Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Актуальні проблеми правового регулювання земельних відносин в сучасних умовах

 

Шульга Михайло Васильович

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Спеціальність: 12.00. 06. - земельне право; аграрне право; еко-логічне право; природоресурсове право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Харків - 1998
Дисертація є рукописом
Робота виконана на кафедрі екологічного права Націона-льної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти України
Науковий консультант - Попов Василь Костянтинович, доктор юридичних наук, професор, член - кореспондент Ака-демії правових наук України, лауреат Державної премії Украї-ни, завідувач кафедри екологічного права Національної юри-дичної академії України імені Ярослава Мудрого
Офіційні опоненти:
Шемшученко Юрій Сергійович, доктор юридичних на-ук, професор, академік НАН України, директор Інституту дер-жави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України
Мунтян Василь Лук’янович, доктор юридичних наук, професор кафедри правознавства Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова
Кравченко Світлана Миколаївна, доктор юридичних наук, професор кафедри міжнародного права Львівського дер-жавного університету ім. Івана Франка
Провідна організація: кафедра аграрного, екологічного і природоресурсового права Одеської державної юридичної ака-демії Міністерства освіти України
Захист відбудеться “ 18 ’ грудня 1998 року о 11-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Національній юридичній академії України імені Яро-слава Мудрого за адресою: 310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Націона-льної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77)
Автореферат розіслано “ 17 листопада 1998 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В Д. Гончаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Дослідженню проблеми правового регулювання земельних відносин, на відміну від правової регламентації використання і охорони інших природ-них ресурсів, в минулому була приділена значна увага, що зу-мовлювало необхідність всебічного аналізу даної проблеми. Їй був присвячений значний обсяг земельно-правової монографі-чної, дисертаційної, іншої наукової та навчальної літератури. Істотний внесок в розвиток земельно-правової науки в цілому і правового регулювання земельних відносин, зокрема, зроби-ли: Г. О. Аксененок, В. І. Андрейцев, С. Б. Байсалов, В. П. Ба-лезін, Г. С. Башмаков, З. С. Беляєва, Р.Д.Боголєпов, Ю. О. Вовк, В. К. Григор’єв, Л. І. Дембо, І. А. Дмитренко, А. Є. Єре-нов, Б. В. Єрофєєв, Ю. Г. Жариков, А. А. Забелишенський, І. О. Іконицька, В. А. Кабатов, М. Д. Казанцев, А. М. Каландадзе, В. А. Кикоть, С. М. Кравченко, М. І. Козир, О. С. Колбасов, О. М. Колотинська, М. І. Краснов, О. І. Крассов, П. Ф. Кулинич, В. Л. Мунтян, М. Т. Осипов, І. В. Павлов, І. Ф. Панкратов, В. В. Петров, О. О. Погребний, Г. М. Полянська, В. К. Попов, О. А. Рябов, П. Д. Сахаров, М. А. Сиродоєв, В. І. Семчик, А. С. Стамкулов, М. Ф. Степанко, Я. Я. Страутманіс, Д. А. Суржан, Н. І. Титова, А. М. Турубінер, Л. П. Фоміна, В. П. Цемко, Г. В. Чубуков, В. О. Чуйков, Ю. С. Шемшученко, В. В. Янчук, В. З. Янчук, Г. Ф. Ясинська та ін. Ними розроблена теорія земель-них правовідносин в умовах соціалізму, виключного права державної власності на землю, докладно проаналізовані право землекористування, правовий режим окремих складових час-тин земель державного земельного фонду, проблеми вдоскона-лення та підвищення ефективності правового забезпечення ра-ціонального використання і охорони земель як головного при-родного багатства, а також досліджені інші важливі земельно-правові питання, які мають теоретичну і практичну значущість. Багато з науково обгрунтованих висновків і рекомендацій, які мають практичне значення, були закріплені в земельному за-конодавстві.
Однак зазначені правові проблеми земельних відносин до-сліджувалися в той час, коли в законодавстві існувала монопо-лія держави на землю, використовувались здебільшого адміні-стративні методи управління економікою та природними ре-сурсами, була встановлена значна централізація у вирішенні питань використання і охорони земель. Такого правового ре-жиму вимагала об’єктивна реальність, зумовлена необхідністю здійснення індустріалізації та колективізації в сільському гос-подарстві, повоєнної відбудови народного господарства, забез-печення безпеки країни та ін. В дослідженнях права власності і права користування землею не враховувалися екологічні чин-ники, що нівелювало відмінності між майновими об’єктами і земельними ресурсами.
Правові основи земельних відносин, які склалися в мину-лому, на сучасному етапі певною мірою стали перешкодою у вирішенні низки найважливіших питань ефективного і раціо-нального використання земель в умовах формування ринкових відносин. Тому багато принципових положень, які вироблені раніше наукою земельного права, складають її концептуальні основи та закріплені в законодавстві, зараз втрачають або по-требують істотного коригування. своє значення
Перехід до демократичних методів управління в умовах становленняринку зумовив необхідність нового підходу до правового регулювання земельних відносин, пов’язаного зі скасуванням централізму та монополії державної власності на землю, активним включенням певної частини земельних від-носин в ринкову економіку з урахуванням їх особливостей, ви-кликаних тим, що земля виконує передусім екологічні функції. Між тим даний чинник диктує необхідність науково обгрунто-ваного реформування земельних відносин, оскільки від цього залежить вирішення інших соціально-економічних та право-вих проблем.
В Конституції України закріплена певна правова основа здійснення земельної реформи, зокрема визначені юридичні форми належності землі відповідним суб’єктам. Завдяки цьому підтверджені раніше встановлені Земельним кодексом України положення про багатосуб’єктність в праві власності на землю і праві землекористування. В свою чергу це зумовило необхід-ність всебічного наукового дослідження комплексу правових питань належності та використання землі, оскільки конститу-ційні приписи носять загальний характер і потребують глибо-кого наукового аналізу в напрямку пошуку оптимального і правильного співвідношення потрібних для цього публічно-правових і приватноправових методів. При цьому важливо враховувати такі перетворення в усіх сферах суспільного жит-тя, які проявляються, зокрема, в приватизації майна державних підприємств, житлового фонду, певної частини земель, прове-денні реформ в аграрному секторі, необхідності залучення іно-земних інвестицій в економіку країни, бо вони безпосередньо пов’язані з правовою регламентацією земельних відносин. Та-ким чином, новий підхід до цих відносин в своїй основі мусить грунтуватися на визнанні того факту, що земля становить со-бою не тільки специфічну нерухомість, об’єкт власності та ко-ристування, основний засіб виробництва і просторовий базис. Її треба розглядати передусім як природний об’єкт, який скла-дає основу життя і діяльності суспільства і виступає одним із основних елементів екосистеми (навколишнього природного середовища).
Земельні відносини - самостійна категорія специфічних су-спільних відносин. За своїм характером вони є об’єктивними еколого-економічними, оскільки складаються з приводу землі, яка виступає передусім як елемент природи, є засобом вироб-ництва в сільському і лісовому господарстві або територіаль-ним базисом будь-якої іншої діяльності. До їх складу входять вольові суспільні відносини конкретних суб’єктів, які мають земельні інтереси, що підлягають захисту. Вольові конкретні відносини, врегульовані нормами земельного права, набувають форми земельних правовідносин . Саме тому вони утворюють складну еколого-економічну категорію, що не завжди, на жаль, враховується в дослідженнях. Отже, якісне перетворення земе-льних відносин диктує необхідність розгляду питання про шляхи і перспективи їх розвитку, а також вдосконалення пра-вових форм цих відносин у зв’язку з виникненням декількох форм власності на землю.
Дещо іншим мусить бути підхід й при дослідженні права землекористування, визначенні сутності та класифікації право-вих гарантій земельних прав суб’єктів. Виходячи з того, що будь-яка діяльність людей в тій чи іншій мірі об’єктивно і не-розривно пов’язана із земельними ресурсами, а в певних випа-дках відносини, які виникають, є невід’ємними від життєдія-льності людини, це зумовлює необхідність функціонування відповідної правової форми, яку можна виразити в природни-чому земельному праві. Ця важлива проблема в такому аспекті в попередніх дослідженнях не розглядалася, хоча вона має не тільки наукове, а й практичне значення.
Земельні відносини та їх правові форми тісно пов’язані із земельними інтересами відповідних суб’єктів, про що лише згадується в законодавстві, а в літературі і дисертаційних до-слідженнях ця проблема взагалі не аналізувалась. Між тим, ви-ходячи із загального розуміння інтересів, останні виступають рушійним чинником у розвитку земельних, екологічних, еко-номічних та інших відносин, а також їх правових форм. Дану прогалину певною мірою усунуто в цьому дослідженні.
В останні роки в зв’язку з оновленням правової основи зе-мельних відносин у законодавстві України не завжди послідо-вно розв’язуються деякі земельно-правові питання. Воно за-знало значних змін, що не завжди логічно погоджуються між собою. Це також вимагає всебічного наукового аналізу земе-льно-правових приписів, практики їх застосування і розробки відповідних рекомендацій щодо їх вдосконалення.
Викладеними обставинами зумовлений вибір теми дисерта-ційного дослідження.
Ступінь дослідження теми дисертації. Питання правового регулювання земельних відносин були предметом спеціально-го розгляду головним чином на колишньому союзному рівні. Це було зумовлено тим, що виключним власником землі за за-коном виступала єдина держава, під якою більшістю авторів визнавався Союз РСР у цілому. На це звертали увагу представ-ники земельно-правової науки (Г. О. Аксененок, В. І. Андрей-цев, Ю.О. Вовк, Л. І. Дембо, І. В. Павлов, І. О. Іконицька, М. І. Краснов, В. Л. Мунтян та ін.). Проте з розпадом СРСР, набут-тям колишніми союзними республіками юридичної і державної самостійності, законодавчим закріпленням в Україні багато-суб’єктності права власності на землю, виникненням екологіч-них проблем, об’єктивним процесом формування ринкових відносин в економіці країни з’явилася необхідність в новому підході до розгляду поняття і сутності земельних відносин, їх об’єкта, земельного права та його правових інститутів. Окремі аспекти зазначених відносин стали останнім часом в Україні предметом монографічних досліджень (І. А. Дмитренко, О. А. Вівчаренко), розглядалися на рівні кандидатських дисертацій (О. М. Вовк, В. І. Федорович). В земельно-правовій літературі з’явилися тематичні статті із зазначених питань, в яких визна-чені деякі напрямки вирішення названих проблем (В. І. Анд-рейцев, В. І. Семчик, С. М. Кравченко, П. Ф. Кулинич, В. В. Носик, О. О. Погребний, Н. І. Титова, Ю. С. Шемшученко, В. О. Чуйков, В. В. Янчук та ін.).
Об’єктом дослідження є найбільш важливі сторони закрі-пленого земельним законодавством правового режиму земель-них ресурсів України, концептуальні основи якого в сучасних умовах активно формуються.
Предметом дослідження виступають різноманітні різно-види земельних відносин, які виникають в процесі здійснення земельної реформи, приватизації земельних ділянок, а також в сфері їх належності, екологічно збалансованого використання і охорони земель, правового забезпечення реалізації земельних інтересів, гарантій суб’єктивних земельних прав тощо. В робо-ті головна увага приділяється аналізу актуальних теоретичних правових проблем земельних відносин у певному аспекті та вирішенню практично значущих земельно-правових питань.
Мета дисертаційного дослідження. Основною метою ди-сертації є комплексне дослідження найбільш актуальних і най-важливіших земельно-правових наукових проблем, а також розробка обгрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного земельного законодавства з урахуванням формування нових економічних, екологічних, соціальних та інших відно-син.
У відповідності з цією метою дисертаційного дослідження в роботі поставлені такі задачі:
1) всебічне дослідження законодавства, що забезпечує здій-снення земельної реформи в Україні з урахуванням розвитку ринкових відносин, і встановлення багатосуб’єктності права власності на землю;
2) глибокий аналіз організаційно-правових форм належнос-ті земельних ділянок певним суб’єктам, їх ефективності при практичному здійсненні;
3) дослідження сутності природного земельного права як особливого і невід’ємного від життя і діяльності людини у сис-темі загального земельного права, що відповідає положенням Конституції України про верховенство права;
4) всебічний і комплексний аналіз земельних інтересів пев-них соціальних суб’єктів, виявлення їх сутності і природи, їх співвідношення із земельними відносинами і земельним пра-вом;
5) здійснення нового підходу до змісту права землекористу-вання як складного суб’єктивного права в умовах проведення земельної реформи, розвитку ринкових відносин в економічній сфері, нових організаційно-правових форм використання землі (на умовах оренди, селянськими (фермерськими) господарст-вами, колективними сільськогосподарськими утвореннями та ін.);
6) узагальнення і визначення сутності правових гарантій охорони і захисту земельних прав усіх соціальних суб’єктів, класифікація цих гарантій, ступінь повноти закріплення їх в законодавстві та ін.;
7) розробка науково обгрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення земельного законодавства в напрямку якісного поліпшення змісту і обсягу Земельного кодексу як основного і комплексного нормативного акта, що регулює всі основні та принципові земельно-правові питання, виходячи із необхідно-сті зменшення видання підзаконних нормативних актів з цих питань.
Логіка дослідження проблем дисертації полягає в переході від аналізу конкретних різновидів земельних відносин і харак-теристики їх сторін до висновків узагальнюючого, абстрактно-го характеру. Розгляд же питань, які стосуються особливостей правового регулювання конкретних земельних відносин, здій-снюється на основі сформульованих загальних положень.
Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження дисертантом покладений діалектичний метод пі-знання правових, соціально-економічних, політичних процесів та явищ. Це дає змогу розглядати процеси і явища в їх розвит-ку і взаємозв’язку, аналізувати ефективність правових припи-сів, що регулюють відносини в сфері, яка є предметом цього дослідження. Автором також використані окремі наукові мето-ди пізнання: історичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, структурно-функціональний.
Дисертант використав широкий спектр наукових праць в галузі права, економіки, екології, філософії, соціології.
Положення дисертаційного дослідження грунтуються на приписах Конституції України, нормах земельного та іншого законодавства України, що регулює земельні відносини, а та-кож відповідних правових актах окремих держав.
При підготовці дисертаційного дослідження автор викорис-тав також результати, одержані ним в ході наукових дискусій на конференціях, семінарах, “круглих столах.”
Інформаційною і емпіричною основою дисертації стали законодавчі та інші нормативно-правові акти України, деяких інших держав, узагальнення практики застосування земельного законодавства, публікації в періодичних виданнях, довідкова література, статистичні матеріали.
Наукова новизна роботи визначається передусім тим, що дисертація є першим в українській правовій літературі компле-ксним монографічним дослідженням актуальних теоретичних проблем правового регулювання земельних відносин у період утворення самостійної держави Україна, формування і розвит-ку ринкових відносин, проведення земельної реформи з ураху-ванням екологічного стану в країні. Тому наукова новизна ди-сертації зумовлюється сучасною постановкою проблем, дослі-дженням нових ідей і тенденцій розвитку в земельних відноси-нах, які розглядаються в роботі.
У дисертації обгрунтовуються деякі нові концептуальні в науковому плані та важливі для практики правозастосування поняття, положення та висновки, одержані особисто здобува-чем:
- уперше в Україні проведене комплексне дослідження про-блем, які виникають в ході здійснення земельної реформи з урахуванням формування ринкових відносин в економіці, ви-конання землею екологічної функції, на основі чого дається розгорнуте визначення земельної реформи;
- уперше в земельно-правовій літературі критично розгля-даються правова основа здійснення земельної реформи, недо-ліки цієї основи, вносяться пропозиції щодо її вдосконалення, зокрема пропонуються правові гарантії здійснення земельних прав суб’єктами в ході проведення земельної реформи. Обгру-нтовується об’єктивна необхідність здійснення в Україні земе-льної реформи, зумовленої розвитком ринкових відносин, не-обхідністю організації ефективного і екологічно збалансовано-го землекористування;
- наведені нові аргументи на користь того, що земля в умо-вах розвитку ринкових відносин виконує дві основні функції: екологічну і економічну. Деякі земельні ресурси хоч і підпада-ють в цілому під ознаки товару в результаті включення їх в ци-вільний товарообіг, але вони виступають товаром особливого роду внаслідок екологічної ролі, яка виконується ними;
- уперше комплексно розглянуті питання приватизації зе-мельних ділянок, її правова основа, відзначаються недоліки в приватизації даного природного об’єкта, пропонуються шляхи поліпшення правового регулювання земельних відносин, які виникають в процесі приватизації землі;
- наведені додаткові аргументи в обгрунтування існування земельного права як підгалузі екологічного права, зумовленого об’єктивною сукупністю всіх природних елементів цілісної екологічної системи, яка повинна мати єдину правову форму у вигляді екологічного права з внутрішньою підгалузевою струк-турою. Критично розглядаються висловлені в літературі по-гляди про екологічне право як комплексну галузь права;
- здійснено новий підхід в розумінні сутності земельного права як підгалузі екологічного права в напрямку диференціа-ції земельних прав за їх соціальним змістом. Доводиться, що в складі земельного права існує особливе природне земельне право суб’єктів зі своєю внутрішньою диференціацією (абсо-лютне і відносне). Стверджується, що природні земельні права суб’єктів незалежно від закріплення їх в законодавстві підля-гають захисту на підставі ст. 8 Конституції України (верховен-ство права);
- уперше в земельно-правовій літературі аналізуються по-няття, зміст та класифікація земельних інтересів, які виступа-ють стимулом в діяльності суб’єктів земельних правовідносин. Обгрунтовується, що земельні інтереси суб’єктів за своєю при-родою є об’єктивною категорією;
- уперше всебічно аналізується співвідношення земельних відносин, інтересів та земельного права. При цьому аргументу-ється, що в основі виникнення земельних відносин і відповід-них земельно-правових форм лежать інтереси конкретних со-ціальних суб’єктів;
- аналізується і уперше стверджується положення про те, що суб’єктивне право землекористування за своїм правовим змістом є складним і наближається до правового змісту права власності на земельну ділянку. В основі такого наближення лежать ринкові відносини, які розвиваються, і земельні інтере-си суб’єктів. Обгрунтовується необхідність заміни права зем-лекористування правом господарського відання земельними ділянками;
- по-новому характеризуються правові форми власності на земельні ділянки з урахуванням положень Конституції Украї-ни, чинного земельного законодавства та перспектив їх розви-тку. Доводиться, що в основі виникнення форм власності на земельні ділянки та їх правових видів лежать способи привла-снення земельних ресурсів, а також земельні інтереси соціаль-них суб’єктів (інтереси держави, колективних формувань, окремих громадян);
- обгрунтовується новий підхід до кодифікації земельного законодавства. Зокрема, аргументується, що Земельний кодекс України має стати основним і комплексним повноцінним нор-мативним актом, який б регулював усі принципові земельні питання. Прийняття ж підзаконних земельно-правових актів повинно здійснюватися тільки у виняткових випадках, коли виникає необхідність в регулюванні питань, що конкретизують окремі положення, які містяться в Земельному кодексі. За об-сягом чинний Земельний кодекс мусить бути значно збільше-ний.
В результаті дисертаційного дослідження на захист вино-сяться такі підсумкові положення та висновки:
- обгрунтування соціально-еколого-економічної сутності землі як об’єкта земельних відносин, що зумовлює їх специфі-ку; земля, включена в цивільний товарообіг, розглядається в певних випадках як товар особливого роду, який виконує еко-логічні функції;
- аргументація положення про те, що здійснення земельної реформи в нинішній час викликане об’єктивною необхідністю, яка диктує істотне поліпшення якісного стану землі та органі-зацію екологічно збалансованого землекористування, одер-жання максимального ефекту від використання земель, поліп-шення правової основи земельної реформи;
- обгрунтування висновку про те, що земельне право, ви-ступаючи загальною юридичною формою земельних відносин, містить у своєму складі природничі (невід’ємні) права певних суб’єктів незалежно від закріпленості їх у законодавстві. Дані права також підлягають правовій охороні та захисту з ураху-ванням конституційного принципу верховенства права;
- земельні інтереси розглядаються як особливого роду об’єктивне ставлення соціальних суб’єктів до своїх земельних потреб з метою їх задоволення. Особливість даних відносин полягає в тому, що вони виступають не формою спілкування між людьми в звичайному розумінні, а тільки ставленням кож-ного конкретного соціального суб’єкта до своїх земельних по-треб;
- обгрунтування багатосуб’єктності права власності на зем-лю, зумовленої способами привласнення земельних ділянок відповідними суб’єктами та їх земельними інтересами, що дик-тує необхідність існування декількох форм власності на землю;
- уперше доводиться, що право землекористування в нині-шньому його розумінні доцільно замінити правом господарсь-кого відання землею, оскільки зміст цього поняття охоплює всі основні правомочності землекористувача - носія земельних прав;
- аргументація положення про те, що правові гарантії земе-льних прав становлять собою сукупність різноманітних спосо-бів, які забезпечують охорону і захист суб’єктивних земельних прав конкретних фізичних та юридичних осіб (власників земе-льних ділянок і землекористувачів). Такі способи можуть бути закріплені законодавчим або договірним шляхом. Обгрунтову-ється необхідність формування інституту правових гарантій земельних прав;
- обгрунтування нового підходу до кодифікації земельного законодавства, в основі якого повинна лежати максимальна повнота правових приписів Земельного кодексу України, а ви-дання підзаконних земельно-правових актів мусить бути зве-дено до мінімуму.
Теоретичне і практичне значення дисертації. Це дисер-таційне дослідження є першою в вітчизняній науці земельного права спробою комплексного аналізу актуальних теоретичних проблем правового регулювання земельних відносин в сучас-них умовах, який здійснено з урахуванням ринкових умов, екологічної ситуації в країні і всієї складності взаємодіючих чинників та компонентів.
Теоретичне і практичне значення результатів, одержаних автором, полягає:
- у науково-дослідній сфері - матеріали дослідження мо-жуть слугувати основою для подальшої розробки правового регулювання земельних відносин;
- у правотворчій сфері - висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані при підготовці змін та доповнень до Земельного кодексу України;
- у правоохоронній сфері - запропоновані рекомендації спрямовані на вдосконалення практики застосування земель-ного законодательства, розв’язання колізій в галузі норматив-но-правового регулювання земельних відносин;
- у навчальному процесі - положення і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних підруч-ників і навчальних посібників з курсів “Земельне право” та “Екологічне право”, викладанні відповідних навчальних дис-циплін, науково-дослідницькій роботі студентів;
- у правовиховній сфері - положення і рекомендації дисер-тації можуть слугувати матеріалом у роботі по підвищенню рівня правової культури населення і професійного рівня пра-цівників Держкомзему, Мінекобезпеки України, правоохорон-них та судових органів.
Апробація і реалізація результатів дослідження. Дисер-тація виконана і обговорена на кафедрі екологічного права На-ціональної юридичної академії України імені Ярослава Мудро-го. Узагальнені результати дослідження знайшли своє відо-браження в індивідуальній монографії “Актуальні правові про-блеми земельних відносин на сучасному етапі” (Харків: Кон-сум, 1998 (12,2 д. а.), яка за результами конкурсу на краще юридичне видання 1997-1998 років одержала третю премію Спілки юристів України, навчальних посібниках “Екологічне право” (розділ “Землекористування”), 50 статтях, інших нау-кових публікаціях дисертанта, виступах автора на науково-практичних конференціях, “круглих столах” і семінарах, в то-му числі міжнародних.
Результати дослідження використовувалися автором при читанні лекційного курсу “Екологічне право” в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, Універ-ситеті внутрішніх справ МВС України, Харківській філії Укра-їнської академії державного управління при Президентові України, а також в ході навчальних семінарів для молодих ви-кладачів.
Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета та логіки дослідження дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаної літератури. Загаль-ний обсяг дисертації - 369 сторінок. Кількість використаних лі-тературних джерел - 305 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі приводяться положення, які визначають актуаль-ність теми дослідження, його необхідність і наукову новизну. Розкриваються також ступінь наукової розробки проблеми, ме-та, основні задачі і напрямки дослідження.
Розділ перший “Основні тенденції розвитку земельних відносин і земельного права” присвячений дослідженню природи і сутності сучасних земельних відносин, основних те-нденцій їх розвитку, а також місця в системі вітчизняного пра-ва земельного права - загальної юридичної форми даних відно-син.
У підрозділі 1.1. “Земля як об’єкт земельних відносин: еколого - економічний аспект” всебічно аналізується сут-ність землі, яка виступає об’єктом земельних відносин і роз-глядається як еколого-економічна категорія.
Характер і особливості земельних відносин значною мірою зумовлені специфікою їх об’єкта - землі, яка виконує багатоас-пектні функції. Перелік особливостей землі в цьому аспекті на-водиться в літературі з різним ступенем їх повноти (Г. О. Ак-сененок, О. С. Колбасов, В. І. Андрейцев, А. А. Забелишенсь-кий, В. В. Петров, Г. В. Чубуков, Н.І Титова та ін.). Однак при характеристиці землі слід враховувати в першу чергу те, що її походження і наступне функціонування здійснюється за зако-нами природи. Ці закони є об’єктивними і не можуть змінюва-тися за волевиявленням людини. Земля, будучи одним з відно-сно самостійних природних об’єктів, в той же час є найважли-вішою частиною єдиної екосистеми. При цьому від якісного стану землі багато в чому залежить екологічне благополуччя кожної людини і суспільства в цілому. Цей об’єкт природи ви-ступає об’єктивною умовою, засобом, джерелом та місцем життєдіяльності людини, а також існування всіх інших біоло-гічно активних організмів. Тому при характеристиці землі як об’єкта земельних відносин діють екологічний і економічний чинники. Саме дана обставина зумовлює необхідність особли-вого еколого-економічного підходу до цього об’єкта природи.
Обгрунтовується необхідність законодавчого закріплення загального поняття землі, яке є передумовою правового регу-лювання земельних відносин. У дисертації розкривається бага-тоаспектність землі як найважливішої складової частини на-вколишнього природного середовища і основи для виникнення економічних та інших соціальних відносин. Поділяється думка про те, що земля, навіть будучи нерухомістю, не відноситься до майна у звичайному розумінні, виступаючи в земельних відносинах передусім як об’єкт природи (Н. І. Титова, Г. В. Чубуков). Наводиться додаткова аргументація на користь того, що цей природний об’єкт виконує істотні екологічні функції. Включення певної частини землі в цивільний товарообіг не означає визнання її звичайним товаром. Слід розрізняти землі, повністю вилучені із майнового товарообігу; землі, які обме-жено беруть участь у цьому товарообігу; землі, які повністю беруть участь в такому товарообігу в порядку, встановленому чинним законодавством.
Земля, будучи унікальним природним об’єктом, є цінністю особливого роду і суто цивілістичний підхід до регламентації суспільних відносин, які виникають з приводу землі, обмеже-ний. Цивільно-правові приписи щодо окремих земельно-правових інститутів носять додатковий, субсидіарний характер і діють через відсутність відповідних норм у земельному зако-нодавстві.
У підрозділі 1.2. “Земельна реформа - основа земельних перетворень” наведена стисла характеристика земельного ре-формування, зумовленого розвитком ринкових відносин. Це знаходить свій вираз у кардинальних змінах земельної політи-ки держави, істотному вдосконаленні правового регулювання земельних відносин, оптимальній кодифікації земельного за-конодавства. В дослідженнях щодо поняття земельної реформи (В. І. Андрейцев, Г. Ю. Бистров) пропонується визначати її як врегульовану земельним законодавством систему дій різнома-нітних суб’єктів і сукупність економічних, організаційних, со-ціальних та правових умов для формування нового земельного ладу, докорінного перетворення і вдосконалення земельних правовідносин. Такий підхід до визначення земельної реформи в основному слід визнати прийнятним, бо він охоплює всі важ-ливі її елементи. Разом з тим в наведеному визначенні чітко не вимальовується мета земельної реформи, яка полягає в тому, що її здійснення повинно сприяти найбільш ефективному ви-користанню і охороні земель для задоволення продовольчих і сировинних потреб держави і суспільства, а також забезпечен-ня реалізації земельних інтересів людини з урахуванням орга-нізаційно і економічно забезпеченої, екологічно спрямованої системи діяльності на землі.
У дисертації підтримується думка деяких вчених про кризу правової свідомості в суспільстві, нестабільність законодавст-ва, інші чинники, які негативно впливають на правове забезпе-чення земельної реформи (І. Будзилович, А. Юрченко). Разом з тим дисертант акцентує увагу на відсутністі належного конт-ролю за здійсненням реформи і науково обгрунтованої земель-ної стратегії. Всебічно аргументуються необхідність і доціль-ність проведення земельної реформи, відзначаються кризові явища, які гальмують її здійснення. Доводиться, що одним з істотних недоліків правового забезпечення земельної реформи є відсутність її екологічної зорієнтованості, тому її здійснення без урахування найважливіших екологічних аспектів може призвести до подальшого розвитку кризових екологічних явищ, в першу чергу в сільському господарстві.
Критично розглядається паювання земель колективної вла-сності. З правової точки зору при паюванні цих земель факти-чно виникає загальна часткова власність на землю. Право на земельну частку (пай) є вторинним по відношенню до права колективної власності на землю. Воно не відноситься і до пра-ва власності на конкретну земельну ділянку. Земельний серти-фікат, яким посвідчується право на земельну частку (пай), не підміняє державний акт на право приватної власності на зем-лю. Право на земельну частку (пай) і право приватної власнос-ті на земельну ділянку - поняття не тотожні. Між тим земельне законодавство чітко не регулює ці питання.
У підрозділі 1.3. “Земельне право - загальна юридична форма земельних відносин” всебічно аналізується дискусійне питання про визнання земельного права самостійним форму-ванням і його місце в правовій системі України. В дисертації стверджується, що передумовою існування земельного права є екологічний чинник, який існує незалежно від волі і свідомості людей. Проте земля - це тільки частина єдиної екологічної сис-теми, яка має свою правову форму у вигляді екологічного пра-ва як самостійної галузі права. Земельне право входить до складу цієї галузі як підгалузева структура. Такий підхід забез-печує єдність екологічних відносин, їх правової форми з пев-ною диференціацією на підгалузі права. Співвідношення еко-логічного і земельного права виявляється в тому, що екологіч-не право розглядається як самостійна (некомплексна) галузь права з підгалузевою структурою. Така позиція зумовлена тим, що єдині екологічні відносини мають декілька самостійних рі-зновидів (земельні, водні, лісові, гірничі та ін.). Сутність єдно-сті зазначених відносин полягає в тому, що вони виникають, здійснюються та припиняються з приводу певних природних об’єктів, які перебувають в нерозривному зв’язку між собою і розвиваються за відповідними законами природи. Саме цей об’єктивний зв’язок виступає основою існування єдиних еко-логічних відносин, які мають свої специфічні різновиди (земе-льні, водні, гірничі, лісові та ін.). Названі різновиди відносин мають власні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права (земельного, водного, гірничого, лісового та ін.). При та-кому підході зберігаються єдність і певна видова диференціа-ція екологічного права. Земельне право, будучи загальною юридичною формою земельних відносин, поміж підгалузей екологічного права посідає провідне, домінуюче місце. Це зу-мовлено особливою роллю землі як об’єкта земельних відно-син.
Основним спеціальним джерелом земельного права є Земе-льний кодекс України, який в сучасних умовах повинен бути фундаментальним законом, який найбільш повно і розгорнуто регулюєчим земельні відносини. Його мета - уніфікувати принципові правові приписи в даній гаалузі. Цей закон покли-каний закріплювати в першу чергу принципи земельного пра-ва, а також такі правові положення, які забезпечують стабіль-ність земельних відносин і розраховані на перспективу.
Земельний кодекс мусить бути таким правовим актом, який б з максимальною повнотою, чітко, та докладно регламентував земельні відносини і їх сторони. В ньому мають бути зведені до мінімуму декларативні положення, а також відсилаючі нор-ми.
У підрозділі 1.4. “Особлива форма природничого земе-льного права в системі прав суб’єкта” на основі сучасних підходів до праворозуміння, що орієнтовані на побудову пра-вової держави, досліджується природне право на землю, яке в системі прав людини посідає особливе місце. Воно являє со-бою складну і багатогранну категорію, яка може бути норма-тивно закріплена або залишатися соціальною категорією, не закріпленою в законі. Різновидами природничих земельних прав є невід’ємні права суб’єкта. Вони виникають у людини при народженні, постійно існують у процесі її життєдіяльності, є об’єктивно необхідними, оскільки людина не може обійтися без землі, яка використовується як шляхи сполучення, а також для задоволення її культурно - і комунально - побутових по-треб. Дані права забезпечують нормальне функціонування і життєдіяльність суб’єкта. По суті такі права є складовою час-тиною права людини на життя і їх можна було б назвати абсо-лютними, бо в певних випадках їх не можна ні змінити, ні припинити. Разом з тим необхідно виділити й відносні приро-дні земельні права. Виникнення цих прав можна пов’язувати з настанням життєво важливих конкретних обставин. Напри-клад, набуття суб’єктом статусу фермера (фермерського госпо-дарства) зумовлює його право на землю, без якої він не може обійтися.
Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здо-ров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Тому держава не може не ви-знавати право людини на життя, землю, гідність тощо, хоча в житті не всі природні земельні права одержують позитивне ви-раження. Право на землю як одне із різновидів соціальних прав нерідко існує як таке, незалежно від того, закріплене воно в нормативному порядку. Його сутність полягає в тому, що воно виникає з існуючого ставлення індивіда до навколишнього природного середовища безвідносно до державної влади. Дане право становить собою особливу цінність, якою володіє люди-на внаслідок своєї фізичної та соціальної природи. Воно може розглядатися як частина більш загального природного права людини на здорове довкілля. Тому зазначене право виступає фундаментальною передумовою життєдіяльності людини і є підставою для того, щоб відповідні дії індивідів або їх груп бу-ли соціально виправданими. В зв’язку з цим в дисертаціі об-грунтовується висновок про те, що дане право входить у сферу відповідальності держави за його здійснення і захист у разі по-рушення згідно зі ст.8 Конституції, з якої випливає, що її нор-ми є нормами прямої дії.
Розділ другий “Співвідношення земельних інтересів, відносин, об’єктів та права” присвячений аналізу співвідно-шення зазначених категорій.
У підрозділі 2.1. “Поняття земельних інтересів, їх види і місце в системі екологічних відносин” відзначається, що зе-мельний інтерес як соціальне явище, будучи за своєю приро-дою об’єктивним, лише відбивається в свідомості людей. Це не породжує їх інтереси, а лише бере участь в осмисленні ними своїх інтересів. Об’єктивність земельних інтересів зумовлена загальною взаємодією людини або колективного утворення з природним середовищем. Вона підвищує роль свідомості кон-кретного індивіда і розуміння інтересу в об’єктивному смислі, не принижує ролі свідомості суб’єктів інтересу. Об’єктивність даних інтересів полягає ще й в тому, що вони є первинними по відношенню до свідомості, оскільки в свідомості людини інте-реси лише відбиваються з урахуванням її соціального стано-вища. Земельні інтереси існують поза волею і свідомістю лю-дей, але з різноманітним ступенем усвідомлюються людьми. Вони формуються і реалізуються з урахуванням сукупності об’єктивних і суб’єктивних чинників.
У дисертації доводиться, що земельний інтерес є різнови-дом екологічного інтересу. Останній як родовий об’єкт визна-чається як об’єктивно існуюче особливого роду ставлення со-ціальних суб’єктів до екологічних потреб та інших екологічних умов життя, що дозволить забезпечити їм нормальну життєдія-льність і екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі (В.К.Попов). Об’єктивно існуючі земельні інтереси створюють можливість методологічно вірно визначити перед-умови у вирішенні багатьох важливих питань: утворенні форм власності на землю, форм землекористування тощо.
У підрозділі 2.2. “Співвідношення земельних інтересів, відносин та об’єктів” аналізується проблема співвідношення земельних інтересів, суспільних відносин та права. При цьому обгрунтовується, що будь-яка свідома діяльність соціальних суб’єктів, що володіють земельною правосуб’єктністю, в усіх випадках має за свою мету задоволення певних земельних та інших інтересів у суспільному житті. Саме цілеспрямована дія-льність будь-якого індивіда стимулюється реалізацією його конкретних інтересів. Об’єктивно функціонуючою формою ре-алізації земельних інтересів соціальних суб’єктів фактично ви-ступають існуючі суспільні земельні відносини, без яких не-можливо реалізувати земельні інтереси. За загальним прави-лом, за межами суспільних відносин соціальні суб’єкти не зможуть спілкуватися між собою. Тому суспільні земельні від-носини як форму реалізації земельних інтересів необхідно ро-зуміти в тому аспекті, що ці відносини забезпечують реаліза-цію земельних інтересів у процесі спілкування соціальних суб’єктів між собою.
Земельний інтерес становить об’єктивно існуюче особливо-го роду ставлення соціального суб’єкта до своїх земельних по-треб та інших умов життя в широкому розумінні цього слова. Сутність будь-якого інтересу полягає в односторонньому став-ленні суб’єкта до умов життєдіяльності. Суспільні земельні відносини і земельні інтереси характеризуються загальними і відмінними рисами. Загальною рисою є об’єктивність їх існу-вання. Відмінність же зазначених категорій полягає в тому, що інтереси складають зміст будь-яких суспільних відносин. Тому співвідношення між ними можна виразити як зміст і форму, що постійно взаємодіють. Відмінність полягає також і в тому, що учасниками земельних відносин виступають як мінімум дві сторони.
Земельні інтереси тісно пов’язані із земельними потребами. Дані категорії є постійно взаємодіючими між собою. Проте їх не можна ототожнювати, бо потреби ширше інтересів, останні відносяться тільки до суспільства, тому вони завжди є соціаль-ними. Потреби ж охоплюють не тільки людей, а й усе живе. Зміст земельних інтересів фактично складають земельні потре-би, які конкретизуються в процесі усвідомлення земельних ін-тересів.При цьому рівень конкретизації залежить від ступеня усвідомлення кожного конкретного суб’єкта та інших умов. В свою чергу сукупність земельних потреб і земельних інтересів складає зміст суспільних земельних відносин. Земельний інте-рес як видове поняття припускає підвидову класифікацію, на-приклад, за приналежністю його певним суб’єктам: загально-народні, колективні, індивідуальні (особисті). Можливе виді-лення найближчих і перспективних, регіональних і місцевих земельних інтересів. У дисертації наведена характеристика рі-зновидів земельних інтересів.
У підрозділі 2.3. “Основні правові форми реалізації зе-мельних інтересів. Стисла характеристика” визначаються і досліджуються основні правові форми реалізації земельних ін-тересів, аналізується механізм правового впливу на суб’єктів, що володіють земельними інтересами, з’ясовується зв’язок права з інтересами. Обгрунтовується положення про те, що праву належить істотна роль у забезпеченні раціонального здійснення земельних інтересів конкретних суб’єктів. Воно безпосередньо впливає на поведінку суб’єктів, які володіють земельними інтересами, і завдяки цьому забезпечує нормаль-ний розвиток земельних відносин, які в свою чергу виступають формою реалізації земельних інтересів. При цьому реалізацію земельних інтересів забезпечує сукупність правових форм або ж кожна правова форма окремо. Всебічно аргументується по-ложення про те, що зміст правової форми є складним. Він включає до себе матеріальні та правові елементи. Стосовно ж правової форми, яка досліджується, то її матеріальний зміст складають земельні інтереси і земельні відносини. Разом з тим земельно-правова форма як соціальне явище також має свій власний правовий зміст, до складу якого входять права, обов’язки та інші правові явища. Основними земельно-правовими формами є право власності на землю, право корис-тування землею, договірні правовідносини в сфері викорис-тання землі, форми захисту порушеного права, види юридичної відповідальності, форми контролю та ін.
Серед специфічних земельно-правових форм у сучасних умовах важливого значення набуває приватизація земельних ділянок. Її слід розглядати як своєрідний адміністративно-правовий акт, який породжує право колективної або приватної власності на землю. Будучи самостійною правовою формою реалізації земельних інтересів, приватизація переслідує голо-вну мету- забезпечити оптимальне співвідношення інтересів держави - власника відповідних земельних ділянок - та інших суб’єктів - учасників приватизації. Стверджується, що правові форми реалізації земельних інтересів є динамічними, тому во-ни повинні постійно вдосконалюватися в напрямку найбільш оптимального відображення земельних інтересів відповідних суб’єктів. Ці положення мають враховуватися й при форму-ванні земельно-правової основи.
Розділ третій “Правові форми власності на землю” при-свячений всебічному аналізу правових форм власності на зем-лю.
У підрозділі 3.1. “Право державної власності на землю” підкреслюється, що основним принципом, який визначає на-прямки земельного реформування, є відміна монополії держа-ви на землю і встановлення багатосуб’єктності права власності на даний об’єкт природи. Множинність форм власності на зем-лю є об’єктивною необхідністю, зумовленою розвитком рин-кових відносин. Підтримується висловлена в літературі думка про те, що в соціально-економічному аспекті під формою вла-сності на землю слід розуміти спосіб привласнення землі. Тому в земельному законодавстві знайшли своє закріплення держав-на, колективна, приватна та інші форми власності на землю. Проте в ст.14 Конституції України встановлено, що право вла-сності на землю набувається і реалізується громадянами, юри-дичними особами та державою виключно відповідно до зако-ну. Про колективну власність не згадується. У правовому ж аспекті власність являє собою форму приналежності землі конкретним суб’єктам, які наділені певними правомочностями. Акцентується увага на тому, що власність юридичної особи на землю і колективна власність - поняття не тотожні. В межах кожної форми власності існує поділ на конкретні види власно-сті. Стверджується, що оскільки способи привласнення при-родних, матеріальних та інших об’єктів (благ) є достатньо різ-номанітними, то привласнення може здійснюватися державою, певними колективними формуваннями, індивідами. Тому в ос-нові диференціації привласнення лежать земельні інтереси різ-номанітних суб’єктів. Саме вони зумовлюють об’єктивні фор-ми власності на землю. У дисертації висловлені критичні за-уваження на адресу тих авторів, які заперечують взагалі форми власності. Кожний різновид земельних інтересів відображає спосіб привласнення земельних ресурсів. Однак таке привлас-нення здійснюється через певні види земельних відносин. От-же, в основі утворення самостійних форм власності на землю лежать три об’єктивних чинники: об’єктивно існуючі земельні інтереси певних соціальних суб’єктів, способи привласнення земельних ресурсів та суспільні земельні відносини власності.
У дисертації підкреслюється, що державна власність на зе-млю повинна використовуватися передусім в соціальних цілях, для вирішення екологічних проблем, забезпечення балансу державних, суспільних, колективних та приватних інтересів. Суб’єктом права державної власності на землю виступає дер-жава. Народ же як соціально-політичний суб’єкт у правовому аспекті не є суб’єктом власності на землю.
Державна власність на землю створює передумови для більш ефективного здійснення екологічних, економічних та інших заходів. Держава як власник землі забезпечує її належну охорону з метою поєднання інтересів усіх соціальних суб’єктів, а також раціональне і ефективне використання зе-мель, які перебувають у державній власності, екологічну рів-новагу при експлуатації всіх земель, заходи екологічної безпе-ки та ін. Отже, право державної власності на землю забезпечує реалізацію земельних інтересів усіх без винятку соціальних суб’єктів. Саме поєднання таких інтересів є об’єктивною пере-думовою закріплення в законі принципу рівності всіх форм власності на землю.
Необхідність збереження права державної власності на зна-чну частину земель зумовлена загальнодержавними і суспіль-ними земельними та іншими інтересами. Наявність такої влас-ності дозволяє забезпечувати функціонування єдиної енергети-чної і космічної систем, транспорту, зв’язку, оборони та ін. Тому зазначена форма власності в недалекому майбутньому посідатиме основне місце в системі форм власності на землю.
У підрозділі 3.2. “Право приватної власності на землю” аналізуються основні питання, які відносяться до цієї форми власності на землю. Підкреслюється, що правові приписи, при-свячені даному праву, розраховані тільки на громадян, тобто йдеться про приватну власність на землю у вузькому аспекті. Приватна власність на землю в широкому розумінні поділяєть-ся на власність індивідів і колективних формувань. Отже, пра-во приватної власності з його різновидами оптимально забез-печує всебічну реалізацію земельних інтересів відповідних суб’єктів. Вказується, що концепція приватної власності на зе-млю в умовах розвитку ринкових відносин ще тільки форму-ється, однак ця форма власності має право на існування, бо в її основі лежать інтереси індивідів і колективів.
З урахуванням сутності права приватної власності на землю воно визначається як визнане законом право індивіда і відпові-дного колективного утворення володіти, користуватися та роз-поряджатися земельною ділянкою як елементом екосистеми в межах, встановлених законодавством, з метою задоволення земельних та інших інтересів. Дане право в сучасних умовах зазнає істотних змін під впливом екологічних, економічних та соціальних чинників. Як свідчить вітчизняний і зарубіжний до-свід, право приватної власності на землю зазнає певних змін, оскільки на ступінь свободи приватного власника конкретної земельної ділянки впливає система екологічних чинників, які виражаються в необхідності забезпечення екологічної рівнова-ги, екологічної безпеки на території України. Можливість об-меження права приватної власності на землю є цілком припус-тимою, оскільки вона не повинна використовуватися на шкоду людині, суспільству, природі (ст. ст. 13, 66 Конституції Украї-ни).
У підрозділі 3.3. “Інші форми власності на землю” дослі-джуються питання, які стосуються колективної і комунальної власності на землю.
У дисертації підкреслюється, що, незважаючи на невизна-ченість і дискусійність самого поняття колективної власності, вона реально існує не тільки в Земельному кодексі (ст. 3), а й на практиці, зокрема в сфері сільськогосподарського викорис-тання земель. Крім того, про колективну власність згадується в матеріалах Запорізької Січі (XVIII ст.). Тому суспільству відо-ме таке явище.
Термін “колективна власність” доцільно вживати лише у випадках, коли йдеться про власність саме колективу, групи громадян, тобто про власність, близьку до поняття загальної власності в цивільному праві. Тому колективна власність гро-мадян може називатися і приватною з точки зору родового по-няття, якщо виходити з її точно економічного змісту. Проте дана власність має право на існування, бо вона висловлює ін-тереси не тільки всього колективу, а й окремих його членів. У свій час в дореволюційному законодавстві була закріплена об-щинна власність на землю. Общинна земля використовувалася всім колективом, общиною і характеризувалося тривалістю, стабільністю. Експлуатація такої землі в частковому порядку не допускалася. Завдяки цьому в рівній мірі забезпечувалися інтереси всіх членів общини, а також інтереси держави. Закрі-плення ж часткового порядку використання земель в сучасних умовах може призвести до руйнування колективної власності як такої, а також не відповідатиме вимогам охорони землі як екологічно значущого об’єкта.
Самостійного значення набуває право власності територіа-льної громади - комунальна власність на землю. На основі ана-лізу чинного законодавства зроблено висновок про те, що пра-во комунальної власності на землю - це право територіальної громади володіти, раціонально, ефективно та по цільовому призначенню користуватися і розпоряджатися земельною ді-лянкою на свій розсуд, забезпечуючи реалізацію земельних та інших інтересів громади згідно із законом. Для формування комунальної власності на землю основною передумовою ви-ступає право державної власності на даний природний об’єкт. Однак для цього необхідна наявність відповідних юридичних фактів і здійснення низки юридично значущих дій. Комунальна власність на землю забезпечує задоволення земельних інтере-сів громади, а також громадян, проживаючих в межах конкре-тної адміністративно - територіальної одиниці. Правомочності територіальної громади поширюються тільки на землі комуна-льної власності. Підкреслюється, що до складу земель комуна-льної власності повинні включатися як мінімум дві складові частини: землі загального користування в населенних пунктах, що задовольняють загальні потреби і є загальнодоступними, та землі, на яких розміщені нерухомі об’єкти комунальної влас-ності. Розташування земель, що перебувають в комунальній власності, можливе не тільки в населенному пункті, а й за його межами.
Розділ четвертий “Правові проблеми використання зе-мель” присвячений дослідженню правових питань викорис-тання земель.
У підрозділі 4.1. “Правове поняття використання зе-мель” підкреслюється, що поняття використання земель в зе-мельному законодавстві не розкривається. В Земельному коде-ксі України вживаються терміни “використання земель”, “ко-ристування землями”. У дисертації обгрунтовується положен-ня про те, що використання землі - категорія не юридична, а еколого-економічна. З врахуванням приписів земельного зако-нодавства дану категорію можна визначити як комплекс юри-дично значущих дій власників і користувачів землі щодо ефек-тивної експлуатації земельних ділянок в межах встановлених вимог і правил з метою реалізації суб’єктами своїх інтересів. Це поняття виражається в двох основних правових формах -право власності і право користування, що за своїм правовим змістом характеризуються схожими і відмінними рисами.
Право землекористування виступає як право конкретної особи на користування, володіння, а у випадках, передбачених законом, і розпорядження наданою їй індивідуально визначе-ною земельною ділянкою. Це дає можливість говорити про складний зміст даного суб’єктивного права, який включає до себе декілька взаємопов’язаних між собою правомочностей, що зближує його з поняттям права власності на землю. Ствер-джується також, що за змістом складне суб’єктивне право зем-лекористування має багато схожих ознак з правом повного го-сподарського відання і правом оперативного управління май-ном, закріплених у цивільному праві. Головна схожість між ними полягає в тому, що зміст кожного з них складає сукуп-ність правомочностей (володіння, користування та розпоря-дження). Поза всяким сумнівом зазначені правомочності спе-цифічно проявляються по відношенню до майнових об’єктів і земельних ділянок внаслідок їх різноманітних природних ха-рактеристик. Між іншим ці правомочності притаманні праву власності на землю і майно. Викладене свідчить про те, що право землекористування як назва не зовсім точно відображає зміст цього права і його специфіку, бо фактично воно зводить-ся лише до власне користування земельною ділянкою. Це збід-нює зміст даного права. Тому є всі підстави говорити про пра-во господарського відання землею, яке включає до себе воло-діння, користування, а в деяких випадках і розпорядження зе-мельною ділянкою. Пропозиція назвати складне право земле-користування зазначеним терміном більш точно відбиває зміст цього права.
У підрозділі 4.2. “Оренда землі - специфічна форма її ви-користання” аналізуються правові питання земельних оренд-них відносин. Оренда землі в умовах становлення ринку набу-ває необхідності,що назріла з економічної, екологічної та соці-альної точок зору. Орендні відносини оформлюються догово-ром, який за своїм цільовим спрямуванням є земельно- право-вим. Такий характер договору обумовлюється сутністю і особ-ливостями землі як його об’єкта. Саме об’єкт договору оренди землі виводить його з числа цівільно-правових договорів. З цього випливає, що відносини в сфері орендного землекорис-тування є предметом передусім земельного законодавства. Що ж стосується цивільно-правових норм, то вони можуть засто-совуватися до земельних відносин тільки в тих випадках, коли останні не врегульовані земельним законодавством. Якщо об’єктом договору є земельна ділянка, то його предметом - орендні земельні відносини, які регулюються земельним, а не цивільним правом.
Договір оренди землі в ринкових умовах виступає важли-вою правовою формою задоволення взаємних земельних інте-ресів договірних суб’єктів. Коли ж ці інтереси соціальними суб’єктами ігноруються, то роль договору істотно знижується.
Хоча договірним суб’єктам надана певна свобода дій при оформленні своїх відносин, проте це не виключає необхідності певного державного правового регулювання таких відносин. Наприклад, порядок оформлення тимчасового користування землею, в тому числі й на умовах оренди, визначений ст. 24 Земельного кодексу. Договори оренди землі підлягають обов’язковій реєстрації в місцевій раді. Ця обставина зумовлю-ється декількома чинниками. По-перше, специфічні характе-ристики об’єкта договору - землі вимагають державного втру-чання на рівні правового регулювання договірних відносин. По-друге, в орендних відносинах нерідко бере участь й сама держава через свої уповноважені органи, оскільки в цих відно-синах часто зачіпаються державні інтереси. По-третє, держа-вою видаються нормативні акти по регулюванню орендних відносин з диспозитивним спрямуванням, які забезпечують правову можливість суб’єктам оренди землі обирати конкретні варіанти оформлення своїх взаємовідносин.
У підрозділі 4.3. “Правові проблеми використання зе-мель сільськогосподарського призначення” досліджуються найбільш актуальні проблеми в даній сфері. Підкреслюється, що землі сільськогосподарського призначення виступають ос-новою сільськогосподарського виробництва. Продовольче за-безпечення країни багато в чому залежить від стану цих земель і вибору найбільш оптимальних форм їх використання. Однак практика свідчить, що відбуваються погіршення даних земель, руйнування їх грунтового покриву, зниження родючості тощо. Специфічними рисами цих земель є значний рівень їх розора-ності і еродованості. Викладене вимагає необхідності особли-вого підходу до визначення правового режиму використання зазначених земель. Закріплені в законі дві правоутворюючі ознаки (надання для потреб сільського господарства або при-значеність для цих цілей) фактично не враховують природних властивостей і якостей даних земель як елемента екосистеми. Між тим до земель сільськогосподарського призначення доці-льно відносити землі, для яких характерними ознаками є наяв-ність родючого грунтового покриву, клімату, водних ресурсів та рельєфу в такій єдності і такому взаємозв’язку, що за умови раціонального використання і збереження природних характе-ристик вони можуть бути придатними для потреб сільськогос-подарського виробництва
У дисертації доводиться, що законодавчо закріплений пріо-ритет сільськогосподарського землекористування означає першочерговість в здійсненні необхідних земельно-правових заходів щодо даних земель. Разом з тим першочерговість тут повинна бути розумною, враховувати всі фактичні обставини в конкретній ситуації: забезпечення поєднання земельних, еко-номічних та інших інтересів усіх суб’єктів; повне забезпечення продуктами сільськогосподарського виробництва населення країни, а також промисловості відповідною сировиною; необ-хідність у забезпеченні належної охорони орних земель в про-цесі їх використання з урахуванням екологічного спрямування тощо. Аргументується положення про те, щоб зазначені землі вводилися в товарообіг у виняткових випадках, точно встанов-лених законодавством, що дозволить запобігти спекуляції ни-ми.
У дисертації критично розглядаються заходи суцільного паювання земель сільськогосподарського призначення, ферме-ризації, формування ринку земельних ділянок, оскільки це мо-же бути пов’язано з порушенням сучасної індустріальної тех-нології в сільському господарстві і фактично означатиме пере-творення агропромислового комлексу в дрібнотоварне вироб-ництво. Існуюча в сільському господарстві система господа-рювання може бути зруйнована і її відновлення в майбутньому займе тривалий період.
У підрозділі 4.4. “Правові проблеми використання зе-мель населених пунктів” відзначається, що для збалансова-ного функціонування населених пунктів важливого значення в сучасних умовах набуває належне вирішення правових про-блем використання їх земель, що визначає необхідність в уто-чненні поняття і складу даних земель. На підставі всебічного аналізу правових приписів екологічного і соціально-економічного спрямування щодо населених пунктів дисертант доходить висновку про те, що до земель цих пунктів слід від-носити землі міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів, які розташовані в межах цих пунктів, перебувають у безпосередньому віданні міських, селищних або сільських рад, надані для містобудівних потреб або призначені для цих цілей відповідно до містобудівної документації і виступають осно-вою для формування повноцінного середовища життєдіяльнос-ті людей. В межах населених пунктів крім власне земель насе-лених пунктів можуть знаходиться й інші землі. Тому склад власне земель населених пунктів повинен включати лише зем-лі забудови, загального користування і ділянки, які використо-вуються органами комунального господарства.
Конституційне закріплення права кожного громадянина ко-ристуватися природними ресурсами припускає в межах мож-ливого забезпечення рівного доступу до земель населених пун-ктів усіх суб’єктів, які зацікавлені здійснювати експлуатацію даних земель для конкретних цілей. Підкреслюється доціль-ність і необхідність використання цивільно-правових елемен-тів у формі конкурсу або аукціону по придбанню земельних прав з впровадженням принципу платності при придбанні зе-мельної ділянки у власність або користування.
Аргументується положення про можливість формування ринку земельних ділянок у межах населених пунктів, землі яких характеризуються несільськогосподарським призначен-ням. Однак такий ринок повинен бути точно регламентований в законодавчому порядку. Державі слід чітко визначити суспі-льно корисні межі реалізації власниками земельних ділянок належних їм розпорядчих правомочностей. При цьому в про-цесі функціонування ринку земельних ділянок важлива роль мусить належати механізму контролю, пропонуються мета і за-вдання такого контролю.
Обгрунтовуються корисність і доцільність встановлення за-конодавчим або договірним шляхом земельних сервітутів, тоб-то можливості використання чужої земельної власності на під-ставах, передбачених в законі або договорі. Можливим є й примусове встановлення сервітутів. Така ситуація виникає тоді, коли існує об’єктивна необхідність користування землею, яка належить іншій особі, а взаємна домовленість між суб’єктами не досягнута.
Розділ п’ятий “Правові гарантії здійснення земельних прав” присвячений аналізу системи таких гарантій, їх ефекти-вності.
У підрозділі 5.1. “Поняття правових гарантій” досліджу-ються система і зміст правових гарантій, що забезпечують на-лежне здійснення земельних прав власниками земельних діля-нок і землекористувачами. На підставі аналізу змісту гарантій зроблено висновок про те, що загальна правова гарантія прав суб’єктів земельних правовідносин означає належну юридичну врегульованість дій всіх суб’єктів у конкретних правовідноси-нах. За своєю сутністю різноманітні правові гарантії забезпе-чують нормальний процес реалізації відповідними суб’єктами належних їм прав, що створює стабільність правовідносин, їх усталеність та правопорядок. Загальна правова гарантія є осно-вною передумовою виникнення та існування конкретних видо-вих гарантій. Оскільки суб’єктивні земельні права за своїм змі-стом є різноманітними, це зумовлює необхідність встановлен-ня системи гарантій, яка становить собою систему норматив-них приписів і правових способів, передбачених земельним за-конодавством або договірними суб’єктами, які забезпечують нормальну юридичну можливість для відповідним суб’єктам придбати суб’єктивне земельне право, реалізувати його в про-цесі практичної діяльності, а в разі його порушення домагатися належного захисту. До числа основних гарантій земельних прав відносяться: відновлення порушеного права; усунення пе-решкод при здійсненні прав; відшкодування заподіяних збит-ків; надання в разі необхідності нової земельної ділянки та ін.
У дисертації наголошується, що гарантії земельних прав суб’єктів за своїм характером, змістом, способам закріплення є неоднорідними. Залежно від конкретного критерію класифіка-ції можна розрізняти гарантії: встановлені законодавством і договірні, загальні і спеціальні, дозвільні і заборонні, стиму-люючі та ін.
Одним з найбільш кваліфікованих і універсальних способів захисту порушених прав є їх судовий захист. Однак не виклю-чається юридична можливість захисту земельних прав і в адмі-ністративному порядку відповідно до Закону України “Про звернення громадян”. Оскільки правові гарантії земельних прав розпорошені по багатьох нормах права, це ускладнює практичну правозастосовну діяльність. Тому обгрунтовується необхідність формування правового інституту гарантій земе-льних прав із закріпленням їх в Земельному кодексі.
У підрозділі 5.2. “Гарантії земельних прав власників зе-мельних ділянок і землекористувачів” досліджуються гара-нтії, якими наділені названі суб’єкти. Дисертант вважає, що сукупність всіх гарантій земельних прав можна підрозділити на дві групи: гарантії відновлення прав без правопорушення і гарантії відновлення прав, порушених внаслідок правопору-шення. Відзначається, що між цими групами є багато спільного, але є і істотні відмінності. Це стосується, зокрема, відновлен-ня і компенсації порушених прав. Названі способи захисту тіс-но взаємозв’язані, доповнюють один одного, проте між ними є і певні відмінності. Відновлення завжди носить пріоритетний характер, оскільки при даному способі захисту порушене право набуває первісного стану. Тому в усіх випадках він є більш прийнятним і бажаним, якщо для його реалізації існують реа-льні можливості. В тих же випадках, коли відновлення є об’єктивно неможливим, застосовується компенсаційна функ-ція. У дисертації вказується на юридичну можливість застосу-вання водночас обох способів при захисті прав. Зокрема, виді-лення суб’єкту рівноцінної земельної ділянки замість вилуче-ної (викупленої) у нього становить собою відновлення пору-шеного права, в той же час суб’єкту компенсуються збитки, за-подіяні йому при вилученні (викупі) земельної ділянки.
Поняття рівноцінної земельної ділянки в законодавстві не розкривається, тому в дисертації визначені основні ознаки рів-ноцінності: родючість грунтів, рівень залягання грунтових вод, місцезнаходження земельної ділянки, її розмір та конфігурація. В зв’язку з цим пропонується закріпити в Земельному кодексі поняття рівноцінності земельних ділянок і гарантій здійснення цього права. В узагальненому вигляді аналізуються й інші га-рантії земельних прав. Відзначається, зокрема, що при тимча-совому зайнятті землі суб’єктами, які здійснюють розвідуваль-ні роботи, на них покладається обов’язок сплачувати земель-ний податок або орендну плату. Крім того, законом допуска-ються деякі обмеження земельних прав конкретних суб’єктів з урахуванням договірних умов і гарантій, зокрема обов’язок тимчасового землекористувача повернути земельну ділянку в стані, придатному для наступного використання за призначен-ням. Аргументується положення про те, що у разі неповернен-ня земельної ділянки в строк, зазначений в договорі, цю дію слід розглядати як порушення договірного зобов’язання, а не як самовільне використання земельної ділянки.
У роботі визначається юридична природа згоди суб’єкта земельного права на вилучення (викуп) у нього земельної діля-нки. Згода розглядається як передумова для припинення права. У разі незгоди власника землі або землекористувача конфлікт вирішується в судовому порядку з урахуванням всіх обставин. Зокрема, суд зважає на пріоритетність загальнонародних земе-льних інтересів або інтересів нових суб’єктів, які забезпечують задоволення суспільних чи державних потреб.
У дисертації всебічно аналізуються гарантії земельних прав в разі порушення земельного законодавства. Особлива увага приділяється правопорушенням, пов’язаним з негативним впливом на землю діяльності юридичних і фізичних осіб, вна-слідок чого стан землі може погіршуватися. Дисертант підтри-мує точку зору про необхідність розрізняти знищення, псуван-ня та погіршення якості земельної ділянки (Ю.О.Вовк), що є підставою для відшкодування збитків у повному розмірі. Земе-льний кодекс не містить приписів щодо можливості зменшення розміру шкоди, яка стягується. Однак із змісту ст. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середови-ща” випливає, що таке зменшення розміру збитків можливе за наявності обставин, які заслуговують на увагу. Зокрема, вказі-вка даної норми на стягнення збитків “як правило, в повному обсязі” припускає і виняток з цього загального правила.
У підрозділі 5.3. “Стимулюючі гарантії земельних прав” досліджуються ці своєрідні гарантії, які мають важливе зна-чення при здійсненні та захисті земельних прав.
На підставі аналізу законодавства і наукової літератури в дисертації обгрунтовується теза про те, що стимулювання охо-плює єдність двох відносних протилежностей: заохочення і відповідальності. Сутність цих гарантій полягає в тому, що во-ни становлять собою спонукання суб’єкта земельних прав до певної позитивної поведінки, дій, вчинків, до таких результа-тів, до яких виявляють інтерес конкретні суб’єкти, суспільство та держава. При цьому вплив на суб’єктів правовідносин може здійснюватися різноманітними способами заохочення і притя-гнення до відповідальності. На основі такого підходу в дисер-тації зроблено висновок про те, що під стимулюванням слід розуміти сукупність заходів заохочення і відповідальності, які встановлені законодавством або договором і впливають на по-ведінку суб’єктів земельних прав позитивними і негативними засобами. До числа таких засобів включаються: заохочення в справі охорони земель і відтворення їх якісного стану, відпові-дальність за протиправну поведінку, пов’язану з негативним впливом на землю, примусове обмеження або припинення зе-мельних прав та ін.
Дисертант наголошує, що юридична відповідальність за порушення земельного законодавства є важливою складовою частиною стимулюючих гарантій. Вона пов’язана з негативни-ми правовими наслідками як результатом неправомірних дій винної особи. У разі ж правомірного заподіяння суб’єкту земе-льних прав збитків, наприклад, при вилученні (викупі) земель-них ділянок для державних або суспільних потреб, питання про відповідальність не виникає. Тут діють гарантії захисту порушених прав правомірними діями уповноважених органів.
На підставі аналізу земельно-правових приписів у дисерта-ції робиться висновок про те, що зміст традиційних видів юри-дичної відповідальності повною мірою забезпечує необхідний вплив на суб’єктів земельних правовідносин. Тому питання про необхідність формування якогось нового виду відповіда-льності само по собі відпадає. Головне тут полягає в тому, щоб забезпечити невідворотність застосування відповідальності. Аргументується висновок про те, що з відповідальністю не можна ототожнювати примусове припинення земельних прав суб’єкта, їх позбавлення або обмеження. Це самостійні і особ-ливі стимули, які забезпечують належну поведінку суб’єктів земельних прав, специфічні види впливу на них.
У Висновках викладені загальні наукові підсумки дослі-дження і положення по всіх основних і принципових питань дисертації, а також висловлені рекомендації щодо вдоскона-лення земельного законодавства, яке регулює проблеми, що досліджуються в дисертації.
За темою дисертаційного дослідження опубліковані такі роботи:
Монографії, навчальні посібники:
1. Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях.-Харьков: Консум,1998.-12,2 друк. арк.
2. Екологічне право України (Загальна частина): Навч. по-сібник / В.К. Попов, М.В. Шульга,С.В. Разметаєв та ін -Харків: Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого.- 1995.-10,78 /2/ друк. арк.
3. Екологічне право України (Особлива частина): Навч. по-сібник / В.К. Попов, А.П Гетьман, В.О. Чуйков та ін.- Харків: Нац. юрид.. академія України ім . Ярослава Мудрого.- 1996.- 11,55/2,5/ друк. арк.
4. Основы государства и права: Учеб. пособие / Под ред. В.В.Комарова.-Харьков: Укр. юрид. академия.- 1992 .-9 /0,5/ друк. арк.
5. Основы правоведения: Учеб. пособие / Под ред. В.В.Комарова, Н.И.Панова.- Харьков: Укр. юрид. академия. - 1993.- 11/0,6/ друк. арк.
6. Основы государства и права: Учеб. пособие / Под ред. В.В.Комарова.- Харьков: Укр. юрид. академия.- 1994.- 13 /1/ друк. арк.
7. Основы государства и права: Учеб. пособие / Под ред. В.В.Комарова.- Харьков: Нац. юрид. акад.- 1995. - 13,5 /1/ друк. арк.
8. Основы государства и права: Учеб. пособие / Под ред. В.В.Комарова- Харьков:Нац. юрид. академия Украины.-1997. - 15,31 /1/ друк. арк.
9. Гудзенко М.С., Шульга М.В. Подсобное хозяйство граж-дан.- М.: Юрид. лит., 1983.- 7,52 /3,26/ друк. арк.
Статті та публікації:
10. Шульга М.В. Удосконалювати законодавство, яке регу-лює присадибне землекористування на селі // Радянське право.-1981.- №5.-0,5 друк. арк.
11. Шульга М.В. Деякі питання вирішення земельних спо-рів //Радянське право.- 1982.-№9.- 0,5 друк. арк.
12. Шульга М.В. Вопросы повышения роли сельских Сове-тов в обеспечении рационального использования земель сель-ских населенных пунктов // Продовольственная программа и вопросы компетенции местных Советов: Тезисы докладов и сообщений. - Барнаул, 1983.- 0,2 друк. арк.
13. Шульга М.В. Правовые аспекты классификации земель перспективных сельских населенных пунктов // Проблемы со-циалистической законности. - 1983.- Вып. 12.- 0,5 друк. арк.
14. Шульга М.В. Присадибне землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості // Радянське право.- 1983.- №10.- 0,5 друк. арк.
15. Шульга М.В. Правовая охрана земель населенных пунк-тов // Актуальные проблемы охраны окружающей природной среды: Тезисы республиканской научно-практической конфе-ренции. - Запорожье, 1983.- 0,2 друк. арк.
16. Шульга М.В. Личное подсобное хозяйство и право зем-лепользования граждан //Хозяйство и право.-1985.-№7.- 0,7 друк. арк.
17. Шульга М.В. Відносно прав громадян-землекористувачів на багаторічні насадження //Радянське пра-во.- 1985.- №12.-0,5 друк. арк.
18. Шульга М.В. Состав земель перспективных сельских населенных пунктов // Правоведение.- 1986.-№1.-0,5 друк. арк.
19. Шульга М.В. Актуальные вопросы права землепользо-вания колхозников // Советское государство и право.- 1986.- №9.-0,8 друк. арк.
20. Шульга М.В. Окремі питання права користування горо-дами сільських жителів //Радянське право.- 1984.-№6.-0,5 друк. арк.
21. Лопатина М.Н., Разметаев С.В., Шульга М.В. Правовая охрана земель населенных пунктов //Актуальные проблемы юридической науки на этапе развитого социализма.- Л.: Юрид. ин-т.- 1985.- 0,3 /0,1/ друк. арк.
22. Шульга М.В. Проблемы землепользования в населен-ных пунктах // Совершенствование законодательства о народ-ном хозяйстве: Тезисы докладов и сообщений на Всесоюзной научной конференции.- М., 1987.-0,25 друк. арк.
23. Шульга М.В. Правовая охрана окружающей среды го-родов // Правовые средства охраны окружающей природной среды в Восточно-Сибирском регионе: Тезисы докладов к нау-чно-практической конференции.- Иркутск.- 1987.- 0,25 друк.арк.
24. Шульга М.В. Актуальні питання приквартирного зем-лекористування // Радянське право.- 1987.-№12.- 0,5 друк. арк.
25. Шульга М.В. Вопросы правового регулирования земе-льных отношений в населенных пунктах УССР //Проблемы социалистической законности.- 1988.-№2.-0,5 друк. арк.
26. Шульга М.В. Правовое регулирование земельных отно-шений в сельских населенных пунктах // Советское государст-во и право.-1988.- № 8.-0,8 друк. арк.
27. Шульга М.В. Контроль за использованием и охраной земель населенных пунктов // Государственнный и обществен-ный контроль в области охраны окружающей среды: Тезисы республиканской научно-практической конференции.- Киев.- 1988.- 0,25 друк. арк.
28. Шульга М.В. К вопросу о понятии земель населенных пунктов //Развитие правового регулирования природоохран-ных и сельскохозяйственных отношений: Межвузовский сбор-ник научных трудов.- Свердловск.- 1988.- 0,5 друк. арк.
29. Шульга М.В. Земельно-правові питання гаражного бу-дівництва //Радянське право.- 1989.- №5.- 0,5 друк.арк.
30. Шульга М.В. Рассмотрение земельных споров в насе-ленных пунктах местными Советами народных депутатов //Актуальные проблемы совершенствования деятельности ме-стных Советов народных депутатов в условиях перестройки: Тезисы докладов и сообщений.- Харьков.- 1990.-0,25 друк. арк.
31. Шульга М.В. Поняття і склад земель населенних пунк-тів: правові положення // Радянське право.-1990.- №11.- 0,5 друк. арк.
32. Шульга М.В. Проблемы правового режима земель насе-ленных пунктов //Проблемы социалистической законности.-1991.-№25.- 0,5 друк. арк.
33. Шульга М.В. Судебная защита земельних прав граж-дан, ведущих крестьянское хозяйство //Проблемы совершенст-вования сельскохозяйственного законодательства СССР в ус-ловиях рынка: Материалы международной научно-практической конференции.- М., 1991.- 0,25 друк. арк.
34. Шульга М. В. Судовий захист земельних прав громадян в населенних пунктах //Радянське право.- 1991.-№7.-0,5 друк. арк.
35. Шульга М.В. Правовые последствия изъятия земельных участков //Бизнес-информ.-1992.-№5.-0,3 друк. арк.
36. Шульга М.В. Особенности аренды земли //Бизнес-информ.-1992.- №8.-0,3 друк.арк.
37. Шульга М.В. Возникновение земельных прав предприя-тий // Бизнес-информ.- 1992.-№16.-0,3 друк. арк.
38. Шульга М.В. Коллективная собственность на землю в Украине //Бизнес-информ.- 1992.-№19.-0,3 друк. арк.
39. Шульга М.В. Вопросы приватизации земли гражданами //Бизнес-информ.-№18.-0,3 друк. арк.
40. Шульга М.В. Государственная собственность на землю в Украине //Бизнес-информ.-1992.-№31.-0,2 друк. арк.
41. Методические указания и задания к практическим заня-тиям по природоресурсовому праву и правовой охране окру-жающей среды .-Харьков: Юрид. ин-т.- 1983.-3,25 (0,65) друк. арк.
41. Методические указания и задания к практическим заня-тиям по природоресурсовому праву и правовой охране окру-жающей среды .-Харьков: Юрид. ин-т.- 1983.-3,25 (0,65) друк. арк.
42. Методические указания и задания к практическим заня-тиям по природоресурсовому праву и правовой охране окру-жающей природной среды .-Харьков: Юрид. ин-т.- 1987.-3,25 (0,65) друк. арк.
43. Методические указания и задания к практическим заня-тиям по экологическому праву.-Харьков: Юрид. ин-т.- 1991.-3,3 (0,6) друк. арк.
44. Попов В.К., Разметаєв С.В., Шахов В. С., Шульга М.В. Нові підходи до кодифікації екологічного законодавства Укра-їни //Право України.- 1992.-№3.-0,5 (0,2) друк. арк.
45. Шульга М.В. Вопросы приватизации садовых участков гражданами // Бизнес-информ.- 1993.- №1.-0,2 друк. арк.
46. Шульга М.В. Земельное налогообложение в населенных пунктах //Бизнес-информ.-1995.- №9-10.-0,2 друк. арк.
47. Шульга М.В. Земля как объект земельных отношений //Бизнес-информ.- 1995.- №31-32.- 0,2 друк. арк.
48. Шульга М.В. Нові підходи до розуміння права власності на землю //Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку: Короткі тези доповідей та наукових повідомлень ре-спубліканської науково-практичної конференції.- Харків: Нац. юрид. академія України.- 1995.- 0,2 друк. арк.
49. Програма з екологічного права України для студентів 4-го курсу.- Харків: Нац. юрид.. академія України.- 1996.- 1,45 (0,2) друк. арк.
50. Методичні рекомендаціі та завдання до практичних за-няь з екологічного права для студентів 4-го курсу .-Харків: Нац. юрид. академія України.- 1996.-2,51 (0,4) друк. арк.
51. Соколова А.К., Шульга М.В. О правовом режиме земель природоохранного назначения //Материалы международного семинара “Развитие системы межгосударственных особо охраняемых природных территорий”.- Киев, 1996.- 0,25 (0,1) друк. арк.
52. Шульга М.В. Проблемы права частной собственности на землю //Проблеми провадження реформ в Україні: Збірник наукових праць.- Харків:Нац. юрид. академія України.- 1996.- 0,8 друк. арк.
53. Шульга М.В. Правовое обеспечение отношений аренды земли //Предпринимательство. Хозяйство и право.- 1997.- №4.-0,7 друк. арк.
54. Шульга М.В. Научные правовые проблемы использова-ния земель //Проблемы законности.- 1997.- вып.32.- 0,6 друк. арк.
55. Шульга М.В. Вопросы правовой охраны земель //Современные проблемы охраны земель: Труды межгосударс-твенной научной конференции (Киев, 10-12 сентября 1997 г.).- Часть 1.- Киев, 1997.-0,2 друк. арк.
56. Шульга М.В. Вопросы земельной собственности в зако-нодательстве Украины //Проблемы законности.- 1998.-вып.33.-0,5 друк. арк.

Шульга М.В. Актуальні проблеми правового регулювання земельних відносин в сучасних умовах.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юриди-чних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право. - Націона-льна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Ха-рків, 1998.
Дисертація присвячена дослідженню актуальних теоретич-них проблем правового регулювання земельних відносин в су-часних умовах. Аналізуються питання, пов’язані із здійснен-ням земельної реформи з врахуванням формування ринкових відносин.
Розглядаються правові форми реалізації земельних інтере-сів, гарантії земельних прав і надаються рекомендації щодо удосконалення земельного законодавства.
Ключові слова:земля, земельні відносини, земельна рефо-рма, земельні інтереси, використання землі, гарантії земельних прав, Земельний кодекс, земельне законодавство.

Шульга М.В. Актуальные проблемы правового регулиро-вания земельных отношений в современных условиях. - Руко-пись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юриди-ческих наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аг-рарное право; экологическое право; природоресурсовое право. Национальная юридическая академия Украины имени Яросла-ва Мудрого. Харьков, 1998 .
Диссертация посвящена исследованию актуальных теоре-тических проблем правового регулирования земельных отно-шений в современных условиях. Анализируются вопросы, свя-занные с осуществлением земельной реформы с учетом фор-мирования рыночных отношений.
Рассматриваются правовые формы реализации земельных интересов. гарантии земельных прав и даются рекомендации по совершенствованию земельного законодательства.
Ключевые слова: земля, земельные отношения, земельная реформа, земельные интересы, использование земли, гарантии земельных прав, Земельный кодекс, земельное законодатель-ство.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking