Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Аграрні майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств в Україні

 

ЄРМОЛЕНКО ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

АГРАРНІ МАЙНОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ ПРИВАТНИХ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права ім. академіка В.З. Янчука юридичного факультету Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України.

Наукові консультанти:
– доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, Заслужений діяч науки і техніки України Янчук Василь Зіновійович;
– доктор юридичних наук, професор Статівка Анатолій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри аграрного права.

Офційні опоненти:
– доктор юридичних наук, професор Семчик Віталій Іванович, член-кореспондент НАН України, академік Академії правових наук України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права;
– доктор юридичних наук, професор Шульга Михайло Васильович, член-кореспондент Академії правових наук України, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри екологічного права;
– доктор юридичних наук, професор Бобкова Антоніна Григорівна, Донецький національний університет, завідувач кафедри господарського права.

Захист відбудеться 19 лютого 2008 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 16 січня 2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.П. Колісник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Запровадження ринкового механізму регулювання аграрних відносин не тільки не знімає, але й посилює необхідність правової регламентації діяльності сільськогосподарських товаровиробників як учасників майнового обороту. Внаслідок здійснення приватизаційних процесів в аграрній сфері виробництва нині левову частку сільськогосподарської продукції виробляють приватні сільськогосподарські підприємства різних, часто принципово нових організаційно-правових форм. У таких умовах підвищується роль правової доктрини у виробленні загальної концепції аграрних майнових правовідносин, положення якої втілюватимуться у конкретних нормативно-правових актах, що дозволить створити ефективний механізм правового регулювання аграрних майнових відносин. Саме це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, обмеживши її за колом суб’єктів приватними сільськогосподарськими підприємствами. Іншими підставами такого обмеження є: незначна кількість державних та фактична відсутність комунальних сільськогосподарських підприємств; провідна роль саме приватних сільськогосподарських підприємств у трансформації та розбудові ринкових відносин у аграрному секторі економіки України.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали концептуальні підходи, наукові розробки щодо вирішення окремих проблем, визначених темою дисертаційного дослідження, авторами яких є відомі вітчизняні вчені-юристи: А. Г. Бобкова, М. Я. Ващишин, О. М. Вінник, Ю. О. Вовк, Я. З. Гаєцька-Колотило, О. В. Гафурова, С. В. Глібко, В. П. Жушман, А. П. Гетьман, М. С. Долинська, А. М. Колодій, П. Ф. Кулинич, В. І. Курило, І. М. Кучеренко, Р. А. Майданик, В. К. Мамутов, Л. С. Нецька, В. В. Носік, О. О. Погрібний, С. О. Погрібний, Т. П. Проценко, П. М. Рабінович, В. І. Семчик, І. Є. Середа, І. В. Спасибо-Фатєєва, А. М. Статівка, Н. І. Титова, В. Ю. Уркевич, В. І. Федорович, Я. М. Шевченко, В. С. Шелестов, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, В. В. Янчук, В. З. Янчук та інші вчені.
Різні аспекти інституту майнових правовідносин підприємств як юридичних осіб були і є предметом досліджень зарубіжних вчених у галузях теорії права, цивільного, господарського та аграрного права: Т. Є. Абової, М. Г. Александрова, С. С. Алексєєва, Ю. Г. Басіна, З. С. Бєляєвої, Г. Є. Бистрова, С. М. Братуся, М. Д. Єгорова, О. С. Йоффе, Д. А. Керімова, М. І . Козиря, О. А. Красавчикова, О. Л. Мініної, В. П. Мозоліна, Е. І. Павлової, В. А. Рахміловича, Ф. М. Раянова, Ю. Г. Ткаченко, Ю. К. Толстого, В. В. Устюкової, Р. Й. Халфіної, Л. А. Чеговадзе, Л. В. Щеннікової, В. Ф. Яковлєва та ін.
За темою дослідження було опубліковано дві монографії: М. І. Козирем “Имущественные правоотношения колхозов в СССР” (1966 р.) та В. І. Семчиком “Имущественные правоотношения в сельском хозяйстве” (1984 р.). Не зменшуючи методологічної цінності наведених монографічних досліджень, все ж необхідно відзначити, що здійснювалися вони у відмінних від нинішніх соціально-економічних та політичних умовах, які вимагали принципово інших підходів до розробки загальної концепції правового регулювання агарних майнових відносин. Це додатково підкреслює актуальність обраної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми “Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України”. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язана з правовими аспектами наукової теми “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U002510) та “Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції” (номер теми 110/196-пр; номер державної реєстрації 0106U004241).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка цілісної концепції аграрних майнових правовідносин сучасних приватних сільськогосподарських підприємств в Україні, формулюваня на цій основі теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій для удосконалення правового регулювання аграрних майнових відносин.
Для досягнення цієї мети дисертантом основна увага приділялася вирішенню таких завдань: визначити і обґрунтувати місце та роль аграрних майнових відносин у системі аграрних відносин; сформувати принципи правового регулювання аграрних майнових відносин; розробити загальну концепцію аграрних майнових відносин; з’ясувати природу аграрних майнових правовідносин та виявити особливості реалізації суб’єктивних майнових прав і обов’язків як юридичної складової аграрних майнових правовідносин; здійснити систематизацію об’єктів аграрних майнових правовідносин; визначити кваліфікаційні ознаки кожного з різновидів об’єктів аграрних майнових правовідносин; розкрити особливості узагальнюючого поняття приватного сільськогосподарського підприємства як суб’єкта аграрних майнових правовідносин; дослідити процес формування правового статусу приватних сільськогосподарських підприємств як суб’єктів аграрних майнових правовідносин; проаналізувати особливості правового режиму майна диференційовано по кожній організаційно-правовій формі приватних сільськогосподарських підприємств як основи їхніх аграрних майнових правовідносин; сформулювати теоретичні висновки і пропозиції, а також розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства, що врегульовує систему аграрних майнових відносин сучасних приватних сільськогосподарських підприємств.
Об’єктом дослідження виступають аграрні правовідносини в Україні в умовах розбудови ринкових відносин у аграрній сфері виробництва.
Предметом дослідження є аграрні майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств в Україні.
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні застосовувались філософський діалектичний метод, загальнонаукові методи і підходи (історичний, формально-логічний методи, методи аналізу і синтезу та системний, системно-структурний, функціональний і субстратний підходи), а також спеціальні юридичні методи (порівняльно-правовий і формально-юридичний). Діалектичний метод застосовувався через співвідношення між парними категоріями діалектики – змістом і формою, що покладено у основу “філософсько-економічної” концепції аграрних майнових відносин. За допомогою парних діалектичних категорій загального, часткового і одиничного здійснено розмежування понять “сільськогосподарське підприємство” “приватне сільськогосподарське підприємство”, та “організаційно-правова форма” приватного сільськогосподарського підприємства. Історичний метод дозволив провести паралель між правовим регулюванням аграрних майнових відносин в різні періоди часу та просторі, тобто по вертикалі та горизонталі, що дозволило вибрати правильний напрям дослідження. Методи аналізу і синтезу застосовувалися як при вивченні теоретичних і практичних проблем аграрних майнових відносин, так і при виведенні закономірностей їхнього законодавчого регулювання. Застосування формально-логічного методу дало можливість сформулювати поняття аграрних майнових відносин, аграрних майнових правовідносин, приватного сільськогосподарського підприємства та його організаційно-правової форми, а також аргументувати висновки і пропозиції по удосконаленню режиму правового регулювання аграрних майнових відносин. Системний підхід дав змогу дослідити зовнішні властивості аграрного майнового правовідношення як системи, системно-структурний підхід – його внутрішні властивості та визначити елементи структури. Функціональний підхід застосовувався при вивченні функціональних зв’язків між елементами аграрного майнового правовідношення. Субстратний підхід дав змогу правильно розставити акценти у визначенні кола об’єктів аграрних майнових правовідносин та дослідити зв’язки породження між ними. Порівняльно-правовий метод дозволив виробити єдиний підхід до аналізу різнорівневих нормативно-правових актів вітчизняного та зарубіжного законодавства, правових теорій, концепцій та підходів до визначення системи аграрних майнових правовідносин, а також надав підстави для визначення колізій і прогалин у законодавстві, що їх врегульовує. Формально-юридичний метод застосовувався при розробці пропозицій щодо удосконалення законодавства, що врегульовує аграрні майнові відносини.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в Україні здійснено комплексне дослідження системи аграрних майнових правовідносин приватних сільськогосподарських підприємств. У результаті проведеного дисертаційного дослідження розроблено цілісну концепцію аграрних майнових правовідносин приватних сільскогосподарських підприємств, одержано принципово нові висновки, положення та пропозиції, які виносяться на захист:

вперше:
1) визначено комплексність та інтегрованість як критерії, що відображають особливості предмета аграрного права. Критерій комплексності аграрного права виокремлює особливості горизонтальних зв’язків, тобто наявність складної цілісної будови аграрних відносин як предмета аграрного права, складові яких перебувають у субординаційних зв’язках. Інтегрованість розкривається через необхідність обов’язкової наявності координаційних взаємозв’язків між складовими предмета аграрного права та доцільності цих зв’язків, що забезпечується ієрархічно-структурною будовою аграрних відносин, тобто їх вертикальністю;
2) визначено місце і роль аграрних майнових відносин у системі аграрних відносин як предмета аграрного права. Місце аграрних майнових відносин визначають субординаційні горизонтальні зв’язки, що відображають наступність виникнення різних видів аграрних відносин у процесі створення загального комплексу таких відносин, тобто відбивають ознаку комплексності предмета аграрного права. Роль аграрних майнових відносин у структурі аграрних відносин детермінується ознакою інтегрованості аграрного права, тобто взаємною вертикальною впорядкованістю аграрних відносин, інакше кажучи, координаційними зв’язками між їхніми складовими;
3) диференціаційовано принципи правового регулювання аграрних майнових відносин на загальноправові, галузеві і спеціальні організаційно-регулятивні принципи, що зумовлюється необхідністю всебічного, системного охоплення правовим впливом всієї сукупності аграрних майнових відносин, а також розроблено комплекс спеціальних принципів;
4) здійснено розмежування аграрних відносин членства та участі у приватних сільськогосподарських підприємствах за сукупністю статусних (залежно від особливостей організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств та правосуб’єктності співвласників цих підприємств), функціональних (особливості участі у майновій відокремленості підприємств, аграрних трудових та аграрних управлінських відносинах) та інституціональних (належності до інститутів певної галузі права) критеріїв;
5) розроблено “філософсько-економічну” концепцію аграрних майнових відносин, яка виступає теоретико-методологічною основою побудови загальної цілісної концепції аграрних майнових правовідносин; ця концепція базується на дихотомії “аграрні виробничі відносини – аграрні майнові відносини”, які розглядаються відповідно як внутрішня і зовнішня форми економічного буття у аграрній сфері матеріального виробництва, змістом яких виступає вольова доцільна сільськогосподарська діяльність;
6) обґрунтовано авторське визначення сільськогосподарської діяльності як зумовлену суспільними потребами і суспiльним розподiлом працi виробничо-господарську активність сільськогосподарських товаровиробників з виробництва сільськогосподарської продукції, що забезпечується використанням відповідного ресурсного потенціалу і проявляється у діях з виробництва сирої продукції рослинництва і тваринництва, її первісної переробки, реалізації та виробничого споживання, які здійснюються у специфічних умовах, що визначаються сукупністю природних, технологічних, соціально-економічних та юридичних чинників;
7) запропоновано розглядати окреме аграрне майнове правовідношення як систему взаємопов’язаних елементів – сільськогосподарських підприємств як суб’єктів, різних видів сільськогосподарського майна як об’єктів та майнових прав і обов’язків, що виникають у суб’єктів щодо цих специфічних об’єктів та обґрунтовано, що ієрархічна будова аграрного майнового правовідношення-системи об’єднує матеріальний базис – аграрне майнове відношення та юридичну надбудову – спосіб вираження аграрно-правової норми, що проявляється зовні через регламентацію матеріального змісту (сільськогосподарської діяльності суб’єктів) взаємними суб’єктивними майновими правами і обов’язками;
8) обґрунтовано необхідність доповнення понятійно-категоріального апарату аграрного права категорією аграрної майнової правосуб’єктності як основи формування потенційного, можливого обсягу аграрних майнових прав і обов’язків приватних сільськогосподарських підприємств, реалізація яких надає можливість здійснювати сільськогосподарську діяльність;
9) розроблено комплекс спеціальних ознак майна сільськогосподарського призначення як специфічного системоутворюючого об’єкта системи аграрних майнових правовідносин, що: призначене для використання тільки у сільському господарстві; у частині засобів виробництва проектується спеціалізованими конструкторськими бюро та проектно-кошторисними відділами; випускається спеціалізованими виробниками; підлягає обов’язковій сертифікації чи експертизі як сільськогосподарське; включає самовідтворювальне майно білогічного походження (ґрунти, культурні рослини та тварини), що потребує відповідно особливого режиму ідентифікації, державного і біологічного контролю та охорони;
10) розкрито специфіку майнового комплексу сільськогосподарського підприємства як визначеного сукупністю природних, соціально-економічних, технологічних та юридичних ознак індивідуалізованого, оптимального поєднання у єдиний технологічний ланцюг різних видів сільськогосподарського та іншого майна, призначенням якого є виробництво сільськогосподарської продукції;
11) виокремлено сукупність природних (залежність від природно-кліматичних умов виробництва, незамінність для задоволення природних потреб суспільства, постійність біологічного циклу виробництва, нетривалість зберігання), технологічних (застосування спеціальних технологій виробництва), економічних (товарність і нетоварність сільськогосподарської продукції, використання її як основні й оборотні засоби виробництва) та юридичних (наявність політичної волі держави до створення достатньої кількості продукції належної якості, правової регламентації її зберігання та реалізації, що втілюється у цілій низці спеціальних нормативно-правових актів аграрного законодавства) кваліфікаційних ознак сільськогосподарської продукції, які є взаємно визначальними;
12) розкрито сутність поняття “приватне сільськогосподарське підприємство” як складної аграрно-правової категорії, що утворюється з кількісно-якісних понять “підприємство”, “сільськогосподарське” та якісного поняття “приватне”, а також з’ясовано його співвідношення з організаційно-правовою формою таких підприємств;
13) запропоновано визначати належність приватних підприємств до сільськогосподарських не за валовими доходами, що є результатом фінансово-правового регулювання, а за показниками щорічного виробництва валової продукції, у якій частка сільськогосподарської продукції повинна бути не меншою, ніж 75 відсотків, що переводить процес ідентифікації приватного підприємства з сільськогосподарським зі сфери фінансово-правового до аграрно-правового регулювання;
14) визначено взаємозв’язок та співвідношення складових відокремленого майна фермерського господарства. За обсягом охоплення вибудовується така iєрархiчна структура, починаючи вiд найменшого значення її складових: складений капiтал – власний майновий комплекс – реальний майновий комплекс – загальне відокремлене майно фермерського господарства;
15) встановлено невідповідність правової моделі приватно-орендних сільськогосподарських підприємств, як суб’єктів аграрного права, ознакам організаційно-правової форми приватного сільськогосподарського підприємства, зокрема у частині формування майнової основи їхнього функціонування;
16) встановлено, що правова модель сучасних аграрно-орендних відносин, визначена актами Міністерства аграрної політики України, суперечить чинному законодавству у частині предмета аграрно-орендних договорів;
удосконалено:
1) визначення сільськогосподарської продукції як сирої продукції культурного рослинництва, тваринництва і рибництва та продуктів їх первісної переробки; 2) специфічні ознаки селекційного досягнення: має переважне застосування у сiльськогосподарському виробництвi; прiоритет має не рiвень технiчної новизни у свiтовому масштабi, а свiтовий рiвень вирiзняльностi за бiологiчними ознаками екстер’єру, продуктивностi та стiйкостi генотипу; створюється виключно у матерiальнiй формi, що один раз створена потребує тiльки розмноження з додержанням вимог бiологiчних технологiй; потребує органолептичної експертизи; режим правового захисту спрямовується на форму селекційного досягнення; 3) концептуальні підходи до визначення організаційно-правової форми приватного сільськогосподарського підприємства як оптимального поєднання структурних підрозділів, утворених шляхом об’єднання засобів виробництва і людської праці в межах підприємств певного виду, для виробництва, переробки і реалізації власновиробленої сільськогосподарської продукції (організаційна форма), встановленого і врегульованого за допомогою відповідного закону і локальних правових норм (правова форма); 4) визначення аграрного майнового правовідношення як системного утворення, ієрархічна будова якого об’єднує матеріальний базис – аграрне майнове відношення та юридичну надбудову – спосіб вираження аграрно-правової норми, який проявляється через регламентацію сільськогосподарської діяльності суб’єктів взаємними суб’єктивними майновими правами і обов’язками; 5) визначення обсягу аграрної майнової правосуб’єктності сільськогосподарського виробничого кооперативу за рахунок виключення з предмета його сільськогосподарської діяльності виробництва продукції лісового господарства, яка не є сільськогосподарською продукцією; 6) ознаки розмежування понять “внесок” і “пай”, “вклад” і “частка”;
дістало подальший розвиток:
1) обґрунтування пріоритету родинно-трудової ознаки фермерського господарства над сімейно-трудовою; 2) концепція кодифікації аграрного законодавства для уніфікації механізму правового регулювання аграрних майнових відносин; 3) визначення правового режиму майна кожної з організаційно-правових форм приватних сільськогосподарських підприємств, виходячи з їхніх доктринальних та легальних моделей; 4) пропозиції щодо уніфікації аграрного і кооперативного законодавства.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження автора, як члена Робочої Групи з розробки програми підтримки та розвитку українського села “Добробут через аграрний розвиток України” (ДАР), впроваджено у роботу комісій із законодавства та соціально-економічного розвитку села (довідка від 21.10.2005 р.). Концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації дисертації щодо правового режиму майна приватних сільськогосподарських підприємств впроваджено у роботу Департаменту врегулювання відносин власності та соціального розвитку села Мінагрополітики України (акт впровадження № 37-17-1-15/14754 від 12.09.2007 р.). Рекомендації щодо створення та реформування організаційно-правових форм приватних сільськогосподарських підприємств, а також формування майнової основи їхньої діяльності впроваджено у роботу Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації (акт впровадження № 18-12/2635 від 28.12.2007 р.).
Результати проведеного дисертаційного дослідження застосовувалися автором особисто при викладанні лекційного курсу “Аграрне право” для студентів юридичного факультету Національного аграрного університету (акт впровадження № 69 від 18.12.2006 р.), а також при підготовці державних реєстраторів прав на нерухоме майно та їх обмежень (2004–2005 рр.) за проектом Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку “Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру (угода № 4709-UA між МБРР та Україною від 17 жовтня 2003 р.) (довідка № 14-32-11/4415 від 20.09.2007 р.). Оприлюднені результати дисертаційного дослідження застосовувалися викладачами юридичного факультету Сумського національного аграрного університету при проведенні лекційних, семінарських і практичних занять з курсу “Фермерське господарство України” (акт впровадження № 2082 від 13.09.2007 р.) та викладачами юридичного факультету Білоцерківського державного аграрного університету з викладання нормативного навчального курсу “Аграрне право” (акт впровадження № 40 від 22.06.2007 р.).
Основні результати дослідження можуть бути використані: у подальших наукових розробках з розвитку теорії аграрних правовідносин, нормотворчій діяльності по удосконаленню аграрного законодавства у частині врегулювання аграрних майнових відносин; у діяльності територіальних органів Міністерства аграрної політики України, зокрема відділів та управлінь по реформуванню аграрних відносин; для написання навчальних підручників і посібників, лекційних курсів з дисципліни “Аграрне право” та суміжних навчальних дисциплін, зокрема “Теоретичні проблеми аграрного права”; у практичній роботі юристів-аграрників по супроводженню досудового та судового провадження з вирішення майнових спорів членів (учасників) приватних сільськогосподарських підприємств.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, висновки, пропозиції і практичні рекомендації, здобуті в процесі дисертаційного дослідження, доповідались і обговорювались на засіданнях вчених рад Національного аграрного університету України і Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету України; Науково-практичній конференції “Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні” (м. Київ, 8 липня 2003 р.); Міжнародній конференції “Global reforms in higher agricultural education an research: Responding to and safety of food and agricultural products” (Kiev, Ukraine, September 22–24, 2003); Науково-практичній конференції “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 2 квітня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (м. Ірпінь, 16 квітня 2004 р.); Державній науковій конференції “Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки” (м. Біла Церква, 29 квітня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Аграрная отрасль: социально-экономические и правовые проблемы становления и перспективы развития” (м. Гомель, 20–21 травня 2004 р.); Науково-практичній конференції “Перспективные разработки науки и техники” (м. Бєлгород, 22 жовтня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасний соціокультурний простір 2004” (м. Київ, 20–25 грудня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2005” (м. Дніпропетровськ, 7–29 січня 2005 р.); Першій Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції “Науковий потенціал України” (м. Київ, 1–5 березня 2005 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Стан та перспективи розвитку аграрного права” (м. Київ, 26–27 травня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Перспективи міжнародної інтеграції агропромислового комплексу України “МІА України 2005” (м. Київ, 24 червня 2005 р.); Всеросійській науково-практичній конференції “Проблемы правового регулирования аграрных отношений и развития аграрно-продовольственных рынков в Российской Федерации” (м. Москва, 30 вересня – 1 жовтня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції “Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.” (м. Біла Церква, 2006 р.), Міжнар. наук.-практ. конф. “Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти” (м. Київ, 17–18 листопада 2006 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені у одноосібній монографії “Майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств: теорія, законодавство, практика”, навчальному посібнику з грифом МОН України “Правові основи майнових і земельних відносин” за редакцією автора дисертації, навчальному і науково-практичному посібнику “Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства”, 28 статтях у наукових фахових виданнях, а також 15 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел (370 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить – 379 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел – 35 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1 “Теоретико-методологічні засади формування системи аграрних майнових правовідносин” складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Аграрні майнові відносини як складова предмета галузі аграрного права”, розглядаючи аграрні майнові відносини як складову предмета аграрного права, автор досліджує сучасні теоретичні підходи до виокремлення аграрного права як галузі права. Результатом дослідження стало обґрунтування самостійності галузі аграрного права. Комплексність і інтегрованість аграрного права виступають лише кількісно-якісними атрибутивними ознаками, що характеризують предмет цієї самостійної галузі. Самостійність аграрного права передбачає обов’язкову наявність у складових його предмета двох видів зв’язків: як горизонтальних, так і вертикальних. Критерій комплексності відбиває особливості горизонтальних зв’язків, тобто наявність складної цілісної будови аграрних відносин як предмета аграрного права, складові яких перебувають у субординаційних зв’язках. Інтегрованість розкривається через необхідність обов’язкової наявності координаційних взаємозв’язків між складовими предмета аграрного права та їх доцільності, що забезпечується ієрархічно-структурною будовою аграрних відносин, тобто його вертикальністю.
Підрозділ 1.2. “Місце і роль аграрних майнових відносин у структурі аграрних відносин” присвячено відповідно визначенню місця і ролі аграрних майнових відносин у предметі аграрного права. Місце аграрних майнових відносин у сукупності аграрних відносин визначають субординаційні горизонтальні зв’язки. Ці зв’язки відображають черговість, наступність виникнення різних видів аграрних відносин у процесі створення загального комплексу таких відносин, тобто відбивають ознаку комплексності. Первісними у системі аграрних відносин є аграрні засновницькі відносини. Наступними є аграрні організаційні відносини, які забезпечують створення майнової відокремленості сільськогосподарського підприємства. Тому наступними у черзі є аграрні майнові відносини, серед яких особливе місце займають аграрні земельні відносини у силу специфіки їхнього об’єкта. Далі виникають членські (учасницькі) відносини, які не є самостійним видом аграрних відносин. Диференціюючись на ряд інших аграрних відносин, членські (учасницькі) відносини зливаються з ними, набуваючи ознак інших відносин (членсько-майнових, членсько-трудових та ін.). На основі членських (учасницьких) виникають аграрні трудові відносини для приведення у рух майнових ресурсів. Далі виникають аграрні управлінські відносини, що забезпечують процес ефективного сполучення майнових і трудових ресурсів. Останніми є аграрні відносини з соціального розвитку, вплив яких на інші види аграрних відносин має “прихований” і пролонгований характер.
Роль аграрних майнових відносин у структурі аграрних відносин визначається ознакою інтегрованості предмета аграрного права, взаємною вертикальною впорядкованістю аграрних відносин, тобто координаційними зв’язками між їх складовими. Аграрні майнові відносини набувають первісної ролі у формуванні сукупності інших видів аграрних відносин. Роль аграрних майнових відносин полягає у створенні підвалин формування ієрархічної структури предмета аграрного права.
Обґрунтовано необхідність відмежування членських і учасницьких відносин за статусними, функціональними та інституціональними критеріями. Статусні критерії, які є основними, доречно розділити на критерії: а) особливостей організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств; б) правосуб’єктності співвласників цих підприємств. Функціональні критерії є похідними і відображають різні режими прояву та реалізації статусних критеріїв. Їх доцільно виокремити за особливостями участі у: 1) майновій відокремленості підприємств; 2) аграрних трудових відносинах; 3) аграрних управлінських відносинах. Критерій участі у майновій відокремленості сільгосппідприємств також містить внутрішній поділ на критерії: а) диференціації фондів за видом сільськогосподарських підприємств; б) форми майнової участі; в) структури майнової участі. Інституціональний критерій розподілу за сферами правового регулювання є теж похідним від статусних критеріїв. Правовий інститут членства належить безпосередньо до царини аграрного права, тоді як участь врегульовується, насамперед, нормами господарського, зокрема корпоративного права.
У підрозділі 1.3. “Принципи правового регулюванння аграрних майнових відносин” запропоновано диференціювати принципи правового регулювання системи аграрних майнових відносин на три групи організаційно-регулятивних принципів: загальноправові, галузеві та спеціальні принципи, а також розроблено комплекс спеціальних принципів.
Загальноправового характеру принципи агарних майнових відносин набувають через уніфікацію із загальними засадами правового регулювання, які є методологічною основою для інших галузей права. До них слід віднести принципи: створення рівних умов господарювання для всіх суб’єктів аграрних майнових правовідносин; поєднання методів дозволу, примусу та заборони у формуванні майнової основи господарювання сільськогосподарських підприємств.
Виокремлення групи галузевих принципів аграрних майнових відносин тісно пов’язано із принципами аграрного права, які виступають спільними для всіх аграрних відносин. На них накладається лише специфіка їх майнової складової. Це принципи: забезпечення потреб населення безпечними і якісними продуктами харчування та промисловості високоякісною сировиною; забезпечення продовольчої безпеки держави; врахування особливостей сільськогосподарської діяльності.
Нарешті, останньою групою є спеціальні принципи, властиві тільки аграрним майновим відносинам: пріоритету аграрних майнових відносин над іншими видами аграрних відносин; реалізації майнових прав і обов’язків суб’єктів аграрних майнових правовідносин у межах аграрної майнової правосуб’єктності; виокремлення правового режиму майна сільськогосподарського призначення; створення і юридичного закріплення оптимальної майнової основи господарювання сільськогосподарських товаровиробників; залучення майнових паїв на аграрних орендно-договірних засадах; легалізації організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств як суб’єктів аграрних майнових правовідносин; диференціації правових режимів майна різних організаційно-правових форм; перманентного удосконалення механізму правового регулювання аграрних майнових відносин; правового стимулювання майнового інтересу співвласників сільськогосподарського підприємства у результатах його діяльності.
У підрозділі 1.4. “Методологічні засади розробки концепції аграрних майнових відносин у контексті загальної теорії майнових відносин” головна увага зосереджується на визначенні особливостей аграрних майнових відносин у контексті “філософсько-економічної” концепції аграрних майнових відносин, що передбачає діалектичну єдність трьох складових: аграрних виробничих відносин (внутрішньої форми), аграрних майнових відносин (зовнішньої форми), сільськогосподарської діяльності (змісту).
Аграрні виробничі відносини як внутрішня форма є завжди структурою, способом організації елементів змісту, тобто сільськогосподарської діяльності, структуруючи останню в межах виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ. Аграрні виробничі відносини в силу своєї специфіки позбавлені однієї складової – стадії перерозподілу, яка належить до сфери правового регулювання інших галузей приватного права (цивільного та господарського). Стадія споживання також має свої особливості. Насамперед, це відсутність особистого, не пов’язаного з виробничою сільськогосподарською діяльністю, споживання, яке відноситься до царини цивільних відносин. При цьому аграрні виробничі відносини з виробництва та виробничого споживання набувають зовнішньої форми аграрних майнових відносин власності (внутрішні відносини), а аграрні виробничі відносини розподілу у вигляді реалізації сільськогосподарської продукції – зовнішньої форми аграрного майнового обороту (зовнішні відносини).
Специфіка сільськогосподарської діяльності як змістовної складової аграрних майнових відносин полягає в такому: 1) джерелом виникнення сільськогосподарської діяльності є суспільні потреби у регулярному одержанні продуктів харчування та сировини для промисловості за рахунок виробництва сільськогосподарської продукції; 2) для здійснення сільськогосподарської діяльності необхідно мати певний ресурсний потенціал матеріальних засобів сільськогосподарського призначення як втілений принцип співорганізації відповідних ресурсів; 3) сільськогосподарська діяльність складається із сукупності окремих дій всіх працівників відповідних сільськогосподарських товаровиробників, спрямованих на одержання, первісну переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції; 4) одним з найважливіших факторів у визначеннi особливостей сільськогосподарської діяльності є умови її здійснення як загальний соціокультурний простір можливих дій; 5) метою сільськогосподарської діяльності є виробництво, первісна переробка виробленої продукції, а також її реалізація з метою одержання прибутку; 6) сільськогосподарська діяльність має специфiчнi вiдмiнностi вiд iнших видiв господарської діяльності за сукупнiстю природних, технологiчних, економiчних, соцiальних та юридичних факторiв, що потребує формування дiєвого механiзму її аграрно-правового регулювання. Усі ці особливості визначають в цілому і специфіку аграрних майнових відносин.
У підрозділі 1.5. “Теоретичні основи формування та межі реалізації аграрних майнових правовідносин”, аналізуючи існуючі теоретичні підходи щодо визначення сутності правовідношення, дисертант дійшов висновку, що будь-яке аграрне майнове правовідношення слід розглядати як відповідне системне утворення. Ієрархічна будова аграрного майнового правовідношення-системи об’єднує матеріальний базис – аграрне майнове відношення та юридичну надбудову – спосіб вираження аграрно-правової норми, який проявляється через регламентацію сільськогосподарської діяльності суб’єктів взаємними суб’єктивними майновими правами і обов’язками. Зміст матеріального субстрату, яким є сільськогосподарська діяльність, суміщається з майновими правами і обов’язками як юридичною надбудовою. У результаті утворюється єдиний зміст аграрного майнового правовідношення: сільськогосподарська діяльність, обмежена майновими правами і обов’язками її суб’єктів.
Об’єктивність специфіки сільськогосподарської діяльності вимагає виокремлення галузевої (аграрної) майнової правосуб’єктності сільськогосподарських підприємств як основи формування потенційного, можливого обсягу аграрних майнових прав і обов’язків приватних сільськогосподарських підприємств, реалізація яких надає їм можливість здійснювати сільськогосподарську діяльність. Нині в закріпленні галузевої майнової правосуб’єктності переважне значення мають локальні правові акти при існуванні об’єктивної необхідності закріпленні її у спеціальному аграрному законодавстві (до прийняття Аграрного кодексу України).
Розділ 2 “Об’єкти аграрних майнових правовідносин приватних сільськогосподарських підприємств” складається з трьох підрозділів.
Підрозділ 2.1. “Майно сільськогосподарського призначення як системоутворюючий об’єкт аграрних майнових правовідносин” присвячено визначенню кваліфікаційних ознак майна сільськогосподарського призначення. Автором обґрунтовано, що майно сільськогосподарського призначення має такі специфічні ознаки: застосовується тільки в сільськогосподарському виробничому процесі; його неможливо перепрофілювати для інших видів господарської діяльності в первісному, незмінному вигляді; проектується спеціалізованими конструкторськими бюро та проектно-кошторисними відділами; випускається спеціалізованими виробниками і становить їхню основну продукцію; таке майно підлягає обов’язковій сертифікації чи експертизі; застосовується самовідтворювальне майно білогічного походження (ґрунти, культурні рослини та тварини), яке потребує відповідно особливого режиму ідентифікації, державного і біологічного контролю та охорони.
Індивідуалізація будь-якого майнового комплексу сільськогосподарського підприємства полягає у прив’язуванні до конкретної просторової точки, основою якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення в межах території підприємства. Високий ступінь технологічної пов’язаності окремих видів майна сільськогосподарського призначення в майновому комплексі сільськогосподарського підприємства, використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та живих організмів одночасно як знарядь праці і предметів праці, функціонування у специфічному соціальному середовищі, економічні можливості відтворення складових майнового комплексу, пов’язані із сезонністю виробництва, а також наявність значного масиву актів аграрного законодавства, які доповнюють загальний порядок створення, функціонування та припинення майнових комплексів сільськогосподарських підприємств, надають останнім відповідної специфіки, яка відсутня в майнових комплексах підприємств іншої галузевої належності.
У підрозділі 2.2. “Поняття, ознаки і місце сільськогосподарської продукції у складі об’єктів аграрних майнових правовідносин” надається визначення, склад, кваліфікаційні ознаки сільськогосподарської продукції та визначається її місце у аграрному майновому обороті. Сільськогосподарська продукція є результатом, метою діяльності будь-якого сільськогосподарського підприємства, до якої необхідно віднести всю сиру продукцію культурного рослинництва, тваринництва і рибництва, одержувану від сільськогосподарської діяльності, та продукти її первісної переробки, здійснюваної безпосереднім її виробником. Не є сільськогосподарською продукція переробки сільськогосподарської сировини підприємствами переробної промисловості. Сільськогосподарська продукція визначається комплексом природних, технологічних, економічних та правових кваліфікаційних ознак, які є взаємно визначальними.
Природні ознаки сільськогосподарської продукції розкриваються, насамперед, через залежність від природно-кліматичних умов виробництва, зокрема через використання як основного засобу виробництва земельних ділянок сільськогосподарського призначення, її незамінність для задоволення природних потреб суспільства, постійність біологічного циклу виробництва, нетривалість зберігання. Технологічні ознаки проявляються через застосування спеціальних технологій виробництва, у яких відсутній універсалізм, що дозволяє перенести їх у інші галузі виробництва. Економічними ознаками є поділ на товарну й нетоварну сільськогосподарську продукцію, використання її як основні й оборотні засоби виробництва. До юридичних ознак належать наявність політичної волі держави до створення достатньої кількості сільськогосподарської продукції належної якості, правової регламентації її зберігання та реалізації, що втілюється у цілій низці спеціальних нормативно-правових актів аграрного законодавства.
Підрозділ 2.3. “Селекційні досягнення як об’єкти аграрних майнових правовідносин” містить дослідження правового режиму використання і захисту селекційних досягнень. Дисертант виводить специфічні ознаки селекційного досягнення: 1) створюється переважно для застосування у сільськогосподарському виробництві; 2) об’єктом селекційної роботи є тільки живі організми, тому для селекційного досягнення пріоритет має не рівень технічної новизни в світовому масштабі, а світовий рівень вирізняльності за біологічними ознаками; 3) селекційне досягнення створюється виключно у матеріальній формі, що надає йому властивостей відразу ж після створення стати об’єктом аграрних майнових правовідносин; 4) правовий захист спрямовується одночасно на форму і на зміст селекційного досягнення, хоча пріоритет має форма; 5) цінність матеріальної форми селекційного досягнення полягає у тому, що вона вже один раз створена вимагає тільки розмноження з дотриманням вимог біологічних технологій для відтворення корисних властивостей; 6) на відміну від технічних рішень експертиза матеріального носія селекційного досягнення здійснюється переважно органолептичними засобами, що вимагає наявності вузької спеціалізації експертів та достатньої кількості висококваліфікованих фахівців, якими є працівники відповідних установ Мінагрополітики України.
Розділ 3 “Приватні сільськогосподарські підприємства як суб’єкти аграрних майнових правовідносин” складається з п’ятьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. “Поняття “приватне сільськогосподарське підприємство” та його організаційно-правова форма” головна увага зосереджується на дослідженні складної правової конструкції приватного сільськогосподарського підприємства. Проведений теоретико-правовий аналіз дає підстави дійти таких висновків: 1) підприємство виступає родовим поняттям, яке у правовому сенсі є закріпленим у законодавстві насамперед кількісним поняттям, що містить об’єднання певної кількості майна, немайнових цінностей і людської праці, спрямованих на досягнення статутних цілей; 2) уточнююча якісна категорія “сільськогосподарське” виступає конкретнішою – типологічною ознакою різних окремих проявів родового поняття підприємства; 3) у основу віднесення підприємства до сільськогосподарських підприємств доцільно покласти не рівень товарності сільськогосподарської продукції, а її питому вагу у валовій продукції підприємства, обсяг якої необхідно закріпити законодавчо на рівні 75 %; 4) категорія “приватне” відбиває лише вид власності на майно відповідного сільськогосподарського підприємства і жодним чином не містить посилання на їхню конкретну організаційно-правову форму. Як наслідок у широкому розумінні поняття “приватне” охоплює усі організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств, що не мають у своєму складі майна державної чи комунальної власності. У вузькому розумінні – це засноване на власності фізичних та юридичних осіб конкретне підприємство. Таке підприємство здійснює виробництво, переробку власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацію, частка якої у валовій продукції цього підприємства повинна бути не меншою, ніж 75 відсотків.
Зроблено висновок, що організаційно-правова форма приватного сільськогосподарського підприємства є видовим поняттям, що конретизує прояв родових ознак останнього. Вона утворюється шляхом інтеграції двох складових: організаційної форми та правової форми. Таким чином, організаційно-правова форма приватного сільськогосподарського підприємства – це оптимальне поєднання структурних підрозділів, утворених шляхом об’єднання засобів виробництва і людської праці в межах підприємств певного виду для виробництва, переробки і реалізації власновиробленої сільськогосподарської продукції (організаційна форма), встановлене і врегульоване за допомогою відповідного закону і локальних правових норм (правова форма).
У підрозділі 3.2. “Правове становище фермерського господарства” розглядаються проблеми утворення та функціонування фермерського господарства. Обґрунтовується, необхідність внесення змін до законодавства щодо: заміни легальної сімейно-трудової ознаки на родинно-трудову; доповнення сукупності легальних ознак фермерського господарства ознакою неможливості засновництва (членства) у господарстві інших юридичних осіб; скасування дозволу організації фермерського господарства однією особою, бо за наявності єдиного члена фермерського господарства, воно не відповідатиме ознаці організаційної форми (організаційної єдності), яка відбиває родинно-трудову ознаку.
Надання фермерському господарству статусу юридичної особи викликало існування двох видів господарств: юридичних осіб та без права юридичної особи (селянських (фермерських) господарств). Це призвело до виникнення бінарної конструкції майнової відповідальності одного й того ж самого суб’єкта: новостворені фермерські господарства несуть відповідальність, обмежену належним їм на праві власності майном, тоді як більш ранні господарства, крім спільного сумісного майна їх членів, змушені будуть відповідати особистим майном останніх. Тому доцільно внести зміни до закону щодо обов’язковості процедури перереєстрації селянських (фермерських) господарств для надання їм статусу фермерського.
У підрозділі 3.3. “Сiльськогосподарський виробничий кооператив як органiзацiйно-правова форма приватних сільськогосподарських пiдприємств” проаналізовано доктринальні підходи та законодавство щодо правового становища СВК. Запропоновано спеціальними кваліфікаційними ознаками СВК вважати: а) добровільність об’єднання фізичних осіб (громадян України, осіб без громадянства та іноземців); б) відсутність обов’язкової вимоги щодо внесення земельних ділянок сільськогосподарського призначення до пайового фонду сільськогосподарських виробничих кооперативів (на які особи без громадянства та іноземці не можуть мати права власності); в) обов’язковість особистої трудової участі у діяльності кооперативу, спрямованої на виробництво сільськогосподарської продукції; г) обмеження кола членів кооперативу виключно фізичними особами, які є сільськогосподарськими товаровиробниками.
Можливiсть асоцiйованого членства робить майнову конструкцiю сiльськогосподарського виробничого кооперативу подiбною до конструкцiї командитного товариства. Водночас збiжнiсть ознак не повна: а) у командитного товариства розмiр командитних внескiв обмежено 50 вiдсотками щодо величини статутного капiталу; б) кооператив може iснувати i без асоцiйованих членiв без зміни своєї організаційно-правової форми; в) за боргами кооперативу асоцiйованi члени нарiвнi з повними його членами несуть субсидiарну вiдповiдальнiсть своїми майновими внесками, а учасники командитного товариства – солiдарну майнову вiдповiдальнiсть.
Визначено і запропоновано усунути неузгодженість кооперативного законодавства щодо членства в СВК іноземців та осіб без громадянства, що суперечить відповідним положенням Закону України “Про кооперацію”.
Членство у СВК неповнолітньої сільської молоді унеможливлюється через відсутність у них майна для внесення пайового внеску. Дисертантом запропоновано створити фонд внутрішнього кредитування потенцiйних неповнолітніх членiв на суму первiсних майнових внескiв.
До предмета діяльності СВК не повинно включатись виробництво продукції лісового господарства, яка не належить до сільськогосподарської, що вимагає її виключення з легального визначення видів діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу через можливість неоднозначного тлумачення мети діяльності та аграрної майнової правосуб’єктності цієї організаційно-правової форми.
У підрозділі 3.4. “Сiльськогосподарськi товариства як суб’єкти аграрних майнових правовiдносин” досліджено правове становище цих організаційно-правових форм як суб’єктів аграрного права. Автором визначено, що господарські товариства не є спеціальними організаційно-правовими формами приватних сільськогосподарських підприємств, призначеними виключно для здійснення сільськогосподарської діяльності, адже за своєю природою господарські товариства мають ширшу спеціальну правосуб’єктність (господарську компетенцію).
Невідповідність сільськогосподарських акціонерних товариств нинішнім соціально-економічним умовам ведення сільськогосподарського виробництва визначається такими чинниками: повного вiдчуження селян вiд власного майна за високого ризику його втрати при припиненнi товариства за рахунок існування попереднiх черг кредиторiв; можливості штучного заниження майнових вкладів; конфлiктів корпоративних iнтересiв мажоритарних та міноритарних акціонерів; можливості зловживання органами управлiння на фоні низького стану правової освiченостi селян-акцiонерiв; можливості обмеження права на управлiння товариством більшості селян мiноритарних акцiонерів. У СЗАТ “закритiсть” тiльки посилює тенденцiю дефіциту залученого капiталу.
Для товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю неприйнятність застосування у сільському господарстві визначається такими факторами: охоплення незначної кiлькостi учасникiв; відсутність відокремленого капіталу в учасників, участь яких у товариствi обмежується майновим паєм колишнього комплексу КСП, переважно не видiленим у натурi; низька величина формування мiнiмального статутного фонду; поєднання можливості не брати особистої участi у дiяльностi товариства поряд з несумiрним iндивiдуальним присвоєнням результатiв працi найманих працівників-орендодавців. Все це поглиблює соцiальну напруженiсть у селi.
Застосування правової моделі повних товариств, як прояву об’єднання осіб, також відповідає особливостям сільськогосподарського виробництва через таке: невідповідність легальних особливостей структури й порядку управлiння справами товариства специфіці сільськогосподарського виробництва; відсутність оперативності прийняття управлінських рішень; сковування ініціативності кожного учасника у прийнятi оперативних рiшень в ризикових умовах сільського господарювання; конфлікт індивідуальних і суспільних інтересів через незначну кiлькiсть засновникiв; не встановлення вимог до розмiру формування статутного фонду.
Існування селян-вкладників сільськогосподарських командитних товариств ускладнюється: обмеженням кiлькості вкладникiв 50 вiдсотками вiд майна товариства; низькою ефективнiстю сiльськогосподарського виробництва, що нiвелює iдею вкладання власного майна; неприйнятністю самої iдеї й моделі вкладення майна в командитне товариство селянським менталiтетом, що передбачає особисту трудову участь у виробництві.
Наведені суперечності слід усунути шляхом розробки і прийняття Закону України “Про сільськогосподарські товариства”.
Підрозділ 3.5. “Правове становище приватно-орендних сiльськогосподарських пiдприємств” містить аналіз правового становища цієї форми господарювання. У лексичній конструкцiї “приватно-орендне” поняття “приватне” є посиланням на форму власностi, що не визначає будь-яке пiдприємство як органiзацiйно-правову форму. Категорію “орендне підприємство”, визначену ст. 115 ГК України, застосовують до оренди цiлiсних майнових комплексiв державних i комунальних пiдприємств. При цьому орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу пiдприємства, майновий комплекс якого є об’єктом оренди, а орендодавцями виступають органи Фонду державного майна України та мiсцевого самоврядування. Отже, використання для приватних сільськогосподарських пiдприємств легального поняття “орендне” не вiдповiдає сутi вiдносин, якi воно покликане врегульовувати та вимогам законодавства щодо приведення форми будь-яких пiдприємств до вимог закону.
Утворення приватно-орендного сiльськогосподарського пiдприємства здійснюється на загальних засадах правового регулювання, внаслідок чого воно не пiдпадає пiд жодну з ознак об’єднання осiб, майна або осiб та майна. Не вiдбувається навіть об’єднання особи з майном, адже майно вже iдентифiковане з iменем особи, яка створює даний вид пiдприємства. За наведеними ознаками приватно-орендне сiльськогосподарське пiдприємство не пiдпадає пiд визначення юридичної особи.
Виходом з такої ситуації є реформування цих підприємств у легітимні організаційно-правові форми приватних сільськогосподарських підприємств або прийняття окремого закону, у якому необхідно привести їх організаційно-правову форму до легальних ознак юридичної особи та деталізувати регламентацію їхньої діяльності.
Розділ 4 “Правовий режим майна приватних сільськогосподарських підприємств” складається з чотирьох підрозділів.
Підрозділ 4.1. “Правовий режим майна фермерського господарства” присвячено дослідженню майнової основи господарювання фермерського господарства. Майнова відокремленість фермерського господарства формується на основі складеного капіталу. Сутнiсть правової природи складеного капiталу розкривається через створення стартових умов функцiонування, необхiднiсть i можливiсть забезпечення нормальної виробничої життєдiяльностi фермерського господарства шляхом надання iншим учасникам майнового обороту запоруки додержання їхнiх прав щодо виконання взятих на себе господарством майнових зобов’язань. Складений капiтал господарства може збiльшуватися за рахунок перерозподiлу додаткового, резервного чи неоплаченого капiталу, нерозподiлених прибуткiв минулих перiодiв, надходжень вiд нових членiв, а також зменшуватися через необхiднiсть поповнення iнших джерел (фондiв) чи при виходi членiв з господарства, проте граничною межею його зменшення є сукупна номiнальна вартiсть первiсних майнових внескiв, закрiплена у статутних документах, та внескiв нових членiв.
Включаючи складений капiтал як атрибутивну складову, сам власний майновий комплекс є поняттям вужчим порiвняно з сукупним майном фермерського господарства. До складу майнового комплексу не включається майно, яке не застосовують у виробничому процесi. Реальний майновий комплекс значно ширше поняття, нiж власний (вiдчужуваний) майновий комплекс фермерського господарства через можливiсть наявностi в ньому об’єктiв, що перебувають у користуваннi. Разом з тим реальний майновий комплекс вужча категорiя, нiж відокремлене майно фермерського господарства, яке включає в себе всі види майна, що належать фермерському господарству. Як наслiдок за обсягом охоплення можна побудувати таке iєрархiчне спiввiдношення, починаючи вiд найменшого значення його складових: складений капiтал – власний майновий комплекс – реальний майновий комплекс – майно фермерського господарства. За вiдсутностi майна та землi, що перебувають у користуваннi, наведене спiввiдношення скоротиться за рахунок третьої ланки.
У підрозділі 4.2. “Правовий режим майна сільськогосподарського виробничго кооперативу” досліджується правовий режим майна сільськогосподарського виробничого кооперативу та його акумулювання в рiзних фондах пiдприємства, які сумарно у грошовому виразi вiдображають загальну вартiсть майна кооперативу.
Пайовий фонд є основним чинником iдентифiкацiї СВК з юридичною особою через формування ознаки вiдокремленого майна. Необхідно розрізняти поняття “пайовий внесок” i “пай”. Пайовий внесок є разовою передачею майна чи нематерiальних активiв, що мають майновий характер, до пайового фонду. Пай засвiдчує загальну кiлькiсть майна чи нематерiальних активiв члена СВК, передану ним до пайового фонду, тобто вартiсть майнових прав вимоги члена кооперативу. Таким чином, пай – загальна сумарна вартiсть пайових внескiв кожного повного чи асоцiйованого члена кооперативу. Ототожнювання пайового внеску та паю можливе лише у разі, коли пайовий внесок є одиничним, разовим. Пайовий фонд складається з суми паїв, виконуючи прицьому й iнформацiйну функцiю про кiлькiсть паїв та вiдповiдно – членiв кооперативу.
Правова природа неподiльного фонду розкривається через потребу гарантування iншим учасникам майнового обороту виконання власних майнових зобов’язань кооперативу, а також – пiдтримку кооперативного руху шляхом надання неподiльного майна iншим кооперативним органiзацiям. На противагу усталеній думці, що пайовий фонд представляє мiнiмальний розмiр майна кооперативу, автор висуває тезу, що тiльки сукупна вартiсть неподiльного та пайового фондiв утворюють мiнiмальний розмiр майна кооперативу.
Необхiднiсть формування резервного фонду полягає в утвореннi певного “запасу мiцностi” кооперативу, резервуваннi вiдповiдної кiлькостi майна для врiвноваження впливу несприятливих факторiв господарювання. Найбiльш iмовiрним є формування резервного фонду за рахунок власних джерел, якими є нерозподiлений прибуток, доходи вiд дооцiнки основних фондiв та нематерiальних активiв (додатковий капiтал), а також неподiльний фонд.
Конкретна мета формування спецiального фонду законодавством не визначена, як i не обґрунтовано необхiднiсть такого акумулювання фiнансових джерел. Утворення спецiального фонду за рахунок внескiв членiв кооперативу унеможливлюється об’єктивними чинниками соцiально-економiчного розвитку села. Участь держави у здiйсненнi програм розвитку, створенні соцiальної та виробничої iнфраструктури села також є обмеженою. У цілому запровадження категорiї спецiального фонду кооперативiв є передчасним.
Підрозділ 4.3. “Правовий режим майна сільськогосподарських товариств” містить дослідження правової природи і правового режиму майна сільськогосподарських товариств. Чинне законодавство ототожнює поняття “вклад” i “частка” учасника сiльськогосподарського товариства (ч. 1 ст. 87 ГК України). Проте між цими поняттями існють відмінності: 1) вклад не є часткою, а стає нею тiльки пiсля легалiзацiї особи як учасника товариства; 2) вклад є одиничним, разовим внеском, а сума вкладів формує частку учасника товариства; 3) закон дає право товариству здiйснювати власну оцiнку майнового вкладу, внаслiдок чого можлива рiзка уцiнка вартостi вкладу, що i вiдбувається у практицi корпоративних майнових вiдносин, що спричинює таку рiзницю: вклад має свою початкову вартiсть, яка може змiнити свiй номiнальний розмiр, стаючи майновою часткою учасника товариства.
Статутний капiтал становить мiнiмальне майно сільськогосподарського товариства, фiксоване на момент його створення. Вже пiсля першого року дiяльностi акцiонерного товариства таке спiввiдношення порушується через законодавчу вимогу вiдрахувань до резервного фонду. Тому в процесi функцiонування товариства саме сукупнiсть статутного i резервного фондiв сумарно становитиме мiнiмальний розмiр майна товариства. Необхiдністю є також законодавче закрiплення вимоги перманентного збiльшення статутного фонду вiдповiдно до зростання мiнiмальної заробiтної плати.
Крiм статутного фонду для господарських товариств встановлено необхiднiсть формувати резервний (страховий) фонд. Недоліком є не визначення сутностi та змiсту резервного фонду, що уточнюють його особливостi, мету створення і завдання, якi вiн повинен виконувати в сільськогосподарських товариствах, що слід врегулювати шляхом внесення відповідних змін до чинного законодавства.
У підрозділі 4.4. “Правовий режим майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств” автором робиться висновок про крайній ступінь невизначеності правового режиму майна цих підприємств. Це, насамперед, невстановлення вимоги до формування статутного фонду певного, визначеного законодавством розміру, а також можливості створювати інші фонди, що різко зменшує потенційну привабливість участі такого суб’єкта у аграрних майнових правовідносинах. Як наслідок різко зменшується здатність приватно-орендного сільськогосподарського підприємства нести майнову відповідальність за своїми зобовязаннями, зокрема перед найманими працівниками і орендодавцями, які переважно поєднуються у одній особі. Тому необхідно визначити законодавчу вимогу до формування статутного фонду належного розміру з щорічним його поповненням, а також резервного фонду та фонду розвитку виробництва.
Розділ 5. “Теоретичні проблеми удосконалення законодавства, що врегульовує аграрні майнові відносини приватних сільськогосподарських підприємств” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 5.1. “Концепція систематизації законодавства, що врегульовує аграрні майнові відносини приватних сільськогосподарських підприємств” обґрунтовується необхідність систематизації відповідного аграрного законодавства як найоптимальніший напрямок його удосконалення. Доводиться, що на нинішньому етапі у аграрній сфері економіки України об’єктивно виникає необхідність такої форми кодифікації аграрного законодавства, як розробка і прийняття Аграрного кодексу України. Існування Аграрного кодексу дасть змогу усунути основні недоліки, характерні для нинішнього аграрного законодавства. Аграрний кодекс як єдиний кодифікований акт дозволить уніфікувати механізм правового регулювання майнових відносин у аграрній сфері. Позитивним наслідком буде також припинення своєї чинності застарілими нормативними приписами і актами аграрного законодавства, що дасть змогу усунути темпоральні колізії у регулюванні аграрних майнових відносин, а також оптимізувати співвідношення між законами і підзаконними актами, що підвищить наочність, доступність, інформаційність і загальний рівень законодавчого врегулювання цілісного конгломерату аграрних майнових відносин.
У підрозділі 5.2. “Напрями удосконалення законодавства у сфері регулювання орендних відносин приватних сільськогосподарських підприємств” робиться висновок про необхідність врегулювання орендних відносин приватних сільськогосподарських підприємств, які є нині переважаючими у системі аграрних майнових правовідносин.
Напрями удосконалення законодавства, що врегульовує аграрно-орендні відносини повинні базуватися на усуненні таких колізій: 1) оренда приватними сільськогосподарськими підприємствами цілісного майнового комплексу колишнього КСП у формі спільного майнового паю селян-співвласників суперечить чинному законодавству щодо предмета договору; 2) предметом договорів оренди майнових паїв повинні виступати лише основні засоби; 3) майнові паї в частині оборотних засобів необхідно виключити з предмета договорів оренди, а передавати їх орендарям треба виключно на підставі договорів купівлі-продажу; 4) необхідно довести приватизацію в аграрному секторі до стадії персоніфікації майнових часток, що дозволить вирішити наведені вище суперечності в аграрно-орендних правовідносинах; 5) необхідно привести всі довгострокові договори оренди майнових паїв, укладені до 1 січня 2003 року, у відповідність з вимогами законодавства; 6) запропонована рекомендаціями Міністерства аграрної політики України модель довірчої власності щодо майнових паїв співвласників майнового комплексу не відповідає вимогам чинного законодавства; 7) необхідно надати легітимності рекомендаціям Міністерства аграрної політики України шляхом їхньої реєстрації у відповідних органах Мін’юсту України.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляються у розробці цілісної концепції аграрних майнових правовідносин сучасних приватних сільськогосподарських підприємств в Україні. За результатами проведеного дослідження викладені узагальнення найважливіших теоретичних і практичних результатів, основними з яких є:
1. Критерій комплексності аграрного права відбиває особливості горизонтальних субординаційних, а інтегрованості – вертикальних координаційних взаємозв’язків зв’язків сукупності аграрних відносин; як наслідок місце аграрних майнових відносин у сукупності аграрних відносин визначається критерієм комплексності, а роль – критерієм інтегрованості предмета аграрного права; при цьому аграрні відносини членства та участі також розмежовуються за сукупністю статусних, функціональних та інституціональних критеріїв;
2. Принципи правового регулювання аграрних майнових відносин доцільно диференціювати на три групи організаційно-регулятивних принципів: загальноправові, галузеві та спеціальні принципи;
3. У основу цілісної концепції аграрних майнових правовідносин доцільно покласти розроблену дисертантом “філософсько-економічну” концепцію аграрних майнових відносин, що базується на діалектичній єдності трьох складових: аграрні виробничі відносини є внутрішньою формою, аграрні майнові відносини – зовнішньою формою, а їхнім змістом виступає сільськогосподарська діяльність;
4. Як змістовна складова аграрних майнових відносин сільськогосподарська діяльність є зумовлена суспільними потребами і суспiльним розподiлом працi виробничо-господарська активність сільськогосподарських товаровиробників з виробництва сільськогосподарської продукції, що забезпечується використанням відповідного ресурсного потенціалу і проявляється у діях з виробництва сирої продукції рослинництва і тваринництва, її первісної переробки, реалізації та виробничого споживання, які здійснюються у специфічних умовах, що визначаються сукупністю природних, технологічних, соціально-економічних та юридичних чинників;
5. Аграрне майнове правовідношення необхідно розглядати як систему, ієрархічна будова якого об’єднує матеріальний базис – аграрне майнове відношення та юридичну надбудову – спосіб вираження аграрно-правової норми, який проявляється через регламентацію сільськогосподарської діяльності суб’єктів взаємними суб’єктивними майновими правами і обов’язками;
6. Системоутворюючим об’єктом аграрних майнових правовідносин виступає майно сільськогосподарського призначення, яке: призначене для використання тільки у сільському господарстві; у частині засобів виробництва проектується спеціалізованими конструкторськими бюро та проектно-кошторисними відділами; випускається спеціалізованими виробниками; підлягає обов’язковій сертифікації чи експертизі як сільськогосподарське; включає самовідтворювальне майно білогічного походження (ґрунти, культурні рослини та тварини), що потребує відповідно особливого режиму ідентифікації, державного і біологічного контролю та охорони; таке майно, повязане у єдиний технологічний ланцюг, що функціонує у специфічному соціальному середовищі, становить майновий комплекс приватного сільськогосподарського підприємства;
7. Різновидом такого майна є сільськогосподарська продукція, до якої необхідно віднести всю сиру продукцію культурного рослинництва, тваринництва і рибництва, одержувану від сільськогосподарської діяльності, та продукти її первісної переробки, здійснюваної безпосереднім її виробником; важливою складовою сільськогосподарської продукції виступають селекційні досягнення, для яких пріоритет має і зміст і форма, проте режим правової охорони повинен спрямовуватися, насамперед, на захист його форми;
8. У широкому розумінні поняття “приватне” охоплює усі організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств, що не мають у своєму складі майна державної чи комунальної власності. У вузькому розумінні – це засноване на власності фізичних та юридичних осіб конкретне підприємство, що здійснює виробництво, первісну переробку власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацію, частка сільськогосподарської продукції у валовій продукції якого не менша, ніж 75 відсотків; організаційно-правовою формою приватного сільськогосподарського підприємства є конкретна організаційна форма (організаційна єдність), закріплена відповідним нормативно-правовим актом;
9. Правове становище приватних сільськогосподарських підприємств визначається особливостями їх організаційно-правових форм: системоутворюючою ознакою фермерського господарства виступає родинно-трудовий характер зв’язків, що тягне за собою неможливість членства однією особою; легальні ознаки СВК підлягають зміні за рахунок скасування вимоги щодо внесення земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення до пайового фонду та виключення з предмета діяльності виробництва продукції лісового господарства; для приведення потреб практики діяльності господарських товариств до особливостей сільськогосподарського виробництва необхідно прийняти відповідний закон; нинішні приватно-орендні сільськогосподарські підприємства не є організаційно-правовою формою, а їхня діяльність прямо суперечить вимогам чинного законодавства, що вимагає їх реформування в легітимні організаційно-правові форми або врегулювання їхньої діяльності окремим законом;
10. Правовий режим майна різних організаційно-правових форм приватних сільськогосподарських підприємств відрізняється порядком формування майнової відокремленості, складом майна, його диференціацією за різними фондами;
11. Нині об’єктивно виникає необхідність такої форми кодифікації аграрного законодавства, як розробка і прийняття Аграрного кодексу України, що дозволить уніфікувати механізм правового регулювання аграрних майнових відносин; до прийняття Аграрного кодексу України необхідно удосконалити правове регулювання аграрно-орендних відносин приватних сільськогосподарських підприємств у частині приведення предмета договорів оренди майна до вимог чинного законодавства.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
Монографії, навчальні посібники:
1. Єрмоленко В. М. Майнові правовідносини приватних сільськогосподар–ських підприємств: теорія, законодавство, практика: Монографія. – К.: Магістр–ХХІ сторіччя, 2005. – 304 с.
Рецензія: Статівка А., Уркевич В. Сучасне дослідження майнових правовідносин приватних сільськогосподарських підприємств // Право України. – 2006. – № 5. – С. 180–182.
2. Єрмоленко В.М. Майнові правовідносини та захист права власності сільськогосподарських підприємств // Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства: Навчальний і науково-практичний посібник / Кол. авт.; За ред. А. П. Гетьмана, В. З. Янчука. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 24–45.
3. Єрмоленко В.М. Правовідносини, що виникають з факту неплатоспроможності боржника – сільськогосподарського підприємства (банкрутства) // Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства: Навчальний і науково-практичний посібник / Кол. авт.; За ред. А. П. Гетьмана, В.З. Янчука. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 425–442.
4. Єрмоленко В.М. Загальне поняття правового регулювання майнових відносин // Правові основи майнових і земельних відносин: Навч. посіб. / Колектив авторів; За заг. ред. В. М. Єрмоленка. – К.: Магістр–ХХІ сторіччя, 2006. – С. 75–106.
5. Єрмоленко В.М. Структура майнових відносин // Правові основи майнових і земельних відносин: Навч. посіб. / Колектив авторів; За заг. ред. В. М. Єрмоленка. – К.: Магістр–ХХІ сторіччя, 2006. – С. 107–134.
6. Єрмоленко В.М. Об’єкти нерухомості в майновому обороті // Правові основи майнових і земельних відносин: Навч. посіб. / Колектив авторів; За заг. ред. В. М. Єрмоленка. – К.: Магістр–ХХІ сторіччя, 2006. – С. 250–271.
7. Єрмоленко В.М. Захист права власності // Правові основи майнових і земельних відносин: Навч. посіб. / Колектив авторів; За заг. ред. В. М. Єрмоленка. – К.: Магістр–ХХІ сторіччя, 2006. – С. 272–303.
Статті у наукових фахових виданнях:
1. Єрмоленко В. Проблеми укладання договорів оренди майнових паїв аграрними підприємствами // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 11. – С. 37– 41.
2. Єрмоленко В. Проблеми укладання договорів оренди із Спілкою співвласників майнових паїв // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 16–19.
3. Єрмоленко В. М. Об’єкт в майнових правовідносинах // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 22. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – С. 306–313.
4. Єрмоленко В. Щодо відмінностей між об’єктом правовідносин і об’єктом права // Право України. – 2004. – № 1. – С. 136–139.
5. Єрмоленко В. Об’єкт у структурі правовідносин // Юридична Україна. – 2004. – № 1. – С. 11–15.
6. Єрмоленко В. Земельні ресурси в майновому обороті // Право України. – 2004. – № 6. – С. 43–46.
7. Єрмоленко В. Інформація як об’єкт цивільного обороту // Юридична Україна. – 2004. – № 6. – С. 21–26.
8. Єрмоленко В. М. Майно як об’єкт цивільних правовідносин // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 253–258.
9. Єрмоленко В. М. Методологічні аспекти дослідження організаційно-правової форми підприємств // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 25. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 292–297.
10. Єрмоленко В. М. Об’єкти нерухомості в майновому обороті // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 297–302.
11. Єрмоленко В. Майновий комплекс підприємства як об’єкт правовідносин // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 12. – С. 3–6.
12. Єрмоленко В. Правове положення приватно-орендних сільськогосподарських підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 48–51.
13. Єрмоленко В. М. “Філософсько-економічна” концепція майнових відносин // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 27. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 310–316.
14. Єрмоленко В. Концептуальні засади правового регулювання селекційної діяльності // Право України. – 2005. – № 3. – С. 46–49.
15. Єрмоленко В. Правовий захист селекційних досягнень в тваринництві // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 29–32.
16. Єрмоленко В. М. Критерії відмежування приватних (цивільних) майнових відносин // Адвокат. – 2005. – № 3. – С. 3–5.
17. Єрмоленко В. Правове регулювання селекційної діяльності в рослинництві // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 4. – С. 53–56.
18. Єрмоленко В. М. Інтерес в приватному праві // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 28. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 388–394.
19. Єрмоленко В. М. Співвідношення між поняттями “юридична особа” і “підприємство”: методологічні аспекти // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 29. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 366–372.
20. Єрмоленко В. Роль зовнішньої форми у генезисі майнових правовідносин // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 10. – С. 77–82.
21. Єрмоленко В. Розмежування майнових правовідносин та законовідносин: методологічні аспекти // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 11. – С. 64–67.
22. Єрмоленко В. М. Майнова правосуб’єктність сільськогосподарських комерційних підприємств // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 30. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 424–430.
23. Єрмоленко В. Правовий режим майна фермерського господарства // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 65–69.
24. Єрмоленко В. М. Внутрішні майнові правовідносини в фермерському господарстві // Адвокат. – 2005. – № 12. – С. 9–11.
25. Єрмоленко В. Сільськогосподарська продукція як аграрно-правова категорія // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 6. – С. 58–61.
26. Єрмоленко В. До питання нормативного визначення поняття приватного сільськогосподарського підприємства // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 11. – С. 44–47.
27. Єрмоленко В. Категорія “сільськогосподарська діяльність” у аграрному праві // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 4. – С. 124–127.
28. Щодо концепції аграрних майнових відносин // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 6. – С. 53–55.

Тези наукових доповідей і повідомлень:
1. Єрмоленко В. М. Проблеми регулювання майнових правовідносин сільськогосподарських підприємств в умовах функціонування аграрного ринку // Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні: Збірник тез доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції 8 липня 2003 р. Відп. ред. член-кореспондент НАН України, академік АПрН України В. І. Сємчик. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 84–88.
2. Yermolenko V. M. Property legal relations of agrarian enterprises in the context of the ecologization of production // Conference proceedings: Global reforms in higher agricultural education and research: Responding to and safety of food and agricultural products. Global consortium of higher education and research for agriculture. September 22–24, 2003 Kiev, Ukraine. – S. 224.
3. Єрмоленко В. М. Правовий режим майна в фермерському господарстві // Науково-практична конференція “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” 2 квітня 2004 року. – К.: НАУ, 2004. – С. 15–19.
4. Єрмоленко В. М. Приведення аграрного законодавства України у відповідність до вимог законодавства Європейського Співтовариства // Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” 16 квітня 2004 року. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – С. 139–140.
5. Єрмоленко В. М. Проблеми правового регулювання діяльності приватно-орендних сільськогосподарських підприємств // Матеріали державної наукової конференції “Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки” (29 квітня 2004 року). – Біла Церква.: БДАУ, 2004. – С. 53–54.
6. Ермоленко В. М. Земли сельскохозяйственного назначения в гражданском и хозяйственном оборотах Украины // Аграрная отрасль: социально-экономические и правовые проблемы становления и перспективы развития: Материалы Междунар. науч.- практ. конф., Гомель, 20–21 мая 2004 г. / Под ред. П. И. Бригадина, С. П. Кацубо. – Мн.: ГИУСТ БГУ, 2004. – С. 124–127.
7. Ермоленко В. М. Теория правоотношений как перспективное направление современной юридической науки // Материалы научно-практической конференции “Перспективные разработки науки и техники” (г. Белгород, 22 октября 2004 г.), т. 7 “Право”. – Белгород – Днепропетровск, Руснаучкнига, 2004. – С. 30–34.
8. Єрмоленко В. М. Правовий захист селекційних досягнень // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 20–25 грудня 2004 р. “Сучасний соціокультурний простір 2004”. Ч ІІ. – К.: ТК МЕГАНОМ, 2004. – С. 52–54.
9. Єрмоленко В. М. Роль цивільного права у врегулюванні приватних інтересів // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2005” (7–29 січня 2005 року). Том 48. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 44–45.
10. Єрмоленко В. М. Щодо співвідношення між інтересом та правовими відносинами // Матеріали Першої Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції “Науковий потенціал України” 1–5 березня 2005 року. Ч. 2. – К.: ТК МЕГАНОМ, 2005.– С. 50–53.
11. Єрмоленко В. М. До питання про предмет аграрного права // Стан та перспективи розвитку аграрного права: Матеріали Міжнар. наук.-теорет. конф., присвяченої 80-річчю д.ю.н., проф., акад. АПрН України В. З. Янчука, Київ, 26–27 травня 2005 р./ Під ред. В. М. Єрмоленка, В. І. Курила. – К.: Магістр–ХХІ сторіччя, 2005. – С. 74–79.
12. Єрмоленко В. М. Деякі правові проблеми міжнародної інтеграції аграрного сектора економіки України // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. “Перспективи міжнародної інтеграції агропромислового комплексу України – МІА України 2005” (24 червня 2005 р., м. Київ). – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 26–28.
13. Ермоленко В. М. Имущественная правосубъектность сельскохозяйственных коммерческих организаций по законодательству Украины // Материалы Всероссийской научно-практической конференции “Проблемы правового регулирования аграрных отношений и развития аграрно-продовольственных рынков в Российской Федерации” 30 сентября – 1 октября 2005 года. – М.: ФГУ НПП “Росгеолфонд”, 2005. – С. 194–201.
14. Єрмоленко В. М. До питання невідповідності правової моделі господарських товариств сучасним соціально-економічним умовам сільськогосподарського виробництва // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Біла Церква, 2006. – С. 42–46.
15. Єрмоленко В. М. Щодо концепції аграрних майнових відносин // Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти: Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 5-річчю створення юрид. ф-ту Нац. аграр. ун-ту (Київ, 17–18 листопада 2006 р.): Зб. наук. пр. / За заг. ред.: В. М. Єрмоленка та ін. – К.: Магістр-ХХІ ст., 2007. – С. 53–54.
АНОТАЦІЇ

Єрмоленко В. М. Аграрні майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. – Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, Харків, 2008.
Дисертація є комплексним дослідженням теоретико-прикладних проблем системи аграрних майнових правовідносин приватних сільськогосподарських правовідносин. Досліджено правову природу аграрних майнових відносин, а також розкрито сутність аграрних майнових правовідносин як системного явища. Запропоновано виділення аграрної майнової правосуб’єктності. Визначено систему родових об’єктів аграрних майнових правовідносин. При цьому визначено кваліфікаційні ознаки названих об’єктів. Розглянуто правове становище приватних сільськогосподарських підприємств як суб’єктів аграрних майнових правовідносин диференційовано по кожній організаційно-правовій формі таких підприємств. Досліджено правовий режим майна кожного з видів приватно-орендних підприємств як основи їхнії аграрних майнових правовідносин. Розроблено напрями удосконалення аграрного законодавства, що врегульовує аграрні майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств.
Ключові слова: аграрні майнові відносини; аграрні майнові правовідносини; аграрна майнова правосуб’єктність; приватне сільськогосподарське підприємство; організаційно-правова форма приватного сільськогосподарського підприємства; об’єкт аграрних майнових правовідносин; суб’єкт аграрних майнових правовідносин.

Ермоленко В. М. Аграрные имущественные правоотношения частных сельскохозяйственных предприятий в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.06 – земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. – Национальная юридическая академия имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2008.
Диссертация представляет собой комплексное исследование теоретических и практических проблем системы аграрных имущественных правоотношений частных сельскохозяйственных предприятий. Исследовано природу аграрных имущественных отношений в рамках “философско-экономической” концепции. Предложено определение аграрных имущественных отношений. Выделено специфику аграрных имущественных отношений и осуществлено разграничение аграрных имущественных отношений от смежных гражданско-правовых и хозяйственно-правовых имущественных отношений. Раскрыта сущность аграрных имущественных правоотношений как системного явления, наделенного родовыми признаками и состоящими из совокупности отдельных аграрных имущесвенных правоотношений, наделенных видовыми признаками. Дано определение и выделено особенности сельськохозяйственной деятельности как материального содержания аграрного имущественного правоотношения. Анализ юридической составной аграрного имущественного правоотношения (субъективных имущественных прав и обязанностей) позволил сделать вывод о необходимости выделения аграрной имущественной правосубъектности сельскохозяйственных товаропроизводителей.
Выделено систему родовых объектов аграрных имущественных правоотношений, включающую имущество сельскохозяственного назначения, имущественный комплекс сельскохозяйственного предприятия, селекционное достижение, а также сельскохозяйственную продукцию. Каждый из родовых объектов, в свою очередь, состоит из видовых имущественных объектов. При этом определены квалификационные признаки каждой из групп названных объектов.
Исследовано обобщающее понятие частного сельскохозяйственного предприятия как субъекта аграрных имущественных правоотношений и его соотношение с определенной организационно-правовой формой таких предприятий. Рассмотрено правовое положение частных сельскохозяйственных предприятий дифференцировано по каждой организационно-правовой форме. Обоснована необходимость трансформации сельскохозяйственных хозяйственных обществ в соответствии с требованиями нынешней социально-экономической ситуации в селе, что требует разработки и принятия соответствующего закона. Аргументировано несоответствие модели современных частно-арендных сельскохозяйственных предприятий понятию не только организационно-правовой формы, но и юридического лица вообще, что требует их ликвидации как участников аграрных имущественных правоотношений или легализации с помощью разработки и принятия соответствующего закона.
Изучен правовой режим имущества по каждой из организационно-правовых форм частных сельскохозяйственных предприятий как основы их аграрных имущественных отношений. Определены состав имущества частных сельскохозяйственных предприятий, особенности формирования их имущественной самостоятельности. Обоснована необходимость создания дополнительных фондов частных сельскохозяйственных предприятий, не определенных законом, и закрепления такой дифференциации на уровне локальных правовых актов каждого из предприятий. Исследованы имущественные отношения членства в фермерском хозяйстве и производственном сельскохозяйственном кооперативе, а также отношения основателей (участников) в других видах частных сельскохозяйственных предприятий.
Определены направления усовершенствования аграрного законодательства, регулирующего аграрные имущественные отношения частных сельскохозяйственных предприятий. Разработан общий механизм преодоления правовых коллизий, пробелов и других неурегулированностей соотвествующего аграрного законодательства на его основе систематизации. Систематизация производилась, исходя из таких оснований: существование системы объективных аграрных имущественных отношений; наличием системы соответствующих нормативно-правовых актов, регулирующих эти отношения; существованием государственных органов, в компетенцию которых входит возможность принятия таких нормативно-правовых актов. По этим составляющим дифферециировались и основания необходимости систематизации аграрного законодательства. Предложено систематизировать аграрное законодательство путем его кодификации и создания Аграрного кодекса Украины. В диссертации приведена примерная структура общей части Аграрного кодекса, касающейся регламентации аграрных имущественных отношений. Исследована также правовая модель агрно-арендных отношений частных сельскохозяйственных предприятий, о чем сделаны соответсвующие выводы и предложения.
Ключевые слова: аграрные имущественные отношения; аграрные имущественные правоотношения; аграрная имущественная правосубъектность; частное сельскохозяйственное предприятие; организационно-правовая форма частного сельскохозяйственного предприятия; объект аграрных имущественных правоотношений; субъект аграрных имущественных правоотношений.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking