Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право

 

ДМИТРІЄВ Анатолій Іванович

ВЕСТФАЛЬСЬКИЙ МИР 1648 РОКУ І СУЧАСНЕ МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

Спеціальність 12.00.11 — міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Київ — 2003

Дисертацією є монографія "Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право". — К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. — 426 с.: ил. 27.

Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Науковий консуль-тант —
доктор юридичних наук, професор
БУТКЕВИЧ Володимир Григорович,
суддя Європейського суду з прав людини.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
ЛУКАШУК Ігор Іванович,
директор Центру міжнародно-правових досліджень Інституту держави і права Російської академії наук (м. Москва);

доктор юридичних наук, професор
БАЙМУРАТОВ Михайло Олександрович,
проректор Одеської національної юридичної академії;

доктор юридичних наук, доцент,
член-кореспондент Академії правових наук України
БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович,
професор кафедри міжнародного права та іноземного законодавства Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого (м. Харків)

Провідна установа —
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (кафедра міжнародного права).

Захист відбудеться 26 вересня 2003 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ра-ди Д. 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 21 серпня 2003 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Усенко І.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вже 58 років світове співтовариство живе в умовах міжнародного правового порядку, встановленого шляхом підписання у червні 1945 р. Статуту універсального міжнародного утворення — Організації Об'єднаних Націй. ООН передувала не дуже вдала спроба створення у 1919 р. світового правопорядку в рамках Ліги Націй. Встановленню європейського правопорядку після наполеонівських війн був присвячений Віденський конгрес 1815 р., що закріпив територіальний розподіл у Європі. Однак, корені першої спроби створення міжнародного правового порядку сягають у Вестфальський мир 1648 р., який вперше в історії людства створив якісно нову конфігурацію міжнародного права, зупинив кровопролитну Тридцятилітню війну 1618–1648 рр. у Європі та забезпечив баланс сил на континенті.
Феномен Вестфальського миру, складовими якого є Оснабрюцький та Мюнстерський договори 1648 р., більш ніж 350 років вивчається юристами Західної Європи. Інтерес до наукового вивчення вказаних договорів виявляли насамперед історики німецького права, які вважали їх складовою іс-торії правової системи Священної Римської імперії німецької нації. Європейські юристи-міжнародники XVII–XIX століть розглядали Оснабрюцький та Мюнстерський договори 1648 р. не лише як нормативну основу міжнародної правосуб'єктності територіальних німецьких утворень, а і як фундамент європейського правопорядку, створеного Вестфальським миром. Серед юристів того часу, наукові дослідження котрих розкривають міжнародно-правове значення Вестфальського миру 1648 р., слід відзначити таких вчених, як З. Брі, Е. де Ваттель, Е.К. Вестфаль, К.В. Гертнер, А.В. Геффтер, Й.Л. Клюбер, М.К. Лондорп, Г.Ф. фон Мартенс, Й.Я. Мозер, Й.Ш. Пюттер, К.Г. фон Ремер, Р. Сменд, Г. Шмолер, Й.К.В. фон Штек та інших.
Незважаючи на віддаленість у часі, Вестфальський мир залишається у центрі уваги зарубіжних юристів-міжнародників ХХ ст., серед яких знаходимо і такі відомі імена, як В.Александров, Е.-В.Бекенферде, В.Бекер, К.Бранді, Г.Бухштаб, П.Вагнер, Г.Вазер, Г.Веберг, Г.Везенберг, К.Гаттенхауер, В.Г.Греве, Е.Кауфманн, Г.Кваббе, К.-Г.Лінгенс, К.Лінк, Ш.У.Піпер, Б.Пірот, А.Рандельцхофер, Е.Трапп, Г.Трипель, А.Фердрос, Г.Хольцхауер, В.Шлезінгер, Х.Штайгер, К.Штрупп та інші.
Актуальність теми дисертації визначається недостатнім рівнем її дослідженості в доктрині української та радянської (до 1991 р.) науки міжнародного права. Вважалося, що Вестфальський мир 1648 р. не мав прямого впливу на події у Росії XVII ст. Після 1917 р. почалася розбудова соці-алістичного міжнародного права. Тому тексти Оснабрюцького та Мюнстерського договорів 1648 р. українською та російською мовами не перекладались, а юридична матерія зазначених міжнародно-правових документів ґрунтовно не вивчалась. Хоча ми і знаходимо більшою або меншою мірою визнання значення Вестфальського миру в процесі становлення міжнародного права в широко ві-домих і визнаних підручниках таких російських вчених ХІХ ст. — початку ХХ ст., як В.П. Даневський, О.О. Ейхельман, П.Є. Казанський, Л.О. Камаровський, Д.І. Каченовський, Н.М. Коркунов, Ф.Ф. Мартенс, А.М. Стоянов, В.А. Уляницький тощо.
Визнаючи той факт, що сучасна конфігурація міжнародного права бере свої витоки у Вестфаль-ському мирі 1648 р., автори сучасної вітчизняної наукової юридичної літератури лише згадують Оснабрюцький та Мюнстерський мирні договори 1648 р. як історико-правове явище, без їх спеці-ального аналізу. Це праці М.О. Баймуратова, В.Г. Буткевича, В.А. Василенка, А.З. Георгіци, В.Н. Денисова, А.С. Мацка, В.І. Муравйова, Л.Д. Тимченка тощо.
Аналогічні підходи до аналізу Вестфальського миру 1648 р. у розділах історії міжнародного права у відповідних підручниках використовують такі російські вчені, як Ю.Я. Баскін, К.Я. Бекяшев, Н.Т. Блатова, Г.В. Ігнатенко, Ф.І. Кожевников, В.І. Лісовський, І.І. Лукашук, Л.А. Моджорян, В.Я. Суворова, О.І. Тіунов, Г.І. Тункін, Д.І. Фельдман та інші.
Незадовільний стан розробки проблеми впливу Вестфальського миру 1648 року на систему су-часного міжнародного права зумовлює актуальність обраної автором теми дисертації та впливає на вибір об'єкта і предмета дослідження.
Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародні відносини учасників Вестфальського конгресу 1643–1648 рр., які підписали так званий Вестфальський мир 1648 р., що зупинив Три-дцятилітню війну (1618–1648) у Європі.
Предметом дисертаційного дослідження є: складові Вестфальського миру — Оснабрюцький та Мюнстерський договори 1648 р., що регламентували перший в історії людства правовий поря-док; іспансько-нідерландський договір 1648 р. як важлива передумова їх підписання; деякі сучасні інститути міжнародного права, корені яких ми знаходимо саме у договорах Вестфальського миру.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на осно-ві аналізу правових складових Вестфальського миру розкрити сутність феномену першого в історії людства міжнародного правопорядку, що був встановлений у Європі.
Відповідно до мети дослідження автор поставив перед собою наступні
завдання:
оцінити конструктивність лабільної системи європейських держав на шляху розбудови архітек-тури Вестфальського миру;
показати місце та роль східноєвропейських народів та держав, у тому числі народу України, у лабільній системі європейських сил та країн XVII ст.;
визначити особливості європейських міжнародних відносин у площині
категорії толерантності;
ідентифікувати межі впливу Вестфальського миру на правове розв'язання внутрішньонімецьких питань XVII ст.;
виявити особливості вестфальської конфігурації міжнародного права у формуванні європейсь-кого правопорядку XVII–XVIII століть;
проаналізувати вестфальські корені становлення таких сучасних інститутів міжнародного права як міжнародно-правове визнання, мирні способи розв'язання міжнародних спорів, відповідаль-ність у міжнародному праві;
встановити особливості формування деяких підгалузей міжнародного економічного права;
висвітлити процес виникнення ідеї забезпечення міжнародно-правових
гарантій щодо дотримання міжнародних договорів;
розкрити значення мирних договорів 1648 р. у міжнародно-правовому
забезпеченні окремих прав людини;
ввести в науковий обіг української науки міжнародного права авторський переклад текстів Оснабрюцького та Мюнстерського договорів.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з плановою темою відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інсти-туту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України "Актуальні проблеми розвитку міжнародного права і міжнародної судової системи" (№ держ. реєстр. 0199 U 004029).
Методологічну основу дисертації складає сукупність загальновизнаних принципів та мето-дів наукового пізнання. Для одержання наукових результатів застосовувалися загальнонаукові принципи та підходи, які забезпечили єдність аналізу, історизм, об’єктивність дослідження то-що. Використання історичного, соціологічного та інших методів зумовило необхідність обґрун-тування концепції лабільної системи держав. Історико-правовий, історико-порівняльний, норма-тивний, діалектичний, системно-структурний та інші методи були задіяні з метою досягнення розуміння виникнення та розвитку першого міжнародного правопорядку, окремих інститутів міжнародного права. З арсеналу спеціальних методів використовувався метод наукової абстрак-ції, формально-логічний та ін..
На формування методології дисертаційного дослідження справили вплив вироблені світовим співтовариством норми і принципи міжнародного права, спрямовані на утвердження демократії, забезпечення прав та свобод людини, виконання міжнародно-правових зобов'язань щодо міжнаро-дних договорів. Дисертант використав широкий спектр наукових праць з міжнародного права, іс-торії вітчизняного, російського та німецького права, історії Німеччини та загальної історії, соціо-логії, філософії.
Положення дисертаційного дослідження базуються на аналізі доктрини міжнародного публіч-ного права, міжнародно-правових норм і норм законодавства окремих держав.
При підготовці дисертаційного дослідження автор спирався також на результати, отримані ним у ході дискусій між науковцями під час участі в міжнародних конференціях, семінарах, круглих столах.
Інформаційною та емпіричною основою дисертаційного дослідження став авторський пере-клад з німецької на українську мову текстів Оснабрюцького та Мюнстерського мирних договорів 1648 р., європейські законодавчі акти XVII–XIX ст.ст., наукова юридична література вітчизняних авторів, а також науковців з Німеччини, Нідерландів, Швейцарії, Франції, Швеції, Росії, публікації періодичних видань, енциклопедична та довідкова література, статистичні матеріали.
Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження визначаються кількома аспе-ктами. Головний науково-дослідницький результат полягає у новаторському висвітленні у вітчиз-няній науці міжнародного права великого значення Вестфальського миру 1648 року для процесу становлення в Європі правового порядку та створення якісно нової конфігурації міжнародного права, яку слід визнати як "вестфальську".
Крім того, положення і висновки дисертації, а також авторський переклад з німецької на україн-ську мову Оснабрюцького і Мюнстерського договорів 1648 р., які вперше в Україні введені в нау-ковий обіг, створюють базу для подальшого поглибленого вивчення документів Вестфальського миру 1648 р.; осмислення періодизації історії міжнародного права; ретельного пізнання опосеред-кованої ролі частини населення України у процесі забезпечення гарантій виконання вказаних між-народно-правових документів; дослідження вестфальських коренів формування деяких сучасних категорій, інститутів та галузей міжнародного права; для підготовки загальних і спеціальних кур-сів у вищих навчальних закладах, підручників і навчальних посібників з міжнародного права та його історії.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що вона є першим в українській та пострадян-ській правовій літературі монографічним дослідженням проблем впливу Вестфальського миру 1648 р. на процес становлення якісно нового міжнародного права, детермінованого виникненням його вестфальської конфігурації, основні риси якої продовжують ефективно діяти і сьогодні.
У дисертації обґрунтовується ряд нових концептуальних в науковому плані підходів до розу-міння значення міжнародного правопорядку та умов його виникнення:
на історичному міжнародно-правовому прикладі доведено, що мир і безпека людства можливі лише за умови існуючого, історично детермінованого універсального міжнародного правопорядку, ідея встановлення якого виникла в процесі роботи Вестфальського конгресу 1643–1648 рр. та була успішно реалізована шляхом підписання Оснабрюцького та Мюнстерського договорів 1648 р.;
на прикладі державно-правового устрою Священної Римської імперії німецької нації проаналі-зовано модель монополярного європейського правопорядку як попередника вестфальської конфі-гурації міжнародного права;
висунута концепція існування лабільної системи впливових сил та держав у Європі XVII ст.;
показані місце та роль Московської держави, а також запорозького козацтва та народів Закар-паття у вказаній вище лабільній системі;
вперше у вітчизняній науці міжнародного права висвітлені правові основи того універсального правопорядку, який стабілізував міжнародні відносини у XVII — XVIII століттях.
В результаті дисертаційного дослідження автор дійшов до наступних положень та висновків, що формулюються як:
• авторська концепція обґрунтування виникнення "вестфальської конфігурації" міжнародного права як правового регулятора міжнародних відносин в умовах історично детермінованого універ-сального міжнародного правопорядку;
• доведення опосередкованого впливу народу України, репрезентованого того часу частиною населення Закарпаття у складі Трансильванії, на процес реалізації міжнародно-правових гарантій виконання Оснабрюцького та Мюнстерського договорів 1648 р.;
• міжнародно-правова характеристика Вестфальського миру 1648 р. як політико-правової осно-ви європейського правопорядку XVII–XVIII століть;
• обґрунтування історико-правової категорії "лабільної системи європейських держав" середи-ни XVII ст. та її складових;
• висновок про наявність "вестфальських" коренів таких інститутів міжнародного права як міжнародно-правове визнання, мирні способи розв'язання міжнародних спорів, відповідальність у міжнародному праві, гарантії виконання міжнародних договорів;
• висновок про зв'язок Вестфальського миру 1648 р. із становленням інституту захисту окремих прав людини.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана здобувачем самостійно, всі сфо-рмульовані в ній положення та висновки обґрунтовані на базі особистих досліджень автора. У співавторстві з науковцем із Німеччини опублікована монографія, присвячена 350-ій річниці дого-ворів Вестфальського миру. Проте дві третини вказаної вище монографії — це власний науковий доробок здобувача. В індивідуальних монографіях та наукових статтях викладені всі концептуаль-ні положення щодо визначення категорії лабільної системи держав, обґрунтування виникнення вестфальської конфігурації міжнародного права; опубліковано авторський переклад з німецької на українську мову Оснабрюцького та Мюнстерського договорів 1648 р.; досліджено основи універ-сального міжнародного правопорядку, що базувався на нормах вказаних договорів; показано істо-рично-правовий зв’язок окремих інститутів сучасного міжнародного права з нормативним матері-алом Вестфальського миру.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана у відділі міжнаро-дного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися здобувачем на міжнародних, все-українських та регіональних науково-практичних конференціях: "Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність" (Київ, листопад 1996, тези доповіді опубліковані); "Проблеми гармо-нізації законодавства України з міжнародним правом" (Київ, жовтень 1998, тези доповіді опубліко-вані); "Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика" (Ужгород, червень 2000, тези до-повіді опубліковані).
Після закінчення наукового стажування на юридичному факультеті університету імені Вільге-льма (м. Мюнстер, Німеччина) здобувач виступив на засіданні кафедри публічного, міжнародного і європейського права вище вказаного факультету з науковою доповіддю "Вестфальський мир 1648 р. у дослідженні українських вчених" (25 жовтня 2001).
Основні теоретичні положення дисертації викладені у публікаціях, серед яких монографії "Вес-тфальський мир 1648 року (до 350-ої річниці договорів)" (1998), "Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право" (2001) та понад 20 статей.
Результати дисертаційного дослідження були викладені здобувачем 17 квітня 2001 р. у науковій доповіді на засіданні Вченої ради Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.
Матеріали дослідження використані здобувачем при підготовці програми та читанні лекцій но-рмативного курсу "Міжнародне публічне право" у Київському університеті права протягом 1999–2003 навчальних років.
Дисертація обговорювалася на кафедрі міжнародного права та порівняльного правознавства Київського університету права, а також у відділі міжнародного права та порівняльного правознавс-тва Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.
Структура та обсяг дослідження. Дисертаційною роботою є монографія обсягом 426 сторі-нок, яка складається з передмови, вступу, трьох розділів, поділених на 16 підрозділів, висновків, резюме, Summary, приміток, додатку, яким є авторський переклад з німецької текстів Оснабрюць-кого та Мюнстерського мирних договорів 1648 р., а також термінологічного словника правових та історичних термінів Європи XVII ст., іменного покажчика та списку ілюстрацій. Кількість викори-станих літературних джерел становить 531.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Передмові" з позицій подальшого розвитку рівноправних відносин України з державами-членами Європейського Союзу показано необхідність використання загальнолюдських цінностей та норм у міжнародному спілкуванні, регульованому сучасним міжнародним правом, перші підва-лини якого закладені Вестфальським миром 1648 р.
У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мета та завдання, ме-тодологічні підходи, наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, а також висвітлено питання щодо джерел міжнародно-правової та історико-правової інформації сто-совно документів Вестфальського миру 1648 р. та щодо ступеня наукового опрацювання проблеми в Україні і за її межами.
Розділ перший "Підготовка Вестфальського миру 1648 року в умовах лабільної системи європейських держав" присвячений дослідженню якісних складових відносин між суб'єктами міжнародного права того історичного
періоду.
У підрозділі 1.1. "Священна Римська імперія як модель монополярного правопорядку в Європі" розглянуто феномен виникнення вказаного унікального державного утворення, що про-існувало більше тисячі років (800–1806). Проаналізовано систему правової організації імперії в різні періоди її існування, а особливо у період закріплення імператорської корони з 1438 р. за представниками впливового і багатого Австрійського дому Габсбургів. Висвітлені засади "консти-туційного" устрою імперії. Доведено, що імперська конституція того часу засновувалася переваж-но на звичаєвому праві, на так званих імперських звичаях. Крім того, це була своєрідна сукупність законів, договорів, імперських привілеїв та вольностей, якими користувалися князі так само, як імперські лицарі та імперські міста.
Висвітлено також така важлива складова конституційної основи імперії як ленна система. Ін-ститути останньої ретельно проаналізовані з точки зору їх звичаєво-правового змісту та побудови своєрідної піраміди васальної вірності курфюрстів перед імператором.
Показано значення в системі конституційних правових інститутів так званих станових зборів — рейхстагу: його виникнення, робота, склад та процедура прийняття рішень. При цьому особливу увагу приділено аналізу інституту "виборної капітули", тобто своєрідного договору між обраним імператором та колегією курфюрстів, що фактично обмежував владу монарха. Виборна капітула готувалася напередодні імператорських виборів за участю тих членів рейхстагу, які володіли для цієї процедури правом голосу. Вона містила в собі, з одного боку, клятву у вірності імператору, а, з іншого боку, зобов'язання імператора, які зв'язували його на весь період правління. Приведено приклад інкорпорації зазначеного інституту у текст Оснабрюцького договору 1648 р. (§ 3 статті VIII).
Шляхом історико-правового аналізу відображено структуру та інституційний механізм управ-ління імперією, її територіальний поділ та судову систему.
У підрозділі 1.2. "Правові основи Аугсбурзького релігійного миру 1555 року" проаналізо-вано рішення рейхстагу, що засідав саме у той рік у м. Аугсбурзі. Частину статей, а саме 18, вказа-ного рішення ще його сучасники охрестили "релігійним миром", що суттєво нормалізував відно-сини між релігійними конфесіями та вивів своєрідну формулу компромісу між позиціями католиків та лютеран.
Аугсбурзький релігійний мир був по праву негайно зарахований до числа основних, фундамен-тальних законів імперії. Шляхом імплементації у Оснабрюцькому та Мюнстерському мирних до-говорах Аугсбурзький релігійний мир 1555 р. фактично діяв до 1806 р., тобто до закінчення існу-вання Священної Римської імперії німецької нації.
Новаціями вказаного документу став погляд на досягнення миру в імперії, незважаючи на духо-вний розкол у порівнянні з попередньою концепцією, яка містила іншу формулу: мир в імперії че-рез духовну єдність. Крім того, Аугсбурзький мир 1555 р. поширював правило "cuius regio, eius religio" (чия країна, того і віра) на обидві аугсбурзькі конфесії, що закріплювало біконфесійну віротерпимість та створювало межі імперських правових свобод.
Аугсбурзький мир 1555 р. став ефективно діючим правовим механізмом, завдяки якому "теоло-гічно безсистемне імперське канонічне право" змогло пережити віки. За допомогою саме цього релігійного миру ні імператор, ні католицькі князі не конфліктували з формальним несхваленням Понтифіком імперського канонічного права, яке створювало можливість самого факту релігійних дебатів. На підставі Аугсбурзького релігійного миру на всій території імперії стали легітимними дві конфесії — католицизм і лютеранство. На цій біконфесійній віротерпимості і трималася межа імперських правових свобод. Тому будь-яка імперська територія (місто, князівство тощо) могла залишатися або католицькою, підкоряючись усім канонам римсько-католицької церкви, або ж лю-теранською. В останньому випадку весь процес повинен був здійснюватися на основі визнаних в імперії правових норм, чинних у церковних землях у межах усталеного правопорядку. До прийн-яття Аугсбурзького релігійного миру існуючий порядок ні в якому разі не давав можливості вивес-ти будь-яку територію з-під юрисдикції римсько-католицької церкви і допустити її перехід у кон-куруючу конфесійну сферу. Більш того, у сучасників аугсбурзьких рішень подібна теологічна і правова свідомість не викликала жодних сумнівів: багато хто з них жив в очікуванні реалізації од-вічної заповіді про майбутній більш дійовий компроміс між конфесіями, про досягнення можливо-го відродженого возз’єднання церкви на німецькій землі. Лише з погляду історичної ретроспекти-ви стає очевидним те, що Аугсбурзький релігійний мир не став лише проміжною станцією, а виявився кінцем шляху розбудови імперського правопорядку у теологічній сфері.
У підрозділі 1.3. "Європейські міжнародні відносини в площині категорії толерантності" показано роль та значення толерантності у період середньовіччя не лише як засобу досягнення ре-лігійного консенсусу, а і як фактору міжнародних відносин. Будучи формою відображення у суспі-льній свідомості об'єктивного існування множинності (плюралізму) культур, способів і стилів життя, різних моделей і концепцій розуміння світу й місця людини в ньому, толерантність перед-бачає для суб'єктів взаємодії самобутність і самоцінність кожного, право бути інакшими, не схо-жими і навіть протилежними у своїх уподобаннях.
Толерантність як правова категорія знайшла цілком логічне і помітне відображення в матеріа-лах Вестфальського миру, який став в історії її розвитку суттєвим кроком уперед. Ідеї толерантно-сті закріплені, приміром, у §§ 39, 51 статті V Оснабрюцького договору 1648 р. Саме фіксація у до-кументах Вестфальського миру права духовної автономії підданих на території мешкання, чіткі гарантії, при бажанні, права емігрувати, а також закріплений у ньому принцип паритету між кон-фесіями в представництві в рейхстазі складають
істотну основу для ідей толерантності.
Показано взаємозв'язок категорій толерантності та плюралізму, які характеризують один і той же феномен з різних точок зору: у той час, як плюралізм висуває множинність рівноправно віль-них груп, толерантність означає дієвість і гарантії свободи інших. Певний вплив на загальні, а не тільки теологічні, процеси в суспільстві мали гуманістичні концепції Еразма Роттердамського та Мартина Лютера, які досліджені автором також в напрямку розкриття взаємозв'язків і впливів ка-тегорії толерантності на європейські міждержавні відносини. Висвітлено трансформацію категорії толерантності від філософської та світоглядної до філософсько-правової та політичної, тобто до необхідної умови цивілізованого діалогу культур, релігій, держав, існування міжкультурного прос-тору. Сформована в період Реформації як противага плюралізму, категорія толерантності стала єдиною ефективною передумовою не тільки міжконфесійної згоди, але й миру в Священній Рим-ській імперії і Європі загалом. Прикладом цього є § 34 статті V Оснабрюцького договору, згідно з нормами якого зміна конфесійної належності феодала не повинна ставати безпосередньою причи-ною зміни конфесії підданими.
Ідея толерантності, зокрема західного зразка, та, що бере початок в епоху Реформації, сьогодні засновується на ідеалах прав людини, свободи, демократії, ринкової економіки, свободи совісті, відокремлення церкви і держави. Категорія толерантності була в історичному минулому, та й залишається до цього часу, дійовим інструментом у розв'язанні сутичок, суперечок, конфліктів і протиріч як на внутрішньодержавному рівні, так і в сфері міжнародних відносин, де вона також набула форми загальновизнаного принципу. Значних зусиль у напряму матеріалізації категорії то-лерантності у сучасному житті доклала Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), за ініціативою якої, зокрема, 1995 р. було проголошено ООН Міжнародним роком толерантності. Серед важливих мобілізуючих заходів цієї компанії було прийняття 28-ю сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. Декларації принципів толеран-тності. Визначення у Декларації поняття толерантності як "поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської осо-бистості", як "єдність у різноманітті" сягає коріннями в ідеї Реформації та у перший міжнародний прояв толерантності — Вестфальський конгрес, який фактично був проявом "єдності у різнома-нітті". Необхідність саме на державному рівні дотримуватись існуючого правопорядку, що підкре-слюється в Декларації, дуже переконливо кореспондується з прикладом встановлення першого такого правопорядку Вестфальським миром 1648 р. з активним використанням саме категорії то-лерантності.
У підрозділі 1.4. "Лабільна система європейських держав середини XVII ст. та її складові" дається аналіз не лише союзників та прихильників сторін Оснабрюцького й Мюнстерського дого-ворів 1648 р., а й потужних системоутворюючих чинників у міжнародних відносинах, які переду-вали створенню першого міжнародного правопорядку на континенті. Звертається увага на науко-вий потенціал поняття "система держав", якій властива функція саморегуляції, необхідна насамперед для її виживання і вдосконалення. Стосовно періоду, що досліджується, мова йде не тільки про мережу дипломатичних зв'язків, не тільки про блоки і союзи декількох держав. Кожна держава безпосередньо була пов'язана в історичному минулому лише з частиною існуючих дер-жав, ті — з іншими, інші — з рештою. Тільки їхня сукупність утворювала систему.
Проведений аналіз зазначеної системи базується на матеріалах архіву Посольського приказу, що зберігається в Москві. Документальні свідчення дають змогу переконливо вписати тодішню Мос-ковську державу й інших учасників європейських подій, що знаходились за так званим "східним бар'єром", у європейську систему держав. Незважаючи на те, що з 1616 р. по 1654 р. Московська держава не підтримувала дипломатичні відносини зі Священною Римською імперією, вона продо-вжувала опосередковано вирішувати свої міжнародні інтереси. Домінантою останніх були в той період протиріччя з Польсько-Литовською державою. Цілком незвичним у цій політичній боротьбі був спосіб матеріального субсидування Московською державою країн антигабсбурзької коаліції (Данії, Швеції). Урядам останніх було дозволено закуповувати російське зерно за низькими цінами внутрішнього російського ринку для вивозу його через Біле море і перепродажу на амстердамській біржі за високими цінами воєнного часу. Для Швеції, приміром, такі "приховані" зернові субсидії були адекватні річному бюджету держави. Це і є вірогідним поясненням того факту, що до 1631 р. шведський король Густав-Адольф зміг розгорнути великі військові сили в Німеччині та перемогти у війні.
Відомо також, що Густав-Адольф намагався забезпечити собі підтримку з боку Туреччини, Криму, Трансильванії, запорозького козацтва та дипломатичними каналами шукав можливих зно-син з цими політичними силами Східної Європи.
Європейські взаємозв’язки тієї епохи виявилися не менш яскраво і послідовно на так званому українському векторі міжнародних відносин. Йдеться про частину населення території України, яка охоплює сучасне Закарпаття. Підтвердженням цьому є текст Оснабрюцького договору, у § 11 статті XVII якого в числі союзників і прихильників Швеції згадується "князь Трансильванії". У період Тридцятилітньої війни Трансильванією правили князі знатного роду Ракоці. Їм належав і неприступний замок Паланок в українському м. Мукачевому. Як свідчить історична хронологія, саме можновладний рід Ракоці було включено в текст Вестфальського миру як "союзника і прихи-льника" Швеції, що визначало відповідний міжнародно-правовий статус Трансильванії.
Другим складовим компонентом, що також впливав на становлення системи європейських держав середини XVII ст., були міжконфесійні, у тому числі договірні відносини на рівні європей-ських церков (протестантизм і католицизм), які були зовсім не такі й далекі від європейської полі-тики. Простежувалися кроки до зближення з кальвінізмом константинопольського патріарха Ки-рила Лукаріса, з яким підтримував у свою чергу тісні зв’язки російський патріарх того періоду Філарет Нікітіч.
Проведений аналіз свідчить про те, що не лише проведення Вестфальського мирного конгресу, але і його підготовка, взаємодія держав та інших помітних європейських сил у першій половині XVII ст. відбувалися в умовах процесу формування системи держав. На нашу думку, точніше буде визначити систему держав, яка тоді формувалася, як лабільну систему держав. Саме в умовах
лабільної, тобто хоч і хиткої, мінливої, але все ж системи держав, стала реальністю перша істори-чна спроба формування міжнародного правопорядку,
закріпленого Вестфальським миром 1648 р.
Народ України, представлений у той період у своєрідних міжнародних відносинах часткою на-селення Трансильванії і запорозьким козацтвом, що доводить текст дисертаційного дослідження, був помітною для Заходу "політичною силою Східної Європи", що посідала своє певне місце в лабільній системі держав. З урахуванням цього український народ впливав, у межах "своєї полі-тичної сили", як на європейські процеси, так і на формування міжнародного правопорядку тієї по-ри.
У підрозділі 1.5. "Системоутворюючі позиції європейських держав
напередодні та в період Вестфальського конгресу" суттєво доповнюється концепція єдності єв-ропейських взаємозв’язків на прикладах відносин країн Західної Європи. Саме текст преамбул Оснабрюцького і Мюнстерського договорів 1648 р. свідчить про існування таких взаємозв’язків, причому настільки сильних, що вони сприяли втягуванню цих країн у війну. Але й держави, які не були активними учасниками Вестфальського конгресу, проте внаслідок існування об’єктивних вза-ємозв’язків між державами, впливали, і навіть істотно, на розвиток подій.
Приміром, Англія підтримувала Нідерланди, а також протестантів в інших європейських краї-нах. Її участь у Тридцятилітній війні була нетривалою, але полягала у морському суперництві з Іс-панією та у невдалій спробі звільнення в 1628 р. фортеці Ля Рошель, твердині французьких гуге-нотів. Незважаючи на це, Англія опосередковано суттєво вплинула на підготовку Вестфальського миру завдяки так званій "Пфальцькій справі", яка відображена у §§ 2–5 статті IV Оснабрюцького договору та торкається питань реституції курфюрста Пфальцького. Причиною того був династич-ний шлюб курфюрста Фрідріха Пфальцького та сестри англійського монарха Карла І. Таким чи-ном "Пфальцька справа", завдяки інтересам іноземних сил, ще задовго до самого Вестфальського миру перетворилася з внутрішньонімецького в європейське питання.
Своєрідністю відзначається роль Данії в подіях, що аналізуються. Хоча Датське королівст-во не було представлене на підписанні Вестфальського миру 1648 р., саме воно виявило ініціа-тиву в підготовці мирних переговорів в 1631, 1633 і 1641 рр. Особливо останні прелімінарні переговори, що відбувалися в Гамбурзі, мали історичне значення, тому що остаточно визначи-ли місце і дату початку Вестфальського конгресу: 11 липня 1643 р. в Оснабрюці та Мюнстері. Про це згадується у преамбулах обох мирних договорів. Така "миротворча" політика Данії ві-дображала її геополітичні інтереси того часу, а саме спробу ізолювати Швецію в політичному плані дипломатичним способом.
Системоутворюючі елементи лабільної системи держав ми бачимо також на прикладі аналізу ролі й позиції Польщі в той історичний період. Підписаний 11 грудня 1618 р. російсько-польський мир приніс Польщі велике територіальне завоювання та інтерпретувався в Європі з конфесійних позицій як перемога католицизму над греко-православ’ям. Так був відзначений переддень Тридця-тилітньої війни в російсько-польських відносинах. Що ж до участі самої Польщі в Тридцятилітній війні, то вона не брала на себе ніяких політичних або фінансових зобов’язань. Лише "польські ко-заки" в кількості понад 2000 осіб були направлені на службу в Сілезію, де приєдналися до імпера-торських військ. Значення Польщі у тих подіях полягало у тому, що її територіальний потенціал, успіхи у війні з Росією переконливо демонстрували Європі, який це міг би бути противник для ім-перії. Завдяки тому з Польщею "загравала" як Священна Римська імперія, так і її противники. Од-нак завдяки тонкій дипломатичній політиці Польщі стосовно обох протиборствуючих сторін у війні ми знаходимо короля Польщі у заключних статтях Оснабрюцького та Мюнстерського дого-ворів 1648 р. серед їхніх учасників.
На відміну від Польщі, Османська імперія взагалі не згадується в актах Вестфальського миру. Разом з тим, вона також відіграла певну роль у європейських відносинах того періоду. Ситуація полягала в тому, що саме Константинополь перетворився в умовах Тридцятилітньої війни, що роз-ділила європейські держави, в значний центр європейської дипломатії. Саме там мало місце різ-номанітне перехрещування політичних інформаційних каналів, що сприяло дипломатичному роз-квіту цього центру.
Розділ другий "Вестфальський мир як основа європейського правопорядку XVII–XVIII ст." присвячено дослідженню правових засад європейського правопорядку та міжнародно-правових наслідків Оснабрюцького і Мюнстерського договорів власне для Священної Римської імперії.
У підрозділі 2.1. "Суверенітет Нідерландів як найважливіша передумова Вестфальського миру" проаналізовано міжнародно-правові основи набуття Нідерландами незалежності і міжна-родної правосуб’єктності в ході роботи Вестфальського конгресу. Але закріпленню в Оснабрюць-кому договорі механізму міжнародно-правової гарантії його виконання, та включенню у перелік держав-гарантів міжнародного договору саме Нідерландів (§§ 10, 11 статті XVII договору) переду-вали складні міжнародні відносини, які досліджені. Показані історико-правові передумови виник-нення цієї держави в її звичних для нашого сучасника територіальних кордонах.
Священна Римська імперія ще 1555 р. через політику династичних шлюбів Габсбургів розколо-лася на дві гілки — іспанську та австрійську. До іспанської Корони відійшли землі так званих істо-ричних Нідерландів, які утворили 17 провінцій на території сьогоднішньої Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, частини Північно-Східної Франції. Історичні Нідерланди були територіально відда-лені від Іспанії і пов’язані з нею лише морським шляхом. У північних провінціях Нідерландів че-рез їх високорозвинене сільське господарство та торгівлю утворився своєрідний центр прогресив-ної буржуазної ідеології, що привела до нідерландської буржуазної революції 1566 р., яка поєдналася згодом з національно-визвольною війною проти Іспанії та тривала з перервами до 1648 р.
Однак, досягнення миру лише між Іспанією і Нідерландами виявлялося
неможливим в умовах триваючої Тридцятилітньої війни. Запрошення ж Нідерландів у кінці 1645 р. за стіл переговорів у рамках Вестфальського конгресу означало задоволення їх прохання, висловлюваного з 1635 р., про нейтралітет Імператора у війні Іспанії з Нідерландами.
Але не тільки само по собі залучення Нідерландів до переговорного процесу, а й організація Вестфальського конгресу стали для того часу істотною новацією для міжнародних відносин, дип-ломатичних традицій і міжнародного права. У монополярному європейському просторі, що визна-чався домінантою Священної Римської імперії, все виразніше виявлялися контури нових суб’єктів міжнародного права, нових суверенних держав, що прагнули до нового європейського правопо-рядку.
Проаналізовано відносини представників від окремих провінцій на Вестфальському конгресі, формування делегації, загальне керівництво якої здійснював Бартольд ван Гент. Приділено відпо-відну увагу формуванню переговорного процесу та позицій делегацій. Підкреслено політичні ін-тереси Франції, яка бажала дістати для себе вигоду з намірів Імператора скоріше досягти миру між Іспанією і Нідерландами. Визначено роль графа М.К. фон Трауттмансдорффа — повноважного представника Імператора на конгресі, який суттєво впливав на переговорний процес.
Лише 30 січня 1648 р. між Іспанією і Нідерландами їх представниками був підписаний мирний договір, що складався з 79 статей і підлягав ратифікації сторонами. Ратифікація в Іспанії заверши-лася швидко, і вже в березні 1648 р. посланник Пенаранда привіз звістку про ратифікацію догово-ру Філіппом IV. Ратифікація договору Сполученими Нідерландами тривала значно довше через розбіжності у позиціях керівництва провінцій. Обмін ратифікаційними грамотами між Іспанією і Нідерландами відбувся лише 15 травня 1648 р. в урочистій обстановці в залі ратуші м. Мюнстера.
Визнання нідерландського суверенітету в контексті розв’язання викладених вище проблем вво-дило країну до кола європейських держав. Іспано-нідерландський мир суттєво активізував перего-ворний процес на Вестфальському конгресі, прискорив парафування, а потім й підписання Оснаб-рюцького та Мюнстерського договорів.
У підрозділі 2.2. "Правові засада врегулювання територіальних спорів у Європі 1648 року" показано окремі причинно-наслідкові зв’язки прийняття важливих для європейських країн міжнародно-правових рішень з територіальних питань.
Оснабрюцький договір імперії зі Швецією формувався у надрах Вестфальського конгресу по-ступово, враховуючи відносини між сторонами з 1631 р. Спочатку шведський король Густав-Адольф, незабаром після висадки шведських військ на побережжі Німеччини, претендував на га-вані Вольгаст, Узедом і острів Рюген на Балтійському побережжі. Це був намір використати землі Померанії як своєрідну заставу за свої воєнні витрати. По мірі військових успіхів апетити Швеції поширилися і на більші міста — Вісмар і Варнемюнде.
Іншим плацдармом, який шведи хотіли б забезпечити собі на німецьких землях, були міста Бремен і Ферден, що були також у сфері інтересів Данії,
Гольштейна та імперії. Густав-Адольф намагався підтримати в цьому регіоні архієпископа Й.Ф. фон Гольштейна, який був його небожем. Формально землі Гольштейна були в союзницьких від-носинах зі Швецією, насправді ж розглядалися як воєнний трофей. Тому початок переговорного процесу на Вестфальському конгресі остаточно розкрив мету Швеції — отримання повного конт-ролю над усією територією Померанії, включаючи єпископство Каммін і морські митниці. Більше того, контролюючи Померанію, що входила до складу імперії, Швеція сподівалася отримати пред-ставництво і голоси в рейхстазі, що давало б їй можливість впливати на імперську політику в Єв-ропі.
Своєрідністю відрізнялася і французька позиція у конфлікті з імперією.
Символом німецько-французького протистояння залишався Рейн як природний кордон між держа-вами. Практичним реалізатором французької стратегії того історичного періоду був Рішельє, кар-динал (з 1622 р.), голова королівської ради (з 1624 р.) і фактичний правитель Франції у той час. Однак, незважаючи на всі спроби юридично підтвердити право Франції на історично "спірні" те-риторії, Рішельє дотримувався тієї точки зору, що кращим обґрунтуванням права на територію є jus belli, іншими словами, її попередня окупація. До таких територій належали міста Метц і Страс-бург, а потім Пінероло і Савойя. Навіть смерть Рішельє 1642 р. не перешкодила його наступнику кардиналу Мазаріні домогтися необхідних для Франції актів Вестфальського конгресу.
Незважаючи на передумови, які складалися, для досягнення миру за рахунок територіальних та інших поступок імперії відбувалося узгодження позицій усіх сторін, що брали участь у Вестфаль-ському конгресі. Загальна кількість представників переговорного процесу складала 194, до яких належали 16 європейських країн, 140 представників імперських станів та 38 — інших представ-ників з імперії. У тій ситуації виключно важливе значення надавалося вибору повноважного пред-ставника імператора Фердинанда ІІІ на конгресі, яким був призначений граф М.К. фон Трауттман-сдорфф. Останньому як імперія, так і Європа загалом, багато в чому зобов’язана досягненням миру.
Відшкодуванню збитку Швеції шляхом передачі земель і супутніх цьому прав цілком присвяче-на стаття Х Оснабрюцького договору, що містить 16 параграфів, у яких дається перелік територій, міст, ленів, єпископств і архієпископств. В них викладена загальна картина делімітації прикордон-них територій, які вказані вище.
Особливість Мюнстерського мирного договору полягає у наступному. По-перше, Оснабрюць-кий і Мюнстерський мирні договори складають єдине ціле — документальну договірну основу Вестфальського миру 1648 р. Багато їхніх положень є спільними й ідентичними. По-друге, за ос-нову (в текстовому і змістовному значенні) прийнятий Оснабрюцький договір. По-третє, в тексті Мюнстерського договору даються посилання на текст Оснабрюцького договору, а також підтвер-джується згода з багатьма його статтями. Тому за обсягом Мюнстерський договір виглядає корот-ше, хоч змістовна його частина від цього не страждає. По-четверте, є відмінності в структурі обох документів: якщо Оснабрюцький договір складається з преамбули і сімнадцяти статей, у яких міс-тяться 224 параграфи, то Мюнстерський договір складається з преамбули і 120 параграфів, нуме-рація яких враховує відсилання до ідентичного тексту Оснабрюцького договору.
Таким чином, поступка імперії територіальним суверенітетом над окремими районами, міста-ми, фортецями і єпископствами, що вказані вище, на користь французької Корони закріплена в §§ 69, 70, 72, 73 і 74 Мюнстерського договору.
У підрозділі 2.3. "Вестфальський мир та його вплив на правове розв'язання внутрішньо-німецьких питань" проаналізовано зв'язок міжнародних відносин та договірних зобов'язань окремих територій імперії з процесом реституції і амністії за обома мирними договорами.
Історично склалося так, що спадкові герцоги і маркграфи німецьких земель будували свої полі-тичні та інші відносини з малими прикордонними державами досить самостійно. Наприклад, так складалися відносини Баварії і Карінтії (історична область в Австрії) з італійськими князями; Швабії з Бургундією; Лотарингії з Францією; Саксонії з Данією і т.п. Причому в цих прикордон-них відносинах нерідко використовувалися воєнні аргументи і зіткнення, що закінчувалися часто укладанням недовговічних регіональних мирних угод.
Тому невипадково Вестфальський конгрес показав активність у переговорному процесі саме імперських спадкових станів, що сказали своє вагоме слово в досягненні миру. Мирні договори 1648 р. свідчать, що значна їх частина присвячена власне внутрішньонімецьким, у тому числі територіальним питанням, за винятком міжконфесійних проблем. В Оснабрюцькому договорі такими є: стаття IV [Окремі реституції (відновлення в правах)], стаття ХІ [Компенсація Бран-денбургу], стаття ХІІ [Компенсація Мекленбургу], стаття ХІІІ [Компенсація дому Брауншвайгів-Люнебургів], стаття XIV [Компенсація маркграфу фон Бранденбургу за Магдебург], стаття XV [Положення про компенсацію для Гессен-Касселя]. Відповідно в Мюнстерському договорі це: § 31 [Реституція Гоєнтвіля, Шорндорфа, Тюбінгена і т.д.], § 32 [Реституція князів фон Мемпель-гардів], § 77 [Верховенство права власності єпископа Шпайера] та інші.
Викладене в цьому аналізі дає уявлення про зусилля, зроблені учасниками Вестфальського кон-гресу в напряму досягнення правовим шляхом, а точніше шляхом підписання міжнародних дого-ворів, не тільки миру в Європі, але спокою і миру на території самої Німеччини.
У підрозділі 2.4. "Міжнародно-правові наслідки Вестфальського миру для Священної Римської імперії" розкритий специфічний міжнародно-правовий вплив Оснабрюцького та Мюн-стерського договорів на саму імперію як на сторону обох договорів. Характерно, що вже на Вест-фальському конгресі імперія відповідала формулі "Імператор та імперія": тобто нарівні з Імперато-ром договори готували і підписували представники імперських спадкових станів. Про це свідчить стаття І та § 12 статті XVII Оснабрюцького договору, де наведений перелік осіб, які підписали іс-торичний мир. Таким чином імперські спадкові стани набули статусу специфічної сторони в між-народних договорах. Крім того, вони, як специфічні сторони договорів, скріпили їх своїми підпи-сами і підтвердили мирні наміри не тільки стосовно Швеції і Франції, але і між собою.
Виходячи із правосуб'єктності всіх сторін Вестфальського миру, центральне значення мають норми §§ 1, 2 статті VIII Оснабрюцького договору, у яких
передбачене для імперських спадкових станів "територіальне верховенство у духовних і мирських справах" в значенні єдиного всеосяжного владного права, а також "право укладати союзи між со-бою або з іноземними [суб'єктами] для свого збереження і безпеки, одначе так, аби ці союзи не бу-ли спрямовані проти Імператора, імперії та їхнього миру".
З точки зору міжнародного права наділення імперських спадкових станів правом "укладати со-юзи" не тільки між собою, але й поза рамками імперії, є закріпленням за ними у Вестфальському мирі статусу суб'єктів міжнародного права. Тобто окремі території Німеччини, а саме 355 її земель, мали ознаки державності в значенні міжнародного права. З точки зору ознак державності цим те-риторіям були притаманні: населення, територія і публічна влада. Фактично дрібні держави та зе-млі німецьких імперських спадкових станів складали в загальній масі узагальнююче поняття — Німеччина.
Ідею своєрідної "федералізації імперії" підтримував у той час також кардинал Рішельє. На його думку, подібна модель імперських територій запобігла б тенденції перетворення династії Габсбур-гів у спадкову монархію. Тому сама ідея наділення імперських територій правом "укладати союзи" стала одним з центральних чинників французької політики, що проводилася через представників тих імперських спадкових станів, на які французька сторона мала вплив.
У свою чергу Імператор не став наполягати на вилученні з проекту договорів норм, що додава-ли імперським територіям міжнародно-правового статусу, а знайшов засіб його обмеження. Таким обмеженням стало застереження: "аби союзи не були спрямовані проти Імператора". Крім того, вельми істотним, хоч і прихованим, обмеженням міжнародної правосуб'єктності територій була ленна система, що історично склалася в імперії, яка продовжувала існувати і після 1648 р.: феода-ли безпосередньо отримували ленні наділи від Імператора, і відповідно до імперської конституції давали Імператору клятву вірності.
Розглядаючи у взаємозв'язках міжнародну правосуб'єктність територій і систему її обмежень, що містяться у Вестфальському мирі, можна підкреслити наступне. По-перше, єдність імперії і споконвічна належність до неї її територій носили правовий характер. По-друге, незважаючи на визнання територіального верховенства і міжнародної правосуб'єктності своїх територій, імперія залишалася чимось більшим, ніж об'єднанням на основі міжнародного права. У нормах Оснабрю-цького і Мюнстерського договорів, які визначають взаємовідносини територій з імперією і між собою, закладені якраз елементи своєрідної середньовічної моделі федерації, як форми політично-го єднання, що містить у собі державно-правові і міжнародно-правові складові. По-третє, особли-вості конституційного будівництва імперії після 1648 р. характеризувалися одночасною наявністю елементів ленного права і монархії, станово-територіального устрою і федералістичних тенденцій. У конституційній моделі імперії одночасно домінували і паралельно розвивалися два начала: дер-жавно-правове і міжнародно-правове.
У підрозділі 2.5. "Вестфальський мир як основа європейського правопорядку XVII–XVIII ст." показано місце мирних договорів 1648 р. в створенні не лише нового імперського, але й нового європейського правопорядку. У дусі правової доктрини тієї епохи сучасники роз-глядали Вестфальський мир саме як основний (конституційний) закон того європейського утво-рення, яким була Священна Римська імперія XVII ст. Про це свідчить § 2 статті XVII Оснабрю-цького і відповідаючого йому § 112 Мюнстерського договорів. Однак епохальність цих актів закономірно розширила їх значення у векторі міжнародного права. Це підтверджують дослідження, зокрема, німецьких юристів, які узагальнюють сталу думку про те, що Вестфальський мир слід розглядати як "основний закон цього європейського публічного права", або як "основний закон європейської міжнародно-правової єдності". Такі судження ґрунтуються на аналізі §§ 3–6 статті XVII Оснабрюцького мирного договору.
Поняття "основний закон" у теорії німецької правової системи має подвійне значення, однак завжди визначає норму, що містить у собі основоположний загальний правопорядок. Це поняття вживається, як правило, в теорії конституційного права і дуже близьке за змістом поняттю "кон-ституція". Тому визначення Вестфальського миру основою європейського правопорядку виходить як з його імперсько-правового, так і з міжнародно-правового змісту.
Епохальність значення, яке надається Вестфальському миру у зв'язку із становленням вест-фальської конфігурації міжнародного права і створенням європейського правопорядку, повинна не тільки випливати з предмета регулювання Оснабрюцького і Мюнстерського договорів, але й базу-ватися на наступних проблемних рівнях. По-перше, це проблема закінчення війни і установлення реального миру у Європі. По-друге, це ефективність завершення Тридцятилітньої війни і продов-ження дії договорів і їх регулятивної функції в напрямі розвитку європейського правопорядку аж до початку ХІХ ст. По-третє, дієвість загальних міжнародно-правових принципів і структур, які були ефективними як спочатку, так і після набуття ними стійкого характеру.
Зміст §§ 10 і 11 статті XVII Оснабрюцького і відповідних параграфів Мюнстерського договорів характеризує певною мірою широту правової участі перелічених у договорі учасників. Їх можна поділити на чотири категорії: сторони договору, імперські спадкові стани (як специфічна сторона договору), союзники та інші залучені сили і держави.
Оснабрюцький і Мюнстерський договори стали ефективним регулятором міжнародних відно-син не лише в період закінчення Тридцятилітньої війни. За формулою, закладеною в статті І Осна-брюцького і § 1 Мюнстерського договорів, мир цей повинен був стати християнським, всеосяж-ним, вічним і тривалим, пов'язаним з істинною і щирою дружбою.
Вплив на європейський правопорядок принципів, закладених в Оснабрюцькому і Мюнстерсь-кому договорах, виявляється на трьох рівнях:
1) забезпечення проведення і дотримання конкретного регулятивного механізму;
2) поновлення і підтвердження принципів та ідей договорів у подальших мирних договорах держав-учасниць;
3) посилання, що ввійшло згодом у практику міжнародних відносин, на
узагальнююче поняття "Вестфальський мир", а не на конкретні договори — його складові.
Розділ третій "Вестфальський мир та його вплив на становлення інститутів сучасного міжнародного права" присвячений аналізу вестфальських коренів підмурівку окремих інститутів міжнародного права.
У підрозділі 3.1. "Визнання суверенітету Швейцарії як підвалина інституту міжнародно-правового визнання" аналізуються історико-правові свідчення щодо визнання новоутворених держав з боку інших головних суб'єктів міжнародного права.
Проаналізовано теоретичні погляди на інститут визнання у міжнародному праві. Наведений з метою порівняння приклад сучасної міжнародної практики, коли визнання нових держав проводи-лось шляхом договірних відносин між іншими суб'єктами міжнародного права. Зокрема, Австрія як незалежна і демократична держава була відновлена 15 травня 1955 р. шляхом підписання від-повідного договору союзними державами. Вказаний факт уявився дуже символічним, якщо брати до уваги, що саме Австрійська династія Габсбургів на Вестфальському конгресі докладала зусилля для того, щоб уперше сформувати основи декларативної теорії визнання. Тоді ж, у 1648-му р., це стосувалося Швейцарії, суверенітет якої був офіційно визнаний учасниками конгресу, що знайшло пряме закріплення у Вестфальському мирі.
У взаємозв'язаній лабільній системі держав того історичного періоду хід Тридцятилітньої війни не міг не відбитися і на "нейтральній" державі, якою була Швейцарія. При цьому потрібно мати на увазі, що ще 1291 р. три лісові кантони Швейцарії — Урі, Швіц та Унтервальден у процесі бороть-би проти імперії заснували між собою "вічний союз", який був скріплений також клятвою. В осно-ву такого державного новоутворення були покладені ідеї самоврядування, третейських судів, пра-вопорядку і миру. Такий статус Швейцарії був визнаний Базельським миром 22 вересня 1499 р. з боку Священної Римської імперії. Однак до міжнародно-правового визнання суверенітету Швей-царії європейськими державами було ще далеко.
Правові відносини Швейцарії та імперії спочатку взагалі не належали до числа тих, що обгово-рювалися на Вестфальському конгресі. Привід для цього дала спроба Вищого імперського суду знову і ще жорстокіше підпорядкувати своїй юрисдикції швейцарське місто Базель, яке лише з 1501 р. приєдналося до учасників "вічного союзу". Саме базельське питання послужило приводом для того, щоб проблема лісових кантонів Швейцарії потрапила до порядку денного конгресу. Річ у тім, що по багатьох цивільних позовах рішення міського суду Базеля під час Тридцятилітньої вій-ни були відмінені Вищим імперським судом, який відносив місто до своєї юрисдикції і вимагав від нього сплати податків до імперської скарбниці. Тому саме Базель ініціював захист своїх особливих інтересів і шукав допомоги від Вестфальського конгресу.
Своєрідним ідеологом ідеї нейтралітету і звільнення Базеля з-під імперського впливу став бур-гомістр міста Й.Р. Веттштайн. В його уявленнях нейтралітет був тією союзницькою політикою ка-нтонів, яка забезпечувала б надійність швейцарських кордонів. Але лише у грудні 1646 р. Й.Р. Веттштайн прибув до Мюнстера як повноважний представник Базеля. Переговорна позиція бургомістра спочатку не торкалася міжнародно-правового становища Швейцарії і Базеля.
Й.Р. Веттштайн діяв у переговорному процесі уміло й неординарно. Для надання своєму статусу на конгресі більшого впливу, він організував надходження на своє ім'я рекомендаційних і вдячних листів від усіх тринадцяти найбільш важливих міст Швейцарії. Він знайшов розуміння і в графа М.К. фон Трауттмансдорффа, який також докладав неабияких зусиль до того, аби "швейцарське питання", викладене 24 лютого 1647 р. в ноті Й.Р. Веттштайна, мало позитивне попереднє вирі-шення у Відні. Саме нота
Веттштайна була першим документом, у якому в імперії постало прохання про суверенітет для Швейцарії. Крім того, продовжуючи реалізувати свій план, Й.Р.Веттштайн добився в укладачів тексту мирного договору згоди виділити "швейцарське питання" в окремій статті французького проекту договору. Імперські представники на конгресі не стали відхиляти цю статтю, а, більше то-го, привнесли в неї "ідею волевиявлення Імператора". Таким чином стаття набула значення акту милості самого Імператора.
В Оснабрюцькому і Мюнстерському договорах текст статей "Звільнення
Базеля і Швейцарії" повністю ідентичний. Різниця лише в тому, що в Оснабрюцькому договорі це стаття VI, а в Мюнстерському договорі вона відповідає § 61. Ця невелика за обсягом, але значуща за історичністю змісту стаття підвела підсумок боротьби народу Швейцарії за свій суверенітет. Но-ва суверенна держава була інтегрована в сферу європейського правопорядку, створеного Вест-фальським миром 1648 р., який своїм рішенням заклав також основу і декларативної теорії міжна-родно-правового визнання держав.
У підрозділі 3.2. "Вестфальський конгрес і становлення мирних способів розв'язання міжнародних спорів" досліджується проблема, яка здавна привертала до себе увагу фахівців з міжнародного права. У міжнародній практиці все більш широке поширення набуває тенденція до-говірного встановлення обов'язковості застосування тих або інших мирних засобів і способів роз-в'язання певних категорій спорів, включаючи і такі як міжнародний арбітраж і міжнародний суд, добрі послуги і посередництво.
Розглядаючи більш предметно інститут посередництва, слід зазначити, що в широкому його розумінні — це участь третіх держав або міжнародних організацій у мирному врегулюванні міжнародних спорів. Поняття "добрих послуг" і "посередництва" були нормативно закріплені в Конвенції про мирне розв'язання міжнародних сутичок, підписаній у Гаазі 5 (18) жовтня 1907 р. Ця конвенція значно підвищила значення добрих послуг або посередництва для мир-ного розв'язання міжнародних спорів. А, з іншого боку, її розробці і підписанню передував значний досвід міжнародного спілкування держав, що сягає коріннями в історію, у якій нале-жне місце посідає Вестфальський конгрес.
Посередництво як засіб досягнення мети — укладання миру, було одним з елементів європей-ської політики того історичного періоду. Однак "елемент" не в розумінні "основи" або "передумо-ви" для досягнення миру, а швидше як розуміння однієї з багатьох можливостей зовнішньополіти-чного впливу на процес розв'язання міжнародного конфлікту. У такій формі посередництво застосовувалося і до Вестфальського конгресу. Проте понятійний зміст такого посередництва мав цивільно-правові елементи інституту підсудності третейському суду в умовах, коли міжнародного суду як такого не було.
Внаслідок цього для великої частини зовнішньополітичних акцій європейських держав того іс-торичного періоду властивою була та дипломатична активність, яка в сучасному міжнародному публічному праві іменується як "добрі послуги" і "посередництво". Ці поняття в їх сучасному зна-ченні в основі своїй збігаються з понятійним апаратом пізнього середньовіччя.
Для Вестфальського конгресу використання інституту посередництва мало особливості. В текс-ті преамбули Мюнстерського договору вживається поняття "посередництво" і "посередник" відно-сно венеційського посланника і сенатора А.Контаріні, "який майже 5 років невпинно виконував обов'язки неупередженого посередника". Для свого ж посередника Ф.Хігі Папський престол не залишив в інструкціях практично ніякої свободи, що, природно, виключало саму можливість са-мостійно розв'язувати проблему.
Проведений аналіз свідчить, що інститут посередництва (mediatio) — це перенесена на регулю-вання певних міжнародних відносин юридична формула, яка виникла не з арбітражу в його сучас-ному розумінні, а з урегулювання цивільно-правових відносин і визначалась ще в римському при-ватному праві і в середньовічному імперському праві як арбітратор (arbitrator) або добровільний посередник (amicabilis compositor). Арбітратор не володів повноваженням на прийняття рішення, а намагався тільки допомогти сторонам розв'язати проблему.
У період Вестфальського конгресу посередництво також було особливою формою переговорів. Характерні його особливості в основі своїй збігаються із сучасними уявленнями про цей міжнаро-дно-правовий інститут. Такі основоположні принципи діяльності посередників А.Контаріні і Ф.Хагі, як непричетність до дій воюючих держав, узгодження протилежних домагань, заспокоєння почуття неприязні і т.п., закріплені через багато років у нормах Гаазької Конвенції про мирне роз-в'язання міжнародних сутичок 1907 р.
Посередництво на Вестфальському конгресі внесло багато нового в практику організації пере-говорного процесу між сторонами, які відчувають неприязнь одна до одної з різних міркувань.
Посередництво, перевірене віками, застосовується і в сучасних міжнародних відносинах, воно оформилося в інститут сучасного міжнародного права.
У підрозділі 3.3. "Вестфальський мир та формування інституту відповідальності в міжна-родному праві" досліджені деякі аспекти відповідальності в міжнародному праві, зокрема, одна з її форм — реституція.
У міжнародно-правовій доктрині утвердилася думка, що міжнародно-правова відповідальність настає для суб'єкта міжнародного права внаслідок порушення міжнародного правопорядку як цілі-сної системи правових відносин та існує в конкретних її видах: матеріальна і нематеріальна. При-чому матеріальна відповідальність визначає такі її форми, як реституція, субституція, репарація (ординарна і надзвичайна), а нематеріальна такі, як — ресторація, сатисфакція (ординарна або надзвичайна), обмеження міжнародно-правової суб'єктності, повоєнна окупація, демілітаризація, міжнародний трибунал і т.п.
У підрозділі аналізується одна з форм відповідальності — реституція, що означає відшкодуван-ня державою-правопорушницею заподіяного матеріального збитку в натурі. В науці міжнародного права на пострадянському просторі сформувалося доктринальне уявлення про юридичну основу інституту реституції, що полягає в порушенні сторонами збройного конфлікту законів і звичаїв війни, захопленні і вивозу з окупованої території власності противника. При цьому реституція роз-глядається в прямому зв'язку з питанням про відповідальність держави за агресію.
З точки зору юристів-міжнародників інших європейських країн умовою реституції є не міжна-родний делікт, а дискримінаційні заходи, вжиті під час війни або внаслідок інших надзвичайних обставин. А оскільки реституції відбуваються не тільки і не стільки на користь держави, скільки на користь окремих осіб, ця публічна категорія трансформується в цивільно-правову. В основу та-ких міркувань покладений відомий принцип Ж.-Ж. Руссо, суть якого полягає в тому, що цивільна особа і власність приватних осіб не можуть залучатися до воєнних операцій, а приватна власність і права громадян ворогуючої держави не можуть бути змінені війною. Вказаний "принцип Руссо" покладений у Конвенцію про закони і звичаї сухопутної війни 1907, у якої вказується, що "приват-на власність не підлягає конфіскації". Викладене свідчить про наявність низки міжнародно-правових принципів, властивих реституції, які мають своє досить глибоке правове коріння, що ся-гає в основоположний акт періоду становлення міжнародного права — Вестфальський мир 1648 р.
Проблемі реституції присвячений значний нормативний матеріал Оснабрюцького і Мюнстерсь-кого мирних договорів, більшу частину яких складають окремі реституції представників імперсь-ких спадкових станів. Однак основні принципи реституції закріплені в §§ 1, 2 статті ІІІ Оснабрюцького договору. Зокрема, принципи територіальності і непорушності приватної власності посідають у ньому основоположне місце. Разом з тим досліджений сам процес нормотворчості, який дозволяє глибше зрозуміти нормативний зміст тих або інших домовленостей сторін.
Своєрідним вододілом у духовних та мирських спорах став "день відліку" — 1 січня 1624 р. Це відображено в § 2 статті V Оснабрюцького договору. Спірні ж питання зафіксовані в багатьох па-раграфах Оснабрюцького договору: §§ 6–57 статті IV та §§ 3, 12, 14, 18, 32 статті V.
Характерним для Вестфальського миру є сусідство реституції як форми відповідальності в міжнародному праві, та інституту амністії, тобто звільнення від відповідальності за всі протиправ-ні дії, вчинені з політичних мотивів під час війни самими воюючими. В Оснабрюцькому договорі застереження про амністію складає статтю ІІ. Конкретні ж приклади амністії не тільки для фізич-них осіб, родових династій, але й для міст є в §§ 13, 28, 52 статті IV, в § 13 статті V, в § 18 статті XVI Оснабрюцького договору.
На основі викладеного зроблені узагальнення про те, що реституція як
форма відповідальності посідає одне з центральних місць в Оснабрюцькому і Мюнстерському договорах. Юридичну основу реституції складає непорушність приватної власності. Викладені у підрозділі ідеї вестфальської конфігурації міжнародного права було покладено в основу Конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907. Через призму своєрідного "дзеркального відображення" реституції розглядається у документах Вестфальського миру 1648 р. також інститут амністії. Остання є актом звільнення комбатантів від відповідальності за всі протиправні дії, скоєні з полі-тичних мотивів під час війни.
Міжнародно-правовий інститут амністії згодом був інкорпорований у національне законодавст-во Російської імперії, де застосовувався як "царський акт помилування, наймилостивіший мані-фест".
У підрозділі 3.4. "Вестфальський мир і особливості становлення міжнародного економіч-ного права" розглянуто коло міжнародних взаємозв'язків — торговельних, митних, валютно-фінансових, транспортних, що впливали на формування підвалин міжнародного економічного права.
З метою кращого висвітлення та порівняння головних рис окремих інститутів сучасного міжна-родного економічного права з історичним періодом, що розглядається, особливостей їх становлен-ня, у підрозділі дано визначення вказаної галузі міжнародного права. Розглянуті специфічні риси сучасних міжнародних економічних відносин та їх принципи.
Правове регулювання взаємовідносин між державами в економічній галузі пройшло значний історичний шлях, особливе місце у якому посідають Оснабрюцький та Мюнстерський договори 1648 р. Вони усунули труднощі, що виникли в ході Тридцятилітньої війни внаслідок підвищення старих або введення нових митних і дорожніх зборів. Основоположна концепція врегулювання вказаних проблем викладена в §§ 1 і 2 статті ІХ [Торгівля і мита] Оснабрюцького договору, що те-кстуально відповідає §§ 67 і 68 Мюнстерського договору. Наведені міжнародно-правові норми ма-ли на меті пожвавлення торгівлі в спільних публічних інтересах сторін; вони привели, по-перше, у відповідність окремі норми процесуального права імперії у сфері митної діяльності, а, по-друге, ліквідували митниці, що стихійно виникли на кордонах держав в ході Тридцятилітньої війни.
Поряд з наведеною основоположною концепцією Вестфальського миру в сфері міжнародних економічних відносин кожному з договорів властиві свої особливості. Наприклад, у § 85 Мюнс-терського договору додатково підкреслюється необхідність транспортних і торгівельних свобод у верхів'ях Рейну.
Тридцятилітня війна негативно відбилася не тільки на торгівлі і митній справі, але й на системі імперських кредитних відносин, які опинилися в стадії розвалу. Проте не тільки фізичні особи, а й окремі міста мали значні боргові зобов'язання: Гамбург, Нюрнберг, Лейпциг тощо. На фоні загаль-ної дестабілізації в межах імперії окремі території шукали виходу із становища "фінансового тромбозу" і вживали локальних заходів щодо законодавчого регулювання відносин у фінансовій сфері. Ландтаги Щецина, Баварії, Вюрцбура, Гільдесхайма, Бранденбурга законодавчо ввели мора-торій на виплату прибутків з капіталу. Але наведені приклади спроб територій врегулювати лока-льними правовими актами питання фінансово-кредитних відносин не змогли розв'язати проблему у цілому. Тому проблема боргових зобов'язань стала одним з важливих пунктів порядку денного на Вестфальському конгресі. Результатом обговорення цього питання стало включення в Оснабрюць-кий договір § 5 [Боржники, що потрапили в скруту через війну] статті VIII (відповідно, § 66 Мюн-стерського договору).
У більш конкретизованому вигляді проблеми анулювання незаконних
операцій періоду війни, насильно стягуваних боргів і судового розгляду таких справ урегульовані у §§ 46–48 статті IV Оснабрюцького договору. Показані
погляди відомих юристів-сучасників Вестфальського миру на проблему правового регулювання відсоткових ставок або капіталу. Виходячи з аналізу історичних (для того часу) аналогів, розробля-лися і пропонувалися різноманітні варіанти розв'язання проблеми. Рішення останніх продовжував Регенсбурзький рейхстаг 1654 р.
У підрозділі доведено, що міжнародні договори Вестфальського миру нормалізували міжнаро-дні економічні відносини в площині як міжнародно-правового, так й імперсько-правового регулювання. Основоположна формула Вестфальського миру у зазначеній сфері полягала у приве-денні відносин до довоєнного рівня шляхом посилення принципу загальної свободи транспортних сполучень, та посилення принципу загальної свободи торгівлі. Оснабрюцький і Мюнстерський договори 1648 р. заклали також правову основу для прийняття на регіональному рівні законодав-чих актів про регулювання кредитно-фінансових відносин і проблеми погашення боргових зобо-в'язань.
У підрозділі 3.5. "Гарантії дотримання Вестфальського миру і проблема виконання між-народних договорів" розглянуто процес виникнення та закріплення ідеї міжнародно-правової га-рантії виконання договорів між суб'єктами міжнародного права. В рамках історико-правової рет-роспективи з метою порівняння показано, що, регламентуючи питання укладання міжнародних договорів, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. та Віденська конвенція про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжна-родними організаціями 1986 р. залишають за межами міжнародно-правового регулювання аспекти забезпечення виконання міжнародних договорів. Вони містять лише норму pacta sunt servanda: ко-жний чинний договір обов'язковий для його учасників і повинен ними сумлінно виконуватися. Ви-кладено погляди з цього приводу відомих юристів-міжнародників.
Проблема способів забезпечення міжнародних договорів має свою історію, у якій Вестфальсь-кий мир 1648 р. посідає вельми значне місце. Універсальну модель забезпечення цього миру за-пропонував кардинал Рішельє: він перший серед європейських політиків остаточно переборов па-нівне тоді вчення про християнську універсальну монархію як інструмент миру і обґрунтував ідею європейської рівноваги держав. Саме за пропозицією французької сторони у текст договорів був уведений інститут міжнародно-правової гарантії, яким третя держава забезпечувала б права будь-якої держави стосовно до іншої і який би потім трансформувався в колективну гарантію всіх сто-рін договору стосовно до однієї з держав. Ідея Рішельє була втілена в § 5 [Загальний захист миру] статті XVII Оснабрюцького та відповідаючого йому за змістом § 115 Мюнстерського договорів.
Крім того, широкий спектр застосування мають норми, що містяться в §§ 2, 4 і 7 статті XVII Оснабрюцького договору. Вони спрямовані насамперед на всі без винятку імперські стани (як мирські, так і духовні).
Таким чином, гарантом Вестфальського миру виступають сторони договорів, а також їхні при-хильники та союзники, які наведені у тексті договорів. Шляхом залучення до договорів тих євро-пейських сил, які не брали безпосередньої участі у воєнних діях Тридцятилітньої війни, Вест-фальський мир набув загального характеру і основоположного міжнародно-правового значення для Європи.
Важливість і життєвість застереження про колективну гарантію дотримання Вестфальського миру не залишилася лише на папері. Історія застосування інституту міжнародно-правової гарантії вже після 1648 р. свідчить про його важливість для розвитку і становлення міжнародного права. Подібне забезпечення виконання міжнародних договорів шляхом колективних гарантій міститься в договорах, підписаних, наприклад, в Раштатті і Бадені (1714 р.), Аахені (1748 р.), Паризі (1763 р.), Губертусбурзі (1763 р.), Тешені (1779 р.), Версалі (1783 р.) тощо. Майже через 200 років після підписання Оснабрюцького і Мюнстерського договорів 1648 р. протестанти Трансильванії та Угорщини в своєму намірі захистити порушення їхніх релігійних прав на самоврядування апелю-вали саме до Вестфальського миру. Це свідчить про те, що він мав достатню моральну силу для захисту релігійною меншиною своїх прав, які були порушені в невеликому кутку загального євро-пейського дому, де проживало й українське населення.
Викладене у підрозділі дозволяє зробити висновки про те, що підписання Оснабрюцького і Мюнстерського договорів 1648 р. стало початком і основою краху вчення про християнську уні-версальну монархію. Висунута кардиналом Рішельє ідея щодо використання інституту міжнарод-но-правової гарантії зберегла привабливість і моральну силу, потенціал свого застосування і в умо-вах сучасних міжнародних відносин.
У підрозділі 3.6. "Вестфальський мир і основні права людини" міститься аналіз становлен-ня окремих аспектів міжнародного захисту прав людини. З метою порівняння викладено основи сучасного розуміння міжнародних стандартів прав людини.
Звертається увага на те, що сучасні стандарти прав людин сягають своїми коренями ідей гума-нізму минулого, що загальнолюдське надбання не має меж і національних рамок. Підтвердженням цьому є проведене здобувачем дослідження Вестфальського миру 1648 р., посилання на який при згадці історичних коренів становлення інституту захисту окремих прав людини у вітчизняній літературі, на жаль, відсутні. Насамперед це стосується релігійних свобод і свободи виїзду, які напов-нюються історико-правовим змістом, виходячи з аналізу саме Вестфальського миру. Про свободу віросповідання детально сказано в § 1 статті VII Оснабрюцького договору. Право людини на від-правлення релігійних культів пов'язувалося також з усіма "побічними правами", якими володів ві-руючий за містом роботи (§§ 31, 32 статті V Оснабрюцького договору).
У тексті договорів звертається увага на дві форми відправлення релігійних культів: публічну і приватну. Причому сторони договорів вбачали можливість збереження міжконфесійного миру тільки на шляху толерантності, що знайшло відображення в § 34 статті V Оснабрюцького догово-ру. Більше того, Вестфальським миром передбачалася пряма заборона "дискримінації" підданих внаслідок їхньої релігійної приналежності (§ 35 статті V Оснабрюцького договору). З релігійних мотивів дозволялося вільно міняти місце проживання всередині імперії, а також у межах країн до-говірних сторін.
Свобода еміграції, виїзду з релігійних мотивів пов'язувалася в тексті договору також із захистом майнових прав емігранта (§ 36 статті V Оснабрюцького договору). Більше того, проблема права людини на власність (безумовно, після встановлення миру!) посідає в Оснабрюцькому і Мюнстер-ському договорах центральне місце. На це вже зверталася увага при розгляді реституції, юридич-ною основою якої була непорушність приватної власності, індивідуальне повернення неправомір-но відібраного майна. Концептуальне ставлення творців Вестфальського миру до майнових прав індивіда закріплено в §§ 1 і 2 статті ІІІ Оснабрюцького договору. Такий концептуальний погляд на майнові права титулованої фізичної особи пронизує всі подальші статті, що стосуються окремих реституцій, амністії і відновлення в правах окремих осіб, династій і т.ін.
У підрозділі робиться висновок, що матеріали Вестфальського миру з повною підставою мо-жуть бути віднесені до числа перших міжнародно-правових документів, у яких закріплені права особистості на свободу вибору релігії і на пов'язані з цим "побічні права", на свободу виїзду і змі-ни місця проживання з мотивів конфесійної приналежності. Договори приділили значну увагу пи-танню права власності особи, а також механізму його забезпечення.
У "Висновках" монографії узагальнені підсумки дослідження, сформульовані основні поло-ження, що становлять науковий зміст роботи та заслуговують на пріоритетну увагу.
Показано значення Вестфальського миру, складові якого — Оснабрюцький та Мюнстерський договори 1648 р. — стали першим універсальним міжнародно-правовим регулятором відносин у "старому світі". Підтверджена покладена в основу дослідження гіпотеза, що вказані договори були ключовим і поворотним моментом у розвитку сучасного міжнародного права, детермінованого ви-никненням його вестфальської конфігурації, основні риси якої продовжують ефективно діяти і сьогодні. Визначено теоретичне поняття та міжнародно-правове значення лабільної системи дер-жав та інших впливових європейських сил першої половини XVII ст., в умовах якої здійснювалися підготовка і проведення Вестфальського конгресу 1643–1648 рр.
На цій загальнотеоретичній основі обґрунтована доктрина щодо опосередкованого впливу Мо-сковської держави на події Тридцятилітньої війни на боці Данії та Швеції, що стало підставою для включення Великого князя Московського до тексту Оснабрюцького мирного договору в якості йо-го учасника з боку Швеції.
Виявлено унікальні факти лабільних європейських взаємозв’язків на українському векторі між-народних відносин, у яких український народ був представлений часткою населення Трансильванії і запорозьким козацтвом та опосередковано впливав у межах своєї політичної сили як на європей-ські процеси, так і на формування міжнародного правопорядку тієї пори.
У дисертаційному дослідженні дано відповідь на низку поставлених перед наукою міжнародно-го права питань.
Вестфальський мир 1648 р. має подвійне значення. По-перше, частка норм його договорів регу-лювала внутрішні відносини у Священній Римській імперії німецької нації. По-друге, решта норм являла собою міжнародно-правовий
регулятор відносин між суб’єктами міжнародного права. Вказані нормативні складові Оснабрюць-кого та Мюнстерського мирних договорів не виключають одна одну. Установлення правомірного миру зумовлює регулювання як внутрішньоімперських, так і зовнішніх проблем за допомогою згоди. Тільки завдяки останній сторони виявилися готовими до вироблення відповідних регуляти-вних норм. Досягнутий мир став можливим лише в ситуації, коли проблеми і конфлікти, які були власне причинами Тридцятилітньої війни, виявилися розв’язаними. У цій єдності договори сфор-мували центральний елемент — міжнародний правовий порядок у Європі. Такий тісний взаємо-зв’язок і взаємопроникнення імперської конституції і міжнародно-правового порядку розвивалися і в різних наступних договорах, де сторонами були учасники Вестфальського миру.
Міжнародно-правові зв’язки суб’єктів міжнародного права історичного періоду, що досліджу-ється, будувалися в умовах посилення національних монархій у Європі та ослаблення імператор-ської влади. Суверенітет як всеосяжна зовнішня незалежність держав та їх самовизначення, ставав основним принципом європейського порядку. Таким чином розвивалися взаємовідносини держав, регульовані у горизонтальній площині, де всі суб’єкти міжнародного права, включаючи Священну Римську імперію, були в правовому відношенні рівні. Оснабрюцький і Мюнстерський мирні дого-вори утворили своєрідну заключну фазу цього процесу і водночас оформили початок нової епохи у міжнародних відносинах. Учасникам Вестфальського конгресу вдалося саме правовим шляхом, долаючи протиріччя між суб’єктами міжнародного права, досягти миру і створити той європейсь-кий правопорядок, який став основою для майбутньої Європи.
У рамках зазначеного міжнародного правопорядку набув нового значення інститут міжнародно-правової гарантії виконання міжнародних договорів. Система гарантій, закріплених у нормах Оснабрюцького та Мюнстерського мирних договорів, мала двоступеневий характер і включала в себе відповідний правовий механізм розв’язання можливих спорів. Така система міжнародно-правової гарантії прийшла на зміну гарантії, що забезпечувалася раніше лише шляхом принесення клятви. Вестфальська спроба використання інституту міжнародно-правової гарантії знайшла за-стосування і в подальшій міжнародній практиці, набула значення нового дійового інструменту міжнародного права.
Вестфальський конгрес став суттєвим внеском у розвиток міжнародно-правового інституту по-середництва і дипломатії завдяки плідної участі у його роботі посередників від Ватикану і Респуб-ліки Венеції. Дії останніх в основі своїй збігаються з сучасними уявленнями про міжнародно-правовий інститут посередництва. Саме досвід посередників на Вестфальському конгресі вніс ба-гато нового в практику організації переговорного процесу, яка була ефективним комунікативним засобом для спілкування антагоністичних сторін між собою.
Визнання Вестфальським миром суверенітету Швейцарії певною мірою пов’язано з обґрунту-ванням декларативної теорії міжнародно-правового визнання, є історичним прикладом для сучас-ного інституту міжнародно-правового визнання. Через Оснабрюцький і Мюнстерський мирні до-говори Швейцарія як суверенна держава була інтегрована в сферу європейського правопорядку.
У досліджуваний період активно використовувалась така форма інституту відповідальності у міжнародному праві, як реституція. Остання була побудована на той час на принципі, згідно з яким приватна власність і права громадян ворогуючої держави не могли бути змінені війною.
Значна увага приділялась учасниками переговорного процесу міжнародно-правовому регулю-ванню міжнародних економічних відносин, насамперед міжнародній торгівлі і митним зборам. У договорах реалізовані ідеї посилення принципів загальної свободи транспортних сполучень і тор-гівлі. Договори
заклали також правову основу для прийняття на регіональному рівні законодавчих актів щодо ре-гулювання кредитно-фінансових відносин і проблеми погашення боргових зобов’язань.
Вельми важливе місце в переговорному процесі сторін посідають ідеї забезпечення окремих прав людини. Насамперед це стосується нормативного забезпечення релігійних свобод, свободи пересування і вибору місця проживання, а також майнових прав індивіда. Вестфальський мир не тільки приділив значну увагу питанню забезпечення майнових прав, але й запропонував конкрет-ний механізм їх захисту.
Результати дисертаційного дослідження можуть застосовуватися для подальшого розвитку нау-ки міжнародного права, для вивчення майбутніми вітчизняними дослідниками тексту Оснабрюць-кого і Мюнстерського мирних
договорів 1648 р., авторський переклад яких з німецької на українську мову введений в науковий обіг і міститься у додатку до монографії, а також для можливого вдосконалення концепції зовніш-ньої політики України у векторі країн Європейського Союзу.

Основні положення дисертації викладено у наступних публікаціях здобувача:

Індивідуальні монографії:
1. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право: Монографія. — К., 2001. — 426 с.: іл. 27.
Рецензія: Висоцький О.Ф. Вестфальська конфігурація міжнародного права: історія виникнення (Рецензія на монографію: Дмитрієв А.І. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне пра-во: Монографія. — К., 2001. — 426 с.: іл. 27) // Часопис Київського університету права. — 2002. — № 1. — С. 104-106.
2. Становление международного гуманитарного права (ХІХ в. — начало ХХ в.). — К.: Ін Юре, 1998. — 200 с.
3. Міжнародне гуманітарне право: основи концепції. — К.: Логос, Фахівець, 1999. — 120 с.
Рецензія: Ісакович С.В. Становлення міжнародного гуманітарного права // Правова держава. Ювілейний щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН Украї-ни. — Вип. 10. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 423-426.

Розділи у колективній монографії:
4. Вестфальський мир 1648 року і організація міжнародного правопорядку // Гернот Білер, Ана-толій Дмитрієв. Вестфальський мир 1648 року (до 350-ї річниці договорів). — К.: Ін Юре, 1998. — С. 11-78.

Статті:
5. До питання про концепцію узгодження позицій суб'єктів міжнародного права в нормоутво-рюючому процесі // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Вип. 9. — К.: Ін Юре, 1998. — С. 257-261.
6. Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Вип. 10. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 359-363.
7. Вестфальський мир 1648 р. і суверенітет Нідерландів та Швейцарії // Правова держава: Що-річник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Вип. 11. — К.: Видавничий дім "Юридична книга", 2000. — С. 444-454.
8. Vцlkerrechtsnormen und nationale Gesetzgebung der Ukraine. Das Beispiel Raumfahrt // Die Ukraine und Belarus in der Transformation: Eine Zwischenbilanz. (Herausgegeben von Gцttinger Arbeitskreis der Akademie der Wissenschaften der BRD). — Kцln, 2001. — S. 199-204.
9. Вестфальський мир 1648 р. і основні права людини // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Вип. 12. — К., 2001. — С. 524-534.
10. Категорія толерантності у міжнародному праві // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 12. — К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. — С. 502-511.
11. Вестфальські корені причетності України до формування європейської системи держав: міжнародно-правовий погляд // Часопис Київського університету права. — 2001. — № 1. — С. 81-88.
12. Історія міжнародного права: проблема періодизації // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Вип. 13. — К., 2002. — С. 371-379.
13. Юридичний механізм формування звичаєвих та створення договірних норм міжнародного права: питання теорії // Часопис Київського університету права. — 2002. — № 2. — С. 65-70.
14. Вестфальський мир 1648 року як основа першого світового правопорядку // Вісник Академії правових наук України. — 2002. — № 4(31). — С. 64-76.
15. Інститут реституції у міжнародному праві: історія становлення // Право України. — 2002. — № 10. — С. 133-136.
16. Проблема виконання міжнародних договорів: сторінка історії // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 17. — К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. —
С. 419-423.
17. Інститут визнання в міжнародному праві: сторінка історії // Часопис Київського університе-ту права. — 2002. — № 3. — С. 71-76.
18. Мирні засоби розв’язання міжнародних спорів в історії міжнародного права // Підприємни-цтво, господарство і право. — 2002. — № 11. —
С. 123-125.
19. Деякі особливості становлення міжнародного економічного права: історичний аспект // Нау-ковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 147: Правознавство. — Чернівці: Рута, 2002. — С. 32-35.
20. Перший правопорядок в історії міжнародного права // Право України. — 2002. — № 12. — С. 142-154.
21. Міжнародно-правовий феномен Аугсбурзького релігійного миру 1555 р. // Право України. — 2003. — № 3. — С. 152-155.
22. Вестфальська конфігурація міжнародного права: історія становлення і сьогодення // Часопис Київського університету права. — 2003. — № 1. —
С. 57-61.
23. Специфічні міжнародно-правові наслідки Вестфальського миру 1648 р. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 19. — К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. — С. 502-509.
24. Особливості становлення першого європейського правопорядку // Підприємництво, госпо-дарство і право. — 2003. — № 4. — С. 98-100.

Публікації, які додатково відображають результати дисертації:
25. Вестфальський мир 1648 року: витоки сучасного міжнародного права // Людина і політика. — 1999. — № 2(2). — С. 21-25.
26. Доктрина міжнародного права // Дмитрієв А.І., Дяченко В.І., Цюрупа М.В. Міжнародне гу-манітарне право: філософсько-правова доктрина регулювання збройних конфліктів. Частина дру-га: словник-довідник основних термінів і понять / Передмова Ю.С.Шемшученка. — К.: Сфера, 1999. — С. 44-45.
27. Гарантії міжнародно-правові // Там само. — С. 36-37.

Матеріали конференцій:
28. Міжнародно-правові проблеми легалізації іноземних офіційних документів // Ідеологія дер-жавотворення в Україні: історія і сучасність. Матеріали науково-практичної конференції 22–23 листопада 1996 року. — К.: Генеза, 1997. — С. 414-418.
29. Проблеми імплементації норм міжнародного прав в національному законодавстві України // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали науково-практичної конференції. Жовтень 1998 року. — К., 1998. — С. 121-126.
30. Міжнародне гуманітарне право: основи концепції // Права і свободи людини та сучасний су-спільний прогрес: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 24–25 лютого 1999 р. Ужгород. — Ужгород, 1999. — С. 198-203.
31. Державний суверенітет та проблеми теорії міжнародного права // Конституційне будівницт-во в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяче-ної 4-й річниці Конституції України. 1–3 червня 2000 р. — Ужгород: Закарпаття, 2000. — С. 136-143.

Розділи у навчальному посібнику:
32. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю.С.Шемшученко, Л.В.Губерський. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 7-471; 532-640.
Крім того, за тематикою дисертації опубліковано окремі наукові статті у т.т. 1–4 шеститомної Юридичної енциклопедії, в Українському правничому альманасі, у Словнику-довіднику з міжна-родного гуманітарного права загальним обсягом 1,4 друк. арк.

Дмитрієв А.І. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право: Монографія. — К., 2001. — 426 с.: іл. 27.
Дисертація у формі монографії на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спе-ціальністю 12.00.11 — міжнародне право. — Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Київ, 2003.
У дисертації здійснено комплексний аналіз нормативного матеріалу
Вестфальського миру 1648 р., висвітлено його значення для процесу становлення в Європі першо-го в історії людства правового порядку та створення якісно нової конфігурації міжнародного пра-ва, що визначається як "вестфальська".
Висунуто концепцію існування у досліджуваний період так званої лабільної системи держав та впливових політичних сил у Європі. Показані місце та роль Московської держави, а також запоро-зького козацтва та народів Закарпаття у вказаній лабільній системі.
Висвітлено зв’язок договорів Вестфальського миру із процесом становлення окремих інститу-тів міжнародного права, зокрема, мирних способів розв’язання міжнародних спорів, визнання, відповідальності, гарантії виконання міжнародних договорів; міжнародно-правовим регулюван-ням торговельних, митних та фінансово-кредитних відносин; забезпеченням окремих прав люди-ни.
Введено в науковий обіг авторський переклад з німецької на українську мову текстів Оснабрю-цького і Мюнстерського мирних договорів 1648 р., які опубліковані додатком до монографії.
Ключові слова: історія міжнародного права, Вестфальський мир 1648 р., "вестфальська конфі-гурація" міжнародного права, інститути міжнародного
права.

Dmitriev A.I. Westfalend Peas of 1648 and the modern international law: Monograph. — K., 2001. — 426 p.: ill. 27.
Thesis for obtaining a scientific degree of Doctor of Sciences (Law) on the speciality 12.00.11 — In-ternational Law, Koretsky Institute of state and Law of the National Ukranian Academy of Sciences. Kyiv, 2003
In this dissertation there is a complex analysis of the norm material of the Westfalend’s peas of 1648 of its mean for the law process and a creation of new configuration who was named as a "westfalend’s con-figuration" in the international law in Europe. It was a first law order in the history of humanity.
It was moved out a conception of the labile system of the different states and the influential political forces in Europe. The mean role was shown by the Great Moscow principality and Zaporozhyes’ Cos-sacks and the different peoples of the Carpathion Mountains. The author attemps to reseach the contacts of the agreements of Westfalend’s peas with the processes of the form of the single institutes of law. Spe-cifically, the autor researches the peas ways of the issue of the international disputes, accordances, guaran-tees of realization of the international agreements; law regulation of the trade customs duty, finance and credit relations; provide for the individual human rights.
In the scientific circulation had been entered the autor translation from german language to ukranian language. It were translations the Osnabrut’s and Munster’s the peas agreements of 1648 and its were published as an addition to the monograph.
Key words: history of international law, Westfalend Peas, 1648, "Westfalend’s Configuration" of in-ternational law, institutes of international law.

Дмитриев А.И. Вестфальский мир 1648 года и современное международное право: Моно-графия. — К., 2001. — 426 с.: ил. 27.
Диссертация в форме монографии на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.11 — международное право. — Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины. Киев, 2003.
В диссертации проведен комплексный анализ нормативного материала Вестфальского мира 1648 г. Отражена подготовка его подписания в условиях так называемой лабильной системы госу-дарств, концепция существования которой в исследуемый период в Европе выдвинута соискате-лем. Показаны место и роль Московского государства, а также запорожского казачества и народов Закарпатья в указанной выше лабильной системе. Раскрыты конституционно-правовые основы Священной Римской империи немецкой нации как модели монополярного правопорядка в Европе. Проанализированы особенности отдельных европейских международных отношений в плоскости категории толерантности.
На историческом международно-правовом примере доказано, что мир и безопасность челове-чества возможны лишь при условии существующего, исторически детерминированного универ-сального международного правопорядка, идея установления которого возникла в процессе работы Вестфальского конгресса 1643–1648 гг. и была успешно реализована путем подписания Оснаб-рюкского и Мюнстерского мирных договоров 1648 г.
Впервые в отечественной и постсоветской науке международного права раскрыты правовые основы того универсального правопорядка, который стабилизировал международные отношения в XVII–XVIII вв. Выдвинута авторская концепция обоснования возникновения "вестфальской кон-фигурации" международного права, как правового регулятора международных отношений в усло-виях универсального международного правопорядка.
Проанализированы историко-правовые особенности завоевания Нидерландами своего сувере-нитета и роли в его международно-правовом закреплении Вестфальского конгресса. Отражены международно-правовые основы урегулирования территориальных споров после Тридцатилетней войны 1618–1648 гг. в Европе. Показаны международно-правовые последствия Вестфальского мира для самой Священной Римской империи.
Значительное внимание уделяется научным выводам о наличии "вестфальских" корней у таких институтов международного права как институты международно-правового признания, мирных способов разрешения международных споров, ответственности в международном праве, гарантии выполнения международных договоров.
Проанализированы некоторые международные экономические отношения в послевоенной Ев-ропе в плоскости как международно-правового, так и имперско-правового регулирования транс-портных сообщений, торговли, таможенных сборов, кредитно-финансовых отношений и пробле-мы погашения долговых обязательств.
Раскрыт характер международно-правового обеспечения таких прав человека, как право на свободу выбора вероисповедания и связанные с ним "сопутствующие права", на свободу выезда и смены места проживания по мотивам конфессийной принадлежности. Мирные договоры уделили значительное внимание вопросам регулирования права собственности и правовому механизму его обеспечения.
Введен в научный оборот авторский перевод с немецкого на украинский язык текстов Оснаб-рюкского и Мюнстерского мирных договоров 1648 г., которые опубликованы приложением к мо-нографии.
Ключевые слова: история международного права, Вестфальский мир 1648 г., "вестфальская конфигурация" международного права, институты международного права.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking