Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Аграрне законодавство царської Росії в Україні епохи капіталізму (ІІ пол. ХІХ-поч. ХХст.)

 

Селіхов Дмитро Анатолійович

АГРАРНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЦАРСЬКОЇ РОСІЇ В УКРАЇНІ ЕПОХИ КАПІТАЛІЗМУ (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст)

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави
і права; історія політичних і правових вчень

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків - 2002


Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії держави і права України і зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Наукові керівники – кандидат юридичних наук, доцент Єрмолаєв Віктор Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн

Офіційні опоненти:
- доктор юридичних наук, професор Ярмиш Олександр Назарович, Національний університет внутрішніх справ МВС України, перший проректор;
- кандидат юридичних наук, доцент Чехович Валерій Анатолійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри теорії та історії держави і права

Провідна установа – Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ історико-політологичних досліджень держави і права, м. Київ
Захист відбудеться “28” травня 2002р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків-24, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024,
м. Харків-24, вул. Пушкінська, 77

Автореферат розісланий “24”квітня 2002 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Особливістю даної роботи є майже цілковита відсутність фундаментальних досліджень аграрного законодавства царської Росії, яке функціонувало на території Наддніпрянської України в епоху ринкових реформ другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
Актуальність теми. Здійснення докорінних змін в аграрному секторі економіки України на сучасному етапі відбувається надзвичайно повільно і, на жаль, без швидкого поліпшення загальної ситуації. Як показав багаторічний досвід функціонування колгоспів і радгоспів, традиційна для колишнього керівництва держави ставка на забезпечення сільськогосподарських товаровиробників новою технікою і технологією, підготовка висококваліфікованих кадрів, організація змагання і заохочення передовиків, жорсткий контроль за виробництвом і розподілом матеріальних благ, суворе покарання за “розкрадання колгоспного і кооперативного майна” давали у підсумку лише тимчасові, а в ряді випадків і досить сумнівні позитивні наслідки. Саме низька ефективність суспільного виробництва у поєднанні з цілою низкою інших факторів зумовила, врешті-решт, розпад СРСР і визнання новими незалежними державами, у тому числі й Україною, ринкових відносин як вищого досягнення цивілізації. Однак, проголошений ще у законі “Про економічну самостійність Української РСР” (3 серпня 1990р.) курс на формування ринкової економіки зустрів на своєму шляху чимало труднощів як економічного, так і політичного та ідеологічного характеру. Однією з причин надзвичайно повільного реформування виробничих відносин в нашій державі є не лише складність цього процесу, але й те, що в системі державної влади залишилися люди, які звикли працювати в умовах командно-адміністративної системи господарювання.
Епоха, що охоплює період від скасування кріпосного права у 1861р. до відомих соціальних потрясінь 1917р., характеризувалася становленням у нашій країні ринкової економіки з такими, зокрема, її невід’ємними атрибутами, як вільне переміщення товару (у тому числі й робочої сили), приватною власністю на засоби виробництва, включаючи сільськогосподарські угіддя, конкуренцією, госпрозрахунком, системою кредитування тощо. Враховуючи, що сучасна Україна знаходиться на стадії переходу до ринкової економіки, вивчення досвіду законодавчого забезпечення ринкових реформ другої половини ХІХ – початку ХХст. вельми актуальне. За останні десять років, коли народжувалося сучасне земельне законодавство, форми власності на землю змінювалися кілька разів, що аж ніяк не сприяє стабілізації економічного розвитку. Розв’язанню існуючих суперечностей чинного законодавства в аграрній сфері сприятиме новий Земельний кодекс, що його прийняла Верховна Рада України 25. Х. 2001р. Проте для повноцінного його функціонування слід прийняти ще близько трьох десятків аграрних законів, а також новий Цивільний кодекс України. Особливо важливим з точки реформування аграрних відносин є прийняття закону про іпотеку, тобто про земельну заставу. Ринкова економіка вимагає, щоб земельні відносини були включені до складу майнових відносин, адже використання нерухомості – це та сфера правового регулювання, де цивільне і земельне право зливаються в одне правове утворення. Щоб доля нових законопроектів не була подібною до їх попередників, законодавчій і виконавчій владі слід враховувати не лише зарубіжний, але і вітчизняний досвід функціонування ринкової економіки, що мав місце у нашій країні після скасування у 1861 р. кріпосного права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн в межах цільової комплексної програми Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого “Актуальні проблеми історії держави і права України ” (державна реєстрація № 0186.0.0070872).
Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є з’ясування технології підготовки основних законодавчих актів другої половини ХІХ – початку ХХ ст., їх змісту та значення для остаточного утвердження капіталістичних відносин у сільському господарстві України. При цьому під поняттям аграрного законодавства дисертант розуміє нормативно-правові акти, що стосувалися виготовлення товарної продукції, появи ринку земель та вільного аграрного підприємництва. Для реалізації загальної мети було необхідно:
• визначити найважливіші економічні та політичні чинники, що зумовили необхідність підготовки нових законів;
• з’ясувати основні шляхи і методи законодавчого забезпечення аграрних реформ;
• показати особливості правового статусу привілейованих і непривілейованих станів та його значення для організації сільськогосподарського виробництва у другій половині ХІХ ст.;
• з’ясувати місце звичаєвого права українців у регулюванні поземельних відносин та майнових спорів тогочасними судами;
• виявити роль і значення центральної та місцевої державної адміністрації у підготовці найважливіших законодавчих актів;
• визначити основні механізми реалізації відповідних законів, способи контролю та юридичної відповідальності посадових осіб за їх невиконання;
• з’ясувати значення столипінського законодавства для розвитку індивідуального селянського господарства фермерського типу в Україні;
• сформулювати практичні рекомендації по використанню історичного досвіду законодавчого забезпечення реформування аграрного сектора економіки країни на засадах підприємництва в сучасних умовах трансформації українського суспільства.
Об’єктом дослідження є як опубліковані, так і не опубліковані свого часу законодавчі акти, що їх продукували органи державної влади Російської імперії, до складу якої у той час входило близько 80% сучасної території України. У зв’язку з тим, що територія Західної України перебувала під юрисдикцією Австро-Угорщини, цей регіон через свою специфіку заслуговує на окрему увагу.
Предметом дослідження є технологія підготовки аграрного законодавства, його зміст та відповідність тогочасним потребам економічного розвитку, у яких формувалися ринкові відносини. При цьому слід зазначити, що в існуючій літературі зустрічаються найрізноманітніші тлумачення поняття “ринок”. Дисертант вважає доцільним користуватися тим, як його розуміють автори “Економікса” Кембелл Р. Макконнелл та Стенлі Л. Брю. На їх думку “капіталізм” - це не що інше, як “ринкова економіка”. Аналізуючи різні аспекти аграрного законодавства, автор цих рядків виходив насамперед з того, що ринок можна розглядати як спосіб організації суспільного господарства, як спосіб поведінки господарських суб’єктів і як спосіб мислення. У першому випадку ринок - це господарство, засноване на свободі підприємництва і обмеженій ролі держави. У другому випадку ринок визначає характер відносин між суб’єктами господарської діяльності. У третьому - формує відповідний світогляд учасників господарської діяльності (“ринкове мислення”).
Методи дослідження. У ході всього дослідження дисертантом використано як загально-наукові методи пізнання соціальних явищ, (порівняння, аналіз і синтез, індукція і дедукція, перехід від абстрактного до конкретного), так і спеціальні методи, характерні і для історико-правової науки (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний та історико-системний).
Перший з вищезгаданих методів був застосований при аналізі аграрного законодавства пореформеної Росії в його історичному русі від епохи скасування кріпосного права до початку першої світової війни. Історико-порівняльний метод дав можливість розкрити суть явищ, що стали об’єктом даного дослідження в тих випадках, коли вона не очевидна: виявити загальне і особливе в аграрному законодавстві того чи іншого історичного етапу і якісно відмінне. Історико-типологічний метод, застосований при виявленні загального, потребував таких засобів пізнання аграрного законодавства, як типологізація. Застосування історико-системного методу в даному дослідженні обумовлено необхідністю цілісністю охоплення найважливішого за своїми соціально-економічними наслідками аграрного законодавства другої половини ХІХ – початку ХХ ст., з одночасним розкриттям внутрішніх механізмів підготовки відповідних правових норм.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням, в якому на відповідному документальному матеріалі з’ясована технологія підготовки, основний зміст та значення найважливіших законодавчих актів другої половини ХІХ- початку ХХ ст. для становлення і розвитку капіталістичних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва.
Під час роботи над дисертацією автором досліджено нові аспекти аграрного законодавства, зокрема, переселенського, яке мало значний вплив на розвиток товарного виробництва як в Україні, так і за її межами. Дисертантом окреслена система аграрного законодавства та основні етапи його еволюції від часів скасування кріпацтва до епохи Петра Столипіна.
Елементи новизни також проявляються в наступних теоретичних положеннях:
1. Одержало подальший розвиток положення про те, що найважливішими чинниками, які зумовлювали необхідність підготовки нових аграрних законів, були зниження ефективності сільськогосподарського виробництва і, як наслідок, загострення політичної ситуації в країні.
2. Встановлено основну причину зволікання з прийняттям повноцінних ринкових законів в аграрному секторі протягом 40 пореформених років (1861-1906), в основі якої було небажання дворянства поступатися своїм привілейованим становищем у тогочасному суспільстві.
3. Вперше виявлено місце звичаєвого права у регулюванні поземельних відносин в українському селі другої половини ХІХ ст.
4. Вперше з’ясована технологія підготовки аграрного законодавства до і після початку епохи Петра Столипіна, що зазнала певної еволюції у бік її демократизації, залучення до обговорення законопроектів більш широких верств населення.
5. Подальший розвиток дістала теза про те, що серед численних пільг дворянства найважливішим, з економічної точки зору, був доступ до дешевого іпотечного кредиту.
6. Встановлено, що реформи 60-80-х років ХІХ ст. стосовно колишніх поміщицьких та державних селян, які складали загалом понад 90% усього сільського населення України, забезпечили, у кінцевому результаті, зрівняння обох вищезгаданих категорій у правовому відношенні.
7. Вперше встановлено, що так звані особливі наради, які уряд скликав для розробки нового законодавства, були не чим іншим, як своєрідною ширмою для прикриття диктату Міністерства внутрішніх справ.
8. Одержала подальший розвиток теза про те, що з часу свого створення волосні суди України відігравали важливу роль у розв’язанні земельних спорів на селі.
9. Встановлено, що процес пристосування аграрного законодавства до ринкових умов протягом усієї епохи капіталізму розвивався нерівномірно. Нормативні акти прогресивного характеру чередувалися з відверто консервативними, що уповільнювало процес ринкових перетворень на селі.
10. З’ясовано антиринковий характер закону від 14.ХІІ.1893 р. про невідчужуваність селянських надільних земель та показано шляхи його обходу в процесі практичної реалізації.
11. Розкрито місце переселенського законодавства у системі аграрних законів, що регулювали умови життєдіяльності дрібних товаровиробників України другої половини ХІХ- початку ХХ ст.
12. Вперше здійснено порівняльний аналіз трьох основних законодавчих актів 9.ХІ.1906 р.; 14.VI.1910 р.; 29.V.1911 р., що визначали зміст і характер столипінського аграрного законодавства.
13. Окреслено повноваження губернських та повітових землевпорядних комісій, показано особливості їх створення в Україні.
14. На основі відповідних правових актів одержало подальший розвиток положення про Селянський банк як головну фінансову установу, з допомогою якої реалізувалося столипінське законодавство.
15. Вперше з’ясовано місце закону від 3.VI.1912 р. у регулюванні права наслідування земельної власності особами селянського стану, який за своїм значенням був черговим кроком на шляху остаточного утвердження ринкових умов господарювання.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертації полягає в тому, що викладені в ній положення, узагальнення та висновки, а також нові документи, що вперше вводяться до наукового обігу, можна використати:
- у науково-дослідних роботах – для відтворення цілісної картини законодавчого забезпечення реформування аграрного сектору економіки України в епоху ринкових реформ другої половини ХІХ – початку ХХ ст.;
- у правотворчості – з метою використання позитивних надбань епохи ринкових реформ другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в сучасному українському законодавстві;
- у навчальному процесі, викладаючи курс “Історія держави та права України” та деяких інших галузевих юридичних та історичних дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на кафедрі історії держави і права України та зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, доповідалися автором на науково-практичних конференціях: “Актуальні питання дослідження вітчизняної історії та методики її навчання” (Полтава, 19 травня 1997р.), “50-та наукова конференція професорів, викладачів, наукових працівників, аспірантів та студентів Полтавського державного технічного університету ім. Ю.В. Кондратюка” (Полтава, 15 березня 1998р.), VІІІ Всеукраїнській науковій конференції “Історичне краєзнавство і культура” (Харків, 18 вересня 1997р.); міжнародних конференціях: “Актуальні проблеми гуманітарної освіти та виховання духовної культури студентів у сучасних умовах” (Київ, 21-24 жовтня 1996р.), “Українська діаспора Росії” (Москва, 18-20 серпня 1997р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у трьох статтях, вміщених у фахових збірниках та шести публікаціях в інших виданнях.
Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які поділені на 14 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 209 сторінок, з них основного тексту 177 сторінок. Кількість використаних джерел – 364.

ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету, розкрито методи дослідження, аналізується стан її наукової новизни, теоретичне і практичне значення роботи.
Розділ перший –“Історіографія та джерельна база дослідження” складається з трьох підрозділів: “Історіографія”; “Джерела” та “Методологія дослідження”.
Не можна сказати, що аграрне законодавство епохи капіталізму не отримало свого висвітлення у відповідній літературі існує немало праць, автори яких у тій чи іншій мірі торкались вищезазначеної проблеми. Вже у перші пореформені десятиліття з’явились фундаментальні праці юристів за фахом О. Скребицького, М. Семенова та І Іванюкова. На початку XX ст., коли актуальність вивчення досвіду законодавчого забезпечення реформування аграрного сектору економіки різко зросла, з’явилось ряд грунтовних досліджень апологетичного характеру таких істориків права як, О. Корнілов, Г. Джаншиєв, В. Євреїнов та О. Леонтьєв. На відміну від своїх попередників ці дослідники намагалися розкритій! не лише зміст основних законодавчих актів б0-х років XIX ст., але й з’ясувати їх вплив на подальший розвиток сільського господарства Російської імперії. Ряд істориків права, зокрема, О. Кістяківський, М. Василенко, О. Ковалевський, П. Дорошенко та інші, опублікували низку праць, у яких ставили за мету показати особливості правовідносин у такому специфічному з багатьох точок зору регіоні, як Україна.
Праці дослідників радянської доби характеризуються різкою критикою усіх, без винятку, законодавчих актів царського уряду, включаючи і ті, що стосуються періоду скасування кріпосного права та столипінських реформ. Спираючись на відомі постулати марксистської історіографії у центр своїх досліджень радянські вчені ставили питання класової боротьби, тоді як законодавство їх цікавило лише як тло на якому розгорталась ця боротьба. Типовими у цьому відношенні були праці таких відомих радянських істориків — аграрників, як П. Зайончковський, С. Дубровський, М. Лещенко, В. Теплицький, О. Погребинський, С. Сидельников, О. Михайлюк та Ф. Лось.
Хоч напередодні розпаду СРСР огульна критика царського законодавства і продовжувала супроводжувати кожну публікацію вітчизняних істориків, однак не можна залишити поза увагою і той факт, що дослідникам все ж вдалося значно розширити коло наукових проблем. Поряд з традиційною характеристикою законів 1861 та 1906-1911 років з’являється ряд праць, присвячених організації у роки столипінської реформи селянських переселень (М. Якименко), умовам діяльності Селянського поземельного банку (А. Опря), а також селянському правопорядку (А. Анфімов, О.Ткач, О. Дубровіна, О. Авраменко, В. Кириченко). На початку 90-х років останній із названих авторів захистив кандидатську дисертацію, у якій прослідкував основні етапи розвитку царського законодавства, що стосувалося селянського землеволодіння і землекористування в Україні наприкінці ХІХ і на початку XX століття. Суспільно-політичний лад і право України в період утвердження і розвитку капіталізму об’єктивно і неупереджено було охарактеризовано В. Гончаренком у двотомнику “Історія держави в права України”, що вийшов з друку у 2000р, за редакцією В. Тація та А. Рогожина. Таким чином, є усі підстави констатувати, що, по-перше, у розпорядженні сучасника є значна література, автори якої з різних причин дають не однакову, а в ряді випадків, і діаметрально протилежну оцінку найважливіших аграрних законів епохи ринкових реформ І8б1-1917 років. По-друге, навіть у спеціальній праці К. Софроненко (“Аграрное законодательство России вторая половина XIX начало XX вв.”- М.:Изд-во МГУ, 1981.-159с.) відсутній систематичний виклад усього законодавства, що прямо чи побічно стосувалося тогочасного сільськогосподарського виробництва не кажучи вже про розкриття його особливостей в Україні.
Значний вклад в осмислення змісту аграрного законодавства царської Росії, визначення його характерних рис та застосування на території України, внесли такі відомі вчені-правники, як: В.Д. Гончаренко, О. Л. Копиленко, В.С. Кульчицький, І.П. Сафронова, М.М. Страхов, О.М. Мироненко, Б.Й. Тищик, І.Б. Усенко, С.Л. Фукс, В.А. Чехович, Ю.С. Шемшученко, О.Н. Ярмиш. Їх висновки, положення та наукові оцінки, викладені у численних працях, були використані автором під час роботи над дисертацією.
Аналіз відповідної літератури дає підстави стверджувати, що аграрне законодавство України другої половини XIX - початку ХХст. як єдиний комплекс, певна система законодавчих актів, а також технологія їх підготовка ще не були предметом спеціального вивчення, хоч в ряді праць присвячених окремим або суміжним проблемам історії державні і права України, зібрано значний фактичний матеріал, показані результати різноманітних спостережень, висловлені певні міркування, сформульовані, відповідні висновки. Дисертант намагався осмислити одержані результати, врахувавши у своїй роботі досягнення попередників, спираючись як на відомі., так і маловідомі джерела. Основу джерельної бази дисертації склали законодавчі акти, опубліковані у “Полном собрании законов Российской империи” та “Собрании законов Российской империи”, що вміщувало в собі (на відміну від першого джерела) лише діючі на території імперії закони. Окремі нормативні акти сенату та міністерств, яким надавалось загальнообов’язкове значення, публікувалася у “Собрании узаконений й распоряжений правительства”, що друкувалось в міру нагромадження відповідного матеріалу.
Для з’ясування технології розробки відповідних нормативних актів важливе значення має таке джерело, як “Труды” різноманітних комісій, що безпосередньо займалися розробкою проектів майбутніх законів. Однією з характерних рис цього джерела є те, що в ньому відображена позиція щодо тих чи інших проблем губернських земських зборів, земських управ і особливих земських комісій українських губерній. Проте переважна більшість законопроектів з відомих причин опублікована не була, що спонукало дисертанта звернутися до центральних і місцевих архівів„ Знайомство з фондом Міністерства юстиції (№ 1405) Російського державного історичного архіву дало можливість познайомитися з численними законопроектами, підготовленими у різний час з того чи іншого питання. В архіві Канцелярії міністра внутрішніх справ (ф. 1281) зберігаються звіти губернаторів українських губерній, в яких можна знайти пропозиції місцевої державної адміністрації щодо коректив існуючого законодавства або розробки нових правових актів з поясненням причин необхідності активізації зусиль центральних органів влади у відповідному напрямку.
Окрім центральних архівів Російської Федерації дисертантом виявлено значний масив відповідного документального матеріалу в архівах Полтавської, Харківської, Сумської, Чернігівської областей та Центральному державному історичному архіві України м. Києва. Усе вищесказане свідчить про те, що джерельна база обраної теми, яка включає 28 архівних фондів, є багатою і різноманітною, що дає можливість досягти поставленої дисертантом мети.
Методологічну основу дисертації склали основні методи історичного дослідження, а саме: історіко-генетичний; історико-порівняльний; історико-типологічний та історико-системний методи. З допомогою історико-генетичного методу було проаналізовано аграрне законодавство пореформеної Росії в його історичному русі від епохи скасування кріпосного права до початку першої світової війни. Історіко-порівняльний метод був застосований для виявлення загального і особливого у законодавстві, яке регулювало сферу сільськогосподарського виробництва. Історико-типологічний метод було використано для виявлення загальних закономірностей розвитку аграрного законодавства в умовах переходу економіки країни до ринкових відносин. Застосування історико-системного підходу в даному дослідженні обумовлено необхідністю розкриття внутрішніх механізмів підготовки, відповідних правових актів, що дає можливість краще зрозуміти причини появи відповідної норми аграрного права на тому чи іншому етапі суспільно-політичного розвитку країни.
Розділ другий – “Аграрне законодавство 60-80 років XIX століття та його роль в утвердженні капіталістичних відносин в українському селі” — присвячений характеристиці основних законодавчих актів 1861-го та наступних пореформених років.
Основу нормативного регулювання аграрних відносин в Україні другої половини ХІХ — початку XX століття складали загальноімперські законодавчі акти, видані у зв'язку із скасуванням 19 лютого 1861 року кріпосного права. Разом з тим в Україні діяли і три специфічні закони, сфера діяльності яких розповсюджувалась на такі різні в соціально-економічному відношенні регіони, як Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Лівобережжя (Полтавська, Харківська і Чернігівська) та Південь (Катеринославська, Херсонська і Таврійська) губернії.
Проведений правовий аналіз дев’яти законодавчих актів, що мали пряме відношення до України, свідчить про прагнення законодавців застосувати щодо селянської надільної землі норми цивільного права. Однак у певній мірі це право так і не було реалізоване через спротив дворянства, яке із зрозумілих причин не бажало зрівняння у правах дрібного селянського і великого дворянського землеволодіння латифундистського типу. Визначивши у законодавстві 60-х років XIX століття багато ключових моментів ринкового типу, правлячі кола у той же час не відкрили простору для розвитку підприємницької ініціативи так званих непривілейованих класів, що врешті-решт зумовило виникнення нових проблем в аграрному секторі економіки країни.
У дисертації зроблено акцент на докорінній зміні правового становища селянства в ході відповідних реформ 60-х років XIX століття. Відтепер колишні кріпосні селяни отримували особисті та майнові права, у числі яких було право викупу земельного наділу у повну власність. Законодавство дозволяло селянинові одружуватись без дозволу поміщика, самостійно вирішувати свої сімейні і майнові проблеми. У “Загальному положенні” було прямо вказано, що віднині усім селянам надається право здійснювати вільну торгівлю без одержання торгових свідоцтв і платежу мита, відкривати і утримувати фабрики та різні промислові, торгові, ремісничі заклади, виробляти та продавати свої вироби як у селах, так і у містах (Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2-е, Т. XXXVI.- СПб., 1863.- № 36657).
Небажанням поширювати норми цивільного права на різні категорії селянства, включаючи і колишніх державних у значній мірі пояснюється прагнення правлячих кіл зберегти існуючі норми українського звичаєвого права. Іншою причиною збереження звичаєвого права була в ряді випадків аморфність відповідності визначень, що містились у чинних законоположеннях, або навіть повна відсутність в них потрібних норм права. Як свідчить аналіз рішень волосних судів, норми звичаєвого права регулювали життєво важливі питання поземельних відносин, а також відносин власності всередині селянської родини.
Після аграрних реформ 60-х років XIX століття царський уряд не тільки не скасував більшість раніше чинних у межах України норм звичаєвого права, зафіксованого ще у Литовських Статутах XVI століття, але й санкціонував їх подальше використання, що підтверджується “Тимчасовими правилами про волосний суд” 1889 року. Царський уряд всіляко охороняв інститут звичаєвого права, намагаючись з його допомогою консервувати патріархальність села. Проте неухильний процес соціально-економічного розвитку, проникнення товарне грошових відносин капіталістичного типу в усі сфери життєдіяльності селянства зумовлювали поступове розмивання юридичного звичаю, уніфікацію законодавства в усіх регіонах України.
Окремі норми звичаєвого права, зокрема, такі, як сервітути, нерідко зумовлювали соціальні конфлікти, адже ринкові методи господарювання вимагали чіткого визначення змісту права власності. Поняття сервітуту, як відомо, означає право користування чужою власністю, головним чином землею. Після скасування кріпосного права спільне користування селянами і поміщиком сільськогосподарськими угіддями все частіше викликало конфлікти внаслідок узурпації однією із сторін (поміщиком) права власності. З метою урегулювання сервітутних відносин царський уряд відповідним законом від 4 квітня 1865р. здійснив спробу окреслити повноваження суб’єктів права цієї власності. Проте недосконалість закону дала про себе знати практично відразу ж після його оприлюднення.
Намагаючись урегулювати відносини між зацікавленими сторонами сенат періодично звертався до розв’язання конкретних конфліктів, не вирішуючи проблеми в цілому. Місцеві органи державної влади Правобережної України, де проблема сервітутів була особливо актуальною, протягом другої половини ХІХ і на початку ХХ ст. робили неодноразові спроби розв’язати болючу для них проблему відносин власності, складаючи проекти звільнення поміщицьких маєтків від сервітутних обов’язків. Проте ця проблема так і не була роз’в’язана в рамках законодавства царської Росії, що гальмувало розвиток продуктивних сил, перешкоджаючи веденню багатопільної системи, застосування добрив та інших агротехнічних заходів.
Як свідчить аналіз аграрного законодавства царської Росії епохи скасування кріпосного права, яке на кілька десятиріч визначало умови господарювання в сільськогосподарському секторі економіки країни, дворянство залишалось привілейованим станом аж до періоду зміни політичного устрою країни у 1917р. Дворяни не тільки зберігали право власності майже на усі належні їм до 1861р. землі, надаючи їх селянам у користування за відповідну плату, але й звільнялись від від сплати типових для непривілейованих станів податків та різноманітних натуральних повинностей. Особливо яскраво привілейований стан дворянства проявився у фінансово-кредитній сфері. Створений урядом у 1885р. для обслуговування поміщиків Дворянський земельний банк, на відміну від аналогічного Селянського банку, мав напівблагодійний характер. Не обмежившись найкращими для дворян умовами сільськогосподарського кредиту через відповідний банк, уряд у 1894р. вніс до статуту Дворянського банку поправку, згідно якої банк одержував права не продавати з торгів маєтки своїх боржників, а брати таке майно в опікунське управління терміном до трьох років з метою своєрідної санації.
У третьому розділі – “Пошуки шляхів удосконалення аграрного законодавства в умовах економічної кризи кінця ХІХ- початку XX століття" -розглядаються шляхи вдосконалення законів, що діяли у сфері сільськогосподарського виробництва на рубежі двох століть.
Кінець XIX - початок XX століття був позначений активним пошуком з боку державної влади шляхів виходу з кризового стану аграрного сектору економіки країни, у яке він потрапив через сукупність внутрішніх і зовнішніх факторів. З метою послаблення соціальної напруги на селі, яка у поєднанні із загостренням внутріполітичної боротьби на рубежі 70-80-х років XIX ст. посилювала нестабільність державної влади, уряд створив ряд спеціальних комісій для розробки проектів нових, у тому числі і аграрних законів. Особлива увага була приділена систематизації переселенського законодавства, яке на думку його авторів повинно було впорядкувати міграційні процеси в країні що після звільнення колишніх поміщицьких селян із кріпосної залежності набирали все більшого розмаху. Суперечливість внутрішньої політики царського уряду особливо яскраво проявилась у переселенському законі від 13.VІІ. 1889 року, що діяв майже до початку столипінських реформ. З одного боку потреби економічного розвитку країни вимагали таких законів, які б забезпечували безперешкодне переміщення по усій території країни робочої сили, з іншого - консервативне дворянство, представники якого були найближчим оточенням царя, намагалися всіляко обмежувати відтік дешевої робочої сили з села у промислові центри та на малозаселені землі окраїн імперії. Саме тому, дозволяючи, у принципі, можливість переселення селянських родин на інші території, законодавство кінця XIX ст, створювало на цьому шляху численні перешкоди. Особливе значення серед антиринкових заходів уряду епохи контрреформ, тобто кінця ХІХст., мав закон від 14. ХІІ. 1893 року, яким колишнім поміщицьким селянам заборонялось продавати свої надільні землі навіть при умові внесення домогосподарем викупної суми згідно відповідних законодавчих актів 1861 року у повному обсязі. Проте селяни шукали і знаходили найрізноманітніші шляхи обходу нав’язаних їм всупереч здоровому глузду і економічним законом того часу правових норм. Отже, природній процес мобілізації земельної власності у непривілейованих станів продовжував неухильно розвиватися і поглиблюватися, однак численні перешкоди на цьому шляху зумовлювали наростання гострих конфліктів у стосунках дрібних товаровиробників і органів державної влади. Конкретним проявом цього конфлікту стало знамените повстання селян у Полтавській і Харківській губерніях 1902 року, в ході якого обидві сторони понесли значні матеріальні збитки.
Загалом же реалії життя свідчили про неефективність з усіх точок зору прийнятих в період контрреформ практично усіх аграрних законів, що врешті-решт стало причиною активізації законотворчого процесу на початку XX століття, коли соціальний вибух створив реальну загрозу самому існуванню тогочасної правової системи.
Четвертий розділ - “Роль столипінського законодавства у ліквідації громади і утвердженні індивідуального землеволодіння в Україні” - складається з трьох підрозділів: “Підготовка царського указу від 9 листопада 1906 року та механізм його реалізації в Україні”; "Закон від 14 червня 1910 року та положення про землеустрій від 29 травня 1911 року, як правова основа розвитку індивідуального селянського господарства”; “Майнові права сільських станів України згідно із законом від 3 червня І912 року”.
У першому підрозділі розглядається процес підготовки царського указу від 9 листопада 1906 року та механізм його реалізації в Україні. Беручи до уваги виняткову гостроту соціальних протиріч в українському селі, що посилювались національною дискримінацією корінного етносу, царський уряд з рідкісною оперативністю створив тут з допомогою надзвичайного указного законодавства землевпорядні комісії, на які було покладено обов'язки по реалізації ідеї ліквідації громадського землеволодіння із заміною його індивідуальним. Координатором діяльності губернських і повітових землевпорядних комісії було зазначено щойно створений Комітет в земельних справах при Головному управлінню землеустрою та землеробства. Склад землевпорядних комісій, які в губерніях очолював сам губернатор, дозволяв вирішувати будь-які питання, пов’язані з реалізацією столипінської ідеї приватизації селянських надільних земель.
В ході здійснення намічених законодавчими актами 1906 року змін правового статусу селянства у відповідності з вимогами ринкового господарства з'явилась необхідність вдосконалити ухвалені раніше юридичні норма, що гальмували економічний прогрес. З цією метою на обговорення ІІІ Державної думи і був винесений законопроект “Про деякі зміни і доповнення деяких постанов щодо селянського землеволодіння”, який І4.VІ. 1910 року після підписання царем набрав силу закону. Україна виявилася тим регіоном, де приватизація надільних земель зустріла найменший опір селянства. Основним об’єктом боротьби було не столипінське законодавство як таке, а відсутність землі у значної маси безпосередніх товаровиробників при наявності латифундистського за своєю формою дворянського землеволодіння. Найважливішою причиною схвального загалом сприйняття українським селянством столипінських нововведень було розповсюдження тут подвірного землеволодіння без традиційного для російської общини періодичного перерозподілу сільськогосподарських угідь.
Розвиток юридичної бази створення індивідуальних селянських господарств (у тому числі і з допомогою переселення сотень тисяч селянських родин на казенні землі окраїн імперії), продовжувався і після усунення з політичної арени прем’єр міністра Петра Столипіна. Важливе значення у цьому плані влада відводила закону від 3.VІ. 1912 р. “Про поширення успадкування по закону осіб жіночої статі і заповіту родових маєтків”, яким майнові права жінок з числа не привілейованих станів були суттєво розширені, а у відношенні успадкування майна по закону прирівняні до прав осіб чоловічої статі. Виключення становили лише сільськогосподарські угіддя, в яких жіноча частка не могла перевищувати сьомої частини нерухомого майна.
Розширення майнових прав осіб жіночої і чоловічої статі в роки столипінської аграрної реформи було враховано і при черговій реформі волосних судів. Закон “Про перетворення місцевого суду” від 15.VІІ.1912 року стосувався майже виключно України (до дев’яти українських додавалась лише одна Воронезька губернія Росії), Однією з важливих рис нового законодавства стало вилучення із компетенції волосних судів питання успадкування земельної власності, що було пов’язано головним чином з невисоким рівнем кваліфікації суддів. Майнові спори, особливо в такому принциповому питанні як засоби виробництва, яким була і є земля, вимагали у цей час не суб'єктивного тлумачення аморфних норм звичаєвого права, а чіткого законодавчого регулювання із невід’ємним при цьому суворим контролем за виконанням судових рішень.
Загалом же у дисертації обгрунтовано висновок не лише про успішний хід реалізації столипінського законодавства в Україні, але й економічну його ефективність.
У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, підведені його підсумки, визначенні загальні перспективи розвитку аграрного законодавства в Україні на сучасному етапі з урахуванням історичного досвіду минулого, а також сформульовано деякі рекомендації і пропозиції:
1. Для розробки аграрного законодавства слід залучати представників усіх зацікавлених сторін як у центрів так і на місцях.
2. Необхідною умовою функціонування повноцінного риску є надання власникам права володіти, користуватися, і розпоряджатись своєю власністю.
3. Оперативна реалізація аграрного законодавства передбачає створення спеціальних підрозділів у системі державної влади з найширшими повноваженнями та належним фінансуванням землевпорядкувальних робіт.
4. Всілякі обмеження на шляху купівлі-продажу сільськогосподарських угідь, як і будь-якого іншого засобу виробництва в умовах ринкової економіки не сприяють підвищенню ефективності суспільного виробництва, породжуючи численні незаконні шляхи її обігу у якості товару.
5. Розвиток земельних та майнових орендних відносин після прийняття нового Земельного кодексу вимагає створення ефективної системи оцінки землі і майна, та установлення мінімальних розмірів орендної плати.

Список праць, опублікованих автором за темою дисертації:

1. Селіхов Д.А. Правове регулювання господарської діяльності індивідуального селянського (фермерського) господарства в Україні в умовах реформ 1861-1906 рр. // Проблеми законності. Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Випуск 34.- Харків, 1998.- С. 29-35.
2. Селіхов Д.А. Звичаєве право України кінця XIX – початку ХХ ст. та його застосування в практиці волосних судів // Проблеми законності. Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Випуск 41.- Харків, 2000.- С.28-32.
3. Селіхов Д. Роль столипінського законодавства у реформуванні аграрних відносин в Україні після 1906р. // Вісник академії правових наук України. № 3 (22). – Харків, 2000. – С.73-81.
4. Селіхов Д. Соціальні привілеї дворянства після скасування кріпосного права та їх вплив на конкурентну здатність сільськогосподарського виробництва поміщицьких маєтках (1861-1917 рр.) // Четверта Полтавська наукова конференція із історичного краєзнавства. Матеріали до 825-річчя з часу першої літописної згадки міста Полтави та 1100-річчя появи перших поселень на її території.- Полтава, 1998.- С. 105-106.
5. Селіхов Д. Скасування кругової поруки – важливий крок на шляху розвитку ринкових відносин в Україні на початку ХХ ст. // Матеріали “Круглого столу” Актуальні проблеми історії держави і права України (16 трав. 2000, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого). Тези доповідей // Вісник академії правових наук України. № 3 (22). – Харків, 2000. – С..
6. Селіхов Д. “Особливі наради” як спосіб розробки законодавства у Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Матеріали “Круглого столу” Актуальні проблеми історії держави і права України (16 трав. 2000, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого). Тези доповідей // Вісник академії правових наук України. № 4 (27). – Харків, 2001. – С. 255.
7. Селіхов Д.А. Правове регулювання сільськогосподарської діяльності привілейованих станів України епохи вільного підприємництва (1861-1918 рр.) // Придніпровський науковий вісник. Історія та філософія. №35 (102). Квітень 1998 рік – Дніпропетровськ: Вид-во “Наука і освіта”, 1998.- С.38-48.
8. Селіхов Д.А. Земельне право царської Росії та деякі наслідки його застосування на Поділлі в епоху вільного підприємництва (1861-1917рр.) // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. Т. 4(6).- Кам’янець-Подільський, 2000 .- С.165-167.

АНОТАЦІЇ

Селіхов Д.А. “ Аграрне законодавство царської Росії в Україні епохи капіталізму (ІІ пол. ХІХ-поч. ХХст.).- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2002р.
У дисертації розглядається аграрне законодавство в Україні періоду утвердження і розвитку капіталізму. Аналізуються основні етапи розвитку аграрного законодавства після скасування у 1861р. кріпосного права у відповідності з потребами класичної ринкової економіки. З’ясовано значення економічних і політичних факторів у прискоренні аграрних реформ, що сприяли послабленню соціальної напруги в українському селі кінця XIX – початку ХХ століття. Визначено роль міністерств і відомств у підготовці відповідних законопроектів, порядок їх розгляду як у центрі, так і на місцях, механізм реалізації прийнятих законів та їх вплив на ефективність сільськогосподарського виробництва. У дослідженні пропонуються конкретні рекомендації з питань удосконалення аграрного законодавства на сучасному етапі реформування економіки України.
Ключові слова: аграрне законодавство, аграрні відносини, уставні грамоти, володільні записи, громада, подвірне землеволодіння, звичаєве право, сервітут, чинш, волосний суд, дворянський банк, селянський банк, переселенська політика, особлива нарада, місцеві комітети, редакційна комісія, землевпорядна комісія, столипінська реформа, хутір, відруб, недоїмка, обезземелення.

Селихов Д.А. Аграрное законодательство царской России в Украине эпохи капитализма (ІІ пол. ХІХ – нач. ХХвв.).- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная юридическая академия имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2002 г.
В диссертации рассматривается аграрное законодательство в Украине периода утверждения и развития капитализма. Анализируются основные законодательные акты 60-х годов XIX в., имевшие непосредственное отношение к Украине, показаны особенности так называемых “Местных положений”, изданных для регулирования аграрных отношений в губерниях Левобережной, Правобережной и Южной Украины, а также социально-экономические последствия реализации соответствующих юридических норм для основной массы крестьянства. Наряду с нормами общеимперского гражданского права анализируются некоторые особенности обычного права украинцев и практика его применения волостными судами.
Большое внимание в диссертации уделено поискам путей усовершенствования аграрного законодательства в условиях сельскохозяйственного кризиса конца XIX в. Вскрыта противоречивость и непоследовательность аграрной политики, которая проявлялась в создании неравных условий сельскохозяйственно деятельности для привелигированных и непривилигированных субъектов хозяйственной деятельности. С одной стороны, после отмены крепостного права и организации выкупа бывшими государственными крестьянами сельскохозяйственных угодий, которыми они пользовались до 1866 г., создавались условия для усиления конкурентной борьбы на рынке товаров и услуг, а с другой - длительное время на законодательном уровне консервировались пережитки феодализма в виде привилегированного положения дворянства. Только под угрозой потери в ходе массовых выступлений трудящихся в 1902 и, особенно, в 1905 годах всех своих привилегий дворянство в целом согласилось на углубление рыночных реформ в стране, предоставление крестьянству права собственности на их надельные земли.
Детальный анализ технологии подготовки в начале ХХ века проектов законов, известных в дальнейшем как столыпинские, позволил установить роль в этом процессе соответствующих министерств и ведомств, местных администраций и отдельных лиц, пути реализации новых правовых норм и методы контроля за их исполнением.
Анализ развития аграрного законодательства Украины в течение нескольких десятилетий позволил автору обосновать вывод о решающем воздействии политической борьбы на ускорение процесса реформирования существующих в сфере сельскохозяйственного производства правоотношений. Только под давлением общественного мнения и прямых антиправительственных выступлений консервативное по своему характеру царское окружение шло на очередные уступки непривилегированным слоям населения страны, предоставляя крестьянству, как наиболее бесправной их части, все новые и новые права и свободы во всех, включая экономическую, сферах.
Ключевые слова: аграрное законодательство, аграрные отношения, уставные грамоты, владельные записи, община, подворное землевлодение, обычное право, сервитут, чинш, волостной суд, дворянский банк, крестьянский банк, переселенческая политика, особое совещание, местные комитеты, редакционная комиссия, столыпинская реформа, хутор, отруб, недоимка, обезземеливание.

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking