Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Взаємодія слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин

 

Волобуєва Олена Олексіївна

ВЗАЄМОДІЯ СЛІДЧОГО З ФАХІВЦЯМИ ПІД ЧАС ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ОСОБУ, ЩО СКОЇЛА ЗЛОЧИН

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика;
судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор
БАХІН Володимир Петрович,
Національна академія державної
податкової служби України, професор
кафедри кримінального права, процесу
та криміналістики.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
ІЩЕНКО Андрій Володимирович,
Київський національний університет
внутрішніх справ, професор кафедри
криміналістики;

кандидат юридичних наук, доцент
ГОРА Ірина Віталіївна,
Національна академія Служби безпеки
України, професор кафедри
криміналістики.

Провідна установа Київський національний університет
імені Тараса Шевченка (м. Київ).

Захист відбудеться 24 березня 2006 року о 14 год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ-35, пл. Солом’янська, 1.
З дисертацією можна ознайомитися в загальній бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ-35, пл. Солом’янська, 1.
Автореферат розісланий “21” лютого 2006 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. У запроваджуваній державою політиці, спрямованій на зміцнення законності та правопорядку й поліпшення якісного рівня боротьби зі злочинністю, особливе значення має підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, зокрема тих, що здійснюють досудове розслідування. В оптимізації цього процесу важливу роль відіграє повноцінне застосування сучасних досягнень науки і техніки, які становлять зміст категорії спеціальних знань. Доцільність такого підходу до слідчої діяльності зумовлена насамперед тим, що застосування сучасних науково-технічних засобів і методів сприяє розширенню спектра джерел доказової інформації з кримінальної справи. Також не менш важливими факторами є підвищення “професійного” рівня злочинців і технічного забезпечення злочинної діяльності, виникнення нових видів злочинів тощо.
Отже, першочерговим завданням боротьби зі злочинністю є вдосконалення способів і методів правоохоронної (у тому числі слідчої) діяльності, забезпечення їх адекватності потребам практики за допомогою застосування сучасних спеціальних знань і навичок. За сучасною юридичною доктриною спеціальні знання – це знання не загальновідомі, які не мають масового поширення, якими володіє обмежене коло фахівців (фахівець – загальне поняття для позначення особи, яка володіє спеціальним знаннями, тобто і спеціаліст, і експерт за процесуальним статусом), тому застосування спеціальних знань у стадії досудового розслідування базується, насамперед, на залученні до процесу розслідування спеціаліста й експерта, тобто осіб, які володіють такими спеціальними знаннями та навичками.
З моменту залучення фахівців до процесу досудового розслідування у кримінальній справі, розкриття та розслідування злочину переходить на вищий рівень – рівень колективної діяльності. Спеціаліст і експерт покликані розширити практичні можливості слідчого у виявленні, закріпленні та дослідженні джерел доказової інформації з кримінальної справи, у тому числі джерел інформації про особу, що скоїла злочин. Встановлення такої особи – це сукупність дій і умовиводів слідчого, який на основі результатів дослідження речових доказів спеціалістом і експертом, а також аналізу матеріальної обстановки місця події може зробити висновок про анатомічні, функціональні і психологічні ознаки особи, яка скоїла злочин.
Різні аспекти застосування в слідчій діяльності спеціальних знань фахівців розглядалися багатьма вченими-юристами, насамперед Л.Ю. Ароцкером, Р.С. Бєлкіним, А.І. Вінбергом, В.Г. Гончаренком, Г.Л. Грановським, Г.І. Грамовичем, П.П. Іщенком, Н.І. Клименко, М.В. Костицьким, В.К. Лисиченком, В.М.Маховим, М.В. Салтевським, М.Я. Сегаєм та іншими. Деякі питання щодо практики боротьби зі злочинністю в контексті взаємодії слідчого з учасниками кримінального процесу, а також збору інформації про особу, що скоїла злочин, знайшли своє відображення у роботах Т.В. Авер’янової, В.П. Бахіна, І.В. Гори, Є.І. Зуєва, А.В. Іщенка, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.Г. Лукашевича, Е.Б. Мельникової, В.О. Образцова, Б.В. Романюка, О.Р. Россинської, В.М. Тертишника, В.Ю. Шепітька та інших.
Однак складність і багатоаспектність зазначених проблем (взаємодія слідчого з фахівцями та збір інформації про особу, що скоїла злочин), практична доцільність їх сукупного дослідження зумовлюють необхідність подальшої розробки наукових і правових основ слідчої діяльності, вдосконалення форм і напрямків використання у цій сфері спеціальних знань, дослідження правових та інших відносин між взаємодіючими суб’єктами, визначення меж застосування спеціальних знань слідчим, спеціалістом і експертом у процесі досудового розслідування в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин, врегулювання кримінально-процесуального законодавства, інших нормативних актів відповідно до потреб практики взаємодії тощо.
Отже, актуальність теми дослідження зумовлена:
- необхідністю підвищення ефективності процесу розкриття та розслідування злочину і процесу встановлення особи, що скоїла злочин, зокрема із застосуванням спеціальних знань фахівців у слідчій практиці;
- наявністю недоліків в існуючій практиці взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочину;
- недостатнім використанням у процесі слідчої діяльності сучасних науково-технічних засобів і методів збирання та дослідження джерел інформації про особу, що скоїла злочин;
- наявністю об’єктивних можливостей оптимізації слідчої діяльності за допомогою доцільного й своєчасного залучення до процесу розкриття і розслідування злочину фахівців.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає планам наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України: обрана відповідно до п. 45 Розділу V Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30.06.2002 № 635, узгоджена з п. 119 розділу 2.8, п. 268, п. 271 розділу 12.5 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755.
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці сучасної наукової концепції взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, у розробці науково-обґрунтованих положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення організаційно-методичного і правового аспектів такої взаємодії, за допомогою теоретичного узагальнення сучасних наукових праць та емпіричних даних про стан використання спеціальних знань фахівців у слідчій діяльності.
Для досягнення цієї мети у дисертації вирішуються такі завдання:
- визначити сутність взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- на основі існуючих дефініцій взаємодії у кримінальному судочинстві, сформулювати поняття “взаємодія слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин”;
- конкретизувати принципи взаємодії слідчого з фахівцями щодо збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- розширити диференціацію класифікації форм взаємодії слідчого з фахівцями під час розслідування у кримінальній справі;
- проаналізувати існуючу правову базу взаємодії, аргументувати доцільність вдосконалення кримінально-процесуального законодавства;
- визначити сутність і сформулювати поняття “збір інформації про особу, що скоїла злочин”;
- виділити основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин;
- узагальнити практику взаємодії слідчого з фахівцями у процесі досудового розслідування у цілому та під час збору інформації про особу, яка скоїла злочин, зокрема;
- розробити практичні рекомендації про напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час провадження окремих слідчих дій і попереднього дослідження джерел інформації про особу, що скоїла злочин, для підвищення ефективності процесу розкриття та розслідування злочину.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у процесі взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Предметом дослідження є закономірності і проблеми теорії та практики взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети та завдань, з огляду на об’єкт і предмет дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих процесів і явищ, їх зв’язку із практичною діяльністю правоохоронних органів, взаємодії об’єктів і закономірностей їх відображення. За допомогою цього методу проаналізовано існуючу практику взаємодії слідчого з фахівцями, зокрема під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Застосовувалися традиційні загальнонаукові методи: системно-функціональний, за допомогою якого комплексно вивчено систему (процес) взаємодії слідчого з фахівцями, аргументовано мету, завдання та значення досліджуваної взаємодії; структурно-функціональний, за допомогою якого досліджено діяльність взаємодіючих суб’єктів, визначено форми та напрямки взаємодії слідчого з фахівцями; логічний, за допомогою якого визначено правову природу й сутність взаємодії слідчого з фахівцями; логіко-юридичний, за допомогою якого сформульовано проекти статей КПК України та Закону України “Про судову експертизу”; порівняльно-правовий, за допомогою якого проаналізовано правові основи взаємодії слідчого з фахівцями; статистичний, за допомогою якого узагальнено показники слідчої діяльності та діяльності фахівців; метод узагальнення, за допомогою якого систематизовано й проаналізовано різні позиції вчених-юристів із досліджуваної проблеми.
Під час збору емпіричного матеріалу для дослідження застосовувалися методи конкретно-соціологічних досліджень – анкетування (слідчих і фахівців) і вивчення кримінальних справ.
Теоретичною основою дисертації стали праці вітчизняних і закордонних учених у галузі теорії права, філософії, криміналістики, кримінального процесу й інших наук, які оброблялися за допомогою комплексного міжгалузевого підходу і методу порівняльного аналізу наукової та методичної літератури. У порівняльно-правовому аспекті досліджувалися норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та інших країн, проект КПК України № 3456-1, внесений на розгляд Верховної Ради України 19 травня 2003 року, підготовлений робочою групою, організованою розпорядженням Голови Верховної Ради України В.М. Литвина від 15 січня 2003 року № 25.
Емпіричною базою дослідження стали результати анкетування 1147 слідчих і 170 фахівців, що дозволило дослідити практичний аспект взаємодії слідчого з фахівцями, виділити актуальні напрямки й форми такої взаємодії, виявити недоліки застосування слідчим спеціальних знань, установити прогалини в правовій регламентації взаємодії тощо. Вивчено 204 кримінальні справи на предмет дослідження взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочину і використання результатів такої взаємодії у досудовому і судовому провадженні. Також у дисертації використовувалися аналітичні та статистичні матеріали ДНДЕКЦ МВС України, узагальнення слідчої діяльності та діяльності фахівців, одержані українськими ученими В.П. Бахіним, Н.С. Карповим, В.С. Кузьмічовим та ін.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що вперше в Україні на монографічному рівні здійснено комплексне концептуально-цілісне дослідження теоретичних і практичних аспектів проблеми взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Проведене дослідження дало змогу запропонувати авторський підхід до розв’язання низки дискусійних питань, обґрунтувати нові теоретичні положення, які суттєво поглиблюють зміст теорії криміналістики, кримінального процесу та судової експертизи щодо досліджуваної проблеми. Також було розвинуто й поглиблено положення, висунуті іншими авторами, і сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.
Наукову новизну результатів дослідження можна конкретизувати у таких положеннях та висновках:
- уперше проведено концептуально-цілісний, системний аналіз взаємодії слідчого з фахівцями в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин, у процесі якого обґрунтовано і сформульовано нові важливі для юридичної науки і практики поняття і положення;
- уточнено теоретичне поняття взаємодії слідчого з фахівцями щодо збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- запропоновано авторську класифікацію форм взаємодії слідчого з фахівцями, в основу якої покладено наявність обов’язкового процесуального закріплення результатів спільної діяльності слідчого і фахівців (виходячи з чинного кримінально-процесуального законодавства);
- наведено авторську аргументацію провідної ролі фахівця в процесі підготовки і проведення слідчих дій під час досудового розслідування у контексті необхідності збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- обґрунтовано практичну доцільність реалізації принципу постійності взаємодії слідчого з фахівцями за допомогою залучення до слідчих дій фахівця, який раніше брав участь (як спеціаліст або експерт) у слідчих діях з даної кримінальної справи;
- наведено авторську аргументацію необхідності процесуального закріплення можливості проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи;
- сформульовано власну концепцію збору інформації про особу, що скоїла злочин, виділено основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин, і запропоновано ввести у науковий обіг термін “інформаційно-доказовий потенціал” щодо джерел інформації про злочинну подію;
- аргументовано необхідність письмового звіту спеціаліста про свою діяльність, здійснювану у межах досудового розслідування;
- розроблено доцільні напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час проведення окремих слідчих дій і попереднього дослідження джерел інформації про особу, що скоїла злочин;
- набуло подальшого розвитку вдосконалення процесуальних прав та обов’язків фахівців у контексті їх взаємодії зі слідчим під час збору інформації про особу, яка скоїла злочин;
- керуючись одержаними у процесі дослідження результатами, наведено авторські редакції норм чинного Кримінально-процесуального Кодексу і Закону України “Про судову експертизу”, спрямовані на вдосконалення процесуального статусу спеціаліста та експерта й усунення прогалин і неточностей у чинному законодавстві.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки, теоретичні положення та практичні рекомендації узагальнюють певний етап наукової праці, є вагомим внеском у криміналістику, кримінальний процес та судову експертизу, оскільки вони розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, зміст, принципи, особливості, форми і напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Результати дослідження використовуються у практичній діяльності СУ УМВС України у Донецькій області (акт впровадження від 22.06.2005) та впроваджені і використовуються у навчальному процесі у межах курсу “Криміналістика” (акт впровадження № 518 від 15.12.2005). Також результати дослідження можуть бути використані: для подальшої розробки теоретичної концепції взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочинів; для використання в навчальному процесі у межах курсів “Криміналістика”, “Кримінальний процес”, “Основи розкриття та розслідування злочинів” під час підготовки лекцій; для внесення змін і доповнень до чинного законодавства для удосконалення процесуального статусу спеціаліста й експерта; під час розкриття та розслідування злочинів у контексті взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Апробації результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертації доповідалися на конференціях: ІІІ міжвузівській науково-практичній конференції студентів, курсантів і слухачів “Проблеми використання сучасних досягнень криміналістики в боротьбі зі злочинністю” (м. Донецьк, березень 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми розкриття та розслідування злочинів щодо незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” (м. Донецьк, жовтень 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (м. Одеса, жовтень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної науки й практики” (Росія, м. Орел, лютий 2004 р.); Всеукраїнському науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства” (м. Дніпропетровськ, травень 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні” (м. Львів, червень 2005 р.).
Публікації. Основні положення дослідження викладено у 11 наукових публікаціях, 6 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи зумовлюється метою, завданнями і предметом дослідження, логікою викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на вісім підрозділів, висновків, списку літератури (263 найменування) і додатків. Повний обсяг дисертації складає 241 сторінку, з яких 192 сторінки безпосередньо текст дисертації, 25 сторінок – список використаних джерел, 24 сторінки – додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність і значення в підвищенні ефективності діяльності правоохоронних органів України. Наведено загальну характеристику дисертації – викладено мету і завдання, методологічні основи, предмет і об’єкт дослідження, зазначено наукову новизну дослідження, практичне значення одержаних результатів і апробації результатів дослідження.
Перший розділ “Теоретичні основи взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин” складається з чотирьох підрозділів.
У першому підрозділі “Поняття, сутність і принципи взаємодії” визначено об’єктивні передумови залучення фахівців до досудового розслідування, зокрема для збору інформації про особу, що скоїла злочин. Отже, процес взаємодії в правоохоронній діяльності є закономірним і виправданим. Однак аналіз нормативних документів та наукової літератури свідчить, що на сьогодні не вироблено єдиного підходу до визначення поняття “взаємодії”. У підрозділі проаналізовано філософське, лексичне і юридичне (у спектрі правоохоронної діяльності) тлумачення поняття “взаємодія”. Виділено основні риси досліджуваної взаємодії та запропоновано власне поняття взаємодії слідчого з фахівцями: у контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин, – це основана на законі, спільна, узгоджена діяльність слідчого і фахівців, у процесі якої фахівці, застосовуючи свої спеціальні знання і навички, доцільно використовуючи засоби і методи своєї діяльності, сприяють слідчому у виявленні, фіксації та дослідженні джерел доказової інформації, для швидкого розкриття і якісного розслідування злочину взагалі і встановлення особи, що скоїла злочин, зокрема.
На сьогодні лише один нормативний відомчий документ регулює взаємодію слідчого з фахівцями у достатньому обсязі – це Настанова про діяльність експертно-криміналістичних служби МВС України, затверджена наказом МВС України від 30.08.1999 №682, яка наочно розкриває взаємодію з позиції фахівця, вказуючи його права й обов’язки, а також форми, види і напрямки сприяння слідчому. Існує об’єктивна необхідність підготовки відповідного міжвідомчого документа (інструкції) щодо взаємодії слідчого зі спеціалістами та експертами, незалежно від їхньої професійної і відомчої приналежності, з акцентом на роз’ясненні: за якою допомогою (види, форми і напрямки взаємодії) і коли (обов’язкове і необов’язкове залучення фахівців) слідчий повинен звертатися до фахівців. Зазначено, що організаційному врегулюванню підлягає і психологічний аспект взаємодії (за допомогою відповідного добору взаємодіючих суб’єктів), оскільки психологічна сумісність є супутнім чинником зацікавленості суб’єктів у якісному виконанні своїх процесуальних обов’язків.
Конкретизовано систему принципів взаємодії слідчого з фахівцями, у контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин. Дослідження принципу незалежності експерта, який передбачає також позбавлення впливу на результати його дослідження з боку керівника експертної установи, дозволило дійти висновку про доцільність доповнення:
- статті 4 “Гарантії незалежності судового експерта і правильності його висновку” Закону України “Про судову експертизу” пунктом: “забороною провадження експертизи або припиненням уже розпочатого експертного дослідження, якщо в його результатах встановлено зацікавленість (обставини якої передбачено законом) керівника експертної установи”;
- статті 198 “Проведення експертизи в експертній установі” КПК України другою частиною, з таким змістом: “Якщо відносно керівника експертної установи встановлено обставини, передбачені статтею 54 цього Кодексу, це тягне неможливість проведення експертизи у цій установі або негайне припинення уже розпочатої експертизи”.
За результатами анкетування встановлено наявність причин, які негативно впливають на якісь взаємодії. Серед них: 1) недостатній рівень законодавчої регламентації взаємодії в стадії досудового розслідування; 2) відсутність чітких відомчих інструкцій і відповідних нормативних актів, що регулюють усі аспекти слідчої діяльності щодо залучення до процесу розслідування фахівців; 3) недостатня поінформованість слідчого про сучасні професійні можливості й технічне оснащення експертних установ і підрозділів тощо.
У другому підрозділі ”Форми, види і напрямки взаємодії” запропоновано класифікувати форми взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, залежно від обов’язковості процесуального закріплення результатів такої діяльності:
- взаємодія, результати якої підлягають обов’язковій фіксації у процесуальному документі – висновку експерта, протоколі допиту експерта;
- взаємодія, факт якої підлягає обов’язковій фіксації у процесуальному документі – протоколі слідчої дії, а результати фіксуються в більшості випадків на розсуд слідчого;
- взаємодія, результати якої фіксуються в інших документах згідно зі ст. 83 КПК України (наприклад, довідці спеціаліста);
- взаємодія усного характеру, яка не підлягає процесуальній фіксації, зокрема, усні консультації спеціаліста.
Додатковими або організаційними формами досліджуваної взаємодії є створення слідчо-оперативних груп, оцінка результатів їх діяльності та узгоджене планування слідчих і інших дій. У межах слідчо-оперативної групи доцільно комбінувати форми взаємодії, коли фахівець надає слідчому як дієву, так і теоретичну допомогу. Наведено класифікацію видів досліджуваної взаємодії і зазначено, що її напрямки формуються залежно від мети і завдань взаємодії слідчого з фахівцями у межах конкретної форми. Найважливішою формою взаємодії слідчого з фахівцями є залучення останніх для проведення слідчих дій, оскільки в остаточному підсумку, саме зібрані під час слідчих дій джерела інформації про злочинну подію є базисом для реалізації інших форм взаємодії – від консультацій довідкового характеру до експертного дослідження.
Щодо форми фіксації участі спеціаліста у досудовому розслідуванні зроблено висновок, що спеціаліст повинен складати певний документ (довідку або звіт) про результати своєї діяльності. Цей документ може бути самостійним або додатком до відповідного протоколу. Обґрунтовано необхідність визначення суб’єкта попереднього дослідження в особі спеціаліста і закріплення певної норми у чинному кримінально-процесуальному законодавстві. Тому ч. 1 ст. 1281 КПК України запропоновано викласти у такій редакції: “У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії і проведенні попереднього дослідження може бути залучений спеціаліст … “, а ч. 2 ст. 1281 КПК України, відповідно, викласти в такій редакції: “…для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні, вилученні і попередньому дослідженні джерел доказової інформації …; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають при проведенні слідчої дії; складати підсумковий документ (звіт, довідку) про хід і результати своєї діяльності під час проведення слідчої дії і проведення попереднього дослідження джерел доказової інформації”.
У третьому підрозділі “Суб’єкти взаємодії” сформульовано авторське бачення суб’єктів досліджуваної взаємодії. Процесуальні і криміналістичні аспекти діяльності суб’єктів взаємодії розглядалися в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин. Запропоновано власне визначення поняття “спеціаліст”: це незацікавлена у результаті справи особа, що володіє спеціальними знаннями і навичками, залучена слідчим у процес досудового розслідування для надання консультативної і дієвої допомоги, з метою вирішення спеціальних питань, пов’язаних зі збором і дослідженням доказів, що містять інформацію про особу, що скоїла злочин (крім експертного дослідження), чим забезпечує швидкість і ефективність діяльності правоохоронних органів зі встановлення особи, яка скоїла злочин зокрема, і оптимізацію всього процесу розкриття і розслідування злочину в цілому.
Наведено особливості ініціативної діяльності фахівців, залежно від їх процесуального статусу, а також авторське бачення щодо організаційних і процесуальних чинників ефективного використання її потенціалу. Дослідження взаємодії у правовому аспекті дозволило дійти висновку щодо необхідності врегулювання кримінально-процесуального законодавства з потребами і реаліями процесу розкриття і розслідування злочину, за допомогою внесення певних доповнень у процесуальний статус спеціаліста й експерта. Процесуальні права й обов’язки спеціаліста доцільно доповнити: по-перше, правами на ініціативу в процесі проведення слідчих дій, на ознайомлення з матеріалами попередньої перевірки і матеріалами кримінальної справи у межах, необхідних для вирішення спеціальних питань; по-друге, обов’язками сприяти слідчому у “захисті доказів”, заявляти самовідвід у визначених законом випадках, надавати слідчому інформацію для розкриття злочину за “гарячими слідами”, виявляти причини й умови, що сприяли скоєнню злочину, у межах процесуальної і професійний компетенції, складати підсумковий документ (звіт, довідку) про свою діяльність.
Враховуючи зазначене, ч. 3 ст. 1281 КПК України запропоновано викласти у такій редакції: “Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; ... і вилученням доказів; ознайомлюватися з матеріалами попередньої перевірки (крім результатів оперативно-розшукової діяльності) і матеріалами кримінальної справи, в обсязі, необхідному для вирішення поставлених слідчим спеціальних питань”; у ч. 5 ст. 1281 КПК України доцільно ввести фразу: “За наявності умов, передбачених ст. ст. 54, 62 КПК України, спеціаліст зобов’язаний заявити самовідвід. У разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов’язків...”.
Процесуальні обов’язки експерта пропонується доповнити: 1) обов’язком збереження об’єктів дослідження і повідомленням слідчого у випадку, якщо експертне дослідження спричинить повне або часткове знищення об’єкту експертизи чи зміну його властивостей; 2) обов’язком виявляти причини й умови, що сприяли скоєнню злочину, якщо виявлення цих фактів є можливим у рамках конкретного експертного дослідження; 3) обов’язком узгодження зі слідчим своєї ініціативної діяльності (ст. 200 КПК України) для збереження обраної слідчим тактичної конструкції проведення слідчих заходів; 4) обов’язком експерта письмово повідомляти слідчому про неможливість проведення експертного дослідження з детальним викладенням причин. Таким чином, ч. 4 ст. 77 КПК України запропоновано замінити обов’язком експерта письмово повідомляти слідчому про неможливість проведення експертного дослідження з детальним викладенням причин. У ч. 1 ст. 77 КПК України доцільно замінити фразу “дати правильний висновок на поставлені питання”, на “дати об’єктивний, науково-обґрунтований і повний висновок на поставлені питання”. Також обґрунтовано висновок про те, що будь-яка особа, яка володіє спеціальними знаннями і залучена слідчим для реалізації норми ст. ст. 128, 1281 КПК України, повинна мати статус спеціаліста.
У четвертому підрозділі “Джерела інформації про особу, що скоїла злочин” зазначено, що особа – це симбіоз ознак: соціальних, анатомічних (які відбивають зовнішність людини), функціональних (які відображають динаміку особи) і психологічних. Тому в процесі встановлення особи, що скоїла злочин, необхідно працювати не лише над виявленням даних, що характеризують біологічну індивідуальність людини, а й рівною мірою приділяти увагу встановленню її психологічних характеристик. Одержанню більш повної інформації про таку особу буде сприяти комплексне вивчення властивостей людини, відображених у матеріальних слідах злочину і встановлених шляхом аналізу обстановки місця події. Джерелами інформації про особу, що скоїла злочин, є матеріальні і “ідеальні” сліди злочину, результати аналізу та дослідження яких дозволяють дійти висновку про факт перебування конкретної людини на місці скоєння злочину і реконструювати її дії. Наведено авторське бачення поняття “збір інформації про особу, що скоїла злочин”, як процесуальної і позапроцесуальної пошуково-пізнавальної діяльності слідчого і фахівців, що спрямована на встановлення можливих джерел особистісної інформації, дослідження й аналіз яких дозволить отримати дані про зовнішні анатомічні і функціональні ознаки, психологічний портрет особи, що скоїла злочин, і про її зв’язок зі злочинною подією.
Аргументовано висновок про провідну роль фахівців у пошуку джерел інформації про особу, що скоїла злочин та реалізації їх інформаційно-доказового потенціалу. Виділено основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин: сліди, залишені на місці події, що відображають анатомічні ознаки злочинця; сліди, які відображають функціональні і психологічні характеристики злочинця; предмети і речі, що належать злочинцю; зміни матеріальної обстановки місця події, викликані злочинними діями (у тому числі характеристика місцезнаходження, локалізації і стану трупа); особливості особи потерпілого (жертви).
Другий розділ “Специфіка взаємодії слідчого з фахівцями щодо збору інформації про особу, що скоїла злочин” складається з чотирьох підрозділів.
У першому підрозділі “Збір інформації про особу, яка скоїла злочин, у процесі слідчого огляду” проведено аналіз сутності і значення огляду місця події в системі слідчих дій із лексичної, філософської і криміналістичної точок зору. Обґрунтовано висновок про те, що на основі прогнозування і дослідження слідоутворюючих і слідосприймаючих об’єктів (незалежно від їх якісних і кількісних характеристик) на місці події можна одержати імовірнісну інформацію про особу, що скоїла злочин. Така інформація дозволить виділити шуканого індивіда за анатомічними, функціональними, соціально-психологічними ознаками і відображеними на ньому і його одязі ознаками матеріальної обстановки місця події. Аргументовано доцільність спрямування пошуку джерел інформації про особу, що скоїла злочин, за такими категоріями слідів: сліди, що ведуть на місце події; сліди, що ведуть з місця події; “штучні сліди”; сліди діяльності злочинця на місці події, включаючи сліди його пересування. Додатково обґрунтовано доцільність алгоритму одержання відомостей про особу, що скоїла злочин: 1) виявлення, фіксація та вилучення джерел інформації про злочинну подію та злочинця; 2) попереднє дослідження слідів (об’єктів, предметів); 3) аналіз матеріальної обстановки місця події; 4) реконструкція дій злочинця на місці події; 5) на основі результатів попередніх дій скласти модель злочинця з обґрунтованою вказівкою на його фізичні й психологічні характеристики.
Зазначено, що “універсальними” фахівцями, яких слідчі залучають до процесу розслідування є співробітники експертно-криміналістичної служби МВС України. За даними ДНДЕКЦ МВС України результативність оглядів місць події у 2004 році (виконаних за участю спеціалістів ДНДЕКЦ) становить 97,9% від їх загальної кількості. Але привести категорії результативності й ефективності оглядів місць події до єдиного знаменника можна лише за допомогою якісного застосування сучасних спеціальних знань і навичок у різних галузях науки, техніки, ремесла та мистецтва, що додатково аргументує необхідність залучення до проведення огляду певних спеціалістів.
Розроблено напрямки взаємодії слідчого з фахівцями в процесі огляду місця події під час збору інформації про особу, що скоїла злочин: 1) під час підготовки до проведення слідчої дії з’ясовуються сучасні можливості застосування окремих спеціальних знань і науково-технічних засобів, відповідно до умов певного місця події, аналізується доцільність врахування певних організаційних аспектів і застосування технічних засобів проведення певного виду слідчого огляду в конкретних умовах, встановлюються межі огляду, обираються метод огляду (комбінація методів) і технічні засоби, необхідні для проведення огляду; 2) у процесі проведення слідчої дії спільна діяльність спрямовується на виявлення, фіксацію та вилучення матеріальних слідів і речових доказів, установлення можливості проведення їх попереднього дослідження, а також провадження такого дослідження; 3) під час фіксації перебігу та результатів слідчої дії спільно проводиться письмова фіксація відповідно до процесуальної форми – складання протоколу та графічна фіксація (плани, схеми та ін.), а також фіксація перебігу слідчого огляду за допомогою технічних засобів; 4) оцінюються результати огляду (у процесуальному аспекті – оцінка відповідності процесуальній формі, у криміналістичному – оцінка отриманих результатів щодо криміналістичної значимості, а також висування версій, планування наступних слідчих дій та інші заходів для перевірки й уточнення отриманих результатів).
У другому підрозділі “Попереднє дослідження матеріальних слідів злочину – джерел інформації про особу, що скоїла злочин” наведено лексичний і криміналістичний аналіз поняття “попереднє дослідження”; проаналізовано існуючі у теорії криміналістики думки вчених-юристів, на основі яких виділено характерні риси попереднього дослідження, а також сформульовано визначення цього поняття у контексті взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Отже, попереднє дослідження – це пізнавальна діяльність, яка має позапроцесуальний характер і здійснюється як слідчим самостійно, так і з залученням спеціаліста до дослідження й оцінки виявлених у ході проведення слідчих дій матеріальних слідів злочину, у процесі якого слідчий або спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання і застосовуючи науково-технічні засоби і методи, визначає відносність виявлених слідів до розслідуваної події, установлює механізм їхнього утворення й ознаки слідоутворюючих об’єктів для одержання орієнтовних даних про анатомічні, професійні та інші характеристики особи, що скоїла злочин, про механізм скоєння злочину й інші обставини, які мають значення у справі.
Існують об’єктивні передумови проведення попереднього дослідження: невідомі або незрозумілі обставини скоєння злочину; недостатньо фактичних даних, які дозволяють відтворити механізм злочину; цілком відсутні або є обмеженими відомості про особу, що скоїла злочин; незрозуміла доказова значимість виявлених слідів і речових доказів; можливе зникнення (знищення) слідів; якщо без результатів такого дослідження неможливо розв’язати інші невідкладні питання під час проведення слідчої дії або досудового розслідування взагалі. За даними анкетування фахівців встановлено, що тільки 37,1% з них залучалися до проведення попереднього дослідження під час провадження слідчих дій у всіх необхідних випадках. При цьому 72,4% опитуваних слідчих зазначили необхідність проведення попереднього дослідження і використання його результатів. Підкреслено важливість попереднього дослідження як способу оперативної реалізації інформаційного потенціалу джерел інформації про особу, що скоїла злочин.
Розкрито інформаційний потенціал більшості джерел інформації про особу, що скоїла злочин, який (потенціал) можна “вилучити” під час попереднього дослідження таких джерел. Виділено основні напрямки взаємодії слідчого зі спеціалістами під час попереднього дослідження в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин: 1) виділення слідів, попереднє дослідження яких забезпечить слідчого необхідною орієнтуючою інформацією для прийняття тактичних і процесуальних рішень; 2) проведення такого попереднього дослідження; 3) спільна оцінка одержаних результатів дослідження з метою встановлення їх ймовірності, якості та доцільності негайного використання в процесі розкриття і розслідування злочину та розробку слідчих версій.
У третьому підрозділі “Особливості взаємодії слідчого з фахівцями під час проведення судової експертизи” зазначено, що певний спектр інформації про особу можна одержати лише у процесі наукового пізнання, дослідження й аналізу різних матеріальних джерел, виявлених і вилучених у процесі проведення слідчих дій. Судова експертиза – це дослідження, яке проводиться у випадках, якщо іншими засобами встановити необхідні дані не є можливим. Акцентовано увагу на особливому значенні судової експертизи як форми взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Зроблено спробу вирішити проблемно-дискусійне питання щодо можливості проведення експертного дослідження до порушення кримінальної справи. Зокрема, обґрунтовано доцільність зазначення у певній нормі чинного кримінально-процесуального законодавства вичерпного переліку видів судових експертиз або переліку питань, які слід вирішувати за допомогою експертного дослідження саме до порушення кримінальної справи. З урахуванням того, що провадження судової експертизи – це симбіоз дій слідчого і фахівців, і що чітке розмежування компетенцій взаємодіючих суб’єктів, відповідно до норм чинного КПК України, не повинно ототожнюватися з відособленістю їхніх дій, аргументовано важливість у певних випадках такого напрямку взаємодії слідчого з фахівцями, як присутність слідчого під час проведення експертного дослідження.
Крім безпосереднього експертного дослідження представлених об’єктів, аргументовано також необхідність залучення фахівця: 1) для вирішення питань про необхідність призначення експертизи певного виду; 2) для вибору експерта або експертної установи; 3) з метою проведення підготовки матеріалів експертного дослідження (підготовка об’єктів дослідження, одержання зразків для порівняльного дослідження, вибір відповідних матеріалів кримінальної справи); 4) для формулювання питань експерту; 5) для роз’яснення і надання допомоги в оцінці висновку експерта. Тому узгоджена діяльність взаємодіючих суб’єктів на кожному з етапів провадження експертизи, починаючи від вирішення питання про необхідність її проведення і до оцінки висновку експерта, дозволяє одержати якісну інформацію про подію злочину, механізм його скоєння та особу, що скоїла злочин, і, що важливо, здійснити процесуальне закріплення одержаних даних. Наведено приклади реалізації за допомогою експертного дослідження інформаційно-доказового потенціалу так званих “нетрадиційних” або “негідних” об’єктів, які також можуть бути джерелами інформації про особу, що скоїла злочин. Особливої значущості у зв’язку із цим набуває грамотний та професійний підхід до організації та здійснення взаємодії слідчого з фахівцями під час проведення судової експертизи.
У четвертому підрозділі “Участь спеціаліста у провадженні окремих слідчих дій” зазначено необхідність участі певних спеціалістів у процесі проведення слідчих дій, аргументовано їх провідну роль із моменту підготовки до проведення слідчої дії і до оцінки одержаних результатів. Обґрунтовано раціональність здійснення взаємодії за принципом постійності, тобто слід залучати до проведення слідчих дій саме того фахівця, який вже брав участь у справі як спеціаліст або експерт. Повноцінною є участь спеціаліста у проведенні слідчих дій, яка включає не тільки пошук, виявлення та вилучення джерел інформації про злочинну подію та особу, що скоїла злочин, а й реалізацію їх інформаційного потенціалу за допомогою попереднього дослідження. Лише завдяки такому дослідженню під час проведення слідчої дії слідчий може оперативно з’ясувати відносність об’єкта дослідження до розслідуваної справи, прогнозувати його інформаційно-доказовий потенціал і шляхи реалізації такого потенціалу.
На підставі вивчення особливостей проведення та специфіки завдань, які вирішуються під час проведення певних слідчих дій, розроблено основні напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, у процесі проведення допиту, відтворення обстановки й обставин події, обшуку, виїмки, освідування й упізнання. Отже, спеціаліста доцільно залучати: 1) для консультаційної і консультаційно-довідкової допомоги з усіх спеціальних питань організаційно-тактичного характеру і для роз’яснення інформаційно-доказового потенціалу речових доказів і механізму його реалізації; 2) для безпосереднього застосування технічних засобів і спеціальних методів виявлення, фіксації і вилучення речових доказів, проведення попереднього дослідження виявлених і вилучених речових доказів; 3) для надання допомоги у технічній і документальній фіксації перебігу та результатів провадження слідчої дії.

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації наведено узагальнене бачення основних результатів дослідження, а саме:
- проведено концептуально-цілісний, системний аналіз взаємодії слідчого з фахівцями в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин, у процесі якого обґрунтовано і сформульовано нові важливі для юридичної науки і практики поняття і положення;
- наведено власне розуміння взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, визначено її сутність, сформульовано поняття та його основні характеристики, конкретизовано принципи, визначено коло взаємодіючих суб’єктів, запропоновано авторську класифікацію форм розглядуваної взаємодії;
- визначено поняття та сутність збору інформації про особу, що скоїла злочин, виділено основні джерела такої інформації;
- наведено власне визначення попереднього дослідження, запропоновано напрямки взаємодії слідчого зі спеціалістами під час його проведення;
- розроблено напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час проведення окремих слідчих дій; аргументовано провідну роль фахівця у процесі підготовки і проведення слідчих дій;
- зазначено необхідність письмового звіту спеціаліста про свою діяльність, здійснювану у рамках досудового розслідування;
- аргументовано необхідність процесуального закріплення можливості проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи;
- обґрунтовано практичну доцільність реалізації принципу постійності взаємодії слідчого з фахівцями, за допомогою залучення до участі в слідчих діях фахівця, що раніше брав участь (як спеціаліст або експерт) у слідчих діях із даної кримінальної справи;
- узагальненням практики взаємодії слідчого з фахівцями у процесі досудового розслідування в цілому та під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, зокрема, виявлено закономірності організації та здійснення досліджуваної взаємодії, а також негативні об’єктивні і суб’єктивних причин, які впливають на якість і ефективність взаємодії;
- аргументовано доцільність коригування процесуальних прав й обов’язків суб’єктів взаємодії, які містяться у ч. 1-3, ч. 5 ст. 1281 КПК України, ч. 1, ч. 4 ст. 77 КПК України. Для додаткового закріплення принципу незалежності експерта запропоновано внести доповнення до ст. 4 Закону України “Про судову експертизу” та ст. 198 КПК України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Волобуєва О.О. Межі застосування спеціальних знань слідчим, спеціалістом і експертом // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. статей. – Донецьк: ДІВС, 2003. – №1. – С.128-134.
2. Волобуєва О.О. Поняття і принципи взаємодії слідчого зі спеціалістами під час збору інформації про особу підозрюваного // Вісник Луганської академії МВС України імені 10-річчя незалежності України: Науково-теоретичний журнал. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – №2. – С.242-249.
3. Волобуєва О.О. Види та інформаційно-доказовий потенціал джерел інформації про особу злочинця // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. праць. – 2004. – Спецвипуск №1(16). – С.132-140.
4. Волобуєва О.О. Сутність, поняття і напрямки взаємодії слідчого зі спеціалістами під час проведення попереднього дослідження // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ: У 2 ч. – Одеса: Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, 2004. – №3. – Ч.1. – С.34-39.
5. Волобуєва О.О. Підготовка до проведення судової експертизи в контексті взаємодії слідчого зі спеціалістами // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. статей. – Донецьк: ДЮІ МВС при Донецькому національному університеті. – 2005 – №1. – С. 250-259.
6. Волобуєва О.О. Необхідність вдосконалювання кримінально-процесуального статусу спеціаліста (експерта) у ракурсі взаємодії зі слідчим // Право і безпека. – 2005. – №4’3. – С. 50-54.
7. Бахін В.П., Волобуєва О.О. Взаємодія слідчого з фахівцями під час огляду місця події (збір інформації про особу, що скоїла злочин): Науково-практичні рекомендації. – Донецьк: ДЮІ, 2005. – 72 с.
8. Волобуева Е.А. Субъекты применения специальных познаний: специалист и эксперт // Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю: Матеріали ІІІ міжвузівської науково-практичної конференції студентів, курсантів і слухачів. Донецьк, 28 березня 2003 року. – Донецьк: ДІВС, 2003. – С.221-226.
9. Волобуєва О.О. Про необхідність взаємодії слідчого зі спеціалістами (експертами) під час розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків // Проблеми розкриття та розслідування злочинів щодо незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. Донецьк, 30 жовтня 2003 року. – Донецьк: ДІВС, 2003. – С.278-281.
10. Волобуєва О.О. Судова експертиза в контексті взаємодії слідчого зі спеціалістами та експертами // Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Одеса, 14-15 жовтня 2004 року: У 2 ч. – Одеса: Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, 2004. – Ч.1. – С.138-141.
11. Волобуєва О.О. Взаємодія слідчого зі спеціалістами під час проведення обшуку // Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Львів, 10 червня 2005 року. – Львів: Львівський юридичний інститут МВС України, 2005. – С.233-237.
АНОТАЦІЯ
Волобуєва О.О. Взаємодія слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2006.
Дисертація є дослідженням, у якому на монографічному рівні вивчено актуальні теоретичні, практичні та правові аспекти взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
У роботі проаналізовано поняття спеціальних знань та доцільність їх використання під час досудового розслідування з кримінальної справи за допомогою залучення фахівців. Розкрито сутність, поняття, принципи, форми та напрямки взаємодії слідчого з фахівцями; досліджено теоретичні і практичні аспекти зазначеної взаємодії. Фахівці – особи, що володіють спеціальними знаннями, які залежно від мети та форм використання спеціальних знань у досудовому розслідуванні, можуть мати процесуальний статус і спеціаліста, і експерта. Суб’єкти досліджуваної взаємодії мають чітко регламентований процесуальний статус: слідчий, спеціаліст та експерт. Розкрито поняття збору інформації про особу, що скоїла злочин, визначено основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин, і шляхи реалізації їх інформаційно-доказового потенціалу в контексті взаємодії слідчого з фахівцями. Розглянуто специфіку та виділено основні напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час проведення окремих слідчих дій, попереднього та експертного дослідження, метою якої (взаємодії), зокрема, є збір джерел інформації про особу, що скоїла злочин, та реалізація їх інформаційно-доказового потенціалу. На підставі отриманих у процесі дослідження результатів запропоновано нові редакції норм чинного Кримінально-процесуального кодексу і Закону України “Про судову експертизу”, що спрямовані на вдосконалення процесуального статусу спеціаліста та експерта й усунення прогалин і неточностей у чинному законодавстві.
Ключові слова: спеціальні знання; взаємодія слідчого з фахівцями; форми взаємодії; напрямки взаємодії; суб’єкти взаємодії; збір інформації; джерела інформації про особу, що скоїла злочин; інформаційно-доказовий потенціал; досудове розслідування; слідчі дії; попереднє дослідження.
АННОТАЦИЯ
Волобуева Е.А. Взаимодействие следователя со специалистами при сборе информации о лице, совершившем преступление. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2006.
Диссертация является исследованием, в котором на монографическом уровне изучены актуальные теоретические, практические и правовые аспекты взаимодействия следователя со специалистами при сборе информации о лице, совершившем преступление.
В первом разделе раскрываются теоретические начала взаимодействия следователя со специалистами – лицами, обладающими специальными знаниями и навыками, которые в зависимости от целей и форм применения этих специальных знаний в стадии досудебного расследования, могут обладать процессуальным статусом и специалиста, и эксперта. Проанализировано понятие специальных знаний: в современной юридической доктрине к специальным относят любые не общеизвестные знания в области науки, техники, ремесла и искусства. С развитием научно-технического прогресса для следователя всегда будет существовать категория “специальные знания”, что аргументирует необходимость взаимодействия следователя с соответствующими специалистами. Определена сущность, сформулировано понятие, конкретизированы принципы и значение взаимодействия следователя со специалистами в процессе раскрытия и расследования преступления в контексте сбора информации о лице, совершившем преступление; исследованы теоретические и практические аспекты рассматриваемого взаимодействия. Предложена классификация форм исследуемого взаимодействия, в основу которой положено обязательное процессуальное закрепление результатов совместной деятельности следователя со специалистами и экспертами, предусмотренное действующим уголовно-процессуальным законодательством Украины. Указано, что субъекты взаимодействия имеют четко регламентированный процессуальный статус: следователь, специалист и эксперт. В ракурсе исследуемого взаимодействия, рассмотрены процессуальные права и обязанности специалиста и эксперта и предложены авторские формулировки ст. ст. 75, 77, 1281, 198 УПК Украины и ст.4 Закона Украины “О судебной экспертизе”. Раскрыто понятие сбора информации о лице, совершившем преступление, обозначены основные источники личностной информации и способы реализации их информационно-доказательственного потенциала через призму взаимодействия следователя со специалистами и экспертами.
Во втором разделе раскрывается специфика рассматриваемого взаимодействия следователя со специалистами в процессе проведения отдельных следственных действий, предварительного и экспертного исследования соответствующих источников информации о лице, совершившем преступление. Выделены основные направления такого взаимодействия. Аргументирована ведущая роль специалиста в процессе подготовки и проведения следственных действий. Сформулирован вывод о практической целесообразности процессуального закрепления в качестве субъекта проведения предварительных исследований лица, привлекаемого к процессу досудебного расследования в качестве специалиста, и закрепления такой рекомендации в норме действующего уголовно-процессуального законодательства. Обоснована практическая целесообразность реализации принципа постоянства взаимодействия со специалистами посредством привлечения к участию в следственных действиях того лица, которое ранее принимало участие в досудебном расследовании по данному уголовному делу в качестве специалиста или эксперта. Предложена авторская аргументация необходимости процессуально закрепить возможность проведения судебной экспертизы до возбуждения уголовного дела. Сформулирован вывод о целесообразности дополнения действующего УПК Украины нормой, содержащей исчерпывающий перечень видов судебных экспертиз или перечень вопросов, которые необходимо разрешать с помощью экспертного исследования до возбуждения уголовного дела.
Все предложенные автором положения и рекомендации имеют теоретическую аргументацию и закреплены практическими примерами, указывающими на целесообразность их применения в процессе раскрытия и расследования преступлений, в контексте взаимодействия следователя со специалистами при сборе информации о лице, совершившем преступление.
Ключевые слова: специальные знания; взаимодействие следователя со специалистами; формы взаимодействия; направления взаимодействия; субъекты взаимодействия; сбор информации; источники информации о лице, совершившем преступление; информационно-доказательственный потенциал; досудебное расследование; следственные действия; предварительное исследование.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking