Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Апарат управління Західною Україною в складі Польщі (1921-1939 рр.)

 

Присташ Лідія Тихонівна

Апарат управління Західною Україною в складі Польщі (1921-1939 рр.)

12.00.01 — теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень

А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Львів 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та теорії держави і права юридичного факультету Львівського державного університетуі ім.Івана Франка

Науковий керівник ? Член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук Кульчицький Володимир Семенович, професор кафедри історії та теорії держави і права Львівського державного університету ім.Івана Франка.
Офіційні опоненти ? Доктор юридичних наук Акуленко Віктор Іванович, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України.
Кандидат юридичних наук Сливка Степан Степанович, доцент кафедри історії та теорії держави і права Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України.

Провідна організація ? Національна юридична академія України ім.Ярослава Мудрого.

Захист відбудеться 28 грудня 1998 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.051.03 при Львівському державному університеті ім.Івана Франка за адресою: 290000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського державного університету ім. Івана Франка (290005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано ”23” листопада 1998 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.М.КОССАК

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. В сучасний період всебічних реформа цій значно зростає інтерес до поглибленого вивчення процесів державотворення і правотворення на українських землях в минулому. Багатовіковий шлях України до власної державності позначений перемогами і поразками. Нинішнє державне відродження Української держави має грунтуватись на об’ективно-науковому переосмисленні її минулого державотворчого процесу, особливо тих його етапів, які корегували хід національного державотворення в Україні.
З огляду на вищесказане, актуальною потребою виступає дослідження державно-правового досвіду вирішення проблем територіальної організації державної влади і починати треба із ретроспективного вивчення i?aaiaiai становища тих земель, які сьогодні складають територію України. Однією з таких земель є Західна Україна.
Після Першої світової війни західним українцям, які прагнули до самоврядування, не вдалося завоювати незалежності. Мир, укладений в Ризі 1921 року представниками урядів УРСР, РРФСР - з одного боку та уряду Польщі - з другого, кардинально вирішив справу української державності: його статті ствердили міжнародно-правовий статус УРСР як єдиного репрезентанта України на міжнародній арені і водночас зруйнували правові підстави утвердження інших українських держав - Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.
Польська влада проводила в Західній Україні політику брутального поневолення українського населення, гальмувала розвиток економіки, насаджувала колоністів-осадників, ліквідовувала національну культуру. Найважливішим знаряддям такої політики польських окупантів у Західній Україні був власне механізм Польської держави.
Розкриття удаваної польської демократії щодо українського населення, висвітлення форм і методів колоніального режиму управління, встановленого польськими правлячими колами в Західній Україні протягом 1921-1939 рр., визначення всебічно-об’єктивної оцінки діяльності апарату управління на окупованих західноукраїнських землях в контексті сучасних практичних державотворчих завдань набуває виняткового значення і актуальності.
Про актуальність історико-правових досліджень йдеться в Постанові Президії Національної академії наук України від 30.11.94p. за ? 269. Відзначаючи деякі успіхи в розробці історико-правових проблем, констатується, що в цілому в Україні стан історико-правових досліджень ще залишається незадовільним. З цією метою затверджено пріоритетні напрями історико-правових досліджень в НАН України до 2000 року і на подальшу перспективу. З метою відродження традицій українського історичного правознавства та поліпшення координації історико-правових досліджень створено при Президії НАН України комісію з вивчення історії українського права.
Об’єктом дослідження є діяльність Польської держави стосовно українського населення на території Західної України, яка перебувала в складі Польщі за Ризьким мирним договором 1921 року і до початку Другої світової війни в 1939 році.
Предметом дослідження є процес організації та структура центральних і місцевих органів державної влади і управління, судово-прокурорських органів та органів самоврядування Польщі на західноукраїнських землях.
Метою дослідження є з’ясування характерних рис і особливостей процесу організації та діяльності органів державної влади та самоврядування в Польщі в період 1921-1939 рр., зокрема в Західній Україні, в контексті інтересу українського населення щодо самовизначення.
Виходячи з поставленої мети завданням дослідження є:
• проаналізувати передумови Ризького миру як шляхи становлення і розвитку української державності та боротьби за її міжнародно-правове визнання;
• дати державно-правову оцінку положень прелімінарного і остаточного Ризького мирного договору в контексті державних інтересів України, в т.ч. і Західної України;
• висвітлити маловивчені окремі правові моменти у процесі приєднання Галичини до Польщі;
• з’ясувати організаційно-правові умови створення і існування воєводської автономії;
• проаналізувати вузлові питання організації та діяльності польського парламенту в контексті впровадження в його практичному функціонуванні демократичних засад, зокрема щодо забезпечення прав української меншості;
• розкрити співвідношення функцій і компетенції органів урядової aдміністрації та місцевого самоврядування, відзначити особливості їх правової регламентації;
• визначити місце і роль органів місцевого самоврядування на західноукраїнських землях у системі державних органів Польщі;
• з’ясувати основні тенденції діяльності органів правосуддя та поліції на західноукраїнських землях за умов посилення національно-визвольного руху.
Методологічна основа дослідження. Дисертація написана на основі комплексного підходу до вивчення предмету дослідження. Використано системно-структурний, історико-правовий, логічний, порівняльно-правовий методи дослідження, а також метод кількісного та якісного аналізу документів.
Джерельною базою дисертації є архівні документи і матеріали Львівського обласного державного архіву, конституції Польщі 1921 р. і 1935 р., збірники законів і розпоряджень Польської республіки періоду 1921-1939 рр., польські періодичні видання 20-30-х років, монографії як вітчизняних так і польських авторів (М.Герасименка, С.Гродзіського, Б.Дудикевича, М. Івасюти, М.Калляса, Ю.Сливки, М.Щанецького та ін.).
Фактичний стан розробки.
Соціально-економічне та політичне становище Західної України у складі Польщі в період 1921-1939 рр. знайшло своє відображення в працях українських істориків: Б.Дудикевича, М.Івасюти, І.Кошарного, І.Крип’якевича, С.Макарчука, В.Осечинського, Н.Полонської-Василенко, Ю.Сливки, П.Челака, О.Цибка та ін.
З істориків права над даною проблемою працювали: академік Б.Бабій , професори: В. Кульчицький , Б.Тищик та інші.
Проте безпосередньо досліджував дану тему В.Калинович. Майже півстоліття тому він захистив кандидатську дисертацію . Для неї характерні класовий підхід, позиція засудження українського націоналізму як буржуазного.
Багато виявлених пізніше матеріалів не стали предметом його дослідження, а опубліковані на базі дисертації статті містять висновки і оцінки, зроблені згідно з вимогами пануючої на той час марксистсько-ленінської ідеології.
Серед зарубіжних досліджень цієї тематики, автори яких приділяли увагу розвиткові державно-правових інститутів Польщі, потрібно виділити праці професорів: Ю.Бардаха, Б. Лєснодорського, М.Пієтрчака , М. Калляса .
Варто зазначити, що на даний час у вітчизняній літературі практично, крім праць В.Калиновича, відсутні спеціальні комплексні дослідження державно-правового розвитку Польщі в названий період, зокрема щодо апарату управління Західною Україною.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що: здійснено аналіз раніше не досліджених архівних матеріалів та вперше введеної в науковий обіг літератури; критично переглянуто існуючі в літературі оцінки положень Ризького договору та наслідків їх реалізації для справи української державності; шляхом порівняльно-правового аналізу обох польських конституцій 1921 р. і 1935 р. з’ясовано негативну роль конституції 1935 р. щодо впровадження в правову практику Польської держави засад цивілізованого парламентаризму як невід’ємного елементу демократичного процесу владарювання; розкрито співвідношення функцій і компетенції органів урядової адміністрації ? місцевого самоврядування та визначено на цій основі другорядну роль останніх; виявлено взаємозв'язок посилення дискримінаційної політики Польської держави щодо української меншості із збереженням куріальної системи виборів до органів місцевого самоврядування; з’ясовано на підставі архівних матеріалів основні тенденції каральної політики в діяльності органів правосуддя та поліції Польщі на окупованих західноукраїнських землях.
Новизна дисертаційного дослідження конкретизується в основних положеннях та висновках, які виносяться на захист:
• враховуючи недостатній стан наукової розробки і малодослідженість низки питань даної проблеми та на підставі вперше введених в науковий обіг нових архівних та документальних матеріалів сучасних вітчизняних і зарубіжних досліджень, показано дійсне становище західноукраїнських земель у складі Польщі;
• аналіз нормативно-правових актів, зокрема закону від 26 вересня 1922 року про надання польським урядом східним воєводствам автономії, є свідченням його намагань ввести в оману світову громадськість щодо виконнання зобов'язань польських властей за Ризьким мирним договором стосовно національних меншин з метою остаточного включення Галичини до складу Польської держави;
• аналіз обох польських конституцій 1921 р. і 1935 р. щодо реалізації їх основних положень про державне будівництво є доказом діаметрально-протилежних позицій правлячих кіл стосовно форм і методів діяльності та службової ролі центральних органів державного апарату Польщі. Деякі демократичні положенння конституції 1921 року після травневого перевороту 1926 року були значно урізані, а наступною конституцією 1935 року- ліквідовані;
• на підставі аналізу польського законодавства та практики його застосування показано фактичне усунення національних меншин від участі в роботі державних органів і насамперед у парламенті держави;
• поділ на органи урядової адміністрації та органи самоврядування мав формальний характер, оскільки останні були фактично придатком до перших;
• антидемократичний характер політичного режиму міжвоєнної Польської держави яскраво проявлявся в недопущенні представників українського населення до посад воєвод, повітових старост, війтів, суддів і т.п;
• деякий доступ українського населення до участі в органах місцевого самоврядування, як свідчать архівні матеріали, не змінював його колоніального становища і фактичного безправ’я;
• на підставі аналізу діючих на той час в Польській державі джерел права (австрійського, російського, німецького) висвітлюється процес створення польської правової системи, яка до цього часу не була предметом спеціального дослідження в українській історико-правовій літературі;
• характерною рисою органів юстиції (судів, прокуратури) та поліції міжвоєнної Польщі є набуття ними ознак каральних органів, найбільш притаманне яким було використання у їхній роботі деяких специфічних, тільки їм властивих, репресивних форм і методів діяльності щодо непольського населення;
• діяльність нечисленного представництва українського населення в польському сеймі і сенаті не могла впливати на їх яскраво виражений антиукраїнський характер;
• польський уряд створював перешкоди українському населенню в органіції будь-яких форм змагань за свої права в межах польської конституції, зокрема шляхом збереження протягом деякого часу куріальної системи виборів при формуванні органів місцевого самоврядування, тиску на виборців та махінацій під час виборів до парламенту, що сприяло незначному представництву в них українців.
Науково-практичне значення роботи. Положення, які обгрунтовані в дисертаційному дослідженні, та висновки, які зроблено на їх основі, можуть бути використані для подальших досліджень, в навчальному процесі у юридичних та інших спеціальних закладах, зокрема в лекційних курсах з історії держави і права України, проведенні семінарських занять, написанні дипломних, курсових і контрольних робіт. Окремі матеріали роботи можуть бути застосовані при проведенні лекційно-пропагандистської роботи серед населення.
Апробація дослідження. Основні ідеї дисертації обговорювались на кафедрі історії та теорії держави і права Львівського державного університету ім. Івана Франка, а також на наукових звітних конференціях викладачів юридичного факультету Львівського державного університету (1994, 1995, 1996 і 1997 рр.).
Основні положення і висновки дисертації викладені в опублікованих протягом 1995-1998 років статтях у наукових збірниках, зокрема у Віснику Академії правових наук України.
Структура дисертації зумовлена метою, завданням та предметом дослідження. Вона складається із вступу, п’яти розділів, .третій і четвертий з яких поділені на чотири параграфи, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Зміст дисертації

У вступі обгрунтовано актуальність теми, охарактеризовано ступінь її розробки у вітчизняній і зарубіжній літературі, визначено мету і характер дослідження, сформульовано наукову новизну та положення, які виносяться на захист, висвітлено методологічні основи дисертації, науково-практичне значення роботи, а також показано апробацію результатів дослідження.
У першому розділі «Захоплення західноукраїнських земель Польщею» автор намагається з’ясувати основні фактори цього процесу в двох площинах: з точки зору політико-правової ситуації в західно-українському регіоні в 1919-1923 роках та з точки зору міжнародно-правових умов насильницького приєднання Галичини до Польщі.
Після Першої світової війни, в міру того, як на місці нещодавно могутніх імперій поставали національні держави, у Східній Європі формувався новий політичний порядок. Хоча принцип самовизначення націй дістав загальне визнання, він, однак, застосовувався не завжди, внаслідок чого не всі народи здобули державність. Західні українці, колишні піддані Габсбурзької монархії, прагнули до самоврядування. Однак їх сподівання наштовхнулись на асиміляційну політику держав, у яких вони проживали. Завоювання західними українцями міжнародно-правового визнання за таких умов було архискладним завданням, бо на шляху його вирішення стало зіткнення інтересів українських (УНР, ЗУНР, УРСР) і Польської держав. Розглядаючи державотворчі процеси в Україні в контексті взаємин української та польської державності, автор аналізує шляхи, які привели визвольні змагання українського народу 1917-1921 рр. за свою незалежність до завершального етапу - Ризького миру.
Наслідки укладеного в Ризі 12 жовтня 1920 р. договору про перемир'я і прелімінарний мир були неоднозначними, як для переговорюючих сторін, так і для тих, чиї державні інтереси він зачіпав. Прийняття прелімінарних умов не врегулювало існуючий українсько-російсько-польський конфлікт, а навпаки поглибило його. Час від прелімінарного до остаточного миру був періодом гострої боротьби за перегляд його положень.
Остаточний договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 року, на думку дисертанта, є суперечливим і необгрунтованим документом як за юридичною формою, так і за змістом його положень:
• УРСР в переговорах відведено роль суб’єкта міжнародного права, що репрезентував всю Україну, ігноруючи інші державні утворення, які існували на українському терені і справедливо відстоювали свої законні права (УНР і ЗУНР);
• територіальне розмежування між Україною і Польщею здійснювалось всупереч з вже існуючими міжнародно-правовими актами щодо визначення лінії східного кордону Польщі - “лінії Керзона” .
Таким чином, Ризький мирний договір визначив такі підстави існування України як міжнародно-правової одиниці, які грубо порушували чинні на той час норми міжнародного права, головним з яких був принцип самовизначення народів.
15 березня 1923 року Рада послів Франції, Італії, Англії і Японії, знехтувавши правом українського народу на самовизначення, прийняла рішення про передачу Галичини Польщі з умовою надання їй територіальної автономії, яку польський уряд ніколи не збирався виконувати.
У другому розділі «Соціально-економічне становище Західної України у складі Польщі» автор показує дискримінаційну політику польського уряду щодо українців, який діяв так, начебто Галичина була цілком польським краєм, підпорядковуючи собі його політичне, культурне та економічне життя й повністю ігноруючи потреби українців.
Новоутворена Польська держава мала найвищий відсоток національних меншин у всій Європі. За переписом 1921 року Польща налічувала 27,2 млн., а в 1939 р. - 35,1 млн. чоловік. У 1921 році поляки становили 69,2 %, українці - 14,3 %, євреї - 7,8 %, білоруси - 3,9 % і німці - 3,9 %. Разом меншини становили 29,8 % всього населення Польщі . Чисельна перевага польської більшості не була такою великою, щоб дозволити їм цілковито й систематично ігнорувати прагнення непольских народів.
Українці в Польщі складали дві окремі громади, й уряд робив усе можливе, щоб підкреслили відмінність між ними. Більшість українців проживала на колишніх габсбурзьких землях Галичини, або Східної Малопольщі, як її називали. У 1920 році цей регіон розділили на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське. Понад 3 млн. галицьких українців, що переважно належали до греко-католицької церкви, були національно свідомими й відносно добре організованими. Решта українців населяла Західну Волинь, Полісся та Холмщину - райони, що їх Польща загарбала у Росії. Вони налічували приблизно 2 млн. чоловік і були в основному православними, до того ж політично, соціально-економічно й культурно нерозвиненими .
Попри величезні політичні перетворення, яких зазнали західні українці в результаті розпаду Австрійської та Російської імперій, соціально-економічні умови їх життя по суті залишались без змін. Населені українцями землі, що складали близько 25 % території Польщі, були нерозвиненими аграрними окраїнами, або внутрішніми колоніями, що постачали центральним регіонам Польщі дешеву сировину.
Навіть за офіційними даними польської статистики Західна Україна була аграрною: близько 80 % її населення складали селяни (у поляків близько 50 %), і лише 8 % припадало на промислових робітників (при 20 % у поляків) .
Основні економічні труднощі крилися в сільському господарстві, де залишилися oae? aaai?, ua ia?aaai?ii? i?iaeaie, ye ia?aнаселеність сіл, крихітні земельні наділи. Понад 60 % селянських господарств на західноукраїнських землях мали менше, як по 2 га, а 16 % господарств були безземельні .
Малоземелля і безземелля селянських господарств спричинили масову еміграцію західних українців.
Проведена польським урядом в 1923-1925 рр. аграрна реформа не принесла користі українським селянам, бо більшість поділених земель відходила до польських селян та новоприбулих осадників.
На східні окраїни припадав непропорційно малий відсоток і без того слаборозвиненої промисловості Польщі. Лише близько 135 тис. західних українців працювали робітниками в лісовій та нафтодобувній промисловості .
На численних прикладах з архівних матеріалів дисертант доводить, що польський уряд проводив щодо української меншості політику конфронтації. У 1924 році було прийнято закон, що забороняв користуватись українською мовою в державних установах. Того ж року Станіслав Грабський, міністр освіти й прихильник відверто антиукраїнських поглядів, здійснив реформу (сумнозвісний lex Grabski ), що перетворила більшість українських шкіл на двомовні (утраквістичні) заклади з переважанням польської мови. Українців не допускали до Львівського університету, в ньому було скасовано створені ще за часів Австрії українські кафедри, а обіцянка заснувати за рахунок державних коштів український університет так і залишилась невиконаною. Одним із кульмінаційних моментів дискримінаційної політики Польщі щодо українців, на думку автора, була програма колонізації, за якою у 1920 році для зміцнення польської присутності на східних кордонах уряд запрошував до Галичини і Волині переселенців - так званих осадників. Новоприбулі отримували великі наділи найкращих земель і щедрі фінансові субсидії, що загострювало невдоволення українського селянства та бажання чинити опір польському пануванню. За цих обставин влітку 1930 p. Галичиною прокотилась хвиля нападів на польські маєтки, на що польський уряд відповів кампанією “пацифікації” (“умиротворення”)- гострими репресіями щодо українського населення силами армії і поліції .
Розділ третій «Центральні органи державної влади і управління Польщі» поділено на два параграфи.
У першому параграфі «За Конституцією 1921 року» дисертант аналізує структуру центральних органів державної влади і управління за Березневою конституцією Польщі, прийнятою 17 березня 1921 року, яка визнавала народ основою і носієм верховної влади в країні. Березнева конституція визнавала ідею представницької демократії, однак лише стосовно законодавчих органів.
Визначений Березневою конституцією двопалатний парламент з перших днів свого утворення не відігравав належної ролі в системі органів державної влади. Перевагу в парламенті мала нижча палата - сейм, хоча ціла низка положень конституції надавала сенатові значні переваги перед сеймом. Наприклад, президент держави міг розпустити сейм за згодою 3/5 загального числа сенаторів.
Формально парламент здійснював контроль за діяльністю уряду. У випадку виявлення сеймом недовір’я уряду, останній подавав у відставку.
Депутати сейму і сенату користувались депутатською недоторканістю. Сейм міг бути розпущений лише на підставі власної постанови або (як уже вказувалось) за згодою 3/5 загального числа сенаторів. Названі та інші положення Березневої конституції визначали формально широку компетенцію і важливе значення парламенту в системі центральних органів державної влади в Польщі. В дійсності практика парламентарного режиму в Польщі все більше обмежувала роль парламенту, перетворюючи його з перших днів в маріонетку фінансових монополій, в арену всіляких комбінацій правлячих партій.
Шість разів в довересневій Польщі відбувались вибори до парламенту, але жодного разу результати виборів не представляли справжньої волі населення. Перші вибори у 1919 році не були загальними, оскільки населення Західної України не брало в них участі. Вибори 1922 року українці бойкотували, протестуючи проти насильницького загарбання Західної України Польщею. Обраний в 1922 році двопалатний парламент протягом свого п’ятирічного існування підтримував реакційну політику пануючих верств Польщі.
Після травневого перевороту 1926 р. було внесено зміни до Березневої конституції і встановлено перевагу уряду над парламентом. Президенту надавалось право розпускати сейм і сенат, видавати декрети з силою закону. Обмежено компетенцію сейму щодо ухвалення бюджету, виявлення недовір’я урядові, скасовано принцип відповідальності уряду перед парламентом.
Після ухвалення закону 1926 року реакційні кола Польщі повели рішучий наступ на залишки демократії, зокрема на парламент. Польська республіка була перетворена в тоталітарну державу.
Березнева конституція мала окремий розділ про загальні o6oa’ycee ? громадянські права, що налічував 38 статей. Але надані громадянам права не були реалізовані на практиці. Обмеження, які випливали з існуючих законів і політики державних органів, були спрямовані проти революційного руху і політичних прагнень національних меншин.
Тим не менше формально задекларовані в Березневій конституції демократичні положення були великим досягненням прогресивних сил, але без ліквідації соціальної і економічної нерівності не могли забезпечити громадянам справжньої рівності в правах, реалізації ідей народовладдя. До того ж внесені законом 1926 року зміни до Березневої конституції зміцнювали становище виконавчих органів, президента і Ради міністрів за рахунок обмеження компетенції законодавчих органів - сейму і сенату. Звідси положення Березневої конституції з плином часу залишались в щораз більшій суперечності з повсякденною практикою . Взагалі в 30-х роках в Польщі зростали антипарламентські і антидемократичні тенденції. Автори нової конституції намагалися поєднати засади сильної влади з свободою особи .
A другому параграфі «За Конституцією 1935 року» автор аналізує процес перетворення виконавчої влади в Польщі в особі президента і уряду, внаслідок якого вона стає незалежною від парламенту. Більшіе того, сам парламент було підпорядковано президентові і уряду. 23 квітня 1935 року було прийнято в Польщі конституцію, що дістала назву Квітневої. На її принципи і зміст наклали відбиток теоретичні концепції і практичні зразки тоталітарної держави, яка склалась в Італії, Німеччині, Португалії. Тому небезпідставними є твердження, що конституція 1935 року формально закріпила встановлення в Польщі фашистської диктатури за зразком гітлерівської Німеччини .
Джерелом і носієм державної влади Квітнева конституція визнавала президента. Уряд, сейм, сенат, збройні сили, суди, державний контроль підпорядковувались президентові.
Квітнева конституція відводила законодавчим палатам другорядну роль у системі центральних органів державної влади в Польщі. Про значення парламенту в Польщі говорить хоча б такий факт, що його структура і компетенція визначались конституцією 1935 року тільки після визначення компетенції президента й уряду, причому із значними обмеженнями компетенції парламенту. Парламент не був єдиним законодавчим органом, оскільки декрети президента мали також силу закону. Питання бюджету, контингенту армії, ратифікації міжнародних угод належали виключно до компетенції уряду. Президент мав абсолютне право вета. Уряд призначався і розпускався президентом без згоди парламенту. Державний трибунал не обирався, як раніше, сеймом, а призначався президентом. Законодавчі палати не могли вносити змін до конституції без згоди президента.
Отже, президент замінив “суверений народ”, він не ніс жодної відповідальності, за винятком відповідальності “перед Богом та історією” і зосередив у своїх руках єдину і неподільну державну владу.
Боротьба виконавчої влади з парламентом проявилась у гострій формі відразу ж після перевороту 1926 року, коли “санаційний” уряд дістав повну перевагу над парламентом. Парламент, хоча був обраний ще до державного перевороту, виконував слухняно всі вимоги уряду стосовно змін конституції і широких повноважень уряду. Шляхом президентських декретів “санаційний” уряд проводив фашизацію всіх ділянок суспільного життя. Так було здійснено докорінну перебудову політичного, економічного, культурного життя Польщі в напрямі ліквідації решток демократії і перетворення Польщі на військово-поліцейську державу на зразок фашистської Німеччини.
Четвертий розділ. «Місцеві органи державного управління» поділено на два параграфи.
У першому параграфі «Органи урядової адміністрації» охарактеризовано структуру, форми і методи діяльності місцевих органів державної влади на західноукраїнських землях.
Всупереч положенням Березневої конституції про організацію органів державної влади і управління на основі децентралізації, широкого територіального самоврядування, було проведено сувору централізацію всього державного апарату. На перше місце виступила виконавча влада з широкими повноваженнями, система парламентаризму була замінена міністеріалізмом. Органи державної влади і управління як першої, так і другої інстанцій на місцях (в повітах і воєводствах) були підпорядковані органам міністерства внутрішніх справ (староствам і воєводствам) під назвою загальної або об’єднаної адміністрації. Лише деякі галузі управління (залізниці, школи, зв’язок, армія) мали на місцях свої власні органи першої і другої інстанцій, безпосередньо підпорядковані відповідним галузевим міністерствам під назвою необ’єднаної адміністрації. Органи об’єднаної і необ’єднаної адміністрацій йменувались органами урядової адміністрації. В дійсності вся об’єднана і необ’єднана адміністрація в повітах та воєводствах підпорядковувалась органам міністерства внутрішніх справ в особі старост і воєвод.
Апарат управління староств і воєводств складався з секторів (рефератів) і відділів. Головне місце в цьому апараті займали відділи безпеки, які спільно з поліцією повинні були придушувати національно-визвольний рух українського населення.
Другорядне становище в апараті староств і воєводств займали сектори і відділи охорони здоров’я, соціального забезпечення, яким уряд Польщі приділяв мало уваги.
Відділи праці і соціального забезпечення намагались пом’якшити конфлікти у формі страйків і демонстрацій безробітних, організовуючи “голодні кухні”, “фонди праці”, “зимові комітети допомоги безробітним”, але все це не могло вирішити проблем колоніального становища українського населення.
У другому параграфі «Органи самоврядування» показано організацію територіального самоврядування в Західній Україні.
Органами управління в містах і селах були виборні органи територіального самоврядування: сільські (громадські), волосні, міські ради і правління, які підпорядковувались старостам і воєводам. Вищою ланкою місцевого самоврядування були повітові та воєводські ради і виділи на чолі з старостами і воєводами, які були фактично дорадчими органани останніх. Органи місцевого самоврядування і органи урядової адміністрації складали апарат державного управління на місцях в цілому. Виконавчими органами самоврядування (після його уніфікації на підставі закону 1933 року) на місцях були: громадські правління в складі солтиса і підсолтиса, волосні правління в складі війта, підвійта і двох-трьох лавників, міські правління в містах з населенням до 25000 (міста не виділені з повітового підпорядкування) - в складі бургомістра, його заступника і двох-п’яти лавників, в містах з населенням більше 25000 (міста виділені з повітового підпорядкування)- в складі президента, його заступника і лавників, повітові і воєводські виділи (комітети) на чолі з старостами і воєводами.
Виконавчі органи самоврядування обирались відповідними радами, але їх виборність була фіктивною в зв’язку з вимогами володіння польською мовою та затвердження їх старостою, воєводою і міністром внутрішніх справ.
Функції органів самоврядування на місцях зводились до другорядних господарських справ.
До 1933 року вибори органів самоврядування в Галичині відбувалися на основі феодальної австрійської системи, яка забезпечувала перевагу поміщикам, священикам, польській інтелігенції та заможним селянам. Закон 1933 року ввів єдину організаційну структуру органів місцевого самоврядування. Ліквідовуючи куріальну систему виборів, закон 1933 року одночасно передбачав бюрократизацію органів самоврядування - повне їх підпорядкування старостам і воєводам.
На підставі закону 1933 року, яким передбачено обов’язкове знання польської мови членами виконавчих органів місцевого самоврядування, в ці органи, як правило, не допускались громадяни української національності. В результаті неодноразових загальних виборів в
1926-1939 рр. до місцевих органів самоврядування в Західній Україні були обрані ставленики існуючого режиму. Допомагали польським колонізаторам в справі “очищення органів місцевого самоврядування від ненадійних елементів” різні політичні партії, які співпрацювали з “санаційним” урядом. Особливо вигідні для правлячої верхівки були передбачені законом “компромісні списки”, за якими “потрібні” кандидати проходили до складу органів самоврядування без виборів. Таким чином, в результаті “компромісних” виборів, махінацій, терору, поліцейського підбору кандидатів, а також внаслідок того, що виконавчі органи самоврядування затверджувались старостами і воєводами, в Західній Україні був сформований бюрократичний апарат місцевого самоврядування на чолі з солтисами, професійними війтами і волосними писарями, бургомістрами і президентами, підібраними з вороже налаштованих до українського населення осіб: колоністів, колишніх офіцерів, поліцейських. На підставі архівних матеріалів про склад органів місцевого самоврядування, їх вибори і діяльність, а також їх бюджет, дисертант показує, що апарат самоврядування в Західній Україні був знаряддям соціального і національного пригнічення, слухняним придатком бюрократичної централізованої машини органів урядової адміністрації.
В п’ятому розділі «Органи правосуддя» розкрито структуру та діяльність органів юстиції і поліції, які, поряд з органами урядової адміністрації, були активним знаряддям придушення національно-визвольної боротьби українського населення.
В процесі формального удосконалення судочинства поступово ліквідовувались положення Березневої конституції 1921 року про незалежність і незмінність суддів, про інститут виборних мирових суддів та про участь представників громадськості в здійсненні правосуддя (присяжні засідателі). Квітнева конституція 1935 року відкрито покінчила з принципом незалежності суддів, підпорядковуючи їх, поряд з іншими органами державної влади і управління, президенту держави. В 1938 році декретом президента інститут мирових суддів і суди з участю присяжних засідателів були скасовані. Так остаточно були ліквідовані залишки демократії в судочинстві. Поряд з цим в Західній Україні активізувалась діяльність військово-польових судів.
Органи прокуратури, очолювані міністром юстиції як генеральним прокурором, являли собою слідчий апарат і апарат судового обвинувачення. Функцію нагляду за дотриманням законності в діяльності органів державної адміністрації польська прокуратура не здійснювала.
Введений в 1931 році тюремний noaooo узаконював розправу над політв’язнями. В 1920 році у зверненні групи французьких прогресивних діячів та у відкритому листі прогресивних діячів Польщі говорилось про репресії та розправи в тюрмах над українськими і білоруськими активними борцями за незалежність . Навіть польська офіційна статистика нараховувала в Західній Україні в два-три рази більше засуджених, ніж в центральних воєводствах Польщі . В Західній Україні в 1931-ЗЗ рр. військові суди засудили до страти вчетверо більше осіб, ніж у всій корінній Польщі .
Закон 1938 року про устрій адвокатури встановлював настільки складні вимоги до осіб, які мали намір працювати в адвокатурі, що в дійсності доступ до неї для юристів-українців був дуже обмежений. На підставі цього закону міністр юстиції в 1938 році призупинив на території Західної України прийом до адвокатури на невизначений строк. “Вільна” адвокатура в Західній Україні з її “виборними органами самоврядування” була перетворена в один з органів диктатури.
Таким чином, ввесь державний апарат Польщі був апаратом колоніального гноблення українського населення. Антидемократичний характер політичного режиму міжвоєнної Польської держави яскраво проявлявся у недопущенні українців до роботи в державному апараті. Деякий доступ українського населення до участі в органах місцевого самоврядування не змінював його колоніального становища і фактичного безправ’я.
У висновках, які завершують роботу, наводяться основні аспекти дослідження, формулюються найсуттєвіші результати дисертації.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking