Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Антикризові технології як механізм реалізації цілей державного управління

 

ШАРИЙ В’ячеслав Іванович

АНТИКРИЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – доктор політичних наук, професор
ТЕЛЕШУН Сергій Олександрович,
Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри політичної аналітики та прогнозування.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор ЮРЧИШИН Василь Володимирович, Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, директор економічних програм;

кандидат соціологічних наук, доцент
ТУЛЕНКОВ Микола Васильович,
Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, проректор з науково-методичної роботи.


Провідна установа – Національний інститут стратегічних досліджень, відділ гуманітарної політики, м. Київ.

Захист відбудеться 24 жовтня 2006 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.02 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 22 вересня 2006 р.

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О.В. Жабенко

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформація українського суспільства привела до зміни його базових соціальних інститутів (економічних, політичних, соціокультурних), соціальної структури, суспільної свідомості та моделей масової поведінки, які відображають найважливіші зміни у соціальних відносинах, у тому числі між владою і суспільством. У процесі суспільних трансформацій визначальною стає технологія державного антикризового управління, що здатна оптимізувати політичні й управлінські рішення щодо конструювання нової соціальної реальності.
Актуальність теми дослідження визначається об’єктивним характером системних змін в Україні, демократичною сутністю суспільних перетворень, що зумовлюють необхідність адміністративної реформи в державі. Водночас будь-які реформи державного управління приречені на невдачу, якщо не враховувати кризовий характер перехідної доби. Це потребує розробки антикризових технологій, спрямованих на усунення причин кризових явищ у системі державного управління і в суспільстві загалом з метою оптимізації взаємодії між суб’єктами державного управління, що демократизуються.
На жаль, у дослідженнях з державного управління мало уваги приділяється антикризовим технологіям державного управління; не досить розробленими й обґрунтованими як у світовій, так і у вітчизняній практиці є механізми реалізації цілей державного управління в кризових умовах, методи й процедури діяльності органів державного управління як факторів підвищення його ефективності, що набуває особливої актуальності під час трансформації українського суспільства.
У зарубіжних і вітчизняних наукових працях антикризове управління розглядається винятково як макроекономічна проблема. Значну увагу в них приділено антикризовому управлінню підприємствами державної та приватної форм власності. У зв’язку з цим недостатньо дослідженими є соціальні, політичні, психологічні, комунікативні, організаційні та інші аспекти антикризового управління.
Зазначимо, що загалом про конфлікти, кризи й антикризові технології написано багато праць. Основою соціально-філософського підходу до розгляду всіх конфліктних явищ, у тому числі й до соціальної напруженості як невід’ємного елемента конфронтації та протиборств, є аналіз соціальних протиріч. У соціології з погляду структурно-функціонального підходу соціальну напруженість розглядали зарубіжні дослідники Т.Парсонс, Р.Мертон, Н.Смелзер; конфліктну парадигму вивчали Р.Дарендорф, Л.Козер, К.Боулінг, Дж.Рекс; теорію обміну розробляли П.Блау, Дж.Хоманс; теорію модернізації – М.Леві, Г.Алмонд, Ф.Ригс, У.Ростоу та ін.
Важливе значення для дисертаційного дослідження мають наукові праці В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, В.М.Князєва, В.І.Лугового, Н.Р.Нижник, В.А.Ребкала, І.В.Розпутенка, С.О.Телешуна, В.В.Тертички, М.В.Туленкова, В.В.Юрчишина та інших українських учених, в яких висвітлено різні аспекти теорії та історії державного управління.
Питання подолання кризових явищ та запобігання їм, державного антикризового управління, кризової комунікації розглядалися у роботах зарубіжних дослідників А.А.Богданова, Е.Дюркгайма, Д.Т.Жовтуна, A.Б.Зверинцева, В.С.Капустіна, C.В.Михайлова, В.Л.Романова, Г.Спенсера, Г.Ханова та вітчизняних науковців В.О.Василенка, А.С.Гальчинського, М.І.Пірен, Г.Г.Почепцова, А.Д.Чернявського. Ґрунтовні напрацювання щодо зазначених питань має Національний інститут стратегічних досліджень.
Однак роль і значення антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління, систематизації криз і кризових явищ, з’ясування особливостей антикризового управління, визначення принципів і методів антикризового державного управління як способу реалізації цілей державного управління в Україні та основних засобів упровадження технологій антикризового процесу в українську суспільну дійсність потребують подальшого наукового дослідження.
У зв’язку з цим виникає потреба в комплексному дослідженні проблеми становлення й розвитку антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління в Україні. Отже, актуальність, теоретичне й практичне значення та недостатня розробленість зазначеної проблеми зумовили науковий інтерес до неї автора дослідження.
Ca’ycie ?iaioe c iaoeiaeie i?ia?aiaie, ieaiaie, oaiaie. Aena?oao?eio ?iaioo aeeiiaii ia eaoaa?? iie?oieia?? Iao?iiaeuii? aeaaai?? aa??aaiiai oi?aae?iiy i?e I?aceaaioia? Oe?a?ie a ia?ao ieaiiai? oaie “?ic?iaeaiiy iiaae? ? iaoiaeee iii?oi?eiao aca?iia?? noa’?eo?a aa??aaiiai oi?aae?iiy oa aieeao ia ?o a?yeui?nou iie?oe?iiai i?ioano” (iiia? aa??aaii? ?a?no?ao?? 0103U006823) eiiieaeniiai iaoeiaiai ieaio “Aa??aaia oi?aae?iiy oa i?noaaa naiia?yaoaaiiy” (iiia? aa??aaii? ?a?no?ao?? 0200U0041030), a ?ic?iao? ie?aieo ?ica?e?a yei? aaoi? aena?oao?? a?aa aaciina?aai? o?anou.
Мета і завдання роботи. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування та розробка концепції антикризової технології як механізму реалізації цілей державного управління в Україні та визначення основних шляхів упровадження антикризових технологій в кризовому українському суспільстві.
Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:
– визначити теоретико-методологічні підходи до аналізу кризових явищ і шляхів подолання явищ системної кризи в Україні;
– систематизувати чинники, що зумовлюють соціально-політичні конфлікти і явища системної кризи в Україні;
– вивчити позитивний та негативний історичний досвід розв’язання соціальних, економічних і політичних проблем в Україні під час кризи;
– охарактеризувати основні ознаки, специфіку проявів загальносистемної і політичної криз та етапи розвитку кризи державного управління в Україні;
– розглянути послідовність тактичних дій з управління конфліктами, що призводять до кризової ситуації;
– дослідити світові тенденції реформування системи державного управління щодо взаємодії з громадянським суспільством, а також запропонувати можливі шляхи подолання кризи відчуження народу від влади;
– проаналізувати особливості технології антикризового управління, розробити технологічну схему антикризового управління та запропонувати заходи щодо профілактики кризових явищ.
Об’єктом дослідження є державне антикризове управління як механізм реалізації цілей державного управління.
Предметом дослідження є антикризова технологія та шляхи подолання кризових явищ органами влади в українському суспільстві.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що системна реалізація антикризових технологій можлива в перспективі шляхом формування дієвих методик антикризового процесу, адаптації та впровадження практичного досвіду і одночасно розробки інноваційних вітчизняних антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління.
Методи дослідження. З огляду на актуальність проблеми, стан її розробки в галузі державного управління методологічною і теоретичною основою дисертаційного дослідження стали наукові праці вітчизняних фахівців з теорії і практики антикризового управління, аналітичні матеріали зарубіжних вчених, програмні розробки, директивні і законодавчо-нормативні документи. У роботі використано як базовий метод системний підхід, методи аналізу і синтезу, узагальнення, компаративно-історичний метод.
Теоретичний аналіз політичних, соціальних, економічних, правознавчих наукових джерел та статистичних даних зумовив міждисциплінарний підхід до дослідження конфліктів і криз як соціальної структурно-функціональної основи розробки антикризових технологій. Соціально-історичний аналіз сприяв виявленню особливостей формування організаційних структур у державному управлінні в контексті суспільно-історичного розвитку, системний підхід – дослідженню антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління. Методи індукції та дедукції дали змогу спрямувати логіку пізнання особливостей та прогнозних тенденцій розвитку конфліктів і криз від найбільш загальних – наднаціональних – до конкретних – регіональних, а також виявити зв’язки між процесами формування антикризових технологій.
Canoiniaoaaeeny oaei? iaoiae aeiiii??iiai, o?iainiaiai, ii??aiyeuii-i?aaiaiai oa noaoenoe?iiai aiae?co, iaoiae aenia?oii? io?iee, nio?ieia??iiai iieooaaiiy.
A?a?aeuii? aaci? aine?a?aiiy ? caeiiiaaa?? oa ii?iaoeaii-i?aaia? aieoiaioe, oai?aoe?i? iai?ao?aaiiy a?o?eciyieo ? ca?oa??ieo a?aieo ?c ?ic?iaee aioee?eciaeo oaoiieia?e, ui noino?ouny ae?iaeaiiy no?aoaa?? ? oaeoeee noni?euiiai ?aoi?ioaaiiy. E??i oiai, aeei?enoiaoaaeeny oaeoieia??i? iaoa??aee noaoenoe?ieo ca??iee?a ? aia?aeia? aeaaiiy; aea?aany a?o?eciyiee ? ca?oa??iee aina?a ?aae?cao?? o?eae aa??aaiiai oi?aae?iiy.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в системному дослідженні державного антикризового управління, здійснюваного в перехідних умовах державотворення, і значних змін законодавства України, реалізації головних напрямів суспільного реформування, що відповідає стратегічному курсу державної політики – інтеграції до ЄС.
На основі отриманих результатів сформульовано низку положень, узагальнень і висновків, що становлять наукову новизну й полягають у тому, що в дисертації:
уперше:
– здійснено комплексне дослідження реальних ознак та факторів системної кризи для реалізації якісно нових антикризових технологій державного управління;
– розроблено модель антикризової технології як механізму реалізації цілей державного управління в умовах його трансформації;
удосконалено:
– обґрунтування ідеї про можливість та необхідність застосування антикризових технологій у державному управлінні під час суспільної кризи;
– процес виявлення конфліктів і криз, визначення шляхів подолання кризових явищ у суспільстві;
дістали подальшого розвитку:
– концепція раціональної соціально-політичної взаємодії між органами державного управління та населенням України в умовах оновлення українського суспільства, а також концепція держави, системоутворюючої суспільної структури;
– нове розуміння кризи, функцій, цілей державного управління, завдань науковців і наукової теоретизації стосовно практичної роботи органів державної виконавчої влади в Україні;
– уточнення змісту понять “криза, “конфлікт”, “ризик”, “невизначеність”, “політичний ризик”, “антикризова технологія”, “управління політичним ризиком”, “антикризове управління” в контексті їх застосування у вітчизняній державно-управлінській науці.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розширенні й поглибленні наявних уявлень про можливості технологій державного антикризового управління щодо їх застосування з метою забезпечення сучасного суспільного розвитку та подолання явищ системної кризи.
Результати дослідження дадуть змогу розробити конкретні методики, програми, заходи та пропозиції, спрямовані на дієве використання в державному управлінні антикризових технологій, а також стануть у пригоді в подальшій розробці технологій державного антикризового управління для застосування органами влади в процесі реалізації цілей державної політики України.
Основні теоретичні положення й висновки, отримані в дисертації, специфічне концептуальне усвідомлення проблем суспільства, що трансформується, та державного управління пов’язані з реалізацією цілей державного управління. Результати дослідження можуть бути використані для раціонального здійснення процесу взаємодії держави та суспільства в соціальному, економічному та політичному аспектах, а також для засвоєння державними службовцями нової моделі реалізації державного управління як інструменту раціональної творчої дії із запобігання кризам і кризовим явищам або їх подолання на певних територіях, що сприятиме розв’язанню нагальних суспільних проблем.
Упровадження результатів дослідження дасть змогу:
– застосувати обґрунтовані методики подолання кризових явищ під час реалізації цілей державного управління;
– здійснити перехід у сфері реалізації цілей державного управління до технологій державного антикризового управління;
– розробити заходи щодо реалізації цілей державного управління, забезпечити підготовку відповідних методичних матеріалів, читання лекцій і проведення практичних занять із курсів державного управління, політології, теорії соціального управління та інших.
– підвищити роль органів державної влади в консолідації зусиль зі створення технологій державного антикризового управління як механізму реалізації цілей державного управління для подолання кризи відчуження народу від влади.
Матеріали дисертації використовуються в поточній роботі Черкаської районної державної адміністрації та під час лекційних, практичних занять, семінарів і “круглих столів” для державних службовців і працівників органів місцевого самоврядування, осіб, зарахованих до кадрового резерву, а також під час розробки навчальних курсів з “державного управління“ в Черкаському обласному Центрі підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ і організацій.
Апробація результатів дисертації. Найважливіші положення і результати дисертаційного дослідження доповідались автором на науково-практичних конференціях за міжнародної участі: “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004).
Основні результати та висновки дисертаційної роботи обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри політології Національної академії державного управління при Президентові України і на теоретико-методологічних семінарах.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в сімох наукових працях, з них 5 опубліковано у фахових виданнях.
Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 179 сторінок, із них основний текст – 165 сторінок. Список використаних джерел налічує 170 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан досліджуваної наукової проблеми; обґрунтовано вибір та актуальність обраної теми, вказано на зв’язок роботи з науковими напрямами досліджень Національної академії державного управління при Президентові України; висвітлено ступінь її наукової розробленості, визначено мету, завдання, а також об’єкт і предмет дослідження; охарактеризовано елементи наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження й публікацій за темою.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи аналізу кризових явищ та розвитку системної кризи в Україні” – здійснено системний огляд основних наукових джерел за темою дисертаційної роботи, обґрунтовано вибір напрямів дослідження.
Установлено, що державне антикризове управління є особливо актуальним для органів державного управління, які, з одного боку, претендують на виконання організаційних та координаційних функцій у всій структурі соціальних взаємодій, а з другого боку – самі є окремими суб’єктами соціальних взаємодій та потребують раціоналізації власних практик. Саме на органи державного управління покладено основну відповідальність за результати перетворень, що здійснюються, в умовах формування стійкості та стабільності соціального порядку в суспільстві.
За результатами аналізу процесів суспільного розвитку встановлено, що на кінець ХХ ст. склалося кілька основних підходів до виявлення суспільної напруженості, конфліктів, криз та застосування антикризових технологій. На сучасному етапі суспільного розвитку роль державного антикризового управління полягає в зниженні деструктивного кризового потенціалу, пошукові адекватних методик переведення негативних колізій у русло соціально прийнятних форм, у забезпеченні можливостей для ефективної діагностики, прогнозування небажаних зіткнень у суспільстві й запобігання їм.
Проблематику виявлення соціальної напруженості, криз, конфліктів (соціально-політичних, державного управління тощо), суспільної модернізації, застосування антикризових технологій, антикризового управління досліджували як зарубіжні вчені Г.Алмонд, Г.В.Атаманчук, А.А.Богданов, К.Боулінг, Р.Даль, Р.Дарендорф, Е.Дюркгайм, Д.Т.Жовтун, A.Б.Зверинцев, В.С.Капустін, Л.Козер, Е.С.Коротков, М.Леві, В.А.Мальцева, Р.Мертон, C.В.Михайлов, Т.Парсонс, І.Пригожин, А.Пуанкаре, Дж.Рекс, Ф.Ригс, В.Л.Романов, У.Ростоу, Т.Сааті, Н.Смелзер, А.І.Соловйов, Г.Спенсер, І.Стенгерс, Г.Хакен, Г.Ханов, С.Хантингтон, так і українські: В.Б.Авер’янов, В.Д.Бакуменко, В.М.Бебик, А.Б.Бобро, В.О.Василенко, А.С.Гальчинський, А.Б.Гірник, Ю.Г.Кальниш, К.О.Линьов, В.Я.Матвієнко, М.І.Пірен, А.М.Пойченко, Г.Г.Почепцов, В.А.Ребкало, В.О.Саламатов, Ю.П.Сурмін, С.О.Телешун, В.В.Тертичка, В.П.Тронь, О.І.Хворостяний, А.Д.Чернявський та ін. Суттєвий внесок у дослідження антикризових технологій зробили науковці Національного інституту стратегічних досліджень.
Широкий спектр наукових праць західних і вітчизняних учених з цієї теми дає підстави зробити висновок про формування самостійного наукового напряму, в межах якого здійснюються прикладні дослідження, присвячені антикризовим технологіям. Установлено, що в сучасних дослідженнях українських та російських науковців термін “криза” є фрагментарним. Виникли труднощі у розумінні та дослідженні цього феномену: відсутнє адекватне визначення поняття “криза”, не розроблені стандартні показники її виміру, механізми впливу на її розвиток, мінімізацію її наслідків та уникнення. Майже не розглядаються питання застосування антикризових технологій у державному управлінні в період суспільної трансформації.
За радянських часів вважали, що криза властива лише капіталістичній системі. Існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є лише “труднощі зростання”. У СРСР саме поняття “криза” було, швидше ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку виробництва. Проблеми, що виникали на соціалістичних підприємствах, розв’язували вищі державно-партійні органи.
Переважна більшість як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників одностайні в загальних оцінках стану й змісту загострення суспільних протиріч, конфліктів, кризових явищ, криз. Криза в широкому розумінні так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Її слід розглядати як переломний момент у розвитку системи, що відкриває простір новому витку змін. Вона змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Тому необхідно з’ясувати, що більше потрібно системі: очисна сила кризи чи спокійне безтурботне життя? На жаль, поки що немає однозначної відповіді на запитання: чи існують абсолютні показники кризи системи державного управління, чи вони є лише ситуативними показниками політичних процесів.
Українське суспільство продовжує трансформовуватися, тобто перебувати в перехідному періоді, що характеризується нестабільністю. Соціальна напруженість – це певна фаза визрівання соціального конфлікту, особливий соціально-психологічний стан суспільства, для якого характерне приховане або відкрите несприйняття суспільних умов, що склалися, заперечення дій та рішень владних структур. Рівень соціальної напруженості є результатом взаємодії внутрішніх і зовнішніх складових – деструктивних і стабілізаційних механізмів. Від того, які з них переважають, залежить у цілому стабільність у суспільстві.
У контексті дисертаційного дослідження оптимальним буде таке визначення: криза – це об’єктивний вираз соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку держави й суспільства, що змінює або знищує наявну систему, надаючи їй нової якості в умовах, які постійно змінюються. Кризове явище варто розуміти як об’єктивний вираз соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку держави й суспільства, що суттєво впливає на зміну або знищення наявної системи, не надаючи їй нової якості в умовах, які постійно змінюються. Під кризою системи державного управління ми розуміємо таке зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісну зміну їх ролей та функцій. Криза державного управління розвивалася поетапно. Перший, початковий етап характеризувався виникненням численних конфліктних осередків у найрізноманітніших сферах суспільного життя. На другому етапі відбувався розвиток конфліктних ситуацій у суспільстві до такого рівня, на якому вони вже не можуть бути врегульованими шляхом компромісів, і відображали функціональний розлад механізмів діяльності державної влади, суспільних інститутів, невідповідність структур, форм і методів управління соціально-економічним умовам, що змінилися. Третій етап характеризувався розвитком і загостренням кризи, що включав розпад наявних політичних структур і привів до знецінення системи державного управління, втрати владними органами своїх функцій – справляти управлінський вплив на суспільні процеси, приймати управлінські рішення. Це означає, що слід розглядати загальносистемну кризу управління.
Актуальним є системний підхід до подолання кризових явищ у державному управлінні як методологічний напрям пізнання природної, соціальної і духовної дійсності, в основі якого лежить розуміння об’єкта дослідження як системи. В соціальній практиці це означає комплексний вплив суб’єкта управління на об’єкт, у тому числі суб’єкта соціального управління на соціальні об’єкти. Такий підхід передбачав розкриття цілісності об’єкта (кризи), виявлення різноманітності зв’язків у ньому та зведення їх в єдину теоретичну конструкцію. Системний підхід в антикризовому управлінні має сприяти розумінню суб’єктом управління цілісності об’єкта впливу, його взаємодії із суб’єктом, цілісності соціального знання та комплексності використання засобів та способів управлінського впливу.
Визрівання та виявлення кризи включає передкризовий етап і етап сформованої кризи. На передкризовому етапі формуються сторони конфлікту та виробляються взаємні вимоги. Якщо консенсусу не досягнуто, то конфлікт має тенденцію до подальшого загострення. Зниження напруженості шляхом усунення причин незадоволення може сприяти стабілізації ситуації, що склалася, та недопущенню переходу конфліктної ситуації в кризову. Неможливість пом’якшити передкризовий стан або хоча б стабілізувати ситуацію, що склалася, призводить до становлення сформованої кризи. На етапі сформованої кризи конфліктуючі сторони намагаються розв’язати проблеми іншими способами, ніж на передкризовому етапі. Особливістю сформованої кризи є те, що вона передбачає можливість власного розв’язання і зовсім не є безвихіддю для суспільного розвитку. Сформована криза призводить до неоднозначних наслідків: переходу її у післякризовий стан, який є конфліктним, але вже керованим, або в соціальну катастрофу.
Специфікою соціально-політичних конфліктів перехідного періоду є те, що в умовах суспільної стабільності вони мають переважно горизонтальний характер, а в перехідний період – вертикальний (боротьба проти режиму за встановлення нового). Конфлікт державного управління, або політичний конфлікт – це завжди протиборство з приводу здійснення чи перерозподілу влади. Розв’язання та усунення цих конфліктів, знаходження компромісу та досягнення злагоди в кожній конкретній ситуації є найважливішим імперативом, потребою державної влади. Врегулювання та розв’язання конфліктів – терміни, що не збігаються. Розв’язати конфлікт означає задовольнити взаємні інтереси конфліктних сторін або в певні способи нейтралізувати одну із сторін. Врегулювання конфлікту передбачає введення його у правове поле і підпорядкування певним правилам. Державне управління має ґрунтуватися на профілактиці конфліктів та запобіганні їм. Таке запобіжне управління не виключає і рішуче втручання в конфлікт з метою його врегулювання.
В Україні прояви кризових явищ пов’язані, передусім, з послабленням регулюючої функції держави на початкових етапах реформ, а самі реформи є засобом антикризового управління. Загальносистемна криза означає, що основні компоненти суспільства – технічний базис, економіка, соціальна сфера, політика, право тощо – перебувають у такій взаємній невідповідності, що розбалансованість системи не може бути подолана в межах наявного соціально-економічного устрою. Одним із основних факторів системної кризи в Україні є криза державного управління, і тому необхідно вжити невідкладних заходів щодо впровадження адміністративної реформи. Успішне подолання системної кризи залежить від швидкого і повного розв’язання першочергових завдань, спрямованих насамперед на трансформацію функцій та структури, деконцентрацію, децентралізацію повноважень органів виконавчої влади з поступовим посиленням функціонального принципу управління, реорганізацію державного контролю, вдосконалення управлінської вертикалі, дерегуляцію та спрощення системи управлінських послуг на всіх рівнях державної влади, реформування інституту державної служби.
В умовах кризи визначальним вектором теорії та практики державного управління стає не орієнтація на кінцеві, навіть дуже прогресивні цілі, а розробка антикризової програми оперативного реагування, впровадження в життя оптимальних процедур пошуку та узгодженого прийняття управлінських рішень на всіх рівнях, передбачення у цих процедурах реальних можливостей коригування помилок та врахування випадковостей. Антикризові заходи мають призупиняти, мінімізувати руйнування суспільного життя людей, передбачати компенсацію втрат унаслідок управлінського впливу на економічну, фінансову, духовну сфери життя суспільства.
У висновках до розділу узагальнено результати аналізу джерельної бази дисертаційної роботи та визначено напрями розв’язання проблеми, що потребує наукового дослідження. Уточнено визначення понять “соціально-політичний конфлікт”, “конфлікт у державному управлінні”, “криза”, “кризове явище”, “антикризове управління” та визначено основні напрями подолання системної кризи в Україні.
У другому розділі – “Організаційно-функціональна структура державного управління в кризовому суспільстві” – розроблено методологію дослідження й розкрито принципи, функції реалізації цілей державного управління в Україні.
Актуальною для дисертаційного дослідження є характеристика цілей державного управління. На думку вітчизняних науковців В.Д.Бакуменка, А.М.Мельника, О.Ю.Оболенського та інших, за джерелом виникнення й змістом, складною й логічною послідовністю можна виокремити основні види цілей державного управління: суспільно-політичні, що охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якісний розвиток суспільства; соціальні, які відображають вплив суспільно-політичних цілей на соціальну структуру суспільства, взаємовідносини її елементів, стан і рівень соціального життя громадян; економічні, які характеризують і утверджують економічні відносини, що забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних та інших цілей; духовні, пов’язані, з одного боку, зі сприйняттям духовних (культурних) цінностей, якими керується суспільство, а з другого – із залученням духовного потенціалу суспільства до реалізації суспільно-політичних і соціальних цілей.
Перспективні цілі державного управління також поділяються на стратегічні, пов’язані з якістю суспільства, його збереженням і перетворенням, тактичні та оперативні. Цілі державного управління мають задовольняти чіткі вимоги. Сформувати структуру цілей державного управління, ієрархізувати її, дослідити взаємозв’язок між цілями різного змісту, їх логіку при досягненні основної мети можна за допомогою прийому, що отримав назву “дерева цілей”. “Дерево цілей” у державному управлінні є способом формування структури цілей програми державного розвитку, що забезпечує взаємозв’язок соціальних, політичних, економічних, духовних та інших цілей і підцілей, а також їх узгодження для досягнення якісних змін у певному напрямі.
Цілі державного управління формуються згідно із стратегією розвитку держави, що передбачає реалізацію її суспільних функцій. Визначення цілей є надзвичайно актуальним і складним завданням управлінської діяльності. Державне управління в умовах кризи визначає цілепокладання як найважливіший системоутворюючий елемент, вихідну визначальну ознаку будь-якого управлінського впливу. Науково обґрунтована постановка цілей державного управління є винятково важливою, оскільки саме вони зумовлюють формування та функціонування певного механізму управління, зміст та принципи, стиль управлінської діяльності, вибір її форм, методів, засобів та технологічних прийомів.
На сьогодні стрижневою проблемою державного управління в Україні є вироблення і впровадження сучасних принципів державного управління. Загалом принципи державного управління можна поділити на такі види: структурно-цільові; структурно-функціональні; структурно-організаційні; структурно-процесуальні. Систему вищезгаданих принципів характеризують демократизм, законність, об’єктивність, гласність. Залежно від цільових установок та від того, на яких принципах держава реалізує стратегічні цілі, вибудовується система функцій, виробляються форми, методи й засоби, за допомогою яких здійснюється державне управління. Цілі державного управління реалізуються через систему функцій, тобто взаємну сукупність стандартних дій суб’єкта управління, які нормативно регулюються і контролюються уповноваженими державними та соціальними інститутами.
Залежно від спрямованості та місця впливу виділяють внутрішні і зовнішні функції управління. Набір функцій державного управління залежить від стану, структури та рівня самокерованості управлінських суспільних процесів. Функції державного управління реалізуються, як правило, через організаційно-правові форми як відпрацьовані практикою апробовані способи фіксації функціональної організації та сукупності оптимальних прийомів і методів, за допомогою яких суб’єкт управління досягає поставленої мети.
Різноманітність організаційно-правових форм державного управління зумовлена широким діапазоном функцій, що виконують держава та її органи, їх складністю та просторово-часовою обмеженістю. Сама форма держави з її специфічними особливостями, що проявляються через форми правління, державного устрою та через політичні режими позначається на характері та змістові організаційно-правових форм державного управління.
Для дисертаційного дослідження важливо наголосити на тому, що одним із способів досягнення цілей є методи державного управління як інструменти (прийоми) приведення в дію об’єктивних закономірностей співіснування явищ, способи їх використання. Численність та різноманітність методів державного управління пояснюється багатоманітністю управлінських функцій. Виражаючи якісний бік реалізації функцій державного управління, методи за аналогією з функціями безпосередньо пов’язані з державно-владними повноваженнями, що відповідають цим функціям.
Різноманітність методів і засобів державного управління дає змогу зробити процес управління гнучким, динамічним, дієвим. Співвідношення цілей, методів та засобів їх досягнення стає особливо актуальною за умови, коли способи реалізації цілей набувають характеру, що суперечить їх змісту та призначенню.
У висновках до розділу узагальнено результати аналізу процесу формування цілей державного антикризового управління, шляхи їх досягнення та реалізації основних принципів державного управління, функцій і методів державного антикризового управління.
У третьому розділі – “Технологія антикризового процесу як механізм реалізації цілей державного управління в Україні” – розглянуто основні характеристики державного управління як механізму подолання кризових явищ та особливості технологічного процесу державного антикризового управління.
У контексті дослідження важливого значення набуває управлінський ризик, який можна визначити як реалізацію управлінської діяльності в умовах невизначеності, коли причинно-наслідковий аналіз не дає можливості прийняти оптимальне рішення щодо досягнення поставленої мети. Здебільшого державні рішення, як правило, ухвалюють в умовах відсутності визначеності і для подолання системних кризових явищ, що проявляються в Україні, доцільно мінімізувати ризики.
На нашу думку, реформи можуть бути успішними лише в тому разі, якщо вони будуть реалізуватися комплексно, таким чином, щоб перетворення в одній сфері, наприклад економічній, стимулювали перетворення в соціальній сфері, а вони, у свою чергу, – в політичній сфері й навпаки. Держава без вироблення певного образу майбутнього, а також схваленої суспільством стратегічної моделі поведінки приречена на кризи. Кризові явища у суспільстві, на наш погляд, мають врегульовуватися з урахуванням конкретних причин зниження підтримки політичного режиму в цілому чи його конкретного інституту, а також типу та джерел підтримки.
На нашу думку, не слід заперечувати кризові явища в суспільстві, а навпаки, здійснювати їх запобіжний аналіз, розробляти дієві моделі компромісу, технології досягнення взаєморозуміння, конструктивних відносин та обопільних взаємодій між органами влади, державного управління, між суспільством і засобами зв’язків з громадськістю. В умовах кризи в основу політичної комунікації має бути покладено політичний інтерес, який доцільно визначити як усвідомлення великими соціальними групами об’єктивної можливості реалізовувати власні потреби: у спілкуванні з політичною владою або в її утриманні; зміні чи навіть у захопленні влади. Важливим у кризових умовах є й те, що політична комунікація завжди поєднана з ціннісними установками людей у сфері політики та державного управління, які співвідносяться між собою як протилежності: “позиція-опозиція”, “друг-ворог”. Для того щоб контролювати та регулювати прояви “внутрішніх” кризових явищ у самому процесі політичної комунікації, слід дотримуватися двох правил створення достовірної політичної комунікації: уникати однодумства й прагнути розгляду максимально можливих широких поглядів на цю проблему. Важливо забезпечити оптимальне інформування у відображенні позитивних і негативних сторін того, що відбувається. У кризових умовах, на нашу думку, передусім, необхідно застосувати антикризове планування тактичних та стратегічних дій.
Комунікативні антикризові технології як інструмент досягнення стабільності в суспільстві та державі мають передбачати: антикризове планування; організаційну роботу працівників служб зв’язків з громадськістю; методи виявлення джерел політичної комунікаційної конфронтації та причин виникнення нестабільності; інформаційне очікування населення регіону та держави; потребу влади у поширенні певної інформації; правила поведінки у кризових умовах. Антикризове реагування починається там і тоді, коли з’являється фактор громадської думки й події виходять на інформаційний простір, стаючи предметом суспільного обговорення. Усе, що сприяє збереженню стабільності, усуває конфронтацію, напруженість у суспільстві та державі, спрямоване проти конфліктів і криз.
Антикризове управління є процесом, послідовністю дій, прийомів, методів формування та здійснення впливу на керований об’єкт. Цей процес має природний закономірний зміст, який визначається управлінською суттю: цілепокладанням, оцінкою ситуації, виявленням головної проблеми, прийняттям та реалізацією управлінського рішення.
Зростання ризиків і виникнення кризових ситуацій в Україні передбачає застосування особливих технологій під час формування та здійснення цілей державного управління. На практиці це означає, що держава має прагнути не лише адекватно відреагувати на кризу, а й здійснювати постійну підготовку до таких дій. Для цього є доцільним створення резервної системи державного управління, яка включає: формування кадрових, суспільно-політичних, соціально-економічних, технічних, технологічних, військових, правоохоронних структур, що дають змогу повністю продублювати процес прийняття та виконання рішень у разі кризи основних центрів управління та влади. Це означає послідовне здійснення превентивних заходів у різноманітних сферах суспільного життя.
В основу вироблення антикризових технологій має бути покладена методика послідовної специфікації криз та оцінка їх динаміки на всіх етапах прийняття та виконання рішень. Антикризова діяльність держави, як правило, пов’язана з коригуванням її відносин з контрагентами – партіями, рухами, громадськими організаціями, опозицією та зарубіжними партнерами, дії яких можуть безпосередньо обмежити засоби й методи державного регулювання криз. Антикризове управління, як і будь-яке управління взагалі, характеризується певними технологічними схемами управління. Специфіка антикризового управління відображає і специфіку його технології. На запобігання кризам суттєво можуть впливати фактори дефіциту часу, зниження керованості, конфліктності інтересів, високого ступеня невизначеності та ризику, складного нагромадження проблем, тиску зовнішнього середовища, порушення балансу влади. Технологія антикризового управління – це комплекс заходів, що послідовно здійснюються з метою запобігання, профілактики, подолання кризи, зменшення її негативних наслідків.
Доцільною є пропозиція технологічної схеми антикризового управління, що складається з одинадцяти етапів. Ці етапи характеризують зворотно-поступальну послідовність різноманітних операцій і їх групування під час розробки та здійснення управлінського рішення і, таким чином, – оптимальний варіант виходу держави з кризової ситуації, яка передбачається або вже існує.
У висновках до розділу зазначено, що зростання ризиків і виникнення кризових для України ситуацій передбачає застосування особливих технологій під час формування та здійснення цілей державного управління.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в розробці антикризової технології як механізму реалізації цілей державного управління в Україні.
На основі проведеного дослідження й узагальнення його результатів зроблено низку висновків та запропоновано рекомендації, які мають теоретичне і практичне значення. Отримані наукові результати підтверджують гіпотезу, покладену в основу дослідження, а реалізована мета й завдання в сукупності дають змогу розглянути наукові проблеми, що мають важливе значення для державного управління. Отже, на основі дослідження антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління можна зробити такі висновки.
1. Аналіз напрацювань у галузі державного управління дає підстави констатувати, що в них недостатньо уваги приділено антикризовим технологіям у державному управлінні. Криза починається з конфлікту, що її породжує, оскільки порушується динамічна рівновага системи. Внутрішнє середовище намагається відновити її, а тому активізується, поляризується, що призводить до загострення протиріч. Якщо конфлікти виникають надто часто, а їх розв’язання відкладається, настають кризи. Соціально-політичний конфлікт варто визначити як загострення бізнесово-владних протиріч економіко-політичної еліти країни з метою збільшення власних прибутків за допомогою влади та цілеспрямованого впливу на виконавчу владу й суспільство. Врегулювання та розв’язання конфліктів – терміни, що не збігаються за змістом. Державне управління має ґрунтуватися на профілактиці конфліктів та запобігати їм.
2. Систематизація матеріалів, в яких розглядають конфлікти, кризи і кризові явища, дає змогу уточнити визначення кризового явища як об’єктивного виразу соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку держави й суспільства, що суттєво впливає на зміну або знищення наявної системи, не надаючи їй нової якості в умовах, що постійно змінюються. Відповідно криза є об’єктивним виразом соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку держави й суспільства, що змінює або знищує наявну систему, надаючи їй нової якості в умовах, які постійно змінюються. Кризу слід охарактеризувати як множинність взаємопов’язаних ситуацій, що підвищують складність і ризик управління. Загальносистемна криза означає, що основні компоненти суспільства перебувають у такій взаємній невідповідності, що розбалансованість системи не можна подолати в межах наявного соціально-економічного устрою. Одним із основних чинників системної кризи в Україні є криза державного управління. Успішне подолання системної кризи залежить від швидкого і повного розв’язання першочергових завдань, спрямованих насамперед на трансформацію функцій та структури органів виконавчої влади з поступовим посиленням функціонального принципу управління та реформування інституту державної служби.
3. Визначення державного управління як засобу суспільного впорядкування передбачає, що цілі державного управління мають виражати бажаний, можливий та необхідний стан об’єкта управління, який має бути досягнуто. За джерелом виникнення й змістом, складною й логічною послідовністю основні види цілей державного управління утворюють певну структуру і, крім того, з точки зору суспільних перспектив вони поділяються на стратегічні, тактичні й оперативні. Обґрунтованість і дієвість цілей державного управління визначається їх залежністю від певних ресурсів і забезпеченості ними. Формуванню структури цілей державного управління, її ієрархізації, дослідженню взаємозв’язку між цілями різного змісту, їх логіці при досягненні основної мети сприяє формування “дерева цілей”. Досягнення цілей державного антикризового управління здійснюється через реалізацію комплексу функцій з дотриманням принципів, використанням методів і форм державного управління. На практиці важливе значення має зв’язок принципів управління з методами управління. Дієве застосування принципів державного антикризового управління передбачає досягнення системності державного управління.
4. Характеристика державного управління у кризових умовах має на меті дослідження реалізації цілей держави через функції, що спрямовані на забезпечення цілісності та умов ефективної життєдіяльності суспільства. Функції державного управління реалізуються, як правило, через організаційно-правові форми, які можна поділити на два блоки: правові та організаційні. Особлива роль методів управління полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу державного управління, використання сучасної техніки і прогресивних технологій для організації управлінського процесу, забезпечення його максимальної ефективності. Засоби державного управління можуть бути технічними, спеціальними, інформаційними та комунікаційними. Різноманітність методів і засобів державного управління дає змогу зробити процес управління гнучким, динамічним, дієвим.
5. Аналіз зростання ризиків і виникнення в України кризових ситуацій передбачає застосування особливих технологій під час формування та здійснення цілей державного управління – технологій державного антикризового управління як цілеспрямованого, специфічного, нестандартного процесу. Для цього необхідне виконання в логічній послідовності взаємопов’язаних управлінських функцій щодо розв’язання конкретних проблем із використанням форм, методів, принципів, засобів, ресурсів державного управління. Вирішальне значення для застосування конкретних технологій і типів реакції керівної системи на види і фази розвитку кризової ситуації має цільова орієнтація органів державного управління. Мистецтво управління в кризових умовах полягає в тому, щоб перетворити потенційний ризик на нові можливості, обравши правильну стратегію управління ним, тобто зниження ризику, уникнення кризи та мінімізація рівня його впливу на суб’єкт діяльності. Характеризуючи кризові явища в суспільстві, слід зазначити, що недоцільно їх заперечувати, а навпаки, варто здійснювати випереджальний аналіз, пошук дієвих моделей компромісу, розробку технології взаєморозуміння, конструктивних відносин та обопільних взаємодій між органами влади, державного управління і громадськістю.
6. Антикризове управління на практиці означає надання конфліктному процесу форми, що забезпечує мінімізацію невідворотних політичних, соціальних, економічних втрат. Технологія антикризового управління – це комплекс заходів, що послідовно здійснюються з метою запобігання кризі, її профілактики, подолання, зниження негативних наслідків. Вона ґрунтується на прогнозуванні кризових явищ як формі гіпотетичного відображення майбутнього, що розкриває сукупність впливу тих факторів, які в даний час впливають на розвиток об’єкта державного регулювання; та діагностуванні потенційних криз. Вирішальне значення для застосування конкретних технологій має цільова орієнтація органів державного управління.
Технологія державного антикризового управління має розроблятися з урахуванням конкретних обставин і є свого роду мистецтвом управління та основним фактором його успіху. Вона включає сукупність способів і процесів циклічної цільової діяльності суб’єкта, що спрямована на зміну стану об’єкта, досягнення заданих наперед результатів; систему методів і методик виявлення та використання прихованих потенціалів соціальної системи відповідно до цілей її розвитку, соціальних нормативів і стандартів. Особливістю технологій антикризового управління є їх практичність, орієнтованість на конкретні справи, вчинки, рішення, ресурси і дії.
7. Узагальнення базових напрямів застосування антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління дає змогу сформулювати низку практичних пропозицій щодо вдосконалення державного управління процесами застосування антикризових технологій у цій сфері, а саме:
– оптимізувати згадані процеси в практиці роботи органів виконавчої влади і місцевого самоврядування антикризових технологій, спрямованих на підвищення результативності діяльності влади;
– створити у сфері державного управління для дієвого запобігання кризам з використанням технологій запобіжного характеру резервну систему державного управління;
– забезпечити у галузі внутрішньої політики на рівні законодавчо-нормативного регулювання перехід до розробки й реалізації антикризових програм, що спрямовані на забезпечення зайнятості, стимулювання сукупного попиту населення та підтримку конкурентоспроможності вітчизняного виробництва;
– у сфері реалізації системою державного управління України антикризових програм необхідно: об’єктивне визначення цілей, пріоритетних напрямів антикризової діяльності; формування команди фахівців; планування та розробка проекту антикризової програми; узагальнення основних параметрів проекту антикризової програми; постійне обговорення можливих альтернатив його виконання; впровадження проекту; оцінка та оприлюднення очікуваних результатів антикризової програми.

 

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шарий В.І. Державне антикризове управління: технологічний процес // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ОРІДУ УАДУ. – О., 2003. – Вип. 2 (14). – С. 171-182.
2. Шарий В.І. Комунікативні кризові технології як інструмент досягнення стабільності в суспільстві та державі // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. – О., 2004. – Вип. 1 (17). – С. 57-70.
3. Шарий В.І. Криза державного управління: виникнення, наслідки, шляхи запобігання // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2003. – Вип. 2. – С. 52-59.
4. Шарий В.І. Криза системи державного управління: порушення рівноваги та перехід до стабільності // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. – О., 2003. – Вип. 4 (16). – С. 92-103.
5. Шарий В.І. Системна криза державного управління та шляхи її подолання // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 1. – С. 409-420.
6. Шарий В. Державне управління як механізм подолання кризових явищ у демократичному суспільстві // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 2. – С. 376-386.
7. Шарий В. Глобалізація: кризовий аспект державного та соціального // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф., м. Київ, 29 трав. 2003 р. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т. 1. – С. 520-521.
8. Шарий В. Сутність державного антикризового управління в умовах політичної та адміністративної реформ // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук-практ. конф. за міжнар. участю м. Київ, 28 трав. 2004 р. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т. 1. – С. 303-304.

АНОТАЦІЇ

Шарий В.І. Антикризові технології як механізм реалізації цілей державного управління. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2006.

У дисертаційній роботі проаналізовано процеси застосування антикризових технологій як механізм реалізації цілей державного управління в Україні.
Основну увагу зосереджено на характеристиці особливостей становлення й розвитку антикризового управління, визначенні принципів, методів антикризового державного управління як способу реалізації цілей державного управління в Україні та основних засобів упровадження технологій антикризового процесу в українську суспільну дійсність. Значну увагу приділено кризам, кризовим явищам, конфліктам та антикризовим технологіям як засобам досягнення цілей державного управління. Всебічно розглянуто технологічний процес державного антикризового управління як передумову дієвої державної політики України.
Пріоритетом дисертаційного дослідження є аналіз антикризових технологій державного управління як необхідної складової процесу стабілізації та економічного розвитку будь-якої країни, обґрунтування необхідності застосування технологій державного антикризового управління у повсякденному житті держави та суспільства навіть за сприятливих умов.
Ключові слова: державне управління, антикризове управління, антикризові технології, криза, технологічний процес державного антикризового управління, системна криза.

Шарый В.И. Антикризисные технологии как механизм реализации целей государственного управления. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2006.

В диссертационной работе освещены практические проблемы развития антикризисного управления в период трансформации общества. Предложены рекомендации по применению антикризисных технологий органами государственной власти и государственного управления.
Проанализированы основные тенденции развития кризисов в условиях переходной экономики, а также особенности отношений между ветвями государственной власти. Представлен сравнительный анализ указанных процессов в экономически развитых и посткоммунистических странах.
Рассмотрены пути усовершенствования преодоления кризисных явлений относительно государства и общества.
Обоснована необходимость проведения комплексного анализа и разработки критериев мониторинга отдельных социально-экономических и политических показателей развития страны в целях повышения эффективности государственного управления.
Доказано, что необходимо установление оптимального уровня децентрализации и централизации управления ресурсами, а также то, что антикризисное управление является постоянной, необходимой, целенаправленой, профессиональной деятельностью и прерогативой органов государственного управления и государственной власти.
Сделаны выводы о необходимости привлечения общественности к процессам выбора приоритетов развития, а также достижения прозрачности местной власти на всех этапах принятия решений.
Рассмотрены пути достижения этой цели посредством вовлечения в процесс управления представителей общественных организаций и институций профессиональной поддержки самоуправления при принятия решений в результате разработки планов и проектов развития.
Обоснована необходимость создания системы, которая функционально сможет обеспечивать антикризисное управление и осуществлять анализ его применения на всех уровнях государственной власти и государственного управления.
Разработана схема применения антикризисных технологий в соответствии с основными целями государственного управления. Важным аспектом вышеупомянутой системы является создание постоянно действующих аналитических групп, которые работают по такой методике с использованием электронных моделей и технических средств обработки информации.
В результате диссертационного исследования:
– осуществлено комплексное изучение реальных признаков и факторов системного кризиса для реализации качественно новых антикризисных технологий государственного управления;
– обоснована идея о возможности и необходимости применения антикризисных технологий в государственном управлении;
– разработана модель антикризисной технологии как механизма реализации целей государственного управления для взаимодействия с обществом в условиях его трансформации;
– усовершенствованы процессы выявления конфликтов и кризисов, определения путей преодоления кризисных явлений в обществе.
Ключевые слова: государственное управление; антикризисное управление; антикризисные технологии; кризис; технологический процесс государственного антикризисного управления; системный кризис.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking