Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Адекватність кримінального покарання як філософсько-правова проблема

 

МАХІНЧУК ВІТАЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

Адекватність кримінального покарання як філософсько-правова проблема

Спеціальність 12.00.12 – філософія права

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії Національної академії внутрішніх справ України, МВС України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент Гвоздік Олег Іванович,
Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри філософії;

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, Козюбра Микола Іванович, Конституційний Суд України, суддя

доктор філософських наук, професор Свінціцький Володимир Миколайович, Київський національний економічний університет, завідувач кафедри філософії

Провідна установа Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Захист відбудеться 17 травня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.007.01 при Національній академії внутрішніх справ України (03035, Київ, пл. Солом’янська,1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ, пл. Солом’янська,1).

Автореферат розісланий 10 квітня 2002 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Казміренко Л.І.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена потребою теоретичного осмислення поняття “адекватність кримінального покарання”, вироблення відповідних критеріїв його визначення і аналізу можливих шляхів їх практичного застосування.
У чинному кримінальному законодавстві не вживається такого терміну як “адекватність” стосовно покарання, йдеться про справедливість покарання. Так ст. 372 Кримінально-процесуального кодексу України говорить про “явну несправедливість“ покарання, як про одну з підстав до його оскарження в порядку апеляції. При цьому про несправедливо призначене покарання, відповідно до чинного законодавства, можна говорити лише в тому випадку, коли призначене судом покарання хоча й не виходить за межі, встановлені відповідною статтею кримінального кодексу, але за своїм розміром є явно несправедливим як внаслідок м’якості, так і суворості покарання.
Однак дисертант вважає такий підхід до розуміння адекватності покарання дещо звуженим, який не в повному обсязі розкриває вищезазначену проблему. На думку дисертанта, проблема лежить саме у площині розуміння структури поняття ”адекватність покарання”.
У дослідженні пропонується вживати саме термін “адекватність” стосовно покарання (у розумінні відповідності кримінального покарання певним вимогам), оскільки поняття “справедливість” стосується все ж таки більше морально-етичних категорій і пов’язане насамперед із суб’єктивним сприйняттям; метою ж роботи, передусім, є спроба вироблення певних об’єктивних критеріїв оцінки “правильності” (адекватності) покарання.
У науковій літературі існують й інші, відмінні від законодавчого, підходи до розуміння поняття “справедливе” (адекватне) покарання. Наприклад, С.Г.Келіна і В.М.Кудрявцев вважають, що категорія справедливості стосовно кримінального права (покарання) проявляється на трьох рівнях: справедливість призначення покарання, справедливість визначення кримінально-правової санкції, справедливість формування кола злочинних діянь.
А.А.Жижиленко та Н.Д.Сергієвський зазначали про певні вимоги, яким повинен відповідати вид покарання для того щоб, бути справедливим.
В.А.Козлов наголошував на необхідності вироблення методики розрахунку кримінально-правових санкцій як невід’ємної і обов’язкової умови (ознаки) справедливості кримінального покарання.
Р.Н.Ласточкіна, В.В.Похмелкін, Л.Л.Кругліков вважають неприйнятним застосування такого критерію як “справедливість” до кримінального покарання, говорячи про його узагальнюючу, інтегративну та завершальну роль у вирішенні питання “правильності” покарання.
На законодавчому рівні актуальність теми обумовлюється Конституцією України, яка висунула певні вимоги до покарання (ст.ст. 3, 27, 28, 62), Концепцією реформування чинного законодавства України на 1997-2005 роки, прийняттям нового Кримінального кодексу України, який передбачає відповідні новели стосовно інституту покарання.
Тому є підстави стверджувати, що існують суттєві розбіжності у тлумаченні поняття “справедливість (адекватність) кримінального покарання” в межах чинного законодавства та в контексті кримінально-правової теорії, що, очевидно позначається на усвідомленні і тлумаченні цього поняття.
У своїх дослідженнях окремим питанням цієї складної та багатопланової роботи приділяли увагу М.І. Бажанов, В.А. Бачінін, Л.В.Баграй-Шахматов, І.М. Гальперін, А.А.Жижиленко, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, М.В.Костицький, І.І.Карпець, С.Г.Келіна, А.П.Козлов, М.Й.Коржанський, Л.Л.Кругліков, В.М.Кудрявцев, Н.Ф.Кузнецова, П.П.Михайленко, С.В.Познишев, В.М. Смітієнко, В.М.Синьов, Є.Л.Стрельцов, Н.С.Таганцев, В.П.Тихий, Є.А.Тихонова, О.Ф.Фролова, В.Л. Чубарєв, Н.В.Шепелева та інші.
Разом з тим, у сучасній науковій літературі відсутні спеціальні комплексні дослідження проблеми адекватності кримінального покарання. В більшості випадків питання адекватності покарання розглядалось лише у зв’язку з вирішенням інших проблем – визначення мети покарання, призначення покарання, формування системи покарань тощо.
У цьому плані варто згадати спроби співвіднесення диспозицій кримінально-правової норми із санкцією цієї норми. Це питання порушувалось у роботах С.І Дементьєва, І.Я.Козаченка, А.П.Козлова, А.І.Коробеєва, Т.А.Леснієвскі-Костаревої, А.Г. Маврина, П.П. Осіпова, А.О. Трунова та ін.
Порушувалось у науковій літературі і питання про деякі аспекти справедливості покарання. Зазвичай, це відбувалось у контексті проблеми визначення принципів кримінального права. Цей напрямок представлений роботами А.С.Герлаха, С.Г. Келіної, В.М.Кудрявцева, Ф.І. Фефелова та ін..
Аналізові справедливості покарання, як відповідності призначеного судом покарання вчиненому злочину, присвячені роботи Л.Л. Круглікова, Р.Н.Ласточкіної, В.П.Нажимова та деяких інших науковців.
Спроба вирішення проблеми справедливості покарання здійснюється і у контексті морально-етичних критеріїв оцінки кримінального права. Зокрема, цього питання торкались В.В.Похмелкін, Р.А.Бабаханова, З.А.Бербешкіна, Ю.Д.Блувштейн, А.І. Єкімов, Л.В.Кравченко, Г.В.Мальцев.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в руслі вимог Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. Воно здійснено відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри філософії Національної академії внутрішніх справ України на 1999-2003 роки, і виконано згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення комплексного підходу до визначення поняття “адекватність кримінального покарання” і вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних задач:
- виробити комплексний підхід до розгляду проблеми адекватності покарання;
- розглянути проблему релевантності інституту покарання стосовно конкретно-історичного контексту суспільного буття;
- дослідити принципово-логічні механізми генезису інституту покарання з метою раціоналізації аналізу тенденцій розвитку інституту покарання в Україні;
- вичленити із правової матерії основні форми, в яких вживається поняття “покарання“, як необхідної передумови системного підходу до розгляду проблеми адекватності покарання;
- на підставі класифікації форм поняття покарання виробити для кожної з них спеціальні критерії адекватності, система яких складала б зміст узагальнюючого (комплексного) поняття “адекватність кримінального покарання”;
- виявити певні процедурні принципи встановлення адекватності покарання;
- виробити конкретні практичні рекомендації до чинного законодавства України з метою закріплення на законодавчому рівні положень, які б сприяли забезпеченню адекватності покарання в цілому та призначенню судом у кожному конкретному випадку адекватного покарання зокрема.
Об’єктом дисертаційного дослідження є покарання як явище конкретно-історичного контексту суспільного буття та його (покарання) конкретні форми прояву, що реалізуються на інституціональному, законодавчому та правозастосовчому рівнях.
Предметом дослідження є проблема визначення та встановлення критеріїв адекватності кримінального покарання.
Методологія та методи дисертаційного дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ. З урахуванням специфіки теми, мети і задач дослідження автор застосовував такі методи:
- історико–правовий (його використання дозволило не лише показати генезис інституту покарання в Україні, а й виявити основні чинники генезису інституту покарання та передбачити основні напрямки його подальшого розвитку);
- моделювання (використаний для вироблення ряду рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства (відповідно до теоретичних моделей процесів перспективного генезису інституту покарання);
- системно-структурний (застосований для дослідження взаємозалежності елементів інституту покарання та визначення напрямків її оптимізації);
- системно-динамічний (використаний для виявлення принципово-логічних механізмів генезису інституту покарання, які розуміються як об’єктивні чинники спрямування розвитку останнього);
- метод порівняльного правознавства (дав змогу виявити спільні для ряду країн закономірності та чинники, які впливають на розвиток інституту покарання, проаналізувати системи покарань і внести пропозиції з удосконалення чинного законодавства стосовно забезпечення адекватності покарання на законодавчому рівні);
- соціогенетичнй метод (застосований для розгляду проблеми адекватності інституту покарання не лише в контексті еволюції правової системи, а й у зв’язку із загальносуспільним прогресом).
У роботі широко використаний системний підхід для розгляду проблеми адекватності покарання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблеми адекватності кримінального покарання, яке поєднує низку різногалузевих аналітичних напрямків. Саме в такому синтезі вбачається головний чинник подальшого ефективного розвитку кожного з них. Вдосконалено класифікацію форм прояву покарання, подано структуру адекватності покарання, детально розглянуто рівні адекватності покарання і визначено критеріальну сітку для кожного з них. Сформульоване цілісне визначення адекватності покарання; вперше здійснена спроба формулювання системи заходів цілеспрямованого створення гарантій (умов) забезпечення адекватності покарання, що покликано покращити ситуацію з призначенням судами дійсно адекватних покарань; вироблено пропозиції стосовно вдосконалення правової бази у напрямку створення законодавчих гарантій, що дозволять максимально можливо забезпечити адекватність покарання на законодавчому рівні.
Автором розроблені наступні положення:
1) Обмеження розгляду проблеми адекватності кримінального покарання суто правовим аналізом (підходом) позбавляє можливості визначення об'єктивних критеріїв адекватності покарання. Встановлення останніх потребує дослідження системи права загалом та інституту покарання зокрема, в контексті організації суспільного буття, для упорядкування якого вони призначені. Відповідно, розгляд цих проблем передбачає вихід у площину соціокультурного аналізу функціонування інституту покарання;
2) Пошук чинників динаміки інституту покарання недоцільно зводити до виявлення певних окремо взятих елементів його структури, від яких лінійно-функціонально (взаємооднозначно) залежав би стан усієї його системи.
Як свідчить проведене дослідження, оптимізація побудови та функціонування інституту покарання передбачає його збалансування як на внутрішньоструктурному рівні (тобто, ієрархічне узгодження мети, підстави, принципів та системи покарання), так і в межах більш широкої – соціально-онтологічної системи. Адже саме мірою синхронізації вищезазначених балансів визначається адекватність цього інституту.
3) Оскільки динаміка інституту покарання зорієнтована в напрямку стимулювання рівноваги суспільного буття, можна стверджувати, що виявлення тенденцій його розвитку є ключем до окреслення логічних механізмів генезису як усієї карної системи держави загалом, так і інституту покарання зокрема.
В свою чергу, зазначені механізми дозволять визначити принципову орієнтацію правових реформ в плані подальшої раціоналізації інституту покарання.
4) Адекватність покарання має визначатися не одномірно, а як комплексне суспільно-правового явище, що у своєму дослідженні потребує системного підходу.
До того ж розгляд цього питання, необхідно здійснювати відповідно до структури поняття “покарання” та проявів його зовнішніх форм, на наступних рівнях: інституціональному, законодавчому та правозастосовчому. Відповідно, кожному рівню адекватності покарання властива своя специфічна критеріальна сітка визначення адекватності.
5) Існує пряма залежність рівнів адекватності покарань від найвищого (інституціонального) до найнижчого (правозастосовчого). В межах цих рівнів функціонує принцип поглинання кожним наступним рівнем адекватності попереднього, що призводить до неправомірності ствердження тези щодо адекватності покарання на кожному наступному рівні без встановлення адекватності на попередньому.
6) Існує необхідність внесення змін та доповнень до чинного кримінального законодавства з метою закріплення відповідних положень стосовно адекватності покарання для створення належних законодавчих умов щодо призначення судом в кінцевому результаті адекватних покарань.
Дисертант пропонує продублювати конституційну норму стосовно покарання, проголошену частиною другою статті 28 Конституції України: з цією метою доповнити частину другу статті 50 Кримінального кодексу України - “Поняття покарання та його мета” - положенням наступного змісту: “Ніхто не може бути підданий жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, покаранню” та доповнити статтю 50 КК України частиною четвертою наступного змісту: “Покарання має відповідати законодавчим гарантіям адекватності покарання: індивідуальності, поновленості, подільності, строковості, гуманності, економії репресії”.
Пропонується також доповнити частину першу статті 65 КК України – “Загальні засади призначення покарання” - пуктом четвертим такого змісту: “відповідно до принципів призначення покарання, а саме: принципу законності, принципу індивідуалізації покарання, принципу гуманності, принципу економії репресії, принципу цілеспрямованості”.
Дисертантом пропонується доповнити статтю 87 КК України - “Помилування” - частиною третьою наступного змісту: ”Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, має право на помилування. Довічне позбавлення волі може бути замінено, в порядку помилування, на позбавлення волі на певний строк у встановленому законом порядку, після відбуття не менш як пятнадцяти років”.
Окрім запропонованих тез наукова новизна дисертаційного дослідження визначається наступними елементами:
- спростовується можливість визначення на данний момент (з огляду на існуючі досягнення правової науки) єдиної, універсальної методики формування кримінально-правових санкцій;
- пропонується визначення та закріплення на законодавчому рівні принципів криміналізації суспільно-небезпечних діянь як необхідних критеріїв (передумов) визнання адекватності покарання;
- обґрунтовується теза про необхідність здійснення цілого комплексу неправових заходів з боку держави з метою створення дієвої системи гарантій формування належного суддівського переконання, як важливої передумови призначення судом (суддею) адекватного покарання у конкретній кримінальній справі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертації теоретичні положення можуть застосовуватись у науково-дослідній роботі в якості методологічної бази для подальшого вивчення та розроблення філософсько-правових проблем адекватності покарання.
Викладені в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані для подальшого вдосконалення кримінального і кримінально-процесуального законодавства, зокрема Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України. Окремі положення дослідження можуть бути використані у навчальному процесі.
Особистий внесок здобувача полягає насамперед у тому, що основні положення, викладені в дисертації та винесені на захист, є авторським доробком дисертанта. Наукові результати одержані здобувачем у ході самостійного дослідження і критичного осмислення нормативних та наукових джерел.
У дослідженні обґрунтовуються деякі нові теоретичні положення та подаються практичні рекомендації подальшого вдосконалення кримінального законодавства стосовно проблеми адекватності кримінального покарання. Авторські аспекти постановки та аналізу проблем ролі кримінально-правових санкцій у вирішенні питаннь адекватності покарання, визначення підстав криміналізації суспільно-небезпечних діянь, питання здійснення комплексних заходів створення відповідних умов формування належного суддівського переконання як необхідної передумови призначення адекватного покарання, розглядаються по-новому, з урахуванням чинного кримінального законодавства, проектів нормативних актів кримінально-правового характеру та досягнень правової науки.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на чотирьох міжнародних наукових конференціях.
Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри філософії, міжкафедральному засіданні кафедр кримінального права, кримінального процесу та кримінології Національної академії внутрішніх справ України й дістала позитивне схвалення.
За результатами дисертаційного дослідження дисертантом подано до Верховної Ради України і зареєстровано у встановленому законом порядку проект Закону України “Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України” (№ 9102)
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 6 статей, чотири з яких у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою та задачами дисертаційного дослідження і складається із вступу, трьох розділів, до яких входять сім підрозділів, висновку та списку літератури (269 найменуваннь). Загальний обсяг роботи - 194 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, стан її наукової розробки, зв’язок з науковими програмами, темами та планами, визначається мета і задачі дослідження, висвітлюється наукова новизна отриманих результатів, визначаються положення, що виносяться на захист, розкривається практичне значення отриманих результатів, наведені дані щодо їх апробації.
Перший розділ “Проблема релевантності інституту покарання стосовно конкретно-історичного контексту суспільного буття” складається з двох підрозділів.
Перший підрозділ “Інститут покарання як суспільне явище та проблема його соціокультурної своєчасності” присвячений розгляду проблеми адекватності інституту покарання. Наголошується на тому, що інститут покарання є суспільним явищем, одним із соціальних інститутів, який виникає на певній стадії суспільного розвитку для регулювання суспільних відносин. Відповідно, досліджуються його динамічні властивості, що корелюються з організацією суспільного буття.
Звя’зок інституту покарання з суспільним буттям, його динамізм, (як відповідь на зміни у житті суспільства, з метою ефективного регулювання суспільних відносин), - все це обумовлює питання механізмів взаємодії інституту покарання із суспільним буттям, питання релевантності (своєчасності) інституту покарання в конкретно-історичному контексті суспільного буття.
Виділяються складові інституту покарання (мета інституту покарання, принципи інституту покарання, підстава притягнення до кримінальної відповідальності та система покарань), які, на думку дисертанта, мають бути покладеними в основу систематизації критеріїв визначення адекватності інститутут покарання в конкретно-історичному контексті суспільного буття.
Запропонована система критеріїв (вимірів) стосовно інституту покарання, безумовно, має лише абстрактно-параметральний вигляд; однак саме ця обставина дозволяє універсалізувати її застосування до будь-яких конкретних видів покарання і в будь-яких конкретно-історичних суспільних умовах. Таким чином, коли йдеться про адекватність інституту покарання (про раціоналізацію підходу до реформування інституту покарання України), то запропоновані схематичні виміри необхідно, так би мовити, “перевідкрити” в контексті суспільно-політичного, економічного та правового поля нашої держави.
У другому підрозділі “До питання про основні чинники та механізми динаміки інституту покарання” досліджується питання принципових логічних механізмів динаміки інституту покарання з метою подальшої раціоналізації його реформування.
Як свідчить здійснений аналіз, траєкторія розвитку інституту покарання не може бути абсолютно довільною. По-перше, будучи системним явищем, цей інститут не може не підпорядковуватись у своїй еволюції загальним системно-динамічним принципам, враховуючи які, можна раціоналізувати його реформування. По-друге, будучи елементом такої метасистеми, як суспільне буття, інститут покарання об’єктивно тяжіє в своїй динаміці до логіки цього буття.
Безумовно, це не означає, що між розвитком суспільства та інститутом покарання має місце жорстка детерміністична залежність, де останній є лише необхідним та однозначним наслідком першого. Проте чим більшим буде дисбаланс між згаданими організаціями, тим нестійкішим (менш сталим) буде насамперед інститут покарання. Отже, можна стверджувати, що між динаміками суспільного буття та досліджуваного інституту існує відношення “атракції”, тобто прагнення до гармонійного взаємоузгодження. Відповідним чином, відсутність або істотна втрата такої узгодженості веде до нерелевантності, а отже до дестабілізації інституту покарання в системі суспільної організації. Ця “нерелевантність” може мати, на думку дисертанта, два основні прояви: передчасність або застарілість інституту покарання через його складові (наприклад, вид покарання, мету покарання).
На думку дисертанта, саме у взаємному дисбалансі елементів інституту покарання слід шукати основні чинники динаміки цього інституту. Oстанній стимулює реформування цього інституту, котрий прагне в своєму процесі до набуття форм нової рівноваги як всередині його системи (через узгодженість мети, підстав, принципів та системи покарань), так і в контексті “зовнішних” структур суспільного буття.
Це твердження випливає з того, що за умови стабільності самого суспільства, основною функцією інституту покарання є поновлення соціальної справедливості, порушеної злочином, однак у перехідних суспільствах на інститут покарання також покладається завдання відповідного реагування на зміни, що відбуваються в суспільстві, для належного виконання своєї основної функції.
Тому удосконалення побудови та функціонування інституту покарання визначається мірою синхронізації згаданих засобів.
Об’єктивно тяжіючи до такої синхронізації (оскільки саме за цієї умови будь-яка система досягає максимального індексу стабільності), еволюційний рух структури та якісних форм інституту покарання, підпорядковується загальним системодинамічним закономірностям, врахування яких дає можливість встановити своєчасність та доречність, а отже релевантність, тих чи інших його метаморфоз. Лише після цього можна взагалі ставити питання про адекватність покарання через те, що інакше ми були б позбавлені будь-яких об’єктивних критеріїв цього відношення (співвідношення).
Закінчується перший розділ дисертації короткими висновками, які викладені в окремих підрозділах.
Другий розділ ”Проблема адекватності покарання на правозастосовчому рівні”складається з трьох підрозділів.
У першому підрозділі “Вид покарання і його значення для вирішення проблеми адекватності покарання” – розкривається значення виду покарання (як однієї із форм покарання) для розв’язання сформульованої проблеми.
Дисертант розглядає низку кримінально-правових теорій, філософсько-правових вчень з метою з’ясування, чи містять вони певні об’єктивні підстави для визначення (гарантування) адекватності передбачених ними видів кримінального покарання.
В процесі дослідження дисертант доходить того висновку, що кожна філософсько-правова пенологічна концепція або кримінально-правова теорія, по-своєму адекватна, а відповідно, і передбачені ними види покарань також мають визнаватися адекватними, у тому розумінні, що вони відповідають загальним засадам і меті, яку переслідує та чи інша теорія або вчення.
Ця гіпотеза випливає з того, що інститут покарання співвідноситься з певною кримінально-правовою теорією, як часткове із загальним, і, відповідно, вид покарання просто не може бути неадекватним у межах цієї теорії.
Водночас виникає запитання, чи містять ці теорії положення, які б дійсно гарантували як адекватність самої теорії, так і передбачених нею видів покарання ?
Дисертант доходить висновку, що кримінально-правові теорії та філософсько-правові вчення нерідко мають одну ваду: вони не містять у переважній більшості, об’єктивних гарантій адекватності виду покарання, довільно підходячи до вирішення питання адекватності виду покарання. Це призводить до ситуації, коли в межах певної конкретної кримінально-правової теорії неможливо віднайти надійні критерії визначення адекватності конкретного виду покарання.
З огляду на це, дисертант пропонує здійснити спробу визначити і законодавчо закріпити певні властивості (вимоги) виду покарання, які виступатимуть у ролі законодавчо закріплених гарантій адекватності виду покарання.
На думку дисертанта, під законодавчими гарантіями адекватності покарання варто розуміти певні законодавчі вимоги, яким повинен відповідати кожний вид покарання, що включений до системи покарань, аби вже на законодавчому рівні були створені певні гарантії адекватності покарання. До останніх пропонується віднести такі: вимогу індивідуалізації покарання; вимогу поновленості покарання; вимогу подільності покарання; вимогу строковості покарання; вимогу гуманності покарання; вимогу економії репресії.
Ці вимоги, на думку дисертанта, повинні бути законодавчо закріплені в Кримінальному кодексі України у вигляді законодавчих гарантій адекватності покарання. На підставі цих вимог повинно вирішуватися питання про можливість введення до системи покарань нових видів покарань.
У другому підрозділі “Проблема оптимізації визначення виду і міри покарання у кримінальних санкціях крізь призму адекватності покарання” з’ясовується, яке місце і значення має кримінально-правова санкція в контексті розв’язання проблеми адекватності кримінального покарання.
Аналізуючи кримінально-правові санкції за їх будовою, дисертант доходить висновку, що остання у своєму розвитку пройшла ряд видозмін (форм), а саме: абсолютно-невизначена, абсолютно-визначена, відносно-визначена. Абсолютно-невизначена і абсолютно-визначена форми в ході правового прогресу були визнанні як неадекватні, а відповідно – як такі, що не мають права на існування у чинних кримінальних кодексах. На данний час відносно-визначена форма визнається найприйнятнішою і такою, що є найбільш адекватною на законодавчому рівні.
Розглядаючи проблему формування кримінально-правових санкцій (визначення виду і розміру покарання) і аналізуючи роботи фахівців у цій галузі, дисертант доходить висновку про відсутність на сьогодні єдиної універсальної методики формування кримінально-правових санкцій. Головна проблема в цьому, на думку дисертанта, полягає у відсутності єдиного масштабу виміру як злочину так і покарання.
Через це дисертант вважає, що на цей час емпіричний метод та метод порівняльного аналізу можуть претендувати на статус найбільш адекватних підходів до формування кримінально-правових санкцій. В свою чергу, це вимагає від законодавця формування, по-можливості, альтернативних відносно-визначених санкцій, що призводить до необхідності визнання пріоритетної ролі суду при призначенні покарання, і неможливості на підставі цього значного скорочення “розмаху” кримінально-правових санкцій, як це пропонують деякі автори.
У третьому підрозділі “Проблема визначення кола суспільно-небезпечних діянь, як важлива передумова адекватності покарання” досліджується проблема формування кола суспільно-небезпечних (караних) діянь і її вплив на розв’язання проблеми адекватності покарання.
Можна стверджувати, що неадекватно визначене законодавцем коло злочинних (караних) діянь може призвести до того, що всі інші питання, пов’язані із адекватністю покарання не будуть мати сенсу, оскільки є похідними від проблеми формування кола злочинних діянь. З огляду на це, виникає питання визначення принципів, на підставі яких можна здійснювати криміналізацію того чи іншого суспільно-небезпечного діяння, внаслідок дотримання яких криміналізація набуває адекватності.
Автор пропонує власну систему принципів криміналізації, що складається з двох груп: соціальні та правові.
Здійснено аналіз деяких нових складів злочинів за КК України 2001 року з огляду на запропоновані автором принципи криміналізації. Сформульовано тезу стосовно того, що поки принципи криміналізації не будуть чітко визначені і закріплені в нормативно-правових документах, питання адекватності проведення криміналізації, а відповідно введення у КК нових складів злочинів і їх адекватності, залишатиметься відкритим. Через це, говорячи про адекватність покарання в цілому, ми погоджуємося (за великим рахунком лише інтуїтивно) з тим, що діяння (склад злочину), за яке особа нестиме кримінальну відповідальність, було криміналізоване правильно.
За відсутності на данний момент спеціального нормативного документу, який би міг регламентувати процес криміналізації (декриміналізації) суспільно-небезпечних діянь, названі принципи, з огляду на їх важливість, могли б бути закріплені у Регламенті Верховної Ради України у вигляді окремої норми.
Закінчується другий розділ короткими висновками, які підсумовують викладене в окремих розділах.
Третій розділ “Проблема адекватності покарання на правозастосовчому рівні” складається з двох підрозділів.
У першому підрозділі “Принципи призначення покарання як важлива гарантія забезпечення адекватності покарання” дисертантом розглядається проблема формування системи принципів призначення покарання, як важливої передумови призначення судом в кінцевому результаті адекватного покарання.
Досліджується відмінність між загальними засадами призначення покарання (ст.65 ККУ) і принципами призначення покарання. На підставі цього дисертант доходить висновку, що ці поняття співвідносяться як філософські категорії загального й одиничного. Однак загальні засади не пронизують кожну норму кримінального закону, вони позбавлені всеосяжності, властивої принципу. Саме у ступені всеосяжності, широті обсягу норм полягає основна відмінність цих категорій. Разом з тим головна мета загальних засад і принципів єдина - забезпечувати правильне застосування покарання, іншими словами - забезпечити призначення судом адекватного покарання. Це обумовлює і характер їх співвідношення. Загальні засади призначення покарання – це найбільш загальна норма, яка, будучи основою, базою правозастосовчої діяльності суду щодо призначення покарання, закріплює лише деякі з принципів призначення покарання. Принципи ж - це більш широкі конкретизовані законодавчі положення, які визначають всю діяльність суду щодо застосування покарання, і дістають своє вираження у багатьох нормах кримінального законодавства.
Оскільки під принципами призначення покарання розуміють найбільш загальні положення, закріплені в нормах кримінального законодавства (і вироблені наукою кримінального права і кримінального процесу), які визначають всю діяльність суду і суддів по застосуванню кримінального законодавства і призначення покарання, то їх можна і треба розглядати як одну із гарантій адекватності покарання. Принципи призначення покарання, на думку дисертанта, - один із головних засобів забезпечення призначення судом адекватного покарання.
На підставі цього пропонується включити до системи принципів призначення
покарання такі: принцип законності; принцип індивідуалізації покарання; принцип гуманності; принцип економії репресії; принцип цілеспрямованості.
Особливу увагу приділено розгляду принципу економії репресії, розглядається його структура, зроблено рекомендації стосовно більш ефективного впровадження цього принципу на практиці.
В кінці підрозділу підкреслюється роль принципів призначення покарння у розв’язанні проблеми адекватності кримінального покарання.
У другому підрозділі ”Проблема формування належного суддівського переконання у призмі питання адекватності покарання” розглядаються гарантії формування суддівського переконання.
Вищезазначена проблема визначається однією із центральних і найскладніших аспектів стосовно проблеми адекватності покарання в цілому.
Розглядаючи поставлене питання, дисертант розрізняє і аналізує такі поняття як “правосвідомість” та “внутрішнє переконання”. Робиться висновок про те, що внутрішнє переконання – це внутрішня спонукаюча сила переконання, що формується під час судового розгляду кримінальної справи і в кінцевому результаті визначає переконливість кожного із розглянутих доказів судом зокрема, і питання винуватості особи у вчинені злочину загалом.
Дисертантом визначаються і формулюються гарантії незалежності суддів (суду) як головної і необхідної передумови формування належного суддівського переконання та призначення адекватного покарання у кінцевому результаті До них, зокрема, автор відносить: суспільні, соціально-економічні, політичні та правові гарантії.
Дисертант доходить висновку, що процес формування належного суддівського переконання, який за формою є суб'єктивним процесом, обумовлений досить чіткими і конкретними положеннями норм кримінального і кримінально-процесуального законодавства.Тобто процес формування суддівського переконання, у його найбільш важливих та основних моментах, є певним чином формалізованим через законодавство. Законодавець залишає неврегульованим лише такий аспект правозастосовчої діяльності у кримінальному процесі, як вирішення у конкретній кримінальній справі питання винуватості або невинуватості особи і потреби застосування до неї кримінального покарання, що взагалі не може і не повинно наперед вирішуватися законодавцем. Відповідь на це питання і повинен давати суд (суддя) у кожній конкретній кримінальній справі на підставі зібраних і досліджених доказів, інших обставин по справі, керуючись своєю правосвідомістю.
Отже, можна стверджувати, що стосовно процесу формування належного суддівського переконання, чинне законодавство містить “паритет” гарантій, які, з одного боку, гарантують незалежність суду у його діяльності від тиску інших державних органів і посадових осіб, а з іншого, запобігають можливості суб’єктивізму самого судді (суду) в процесі здійснення своїх професійних обов'язків.
Закінчується третій розділ дисертації, короткими висновками, які підсумовують викладене в окремих розділах.
У висновках викладаються основні положення дисертаційного дослідження (поняття адекватності кримінального покарання; рівні адекватності покарання; принципові логічні механізми динаміки інституту покарання; критеріальні сітки визначення адекватності покарання, властиві кожному із запропонованих автором рівнів адекватності покарання: інституціональний, законодавчий та правозастосовчий; законодавчі гарантії адекватності покарання; висновки стосовно формування кримінально-правових санкцій; принципи криміналізації суспільно-небезпечних (караних) діянь; система принципів призначення покарання; гарантії незалежності суддів (суду) як головної і необхідної передумови формування належного суддівського переконання та призначення судом адекватного переконання у кінцевому результаті; комплекс заходів, спрямованих на формування цілісної системи гарантій незалежності суддівського корпусу в контексті розв’язання проблеми адекватності кримінального покарання), а також даються рекомендації щодо вдосконалення правової бази у напрямку створення системи законодавчих гарантій адекватності покарання в контексті розв’язання поставленої проблеми.
Результати проведеного дослідження можуть бути використані в законотворчій, практичній, науковій та викладацькій роботі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Махінчук В.М. Проблеми формування системи законодавчих гарантій адекватності покарання // Право України. – 2002.- № 3.
2. Махінчук В.М. Інститут покарання: критерії визначення адекватності // Підприємництво, господарство і право. – 2001.- № 9.
3. Махінчук В.М. Принцип економії репресії у новому Кримінальному кодексі України – важлива запорука адекватності покарання // Підприємництво, господарство і право. – 2001.- № 11.
4. Махінчук В.М. Конституційні принципи кримінального права: проблема формування системи законодавчих гарантій адекватності покарання // Підприємництво, господарство і право. – 2001.- № 4.
5. Махінчук В.М. Християнство та інститут покарання (деякі аспекти взаємодії у правовій державі) // Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти). Збірник матеріалів Міжнародної молодіжної науково – практичної конференції. Київ, 2001.
6. Махінчук В.М. Проблеми формування системи законодавчих гарантій адекватності покарання // Право на зламі тисячоліть. Збірник матеріалів Міжнародної наукової конференції. Дніпропетровськ, 2001.

Махінчук В.М. Адекватність кримінального покарання як філософсько-правова проблема. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.
Дисертація присвячена дослідженню проблеми адекватності кримінального покарання.
Дисертація містить комплекс проблем теоретичного та практичного характеру, пов’язаних з проблемою адекватності кримінального покарання. У роботі досліджується поняття адекватності покарання, рівні адекватності покарання та форми покарання. Здійснено спробу вироблення критеріальних сіток визначення адекватності покарання, властивих кожному рівню адекватності покарання. Сформульовано законодавчі гарантії адекватності покарання, висновки стосовно формування кримінально-правових санкцій; принципи криміналізації суспільно-небезпечних (караних) діянь; систему принципів призначення покарання; гарантії незалежності суддів (суду) як головної і необхідної передумови формування належного суддівського переконання та призначення судом адекватного покарання у кінцевому результаті. Визначено комплекс заходів, спрямованих на формування цілісної системи гарантій незалежності суддівськкого корпусу в контексті розв’язання проблеми адекватності кримінального покарання.
Ключові слова: покарання, структура поняття “покарання”, адекватність покарання, рівні адекватності покарання, критерії визначення адекватності покарання, законодавчі гарантії адекватності покарання.

Махинчук. В.Н. Адекватность уголовного наказания как философско-правовая проблема. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 – философия права. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2002.
Диссертация посвящена исследованию проблемы адекватности уголовного наказания.
Диссертация исследует комплекс проблем теоретического и практического характера, связаных с проблемой адекватности уголовного наказания.
В качестве емпирического материала в работе используются данные относительно развития института наказания в Украине в 20-м столетии, имеются ссилки и на более ранние периоды уголовного права. Рассмотрены и пронализированы уголовные кодексы России, Белоруси, Франции, Испании, Германии и Китая с помощъю метода сравнительного анализа.
При помощи системного подхода проблема адекватности уголовного наказания диссертантом расматривается в качественно новом аспекте. Предлагается рассматривать названную проблему на трьох уровнях: институциональном, законодательном и правоприменительном. При этом на каждом уровне автор определяет и формулирует специфическую, присущую только этому уровню, систему критериев определения адекватности наказания. Соответсвенно, на каждом уровне наказание выступает в той форме, в которой оно отображается на этом уровне (институт наказания, вид наказания, уголовно-правовая санкция, наказание определенное и назначеное судом в конкретном уголовном деле). При этом диссертантом рассматриваются вопросы, непосредственно связанные с проблемой адекватности наказания, а именно: проблема определения круга общественно-опасных (наказуемых) деяний, проблема формирования системы принципов назначения наказания, проблема формирования надлежащего судебного убеждения.
Впервые проблема адекватности уголовного наказания, как комплексное явление, виведена из сугубо позитивистской плоскости (понимания) в более широкую социокультурную плоскость, где она рассматривается в контексте проблемы релевантности (соответствия) института наказания конкретно-историческому контексту общественного бытия.
В диссертации автором исследованы и пронализиррованы нормативные акты действующего законодательства относительно проблемы адекватности института наказания, в частности Конституция Украины, Уголовный кодекс Украины, Уголовно процесуальный кодекс Украины, международные правовые конвенции, пакты и договора, иные законодательные и подзаконные акты. На основании этого диссертантом предлагается внесение поправок и изменений в действующие законодательство Украины, направленых на создание целостной системы законодательных гарантий адекватности наказания, призванной к созданию наиболее благоприятных условий назначения судом адекватных наказаний в конечном результате.
Ключевые слова: наказание, структура понятия “адекватность” наказания, адекватность наказания, уровни адекватности наказания, критерии определения наказания, законодательные гарантии адекватности наказания.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking