Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Аграрні правовідносини в Україні

 

УРКЕВИЧ ВІТАЛІЙ ЮРІЙОВИЧ

АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Харків – 2007


Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.
Науковий консультант – кандидат юридичних наук, професор Жушман Віктор Павлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри аграрного права

Офіційні опоненти:
– доктор юридичних наук, професор Семчик Віталій Іванович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права;
– доктор юридичних наук, професор Бобкова Антоніна Григорівна, Донецький національний університет, завідувач кафедри господарського права;
– доктор юридичних наук, доцент Носік Володимир Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету.
Захист відбудеться “26” грудня 2007 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий “22” листопада 2007 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.П.Колісник


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми роботи зумовлена недосконалістю норм чинного національного законодавства в царині правового забезпечення перетворення й функціонування сучасних аграрних суспільних відносин, наявністю прогалин у правовому регулюванні й незадовільним правовим забезпеченням аграрної реформи в цілому. Особливої гостроти ці проблеми набувають у сфері регламентування аграрних відносин – як внутрішніх, так і зовнішніх.
Про актуальність опрацювання теорії названих правовідносин говорить і низка невирішених теоретичних завдань, відсутність системних і комплексних досліджень сучасних аграрних правовідносин, їх різновидів й їх системи, а також приватноправових і публічно-правових засад в таких правовідносинах.
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження послужили наукові джерела (як вітчизняні, так і зарубіжні) з філософії права, теорії права, адміністративного, аграрного, господарського, земельного, колгоспного, корпоративного, сільськогосподарського, трудового, цивільного права та інших галузей правової науки. Зокрема, йдеться про праці таких знаних учених, як Т.Є.Абова, Г.О.Аксеньонок, М.Г.Александров, С.С.Алексєєв, В.І.Андрейцев, Н.О.Багай, О.М.Батигіна, А.Л.Бейкун, А.І.Берлач, З.С.Бєляєва, А.І.Бобильов, А.Г.Бобкова, Ц.В.Боцян, Г.Ю.Бистров, О.М.Браніцький, С.М.Братусь, С.Ф.Василюк, М.Я.Ващишин, М.М.Веденін, О.В.Венедиктов, О.М.Вінник, Ю.О.Вовк, Я.З.Гаєцька-Колотило, О.В.Гафурова, Д.М.Генкін, А.П.Гетьман, Ю.І.Гревцов, В.К.Гуревський, Л.І.Дембо, О.В.Дзера, І.А.Дмитренко, М.С.Долинська, В.М.Єрмоленко, В.В.Жернаков, В.П.Жушман, А.М.Запорожець, А.М.Земко, С.Ю.Іванов, Н.В.Ільницька, В.Б.Ісаков, Ш.М.Ісмаїлов, П.І.Йосифів, О.С.Йоффе, І.Ф.Казьмін, І.І.Каракаш, Д.А.Керимов, С.Ф.Кечек’ян, Т.О.Коваленко, М.І.Козир, В.М.Корнієнко, Г.С.Корнієнко, П.Ф.Кулинич, В.І.Курило, Т.В.Курман, І.М.Кучеренко, В.І.Лебідь, Л.В.Лейба, В.К.Мамутов, С.І.Марченко, М.І.Матузов, О.Л.Мініна, А.М.Мірошниченко, О.В.Міцкевич, В.Л.Мунтян, А.А.Нацюк, В.В.Носік, І.В.Павлов, Е.І.Павлова, М.І.Палладіна, І.Ф.Панкратов, П.Д.Пилипенко, О.О.Погрібний, О.А.Поліводський, В.К.Попов, В.Ф.Попондопуло, Т.П.Проценко, О.П.Радчук, Ф.М.Раянов, О.А.Рускол, О.А.Самончик, З.Ф.Самчук, В.І.Семчик, І.О.Середа, Р.Б.Сивий, О.Ф.Скакун, О.М.Сонін, І.В.Спасибо-Фатєєва, Л.І.Спиридонов, А.М.Статівка, Я.Я.Страутманіс, П.І.Стучка, Н.І.Титова, Ю.К.Толстой, О.М.Туєва, О.М.Турубінер, Г.Г.Файзуллін, В.І.Федорович, Р.Й.Халфіна, Г.Г.Харатишвілі, Є.О.Харитонов, О.І.Харитонова, М.М.Чабаненко, Б.Б.Черепахін, Г.В.Чубуков, В.С.Шелестов, Ю.С.Шемшученко, М.В.Шульга, Л.С.Явич, В.З.Янчук, В.В.Янчук та ін.
Емпіричну основу дослідження склали аграрне, земельне, цивільне, господарське законодавство України, що регулює функціонування суспільних аграрних відносин, законодавство інших країн, практика застосування чинного законодавства при регламентуванні аграрних відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає основним напрямам державної політики України в сфері сільського господарства в сучасних умовах. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державних цільових комплексних програм “Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватно-правові аспекти)” (номер державної реєстрації 0186.0.070869) і “Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні” (номер державної реєстрації 0106u002289).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження – розробити цілісну концепцію аграрних правовідносин і на цьому підґрунті сформулювати доктринальні висновки й надати рекомендації по вдосконаленню правового регулювання аграрних суспільних відносин і використанню результатів дослідження в теорії аграрного, земельного права та інших галузях правової науки, у законотворчості, правозастосуванні, правовій освіті. Завдання дослідження зумовлені його метою, а їх сутність полягає в наступному:
– з’ясувати теоретичні й практичні проблеми аграрних правовідносин;
– прослідкувати генезис розвитку теорії правовідносин, дати характеристику її сучасного стану та визначити поняття “правовідносини”;
– провести аналітичний огляд наукових джерел як необхідної бази для подальшого доктринального аналізу;
– з’ясувати характерні риси, ознаки, особливості категорій “аграрні правовідносини”, “внутрішні аграрні правовідносини”, “зовнішні аграрні правовідносини” й науково обґрунтувати їх визначення;
– розкрити зміст елементів аграрних правовідносин (їх суб’єктів, об’єктів, змісту, підстав виникнення, зміни й припинення);
– удосконалити класифікацію аграрних правовідносин та їх основних видів – внутрішніх і зовнішніх;
– уточнити характеристики системи аграрних правовідносин;
– з’ясувати різновиди внутрішніх аграрних правовідносин (членські, земельні, майнові, трудові, управлінські);
– розробити характеристику основних видів зовнішніх аграрних правовідносин;
– встановити особливості аграрних правовідносин як предмета аграрного права;
– обґрунтувати взаємозв’язок аграрних правовідносин та аграрного законодавства України;
– вивчити зарубіжний досвід функціонування аграрних правовідносин;
– сформулювати теоретичні висновки і практичні рекомендації по вдосконаленню аграрного й земельного законодавства України.
Об’єкт дослідження – врегульовані нормами права суспільні відносини у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки й реалізації.
Предмет дослідження – теоретичні та практичні проблеми функціонування аграрних правовідносин, норми Конституції України та інших національних нормативно-правових актів, що унормовують суспільні аграрні відносини, практика їх застосування, відповідне аграрне законодавство зарубіжних країн, теоретичні наукові підходи, доктринальні ідеї щодо аграрних правовідносин.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використовувалися загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання: матеріалістичної діалектики, історичний, порівняльний, формально-логічний, системно-структурного аналізу й синтезу, порівняльно-правовий, тлумачення правових норм.
Загальнонауковий діалектичний метод становить методологічну основу всього дисертаційного дослідження. Застосування історичного методу дозволило прослідкувати еволюцію теорії правовідносин, вивчити уявлення щодо правовідносин представників науки колгоспного й сільськогосподарського права, обґрунтувати певну наступність сучасних аграрних правовідносин – від колгоспних і сільськогосподарських. За допомогою формально-логічного методу сформульована низка понять (“правовідносини”, “аграрні правовідносини”, “внутрішні аграрні правовідносини”, “зовнішні аграрні правовідносини” та ін.). Порівняльно-правовий метод використано для співставлення окремих положень законодавства України із законодавством інших країн, зокрема, Російської Федерації, в сфері регулювання аграрних правовідносин за участю сільськогосподарських підприємств, у виявленні закономірностей в їх правовому впорядкуванні. Застосування системно-структурного методу дозволило систематизувати аграрні правовідносини й уточнити їх характеристики. Метод тлумачення правових норм використано при встановленні змісту окремих приписів аграрного й земельного законодавства, зокрема, щодо внормування внутрішніх аграрних земельних правовідносин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці цілісної концепції аграрних правовідносин як правовідносин приватно-публічних, здійсненій з аграрно-правових позицій і спрямованій на подальший розвиток теорії аграрного права України шляхом формулювання нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, понять і категорій, внесення науково обґрунтованих пропозицій по впорядкуванню чинного аграрного й земельного законодавства України.
У дисертації вперше обґрунтовані такі наукові положення та висновки, що виносяться на захист:
1. Аграрні правовідносини становлять собою комплекс приватноправових та публічно-правових правовідносин, які можна охарактеризувати як приватно-публічні.
2. Суб’єктами внутрішніх аграрних правовідносин виступають приватні особи (сільськогосподарські підприємства та їх члени, наймані працівники тощо), що дозволяє віднести зазначений різновид правовідносин до приватноправових.
3. Зовнішні аграрні правовідносини виникають між формально не пов’язаними між собою суб’єктами, рівними й автономними учасниками. Критерієм виокремлення цих правовідносин може також виступати підстава їх виникнення: вони можуть складатися й існувати у зв’язку з укладенням сільськогосподарським підприємством зі своїм контрагентом договору, через спричинення шкоди, внаслідок видання відповідним уповноваженим органом нормативно-правового акта тощо.
4. Зовнішні аграрні правовідносини не є однотиповими, а містять у собі як приватноправові, так і публічно-правові складники і за своєю сутністю є приватно-публічними.
5. Правосуб’єктність структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств є аграрною, комплексною й охоплює майнові (цивільно-правові, господарсько-правові), земельно-правові елементи, а також права й обов’язки у сфері управління справами підприємства. Здатність таких утворень брати участь в аграрних правовідносинах пропонується називати “правоспроможністю”.
6. Специфічними учасниками внутрішніх аграрних правовідносин виступають структурні підрозділи й органи управління сільськогосподарських підприємств, оскільки вони наділяються певними правами й несуть певні обов’язки в царині внутрішньогосподарської діяльності таких підприємств.
7. Система внутрішніх аграрних правовідносин становить собою інтеграцію однотипових за своєю сутністю правових інституцій (внутрішніх аграрних членських, земельних, майнових, трудових, управлінських правовідносин) у структурно впорядковану цілісну єдність, що має відносну самостійність, стабільність, автономність функціонування і взаємодіє із зовнішнім середовищем з метою регулювання відповідних аграрних суспільних відносин.
8. Приписи Закону України “Про особисте селянське господарство”, присвячені врегулюванню статусу фізичних осіб, які ведуть особисте селянське господарство, не повною мірою співвідносяться з теорією інституту членства; так званий інститут членства в таких господарствах не містить у собі його необхідних конституюючих складників.
9. Державна реєстрація фермерського господарства, а також змін до його статуту (щодо вступу нових членів) є юридичним фактом, який служить підставою для виникнення членських правовідносин у господарстві.
10. Обов’язковою передумовою створення й державної реєстрації сільськогосподарських підприємств виробничого профілю (будь-яких організаційно-правових форм) має бути передача їх засновниками до статутного (пайового) фонду останніх земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
11. Між сільськогосподарським підприємством і його членом необхідно укладення договору про передачу цьому підприємству земельної ділянки як пайового внеску, який підлягає нотаріальному посвідченню з наступною державною реєстрацією права власності названого підприємства на передану земельну ділянку.
12. Земельна ділянка засновника (-ів) фермерського господарства, що перебуває в його власності на момент заснування останнього, має передаватися після створення такому господарству засновником (-ами) як пайовий внесок.
13. Земельний пай при припиненні членства (участі) повинен повертатися в натурі (шляхом виділення земельної ділянки, повернення права користування нею, права на земельну частку (пай)), що гарантуватиме від обезземелення членів сільськогосподарських підприємств.
14. Доцільно обмежувати право сільськогосподарського підприємства розпоряджатися належними йому земельними ділянками, якщо після такого розпорядження їх розмір буде меншим за розмір усіх земельних ділянок, внесених його членами як пайові внески.
15. У разі передачі сільськогосподарському підприємству об’єктів нерухомості як пайового внеску між сільськогосподарським підприємством і відповідною особою належить укладати про це правочин (угоду, договір).
16. У випадку припинення членських правовідносин члени фермерського господарства мають право на отримання частки його майна пропорційно розміру їх внеску до складеного капіталу такого господарства.
17. Угода про визначення трудової функції члена сільськогосподарського підприємства не є звичайним трудовим договором, а виступає самостійним юридичним фактом у механізмі виникнення, існування і припинення внутрішніх аграрних трудових правовідносин за участю членів названих підприємств.
18. Аграрне право є самостійною приватно-публічною галуззю права, що має комплексний характер.
19. Майбутній Аграрний кодекс України має поєднувати в собі приватно-публічні приписи, відбиваючи при цьому сутність приватно-публічних (внутрішніх і зовнішніх) аграрних правовідносин.
20. Пропозиції по вдосконаленню земельного й аграрного законодавства України, зокрема, про необхідність внесення змін до Земельного кодексу України, Законів України “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фермерське господарство”, “Про особисте селянське господарство” в частині внормування внутрішніх аграрних правовідносин.
Удосконалено визначення понять: “аграрні правовідносини”, “внутрішні аграрні правовідносини”, “зовнішні аграрні правовідносини”, “внутрішньогосподарська діяльність сільськогосподарського підприємства”, “структурний підрозділ сільськогосподарського підприємства”, “земельні ділянки сільськогосподарського призначення як об’єкти аграрних правовідносин”, “сільськогосподарська продукція”, “аграрне законодавство”, інші наукові положення.
Отримали подальший розвиток науково-теоретичні ідеї, положення, висновки, рекомендації стосовно: (а) поділу правовідносин на приватні й публічні; (б) класифікації аграрних правовідносин, їх ознак, ознак їх різновидів – внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин, впливу і взаємозв’язку останніх; (в) різновидів внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин; (г) комплексної аграрної правосуб’єктності суб’єктів аграрних правовідносин, їх поділу на приватних осіб і публічні органи, юридичних осіб публічного права; (д) сутності й ознак земельних і майнових часток (паїв) як об’єктів аграрних правовідносин; (е) правової природи таких їх об’єктів, як право на пай; (є) членських правовідносин як юридичного факту; (ж) системних властивостей аграрних правовідносин; (з) можливості органів управління сільськогосподарських підприємств кооперативного типу установлювати додаткові умови щодо набуття членства в таких підприємствах; (и) моменту, з якого особа набуває статуту члена сільськогосподарського підприємства; (і) підстав і порядку припинення членства в сільськогосподарських підприємствах; (й) порядку оформлення передачі сільськогосподарським підприємствам і повернення їх членам (при припиненні членства) земельних пайових внесків (земельних ділянок, права користування ними, права на земельну частку (пай)); (к) відсутності правових підстав у фермерського господарства виділяти частину земельної ділянки господарства при припиненні членства особі, яка не робила земельних пайових внесків; (л) запровадження Свідоцтва про право на майновий пай; (м) майнових правовідносин у фермерських господарствах; (н) концепції регулювання праці членів сільськогосподарських підприємств нормами аграрного законодавства; (о) необхідності законодавчого встановлення мінімальної тривалості щорічних відпусток і мінімального розміру оплати праці для членів сільськогосподарського підприємства; (п) заходів заохочення і дисциплінарного впливу, що можуть застосуватися до останніх; (р) внутрішніх аграрних управлінських правовідносин у сільськогосподарських підприємствах, зокрема, щодо потреби у функціонуванні загальних зборів (зборів) членів фермерського господарства для вирішення окремих питань його діяльності; (с) місця правовідносин по веденню особистого селянського господарства й соціальному забезпеченню, соціальному розвитку села серед зовнішніх аграрних правовідносин; (т) характеристики складників зовнішніх аграрних правовідносин і прояву в них приватноправових і публічно-правових елементів; (у) приватноправових і публічно-правових складників предмета аграрного права України; (ф) змішаного, комплексного, що вміщує публічно-правові та приватноправові приписи й режими аграрного законодавства України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки, положення, пропозиції й рекомендації є певним внеском у теорію аграрного права і можуть бути використані при розробці проекту Аграрного кодексу України, вдосконаленні Земельного кодексу України, Законів України “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фермерське господарство”, “Про особисте селянське господарство” та ін. Деякі положення, викладені в роботі, мають дискусійний характер і можуть послужити підґрунтям для подальших наукових розробок.
Положення й висновки дисертації можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій сфері – для подальшого розроблення проблем теорії аграрних правовідносин та аграрного права в цілому;
– у правотворчій сфері – при опрацюванні проектів нормативно-правових актів, проведенні систематизації аграрного законодавства, а також для забезпечення ефективної реалізації норм аграрного права;
– у навчальному процесі вищих юридичних закладів освіти – при підготовці навчальних програм, відповідних спецкурсів, написанні підручників і навчальних посібників з курсу “Аграрне право”, у викладанні навчальної дисципліни, у науково-дослідницькій роботі студентів.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися й були схвалені на засіданнях кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дослідження використовувалися дисертантом у навчальному процесі в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого при викладанні курсу “Аграрне право”.
Наукові висновки й рекомендації дисертанта з проблем аграрних правовідносин відображені в монографії, наукових статтях, тезах доповідей і повідомлень. Окремі висновки й рекомендації дисертації доповідалися на таких міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях: “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток)” (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.); “Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора” (м. Донецьк, 30 вересня - 1 жовтня 2004 р.); “Сучасний соціокультурний простір 2004” (м. Київ, 20-25 грудня 2004 р.); “Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку” (м. Київ, 20-25 квітня 2005 р.); “Внесок молодих учених у розвиток науки регіону” (м. Луганськ, 26-27 квітня 2005 р.); “Стан та перспективи розвитку аграрного права” (м. Київ, 26-27 травня 2005 р.); “Сучасна українська наукова думка” (м. Київ, 6-10 червня 2005 р.); “Сучасний соціокультурний простір 2005” (м. Київ, 26-30 вересня 2005 р.); “Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); “Образование и наука без границ-2005” (м. Прага, 19-27 грудня 2005 р.); “Україна наукова” (м. Київ, 28-30 грудня 2005 р.); “Соціум. Наука. Культура” (м. Київ, 28-30 січня 2006 р.); “Наука та освіта-2006” (м. Дніпропетровськ, 23-31 січня 2006 р.); І Всеукраїнська цивілістична наукова конференція студентів та аспірантів (м. Одеса, 24-25 лютого 2006 р.); “Українська наука в мережі Інтернет” (м. Київ, 26-28 лютого 2006 р.); “Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 1-2 березня 2006 р.); “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 17-18 березня 2006 р.); “Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.” (м. Біла Церква, 27-28 квітня 2006 р.); “Проблеми забезпечення законності у сфері земельних та аграрних правовідносин” (м. Львів, 19-20 травня 2006 р.); “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 р.); “Круглий стіл” з нагоди 10-ї річниці прийняття Конституції України “Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення” (м. Харків, 21 червня 2006 р.); “Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства” (м. Харків, 26-27 червня 2006 р.); “Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України” (м. Харків, 29-30 червня 2006 р.).
Публікації. Основні положення й результати дисертації викладені в науковій монографії “Проблеми теорії аграрних правовідносин” (Харків: Харків юридичний, 2007. – 496 с.), у 23 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у матеріалах і тезах виступів на 23 наукових конференціях.
Структура роботи зумовлена метою, завданням, об’єктом і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, 4-х розділів, що містять 13 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 411 сторінок, з яких основного тексту 341 сторінка. Список використаних джерел налічує 738 найменувань і займає 70 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначаються мета й завдання дослідження, стан наукового опрацювання проблеми; характеризуються об’єкт, предмет і методи дослідження; розкриваються отримані внаслідок наукових пошуків основні результати дослідження, їх наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводиться інформація про форми їх апробації.
Розділ 1 “Основні теоретичні засади аграрних правовідносин” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Генезис і сучасний стан загальнотеоретичних положень щодо правовідносин. Визначення поняття “правовідносини” аналізуються наукові підходи, що склалися в теорії права щодо структури, елементів правовідносин, а також наводиться визначення поняття “правовідносини”. Стверджується, що категорії “суб’єкт права” і “суб’єкт правовідносин” співвідносяться як ціле й частка. Звідси суб’єктом правовідносин є особа, яка володіє всіма ознаками суб’єкта права, певними правами й обов’язками, що виникають як наслідок появи цих правовідносин. Таких осіб пропонується йменувати “учасники правовідносин”. Під об’єктом правовідносин слід розуміти явища й предмети навколишнього світу, на які спрямовані суб’єктивні юридичні права й обов’язки. Відмічається, що юридичний зміст правовідносин – це поєднання суб’єктивного права і юридичного обов’язку, де перше – міра дозволеної поведінки, що належить суб’єктові й забезпечується державою, а другий – міра належної, необхідної поведінки, приписана суб’єктові. Юридичними фактами визнаються конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правових наслідків (правовідносин). Переважно такі наслідки викликає група юридичних фактів, яку називають “фактичним (або юридичним) складом”.
Результатом вивчення різноманітних підходів до розуміння поняття “правовідносини”, проведення характеристики його елементів є висновок, що правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають між суб’єктами (фізичними і юридичними особами) з приводу конкретного об’єкта на підставі відповідного юридичного факту і які надають їх учасникам взаємозумовлені суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
З висвітленням питання про класифікацію правовідносин особливо акцентується увага на виокремленні публічно-правових і приватноправових правовідносин. Після детального розгляду існуючих точок зору зроблено висновок, що статус суб’єктів правовідносин має важливе значення для їх поділу на приватні й публічні. Перші виникають за участю приватних осіб (фізичних, юридичних), другі – публічних органів (органів державної влади, органів місцевого самоврядування), юридичних осіб публічного права. Указані приватні й публічні особи розрізняються за своїм правовим статусом, порядком створення, інтересами, які вони мають на меті у своїй діяльності. Інші елементи структури правовідносин (об’єкт, зміст, юридичні факти) не відіграють вирішальної ролі для виокремлення в них приватних чи публічних елементів.
У підрозділі 1.2. “Сучасні наукові теорії щодо аграрних правовідносин” досліджується еволюція теорії аграрних правовідносин й характеризується її сучасний стан. Оскільки підґрунтя сучасних аграрно-правових учень щодо аграрних правовідносин становлять творчі доробки й висновки представників науки колгоспного й сільськогосподарського права, то відмічається, що в теорії колгоспного права питання колгоспних правовідносин були одними з центральних. Їх вивченням займалися І.В. Павлов, М.Д. Казанцев, В.З. Янчук, М.І. Козир, Ю.О. Вовк, А.І. Іванов, О.Д. Дубинська та ін. У цей час було вперше проведено поділ колгоспних правовідносин на внутрішні й зовнішні. Творчі доробки їх послідовників характеризувалися наслідуванням основних положень колгоспно-правових досліджень. Про аграрні відносини як органічний комплекс взаємопов’язаних земельних, майнових, трудових, управлінських відносин, що становлять предмет правового регулювання сільськогосподарського права, писали свого часу Г.Ю. Бистров, М.І. Козир, Н.І. Титова та ін.
Сучасні правознавці розглядають аграрні правовідносини (внутрішні й зовнішні) переважно через призму предмета аграрного права (М.І. Козир, Н.І. Титова, Г.Ю. Бистров, О.О. Погрібний, В.З. Янчук, А.М. Статівка, Н.О. Багай, А.І. Бобильов та ін.). Незважаючи на поділ аграрних правовідносин на внутрішні й зовнішні, ще й дотепер залишається неопрацьованою проблема критерію такого розмежування. Особливості цих правовідносин науковці пов’язують передусім з їх специфічними суб’єктами, які досліджені доволі детально.
Аналіз значного масиву спеціальної юридичної літератури дозволив підсумувати, що наукові розробки різновидів аграрних правовідносин не дуже поширені. Докладніше порівняно із зовнішніми досліджені різновиди внутрішніх аграрних правовідносин, особливо майнові. Найменш висвітленими в науці залишаються внутрішні аграрні управлінські й усі види зовнішніх аграрних правовідносин. На сьогодні в аграрно-правовій доктрині практично не розглядаються ні приватноправові й публічно-правові аспекти останніх, ні підстави для їх такого розрізнення.
У підрозділі 1.3. “Поняття “аграрні правовідносини” та їх специфіка” вивчаються питання сутності аграрних правовідносин, їх характерні риси й ознаки. Послідовно досліджуються ознаки цих правовідносин, що зустрічаються в аграрно-правових джерелах. Зокрема, зауважується, що характеристика аграрних правовідносин як комплексу правовідносин є найбільш усталеною й уживаною. Їм притаманні всі ознаки комплексних правовідносин: вони мають продовжувану, стабільну природу, їх характеризує різноманітний суб’єктний склад і складний зміст, переплетіння прав та обов’язків їх учасників.
Сферою виникнення й існування аграрних правовідносин є сільськогосподарська й пов’язана з нею інша діяльність. Під першою розуміється діяльність по виробництву сільськогосподарської продукції, її переробці й реалізації. Слід погодитися з необхідністю розширення сфери аграрних правовідносин за рахунок включення до них відносин з матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного й соціального забезпечення селян. Усі названі правовідносини залежно від статусу їх учасників можуть бути поділені на приватноправові й публічно-правові.
Специфічною ознакою аграрних правовідносин є їх суб’єкти, до яких належать сільськогосподарські підприємства, їх об’єднання, фермерські господарства, особисті селянські господарства громадян, члени і наймані працівники сільськогосподарських підприємств та ін.
З урахуванням викладеного наводиться визначення категорії “аграрні правовідносини” як врегульованого нормами права (аграрного та інших галузей) комплексу суспільних відносин, що виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками (суб’єктами аграрного господарювання), з одного боку, та іншими видами господарюючих суб’єктів, членами сільськогосподарських підприємств і їх найманими працівниками, органами державної влади й органами місцевого самоврядування, з другого, з приводу конкретних об’єктів (майна, земель, праці тощо) на підставі певних юридичних фактів і які надають їх учасникам взаємозумовлені права й обов’язки у сфері сільськогосподарської й пов’язаної з нею діяльності. Аграрні правовідносини становлять собою комплекс приватноправових і публічно-правових правовідносин, а тому вони характеризуються як правовідносини приватно-публічні.
У підрозділі 1.4. “Внутрішні й зовнішні аграрні правовідносини як різновиди аграрних правовідносин” наводяться ознаки й тлумачення таких різновидів аграрних правовідносин, як внутрішні й зовнішні, показуються їх взаємозв’язок й взаємовплив.
Внутрішні аграрні правовідносини визначаються як урегульований нормами аграрного права комплекс суспільних відносин, які виникають між сільськогосподарськими підприємствами і їх членами, сільськогосподарськими підприємствами і їх найманими працівниками, сільськогосподарськими підприємствами і їх структурними підрозділами й органами управління з приводу земель, майна, праці та інших об’єктів на підставі членства (участі) в сільськогосподарському підприємстві, трудового договору (контракту) із сільськогосподарським підприємством і які надають їх учасникам взаємозумовлені суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Доведено, що суб’єктами розглядуваних правовідносин є не публічні органи, а приватні особи (сільськогосподарські підприємства та їх члени, наймані працівники, такі утворення, як структурні підрозділи підприємств, їх органи управління), що дозволяє віднести цей різновид правовідносин до приватного типу, тобто до відносин приватноправових. Властивість “приватності” притаманна всім внутрішнім аграрним правовідносинам – земельним, майновим, управлінським та іншим.
Зовнішні аграрні правовідносини визначено як урегульований нормами права (аграрного та інших галузей) комплекс суспільних відносин, які виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками (суб’єктами аграрного господарювання), з одного боку, та іншими видами господарюючих суб’єктів, фізичними особами, органами державної влади й органами місцевого самоврядування, з другого, з приводу конкретних об’єктів (майна, земель, праці тощо) на підставі договору, через спричинення шкоди, внаслідок видання уповноваженим органом нормативно-правового акта тощо і які надають їх учасникам взаємозумовлені права й обов’язки у сфері сільськогосподарської й пов’язаної з нею діяльності. Різновидами цих правовідносин виступають відносини: (а) при здійсненні права власності на рухоме і нерухоме майно, належне учасникам сільськогосподарського виробництва; (б) в царині державного регулювання сільського господарства; (в) договірні; (г) податкові; (д) деліктні. Зовнішні аграрні правовідносини за своєю сутністю є публічно-приватними.
Розділ 2 “Структура аграрних правовідносин та особливості їх елементів” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Суб’єкти аграрних правовідносин” досліджені питання правосуб’єктності й наведено характеристику суб’єктів аграрних правовідносин. Підкреслюється, що правосуб’єктність сільськогосподарського підприємства є комплексною, аграрною, її зміст становить спроможність до володіння й реалізації сукупністю прав та обов’язків, які виникають при веденні сільськогосподарської діяльності. Мають аграрну правосуб’єктність і структурні підрозділи сільськогосподарських підприємств, яка є комплексною, проте цю їх здатність брати участь у правовідносинах пропонується іменувати “правоспроможністю”.
Що стосується характеристики правового статусу сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм, зроблено висновок, що правовий статус приватно-орендного сільськогосподарського підприємства відрізняється від статусу приватного сільськогосподарського (а) наявністю серед засновників виключно фізичних осіб, (б) використанням орендованого майна (майнових прав) – земельних часток (паїв) і майна і (в) залученням праці сторонніх (окрім засновника) фізичних осіб. Але наведені ознаки не дають підстав вести мову про вирізнення самостійної організаційно-правової форми приватно-орендного підприємства.
Як відмічається, важливим видом суб’єктів внутрішніх аграрних правовідносин є особи фізичні, які поділяються на членів сільськогосподарських підприємств і найманих працівників.
Характеристика учасників внутрішніх аграрних правовідносин, які не мають статусу особи, – структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств обґрунтована тим, що вони становлять собою частину сільськогосподарського підприємства, якій притаманні певна організаційна структура, майнова відокремленість, наявність прав та обов’язків, пов’язаних з веденням сільськогосподарської діяльності. Учасниками внутрішніх аграрних правовідносин також є органи управління сільськогосподарських підприємств (загальні збори, правління, голова правління, голова фермерського господарства, ревізійна комісія та ін.), наділені певними правами й обов’язками в царині керування внутрішніми справами підприємства.
Пропонується поділяти суб’єктів аграрних правовідносин на приватних осіб і публічні органи, юридичні особи публічного права. До першої групи належать сільськогосподарські підприємства (за винятком державних і комунальних), їх члени й наймані працівники, суб’єкти господарювання несільськогосподарського профілю, до другої – органи державної влади й органи місцевого самоврядування, державні й комунальні (у тому числі сільськогосподарські) підприємства.
У підрозділі 2.2. “Об’єкти аграрних правовідносин” наведено характеристику певних благ, з приводу яких можуть виникати аграрні правовідносини. Передусім підкреслено, що сільськогосподарська діяльність суб’єктів правовідносин, майнові, земельні, управлінські, трудові відносини, як вважають окремі дослідники, не є безпосереднім об’єктом правовідносин аграрних. Конкретний правовий зв’язок виникає з приводу використання земель сільськогосподарського призначення, сільськогосподарської техніки, реманенту, праці членів такого підприємства на землі. Сільськогосподарська ж діяльність виступає предметом аграрного права в цілому.
За переконанням автора, сільськогосподарську продукцію як об’єкт аграрних правовідносин слід визначити як продукцію (рослинницьку, тваринницьку й рибницьку), що виробляється (вирощується) внаслідок дії біологічних процесів її вирощування, має природне походження від землі й (або) від живих біологічних організмів.
Проведене вивчення літературних і нормативних джерел дозволило констатувати, що земельні частки (паї), як об’єкти внутрішніх аграрних правовідносин, характеризуються такими рисами, як похідність земельної частки (паю) від земель сільськогосподарського призначення, застосовуваність їх лише щодо останніх, умовний (ідеальний) характер, належність членам (колишнім членам, прирівняним до них особам) сільськогосподарських підприємств, можливість “перетворення” на інші об’єкти правовідносин, зокрема, на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, неможливість бути об’єктом права власності. Подібним до правового режиму земельної частки (паю) є правовий режим майнових часток (паїв).
Окреме місце серед об’єктів внутрішніх, а в деяких випадках і зовнішніх аграрних правовідносин належить праву на земельні й майнові частки (паї), яке може використовуватися й відчужуватися володільцями часток (паїв) у встановленому законом порядку.
Особливо підкреслюється, що окремі з названих об’єктів належать виключно до сфери приватноправових відносин, а з приводу інших об’єктів правові зв’язки можуть виникати як за участю публічних органів, юридичних осіб публічного права (публічно-правові відносини), так і виключно осіб приватних.
У підрозділі 2.3. “Зміст аграрних правовідносин” проведено дослідження сутності суб’єктивних аграрних прав та юридичних аграрних обов’язків. За своєю сутністю суб’єктивні аграрні права та юридичні обов’язки співпадають з тими, що регламентуються приписами інших галузей права. “Аграрного” відтінку надає якраз їх фактичний зміст, тобто сукупність фактичних дій суб’єктів (учасників) аграрних правовідносин, що вчиняються ними у процесі виконання сільськогосподарської діяльності.
Окремо розрізняють речові (майнові) й зобов’язальні суб’єктивні аграрні права та юридичні обов’язки, сутність яких висвітлюється в цьому підрозділі. Для внутрішніх аграрних зобов’язальних правовідносин є властивим їх поява на підставі членства особи в сільськогосподарському підприємстві.
Окремо вказується на специфічний вид зобов’язальних прав членів сільськогосподарських підприємств – право на пай (земельний і майновий), сутність якого полягає у праві вимоги, яке має зобов’язальну природу. Серцевину права на пай становить право вимоги члена сільськогосподарського підприємства про повернення вартості паю (а земельної ділянки – в натурі (на місцевості)) до такого підприємства. Це право є оборотоздатним, може передаватися (відчужуватися) іншим особам у спосіб, не заборонений законодавством України.
Зроблено висновок, що внутрішній зміст суб’єктивних аграрних прав та юридичних аграрних обов’язків не впливає на ідентифікування аграрних правовідносин як приватноправових або публічно-правових. Зміст цих правовідносин не містить у собі ні приватних, ні публічних засад.
У підрозділі 2.4. “Підстави виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин” проаналізовано конкретні життєві обставини, з якими норми аграрного права пов’язують виникнення, зміну й припинення аграрних правовідносин. Стверджується, що виникнення членства в сільськогосподарському підприємстві викликає до життя низку правовідносин – земельних, майнових, трудових та ін. Однак для появи внутрішніх аграрних майнових і земельних правовідносин необхідно не одиничний юридичний факт (виникнення членських правовідносин), а наявність фактичного (юридичного) складу. Окрім членства до останнього входить передача членом підприємству пайових (майнового, земельного) внесків.
Дещо інша ситуація спостерігається з появою членських трудових правовідносин. Між виникненням членства й початком виконання членом підприємства своїх трудових обов’язків існує необхідність окреслення трудової функції останнього, яке слід розглядати як самостійний юридичний факт. Членство в сільськогосподарському підприємстві служить юридичним фактом для виникнення управлінських правовідносин.
Виникнення зовнішніх аграрних правовідносин пов’язують з укладенням аграрно-правових договорів, правочинів, набуттям господарюючими суб’єктами майна у власність, спричиненням шкоди та іншими юридичними фактами.
Припинення членства тягне за собою припинення членських правовідносин і втрату відповідною особою статусу члена сільськогосподарського підприємства. Ця дія є правоприпиняючим юридичним фактом для внутрішніх аграрних майнових, земельних, трудових правовідносин, що одночасно породжує низку нових правовідносин: щодо повернення вартості паю, частини майна фермерського господарства, видачі особі трудової книжки і проведення з нею остаточних розрахунків за виконану роботу тощо. Припинення членських правовідносин позбавляє колишнього члена підприємства права на участь в управлінні його справами. Ніяких наступних правовідносин, пов’язаних із припиненням управлінських, у такого члена підприємства не виникає, що пояснюється тим, що останні не містять у собі майнових елементів.
Додатково підкреслюється, що одні з підстав виникнення (зміни, припинення) аграрних правовідносин притаманні сфері внутрішніх, приватноправових аграрних правовідносин, інші більш характерні для правовідносин з наявністю публічних елементів.
Розділ 3 “Система аграрних правовідносин та їх характеристика” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. “Поняття й основні елементи системи аграрних правовідносин” показано системні властивості аграрних правовідносин. Дисертант переконує, що аграрні правовідносини становлять собою відповідну цілісність. Об’єднання їх різновидів (членських, земельних, майнових, трудових, управлінських, договірних, деліктних, правовідносин у сфері державного регулювання сільського господарства тощо) в певну систему здійснюється не лише за формальними, а й за сутнісно-змістовними ознаками.
Системі аграрних правовідносин повною мірою притаманна інтегративність. Її елементи – членські, земельні, майнові, трудові, управлінські, договірні та інші правовідносини – об’єднані в цілісність за сутнісно-змістовними ознаками. Формально всі ці різновиди складаються з однакових структурних елементів: суб’єктів, об’єктів, змісту та юридичних фактів (підстав виникнення, зміни й припинення), що й дозволяє досягти їх інтеграції. Система цих правовідносин існує, функціонує, виконує певну роль, яка полягає у впорядкуванні сукупності суспільних аграрних відносин, що виникають при виробництві сільськогосподарської продукції. Для характеристики цієї системи справедливим є також і те, що діє не лише вона в цілому, а й кожний її елемент. Елементи систем різновидів аграрних правовідносин поєднані в цілісність за сутнісно-змістовними ознаками з урахуванням об’єкта (для внутрішніх аграрних) кожного їх виду (членських, земельних, майнових, трудових, управлінських) або ж їх змісту (для зовнішніх аграрних).
Наступною характеристикою системи є наявність у неї ядра. Але ця властивість притаманна лише системі внутрішніх аграрних правовідносин, ядром якої виступають правовідносини членські. Щодо сукупності аграрних правовідносин, то її доречно йменувати “комплексом”, оскільки так звана система аграрних правовідносин не відповідає всім вимогам, що ставляться до таких утворень, зокрема, через відсутність єдиного ядра.
Запропоновано таке трактування: система внутрішніх аграрних правовідносин становить собою інтеграцію однотипних за своєю сутністю правових інституцій (внутрішніх аграрних членських, земельних, майнових, трудових, управлінських правовідносин) у структурно впорядковану цілісну єдність, що має відносну самостійність, стабільність, автономність функціонування і взаємодіє із зовнішнім середовищем з метою регулювання відповідних аграрних суспільних відносин.
У підрозділі 3.2. “Характеристика основних видів внутрішніх аграрних правовідносин” наведено детальну характеристику різновидів внутрішніх аграрних правовідносин. Зокрема, у пункті 3.2.1. “Внутрішні аграрні членські правовідносини” наголошено насамперед на їх самостійності й автономності, оскільки вони служать підвалинами, первинною субстанцією виникнення й існування всіх інших внутрішніх аграрних правовідносин.
Єдиними учасниками внутрішніх аграрних членських правовідносин є сільськогосподарські підприємства та їх члени – фізичні та юридичні особи. Об’єктом зазначених правовідносин виступають дії їх суб’єктів, спрямовані на встановлення членського зв’язку, його розвиток і припинення. Підставою виникнення таких правовідносин служить членство в сільськогосподарському підприємстві, набуття особою статусу його члена. Припиняються вони зі зникненням членського зв’язку між особою й сільськогосподарським підприємством, із втратою членського статусу.
Аналіз сучасного розуміння принципу відкритості й доступності членства в сільськогосподарських кооперативах дав можливість зробити висновок, що органи управління такого підприємства можуть установлювати у відповідному порядку додаткові умови щодо набуття членства в кооперативі (максимальне число його членів, освіта, рівень кваліфікації, місце проживання, стан здоров’я тощо).
Спираючись на загальнотеоретичні положення щодо інституту членства в особистому селянському господарстві та аналіз приписів Закону України “Про особисте селянське господарство” від 15 травня 2003 р., № 742-IV, автор доводить, що норми останнього не повною мірою співвідносяться з теорією цього інституту в аграрних підприємствах. Пропонується в тексті зазначеного Закону словосполучення “члени особистого селянського господарства” замінити на “фізичні особи, які ведуть особисте селянське господарство”.
Виконано ґрунтовний аналіз правових підстав і порядку припинення членських правовідносин із сільськогосподарським підприємством у разі добровільного виходу особи з його складу: необхідність подання заяви про це, її розгляд правлінням з наступним затвердженням його рішення загальними зборами (для сільськогосподарських кооперативів і колективних сільськогосподарських підприємств), фіксування моменту припинення членських правовідносин. Також досліджено підстави і порядок припинення членства (членських правовідносин), що відбувається у разі виключення із сільськогосподарського підприємства, несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до підприємства, припинення трудової участі фізичних осіб у діяльності останнього, смерті його члена, а також припинення цього підприємства.
У пункті 3.2.2. “Внутрішні аграрні земельні правовідносини” охарактеризовано особливості правовідносин, що виникають у діяльності сільськогосподарських підприємств щодо використання земельних ділянок, права користування ними, земельних часток (паїв). Обов’язковими учасниками досліджуваних правовідносин виступають сільськогосподарські підприємства та їх члени. Структурні підрозділи зазначених підприємств також можуть брати участь у внутрішніх аграрних земельних правовідносинах. У таких правовідносинах об’єктами є землі, земельні ділянки (передусім сільськогосподарського призначення), а також право користування ними і право на земельні частки (паї). Підставою виникнення внутрішніх аграрних земельних правовідносин виступає юридичний (фактичний) склад, що охоплює (а) членство (участь) у сільськогосподарському підприємстві, виникнення й існування членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві) між цим підприємством та особою (його членом, учасником) і (б) передачу (внесення) особою такому підприємству свого земельного пайового внеску. Припиняються зазначені правовідносини з припиненням членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві).
З огляду на розглянуті внутрішні аграрні земельні правовідносини, що виникають при передачі сільськогосподарському підприємству його членом земельного пайового внеску – земельної ділянки (права користування нею, права на земельну частку (пай)) рекомендується закріпити в законодавстві: (а) правило, за яким як пайовий внесок сільськогосподарським підприємствам їх членами мають передаватися земельні ділянки передусім сільськогосподарського призначення; (б) положення, згідно з яким засновники сільськогосподарського підприємства виробничого профілю при його створенні мають бути зобов’язані підтверджувати наявність відповідних земель (земельних ділянок), що передаються останньому для ведення господарської діяльності.
При передачі сільськогосподарському підприємству пайових внесків у вигляді земельних ділянок треба укладати договір про передачу земельної ділянки як пайового внеску, який підлягає нотаріальному посвідченню й державній реєстрації. Проведений аналіз дозволив констатувати про необхідність закріплення в законодавстві припису щодо обмеження переданого як пайовий внесок права користування земельною ділянкою з боку члена сільськогосподарського підприємства і правила щодо обов’язкової реєстрації такого обмеження.
Окремо акцентується увага на змісті п. “б” ч. 1 ст. 12 Закону України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р., № 973-IV щодо можливості використання таким господарством земельних ділянок його членів. Робиться висновок, що п. “б” ч. 1 і ч. 2 ст. 12 мають бути вилучені з тексту Закону. Підкреслюється, що земельна ділянка засновника (-ів) фермерського господарства, що перебуває в його (їх) власності на момент заснування останнього, має передаватися цьому господарству після його створення засновником (-ами) як пайовий внесок.
Обґрунтовується висновок, що в результаті внесення земельного пайового внеску до сільськогосподарського підприємства його член здобуває право на земельний пай. Зміст цього права означає право вимоги повернути при виході з підприємства або земельну ділянку, – при внесенні її як пайового внеску, або право користування земельною ділянкою, право на земельну частку (пай), – у разі передачі таких прав в рахунок пайового внеску.
Характеристика внутрішніх аграрних земельних правовідносин щодо повернення земельних паїв дає можливість зазначити, що вони мають повертатися в натурі: шляхом виділення земельної ділянки, повернення права користування нею, права на земельну частку (пай). В аграрному законодавстві України потрібно закріпити положення, що колишньому члену сільськогосподарського підприємства при припиненні членства в рахунок земельного паю повертається земельна ділянка, що має таке ж цільове призначення, як і передана ним раніше як земельний пайовий внесок. Також видається необхідним внесення до аграрного законодавства припису про обмеження права сільськогосподарського підприємства розпоряджатися належними йому земельними ділянками, якщо при цьому їх розмір буде меншим за розмір усіх земельних ділянок, внесених його членами як пайові внески.
Сутність внутрішніх аграрних майнових правовідносин, їх специфіка та зміст розкриті у пункті 3.2.3. “Внутрішні аграрні майнові правовідносини”. Обов’язковими учасниками таких правовідносин є сільськогосподарські підприємства та їх члени. Суб’єктному складу правовідносин, що розглядаються, властива також наявність структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств. Об’єктами зазначених правовідносин служать майнові об’єкти (речі), сільськогосподарська продукція, сільськогосподарські технології, майнові частки (паї) і права на них, а в окремих випадках – загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти. Підставою виникнення таких правовідносин є фактичний (юридичний) склад, що містить у собі 2 елементи – членство (участь) у сільськогосподарському підприємстві, виникнення й існування членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві) між цим підприємством та особою (його членом, учасником), а також передача (внесення) названому підприємству його членом майнового пайового внеску. Припиняються вони з припиненням членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві).
При передачі пайових внесків у вигляді майна, права на майнову частку (пай), інших майнових прав (права користування певним майном, права вимоги виконання обов’язків майнового характеру) їх приймання-передача фіксується відповідним актом. У випадку передачі нерухомого майна як пайового внеску між сільськогосподарським підприємством і відповідною особою належить укладати про це правочин (угоду, договір), який набуватиме чинності з моменту його нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією права власності цього підприємства на передане нерухоме майно.
Характеризуючи внутрішні аграрні майнові правовідносини з повернення вартості майнових паїв стверджується, що пай повинен повертатися переважно в грошовій формі і тільки як виняток – у натуральній. Можливим є відшкодування їх вартості шляхом надання сільськогосподарським підприємством відповідних послуг.
Щодо внутрішніх майнових правовідносин у фермерському господарстві доводиться, що його члени вправі робити внески у створення майна господарства. Природа таких внесків аналогічна сутності внесків пайових, вони можуть передаватися і як майно, і як майнові права. Обґрунтовано, що поняття “майно фермерського господарства” і “складений капітал” є синонімами. Стверджується, що в разі припинення членських правовідносин члени такого господарства вправі отримати частку майна останнього, пропорційну розміру їх внеску до його складеного капіталу (пайового фонду).
У пункті 3.2.4. “Внутрішні аграрні трудові правовідносини” розглядається сутність та особливості названих правовідносин. Їх суб’єктами можуть бути сільськогосподарські підприємства, їх члени й наймані працівники. Органи управління й структурні підрозділи такого підприємства також наділені певними правами й обов’язками з організації спільної праці його членів і найманих працівників. Трудова активність (фізична й інтелектуальна) фізичних осіб, їх здатність до праці, робоча сила – об’єкти внутрішніх аграрних трудових правовідносин, які за участю членів сільськогосподарського підприємства виникають на підставі фактичного (юридичного) складу, що містить у собі 2 елементи: (а) членство в такому підприємстві, виникнення й існування членських правовідносин між ним та особою (його членом) і (б) визначення трудової функції цієї особи. Зникають внутрішні аграрні трудові правовідносини з припиненням правовідносин членських. Трудові ж правовідносини з найманими працівниками виникають унаслідок укладення трудового договору (контракту). У такому разі й припинення дії останнього (його розірвання) є правоприпиняючим юридичним фактом.
Зроблено висновок, що чинне законодавство України виходить з концепції регламентування праці членів сільськогосподарських підприємств нормами аграрного законодавства зі встановленням нормами права трудового лише окремих гарантій, пов’язаних із застосуванням їх праці. Це пояснюється наявністю особливого способу (форми) поєднання робочої сили із засобами виробництва (членство в підприємстві) і юридичного ставлення працівників до цих засобів.
Під трудовою функцією членів сільськогосподарського підприємства пропонується розуміти вид роботи (посаду) в ньому, виконання (заміщення) якої можливе з огляду на професію, спеціальність, кваліфікацію його члена. Закріплюється така функція на підставі угоди про встановлення трудової функції члена підприємства. Окремі елементи угоди про визначення трудової функції в сільськогосподарських підприємствах переносяться на етап установлення членських правовідносин, що свідчить про те, що така угода має особливу правову природу.
При розгляді внутрішніх аграрних трудових правовідносин стосовно дотримання дисципліни праці пропонується в локальних нормативних актах сільськогосподарських підприємств закріпити положення щодо дисциплінарних порушень (приміром, недотримання правил внутрішнього розпорядку підприємства, невиконання рішень загальних зборів, правління, розпоряджень посадових осіб, порушення виробничої чи трудової дисципліни тощо).
Що стосується питання поширення на сільськогосподарські підприємства положень законодавства України про дотримання встановленого державою мінімального розміру заробітної плати, то дисертант вважає, що гарантії щодо останнього повинні поширюватися на всіх працівників, у тому числі й на членів сільськогосподарських підприємств.
Сутність внутрішніх аграрних управлінських правовідносин розкрита у пункті 3.2.5. “Внутрішні аграрні управлінські правовідносини”. Головні учасники таких правовідносин – органи управління сільськогосподарського підприємства. Управлінські правові зв’язки можуть складатися між членами останнього і загальними зборами його членів, його правлінням, ревізійно-контролюючим органом. Структурні підрозділи сільськогосподарських підприємств братимуть участь в управлінських зв’язках при виникненні потреби “роздробити” управлінську діяльність. Серед суб’єктів цих правовідносин називаються й наймані працівники таких підприємств. Об’єктами досліджуваних правовідносин служать управлінська діяльність, поведінка, дії учасників останніх.
Підставою виникнення внутрішніх аграрних управлінських правовідносин є членство (участь) в сільськогосподарському підприємстві, виникнення й існування членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві). Окремі види названих правовідносин виникають унаслідок укладення трудового договору (контракту) між таким підприємством і його найманим працівником. Припиняють вони одночасно з припиненням членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві), з припиненням дії трудового договору (контракту).
Детально обґрунтовується висновок, що ревізійна комісія (ревізор) також має входити до системи органів управління підприємства, що має знайти своє відбиття у відповідних приписах аграрного законодавства. Зазначається, що аналіз ч. 2 ст. 22 та п. “а” ч. 1 ст. 36 Закону України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р., № 973-IV дозволяє вести мову про потребу у функціонуванні загальних зборів (зборів) членів фермерського господарства для вирішення окремих питань його діяльності (але якщо воно складається більше ніж з однієї особи).
З погляду автора, в сільськогосподарському підприємстві може існувати лише один вищий орган управління – загальні збори його членів або збори уповноважених останніми. Члени правління сільськогосподарського підприємства, його голова, ревізійна комісія (ревізор) обираються вищим органом управління з числа його членів на встановлений строк. Головою ж фермерського господарства є його засновник або інша вказана в статуті господарства особа. Дисертант підтримує висловлену в правовій літературі пропозицію про потребу законодавчого закріплення мінімального віку для членів сільськогосподарських підприємств – фізичних осіб (наприклад, вісімнадцять років) з огляду на виникнення в них права бути обраними в органи управління останніх.
Аналіз норм аграрного законодавства України дозволив дійти наукових висновків щодо компетенції загальних зборів членів сільськогосподарських підприємств, зборів уповноважених їх членами, їх правління, голови правління, спостережної ради й ревізійної комісії (ревізора). Висвітлюючи внутрішні аграрні управлінські правовідносини, що виникають у процесі функціонування названих органів управління, автор підкреслює, що за відсутність на загальних зборах членів підприємства без поважної причини член сільськогосподарського підприємства може бути, наприклад, позбавлений певної частини премії, оскільки участь в управлінні справами останнього є не лише правом, а й обов’язком його членів.
Окрема увага звертається на те, що внутрішні аграрні правовідносини щодо функціонування системи органів управління сільськогосподарських підприємств мають бути детально врегульовані в статутах таких підприємств й у їх локальних нормативних актах – Положеннях про органи управління (про правління, голову правління, спостережну раду, ревізійну комісію, ревізора тощо).
У підрозділі 3.3. “Характеристика основних видів зовнішніх аграрних правовідносин” розкривається юридична природа основних різновидів зовнішніх аграрних правовідносин. Окремо зауважується, що комплекси правовідносин, що складаються у зв’язку з веденням фізичними особами особистого селянського господарства, правовідносин щодо соціального забезпечення й соціального розвитку села належать до зовнішніх аграрних і поділяються на правовідносини стосовно здійснення права власності, договірні, податкові та ін.
Особливістю зовнішніх аграрних правовідносин щодо здійснення права власності сільськогосподарських підприємств на належне їм майно є те, що у власності цих суб’єктів можуть перебувати специфічні об’єкти, якими є майно сільськогосподарського призначення, сільськогосподарська продукція, продовольство, сільськогосподарські тварини й рослини. Цей різновид правовідносин може містити в собі елементи і приватноправові, і публічні.
До зовнішніх аграрних договірних правовідносини належать правові зв’язки, що виникають між суб’єктами аграрних відносин унаслідок укладення аграрно-правових договорів. Специфічність таких правовідносин полягає в участі в них спеціальних обов’язкових суб’єктів – сільськогосподарських підприємств і наявності специфічних об’єктів, з приводу яких вони складаються, – сільськогосподарської продукції, сільськогосподарських робіт, послуг тощо. Вказані правовідносини можуть бути як приватноправовими, так і публічно-правовими.
Певну специфіку мають і зовнішні аграрні податкові правовідносини, які мають владно-організаційну природу і завжди є публічно-правовими. Так, Законом України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17 грудня 1998 р., № 320-XIV ураховано сезонність сільськогосподарського виробництва при визначенні строків виникнення податкових зобов’язань щодо сплати такого податку. Певна особливість притаманна зовнішнім аграрним правовідносинам із нарахування та сплати сільськогосподарськими підприємствами податку на додану вартість.
З приводу зовнішніх аграрних деліктних правовідносин зазначається, що вони виникають у зв’язку зі спричиненням шкоди сільськогосподарським підприємствам третіми особами, а їх специфічністю є встановлення відповідних правил визначення розміру такої шкоди. Ці правовідносини можуть мати і приватноправову, і публічно-правову природу.
Вивчення зовнішніх аграрних правовідносин у сфері державного регулювання сільського господарства та їх різновидів щодо державної підтримки сільського господарства дозволяє стверджувати, що на даний час до видів останніх слід відносити правовідносини: (а) в галузі матеріально-технічного забезпечення аграрних товаровиробників; (б) стосовно державної регламентації цін на сільськогосподарську продукцію; (в) по здійсненню державних заставних закупівель останньої; (г) з державної підтримки через механізми кредитування й дотування сільськогосподарських товаровиробників; (д) щодо здійснення особливої податкової політики в аграрній сфері; (е) стосовно державної підтримки в царині страхування ризиків сільськогосподарського виробництва.
Розглянуті зовнішні аграрні правовідносини унормовуються переважно нормами основних галузей права, аграрне право надає їм певної специфіки, через його норми здійснюється їх спеціалізація.
Розділ 4 “Аграрні правовідносини та деякі проблеми теорії аграрного права” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 4.1. “Аграрні правовідносини й предмет аграрного права” показано взаємозв’язок аграрних правовідносин з предметом правового регулювання аграрного права. Підкреслюється, що сьогодні можна констатувати, що аграрне право – це самостійна галузь. Вивчивши наукові теорії з цього питання, дисертант робить висновок, що аграрним відносинам, які становлять предмет аграрного права, притаманні (окрім інших сільськогосподарських підприємств) специфічні суб’єкти, до яких окрім осіб, які ведуть особисті селянські господарства, і сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів також належать структурні підрозділи сільськогосподарських підприємств. Виокремлюють аграрні правовідносини серед інших також їх особливі об’єкти щодо яких вони складаються (землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарська продукція, засоби виробництва, сільськогосподарські тварини, земельні й майнові частки (паї)).
Наведене поєднання (комбінація) суб’єктів правовідносин і їх об’єктів дозволило дійти висновку, що аграрне право – це самодостатня галузь права, що має свій, відмінний від інших галузей предмет правового регулювання. Особливість суб’єктів та об’єктів обумовлює специфіку аграрних суспільних відносин, які, у свою чергу, завдяки їх урегулюванню нормами аграрного права набувають форми саме аграрних правовідносин і становлять предмет самостійної галузі права. Розглянуті в дисертаційному дослідженні аграрні правовідносини якраз і складають субстрат, основу, підґрунтя цієї галузі.
Стверджується, що відносини, які становлять предмет аграрного права, за своєю сутністю є приватно-публічними, тобто вміщують у собі приватноправові й публічно-правові елементи. Оскільки аграрні правовідносини, що становлять зміст предмета аграрного права, є приватно-публічними, то й воно за своєю сутністю є приватно-публічним. Зроблено висновок, що аграрне право – це самостійна приватно-публічна галузь права, що має комплексну природу. Причому названі характеристики цієї галузі як самостійної й комплексної не є взаємовиключними: перша вказує на наявність певної групи суспільних відносин, що є специфічними, неповторними, можуть бути відокремленими від інших і складають її предмет; друга свідчить уже про якісний зміст цих суспільних відносин, указує на критерії їх поєднання і групування.
У підрозділі 4.2. “Аграрні правовідносини й аграрне законодавство України” проаналізовано взаємодію і взаємозв’язок аграрних правовідносин з аграрним законодавством України. На думку автора, аграрне законодавство є комплексною галуззю, яке вміщує нормативно-правові акти, норми яких спрямовані на врегулювання аграрних внутрішніх і зовнішніх, приватноправових і публічно-правових відносин.
Дисертант підтримує висловлені в аграрно-правовій літературі пропозиції про необхідність прийняття Аграрного кодексу України, проте вказує, що регулююча дія останнього має бути спрямована насамперед на внутрішні приватноправові аграрні правовідносини. Разом із тим майбутній Кодекс повинен закріпити й особливості правової регламентації правовідносин зовнішніх, приватно-публічних.
Щодо структури аграрного законодавства, запропоновано горизонтальну її побудову з позиції особливостей суспільних аграрних відносин, що ним урегульовуються. На думку автора аграрне законодавство спрямовано на регламентацію внутрішніх і зовнішніх аграрних відносин та їх різновидів – внутрішніх аграрних членських, земельних, майнових, трудових, управлінських відносин та відповідних різновидів зовнішніх.
Оскільки природа аграрних правовідносин є змішаною (у деяких з них превалюють засади диспозитивності, в інших – імперативності), значить, і сутність аграрного законодавства України є змішаною, комплексною: воно містить і приватноправові, і публічно-правові приписи й режими. Отже, дисертант робить висновок, що аграрне законодавство України є приватно-публічним. Майбутньому Аграрному кодексу України якраз і належить поєднати в собі приватно-публічні приписи, відбивши при цьому сутність внутрішніх і зовнішніх приватно-публічних аграрних правовідносин.

ВИСНОВКИ
У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробці цілісної концепції аграрних правовідносин як правовідносин приватно-публічних, завдяки чому визначаються місце аграрного права України в національній правовій системі, напрями та перспективи вдосконалення аграрного законодавства України. Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими в процесі дисертаційного дослідження, є наступні: виокремлено ознаки аграрних правовідносин і наведено їх поняття; аграрні правовідносини поділено на приватні й публічні, причому перші виникають за участю приватних осіб (фізичних, юридичних), другі – публічних органів (органів державної влади, органів місцевого самоврядування) і юридичних осіб публічного права; пропонується визначення внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин, показано їх двосторонній взаємозв’язок; запропоновано називати здатність структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств брати участь у правовідносинах “правоспроможністю”; рекомендується поділ суб’єктів аграрних правовідносин на приватних осіб і публічні органи та юридичних осіб публічного права; дається авторське визначення поняття “сільськогосподарська продукція”; встановлено характерні риси земельних часток (паїв); охарактеризовано сутність права на пай (земельний, майновий); наведено юридичні властивості членських правовідносин як юридичного факту; визначено умови й порядок набуття членства в сільськогосподарських підприємствах, припинення членських правовідносин з ними; окреслено умови передачі сільськогосподарському підприємству земельних пайових внесків (земельних ділянок, права на них, права на земельну частку (пай)) і запропоновано вирішення неврегульованих питань, що виникають при поверненні таких земельних паїв; розроблено характеристику внутрішніх аграрних майнових правовідносин, які складаються при передачі пайових внесків сільськогосподарським підприємствам, при здійсненні права власності останніх щодо таких внесків і при поверненні майнових паїв з припиненням членства; встановлено особливості внутрішніх аграрних майнових правовідносин у фермерських господарствах; додатково обґрунтовано концепцію регулювання праці членів сільськогосподарських підприємств нормами аграрного законодавства; визначено характеристики внутрішніх аграрних трудових правовідносин, зокрема, правовідносин з організації й оплати праці членів сільськогосподарських підприємств; висвітлено внутрішні аграрні управлінські правовідносини; зазначено характеристику особливостей основних видів зовнішніх аграрних правовідносин; зроблено висновок щодо входження до предмета аграрного права правовідносин приватного типу (внутрішніх аграрних, окремих видів зовнішніх аграрних) і публічно-правових (аграрних за участю публічних органів, юридичних осіб публічного права); обґрунтовано, що аграрне право є самостійною приватно-публічною галуззю права, яке має комплексну природу; наведено додаткові аргументи щодо необхідності розробки і прийняття Аграрного кодексу України, який повинен поєднувати в собі приватно-публічні приписи. Запропоновано низку змін і доповнень до Земельного кодексу України, Законів України “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фермерське господарство”, “Про особисте селянське господарство” та ін. Положення й висновки дисертації також можуть бути використані у науково-дослідницькій та правотворчій сферах, навчальному процесі вищих юридичних закладів освіти.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографія:
1. Уркевич В.Ю. Проблеми теорії аграрних правовідносин: Монографія. – Х.: Харків юрид., 2007. – 496 с.
Статті у наукових фахових виданнях:
1. Уркевич В. До питання про можливість відчуження членом сільськогосподарського кооперативу права на пай // Підпр-во, госп-во і право. – 2002. – № 7. – С. 97, 98.
2. Уркевич В. Про деякі правові аспекти виникнення права членства у сільськогосподарських кооперативах // Підпр-во, госп-во і право. – 2003. – № 2. – С. 40, 41.
3. Уркевич В.Ю. Про класифікацію аграрних правовідносин // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2004. – № 4. – С. 81-84.
4. Уркевич В.Ю. Фізичні особи як суб’єкти права сільськогосподарського землевикористання // Держ. будівництво та місц. самоврядування: Зб. наук. пр. / Редкол.: Ю.П. Битяк (голов. ред.) та ін. – Х.: Право, 2004. – Вип. 8. – С. 109-116.
5. Уркевич В. Досвід законодавчого регулювання сільськогосподарської кооперації в Російській Федерації // Юрид. Україна. – 2004. – № 10. – С. 43-45.
6. Уркевич В. Правові аспекти членства в особистому селянському господарстві // Право України. – 2005. – № 1. – С. 80-82.
7. Уркевич В. Реалізація принципу відкритості і доступності членства у сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу: сучасний зміст та правове регулювання // Підпр-во, госп-во і право. – 2005. – № 1. – С. 52-54.
8. Уркевич В. Окремі правові питання припинення членства в сільськогосподарських підприємствах // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – № 1 (40). – С. 125-132.
9. Уркевич В. Про трудову функцію членів сільськогосподарських підприємств // Правн. часоп. Донецьк. ун-ту. – 2005. – № 2 (14). – С. 86-90.
10. Уркевич В. Про правові підстави та порядок добровільного припинення членства у сільськогосподарських підприємствах // Підпр-во, госп-во і право. – 2005. – № 4. – С. 57-59.
11. Уркевич В. Внутрішні аграрні правовідносини: підходи до розуміння // Підпр-во, госп-во і право. – 2005. – № 5. – С. 57-59.
12. Уркевич В.Ю. Про право аграрних підприємств на землі сільськогосподарського призначення // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 71. – С. 76-80.
13. Уркевич В.Ю. Окремі питання правового регулювання членства у фермерських господарствах // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 73. – С. 129-134.
14. Уркевич В.Ю. Членство у сільськогосподарських підприємствах як підстава виникнення правовідносин // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 74. – С. 54-58.
15. Уркевич В.Ю. Суб’єкти внутрішніх аграрних правовідносин // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 75. – С. 82-87.
16. Уркевич В.Ю. До питання про визначення поняття “аграрні правовідносини” // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 76. – С. 72-77.
17. Уркевич В.Ю. Припинення членства в сільськогосподарських підприємствах як юридичний факт // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. / Редкол.: Ю.П. Битяк (голов. ред.) та ін. – Вип. 10. – Х.: Право, 2005. – С. 120-126.
18. Уркевич В. Про правове регулювання трудових відносин членів сільськогосподарських підприємств // Юрид. Україна. – 2005. – № 11. – С. 41-44.
19. Уркевич В.Ю. Суб’єкти внутрішніх (внутрішньогосподарських) аграрних правовідносин: питання правосуб’єктності // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 78. – С. 87-92.
20. Уркевич В.Ю. Структурні підрозділи сільськогосподарських підприємств як суб’єкти внутрішніх (внутрішньогосподарських) аграрних правовідносин // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 79. – С. 110-115.
21. Уркевич В.Ю. Земельні й майнові частки (паї) як об’єкти внутрішніх (внутрішньогосподарських) аграрних правовідносин // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 80. – С. 86-93.
22. Уркевич В.Ю. Правове регулювання передачі земельних ділянок як пайових внесків до сільськогосподарських підприємств // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 81. – С. 92-99.
23. Уркевич В.Ю. Правові питання передачі майнових об’єктів як пайових внесків до сільськогосподарських підприємств // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 84. – С. 97-103.
Тези наукових доповідей і повідомлень:
1. Уркевич В.Ю. Про умови виникнення права членства у сільськогосподарських кооперативах // Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнар. дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повід. учасн. наук. конф. молод. учених (м. Харків, 25-26 груд. 2002 р.) / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – С. 121-123.
2. Уркевич В.Ю. Правові питання членства в сільськогосподарських підприємствах // Сучасний соціокультурний простір 2004: Матер. всеукр. наук.-практ. конф. (м. Київ, 20-25 груд. 2004 р.). – Ч. ІІ. – К.: ТОВ “ТК “МЕГАНОМ”, 2004. – С. 94-97.
3. Уркевич В.Ю. Роль Господарського кодексу України в регулюванні аграрних відносин // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. / НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований / Отв. ред. Мамутов В.К. – Донецк: ООО “Юго-Восток”, ЛТД, 2005. – С. 87-89.
4. Уркевич В.Ю. Про трудові правовідносини в сільськогосподарських підприємствах // Наука і життя: Українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку: Матер. всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (20-25 квіт. 2005 р.). – Ч. ІІ. – К.: ТОВ “ТК “МЕГАНОМ”, 2005. – С. 61-63.
5. Уркевич В.Ю. Про особливості провадження у справах про банкрутство фермерських господарств // Внесок молодих учених у розвиток науки регіону: Наукова молодь: Зб. пр. молод. учених: Матер. І регіон. наук.-практ. конф. – Луганськ: Знання, 2005. – Т. 5: Економічні науки та право. – С. 75-78.
6. Уркевич В.Ю. Про поняття внутрішніх аграрних правовідносин // Стан та перспективи розвитку аграрного права: Матер. міжнар. наук.-теор. конф., присв. 80-річчю В.З. Янчука; Київ, 26-27 трав. 2005 р. / За ред. В.М. Єрмоленка, В.І. Курила. – К.: Магістр – ХХІ ст., 2005. – С. 117-119.
7. Уркевич В.Ю. Аграрні правовідносини як різновид комплексних правовідносин // Сучасна українська наукова думка: Матер. всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (6-10 черв. 2005 р.). – Ч. 3. – К.: ТОВ “ТК “МЕГАНОМ”, 2005. – С. 46, 47.
8. Уркевич В.Ю. Про ознаки аграрних правовідносин // Сучасний соціокультурний простір 2005: Матер. всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (26-30 вер. 2005 р.). – Ч. 2. – К.: ТОВ “ТК “МЕГАНОМ”, 2005. – С. 45-48.
9. Уркевич В.Ю. Земельні частки (паї) як об’єкти аграрних правовідносин // Молодь у юридичній науці: Зб. тез міжнар. наук. конф. молод. вчених “Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жов. 2005 р.). – У 3-х ч. – Ч. 3: Публічно-правові науки. – Підтом І. – Хмельницький: Вид-во Хмельн. ун-ту управління та права, 2005. – С. 101-104.
10. Уркевич В.Ю. Про передачу права користування земельною ділянкою як пайового внеску сільськогосподарським підприємствам // Wyksztalcenie i nauka bez granic – 2005: Materialy II Miedzynarodowej naukowe-praktycznej konferencji. – Przemysl-Praha, 19-27 grudnia 2005 roku. – T. 15. Prawo. – Przemysl: Sp. Zo.o. “Nauka i studia”, 2005. – S. 15-17.
11. Уркевич В.Ю. Про окремі правові питання повернення земельних паїв при припиненні членства в сільськогосподарських підприємствах // Україна наукова: Матер. першої всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (28-30 груд. 2005 р.). – Ч. 1. – К.: ТОВ “ТК “МЕГАНОМ”, 2005. – С. 21-23.
12. Уркевич В.Ю. Правові питання повернення земельних ділянок при припиненні членства в сільськогосподарських підприємствах // Наука та освіта –2006: Матер. ІХ міжнар. наук.-практ. конф. (23-31 січ. 2006 р.). – Т. 5: Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 59-61.
13. Уркевич В.Ю. Про різновиди внутрішніх аграрних майнових правовідносин // Соціум. Наука. Культура: Матер. всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (28-30 січ. 2006 р.). – К.: ТОВ “ТК “МЕГАНОМ”, 2006. – С. 57, 58.
14. Уркевич В.Ю. Про елементи внутрішніх аграрних правовідносин // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. і наук. повід. учасн. наук. конф. молод. учених та здобув. / За заг. ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 169-171.
15. Уркевич В.Ю. Про повернення права на земельну частку (пай) при припиненні членства в сільськогосподарському підприємстві // Зб. тез наук. робіт учасн. І всеукр. цивіліст. наук. конф. студ. та асп. / Упорядн.: Денисюк В.В., Степановський О.Є., Чанишева А.Р. та ін. / Одес. нац. юрид. акад. – О.: Фенікс, 2006. – С. 213, 214.
16. Уркевич В.Ю. Правові питання повернення майнового паю при припиненні членства в сільськогосподарських підприємствах // Українська наука в мережі Інтернет: Матер. всеукр. наук.-практ. інтернет-конфер. (26-28 лют. 2006 р.). – К.: ТОВ “ТК “МЕГАНОМ”, 2006. – С. 58.
17. Уркевич В.Ю. Про право на пай членів сільськогосподарських підприємств // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: Зб. тез наук. доп. ІІ міжнар. наук.-практ. конф. студ. та асп. (17-18 бер. 2006 р.). – Луцьк: Волин. держ. ун-т, 2006. – С. 429, 430.
18. Уркевич В.Ю. До питання про систему органів управління сільськогосподарських підприємств // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.: Матер. міжнар. наук. конф. (27-28 квіт. 2006 р., м. Біла Церква). – Біла Церква: Білоцерків. держ. аграр. ун-т, 2006. – С. 77-80.
19. Уркевич В.Ю. Правові проблеми використання земельних пайових внесків // Проблеми забезпечення законності у сфері земельних та аграрних правовідносин: Тези доп. на наук.-практ. конф. (м. Львів, 19-20 трав. 2006 р.). – Львів: Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2006. – С. 21-23.
20. Уркевич В.Ю. Про елементи внутрішніх аграрних управлінських правовідносин // Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матер. ІІІ міжнар. наук.-практ. конф., м. Луцьк, 2-3 черв. 2006 р.: У 2-х т. – Т. 2. / Уклад.: Т.Д. Климчук, І.М. Якушев. – Луцьк: РВВ “Вежа”, 2006. – С. 83-86.
21. Уркевич В.Ю. Конституція України та правове регулювання оплати праці в аграрних підприємствах // Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення: Матер. “круглого столу”, організованого і проведеного Наук.-досл. ін-том держ. буд-ва та місц. самоврядування АПрН України з нагоди 10-ї річниці прийняття Конституції України, м. Харків, 21 черв. 2006 р. / Ред. кол.: Ю.П. Битяк, І.В. Яковюк, Г.В. Чапала. – Х.: Право, 2006. – С. 67-69.
22. Уркевич В.Ю. До питання про самостійність членських аграрних правовідносин // Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства: Тези доп. та наук. повід. учасн. всеукр. наук.-практ. конф. молод. учених та здобув. (26-27 черв. 2006 р.) / За заг. ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 210-212.
23. Уркевич В.Ю. Конституція України і розвиток земельних правовідносин // Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України: Тези доп. та наук. повід. учасн. всеукр. наук.-практ. конф. (29-30 черв. 2006 р.) / За заг. ред. Ю.М. Грошевого, М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 374-376.

АНОТАЦІЇ

Уркевич В.Ю. Аграрні правовідносини в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2007.
Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних питань аграрних правовідносин в Україні. Визначено поняття “правовідносини”, “аграрні правовідносини”, “внутрішні аграрні правовідносини”, “зовнішні аграрні правовідносини”, наведено їх характерні риси й ознаки. Окремо досліджено питання поділу аграрних правовідносин, наявності приватних та публічних засад в аграрних правовідносинах. Охарактеризовано складники структури (елементи) аграрних правовідносин – суб’єкти, об’єкти, зміст і підстави виникнення (зміни, припинення). Особливу увагу приділено встановленню змісту внутрішніх аграрних правовідносин, зокрема, таких їх видів, як членські, земельні, майнові, трудові й управлінські. Окремо висвітлено питання співвідношення аграрних правовідносин та предмета аграрного права й аграрного законодавства України. Унаслідок проведеного дослідження сформульовано низку пропозицій по вдосконаленню аграрного законодавства, а також теоретичних висновків, що можуть бути використані для подальшого розвитку теорії аграрного права.
Ключові слова: правовідносини, аграрні правовідносини, внутрішні аграрні правовідносини, зовнішні аграрні правовідносини, предмет аграрного права, аграрне законодавство.

Уркевич В.Ю. Аграрные правоотношения в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.06 – земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2007.
Диссертация посвящена исследованию теоретических вопросов аграрных правоотношений в Украине. Аграрные правоотношения определяются как урегулированный нормами права (аграрного и иных его отраслей) комплекс общественных отношений, возникающих между сельскохозяйственными товаропроизводителями – субъектами аграрного хозяйствования, с одной стороны, и прочими видами хозяйствующих субъектов, членами сельскохозяйственных предприятий, их наемными работниками, органами государственной власти, органами местного самоуправления, с другой, по поводу конкретных объектов (имущества, земель, труда и пр.) на основании определенных юридических фактов, и которые предоставляют их участникам взаимообусловленные права и обязанности в сфере сельскохозяйственной и связанной с ней деятельности. Аграрные правоотношения представляют собой комплекс частноправовых и публичных правоотношений, которые можно охарактеризовать как частно-публичные.
В работе детально проанализированы элементы структуры аграрных правоотношений – их субъекты, объекты, содержание и основания возникновения (изменения, прекращения). Относительно отдельных видов объектов рассматриваемых правоотношений сделан вывод, что земельные доли (паи) характеризуются производностью от земель сельскохозяйственного назначения, применимостью только относительно таких земель, условным (идеальным) характером, принадлежностью членам (бывшим членам, приравненным к ним лицам) сельскохозяйственных предприятий, возможностью преобразования в другие объекты правоотношений, в частности, земельные участки сельскохозяйственного назначения, невозможностью быть объектом права собственности.
Особое внимание уделено установлению содержания внутренних аграрных правоотношений, в частности, таких их разновидностей, как членские, земельные, имущественные, трудовые и управленческие. При исследовании сущности внутренних аграрных земельных правоотношений сделан ряд новых выводов. Речь идет, например, о том, что (а) обязательным условием государственной регистрации сельскохозяйственных предприятий производственного профиля должна быть передача их учредителями таким предприятиям в уставный (паевой) фонд земельных участков сельскохозяйственного назначения; (б) между сельскохозяйственным предприятием и его членом необходимо заключать договор о передаче земельного участка как паевого взноса этому предприятию, который подлежит нотариальному удостоверению; (в) при прекращении членства в таком предприятии в счет земельного пая должен возвращаться земельный участок, который имеет такое же целевое назначение, как и переданный в качестве земельного паевого взноса и т.д.
Изучив соотношение аграрных правоотношений и предмета аграрного права, автор сделал вывод, что в последний входят как правоотношения частноправового типа (внутренние аграрные, отдельные виды внешних аграрных), так и публично-правовые (аграрные с участием публичных органов, юридических лиц публичного права), вследствие чего аграрное право можно назвать самостоятельной частно-публичной отраслью права, имеющей комплексный характер.
В диссертации утверждается, что кодификацию аграрного законодательства Украины в будущем следует провести в форме разработки и принятия Аграрного кодекса Украины, который должен содержать в себе частно-публичные предписания, отражая при этом сущность частно-публичных (внутренних и внешних) аграрных правоотношений.
Ключевые слова: правоотношения, аграрные правоотношения, внутренние аграрные правоотношения, внешние аграрные правоотношения, предмет аграрного права, аграрное законодательство.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking