Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Акти прямого народовладдя у правовій системі

 

МУРАШИН Олександр Геннадійович

АКТИ ПРЯМОГО НАРОДОВЛАДДЯ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ

Спеціальність 12. 00. 01. — теорія та історія
держави і права; історія політичних і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Київ – 2001
Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Національної академії
внутрішніх справ України.

 

Науковий консультант:
академік Академії правих наук України, доктор юридичних наук, професор
Копєйчиков Володимир Володимирович
професор Національної академії внутрішніх справ України

 

Офіційні опоненти:
академік Академії правих наук України, доктор юридичних наук, професор
Цвік Марк Веніамінович,
професор національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого

член-кореспондент Академії правих наук України, доктор юридичних наук, професор
Рабінович Петро Мойсейович,
професор Львівського державного університету ім. Івана Франка

академік Української академії політичних наук, доктор юридичних наук, професор
Бабкін Володимир Дмитрович,
провідний науковий співробітник Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України

 

Провідна установа:
Національний університет внутрішніх справ МВС України (м. Харків)

Захист відбудеться « 4 » червня 2001 року о « 14 » годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

 

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 64.

Автореферат розісланий « 4 » травня 2001 року.

 

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.В. БУРЛАЙ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процес становлення в Україні громадянського суспільства, побудови демократичної, соціальної, правової держави зумовлює поступове перетворення українського народу з об’єкта державного управління на пріоритетний суб’єкт влади. Конституція України визнала і закріпила установчу владу українського народу, який здійснює її не тільки через органи державної влади та місцевого самоврядування, а й безпосередньо (ст.5), що свідчить про визнання великої ролі прямого народовладдя. Через його інститути народ як самоврядний феномен самостійно може вирішувати найважливіші проблеми суспільного і державного життя.
Одночасно пряме волевиявлення громадян є найбільш демократичним засобом прийняття рішень (актів), що мають певне юридичне значення. Особисті й соціальні інтереси громадян тут органічно поєднуються. Звідси випливає особливе значення, авторитет актів прямого народовладдя, а також їх місце у правовій системі.
Кількість наукових праць, що тією чи іншою мірою стосуються актів прямого народовладдя, досить обмежена. Місце цих актів у правовій системі взагалі не було предметом комплексного, системного, самостійного дослідження. Розглядалися лише окремі питання, пов’язані з актами безпосереднього народовладдя. Втім процес їх прийняття залишається неефективним, оскільки діяльність суб'єктів безпосередньої демократії значною мірою нормативно невпорядкована, а робота з підготовки проектів нормативних актів стосується лише окремих видів актів прямого народовладдя, а не їх системи взагалі, й просувається вкрай повільно. Це, зокрема, стосується референдуму, виборів. Так, рішення, що були прийняті всеукраїнським референдумом 16 квітня 2000 р., досі не імплементовані до законодавства України. Однією з причин такої ситуації є недосконалість законодавства про всеукраїнський референдум. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” 1991 р., який свого часу відіграв важливу роль у становленні референдумів в Україні, нині застарів і не відповідає положенням чинної Конституції. Що ж до прийняття актів виборів, то нині українське суспільство остаточно ще не визначилося з типом виборчої системи і поки що не має стабільного виборчого законодавства.
Будь-який вид організаційної діяльності суб’єкта прямого народовладдя відбувається у певних процесуальних рамках, має свою особливу процедуру та певні етапи. Чим досконаліша така процедура, тим ефективніше вказані суб’єкти впливають на розвиток суспільних відносин. Щодо процедури у сфері правотворчості суб'єктів прямого народовладдя, то без встановлення її певного порядку i чіткого втілення у життя неможливо своєчасно, з наукових позицій впливати на неї, підвищувати її ефективність, утверджувати засади законності у прямій правотворчій дiяльностi.
Акти прямого народовладдя застосовуються і здійснюють свій регулюючий вплив на суспільні відносини в умовах, коли соціальна дійсність активно розвивається. Цей вплив не є стабільним і рівномірним, він змінюється за характером, інтенсивністю і межами. Тому не можна будь-які прояви реалізації актів безпосередньої демократії вважати доказами ефективності або недостатності їхніх результатів. Тільки створення системи науково обгрунтованої оцінки дасть можливість судити про це з відносною впевненістю.
Один із найважливіших напрямів досліджень актів безпосередньої демократії полягає у вивченні властивостей, які виявляються при порівнянні цих актів з іншими у механізмі правового регулювання з метою забезпечення результативності правового впливу на суспільні відносини.
Важливим аспектом дослідження є результати використання правозастосовчих актів прямого народовладдя в реалізації правових норм. Вони дають підстави для висновків не тільки про стан правозастосовчої діяльності суб’єктів безпосередньої демократії, а й про якість нормативно-правового регулювання відповідних суспільних відносин. Удосконалення саме цих актів, практики правозастосування — одна з необхідних умов зміцнення правової основи державного і суспільного життя, неухильного дотримання законності.
В Україні актам, що приймаються колективними суб'єктами прямого народовладдя, до останнього часу не приділялася належна увага. Окремі питання прийняття і реалізації цих актів досліджували В.Д.Бабкін, І.П.Бутко, Ф.Г.Бурчак, А.П.Заєць, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, М.І.Корнієнко, Л.Т.Кривенко, П.Ф.Мартиненко, Є.В.Назаренко, М.П.Орзіх, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабінович, В.М.Селіванов, О.Ф.Скакун, М.І.Ставнійчук, А.П.Таранов, В.Я.Тацій, В.М.Тодика, Є.А.Тихонова, В.Л.Федоренко, О.Ф.Фрицький, М.В.Цвік, В.М.Шаповал, Ю.С.Шемшученко, Л.П.Юзьков та інші вчені.
Деякі властивості, види, ознаки актів безпосереднього народовладдя за радянської доби розкриті у працях Г.В.Барабашева, А.О.Безуглова, М.В.Вітрука, Л.Д.Воєводіна, В.А.Дорогіна, Д.Л.Златопольського, В.Т.Кабишева, А.І.Кіма, В.Ф.Котока, В.С.Кудінова, Й.Д.Левіна, О.М.Лучина, В.В.Маклакова, М.Н.Марченка, А.О.Мішина, Р.А.Сафарова, В.М.Суворова, Ю.Г.Судніцина, І.П.Трайніна, С.В.Троїцького, І.Є.Фарбера, М.А.Шафіра та інших.
Сучасні зарубіжні вчені також приділяють певну увагу проблемам актів прямого народовладдя. Зокрема, в Російській Федерації це дістало відображення в працях Ю.О.Веденєєва, В.І.Васильєва, Ю.А.Дмитрієва, А.І.Ковлера, В.В.Комарової, О.О.Кутафіна, І.А.Старостіної, А.Я.Сливи, Б.О.Страшуна, Ю.О. Тихомирова та інших дослідників.
Отже, коли досягнення юридичної науки стали необхідною передумовою здійснення державно-правової реформи на засадах Конституції України, назріла необхідність поглибленого вивчення юридичної природи, місця і ролі актів прямого народовладдя у правовій системі. Таким чином, актуальність дослідження теоретичних і практичних проблем актів прямого народовладдя пов'язана, по-перше, з необхідністю вироблення єдиної, цілісної концепції актів прямого народовладдя як результату функціонування різних інститутів безпосередньої демократії; по-друге, з потребою визначення місця актів прямого народовладдя у правовій системі й у системі нормативних актів; по-третє, з вимогою вдосконалення чинного законодавства про прийняття актів прямого народовладдя з метою приведення його у відповідність до положень Конституції України 1996 р., ратифікованих міжнародно-правових актів; по-четверте, з потребою узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду прийняття і реалізації актів прямого народовладдя, виявлення як позитивних, так і негативних тенденцій у розвитку цих процесів.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), “Основними напрямами наукових досліджень у галузі держави і права на 1998 – 2000 роки”, затвердженими загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р., планами прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995 – 2000 рр. (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995 року № 4КМ/2) і планами науково-дослідних робіт та тематичними планами Національної академії внутрішніх справ України на 1996 – 2000 рр.
Мета та завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб дослідити юридичну природу актів прямого народовладдя, їх місце у правовій системі, виробити практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства про ці акти та шляхи підвищення ефективності їх реалізації.
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:
— визначити загальне поняття акта прямого народовладдя та його характерні ознаки;
— дослідити місце і роль актів прямого народовладдя у правовій системі;
— сформулювати принципи прямої правотворчості (колективних суб'єктів прямої демократії) у правовій державі. Дослідити сутність принципу демократизму як пріоритетного принципу в здійсненні цієї форми правотворчості;
— визначити поняття прямого правотворчого процесу та особливості його основних стадій;
— розробити основні вимоги ідеальної моделі акта прямого народовладдя у демократичному суспільстві;
— дослідити вплив громадської думки на зміст актів прямого народовладдя та варіанти впливу громадської думки, що відображена в них, на суспільну діяльність;
— розробити критерії класифікації актів прямого народовладдя;
— визначити поняття актів референдуму, виборів, відкликання, наказу виборців, петиції, страйку та здійснити їх класифікацію;
— виходячи із соціального призначення акта виборів як найбільш поширеного акта прямого народовладдя, дослідити його основні функції у регулюванні суспільних відносин;
— дослідити юридичну природу місцевих актів прямого народовладдя, локальних (зокрема, про проведення страйку), визначити їх функції;
— дослідити юридичні особливості підзаконних нормативних і правозастосовчих актів безпосередньої демократії;
— визначити критерії ефективності дії актів прямого народовладдя, засоби та умови її забезпечення.
Об'єктом дослідження є правові відносини, що виникають у сфері здійснення прямого народовладдя колективними суб'єктами прямої демократії, а його предметом — акти прямого народовладдя як результат функціонування інститутів безпосередньої демократії.
Методи дослідження. Враховуючи проблеми дослідження, дисертант виходив з необхідності комплексного поєднання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження; з єдності соціально-правового і гносеологічного, об'єктивності, історизму, конкретності істини. Застосовувалися такі філософські категорії, як можливість і дійсність, форма і зміст, сутність і явище, простір і час, ціле й частина, а також закони діалектики: єдності й боротьби суперечностей; переходу кількісних змін у якісні; заперечення заперечення та ін. В дисертації використані загальнонаукові методи: опис, спостереження, порівняння, логічний аналіз і синтез, системний. При визначенні поняття акта прямого народовладдя, змісту окремих його видів автор застосував структурно-функціональний, інституційний аналіз, який дав змогу концептуалізувати акт прямого народовладдя з усіма властивими йому ознаками. При аналізі різних видів актів прямого народовладдя в Україні та інших країнах автором було застосовано формально-логічний, порівняльно-правовий методи. Для аналізу акта виборів, акта референдумів, місцевих актів прямого народовладдя також застосовувався еволюційно-історичний метод.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання. В дисертації вперше у вітчизняній юридичній літературі комплексно і системно досліджується проблема актів прямого народовладдя, розглядається їх місце у правовій системі, тобто створена юридична теорія актів прямого народовладдя.
На теоретичному рівні всебічно характеризується акт прямого народовладдя, показані його специфіка та відмінності від інших правових актів, здійснений аналіз ролі цих актів у механізмі правового регулювання, досліджені питання їх ефективності.
Здійснено критичний аналіз національного і зарубіжного законодавства щодо процедури прийняття і реалізації актів прямого народовладдя та їх гарантій. Розроблено конкретні пропозиції, організаційно-правові рекомендації щодо вдосконалення відповідного законодавства України. В результаті здійсненого дослідження одержано нові результати, які прямо або опосередковано здатні впливати на процес вдосконалення державно-правової практики.
1. Визначені характерні ознаки акта прямого народовладдя, що відрізняють його від інших правових актів, прийнятих представницькими органами і посадовими особами.
2. Створено авторську концепцію актів прямого народовладдя як правових актів, що є результатом функціонування інститутів прямої демократії, які містять у собі формально обов'язкову, безпосередньо виражену волю населення?.
3. Визначено місце і роль актів прямого народовладдя як статичного елементу в правовій системі.
4. Сформульовано положення про принципи прямої правотворчості. Виділені найважливіші складові принципу демократизму як пріоритетного принципу.
5. Дано визначення прямого правотворчого процесу, проаналізовані основні його стадії та притаманні їм етапи. Сформульовані пропозиції щодо їх оптимізації в умовах проведення в Україні правової реформи.
6. Вперше обгрунтовані вимоги до ідеальної моделі акта безпосереднього народовладдя в умовах демократичного суспільства з урахуванням світового і вітчизняного досвіду.
7. Вдосконалені критерії класифікації актів прямого народовладдя.
8. Запропоновані власні визначення поняття актів референдуму, виборів, відкликання, наказу виборців, петиції, рішення про страйк та здійснена наукова класифікація цих актів.
9. Виходячи із соціального призначення акта виборів, вперше досліджені його основні функції у регулюванні суспільних відносин.
10. Виявлені юридична природа місцевих, локальних (зокрема, про проведення страйку) актів прямого народовладдя та функції, що здійснюються ними.
11. Розкрито юридичні особливості нормативних підзаконних та правозастосовчих актів прямого народовладдя.
12. Визначені критерії ефективності дії актів прямого народовладдя, засоби та умови її забезпечення.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації розширюють простір для подальшого дослідження проблем теорії демократії і актів прямого народовладдя, моделей і видів цих актів; сприяють виникненню нових підходів у прямій правотворчій діяльності; створюють основу для підвищення ефективності механізму прийняття і реалізації актів прямого народовладдя; зміцнення гарантій їх здійснення; запобігання випадків прийняття суб'єктами безпосередньої демократії незаконних актів.
Матеріали дисертаційного дослідження також можуть бути використані в подальших дослідженнях теоретичних проблем реалізації Конституції України, при розробці проектів нових законів про всеукраїнський референдум, про місцеві референдуми та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальної громади, про порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання, концепції підвищення правової культури суб'єктів прямого народовладдя і т. ін. Висновки і пропозиції також можуть бути використані в науково- дослідній, освітній, виховній роботі — правовому вихованні населення, формуванні високої правової культури та правосвідомості громадян.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані автором у публікаціях, виступах на 14 конференціях, зокрема міжнародних: “Європа — Японія — Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (Київ, 17 – 20 жовтня 2000 р.); “Систематизація законодавства в Українi: проблеми теорії i практики” (Київ, жовтень 1999 р.); “Державно-правова реформа в Українi” (Київ, листопад 1997 р.); “Право та культура: теорія i практика” (Київ, травень 1997 р.); “Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адміністративних районів” (Тернопiль, квітень 1997 р.); “Проблеми методології сучасного правознавства” (Київ, жовтень 1996 р.); “Концепція розвитку законодавства України” (Київ, травень 1996 р.); “Колізії у законодавстві України: проблеми теорії i практики” (Київ, жовтень 1995 р.) та загальноукраїнських: “Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи” (Київ, червень 1997 р.); “Ідеологія державотворення в Українi: історія i сучасність” (Київ, листопад 1996 р.); “Проблеми реформування державної влади: конституційні та управлінські аспекти” (Київ, березень 1995 р.); “Правова система України: теорія i практика” (Київ, жовтень 1993 р.); “Актуальні проблеми формування правової держави” (Харків, жовтень 1990 р.); “Правові проблеми економічної реформи в СРСР” (Київ, травень 1990 р.). Тези виступів опубліковані.
Наукові результати, отримані дисертантом, який був членом робочої групи по підготовці проекту Закону України “Про загальноукраїнський та місцеві референдуми”, реалізовані ним при розробці цього законопроекту, при підготовці пропозицій щодо вдосконалення розділу ХІ Конституції України “Місцеве самоврядування”, проекту Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”.
Положення дисертації використовуються в навчальному процесі при читанні курсів “Теорія держави і права”, “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн”, спецкурсу “Актуальні проблеми теорії держави і права” в Національній академії внутрішніх справ України.
Публікації. Основні положення дослідження викладені у 40 публікаціях, включаючи монографію, наукові статті у фахових наукових виданнях в Україні та за кордоном.
Структура дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 420 сторінок складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (388 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтована актуальність теми дослідження, об'єкт і предмет, мета й завдання дисертаційної роботи; розкриті її основні методи, теоретичне і практичне значення, апробація теоретичних положень і структура, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються новизною і виносяться на захист.
Перший розділ “Правові засади актів прямого народовладдя та їх місце у правовій системі” присвячений дослідженню юридичної природи актів прямого народовладдя, принципам та особливостям їх прийняття.
Автор обгрунтовує положення про те, що акт прямого народовладдя є правовим актом, що передбачає належним чином (словесно-документально) оформлене зовнішнє вираження волі колективних суб'єктів безпосередньої демократії, яке фіксує результат їх правомірної діяльності, тобто юридично значущий, змістовний елемент правової системи (юридична норма, правозастосовчий припис і т.ін.), котрий увійшов у правову тканину в результаті їх правотворчої, правозастосовчої та іншої діяльності (акт-документ). Його прийняттю завжди передує інший акт, що являє собою вираження волі, дію колективних суб'єктів прямої демократії, спрямовану на досягнення юридичного ефекту, тобто юридичний факт, що є підставою тих чи інших юридичних наслідків (акт-дія).
Виходячи з власних теоретичних розробок, автор дійшов висновку, що актам прямого народовладдя як результату функціонування інституту прямого народовладдя поряд з іншими притаманні окремі ознаки цих інститутів. Отже, акт прямого народовладдя являє собою результат функціонування інституту прямої демократії; прийнятий безпосереднім волевиявленням громадян; воля, що виражена в акті, співпадає з волею суб’єкта її виявлення; містить волю особливого кола суб’єктів політичних відносин, суб’єктів права його прийняття. Мета актів — здійснення волі громадян від їх імені. Рішення (акт) присвячене питанням, які цей суб’єкт має право безпосередньо вирішувати або брати участь у їх вирішенні.
Виділені ознаки дали змогу визначити акти прямого народовладдя як правові акти, що є результатом функціонування інститутів прямої демократії і містять у собі безпосередньо виражену волю населення щодо розв'язання певних питань державного і суспільного життя у вигляді прийнятих ним владних настанов.
Дослідження юридичної природи актів прямого народовладдя (акт-документ) дає можливість стверджувати, що юридична сила актiв прямого народовладдя знаходить свій вияв: у обов’язковій відповідності кожного акта принципам i нормам конституції, у суворій вiдповiдностi законам; у визнанні обов’язкової підпорядкованості між існуючими видами актiв; у встановленні ієрархічної пiдпорядкованостi актів суб’єктів прямого народовладдя, що займають вище чи нижче місце; у визначенні підстав i меж прийняття того чи іншого акта, його основного змісту тощо. Формула "на основі та на виконання закону", "відповідно до закону, указу, постанови" i т. ін. виражає цей правовий зв’язок. У разі визнання правового акта таким, що порушує законність, він втрачає юридичну силу (призупинення акта, скасування акта, визнання акта недійсним, визнання таким, що втратив юридичну силу самого акта i пов’язаних з ним інших актів та породжених ними юридичних наслідків).
Щодо актів прямого народовладдя як різновиду правового акта, то, на думку дисертанта, вони є ланкою "правового ланцюга" у правовій системі — правова культура, правова свідомість, настанови, правові потреби, принципи, правоцiлеположення, правотворчість, правова норма, юридичні дії i стан. Періодично відновлюючи цей "правовий ланцюг", акти прямого народовладдя виступають як один з його можливих імпульсів, виконуючи роль його мети та засобу.
У дисертації розглядається правотворчість колективних суб'єктів прямого народовладдя. Автор доводить, що пряма правотворчість — це особлива форма правотворчості, якій притаманні свої принципи, методи, особливості правотворчого процесу.
У ході дослідження цього питання дисертант виходив з того, що для прийняття нормативних рішень, в яких реально втілювалася б воля кожного, має застосовуватися єдиний демократичний спосіб — голосування. Отже, це феномен, якому притаманні такі ознаки: свідома діяльність громадян; ця дiяльнiсть здійснюється безпосередньо; здійснюється у складі певного колективного суб’єкта прямого народовладдя; вона спрямована на вираження власної волі; виражена воля стає юридично значущим нормативним актом, який входить до загальної системи правових актів (якщо вона була безпосередньо спрямована на створення певних правових норм). Виходячи з вищезазначених ознак, автор робить висновок, що цей феномен — пряма правотворчість, тобто особлива форма, або вид, діяльності колективних суб’єктів безпосереднього народовладдя, яка полягає у встановленні, а також зміні або скасуванні правових норм.
Водночас пряма правотворчiсть знаходить своє вираження у певних організаційних формах, які дають змогу чіткіше встановити, якi саме колективні суб’єкти безпосередньої демократії i в якому порядку створюють правові норми в суспільстві. Оскільки право — офіційна форма регулювання відносин, то організаційне оформлення прямої правотворчості є її неодмінною ознакою. Пряма правотворчiсть, зрештою, являє собою офіційну організаційно оформлену діяльність колективних суб’єктів безпосередньої демократiї, що спрямована на створення правових норм.
Діяльність колективних суб’єктів безпосередньої демократiї щодо створення правових норм є процесом, що здійснюється на основі певних принципів: демократизму; законності; гуманізму; наукової обгрунтованості; системності й узгодженості; наступності; своєчасності; ретельності; юридично-технічної досконалості.
У дисертації показано, що найважливішими характеристиками принципу демократизму, як пріоритетного принципу прямої правотворчості слід вважати: самостійність суб’єктів безпосередньої правотворчості — самостійне та остаточне вирішення питань у межах наданої законом компетенції без будь-якого попереднього дозволу; безпосередня участь громадян у розробці та прийнятті актів; колективність — колективне вивчення стану справ, збирання та аналіз різних матеріалів для підготовки актів і їх прийняття; гласність — відкритий характер такої діяльності, широка та систематична інформація про неї. Гласність у прямій правотворчості, зокрема, виконує такі функції: гносеологічну (пізнавальну), оскільки надає можливість отримувати повну інформацію про прийняті правові акти та про проекти, що прийматимуться колективними суб’єктами прямого народовладдя; комунікативну функцію, оскільки передбачає в процесі прямої правотворчості необхідність налагодження ефективного спілкування між усіма суб’єктами політичної системи; стабілізуючу функцiю, оскiльки сприяє налагодженню порозуміння мiж усiма зацікавленими сторонами i т. ін.
Розглядаючи прямий правотворчий процес як юридично встановлену процедуру діяльності суб’єктів прямого народовладдя щодо надання юридичної сили безпосередньо вираженій волі громадян, порядок формування i закріплення такої волi у загальнообов’язкових юридичних приписах, упорядковану систему стадій діяльності по встановленню, зміні чи скасуванню правових норм, дисертант доходить висновку, що він містить дві основні стадії: попереднє формування безпосередньої волі громадян, що складається з дій, які прямо не породжують правових норм, і офіційне надання юридичної сили безпосередній волi громадян. Остання включає два окремі етапи: офіційне схвалення проекту; прийняття нормативного акта прямого народовладдя та його офіційне оприлюднення (опублікування). До етапу офiцiйного схвалення проекту акта прямого народовладдя належать: а) передача проекту на розгляд суб’єкта прямої правотворчості, власне його розгляд; б) обговорення зазначеним суб'єктом проекту; в) прийняття щодо нього офiцiйного рішення.
На пряму правотворчість певним чином впливають ряд факторів — економічних, політичних, соціальних, національних, зовнішньополітичних та ідеологічних. Автор звертає увагу на роль звичаїв у прямому правотворчому процесі. У цьому контексті вони здійснюють такі функції: формування нових інститутів прямої правотворчості, а також форм i методів їх функціонування; доповнення офіційно закріпленої системи iнститутiв, норм i принципів прямої правотворчості; мотивації — принципи, норми та інститути, а також форми i методи їх застосування, що сформувалися та встановилися як звичаї i традиції, а з часом набули правової форми, більш повно додержуються i використовуються в силу їх фактичного визнання населенням; культурну — сприяють визнанню громадянами цінності демократичних ідей, норм, інститутів; підвищення правової культури суспільства як умови розвитку i вдосконалення прямої правотворчості.
Автор дисертації викладає своє бачення існуючих суперечностей між змістом і формою актів прямого народовладдя, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. До перших він відносить ті, що виникають у зв'язку з формуванням при розбудові Української держави нових господарських, соціокультурних та інших відносин та їх регулюванням. Зміст актів прямого народовладдя не завжди адекватно відображає об'єктивні потреби суспільства (проблеми в нормативному опосередкуванні зв'язків, наявність застарілих положень тощо). До других — ті, що породжені невідповідністю змісту акта прямого народовладдя формі його вираження. Зазначені акти умовно можна поділити на такі, що 1) містять правові приписи, які за своєю юридичною силою мають становити зміст інших актів; 2) поєднують у собі і нормативні, й індивідуальні приписи.
На думку дисертанта, головною причиною суб'єктивних суперечностей змісту і форми актів прямого народовладдя є відсутність єдиного нормативного акта, що мав би регламентувати діяльність суб'єктів безпосередньої демократії у галузі нормотворення.
Детальний аналіз юридичних властивостей, змісту і форми акта прямого народовладдя дав можливість автору запропонувати його ідеальну модель, яка включає ряд вимог: його прийняття викликане об’єктивними соціально-економічними потребами; він відповідає попередньо обговореним і схваленим населенням програмам економічного i соціального розвитку чи прямо випливає з них; приймається на підставі досить повної i об’єктивної інформації; приймається суб’єктами прямого народовладдя, що мають необхідну фактичну компетентність i з додержанням усіх встановлених процедур; приймається реальною більшістю з урахуванням думки меншості; є легітимним; є оптимальним для цих умов, що гарантується здебільшого розробкою альтернативних актів прямого народовладдя; приймається своєчасно; містить механізм реалізації, що забезпечує його повне виконання з метою отримання задуманого при прийнятті суб'єктом безпосередньої демократії акта ефекту.
Автор розглядає питання впливу громадської думки на процес прийняття, реалізації зазначених актів, а також впливу громадської думки, що міститься в актах прямого народовладдя, на суспільну діяльність. Щодо останнього автор вважає, що громадська думка виконує ряд функцій, зокрема оціночну, регулятивну i аналiтико-конструктивну, забезпечуючи певну спрямованість діяльності людей.
У сучасних умовах нестабільного соціально-політичного життя особливо наочно проявляються розбіжності між інтересами різних регіонів, політичних угруповань (партій). На жаль, існують умови для можливого надання суб’єктам прямого народовладдя неправдивої інформації через низьку якість досліджень, умисний обман з використанням нібито існуючих соціологічних даних. На думку дисертанта, забезпечення достовірності інформації (соціологічних даних), що надається суб'єктам прямого народовладдя в ході прийняття ними тих чи інших актів можливе: при організації експертизи результатів дослідження громадської думки; проведенні паралельних досліджень, забезпечуючи таким чином взаємний контроль за їх результатами; покладанні обов'язків контролю за достовірністю результатів досліджень громадської думки на соціологічні служби відповідних рад та державних адміністрацій.
Здобувач приділяє увагу загальнонародним (народним) обговоренням. Аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства, наукових напрацювань дав можливість автору визначити ознаки, що властиві цим обговоренням як правовій формі виявлення громадської думки. Це, по-перше, політична участь населення у здійсненні державної влади; по-друге, вияв громадської думки; по-третє, контроль за діяльністю державних органів; по-четверте, вияв певної владності й колегіальності при прийнятті рішень. Народні обговорення не організують i не об'єктивiзують владне волевиявлення народу з приводу прийняття відповідного акта, а лише дають інформацію щодо змісту i спрямованості волі народу.
Узагальнення практики проведення народних обговорень дає змогу характеризувати їх як елемент політичного і правотворчого процесу.
Призначення ж народних обговорень дисертант вбачає в: аналізі, узагальненні й урахуванні отриманих пропозицій та зауважень з проекту (питання), що розробляється; подальшому розвитку законодавства у цій сфері (галузі), розвитку законодавства в інших сферах (галузях) на підставі відповідних отриманих пропозицій, що стосуються iнших сфер (галузей); вдосконаленні законодавства (внесення змін, доповнень до підзаконних нормативних актів); інформуванні населення про діяльність законодавчого органу, місцевих рад; поліпшенні безпосередньої діяльності різних органiв держави, місцевого самоврядування та посадових осіб.
Розділ другий “Система та види актів прямого народовладдя” присвячений класифікації актів, прийнятих колективними суб'єктами безпосередньої демократії, дослідженню їх поняттю, ознак і видів.
Дисертант викладає своє бачення класифікації актів прямого народовладдя як юридичної конструкції. Класифікація дає змогу на підставі суттєвих ознак актів прямого народовладдя визначити і встановити їх загальні та специфічні риси, зв'язки і відмінності, найбільш повно відобразити існуючу взаємодію. Кожний окремий акт містить у собі риси одиничного, загального, особливого. Останнє пояснює можливість структуризації однорідних актів у відповідні групи за певними критеріями. Здобувач запропонував класифікувати акти прямого народовладдя за такими критеріями: за юридичною природою; за юридичною силою; за змістом; за основними сферами державного i суспільного життя; за колом i характером найбільш типових i стійких відносин, що регулюються ними; за предметом їх впливу; за їх структурною формою (способом організації нормативного матеріалу); за особливим, встановленим у нормативному порядку способом підготовки i порядком прийняття актів; за дією в просторі та характером дії; за обсягом питань, що містяться
у актах прямого народовладдя. Через похідність актів прямого народовладдя від інститутів прямої демократії окремі їх класифікації збігаються.
Характеризуючи акт референдуму, автор робить висновок, що це пріоритетний вид акта прямого народовладдя, який прийнятий шляхом голосування виборців (певної, визначеної законом групи виборців) з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно із законом не можуть бути винесені на референдум, котрий обов'язковий для виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких він має імперативний характер.
Вивчення загальних, особливих та одиничних рис актів референдуму дало можливість класифікувати останні за такими критеріями: за юридичними наслідками або правовою силою акти поділяються на консультативні та імперативні (різновидом останнього є ратифікаційне рішення); за підставами прийняття — обов'язкові та факультативні акти; за юридично-галузевою приналежністю — конституційні, міжнародно-правові, адміністративно-правові акти і т. ін.; за часом прийняття — акти референдуму до та після прийняття рішення (що є предметом референдуму) уповноваженим органом; за суб'єктами прийняття рішення — загальнодержавні та місцеві акти; за суб'єктами ініціювання — ініціативні та петиційні.
Щодо акту референдуму прийнятого 16 квітня 2000 р., то, на думку автора, за суб'єктом ініціювання його прийняття це був ініціативний акт; за суб'єктом прийняття — загальнодержавний; за юридично-галузевою приналежністю — конституційний; за правовою силою — імперативний; за часом прийняття — до розгляду парламентом законопроекту (дозаконодавчий).
Дисертант робить висновок, що “достовірність” актів референдуму щодо проектів вельми важливих, основоположних законів, які складаються з багатьох розділів, глав, статей, неодмінно буде низькою через необхідність голосування в пакеті комплексу питань, ставлення до яких може бути (і, як правило, є) неоднозначним.
У дисертації досліджується акт виборів. На основі аналізу різних підходів до поняття виборів, їх соціально-юридичної природи автор пропонує власну точку зору на визначення акта виборів. Це передбачене конституцією та законами специфічне політико-правове рішення, яке являє собою результат волевиявлення народу (дієздатних громадян) або його певної частини шляхом таємного голосування щодо формування якісного складу органу законодавчої влади та органiв місцевого самоврядування, або рішення про наділення повноваженнями посадової особи шляхом голосування встановленою більшістю за умови, коли на здобуття кожного мандата мають можливість балотуватися два і більше кандидатів.
Здійснивши ретельне дослідження існуючої практики прийняття актів виборів, дисертант дійшов висновку про можливість виділення таких їх видів: за територіальним принципом слід розрізняти загальнонаціональні (загальнодержавні), місцеві (локальні, комунальні, адміністративні); за змістом — акт виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатiв сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, сiльських, селищних i мiських голів; за часом прийняття — чергові, позачергові або дострокові вибори, акти повторних виборiв, акти виборiв депутатiв, голiв (сiльських, селищних, мiських рад) замість вибулих; акти, що приймаються в умовах утворення нової адміністративно-територіальної одиниці; за кількісною ознакою участі громадян у прийнятті акта виборів — загальні, основні, додаткові, за своїми правовими наслідками — дійсні та недійсні.
Щодо соціального призначення акта виборiв автор доводить, що у регулюванні суспільних відносин він виконує функції: важливого інструменту здійснення народного суверенітету — акт виборів делегує у сконцентрованому вигляді зібрані в ньому "окремі частинки" народного суверенiтету, носієм якого є кожний громадянин, конкретно визначеним суб'єктам для здійснення ними своїх повноважень; реалізації права національного суверенiтету; забезпечення легітимності, стабільності, наступності законодавчої влади і органів місцевого самоврядування; забезпечення принаймні формальної, відправної початкової основи для ефективного функціонування державного механізму та виборних органів місцевого самоврядування; формування, концентрації, вираження громадської думки та формування суб'єктів вираження настроїв суспільства.
Здійснення зазначених функцій має місце не завжди. В умовах комуністичного чи будь-якого іншого тоталітарного режиму акти виборів реально не є публічними і суспільними — через відчуження як окремого громадянина, так і народу взагалі від реальної участі у формуванні представницьких органів.
Аналіз існуючих реалій в Україні показує, що зміна чинного законодавства про прийняття актів виборів неминуча. Це пов'язано, по-перше, з тим, що більше двадцяти положень Закону “Про вибори народних депутатів України” визнані Конституційним Судом України неконституційними, по-друге, згідно з рішеннями всеукраїнського референдуму повинні бути внесені зміни до Конституції України, які, в свою чергу, стосуватимуться і засад виборчої системи. Крім того, Верховна Рада прийняла законопроект про вибори народних депутатів України на пропорційній основі. В суспільстві розгорнута широка дискусія щодо доцільності застосування пропорційної чи змішаної системи і навіть можливості повернення до мажоритарної системи прийняття акта виборів.
Використання виключно пропорційної системи сприяло б об'єднанню дрібних політичних партій між собою або з уже усталеними, більш потужними політичними структурами. В такий спосіб в Україні сформувалася б відносно стабільна партійна система. Але, на думку автора, в сучасних умовах компромісним варіантом може бути збереження змішаної мажоритарно-пропорційної системи. Застосування такої системи разом із запровадженням законодавства про політичні партії також може створити розгорнуту правову основу для належного функціонування політичних партій в українському суспільстві.
У дисертації приділена належна увага акту відкликання, що зберігся у правовій практиці окремих країн і мав місце в Україні — рішенню про дострокове припинення повноважень депутата, судді або народного засідателя, звільнення їх від обов'язків за рішенням тих, хто їх обирав (воно мало характер санкції). У науці до цього часу питання про доцільність існування акта відкликання залишається дискусійним. Автор аналізує позитивні й негативні аспекти цього акта і висловлює власну думку щодо його існування.
Досліджуються акти наказів виборців і акти петицій, які являють собою доручення, вимогу суб'єктів безпосередньої демократії з певних питань.
На основі аналізу історичних реалій існування акта наказів дисертант дає його визначення. Це прийняті передвиборними зборами відповідні акти-доручення виборцiв, що були спрямовані на поліпшення діяльності рад з керівництва державним, господарським i соціально-культурним будівництвом, забезпечення комплексного соціального розвитку їх територій, задоволенню зростаючих матеріальних i духовних потреб людей. Показано консультативний характер таких актів. Робиться висновок про відсутність у актів наказів належного авторитету і соціально-політичної значущості через їх дорадчість, тобто суверенна воля електорату мала затверджуватися обраним ними ж органом влади (відповідною радою).
Автор вважає за доцільне запровадити правовий механізм юридичної фіксації передвиборної програми кандидата у депутати, який обирається за мажоритарною системою, що виключав би політичне шахрайство, маніпулювання думкою більшості в інтересах однієї людини та передбачав би правову відповідальність за зраду інтересів виборців. Всю процедуру обрання депутатів слід розглядати з точки зору договору, що укладається між кандидатом і виборцями, за яким він зобов’язується докласти необхідних зусиль для досягнення певних соціальних результатів. Запропоновані процедурні новації у виборчому праві України, на думку дисертанта, сприятимуть вдосконаленню реалізації громадянами своїх прав, підвищенню відповідальності депутатів перед виборцями.
Розглядаються акти петицій — колективні письмові звернення до органу державної влади, місцевого самоврядування, посадової особи про прийняття рішення з певного питання. Виділені таки їх види: петиція-скарга; петиція-пропозиція (зауваження); петиція-заява (клопотання); петиція-вимога. Останній вид порівнюється з актами народної (громадянської) ініціативи, передбаченими законодавством багатьох країн, зокрема Конституцією України (ч.2, ст.72). Проведена класифікація останніх: за предметом регулювання; з точки зору обізнаності законодавчого органу, місцевих рад із запропонованим проектом; залежно від того, якої сфери державного, громадського життя стосуються поставлені питання; залежно від суб'єкта прояву ініціативи та рівня вирішуваних питань. Доводиться доцільність існування акта петицій і пропонуються шляхи його законодавчого закріплення.
У роботі досліджуються місцеві акти прямого народовладдя — прийняті безпосередньо населенням відповідно до вимог законності рішення, які встановлюють, змінюють або скасовують норми права, персонально-конкретні приписи з метою виконання місцевих завдань господарського, соціально-культурного і т.д. будівництва.
Аналізуючи юридичну природу місцевих актів прямого народовладдя, дисертант обгрунтовує можливість їх поділу на: нормативні; нормативно-допоміжні; правозастосовчі; такі, що містять у собі у певних сполученнях і нормативні, й індивідуально-правові приписи.
Вперше на теоретичному рівні виділяються функції місцевих актів прямого народовладдя. Їм можуть бути властиві такі функції: соціальна; культурна; політична; економічна, планувальна; бюджетно-фінансова (матеріально-фінансова); матеріально-технічна; соціального контролю та захисту інтересів прав місцевого самоврядування; екологічна і т. ін.
Враховуючи відсутність ізольованості різних колективних суб'єктів прямого народовладдя місцевого рівня, неможливість відокремленого існування, їх постійні господарські, соціально-культурні та інші зв'язки, дисертант обгрунтовує доцільність виділення зовнішніх функцій місцевих актів прямого народовладдя.
Поділ функцій на внутрішні й зовнішні не позбавляє їх взаємного зв'язку. Усі вони є тією чи іншою ланкою в системі функцій актів, в межах якої кожній функції відповідно до її змісту і значення відведено своє місце. Зовнішні — похідні від унутрішніх потреб та завдань і виступають як певне продовження внутрішніх функцій. Їх взаємозв'язок зумовлений спільною спрямованістю на вирішення питань місцевого значення.
Виходячи з цього, автор робить висновок, що кожна держава наділяє відповідні суб’єкти прямого народовладдя певними повноваженнями щодо прийняття актів прямого народовладдя з відповідних питань, виходячи з національних, історичних та інших традицій, але за всіх обставин питання про обсяг їх повноважень є тим лакмусовим папірцем, яким визначається ступінь довіри держави до своїх громадян, а також ступінь демократичності держави. В сучасних умовах, коли Україна, як це проголошено у ст.1 Конституції, є демократичною, соціальною, правовою державою, функції, що здійснюються місцевими актами прямого народовладдя, не можуть бути відокремленими, а навпаки, значною мірою мають бути похідними від функцій, котрі, як визначає орган законодавчої влади, будуть виконувати його акти.
Дисертантом проаналізовані локальні акти прямого народовладдя, які розглядаються як результат саморегуляції трудовим колективом, іншим локальним суб'єктом прямої демократії суспільних відносин, що складаються у рамках конкретного підприємства (установи). Таке саморегулювання виступає певною мірою як автономне регулювання і відрізняється від здійснюваного зовні з використанням централізованих, загальнодержавних засобів правового впливу на суспільні відносини. Воно досягається своїми силами на підставі прийняття актів у межах компетенції локального суб'єкта безпосередньої демократії.
У змісті локальних актів прямого народовладдя крізь призму специфічних інтересів трудових колективів конкретних виробничих організацій (підприємств) здійснюється первинна соціальна оцінка реальних фактів виробничої і господарської діяльності, котрі є основою для наступної узагальненої і більш абстрагованої юридичної типізації відповідних суспільних відносин. Саме тому локальні правові акти можуть розглядатися як найважливіша змістовна основа ефективного правового регулювання виробничих і соціально-економічних процесів, які здійснюються в рамках ланок суспільного виробництва. Досліджується основний локальний акт прямого народовладдя — рішення, тобто акт, підготовлений на підставі аналізу та оцінки стану i розвитку тих чи інших явищ (процесів), прийнятний у встановленому порядку локальним суб’єктом безпосередньої демократії, який має обов’язкову силу i визначає цілі та засоби їх досягнення.
Дисертантом доведено, що локальні акти прямого народовладдя виконують кілька взаємопов'язаних та взаємодіючих функцій. Це захисна функція, яка знаходить свій вияв у тому, що акти, ухвалені або прийняті безпосередньо трудовим колективом, захищають робітників від економічно сильнішого роботодавця при визначенні умов праці, вирішенні інших питань; соціального партнерства — момент затвердження колективного договору, інших угод означає вдале завершення переговорного процесу і досягнення сторонами компромісу; нормотворча функція — наданий державою громадянам гарантований комплекс соціально-трудових прав, соціальні партнери у договірному порядку можуть розширити, а норми і гарантії покращити.
Враховуючи наявність підприємств різних форм власності, дисертант розглядає особливості юридичної природи локальних актів прямого народовладдя недержавних комерційних підприємств, зокрема акціонерних товариств, в яких вони відрізняються більшим ступенем саморегулювання. Приділена увага питанню про авторитет локальних актів прямого народовладдя.
Досліджуються вимоги до локальної підсистеми регулювання: легітимність; функціональна повнота; внутрішня узгодженість; конструктивна операціональність, тобто наявність у локального механізму адекватних процедур і регламентів.
Виходячи з особливостей, специфічності щодо інших локальних актів прямого народовладдя і тих негативних наслідків, які він тягне за собою, особливу увагу автор звертає на рішення (акт) про страйк, тобто прийняте у встановленому законом порядку колективне рішення працівників про тимчасове добровільне припинення роботи (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Дисертантом розроблена класифікація рішень про проведення страйків за різними критеріями. Запропоновані шляхи запобігання страйків, а також певні зміни положень Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” з акцентом на посилення його демократизації.
Досліджуються підзаконні нормативні акти прямого народовладдя, які входять до системи джерел права України, є носіями основних властивостей і виразниками основних принципів, що притаманні цій системі. Місце джерела, як правило, відповідає тому місцю, яке посідає у системі колективних суб’єктів прямого народовладдя суб’єкт, що створює це джерело.
Враховуючи той факт, що поняття підзаконних актів є збірним і до них належать різні за своєю юридичною силою і характером приписи відповідних актів, автор поділяє їх на чотири самостійні групи. Загальні акти — нормативні підзаконні акти, що можуть бути прийняті суб’єктами прямого народовладдя загальної компетенції (народ України, народ Автономної Республіки Крим) і поширюватися на всіх осіб у межах країни (автономної республіки); місцеві нормативні підзаконні акти безпосередньої демократії приймаються територіальними суб’єктами (територіальними громадами) і поширюються на осіб, що перебувають на цій території; відомчі нормативні акти прямого народовладдя приймаються суб’єктами спеціальної, галузевої компетенції і поширюються на організації та осіб, що входять до цього відомства; локальні нормативні підзаконні акти містять у собі норми, предметом яких є внутрішні відносини, що складаються у межах певного підприємства, установи, організації.
Досліджуючи формули підзаконності актів прямого народовладдя, дисертант робить висновок, що єдиною, загальною для всіх цих актів є формула "на підставі та на виконання закону", всі ж інші випливають з неї і не є спеціальними для зазначених актів суб’єктів безпосередньої демократії. Поділяти ж формулу "на підставі та на виконання закону" на дві самостійні частини, як це іноді трапляється, недоцільно, оскільки саме сукупність її елементів дає нам повне уявлення про підзаконність актів прямого народовладдя, їх мету, завдання і місце у системі джерел права.
Розглядаються правозастосовчі акти прямого народовладдя. Зокрема, автор виділяє такі їх ознаки: це акти розумово-вольової діяльності колективних суб’єктів прямого народовладдя; вони приймаються на підставі та відповідно до норм права, що застосовуються; можуть бути прийняті суб’єктами безпосереднього народовладдя у межах наданої їм компетенції; приймаються колегіально; породжують, змінюють або призупиняють правовідносини; є результатом оцінки суб’єктом прямого народовладдя певних життєвих фактів та їх юридичного значення; розраховані, як правило, на одноразову дію; відображають волю населення у вигляді владного припису; адресатами правозастосовчого акта можуть бути як колективні, так і індивідуальні суб’єкти права; утворюють юридичну основу для функціонування норм, що розраховані на цю форму реалізації; забезпечують перехід абстрактної можливості в реальне життя; є юридичним рішенням з конкретної справи; мають юридичну силу та визначену форму.
Виходячи з цього, здобувач дає визначення правозастосовчого акта прямого народовладдя як офіційного рішення компетентного колективного суб’єкта прямої демократії, що прийняте на підставі й відповідно до норм права і містить безпосередньо виражену волю населення у вигляді владного веління з конкретного питання, що здійснюється у певній встановленій формі.
Розділ третій “Правові аспекти механізму реалізації актів прямого народовладдя” присвячений розгляду ролі актів прямого народовладдя в механізмі правового регулювання, ефективності їх реалізації та значенню для її підвищення правової культури колективних суб'єктів безпосередньої демократії.
Дисертант досліджує роль актів прямого народовладдя у механізмі правового регулювання. Автор вважає, що у механізмі правового регулювання нормативні акти прямого народовладдя впливають на нормативну основу і сприяють її кращому відбиттю мінливих умов існування суспільства (у межах компетенції колективного суб'єкта безпосередньої демократії). Акти ж правозастосування колективних суб'єктів прямого народовладдя можуть виступати як підстави виникнення, припинення і зміни правовідносин, тобто конкретизують загальні приписи правових норм щодо окремих осіб; виступають засобом реалізації прав суб’єктів прямого народовладдя.
Автор зазначає, що нормативні акти прямого народовладдя щодо нормативної основи механізму правового регулювання здійснюють певні функції, а саме: розвитку і вдосконалення нормативної основи; приведення її у відповідність до вимог розвитку суспільства; сприяння підвищенню ефективності правових норм; регулювання системи суспільних відносин (у межах компетенції колективного суб'єкта безпосередньої демократії).
Щодо реалізації актів прямого народовладдя, то цей процес відбувається впорядковано і за такими основними правилами: він має бути безперервним і включати всі стадії — інформування, застосування його норм, контроль, оцінка ефективності; для їх виконання необхідно використовувати весь комплекс засобів — юридичних, економічних, соціально-психологічних, організаційних; у реалізації зазначених актів мають брати участь всі суб’єкти, передбачені його нормами, — виконавчі органи, підприємства та їх трудові колективи, громадяни, засоби масової інформації тощо; їх реалізація мусить бути системною. Засоби щодо їх виконання мають бути погодженими. Важливий також соціально-психологічний аспект реалізації актів прямого народовладдя.
Особливу увагу дисертант звертає на засоби вдосконалення забезпечення реалізації актів прямого народовладдя, зокрема на контроль. Він доходить висновку про його здійснення в таких формах: розгляд виконання прийнятих актів на зборах громадян; проведення територіальними громадами громадських слухань, зустрічей з депутатами відповідної ради та посадовими особами, під час яких можуть бути заслухані звіти про виконання відповідних положень актів, прийнятих населенням безпосередньо щодо питань місцевого значення; перевірка стану справ на місцях; вивчення громадськістю, ініціативними групами матеріалів про громадську думку (скарги, виступи, анкети, опитування тощо); аналіз статистичної та іншої інформації; експертні оцінки наукових установ, груп фахівців. Нарешті, автор вважає, що доцільно було б як на стадії розробки актів прямого народовладдя, так і при їх прийнятті визначити обсяг матеріальних і грошових витрат на виконання відповідних рішень, необхідний термін на здійснення передбачених у актах заходів.
Розглядаючи ефективність реалізації актів прямого народовладдя та її показники, дисертант доводить, що не можна будь-які прояви реалізації актів безпосередньої демократії вважати доказами ефективності або недостатності їх остаточних результатів. Тільки система науково обгрунтованих оцінок дає змогу судити про це цілком певно. Щодо актів прямого народовладдя, то на думку дисертанта, вихідними позиціями мають бути: мета; завдання акта прямого народовладдя; дії, спрямовані на їх досягнення; отримані результати. Порівняння фактичних результатів з метою, завданнями, поставленими колективними суб'єктами прямого народовладдя, і оцінка ступеня їх досягнення з урахуванням виконаних дій в сукупності й дають ступінь ефективності цих актів.
У дисертації досліджуються критерії ефективності дії актів прямого народовладдя, засоби та умови її забезпечення. Щодо останніх, то такими є: систематичне і всебічне вивчення соціальної дійсності, найбільш типових ситуацій застосування акта прямого народовладдя, що дає змогу встановити тенденції, фактори, які позитивно чи негативно впливають на дію зазначеного акта; вивчення і аналіз ефективності його дії як багатогранного явища. Для цього варто здійснити: вивчення дії норм акта прямого народовладдя; аналіз ефективності врегульованих ним відносин; вивчення дії акта прямого народовладдя у цілому з урахуванням специфіки правовідносин, що регулюються ним; оцінку ефективності акта прямої правотворчості у різних сферах суспільного життя. Маючи на увазі основні соціальні функції “безпосереднього” акта, слід виходити з оцінки його впливу на особу і соціальні спільності, на державні й недержавні організації, на процеси у певних галузях і сферах суспільного життя, у суспільстві взагалі. Необхідно використовувати комплекс показників, що дає можливість судити про реальні зміни в об’єкті регулювання під впливом акта прямого народовладдя в цілому і окремих його положень, а також планомірно організовувати всю діяльність з виконання зазначеного акта. З цією метою слід запровадити складання комплексних програм їх реалізації, котрі охоплюють погоджену діяльність органів держави, місцевого самоврядування, громадських об’єднань, трудових колективів, громадян, наукових установ, що передбачають систему збору й аналізу інформації про хід дії акта, заходи на різних рівнях соціальної організації, аналітичні оцінки, коригування та прогнози можливих наслідків дії акта прямого народовладдя.
Дисертантом проаналізовані різні гарантії реалізації актів безпосередньої демократії, які визначаються комплексом умов та засобів, що забезпечують громадянам можливість втілити у життя реально усвідомлену свободу волевиявлення з тих чи інших питань, що міститься у зазначених актах.
З огляду на існуючий поділ гарантій на загальні та спеціальні автор зазначає, що актам прямого народовладдя більш властива система спеціальних гарантій, яка характеризуються сукупністю відповідно прийнятих і закріплених норм права, що визначають загальні принципи прийняття актів прямого народовладдя; колективних суб’єктів їх прийняття та перелік питань, з яких можуть і не можуть прийматися зазначені акти; порядок підготовки, організації і прийняття актів прямої демократії, а також юридичну відповідальність у разі порушення положень, встановлених законодавством щодо цих актів.
Серед загальних гарантій чільне місце в процесі реалізації актів прямого народовладдя посідають політичні гарантії: демократичний правовий режим у державі; злагода між гілками влади, різними політичними течіями, угрупованнями, що визначається можливістю вільного волевиявлення населення та наявністю контролю за дотриманням законності як при прийнятті, так і при реалізації актів прямого народовладдя. Недостатня політична гарантованість може спричинити негативні наслідки, зокрема ігнорування, уповільнення реалізації вираженої безпосередньо волі колективних суб'єктів прямого народовладдя, як це має місце щодо рішень всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. та їхньої імплементації до законодавства України.
Автор доводить неможливість ефективної дії актів прямого народовладдя без належної правової культури — сукупності досягнень суспільства, його соціальних груп у галузі регулювання суспільних відносин, яке забезпечує верховенство права у суспільному житті, тобто без панування правових принципів справедливості й гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі та гідності, реального забезпечення місця людини як найвищої соціальної цінності.
Дисертантом розглянуто сутність правової культури суспільства, визначено зміст її основних компонентів та структуру.
У Висновках підбиті основні підсумки дослідження.
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і вирішення нової проблеми, що виявляється у створенні системної концепції актів прямого народовладдя. Її створення передбачало осмислення проблем, що виникли в процесі проведення правової реформи в Україні, реформування системи здійснення народовладдя, зокрема прямого, вироблення теоретико-методологічних засад їх вирішення, врахування вітчизняного і зарубіжного досвіду функціонування інститутів прямого народовладдя, уточнення теоретико-категоріального арсеналу юридичного аналізу феномена акта прямого народовладдя як правового акта, формування сучасної ідеальної моделі актів прямого народовладдя, розробка заходів щодо підвищення ефективності прийняття і реалізації цих актів.
Основні теоретичні та практичні результати дисертації полягають у наступному.
Акти прямого народовладдя є правовими актами і мають всю сукупність притаманних їм властивостей. Водночас вони мають і свої особливості: є результатом функціонування інститутів безпосередньої демократії; прийняті шляхом здійснення прямого волевиявлення громадян; воля, що виражена в актах, співпадає з волею суб’єкта її виявлення; містять волю особливого кола суб’єктів політичних відносин; метою актів є здійснення громадянами влади від свого імені; рішення (акт) присвячене питанням, які ці суб’єкти мають право безпосередньо вирішувати або брати участь у їх вирішенні. Через похідність актів прямого народовладдя від інститутів прямої демократії їх окремі ознаки збігаються.
Отже, акти прямого народовладдя — це правові акти, що є результатом функціонування інститутів прямої демократії, які містять у собі безпосередньо виражену волю населення щодо розв'язання певних питань державного і суспільного життя у вигляді прийнятих ним владних настанов.
Акти прямого народовладдя як різновид правового акта є ланкою "правового ланцюга" у правовій системі — правова культура, правова свідомість, настанови, правові потреби, принципи, правоцiлеположення, правотворчість, правова норма, юридичні дії i стан. Періодично відновлюючи цей "правовий ланцюг", акти прямого народовладдя виступають як один з його можливих імпульсів, виконуючи роль його мети та засобу.
Пряма правотворчість, яка являє собою офіційну організаційно оформлену діяльність колективних суб’єктів безпосередньої демократії, що спрямована на створення правових норм, має здійснюватися у суворій відповідності з тими принципами, що зумовлюють єдність та загальну спрямованість вказаної діяльності, — демократизмом, законністю, гуманізмом, науковою обгрунтованістю, системністю і узгодженістю, наступністю, своєчасністю, юридично-технічною досконалістю. На думку дисертанта, найважливішими характеристиками принципу демократизму як пріоритетного принципу прямої правотворчості слід вважати: самостійність суб’єктів безпосередньої правотворчості — самостійне і остаточне вирішення питань у межах наданої законом компетенції без будь-якого попереднього дозволу; безпосередня участь громадян у розробці та прийнятті актів; колективність — колективне вивчення стану справ, збирання та аналіз різних матеріалів для підготовки актів і їх прийняття; гласність — відкритий характер такої діяльності, широка та систематична інформація про неї. Гласність у прямій правотворчості, зокрема, виконує такі функції: гносеологічну (пізнавальну), оскільки дає можливість отримувати повну інформацію про прийняті правові акти та про проекти, що прийматимуться колективними суб’єктами прямого народовладдя; комунікативну функцію, котра передбачає в процесі прямої правотворчості необхідність налагодження ефективного спілкування між усіма суб’єктами політичної системи; стабілізуючу функцiю, що сприяє налагодженню порозуміння мiж усiма зацікавленими сторонами i т. ін.
Послідовне втілення в життя цих принципів має велике значення для підвищення рівня культури прямої правотворчості, забезпечення соціальної ефективності актів прямого народовладдя. Відступ від цих принципів веде до довільних та помилкових рішень, зайвих витрат праці, часу, енергії, зниження ефективностi прямого правового регулювання.
Правотворчий процес суб’єктів прямого народовладдя — це юридично встановлена процедура щодо надання юридичної сили безпосередньо вираженій волі громадян, порядок формування i закріплення такої волi у формально обов'язкових приписах загального характеру, упорядкована система стадій діяльності з встановлення, зміни чи скасування правових норм.
Стадією прямого правотворчого процесу є самостійний етап процедурних дій щодо формування безпосередньої волі громадян, організаційно відокремлений комплекс тісно зв’язаних між собою дiй, які спрямовані на створення певного нормативного акта безпосереднього народовладдя.
Прямий правотворчий процес складається з двох основних стадій. Перша — попереднє формування безпосередньої волі громадян, що передбачає дії, які прямо не породжують правових норм; полягає у прийнятті рішення про розробку проекту та його тексту. Друга — офіційне надання юридичної сили безпосередній волi громадян. Вона складається з двох окремих етапів: офіційного схвалення проекту та прийняття нормативного акта і офiцiйного оприлюднення (опублікування) прийнятого акта. До етапу офiцiйного схвалення проекту акта прямого народовладдя належать: а) передача проекту на розгляд суб’єкта прямої правотворчості, розгляд проекту; б) обговорення ним проекту; в) прийняття офiцiйного рiшення щодо проекту нормативного акта.
Ідеальна модель нормативного акта прямого народовладдя включає ряд вимог: наявність об’єктивних соціально-економічних потреб його прийняття; відповідність попередньо обговореним і схваленим населенням програмам економічного i соціального розвитку; своєчасне прийняття на підставі досить повної i об’єктивної інформації суб’єктами прямого народовладдя, що мають необхідну фактичну компетентність i з додержанням усіх встановлених процедур; прийняття реальною більшістю з урахуванням думки меншості; легітимність; оптимальність для цих умов, що гарантується здебільшого вибором між різними альтернативними проектами актів прямого народовладдя; містить механізм реалізації, що забезпечує його повне виконання з метою отримання задуманого при прийнятті суб'єктом безпосередньої демократії акта ефекту.
Громадська думка, що міститься в актах прямого народовладдя, справляє безпосредній вплив на суспільну діяльність, виконуючи оціночну, регулятивну i аналiтично-конструктивну функції, забезпечуючи певну спрямованість поведінки людей і відповідний вплив на суспільні відносини.
Акти безпосереднього народовладдя можна класифікувати за такими критеріями: за юридичною природою; за юридичною силою; за змістом; за основними сферами державного i суспільного життя; за колом i характером найбільш типових i сталих відносин, що регулюються ними; за предметом їх впливу; за їх структурною формою (способом організації нормативного матеріалу); за особливим, встановленим у нормативному порядку способом підготовки i порядком прийняття актів; за дією в просторі та характером дії; за обсягом питань, що містяться в актах прямого народовладдя. Похідність актів прямого народовладдя від інститутів прямої демократії зумовлює збіг їх окремих класифікацій.
Виходячи із соціального призначення акта виборiв — найбільш поширеного акта прямого народовладдя, — виділено основні функції, які він виконує у регулюванні суспільних відносин: як важливий інструмент здійснення народного суверенітету — делегує в концентрованому вигляді зібрані в ньому "окремі частинки" народного суверенiтету, носієм якого є кожний громадянин, визначеним суб'єктам для здiйснення ними своїх повноважень; реалізує суверенні права, що випливають з національного суверенітету; забезпечує легiтимнiсть, стабільність, поступовість i наступність органу законодавчої влади і органів місцевого самоврядування; забезпечує формальну, відправну початкову основу для ефективного функціонування законодавчого органу та виборних органів місцевого самоврядування; формує, концентрує, виражає громадську думку та формує суб'єкти вираження настроїв суспільства.
Акти прямого народовладдя місцевого рівня виконують такі загальні функції, як: соціальна; культурна; політична; економічна, планувальна; бюджетно-фінансова (матеріально-фінансова); матеріально-технічна; соціального контролю та захисту інтересів прав місцевого самоврядування; екологічна тощо. Враховуючи тісний зв'язок різних колективних суб'єктів прямого народовладдя місцевого рівня, неможливість їх відокремленого існування в господарській, соціально-культурній та інших сферах, доцільно виділити зовнішні функції місцевих актів прямого народовладдя (за об'єктами зовнішнього впливу, тобто за певними галузями і сферами життя): зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну, зовнішньосоціальну, зовнішньо-культурну, зовнішньоекологічну та ін. За рівнями регулювання слід розрізняти стосунки між колективними суб'єктами прямого народовладдя місцевого рівня; зв'язки між ними та державою і її органами; міжнародні зв'язки зазначених суб'єктів.
Локальні акти прямого народовладдя, які є результатом саморегуляції в трудовому колективі, акціонерному товаристві і т. ін., що складаються в рамках конкретної організації, виконують кілька взаємозв'язаних і взаємодіючих функцій: захисну; соціального партнерства; нормотворчу.
Ефективність дії актів прямої демократії забезпечується: вивченням населенням їх положень; інформаційними заходами; періодичним розглядом виконання актів прямого народовладдя органами держави, місцевого самоврядування, посадовими особами, зборами громадян, іншими колективними суб'єктами прямого народовладдя; зміцненням матеріальних гарантій дієвості актів прямого народовладдя; поширенням передового досвіду; плануванням і фінансуванням відповідних заходів; науковими, у тому числі соціологічними, дослідженнями цієї ефективності; вихованням і навчанням населення; аналізом факторів дії актів прямого народовладдя за сигналами громадської думки.

Список опублікованих автором праць по темі дисертації
Монографії

1. Акти прямого народовладдя у правовій системі. — К.: Знання, 1999. — 182 с.
Рецензії: Акуленко В. Об актах прямого народовластия // Юридическая практика. — 1999. — №18 (100). — 16 – 30 сент.; Погорілко В., Федоренко В. Акти прямого народовладдя в Україні // Право України. — 2000. — №2. — С.33-35.

Статті у наукових виданнях та інші публікації

2. Прямое правотворчество. Особенности принятия актов прямого народовластия // Гос. и право. — 2001. — №2. — С.85-93.
3. Всенародні обговорення як ознака демократизації функціонування державності // Правова держава: Щорічник наук. праць. —К.: Ін-т держ. і права НАН України, 2001. — Вип. 12. — С. 202-206.
4. Роль правової культури у прийнятті і реалізації актів прямого народовладдя // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001. — Вип.10. — С.157-164.
5. Аспекти прямого правотворчого процесу: особливості стадій // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. — Вип. 8. — С.112-117.
6. Вибори як акти прямого народовладдя // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. — Вип. 35. — С.180-185.
7. Принципи прямої правотворчості: проблеми теорії та практики // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. — Вип. 7. — С.65-71.
8. Юридична природа підзаконних актів прямого народовладдя// Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України; Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. — Вип. 6. — С.122- 125.
9. Локальні акти прямого народовладдя: зміст і функції // Предпринимательство, хозяйство, право. — 2000. — № 12. — С.67-69.
10. Страйки: правові питання // Предпринимательство, хозяйство, право. — 2000. — № 10. — С.67-69.
11. Акти прямого народовладдя у механізмі правового регулювання // Право України. — 2000. — № 9. — С.18 -20.
12. Референдуми в Україні — сьогоднішній погляд у майбутнє // Віче. — 2000. — № 8. — С.155 -157.
13. Форма, зміст та модель акта прямого народовладдя // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2000. — № 2 . — С.38-46.
14. Акти прямого народовладдя, їх система та класифікація // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 1. — С.61-68.
15. Накази виборців як акти прямого народовладдя (історико-теоретичний аспект) // Вісник Університету внутрішніх справ. — Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. — Вип.7. — Ч.3. — С. 3-8.
16. Петиції як форма колективних звернень: правові аспекти // Правова держава: Щорічник наук. праць. — К.: Ін-т держ. і права НАН України, 1999. — Вип.10. — С. 150-155.
17. Акти прямого народовладдя місцевого рівня // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. — К.: Ін-т держ. і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України; Видавничий Дім “Юридична книга”,1999. — Вип. 4. — С.81-91.
18. Всенародні та народні обговорення як форма виявлення громадської думки // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. — К.: Ін-т держ. і права ім. В.М.Корецького НАН Ук раїни; Спілка юристів України; Видавничий Дім “Юридична книга”,1999. — Вип.3. — С.83-91.
19. Акти прямого народовладдя: проблеми ефективності // Право України. — 1999. — № 10. — С.3-7.
20. Выборы и отзыв как акты прямого народовластия // Журнал российского права. — 1999. — № 10. — С. 140-145.
21. Правозастосовчi акти прямого народовладдя (теоретичний аспект) // Право України. — 1999. — № 8. — С.20-23.
22. Економічні відносини і локальні акти прямого народовладдя // Юридический вестник. — 1999. — № 4. — С.72-76.
23. Акти прямого народовладдя та громадська думка // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 1999. — № 3. — С.29-35.
24. Юридична освіта в Україні та сучасні проблеми прямого народовладдя // Українське право. — 1999. — № 2. — С.65-71.
25. Поняття, суть та юридичні властивості актів прямого народовладдя // Вісник Запорізького юридичного інституту. — Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 1999. — № 1 (6). — С.20-29.
26. Акти прямого народовладдя: критерії систематизації // Систематизація законодавства в Українi: проблеми теорії i практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. — К.: Ін-т зак-ва Верховної Ради України, 1999. — С.130-132;
27. Акти прямого народовладдя в місцевому самоврядуванні (актуальні проблеми) // Матерiали наук.-практ. конф. "Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи". 25 червня 1997 р., Київ / Упор. Ю.М.Грошевий. — Харкiв: Право, 1998. — С.49-51.
28. Акти прямого народовладдя i місцеве самоврядування // Державно-правова реформа в Українi: Матеріали наук.-практ. конф., Київ, листопад 1997 р. — К.: Iн-т. зак-ва Верховної Ради України, 1997. — С. 397-399.
29. Традиції та звичаї в правотворчості // Право та культура: теорія i практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конференції, м. Київ, 15 – 16 травня 1997 р. — К.: МП "Леся", 1997. — С.48-51.
30. Акти прямого народовладдя в регулюванні соціально-економічних відносин в адміністративних районах // Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адмiнiстративних районів: Наук. доп. міжнар. наук.-практ. конф., м.Тернопiль, 17 – 18 квітня 1997 р.: У 3-х ч. — Львiв: Iн-т регіональних досліджень НАН України, 1997. — Ч. II. — С.112-116.
31. Акти прямого народовладдя i місцеве самоврядування: історичний та сучасний аспекти // Ідеологія державотворення в Українi: історія i сучасність: Матеріали наук.-практ. конф., Київ, 22 – 23 листопада 1996 р. — К.: Генеза, 1997. — С.325-328.
32. Методологічні орієнтири прямого народовладдя в праві України // Проблеми методології сучасного правознавства: Матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., 9 – 10 жовтня 1996 р., м.Київ. — С.84-85.
33. Актуальні питання прямого народовладдя в аспекті законодавчої діяльності // Концепція розвитку законодавства України: Матерiали наук.-практ. конф., травень 1996 року, Київ. — К.: Ін-т зак-ва Верховної Ради України, 1996. — С.168-170.
34. До питання про законність правозастосовчих рішень // Забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ України: Зб. наук. праць. — К.: УАВС, 1995. — С.81-85;
35. Акти безпосереднього народовладдя i юридичні колізії // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії i практики: Матеріали мiжнар. наук.-практ. конф., Київ, 23 – 24 жовтня 1995 р. — К.: Генеза, 1996. — С.45-46.
36. Інститут петицій: конституційний та управлінський аспекти // Проблеми реформування державної влади: конституційні та управлінські аспекти: Тези доп. i наук. повідомлень наук.-практ. конф., Київ, 10 – 11 березня 1995 р. — К.: Право, 1995. — С.46-48;
37. До питання про законність правозастосовчої практики на Українi // Правова система України: теорія i практика: Тези наук. доп. наук.-практ. конф., Київ, 7 – 8 жовтня 1993 р. — К., 1993. — С.196-197.
38. Нова книга про методологію вдосконалення законодавства // Радянське право. — 1991. — № 5. — С.90.
39. Лисенков С.Л., Мурашин О.Г. Навчальний посібник з теорії держави і права // Радянське право. — 1991. — № 1. — С.94.
40. Правовые проблемы разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов) // Правовые проблемы экономической реформы в СССР: Материалы науч. конф., Киев, 29 – 31 мая 1990 г. — М.: Изд-во "Известия Советов народных депутатов СССР", 1990. — С.246-249.

Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі.— Рукопис (420 с.).
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. — Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.
У дисертації комплексно досліджуються проблеми актів прямого народовладдя як результату функціонування суб'єктів безпосередньої демократії. Особлива увага приділяється аналізу місця, ролі цих актів у правовій системі.
Аналізуються характерні ознаки акта прямого народовладдя, його юридичні властивості, дається визначення цього поняття.
Розглядаються принципи та особливості прямої правотворчості. Автор дає визначення прямого правотворчого процесу, розглядає основні, властиві йому стадії, вперше робить висновок про функції традицій і звичаїв у прямому правотворчому процесі. Виявлені основні вимоги до ідеальної моделі акта прямого народовладдя. Досліджені варіанти впливу громадської думки, що міститься в актах прямого народовладдя на суспільну діяльність.
Належна увага відводиться системі та видам актів прямого народовладдя. Вперше здійснена класифікація зазначених актів за різними критеріями. Показана юридична природа актів референдуму, виборів, відкликання, наказів виборців, петицій, актів прямого народовладдя місцевого рівня, локальних актів, підзаконних і правозастосовчих, дається їх визначення.
Розглянуті нормативні засади прийняття актів прямого народовладдя, а також організаційно-функціональні аспекти їх дії. Досліджена роль цих актів у механізмі правового регулювання. Визначені умови забезпечення ефективності їх реалізації. Пропонуються конкретні напрями, засоби поліпшення механізму прийняття актів безпосереднього народовладдя, а також вдосконалення чинного законодавства.
Ключові слова: правові акти, акти прямого народовладдя, правова система, пряма правотворчість, пряме народовладдя, демократія.

Мурашин А.Г. Акты прямого народовластия в правовой системе. — Рукопись (420 с.).
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.01 — теория и история государства и права; история политических и правовых учений. — Киевский Национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.
В диссертации комплексно исследуются проблемы актов прямого народовластия как результата функционирования субъектов непосредственной демократии. Особое внимание уделяется анализу места, роли этих актов в правовой системе.
Проводится анализ характерных признаков акта прямого народовластия, дается определение этого понятия, показана его юридическая природа.
Рассматриваются принципы и особенности прямого правотворчества. В частности, анализируются основные характеристики принципа демократизма: самостоятельность субъектов непосредственного правотворчества; прямое участие граждан в разработке и принятии актов; коллективность; гласность и т.д. Автор дает определение прямого правотворческого процесса, исследует основные, присущие ему стадии. Уделено внимание методам прямого правотворчества, факторам формирования основы оптимального и эффективного его осуществления, впервые делается вывод о роли традиций и обычаев в регулировании институтов прямого правотворчества. Предложены конкретные пути преодоления негативного влияния дезинформации на субъекты непосредственной демократии в ходе принятия ими тех или иных актов. Показаны варианты воздействия мнения електората, содержащегося в актах прямого народовластия, на общественные процессы. Рассматриваются форма, содержание акта прямого народовластия, существующие между ними противоречия как объективного, так и субъективного характера и их причины. Впервые обоснованы требования к идеальной модели акта прямого народовластия. Определены присущие народным обсуждениям как правовой форме выявления общественного мнения особенности. Они выступают одновременно как элемент политического процесса, политической дискуссии и элемент правотворческого процесса.
Показана юридическая природа и виды актов выборов, отзывов, наказов, петиций, местных актов прямого народовластия, локальных актов, подзаконных и правоприменительных, даны их определения.
Исходя из социального назначения акта выборов, впервые исследованы его функции. Доказывается, что в условиях тоталитаризма акты выборов не являются действительно публичными и общественными из-за отчуждения как рядового гражданина, так и народа в целом от реального участия в выборах в представительные органы. Сделан вывод об осуществлении актами прямого народовластия местного уровня общих функций и целесообразности выделения в системе объективных функций внешних функций актов.
Определены сущность, функции, особенности локальных актов прямого народовластия государственных и негосударственных организаций, требования к прямому локальному регулированию.
Рассмотрены правовые аспекты механизма действия и реализации актов прямого народовластия. В частности, показана роль актов прямого народовластия в механизме правового регулирования. Исследованы критерии законности этих актов. Определены условия, показатели эффективности реализации актов непосредственной демократии. Уделено внимание гарантиям реализации актов, рассмотрены их виды. Показано особое значение повышения уровня правовой культуры населения для реализации актов прямого народовластия. Предлагаются конкретные направления совершенствования действующего законодательства.
Ключевые слова: правовые акты, акты прямого народовластия, правовая система, прямое правотворчество, прямое народовластие, демократия.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking