Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Адаптація господарського законодавства до вимог сталого розвитку

 

ШАПОВАЛОВА Ольга Вікторівна

АДАПТАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА
ДО ВИМОГ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право,
господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Донецьк – 2007


Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля МОН України (м. Луганськ).

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент АПрН України,
Заслужений діяч науки і техніки України
Знаменський Георгій Львович,
Інститут економіко-правових досліджень
НАН України, завідувач відділу проблем
господарського права (м. Донецьк)

доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент АПрН України
Костицький Василь Васильович,
Інститут законодавчих передбачень і правової
експертизи, науковий керівник (м. Київ)

доктор юридичних наук, професор
Запорожець Аркадій Митрофанович,
Макіївський економіко-гуманітарний інститут,
професор кафедри господарського
і цивільного права (м. Макіївка, Донецька обл.)

Захист відбудеться “ 1 ” жовтня 2007 року о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул. Університетська, 77, м. Донецьк, 83048.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул. Університетська, 77, м. Донецьк, 83048.

Автореферат розісланий “31” серпня 2007 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Цілі і принципи Концепції сталого розвитку, схваленої ООН, щодо гармонійного поєднання економічних, природоохоронних та соціальних підходів і рішень є орієнтирами для будь-якої науки, у т.ч. юриспруденції. Глобалізація світового економічного простору призводить до погіршення технологічних і організаційно-майнових умов видобутку та використання природних ресурсів, споживання яких різко зростає. Основними цільовими орієнтирами сталого (збалансованого) розвитку для умов України є формування соціально орієнтованої економіки, що передбачено ч.4 ст.13 Конституції України, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального і соціального благополуччя, створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів. Завдання, що випливають з цієї Концепції, ставлять певні вимоги до всіх галузей вітчизняного права і законодавства, і перш за все – до господарського.
Найбільшою мірою триєдина проблематика сталого розвитку стосується господарсько-правових засобів. Саме вони мають своїм завданням утримання цілісності правової регламентації найважливіших економічних діянь, пов’язаних із господарським використанням природних ресурсів та забезпеченням соціальної спрямованості природокористування. Водночас зростання економічної влади у сфері господарювання, у тому числі щодо природних ресурсів, нерідко створює різного ступеня перешкоди на шляху реалізації Концепції сталого розвитку. Тому ті з господарсько-правових засобів, які адекватні завданням Концепції, потребують активізації, зокрема, є потреба в адаптації законодавства до вимог сталого розвитку не ситуативно, а цілеспрямовано - на комплексне вирішення завдання організації господарського використання надр, вод, повітря. Така можливість дещо зросла з прийняттям Господарського кодексу України (ст.ст. 5, 6, 11-12, 14-15, 45, 48, 148-153, 392, 406), оскільки він започаткував виокремлення в господарському законодавстві функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку. Натомість недостатньо скоординованими залишаються інституціональні перетворення, які необхідні для підвищення ефективності господарського використання природних ресурсів.
Умови глобалізації змушують насичувати національну систему права нормами щодо стимулів зниження енергоємності ВВП на випередження, гарантуючи: довгостроковість зобов'язань держави з організації програм переорієнтації ресурсовитратної діяльності на збільшення оборотоспроможності, у т.ч. альтернативних природним, ресурсів; ефективність інвестиційних зобов'язань; гнучкі форми перерозподілу прав на використання надр і природно-рекреаційних територій. Необхідність екологізації матеріального виробництва є давно визнаною і передбачає відповідний розвиток правових основ господарювання, однак це ускладнюється необхідністю розв’язання поточних макроекономічних завдань. Соціальний зміст та основи взаємодії господарсько-правових засобів так змінюються з розвитком економіки, потреб та інтересів суспільства, що доводиться вносити корективи до загальновизнаних теоретичних положень, піддаючи їх необхідній модернізації. Так, господарське законодавство складалося у контексті сприяння розв’язанню соціальних проблем, мобілізації резервів економічного росту, однак в основному безвідносно до цілей збалансування господарського обороту природних ресурсів та екологізації господарської діяльності. Окремі його положення не тільки не сприяють, а навіть гальмують розв’язання цих важливих завдань. Так, статус суб'єктів природокористування в системах надро- і шельфорозробки сприймається і практикою, і законодавцем, в основному, у ракурсі комерціалізації, а не реалізації національних інтересів, тому щорічний збиток від деградації природи в Україні оцінюється (від ВВП) у 10-15%, у країнах з розвинутою економікою – 0,4-2%. Це є наслідком того, що специфічні правові чинники сприяння сталому розвитку не були зведені у функціонально-цільовий комплекс, здатний забезпечити стабільність перебігу у цілому таких процесів, як укладання і виконання угод про об’єднання майна, розподіл продукції, послідовність операцій для отримання права на використання природних ресурсів. Адаптованість поведінки учасників відносин до рівного підпорядкування суспільному господарському порядку досягається введенням комплексу прав, переваг, стимулів, обмежень та інших засобів правового регулювання. Відсутність функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарського законодавства призводить до тенденції укладання сумнівних угод, реалізації у господарській діяльності зобов’язань, які дестабілізують економічні відносини та дезорганізують розвиток господарського природокористування.
Проблема створення комплексу правових засобів забезпечення сталого розвитку за кращих правових традицій привернула до себе увагу сучасної науки господарського права ще на початку 70-х років минулого століття, однак і дотепер вона ще не набула необхідного методологічного забезпечення. Соціальне призначення господарського законодавства має чимало трактувань. Однак фундаментального підходу до розуміння господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку в науці не вироблено. Вищенаведене свідчить про актуальність і доцільність проведення дослідження за обраною темою.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося в рамках наукових досліджень, що проводилися у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля МОН України за темами “Методологічні основи управління функціонуванням та розвитком суб'єктів господарювання в епоху економіки знань” (держреєстрація № 0106U000293) і “Дослідження та формування механізму забезпечення стійкості фінансових та промислових компаній регіону” (держреєстрація № 0103U000419), у яких здобувачка брала участь як співвиконавець. У межах зазначених тем дисертанткою розроблено методологічне забезпечення та шляхи адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку, обґрунтовано пропозиції з удосконалення законодавства.
Мета і завдання дослідження. Метою є розбудова методології адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку, обґрунтування концепції функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку господарсько-правовими засобами та напрямів модернізації господарського законодавства для її реалізації.
Відповідно до зазначеної мети поставлено і вирішено наступні завдання:
виявлення потенціалу та форм прояву адаптивних функцій господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку та обґрунтування шляхів, принципів, способів (прийомів) господарсько-правового сприяння розумному надро- і шельфокористуванню та реалізації стратегії енергозабезпечення без незворотнього втручання до стану навколишнього середовища;
конкретизація вимог сталого розвитку для нівелювання невідповідності програм розвитку населених пунктів загальносвітовим тенденціям і попередження протиріч у відносинах з надрокористування, розвитку рекреаційних територій, підтримки підприємництва у сфері альтернативних джерел енергії;
обґрунтування необхідності створення довгострокових організаційно-господарських зобов'язань (договірних і позадоговірних) відповідно до вимог модифікованої Концепції сталого розвитку для України;
розроблення теоретичних засад узгодження елементів систем господарювання і природокористування для створення функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку, без порушення системних зв’язків із спорідненими інститутами та іншими структурними одиницями суміжних галузей;
визначення напрямів формування адекватної правової бази для переходу до економіки природокористування на засадах сталого розвитку, виявлення неузгодженості в правових основах використання і обороту природних ресурсів у сфері господарювання та визначення шляхів її усунення;
обгрунтування необхідності пріоритету господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку, виявлення їх функції щодо забезпечення виконання організаційно-господарських зобов'язань з довгострокового соціально-економічного розвитку країни в частині закріплення вектору, пріоритетів та загальних показників розвитку економіки природокористування;
обгрунтування напрямів розвитку структури господарського права з урахуванням необхідності кодифікації правових норм про концесію та угоди про розподіл продукції, аргументація необхідності перегляду офіційної доктрини угод про розподіл продукції та застосування континуальної методології для розвитку базового визначення господарської діяльності;
визначення співвідношення доктринальних підходів до гармонізації господарського і природоресурсного законодавства в ракурсі умов функціонування суміжних інститутів різних галузей, уточнення (конкретизація) рівнів внутрішньогалузевої і міжгалузевої гармонізації норм про використання природних ресурсів на основі оцінки тенденцій інтеграції і гармонізації системи законодавства України і його адаптації до законодавства ЄС;
визначення доцільності та шляхів зміни юридичної конструкції інвестиційного режиму довгострокового залучення в господарський оборот природних ресурсів для об'єднання інтересів інвестора (у частині розподілу продукції) з економічною стратегією держави (у частині розподілу ризиків);
обґрунтування доцільності та напрямів використання апробованих у інших країнах правових методів і прийомів забезпечення освоєння ресурсозберігаючих технологій та екологоорієнтованих нововведень;
визначення сутності екологізації виробництва концесіонера та її ролі в стабілізації розвитку економіки приймаючої сторони (з позицій господарського права), розроблення напрямів усунення дисбалансу одержаних прав володіння природними ресурсами і величини внеску концесіонера у розвиток економіки приймаючої сторони та її поетапні структурні перетворення, встановлення кола суб'єктів, зобов’язаних до забезпечення соціальної спрямованості економіки при концесійному залученні до господарського обороту об'єктів надрокористування;
обґрунтування основних напрямків структурної адаптації наявного інституціонально-правового середовища до цінностей, що змінилися, а також концепцій та пріоритетів у господарській діяльності.
Об'єкт дослідження – комплекс суспільних відносин, пов’язаних із забезпеченням вимог сталого розвитку країни.
Предмет дослідження – методологічні аспекти адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку як визнаних світовим співтовариством цілей і принципів, модифікованих з урахуванням правових традицій України.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є фундаментальні положення теорії господарського законодавства, науки господарського права, господарського права зарубіжних країн, загальнонауковий принцип екологізації суспільного буття (у тому числі господарської діяльності та її правового забезпечення), методологія гомеостатики в економічній кібернетиці, континуальна методологія в теорії права.
Методичну основу дослідження становить системний підхід до правового регулювання господарських відносин і діяльності як взаємообумовлених елементів єдиного об'єкта дії. Застосування системно-структурного та абстрактно-логічного методів дали можливість обґрунтувати: використання положень теорії господарського законодавства для виокремлення нової функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку у системі її взаємодії із суміжними інститутами; структурну модель протистояння підміні прибуткового користування природними ресурсами (для користувача) збитковим для власника ресурсів. Дедуктивний метод використано для визначення координат державного регулювання концесійних відносин і відносин з розподілу продукції. Метод індуктивної логіки застосовано в аналізі процесів розвитку вугільної галузі і визначенні стратегії сталого розвитку населених пунктів. Історичний метод використано для аналізу еволюції: концепції сталого розвитку, її змісту і сутнісних характеристик стосовно України; причин зволікань із запровадженням довгострокових програм соціально-економічного розвитку країни щодо закріплення вектора, пріоритетів та загальних показників розвитку економіки природокористування; методів гармонізації і модифікації господарського законодавства. За допомогою порівняльно-правового методу обґрунтовано концепцію впливу на динаміку надрокористування при регулюванні господарських відносин. Аналітико-синтетичний метод використано для зведення господарсько-правових норм в цільовий комплекс, призначений забезпечувати узгоджену дію норм інвестиційного і договірного права.
Теоретичною основою дослідження стали роботи вітчизняних і зарубіжних науковців з питань реалізації права на розвиток (економічне зростання), з використанням потенціалу господарсько-правових засобів, зокрема, роботи таких вчених, як: О.А. Беляневич, А.Г. Бобкова, О.М. Вінник, В.О. Вітушко, О.П. Віхров, В.М. Гайворонський, В.П. Грибанов, І.Є. Замойський, З.М. Заменгоф, Г.Л. Знаменський, О.Р. Кібенко, В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, В.С. Мартем'янов, О.П. Подцерковний, Б.І. Пугінський, Г.В. Пронська, Б.Г. Розовський, Ю.К. Толстой, О.О. Чувпило, Ю.С. Шемшученко, В.С. Щербина, О.І. Ющик. Також істотний вплив на досягнення результатів дослідження справили роботи В.І. Андрейцева, І.Л. Бачило, І.І. Бернштейна, М.І. Брагінського, В.Т. Варнавського, В.В. Вітрянського, Д.В. Задихайла, А.М. Запорожця, Ю.В. Зворикіна, В.М. Горшеньова, М.М. Клеандрова, Б.Д. Клюкіна, В.В. Костицького, В.В. Луця, Н.Р. Малишевої, О.А. Медведєвої, О.Ю. Мірошник, В.Л. Мунтяна, С.А. Сосни, В.Ф. Опришка, І.Г. Побірченка, В.Ю. Полатая, В.А. Удінцева та ін.
Емпіричну основу дослідження склали: господарське, цивільне, екологічне та гірниче законодавство України і практика його реалізації, а також окремі нормативно-правові акти Німеччини, Нідерландів, Великої Британії, Республіки Білорусь, Російської Федерації, США, Франції, КНР, Швейцарії, Японії, ЄС та міжнародні документи.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у юридичній науці системним монографічним дослідженням господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку відповідно до вимог модифікованої Концепції сталого розвитку для України, на основі якого розроблено методологію оновлення господарського законодавства, спрямовану на розв’язання наукової проблеми конструктивної модернізації зазначеної галузі шляхом впровадження функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизована в теоретичних положеннях і висновках, найбільш важливими з яких є наступні.
Вперше:
аргументовано актуальність та доцільність запровадження наукової доктрини імплементації функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в систему господарського законодавства, доказові положення якої дозволяють відновити в ГК України втрачений пакетний зв'язок законів щодо угод про розподіл продукції і концесії, що сприятиме координації організаційно-майнових взаємозв'язків інвестування паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК) України;
обґрунтовано невідповідність принципових положень Закону України “Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України” сучасній господарсько-правовій думці щодо вимог сталого розвитку (за концепцією Національної доповіді України 1999 р.), для усунення якої представлено нові завдання господарського законодавства по реалізації довгострокових проектів розвитку та запропоновані зміни до зазначеного Закону;
розроблено правовий режим господарського обороту природних ресурсів надр і шельфу, сутність якого полягає у встановленні типових організаційно-майнових умов функціонування цього обороту для реалізації приписів ст.5 ГК України за допомогою інструментів функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку;
розроблено методику попередження господарсько-правовими засобами неефективної діяльності суб’єктів господарювання НАК “Укрнафтогаз” у частині укладання недоцільних угод і здійснення сумнівних операцій стосовно розподілу та використання природних ресурсів у господарському обороті;
обґрунтовано, що мотив використання природних ресурсів у сфері господарювання має правове значення, тому у разі прийняття Закону України “Про концесії природокористування” прогнозується створення правових умов досягнення інвестором і державою своїх інтересів, відповідно, для першого – у частині звуження предмета регулювання та розширення об'єкта договірних організаційно-майнових зв'язків, для другого – навпаки;
запропоновано конкретизацію правової конструкції угоди про розподіл продукції шляхом розширення предмета однойменного Закону та удосконалення його офіційної доктрини;
реконструйовано принцип функціональної спрямованості господарського законодавства на створення правових умов реалізації довгострокових проектів сталого розвитку населених пунктів країни, що зумовлено потребами розв’язання економіко-правових проблем обслуговування містоутворюючих підприємств;
обґрунтовано пропозицію щодо ліквідації подвійного стандарту оцінки економіко-правової ситуації, коли прибутком від реалізації корисних копалин, визнаних власністю народу, розпоряджається винятково суб'єкт господарювання, що є власником коштів та активів, задіяних у їхньому освоєнні (видобутку) з надр, минаючи потреби відтворення національного господарства, що принципово спотворює зміст норми ст.5 ГК України та знижує соціальний ефект правового регулювання підприємництва.
Удосконалено:
прийоми прогнозування пріоритетів оновлення господарського законодавства, обумовленого економічною сутністю використання природних ресурсів і правовою сутністю порядку організації їх експлуатації, що дозволяє ввести господарсько-правову компоненту у комплекс норм про здійснення реєстраційно-дозвільних процедур інвестування до галузі надрокористування, паспортизації цільових програм сталого розвитку населених пунктів, проведення ефективної концесійної політики та заходів екологізації діяльності суб’єктів господарювання;
спосіб конкретизації правового статусу суб'єктів відтворення національного господарства завдяки встановленню їх обов’язків по реалізації програм економічного та соціального розвитку на основі спільних з недержавними суб’єктами господарювання проектів інвестиційної підтримки, що дозволяє визначити перелік суб’єктів проведення концесійної політики та уточнити суб’єктний склад територіально-господарських договірно-зобов'язальних відносин;
сукупність засобів стабілізації суб’єктно-об’єктного складу правовідносин концесійного використання природних ресурсів шляхом деталізації умов реалізації норм про особливості режиму сировинних та територіально-рекреаційних концесій природокористування;
рівні гармонізації законодавства про використання нафтогазових ресурсів, зокрема четвертий рівень, на якому досягається узгодження відповідних критеріїв забезпечення системності вимог сталого розвитку для України, з одного боку, та концепції теорії господарського законодавства – з іншого, що дозволить створити цільовий комплекс вимог процедурно-технічного, економічного, організаційно-майнового характеру на концептуальних засадах ГК України.
Дістали подальшого розвитку:
доктрина Закону України “Про угоди про розподіл продукції” у частині обґрунтування в його предметі самостійного типу організаційного та договірного зв'язку господарських зобов'язань, що дозволяє конкретизувати умови реалізації довгострокових програм розвитку економіки регіонів і країни;
доктрина Закону України “Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України” шляхом розширення можливостей правового впливу на економічну політику, з одного боку, та узагальнення досягнень господарсько-правової науки з питань організації державних програм розвитку населених пунктів, з іншого, що забезпечить її взаємозв'язок із запропонованою функціонально-цільовою підсистемою;
підходи щодо подолання концептуальних труднощів у визначенні природи угод про розподіл продукції, а саме шляхом уточнення предмета господарської діяльності, яке надано в ч.1 ст. 3 ГК України;
конкретизація вимог сталого розвитку шляхом введення до складу господарських прав, обов’язків і зобов’язань мотивів, які є необхідними для системної законотворчості та втілення в ГК України, що дозволить посилити господарсько-правовий режим сировинних концесій та підтвердити доцільність розробки спеціального закону про концесії у сфері природокористування;
науковий апарат щодо використання природних ресурсів у сфері підприємництва, зокрема, шляхом запровадження нових прийомів тлумачення обов’язків з: паспортизації об'єктів концесії; корегування господарсько-правових вимог і дозвільно-реєстраційних процедур обліку; оцінки досягнутих результатів діяльності надро-, лісо-, водогосподарських комплексів внаслідок залучення їх у відтворювальний процес, що дозволить потенційному концесієдавцеві віддати перевагу у відносинах з інвестором одній з наступних альтернатив: концесія – ліцензія/дозвіл – угода про розподіл продукції/про об'єднання майна тощо;
вимоги до організації правової роботи, серед яких новий доцільним є підхід до централізованої формалізації контролю за виконанням умов договорів концесії, шляхом створення інформаційно-пошукової системи "ЕТАП-КОНЦЕСІЯ" у частині попереджувальних та перевірочних дій, а також автоматизованого нарахування штрафних санкцій і створення форм звітів для відображення фактів неналежного виконання або невиконання умов договорів та ведення претензійно-позовної роботи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що концептуальні положення, які у сукупності становлять методологію зведення у комплекс господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку, є основою для доопрацювання теорії господарського законодавства та науки господарського права з питань оновлення функцій цієї галузі.
Висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані для удосконалення господарського законодавства, гармонізації положень ЦК України, ГК України, Кодексу про надра України. Втілення результатів дослідження у практичну діяльність буде сприяти налагодженню договірних взаємозв’язків суб'єктів господарювання з органами державної влади та місцевого самоврядування, у тому числі при розробці державних і недержавних цільових програм забезпечення ефективного й бережливого використання природних ресурсів на засадах сучасних технологій.
Основні висновки дисертації знайшли відбиток у вдосконаленні концесійного та господарського законодавства, науково-практичному коментуванні ГК України, доробці та напрацюваннях стратегічних заходів для підвищення рівня прозорості договірних відносин у сфері надрокористування. Окремі результати використані під час створення науково-технічної продукції з надання консультаційних послуг при організації та проведенні семінарів ТОВ “Еліт Консалтинг” (довідка № 113/11-П від 13.11.2006 р.), здійсненні проектних рішень з розвитку курортних селищ АР Крим, зокрема, при розробці „Генерального плану селища Лівадія” виконавчим комітетом Лівадійської селищної ради міста Ялта (довідка № 02/14-416 від 23.04.2007 р.), при укладанні договорів про інвестування проектів виконавчим комітетом Коктебельської селищної ради міста Феодосія (довідка № 117-с від 27.11.2006 р.). Положення дисертаційної роботи використовувались Луганською обласною радою при розробці аналітико-господарських рекомендацій з передачі у концесію ОКП „Компанія „Луганськвода” (довідка № 1/13-835 від 11.01.2007 р.), Скадовською районною Радою Херсонської області стосовно організації договірно-правової роботи (довідка № 02/78 від 23.10.2006 р.).
Основні положення роботи використовуються у навчальному процесі в Східноукраїнському національному університеті ім. Володимира Даля МОН України при викладанні дисциплін „Корпоративне право”, „Господарське право”, „Підприємницьке право”, „Екологічне право” (довідка № 538-исх. від 11.12.2006 р.), а також в Інституті управління, бізнесу і права (м. Донецьк, Ростовська обл. РФ) при викладанні спецкурсу „Правовые проблемы использования природных ресурсов в сфере хозяйствования” (довідка № 4 від 3.01.2007 р.).
Особистий внесок здобувачки. Основні наукові результати отримані дисертанткою самостійно. У працях, опублікованих у співавторстві, авторці належать результати аналізу законопроектів про Концепцію сталого розвитку України; визначення шляху опосередкування в господарському законодавстві положень “сталого розвитку”; аргументи критичного ставлення до ідеї прийняття Інноваційного кодексу України при можливості відповідного доопрацювання чинного ГК України; обґрунтування доцільності збереження в уніфікованій формі ГК України функціональних взаємозв’язків суміжних норм та інститутів; прогнозування позитивних наслідків прийняття ГК України для утворення цільового комплексу норм про використання природних ресурсів у сфері господарювання в структурі господарського законодавства.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження обговорювалися на: міжнародних науково-практичних конференціях “Університет і регіон” (Луганськ, 1999, 2000, 2001, 2002, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (Київ, 1999); другій міжнародній науково-практичній конференції „Проблемы становления рыночной экономики: информационное и финансовое обеспечение деятельности предпринимательских структур” (Севастополь, 2000); другій національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (Суми, 2000); міжнародній науково-практичній конференції, присвяченої 125-річчю Бєлгородського державного університету “Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации” (Бєлгород РФ, 2002); 3-й міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції ,Сучасні проблеми науки і освіти” (Ужгород – Харків, 2002); круглому столі “Рекомендації по внесенню змін до законодавства у зв’язку з прийняттям Господарського і Цивільного кодексів України” (Донецьк, 2003); III міжнародній науково-практичній конференції „Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень” (Донецьк, 2003); Першій міжнародній науково-практичній конференції “Сотрудничество без границ” (Донецьк Ростовської обл. РФ, 2003); Другій міжнародній науково-практичній конференції “Сотрудничество без границ в условиях глобализации и интеграции” (Ростов-на-Дону РФ, 2004); міжнародних науково-практичних конференціях “Господарське законодавство України: практика застосування і перспективи розвитку у контексті європейського вибору” (Донецьк, 2005), „Проблеми господарського права і методика його викладання” (Донецьк, 2006), міжнародній науково-методичній конференції „Проблемы взаимодействия отраслей частного права: доктрина и методика преподавания” (Вороніж РФ, 2006), Ш міжнародній конференції аспірантів, студентів та здобувачів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 2007) та ін.
Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано дві індивідуальні монографії загальним обсягом 26,3 д.а., 29 основних наукових праць у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, обсягом особистої участі 10,2 д.а., 27 додаткових друкованих наукових праць загальним обсягом особистої участі 19,7 д.а.
Структура та обсяг дисертації. Складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації – 500 сторінок. З них 50 сторінок займає список використаних джерел, в якому 417 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Господарське законодавство у системі забезпечення вимог сталого розвитку містить 4 підрозділи, в яких характеризується його значимість в умовах глобалізації, що дозволяє виявити стан пізнання сукупності найважливіших господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку в цілісній системі забезпечувальних можливостей та вимог.
У підрозділі 1.1. “Понятійний апарат та методологічні засади дослідження” подається загальна характеристика категорій “господарське законодавство”, “сталий розвиток”, “вимоги сталого розвитку”, “цілі розвитку для України”, “економічний розвиток”, “соціальна спрямованість економіки”, “господарське використання природних ресурсів”, “організація розвитку” тощо. Обґрунтовується необхідність запровадження правових форм забезпечення прибутковості економіки природокористування. Стверджується, що існуюче в юридичній науці уявлення про господарське законодавство як сукупність правових засобів сприяння сталому розвитку відповідає вимогам правореалізації в умовах зростання ролі Концепції сталого розвитку для України, а подолання непрозорості комерційного надрокористування є соціальним призначенням господарського законодавства. Здійснюються понятійні уточнення з метою розкриття підходів до трактування самого предмету дослідження та відбору, поруч з традиційними, нових методологічних засад. Обґрунтовується, що методологічну основу адаптації вказаної галузі законодавства, крім традиційних прийомів, складають Концепція сталого розвитку в сукупності з методами порівняльного правознавства, методологія екологізації, юридичний континуальний підхід та гомеостатика.
Для підтримання зазначеної тенденції пропонується забезпечити подальшу впорядкованість змістовної основи вимог сприяння сталому розвитку. У межах постановки нової наукової проблеми висувається гіпотеза про доцільність утворення функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в структурі господарського законодавства. Її мають складати: договірні та недоговірні зобов’язання; конструкції публічно-приватних угод (про розподіл продукції, про концесії тощо); правовий режим господарського використання природних ресурсів; норми з екологізації правових засад господарювання.
У підрозділі 1.2. “Програмні положення Концепції сталого розвитку України та законодавство” визначаються принципово новаторські шляхи дослідження господарсько-правової проблематики, пов'язаної з реалізацією вимог сталого розвитку на засадах українського господарського законодавства.
Наводяться результати порівняльного аналізу Концепції переходу України до сталого розвитку за проектом, внесеним депутатами Верховної Ради України Ю.І. Самойленком і В.Б. Хазаном та урядовим проектом Концепції сталого розвитку України. Обґрунтовується необхідність попередження юридичного протиборства в ході досягнення єдності підходу до опосередкування в господарському законодавстві положень “сталого розвитку”. Аналізуючи правові питання організації програм економічного і соціального розвитку, подаються докази того, що системне пізнання правових аспектів організації програм сталого розвитку окремих галузей промисловості орієнтує на доцільність модернізації відповідних положень господарського законодавства. Узагальнено досвід правового регулювання державного програмування країн з розвинутою економікою, що дозволило підтвердити як переваги, так і виявити недоліки вітчизняних досягнень щодо втілення наскрізних функцій господарського законодавства у практику організації програм економічного і соціального розвитку країни, її регіонів і галузей матеріального виробництва.
На основі розгляду еволюції теорії управління розвитком зроблено висновок, що уникненню загроз розвитку (заходи КМ України з реалізації Програми “Україна-2010” і Програми “Назустріч людям” у частині зміни соціально-економічних позицій з використання природних ресурсів у сфері господарювання) сприяє формалізація юридичного механізму реалізації довгострокових програм розвитку економіки природокористування. Пропонуються зміни законодавства про стратегічне планування економічного розвитку та пропозиції з удосконалення договірних форм організаційно-господарських зобов'язань. Доводиться, що в їх контексті завданням господарсько-правових заходів стає забезпечення умов інвестування під довгострокові інвестиційні проекти надро- і шельфокористування. Подаються аргументи недоцільності прийняття Кодексу економічного планування та Економічного кодексу.
У підрозділі 1.3. “Господарське законодавство як сукупність засобів сприяння сталому розвитку”, спираючись на вихідні положення теорії господарсько-правових засобів, яка дає повне і глибоке уявлення про можливості їх комбінування завдяки ключовому методу господарсько-правового регулювання, наводяться результати встановлення неадекватності господарсько-правових засобів нормативним вимогам забезпечення екологічної сприятливості економічного росту. Використовуючи наукове прогнозування негативних наслідків помилкового розуміння об'єкта відносин, пов’язаних з господарським оборотом стратегічних природних ресурсів, визначається характер правового забезпечення інвестиційної підтримки розвитку господарювання, що має концептуально-визначальне значення для реалізації права на розвиток суспільства на основі адекватної системи законодавства. Обґрунтовується закономірність відображення в функціях господарського законодавства об'єктивної української реальності – впливу права на економіку, що по-новому висвітлює проблему місця і ролі функцій даної галузі.
Обґрунтовується, що на підставі методології правової регламентації господарської діяльності доцільно розробляти прийоми досягнення узгодженості впливу на поведінку суб'єктів у відносинах з реалізації інвестиційних проектів довгострокового розвитку галузі надрокористування. На підставі результатів аналізу стверджується: "мінімум" навантаження цільової функції адаптації – бути індикатором оцінки правомірності поведінки та запобігання господарським правопорушенням. "Максимум" визначається адекватністю засобів досягнення цілей регулювання, які перед правом ставить суспільство на кожному з етапів свого розвитку.
Аналізується позитивний досвід Швейцарії з усуспільнення всієї промисловості та оцінюється як негативний досвід інших країн, в яких розосереджено норми про охорону публічного інтересу у відносинах товарного обороту природних ресурсів у Цивільному кодексі, Кодексі про надра, Водному кодексі тощо. При цьому наявні правові обставини та наукові факти тлумачаться, виходячи зі складу системи законодавства України. Зокрема, обґрунтовується доцільність принципової вимоги розширення адаптивних можливостей норм та інститутів господарського законодавства і висвітлюється змістовно-понятійний аспект вдосконалення його засобів сприяння сталому розвитку нашої країни. Стверджується, що зазначена задача органічно вирішується шляхом пристосування до неї аналітико-правової цілісності предмета ГК України, що дозволить розвинути знання про базові положення для наступних досліджень з теорії господарського законодавства.
У підрозділі 1.4. “Правовий режим господарського використання природних ресурсів” розглядаються можливості теорії господарського законодавства у пізнанні шляхів структурування названого правового режиму завдяки запровадженню цілі сприяння сталому розвитку. Таку ціль правового режиму будуть забезпечувати наступні завдання: раціоналізація форм господарювання; взаємозв’язок відтворювальних процесів у комплексі з зобов'язаннями використання природних ресурсів; детінізація та декриміналізація надрокористування; підвищення ефективності управління державною власністю. Обґрунтовується, що внаслідок відсутності системи цілеположень недбайливе використання загрожує нанесенням збитку інтересам інвестора і держави: відсутність норми-припису про мету їх використання у сфері господарювання (як вимоги до всіх елементів правового режиму) є прогалиною, яка робить незахищеним даний об'єкт перед несумлінними користувачами.
Аргументується доцільність переміщення в інші системні зв'язки правових засад Гірничого закону України на підставі того, що державне регулювання соціально орієнтованої економіки передбачає рівнобіжне реформування гірничовидобувної сфери з реформуванням системи соціального захисту при економічній трансформації. Зокрема, обумовленість модернізації виробництва в зазначеній галузі (економічний фактор) удосконаленням господарського законодавства (правовий фактор) і реалізацією довгострокових проектів стабілізації розвитку при розробці урядових заходів для ліквідації вуглевидобувних підприємств зробили Гірничий закон України недієвим.
Обґрунтовано доцільність запозичення концептуального підходу законодавця Японії з раціоналізації вуглевидобувної промисловості, спираючись на сучасну тенденцію повернення до довгострокових проектів господарювання. Впорядковуються стратегічні й оперативні, глобальні й локальні, довгострокові й короткострокові завдання використання природних ресурсів у правовому режимі господарського використання, особливості якого окреслено у ГК України.
Розділ 2. “Напрями адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку” складається з 4-х підрозділів, в яких адаптація розглядається як шлях, спосіб та прийом модифікації законоположень, а її напрями обумовлюються пріоритетом еволюційних змін.
У підрозділі 2.1. “Конкретизація вимог забезпечення соціальної спрямованості економіки” визначаються та досліджуються загальні проблеми змісту й спрямованості конституційного положення у співвідношенні з конкретизованими вимогами ГК України стосовно: раціоналізації використання природних ресурсів; підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання з боку держави; позитивних зобов'язань суб'єктів господарювання щодо врахування ними суспільних інтересів, відображених у програмних документах економічного і соціального розвитку. Спираючись на доведеність прямої залежності між ступенем деталізації загальноправового вирішального фактора на рівні конституційного й окремо-галузевого регулювання (з однієї сторони), і фактичним станом організаційно-господарських відносин, що виникають у зв'язку із здійсненням курсу економічного розвитку України (з іншої), стверджується, що вказані фактори об’єднує мета досягнення стану розширеного відтворення національного господарства. У створенні системоутворюючого акту (ГК України) доводяться переваги відбору засобів, вдаючись до яких попереджається та долається дисбаланс заходів-дій держави із запровадження вимог соціальної спрямованості економіки природокористування.
Обґрунтовується, що втрата керованості процесом господарського використання природних ресурсів у багатьох галузях виробництва тривалий час була зумовлена кризою державного регулювання зв'язків у структурі національного господарства, що супроводжувалася високим рівнем “паразитування” на використанні природних ресурсів (включаючи рекреаційні). Визначаються наслідки обмеження законних інтересів первинного суб'єкта права власності на них: 1) без особливих перешкод віддалилися в „тінь” зв'язки господарського відання, чому сприяло залишення відповідного кола відносин господарювання поза межами впливу організаційно-господарських дій; 2) мета використання природних ресурсів у сфері господарювання не завжди оцінювалася за соціальним, економічним і майновим критерієм і тому втрачалися надходження до бюджету плати за користування шпарами нафто- і газовидобутку, за оренду кліматопавільонів на Південному березі АР Крим, оренду земель військових частин тощо.
Запропоновано доктрину закону про концесії природокористування, в якій визначено принципову значимість господарсько-правових засобів для забезпечення соціальної спрямованості економіки природокористування.
У підрозділі 2.2. “Координація прогнозних і програмних заходів економічного і соціального розвитку” розглядається стан вказаного напряму адаптації, який поки що не забезпечує потреби сталого розвитку, маючи для цього невитрачений потенціал. Стратегічне програмування (планування) господарського використання надр визнається сучасним і затребуваним господарсько-правовим засобом, який здійснює програмно-прогностичну функцію забезпечення інвестиційної, дотаційної та іншої підтримки інновацій в галузі надрокористування. Невиконання вказаної функції владними структурами є підставою застосування мобілізаційного правового режиму.
Аналізується західноєвропейський досвід з питань господарського використання природних ресурсів та встановлюється, що в основному в Європі вимоги забезпечення стійкого розвитку досліджуються в контексті проблем гармонізації екологічного законодавства різних країн. Але питання деталізації договірних форм господарських зобов'язань із забезпечення сталого розвитку і конкретизації їх змісту невиправдано залишаються майже виключеними з поля зору.
Отримано результати порівняльного аналізу стратегій програмування господарського використання надр, якими доводиться, що довіра до реалізації прав підприємців на основі господарських угод обумовлена не тільки станом економічного розвитку суспільства, але й їх участю в реалізації програмно-стратегічних актів. Обґрунтовується доцільність створення такої форми усунення факторів дестабілізації (необґрунтованих або штучно створених бар'єрів в прозорому використанні та обороті природних ресурсів у сфері господарювання) як “Стратегія застосування господарсько-правових засобів забезпечення економічного і соціального розвитку України”, яка розбудована на доктрині створення законодавчої бази забезпечення соціальної спрямованості економіки. Встановлюється вихідне юридичне значення ГК України та проекту Закону України “Про концесії природокористування” у закріпленні державної реєстрації інвестицій та заходів інвестиційної підтримки сфер надрокористування і рекреації.
У підрозділі 2.3. “Забезпечення сталого розвитку населених пунктів” визначаються шляхи створення умов правового регулювання територіально-господарських відносин у контексті продовження дослідження, що було розпочато В.С. Мартем’яновим на початку 90-х р. ХХ ст. Незавершеність наукових пошуків стосовно територіально-господарських зобов'язань гальмує розвиток права господарського відання на підвідомчій території, перешкоджає популяризації паспортизації суб'єктів господарювання в окремих галузях. Обґрунтовується сигнальна функція господарсько-правових засобів, яка забезпечує здійснення реєстраційно-дозвільних процедур та дій з виконання позадоговірних організаційно-господарських зобов'язань із збуту металобрухту.
Обґрунтовано актуальність і наведено докази на користь наповнення новим змістом територіально-господарських відносин у зв'язку з реалізацією Концепції сталого розвитку населених пунктів, що у масштабах конкретної адміністративно-територіальної одиниці забезпечить контроль за виконанням територіально-господарських договірних та недоговірних зобов'язань. У постановочному плані обґрунтовано дослідницьке завдання з виявлення критеріїв пов’язаності територіально-господарських зобов'язань з іншими зв'язками попередження безхазяйного використання вторинної сировини. При цьому запровадження прийому локалізації вимог сталого розвитку розкриває характер не лише організаційно-господарських дій, але й бездіяльності.
Обґрунтовується доцільність збагачення української Концепції сталого розвитку населених пунктів методологією прив'язки глобальних вимог до локальних соціально-економічних проблем шахтарських міст Донбасу, розвиваючи правові основи раціоналізації використання вугленосних надр. Новим науковим результатом став прийом забезпечення підтримки та розвитку населених пунктів за договірними зобов'язаннями територіально-господарського партнерства, у зв'язку з чим обґрунтовується конструкція територіально-господарських зобов'язань, які мають знайти втілення в спеціальному законі про концесії природокористування. Обґрунтовуються пропозиції щодо змін до ст.148 та ст. 406 ГК України.
У підрозділі 2.4. “Залучення до господарського обороту природних ресурсів” встановлюється, що правове регулювання відносин, пов’язаних із залученням до господарського обороту природних ресурсів, є різноманітною і недостатньо розробленою в прикладному аспекті проблемою модернізації господарського законодавства. На основі проведеного аналізу робиться висновок, що адекватність обороту природних ресурсів у сфері господарювання господарському правопорядку проявляється, насамперед, у своєчасному орієнтуванні державою підприємців на структурні зміни в економіці та господарських відносинах. Тоді як техніко-юридичні особливості ГК України дозволяють застосовувати комплекс запобіжних інструментів, функції правових засобів іншої окремо-галузевої приналежності не здатні виконати таку роль.
Обгрунтовується адаптивна функція господарського правопорядку, яка забезпечує пристосування норм українського законодавства до еталону надрокористування, додержання якого могло б попередити “тінізацію” економіки природокористування.
Визнаються стабільною правовою формою сприяння сталому розвитку положення ст. 392 ГК України про реалізацію інвестицій у господарській діяльності на основі угод про розподіл продукції. На основі аналізу спеціальних нормативно-правових актів про угоди, практики їх застосування в Російській Федерації та інших країнах, а також дослідження наукової і спеціальної літератури стверджується, що трактування предмету Закону України “Про угоди про розподіл продукції” через категорію “прав та обов’язків сторін угоди, які визначаються згідно з цивільним законодавством”, є некоректним. Викриваються дефекти офіційної доктрини вказаного Закону: предмет – не тільки цивільні правовідносини, але й господарські. Тлумачення зазначеного Закону винятково як цивільно-правового джерела дестабілізує стратегічну політику і перешкоджає державі реалізувати свої організаційно-господарські права та бути відповідальною за невиконання обов’язків. Надається теоретичне обґрунтування шляхів подолання вад Закону України “Про угоди про розподіл продукції”, які обумовлені тим, що система норм та правил, які містяться в ньому, відірвана від правил договірного встановлення організаційно-господарських зобов'язань. Пропонуються зміни ч.1 ст.3 ГК України, зокрема, доповнити наступним чином: після слів “що мають цінову визначеність” словами “а також діяльність з організації інвестиційних проектів в господарській діяльності на засадах угод про розподіл продукції”.
Розділ 3. Гармонізація законодавства про використання природних ресурсів у сфері господарювання складається з 4-х підрозділів, у яких розкрито способи досягнення узгодженості між положеннями господарського законодавства та суміжних галузей.
У підрозділі 3.1. “Теоретична база гармонізації” закладається основа принципово нових підходів та рішень з правового регулювання господарського використання природних ресурсів. Новизна методології внутрішньої і міжгалузевої гармонізації на основі ГК України обумовлена обставинами концентрації сукупного правового фактора. Дисгармонія зазначеного фактора негативно відображується на зобов'язаннях забезпечення професійного використання природних ресурсів. Обґрунтовується, що заохочення суб'єктів господарювання до застосування ними новітніх технологій, варто вважати еволюційним шляхом реалізації права на розвиток. Встановлюється джерело проблеми “тінізації” господарських угод: реальні відносини обороту природних ресурсів не спираються повною мірою на концептуальну основу ГК України, що призводить до відсутності гармонії відповідних законоположень. Пропонується комплексний і системний методи правового регулювання відносин використання природних ресурсів, адекватного вимогам сталого розвитку. Зроблено висновок про наявність у ньому критеріального виміру вимог забезпечення сталого розвитку через систему синхронізації норм та правил поведінки на основі окремих наукових (від рос. "частнонаучных") підходів теорії господарського законодавства до процесу екологізації правового регулювання господарської діяльності. Вперше крізь призму співставлення нормативної основи галузей права з економічним змістом у предметі, встановлено адекватність правовим стандартам ЄС господарсько-правових засобів забезпечення енергетичної безпеки України. Але водночас викрито неконструктивність дискусій з питань протидії приховуванню стійкої фінансової неспроможності в енергетиці України. Узагальнені результати дослідження стабілізаційної макроекономічної політики вказують, що ПЕК України є відкритим для інвестування проектів його підтримки і розвитку з метою постачання населенню дешевої і доступної енергії, і тому сам здатний бути концесіонером в Єгипті, Лівії, Російській Федерації тощо.
У підрозділі 3.2. “Оборот природних ресурсів як об'єкт гармонізації” встановлюється взаємозалежність господарсько-правових засобів впорядкування обороту природних ресурсів. Необхідність комплексного дослідження зазначеного об'єкта гармонізації як спеціальної галузевої категорії обумовлена: загальними еколого-господарськими правовими непорозуміннями; суперечками і конфліктами складної правової природи; складом бінарних правових відносин і власне фундаментальним прагматизмом врегулювання правових ситуацій експлуатації корисних властивостей природних ресурсів. У тому числі з позиції організаційно-майнового впливу договорів постачання електроенергії на поведінку учасників відносин з її використання. Обґрунтовується, що при відсутності гармонічного зв'язку з положеннями господарського законодавства, українське екологічне законодавство не пристосоване для забезпечення формування майнової основи господарювання. Зокрема, у науці вказаної галузі виявляються істотні економіко-правові досягнення у сприянні гармонізації, однак жодна з природоресурсних галузей законодавства не має призначення сприяти гармонізації правового простору і регулятивного середовища для досягнення збалансованості організаційних і майнових умов обороту природних ресурсів. Стверджується, що гірниче законодавство не здатне виконати таке завдання, бо останнє перебуває за межами його функціонального навантаження. Пропонується прийом узгодження законоположень про спеціальне використання природних ресурсів у сфері господарювання на основі синтезу методів.
У загальній проблемі гармонізації виділяються ключові питання досягнення балансу засобів правового простору і заходів регулятивного середовища, та ставиться комплекс завдань для визначення сутності генезису економіко-правових проблем гармонізації господарського, карного, екологічного і цивільного законодавства, виходячи з економічного призначення природних ресурсів та обумовленої цим правової регламентації діяльності з їх використання у сфері господарювання. Уточнені поняття внутрішньої- та міжгалузевої гармонізації законодавства про використання природних ресурсів на основі наукових підходів представників господарсько-правової галузі знань (В.К. Мамутова, Г.Л. Знаменського, А.Г. Бобкової, О.А. Беляневич), а також розгляду суміжних питань у дослідженнях В.Л. Мунтяна, Н.Р. Малишевої, В.В. Костицького.
У підрозділі 3.3. “Екологізація правових засад господарювання” обґрунтовується, що стан екологізації господарського законодавства визначається створенням в його системі цільового комплексу норм про господарське використання природних ресурсів на підставі офіційної концепції сталого розвитку для України. Стверджується, що закони України про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України і про ліцензування окремих видів господарської діяльності є першими провісниками втілення в господарське законодавство окремих концептуальних положень сталого розвитку. Згодом відповідні положення ГК України засвідчили прагнення законодавця до створення умов для більш широкомасштабного протистояння організаційно-майновому хаосу в питаннях використання природних ресурсів. Встановлюється причина такого стану: розосередженість у різних галузях законодавства взаємозалежних цілей екологізації економічного росту. Така розосередженість є не тільки причиною невиконання суб'єктами обов'язків з ефективного, ощадливого, раціонального використання природних ресурсів із застосуванням сучасних технологій. Вказане явище стає також наслідком неузгодженості позитивних дозволів, заборон та обов'язків у правових режимах використання стратегічних природних ресурсів.
Досліджуючи заходи державної ресурсної політики у співставленні з політикою раціонального використання природних ресурсів та екологічною політикою, доводиться закономірність вибірковості дій з гармонізації законодавства про господарське використання природних ресурсів та переведення правових основ прийняття рішень організаційно-майнового характеру в перманентно діючу мережу регулювання господарських відносин. Правове регулювання господарських відносин схиляється до взаємоузгодження і гармонії, які мають першочергову роль у координації позадоговірних економіко-правових зв'язків суб'єктів. Вимоги забезпечення стратегії сталого економічного розвитку розглядаються як своєрідний приклад економічного та правового паритету у прагненні до екологізації національних господарських комплексів, яка забезпечується у країнах з розвинутою економікою на високому системному рівні.
З аналізу запровадження вимог нормативно-правових актів та документів Генеральної асамблеї ООН із сприяння сталому розвитку в систему законодавства України встановлено, що найбільш повно це відбулося в екологічному законодавстві. Так, в його нормах закріплено вимоги дотримання екологічної безпеки на таких стадіях, як планування, проектування, розміщення об'єктів у регіоні, будівництво, розміщення відходів виробництва та ін. (в обсязі предмета галузі). У Цивільному кодексі України закладено основи договірних відносин ренти. Але внаслідок проведеного аналізу практики реалізації даних вимог встановлено, що гарантії їх виконання суб'єктами господарювання не знаходять належного відображення у правовому регулюванні поточної виробничої й іншої діяльності. Для реалізації еколого-економічного системного підходу до формування правових вимог, що адресуються суб'єктам підприємництва, конкретизовано засоби персоніфікованого супроводу їх діяльності. Приводяться аргументи щодо обумовленості правової організації процесу обороту природних ресурсів (а) статусом суб'єктів їх використання та (б) правовим положенням учасників господарських відносин, які їх надають для використання.
У підрозділі 3.4. “Рівні гармонізації законодавства про використання природних ресурсів ” подано аргументи щодо доцільності розмежування в змістовному блоці господарсько-правових заходів не трьох (як пропонувалося науковцями), а чотирьох рівнів гармонізації. Нижчим, з відомих раніше, вважається рівень узгодження стандартів (правил) здійснення окремих етапів господарського використання природних ресурсів, уніфікація параметрів їх використання в програмах економічного розвитку областей України, бізнес-планах, паспортах суб'єктів господарювання й інших спеціальних документах допоміжного характеру. Наступним є рівень узгодження елементів норми в межах: а) самої правової норми; б) одного акта за низкою ознак на основі вимог юридичної техніки; в) блоку (пакету) нормативних актів, пов'язаних одним предметом регулювання. Цей рівень іменується внутрішньогалузевим, наступний – рівнем міжгалузевої гармонізації.
Авторкою обґрунтовуються аналітико-господарські рекомендації, згідно яких пропонується вважати найвищим рівнем той, на якому створюється загальний „код” гармонізації системи законодавства. Відповідно до нього досягається мета екологізації господарського й інших галузей законодавства (цивільного, аграрного, лісового, карного). Наводяться докази необхідності оновлення господарського законодавства. Обґрунтовуються пропозиції щодо змісту спеціального закону про концесії природокористування.
Розділ 4. “Концесія як підстава господарського використання природних ресурсів” складається з 3-х підрозділів в яких обґрунтовується послідовність модернізації тієї частини господарського законодавства, яку запропоновано оновлювати за авторським баченням господарсько-правової конструкції природоресурсної концесії, та таких засобів, як превентивні заходи, стимули, договори, зобов’язання, правова робота.
У підрозділі 4.1. “Передумови концесійного використання природних ресурсів” виявляється вибіркова придатність модифікацій правового режиму концесії, який є поширеним у природокористуванні країн з розвинутою економікою. Крізь призму правових умов господарювання в Україні, судової практики та доказової бази правоохоронних органів доводиться неефективність для економіки регіонів країни численних інвестиційно-договірних відносин видобутку газу, нафти та вугілля. Наводиться досвід проведення перевірок КРУ з метою попередження протиріч в інвестиційних зобов’язаннях. На цій підставі розкриваються недоліки норм чинного господарського законодавства: неадекватність заходів контролю за формуванням інвестиційних зобов’язань проявляється в тому, що залишається нерозвиненим і недостатньо погодженим правовий простір і регулятивне середовище для господарського використання природних ресурсів на засадах концесії; не узгоджуються положення гірничого і господарського законодавства про використання надр інвесторами; не долаються прогалини українського права з питань інвестування надровидобутку; не попереджаються протиріччя в правах та обов'язках суб’єктів інвестиційних зобов’язань.
Виходячи з відповідних завдань подолання вказаних недоліків, визначено новий науковий напрямок структурування концесійних зв'язків в галузі використання надр за критерієм типу зобов’язання розвитку економіки приймаючої сторони в концесіях природокористування. Юридичною передумовою стабілізації ефекту від інвестування в проекти надрокористування є попередження протиріч у досягненні прибутковості державного підприємства при об'єднанні майна (нафто- і газоносних надр) з майном інвестора. З цією метою класифікуються превентивні заходи – активізація моніторингу наслідків господарювання в системі відтворення національного господарства (турбота на етапі проведення конкурсу про економічну доцільність та правову захищеність умов об’єднання майна (свердловин) з інвестиційними коштами, інвентаризація забруднень – наслідків господарювання, тощо); раціоналізація договірних конструкцій (укладання угод про стратегії природокористування з елементами публічно-приватної програми економічного розвитку галузей надрокористування); економіко-правова органічність умов договірних конструкцій (їх суть полягає в розосередженні в угодах умов критеріального характеру та встановленні господарсько-правової відповідальності за прорахунки економічного аналізу в умовах окремих договорів).
Правова робота розглядається як засіб застереження від неправомірних вчинків суб’єктів зобов’язань. Обґрунтовується необхідність галузевої координації правової роботи на підприємствах сфери надророзробки. Стверджується, що її відсутність негативно впливає на комплекс вимог до відносин, які виникають у зв’язку з оновленням економіко-правових принципів, норм і правил у системі розробки нових елементів структурної адаптації наявного інституціонально-правового середовища до цінностей, що змінилися, а також концепцій та пріоритетів у господарській діяльності. Обґрунтовується необхідність координації правової роботи (підпорядкування регіональним підрозділам ФДМ України правової роботи підприємств з іноземними інвестиціями сфери надровидобутку) і пропонується новий підхід до централізованої формалізації контролю за виконанням умов договорів зі створенням інформаційно-пошукової системи „ЕТАП-КОНЦЕСІЯ”.
Для переведення теоретичних розробок у площину законодавства пропонується відповідний текст норм проекту Закону “Про концесії природокористування”.
У підрозділі 4.2. “Становлення концесійної політики (теорія правового впливу )” встановлюється причина зволікань зі становленням природоресурсної концесії в Україні. На підставі узагальнення досвіду інших країн пропонується активізувати сучасні юридичні інструменти господарського законодавства та інші господарсько-правові засоби (стимули, гарантії, спеціальний правовий режим) для заохочення концесійної політики. Обґрунтовується необхідність законодавчого встановлення переліку суб'єктів ініціювання концесійної політики. Наводяться докази для наступного визначення концесійної політики держави, серед яких – застосування уповноваженими органами заходів щодо еволюційної якісної зміни організації експлуатації й обороту майна і природних ресурсів на основі поступки права використання на користь недержавних суб'єктів господарювання за умов розвитку ними економіки приймаючої сторони.
Основними функціями суб'єктів створення концесійної політики визначаються: інвентаризація потенційних об'єктів концесії (ведення державного реєстру, реєстру комунальних об'єктів і т.п.); лобіювання концесійних форм господарювання в частині розподілу витрат на поліпшення стану економіки природокористування між недержавним суб'єктом господарювання і його партнером; забезпечення тотожності заходів державного регулювання господарських відносин договірному залученню в господарський оборот природних ресурсів. Обґрунтовується перелік суб'єктів формування концесійної політики, зокрема, пропонуються зміни в законодавство, згідно яких, крім держави, сприяти проведенню концесійної політики мають ТПП, Союз промисловців і підприємців.
У підрозділі 4.3. “Договірні умови концесії природокористування” аналізуються доктринальні положення про легалізацію залучення концесіонерів у процес забезпечення росту економіки приймаючої сторони. Під забезпеченням пропонується розуміти виконання вимог про: створення адекватних умов стабілізації порядку прибуткового ведення економіки, впровадження стимулів прозорого одержання ліцензій і дозволів суб'єктами інвестування, їх видачі на конкурсних засадах. Подаються результати порівняльно-правового аналізу стосовно досвіду країн з різним рівнем економічного розвитку в частині співставлення з правовими гарантіями інвестиційної підтримки власника надр в нашій країні.
Обгрунтовується неадекватність законодавчої бази України завданням зміни існуючого стану господарського обороту природних ресурсів у порівнянні із стандартами, які застосовуються в інших країнах. Стверджується, що виключення становлять енергогосподарські законоположення нашої країни при співставленні їх з нормами енергетичного права ЄС. Обґрунтовується критерій залежності стану гнучкості господарсько-правового механізму природоресурсної концесії від умов правової охорони і захисту порядку використання природних ресурсів.
Відкриваються закономірності розміщення пріоритетів у механізмі природоресурсної концесії, що визначають правові заходи впливу з таким прогнозом зміни їх характеру, щоб превалювали то публічно-, то приватноправові стимули. Узагальнюються представлені аргументи на користь стимулювання в Україні сировинних некласичних концесій, які зможуть поліпшити діловий клімат у країні, а реалізація умов про сприяння розвитку економіки приймаючої сторони – істотно збільшити доходи держави й пожвавити оборот майнових, трудових та інших ресурсів. У ході дослідження встановлюється невиправданість зволікання з науковою розробкою господарсько-правової конструкції механізму сировинної (різновид природоресурсної) концесії.
Проводиться порівняльний аналіз наукових досягнень у галузі господарського права і суміжних галузей, внаслідок якого доводиться наступне: у той час, як дослідники інших країн розробляють систему категорій та понять, похідних від суб'єктного складу та змісту публічно-приватних угод, в Україні лише одиничні дослідження (В.Ю.Полатая, О.А.Медведєвої тощо) дозволили одержати перші результати щодо доведення гіпотези про наявність ознак господарсько-правової природи в концесійному договорі та угодах про розподіл продукції. Пропонується внести корективи у відповідні типові договори, що потребує відображення в нормах спеціального закону про концесії природокористування.
У розділі 5.“Функціонально-цільова підсистема сприяння сталому розвитку в структурі господарського законодавства” (3 підрозділи) подано аргументацію теоретичного та практичного характеру щодо сукупності узгоджених норм, необхідну та достатню для забезпечення сприяння сталому розвитку шляхом узгодженої регламентації поведінки суб’єктів господарських зобов’язань у всьому ланцюгу відносин, пов’язаних з використанням природних ресурсів, та запропоновано нову підсистему для поєднання вимог до господарського договору, здійснення права володіння державним майном, проведення державного контролю в сфері господарювання.
У підрозділі 5.1. “Концепція розбудови нового структурного елементу” обґрунтовано виправданість обраних вихідних методологічних позицій уточнення структури господарського законодавства. Приводяться аргументи щодо методологічної доцільності побудови зазначеної підсистеми як бази для інвестиційних договорів про надро- і шельфокористування. Внаслідок логічної завершеності цільового комплексу норм підсистеми уточнюються завдання та функції забезпечення екологічного супроводу підприємництва. Разом з тим встановлюється, що наука зволікає з пропозиціями принципово модифікованої і більш детальної інтерпретації функціонально-цільової підсистеми.
Виявлено “генетичну” первинність відносно зазначеної підсистеми сприяння сталому розвитку положень Конституції України, ЦК України і ГК України: про правовий господарський порядок обороту природних ресурсів та договірні форми зобов'язань щодо їх використання у сфері господарювання. Це вимагає конкретизації засобів господарсько-правової підсистеми. Обґрунтовано, що законодавчі вимоги до концесійної діяльності з господарського використання природних ресурсів у сукупності з юридичними комбінаціями елементів, характерних для регламентації поведінки учасників сфери господарювання та їх відносин, безпосередньо збігаються тільки у запропонованій підсистемі. Встановлено недоліки нормативної конструкції ст.148 ГК України, що складає ядро інституту господарського використання природних ресурсів. Запропоновано, як шлях їх усунення, доповнення складу інституту нормами, які забезпечують прозорість процесу використання природних ресурсів у господарському обороті на підставі концесії.
Визначено та систематизовано джерела господарсько-правової підсистеми сприяння сталому розвитку: основні (Конституція України, ЦК України і ГК України); базові (концесійне законодавство, законодавство про порядок надання спеціальних дозволів, про ліцензування, про стандартизацію, про нафту і газ, про трубопровідний транспорт, про видобуток бурштину, про угоди про розподіл продукції тощо). Обґрунтовується, що предмету цієї підсистеми властиві всі ознаки предмета господарського законодавства, і крім того, додаткові ознаки специфіки попередження втрати вигоди. Встановлено економічні першопричини необхідності виділення в підсистемі правил правової організації господарського обороту природних ресурсів. Визначається основним результатом дослідження авторська концепція оновлення господарського законодавства внаслідок розробки функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарсько-правових засобів.
У підрозділі 5.2. “Зміст і структура підсистеми” встановлено органічний зв’язок засобів сприяння сталому розвитку на основі нормативного комплексу, який відображає функціональне призначення правових засад обороту природних ресурсів у сфері господарювання. Стверджується, що не завжди органи державної влади й органи місцевого самоврядування під час організації обороту природних ресурсів у сфері господарювання поводяться відповідно до правил господарського правопорядку та забезпечують ефективність оренди, розподілу продукції, продажу з аукціону безхазяйних природних ресурсів (включаючи техногенні корисні копалини). Не достатньо прозорою є процедура видачі суб'єктам підприємництва дозволів на використання природних умов лікувальних і рекреаційних зон для комерційних цілей. Тому аргументується практична доцільність виокремлення в складі першоджерел утворення підсистеми комплексу норм про: територіально-господарські угоди; заставу прав на природні ресурси; внесення прав на них у статутний фонд; обмін на інші блага.
На підставі статистичних даних та існуючих розробок обґрунтовується парадоксальність ситуації, коли концесія значно поступається за популярністю договору про об'єднання майна, а непрозорі схеми та угоди (подібні до концесійних) вже зустрічаються в Україні. Викладеними обставинами обумовлюється необхідність виділення у складі господарсько-правового забезпечення матеріальних норм про договори й угоди як основи обороту товарних природних ресурсів. Крім них, пропонується відокремити таку формальну сукупність, як норми, що відображають детальні процедури стимулювання державної економічної політики, із залученням до її провадження суб’єктів господарювання сфери надророзробки, програм кооперації підприємств з вирощування й переробки рапсу, перетворення біосировини (за досвідом Данії) для виготовлення альтернативного пального. Стверджується, що запропонована підсистема має містити також норми про екологізацію господарювання.
Структуру підсистеми складають, в основному, процедурно-процесуальні норми про правові режими стимулювання прозорих відносин з використання природних ресурсів та обмеження спокуси укладання “тіньових” угод про форми господарювання, подібні до концесійних. Також вона об'єднала відправні (установчі) норми про оцінку майна, яке передається в концесію, про відповідальність суб'єктів концесійної політики, дефінітивні норми про поняття і види концесій природокористування. Обґрунтовується їх класифікація на – сировинну (класичну і некласичну), у т.ч. паливно-збагачувальне виробництво, включаючи видобуток шахтного метану і виготовлення альтернативного палива, та рекреаційно-територіальну.
Пропонується структура Закону України “Про концесії природокористування” та його склад (матеріальні і процедурно-процесуальні елементи, які у сукупності уособлюють прояв попереджувальної і стимулюючої функцій господарського законодавства). Зазначену підсистему утворено за традиційною класифікацією, в основному, нормами загального змісту і незначним числом спеціальних (сингулярних норм). Вона є матеріальним, галузевим, складним регулятивно-стимулюючим комплексом організаційно-майнових передумов сприяння сталому розвитку.
У підрозділі 5.3. “Функціональні зв'язки підсистеми” подано концептуальний задум стосовно її взаємозв'язків із суміжними підсистемами, інститутами та їх елементами. Функціональні зв'язки вибудовано на базі критерію спрямованості засобів підсистеми на попередження неправомірного обороту природних ресурсів у сфері господарювання. Пошук оптимального протистояння максимальному рівню їх споживання гарантується правовою організацією залучення природних ресурсів у господарський оборот і розробкою стратегії стабілізації природоресурсного обороту. Це – головна правова цінність підсистеми в системі її взаємозв'язків з організацією управління, раціоналізацією використання природних ресурсів.
Проводиться узгодження умов функціонування запропонованої підсистеми з вимогами реалізації компетенції місцевими та центральними органами державної виконавчої влади в галузі забезпечення режиму їх використання. Розкривається зміст управлінських послуг щодо сприяння використанню природних ресурсів у господарській діяльності внаслідок обґрунтування економічних можливостей усунення їх низької оборотоздатності і високої екологічної шкодомісткості продукції, послуг і т.п.
Встановлюються недоліки теоретичних положень господарсько-процесуального і адміністративно-процесуального права, які обумовлено обставинами кризи економіки раціонального природокористування в Україні. У ракурсі функціонального зв'язку запропонованої підсистеми обґрунтовується критерій розмежування господарсько-правової підсистеми сприяння сталому розвитку з підсистемою економіко-правового механізму охорони природи, а також із суміжними нормами гірничого, водного законодавства й інших галузей. Стверджується, що розмежування виявляється в наявності прив'язки правового регулювання обороту природних ресурсів до статусу суб'єкта господарювання, без чого зазначений механізм являє собою удаваний, а не справжній шлях забезпечення сталого розвитку.
В юриспруденції знаходяться супротивники систематизації і структурування галузі господарського права, які вважають, що даний підхід нічим не може допомогти практиці обороту природних ресурсів, нібито вона сама народжує проблеми в залежності від конкретних обставин, які не піддаються стандартизації. У роботі подано аргументи органічної сполученості теоретичних та практичних методів запобігання безсистемному (як до вимог сталого розвитку) використанню природних ресурсів. Наведені в роботі докази дозволяють деталізувати поняття господарської діяльності і конкретизувати предмет ГК України відповідно до правил господарського обороту.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження розв’язано галузеву господарсько-правову проблему розбудови методології адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку внаслідок обґрунтування концепції функціонально-цільової підсистеми засобів спеціалізації правомочностей суб’єктів господарських прав, яку запропоновано до впровадження в систему господарського законодавства, а також висновків теоретичного і практичного характеру, основні з яких зводяться до наступного.
1. Сучасний стан суперництва в державно-приватному партнерстві все ще не зводить підприємницькі та державні ініціативи стосовно інвестицій у систему організаційно-майнових зобов'язань, збудованих на розвинутих товарно-грошових відносинах. Запропоновано, у межах вирішення аналітико-прикладної проблеми адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку, змінити правові засоби поліпшення підприємницького клімату та методологічні підходи підвищення рівня правової культури.
З позиції господарсько-правових знань вперше надано вимогам сталого розвитку інструментально-операційне значення. Опосередкування їх сутності господарсько-правовим виміром створює можливість інтеграції обов'язків держави з відродження вугільної, розвитку нафтової і газової галузей промисловості, раціоналізації транзитного потенціалу країни, реанімації старих свердловин видобутку корисних копалин, зокрема, шляхом об’єктування (переводу) правових цінностей сталого розвитку у розряд вимог для практичного застосування при розробці порядку і правил передачі об’єктів у концесію, укладанні договорів і угод з недержавними суб’єктами господарювання, паспортизації цільових програм розвитку населених пунктів. Враховуючи, що частіше досліджуються й удосконалюються не функції господарського законодавства стратегічного характеру (наскрізні і службові), а поточні функції оперативного характеру, обгрунтовується взаємообумовленість поведінки суб’єктів господарських прав трансформацією правових засобів.
2. Модернізація господарського законодавства шляхом адаптації до вимог сталого розвитку долає розрізнену дію норм про форми реалізації інвестиційних проектів та встановлює юридичні вимоги, адекватні правовим цінностям більш високого порядку, ніж комерційні інтереси сьогодення. Новела базового акту – ГК України - в частині закріплення норм про господарський правопорядок стала передумовою подолання колишньої “пасивності” законодавства до вимог сталого розвитку і початком внутрішньо узгодженої орієнтованості його засобів на три складові Концепції сталого розвитку. Зазначену тенденцію підсилює авторська концепція функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарського законодавства, принциповий підхід якої у зведенні в єдиний структурний елемент: засобів забезпечення соціальної спрямованості економіки природокористування; інструментів раціоналізації договірних конструкцій, на засадах яких використовуються природні ресурси у сфері господарювання; способів екологізації господарювання та його правових засад. Запропонований підхід деталізує предмет господарського законодавства вказівкою на цільову орієнтацію реалізації права на розвиток та екологізацію господарських рішень. Це дозволить відстежувати природоємність господарювання за технологією паспортизації програм розвитку відповідних галузей природокористування.
3. Функціонально-цільова підсистема сприяння сталому розвитку - це формалізована частина норм господарського права, що опосередковує цільовий комплекс засобів, здатних забезпечити функціонування ланцюга типізованих правил поведінки у відносинах, пов’язаних з господарським використанням природних ресурсів відповідно до об’єктивних потреб економіки природокористування і закономірностей суспільного розвитку. Методологічне значення сутності функціонально-цільової підсистеми в утворенні запропонованої комбінації норм: інституту господарського використання природних ресурсів, субінституту концесій природокористування та цільового комплексу інших господарських норм, якими, у сукупності, досягається переведення термінологічної цінності інструментів переваг, стримувань та обмежень суб’єктів господарських прав на відносини з формування майнової основи господарювання з використанням природних ресурсів.
Для подолання індиферентності правової регламентації господарювання (ознака невисокого рівня розвитку економічних відносин та правової культури) пропонується: впорядкування засобів стимулювання (преференцій, дотацій, компенсацій тощо); втілення у юридичну форму способів попередження господарських правопорушень при реалізації інвестицій у галузь природокористування; систематизація первинних засобів (дозволів, заборон, вимог) за критерієм їх сприяння сталому розвитку.
4. Економічний розвиток забезпечується ефективним використанням у майновій основі господарювання природних ресурсів. Довершеність дефініції господарської діяльності та уточнення предмету ГК України доповненням стосовно організації реалізації інвестиційних проектів у господарській діяльності на засадах угод про розподіл продукції підсилює стабілізуючу функцію Кодексу та опосередковує зв'язок реалізації інвестицій з іншими джерелами економічного росту у всіх сферах національного (народного) господарства, включаючи інновації. Водночас прийняття Економічного кодексу України призведе до розпорошеності вимог до суб’єктів забезпечення соціальної орієнтованості економіки. Більш доцільною є рекодифікація господарського законодавства на базі ГК України, який не має системних вад і дозволяє доповнювати зміст функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку, не навантажуючи правовий простір новими актами.
5. Вибудова таких пріоритетних напрямів адаптації, як цільові орієнтири на конкретизацію вимог забезпечення соціальної спрямованості економіки внаслідок упорядкування прав на залучення до господарського обороту природних ресурсів, зумовлює необхідність створення умов господарсько-правової реалізації інноваційних проектів в економіці природокористування. Досягнення адекватності господарського законодавства вимогам забезпечення сталого розвитку – вихідний пункт і консолідуючий початок упорядкування правових основ організаційно-договірних зобов'язань в його загальній, особливій і спеціальній частинах. У ході адаптації досягається єдність економічних і правових цілей, встановлених у першій кодифікаційній формі – ГК України, що забезпечує корекцію правового режиму господарського використання природних ресурсів та якісно поліпшує такий набір господарсько-правових засобів, як договори та позадоговірні зобов'язання стосовно сприяння сталому розвитку. Адекватність стрижневих положень ГК України оновленому економіко-правовому середовищу визнається стимулом залучення стратегічних інвестицій, тому що забезпечує закономірність, спрямованість і незворотність процесу створення умов для правотворчості, правореалізації і правозастосування.
6. Господарська компетенція при організації спільних програм розвитку державних підприємств та потенційних інвесторів звичайно презюмується як явище об'єктивного порядку, що призводить до перекрученого уявлення про систему юридичних фактів господарського права та уникнення адекватної відповідальності за обмеження прав державних підприємств (з інвестиціями) на користь інвестора за договірними умовами. Внесено корективи у відомий механізм інвестиційно-договірних відносин з об'єднання майна державного підприємства і інвестора внаслідок доповнення його господарсько-правовими засобами попередження протиріч в інвестиційних зв'язках, а саме: обов’язковість державної реєстрації інвестицій у надрокористування; укладання угод інвестора з НАК “Нафтогаз України” про умови підтримки стратегії розвитку галузей надрокористування; типізація договірних умов; паспортизації цільових програм; вдосконалення правової роботи.
7. Нові підстави вважати господарське законодавство передумовою реалізації довгострокових проектів росту економіки ґрунтуються на динамічності зміни системи підприємницьких прав. Також його засоби здатні не припускати консервації старого порядку надро- і шельфокористування; усувати гальма оновленню правового регулювання відносин, пов’язаних із господарським використанням природних ресурсів, зміцнювати на ринковій основі економічне положення територіально-господарських систем. Обгрунтовано, що виконання ними вказаних функцій затримується внаслідок панування короткострокової ліцензійно-дозвільної системи господарського користування природними ресурсами та внутрішньої суперечливості офіційної доктрини предмета угод про розподіл продукції. Виявлений дисбаланс розмежування предметів господарського відання і повноважень у сфері природокористування долається зміною визначення предмету Закону “Про угоди про розподіл продукції” (ч.3 ст.2). Конкретизація галузевої належності вимог до сторін угод надасть територіально-господарським системам України інструменти розв'язання соціально-економічних проблем власними силами (без субвенцій) і відкриє нові можливості поповнення бюджету податковими відрахуваннями з підприємств, залучених для реалізації вказаних угод та договорів, включаючи суміжні виробництва.
8. Співставлення положень українського господарського законодавства з міжнародними вимогами до стандартів та регламентів природокористування дозволяє стверджувати, що термінологічний вираз двутипності механізму концесії природокористування (сировинної і рекреаційно-територіальної) має бути легалізовано в самостійному законі, який зміцнив би елементи господарського правового порядку. Для цього в проекті Закону про концесії природокористування передбачено правовий зміст оперативного господарського використання природних ресурсів, окреслено конструкцію господарського відання об'єктом концесії, розмежовано комбінації правового режиму стосовно розподілу продукції на основі угоди, визначено вимоги до локальних актів. Програмно-прогностичні функції та завдання запропонованого проекту сприятимуть впорядкуванню відносин у сфері господарювання і відповідатимуть пануючим в українському суспільстві цінностям, закріпленим у ГК України. З метою повного, комплексного, погодженого і системного правового забезпечення гірничих, лісових, водних і інших концесій природокористування структура спеціального закону має бути підпорядкована рамковому Закону „Про концесії”.
9. Принципово новаторським курсом зміни самої методології розв’язання проблем стабілізації правового регулювання господарських відносин, пов’язаних із використанням природних ресурсів, має бути взаємозалежність елементів функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку від адекватного набору правових засобів задоволення комерційних інтересів суб’єктів господарювання при досягненні соціально корисних цілей.
10. Континуальний метод правового регулювання відносин, пов’язаних з господарським використанням природних ресурсів, дозволяє встановлювати нові системні ознаки та зв'язки запропонованої функціонально-цільової підсистеми, враховуючи практику правозастосування, традиції, правову культуру народу. Утворенням нової спільності норм забезпечується реалізація прав суб’єктів господарювання в основних і супровідних відносинах. Оскільки розбудову
Гірничого закону здійснено безвідносно до континуального методу правотворчості з дублюванням основних положень в інших Законах, Гірничий закон доцільно скасувати. Прогалини правового регулювання реорганізації вугільної галузі здатні заповнити положення, передбачені законопроектом „Про ліквідацію вугільних підприємств та раціоналізацію вуглевидобутку”, у разі його прийняття.
11. Як спосіб одержання знання про екологізацію господарського законодавства умовно „розпредмечено” гірниче, водне, лісове, цивільне, господарське законодавство і приведено кожну із галузей до загального знаменника юридичних вимог забезпечення розвитку з позитивним екологічним результатом. Внаслідок цього досягнуто „опредмечування” екологізації господарської діяльності та отримано докази, що адаптація до правових стандартів ЄС доцільна в частині екологізації господарської діяльності. У правовому регулюванні господарського використання природних ресурсів превалює національний режим кожної з держав - членів ЄС. Але країни-лідери досягли стану гармонічності правових режимів господарського природокористування завдяки запровадженню вимог сталого розвитку. В роботі аргументовано, що їх запровадженню здатні сприяти господарсько-правові засоби.
12. Порівняльний аналіз законодавства Німеччини, Нідерландів (лідерів ЄС) та України про господарське використання природних ресурсів свідчить, що правопорядок вказаних країн в аспекті забезпечення вимог економічного росту базується на досягненнях юриспруденції кожної з них. Авторське бачення правового регулювання зобов'язальних відносин (1) суб'єктів, що проводять економічну політику стимулювання росту, та (2) суб'єктів, які здійснюють професійне господарське природокористування, містить сукупність засобів адаптації господарського законодавства до українських реалій забезпечення сталого розвитку.
13. Встановлено, що господарський правопорядок нашої країни недостатньо орієнтований на довгострокові програми розвитку за наявності в його складі такого мобільного елементу для цього, як господарське законодавство. Для усунення недоліків законодавства України про державне прогнозування та програми економічного і соціального розвитку внесено пропозиції щодо вдосконалення типових договорів про концесії природокористування; розроблено форму територіально-господарської угоди; конкретизовано прийоми паспортизації цільових програм.
14. Перші роки дії ГК України свідчать про наявність передумов для наповнення його змісту положеннями, спрямованими на стимулювання та контроль за системою інвестицій під проекти розвитку економіки природокористування. Тому для активного залучення інноваційних джерел економічного росту й інвестиційних коштів необхідно уточнювати, деталізувати та підсилювати норми господарського законодавства, зокрема, стосовно зобов’язань концесіонера з розвитку економіки приймаючої сторони; екологічних обов’язків суб’єктів господарювання; вимог із забезпечення соціальної спрямованості економіки природокористування, які в межах, визнаних паспортами програм сталого розвитку населених пунктів, існують як вимоги до належного здійснення господарської компетенції з наслідками господарсько-правової відповідальності.

ОПУБЛІКОВАНІ ПРАЦІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
Наукові праці, в яких відображено основні наукові результати дисертації:
1. Шаповалова О.В. Правове забезпечення підтримки і розвитку господарювання: Монографія. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. – 280 с.
2. Шаповалова О.В. Оновлення господарського законодавства у світлі вимог сталого розвитку: Монографія. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. – 240 с.
3. Шаповалова О.В. Гносеологический аспект проблемы определения экологического риска в хозяйственной деятельности // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2000. – Спец. вип. – С. 199-203.
4. Шаповалова О.В. Правовые аспекты проблемы воспроизводства национального хозяйства Украины (направления исследования) // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – Вип. 1. – С. 213-221.
5. Шаповалова О. Інвентаризація забруднень – наслідків господарської діяльності: міждержавний пієтет // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №2. – С. 46-49.
6. Шаповалова О. Витоки екологічно обумовлених тенденцій розвитку господарського законодавства України // Право України. – 2001. – № 11. – С. 39-43.
7. Шаповалова О. "Сталий розвиток": потреба вдосконалення правореалізаційної діяльності у сфері господарювання // Право України. – 2002. – № 7. – С.31-35.
8. Шаповалова О.В. Задачи хозяйственного законодательства в преодолении неустойчивости экономического развития // Экономика и право. – 2002.– № 3 (4). – С. 84-91.
9. Шаповалова О.В. Влияние законодательства на сочетание разноплановых интересов в хозяйственных отношениях // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2002. – Вип. 4. – С. 58-64.
10. Шаповалова О.В. Экономико-правовые аспекты развития законодательства об организации государственных программ // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. – Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2002. – № 4. – С. 36-43.
11. Шаповалова О.В. Про законодавче забезпечення вимог сталого розвитку // Вісник Запорізького юридичного інституту: Зб. наук. праць. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2002. – № 3 (20). – С. 77-84.
12. Шаповалова О.В. Теоретичні питання загальнодержавної проблеми екологізації господарських процесів // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса: Одеська нац. юр. акад., 2002. – Вип. 13-14. – С. 745-750.
13. Шаповалова О.В. Забезпечення розвитку територіальних господарських систем (організаційно-правові питання) // Право України. – 2003. – № 1. – С. 38-41.
14. Шаповалова О.В. Формирование правовой основы для сбалансированного экономического развития регионов Украины // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2003. – Вип. 2. – С. 5-12.
15. Шаповалова О.В. Хозяйственно-правовые средства в обеспечении динамики социально-экономического развития // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2003. – Вип. 1 – С. 38-49.
16. Шаповалова О. Сквозные функции хозяйственного законодательства в обеспечении трансформации экономики // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 9. – С. 54-58.
17. Шаповалова О. Господарсько-правові основи безпеки економічних трансформацій // Право України. – 2003. – № 9. – С. 53-57.
18. Шаповалова О.В. Организационно-правовое воздействие на хозяйственную самоорганизацию (аспект экологического сопровождения) // Вісник Луганської акад. внутр. справ МВС України. – 2003. – Вип. 4. – С. 20-29.
19. Шаповалова О. Шляхи подолання неузгодженостей у цивільному та господарському законодавстві України // Підприємництво, господарство і право. – 2003.– № 3. – С. 25-26.
20. Шаповалова О.В. Господарсько-правові способи організації деяких програм сприяння економічному росту // Вісник національного університету внутрішніх справ МВС України: Зб. наук. праць. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ МВС України, 2003. – Вип. 22. – С. 325-329.
21. Шаповалова О.В. Гармонізовані правові форми забезпечення використання природних ресурсів у сфері господарювання // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. – Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2003. – № 5. – С. 208-222.
22. Шаповалова О. Цільова функція правового режиму господарського використання природних ресурсів // Право України. – 2005. – № 10. – С. 46-51.
23. Шаповалова О. Хозяйственно-правовая локализация требований обеспечения устойчивого развития // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 11. – С. 41-46.
24. Шаповалова О. Публічно-приватні угоди партнерства про стратегію господарського природокористування // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 79-83.
25. Шаповалова О.В. Рівні гармонізації законодавства про господарське використання природних ресурсів // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб.науч.трудов. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, ООО”Юго-Восток, Лтд”, 2005. – С.326-332.
26. Шаповалова О.В. Локалізація цілі використання державного і комунального майна на підставі господарських партнерських угод // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. – Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2005. – № 6. – С. 106-116.
27. Шаповалова О.В. Передумови і проблеми виокремлення інституту господарського використання природних ресурсів // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. – Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2005. – № 7. – С.178-185.
28. Шаповалова О.В. Правовий інструмент концесії в відносинах господарського обороту природних ресурсів // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. – Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2006. – № 8. – С. 104-118.
29. Шаповалова О.В. Інститут господарського використання природних ресурсів (у системі правових цінностей господарського законодавства) // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ МВС України. – 2006. – Вип. 1. – С. 66-73.
30. Шаповалова О.В. Офіційна доктрина угод про розподіл продукції (у ракурсі критичного аналізу предмета Закону) // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ України. – 2006. – Вип. 4. – С. 158-167.
31. Шаповалова О.В. Змістовно-понятійний аспект адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку // Право України. – 2007. – № 5. – С. 100-104.
Праці, що додатково відбивають отримані наукові результати:
32. Шаповалова О.В. Право доступа к природным ресурсам в хозяйственных целях: конфликт интересов // Вісник Східноукраїнського державного університету. – 1998. – № 5 (15). – Ч. 2. – С. 122-125.
33. Шаповалова О.В. Правовое обеспечение хозяйственной деятельности и экологической безопасности // Зб. наук. праць Східноукраїнського державного університету. – Луганськ: Вид-во СУДУ, 1998. – Ч. 2. – С. 98-101.
34. Шаповалова О.В. Хозяйственное освоение природных ресурсов: конфликт интересов // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. праць. – Луганськ: Вид-во СУДУ, 1999. – № 1. – С. 30-36.
35. Шаповалова О.В. Екологічна адекватність господарської діяльності як напрямок систематизації господарського законодавства // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (жовтень 1999 р.). – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. – С. 390-391.
36. Шаповалова О.В. Правореализация экологических норм руководителем предприятия: проблемы правового статуса // Вісник Східноукраїнського державного університету. – 2000. – №4 (26). – Ч. 1. – С. 236-243.
37. Шаповалова О.В. Экологические интересы” хозяйствующих субъектов: проблемы правомерности // Проблемы становления рыночной экономики: информационное и финансовое обеспечение деятельности предпринимательских структур: Тезисы второй междунар. науч.-практ. конф. (4-6 мая 2000 г.). – Севастополь: Севастопольський гос. техн. ун-т, Севастопольская гос.администрация, 2000. – Ч. 2. – С. 86-88.
38. Шаповалова О.В. Економіко-адміністративні чинники екологічної мотивації у господарській діяльності // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування: Зб. наук. праць за матеріалами другої національної наук.-теорет. конф. (25-27 травня 2000 р.). – Суми: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Українська акад-я банк. справи, Мінюст України, 2000. – С.263-264.
39. Шаповалова О.В. Правовые проблемы интеграции национальной хозяйственной системы в международную // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету за матеріалами VI міжнар. наук.-практ. конф. “Університет і регіон” (28-30 листоп. 2000 р.). – Луганськ: Вид-во СНУ, 2000. – С. 178.
40. Шаповалова О.В. Міжгалузева правова інтеграція у вирішенні проблем функціонування підприємництва // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за матеріалами VII міжнар. наук.-практ. конф. “Університет і регіон” (5-6 грудн. 2001 р.). – Луганськ: Вид-во СНУ, 2001. – С. 199.
41. Шаповалова О.В. Отраслевая принадлежность правоотношений по обеспечению экологичности хозяйственной деятельности // Вісник Східноукраїнського національного університету. – 2001. – № 1 (35). – С. 259-264.
42. Шаповалова О.В. Новые тенденции в методологии хозяйственного законодательства // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за матеріалами VIII наук.-практ. конф. "Університет і регіон" (25-26 грудн. 2002 р.) – Луганськ: Вид-во СНУ, 2002. – Ч. 2. – С. 283-284.
43. Шаповалова О.В. Новые тенденции в методологии хозяйственного законодательства // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за матеріалами VIII наук.-практ. конф. "Університет і регіон" (25-26 грудн. 2002 р.). – Луганськ: Вид-во СНУ, 2002. – Ч. 2. – С. 283-284.
44. Шаповалова О.В. К проблеме социально-экономического эффекта от практики реализации хозяйственного законодательства // Теоретичні і прикладні проблеми психології та педагогіки: Зб. наук. праць. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002. – № 3 (3). – С.249-253.
45. Шаповалова О.В. К вопросу унификации отдельных правовых принципов осуществления бизнеса // Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации: Сб. материалов междунар. науч.-практ. конф., посвящённой 125-летию Белгородского гос. ун-та (25-26 апр. 2002 г.). – Белгород: Белгородский гос. ун-т, 2002. – Ч. II. – С. 115 -117.
46. Шаповалова О.В. Організаційно-господарські засади правового порядку користування природними ресурсами // Сучасні проблеми науки та освіти: Матеріали 3-ої міжнар. міждисцип. наук.-практ. конф. (1-9 травн. 2002 р.). – Ужгород, Харків: Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Ужгородський національний університет, 2002. – С.78.
47. Шаповалова О.В. Правовой режим вовлечения в хозяйственный оборот природных ресурсов // Рекомендации по внесению изменений в законодательство в связи с принятием Хозяйственного и Гражданского кодексов Украины: Материалы круглого стола (1 июля 2003 г.). – Донецк: ДонНУ, ИЭПИ НАН Украины, Кординационное бюро по хоз. и коммерч. праву АпрН України, 2003. – С. 23-24.
48. Шаповалова О.В. Правовое воздействие на хозяйственную организацию региона как условие сбалансированного развития // Город, регион, государство: проблемы распределения полномочий: Материалы III междунар. науч.-практ. конф. (24-26 апр. 2003 г.). – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, ООО “Юго-Восток, Лтд”, 2003. – С. 193-198.
49. Шаповалова О.В. Проблеми гармонізації законодавства про господарське використання природних ресурсів (положення програми спецкурсу) // Теоретичні і прикладні проблеми психології: Зб. наук. праць. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. – № 3 (8). – С. 112-115.
50. Мартынов А.В., Шаповалова О.В. Положения “устойчивого развития” и хозяйственное законодательство // Сотрудничество без границ: Сб. науч. трудов. – Ростов-на-Дону, Донецк: Донецкий филиал Института управления, бизнеса и права, 2004. – С. 238-240. (Особистий внесок – порівняльний аналіз положень законопроектів про Концепцію сталого розвитку України; визначення шляху опосередкування в господарському законодавстві положень “сталого розвитку”).
51. Шаповалова О.В. Проблеми господарського законодавства (правові норми, принципи та аксіоми) // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. – Ч.1. – С. 179-181.
52. Шаповалова О.В. Содержание правового режима хозяйственного использования природных ресурсов // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.– Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. – С. 157-158.
53. Шаповалова О.В. Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку // Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 28-30.
54. Шаповалова О.В. Від концепції “гібрид”- угоди до господарсько-правової конструкції концесії // Національний дух українського права: Матеріали міжрегіон. наук.-практ. конф. (10 листоп. 2004 р.). – Краснодон: Краснодонська філія МАУП, 2005. – С. 85-90.
55. Шаповалова О.В. Публічно-приватне партнерство в забезпеченні економічного розвитку (господарсько-правова природа) // Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за матеріалами ХІ міжнар. наук.-практ. конф. "Університет і регіон" (19-20 жовт. 2005 р.). – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. – С.175-176.
56. Шаповалова О.В., Сиротюк О.Д. Предпосылки и проблемы становления концессионной формы хозяйствования в Украине // Проблемы взаимодействия отраслей частного права: доктрина и методика преподавания: Материалы междунар. науч.-метод. конф. (3-4 март. 2006 г.). – Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 2006. – С. 589-593 (Особистий внесок - обґрунтування позитивних наслідків прийняття ГК України для утворення цільового комплексу норм про використання природних ресурсів у сфері господарювання).
57. Шаповалова О.В., Краєвська В.О. Законодавчі засади використання інвестиційних ресурсів в Україні // Правове життя: cучасний стан та перспективи розвитку: Зб. тез наук. доповідей Ш міжнародної конф. аспірантів, студентів та здобувачів (23-24 березн. 2007 р.). – Луцьк: Волинський державний університет ім. Лесі Українки, 2007.- С.171-172. (Особистий внесок - обґрунтування доцільності збереження в уніфікованій формі ГК України функціональних взаємозв’язків суміжних інститутів; недоцільності прийняття Інноваційного кодексу при можливості доопрацювання чинного ГК України).

АНОТАЦІЯ

Шаповалова О.В. Адаптація господарського законодавства до вимог сталого розвитку. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2007.
Дисертація присвячена розробці методологічного забезпечення та шляхів адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку. У роботі визначено критерії відбору вимог, до яких має відбуватися адаптація. Систематизовано основні характеристики гармонізації законоположень про господарське використання природних ресурсів у світлі вимог сталого розвитку за Концепцією, модифікованою для умов України в 1999 р. Виявлено потребу розширення предмета ГК України. Установлено неприйнятність поширення режиму використання майнових цінностей інвестора на режим господарського використання природних ресурсів. Обґрунтовано необхідність встановлення організаційно-майнових вимог до інвестора, концесіонера, орендаря для забезпечення відтворення національного господарства й ефективного використання майнових прав держави. Обґрунтовано концепцію функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку, запропоновану до впровадження у структуру господарського законодавства. Обгрунтовано пропозиції щодо зміни його положень з питань розширення правових форм реалізації інвестицій у господарську діяльність, конкретизації вимог забезпечення соціальної спрямованості економіки, координації прогнозних і програмних заходів економічного і соціального розвитку, розширення комплексу господарсько-правових засобів забезпечення сталого розвитку населених пунктів, вдосконалення порядку екологізації правових засад господарювання.
Ключові слова: господарське законодавство; сприяння сталому розвитку; господарсько-правові засоби; господарська діяльність; адаптація; правовий режим; використання природних ресурсів; гармонізація; екологізація; функціонально-цільова підсистема.

АННОТАЦИЯ

Шаповалова О.В. Адаптация хозяйственного законодательства к требованиям устойчивого развития. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.04 – хозяйственное право, хозяйственно-процессуальное право. – Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2007.
Диссертация посвящена методологическому обоснованию нового подхода к обеспечению модернизации хозяйственного законодательства в части создания его средствами правовых условий для реализации требований устойчивого развития.
Исследованы факторы реализации права на использование природных ресурсов при формировании имущественной основы хозяйствования. Установлено, что оно блокируется отсутствием системы правовой организации порядка доступа к ним и бесхозяйственностью, наносящими ущерб национальным экономическим интересам. В целом расширена область научного познания общего состояния адаптивных возможностей хозяйственного законодательства и путей их расширения на основе континуальной методологии. В частности, определено функциональное предназначение его задач в предупреждении неустойчивости экономического развития. Проведено разграничение смежных институтов разных отраслей и обобщены доктринальные подходы к установлению особенностей правового режима хозяйственного использования природных ресурсов. Проанализированы тенденции официального применения терминов "хозяйственное использование природных ресурсов", "хозяйственный оборот", "введение в хозяйственный оборот". Обоснованы предложения по выделению в правовом режиме хозяйственного использования природных ресурсов элемента “цель” в привязке к режиму позитивного обязывания.
Разработаны направления (целевые ориентиры) адаптации хозяйственного законодательства к требованиям устойчивого развития и пути его совершенствования в части уточнения организационно-хозяйственных обязательств по использованию природных ресурсов (договорных и внедоговорных), организации программ экономического развития, реализации хозяйственной компетенции органов государственной власти и местного самоуправления в правовых режимах сырьевой и рекреационно-территориальной концессии, внедрения опыта Германии, Нидерландов и Швейцарии в вопросах правового обеспечения экономического роста.
В ракурсе обеспечения гармонизации правового пространства и регулятивной среды обосновывается взаимозависимость стабильности в сфере экономики (как способности удовлетворения на необходимом уровне личных и общественных потребностей, отсутствия резких колебаний в хозяйственных процессах, возможности прогнозирования их развития) с состоянием правовой организации хозяйственного порядка на примере хозяйственного использования недр.
Обосновано, что взаимодействие таких факторов экономического развития, как правовая организация порядка использования ресурсов природы и природных условий, с одной стороны, и средств хозяйственной самоорганизации, с другой, диалектически взаимообусловлено. Правовые средства всегда были первоосновой не только функционирования хозяйственных систем, но и цивилизованного формирования имущественной основы самоорганизации субъектов хозяйствования. Поэтому, в зависимости от юридических предписаний по их применению, средства хозяйственной организации природоресурсного фактора по-разному будут влиять на ход экономического развития, ускоряя или тормозя данный процесс.
Установленная нетождественность правовой природы режимов хозяйственного доступа к природным ресурсам (в отличие от режима специального природопользования, который базируются на природоресурсном и экологическом законодательстве) и режима вовлечения в хозяйственный оборот природных ресурсов (он является частью режима хозяйственного оборота), по существу стали определяющими для установления уровней гармонизации законодательства об использовании природных ресурсов. Обосновано, что основными блоками, образованными для достижения целей гармонизации законодательства о хозяйственном использовании природных ресурсов, есть содержательный и организационный блоки правовых средств. Целью их гармонизации является приспособление целей, указанных для каждого из блоков, на нескольких уровнях данного процесса.
Усовершенствован метод разработки целевых комплексов норм, ориентированных на правовые догмы хозяйственного порядка. На основе имеющихся разработок в теории хозяйственного законодательства впервые обоснована концепция функционально-целевой подсистемы содействия устойчивому развитию в структуре хозяйственного законодательства.
Систематизированы функции хозяйственного законодательства в зависимости от характеристики их адаптивных свойств по отношению к задачам предупреждения неустойчивости экономического развития. Уточнено содержание правового механизма концессии в реализации права хозяйственного природопользования. Его элементы: государственный контроль, стимулирование, финансирование, инвестирование, кредитование, налогообложение, управление хозяйственной деятельностью по разработке шельфа, договор. Обоснованы предложения по совершенствованию правового регулирования каждого из договорных этапов.
Для достижения комплексности в решении вопросов адаптации упорядочены основные характеристики сходства, сравнения и необходимого усвоения нормами хозяйственного права требований устойчивого развития (Концепция Украины, 1999 г.). Утверждается, что в процессе адаптации хозяйственного законодательства обогащается предмет ХК Украины и обновляется содержание хозяйственно-правовых средств, что отвечает современным требованиям правореализации.
Ключевые слова: хозяйственное законодательство; содействие устойчивому развитию; хозяйственно-правовые средства; хозяйственная деятельность; адаптация; правовой режим; использование природных ресурсов; гармонизация; экологизация; функционально-целевая подсистема.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking