Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина

 

Бородін Іван Лук’янович

Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина

12.00.07 – теорія управління; адміністративне
право і процес; фінансове право; інформаційне право.

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Харків 2004 рік

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ.

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор
Голосніченко Іван Пантелійович, Київський
національний університет ім. Тараса Шевченка, професор кафедри конституційного та адміністра-тивного права.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Остапенко Олексій Іванович, Кримський юридичний інсти-тут Національного університету внутрішніх справ, ректор.

доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри те-орії держави та права;

доктор юридичних наук, професор Тищенко Ми-кола Маркович, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри адміністративного права.

Провідна установа Національна академія державної податкової
служби України, Державна податкова
адміністрація (м. Ірпінь).

Захист відбудеться “3” липня 2004 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалі-зованої вченої ради Д-64.700.01 у Національному університеті внутрішніх справ ( 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного універси-тету внутрішніх справ (61080. м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “ 2 ” червня 2004 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.В. Каткова
Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Відповідно до ст. 2 Конституції України людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Означене Конституційне положення визначає один із найважливіших напрямів діяльності держави в сучасних умовах.
Україна, будучи членом ООН, Ради Європи, інших міжнародних органі-зацій, чітко виконує зобов’язання по міжнародних договорах, в тому числі й тих, що мають безпосереднє відношення до прав та свобод людини і громадя-нина. В державі проводиться робота щодо вдосконалення чинного законодавст-ва, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами, тим самим створюється необхідна система права демократичного суспільства.
Крім того, передбачено створення механізму організаційного забезпечен-ня адміністративної реформи, який би охоплював головні складові адміністра-тивних перетворень. Наявність такого механізму має важливе значення саме тому, що через економічні, соціальні, правові реформи пройшли всі цивілізова-ні країни. Ефективність їх проведення забезпечувалося спеціально створеними державними структурами.
В Україні Указом Президента від 22 липня 1998 року “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” (зі змінами і до-повненнями) передбачено, що Державна комісія по проведенню в Україні ад-міністративної реформи продовжуватиме роботу щодо розроблення концептуа-льних положень проведення адміністративної реформи.
Правову основу адміністративної реформи становлять Конституція та за-кони України, які визначають статус центральних і місцевих органів виконавчої влади, систему адміністративно-територіального устрою та організацію місце-вого самоврядування. Для забезпечення реалізації положень Концепції адмініс-тративної реформи в Україні передбачено підготовку інших концепцій, про-грам, законів України.
На виконання положень Концепції адміністративної реформи, затвердже-ної Президентом України, прийнято ряд нормативних актів. Серед них особли-ве місце займають ті, що спрямовані на реформування системи та структури центральних органів виконавчої влади. Це Указ Президента України від 15 гру-дня 1999 р. “Про систему центральних органів виконавчої влади” та “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р.
Процеси, що відбуваються в Україні складні і неоднозначні, вони потре-бують реформування всіх галузей і інститутів у системі права для досягнення основної мети – захисту прав та свобод людини і громадянина.
Безсумнівне значення та актуальність указаних проблем обумовили їх до-слідження кращими представниками світової науки з різних країн. Свого часу Ш. Монтеск’є говорив: “Несправедливість, яка допущена щодо однієї особи, загрожує всім”.
Розробка питань адміністративно-правових способів захисту прав та сво-бод людини і громадянина є одним із перспективних напрямів комплексного дослідження правового статусу громадян в цілому. Їх визначення має, у відпо-відній мірі, і міждисциплінарне значення, оскільки норми адміністративного права обслуговують норми інших галузей права – екологічного, земельного, трудового, підприємницького, цивільного та інших, що також свідчить про ак-туальність теми дослідження.
Актуальність дослідження проблеми адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина обумовлюється й необхідністю підвищення рівня правової культури населення, а також зміною правової свідо-мості, юридичного мислення працівників правовстановлюючих і правозастосо-вуючих органів в Україні, формуванням у них позицій пріоритетності забезпе-чення прав та свобод людини і громадянина нормами адміністративного права.
Соціальні, політичні, правові зміни, що відбулися в Україні, диктують не-обхідність нових поглядів на проблематику адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина відповідно до тих стандартів, принципів і норм, що відпрацьовані світовим співтовариством. Сьогодні зрос-тає вплив міжнародних норм, принципів і стандартів міжнародного права на становлення, удосконалення і розвиток національної системи права, в тому чи-слі і адміністративного права.
З урахуванням цих обставин слід вирішувати питання правового забезпе-чення прав громадянина, які перебувають у полі зору вчених-правознавців. Ра-зом з тим, з часу проголошення незалежності України комплексні дослідження проблематики адміністративно-правового захисту прав та свобод людини і гро-мадянина на дисертаційному і монографічному рівнях не проводилися.
Вказане свідчить про актуальність і необхідність широких узагальнень, систематизації і аналізу зібраного адміністративною та іншими юридичними науками емпіричного і теоретичного матеріалу, оцінки напрямків і тенденцій, що мають місце, обґрунтування на цій підставі пропозицій щодо вирішення проблеми адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина. Зазначені обставини й обумовили вибір теми дисертаційного до-слідження.
Розгляд питань взаємовідносин громадян і державних органів, підпри-ємств, установ, організацій, їх посадових осіб в адміністративно-правовій сфері так або інакше був предметом уваги теоретиків права, вчених-адміністративістів, представників інших сфер правової науки.
Встановлені Конституцією України основоположні права та свободи спрямовані на створення і забезпечення умов для нормальної життєдіяльності особи. У Конституції також установлені гарантії їх реалізації. Але наявність даних прав і свобод у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили не є показником їх реальності. Здійснювана в Україні адміністративно-правова ре-форма спрямована на формування демократичної, соціальної, правової держа-ви, де гідність людини, її права, свободи і законні інтереси, справедливість є основними цінностями. Згідно з Концепцією реформи адміністративного права її головною метою є найновіше забезпечення конституційних засад організації державної влади, принципу верховенства права, гуманістичних вимог щодо ді-яльності держави.
Аспекти адміністративно-правового статусу громадян і безпосередньо адміністративно-юрисдикційні, одержали досить значне відображення в науко-вій літературі. Цим питанням присвячені дисертаційні дослідження, монографії, розділи підручників, навчальні посібники, статті, замітки в юридичних пері-одичних виданнях.
Слід відмітити вагомий вклад у розробку зазначених проблем української правової наукової школи, теоретичні дослідження таких вчених-правознавців як В.Б. Авер’янов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, А.С. Васильєв, І.П. Голосніченко, В.М. Горшеньов, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, А.Т. Комзюк, В.В. Копейчиков, Н.Р. Ніжник, В.Ф. Опришко, М.Ф. Орзіх, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, Р.С. Павловський, В.О. Прилуцький, Л.М. Рабінович, В.М. Самсонов, О.Д. Святоцький, В.О. Селіванов, В.В. Стефанюк, М.М. Тищенко, Ф.Д. Фіночко, О.М. Якуба. Їхні праці в значній мірі сприяли розвитку нормати-вно-правової бази в даному напрямку. Зусиллями цих науковців сформовано адміністративно-правовий режим громадянина України.
Наукові праці перерахованих вчених-правознавців без сумніву мають ва-жливу практичну і наукову цінність, висновки та рекомендації, що містяться в них служать вдосконаленню законодавства, правозастосовчої практики. Але на сьогодні на дисертаційному рівні відсутні роботи, присвячені комплексному аналізу адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина, вивченню їх загальних проблем як правового явища. Необхідно сказати, що окремі питання адміністративно-правових способів захисту прав та свобод громадян раніше вивчалися через призму законодавства Радянського Союзу і на даний час в більшості своїй запропоновані зауваження та висновки втратили актуальність. Тому дослідження адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні в контексті вимог сьо-годнішнього дня є необхідним і актуальним, як з точки зору теоретичної, так і практичної.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України та виконана у відповідності із планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України і Національного університету внут-рішніх справ України. Крім того, обраний напрям роботи відповідає Концеп-ції адміністративної реформи в Україні, затвердженій Указом Президента України від 22.07.1998 року, Програмі розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням, схваленій колегією МВС України 16 грудня 1999 року., Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001 – 2005 р.р., затвер-дженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 року.
Мета і завдання дослідження. Метою є комплексний аналіз актуальних наукових питань формування законодавчого забезпечення і реалізації адмініст-ративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина, ви-значення напрямків їх дослідження і оптимізації, обґрунтування рекомендацій по удосконаленню діючого адміністративного законодавства з урахуванням но-вих політичних , культурних, правових та економічних відносин.
Відповідно до мети дисертаційного дослідження в роботі вирішуються такі завдання:
- систематизації конституційних прав та свобод людини і громадянина, як базового критерію щодо визначення адміністративно-правових способів її захи-сту;
- виявлення особливостей адміністративно-правового статусу прав та свобод людини і громадянина через призму властивих йому принципів;
- визначення поняття та системи адміністративно-правових способів за-хисту прав та свобод людини і громадянина;
- аналізу змісту і функцій конституційного права громадян на оскаржен-ня, його ролі в системі суспільних відносин на території держави;
- дослідження процесу реалізації конституційного права громадян на оскарження у його взаємовідносинах з підприємствами, установами, організаці-ями і посадовими особами;
- визначення правової природи судового контролю та нагляду, через по-рівняння його особливостей, відмінностей і специфіки правового регулювання;
- аналізу інституту адміністративної юстиції, меж та мети її дії;
- розгляду правової основи адміністративного судочинства як самостій-ного інституту адміністративно-процесуального права, із вказівкою на основні його відмінності від цивільного, позовного проводження;
- аналізу принципів адміністративного судочинства, що відображають його специфіку, а також норм цивільного і адміністративного права, що мають бути покладені в основу адміністративно-процесуального кодексу України;
- дослідження прокурорсько-наглядової діяльності по забезпеченню прав та свобод громадян;
- виявлення особливостей правового регулювання представницької функ-ції прокурора в адміністративному судочинстві;
- аналізу конституційно-правових гарантій прав та свобод людини і гро-мадянина, особливостей їх впливу на адміністративно-правові способи захисту прав та свобод громадян;
- розгляду специфіки адміністративного контролю і нагляду як гарантій прав та свобод громадян.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виника-ють у процесі захисту прав та свобод людини і громадянина адміністративно-правовими способами.
Предметом дослідження є положення Конституції України, що мають пряме, безпосереднє відношення до питань адміністративно-правових способів захисту прав і свобод людини і громадянина, нормативно-правові акти, які ви-значають її адміністративно-правовий статус та способи захисту конституцій-них прав і свобод, правозастосовча практика судів, прокуратури, органів внут-рішніх справ України, їх посадових осіб в даній сфері.
Логіка дослідження проблем, визначених у дисертації передбачає перехід від аналізу конкретних обставин, що впливають на становлення і розвиток ад-міністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина до висновків загальнотеоретичного характеру.
Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів на-укового пізнання, обумовлених метою та особливостями досліджуваної про-блематики. Логіко-системний метод сприяв поглибленню понятійного апарату (розділ 1). За допомогою системно-структурного методу досліджено
адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадяни-на як систему (об’єкт, суб’єкт та зв’язки між ними), структурні елементи об’єкта та суб’єкта правових відносин (розділи 1- 5). Суб’єктивно-об’єктивний метод використовувався при розгляді адміністративно-правових способів за-хисту прав та свобод людини і громадянина як цілісної системи (розділи 1 - 5). Історико-правовий метод застосовано при розгляді еволюції нормативно-правової бази щодо повноважень правоохоронних органів і судів в процесі за-хисту прав та свобод людини і громадянина від початку становлення даних установ і до сьогодення, в тому числі в Україні (розділ 1,3). Завдяки порівняль-но-правовому методу встановлено рівень розвитку нормативно-правового регу-лювання адміністративно-правових способах захисту прав та свобод людини і громадянина. Запропоновано шляхи удосконалення адміністративного законо-давства у даному напрямку (розділ 1 - 5). Статистичний метод використовував-ся для ілюстрації об’єму виконуваної роботи, досягнень і недоліків в процесі захисту прав та свобод людини і громадянина адміністративно-правовими спо-собами (розділ 2- 5).
Відповідно до мети дисертаційного дослідження поряд з працями з теорії адміністративного права використовувалися наукові розробки з філософії, ло-гіки, соціології, галузевих правових наук. Це дисертаційне дослідження пов’язане із загально-правими проблемами. Значне місце у ньому займають питання які стоять перед правознавцями у зв’язку з реалізацією конституцій-них норм, приведення законодавства України у відповідність з принципами і стандартами міжнародного права.
Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти України і зарубіжних країн, узагальнення практики застосування адміністративного законодавства, публі-кації в періодичних виданнях, довідкові матеріали, статистика.
Наукова новизна одержаних результатів виражається в тому, що робо-та є першим в українській юридичній літературі комплексним теоретичним до-слідженням проблем адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина. Наукова новизна дисертації визначається постановкою нової проблеми, дослідженням ідей, тенденцій розвитку суспільних відносин в адміністративно-правовій сфері та напрямків удосконалення законодавства що-до захисту прав та свобод людини і громадянина адміністративно-правовими способами.
У дисертації обґрунтовується ряд питань, концептуальних з точки зору теорії адміністративного права і важливих для правозастосовчої практики:
- дослідження проведено на основі положень Конституції України з ура-хуванням сучасних соціальних, політичних, правових і економічних положень сьогоднішнього дня, процесів входження України у світове співтовариство;
- через критерії правової держави, виходячи із характеру нових суспіль-них відносин, обґрунтована система конституційних прав та свобод людини і громадянина, дана їх характеристика. Ця система в цілому охоплює всі сторони економічного, політичного, соціального і культурного життя громадян, відпові-дає стандартам, які визначені нормами міжнародного права, що дає можливість визнати їх загальнодемократичну спрямованість;
- як правове явище (сукупність елементів і ознак, закріплених в нормах адміністративного права) розглянуто адміністративно-правовий статус прав та свобод людини і громадянина, що дозволило проаналізувати принципи, власти-ві даному статусу;
- запропоновано визначення адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина та їх систему;
- здійснено новий підхід до розуміння соціального і правового змісту конституційного права громадян на оскарження, його правоохоронної, соціаль-но-контрольної і управлінської функцій;
- аналізується адміністративно-правова регламентація реалізації консти-туційного права на оскарження, як задоволення суб’єктивних інтересів через особисті дії та дії державних установ і їх посадових осіб;
- обґрунтовуються особливості адміністративно-процесуального вирі-шення скарг громадян;
- визначаються межі дії інституту адміністративної юстиції, її адміністра-тивно-правові ознаки, як способу судового контролю за діяльністю органів ви-конавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, захисту прав та свобод людини і громадянина;
- через критерії розмежування від адміністративного процесу дається ви-значення адміністративного судочинства, як окремого інституту адміністратив-но-процесуального права;
- пропонуються основні принципи адміністративного судочинства, влас-тиві йому і відмежовуючи його від інших видів юридичного процесу, здійснен-ня адміністративного судочинства пов’язується із стадіями, кожна із яких має свої особливості та завдання;
- визначаються особливості наглядової діяльності прокуратури по забез-печенню прав та свобод людини і громадянина через повноваження адміністра-тивно-правового характеру;
- пропонується загально наглядову діяльність прокуратури, як структурну ланку правової держави звести до одного, визначеного законом завдання – за-хисту прав та свобод людини і громадянина з дотриманням установлених зако-ном процедур і принципів;
- представницька функція прокуратури визнається як адміністративно-правовий спосіб захисту прав та свобод людини і громадянина в адміністратив-ному судочинстві, необхідним завданням якої є підтримання балансу прав та свобод громадян, суспільства і держави;
- в межах правової держави пропонується розглядати конституційно-правові гарантії прав та свобод людини і громадянина як сукупність властивих їм принципів;
- здійснено обґрунтування адміністративного контролю та нагляду як ад-міністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина.
За результатами дисертаційного дослідження особистим внеском здо-бувача є:
- підсумки комплексного аналізу конституційних прав та свобод людини і громадянина, їх систематизація, в основу яких покладено характер суспільних відносин, які знаходять своє відображення в Конституції України та конститу-ційних законах;
- юридична конструкція адміністративно-правового статусу прав та сво-бод людини і громадянина;
- теоретичні висновки про те, що адміністративно-правові способи захис-ту прав та свобод людини і громадянина регулюються нормами адміністратив-ного права, охоплюють різноманітні за змістом і об’ємом сукупності суспіль-них відносин, носять виконавчо-розпорядчий характер, обов’язковим учасни-ком яких є громадянин. До них належать:
а) конституційне право громадян на оскарження;
б) судовий контроль та нагляд по захисту прав та свобод громадян;
в) загальнонаглядова діяльність прокуратури, представництво прокуро- ром інтересів громадян в адміністративному судочинстві;
- розгляд конституційного права громадян на оскарження, як одного із найважливіших прав, що має адміністративно-правовий спосіб реалізації;
- аргументація положень про те, що реалізація громадянином конститу-ційного права на оскарження як адміністративно-правового способу захисту прав та свобод є реалізацією його суб’єктивних прав та законних інтересів, конкретизованих нормами адміністративного права;
- обґрунтування необхідності запровадження адміністративно-правової регламентації судочинства за справами, що виникають із адміністративно-правових відносин;
- визначення основних відмінностей адміністративного судочинства від цивільного, позовного провадження та провадження в справах про адміністра-тивні правопорушення, його принципів та стадій;
- обґрунтування наглядової та представницької функції прокурора в ад-міністративному судочинстві як адміністративно-правового способу захисту прав та свобод людини і громадянина;
- пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює процес су-дового провадження за справами, виникаючими із адміністративно-правових відносин та представницької функції прокуратури в даній сфері;
- обґрунтування конституційно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина як першооснови їх юридичних гарантій.
- результати комплексного аналізу адміністративного контролю та нагля-ду як адміністративно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів виражаєть-ся:
- у науково-дослідницькій сфері – матеріали дисертації можуть послужи-ти основою для подальшого наукового дослідження проблем захисту прав та свобод людини і громадянина;
- у правозастосовчій сфері – висновки і пропозиції, що містяться в дисер-тації, можуть бути використані при вдосконаленні чинного законодавства, рег-ламентуючого процес розгляду справ в судах, та справ, що виникають із адміні-стративно-правових відносин, а також регламентуючого правовий статус про-курора в процесі реалізації представницької функції в адміністративному судо-чинстві, для розробки проекту Адміністративно-процесуального кодексу Укра-їни;
- у правоохоронній сфері – запропоновані рекомендації спрямовані на розбудову системи адміністративних судів, удосконалення практики застосу-вання адміністративного законодавства щодо захисту прав та свобод громадян;
- у навчальному процесі – положення і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів “Адмі-ністративне право України”, “Адміністративний процес” у викладанні відпові-дних навчальних дисциплін, науково-дослідницькій роботі викладачів, курсан-тів та студентів;
- у правовиховній сфері – положення і рекомендації дисертації можуть послужити основою у роботі по підвищенню рівня правової культури громадян, професійного рівня працівників органів виконавчої і судової влад, правоохо-ронних органів.
Апробація результатів дослідження.
Результати досліджень автором використані при проведенні занять з навчаль-них курсів: “Адміністративне право України” в Херсонському юридичному ін-ституті Національного університету внутрішніх справ, та в Національній Ака-демії державної податкової служби України Державної податкової адміністра-ції.
Узагальнення, висновки і пропозиції дисертації щодо законодавчого за-безпечення адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і громадянина сформульовані в підготовленому дисертантом проекті Адмініст-ративно-процесуального кодексу України і подані до Комітету правової політи-ки Верховної Ради України, вони також використані в правоохоронній діяльно-сті органів внутрішніх справ УМВС України в Херсонській області.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в індивідуальній монографії “Адміністративно-правові спо-соби захисту прав та свобод людини і громадянина”, 24 статтях у фахових ви-даннях, виступах автора на науково-практичних конференціях.
Структура роботи. Відповідно до мети, предмета, логіки дослідження дисертація складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, ви-сновків, списку використаних джерел ( всього 461 найменування ). Повний об-сяг дисертації становить 405 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі наводяться положення, що розкривають актуальність теми ди-сертації, її необхідність і наукову новизну. Визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, теоретичне та практичне значення дисертації, подається інформація про апробацію і публікацію результатів дослідження.
Розділ 1 “Права та свободи людини і громадянина, її адміністратив-но-правовий статус та способи захисту” присвячений аналізу системи кон-ституційних прав та свобод людини і громадянина її адміністративно-правового статусу, визначенню понять адміністративно-правових способів за-хисту прав та свобод громадян.
Автор дисертаційного дослідження виходить із того, що формування юри-дичної конституції прав та свобод людини і громадянина, їх розвиток пов’язані, в першу чергу, з визначенням концепції правової держави та обумовлюється системою державних заходів економічного, політичного і правового характеру. Масштаби визнання захищеності прав і свобод громадян у державі обумовлю-ються шляхом її соціально-економічної організації, ступенями соціального розвитку, гуманізації та демократизації. Кожному типу історичного розвитку прав на території діяння держав властиве своє юридичне визначення людини як суб’єкта права. Законодавство також формулює уявлення про її права, сво-боди та обов’язки. Історія права - це історія розвитку уявлень про права людини від примітивних, недосконалих – до сучасних.
Дисертант стверджує, що вже сам аналіз змісту правових документів - Ве-ликої Хартії вольностей – 1215р., Петиції про права 1789-1791р., Загальної де-кларації прав людини - 1948р. показує шляхи та логіку формування юридичних конструкцій у сфері прав і свобод громадян, утвердження норм спочатку у со-ціально-обмеженому варіанті далі їх послідовний розвиток, збагачення змісту, поступове поширення на інші групи юридичних норм і до визнання досягнень розвинутих цивілізованих країн. Різницю ж між правами людини і правами громадянина вперше визначено у французькій “Декларації прав людини і гро-мадянина”.
У дисертації підкреслюється, що процес демократичних перетворень при-вів до визнання загальнолюдських цінностей, проголошення концепції правової держави, її принципів, проголошених у Декларації про державний суверенітет України. До них належать: першочерговість, непорушність свободи особистос-ті, її прав та інтересів, честі і гідності, її охорона та гарантованість, справедли-вий розподіл прав і обов’язків, а також взаємна відповідальність між особисті-стю і державою, наявність ефективних форм контролю та нагляду за здійснен-ням законів.
На думку дисертанта, основними заходами, що забезпечують реальність перерахованих принципів, є: повновладдя народу, широкий розвиток громадсь-кого самоуправління, підконтрольність, ефективність, підпорядкованість дій держави, її посадових осіб суспільству, виключення можливості надмірної концентрації влади в одній із гілок влад, реальна можливість для громадян та інших суб’єктів права захищати особисті права і законні інтереси в судовому порядку, відповідальність усіх посадових осіб за свої дії щодо кожного грома-дянина.
На основі аналізу висловлених точок зору дисертант прийшов до висновку, що перелік у Конституції прав та свобод громадян повинен відображати потре-би суспільства, стимулювати розвиток державно-правових відносин, правової культури громадян. Права і свободи громадян мають створювати правові і фак-тичні умови життя особистості. Основними їх функціями є: демократична (участь особистості в управлінні суспільством); захисна (заборона втручання в особисте життя); інтеграційна (створення умов для інтеграції суспільства, взає-морозуміння всіх його членів); соціальна (визначення через права громадян прав державних органів до них); акісіологічна (проголошення системи ціннос-тей, важливих для особи в суспільстві).
Аналіз у дисертації функцій прав та свобод людини і громадянина, а також її обов’язків приводить автора до закономірного висновку, що оптимальними вони є тоді, коли забезпечують рівновагу інтересів особистості в суспільстві, розв’язання можливих зіткнень таких інтересів. Якщо права та свободи людини і громадянина, а також можливості їх забезпечення активно взаємодіють зі ста-ном суспільного розвитку і не відрізняються від домінуючих в суспільстві уяв-лень в даній сфері, то вони об’єктивні умови щодо реалізації інтересів особис-тості. Тільки в такому разі громадянин, використовуючи надані йому права та свободи, може не відчувати їх меж, установлених задля суспільних інтересів, сприймати покладені обов’язки як такі, що не відділяють особу від суспільства. За даних умов обов’язки стають природним доповненням прав особистості.
Конституційний обов’язок – це різновид юридичного обов’язку, який ви-значає передбачену законом міру необхідної поведінки людини. Юридичний обов’язок – важливий елемент правового статусу людини і громадянина, він є суттєвою частиною юридичного змісту правовідносин. Права особи без обов’язків залишаються незахищеними. Конституційні обов’язки – це різновид юридичних обов’язків, які визначають обов’язкову для всіх членів суспільства поведінку на території держави.
Досліджуючи проблему, автор дисертації стверджує, що прийняття права як рівності, рівної міри свободи людей включає в себе і розуміння справедливо-сті, а це, в свою чергу, вказує на проблеми співвідношення понять “право” і “закон”. У контексті розуміння права і закону входить поняття справедливості. Так, право за визначенням справедливе, а справедливість – його невід’ємна внутрішня риса. Право – це носій справедливості в соціальному середовищі.
Права і свободи, встановлені державою, покликані забезпечити, перш за все, участь особистості у державному житті шляхом надання юридичних мож-ливостей. Аналіз розмежування цих прав і свобод, з урахуванням практики їх застосування, дозволяє зробити висновок про характер співвідношення суспіль-ства і держави, природи політичного режиму в даній державі. Права і свободи визначають зміст державної діяльності. І якщо в Конституції держави права і свободи громадян визначаються як найважливіші блага – це ознаки правої дер-жави. Принцип поділу влад є гарантом стабільного функціонування органів державної влади. Правова культура є вищим духовним показником правової держави.
Автор дисертації зазначає, що правова культура суспільства – це елемент його загальної культури, який представляє собою спосіб людського співісну-вання в правовій сфері: способи правового регулювання суспільних відносин, форми взаємодії суб'єктів суспільних відносин, їх відношення до правопорядку. Відсутність розвинутої правової культури суспільства не дає можливості ефек-тивно вирішувати соціально-економічні проблеми щодо забезпечення гідних умов життя людини, її прав і свобод. Правова культура, як явище соціальне, включає в себе комплекс елементів правового життя. До них належать: право-відносини; законність; правопорядок; правова поведінка; правосвідомість. Од-ним із найважливіших елементів культури людей виступає право, виникаюче на відповідному етапі розвитку соціальної системи. Процес виникнення права - об'єктивно необхідний етап в розвитку культури. Невід'ємним компонентом правової культури суспільства є права і свободи громадян, зафіксовані в нормах права. Це зразки, моделі поведінки у відповідності з якими особа, особистість оцінює свої вчинки. Якщо правова культура суспільства відображає спосіб дія-льності людей, то права і свободи людини виступають як нормативне відобра-женні способу взаємодії людей один з одним і з суспільством. Одним із основ-них елементів змісту правової культури особистості є суб'єктивно-психологічне відношення до юридичних прав та обов'язків, їх практичне здійснення в право-вій діяльності. Відношення громадян до прав та обов'язків є основним момен-том в оцінці всієї сукупності правового життя.
Повага до права – основний компонент правової культури особи. Змістов-ними елементами даної категорії можна назвати: рівень правової інформовано-сті особи, групи осіб, усього суспільства; оцінку системи права та правових приписів; ступінь поєднання особистих інтересів з загальнолюдськими; відно-шення громадян до діяльності юридичних установ, правопорядку на території міста, району, держави; престиж юридичних професій.
Автор дисертації приходить до висновку, що до суттєвих якостей прав та свобод людини і громадянина належить їх реальність. Це означає, що до цінно-стей, які визначені конституційними нормами, особистість повинна мати дійс-ний доступ, якщо тільки вона цього побажає. У свою чергу проблема реальності прав і свобод людини і громадянина пов'язана з проблематикою їх меж, тобто свобода одного не повинна означати несвободу іншого. Можна вважати спра-ведливим той принцип, що обмеження прав і свобод громадян можливі лише в абсолютно необхідних межах. Дуже важливим є також піклування про те, щоб ті, хто підлягають обмеженням, знали і розуміли їх причини.
Аналіз статей другого розділу Конституції України дає змогу в дисертації класифікувати права та свободи людини і громадянина, виходячи з характеру суспільних відносин, які вони відображають, на такі групи: а) громадянські права та свободи; б) політичні права та свободи; в) соціальні права та свободи; г) економічні права та свободи; д) культурні права та свободи. Вказаний пере-лік, на наш погляд, в цілому охоплює всі сторони, економічного, політичного, соціального і культурного життя і відповідає загальновизнаному їх переліку в нормах міжнародного права, що дає можливість визнати їх загальнодемократи-чну спрямованість, та відслідкувати динаміку розвитку.
Значне місце у дисертації приділяється адміністративно-правовому стату-су прав і свобод громадян, який є самостійною сукупністю елементів, закріпле-них в нормах адміністративного права. В дисертації обґрунтовується точка зо-ру, що такими елементами є адміністративна правоздатність, як визначена державою здатність мати права, передбачені адміністративно-правовими нор-мами, та адміністративна дієздатність як можливість громадян реалізовувати своїми діями конституційні права і обов’язки, конкретизовані у нормах адмініс-тративного права.
Дисертант стверджує, що адміністративно-правовий статус громадян ба-зується на основі властивих йому принципів, тобто основополагаючих ідей, ке-руючих начал, покладених в основу адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. На думку автора дисертації, до них належать: все-об’ємність і повнота прав і свобод громадян; пріоритетність прав і свобод гро-мадян; поєднання інтересів особи з державними і суспільними; гласність та ін-формованість; динамізм прав та свобод громадян; рівність громадян перед за-коном; право на захист і правову допомогу; неможливість скасування та зву-ження прав та свобод громадян. У дисертації наголошується, що адміністратив-но-правовий статус прав і свобод людини і громадянина поділяється на загаль-ний, спеціальний та індивідуальний, які знаходяться у відповідному зв’язку з конституційним статусом.
Забезпечення і захищеність прав та свобод людини та громадянина є ос-новою правової держави. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина за змістом та об’єктом охоплюють суспільні від-носини в різних сферах життєдіяльності держави. Їх особливістю є те, що вони виникають в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. На наш погляд до них належать:
1) конституційне право на оскарження;
2) судовий контроль та нагляд по захисту прав та свобод громадян;
3) загальний нагляд прокуратури, представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві.
В адміністративно-правових відносинах щодо реалізації конституційних прав громадян на оскарження в процесі судового контролю та нагляд по захис-ту прав і свобод громадян, представництва прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві, безпосередніми і обов’язковими учасниками даних правовідносин є громадяни.
Розділ 2. “Конституційне право громадян на оскарження” присвячений аналізу змісту і функціям конституційного права громадян на оскарження як суб’єктивного права, та правового механізму, його реалізації.
З точки зору автора дисертації, цінність конституційного права на оскар-ження, як права суб’єктивного, полягає саме в тому, що воно забезпечує кож-ному громадянину використання соціального блага і дозволяє йому задовольня-ти відповідні інтереси. Уявляється, що зміст конституційного права громадян на оскарження, як адміністративно-правового способу захисту прав та свобод людини і громадянина включає соціальний і правовий елементи. Його соціаль-ний зміст характеризується тим, що в ньому виражається міра можливої пове-дінки громадянина з метою задоволення своїх суб’єктивних інтересів, а відтак інтересів соціальних. Можливість даного поєднання інтересів гарантується де-мократичними процесами, що проходять в державі в різних напрямках (полі-тичними, культурними, правовими, економічними).
Правовий зміст конституційного права громадян на оскарження обумовлю-ється його об’єктивністю. Можна сказати, що Конституція вказує на загальний об'єм права на оскарження. Така загальність передбачає стабільність, тобто за-програмованість на тривалий час використання. Конституційна можливість оскарження конкретизована в діючому законодавстві, але вона не зменшує для громадян України права на оскарження, встановленого Конституцією. Саме за-вдяки такій конкретизації підтверджується її значимість і цінність для грома-дян.
Зміст права громадян на оскарження не є незмінним - навпаки, він постійно змінюється. Тому в процесі його характеристики необхідно звертати увагу на напрямки розвитку. І якщо говорити про право на оскарження як конституційне право, то слід вказати в першу чергу на те, що виміри поведінки громадян тут досить широкі. У процесі розвитку суспільних відносин на території України будуть виникати нові фактичні можливості реалізації громадянами права на оскарження дій і рішень органів, установ, їх посадових осіб. Особливі надії в цьому напрямку ми покладаємо на запровадження і розвиток інституту адмініс-тративної юстиції.
Дослідження даної проблеми дає змогу прийти до висновку, що конститу-ційне право громадян на оскарження включає в себе наступні функції: право-охоронну; соціального контролю, участі громадян в управлінні державними процесами. На думку автора дисертації, наявність та фактична реалізація даних функцій дає можливість зрозуміти роль і значення конституційного права гро-мадян на оскарження.
Правоохоронна функція означає, що, керуючись діючим законодавством, громадянин через скаргу повідомляє компетентні органи, їх посадових осіб про порушення законодавства, що встановлює права та свободи громадян, а також про умови та обставини даних порушень.
Функція соціального контролю розкриває те, як громадяни впливають на покращення і удосконалення роботи підприємств, установ та організацій, до яких вони звертаються. В процесі реалізації даної функції громадяни реалізу-ють ще одну, тісно пов’язану з попередньою. Вони, вільно висловлюючи свою думку, повідомляють про свої потреби та інтереси.
Якщо право громадян на оскарження виступає як засіб соціального конт-ролю незалежно від того, в якій скарзі громадянина воно буде реалізовано - в обґрунтованій чи необґрунтованій, то стосовно тільки обґрунтованих скарг мо-жна говорити про дане право як засіб усунення недоліків в роботі органів, їх посадових осіб.
Функція участі громадян в управлінні державними процесами проявляється через можливість і за допомогою скарги усувати недоліки в діяльності підпри-ємств, установ, організацій (посадових осіб). Якщо це право вважати політич-ним, то можна зазначити, що в його змісті є суспільний інтерес, який поєдну-ється з особистим інтересом громадянина щодо участі в управлінні справами держави і суспільства. Демократична правова держава має бути зацікавленою в участі громадян в такому управлінні, бо це є стимулом у розвитку демократич-них суспільних відносин, по-перше, а по-друге, ще й способом захисту прав і свобод людини та громадянина.
Конституційне право громадян на оскарження, забезпечуючи особистий ін-терес окремої особи по захисту порушеного права чи законного інтересу, реалі-зує безпосередню участь громадян в управлінській сфері. Кожна реалізована скарга громадянина це не тільки захист порушеного права і законного інтересу, але одночасно і виправлення недоліків, попередження порушень законності, ре-альний факт врахування точки зору окремої особи, його участі в управлінській діяльності, підприємств, установ, організацій.
З нашої точки зору, реалізація громадянами конституційного права на оскарження є реалізацією його суб’єктивного права, задоволення законних ін-тересів, яке здійснюється через особисті дії та дії державних установ, їх посадо-вих осіб. Право на оскарження реалізується громадянами лише тоді, коли вони вважають, що порушено або порушується його суб’єктивне право чи законний інтерес.
Реалізація суб’єктивного права – це задоволення громадянином інтересів, визначених правом. Здійснюється воно через позитивні дії громадянина, а та-кож органів, установ, організацій, їх посадових осіб. Необхідність у захисті ін-тересів виникає лише тоді, коли така реалізація неможлива, тобто коли суб’єкт, що має забезпечити реалізацію, не виконує своїх функцій. Звідси поняття “за-хист” не потрібно урівнювати з поняттям “реалізація” суб’єктивного права. За-хист у цьому процесі займає самостійне місце, він є окремою стадією, яка має свою мету і завдання, встановлені нормативними актами. Інтерес громадянина на оскарження є для нього найближчим, найважливішим. Саме він змушує осо-бу реалізовувати право на оскарження.
У процесі реалізації права на оскарження інтерес громадянина на захист свого права може бути задоволеним лише в тому випадку, коли скарга грома-дянина обґрунтована, інакше кажучи, якщо в ній вказано на дійсні, реальні, а не придумані факти порушення прав і законних інтересів. Якщо ж скарга громадя-нина не обґрунтована, то інтерес до її захисту об'єктивно не може бути задово-леним. У такій ситуації не може бути задоволеним і інтерес громадянина щодо участі в управлінській сфері.
Автор дисертації наголошує, що недостатньо вказати тільки на інтерес в процесі реалізації. Важливо ще дати відповідь на питання про те, як реалізуєть-ся дане право. Виходячи з характеру та змісту права громадян на оскарження, опосередкованих законодавством, дане право реалізується як безпосередньо че-рез загальні конституційні правовідносини, так і визначені кримінально-процесуальними, цивільно-процесуальними і адміністративно-процесуальними нормами. Можливість безпосередньої реалізації права громадян на оскарження як конституційного права, обумовлено тим, що Конституція України є певною мірою самостійним правовим регулятором суспільних відносин.
Широка можливість оскарження, що є змістом конституційного права на оскарження, передбачає не одного суб'єкта, а широке коло підприємств, уста-нов, організацій, посадових осіб, до яких громадянин може звернутися зі скар-гою з метою реалізації цього права. Отже, кількість конкретних правовідносин, учасником яких є громадянин, - велика. Тому як суб'єкту в процесі реалізації конституційного права на оскарження йому протистоїть не один орган, а дер-жава – як система органів. Тобто дане право реалізується в загальних правовід-носинах.
З нашої точки зору конкретизація в нормах адміністративного права, кон-ституційного права громадян на оскарження – це визначення його статусу через правовідносини з юридичними і фізичними особами, починаючи із подачі скар-ги і до задоволення претензій, висловлених громадянином у ній.
Розділ 3. “Судовий контроль та нагляд по захисту прав та свобод гро-мадян” присвячений аналізу правової структури судового контролю та нагля-ду, інституту адміністративної юстиції, як організаційної форми їх прояву, про-цедура адміністративного судочинства.
Автор дисертації пропонує формою судового контролю та нагляду як адмі-ністративно-правового способу захисту прав та свобод людини і громадянина розглядати адміністративну юстицію. Об’єктивною умовою її існування на те-риторії держави є “вертикальність” матеріально-правових адміністративних відносин, в основу яких покладено метод влади-підпорядкування.
Адміністративно-правові відносини виникають в особливій сфері суспіль-ного життя у зв’язку із здійсненням управлінськими органами і посадовими особами виконавчо-розпорядчої діяльності. Вважаємо, що основними ознаками адміністративно-правових відносин, які відрізняють їх від інших суспільних відносин, є: по-перше владнорозпорядче повноваження адміністративного ор-гану посадової особи; по-друге імперативний метод, який передбачає нерівність учасників суспільних відносин.
Отже, зважаючи на дані обставини, змістом і формою діяльності суду за справами, що виникають із адміністративно-правових відносин, має бути адмі-ністративна юстиція, а її правова регламентація, визначена адміністративно-правовими нормами. З нашої точки зору, межами дії адміністративної юстиції є публічно-правовий спір у сфері державного управління щодо законності будь-якої дії (бездіяльності), правового акту управлінської діяльності. Метою її дії є припинення незаконних дій (бездіяльності), правового акту.
Значне місце в дисертації приділяється розгляду процесу становлення ад-міністративної юстиції. Зокрема наголошується, що в науці адміністративного права прийнято виділяти принципи її організації – німецький, англо-саксонський, французький. На основі висловлених точок зору дисертант при-йшов до висновку, що виділення і відмежування моделей організації адмініст-ративної юстиції є досить умовним і є спробою упорядкування різних її форм. Загальним для різних моделей є те, що публічно-правовий спір про захист і по-новлення порушених прав та свобод громадян здійснюється на основі принци-пу рівності сторін перед судом, гласності і публічності судового провадження, змагальності сторін і неупередженості суду, органу, незалежного від державних структур, спеціально призначеного для розгляду спору.
Існування різних моделей організації адміністративної юстиції обумовлено історико-правовими причинами, адже кожна країна має свою систему контролю за законністю управлінської діяльності, що відповідає його правовим критеріям та специфіці державного устрою. Крім того, паралельно з судами загальної юрисдикції або адміністративними судами публічно-правові суперечки можуть розглядати квазісудові органи. Їх ще можна розглядати як справжні органи пра-восуддя, тому що вони можуть вирішувати не тільки питання права, але й роз-глядати питання факту, тобто справи про порушення простого, не визначеного правом інтересу. Вони створюються спеціальним актом міністра або парламен-ту при органах управління для розгляду окремих видів суперечок всередині конкретних відомств. Процедура розгляду суперечок часто співпадає із загаль-ними принципами судочинства і як правило встановлюється актом органу управління, а не законом. Процесуальна форма вирішення публічно-правових суперечок залежить від національних особливостей державного механізму і правової системи держави.
В дисертації наголошується, що основними відмінностями адміністратив-ного судочинства від цивільного, позовного провадження є такі: у справах за заявами на дії (бездіяльність) адміністративних органів (посадових осіб) вирішуються питання адміністративного права, виникаючі із адміністративно-правових відносин; наслідки вирішення питань адміністративно-правового ха-рактеру впливають на права та обов'язки суб'єктів управлінських відносин; суд не вирішує суперечку про право, а здійснює перевірку законності і обгрунтова-ності дій (бездіяльності), актів органів управління щодо дотримання наданих Конституцією громадянам прав та свобод.
Автор дисертації звертає увагу на те, що позов і позовне провадження – ци-вільні інститути, їх історичні корені виходять із римського права. В порядку позовного провадження розглядаються суперечки цивільно-правового характе-ру. Рівність сторін у приватних правовідносинах, відсутність відносин владного характеру, можливість примусового здійснення цивільних прав тільки за рі-шенням суду, свобода діяти тільки на свій розсуд, за своїм інтересом складають основу принципу диспозитивності, який діє як в цивільному праві, так і в циві-льному процесі. Характер приватного права визначає направленість цивільно-процесуальних засобів його захисту: на першому місці завжди стоїть захист су-б'єктивного цивільного права конкретної особи.
Публічно-правові відносини є виразом публічного суспільного інтересу. Владні повноваження органу державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб свідчать про нерівність сторін у правовідносинах і про можли-вість примусового здійснення публічних прав в досудовому порядку. Обов'язок суб'єкта управління використовувати свої владні повноваження тільки для до-сягнення завдань, поставлених законом і тільки в рамках закону відображає принцип імперативності - основний принцип галузей публічного права.
На основі висловлених в адміністративно-правовій науці думок у дисерта-ції обґрунтовується точка зору про те, що адміністративне судочинство – само-стійний інститут публічного права, незалежний від адміністративного процесу. Основними критеріями їх розмежування є: а) характер провадження. Через адміністративне судочинство забезпечується захист прав, свобод і законних ін-тересів громадян; б) суб'єктний склад. Суб'єктами адміністративного процесу можуть виступати тільки юридичні особи (їх представники). В адміністратив-ному судочинстві обов'язковими учасниками є суд і громадянин.
Принципами адміністративного судочинства, які відмежовують його від інших видів юридичного процесу, є: а) судове керівництво процесом. В процесі розгляду справи суд зобов’язаний з одного боку виявити всі обставини справи, з іншого - ініціатива і розсуд сторін, в порівнянні з цивільно-процесуальним правом, має бути обмежена виходячи із специфіки матеріально-правових адмі-ністративних відносин. Обмеження повинно виражатись: у неможливості укла-сти мирову угоду; змінити предмет і підстави звернення; збільшити або змен-шити розмір своїх вимог; подати зустрічну заяву юридичної особи; б) повнота і всебічність судового захисту. Суд не обмежений представленими матеріалами і зобов'язаний вживати всі необхідні заходи щодо встановлення об’єктивної іс-тини; в) оперативність та економічність процесу. Адміністративне судочинство здійснюється за короткі строки, прийняте рішення має виконуватися вчасно; г) відповідальність суб'єкта публічної влади. У разі порушення прав та свобод громадян органом влади (посадовою особою) адміністративний суд в межах за-кону приймає заходи щодо притягнення порушників до відповідальності ком-петентними органами.
На думку дисертанта, необхідність визначення даних принципів обумовле-но, в першу чергу, матеріально-правовою природою публічно-правових спорів, юридичними наслідками їх вирішення, а також метою цього виду судочинства. Матеріально-правова природа спорів відображає зв'язок адміністративного су-дочинства з відповідною галуззю матеріального права. Юридичним наслідком розгляду публічно-правової суперечки є визнання подальшої долі правового ак-ту чи дії (бездіяльності) суб'єкта публічної влади. Мета адміністративного су-дочинства – контроль за законністю та дотриманням прав і свобод громадян у сфері публічного управління.
На думку автора, адміністративне судочинство здійснюється в межах 3-х стадій: а) підготовка справи до суду. Особливість даної стадії полягає в тому, що вона включає необхідний об'єм адміністративно-процесуальних заходів, який є умовою подальшого розгляду справи, винесення і виконання судового рішення; б) розгляд справи в судовому засіданні. В межах цієї стадії визнача-ється правове положення учасників адміністративного судочинства, компетен-ція суду в процесі збору та аналізу зібраних доказів і прийняття рішення по справі; в) винесення і виконання судового рішення. Одне із основних питань яке вирішується на даній стадії в адміністративному судочинстві полягає в ви-значенні меж втручання суду в діяльність адміністративних органів (посадових осіб) у процесі поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів грома-дян.
Розділ 4 “Функції прокуратури по захисту прав та свобод громадян” присвячений аналізу наглядової діяльності прокуратури і представницької фун-кції прокурора в адміністративному судочинстві як способів захисту прав та свобод людини і громадянина.
Автор дисертації стверджує, що особливістю наглядової діяльності проку-рора по захисту конституційних прав та свобод громадян є те, що здійснюється вона через повноваження адміністративно-правового характеру. Реалізуються дані повноваження завдяки зверненню громадянина зі скаргою про порушення його прав та законних інтересів. Зважаючи на нові вимоги держави до прокура-тури, визначені Конституцією України, її загальнонаглядова діяльність має зво-дитись до одного, конкретно визначеного законом завдання - захисту прав та свобод громадян у разі їх порушення з боку органів управління, посадових осіб.
З нашої точки зору характерною рисою багатосторонніх прокурорсько-наглядових правовідносин є те, що окремі двосторонні зв'язки цих відносин ви-никають без безпосередньої участі представників прокурорського нагляду. Прокурор, з метою захисту прав і свобод громадянина вимагає від органа (по-садової особи), як суб'єкта надвідомчого контролю, провести перевірку на під-приємстві, установі, організації, представити необхідну йому інформацію, до-кументи, дати пояснення, виконати інші дії. Таким чином, правовідносини кон-трольного характеру входять, по суті, в багатосторонні прокурорсько-наглядові правовідносини як їх адміністративно-правова частина.
Виходячи з особливостей наглядової діяльності, як адміністративно-правового способу захисту прав та свобод людини і громадянина, слід виділити основні її принципи: а) об'єктивної істини. Він полягає у найбільш повному зборі та об'єктивному дослідженні обставин справи щодо порушення прав та свобод громадян; б) рівності перед законом усіх учасників прокурорсько-наглядової діяльності. Даний принцип передбачає справедливість і об'єктив-ність в оцінці показань усіх учасників прокурорсько-наглядового процесу; в) ефективності використаних у наглядовому процесі засобів. Він виражається в доцільності і якісності використання засобів прокурорської діяльності; г) гара-нтованості усунення порушень закону, їх причин та умов. Застосування цього принципу передбачає використання всіх засобів нагляду, методичних і практи-чних прийомів. д) відповідальності посадових осіб прокуратури за дотриман-ням законів, здійснення наглядових заходів у межах компетенції. Це значить, що прокурор відповідає за кінцевий результат роботи, також він відповідає за законом у разі зловживання службовим положенням; є) презумпції правомірно-сті поведінки піднаглядних прокурору посадових осіб. Зміст цього принципу виражається в об'єктивній оцінці зібраних матеріалів відносно посадових осіб; ж) національної мови прокурорсько-наглядового процесу. Він означає тільки одне - діяльність прокуратури має здійснюватись українською мовою.
Важливим моментом тут є те, що запровадження принципів наглядової ді-яльності прокуратури, а також її реформування в нових умов - це невід’ємна частина функціонування правової держави. Тому вирішення даних проблем може бути здійснено в загальному контексті судової та адміністративної ре-форм, кінцевих цілей і завдань, передбачених новими Кримінально-процесуальним, Цивільно-процесуальним, Адміністративно-процесуальним ко-дексами.
І ще один чинник, який на думку дисертанта необхідно враховувати. У де-мократичній, правовій державі громадянин повинен мати право вибору захисту своїх прав і законних інтересів. Якщо він порахує можливим звернутися в про-куратуру за захистом - це його право. На наш погляд, сьогодні не можуть бути коректними, посилання на те, що в демократичній державі основним суб'єктом правоохоронної діяльності є тільки суд.
Прокурорсько-наглядовий процес по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина здійснюється поетапно, в межах окремих стадій. Поділ даного ви-ду діяльності (функції) прокуратури на стадії сприяє вирішенню завдань щодо забезпечення прав і свобод громадян. До них, на думку дисертанта, належать: а) виявлення порушення, його ознак і прийняття рішення про початок наглядового процесу. Дана стадія носить організаційний характер. Основні зусилля проку-рора тут спрямовані на отримання фактів щодо порушення прав та свобод гро-мадян; б) перевірка матеріалів, які засвідчують порушення прав та свобод гро-мадян, вияснення обставин, причин та умов порушення. На даній стадії проку-рор, на основі зібраних матеріалів, вирішує питання щодо відповідності управ-лінських рішень, дій (бездіяльності) органів (посадових осіб) нормативним ак-там, які встановлюють права та свободи громадян; в) прийняття заходів по усу-ненню порушень, поновлення порушеного права чи свободи громадянина. В межах цієї стадії проводиться комплекс заходів адміністративно-правового ха-рактеру по поновленню прав, свобод громадян (притягнення винних до відпові-дальності, повідомлення про прийняте прокурором рішення заінтересованих осіб і т.п.). У разі порушення законодавства прокурор використовує визначені законом форми реагування: протест, припис, подання, постанову.
Таким чином, процесуально-наглядова діяльність як адміністративно-правовий спосіб захисту прав та свобод громадян – це сукупність правових і організаційних заходів, які забезпечують повноцінну діяльність прокуратури щодо здійснення покладених на неї обов’язків у вказаному напрямку.
Автор дисертації прийшов до висновку, що представництво прокурором ін-тересів громадян в адміністративному судочинстві є функцію прокуратури по захисту їх прав та свобод, яка виражається в сукупності прав і обов'язків проку-рора, встановлених адміністративно-процесуальними нормами. Підставою для виконання представницьких завдань по забезпеченню прав та свобод громадян є факт їх порушення збоку органів управління (посадових осіб). На наш погляд, представницьку функцію прокурора, як адміністративно-правовий спосіб за-безпечення прав та свобод громадян, слід вважати самостійною формою держа-вної діяльності.
Необхідною умовою прокурорського представництва інтересів громадян в адміністративному судочинстві є підтримання балансу прав, свобод та законних інтересів громадян , суспільства і держави. Як носій правових можливостей (повноважень) і як суб’єкт процесуальних відносин, прокурор має бути відне-сений до учасників адміністративного процесу.
Прокурор не може представляти в суді інтереси однієї особи проти іншої.
Ми вважаємо, що основне завдання представницької функції прокурора інтересів громадян в адміністративному судочинстві є доказування протиправ-ності дій (бездіяльності), рішень органів управління (посадових осіб} по відно-шенню до громадян. Він зобов’язаний сприяти суду у всебічному, повному та об’єктивному розгляді справи і виконанні прийнятого рішення. Крім того, та-кий обов’язок буде сприяти реалізації принципу незалежності судової влади.
Участь прокурора в адміністративному судочинстві має бути, на наш по-гляд, обов'язковою при вирішенні спорів: про порушення виборчих прав грома-дян; про компетенцію між органами державної влади, органами місцевого са-моврядування, їх посадовими особами, якщо це стосується прав і свобод грома-дян; про визнання незаконними індивідуальних правових актів органів і поса-дових осіб державної влади і місцевого самоврядування; про визнання незакон-ними правових актів, дій (бездіяльності), суб'єктів управління.
Діяльність прокурора в процесі розгляду судами адміністративно-правових суперечок має важливе значення в силу правової й соціальної приро-ди прокурорсько-наглядової функції, через яку реалізується воля держави, на-правлена на забезпечення законності в країні. Беручи участь у розгляді судом адміністративно-правових суперечок, прокурор одночасно виконує декілька функцій: він є представником держави, виразником публічного інтересу, право-захисником громадян.
Розділ 5 “Юридичні гарантії прав та свобод громадян” присвячений аналізу конституційно-правових гарантій прав та свобод громадян та адмініст-ративного контролю і нагляду як адміністративно-правових гарантій прав та свобод громадян.
У дисертації обґрунтовуються положення про те, що як загальне поняття, гарантії прав та свобод являють собою основні засоби, заходи за допомогою яких громадяни забезпечують конституційні права та свободи. Погоджуючись з вченими-правознавцями, дисертант стверджує, що до гарантій-умов відносять-ся економічні, політичні, ідеологічні гарантії. До гарантій-засобів – юридичні гарантії.
До економічних гарантій належать система господарювання, вся сукуп-ність багатств і фінансових ресурсів держави. До політичних гарантій - полі-тична організація суспільства, система організацій органів державної влади і громадських організацій. Ідеологічними гарантіями є загальний культурний рі-вень населення і рівень його правової культури в особливості. До юридичних гарантій відносяться такі, які забезпечують реалізацію і охорону прав і свобод громадян правовими засобами (адміністративними, кримінальними, цивільни-ми).
Економічні, політичні, ідеологічні, юридичні гарантії взаємопов'язані між собою і складають єдину систему, не зважаючи на вказані між ними відміннос-ті. Так, політичні гарантії випливають із економічних. Ідеологічні гарантії ви-ходять із політичних. Юридичні гарантії лише тоді можуть бути ефективними, коли вони відображають економічні, політичні, ідеологічні процеси в суспільс-тві. Отже, ефект юридичних гарантій прав та свобод громадян у кінцевому ра-хунку обумовлюється всією системою гарантування прав та свобод людини і громадянина.
На наш погляд, юридичні гарантії прав та свобод громадян повинні дати відповідь на питання про те, як вони забезпечуються. В основі юридичних га-рантій прав та свобод громадян лежать конституційно-правові гарантії, які в межах правової держави становлять свій прояв в конституційних принципах: верховенства права; реальності прав та свобод громадян; соціального захисту і соціальної справедливості. Принцип верховенства права, як невід'ємна основа правової держави, означає пріоритетність основного закону та норм міжнарод-ного права в системі права держави. Зміст принципу реальності прав та свобод громадян виражається в системі законодавчих та організаційних заходів, спря-мованих на їх забезпечення. Принцип соціального захисту та соціальної спра-ведливості свідчить, що держава є соціальною, правовою, метою якої можна назвати створення умов економічного, політичного і правового характеру щодо гарантування прав та свобод громадян.
Автором дисертації обґрунтовується думка про важливість і пріоритетність загальновизнаних норм і принципів міжнародного права в конституційному процесі щодо гарантування прав і свобод громадян. Завдяки цьому індивід усе частіше виступає не тільки як пасивний спостерігач міжнародно-правових норм. У відповідності з ними громадянину надаються реальні права та свободи. У зв’язку з указаними тенденціями в дисертації обґрунтовується необхідність реформування правової системи України у відповідності до міжнародних стан-дартів.
Дисертант прийшов до висновку, що адміністративно-правові гарантії прав та свобод громадян - це комплекс адміністративно-правових засобів, що забез-печують повноту, стійкість та стабільність прав та свобод громадян у сфері державного управління. Основною їх ознакою є визначеність Конституцією України.
Зміст адміністративно-правових гарантій полягає в практичному здійсненні державними органами, в особливості органами виконавчої влади, у відповідно-сті з законами та підзаконними актами, юридичних обов'язків по реалізації прав і свобод громадян, створенню умов для їх реалізації і в разі порушення прав та свобод громадян – застосування санкцій.
Органи виконавчої влади, реалізуючи виконавчо-розпорядчі функції, ке-рують діяльністю підприємств, установ, організацій. У процесі такого керівни-цтва реалізуються конституційні права та свободи громадян України. Важливе значення має і те, що в безпосередньому підпорядкуванні органів виконавчої влади знаходяться системи установ, які забезпечують практичну реалізацію прав і свобод громадян: установи освіти, охорони здоров'я, соціально-культурного забезпечення, житлово-комунального господарства і т. ін.
Компетенція будь-якого органу виконавчої влади так або інакше пов'язана із охороною прав і свобод громадян, в тому числі і тих, які мають адміністрати-вно-правовий характер, наприклад, право займати відповідну посаду, пересува-тись по службі, змінювати прізвище і т. ін. Відповідно, в нормативних актах, що регламентують організаційно-правове положення органів виконавчої влади України основним моментом повинно бути право по реалізації вказаних прав і свобод. Отже, виходячи із вищесказаного, органи виконавчої влади об’єктивно займають одну з основних позицій у встановленій законодавством системі га-рантування прав та свобод громадян України.
Слід зазначити, що принципи, властиві адміністративно-правовому регу-люванню суспільних відносин, знаходять свій прояв не тільки в межах вико-навчої влади. Вони можуть бути знайдені в багатьох сферах правотворчої та правозастосовчої діяльності, де регулятором суспільних відносин виступають, наприклад, норми фінансового, трудового чи цивільного права. Тобто тут мож-на говорити про універсальність адміністративно-правового регулювання, впливаючого на межі дій адміністративно-правових гарантій прав і свобод гро-мадян. Саме за допомогою таких гарантій забезпечується реальність прав і сво-бод громадян не тільки в сфері дій норм адміністративного правова, а й інших галузей права. І це об'єктивно, оскільки практична реалізація прав і свобод гро-мадян здійснюється органами виконавчої влади (посадовими особами). Таким чином через адміністративне право конкретизуються, деталізуються права і свободи громадян.
Для реалізації того чи іншого права громадянина, як правило, необхідне втручання органу (посадової особи) виконавчої влади, наділеною державно-владними повноваженнями щодо задоволення вимог громадян. Отже гаранту-вання прав і свобод громадян здійснюється в процесі адміністративної право-творчості та правозастосовчої діяльності органу (посадової особи) виконавчої влади. Тобто права і свободи громадян або безпосередньо реалізуються в сфері діяльності апарату державного управління, або набуваються через функціону-вання державної управлінської діяльності (право на освіту, на житло і т.д.).
Можна говорити про те, що законодавство держави покладає на органи ви-конавчої влади досить масштабні юридичні обов'язки, пов'язані з реалізацією прав і свобод громадян. Основний зміст таких обов'язків складають адміністра-тивно-правові процедури в межах яких відбувається реалізація прав і свобод громадян (процедура прийому на роботу і т.д.). Саме вони є одним із суттєвих проявів адміністративно-правових гарантій. Важливо також виділити спеціа-льні адміністративно-правові процесуальні позиції. Найбільш характерними, на наш погляд, є: провадження по дисциплінарних проступках, провадження за справами про адміністративні правопорушення.
Складовими частинами адміністративно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина слід назвати контроль і нагляд.
Контроль, як гарантія прав та свобод громадян, знаходить свій прояв у йо-го соціальному призначенні і поєднує в собі елементи правоохоронної, правоза-стосовчої та управлінської діяльності: правоохоронна діяльність спрямована на припинення протиправних дій посадових осіб і притягнення їх до юридичної відповідальності вона передбачає вплив на порушників законодавства; правоза-стосовча діяльність передбачає кваліфікований нагляд за тим, щоб реальна, фа-ктична діяльність державних органів, їх посадових осіб відповідала тому, що встановлено законом, максимально забезпечувала права та свободи громадян; управлінська сутність контрольної діяльності відображається в правових актах контрольних органів, службових документах.
Нагляд, як гарантія прав та свобод людини і громадянина, є управлінською категорією, яка знаходить своє відображення у співвідношенні з контролем, має призначення і здійснюється відповідними методами та у відповідних фор-мах. Методом наглядової діяльності є її адміністративно-правове регулювання, формами наглядової діяльності є: встановлення норм права; виконання органі-заційних дій і матеріально-технічних дій.
Ми вважаємо, що адміністративно-правову гарантію захисту прав та сво-бод громадян можна розглядати відповідальність за порушення даних прав та свобод. Ця юридична категорія заслуговує уваги. Вона є наслідком наглядових адміністративно-правових гарантій. У першу чергу необхідно підкреслити, що відповідальність - категорія персонального характеру. Відносно забезпечення прав та свобод громадян, слід виділити дисциплінарну і адміністративну відпо-відальність посадових осіб.
Заходи дисциплінарного впливу, за своїм характером, можна застосовувати до посадових осіб апарату управління. Накладення дисциплінарних стягнень в принципі є прерогативою керівника або ж вищестоящого органу (посадової особи), що фіксується у відповідних нормативних актах, наприклад, дисциплі-нарних статутах. Таким же правом володіють спеціально створені наглядові комітети, комісії, інстанції; (наприклад, інспекції державного пожежного на-гляду). Прокурор може винести постанову про порушення дисциплінарного провадження відносно посадової особи.
У відповідності з кодексом України про адміністративні правопорушення одним із завдань даного Закону є охорона соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян (ст.1). Тобто передбачаються порушення такого характеру з боку посадових осіб органів управління. Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'яза-ні з недотриманням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших пра-вил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків (ст.14). На даній основі можна зробити висновок про те, що адміністративна відповіда-льність, хоч і в меншому об'ємі у порівнянні з дисциплінарною відповідальніс-тю, може служити як адміністративно-правова гарантія прав та свобод грома-дян.
Висновки
У висновках викладені підсумки дослідження, сформульовані основні по-ложення, обґрунтування і визначення, що складають підсумки дисертації.
Формування юридичної конструкції прав та свобод людини і громадяни-на. їх розвиток пов’язані з визначенням концепції правової держави і обумов-люється системою державних заходів економічного, політичного, правового, організаційного характеру.
Перелік прав та свобод громадян повинен відображати потреби суспільс-тва, стимулювати розвиток державно-правових відносин, правової культури громадян.
Система конституційних прав та свобод людини і громадянина включає в себе громадські, політичні, соціальні, економічні, культурні права та свободи. Система, на наш погляд, охоплює всі напрямки життєдіяльності держави в сфе-рі економіки, політики. культури, вона дає можливість відслідковувати дина-мізм їх розвитку.
Конструкційні права та свободи громадян реалізуються через їх конкрети-зацію в нормах галузей права. Така конкретизація складає правовий статус гро-мадян на території держави.
Адміністративно-правовий статус людини і громадянина представляє со-бою систему, елементами якої є адміністративна правоздатність і адміністрати-вна дієздатність. Базуючись на принципах всеоб’ємності, повноти прав та сво-бод громадян, їх гарантованості, поєднання інтересів особи з державними і сус-пільними, верховенства права, гласності, динамізму прав та свобод громадян, адміністративно-правовий статус особи відображається в її загальному, соціа-льному та індивідуальному статусі. Саме такі властивості відображають специ-фіку адміністративно-правових способів захисту прав та свобод людини і гро-мадянина.
Спосіб захисту прав та свобод громадян – це сукупність ознак правового характеру, що охоплюють сутність порушеного права та особливостей процесу його відновлення, а також виду юридичної відповідальності, яка застосовується до правопорушника.
Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і грома-дянина охоплюють різноманітні за змістом і об’єктом суспільні відносини, в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності, обов’язковими учасниками яких є громадяни. Вони представляють собою врегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність уповноважених органів (посадових осіб) в сфері державного управління, спрямовану на адекватне, вірне розуміння і застосу-вання діючого законодавства, що визначає права та свободи громадян.
До способі захисту прав та свобод людини і громадянина належать:
а) конституційне право громадян на оскарження;
б) судовий контроль та нагляд по захисту прав та свобод громадян;
в) загальний нагляд прокуратури, представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві.
В адміністративно-правових відносинах, щодо реалізації конституційних прав громадян на оскарження, в процесі судового контролю та нагляду по захи-сту прав та свобод громадян, представництва прокурором інтересів громадян в суді, безпосередніми, обов’язковими учасниками даних правовідносин є грома-дяни.
Зміст конституційного права громадян на оскарження, як адміністратив-но-правового способу захисту прав та свобод людини і громадянина включає соціальний і правовий елементи.
Соціальний зміст конституційного права громадян на оскарження харак-теризуються тим що в ньому виражається міра можливої поведінки громадяни-на з метою задоволення своїх суб’єктивних інтересів, а відтак і інтересів соціа-льних. Можливість даного поєднання інтересів гарантується демократичними процесами, що проходять в державі за різними напрямками (економічними, по-літичними, правовими, культурними).
Правовий зміст конституційного права громадян на оскарження обумов-люється його об`ємністью. Конституція України визначає загальний об`єм (ма-сштаб) права на оскарження і це е гарантією його стабільності та запрограмо-ваності на тривалий період використання. Предметне застосування цього права регламентується конституційними законами та галузевим законодавством.
Конституційне право громадян на оскарження включає в себе наступні функції:
• правоохоронну;
• соціального контролю
• участі громадян в управлінні державними процесами.
Наявність та фактична реалізація даних функцій дає можливість зрозумі-ти роль і значення конституційного права на оскарження в системі суспільних відносин.
Правоохоронна функція означає, що керуючись діючим законодавством, громадянин через скаргу повідомляє компетентні органи, їх посадових осіб про порушення законодавства, що встановлює права та свободи громадян, а також про умови та обставини даних порушень.
Функція соціального контролю розкриває те, як громадяни впливають на покращення і удосконалення роботи підприємств, установ та організацій до яких вони звертаються. В процесі реалізації даної функції громадяни реалізу-ють ще одну, тісно пов`язану з попередньою. Вони, вільно висловлюючи свою думку, повідомляють про свої потреби та інтереси.
Функція участі громадян в управлінні державними процесами проявля-ється через можливість за допомогою скарги усувати недоліки в діяльності під-приємств, установ та організацій (посадових осіб).
Реалізація громадянами конституційного права на оскарження е реаліза-цією його суб`єктивного права, задоволенням законних інтересів яка здійсню-ється через особисті дії та дії державних установ, їх посадових осіб.
Адміністративно-правова регламентація реалізації конституційного права громадян на оскарження це обумовлена Конституцією, конкретизована норма-ми адміністративного права сукупність правових відносин (юридичних прав і обов`язків учасниками яких є громадяни, юридичні особи або їх представники.
Конкретизація в нормах адміністративного права конституційного права громадян на оскарження – це визначення його статусу через правовідносини з юридичними і фізичними особами починаючи із подачі скарги і до задоволення претензій, висловлених громадянином у ній.
„Вертикальність” матеріально-правових адміністративних відносин, в ос-нову яких покладено метод влади-підпорядкування, вимагає особливого, від-мінного від ці вільно-правового, процесуального забезпечення розгляду звер-нень громадян в суді у разі порушення їх прав та законних інтересів з боку ор-ганів управління або їх посадових осіб.
Зміст та форма діяльності суду за справами, що виникають із адміністра-тивно-правових відносин має бути врегульована адміністративно-процесуальними нормами, що в науці має назву адміністративної юстиції.
Межами дії адміністративної юстиції, обов`язковою її ознакою є публіч-но-правовий спір в сфері державного управління, щодо законності будь якої дії (бездіяльності), правового акта управлінської діяльності.
Обов`язковою стороною спору виступає громадянин.
Мета дії адміністративної юстиції – припинення незаконного акта управ-ління.
Адміністративна юстиція – це спосіб судового контролю та нагляду за за-конністю в діяльності підприємств, установ, організацій їх посадових осіб, за-хисту прав та свобод людини і громадянина
Основними відмінностями адміністративного судочинства від цивільно-го, позовного провадження є такі:
у справах за заявами на дії (бездіяльність) адміністративних органів (по-садових осіб) вирішуються питання адміністративного права, виникаючи із ад-міністративно-правових відносин;
наслідки вирішення питань адміністративно-правового характеру впли-вають на права та обов`язки суб`єктів управлінських відносин;
суд не вирішує суперечку про право, а здійснює перевірку законності і обґрунтованості дій (бездіяльності), актів органів управління, щодо дотримання наданих Конституцією громадянам прав та свобод.
Адміністративне судочинство – самостійний інститут публічного права, незалежний від адміністративного процесу. Основними критеріями їх розмежу-вання є:
характер провадження, через адміністративне судочинство забезпечуєть-ся захист прав, свобод і законних інтересів громадян;
суб`єктний склад. Суб`єктами адміністративного процесу виступають або тільки юридичні особи (їх представники), або юридичні особи (їх представни-ки) і громадяни. В адміністративному судочинстві обов`язковими учасниками є суд і громадянин.
Принципами адміністративного судочинства які відграничують його від інших видів юридичного процесу є:
судове керівництво процесом. В процесі розгляду справи суд зо-бов’язаний з одного боку виявити всі обставини справи, з іншого ініціатива і розсуд сторін, в порівнянні з цивільно-процесуальним правом, має бути обме-жена виходячи із специфіки матеріально-правових адміністративних відносин. Обмеження повинно виражатись: в неможливості укласти мирову угоду; зміни-ти предмет і підстави звернення збільшити або зменшити розмір своїх вимог; подати зустрічну заяву юридичної особи;
повнота і всебічність судового захисту. Суд не обмежений представлени-ми матеріалами і зобов`язаний вживати всі необхідні заходи щодо встановлення об’єктивної істини;
оперативність та економічність процесу. Адміністративне судочинство здійснюється в короткі строки, прийняте рішення має виконуватися вчасно;
відповідальність суб`єкта публічної влади. У разі порушення прав та сво-бод громадян органом влади (посадовою особою) адміністративний суд, в ме-жах закону, приймає заходи щодо притягнення порушників до відповідальності компетентними органами.
Адміністративне судочинство здійснюється в межах трьох стадій:
підготовка справи до суду. Особливість даної стадії полягає в тому, що вона включає необхідний об`єм адміністративно-процесуальних заходив, який є умовою подальшого розгляду справи, винесення і виконання судового рішення;
розгляд справи в судовому засіданні. В межах цієї стадії визначається правове положення учасників адміністративного судочинства, компетенція су-ду в процесі збору та аналізу зібраних доказів і прийняття рішення по справі;
винесення і виконання судового рішення. Одне із основних питань яке вирішується на даній стадії в адміністративному судочинстві полягає в визна-ченні меж втручання суду в діяльність адміністративних органів (посадових осіб) в процесі поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів грома-дян.
Особливістю наглядової діяльності прокурора по захисту конституційних прав та свобод громадян є те що здійснюється вона через повноваження адміні-стративно-правового характеру. Реалізуються дані повноваження завдяки звер-ненню громадянина зі скаргою пор порушення його прав та законних інтересів.
Зважаючи на нові вимоги держави до прокуратури, визначені Конститу-цією України, ії загальнонаглядова діяльність, яка має тимчасовий характер, має зводитись до одного, конкретно визначеного законом завдання – захисту прав та свобод громадян у разі їх порушення з боку органів управління, посадо-вих осіб.
Основними принципами наглядової діяльності прокуратури мають бути:
а) об`єктивної істини. Він полягає у найбільш повному зборі та об`єктивному дослідженні обставин справи щодо порушення прав та свобод громадян;
б) рівності перед законом всіх учасників прокурорсько-наглядової діяль-ності. Даний принцип передбачає справедливість і об`єктивність в оцінці пока-зань всіх учасників прокурорсько-наглядового процесу;
в) ефективності використаних в наглядовому процесі засобів. Він виража-ється в доцільності, якісності використання засобів прокурорської діяльності;
г) відповідальності посадових осіб прокуратури за дотриманням законів, здійснення наглядових заходів в межах компетенції. Це значить, що прокурор відповідає за кінцевий результат роботи, також він відповідає за законом у разі зловживання службовим положенням.;
д) презумпції правомірності поведінки піднаглядних прокурору посадо-вих осіб. Зміст цього принципу виражається в об`єктивній оцінці зібраних ма-теріалів відносно посадових осіб;
є) національної мови прокурорсько-наглядового процесу. Він означає тільки одне – діяльність прокуратури має здійснюватись українською мовою.
Прокурорсько-наглядовий процес, як спосіб забезпечення прав та свобод громадян здійснюється за такими організаційно-правовими стадіями:
а) виявлення порушення його ознак і прийняття рішення про початок на-глядового процесу. Дана стадія носить організаційний характер. Основні зусил-ля прокурора тут спрямовані на отримання фактів щодо порушення прав та свобод громадян;
б) перевірка матеріалів які засвідчують порушення прав та свобод грома-дян, вияснення обставин, причин та умов порушення. На даній стадії прокурор, на основі зібраних матеріалів, вирішує питання щодо відповідності управлінсь-ких рішень, дій (бездіяльності) органів (посадових осіб) нормативним актам, які встановлюють право та свободи громадян;
в) прийняття заходів по усуненню порушень, поновлення порушеного права чи свободи громадянина. В межах цієї стадії проводиться комплекс захо-дів адміністративно-правового характеру по поновленню прав, свобод громадян (притягнення винних до відповідальності, повідомлення про прийняте проку-рором рішення заінтересованих осіб і т.п.).
Представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному су-дочинстві є функцію прокуратури, яка виражається в сукупності прав і обов`язків прокурора, встановлених адміністративно-процесуальними нормами. Підставою для виконання представницьких задач по забезпеченню прав та сво-бод громадян є факт їх порушення збоку органів управління посадових осіб.
Представницьку функцію прокурора, як адміністративно-правовий спосіб забезпечення прав та свобод громадян слід вважати самостійною формою дер-жавної діяльності.
Необхідною умовою прокурорського представництва інтересів громадян в адміністративному судочинстві є підтримання балансу прав, свобод та закон-них інтересів громадян , суспільства і держави.
Прокурор не може представляти в суді інтереси однієї особи проти іншої.
Основне завдання представницької функції прокурора інтересів громадян в адміністративному судочинстві є доказування протиправності дій (бездіяль-ності), рішень органів управління (посадових осіб) по відношенню до громадян.
В основі юридичних гарантій прав та свобод громадян лежать конститу-ційно-правові гарантії, які, в межах правової держави, знаходить свій прояв в наступних принципах:
• верховенства права;
• реальності прав та свобод громадян;
• соціального захисту і соціальної справедливості.
Принцип верховенства права, як невід’ємна основа правової держави означає пріоритетність основного закону та норм міжнародного права в системі права держави. Ці пріоритети складають основу гарантії прав і свобод грома-дян.
Зміст принципу реальності прав та свобод громадян виражається в систе-мі законодавчих та організаційних заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Принцип соціального захисту та соціальної справедливості свідчать, що держава є соціальною, правовою, метою якої можна назвати створення умов економічного, політичного і правового характеру щодо гарантування прав та свобод громадян.
Адміністративно-правові гарантії прав та свобод громадян це комплекс адміністративно-правових засобів, що забезпечують повноту, стійкість та стабі-льність прав та свобод громадян в сфері державного управління. Основною їх ознакою є те, що вони визначені Конституцією України.
Зміст адміністративно-правових гарантій полягає в практичному здійс-ненні державними органами, в особливості органами виконавчої влади, у відпо-відності з законами та підзаконними актами, юридичних обов’язків по реаліза-ції прав і свобод громадян, створенню умов для їх реалізації і у разі порушення прав та свобод громадян – застосування санкцій.
Складовими частинами адміністративно-правових гарантій прав та сво-бод людини і громадянина слід назвати контроль і нагляд.
Контроль, як гарантія прав та свобод громадян, і знаходить свій прояв в його соціальному призначенні і поєднує в собі елементи правоохоронної право-застосовчої та управлінської діяльності:
а) правоохоронна діяльність спрямована на припинення протиправних дій посадових осіб і притягнення їх до юридичної відповідальності вона передбачає вплив на порушників законодавства;
б) правозастосовча діяльність передбачає кваліфікований нагляд за тим, щоб реальна, фактична діяльність державних органів, їх посадових осіб відпо-відала тому, що встановлено законом, максимально забезпечувала права та сво-боди громадян;
в) управлінська сутність контрольної діяльності проявляється в правових актах контрольних органів, службових документах;
Нагляд, як гарантія прав та свобод людини і громадянина, є управлінсь-кою категорією, яка знаходить своє відображення у співвідношенні з контро-лем, має призначення і здійснюється відповідними методами та у відповідних формах.
а) методом наглядової діяльності є її адміністративно-правове регулю-вання;
б) формами наглядової діяльності є: встановлення норм права; виконання організаційних дій і матеріально-технічних дій.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина. Монографія. – Херсон. : Вид-во “Олді - плюс”, 2003. - 218 с.
2. Бородін І.Л. Деякі питання щодо деуніверсалізації міліції. “Державно-правова реформа в Україні” //Матеріали науково-практичної конференції – К, 1977 – С. 199 – 202.
3. Бородін І.Л. Деякі питання щодо законодавчого регулювання постанов про накладення адміністративних стягнень //Вісник Одеського інституту внут-рішніх справ – Одеса, 1998. № 4. - С. 29 – 31.
4. Бородін І.Л. Деякі питання щодо правового провадження за адміністра-тивними справами. “Суд в Україні, боротьба з професійною і організованою злочинністю і захист прав людини”. // Матеріали п’ятої міжнародної конфере-нції - К., 1999 – № 12. - С. 84 – 86.
5. Бородін І.Л. Про сутність адміністративної юстиції //Право України, - К, 2000. - № 2. – С. 15 – 17.
6. Бородін І.Л. Прокуратура в системі адміністративно-правових способів захисту прав громадян. “Проблеми взаєморозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” // Матеріали міжнародної науко-во-практичної конференції. – Донецьк, 2000. – С. 80 – 84.
7. Бородін І.Л. Про співвідношення понять “скарга” та “позов” //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2000. - №4. – С. 80 – 84.
8. Бородін І.Л. Функціональні обов’язки прокуратури в сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина (загальний нагляд, представництво інте-ресів громадян) // Прав України. – К., 2000. - №7. – С. 46 – 48.
9. Бородін І.Л. Адміністративний процес і адміністративна юстиція //Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків, 2000. - № 11. – С. 139 – 142.
10. Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав і законних інтересів громадян // Проблеми законності. – Харків, 2000. - № 44. – С. 113 –116.
11. Бородін І.Л. Ще раз про поняття адміністративного процесу // Правовий часопис Донецького університету. – Донецьк, 2000. - № 2 (5). – С. 58 – 60, 65.
12. Бородин И.Л. Административная юстиция как признак правового госу-дарства //Право и политика. Международный научный журнал. – М., 2000. - № 12. – С. 63 – 67.
13. Бородін І.Л. Право в соціальній структурі суспільства. “Розвиток перс-пективи соціально-правової роботи в Україні: проблеми та кадрове забезпе-чення” //Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Херсон, 2000. – С. 41 – 43.
14. Бородин И.Л. Представительская функция прокуратуры //Законность. – М., 2001.- № 3. – С. 49 – 52.
15. Бородін І.Л. Організаційно-правові основи судового контролю за орга-нами виконавчої влади //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України .- К., 2001. - № 1. – С. 69 – 74.
16. Бородін І.Л. Публічно – правові та приватно - правові основи захисту прав і свобод людини та громадянина //Науковий вісник Національної акаде-мії внутрішніх справ України. – К., 2001. - № 2.- С. 165 – 171.
17. Бородін І.Л. Органи внутрішніх справ як суб’єкти адміністративної юрисдикції //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ Украї-ни, - К., 2001. - № 3. – С. 171 – 176.
18. Бородін І.Л. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії, реа-лізації // Право України. – К., 2001. - № 12. – С. 32 – 34.
19. Бородін І.Л. Предмет і процедури доказування в судочинстві за справа-ми, виникаючими із адміністративно-правових відносин // Науковий вісник На-ціональної академії внутрішніх справ України. – К., 2001- № 5. – С. 230 - 235.
20. Бородін І.Л. Прокурор як учасник адміністративного судочинства. “Економіко-правові проблеми становлення в Україні громадського суспільства” //Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Херсон, 2002. – С. 126 – 131.
21. Бородін І.Л. Заходи щодо забезпечення прав та свобод громадян на стадії попередження масових заворушень // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2002. - № 1. – С. 157 – 162.
22. Бородін І.Л. Судовий контроль, його співвідношення з адміністратив-ним контролем та прокурорським наглядом // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2002. - № 4. – С.171-176.
23. Бородін І.Л. Судова влада в теорії поділу влад //Право України. – К., 2002. – № 10. – С. 11 – 14.
24. Бородін І.Л. Принципи процесу вирішення публічно-правових спорів, його суб’єкти // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Ха-рків, 2002. - № 19. – С. 140 – 144.
25. Бородін І.Л. Право, свобода, справедливість – співвідношення понять // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України..- К.,- 2002- № 3 –С.155–159.
26. Бородін І.Л. Адміністративний контроль як різновид юридичного про-цесу//Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2002.-№2.–С.102–107.
27. Бородін І.Л. Адміністративний нагляд, його методи і форми // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2002. - № 3. - С. 80 – 85.
28. Бородін І.Л. Правове регулювання судового рішення в адміністрати-вному судочинстві// Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Харків, 2002. – №20. – С. 94 – 97.
29. Бородін І.Л. Про організаційно-контрольну і наглядову діяльність прокуратури України // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Харків, 2003. – № 21. – С. 48 – 54.
30. Бородін І.Л. Про права та свободи громадян як соціально-правові кате-горії // Збірник наукових праць “Держава і право” інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. – К., 2003. - № 19. – С. 35– 39.

Анотації

Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спе-ціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес, фінан-сове право; інформаційне право. Національний університет внутрішніх справ. Харків, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню проблем теорії та організаційно-правових основ адміністративно-правових способів захисту прав та свобод лю-дини і громадянина. Розроблено категоріальний апарат з питань, обумовлених темою дисертації. Досліджена правова природа та зміст конституційних прав та свобод людини і громадянина. Розглянуто адміністративно-правовий статус прав та свобод людини і громадянина. Проаналізовано законодавство, що по-кладене в основу правової регламентації реалізації конституційного права гро-мадян на оскарження, судового контролю та нагляду, в особливості організації діяльності адміністративної юстиції, а також наглядової діяльності прокуратури і представницької функції прокурора в адміністративному судочинстві. Здійс-нено аналіз конституційно-правових і адміністративно-правових гарантій прав та свобод громадян.
За результатами досліджень внесені пропозиції по удосконаленню законо-давчого регулювання і організації діяльності судів, прокуратури, правоохорон-них органів по захисту прав та свобод людини і громадянина.
Ключові слова: людина, особа, особистість, громадянин, система прав та свобод, адміністративно-правові способи захисту, адміністративно-правовий статус, скарга, судовий контроль, судовий нагляд, адміністративна юстиція, ад-міністративне судочинство, конституційні гарантії, адміністративні гарантії, адміністративний контроль, адміністративний нагляд.

Бородин И.Л. Административно-правовые способы защиты прав и свобод человека и гражданина. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления, административное право и про-цесс; финансовое право; информационное право. Национальный университет внутренних дел. Харьков. 2003.

Диссертация посвящена исследованию вопросов теории, а также организа-ционно-правовых основ административно-правовых способов защиты прав и свобод человека и гражданина. В ней разработан категориальный аппарат, имеющий отношение к проблематике, обозначенной темой диссертационного исследования. В частности, дается понимание таких категорий как человек, ли-чность, гражданин. Диссертантом предлагается определение административно-правового статуса конституционных прав и свобод человека и гражданина. Им также предложены определения административно-правовых способов защиты прав и свобод человека и гражданина, конституционного права гражданина на обжалование, общенадзорной деятельности прокуратуры, представительской функции прокурора в административном судопроизводстве, административной юстиции как формы судебного контроля и надзора, административно-правовых гарантий прав и свобод граждан.
В диссертации исследована правовая природа и содержание конституцион-ных прав и свобод человека и гражданина. На его основе предложена их сис-тема. В основу анализа данного вопроса положен исторический опыт, а также цели, которые преследовал законодатель, определяющий в Конституциях и конституционных законах такую систему прав и свобод. С точки зрения диссе-ртанта, эта система охватывает все стороны экономической, политической и культурной жизни государства, и отвечает их общему перечню в нормах меж-дународного права.
В диссертационном исследовании рассмотрен административно-правовой статус человека и гражданина. При этом внимание акцентировано на таких его элементах, как административная правоспособность и административная деес-пособность. Автором диссертации предложена система принципов, на которых основывается административно-правовой статус прав и свобод человека и гра-жданина. На основе действующего законодательства и научной мысли диссер-тантом обоснованы административно-правовые способы защиты прав человека и гражданина, охватывающие различные по содержанию и объему обществен-ные отношения в процессе исполнительно-расспорядительной деятельности различных управленческих структур.
Своё отражение в работе нашел анализ конституционного права на обжало-вание. Основное внимание уделено рассмотрению структуры права граждан на обжалование и административно-правовых норм, конкретизирующих статьи Конституции.
Значительное место в диссертации отводится рассмотрению судебного кон-троля и надзора. Решение обозначенной проблемы осуществлено через анализ правовой природы судебного контроля и надзора, организации деятельности института административной юстиции, а также принципов и процессуального порядка разрешения судами публично-правовых споров. Исследование задач и роли прокуратуры по защите прав и свобод граждан увязывается с общенадзор-ной деятельностью прокуратуры и представительской функцией прокурора в административном судопроизводстве. Автор диссертации приходит к выводу о необходимости конкретизации общенадзорной функции прокуратуры, её един-ственной задачей должна быть защита прав и свобод граждан от посягательств на них со стороны юридических и физических лиц.
В результате проведенных исследований внесены предложения по усовер-шенствованию законодательного регулирования и организации деятельности судов, прокуратуры, правоохранительных органов по защите прав и свобод че-ловека и гражданина.
При рассмотрении юридических гарантий прав и свобод граждан, основное внимание диссертанта сконцентрировано на конституционно-правовых и адми-нистративно-правовых гарантиях. Опираясь на различные точки зрения ученых, автор диссертации пришел к выводу о том, что гарантии прав и свобод граждан – это основные средства, меры с помощью которых они обеспечиваются.
Ключевые слова: человек, личность, гражданин, система прав и свобод, ад-министративно-правовые способы защиты, административно-правовой статус, жалоба, судебный контроль, судебный надзор, административная юстиция, ад-министративное судопроизводство, конституционные гарантии, администрати-вные гарантии, административный контроль, административный надзор.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking