Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Адміністративно-процесуальний статус громадянина України: проблеми теорії та шляхи вдосконалення законодавчого регулювання

 

Тищенко Микола Маркович

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Спеціальність 12.00.07 — теорія управління;
адміністративне право і процес;
фінансове право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Харків-1999

 

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти України

Офіційні опоненти:

Бандурка Олександр Маркович, доктор юридичних наук, професор, народний депутат України;
Коваль Леонід Васильович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри правознавства факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська Академія»;
Калюжний Ростислав Андрійович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри державно-правових дисціплін Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України

Провідна організація: кафедра адміністративного і фінансового права Одеської державної юридичної академії Міністерства освіти України

Захист відбудеться 25 червня 1999 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 310024, м.Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (310024, м. Харків, вул.Пушкінська, 77)

Автореферат розіслано 21травня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Ю.П.Битяк

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина , її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Наведене положення визначає один з основних напрямків діяльності держави в сучасних історичних умовах, а саме: створення необхідної і міцної правової бази демократичного суспільства. Україна послідовно втілює в життя ідеї правової держави, будучи членом ООН, Ради Європи та низки інших міжнародних організацій, точно виконує зобов’язання по міжнародних договорах, у тому числі й тих, що стосується прав людини і громадянина. Проводиться інтенсивна робота щодо вдосконалення чинного законодавства України в досліджуваній сфері, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами.
Процеси, що відбуваються в Україні, багато в чому є складними і неоднозначними, настійно потребують реформування усіх галузей вітчизняного права для досягнення його головної мети — забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Найважливішою ділянкою такого реформування є адміністративно-процесуальна сфера, що обумовлюється низкою чинників. Органи управління діють в усіх сферах життя суспільства, видаючи численні нормативні акти з широкого кола питань, у тому числі, що стосуються прав і свобод конкретних громадян. У свою чергу громадяни практично щоденно звертаються в різні органи виконавчої влади, до їх посадових осіб для вирішення конкретних питань, пов’язаних з реалізацією і захистом даних їм прав, виконанням покладених на них обов’язків. Тому механізм взаємодії органів держави і громадян мусить мати точне адміністративно-процесуальне регулювання, забезпечувати правову захищеність громадян, з одного боку, і чітке, налагоджене функціонування усіх ланок органів виконавчої влади — з іншого.
Немаловажливим є і те, що докладна процесуальна регламентація взаємовідносин громадян і державних органів слугує дійовим засобом попередження конфліктних ситуацій, гарантією об’єктивного вирішення виникаючих правових спорів у точній відповідності із законодавством. Це важливе ще й і тому, що чим легше і бесконфліктніше складаються взаємовідносини громадянина і держави в особі її органів і посадових осіб, тим спокійніше і захищеніше він себе почуває і, як наслідок, підвищуються його законослслухняність, повага до держави та її органів, їх авторитет.
Значною мірою актуальність дослідження проблем правового статусу громадян в адміністративному процесі викликається й необхідністю підвищення рівня правової культури населення, а також зміною юридичного мислення працівників правоустановлюючих і правозастосовуючих органів, формуванням в них позиції пріоритетності забезпечення прав громадян в адміністративно-процесуальній сфері.
Розробка проблем адміністративно-процесуального статусу громадянина є одним із перспективних напрямків комплексного дослідження правового статусу громадянина в цілому. Їх вивчення має відомою мірою і міждисциплінарне значення, оскільки норми адміністративно-процесуального права обслуговують не тільки норми матеріального адміністративного права, а й норми інших матеріальних галузей права — екологічного, земельного, трудового, підприємницького та ін., що також свідчить про актуальність теми дослідження.
Значні соціально-політичні зміни, що відбулися в останні роки в Україні, диктують необхідність нового погляду на проблеми реалізації й охорони прав і свобод громадян відповідно до тих стандартів, принципів і норм, що вироблені світовим співтовариством. Зараз об’єктивно зростає вплив міжнародних стандартів, норм і принципів міжнародного права на розвиток національного законодавства, у тому числі й адміністративно-процесуального. З урахуванням цього та низки інших обставин і слід вирішувати проблеми правового регулювання адміністративно-процесуального статусу громадянина, що перебувають у полі зору дослідників. Проте не можна не відзначити й те, що з часу проголошення незалежності України комплексні дослідження з питань правового регулювання становища громадян у рамках адміністративного процесу на дисертаційному і монографічному рівнях не проводилися.
Викладене свідчить про актуальність і необхідність широких узагальнень нагромадженого адміністративно-правовою та іншими юридичними науками теоретичного і емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, і обгрунтування на цій підставі способів вирішення проблем правового статусу громадянина в адміністративному процесі. Наведеними обставинами й обумовлений вибір теми дослідження.
Ступінь дослідження теми дисертації. Розгляд питань взаємовідносин держави і громадянина, у тому числі й в адміністративно-правовій сфері, тією або іншою мірою був предметом уваги теоретиків права, державознавців, адміністративістів, а також представників інших галузей правової науки.
Особливе значення для теоретичного осмислення проблем правового статусу громадянина мають, на наш погляд, дослідження, проведені В.М. Горшеньовим та його послідовниками, що стосуються, зокрема, обгрунтування загальної теорії юридичного процесу, правового становища суб’єктів його здійснення та осіб, що беруть участь у ньому.
В адміністративно-правовій науці різноманітні аспекти адміністративного процесу і безпосередньо адміністративно-юрисдикційній діяльності, у тому числі й аналіз елементів статусу окремих суб’єктів адміністративної юрисдикції, одержали певне, часом дуже значне відображення у юридичній літературі. Цим проблемам присвячені докторські та кандидатські дисертації, монографії, відповідні розділи підручників, навчальні посібники, статті та замітки в юридичних часописах.
Особливо слід підкреслити внесок у розробку даної проблеми представників української правової школи. Теоретичні дослідження таких учених, як О.М. Якуба, Р.С. Павловський, В.М. Горшеньов, В.Б. Авер’янов, О.М. Бандурка, В.В. Богуцький, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, І.П. Голосниченко, Р.А. Калюжний, С.В. Кивалов, Л.В. Коваль, А. Т. Комзюк, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, М.Ф. Орзіх, В.А. Прилуцький, П.М. Рабінович, В.М. Самсонов, О.Д. Святоцький, О.О. Селіванов, Ф.Д. Фіночко та ін., значною мірою сприяли розвиткові законодавства в даній сфері. Саме завдяки зусиллям цих учених вдалося сформувати основи адміністративно-процесуального права України.
Роботи зазначених та інших авторів, безсумнівно, мають важливе наукове і практичне значення; висновки і рекомендації, що містяться в них, послужили і служать подальшому вдосконаленню законодавства і правозастасовної практики.
Проте, на даний час на дисертаційному рівні відсутні роботи, присвячені комплексному дослідженню адміністративно-процесуального статусу громадянина і, з погляду на це правове явище, — вивченню загальних проблем здійснення адміністративно-процесуальної діяльності. При цьому слід зазначити, що окремі аспекти адміністративно-процесуального статусу громадянина досліджувалися раніш в контексті законодавства колишньго Союзу РСР і на сьогоднішній день відомою мірою втратили свою актуальність. Саме тому дослідження адміністративно-процесуального статусу громадянина в Україні скрізь призму реалій сьогодення виявляється необхідним і своєчасним.
При дослідженні основних проблем, поставлених у дисертації, автор широко використовував праці зарубіжних учених: С. Поповича, Е. Старосьцяка, Ш. Берені, П. Самела, Р. Барацкі, І. Іванчича, К. Хессє, Г. Бребана, Ж. Вєделя.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складають у процесі здійснення адміністративно-процесуальної діяльності. Автором досліджуються окремі положення Конституції України, що мають пряме або опосередковане відношення до розглянутої проблеми, аналізуються норми законодавства, які регламентують різноманітні аспекти адміністративно-процесуального регулювання. Аналізуються й окремі нормативні документи деяких зарубіжних країн, що відносяться до досліджуваної сфери.
Предметом дослідження є теоретичні і методологічні проблеми суспільних відносин, що охоплюються сферою адміністративно-процесуального регулювання, нормативна основа правового статусу громадянина в адміністративному процесі, правозастосовна практиці, здійснювана судами, уповноваженими на те органами та посадовими особами.
Мета дисертаційного дослідження. Основною метою дисертації є комплексне дослідження найбільше актуальних і важливих наукових проблем формування, законодавчого закріплення та реалізації адміністративно-процесуального статусу громадянина, а також визначення основних напрямків його оптимізації, розробка й обгрунтовання рекомендацій щодо вдосконалення чинного адміністративно-процесуального законодавства з урахуванням становлення нових соціально-політичних, економічних та інших відносин.
Відповідно до зазначеної мети дисертаційного дослідження в роботі вирішуються такі задачі:
- з’ясовуються зміст, структура та окремі елементи адміністративно-процесуального статусу громадянина, уточнюється місце громадянина в загальній системі суб’єктів адміністративного процесу;
- положення Конституції України визначаються як базові норми щодо адміністративно-процесуального статусу громадянина, досліджуються міжнародні-правові основи формування і реалізації адміністративно-процесуального статусу громадянина;
- здійснюється науковий аналіз адміністративно-процесуальної діяльності крізь призму положень теорії юридичного процесу і визначається адміністративно-процесуальний статус громадянина з урахуванням загальної конструкції цього правового явища;
- виявлются особливості адміністративно-процесуального статусу громадянина в окремих видах проваджень на основі всебічного аналізу чинного законодавства України, визначаються способи його вдосконалювання;
- досліджується адміністративно-процесуальний статус інших суб’єктів адміністративних проваджень, що сприяють досягненню мети цих проваджень і реалізації адміністративно-процесуального статусу громадянина, способу оптимізації його статусу;
- виявляються місце і значення юридичних гарантій прав громадян в адміністративному процесі і особливостей їх впливу на реалізацію та охорону адміністративно-процесуального статусу громадянина;
- аналізуються проблеми судового захисту прав і свобод громадян, місце і роль адміністративної юстиції в судовій системі;
- обгрунтовується пропозиція щодо створення системи адміністративної юстиції, її організаційного і правового забезпечення;
- розробляються рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-процесуального законодавства.
Логіка дослідження проблем, поставлених у дисертації, полягає в переході від аналізу конкретних обставин, що впливають на формування і реалізацію адміністративно-процесуального статусу громадянина, до висновків узагальненого, абстрактного характеру. Розгляд питань нормативно-правового регулювання становища громадян в адміністративному процесі здійснюється на підставі сформульованих положень, що носять загальний характер щодо конкретних особливостей адміністративно-процесуального статусу громадянина в окремих адміністративних провадженнях.
Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових розпоряджень у сфері, що є предметом дослідження. У роботі застосовуються також окремі наукові методи пізнання: логіко-семантичний, історико-правовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, системно-функціональний, соціологічний, статистичний методи.
Поряд із працями з адміністративного права і процесу дисертант широко використовував наукові розробки з філософії, загальної теорії права, психології, галузевих правових наук. Дане дослідження пов’язане із загальними правовими проблемами, а також з галузевими юридичними науками. Значне місце у ньому посідають питання, що стоять перед юридичною наукою у зв’язку з реалізацією положень Конституції України, необхідністю приведення законодавства України у відповідність з її приписами, міжнародними-правовими нормами і стандартами.
Положення і висновки роботи грунтуються на нормах Конституції і чинного законодавства України, нормативно-правових актах державних органів, правозастосовної практики.
При написанні роботи дисертантом були проаналізовані законодавство Росії до 1917 р., погляди окремих дореволюційних учених-юристів із питань, що стосується тема дисертаційного дослідження, законодавство Союзу РСР, правові акти деяких зарубіжних держав, а також дослідження іноземних учених і досвід функціонування окремих правових інститутів у інших державах.
Нормативною та емпіричною базою дисертації стали законодавчі та інші нормативно-правові акти України, окремих зарубіжних держав, узагальнення практики застосування адміністративно-процесуального законодавства, публікації в періодичних виданнях , довідкова література, статистичні матеріали.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є першим в українській правовій літературі комплексним дослідженням теоретичних проблем адміністративно-процесуального статусу громадянина України. Наукова новизна даної роботи визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку відносин в адміністративно-процесуальній сфері та напрямків удосконалення законодавства про статус громадянина в адміністративному процесі.
У дисертації обгрунтовується низка понять, концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики положень і висновків, одержаних особисто здобувачем. Насамперед це те, що:
- уперше в Україні проведене комплексне дослідження взаємовідносин громадянина і держави в особі його органів і посадових осіб у ході реалізації прав і обов’язків, передбачених нормами адміністративного та деяких інших галузей права;
- дослідження проведене на підгрунті положень Конституції України, з урахуванням нових соціальних, політичних, економічних та правових реалій сьогоднення, процесів входження України у світове співтовариство;
- уперше в адміністративно-правовій літературі адміністративний процес як правове явище розглядається в контексті положень теорії юридичного процесу, що дозволяє аналізувати адміністративно-процесуальний статус громадянина та інших суб’єктів, екстраполюючи теоретичні положення і висновки на конкретні правові ситуації;
- по-новому, через категорію «соціальних ролей громадян» розглянуте питання про зміст адміністративно-процесуального статусу громадянина, що дозволило виділити конкретні види адміністративно-процесуального статусу, усвідомити його особливості;
- здійснений новий підхід у розумінні і визначенні змісту адміністративно-процесуального статусу громадянина, елементів його структури з урахуванням включення в адміністративний процес проваджень, що носять як юрисдикційнний, так і неюрисдикційний характер;
- формування і належна реалізація адміністративно-процесуального статусу громадянина пов’язується з необхідністю урахування правового статусу лідируючих суб’єктів процесу, взаємокореспондуючого характера їх процесуальних прав і обов’язків, необхідності балансу додержання особистих, громадських і державних інтересів;
- уперше системно досліджується адміністративно-процесуальний статус громадянина в основних юрисдикційних провадженнях, аналізується процесуальний статус інших учасників, які сприяють реалізації адміністративно-процесуального статусу громадянина, та формулюються конкретні пропозиції щодо їх удосконалення;
- обгрунтовується необхідність визначення чітких правових гарантій, що забезпечують належну реалізацію і охорону прав, свобод і обов’язків громадян в адміністративно-процесуальній сфері, наводиться їх система;
- пропоновані рекомендації щодо посилення контролю і нагляду в адміністративно-процесуальній сфері з урахуванням пріоритетності додержання і охорони прав і свобод громадян;
- уперше у вітчизняній адміністративно-правовій науці досліджуються правові презумпції як одна із гарантій забезпечення належної реалізації адміністративно-процесуального статусу громадянина;
- обгрунтовується необхідність законодавчого закріплення презумпції правомірності дій і правової позиції громадянина в адміністративному процесі, наводиться її визначення;
- проблеми судового захисту прав і свобод громадян в адміністративному процесі аналізуються з урахуванням історичного і зарубіжного досвіду відправлення правосуддя по адміністративних справах. Аргументуються положення, що стосуються організації діяльності адміністративних судів, підвідомчості їм конкретних категорій адміністративних справ, законодавчого забезпечення розгляду ними адміністративних справ;
- обгрунтовуються підходи до проблеми кодификації адміністративно-процесуального законодавства. Зокрема, аргументується необхідність розробки і введення в дію Адміністративно-процесуального кодексу України як процесуального інструментарію забезпечення діяльності адміністративних судів і Закону України «Про загальні начала адміністративного процесу» (Кодексу адміністративних процедур) для належної процесуальної регламентації діяльності органів виконавчої влади та її посадових осіб. Пропонується структура цих нормативно-правових актів, формулюються положення, що стосуються правового статусу осіб, які беруть участь у провадженні по адміністративних справах.
У результаті дисертаційного дослідження на захист виносяться такі положення і висновки, що відображують особистий внесок дисертанта в розробку проблеми:
- обгрунтування необхідності розгляду адміністративного процесу і процесуального статусу громадянина в ньому під кутом зору положень теорії юридичного процесу. Це дасть можливість реально змоделювати правові ситуації, екстраполювати теоретичні розробки на проблеми практики, послужить з’ясуванню місця і ролі громадянина в системі суб’єктів процесу, визначенню оптимального співвідношення його процесуальних прав і обов’язків на усіх стадіях процесу з процесуальними статусами інших суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності;
- розгляд адміністративно-процесуального статусу громадянина в контексті соціальних ролей громадян, що у свою чергу дозволяє виділити загальний, особливий та одиничний адміністративно-процесуальні статуси громадян, а також його аналіз у двох смислах — широкому і вузькому. Такий підхід значною мірою обумовив структуру дисертаційного дослідження, а також коло розглянутих у ньому питань і проблем;
- аргументація положень, що стосуються структури адміністративно-процесуального статусу громадянина як єдиної правової конструкції, аналіз елементів, його складових і чинників, що впливають на їх обсяг і зміст, положення про те, що конституційні норми про правовий статус громадянина виступають як загальні, модельні правові ситуації, що одержують свою конкретизацію та адміністративно-процесуальне забезпечення в конкретних життєвих обставинах;
- результати комплексного аналізу адміністративно-процесуального статусу громадянина в окремих адміністративних провадженнях, статусів інших учасників цих проваджень, що сприяють реалізації адміністративно-процесуального статусу громадянина і пропозиції щодо оптимізації зазначених статусів;
- обгрунтування пропозицій, щодо посилення юридичних гарантій прав і свобод громадян в адміністративно-процесуальній сфері, необхідності законодавчого закріплення правових презумпцій;
- обгрунтування пропозицій, пов’язаних з вирішенням організаційно-правових питань судового захисту прав і свобод громадян в адміністративному процесі;
- пропозиції щодо кодифікації адміністративно-процесуального законодавства, в основі якого мають лежати пріоритетність забезпечення і охорони прав, свобод та інтересів громадян, оптимальність і чіткість визначення компетенції судів (суддів), органів виконавчої влади при вирішенні адміністративних справ.
Теоретичне і практичне значення дисертації, результатів і висновків, одержаних автором, полягає:
- у науково-дослідницькій сфері — матеріали дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем правового статусу громадянина в адміністративному процесі і статусів інших суб’єктів процесу, а також проблем, пов’язаних з оптимізацією та удосконаленням адміністративно-процесуальної сфери;
- у правотворчій сфері — висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні чинного адміністративно-процесуального законодавства, при підготовці Адміністративно-процесуального кодексу України і Закону України «Про загальні начала адміністративного процесу» (Кодексу адміністративних процедур);
- у правоохоронній сфері — запропоновані рекомендації спрямовані на вдосконалення практики застосування адміністративно-процесуального законодавства, розв’язання колізій у сфері нормативно-правового регулювання адміністративно-процесуальних відносин;
- у навчальному процесі — положення і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників з курсів «Адміністративне право», «Адміністративний процес», у викладанні відповідних навчальних дисциплін, науково-дослідницькій роботі студентів;
- у правовиховній сфері — положення і рекомендації дисертації можуть слугувати матеріалом у роботі з підвищення рівня правової культури населення і фахового рівня працівників органів виконавчої влади, правоохоронних та судових органів.
Апробація і реалізація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Результати дослідження використовувалися автором при читанні лекційного курсу «Адміністративне право» і спецкурсу «Адміністративна відповідальність» у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, а також у ході практичних занять із студентами.
Узагальнені висновки і пропозиції щодо законодавчого забезпечення административно-процесуального статусу суб’єктів адміністративного процесу сформульовані і подані дисертантом у Робочу групу Міністерства юстиції України з розробки проекту Адміністративно-процедурного кодексу України, членом якої є автор.
Публікації. Основні результати дослідження знайшли своє відображення в індивідуальних монографіях «Гражданин в административном процессе» (1998) і «Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования» (1998), навчальному посібнику «Адміністративна відповідальність в Україні» (1998), 29 статтях, інших наукових публікаціях дисертанта, виступах автора на науково-практичних конференціях, «круглих столах» і семінарах, у тому числі й міжнародних.
Структура роботи. Відповідно до мети, предмета і логіки дослідження дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків (повний обсяг дисертації — 392 сторінки), списку використаної літератури (443 джерела).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі наводяться положення, що визначають актуальність теми дослідження, його необхідність і наукову новизну. Розкриваються також ступінь наукової розробки проблеми, мета, основні задачі та напрямки дослідження.
Розділ І «Поняття адміністративно-процесуального статусу громадянина» присвячений загальнотеоретичним питанням адміністративно — процесуального становища громадянина.
У підрозділі 1.1 «Загальні положення. Вступні зауваження» автор виходить із того, що для осмислення проблем правового становища громадянина в адміністративному процесі необхідно з’ясувати його сутність, як самостійне правове явище. На думку автора, слід виходити із широкого розуміння адміністративного процесу, не ообмежуючи його рамками тільки юрисдикційної діяльності. Іншою важливою посилкою, необхідною для досягнення мети дослідження, є осмислення адміністративного процесу з погляду висунутої та обгрунтованої В.М. Горшеньовим та іншими вченими теорії юридичного процесу. Це дозволяє розглядати адміністративний процес як струнку систему, що включає до себе як різновиди процесів (адміністративно-установчий, адміністративно-правотворчий,адміністративно-правозастосовний та адміністративно-контрольний), так і складові зазначені процеси елементи, що містять динаміко-часову і предметну характеристики ( адміністративно-процесуальні провадження, процесуальні стадії), а так само характеристику відповідної атмосфери розгляду адміністративного діяння ( процесуальний режим).
Уявляється, що такий підхід до з’ясування сутності адміністративного процесу дозволив найбільш адекватно відобразити проблеми адміністративно-процесуального статусу громадянина, динаміку його розвитку і специфіку змісту. Побудова чіткої конструкції адміністративного процесу дає змогу з достатнім ступенем можливості моделювати конкретні правові ситуації, у яких бере участь громадянин, виявляти найбільш уразливі місця в його правовому становищі, з урахуванням конкретного правового статусу субьектов, що здійснюють административно-процессуалную діяльність або сприяють її здійсненню, можливості їх взаємодії для досягнення цілей процесу, визначати систему гарантій охорони і реалізації прав і інтересів громадян.
У дисертації підкреслюється особливе значення такого елемента адміністративно-процесуальної форми, як процесуальний режим. Його структура містить у собі принципи адміністративно-процесуальної діяльності, засоби здійснення процесуальних дій та гарантії забезпечення такого роду діяльності, правового статусу суб’єктів адміністративного процесу, у першу чергу громадянина.
Не менш значущим є дослідження питань про цілі і завдання адміністративного процесу, взаємозв’язок категорій «політика держави», «цілі адміністративного процесу» та «цілі формування і здійснення адміністративно-процесуального статусу громадянина». При цьому підкреслюється двосторонній характер зв’язків зазначених категорій.
Таким чином, обгрунтовуються необхідність і доцільність аналізу адміністративно-процесуального статусу громадянина з урахуванням розуміння адміністративного процесу як різновиду юридичного процесу, що включає до себе його підвиди, систему процесуальних проваджень юрисдикційного і неюрисдикційного характеру, стадійності цих проваджень і відповідного процесуального режиму розгляду адміністративних справ. Адміністративний процес характеризується конкретним цілеспрямуванням його здійснення, що значною мірою впливає на формування і реалізацію адміністративно-процесуального статусу громадянина.
У підрозділі 1.2 «Громадянин у системі суб»єктів адміністративного процесу» міститься комплексна характеристика суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності. Підкреслюється, що питання про співвідношення понять «учасник процесу» і « суб’єкт процесу» свого достатнього висвітлення в адміністративно-правовій літературі поки ще не одержало. За своїм правовим статусом, місцем у структурі адміністративно-процесуальної діяльності і виконуваними функціями, зацікавленістю в справі та іншими параметрами поняття «учасник провадження» і «суб’єкт провадження» є неоднозначними. Перше поняття слід визнати більш вузьким, ніж друге, вхідним до нього. На думку автора, їх треба співвідносити як частину і ціле. Такого роду підпорядкованість понять є характерною для всього адміністративного процесу. Учасники адміністративного процесу можуть бути схарактеризовані як громадяни, інші особи, колективи громадян і організації в особі їх представників, які наділені правами і несуть певні обов’язки, що дозволяє їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють, колективів громадян або організацій, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.
Відповідно суб’єктами адміністративного процесу є названі його учасники, а також лідируючі суб’єкти процесу, що діють з метою ведення процесу, спроможні на державно-владній основі приймати рішення у справі. Необхідність розмежування зазначених вище понять пояснюється тією обставиною, що при з’ясуванні загального і характерного, що властиве кожній із груп суб’єктів, виникає потреба конкретного визначення важливих не тільки в теоретичному, а й у практичному плані питань, що відносяться до характеристики повноважень лідируючих суб’єктів процесу, з одного боку, а також прав і обов’язків учасників процесу — з іншого. Лідируючі суб’єкти процесу своїми діями і рішеннями зобов’язані забезпечити захист і додержання прав і законних інтересів його учасників. Підкреслюється особливе місце органів прокуратури серед суб’єктів адміністративного процесу.
У підрозділі вказується, що вирішення питання про місце і роль громадянина в загальній системі суб’єктів адміністративного процесу обумовлено необхідністю комплексного підходу до проблеми його адміністративно-процесуального статусу з урахуванням значного впливу, який справляється на цей статус конкретними повноваженнями і обов’язками інших, у першу чергу лідируючих, суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності.
У підрозділі 1.3 «Зміст адміністративно-процесуального статусу громадянина» на основі висловлених в адміністративно-правовій науці положень ( В. І. Новосьолов ) обгрунтовується висновок про тісний зв’язок соціальних ролей громадян із їх адміністративно-процесуальним статусом. Класифікація соціальних ролей громадян в адміністративному процесі дозволяє виділити конкретні види адміністративно-процесуального статусу громадянина: 1) загальний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для всіх видів адміністративних проваджень; 2) особливий (спеціальний) статус, характерний для певних конкретних проваджень; 3) одиничний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для конкретного учасника процесу при конкретних обставинах. При цьому реалізація одиничного, або суб’єктивного, статусу громадянина пов’язана зі стадіями, етапами та окремими процесуальними діями.
Автор виходить із необхідності розгляду адміністративно-процесуального статусу громадянина у вузькому і широкому смислі.
У вузькому смислі адміністративно-процесуальний статус громадянина становить собою сукупність урегульованих нормами адміністративно-процесуального права проявів соціальних і правових якостей громадян як суб’єктів даної галузі права.
Елементами названого статусу в такому розумінні є: а) адміністративно-процесуальні права; б) адміністративно-процесуальна правоздатність; в) адміністративно-процесуальна дієздатність; г) адміністративно-процесуальні свободи; ґ) адміністративно-процесуальні обов’язки; д) адміністративно-процесуальні законні інтереси.
У широкому смислі адміністративно-процесуальний статус громадянина становить собою сукупність усіх закріплених у нормах адміністративно-процесуального права засобів, за допомогою яких визначається становище громадянина в адміністративному процесі. Елементами адміністративно-процесуального статусу громадянина в широкому смислі слід визнати: а) адміністративно-процесуальний статус громадянина у вузькому смислі; б) правові принципи адміністративно-процесуального статусу громадянина; в) адміністративно-процесуальні гарантії забезпечення адміністративно-процесуального статусу громадянина; г) функції, права та обов’язки інших суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності, що мають відношення до громадян як її суб’єктів.
У підрозділі 1.4 «Структура адміністративно-процесуального статусу громадянина» міститься аналіз елементів його адміністративно-процесуального статусу. Адміністративно-процесуальну правоздатність громадян автор підрозділяє на загальну та спеціальну.
Загальна адміністративно-процесуальна правоздатність становить собою спроможність усіх громадян мати загальні процесуальні права і нести загальні процесуальні обов’язки. Спеціальна ж адміністративно-процесуальна правоздатність — це спроможність мати процесуальні права і обов’язки або їх комплекси, обумовлена специфічним становищем окремих груп громадян (наприклад, громадяни — адміністративні правопорушники і т.под.), конкретними обставинами та умовами.
Адміністративно-процесуальна дієздатність — це опосередкована нормами адміністративно-процесуального права спроможність громадян реалізовувати, виконувати та одержувати своїми діями права і обов’язки адміністративно-процесуального характеру при здійсненні адміністративно-процесуальної діяльності по конкретних адміністративних справах.
На адміністративну дієздатність у цілому і на адміністративно-процесуальну дієздатність зокрема впливає ряд чинників, наприклад, вік, стан здоров’я і т.под. За загальним правилом, адміністративна і адміністративно-процесуальна дієздатність громадян пов’язуються з досягненням ними 18-річного віку. Проте не виключено, що з моменту початку навчання в школі можлива адміністративно-процесуальна дієздатність підлітка, обумовлена тим, що він виступає в особливій якості — учнівської і, відповідно, полягає в конкретних правовідносинах зі школою. На учня покладаються певні обов’язки — додержуватися громадського порядку і навчальної дисципліни, що свідчить про наявність у нього часткової адміністративної дієздатності.
Суб’єктивне адміністративно-процесуальне право громадянина характеризується як закріплена в адміністративно-процесуальних нормах можливість чинити у встановлених ними межах конкретні дії, реальність яких гарантується зобов’язаними суб’єктами, що несуть стосовно громадян певні процесуальні обов’язки, а також можливість вимагати від зазначених суб’єктів здійснення необхідних дій з метою користування соціальними благами для задоволення особистих чи суспільних інтересів. Пропонується декілька основ для класифікації адміністративно-процесуальних прав. Зокрема, стадійність адміністративного процесу ув’язується з виділенням прав, пов’язаних із можливістю порушення адміністративного процесу; з поінформованістю громадянина про причини і цілі притягнення його у сферу процесу, порушеного з ініціативи інших суб’єктів; з можливістю громадянина впливати на хід і результати процесу; з оскарженням відповідних дій і прийнятих рішень.
Адміністративно-процесуальні свободи громадян тісно пов’язані з їх правами, часто є похідними від них. Процесуальні свободи, перебуваючи у площині суб’єктивних прав громадян, становлять собою самостійну категорію, що істотно збагачує адміністративно-процесуальний статус громадянина. Адміністративно-процесуальні свободи, з одного боку, забезпечують громадянам відому свободу вибору дій, варіантність поведінки в рамках наданих їм прав, а з іншого — означають недоторканність сфер, що охоплюються зазначеними свободами, з боку державних органів і посадових осіб. Їх можна визначити як гарантовану державою можливість вибору громадянином певної поведінки і реалізацію такого вибору в рамках закріплених законодавцем прав і обов’язків громадянина в адміністративному процесі, як забезпечену законодавцем недоторканність сфер діяльності і особистого життя громадянина з боку державних органів, їх посадових осіб або інших суб’єктів адміністративного процесу.
Адміністративно-процесуальні обов’язки визначаються як встановлювана державою, органами місцевого самоврядування, а у визначених законодавством випадках — й іншими суб’єктами, фіксована в джерелах адміністративно-процесуального права міра необхідної, належної поведінки громадян в інтересах держави, суспільства та особистих інтересах громадян. Наводяться чинники, що впливають на обсяг адміністративно-процесуальних обов’язків. На думку автора, до них слід віднести : а) заняття певною діяльністю; б) володіння або користування у встановленому законом порядку окремими об’єктами власності; в) наявність підлеглих.
Автором уводиться в науковий обіг категорія адміністративно-процесуальних законних інтересів, даються їх детальний аналіз і визначення як дозволеного прагнення громадянина до певної користі в межах його суб’єктивних адміністративно-процесуальних прав, обов’язків і свобод, а також процесуальних обов’язків інших суб’єктів процесу і процесуальної регламентації його ходу. Обгрунтовується необхідність нормативного закріплення цього поняття.
Підрозділ 1.5 « Конституція — основне джерело правових норм про статус громадянина як суб’єкта адміністративного процесу» містить у собі аналіз положень Конституції України, які безпосередньо впливають на реалізацію адміністративно-процесуального статусу громадянина. Розглядається питання про переломлення конституційних норм про правовий статус громадянина на адміністративно-процесуальні. З урахуванням принципу верховенства закону конституційні норми про правовий статус громадянина характеризуються як якійсь загальні правові моделі, передбачені законодавцем безвідносно до конкретної життєвої ситуації. Підкреслюється, що у свою чергу конкретні життєві умови і ситуації одержують свою правову регламентацію за допомогою правових норм, у тому числі й адміністративно-процесуальних, які деталізують правове становище громадянина в конкретних обставинах. У цілому конституційні норми про правовий статус громадянина в площині їх подальшої конкретизації в адміністративно-процесуальній сфері слід розглядати як норми, котрі слугують підставою для відповідних адміністративних проваджень, хід і результати яких повинні бути відображені у відповідних адміністративно-процесуальних нормах.
Розділ ІІ «Особливості адміністративно-процесуального статусу громадянина в окремих адміністративних провадженнях і способи його вдосконалення» присвячений аналізу конкретних питань, пов’язаних з реалізацією адмнистративно-процессуального статусу громадянина.
У підрозділі 2.1. «Адміністративно-процесуальний статус громадянина у провадженні за його зверненнями» розглядається правова природа звернень громадян — пропозицій, заяв, скарг, виділяються підстави виникнення кожного з проваджень за даними видам звернень громадян. Особлива увага приділяється процесуальному регулюванню розгляду заяв і скарг. Докладний аналіз обсягу процесуальних прав і обов’язків громадян у розглядуваному провадженні дозволив сформулювати і обгрунтувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Зокрема, висловлюється думка про необхідність чіткого законодавчого закріплення переліку основних видів доказів (письмові докази — документи, речеві докази, пояснення сторін, показання свідків, аудиовізуальні матеріали, висновки експертів, протоколи перевірок і оглядів). Акцентируется увага на важливості проведення огляду з метою встановлення певних обставин, що мають значення у справі. Стосовно процесуального статусу громадянина, що подав заяву або скаргу, обгрунтовується доцільність законодавчого закріплення права на заяву клопотань і основних видів клопотань у справі (клопотання про можливість брати участь у перевірці поданої скарги і бути присутнім при розгляді заяви або скарги, про проведення додаткових перевірочних дій за заявою або скаргою, про відвід посадової особи, що розглядає заяву або скаргу). На думку автора, активізації процесуальної позиції громадянина значною мірою сприятиме уточнення його права бути присутнім при розгляді заяви або скарги. Питання полягає в тому, чи припускає право бути присутнім активну можливість впливати на хід розгляду справи — давати пояснення з питань, що виникають у ході його розгляду, задавати питання іншим учасникам розгляду, оцінювати ті чи інші обставини, висвітлені на даній стадії провадження. Думаємо, що такого роду активність повинна бути відображена в законодавстві, що сприятиме утвердженню принципу змагальності в адміністративному процесі. З цих позицій слід розглядати і можливість участі громадянина в перевірці поданої ним скарги або заяви. Необхідні більш точне формулювання закону, вказівка в ньому на те, що, знайомлячись з матеріалами перевірки за заявою або скаргою, громадянин має право робити необхідні йому виписки, а також клопотати про надання йому копій конкретних документів. Доцільно також закріпити перелік обов’язкових відомостей, що повинні міститися в рішенні по зверненню громадянина. На нашу думку, до таких відомостей необхідно віднести: дату і місце винесення рішення; найменування органу, установи, організації, куди надійшло звернення громадянина; прізвище, ім’я, по батькові посадової особи, яка розглядала звернення, повне найменування її посади; фактичні та юридичні підстави ухвалення рішення; резолютивну частину з формулюванням прийнятого рішення; порядок і терміни оскарження прийнятого рішення. При цьому відзначимо, що рішення обов’язково повинно бути підписано посадовою особою, яка його прийняла. Це дозволить підвищити відповідальність посадових осіб за прийняті ними рішення, а також розширити поінформованість громадянина про результати розгляду його звернення.
Закон України «Про звернення громадян» передбачає право громадянина одержати відповідь про результати розгляду його заяви або скарги. Таке формулювання припускає можливість обмежитися лише коротким повідомленням про позитивний або негативний результат розгляду звернення громадянина. Здається, що в цьому плані дане положення закону потребує істотного уточнення. Слід чітко закріпити право громадянина одержати письмову відповідь про результати розгляду його заяви або скарги у виді копії рішення, яка містить всі необхідні реквізити. Стосовно стадії виконання рішення уявляється важливим чітко зафіксувати обов’язок усіх державних органів, підприємств, установ, організацій виконувати рішення, прийняті за заявою або скаргою. При цьому повинні бути закріплені й питання, що стосуються порядку і термінів вступу рішення в законну силу.
У підрозділі 2.2. «Адміністративно-процесуальний статус громадянина у провадженні по справах про адміністративні правопорушення» докладно аналізується правове становище таких учасників провадження, як особа, що притягується до відповідальності, потерпілий, їх законні представники. Докладний аналіз їх процесуальних прав і обов’язків дозволив сформулювати і обгрунтувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Стосовно особи, що притягується до відповідальності, пропонується закріпити перелік основних клопотань, які можуть заявлятися. Поряд із цим вказується на необхідність законодавчого закріплення презумпції невинності у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. На основі аналізу поняття «потерпілий», що міститься в КпАП України, робиться висновок про необхідність його розширення. Пропонується визначення цього поняття: «Потерпілий у провадженні по справах про адміністративні правопорушення — це громадянин (особа), якому правопорушенням заподіяна моральна чи фізична шкода або майновий збиток. Потерпілим може бути визнана також юридична особа у разі заподіяння їй майнового збитку». Не викликає сумніву те, що потерпілий бере участь у провадженні з метою захисту своїх інтересів і тому прагне довести, що правопорушення дійсно мало місце і його інтереси порушені, а також й те, що неправомірною поведінкою йому заподіяна певна шкода. Виходячи з цього, логично припустити, що рівність потерпілого з іншими учасниками у провадженні по справах про адміністративні правопорушення забезпечується законодавством не повною мірою. Водночас потрібно визнати, що вирішення цього питання цілком можливе. Слід передбачити для потерпілого, крім перелічених вище прав, також право давати пояснення, подавати докази, користуватися при розгляді справи юридичною допомогою адвоката. Таким чином, потерпілий буде практично урівнений у правах з особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, що, безумовно, сприятиме об’єктивному вирішенню справи.
Аналіз і зіставлення обсягу процесуальних прав особи, що притягується до відповідальності, та її законних представників показують, що він взагалі збігається з правами потерпілого. Але при цьому права законних представників вуже прав особи, що притягується до відповідальності. Уявляється, що таке обмеження повноважень не можна визнати обгрунтованим, оскільки, представляючи особу, що притягується до відповідальності, законний представник повинен мати такий же арсенал прав, що і особа, яка притягується до відповідальності. Інакше інтереси притягненого до адміністративної відповідальності і потерпілого (необхідність істотного розширення прав потерпілого підкреслювалася раніше) будуть багато в чому ущемлені, що в остаточному результаті може негативно позначитися на правильності рішення у справі.
Таким чином, доцільно розширити зміст ст. 270 КпАП України, включивши до неї право законних представників давати пояснення, подавати докази, користуватися при розгляді справи юридичною допомогою адвоката, виступати на рідній мові і користуватися послугами перекладача у разі незнання мови, на якій ведеться провадження.
У підрозділі 2.3. «Адміністративно-процесуальний статус громадянина у провадженні по застосуванню адміністративно-попереджувальних заходів і заходів адміністративного припинення» аналізуються питання характеристики адміністративного примусу як одного з видів державного примусу. Наводиться докладна класифікація заходів адміністративного примусу з урахуванням думок, що містяться в адміністративно-правовій літературі. З урахуванням особливого значення деяких адміністративно-попереджувальних заходів і заходів адміністративного припинення в контексті реалізації адміністративно-процесуального статусу громадянина основні із них розглядаються більш докладно.
При характеристиці адміністративного затримання увага приділяється аналізу поняття адміністративного доставлення, що будучи в основному спрямованим на складання протоколу про правопорушення, за своїм обсягом визнаються поняттям більш вузьким, ніж адміністративне затримання, і вхідним до нього як складова частина. Адміністративне доставлення визначається як короткочасний і не потребуючий процесуального оформлення етап адміністративного затримання, що полягає у приведенні порушника у встановлене законом місце з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення, припинення правопорушення і встановлення особи порушника, що здійснюється уповноваженими на те посадовими особами державних органів або представниками громадських об’єднань.
На думку автора, необхідність детальної регламентації процесуальних прав затриманого об’єктивно випливає із завдання приведення чинного законодавства у відповідність з положеннями Конституції України. Так, закріплюючи право кожного громадянина на свободу і особисту недоторканність, Конституція України містить положення про те, що кожному затриманому зобов’язано бути повідомлене про мотиви затримання і пояснені його права (ст. 29).
У контексті цього визначається, що законодавчого закріплення потребують такі права громадянина, відносно якого застосоване адміністративне затримання: 1) право знати обгрунтовані і вичерпні мотиви адміністративного затримання; 2) право требувати у посадової особи пред’явлення документів, що засвідчують її особу і підтверджують можливість здійснення нею даного заходу адміністративного припинення; 3) право підписувати протокол про адміністративне затримання; 4) право додавати до протоколу письмове пояснення з викладом власної точки зору на те, що трапилося; 5) право повідомити по телефону членам сім’ї або родичам про факт адміністративного затримання і місці свого перебування; 6) право оскаржити застосування адміністративного затримання.
Необхідно також закріпити в законі вимогу складати протокол про адміністративне затримання у двох примірниках, один із яких повинен бути вручений затриманому.
Стосовно реалізації особистого огляду і огляду речей автором обгрунтовуються положення про необхідність процесуального оформлення огляду речей тільки шляхом складання окремого протоколу про це, а також закріплення в законодавстві положення про те, що громадянин не повинен перешкоджати провадженню даних заходів, якщо він ознайомлений з основами їх застосування і їх здійснення відбувається з додержанням вимог закону. У ході реалізації такого заходу, як вилучення речей і документів, на думку автора, необхідно виходити із вимог закріплення його ходу і результатів в окремому протоколі. При цьому одним із моментів, який необхідно відобразити в протоколі, є вимога детального опису вилучених речей і документів із зазначенням їх індивідуалізуючих ознак, з точною вказівкою кількості (ваги) предметів або речовин та їх ідентифікаційних ознак. Як і протоколи огляду речей і особистого огляду, протокол про вилучення речей і документів повинен складатися у двох примірниках, один із яких слід вручати особі, відносно якої застосований даний захід.
У підрозділі 2.4 «Адміністративно-процесуальний статус суб»єктів адміністративних проваджень, що сприяють досягненню цілей цих проваджень і реалізації административно- процесуального статусу громадянина» наводиться детальна характеристика таких учасників провадження, як адвокат, свідок, експерт, перекладач, поняті і спеціаліст; аналізується їх процесуальний статус і обгрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення їх законодавчої регламентації. На думку автора, при з’ясуванні процесуальної ролі адвоката слід мати на увазі, що у відносинах з іншими суб’єктами процесу він виступає, по-перше, як управомочена громадянином особа, як його повноважний представник; по-друге, як самостійна процесуальна фігура, наділена відповідними процесуальними повноваженнями.
Законодавче закріплення права адвоката представляти та захищати права і інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх органах, підприємствах, установах і організаціях (ч. 2. ст. 6. Закону України «Про адвокатуру») формально дає йому можливість брати участь у кожному з проваджень, що складають сферу адміністративного процесу.
Проте це положення значною мірою носить декларативний характер. Справа в тому, що достатньо широкий арсенал процесуальних прав адвоката, який передбачений наступними положеннями ст.6. Закону України «Про адвокатуру» (право запитувати і одержувати необхідні документи або їх копії, ознакомлюватися з необхідними для виконання доручення документами, одержувати письмові висновки спеціалістів і т.ін.), власне і забезпечуючий можливість активної діяльності адвоката по представництву і захисту прав і інтересів громадян, відповідно до позиції законодавця обмежується рамками цивільних, господарських, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення. Інші категорії справ, зокрема різні адміністративні провадження, фактично залишилися поза полем зору законодавця. По суті це означає, що, визнаючи можливість участі в них адвоката, законодавець разом з тим істотно обмежує його процесуальний потенціал. Здається, що такого положення можна уникнути шляхом внесення відповідних коректив в ст. 6. Закону України «Про адвокатуру», а по мірі вдосконалення адміністративно-процесуального законодавства — й в інші нормативно-правові акти.
Відповідно до Закону України «Про адвокатуру» це можливо шляхом введення в ч. 3 ст. 6 Закону такого формулювання: «збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у цивільних, господарських, кримінальних справах, справах про адміністративні правопорушення, а також в інших справах у ході здійснення представництва прав і інтересів громадян і юридичних осіб, зокрема...»
У багатьох державах світу міцно узвичаївся термін «сімейний адвокат». Уявляється, що цю тенденцію слід розвивати й в Україні. У цьому плані позитивну роль може відіграти чітке законодавче закріплення можливості представництва адвоката від імені громадянина з моменту порушення будь-якої адміністративної справи до її завершення. Це істотно підвищить правову захищеність громадян і певною мірою зможе стати дисциплінуючим чинником для чиновників будь-якого рівня.
Вирішення цього та інших завдань вбачається у вдосконаленні адміністративно-процесуального статусу адвоката шляхом внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства, в найближчій перспективі — у розробці і прийнятті Адміністративно-процесуального кодексу України і Закону України «Про загальні начала адміністративного процесу», у яких адміністративно-процесуальний статус адвоката максимально відповідав би завданню всемірного захисту прав і законних інтересів громадян.
При характеристиці такої процесуальної фігури, як свідок, здійснюється детальний аналіз блоку питань, який включає, по-перше, можливість особи виступати як свідок; по-друге, обсяг процесуальних прав і обов’язків свідка; по-третє, відповідальність свідка за невиконання своїх процесуальних обов’язків. На підставі поглибленого розгляду цих питань автор пропонує таким чином сформулювати поняття і правовий статус свідка в адміністративних провадженнях: «Як свідок по адміністративній справі може бути викликана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають встановленню по даній справі, спроможна внаслідок своїх фізичних і психічних якостей правильно сприймати подібні обставини.
За викликом органу (посадової особи), у провадженні якого знаходиться справа, свідок зобов’язаний з’явитися у зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити усе відоме йому в справі і відповісти на поставлені питання. У необхідних випадках за вимогою органа (посадової особи), що здійснює провадження у справі, показання свідків можуть бути одержані в письмовій формі.
Не можуть виступати як свідки: захисник особи, що притягується до відповідальності, а також адвокат і представник громадської організації по обставинах, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням ними своїх процесуальних обов’язків у справі; особи, що внаслідок своїх фізичних або психічних вад неспроможні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання.
При здійсненні провадження у справі свідок має право: бути поінформований про обсяг своїх процесуальних прав і обов’язків; відмовитися свідчити відносно членів своєї сім’ї або близьких родичів, коло яких визначається законом; заявляти клопотання про його допит за місцем проживання або перебування. У разі нез’явлення за викликом органу (посадової особи), що здійснює провадження у справі, з причин, не визнаних поважними, свідок може бути підданий примусовому приводу.
За відмову від дачі показань, а також за дачу явно неправдивих показань свідок може бути притягнутий до адміністративної відповідальності».
В роботі аналізується правове становище експерта. Вказується на необхідність належної процесуальної регламентації призначення експертизи в адміністративному процесі, зокрема, пропонується закріпити положення про те, що призначення експертизи повинно оформлятися винесенням постанови про це, яка містить у собі вступну, описову та постановляючу частини. Робиться висновок про необхідність встановлення відповідальності експерта за дачу явно неправдивого висновку.
Стосовно процесуального становища перекладача відзначається доцільність законодавчого закріплення цієї фігури для всіх адміністративних проваджень, передбачивши обсяг її процесуальних прав і обов’язків, а також відповідальність за явно неправдивий переклад.
Фактично передбачаючи участь понятих у провадженні по справах про адміністративні правопорушення, законодавець разом з тим не визнає їх учасниками провадження. Аналізуючи особливості участі понятих у провадженні, автор доходить, висновку про необхідність включення їх до складу учасників даного провадження, надавши їм право бути присутніми при відповідних діях посадових осіб і обов’язок засвідчити факт, зміст та результати цих дій.
На думку автора, необхідно заповнити прогалину, що виникла у законодавстві, і процессуально закріпити статус спеціаліста у провадженні по справах про адміністративні правопорушення, передбачити його права й обов’язки, а також відповідальність цього учасника при відмові або ухиленні від виконання його обов’язків. Визначаючи процесуальний статус спеціаліста у провадженні, необхідно закріпити його право підписувати протокол про адміністративне правопорушення, вносити в його зміст зауваження, що стосуються виконуваних ним обов’язків. Важливо передбачити обов’язок спеціаліста з’явитися за викликом органу (посадової особи) і брати участь у провадженні по справі, сумлінно використовуючи спеціальні пізнання. Що ж стосується відповідальності спеціаліста, то питання про неї слід, очевидно, вирішувати диференційовано. Якщо виконання обов’язків спеціаліста входить до кола його службових обов’язків, то цей учасник за ухилення від їх виконання може притягуватися до дисциплінарної відповідальності. До несумлінного спеціаліста можливе застосування заходів адміністративної відповідальності. Крім того, доцільно розширити зміст ст. 275 КпАП, що регламентує відшкодування витрат потерпілим, свідкам, експертам та перекладачам, включивши в цей перелік і спеціаліста.
Розділ 3 «Проблеми вдосконалення системи юридичних гарантій прав і свобод громадянина в адміністративному процесі» присвячений дослідженню правових питань реалізації юридичних гарантій в адміністративно-процесуальній сфері.
Підрозділ 3.1 «Загальна характеристика юридичних гарантій прав і свобод громадянина в адміністративному процесі» містить дослідження правової природи юридичних гарантій, їх класифікацію та систему. Виділяються: 1) гарантії, що реалізуються безпосередньо громадянами для забезпечення своїх прав, свобод і законних інтересів; 2) гарантії, що реалізуються іншими суб’єктами процесу в інтересах громадян.
Чинне законодавство окреслює адміністративно-процесуальні права і обов’язки громадян. Значною мірою гарантованість прав громадянина залежить від його процесуальної активності. Сама ж такого роду активність грунтується на конкретних правових нормах, що регламентують його процесуальну діяльність, і, таким чином, зазначені норми набувають характеру гарантій забезпечення прав і свобод громадян.
Ці гарантії, що реалізуються безпосередньо громадянами, перешкоджають порушенню їх прав і свобод з боку інших суб’єктів процесу, носять як би превентивний характер. Проте у разі порушення прав і свобод громадянина вступає в дію інша гарантія, що реалізується громадянином, — право на подання скарги як у інстанційному, так і в судовому порядку . До числа гарантій, що реалізуються безпосередньо громадянами для забезпечення своїх прав і свобод, слід віднести також невиконання ними явно незаконних актів і вимог. Що ж стосується гарантій, які реалізуються іншими суб’єктами адміністративного процесу в інтересах громадян, то, на думку автора, до них слід віднести адміністративно-процесуальний контроль; нагляд органів прокуратури; процесуальну діяльність суб’єктів, що представляють інтереси громадян (адвоката, законних представників). Крім того, найважливішою юридичною гарантією забезпечення прав і свобод громадян необхідно вважати адміністративно-процесуальні норми, що регламентують діяльність лідируючих суб’єктів процесу в їх взаємовідносинах з громадянами.
Особливе місце в системі гарантій посідають правові презумпції, які, не будучи по суті ні засобом, ні способом забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, грають значну роль в їх реалізації та охороні.
У підрозділі 3.2 «Презумпції невинності, правомірності дій та правової позиції громадянина» досліджується значення цих правових презумпцій в адміністративно-процесуальній сфері, обгрунтовуються положення про необхідність їх законодавчого закріплення.
Стосовно провадження по справах про адміністративні правопорушення автором у такий спосіб формулюється поняття презумпція невинності: «Особа вважається невинною у вчиненні адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку, доки її винність не буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена постановою , що вступила в законну силу , або рішенням у справі.
Обов’язок доведення вини лежить на органі (посадовій особі), що порушив провадження у справі. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинність у вчиненні правопорушення (проступку), але має право робити це засобами і у порядку, встановленими законом. Недоведена винність є рівнозначною доведеній невинності.
Притягнення до відповідальності не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на доказах, що не підтверджують винність особи у вчиненні правопорушення (проступку). Притягнення до відповідальності не повинно грунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».
Разом з тим презумпція невинності відбиває лише одну з багатьох, хоча і дуже важливу, сторін правового становища громадянина в адміністративному процесі, оскільки поряд із провадженнями, що мають юрисдикційний характер, у структуру адміністративного процесу включаються інші різні провадження, що носять неюрисдикційний характер.
У цих провадженнях правове становище громадянина не меншою мірою об’єктивно потребує в презюміювання правильності і законності його позиції.
Ось чому уявляється правильним як оду з презумпцій адміністративного процесу виділити презумпцію правомірності дій і правової позиції громадянина.
Найбільшою мірою такого роду презумпція є характерною для провадження по скаргах громадян на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Її ознаки в названому провадженні виявляються в наступному.
По-перше, дії і правова позиція громадянина, який подає скаргу, повинні вважатися правомірними, доти інше не буде встановлене рішенням органу (посадової особи), компетентного розглядати скаргу по суті.
По-друге, однією з важливих ознак розглядуваної презумпції є відповідний розподіл прав і обов’язків по доведенню правомірності позиції громадянина між ним і певним органом (посадовою особою), що розглядає скаргу, а також органом (посадовою особою), дії чи бездіяльність якого оскаржуються.
По-третє, рішення по скарзі не повинно грунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо правомірності позиції громадянина повинні тлумачитись на його користь.
Для інших адміністративних проваджень, що не носять юрисдикційного характеру, також необхідно виходити з презюміювання правомірності дій і правової позиції громадянина. При цьому дана презумпція в неюрисдикційних провадженнях декілька втрачає своє соціальне значення. Це відбувається, очевидно, тому, що відсутні правовий спір, конфлікт. Проте було б невірним зовсім заперечувати значущість такого роду презумпції в неюрисдикційних адміністративних провадженнях. Її значення обумовлене щонайменше двома чинниками. По-перше, суб’єктивне ставлення кожного з представників державних органів до громадянина повинне безумовно містити в собі припущення про законність тих чи інших домагань громадянина (наприклад, при розгляді заяв громадян). По-друге, що стосується «тягаря доведення» правомочності своєї позиції громадянином, то нам уявляється за доцільне орієнтувати представників державних органів на необхідність всемірного полегшення громадянам їх зусиль по одержанню різного роду документів, необхідних для досягнення цілей того чи іншого провадження.
У підрозділі 3.3 « Контроль як гарантія забезпечення прав і свобод громадянина в адміністративному процесі» підкреслюється, що контроль становить собою одну з основних вимог підтримання режиму законності, у тому числі й у сфері адміністративного процесу. Докладно досліджуються сутність контрольної діяльності, форми і методи здійснення контролю. Автор звертає увагу на недостатньо чітку регламентацію контрольної діяльності за додержанням прав і інтересів громадян в адміністративно-процесуальній сфері. Проводиться думка про доцільність законодавчого закріплення необхідності і цілеспрямування такого роду контролю, принципів його здійснення, конкретних прав і обов’язків суб’єктів його здійснення. Стосовно розглядуваної проблемі аналізується така форма зовнішнього контролю, як діяльність Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України.
З огляду на специфіку і спрямованість адміністративно-процесуального контролю автор пропонує законодавчо закріпити низку положень, що безпосередньо стосуються діяльності Уповноваженого з прав людини в цій сфері.
Насамперед Уповноважений з прав людини повинен бути наділений правом порушення дисциплінарного провадження у відносно посадових і службових осіб, що припустилися порушень прав громадян, а також правом порушувати провадження у справах про адміністративні правопорушення, наприклад, у справах про самоуправство, що ущемляють праваі і інтереси громадян.
Слід також передбачити право Уповноваженого з прав людини ставити перед вищими органами питання про професійну придатність до виконання своїх службових обов’язків тих керівників відповідних органів, установ, організацій і посадових осіб, що припустилися кількаразових порушень прав громадян.
Ці заходи можуть стати важливим і дійовим важелем впливу на чиновників, значною мірою підсилять авторитет Уповноваженого з прав людини як органу контролю за адміністрацією.
У підрозділі 3.4 «Прокурорський нагляд в адміністративному процесі як гарантія прав і свобод громадянина» досліджуються питання, що стосуються діяльності органів прокуратури при здійсненні нагляду за законністю у сфері адміністративного процесу.
Особлива увага приділяється проблемам функціонування інституту загального нагляду прокуратури, формам і методам загальнонаглядової діяльності, способам її вдосконалення з точки зору охорони прав і свобод громадян в адміністративному процесі. Автором аргументуються положення, що стосуються необхідності збереження загальнонаглядової функції прокуратури. Докладно досліджується роль прокурорського нагляду в різних адміністративних провадженнях.
Основним орієнтиром загальнонаглядової діяльності прокуратури повинно стати додержання законодавства у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина. При цьому одним із самостійних пріоритетних напрямків роботи органів прокуратури при здійсненні загального нагляду має стати нагляд за здійсненням прав громадян в адміністративно-процесуальній сфері. Прокурорський нагляд у цій сфері повинен бути зосереджений на:
а) перевірці в державних органах, підприємствах, установах, організаціях додержання вимог законодавства по розгляду звернень громадян;
б) перевірці і прийнятті конкретних заходів прокурорського реагування по скаргах громадян, адресованих прокурору, на дії чи бездіяльність посадових осіб, що порушують права громадян. Поряд із цим прокурор повинен сам активно виявляти випадки порушення прав і свобод громадян, у зв’язку з чим в разі необхідності порушувати дисциплінарне провадження або в офіційному порядку порушувати питання про невідповідність тієї чи іншої посадової особи займаній посаді;
в) додержання вимог законодавства при провадженні у справах про адміністративні правопорушення. У разі виявлення в діях чи бездіяльності посадової особи або громадянина ознак адміністративного правопорушення прокурор має право порушити провадження у справі;
г) представництві інтересів громадян і держави в судових органах.
Ефективність прокурорського нагляду за додержанням законів в адміністративно-процесуальній сфері в чималому ступені пов’язана зі зміцненням громадського статусу прокурора. Тому уявляється за доцільне передбачити можливість притягнення до адміністративної відповідальності за неповагу до прокурора.
Розділ 4 «Проблеми судового захисту прав і свобод громадян в адміністративному процесі» присвячений аналізу здійснення правосуддя по адміністративних справах і проблемам кодификації адміністративно-процесуального законодавства.
Підрозділ 4.1 « Правосуддя по адміністративних справах: історичний і зарубіжний досвід» містить докладний аналіз історичних аспектів розвитку цього інституту і його функціонування у деяких найбільш розвинутих країнах світу. Це дозволило автору сформулювати низку висновків. Зокрема, на думку автора: 1) організація адміністративної юстиції свідчить про тенденцію, що все більше проявляється, до її відокремлення в самостійну гілку судової влади; 2) адміністративні суди або органи, які по суті є такими, мають можливість реального впливу на порушення законів з боку органів публічної адміністрації шляхом прийняття рішень, що скасовують її незаконні акти або зобов’язують адміністративні органи скасувавти їх; 3) основою діяльності органів адміністративної юстиції є самостійне адміністративно-процесуальне законодавство, вдосконалення якого прямо залежить від реорганізації органів адміністративної юстиції на зразок судових органів; 4) однією з основних цілей вдосконалення системи органів адміністративної юстиції і адміністративно-процесуального законодавства слугує захист прав і інтересів громадян в їх взаємостосунках з органами держави; 5) система побудови органів адміністративної юстиції носить динамічний характер, що відображує прагнення законодавців до пошуку найбільш оптимальної її моделі; 6) все більше значення надається професійному рівню осіб, що здійснюють функції адміністративних судів.
У підрозділі 4.2 «Проблеми організації і перспективи розвитку правосуддя в адміністративних справах в Україні» досліджуються тенденції розвитку цього інституту в сучасних умовах України, обгрунтовується необхідність уведення в судову систему України адміністративних судів, формулюються пропозиції, що стосуються системи, їх побудови і підвідомчості їм конкретних категорій адміністративних справ. У дисертації пропонується така структура побудови системи адміністративних судів:
— Адміністративна колегія Верховного Суду України, що є наглядовою і касаційною інстанцією;
- регіональні адміністративні суди, що виконують роль апеляційних, касаційної інстанцій;
- обласні адміністративні суди, що здійснюють у конкретних випадках розгляд справ по першій інстанції, а також розгляд справ в апеляційному і касаційному порядках;
- районні адміністративні суди, що діють як нижча ланка судів першої інстанції.
Аргументується положення про доцільність віднесення до сфери правосуддя по адміністративних справах такі категорії справ: а) про адміністративні правопорушення: б) по оскарженню постанов про накладення адміністративних стягнень, а також дій чи бездіяльності посадових осіб, що застосовують адміністративно-попереджувальні заходи і заходи адміністративного припинення; в) по оскарженню неправомірних дій (бездіяльності) органів і посадових осіб, що порушують права громадян. Наводяться аргументи й щодо доцільності віднесення до ведення адміністративних судів справ особливого провадження, які зараз розглядаються в цивільному процесуальному порядку.
У дисертації наводяться аргументи про необхідність уведення адміністративного позову як засобу правового захисту, аналізується його правова природа.
Підрозділ 4.3 «Кодификація адміністративно-процесуального законодавства як чинник забезпечення правосуддя по адміністративних справах» присвячений проблемам систематизації адміністративно-процесуального законодавства. З урахуванням думок, висловлених з цього приводу в юридичній літературі, автор доходить висновку про необхідність розробки і уведення в дію Адміністративно-процесуального кодексу України. Модель цього адміністративно-процесуального акта повинна будуватися з урахуванням побудови системи адміністративних судів, підвідомчості їм конкретних категорій справ. При цьому особливості правового становища суб’єктів процесу мають одержати своє адекватне вираження в кожному з вхідних до структури кодексу проваджень з урахуванням їх особливостей і грунтуватися на єдиних, загальних основах, закріплених в окремому, першому розділі кодексу. З урахуванням цих положень автор пропонує структуру цього правового акта. Належної регламентації потребують і різноманітні адміністративні провадження, пов’язані з діяльністю органів державно-виконавчої влади, посадових осіб, підприємств, установ, організацій. З цього погляду автор обгрунтовує доцільність і необхідність розробки Закону України « Про загальні начала адміністративного процесу». На думку автора, зазначений закон має містити регламентацію таких адміністративних проваджень: по пропозиціях громадян; по заявах і скаргах громадян; по реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності (у тому числі й реєстрації громадян як приватних підприємців); по реєстрації і легалізації об’єднань громадян (у тому числі й релігійних організацій); по одержанню дозволів на заняття певними видами діяльності; регістраційно-дозвільні провадження, здійснювані органами внутрішніх справ; по реєстрації нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, що стосуються прав, свободи і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер; дисциплінарне провадження.
На закінчення автором пропонується редакція конкретних статей, що регламентують правовий статус суб’єктів адміністративного процесу, зокрема права і обов’язки громадян при провадженні по адміністративній справі, права і обов’язки органів виконавчої влади та їх посадових осіб при вирішенні адміністративних справ, види клопотань у справі і терміни їх вирішення, представлення інтересів громадянина, що бере участь в адміністративній справі, правовий статус свідка, адвоката, експерта, перекладача. Підкреслюється, що запропонована редакція статей значною мірою, носить загальний, модельний характер і може бути використана при розробці як Адміністративно — процесуального кодексу України, так і Закону України «Про загальні начала адміністративного процесу».
У Висновках викладені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, що складають зміст дисертаційної роботи, зокрема такі, що стосуються обгрунтування положення про необхідність розгляду адміністративно-процесуального статусу громадянина під кутом зору елементів структури адміністративного процесу, з урахуванням істотного впливу на нього конкретних повноважень і обов’язків інших, в першу чергу лідируючих суб’єктів процесу, змісту адміністративно-процесуального статусу громадянина, аналізу кожного з елементів його структури, конкретних пропозицій щодо його вдосконалення з урахуванням особливостей окремих адміністративних проваджень, проблем кодифікації адміністративно-процесуального законодавства і т.ін.

Основнi положення дисертацiї викладені в таких працях:
Монографії, навчальні посібники:
1. Тищенко Н.М. Гражданин в административном процессе.-Харьков:Право, 1998.-11,8 друк. арк.
2. Тищенко Н.М. Административно-процессуальний статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования.- Харьков: Право, 1998.-16,3 друк. арк.
3. Тищенко Н.М. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник / За заг. ред. А.Т. Комзюка.-Харків: Ун-т внутр. справ.-1998.-4,12 /0,5/ друк. арк.
Статті та публікації:
4. Тищенко Н.М. Эксперт как участник производства по делам об административных правонарушениях // Рад. право.-1988.-№3.-0,5 друк. арк.
5. Тищенко Н.М. Эксперт в производстве по делам об административных правонарушениях // Пробл. соц. законности: Респ. межведом. науч. сб. (Отв. ред. В. Я. Таций). - Харьков: Вища шк., -1988.-Вып.22.-0,3 друк. арк.
6. Тищенко Н.М. Личность в производстве по делам об административных правонарушениях // Актуал. пробл. правовой реформы: Сб. науч. тр.-Киев:УМК ВО.-1990.-0,35 друк. арк.
7. Тищенко Н.М. Профилактика административных правонарушений в студенческих коллективах // Профилактика негативных явлений в студ. среде: Сб. науч.-метод. мат.-Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та, 1990.- Вып.3.-0,25 друк. арк.
8. О правовом статусе лиц, уполномоченных составлять протоколы об административных правонарушениях // Пробл. совершенствования законодательства и практики его применения в совр. условиях: Сб. науч. тр.- Киев: УМК ВО, 1992.- 0,3 друк.арк. (в соавт.)
9. Тищенко Н.М. О совершенствовании административно-юрисдикционной деятельности // Пробл. законности: Респ. междуведом. науч. сб. -Харьков:Основа, 1993.- Вып.28.- 0,35 друк. арк.
10. Тищенко Н.М. Участники производства по делам об административных правонарушениях // Сб. крат. тез. и науч. сообщ. науч.-практ. конф. по итогам науч.-исслед. раб., выполненных профессорско-преподавательским составом УГЮА в 1993г.-Харьков:Укр. гос. юрид. акад., 1994.- 0,15 друк. арк.
11. Тищенко Н.М. О совершенствовании правового статуса гражданина в административном процессе // Конституция Рос. Федерации: Пробл. дальнейшего совершенствования законодательства в области охраны прав и свобод человека и гражданина, организации и деятельности правоохранительных органов: Докл. и сообщ. регион. науч.-практ. конф. -Белгород: Высш. шк. милиции МВД РФ, 1994.- 0,25 друк. арк.
12. Тищенко М.М. Деякі питання удосконалення законодавства, що регулює адміністративне затримання // Пробл. охорони громад. порядку і вдосконалення законодавства: Матер. наук.-практ. конф.-Харків: Ін-т внутр. справ, 1994.- 0,15 друк. арк.
13. Деякі питання удосконалення правового статусу особи в провадженні по справах про адміністративні правопорушення // Законодательство Украины: состояние, проблемы, перспективы: Крат. тез. докл. и науч. сообщ. межрегион. науч. конф. молод. учен. и соиск.-Харьков: Укр. гос. юрид акад., 1994.- 0,15 друк. арк. (в співавт.)
14. Тищенко М.М. Питання процесуальної регламентації адміністративної відповідальності неповнолітніх // Девіантна поведінка неповнолітніх і молоді: можливості впливу: Матер. міжнар наук.-практ. конф.-Харків, 1994.- 0,15 друк. арк.
15. Тищенко Н.М. О совершенствовании правового статуса некоторых участников производства по делам об административных правонарушениях // Пробл. законности: Респ. междувед. науч. сб.,-Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1995. -Вып. 29.- 0,35 друк. арк.
16. Тищенко Н.М. О совершенствовании административно-процессуального статуса гражданина в производстве по предложениям, заявлениям и жалобам// Пробл. законности: Респ. междувед науч. сб., -Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1995.-Вып.30.- 0,35 друк. арк.
17. Тищенко Н.М. Правовой статус гражданина в административном процессе: Реализация и совершенствование // Правовая наука и реформа юрид. образования: Сб. научн. тр.-Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1995.-Вып.2.- 0,35 друк. арк.
18. Тищенко Н.М. Совершенствование административно-процессуального статуса гражданина как правовой фактор стабильности гражданского общества // Треті Харк. політолог. читання.- Харків: Укр. держ юрид. акад., Народ. укр. акад., 1995.- 0,1 друк. арк.
19. Тищенко М.М. Порядок розгляду суддями справ про адміністративні правопорушення неповнолітніх // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку: Корот. тез. доп. та наук. повідом. Респ. наук.-практ. конф.-Харків: Нац. юрид акад. України, 1995.- 0,15 друк. арк.
20. Тищенко Н.М. К вопросу об административной юстиции // Пробл. законности: Респ. міжвід. науч. зб., -Харьков: Нац. юрид. акад. України, 1996.-Вып.31.-0,45 друк. арк.
21. Тищенко Н.М. О структуре и содержании административного процесса // Правовая наука и реформа юрид. образования: Сб. науч. тр.-Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та., 1996.-Вып.6.-0,7 друк. арк.
22. К вопросу о правовом статусе медицинских работников в административном процессе // Медицина сегодня и завтра: Сб. науч. раб.- Харьков: Гос. мед ун-т., 1996.-0,15 друк. арк. (в соавт.)
23. Тищенко Н.М. К вопросу о правовом статусе гражданина в административном процессе // Пробл. совершенств. законодательства об адм. правонарушениях: Матер. науч.-практ. конф.-Белгород: Высш. шк. милиции МВД РФ, 1996.- 0,25 друк. арк.
24. Тищенко М.М. Питання вдосконалення адміністративно-процесуального законодавства України і охорона прав громадянина // Актуал. вопр. совершенств. законодательства и правоприменит. деятельности: Крат. тез. докл. и науч. сообщ. межрегион. науч. конф. молод. учен. и соиск.-Харьков: Нац. юрид акад Украины, 1996.- 0,15 друк. арк.
25. Тищенко Н.М. О целях и задачах административного процесса // Пробл. провадження правових реформ в Україні: Зб. наук. праць.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 1996.- 0,4 друк. арк.
26. Тищенко Н.М. Проблемы кодификации административно-процессуального законодательства и охрана прав граждан // Концепція формування законодавства України: Зб. наук. ст.-Запоріжжя: Запорізьк. держ. ун-т.,-1997.- 0,15 друк. арк.
27. Тищенко Н.М. О понятии участников административного процесса // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. сб. -Харків: Нац. юрид. акад. України, 1997.-Вып.32.-0,3 друк. арк.
28. Тищенко Н.М. Презумпция правомерности действий и невиновности гражданина в сфере административно-процессуальной деятельности // Права человека в России и Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод: Матер. междунар. науч.-практ. конф..-Саратов: Сарат. гос. акад. прав., 1997.- 0,35 друк. арк.
29. Тищенко Н.М. Прокурорский надзор в административном процессе как гарантия прав и свобод гражданина // Пробл. організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах: Зб. наук. праць.- Харків: Ін-т підвищ. кваліфікації Генпрокуратури України, - 1998.-0,7 друк. арк.
30. Тищенко Н.М. О Презумпции невиновности в административном процессе // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. -Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998.-Вып.33.-0,45 друк. арк.
31. Тищенко Н.М. К вопросу о правовых презумпциях в административном процессе // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. -Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998.-Вып.34.- 0,35 друк. арк.
32. Тищенко М.М. Про вдосконалення правосуддя з адміністративних справ // Адм. право: сучасний стан і напрями реформування: Матер. першої нац. наук.-практ. конф.-Яремча: Мін. юст. України, Акад. прав. наук. України, Ін-т держ. і права, 1998.- 0,15 друк. арк.

Тищенко M.М. Адміністративно-процесуальний статус громадянина України: проблеми теорії та шляхи вдосконалення законодавчого регулювання.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07- теорія управління; адміністративне право і процесс; фінансове і банківське право. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 1999 р.
Диссертація присвячена дослідженню актуальних теоретичних проблем адміністративно-процесуального статусу громадянина України в сучасних умовах. Аналізуються питання, пов’язані із з’ясуванням змісту та структури адміністративно-процесуального статусу громадянина, особливостями його реалізації в окремих адміністративних провадженнях. Розглядаються гарантії забезпечення прав громадян в адміністративному процесі і даються конкретні рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-процесуального законодавства.
Ключові слова: громадянин, адміністративний процес, адміністративно-процесуальні відносини, адміністративно-процесуальні права, обов’язки та свободи, адміністративно-процесуальне законодавство.

Тищенко Н.М. Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования законодательного регулирования. — Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07- теория управления; административное право и процесс; финансовое и банковское право. Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 1999 г.
Диссертация посвящена исследованию актуальных теоретических проблем административно-процессуального статуса гражданина Украины в современных условиях. Анализируются вопросы, связанные с уяснением содержания и структуры административно-процессуального статуса гражданина. Значительное место отводится анализу административно-процессуального статуса гражданина в отдельных административных производствах. С учетом специфики каждого из исследуемых производств, формулируются конкретные предложения по совершенствованию его административно-процессуального статуса. Свое отражение в работе нашли проблемы совершенствования юридических гарантий прав и свобод гражданина в исследуемой сфере. Особое внимание уделяется таким гарантиям как контроль и надзор органов прокуратуры в административном процессе. Наряду с этим автором исследуются проблемы правовых презумпций – невиновности, правомерности действий и правовой позиции гражданина. Разрешение проблем судебной защиты прав и свобод граждан в административном процессе увязывается с необходимостью введения в судебную систему Украины административных судов, определения их организационного построения и надлежащего законодательного обеспечения их деятельности. Автором определяются подходы к разрешению проблемы кодификации административно-процессуального законодательства, формулируется предложение по его совершенствованию.
Ключевые слова: гражданин, административный процесс, административно-процессуальные отношения, административно-процессуальные права, обязанности и свободы, административно-процессуальное законодательство.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking