Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


МАЛОЗНАЧНІСТЬ ДІЯННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

 

Севастьянова Тетяна Євгенівна
МАЛОЗНАЧНІСТЬ ДІЯННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
   

Спеціальність : 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2003
Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права та правосуддя Запорізького державного університету.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор
Коржанський Микола Йосипович,
професор кафедри кримінального
права та правосуддя Запорізького
державного університету

Офіційні опоненти доктор юридичних наук,
Музика Анатолій Ананійович,
проректор Київського
Інституту внутрішніх справ України

кандидат юридичних наук, доцент
Андрушко Петро Петрович,
завідувач кафедрою кримінального
права та кримінології Національного
університету ім. Т.Г. Шевченка

Провідна установа Інститут держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України


Захист відбудеться “10” квітня 2003р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України ( 03035, м. Київ – 35, Солом’янська пл., 1 )

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України ( 03035, м. Київ – 35, Солом’янська пл., 1 )

Автореферат розісланий 06.03.2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена потребою удосконалення законодавства, яке б забезпечувало становлення України як правової держави. Це свідчить про те, що будь-яка діяльність правового характеру повинна бути відповідною Конституції України, яка, в свою чергу, гарантує реальне забезпечення прав і свобод громадян. Ці гарантії стосуються і захисту особи від правового свавілля, яке пов’язується, перш за все, з незаконним притягненням особи до кримінальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність та покарання можуть бути застосовані лише відносно осіб, що вчиняють злочин, тобто, діяння суспільно небезпечне, протиправне, винне, каране.
Вчення про злочин займає значне місце в науці кримінального права. Проблемою його визначення займались А.А.Герцензон, М.Д. Дурманов, М.І. Ковальов, М.Й. Коржанський, Н.Ф.Кузнєцова, П.С. Матишевський, П.П. Михайленко т. ін.
Злочин – це, перш за все діяння, яке наділене ознаками, які можуть визначити характер та зміст такого діяння, як злочинного або ні. Але між поняттям злочину та діянням, яке не має ознак злочину, можуть існувати виключення, коли формально діяння містить склад будь-якого злочину але не має суспільної небезпечності. В таких випадках, особа, яка вчинила це діяння, не може бути притягнена до кримінальної відповідальності. Таке виключення має назву малозначного діяння.
У кримінальному праві та законодавстві визначення малозначності діяння майже тотожне. Враховуючи те, що вчення про малозначне діяння є складовою частиною загального вчення про злочин, у науковій літературі воно займало “чемне” місце, де автори вказували лише на те, що така норма існує, а також давали загальне визначення вказаної норми, не звертаючи увагу на питаннях, які в повній мірі могли розкрити зміст проблеми.
У Кримінальному кодексі України 2001 року розмежування злочину та малозначного діяння залишилося без суттєвих змін. Але, не можна сказати, що нове кримінальне законодавство не привертало уваги до визначення поняття малозначності. У роботах з кримінального права, до визначення поняття малозначності діяння за Кримінальним кодексом 2001 року звернулися М.Й. Коржанський, Л.М. Кривоченко, П.С. Матишевський, А.О. Пінаєв, І.К. Туркевич, М.І. Хавронюк на рівні науково – практичного коментування ч. 2 ст. 11 КК чи в підручниках із Загальної частини Кримінального права України. Але зміст малозначності названими вченими був розкритий недостатньо повно, без конкретного визначення ознак чи особливостей, пов’язаних з поняттям малозначності діяння.
Недостатня наукова розробка поняття малозначного діяння у теорії кримінального права призводить до проблеми застосування ч. 2 ст. 11 КК України на практиці. Більшість працівників правоохоронних органів стикається, перш за все, з проблемою визначення ознак малозначного діяння, що призводить до помилок при його кримінально-правовій оцінці. Відсутність чітких визначень малозначності діяння призводить до притягнення до кримінальної відповідальності особи, що цього не заслуговує, або до помилкового виправдання злочинця. Тому, додаткового розгляду потребують питання визначення ознак малозначності діяння. Крім того, уваги заслуговують питання розмежування малозначного діяння та злочину невеликої тяжкості. Це питання має практичне значення для визначення межі між злочинною та формально злочинною поведінкою.
Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений проблемами, пов’язаними з визначенням малозначності діяння та відсутності їх достатнього висвітлення у науці кримінального права України.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького державного університету та “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000р. № 1376/2000.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення поняття малозначності діяння в науці кримінального права та в кримінальному законодавстві України.
Завданнями, необхідними для вирішення поставленої мети є:
1. Аналіз визначення малозначного діяння в історії кримінального права та законодавства України.
2. Визначення ознак малозначного діяння за ознаками злочину взагалі та ознаками складу злочину.
3. Висвітлення значимості об’єктивних ознак складу при кваліфікації малозначних діянь.
4. Проведення порівняльної характеристики малозначного діяння та злочину невеликої тяжкості.
5. Виділення особливостей малозначного діяння в законодавчому визначенні.
6. Характеристика та аналіз застосування ч. 2 ст. 11 КК України в практиці судових та правоохоронних органів.
7. Визначення можливостей попередження малозначних діянь.
8. Внесення пропозицій щодо вдосконалення практики визначення малозначності діяння.
Об’єктом дослідження є вчення про злочин та місце в ньому поняття малозначності діяння.
Предметом дослідження є визначення малозначності діяння в науковій літературі, законодавстві, слідчій та судовій практиці.
Для досягнення поставленої мети в дисертаційному дослідженні використовувались наступні методи. Загальнонаукові: системний, що полягає в комплексному розгляді елементів предмету дослідження, як єдиного цілого; функціональний, який полягає в з’ясуванні змісту та значення об’єктивних та суб’єктивних ознак малозначного діяння та їх взаємного впливу на визначення діяння малозначним; аналіз і синтез, де метод аналізу – полягає в поділі ознак малозначності діяння на складові частини ( об’єктивні та суб’єктивні ознаки ) з метою вивчення елементів норми, що аналізується, а метод синтезу з’єднує частини предмета в єдине ціле визначення малозначності діяння; індукції та дедукції, де метод індукції використовувався при характеристиці ознак малозначного діяння для загального визначення поняття малозначності, а дедукції – навпаки, при характеристиці поняття малозначного діяння для вивчення ознак малозначності; аксіоматичний метод – метод, за яким твердження відносно поняття злочину, складу злочину, елементів складу приймалися без доведень, а питання щодо визначення малозначності діяння виводились з них відповідно певних логічних правил. Спеціально-юридичні методи: історико-юридичний застосовувався при дослідженні та аналізі розвитку норми про малозначність діяння в хронологічній послідовності за кримінальним законодавством та правом України; порівняльно-правовий використовувався при встановленні загальних та відмінних ознак малозначного діяння та злочину невеликої тяжкості.
Теоретичною основою дослідження стали праці вчених у галузі загальної теорії права, кримінального, кримінально-процесуального права, кримінології, філософії, соціології.
Емпірична база дисертації. В обґрунтування деяких положень і висновків було покладено :
1. статистичні данні слідчої та судової практики закриття кримінальних справ та відмови в порушенні кримінальних справ на підставі ч. 2 ст. 11 КК України та п. 2 ст. 6 КПК України.
2. слідчу та судову практику : розглянуто та опрацьовано 250 кримінальних справ та матеріалів про малозначні діяння.
3. висновки двох проведених соціологічних дослідження на предмет ставлення працівників правоохоронних та судових органів, а також студентів юридичних факультетів щодо норми про малозначність діяння.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у комплексному та поглибленому аналізі поняття малозначності діяння за кримінальним правом та законодавством України, а також у використанні його на практиці.
Проведене дослідження надало можливість сформулювати наступні положення та висновки :
1. Аргументується положення про те, що малозначне діяння, хоч і входить в загальне вчення про злочин, але має власні ознаки, що надає можливість відокремити малозначність діяння від злочину. Малозначне діяння можна проаналізувати як за ознаками складу злочину, так і за загальними ознаками злочину. У дисертації зроблений висновок, що поняття “склад злочину” можна віднести тільки до поняття “злочину”, бо не може бути “складу” малозначного діяння. Склад злочину – це сукупність усіх об’єктивних та суб’єктивних ознак ( елементів), які, відповідно кримінальному закону України, визначають конкретне суспільно-небезпечне діяння, як злочин. Таким чином, малозначне діяння не може мати складу злочину, а склад злочину, в свою чергу, не може бути наділений ознаками малозначності.
2. Обгрунтовується висновок, що при визначенні діяння малозначним головне значення мають об’єктивні ознаки діяння, а також, що при визначенні малозначного діяння, головним чином, оцінюються: значимість об’єкта посягання в системі охоронюваних законом суспільних відносин, спосіб дії або бездіяльності, шкода, що заподіяна об’єкту, яка може носити матеріальний або нематеріальний характер.
3. Доопрацьовано визначення суспільної цінності об’єкту посягання при малозначності діяння та доведено, що об’єкт діяння не може носити характер малозначності, тобто, об’єкт малозначним бути не може. Відносно об’єкта посягання можна використовувати термін “значимість об’єкту посягання”, або “порівняльна цінність об’єкту”.
4. Вперше проведений аналіз охоронюваних суспільних відносин за шкалою порівняльної цінності при вирішенні питання застосування ч. 2 ст. 11 КК України.
5. Вперше проведений аналіз Особливої частини Кримінального кодексу України за розподілом злочинних наслідків на матеріальні, фізичні, моральні та політичні та зроблені висновки щодо вирішення питання віднесення таких наслідків до значних або малозначних.
6. Уточнене раніше визначене поняття малозначного діяння та визначення змісту цього поняття, де ознаки малозначності діяння визначаються як кількісні та якісні характеристики об’єктивних та суб’єктивних ознак, що формально містять склад злочину, але знижують ступінь суспільної небезпеки діяння до незначного правопорушення.
7. Обгрунтовується висновок, що при визначенні малозначного діяння ніякого практичного значення не мають особливості суб’єкта або особливості особи злочинця.
8. Обґрунтовано співвідношення понять малозначності діяння та злочину невеликої тяжкості. Якщо охарактеризувати ці поняття в загальних рисах, можна сказати, що малозначне діяння та злочин невеликої тяжкості розмежовується, перш за все, за характером і ступенем суспільної небезпечності. Злочин невеликої тяжкості має більш суспільно небезпечний характер: більшу тяжкість заподіяної об’єкту посягання шкоди, більш суспільно небезпечний спосіб вчинення діяння. До того ж, злочин невеликої тяжкості – це діяння, яке завдає або може завдати суспільним відносинам істотну шкоду. При вчиненні малозначного діяння така шкода не завдається. Малозначне діяння за будь-яких умов залишається малозначним, а злочин невеликої тяжкості, незалежно від кримінально-правових наслідків для винного, завжди залишається злочином.
9. Наголошується необхідність розробки та прийняття постанови Пленуму Верховного Суду України, у якій доцільно визначити випадки застосування ч. 2 ст. 11 з повною характеристикою та роз’ясненням ознак малозначного діяння. Головна увага, при цьому, повинна приділятися саме об’єктивним ознакам тому, що проблеми при кваліфікації виникають саме відносно визначення значності того чи іншого об’єкта, визначення межі між значними та малозначними матеріальними та нематеріальними наслідками.
10. Проведено аналіз помилок при застосуванні ч. 2 ст. 11 КК України, що мають місце в судовій та слідчій практиці, а також характеристика випадків, коли малозначність діяння плутається з іншими підставами звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
11. Аргументується необхідність розроблення профілактичних заходів щодо попередження малозначних діянь. Як відомо, мале явище завжди переростає в велике, особливо, коли для цього є сприятливі умови. У нашому випадку, такою умовою може бути саме ігнорування вчинення малозначних діянь, як не злочинних. Результатом такого неуважного ставлення до проблеми може бути вчинення злочину, яким буде завдано велику шкоду особі, суспільству, державі. Тому, для попередження малозначних діянь повинна бути розроблена особлива програма, яка буде передбачати особливості вчинення малозначних діянь.
Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в подальшій розробці поняття малозначності діяння та визначенні і конкретизації його ознак. Практична значимість полягає в тому, що на підставі проведеного дослідження дисертантом були подані конкретні пропозиції до судових та правоохоронних органів щодо виправлення помилок на практиці при застосуванні ч. 2 ст. 11 КК України за аналізом проведеного дослідження практики визначення діяння малозначним.
Основні положення та результати дослідження можуть бути також використані :
- при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України щодо практики застосування норми про малозначність діяння.
- у навчальному процесі – як матеріали для вивчення студентами юридичних факультетів ВУЗів.
- при підготовці та читанні лекцій за темою “Поняття злочину” з кримінального права.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертація обговорена на засіданнях кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького державного університету та на кафедрі кримінального права Національної академії внутрішніх справ України. Результати проведеного дослідження використовуються у навчальному процесі під час читання лекцій та проведення практичних занять з курсу “Кримінальне право”.
Тези дослідження були обговорені на:
1. Науково-практичній конференції Національного університету “Дні науки НаУКМА” (Київ, 24-28 січня 2000р).
2. Міжнародній конференції пам’яті П.І. Новгородцева “Ідея правової держави: історія і сучасність” ( Луганськ, 23-24 листопада 2000р ).
3. Міжнародній науково-практичній конференції “Адміністративно-правові та кримінологічні аспекти діяльності органів внутрішніх справ прикордонних районів” ( Луганськ, 25-26 травня 2000 р).
4. Міжнародному “Круглому столі”, присвяченого пам’яті К.Г. Федорова ( Запоріжжя, 12 травня 2000 р).
5. Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті К.Г. Федорова ( Запоріжжя, 2-4 червня 2001 р).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним дослідженням визначення малозначності діяння в кримінальному праві та законодавстві України.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у п’яти наукових статтях, три з яких надруковані у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається з вступу, двох розділів, що включають п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (194 найменування) в 15 сторінок, семи додатків загальною кількістю 11 сторінок та трьох таблиць загальною кількістю 4 сторінки . Повний обсяг рукопису 213 сторінок, з яких 183 – безпосередньо текст дисертації.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його об’єкт, предмет, мета і завдання, формулюється наукова новизна, розкривається теоретичне та практичне значення отриманних результатів дослідження, формулюються основні положення, які виносяться на захист, вказується зв’язок дослідження з навчальними та методичними планами, вказується апробація результатів дослідження, розкривається його структура.
Розділ 1 “Поняття малозначності діяння за кримінальним правом та законодавством України” складається з трьох підрозділів, в яких розглядаються питання малозначності діяння в історії кримінального права та законодавства України, особлива увага надається питанню визначення ознак малозначного діяння, де з використанням даних вітчизняних та іноземних дослідників дається розгорнутий аналіз ознак малозначності діяння за об’єктом посягання, за способом дії, за наслідками протиправного посягання та за змістом вини, а також обґрунтовується положення про те, що для кримінально-правової оцінки малозначних діянь не мають значення особливості суб’єкта діяння, особи злочинця, також визначаються критерії відмежування малозначного діяння від злочину невеликої тяжкості. В цьому ж розділі розглядаються питання визначення малозначного діяння в зарубіжному кримінальному законодавстві а також дається порівняльна характеристика малозначності діяння та декриміналізації протиправних посягань.
У підрозділі 1.1 “Малозначність діяння в історії кримінального права та законодавства України” розглядається історія виникнення інституту малозначності діяння, де припускається, що поняття малозначності діяння, в його сучасному розумінні, мало місце вже в древньоруських джерелах, а саме, у Судебнику короля Казимира ( 1468 ), Першому Литовському статуті ( 1529 ), Другому Литовському статуті ( 1566 ), пам’ятці козацького права “Права, за якими судиться Малоросійський народ” ( 1743 ). Такий висновок зроблений на підставі аналізу статей цього акту, в яких мова йде про значимість об’єкту посягання та про характер заподіяної шкоди. В цих джерелах права поняття малозначності ще не існує, але має місце оціночна ознака заподіяної шкоди, яка могла бути значною або малозначною.
Поняття малозначності діяння у радянському кримінальному законодавстві виникає з матеріальним визначенням злочину. Злочином вважалось таке суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке посягало на радянський суспільний лад, соціалістичний правопорядок, соціалістичну власність, особу та її права. Тому автор дійшов висновку, що саме таке визначення злочину стало основою для розвитку ідеї про його відносність. Спочатку, Кримінальний кодекс УРСР 1922 року не містив норму про малозначність діяння. Незабаром, після прийняття Кримінального кодексу 1922 року НКЮ РРФСР та Верховний суд республіки дають вказівку не порушувати кримінальні справи про незначні діяння певних категорій (посадових, господарських, військових). Щодо інших малозначних порушень практика несміливо, але йшла шляхом невизнання їх злочинними за змістом ст. 6 КК РРФСР. На другій сесії другого скликання 16 жовтня 1924 року ВЦВК РРФСР прийняв окрему постанову про це. Одночасно, сесія схвалила пропозиції, за які висловився п’ятий з’їзд діячів радянської юстиції. Таким чином, уже в той час було намічено два напрямки вирішення проблеми відповідальності за малозначні діяння : удосконалення Загальної частини (вироблення загального правила) та зміни Особливої частини Кримінального кодексу ( декриміналізація ряду порушень ). 9 лютого 1925 року Президія ВЦВК доповнила КПК 1923 року статтею 4-а й пов’язаними з нею статтями 203-а та 222-а про порядок застосування норми про малозначність діяння. Згідно новелі, суд і прокурор мали право відмовити у порушенні кримінальної справи у тих випадках, коли діяння особи, яка притягується до відповідальності, хоча і містить в собі ознаки злочину, передбаченого Кримінальним кодексом, але не може визнаватися суспільно небезпечним ( ст. 6 КК ) внаслідок своєї незначності, мізерності своїх наслідків і коли порушення кримінального переслідування або подальше провадження справи є очевидно недоцільним ( ст. 4-а КПК ). Автор зробив висновок, що слідчому таке право почало надаватися лише за КПК УРСР 1927 року, де він самостійно вирішував питання про притягнення чи відмову у притягненні особи до кримінальної відповідальності. У зміст малозначного діяння включали сукупність об’єктивних та суб’єктивних ознак: розмір збитків, ступінь розвитку даного соціально небезпечного явища в часі, місце, обставини, особу правопорушника і т.і. Якщо раніше на сторінках юридичних видань ст. 4-а КПК характеризувалася , в цілому, як процесуальна або матеріально-правова по суті, то в період широкого обговорення застосування даної статті давалася диференційована оцінка положень, що містилися в ній. Було висловлено пропозиції про поділ статті на дві самостійні норми. Перша підстава її застосування – малозначність діяння й незначність наслідків – розглядається як матеріальна норма, яку слід було б перенести у Кримінальний кодекс, як другу частину ст. 6. Друга підстава для застосування ст. 4-а КПК – очевидна недоцільність порушення кримінального переслідування або подальшого судочинства – оцінювалась, як правило, як таке, що має змішаний характер, як правило, що містить в собі , як матеріальні, так і процесуально-правові ознаки, або тільки як процесуальна норма. І дійсно, недоцільність, не будучи конкретизована в законі, могла розглядатися як чисто процесуальне поняття. Ці ідеї були втілені в КК УРСР 1927 року. Згідно примітці до ст. 6 КК УРСР 1927 року не є злочином дія, яка хоча формально і підпадає під ознаки будь-якої статті Особливої частини Кримінального кодексу, але в силу очевидної малозначності й відсутності шкідливих наслідків позбавлена характеру суспільної небезпеки. Норма про малозначність не застосовувалась відносно тяжких злочинів. Тяжкими злочинами в даному випадку вважалися, перш за все, контрреволюційні злочини, замах на вбивство, та замах на зґвалтування. Закон не допускає припинення на підставі примітки до ст. 6 КК так званих справ приватного обвинувачення. Не застосовувалась примітка до ст. 6 КК у випадках, коли стаття Особливої частини КК безпосередньо передбачає відповідальність при вказаних в примітці ознаках. Не могла бути застосована норма і у випадках, коли в діянні містяться ознаки, які відмежовують злочин від іншого правопорушення, яке переслідується в адміністративному чи судовому порядку. Загальносоюзне законодавство до 1929 року не містило норми, яка була б подібна тій, що була передбачена у ст. 6 КК РРФСР та УРСР. Нова стаття була введена в Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік 13 жовтня 1929 року. У 1958 році ця норма з’явилася в загальносоюзному кримінальному законодавстві в такій редакції : “Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки”. Таке визначення норма про малозначність мала і в КК України 1960 року. У чинному КК норма про малозначність діяння більш конкретизована.
У підрозділі 1.2 “Ознаки малозначності діяння”, який містить п’ять пунктів, дисертантом пропонується розгляд ознак малозначності діяння за 1) об’єктом посягання; 2) за способом дії; 3) за наслідками протиправного посягання; 4) за змістом вини; 5) за су’єктом діяння. Обґрунтовується, що при визначенні діяння малозначним, головне значення мають об’єктивні ознаки. Дисертант підкреслює, що для застосування норми про малозначність, необхідна наявність конкретних умов: вчинене діяння повинно формально містити ознаки будь-якого складу злочину, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу, тобто повинно бути формально протиправним; діяння повинно бути малозначним; малозначність діяння повинна свідчити про те, що воно не становить ніякої суспільної небезпеки, яка є загальною та обов’язковою ознакою будь-якого злочину.
Обґрунтовується положення про те, що поняття “склад злочину” можна віднести тільки до поняття “злочину”, бо не може бути “складу” малозначного діяння. Склад злочину – це сукупність усіх об’єктивних та суб’єктивних ознак (елементів), які, відповідно кримінальному закону України визначають конкретне суспільно-небезпечне діяння як злочин. Таким чином, малозначне діяння повинно формально містити ознаки складу злочину, але коли вони встановлюються і робиться висновок про малозначність діяння, цей склад “скасовується”, бо малозначне діяння не може мати складу злочину, а склад злочину, в свою чергу, не може бути наділений ознаками малозначності.
У цьому ж підрозділі дається характеристика ознак малозначного діяння як такого діяння, яке взагалі не має суспільної небезпеки, а за її відсутності автоматично виключаються інші ознаки. Протиправність малозначного діяння носить явний характер. Коли особа посягає на відносини, які охороняються кримінальним законом, незалежно від ступеню суспільної небезпеки вчиненого нею діяння, вона порушує встановлені кримінальним законом заборони. На нашу думку, при роз’ясненні кримінального законодавства, Пленум Верховного Суду України повинен в кожному випадку приділяти увагу тому, з якою формою вини вчиняється те чи інше діяння. Вчинення малозначного діяння з необережною формою вини може свідчити про помилку особи. Умисне вчинення, навпаки, просто в даному випадку, погляд особи зупинився на незначній речі і, якщо своєчасно не зупинити людину, це може привести до початку злочинної діяльності. Зрозуміло, що притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення малозначного діяння з будь-яким умислом може привести до порушення принципу економії кримінальної репресії, але не брати до уваги умисел особи взагалі – неправильно.
Така ознака у малозначному діянні як караність відсутня тому, що є характерною лише для суспільно небезпечних діянь.
Автором аналізуються погляди на визначення ознак малозначності діяння та обґрунтовується висновок, що ознаки малозначності діяння – це кількісні та якісні характеристики об’єктивних та суб’єктивних ознак, що формально містять склад злочину, але не мають суспільної небезпеки діяння.
У першому пункті “Малозначність діяння за об’єктом посягання” автор аналізує систему Особливої частини Кримінального кодексу за об’єктом саме для вирішення питання малозначності діяння відносно охоронюваних законом суспільних відносин. Така характеристика є умовною. На підставі цього аналізу обґрунтовується висновок, що сам по собі об’єкт малозначним бути не може. Об’єкт малозначного діяння визначається не малозначністю, а порівняльною цінністю або значимістю, яка і враховується при застосуванні ч. 2 ст. 11 КК. Враховуючи те, що об’єкт злочину – це суспільні відносини, можна зробити висновок, що там, де немає посягання на суспільні відносини або таке посягання носить малозначний характер, в результаті чого суспільним відносинам не завдається шкода, немає злочину. Існує єдиний виняток, коли об’єкт стає малозначним, тобто коли він втрачає свою суспільну значимість. Втрата значущості може бути з різних причин : зміна соціальних цінностей, економічних умов, політичної обстановки в державі т.і. Таким чином, у такому випадку поняття малозначності має зв’язок з таким поняттям, як декриміналізація.
У другому пункті “ Визначення малозначності діяння за способом дії” обгрунтовується положення про те, що діяння може визнаватися малозначним не лише за властивостями об’єкту, а й за характером способу дії або бездіяльності, від якого залежить характер і тяжкість наслідків. Тому спосіб надає дії або бездіяльності якісну визначеність. Це значить, що якщо спосіб дії за змістом не являє великої суспільної небезпеки та може носити незначний характер, в сукупності з іншими ознаками, діяння може бути визначене як малозначне.
У третьому пункті “Визначення малозначності за наслідками протиправного посягання” обґрунтовується значення для визначення діяння малозначним відсутності шкідливих наслідків, які можуть носити матеріальний та нематеріальний характер. Також автором дається розгорнута характеристика матеріальних, фізичних, моральних та політичних наслідків з використанням даних вітчизняних дослідників та діючого законодавства, які можуть бути малозначними, де значність матеріальних наслідків визначається в грошовому еквіваленті за чинним законодавством, а нематеріальних в кожному конкретному випадку, залежно від багатьох факторів, які можуть виражатися, наприклад, в ступені та тяжкості заподіяних тілесних пошкоджень, в визначенні розміру моральної шкоди т.і.
У четвертому пункті “Малозначність діяння за змістом вини” автор звертає увагу на той факт, що малозначне діяння може бути таким лише тоді, коли і за умислом особа бажала вчинити незначні дії, які тягнуть малозначні наслідки. Якщо умисел та характер дій не збігаються, не можна говорити про малозначність діяння.
У п’ятому пункті “Суб’єкт малозначного діяння” наводяться докази того, що суб’єкт малозначного діяння або кримінологічні особливості особи злочинця для визначення діяння малозначним юридичного значення не мають.
У підрозділі 1.3 “Відмінність малозначного діяння від злочину невеликої тяжкості” автором дається аналіз взаємозв’язку малозначного діяння та злочину невеликої тяжкості. Якщо охарактеризувати ці поняття в сукупності, можна сказати, що малозначне діяння та злочин невеликої тяжкості розмежовується, перш за все, за характером і ступенем суспільної небезпечності. Злочин невеликої тяжкості має більш небезпечний характер : більш важливий об’єкт посягання, тяжкість заподіяної йому шкоди, спосіб вчинення діяння. До того ж, злочин невеликої тяжкості – це діяння, яке завдає або може завдати суспільним відносинам істотну шкоду. При вчиненні малозначного діяння шкода не завдається взагалі. Також малозначне діяння за будь-яких умов залишається малозначним, а злочин невеликої тяжкості, незалежно від кримінально-правових наслідків для винного, завжди залишається злочином. При визначенні малозначного діяння перевага надається об’єктивним ознакам, а при вирішенні питання щодо винного за вчинення злочину невеликої тяжкості враховуються як об’єктивні, так і суб’єктивні ознаки.
Наприкінці розділу автор підсумовує викладене і робить низку суттєвих висновків. Зокрема зазначається, що норма про малозначне діяння має власне історично зумовлене визначення. Малозначне діяння визначається, головним чином об’єктивними ознаками діяння: значимістю об’єкта посягання, способом дії або бездіяльності на розміром наслідків. Малозначне діяння відноситься до вчення про злочин, але має самостійну специфіку.
Розділ 2 “Практика визначення діяння малозначним” складається з двох підрозділів, де розглядаються питання законодавчого визначення малозначності діяння та аналізується слідча та судова практика щодо визначення діяння малозначним.
У підрозділі 2.1 “Законодавче визначення малозначності діяння” викладені положення , які розкривають особливості застосування ч. 2 ст. 11 КК на практиці. Автором був проведений аналіз слідчої та судової практики: вивчено 250 кримінальних справ та матеріалів про малозначні діяння. Відзначається, що у багатьох випадках правоохоронні органи неправильно кваліфікували такі діяння і виносили невірні рішення щодо застосування ч. 2 ст. 11 КК України. Така практика має декілька причин : низький професійний рівень правозастосовників, несумлінне ставлення працівників правоохоронних органів до своїх обов’язків, відсутність відповідальності за прийняті рішення. Проаналізувавши помилки, автор дає характеристику законодавчого визначення малозначного діяння при особливостях кваліфікації: наприклад, при вчиненні малозначного діяння повторно, або при відмінності малозначного діяння, що вчиняється повторно від продовжуваного діяння, кожний епізод якого підпадає під ознаки ч. 2 ст. 11, а в сукупності спричиняє значну шкоду і є злочином.
Виникає також питання, чи може діяння, що вчиняється за попередньою змовою групою осіб, розцінюватися як малозначне, якщо воно не заподіяло шкоди ? У даному випадку оцінка цієї обставини залежить від ознаки, яка грає вирішальну роль в утворенні суспільної небезпеки діяння. Якщо шкода, наприклад, при викраденні не була заподіяна і не було наміру її заподіяння, то наявність групи не виключає, на нашу думку, можливості застосування ч. 2 ст. 11 КК. Коли ж розмір заподіяної шкоди знаходиться на межі між значним та малозначним, норма про малозначність не може бути застосована. При вчинені діяння за попередньою змовою групою осіб, малозначними можуть бути дії конкретної особи в залежності від того, яку роль у вчиненні діяння відігравала ця особа. Тобто норма про малозначність може бути застосована до однієї особи з такої групи, якщо характер її дій був не значний і якщо шкода заподіяна потерпілому, не мала зв’язку з діями такої особи.
Також автор вважає, що, по-перше, положення про те, що малозначне діяння взагалі не має суспільної небезпеки, є невірним тому, що якщо діяння не має суспільної небезпечності взагалі, воно навіть не є малозначним. Відсутність суспільної небезпечності повинна виключати кримінальну відповідальність, а діяння, вчинення яких не має суспільної небезпеки, повинні бути виключені з Кримінального кодексу, щоб не ставити під сумнів випадки, коли суспільна небезпека відсутня, а коли вона має мізерний характер. На думку дисертанта, малозначні діяння все ж таки мають мізерну суспільну небезпеку, тому що хоча об’єкту і не заподіюється значна шкода, посягання на такий об’єкт має місце. Якщо суспільні відносини охороняється, посягання на них не може не мати суспільної небезпеки взагалі. Малозначність діяння означає, що дії спрямовані на об’єкт, є такими, що заподіюють йому шкоду у малому ступені і не можуть заподіяти йому істотної шкоди. Другим моментом є те, що в законі зазначається, що “... не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди...” Не можна говорити про відсутність наслідків взагалі, а також оперувати таким формулюванням, як “...і не могла заподіяти...”, якщо має місце посягання на об’єкт, виконані певні дії, а умисел суб’єкта доведено до кінця.
У підрозділі 2.2 “Практика визначення діяння малозначним” аналізуються кримінальні справи та матеріали про малозначність діяння ( загальна кількість 250 ), де автор акцентує увагу на помилках, які допускаються працівниками правоохоронних та судових органів при кримінально-правовій оцінці малозначних діянь.
На практиці, при визначенні змісту малозначності діяння, як правило, враховуються розмір шкоди, характер, обстановка, тривалість діяння т.і. Посилання на відсутність шкоди взагалі неправомірні, коли вона в дійсності заподіяна і відшкодована, а також коли втрачене майно виявлене та повернуте власникові. Проте ці обставини виходять за межі діяння. Якщо вони характеризують особу правопорушника, то можуть бути враховані при призначенні покарання або вирішенні питання про звільнення особи від відповідальності.
При вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, слідчі та особи, що проводять дізнання, при застосуванні ч. 2 ст. 11 КК України вказують на прийняття до порушника заходів адміністративного стягнення, наявність клопотання колективу про його передачу на поруки або на перевиховання громадськості, відшкодування заподіяної шкоди, перебування винної в декретній відпустці. Такі умови не можуть бути підставою звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 11 КК. Не треба плутати закриття кримінальної справи за малозначністю діяння від закриття кримінальної справи за будь-якими іншими обставинами. Органи дізнання та слідства часто при обґрунтуванні своїх рішень посилаються на обставини, що характеризують особу винних, але не охоплюються діянням (позитивна виробнича характеристика, відсутність судимості, похилий вік, неповнолітність особи, наявність утриманців, дійове каяття та ін.) Таке врахування, на думку автора, при визначенні діяння малозначним неприпустиме.
Зазначається, що існують випадки, коли відносно особи, що вчиняє діяння, яке хоча за заподіяною шкодою і є малозначним, кримінальна справа порушується враховуючи наявність кваліфікуючих обставини. Наприклад, таких як повторність вчинення діяння. Автор акцентує увагу на тому, що малозначне діяння не є злочином і, відповідно, не тягне кримінальної відповідальності, тому малозначне діяння, що вчиняється “повторно”, повинно кваліфікуватися не як злочин, вчинений повторно, а тільки як малозначне діяння. Не можна кваліфікувати як повторно вчинене діяння те, що не є злочином ні в першому, ні в другому випадку. З метою запобігання подібних помилок, в законі повинні бути зафіксовані умови, при яких до особи, що вчиняє повторно малозначне діяння, повинні застосовуватись кримінальні санкції. Тобто така умова може мати наступний вигляд : “Не є малозначним діяння, якщо воно вчиняється повторно незалежно від розміру заподіяної шкоди”. Якщо ж такої норми немає, то порушення кримінальної справи відносно особи, що вчинила малозначне діяння повторно, безпідставне та незаконне.
При аналізі матеріалів, кримінальних справ щодо злочинів проти власності, де шкідливі наслідки виражаються у вигляді матеріальної шкоди, автор звертає увагу на те, що в порушенні кримінальної справи відмовляється, якщо сума збитків не перевищує 51 гривні. Це пов’язано з тим, що розкрадання визнається дрібним, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, враховується також вага, обсяг і значущість. Такий підхід є невірним. При вирішенні питання про застосування норми про малозначність стосовно фізичних осіб необхідно, перш за все, враховувати значимість заподіяної матеріальної шкоди для потерпілого. Але керуватися при оцінці шкоди однією лише суб’єктивною оцінкою її потерпілим не можна. Вчинене може бути визнане злочином і в тих випадках, коли потерпілий не вважає, що йому заподіяна значна матеріальна шкода. Також дисертант акцентує увагу на відмежуванні малозначного діяння та готування до злочину. Якщо особа викрадає ключі від квартири, таке викрадення є малозначним тому, що шкода власникові не заподіюється. Але дії особи можуть мати інший характер, тобто таке викрадення є не малозначним діянням, а готуванням до злочину. А саме викрадення ключів є готуванням до злочину у формі підшукування засобів чи іншого умисного створення умов для вчинення злочину.
Вказується також на можливість та необхідність попередження малозначних діяннь як одного з видів попередження злочинності в цілому. Попередження малозначних діянь може бути великим кроком у загальній системі попередження злочинності. Як відомо, мале явище завжди переростає у велике, особливо, коли для цього є сприятливі умови. В нашому випадку, такою умовою може бути саме ігнорування вчинення малозначних діянь, як не злочинних. Результатом такого неуважного ставлення до проблеми може бути вчинення злочину, яким буде завдано велику шкоду особі, суспільству, державі.
У висновках викладені основні теоретичні підсумкові положення та практичні рекомендації, що випливають з результатів дисертаційного дослідження, зокрема, пропонується : 1. У тексті ч. 2 ст. 11 КК або у постанові Пленуму Верховного Суду України встановити перелік злочинів, які не можуть бути визнані малозначними. 2. Узагальнити практику визначення діяння малозначним. 3. Посилити контроль з боку органів прокуратури за обгрунтуванням при відмові в порушенні кримінальних справ або закритті кримінальних справ за малозначністю діяння. 4. У межах статей Особливої частини КК зазначити, чи може таке діяння бути малозначним.
Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях автора :
1. Козенко Т.Є. Критерії та ознаки малозначності діяння за кримінальним законодавством України // Києво-Могилянська Академія. Наукові записки. Спеціальний випуск. - 2000. - Том 18. – Ч 1. - С. 186-189.
2. Козенко Т.Є. До питання про поняття малозначності діяння // Матеріали засідань міжнародного круглого столу, присвяченого пам’яті професора К.Г. Федорова. – Запоріжжя. – 2000. – С. 272-277.
3. Севастьянова Т.Є. Малозначність діяння при порушенні підприємницької діяльності// Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 3. – С. 92-93.
4. Севастьянова Т.Є. Кримінально-правова характеристика взаємозв’язку понять малозначності діяння та декриміналізації протиправних посягань // Держава і право. – 2001. - № 12. – С. 492-495.
5. Севастьянова Т.Є. Малозначність діяння за кримінальним законодавством США та Франції // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2002. - № 2. – С. 32-38.

АНОТАЦІЇ

Севастьянова Т.Є. Малозначність діяння за кримінальним законодавством України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 : кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Запорізький державний університет. – Запоріжжя, 2002.
Дисертація присвячена розгляду поняття малозначності діяння, визначенню його ознак, аналізу теоретичних та практичних проблем і шляхів їх вирішення, пов’язаних з застосуванням норми про малозначність, а також, вирішенню загальних питань, пов’язаних з поняттям малозначності діяння : історії норми про малозначність діяння, відмежування малозначного діяння від злочину невеликої тяжкості, загальній характеристиці малозначного діяння за законодавством зарубіжних країн, взаємозв’язку поняття малозначності та декриміналізації протиправних посягань, питанню попередження малозначних діянь, законодавчому визначенню малозначності діяння та аналізу і характеристиці слідчої та судової практики щодо застосування ч. 2 ст. 11 КК України.
Ключові слова : малозначність діяння, суспільна небезпека, злочинні наслідки.


Севастьянова Т.Е. Малозначительность деяния по уголовному законодательству Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 : уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Запорожский государственный университет. – Запорожье, 2002.
Актуальность работы обусловлена необходимостью совершенствования законодательства, которое обеспечивало бы становление Украины как правового государства. Это свидетельствует о том, что любая деятельность правового характера должна соответствовать Конституции Украины, которая, в свою очередь, гарантирует реальное обеспечение прав и свобод граждан. Эти гарантии касаются и защиты личности от правового произвола, который связан, прежде всего, с незаконным привлечением лица к уголовной ответственности. Уголовная ответственность и наказание могут быть применены лишь в отношении лица, совершившего преступление. Однако, между понятием преступления и деянием, которое преступлением не является, могут существовать исключения, когда формально деяние содержит состав преступления но не имеет общественной опасности. Такое исключение носит название малозначительности деяния.
Таким образом, диссертация посвящена рассмотрению понятия малозначительности деяния, определению его признаков, анализу теоретических и практических проблем и путей их разрешения, связанных с применением нормы о малозначительности деяния, а также определению общих понятий, связанных с малозначительностью деяния: малозначительности деяния в истории уголовного права и законодательства Украины, общей характеристике малозначительности деяния по законодательству зарубежных стран, вопросам взаимосвязи понятий малозначительности деяния и декриминализации противоправных посягательств, вопросам взаимосвязи малозначительного деяния и преступления небольшой тяжести, вопросам предупреждения малозначительных деяний, законодательному определению нормы о малозначительности, анализу и характеристике следственно-судебной практики по применению ч. 2 ст. 11 УК Украины.
В диссертации обосновывается актуальность темы исследования, её научная новизна и практическая значимость, апробация основных результатов работы.
Проанализированы вопросы, связанные с теоретической характеристикой понятия малозначительности деяния и практическим применением ч. 2 ст. 11 УК Украины.
В работе содержатся предложения, относительно усовершенствования нормы о малозначительности с целью недопущения ошибок при уголовно-правовой оценке малозначительных деяний и применении ч. 2 ст. 11 УК на практике.
Ключевые слова : малозначительность деяния, общественная опасность, преступные последствия.


Sevastyanova T. Y. The Act’s Little Significance in the Legislation of Ukraine. – Manuscript.
Thesis for Candidate Degree in Law, Speciality 12.00.08: “ Criminal law and criminology; criminal and executive law”. Zaporizhzhya State University. – Zaporizhzhya, 2002.
Consideration of the concept of the act’s little significance, definition of its sing, analysis of theoretical and practical problems and ways for their solution connected with the application of the norm on the act’s little significance, also, definition of general notions connected with the act’s little significance: those of the act’s little significance in the history of criminal law and legislation in Ukraine, general description of the act’s little significance according to legislation of foreign countries, the questions on correlation between the concept of the act’s little significance and decriminalization of illegal encroachment, the questions of correlation between an act of little significance and a non-grave crime, the questions of preventing little significance acts, legislative definition of the norm on little significance, analysis and description of investigation and judicial practice on application of part 2 of active 11 of the criminal code of Ukraine.
Key words: act’s little significance, social danger, criminal consequences.

 

 

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking