Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Актуальні проблеми виконання покарань (сутність і принципи кримінально-виконавчої діяльності: теоретико-правове дослідження)

 

СТЕПАНЮК АНАТОЛІЙ ХОМИЧ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ (СУТНІСТЬ ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Спеціальність: 12.00.08 –кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Х а р к і в – 2002

 

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

 

Офіційні опоненти:
- доктор юридичних наук, професор Багрій-Шахматов Леонід.Васильович, Одеський державний морський університет, проректор з координації правознавства, завідувач кафедрою кримінального та адміністративного права (м. Одеса);
- доктор юридичних наук, професор Баулін Юрій Васильович, Національна юри-дична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального права (м. Харків);
- доктор юридичних наук, професор Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою (м. Київ);

Провідна установа – Національна академія внутрішніх справ України, МВС Украї-ни, кафедра кримінології і юридичної соціології (м. Київ).
Захист відбудеться 24 червня 2002 року о 9 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисератацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий 23 травня 2002 р.

Вчений секратар
cпеціалізованої вченої ради Битяк Ю.П.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Об'єктивна логіка розвитку наукових знань про вико-нання покарань із неминучістю призводить до того, що на зміну виправно-трудовому приходить кримінально-виконавче право. Треба сказати, що теорети-чні й методологічні основи кримінально-виконавчого права на сьогодні належ-ним чином ще не розроблені, хоча вчені, які взяли на себе сміливість приступи-ти до дослідження проблем кримінально-виконавчого права, звичайно ж, свій тернистий шлях почали не з нульової відмітки, оскільки деякі аспекти проблеми виконання покарань тією чи іншою мірою вже були предметом дослідження в галузевій літературі з виправно-трудового права. Саме з позицій останнього низ-ка складних теоретичних проблем виконання покарань раніше вивчалися Б.С.Утєвським, О.Л. Ременсоном, М.О. Стручковим, О.О. Наташевим, І.В. Шма-ровим, А.С. Міхліним, Л.В. Багрій-Шахматовим, М.П. Мелентьєвим, П.Г. Поно-марьовим, О.І. Зубковим, Ю.М. Ткачевським, В.П. Артамоновим, О.І. Марцевим та іншими вченими. Проте діяльність органів та установ виконання покарань по застосуванню правообмежень, властивих покаранням, має потребу в подальшому опрацюванні. Це зумовлено тим, що в кримінально-виконавчому праві України все ще немає загальновизнаної й чіткої концепції щодо виконання покарань, не сформульовані принципи кримінально-виконавчої системи, не визначені завдан-ня органів та установ виконання покарань. Ці проблеми також не стали предме-том спеціальних монографічних досліджень у галузевому значенні. Наукою, що досліджує питання виконання покарань, ще не вироблені теоретично обґрунтова-ні рекомендації, спрямовані на формування й удосконалення кримінально-виконавчого законодавства. Багато правників, які порушують проблеми, так чи інакше пов'язані з виконанням покарань, розглядають діяльність органів та уста-нов виконання покарань (тобто кримінально-виконавчої системи) з різних пози-цій, інтерпретуючи її у відриві від кримінального права, від учення про покаран-ня, про застосування державного примусу, ототожнюючи пенітенціарну, психо-лого-педагогічну діяльність з діяльністю цих органів по виконанню покарань. Багато питань теорії виконання покарань продовжують залишатися недослідже-ними, а деякі положення виправно-трудового права некритично сприймаються окремими дослідниками і відтворюються з позицій саме цієї галузі права, пере-ходячи з однієї публікації в іншу.
Проведення широкомасштабного дослідження сутності виконання покарань пояснюється низкою причин, а саме:
1. Необхідністю теоретичного обґрунтування діяльності органів та установ виконання покарань з урахуванням соціально-економічних і політичних змін, що сталися за останнє десятиліття в Україні.
2. Чинне законодавство, яке регулює виконання покарань, не забезпечує до-сягнення цілей покарання й вирішення завдань, що стоять перед ним.
3. На сьогодні виконання покарань в Україні регулюється: Виправно-трудовим кодексом; Положенням про порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених; Законом України “Про виконавче провадження”; інструкціями Державного департаменту України з питань виконання покарань, видання яких у деяких випадках є причи-ною недостатньої погодженості норм, що містяться у ВТК, у Положенні та ін-ших інструкціях.
4. Практика виконання покарань висуває вимоги усунення недоліків, проти-річ і недоглядів у чинному законодавстві, що регулює застосування примусових заходів.
5. Зміни в законодавстві, що регулює виконання покарань, повинні здійсню-ватися з урахуванням міжнародних документів, які встановлюють правила пово-дження із засудженими.
6. Створення єдиної галузі кримінально-виконавчого законодавства має бу-ти здійснено на підставі загальної для виконання всіх покарань концепції.
Таким чином, нагальна потреба фундаментальних наукових розробок про-блем виконання всіх покарань та інтереси практики викликають гостру необхід-ність створення загальнотеоретичних основ кримінально-виконавчої правотвор-чості та кримінально-виконавчої діяльності.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної акаде-мії України імені Ярослава Мудрого і насамперед була спрямована на виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю.
Мета дослідження полягає у вирішенні наукової проблеми створення в Україні основ теорії кримінально-виконавчого права, яке не тільки за формою, але і за змістом повинно бути відмінним від виправно-трудового права.
Стратегічним завданням дослідження є створення в Україні науки кримі-нально-виконавчого права як окремої галузі, вироблення доктрини національного кримінально-виконавчого права, що ґрунтується на правовому осмисленні кате-горій, найбільш важливих для теорії виконання покарань.
Прикладні завдання полягають у наступному, як-то:
- пізнанні об'єктивних закономірностей виконання покарання, яким підпо-рядкована діяльність адміністрації органів та установ виконання покарань по здійсненню властивих примусовим заходам правообмежень;
- вирішенні питання про реальні можливості процесу виконання покарання;
- встановленні істинності та змісту вихідних наукових ідей, концепцій, ка-тегорій, понять, методів, покликаних обслуговувати діяльність органів та уста-нов виконання покарань;
- обґрунтуванні першорядної значимості кримінально-виконавчої діяльності як основного напрямку діяльності органів та установ виконання покарань;
- вирішенні на новій концептуальній основі дискусійних питань реалізації правообмежень, властивих покаранням;
- розробці рекомендацій щодо удосконалення нормативних засад виконання покарань і практики здійснення кари;
- формулюванні визначених в узагальненій формі вимог, звернених до су-б'єктів виконання й відбування покарань, а також до учасників діяльності по ви-конанню покарань.
Об'єктом дослідження є кримінально-виконавча діяльність як юридичний процес реалізації кари.
Предметом дослідження виступають теоретичні й методологічні основи, за-кономірності й об'єктивна характеристика сутності виконання покарання, а та-кож норми чинного кримінального й виправно-трудового законодавства та
проекти відповідних нормативних актів, доктринальні положення у сфері виконання покарань.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети й завдань до-слідження, з огляду на об'єкт і предмет дослідження. Методологічну основу ди-сертації складає загальнонауковий діалектичний підхід, який дозволив визначити кримінально-виконавчу діяльність як генеральний напрямок діяльності органів та установ виконання покарань, а здійснення кари визнати сутністю виконання по-карань. За допомогою застосування діалектичних методів пізнання здійснено які-сне відмежування кримінально-виконавчого права від виправно-трудового, що виявилося можливим установити, лише з'ясувавши, що ж міститься у підґрунті обох галузей права, які ж вихідні пункти у відповідних їм системах понять і ка-тегорій. Для цього започатковано спробу визначитися з тим, що ж є головним, істотним у діяльності органів та установ виконання покарань.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на концептуальних положеннях за-гальної теорії права, а також таких галузевих юридичних наук, як кримінальне, кримінально-процесуальне право, кримінологія. Для створення категоріальної сітки теорії кримінально-виконавчого права відправною, вихідною базою висту-пили філософські знання, які й накреслили загальний шлях дослідження, спосіб уявного узагальнення процесу виконання-відбування покарання.
У перебігу роботи над дослідженням проблем виконання покарань викорис-товувалися такі конкретно-наукові, спеціальні методи, як формально-юридичний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, структурно-функціональний аналіз, системний підхід, метод сходження від абстрактного до конкретного. Формаль-но-юридичний аналіз норм чинного кримінального й виправно-трудового законо-давства, проектів нормативних актів дозволив виявити властиві їм недоліки та протиріччя і сформулювати пропозиції по вдосконаленню правового регулюван-ня застосування покарань. Порівняльно-правовий аналіз, як сукупність пізнава-льних засобів, надав можливості встановити наявність подібних моментів, зако-номірностей у процедурі виконання покарань і виявити відмінності в різних фо-рмах кримінально-виконавчої діяльності. За допомогою логіко-семантичного аналізу встановлено значення й співвідношення понять пізнання сутності вико-нання покарань. Серед задіяних методів дослідження провідну роль виконав структурно-функціональний аналіз як складник застосованого в цьому дослі-дженні системного методу, що дозволило автору зробити структурування кри-мінально-виконавчої діяльності, виявити її стабільні елементи, дослідити їх у зв'язку з каральною функцією, здійснюваною адміністрацією органів та установ виконання покарань. Зазначений аналіз виступив способом руху до адекватного відбиття наукою кримінально-виконавчого права діяльності органів та установ виконання покарань як об'єктивної реальності, методом досягнення сукупності узагальнених положень, що утворюють кримінально-виконавче право. Системний підхід, як спеціальний метод наукового дослідження, надав можливості розгля-нути “виконання покарання” як складну внутрішньо детерміновану єдність, що інтегрує пізнавальні можливості складових його елементів, як високоорганізова-ну й динамічну систему, як цілісне, відносно самостійне правове явище, як різ-новид юридичної діяльності. Метод сходження від абстрактного до конкретного дозволив проникнути в сутність діяльності органів та установ виконання пока-рань, подати у взаємозв'язку всі її елементи й напрямки, звести в єдину систему знання про здійснення притаманних покаранням правообмежень. Цей спосіб тео-ретичного дослідження є тією методологічною конструкцією, яка здатна забезпе-чити вирішення пізнавального завдання кримінально-виконавчого права.
Вирішуючи поставлені завдання, дисертант вивчив і проаналізував численні міжнародно-правові акти з питань виконання покарань і поводження із засудже-ними, вітчизняні законопроекти, відомчі нормативні акти Державного департа-менту України з питань виконання покарань. Основні висновки й положення ди-сертації ґрунтуються на критичному аналізі концептуальних положень науки ви-правно-трудового права й чинного виправно-трудового законодавства України.
У процесі роботи над науковим дослідженням за допомогою розробленої анкети було проведено опитування понад 1050 засуджених до позбавлення волі, відповіді яких у багатьох випадках виступають додатковим аргументом на ко-ристь висновків і рекомендацій, сформульованих автором.
Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні монографічним фундаментальним науковим до-слідженням теоретичних проблем саме кримінально-виконавчого (а не виправно-трудового) права. У ньому висунуто низку нових концептуальних положень і ви-сновків, що передують Кримінально-виконавчому кодексу і мають принципове теоретичне значення для зміни пріоритетів у політиці у сфері виконання пока-рань. Зокрема, уперше:
1. Зроблена переоцінка теоретичних основ виконання покарань, розроблені наукою виправно-трудового права.
2. Запропоновано нову фундаментальну систему поглядів на виконання по-карань, яка ґрунтується на радикальній зміні й розширенні теоретичних і мето-дологічних компонентів знань про реалізацію кари.
3. Розроблено теоретичні й емпіричні методи дослідження вихідних понять і принципів формування нової теорії виконання покарань, яка повинна прийти на зміну виправно-трудовому праву.
4. Започатковано новий підхід до з’ясування сутності й змісту діяльності по виконанню покарань, що дозволило підкреслити юридичну природу процесу ви-конання покарання, дослідити правове регулювання діяльності органів та уста-нов виконання покарань, звільнитися від змішання правових, педагогічних, пси-хологічних та економічних аспектів цієї діяльності
5. Створено понятійний апарат теорії кримінально-виконавчого права.
6. Термін “виконання покарання” теоретично виділено як субстанціональну визначеність, що збігається з діяльністю органів та установ виконання покарань, що відбиває сутність цієї діяльності, її незмінну властивість, параметри всіх процесів виконання покарань незалежно від форм.
7. Доведено, що між цілями покарання, сформульованими у ст. 50 КК, і практичною діяльністю органів та установ виконання покарань по реалізації при-таманних покаранням правообмежень існує взаємозв'язок, що відбив єдність мо-жливості й дійсності.
8. Підкреслюється, що з усіх цілей покарання тільки мета кари при її здійс-ненні надає діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань кон-кретний, предметний, матеріальний, цілком і реально визначений характер.
9. Здійснено структурування діяльності по виконанню покарань, що дозво-лило виявити її стабільні елементи і сталі зв'язки між ними в рамках криміналь-но-виконавчої системи.
10. По-новому здійснено системну диференціацію виконання і відбування покарання, що розглядаються як окремі сторони єдиного об'єкта кримінально-виконавчої діяльності, які зв'язані між собою відносинами взаємопородження й взаємозаперечення. Вони є специфічною парною правовою категорією, яка і ста-новить об'єкт кримінально-виконавчої діяльності як вузловий момент логічної структури діяльності органів та установ виконання покарань.
11. Здійснюється розмежування між суб'єктами й учасниками кримінально-виконавчої діяльності.
12. Система принципів кримінально-виконавчого права представлена як мо-дель кримінально-виконавчої діяльності, як відображення її сутності.
13. Сформульовано пропозицію законодавчо закріпити принципи законнос-ті, справедливості, поважання прав людини, гуманізму й невідворотності вико-нання покарання в окремій статті Загальної частини майбутнього Кримінально-виконавчого кодексу України.
Особистий внесок дисертанта. Положення, які викладені в дисертації і які виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки й положення дисертації мають повністю самостійний характер.
Практичне значення отриманих результатів полягає в наступному:
- у науково-дослідницькій сфері матеріали дисертаційного дослідження мо-жуть бути використані як методологічне підґрунтя для проведення прикладних досліджень із проблем кримінально-виконавчого права;
- у правотворчості – як концептуальна база правового регулювання криміна-льно-виконавчої діяльності;
- у правозастосуванні – зроблені в дисертаційному дослідженнівисновки, сформульовані пропозиції й рекомендації можуть служити вдосконаленню прак-тики виконання покарань; - у навчальному процесі – матеріали цього дослідження можна застосовувати при викладанні курсу кримінально-виконавчого права і при проведенні науково-дослідницької роботи студентів.
Апробація результатів дисертації. Положення, викладені в дисертації і винесені на захист, були оприлюднені
на 24 міжнародних, республіканських і регіональних семінарах, конферен-ціях, “круглих столах”, що відбулися в та
ких містах: Рязань (1988 р.), Краснодар (1989 р.), Харків (1990, 1995, 1997, 1998-2001 рр..), Мінськ (1991 р.), Волгоград (1991 р.), Київ (1992, 1997, 1999-2001 рр..), Кременчук (1998 р.), Донецьк (1998 р.), Ужгород (1999 р.), Запоріжжя (2001 р.).
Публікації. У результаті проведеного дисертаційного дослідження була опублікована монографія “Сутність виконання покарання”, що дозволило автору стати лауреатом конкурсу, проведеного Спілкою юристів України, на краще юридичне видання 1998-1999 рр. у номінації “Юридичні монографічні видання”. Деякі положення дисертації знайшли своє відбиття в навчальних посібниках і те-кстах лекцій. Дисертант написав одну з глав підручника “Кримінально-виконавче право України”, виданого в 2001 р. Окремі висновки, пропозиції й рекомендації викладено в наукових статтях, опублікованих у журналах, збірниках наукових статей, матеріалах семінарів і конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури ( 243 найменування). Повний обсяг дисертації - 393 сторінки, основного тексту – 335 сторінок, списку використаних джерел – 20 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі розкриваються сутність і стан наукових розробок проблем кримінально-виконавчого права, їх значущість для формування кримінально-виконавчого законодавства й удосконалення практики виконання покарань, вису-вається пропозиція про необхідність проведення подальшого дослідження як сутності, так і змісту діяльності органів та установ виконання покарань. Дається загальна характеристика дисертації, зокрема, визначаються мета й завдання дослідження, формулюються засновки та висновки, які зумовлюють наукову но-визну роботи, показується науково-теоретичне та практичне значення одержаних результатів.
Розділ перший дисертації “Пропедевтика теорії кримінально-виконавчого права”, що складається із двох підрозділів, є своєрідним підготов-чим, передуючим вступом до більш глибокого дослідження проблем виконання покарань. У підрозділі 1.1. “Проблеми становлення науки кримінально-виконавчого права” йдеться про те, що майбутній Кримінально-виконавчий ко-декс України має бути втіленням сучасних концептуальних ідей у сфері виконан-ня всіх покарань. Перед зародженням кримінально-виконавчого законодавства на новій концептуальній основі, необхідно створити власне науку кримінально-виконавчого права, а для цього потрібно: 1) переглянути теоретичні засади вико-нання покарань, що були розроблені виправно-трудовим правом; 2) створити по-нятійний апарат теорії кримінально-виконавчого права; 3) привести в систему поняття й уявлення про діяльність органів та установ виконання покарань; 4) за-стосувати певні методи пізнання цієї діяльності. У дисертації робиться наголос на тому, що становлення кримінально-виконавчого права насамперед має ґрунту-ватися на фундаментальних теоретичних розробках теорії виконання покарань із дослідженням сутності кримінально-виконавчої діяльності, із заглибленням в об’єкт дослідження, характеристикою основного й другорядних напрямків діяль-ності органів та установ виконання покарань. Зміст цього підрозділу дозволив дійти висновку, що кримінально-виконавче право як галузева наукова теорія є результатом проведеного дослідження і вже відповідає необхідним для цього критеріям, а саме: а) воно має свій, якісно виокремлений власний предмет до-слідження – це кримінально-виконавча діяльність; б) наявні публікації з кримі-нально-виконавчого права дають цілісне уявлення про сутність і зміст виконання покарань, розкривають закономірності реалізації кари, через що ці наукові роз-робки можуть бути інтерпретовані як розвинуте поняття сутності виконання по-карання; в) дана наука є відбиттям досягнутих знань про кримінально-виконавче право як галузь права і про діяльність органів та установ виконання покарань у специфічних правових категоріях і поняттях; г) правові категорії,що створюють специфічну логічну структуру кримінально-виконавчого права, певним чином уже скомпоновані; д) воно відбиває об’єктивний процес виконання-відбування покарання, його закономірності; е) зміст науки кримінально-виконавчого права вже об’єктивований на сьогодні в декількох десятках публікацій.
Підрозділ 1.2 “Співвідношення цілей покарання і завдань органів та установ виконання покарань, теорія і практика, можливості і дійсність ви-конання покарань” дозволяє одержати уявлення про те, що перехід від однієї стадії кримінальної відповідальності до іншої, зокрема, до процесу виконання покарання, є переходом від одного стану об’єкта діяльності правоохоронних ор-ганів до іншого, що пов’язано з постановкою відповідної мети та досягненням результату. У підрозділі зроблено висновок, що законодавче формулювання ці-лей покарання й завдань органів та установ виконання покарань не може бути то-тожним, оскільки між ними існує взаємозв’язок “загального” й “одиничного” на різних стадіях кримінальної відповідальності. Цілі покарання розглядаються че-рез категорію “можливість”, що зафіксовано у ст. 50 КК України як тенденція, спрямованість на досягнення відповідного результату. При цьому мета кари як реальна можливість, як тенденція відбиває необхідність переходу кримінальної відповідальності у стадію виконання покарання. Закінчується перший розділ пропозиціями визначити у майбутньому КВК мету й завдання кримінально-виконавчого законодавства.
Розділ другий “Основи теорії кримінально-виконавчого права” склада-ється з трьох підрозділів, які об’єднують десять пунктів. У підрозділі 2.1. “Он-тологія виконання покарань” розглядається сутність процесу виконання пока-рання як об’єктивної дійсності, що осягається правопізнанням через визначення центральної категорії кримінально-виконавчого права та з’ясування того, що є субстанцією діяльності органів та установ виконання покарань. Пункт 2.1.1. “Виконання покарання” – центральна категорія кримінально-виконавчого права” містить аналіз термінології кримінально-виконавчого права. У дисертації зверта-ється увага на те, що вироблені виправно-трудовим правом понятійні системи, які відбивають відповідний зміст попереднього рівня знань, можуть бути вклю-чені в концептуальний апарат кримінально-виконавчого права лише як окремий момент, як один із аспектів нових уявлень про виконання покарання. Для кримі-нально-виконавчого права основним терміном, центральним, фундаментальним поняттям, що відбиває реальну дійсність, практику діяльності органів та установ виконання покарань є категорія “виконання покарання”. Отже, термін “виконан-ня покарання”, вироблений у виправно-трудовому праві, виявився відносно стійким поняттям, яке відбиває наступність у розвитку наукового знання, є вихі-дним базисом для теорії кримінально-виконавчого права, набуваючи в ній нового масштабного змісту, стає основною, фундаментальною категорією, надаючи но-вої якості започаткованій системі знань. “Виконання покарання” у кримінально-виконавчому праві є основоположним поняттям, яке становить підмурок логіч-ної розбудови цієї теоретичної системи, детермінуючи весь понятійний апарат. Категорія ”виконання покарання” як першооснова кримінально-виконавчого пра-ва через свою змістовність, лаконічність є виразом сутності кримінально-виконавчої діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань у найбільш чіткій і необхідній формі. Вона виступає центральним поняттям, що як стрижень пронизує й субординує всю систему знань про діяльність органів та установ виконання покарань.
Пункт 2.1.2. “Виконання покарання як субстанція діяльності органів та установ виконання покарань” присвячено з’ясуванню тієї першооснови яка від-биває сутність виконання покарання. У кримінально-виконавчому праві теорети-чним виокремленням субстанціональної визначеності виступає категорія “вико-нання покарання”, що співпадає з кримінально-виконавчою діяльністю, відбиває сутність цієї діяльності, незмінювану властивість, параметри всіх процесів вико-нання покарань незалежно від тих чи інших його форм. “Виконання покарання”, як субстанція діяльності органів та установ виконання покарань, є тією особли-вою реальністю, що знаходиться в “основі” діяльності органів та установ вико-нання покарань, виступає як дещо відносно стійке, головне у змісті виконання покарань і знаходить свій вираз у категорії сутності, відбиваючи її самототож-ність, інваріантність, симетрію, тобто властивість незмінності незалежно від форм змісту виконання тих чи інших покарань. Закріплення “виконання покаран-ня” як субстанційного ядра діяльності органів та установ виконання покарань означає фіксацію того рубежу, далі якого не поширюється пізнання в межах кри-мінально-виконавчого права. Це поняття окреслює контури предмета криміналь-но-виконавчого права, підкреслюючи необхідність правового дослідження діяль-ності названих органів та установ як правоохоронних органів, що реалізують правообмеження, властиві покаранням. Така пильна увага до категорії “виконан-ня покарання” як субстанції діяльності органів та установ виконання покарань тісно пов’язана з вирішенням завдання формування теоретичної конструкції кримінально-виконавчого права, з’ясування сутності діяльності органів та уста-нов виконання покарань і характеристики змісту виконання окремих видів пока-рань.
У підрозділі 2.2. “Кримінально-виконавчі правовідносини та кримінально-виконавча діяльність” аналізуються окремі аспекти залучення цих правових ін-ститутів у теорію кримінально-виконавчого права. У пункті 2.2.1. “Деякі особли-вості кримінально-виконавчих правовідносин” показано, що кримінально-виконавчі правовідносини повинні являти собою задану кримінально-виконавчим законодавством програму діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань і модель поведінки засуджених. Такі правовідносини виникають у ме-жах кримінальної відповідальності виключно між посадовими особами цих орга-нів та установ, до компетенції яких належить реалізація державного примусу, та особами, які відбувають покарання. Будь-які інші посадовці, громадяни, органи, організації чи установи, які не уповноважені виконувати покарання, а також осо-би, які не зобов’язані його відбувати (наприклад, ті, за якими після звільнення з місць позбавлення волі встановлено адміністративний нагляд), не можуть бути суб’єктами кримінально-виконавчих правовідносин.
У пункті 2.2.2. “Кримінально-виконавчі правовідносини як форма криміна-льно-виконавчої діяльності” доводиться, що врегульована нормами криміналь-но-виконавчого законодавства кримінально-виконавча діяльність не зможе здійс-нюватися без кримінально-виконавчих правовідносин, також, як і останні, що яв-ляють собою взаємодію суб'єктів виконання й відбування покарання, не зможуть виникнути без реальної кримінально-виконавчої діяльності. Кримінально-виконавчі правовідносини є формою, внутрішньо притаманною кримінально-виконавчої діяльності, її конкретною організаційною структурою, зумовленою сутнісним змістом реалізації кари на стадії виконання покарань. Оскільки така діяльність є поняттям узагальнюючим, критерієм сутності виконання покарання, то вона з кримінально-виконавчими правовідносинами співвідноситься не стіль-ки в аспекті “зміст-форма”, скільки з позиції співвідношення сутності й форми. Категорія “кримінально-виконавча діяльність” як загальне фіксує те, що об'єктивно поєднує різні форми виконання окремих покарань у рамках деякої якісної визначеності. Співвідношення кримінально-виконавчої діяльності і кри-мінально-виконавчих правовідносин характеризується злиттям кримінально-виконавчої діяльності як сутності виконання покарань і її форми – кримінально-виконавчих правовідносин – в органічну цілісність, причому дане сполучення в діяльності окремих органів і установ виконання покарань дозволяє бачити кри-мінально-виконавчу діяльність як універсально розвинену, диференційовану реа-лізацію кари, а обумовлені нею кримінально-виконавчі правовідносини - як іма-нентний спосіб її вираження, організації і здійснення, як її універсальну, всеося-жну форму.
Підрозділ 2.3. “Структурно-функціональна характеристика діяльності по виконанню покарань” складається із шести пунктів. У пункті 2.3.1. ”Струк-турно-функціональна характеристика діяльності по виконанню покарань” звер-тається увага на те, що для осягнення сутності виконання покарання необхідно з’ясувати, що ж лежить в основі цілепокладання при виконанні покарань, пізнати властиві процесу виконання-відбування покарання внутрішні протиріччя, прове-сти структурування діяльності по виконанню покарань. Теоретичне пізнання останньої дозволяє розкрити її специфічні закономірності, структуру, зв’язки компонентів, що характеризуються об’єктивною якісною специфікою, визначи-тися з предметом кримінально-виконавчого права. Завдяки застосованому систе-мному підходу з’явилася можливість розглянути виконання покарання як склад-ну, внутрішньо детерміновану єдність, що інтегрує пізнавальні можливості своїх складових елементів, як високоорганізовану й динамічну систему, цілісне, від-носно самостійне правове явище, різновид юридичної діяльності. У перебігу об’єктивного наукового дослідження виконання покарання виникла необхідність застосування структурно-функціонального аналізу діяльності органів та установ виконання покарань, тому що на основі категорії “діяльність” з’являється мож-ливість розкрити не тільки структуру, а й процес виконання покарання. У кри-мінально-виконавчому праві системно-структурний, діяльнісний підхід дозволяє переосмислити зв’язок між способом пізнання й сутністю діяльності органів та установ виконання покарань, створити цілісне наукове знання про кримінально-виконавчу діяльність. У дисертації обґрунтовується висновок, що діяльність по виконанню покарання є основним, визначальним, домінуючим процесом, якому підпорядковані всі інші види діяльності органів та установ виконання покарань.
У пункті 2.3.2. “Об’єкт діяльності по виконанню покарань” насамперед акцентується увага на тому, що підставами дослідження об’єкта діяльності орга-нів та установ виконання покарань є: а) панівне на сьогодні в науці кримінально-го права уявлення про покарання, поняття якого зафіксовано у ст. 50 КК Украї-ни; б) структурування діяльності органів та установ виконання покарань, здійс-нене в науці кримінально-виконавчого права; в) певний “спосіб фокусування”, завдяки якому виникає процесуальне бачення об’єкта. У роботі підкреслюється, що головною проблемою, найбільш важливим теоретичним питанням, що вима-гає вивчення, осягнення, засвоєння у кримінально-виконавчому праві, є характе-ристика юридичного процесу виконання-відбування покарання, із якого склада-ється об’єкт діяльності органів та установ виконання покарань. Пізнання цього процесу дає можливість здійснити реальну дефініцію “об’єкт діяльності по вико-нанню покарань”, де ці парні категорії сприймаються як співпорядковані понят-тя, коли відбування входить до змісту виконання і сприймається як таке, що до-зволяє логічно розкрити в єдиному понятті сутність реалізації кари. Виконання й відбування покарання існують у їх кількісній і якісній визначеності, знаходячись між собою у стосунках кореляції, тобто вони є співвідносні, погоджені, взаємо-залежні. Вони вирізняються конкретністю, тобто це реально існуючий об’єкт ді-яльності органів та установ виконання покарань, цілісне утворення із внутрі-шньою сутнісною єдністю всіх його сторін, зв’язків і відносин, єдине ціле у всіх його окремих та особливих проявах. Відбиття цього конкретного у пізнанні, у науці кримінально-виконавчого права є відтворенням об’єктивної конкретності діяльності органів та установ виконання покарань у цілісній системі теоретичних знань.
У пункті 2.3.3. “Мета діяльності по виконанню покарань” висвітлюється роль мети кари у кримінально-виконавчій діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань. Ця діяльність співвідносна з карою, що призводить до реалізації властивих покаранню правообмежень, є доцільною активністю, бо відповідає наперед заданому результату. Отже, виконання покарання об’єктивно визначається як реальна кінцева мета, що виконує декілька функцій: а) спрямо-ваності, зосередженості органів та установ виконання покарань саме на діяльнос-ті по виконанню покарань; б) орієнтира, що дозволяє показати адміністрації ор-ганів та установ виконання покарань напрямок правоохоронної діяльності; в) способу й характеру дій суб’єкта цієї діяльності.
Пункт 2.3.4. “Засоби діяльності по виконанню покарань” присвячено харак-теристиці взаємозумовленості мети виконання покарання із сукупністю як пра-вових, так і матеріальних чинників, здатних привести кримінально-виконавчу діяльність до бажаного результату. Ця мета має співвідноситися із засобами сво-го досягнення, оскільки разом вони становлять діалектичну єдність, взаємозумо-влюючи одне одного. Норми кримінально-виконавчого законодавства, що регу-люватимуть кримінально-виконавчу діяльність адміністрації органів та установ виконання покарань і поведінку засуджених у межах режиму відбування пока-рання, якраз і повинні виступити в ролі правових засобів, без яких мета виконан-ня покарання є нездійсненною. При цьому вона набуває об’єктивності й реально-сті лише за умови, якщо сполучається як із правовими, так і з матеріально-предметними засобами своєї реалізації.
Пункт 2.3.5. “Суб’єкт діяльності по виконанню покарань” дає можливість визначитися, що саме адміністрація органів та установ виконання покарань є суб’єктом кримінально-виконавчої діяльності. Провадиться розмежування між суб’єктом діяльності по виконанню покарань і учасниками кримінально-виконавчої діяльності, які надають допомогу адміністрації органів та установ ви-конання покарань у її доцільній діяльності по реалізації властивих покаранням правообмежень. При цьому адміністрація є не тільки обов’язковим, але й основ-ним, найбільш важливим, головним речником кримінально-виконавчої діяльнос-ті, який в однобічному порядку визначає роль персоналу, а також відповідає за організацію учасниками соціально-педагогічних, трудових та інших процесів.
У пункті 2.3.6. “Суб’єкт відбування покарання” звертається увага на те, що засуджені як носії юридичних прав та обов’язків ніяк не підпадають під ка-тегорію “об’єкт кримінально-виконавчої діяльності” чи “об’єкт кримінально-виконавчих правовідносин”. Засуджений – це суб’єкт кримінально-виконавчого права, суб’єкт відбування покарання.
Розділ третій “Принципи кримінально-виконавчого права” складається з одного підрозділу “Принципи екзекутивної діяльності” та семи пунктів. Пункт 3.1.1. “Роль принципів у формуванні кримінально-виконавчого права та криміна-льно-виконавчої діяльності” надає можливості зрозуміти, що системність у дія-льності органів та установ виконання покарань об’єктивно передбачає саме таке її відбиття за допомогою правових засобів, яке в найбільшій мірі відповідає сутності здійснюваних процесів виконання-відбування покарання, що можливо лише у випадку, якщо ця діяльність ґрунтується на відповідних принципах. Для розробки науково обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на розвиток та удо-сконалення законодавчого регулювання виконання покарань і визначення прин-ципової сутності кримінально-виконавчого права, наука кримінально-виконавчого права зобов’язана провадити теоретичні дослідження принципів ді-яльності органів та установ виконання покарань. Іншими словами, для правиль-ного застосування норм кримінально-виконавчого законодавства необхідно нау-кове визначення правових понять, до яких, безперечно, належать і принципи кримінально-виконавчої (екзекутивної) діяльності. У підґрунті кримінально-виконавчого права мають знаходитися основоположні засади як концентроване відбиття практики виконання покарань. Принципи цієї галузі права покликані синтезувати, узагальнювати уявлення, знання й поняття про сутність процесу ви-конання-відбування покарання. Роль принципів у формуванні кримінально-виконавчого права й законодавства зумовлена тим, що вони містять у собі ідеа-льні уявлення про реальну мету кримінально-виконавчої діяльності, про резуль-тат цілеспрямованих зусиль адміністрації органів та установ виконання пока-рань. У процесі створення кримінально-виконавчого законодавства роль принци-пів, вироблених наукою кримінально-виконавчого права, полягає в наданні нор-мотворчому процесу єдності визначального задуму, забезпеченні загального кон-цептуального характеру всім нормам Кримінально-виконавчого кодексу, що зу-мовлено основним напрямком у діяльності органів та установ виконання пока-рань - реалізацією кари. Об'єктивуючись у кримінально-виконавчому законодав-стві, правові принципи вийдуть за межі сучасних наукових уявлень і, набуваючи нормативно-правових характеристик, одержать широке соціально-правове зна-чення. Принципи кримінально-виконавчого права повинні відіграти значну роль у формоутворенні кримінально-виконавчого законодавства й відповідної галузі права як соціальної реальності.
Принципи кримінально-виконавчого права мають відбиватися у структурних елементах механізму правового регулювання діяльності органів та установ вико-нання покарань, а саме:
- нормах кримінально-виконавчого права, які моделюють і регламентують процес виконання-відбування покарання;
- кримінально-виконавчому законодавстві, що відбиває зміст правових норм та оформляє їх у єдиний Кримінально-виконавчий кодекс;
- кримінально-виконавчих правовідносинах, які конкретизують права й обов'язки адміністрації органів та установ виконання покарань і засуджених;
- актах тлумачення змісту норм кримінально-виконавчого законодавства;
- екзекутивній діяльності органів та установ виконання покарань при здійс-ненні правообмежень, властивих покаранням.
Вироблені наукою кримінально-виконавчого права принципи можуть стати підвали-нами цілеспрямованої діяльності законодавця при прийнятті Кримінально-виконавчого кодексу, знайти своє відбиття, конкретизацію, уточнення й визначеність у системі норм Загальної й Особливої частини Кримінально-виконавчого кодексу, правильно спрямувати екзекутивну діяльність органів та установ виконання покарань.
У пункті 3.1.2. “Принципи кримінально-виконавчого права як відбиття сутності екзекутивної діяльності” дисертант переконує, що розробка системи принципів криміна-льно-виконавчого права дозволяє одержати адекватне уявлення про шляхи реалізації кари, наблизити теоретичне дослідження сутності виконання покарання до реальної, практич-ної, доцільної діяльності органів та установ виконання покарань, виділивши екзекутивну діяльність у "чистому виді". Принципи їх діяльності – сутнісна категорія, тому що вони безпосередньо відображають квінтесенцію виконання покарання, є чітким, рельєфним відбитком особливостей екзекутивної діяльності адміністрації органів та установ вико-нання покарань, виступаючи немовби її лицем, надаючи їм індивідуальності. Отже, відпо-відаючи вимогам наукової обґрунтованості, нормативності, загальній значимості для су-б'єктів виконання-відбування покарання, принципи у кримінально-виконавчому праві являють собою теоретично обґрунтовані, відповідаючі реальній можливості вико-нання покарання, обумовлені об'єктивними закономірностями реалізації кари, зако-нодавчо закріплені основні положення, що виражають сутність екзекутивної діяль-ності, спрямованої на здійснення правообмежень, властивих покаранням, незалежно від форм застосовуваних примусових заходів.
У пункті 3.1.3. “Принцип поважання прав людини в діяльності органів та установ виконання покарань” показано, що Загальна декларація прав людини і спеціалізовані міжнародні акти, де викладені стандарти поводження із засудже-ними, істотно впливають на теорію та практику виконання покарань. У зв’язку з цим у дисертації наголошується на тому, що національне кримінально-виконавче законодавство, яке регулює діяльність органів та установ виконання покарань, повинно відбивати міжнародні стандарти виконання покарань і поводження із за-судженими. Це означає, що майбутній Кримінально-виконавчий кодекс має вра-ховувати прийняті на міжнародному рівні норми, принципи й рекомендації для діяльності органів та установ виконання покарань, які відбивають тенденцію лі-бералізації поводження із засудженими і поліпшення умов їх тримання. Додер-жання прав людини в діяльності зазначених органів та установ при застосуванні державного примусу повинно гарантувати суб'єктові відбування покарання за-хист від принижень і нелюдського ставлення, забезпечувати засудженим безпеч-ні умови тримання. Принцип поважання прав людини має надавати засудженим гарантовану можливість відстоювати свої права, звертаючись із пропозиціями, заявами та скаргами не тільки до адміністрації, а й до суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у відповідні міжнародні судові установи або органи міжнародних організацій, членом чи учасником яких є Україна.
Пункт 3.1.4. “Поєднання кари й гуманізму в екзекутивній діяльності” до-зволяє пересвідчитися, що принцип гуманізму стосовно засуджених, які відбува-ють покарання, ґрунтується на положенні ст. 3 Конституції України, де деклару-ється, що в Україні людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Свою інфраструктуру цей принцип одержує в першу чергу в нормах кримінально-виконавчого законодавст-ва, що визначають правове становище засуджених. Ці норми покликані інкорпо-рувати уявлення про гуманізм як про людинолюбство, милосердя, любов до бли-жнього у правову систему, в діяльність органів та установ виконання покарань. У результаті такої інкорпорації розуміння гуманізму виконання покарання як екзе-кутивної діяльності, не позбавленої людяного ставлення до засудженого, здобу-ває вищу юридичну силу, спираючи на авторитет закону.
У пункті 3.1.5. “Втілення принципу справедливості в екзекутивній діяльно-сті” проголошується, що залучення правових ідей, які містяться в Загальній де-кларації прав людини, у правові системи окремих держав також передбачає не-обхідність розбудови кримінально-виконавчої системи та кримінально-виконавчого законодавства України на засадах справедливості. Виступаючи фун-даментальним критерієм оцінки діяльності правоохоронних органів, справедли-вість посідає центральне місце в забезпеченні прав людини при здійсненні пра-вообмежень, властивих покаранням. Оскільки застосування таких правообме-жень, істотно обмежує конституційні права й законні інтереси засудженого, справедливість реалізації кари, відбиваючи співвідношення діяння і відплати за нього, позначає відповідність між правами й обов'язками громадян, закріпленими в Конституції, і обмеженням правового статусу осіб, які зазнали покарання.
Діалектика справедливості знаходить свій прояв в об'єктивних закономірно-стях виконання покарання, що обумовили невідворотність реалізації кари, сут-ність і каральну функцію кримінально-виконавчої діяльності. Входячи в систему принципів кримінально-виконавчого права, принцип справедливості є відбиттям сутності кримінально-виконавчої діяльності, зведенням до єдиного знаменника зусиль правоохоронних органів по реалізації кримінальної відповідальності, ві-дображенням закономірності здійснення кари, виражаючи вимогу розмірності ді-яння і відплати за нього.
Принцип справедливості, втілений у діяльності органів та установ виконан-ня покарань, виступає способом існування екзекутивної діяльності, формою внутрішнього, об'єктивного, сутнісного, загального, необхідного, сталого, повто-рюваного зв'язку між структурними елементами кримінально-виконавчої діяль-ності. Категорія справедливості пов'язана з характеристикою процесів виконан-ня-відбування покарання, аналізом структури кримінально-виконавчої діяльнос-ті. Вимоги, що висуваються до екзекутивної діяльності, повинні бути справедли-вими. Справедливість у кримінально-виконавчому праві дозволяє не просто оці-нити, як реалізується кара, але надає можливості побачити об'єктивно властиві екзекутивній діяльності риси і якості, що відбивають міру правообмежень, при-таманних покаранню.
У пункті 3.1.6. “Принцип законності в діяльності органів та установ виконання по-карань” звертається увага на те, що законність як принцип кримінально-виконавчого права, кримінально-виконавчого законодавства, діяльності органів та установ виконання покарань насамперед зафіксовано в п. 14 ст. 92 Конституції України, де сказано, що ви-ключно законами України визначається діяльність органів і установ виконання покарань. Отже, тільки закон - акт Верховної Ради як єдиного органа законодавчої влади є джерелом нормативного регулювання діяльності органів та установ виконання покарань. Адмініст-рації цих органів та установ належить використовувати кримінально-виконавче законо-давство як обов'язковий інструмент для здійснення кримінально-виконавчої діяльності. Правоохоронна діяльність повинна здійснюватися нею в режимі законності, обумовлено-му повною подібністю розуміння законності як принципу кримінально-виконавчого зако-нодавства й діяльності органів та установ виконання покарань. Цей принцип ґрунтується на єдності розуміння, закріплення й застосування норм кримінально-виконавчого законо-давства, на тому, що законність органічно пов'язана зі справедливістю й асоціюється з до-цільністю екзекутивної діяльності. Підтримка режиму законності має виняткове значення при реалізації правообмежень, властивих покаранням, і необхідна як для вирішення за-вдань кримінально-виконавчого законодавства, так і для охорони прав та законних інтере-сів засуджених. Відступ від закону в екзекутивній діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань призводить до порушення останніх. Кримінально-виконавчому законодавству належить не тільки проголосити права засуджених, а й гаран-тувати дотримання їхнього правового статусу шляхом покладання на адміністрацію орга-нів та установ виконання покарань обов'язку по забезпеченню законних прав та законних інтересів засудженихЗаконність являє собою єдність внутрішнього й зовнішнього. Як спо-сіб зв'язку структурних елементів екзекутивної
діяльності законність є щось внутрішнє. Вона організує структуру цієї діяльності і стає як би моментом реалізації кари. Як спосіб регулювання, зовнішнього оформлення та-кої діяльності законність виступає чимось зовнішнім. У цій якості кримінально-виконавче законодавство покликано бути способом зовнішнього вираження екзекутивної діяльності, що регулює відносно стійку визначеність зв'язку її структурних елементів.
Пункт 3.1.7. “Значення принципу невідворотності виконання покарання для екзекутивної діяльності” присвячено характеристиці принципу невідворотності виконання покарання як похідного від принципу невідворотності покарання та невідворотності кримінальної відповідальності. Принцип невідворотності пока-рання, що визначає послідовність стадій кримінальної відповідальності і що ви-ступає у кримінально-виконавчому праві уже як принцип невідворотності вико-нання покарання, установлює правила, за якими здійснюється кара, виконуючи роль механізму екзекутивної діяльності. Принцип невідворотності невіддільний від кримінально-виконавчої діяльності, безпосередньо наявний у ній, визначає її істотні риси. Невідворотність виконання покарання є підґрунтям практичної до-цільної діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань, принци-пом винятково екзекутивної діяльності, а не чимось зовнішнім стосовно неї. То-му механізм останньої приводиться в дію не за допомогою якогось зовнішнього щодо виконання покарання чинника - його вихідною засадою, спонукальною причиною виступає саме принцип невідворотності виконання покарання як вихі-дна засада кримінально-виконавчої діяльності, як об'єктивна необхідність дове-дення до логічного завершення зусиль правоохоронних органів по реалізації кримінальної відповідальності.
У Виcновках зосереджена інформація про основні наукові здобутки, одер-жані у перебігу дисертаційного дослідження. Наукова проблема, вирішенню якої присвячено подане до захисту дослідження, полягає в тому, щоб: 1) закласти в Україні основи теорії істинного (а не сурогатного) кримінально-виконавчого права, яке не тільки за формою, а й за змістом має відрізнятися від виправно-трудового права, і 2) вирішити завдання дослідження актуальних проблем виконання покарань, що дозволяє стверджувати про створення в Україні науки кримінально-виконавчого права, вироблення доктрини національного кримінально-виконавчого права, яка ґрунтується на правовому осмисленні категорій, найбільш важливих для теорії виконання покарань.
Головне в цій роботі: 1) правове осмислення критеріїв і точності категоріа-льного апарату; 2) вироблення основних ідей, необхідних для розбудови несупе-речливої кримінально-виконавчої системи, кримінально-виконавчого права як конкретної науки про реалізацію обмежень прав і свобод засуджених; 3) зміна способу бачення і прочитання діяльності органів та установ виконання покарань; 4) трансформація найбільш важливих категорій і понять; 5) докорінна зміна ме-тодів вирішення проблеми реалізації кари; 6) розширення й удосконалення тео-ретичних і методологічних компонентів про реалізацію кари; 7) вирішення про-тиріч між обмеженістю вже досягнутого в рамках виправно-трудового права рів-ня знань про діяльність органів та установ виконання покарань і необмеженістю творчих можливостей пізнання проблем виконання покарань, що відкриваються з позицій науки кримінально-виконавчого права.
З урахуванням викладених у дисертації положень пропонується включити до проекту Кримінально-виконавчого кодексу низку положень такого змісту:
Стаття … Мета і завдання кримінально- виконавчого законодавства України
1. Мета кримінально-виконавчого законодавства України полягає в регулю-ванні кримінально-виконавчої діяльності органів та установ виконання покарань.
2. Завданням кримінально-виконавчого законодавства є визначення:
а) основного напрямку діяльності органів та установ виконання покарань;
б) правових засобів виконання-відбування покарань;
3) матеріально-предметних засобів виконання й матеріально-побутових умов відбування покарань;
4) забезпечення правопорядку й законності в діяльності органів та установ виконання покарань;
5) забезпечення безпеки суб’єктів та учасників кримінально-виконавчої дія-льності.

Стаття … Кримінально-виконавче законодавство України
Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, Закону “Про кримінально-виконавчу діяльність органів та установ виконання покарань”, Закону “Про державну службубу виконання покарань в Україні” та інших законів, що визначають діяльність органів та установ виконання покарань.
2. Кримінально-виконавчим законодавством України визначаються загальні положення та принципи кримінально-виконавчої діяльності, правове становище засуджених, система органів та установ виконання покарань, порядок та умови виконання таких видів покарань, як штраф, позбавлення військового, спеціально-го звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні ро-боти, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі, порядок звільнення від відбування покарання.
Стаття… Принципи кримінально-виконавчого
законодавства України
Кримінально-виконавче законодавство ґрунтується на принципах законно-сті, поважання прав людини, гуманізму, справедливості й невідворотності вико-нання покарань.
Стаття… Принцип законності
1. Кримінально-виконавча діяльність органів та установ виконання пока-рань, процес виконання-відбування покарання, правове становище засуджених визначаються цим Кодексом та Законом України “Про кримінально-виконавчу діяльність органів та установ виконання покарань”.
2. Обмеження прав і свобод засуджених може бути визначено лише на під-ставі Кримінального кодексу і встановлено вироком суду.
Стаття… Принцип поважання прав людини
1. Засуджений користується всіма правами людини й громадянина.
2. Суб’єкти й учасники кримінально-виконавчої діяльності зобов’язані по-важати й охороняти права, свободи та законні інтереси засуджених, забезпечува-ти їх правовий захист та особисту безпеку у процесі виконання-відбування пока-рання.
Стаття… Принцип гуманізму
1. Відповідно до міжнародних принципів і Конституції України кримінально-виконавче законодавство й діяльність органів та установ виконання покарань ґрунтуються на суворому дотриманні гарантій захисту засуджених від тортур, насилля та іншого жорстокого чи такого, що принижує людську гідність, поводження.
2. Засуджені незалежно від їх згоди не можуть підлягати медичним чи іншим дослідам, які ставлять під загрозу їх життя та здоров’я.
Стаття… Принцип справедливості
Обмеження прав і свобод засудженого повинно відповідати ступеню тяж-кості вчиненого ним злочину, відбиваючи розмірність вчиненого та відплати за нього.
Стаття… Принцип невідворотності
виконання покарання
Кожен засуджений має зазнати тих обмежень прав і свобод, що відбивають зміст процесу виконання-відбування покарання.
Стаття… Основи правового становища засуджених
Засуджений є суб’єктом визначених у цьому Кодексі прав та обов’язків.
Правове становище засудженого як людини і громадянина може зазнати об-межень, визначених лише законом і встановлених вироком суду.
Стаття… Органи й установи виконання покарань
1. Покарання у виді штрафу та конфіскації майна виконується державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провад-ження”.
2. Покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи виконуються кримінально-виконавчою інспекцією. Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробову-ванням.
3. Покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу виконуються судом, що виніс вирок. Вимоги вироку про позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу обов’язкові для посадових осіб державних органів та ус-танов, що присвоювали звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.
4. Покарання військовослужбовців виконуються: службові обмеження для військовослужбовців – командуванням військових частин; арешт – начальником гарнізону; тримання в дисциплінарному батальйоні – дисциплінарним батальйо-ном.
5. Покарання у виді арешту виконується в арештних домах, обмеження волі – у кримінально-виконавчих установах відкритого типу, позбавлення волі на певний строк – у кримінально-виконавчих установах, довічне позбавлення волі - у кримінально-виконавчих установах закритого типу.
Таким чином, дане дослідження підсумовує пропедевтичний кримінально-виконавчому праву етап пізнання діяльності органів та установ виконання пока-рань і разом із тим служить відправним пунктом подальшого розвитку знань про здійснення правообмежень, притаманних покаранням, оскільки наука кримінально-виконавчого права поки що не є остаточно завершеною і цілком оформленою. Виявлення сутності кримінально-виконавчої діяльності відбиває намір здійснення подальших досліджень закономірностей реалізації кари, висту-пає фундаментом становлення кримінально-виконавчого права й остаточного йо-го оформлення. Подальший розвиток кримінально-виконавчого права припускає відшліфування тих чи інших деталей, удосконалення певних його якостей, при-стосування до пояснення різних форм виконання покарань, розширення царини його застосування.
Значення поданої до захисту роботи полягає в тому, що її зміст спрямовано в майбутнє, що в ній проливається світло на процес розгортання змісту знання про виконання покарань, досить яскраво й чітко відбито структуру процесу ви-никнення теорії кримінально-виконавчого права, здійснено спробу правового осмислення категорій, найбільш важливих для створення кримінально-виконавчого законодавства, для побудови несуперечливої кримінально-виконавчої системи, висунуто положення, які стануть підґрунтям кримінально-виконавчого права як конкретної науки про реалізацію обмежень прав і свобод засуджених. Зміст дисертації відбиває проблематику теорії кримінально-виконавчого
права, яка складається із сукупності наукових понять, що характеризують закономірності реалізації кари.

Основні положення дисертації відображено
в таких опублікованих працях автора:
1. Монографія
1.Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. - Харьков: Фолио, 1999. - 256 с.
2.Статті в наукових фахових виданнях
1.Степанюк А.Ф. Исполнение наказаний: теория и практика, возможности и действительность // Пробл. законности: Респ. междувед. науч. сб. - Вып. 30. / Отв. ред. В.Я. Таций. - Харьков: Нац. юрид. акад. Украины. - 1995. - С. 136-144.
2.Степанюк А.Ф. Структурно-функциональная характеристика деятельности по исполнению наказаний // Пробл. законности: Респ. междувед. науч. сб. - Вып. 31 / Отв. ред. В.Я. Таций. - Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1996. - С. 137-145.
3.Степанюк А.Х. Виконання покарання як субстанція діяльності органів та установ виконання покарань // Вісн. Акад. прав. наук України. - 1998. - № 1. - С. 131-139.
4. Степанюк А.Ф. Наука уголовно-исполнительного права // Пробл. закон-ності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Вип. 33 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - С. 130-138.
5. Степанюк А.Х. Об’єкт діяльності органів та установ виконання покарань // Вісн. Акад. прав. наук України. - 1998. - № 3. - С. 127-136.
6. Степанюк А.Х. Проблеми теорії і практики виконання покарань (у співав-торстві з Батиргарєєвою В.С.) // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. пр. - Вип. 2. - Харків: Право, 1998. - С. 62-74.
7. Степанюк А.Ф. Всеобщая декларация прав человека и принципы деятель-ности органов и учреждений исполнения наказаний // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Вип. 36 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - С. 181-190.
8. Степанюк А.Х.Значущість принципу невідворотності виконання покаран-ня для екзекутивної діяльності // Вісн. Акад. прав. наук України. - 1999. - № 3. - С. 157-166.
9. Степанюк А.Х. Втілення принципу справедливості в екзекутивній діяль-ності // Вісн. Акад. прав. наук України. - 1999. - № 4. - С. 194-203.
10. Степанюк А.Х. Принцип гуманізму в кримінально-виконавчому праві (у співавторстві з Батиргарєєвою В.С.) // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. на-ук. пр. - Вип. 3. - Харків: Право, 1999. - С. 62-78.
11. Степанюк А.Ф. Принцип законности в деятельности органов и учрежде-ний исполнения наказаний // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Вип. 40 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - С. 172-179.
12. Степанюк А.Х. Роль принципів у формуванні кримінально-виконавчого законодавства // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2000. - № 1. - С. 171-181.
13. Степанюк А.Ф. Структура уголовно-исполнительной системы // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Вип. 44 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. - С. 192-201.
14. Степанюк А.Ф. Проблема поиска санкций, альтернативных лишению свободы // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Вип. 45 / Відп. ред В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. - С. 191-198.
15. Степанюк А.Х. Довічне позбавлення волі як еквівалент смертній карі // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2000. - № 4. – С. 200-211.
16. Степанюк А.Х. Кримінально-виконавчі правовідносини як форма кримінально-виконавчої діяльності // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2001. - № 2. - С. 182-193.
17. Степанюк А.Ф. Некоторые особенности уголовно-исполнительных пра-воотношений // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Вип. 48 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. - С. 114-123.
18. Степанюк А.Х. Каральна функція органів та установ виконання покарань // Вісн. Луганськ. ін-ту внутр. справ МВС України. - 2001. - Вип. 3. - С. 131-143.
19. Степанюк А.Х. Теоретичні та практичні проблеми імплементації міжна-родних стандартів поводження із засудженими в діяльність адміністрації виправ-но-трудових установ (за результатами моніторингу) // Питання боротьби зі зло-чинністю: Зб. наук. пр. Вип. 5. - Харків: Право, 2001. - С. 89-118.
20. Степанюк А.Ф. Политика в сфере исполнения наказаний // Пробл. закон-ності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Вип. 50 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. - С. 129-137.
21. Степанюк А.Х. Необхідність закріплення основних начал кримінально-виконавчої діяльності як принципів кримінально-виконавчого законодавства // Вісн. Запорізьк. юрид. ін-ту. - 2001. - № 4. - С. 194-201.
22. Степанюк А.Ф. Проблемы правового регулирования применения наказа-ний, возникшие с принятием нового УК Украины // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Вип. 52 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. - С. 117-124.

3. Навчальні посібники , підручник
1. Степанюк А.Ф. Порядок и условия исполнения наказаний, не связанных с мерами исправительно-трудового воздействия: Учеб. пособие. - К.: УМК ВО, 1990. - 60 с.
2. Степанюк А.Х. Порядок і умови виконання покарань, не пов’язаних із за-ходами виправно-трудового впливу: Навч. посібник. - К.: УМК ВО, 1991.- 52 с.
3. Степанюк А.Ф. Исполнение наказания в виде лишения свободы и особен-ности постпенитенциарной адаптации освобожденных (в соавторстве с В.М. Трубниковым). - К.: УМК ВО, 1992. - 96 с.
4. Степанюк А.Х. Виконання покарання у вигляді позбавлення волі й особ-ливості постпенітенціарної адаптації звільнених (у співавторстві з В.М. Трубни-ковим). - К.: ІСДО, 1993. - 88 с.
5. Степанюк А.Х., Трубников В.М. Режим відбування позбавлення волі в ус-тановах виконання покарань: Конспект лекції. - Харків: Укр. юрид. акад., 1994. - 60 с.
6. Степанюк А.Х., Трубников В.М. Звільнення від відбування покарання: Навч. посібник. - Харків: Укр. юрид. акад., 1994. - 76 с.
7. Степанюк А.Х. Розділ ХУШ. Порядок і умови виконання і відбування інших видів кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі // Кримінально-виконавче право України: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищ. навч. закладів / В.М. Трубников, В.М. Харченко, О.В.
Лисодєд, Л.П. Оніка, А.Х.Степанюк / За ред. В.М. Трубникова. - Харків: Право, 2001. - С. 287-325.

4. Статті, тези доповідей, наукових повідомлень,які
додатково висвітлюють основний зміст дисертації
1. Степанюк А.Х. Ідеологія виконання покарань // Правова система Ук-раїни: теорія і практика: Тези доп. і наук. повід. наук.-практ. конф. (Київ, 7-8 жовт. 1993 р.). - К.: 1993. - С. 440-442.
2. Степанюк А.Х. Кримінально-виконавче законодавство України необхідно реформувати // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт. бюл. Укр.-Америк. Бю-ро захисту прав людини. - Вип. 8. - К. -Харків, 1994. - С. 14-21.
3. Степанюк А.Ф. Освобождение от отбывания наказания // Сб. крат. тези-сов и науч. сообщ. науч.-практ. конф. по итогам науч.-исслед. работ, выполнен-ных проф.-преп. составом Укр. гос. юрид. академии в 1993 г. - Харьков: Укр. гос. юрид. акад., 1994. - С. 130-131.
4. Степанюк А.Х. Проблема співвідношення завдань установ виконання по-карань із метою покарання // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку: Короткі тези доп. та наук. повід. респ. наук.-практ. конф. 9-11 лист. 1995 р. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1995. - С. 278-280.
5. Степанюк А.Ф. Исполнительное законодательство необходимо реформи-ровать // Тюрьма и воля: Независимый еженедельник. - 1997. - № 33. - 14-20 авг.
6. Степанюк А.Ф. “Исполнение наказания” – центральная категория уголов-но-исполнительного права // Бизнес-информ: Укр. аналит. журн. - 1997. - №13. - С. 15-19; №14. - С. 30-32.
7. Степанюк А.Ф. О целях наказания и средствах их достижения // Обеспе-чение прав и свобод человека и гражданина в деятельности правоохранительных систем: Матер. междунар. науч.-практ. конф. 18-19 июня 1997 г. - Белгород: Бел-город. юрид. ин-т, 1998. - С. 124-126.
8. Степанюк А.Х. Конституція України і діяльність установ виконання по-карань // Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: про-блеми, досвід, перспективи: Матер. наук.-практ. конф. 25 черв. 1997 р., Київ. / Упоряд. Ю.М. Грошевий. - Харків: Право, 1998. - С. 209-210.
9. Степанюк А.Х. Формування науки кримінально-виконавчого права – не-обхідна умова удосконалення діяльності органів та установ виконання покарань // Використання досягнень науки і техніки у боротьбі зі злочинністю: Матер. на-ук.-практ. конф. 19 лист. 1997 р., м. Харків / Відп. ред.: В.С. Зеленецький, Л.В.Дорош. - Харків: Право, 1998. - С. 201-203.
10. Степанюк А.Ф. О принципах исполнения наказания // Гуманізація про-цесу виховання неповнолітніх засуджених в Україні: Матер. семінару 26-27 трав. 1998 р., Кременчук / Упоряд. О.О. Абарінов, А.О. Сухоруков. - Харків: Фоліо, 1999. - С. 26-28.
11. Степанюк А.Ф. Проблемы реорганизации уголовно-исполнительной сис-темы Украины // Тюремная реформа: поиски и достижения: Матер. семинара “Тюремная реформа в посттоталитарных странах”, 10-12 нояб. 1998 г., Донецк / Сост. А.П. Букалов. - Харьков: Фолио, 1999. - С. 57-61.
12. Степанюк А.Ф. Соблюдение прав человека как принцип деятельности органов и учреждений исполнения наказаний // Права людини і правова держава (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повід. на-ук. конф. проф.-викл. складу, 10-12 груд. 1998 р. / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - С. 147-149.
13. Степанюк А.Х. Систематизація принципів виконання покарання як необ-хідна передумова розвитку кримінально-виконавчого законодавства // Система-тизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Матер. міжнар. на-ук.-практ. конф. - К.: Ін-т законодавства Верхов. Ради України, 1999. - С. 377-381.
14. Степанюк А.Х. Рецензія на підручник: В.М. Трубников, В.П. Филонов, А.И. Фролов. Уголовно-исполнительное право Украины: Учебник.- Донецк: Изд-во Донецк. ин-та внутр. дел, 1999. - 640 с. // Вісн. ун-ту внутр. справ. - Вип.9. - Харків. - 1999. - С. 424-430.
15. Степанюк А.Ф. Роль принципов уголовно-исполнительного права в фор-мировании законодательства // Весы Фемиды. - 2000. - №3. - С. 76-81.
16. Степанюк А.Х. Застосування державного примусу при виконанні покарань // Вісн. Запорізьк. держ. ун-ту (юридичні науки). - 2001. - № 3. - С. 127-132.

Анотація
Степанюк А.Х. Актуальні проблеми виконання покарань (сутність і принципи кримінально-виконавчої діяльності: теоретико-правове дослі-дження). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національ-на юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2002.
Дане дослідження є фундаментальною теоретичною розробкою теорії виконання по-карань. Розглядається сутність процесу виконання покарання як об’єктивної дійсності, що осягається правопізнанням. Доводиться, що предметом правового регулювання у криміна-льно-виконавчому праві має бути кримінально-виконавча діяльність, формою якої є кри-мінально-виконавчі правовідносини. “Виконання покарання” визначено як центральну ка-тегорію кримінально-виконавчого права. Кримінально-виконавча діяльність охарактери-зована як головний напрямок діяльності органів та установ виконання покарань. Здійсне-но структурно-функціональний аналіз кримінально-виконавчої діяльності. Відображено роль принципів поважання прав людини, гуманізму, справедливості, законності й невід-воротності виконання покарання у формуванні кримінально-виконавчого права.
Ключові слова: кримінально-виконавче право, кримінально-виконавча діяльність, виконання покарань, кара.


Аннотация
Степанюк А.Ф. Актуальные проблемы исполнения наказаний (сущность и принципы уголовно-исполнительной деятельности: теоретико-правовое исследование). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. –
Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2002.
Данное исследование является фундаментальной теоретической разработкой теории исполнения наказаний. Рассматривается сущность процесса исполнения наказания как объективной действительности, охватываемой правопознанием. Освещены проблемы становления науки уголовно-исполнительного права. Выде-лены критерии уголовно-исполнительного права как отраслевой научной теории. Представлена уголовно-исполнительная концепция как совокупность основопо-лагающих разработок, содержательно согласованных положений, определяющих цели, задачи, принципы уголовно-исполнительного законодательства и уголовно-исполнительной деятельности органов и учреждений исполнения наказаний. Проведено отграничение уголовно-исполнительного права от исправительно-трудового. Цели наказания, задачи органов и учреждений исполнения наказаний и уголовно-исполнительная деятельность охарактеризованы через категории “возможность” и “действительность”. Обращается внимание на то, что лишь цель кары является реально достижимой целью деятельности органов и учреждений исполнения наказаний. Доказывается, что предметом правового регулирования в уголовно-исполнительном праве должна быть уголовно-исполнительная деятель-ность, облекаемая в форму уголовно-исполнительных правоотношений. “Испол-нение наказания” определено в качестве исходной центральной категории уго-ловно-исполнительного права, лежащей в основе логического построения теоре-тической системы, пронизывающей и субординирующей всю систему знаний о деятельности органов и учреждений исполнения наказаний. Категория “исполне-ние наказания” обозначена в качестве субстанции, терминологически зафиксиро-ванной и теоретически постигаемой сущности деятельности органов и учрежде-ний исполнения наказаний.
Уголовно-исполнительная деятельность охарактеризована в качестве основ-ного, главного направления деятельности органов и учреждений исполнения на-казаний. Осуществлен структурно-функциональный анализ уголовно-исполнительной деятельности. В качестве главной проблемы, наиболее важным теоретическим вопросом, требующим изучения, постижения, усвоения в уголов-но-исполнительном праве охарактеризован юридический процесс исполнения-отбывания наказания, образующий двуединый объект уголовно-исполнительной деятельности. Целью уголовно-исполнительной деятельности определена цель исполнения наказания, выполняющая функции: 1) направленности, сосредото-ченности органов и учреждений исполнения наказаний на экзекутивной деятель-ности; 2) ориентира, указывающего администрации органов и учреж-дений ис-полнения наказаний направление правоохранительной деятельности; 3) способа и характера действий субъекта этой деятельности. Нормы уголовно-исполнительного законодательства, регулирующие экзекутивную деятельность администрации органов и учреждений исполнения наказаний и поведение осуж-денных в рамках режима отбывания наказания, представлены в роли правовых средств, без которых цель исполнения наказания нереальна, неосуществима. Ма-териально-предметные условия исполнения-отбывания наказания как специали-зированные средства цели уголовно-исполнительной деятельности представлены в качестве субстрата уголовно-исполнительной системы. Субъектами уголовно-исполнительной деятельности названы те из представителей администрации ор-ганов и учреждений исполнения наказаний, которые полномочны реализовать свойственные наказаниям правоограничения. К числу участников уголовно-исполнительной деятельности отнесены те лица, чья деятельность находится за рамками содержания исполнения наказания. Осужденные определены в качестве субъекта уголовно-исполнительного права, субъекта отбывания наказания.
Показана значимость принципов в формировании уголовно-исполнительного права и уголовно-исполнительного законодательства. Подчер-кивается обусловленность принципов экзекутивной деятельности целью испол-нения наказания и задачами, выполняемыми администрацией органов и учрежде-ний исполнения наказаний. Освещена роль принципов в отражении сущности ис-полнения наказаний. “Исполнение наказания”, как центральное понятие уголов-но-исполнительного права, определено в качестве единственного критерия, по-зволяющего объединить принципы в систему основных начал экзекутивной дея-тельности. Система принципов уголовно-исполнительной деятельности пред-ставлена в качестве модели, образца, схемы исполнения наказаний. Указывается на то, что объективизация и конкретизация принципов уголовно-исполнительного права должны осуществляться посредством норм будущего Уголовно-исполнительного кодекса Украины, призванного отражать объектив-ные закономерности исполнения наказаний. Осуществлена классификация прин-ципов уголовно-исполнительной деятельности. Отражено специфическое прояв-ление в сфере исполнения наказаний таких общих принципов права, как уваже-ние прав человека, гуманизм, справедливость и законность. Сделан вывод о не-обходимости непосредственного закрепления принципов уголовно-исполнительного законодательства в отдельной норме Уголовно-исполнительного кодекса Украины.
Ключевые слова: уголовно-исполнительное право, уголовно-исполнительная деятельность, исполнение наказаний, кара.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking