлятись в суспільних відносинах. У відносинах між людьми проходить процес сприйняття чи не сприйняття нових ідей, цінностей, світоглядних міркувань. Найбільш корисні з них та прийнятні для даного суспільства поступово отримують закріплення у соціальних нормах, стають частиною духовності (культури) суспільства, щоб згодом знову координувати, визначати поведінку кожної людини. На думку авторки так відбувається взаємодія та взаємовплив між духовністю людини та духовністю (культурою) соціуму, між власними нормами поведінки конкретної людини та соціальними нормами, між ціннісними орієнтаціями людини та цінностями суспільства. Цей вплив призводить до розвитку та прогресу людини і суспільства, а головне – визначає людину, а, отже, і людську гідність як прояв її духовності, найвищою соціальною цінністю у всіх проявах культури суспільства (в тому числі і правової).
Дисертантка вважає, що коли йдеться про право (перш за все природне), головний акцент робиться саме на духовній формі буття людини, оскільки саме в ній відображається цінність людини. Гармонійне ж існування людини можливо лише за умови єдності біологічних, соціальних і духовних складових у сутності людини, їх взаємозумовленості та взаємозалежності. Людина не може абстрагуватися від вітальних і соціальних компонентів, що є в кожному духовному діянні, але повинна враховувати їх лише тією мірою, якою вони визначають зміст, структуру і спрямованість духовного в людині, її цінності. Саме тому сутність людини розкривається в єдності біологічних, соціальних і духовних складових, а, отже, людину слід вважати біосоціодуховною істотою. З такого розуміння сутності людини авторка виводить глибинну сутність природного права, як такого, що: являє собою ідеальну форму регулювання відносин між людьми; моделює суспільні відносини на підставі вимог справедливості; існує у свідомості (правосвідомості) людей; знаходить вираз у правомірній поведінці людини, соціальних груп, всього суспільства; становить духовну основу позитивного права.
Дисертантка вважає, що самостійне корегування людиною власної поведінки полягає, з одного боку, в самообмеженні задоволення своїх потреб та інтересів. З іншого боку, внаслідок цього самообмеження духовна складова виявляється як можливість дати кожній людині максимум тих соціальних благ, які можливі на певному етапі історичного, економічного, культурного розвитку суспільства. Це стало предметом розгляду підрозділу 3.4. «Особливості відображення потреб та інтересів людини у людській гідності і природному праві».
Авторка зазначає, що сучасна теорія та філософія права характеризується підвищеною увагою до проблематики потреб та інтересів людини, механізму їх задоволення, а особливо через призму природного права та прав людини, людської гідності. Це пояснюється тим, що зміст і сутність права виявляються пристосованими до історичної епохи, в якій створюються моральні цінності, ініціюються світоглядні орієнтації та викристалізовуються свідомісні мотивації. Таким чином, змін зазнає і об’єм людської гідності, а отже динамічність розвитку потреб та інтересів зумовлює і зміну відповідних властивостей права як інструменту їх задоволення. Саме тому автор вважає, що потреби та інтереси людини є тією силою, котра викликає до життя права людини та визначає шляхи і способи їх реалізації.
Розділ четвертий «Філософія людської гідності у позитивно-правовому вимірі» складається із п’яти підрозділів. У підрозділі 4.1. «Становлення, місце і роль людської гідності в системі міжнародних стандартів прав і основних свобод людини» зазначено, що міжнародне право посідає особливе місце в інституціалізації людської гідності та прав і свобод людини. Міжнародне ж право прав людини визнає гідність людини, її права і свободи гуманітарною підвалиною, ціннісним орієнтиром загальнолюдської ідентифікації. Універсалізація прав людини стала наріжним каменем у діяльності міжнародних організацій з захисту прав людини. Саме діяльність цих міжнародних організацій спричинила розвиток міжнародного права прав людини. Це право являє собою сукупність норм, котрі визначають єдині для міжнародного товариства стандарти, що встановлюють зобов’язання держав щодо закріплення, забезпечення, охорони і захисту людської гідності та прав людини.
Забезпечення прав і свобод особи як специфічна діяльність з надання їм реального і непорушного характеру передбачає створення певних умов, за яких реалізація прав і свобод особи є безперешкодною і максимально ефективною, їх охорона здійснюється з метою запобігання їх порушенням, а захист від порушення сприяє їх відновленню і притягненню винних до відповідальності.
Авторка зазначає, що необхідні передумови процесу впровадження прав людини у позитивне право держав виникли у ХХ ст. Ігнорування та пряме порушення людської гідності та прав людини в ряді країн на національному, а згодом і світовому рівнях, напередодні та під час Другої світової війни об’єктивно примусили людство створити відповідні міжнародні загальновизнані стандарти з прав людини шляхом прийняття відповідних міжнародно-правових актів. Тоді було зроблено успішну спробу надати ідеї гідності людини універсального характеру та закріпити це спеціальними політичними і юридичними міждержавними і неурядовими механізмами. Світове співтовариство почало формулювати певні міжнародні стандарти і вимоги до держав, що пов’язані з забезпеченням мінімальних гарантій гідного існування і розвитку людини в будь-якому суспільстві. Власне у той час почалась так звана «революція в праві», за якої людська гідність, права і свободи людини почали набувати безпосередньо юридичного змісту.
Сучасна система захисту прав людини бере свій початок з утворення Організації Об’єднаних Націй, котра мала вирішальний вплив на розвиток міжнародного права другої половини двадцятого сторіччя і докорінно змінила співвідношення сил на міжнародній арені. Тоді ж виявилась нагальна потреба легалізувати базисні ідеї та принципи доктрини природного права і нормативні положення, що з неї випливають у спеціальному документі, схваленому світовим співтовариством в особі ООН. Це знайшло своє відображення у Загальній декларації прав людини 1948 р., Пакті про економічні, соціальні та культурні права та Пакті про громадянські та політичні права 1966 р., що разом із Загальною декларацією прийнято називати Міжнародним Біллем про права людини.
Міжнародна система захисту прав людини знайшла свій подальший розвиток у створенні регіональних, зокрема європейських, правозахисних механізмів. Це має велике значення для того, щоб уряди держав змогли подолати труднощі, з якими вони стикаються у процесі побудови нової Європи. В цьому процесі необхідно, щоб його головні учасники – міжнародні організації, об’єднали свої зусилля. Рада Європи, Європейський Союз і Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) – це ті три організації, які намагаються встановити в усій Європі демократичну та економічну стабільність, без якої неможливий ефективний захист прав людини.
У цьому напрямку проблема співвідношення міжнародного та внутрідержавного права щодо прав людини нині набуває особливої актуальності. Вона передусім включає в себе питання формування міжнародного права прав людини як певної універсальної конструкції, що сприяє уніфікації у розумінні змісту та обсягу прав людини, виробленню певних еталонів, принципів чи стандартів, що закріплюють особливе місце і значення людини в суспільстві, а, отже, повсюдне визнання та захист людської гідності, прав та свобод людини.
У підрозділі 4.2. «Джерела прав і свобод людини у правових актах Організації Об’єднаних Націй» вказано, що одним із перших кроків на шляху до створення системи захисту прав людини було прийняття Статуту ООН, котрий заклав її правове та концептуальне підґрунтя. Вже у преамбулі Статуту йдеться про рішуче прагнення народів Об’єднаних Націй утвердити віру в основні права людини, гідність і цінність особи. Подальше прийняття Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів в рамках ООН заклало підґрунтя відмови від позитивізму.
На думку дисертантки, людська гідність стала однією з центральних категорій міжнародних правових актів власне через її закріплення у Загальній декларації прав людини. Так, вказаний правовий акт посилається до поняття людської гідності шість разів. Авторка виділяє: загальне чи абстрактне звернення до людської гідності (застосовується з метою виділення основних соціальних цінностей і засад функціонування суспільства); нормативне звернення до людської гідності, що визначає систему ідеальних або бажаних соціальних зв’язків, які лежать в основі взаємовідносин між людьми; позанормативне, або таке, що застосовується для реалізації чи закріплення конкретних прав людини.
Подальша розвиток ідеї людської гідності відображено у Пакті про економічні, соціальні та культурні права і Пакті про громадянські та політичні. У преамбулах цих актів, котрі є повністю ідентичними, міститься посилання на Загальну декларацію прав людини (так зване загальне звернення до людської гідності). Однак визначальне місце у цих правових актах займає нормативне звернення до людської гідності: «всі права витікають з властивої людській особі гідності». З такого формулювання авторка вивела кілька істотних висновків: людська гідність розглядається як джерело прав людини, тобто підноситься на рівень принципу права; людська гідність належить кожному, незалежно від законодавчого закріплення; право людини на гідність випливає з принципу людської гідності.
Після прийняття Міжнародного Білля про права було прийнято велику кількість правових актів, котрі торкаються окремих видів порушень прав людини, зокрема расової дискримінації, дискримінації жінок, дітей, геноциду, катувань. Багато з них містять звернення до людської гідності. Так, серед проаналізованих дисертанткою 97 правових актів ООН, звернення до людської гідності містять 54 акти. У цих актах застосування поняття «людська гідність» авторка пропонує класифікувати таким чином:
1. Відсильне застосування. Має місце у випадку посилання у преамбулах міжнародних правових актів на відповідні формулювання Загальної декларації прав людини.
2. Безпосереднє застосування поняття «людська гідність», здебільшого нормативне чи позанормативне. Дисертанткою запропонована авторська класифікація безпосереднього застосування поняття «людська гідність», що розглядається як: філософська основа, елемент антропологічної концепції; морально-правовий стандарт; елемент законодавчих дефініцій, що приймається для конкретних цілей відповідного міжнародного правового акту; стандарт, з яким вступає в суперечність явище, що засуджене відповідним міжнародним правовим актом; об’єкт протиправних порушень, без одночасної вказівки таких протиправних порушень; об’єкт можливих протиправних порушень, з одночасною вказівкою таких порушень; об’єкт державно-правового захисту; ідеал, до якого має призвести процес підтримуваний даним міжнародним правовим актом.
У підрозділі 4.3. «Людська гідність як стандарт прав і основних свобод людини у діяльності Ради Європи» зазначено, що поряд із загальною системою міжнародних механізмів захисту прав людини функціонують і регіональні системи, які відображають особливості культури, політико-правової свідомості, регіональної ідентифікації, що впливає на координацію і розвиток державних інститутів у певному регіоні. Однією з найбільш розпрацьованих і дієвих є Європейський механізм охорони і захисту основних прав людини. Так, Рада Європи прийняла понад 100 конвенцій і угод, серед яких чільне місце посідає Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод. Будучи одним з перших документів у царині міжнародного права з прав людини, Європейська конвенція з прав людини базується на принципі об’єктивних стандартів і прав осіб на захист від зловживань з боку державної влади. Для деталізації положень Європейської конвенції було прийнято цілу низку конвенцій та угод. У цих актах застосування поняття «людська гідність» авторка пропонує класифікувати у такий спосіб: філософська основа, елемент антропологічної концепції; морально-правовий стандарт; стандарт, з яким вступає у суперечність явище, що засуджене відповідним міжнародним правовим актом; об’єкт можливих протиправних порушень, з одночасною вказівкою таких порушень; об’єкт державно-правового захисту.
Аналізуючи зміст Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод та зміст інших правових актів Ради Європи, авторка прийшла до висновку, що їх цінність полягає не лише у закріпленні людської гідності, прав та свобод людини, а, головним чином, в механізмі їх впровадження. Визначальне місце у цьому механізмі займає Європейський суд з прав людини.
Практика Суду відіграє суттєву роль, спонукаючи уряди всіх держав-учасниць Конвенції відповідним чином змінювати національне законодавство. Іншими словами, рівень ефективності рішень Суду залежить від того наскільки оперативно і повно держава реагує на ці рішення. Оскільки така реакція держави проявляється у внесенні змін до національного законодавства, то саме рішення Суду можна вважати визначальним засобом захисту людської гідності та прав людини у рамках Ради Європи, про що йдеться у пункті 4.3.4. «Впровадження європейського механізму захисту прав людини в національне законодавство держав-учасниць». Дисертантка вважає, що ефективність дії міжнародного права в цілому залежить від готовності держав передати частину своїх суверенних повноважень під більш широкий міжнародний контроль.
У підрозділі 4.4. «Людська гідність у правових актах Організації з безпеки та співробітництва в Європі» запропоновано класифікацію правових актів ОБСЄ на предмет виявлення поняття «людська гідність». У цих актах поняття «людська гідність» застосовується таким чином: філософська основа, елемент антропологічної концепції (Гельсінський документ 1992 року «Виклик часу змін» (10.07.1992) вказує, що міжнародне гуманітарне право ґрунтується на невід’ємній гідності людської особистості); об’єкт державно правового захисту; ідеал, до якого має призвести процес, підтримуваний даним міжнародним правовим актом.
У підрозділі 4.5. «Імплементація міжнародних стандартів щодо людської гідності в національну юридичну практику України» зазначено, що європейський вибір України визначався цивілізаційними особливостями суспільства, адже український народ і географічно, і культурно належить до європейської цивілізації. Співпраця з Радою Європи сьогодні стала офіційним зовнішньополітичним курсом України, що вимагає приведення законодавства у відповідність до європейських стандартів з прав людини. Авторка вважає, що норми Конституції є похідними від загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, згідно з якими внутрішнє законодавство не може суперечити зафіксованим у міжнародних актах основним правам людини і загальнолюдським цінностям, людській гідності.
Наша держава приділяє значну увагу людській гідності, правам і свободам людини, питанням міжнародної співпраці щодо забезпечення прав людини, а також взаємозв’язку міжнародного та національного права. Проте реальний стан реалізованості та захищеності людської гідності прав і свобод людини в Україні залишається на невисокому рівні. Тому лише за умови розробки і впровадження ефективного механізму охорони і захисту людської гідності та основних прав людини, Україна зможе по праву відповідати тим характеристикам, котрі зазначені у Конституції нашої держави, а саме бути демократичною, соціальною та правовою державою.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні сформульовано низку висновків і пропозицій, спрямованих на вирішення наукової проблеми – визначення закономірностей формування і розвитку людської гідності у праві, шляхом визначення її природи, змісту та значення. Сформульовано основні поняття, що необхідні для викладення філософсько-правової концепції людської гідності – гідність людини, людська гідність, автономія людини, свобода, справедливість, формальна рівність. Серед висновків, що зроблені в дисертації, найбільш загальними і важливими є такі:
1. Людська гідність є базовою соціальною цінністю, оскільки ґрунтується на автономії людини. Автономія є кінцевою метою, стосовно якої всі інші цінності є або її складниками, або ж засобами її досягнення. Вона є ідеальною основою для формування особи на основі раціонального вибору можливих дій, способу життя загалом, керуючись власною системою цінностей та власними ціннісними орієнтаціями.
2. Поняття гідності людини пов’язується в основному з цінністю людини та оцінкою її значення і місця у суспільстві та державі. Саме оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є істотним засобом впливу на поведінку людини, на основі якого формуються еталон вимог, що виставляється до дій людей в конкретній ситуації з конкретного приводу. Ці вимоги стають особистими нормами дій лише у випадку, коли вони забезпечуються перш за все внутрішнім переконанням людини в їх корисності, вигідності, цінності як для неї самої, так і для інших людей.
3. У своєму дослідженні авторка базувались на розумінні гідності, що складається з таких компонентів: суб’єктивна сторона (гідність людини); об’єктивна сторона (людська гідність); суб’єкт (носій) та об’єкт (зміст, змістовна сторона) гідності.
4. Людська гідність – це самоцінність та суспільна значимість людини як біосоціодуховної істоти, яка визначається існуючими суспільними відносинами, не залежить від людини і має бути рівною для всіх людей.
5. Гідність людини – це внутрішня оцінка нею власної цінності, яка ґрунтується на схваленій домінуючою частиною суспільства моральній самосвідомості і готовності її охорони за будь-яких умов, а також очікування з цього приводу поваги зі сторони інших.
6. Людська гідність є першопочатковою і визначальною для всіх інших соціальних, а також правових цінностей, зокрема свободи, справедливості та формальної рівності.
7. Людська гідність є підгрунтям, джерелом природного права. Природне право є невід’ємним від форм буття людини, воно органічно вплетене у суспільні відносини і є ефективним засобом регулювання відносин між людьми, координації їх діяльності, задоволення потреб та інтересів. Гармонійне існування людини можливо лише за умови єдності біологічних, соціальних і духовних складових у сутності людини, їх взаємообумовленості та взаємозалежності. Саме з такого розуміння сутності людини авторка виводить глибинну сутність природного права, як такого, що: являє собою ідеальну форму регулювання відносин між людьми; моделює суспільні відносини на підставі вимог справедливості; існує у свідомості (правосвідомості) людей; знаходить вираз у правомірній поведінці людини, соціальних груп, всього суспільства; становить духовну основу позитивного права.
8. Важливе значення має закріплення природного права, людської гідності та прав людини у позитивному праві та створення дієвих механізмів їх охорони і захисту. На цьому етапі формуються певні універсальні стандарти прав людини, які повинні бути рівними для кожної людини в конкретно-історичних умовах розвитку людства.
9. Міжнародне право посідає особливе місце в інституціалізації людської гідності та прав і свобод людини. Саме міжнародне право прав людини визнає гідність людини, її права і свободи як гуманітарну універсалію, ціннісний орієнтир загальнолюдської ідентифікації.
10. Велику роль у процесі впровадження міжнародних принципів і норм щодо людської гідності та прав і свобод людини у національну юридичну практику України має створення ефективних національних гарантій людської гідності та прав і свобод людини.
У дисертації містяться також інші пропозиції, спрямовані на у твердження правової, незалежної, демократичної України.

Список опублікованих праць за темою дисертації:
1. Грищук О. Людська гідність у праві: філософські проблеми – К.: Атіка, 2007. – 432 с.
2. Грищук О., Рабінович П. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти). – Львів, 2006. – 197 с
3. Філософія права: проблеми та підходи. Навчальний посібник для студентів спеціальності «Правознавство» / За загальною редакцією П.М. Рабіновича. // Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – 332 с. – С. 184–193 (у співавторстві з П.М. Рабіновичем).
4. Грищук О.В. Гідність людини: юридичні аспекти // Вісник Львівського університету. – Випуск 37: Серія юридична. – 2002. – С. 14–21.
5. Грищук О.В., Грабовська С.Л. Проблема психічного стану людини у випадку заподіяння їй моральної (психічної) шкоди // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Випуск 147: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 101–105.
6. Грищук О.В. До питання відмежування моральної шкоди від інших видів шкоди// Науковий вісник Ужгородського університету. – Серія право. – Випуск 1. – 2002. – С. 91–96.
7. Грищук О., Рабінович П. Гідність людини як фундамент її природного права на компенсацію моральної шкоди // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – Випуск 2 (29). – С. 14–23.
8. Грищук О.В. До проблеми обмеження свободи виявлення поглядів та свободи інформації // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – Випуск 2 (6). – Хмельницький, 2003. – С. 7–13.
9. Hryszczuk Oksana Ksztaltowanie sie prawa czlowieka do zadoscuczynienia za krzywde moralna na ziemiach ukrainskich (XI–XX w.) // Prawo. Administracja. Kosciol. – № 3 (14). – Wydawnictwo KUL, 2003. – S. 121–134.
10. Грищук О. Право на свободу вираження поглядів: проблеми обмеження // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 7. – 2003. – С. 14–21.
11. Грищук О., Рабінович П. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти) // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 3. – 2003. – С. 19–28.
12. Грищук О. Людська гідність у правових актах ООН // Вісник Львівського університету. – Випуск 39: Серія юридична. – 2004. – С. 37–41.
13. Грищук О. Онтологічна основа прав і свобод людини у правових актах ООН // Життя і право. Львівський правничий часопис. – № 2 (14). – 2005. – С. 29–36.
14. Грищук О. Онтологічна основа прав і свобод людини у правових актах Ради Європи та їх національне впровадження // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – Вип. 2. – 2005. – 312 с. – С. 173–181.
15. Грищук О. Людська гідність як антропологічна підстава прав людини // Науковий вісник львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – Львів, 2006. – Вип. 1. – 400 с. – С. 317–324.
16. Грищук О. Розвиток ідеї людської гідності у концепції Імануіла Канта // Життя і право. Львівський правничий часопис. – № 5 (17). – 2005. – С. 21–28.
17. Грищук О. Вплив ОБСЄ на формування міжнародної системи захисту людської гідності та прав людини – // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – Вип. 3. – 2005. – 348 с. – С. 238–245.
18. Грищук О. Принципи співвідношення міжнародного та внутрідержавного права щодо прав людини // Вісник Львівського університету. – Випуск 42: Серія юридична. – 2006. – С. 3–9.
19. Грищук О. Основні етапи формування міжнародного механізму захисту прав людини // Актуальні питання реформування правової системи України. Збірник наукових статей за матеріалами ІІ Міжвузівської науково-практичної конференції 27–28 травня 2005 р. м. Луцьк – С. 140–143.
20. Грищук О. Природне право як форма об’єктивації цінності людини // Вісник Львівського університету. – Випуск 43: Серія юридична. – 2007. – С. 3–8.
21. Грищук О. Природне право як духовна (ідеальна) основа позитивного права // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – Львів, 2006. – Вип. 2. – 340 с. – С. 27–35.
22. Грищук О. Автономія людини – передумова людської гідності // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – Львів, 2006. – Вип. 3. – С. 17–25.
23. Грищук О. До історії розвитку ідеї людської гідності (VI ст. до н.е. – XIІІ ст. н.е.) // Вісник Львівського університету. – Випуск 44: Серія юридична. – 2007. – С. 24–30.
24. Грищук О. Свобода як філософсько-правова цінність // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – Львів, 2007. – Вип. 1. – С. 193–204.
25. Грищук О. Справедливість як соціально-правова цінність // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 382–393.
26. Грищук О. До історії розвитку ідеї людської гідності (XIІІ ст. – ХІХ ст.) // Вісник Львівського університету. – Випуск 45: Серія юридична. – 2007. – С. 9–16.
27. Грищук О. До проблеми співвідношення міжнародного та внутрідержавного права щодо прав людини // Актуальні питання реформування правової системи України. Збірник наукових статей за матеріалами IV Міжвузівської науково-практичної конференції 1–2 червня 2007 р. м. Луцьк – Т. 1. – С. 23–27.
28. Грищук О. Взаємозв’язок людини і права: філософсько-правовий аспект // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – Львів, 2007. – Вип. 3. – С. 3–12.
29. Грищук О.В. Право людини на компенсацію моральної шкоди (деякі загальнотеоретичні аспекти) // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали VІІ регіональної науково-практичної конференції. 13–14 лютого 2001 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001. – С. 45–47.
30. Грищук О.В. Порушення гідності людини, як підстава виникнення права на компенсацію моральної шкоди // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали VІІI регіональної науково-практичної конференції. 13–14 лютого 2002 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. – С. 18–21.
31. Грищук О.В. Антропна гідність – джерело прав і свобод людини // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції. 13–14 лютого 2003 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – С. 9–11.
32. Грищук О.В. Людська гідність у міжнародних правових актах // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції. 13–14 лютого 2004 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2004. – С. 8–9.
33. Грищук О., Рабінович П. Гідність людини як фундамент її природного права на компенсацію моральної шкоди // Міжнародна поліцейська енциклопедія. – Т. ІІ. – К., 2005. – С. 85–87.
34. Грищук О. Окремі аспекти людської гідності за вченням Іммануїла Канта // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали ХІ регіональної науково-практичної конференції. 13–14 лютого 2005 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005. – С. 17–19.
35. Грищук О.В. До історії розвитку ідеї людської гідності // Актуальні питання реформування правової системи України. Матеріали 1 міжвузівської науково-практичної конференції. – Луцьк: Юридичний факультет Луцького державного університету імені Лесі Українки, 2004. – С. 45–49.
36. Грищук О.В. Людська гідність як онтологічна підстава прав і свобод людини // Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі. Матеріали міжнародного науково-практичного семінару. м. Київ, 23–24 вересня 2005 р. – К.: Київський національний університет внутрішніх справ, 2006. – 340 с. – С. 72–85.
37. Грищук О.В. Онтологічна основа прав і свобод людини у правових актах Ради Європи // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали ХІІ регіональної науково-практичної конференції. 13–14 лютого 2006 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. – С. 17–20.
38. Грищук О. До історії розвитку ідеї людської гідності (VI ст. до н.е. – XIX ст. н.е.) // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Першого всеукраїнського круглого столу (м. Львів, 16–17 вересня 2005 року). – Львів: Край, 2006. – 320 с. – С. 77–95.
39. Грищук О. Людська гідність у праві: філософський аспект // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції. 8–9 лютого 2007 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2007. – С. 11–13.
40. Грищук О. Деякі питання антропології природного права // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали ІІ всеукраїнського круглого столу (м. Львів, листопад 2006 року). – Львів: Край, 2007. – С. 42–59.
41. Грищук О.В. Людська гідність – антропологічна основа права // Сучасне державотворення в Україні: проблеми теорії та історії (матеріали круглого столу). – Львів, 2007. – 240 с. – С. 37–42.

АНОТАЦІЯ
Грищук О.В. Людська гідність у праві: філософський аспект. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2008.
В дисертації на основі сучасної монографічної та іншої наукової літератури, міжнародно-правових актів та практики їх застосування, законодавства України та практики його застосування проведене комплексне наукове філософсько-правове дослідження людської гідності як антропологічної основи права. Охарактеризовано особливості формування і розвитку ідеї людської гідності у філософсько-правовій думці починаючи від античності й до сучасності. Розглянуто особливості впливу людської гідності на формування природного та позитивного права (міжнародного та внутрідержавного).
Авторка пропонує власне розуміння гідності, що складається з таких компонентів: суб’єктивна сторона (гідність людини); об’єктивна сторона (людська гідність); суб’єкт (носій) та об’єкт (зміст, змістовна сторона) гідності. Пропонується розуміння людської гідності як самоцінності та суспільної значимості людини як біосоціодуховної істоти, яка визначається існуючими суспільними відносинами, не залежить від конкретної людини і має бути рівною для всіх людей.
Ключові слова: людська гідність, справедливість, формальна рівність, свобода, природне право, права людини.

АННОТАЦИЯ
Грищук О.В. Человеческое достоинство в праве: философский аспект. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой ступени доктора юридических наук по специальности 12.00.12 – философия права. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2008.
В диссертации на основе современной монографической и другой научной литературы, международно-правовых актов и практики их применения, законодательства Украины и практики его применения проведено комплексное научное философско-правовое исследование человеческого достоинства как антропологического основания права.
Понимание человеческого достоинства повязывается в основном с ценностью человека и оценкой его значения и места в обществе и государстве. Именно оценочный момент в виде моральной или правовой оценки является существенным инструментом влияния на поведение человека, на основании которого формируется эталон требований, который предъявляется к действиям людей в конкретной ситуации по конкретному поводу.
Исследование базировалось на понимание достоинства, которое состоит из четырех элементов: субъективная сторона, объективная сторона, субъект и объект (содержание) достоинства.
Субъективная сторона достоинства отображает собственное достоинство конкретного человека. Достоинство, понимаемое таким образом, не принадлежит автоматически каждому, а зависит от его внутреннего мира и поведения. Таким образом, достоинство человека – это внутренняя оценка ним собственной ценности, что базируется на одобренном доминирующей частью общества моральном самосознании и готовности ее защиты при любых условиях, а также ожидание по этому поводу уважения стороны других людей.
Объективная сторона достоинства отображает человеческое достоинство, которое присуще каждому человеку, безотносительно к его индивидуальным особенностям. Только вследствие того, что человек является биосоциодуховным существом, он уже наделен определенным достоинством. Человеческое достоинство – это самоценность и общественная ценность человека как биосоциодуховного существа, которое определяется существующими общественными отношениями, не зависит от конкретного человека и должно быть равным для всех людей.
Субъектом достоинства является каждый человек, о чем говорит Общая декларация прав человека, которая говорит, что «признание достоинства, присущего всем членам человеческой семьи, и равных неотъемлемых прав является основой свободы, справедливости и общего мира».
Объект достоинства – это существенная сторона самооценки, или объект сознательного самооценивания. Предлагается к ним отнести: моральные, умственные, физические качества; качества характер; внешний вид; предметная деятельность и ее результаты; поведение человека; место человека в системе взаимодействий с окружающим миром (в том числе место в обществе и государстве); самооценивание человеком его чести (общественной оценки ценности личности, меры общественных, духовных качеств человека как члена общества).
Человеческое достоинство является первоначальной и определяющей ценностью для всех социальных, а также правовых ценностей, а именно свободы, справедливости и формального равенства. Именно поэтому право является наиболее важным звеном между моральным сознанием и обществом.
Естественное право, формируясь на основании человеческого достоинства, является неотделимым от форм бытия человека, оно органически вплетено в общественные отношения и является эффективным инструментом охраны и защиты человеческого достоинства, регулирования отношений между людьми, координации их деятельности, удовлетворения потребностей и интересов. При этом важным является закрепление человеческого достоинства, прав человека, естественного права в позитивном праве и создание действенных механизмов их охраны и защиты.
Ключевые слова: человеческое достоинство, справедливость, формальное равенство, свобода, естественное право, права человека.

SUMMARY
Oksana V. Hryshchuk Human Dignity in Law: Philosophical Aspects. – Manuscript.
Dissertation for gaining the scientific degree of doctor of legal sciences. Speciality 12.00.12. – Philosophy of Law. – Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine, Kharkiv, 2008.
This dissertation is a comprehensive research of Human Dignity in Law based upon modern legal scientific literature, international and national legal acts. It focused also on the variety of human dignity interpretations represented by philosophers of the last centuries.
Human nature is treated as a unity of biological, social and spiritual elements of existence of the human person. The Natural Law is based on spiritual existence of the human person because it opens value of the human being – human dignity. The author gives her own interpretation of human dignity, composed with subject (human being), object, subjection side (intrinsic dignity of human being) and objection side (socially and legally recognized human dignity).
At the contemporary stage of development of Ukraine real social and legal progress is impossible without due of defense of human dignity. Therefore human dignity is a source of the Law and human rights.
Key words: human dignity, justice, equality, liberty, Natural Law, human rights.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking