Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Взаємозв’язок державного регулювання та механізмів самоорганізації в управлінні вищою освітою

 

КОЛІСНІЧЕНКО Наталя Миколаївна

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА МЕХАНІЗМІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ В УПРАВЛІННІ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Київ - 2003

 

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Української Академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент
Росколотько Ірина Леонідівна,
Одеський регіональний інститут державного управління Української Академії державного управління при Президентові України, доцент кафедри філософських та соціально-політичних наук.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Сагач Галина Михайлівна,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, професор кафедри логіки;

кандидат наук з державного управління
Плаксій Лариса Іванівна,
Служба Глави Адміністрації Президента України, головний консультант.

Провідна установа - Хмельницький державний інститут регіонального управління та права, м. Хмельницький.

Захист відбудеться 9 квітня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.810.01 в Українській Академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української Академії державного управління при Президентові України за адресою (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферет розісланий 7 березня 2003 р.

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається послідовною реалізацією в Україні курсу демократичних реформ, об’єктивними процесами розвитку й модернізації суспільства в цілому, переходом від командно-адміністративної до державно-громадської системи управління.
Розбудовчі процеси, започатковані в галузі вищої освіти, значно сповільнюються через відсутність узагальненої концепції розвитку системи, теоретико-методологічних основ управління нею з огляду на найновіші досягнення науки, зміну світоглядної парадигми. Процеси, що відбуваються у вищій освіті, призвели до втрати монополії держави на певні ланки функціонування цієї галузі, у сфері вищої освіти виникла принципово нова ситуація. В результаті механізми, які в минулому забезпечували відносно стійкий стан галузі, перешкоджають її позитивному розвитку. Для галузі вищої освіти стає вкрай необхідним сталий розвиток. Фаза нестабільності завершується або деградацією системи, або формуванням більш досконалих механізмів, які дають змогу ефективніше досягати більш вагомих результатів. Звільнення від консервативних складових, які перешкоджають виходу із кризи, в межах системи вищої освіти зумовлює виникнення нових механізмів, які характеризуються підвищенням рівня самоорганізації і орієнтуються на майбутнє. Зазначимо, що стратегія управління не завжди збігається з основними тенденціями самоорганізації. Між ними нерідко виникає безліч розбіжностей, конфліктів, оскільки історично склалося, що в процесах вітчизняної самоорганізації одним із провідних факторів є держава. В період розбудови суспільства і реформування галузі вищої освіти значне послаблення ролі держави призвело до деструкції стабільності системи.
Вищезазначене дає підстави стверджувати, що в специфічних умовах сьогодення особливої актуальності набуває теоретичне осмислення складних процесів управління вищою освітою в Україні, що є однією з важливих проблем державного управління. Успішному розв’язанню згаданої проблеми сприятиме наукове обгрунтування нового змісту цієї підсистеми управління, перспектив його розвитку в процесі переходу України до ринкової економіки за умови партнерства між системою освіти, державою, суспільством.
Різні аспекти державного регулювання галузі вищої освіти досліджували українські, російські (О.Глузман, Ж.Зайцева, В.Корженко, В.Кушнір, В.Луговий, В.Лутай, С.Майборода, Н.Протасова, В.Редюхін, Ю.Рубін, Л.Титарьов, О.Тихомиров, В.Усанов, С.Шевельова) і зарубіжні вчені (Ф.ван Вагт, Дж.Вайс, Б.Гінзбург, Дж.Груф, Дж.Івек, Б.Кларк, П.Маасет, Г.Нів, К.Моррісон). Проте, незважаючи на широкий спектр досліджень із згаданої проблеми, недостатньо вивчені теоретичні і практичні умови та особливості розвитку відкритої системи вищої освіти й управління нею в руслі соціально-економічних реалій українського сьогодення; напрями управління вищою освітою в умовах відкритості.
Це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з плановим науковим проектом Української Академії державного управління при Президентові України “Державне управління і місцеве самоврядування” (РКО199U002827). Дослідження виконане у межах тематичного плану науково-дослідної роботи “Пріоритетні напрямки ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управлінський аспект” (№ 0101 U006947) кафедри філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України.
Автором досліджувався аспект взаємозв’язку державного регулювання та механізмів самоорганізації у відкритій системі вищої освіти.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковому обгрунтуванні взаємозв’язку державного регулювання та механізмів самоорганізації у відкритій системі вищої освіти; розробленні теоретико-практичних рекомендацій щодо оптимізації управління галуззю. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:
­ визначення основних підходів щодо нової відкритої системи вищої освіти та специфіки управління нею;
­ уточнення та наукове обгрунтування сутності понять “відкрита система вищої освіти”, “механізми самоорганізації”, “управління відкритою системою вищої освіти”, “функції управління вищою освітою”;
­ узагальнення теоретико-методологічних засад управління вищою освітою з погляду системного підходу та в контексті концепції самоорганізації складних систем;
­ виявлення основних тенденцій трансформації функцій управління вищою освітою (оновлення існуючих та появи нових) у відкритій системі вищої освіти;
­ дослідження специфічних особливостей управління системою вищої освіти України в умовах трансформації та визначення можливих шляхів подальшого розвитку галузі.
Об’єктом дослідження є система управління вищою освітою як підсистема державного управління.
Предмет дослідження - процес державного регулювання та його поєднання з механізмами самоорганізації в управлінні вищою освітою.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що процес управління вищою освітою в умовах соціальних трансформацій буде більш ефективним за умови поєднання механізмів державного регулювання та самоорганізації як фактора стабільності і основного елемента в успішному реформуванні вищої школи на засадах відкритості й демократичності.
Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань, перевірки гіпотези дослідження використано загальнонаукові методи: теоретичного рівня (метод системного підходу з його синергетичним ядром, вивчення й аналіз літературних джерел з метою накопичення, відбору і систематизації матеріалу, його теоретичного осмислення); емпіричного рівня (синтез, спостереження, порівняння, абстрагування, метод вивчення й узагальнення управлінського досвіду, анкетування), що забезпечило грунтовність, об’єктивність і достовірність висунутих у дисертації положень та сформульованих висновків. При розробці конкретних рекомендацій щодо оптимізації діяльності органів управління вищою освітою застосовувалися методи прогнозування та моделювання, а також методи аналізу статистичної інформації.
Теоретичною та методологічною базою при вирішенні окреслених проблем слугували нормативно-правові акти органів державної влади (Конституція України, укази Президента України, постанови й розпорядження Міністерства освіти і науки України), аналіз проблем державного регулювання галузі вищої освіти, що розглядається в працях провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, спеціалізовані вітчизняні й зарубіжні періодичні видання, матеріали стажувань за кордоном.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що системно досліджено взаємозв’язок державного регулювання та самоорганізації відкритої системи вищої освіти, його вплив на державне управління галуззю, особливості його прояву в період соціальної трансформації, зокрема:
- вперше розглянуто взаємозв’язок і взаємовплив самоорганізації і державного регулювання в управлінні вищою освітою. Встановлено співвідношення механізмів державного регулювання та самоорганізації на державному, регіональному та внутрішньовузівському рівнях (таке співвідношення в основному описано через розподіл функцій управління, зміст яких оновлюється);
- уточнено і науково обгрунтовано сутність феномена “відкрита система вищої освіти”. Зокрема, виділено й актуалізовано принципово новий категоріальний апарат дослідження процесів управлінської ланки вищої освіти, а саме поняття відкритості, нестабільності, неврівноваженості, нелінійності, ймовірності, самоорганізації, складності, необерненості, біфуркації, атрактора, хаосу тощо. Це свідчить про принципову відмінність відкритої системи освіти від закритої;
- дістало подальшого розвитку визначення тенденцій та особливостей відкритої системи вищої освіти в умовах реформування системи державного управління галуззю (теоретична розробка ринкової та партисипативної моделей вищої освіти);
- з огляду на розширення тенденцій самоорганізації вищої школи окреслено ринкову та партисипативну моделі вищої школи у відкритій системі освіти(особливо на найнижчому рівні навчальних закладів);
- удосконалено й розвинуто положення про управління вищою освітою, відповідно до якого оптимальні відношення між типами державного регулювання та самоорганізацією закладів вищої освіти виступають гарантом стабільності та успішного проведення реформ у сучасному історичному, соціальному, економічному контекстах тощо;
- аргументовано необхідність істотного оновлення функціонального змісту державного управління вищою освітою;
- запропоновано модель ради ректорів регіону, яка сприятиме координації зусиль держави та закладів вищої освіти щодо вироблення освітньої політики, визначатиме основні напрями розвитку галузі на найближчу перспективу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці концепції управління вищою освітою як відкритою, нелінійною, неврівноваженою системою; у підготовці практичних рекомендацій органам управління вищою освітою. Зокрема, матеріал роботи, її основні положення й висновки можуть використовуватися фахівцями в різних напрямах дослідження (від власне науки державного управління до філософії освіти), під час написання підручників і навчальних посібників, навчально-методичної літератури; в роботі органів управління вищою освітою та науки центрального й місцевого рівнів у процесі акредитації, ліцензування закладів та атестації працівників; у практичній роботі; у створенні програм розвитку галузі.
Дисертаційне дослідження має практичне значення для викладання низки відповідних дисциплін в Українській Академії державного управління при Президентові України, навчальних курсів магістерських програм, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів системи державного управління освітою. Зокрема, результати дисертаційного дослідження використовують викладачі кафедри філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України в процесі викладання модуля “Державна політика та управління в освіті” (акт про впровадження від 7 листопада 2002 р.). Теоретичні положення і практичні результати дисертації використовуються в роботі інформаційно-аналітичного відділу Одеського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України під час підготовки інструментарію опитування слухачів та випускників з питань організації їх самостійної роботи, підвищення ефективності навчального процесу, організаційного впливу адміністративно-структурних підрозділів зазначеного навчального закладу (акт про впровадження від 4 листопада 2002 р.) та в навчально-методичній роботі при розробці програм короткотермінових та постійно діючих семінарів для державних службовців і посадових осіб органів управління освітою (акт про впровадження від 11 листопада 2002 р.).
Отримані результати можуть стати у пригоді при розробці нової моделі державного управління вищою освітою як відкритою системою, оновленні вузівських навчальних планів і програм, а також програм підвищення кваліфікації кадрів для органів державного управління й місцевого самоврядування, які можна використовувати в подальших теоретичних розробках теми.
Особистий внесок здобувача. У статті в співавторстві здобувачем визначено відмінності так званої “закритої” парадигми освіти від “відкритої”. Одноосібно проаналізовано роль громадськості в управлінні вищою освітою. Описано регіоналізацію сучасної освіти як один з основних принципів управління нею, розроблено характеристики регіональної освітньої політики.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дисертаційного дослідження були апробовані автором під час: щорічних наукових, науково-практичних конференцій: “Феномен регіональної політичної еліти в сучасній Україні” (Одеса, 1999), “Державна регіональна політика: теоретичні засади формування і механізми реалізації” (Одеса, 2000), “Пріоритетні напрямки ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управлінський аспект” (Одеса, 2001), “Кадрове забезпечення регіональних перетворень” (Одеса, 2002); міжнародних заходів: проведення курсу літнього університету Центрально-Європейського університету “Освітня політика” (Будапешт, Угорщина, 1999), 8-ї конференції NISPAcee “10 років перехідного періоду: перспективи та виклики майбутнього державного управління” (Будапешт, Угорщина, 2000), семінару Проекту громадянської освіти: Україна - Молдова - Білорусь “Тенденції та перспективи впровадження інноваційних технологій навчання у навчальний процес вищої школи” (Одеса, 2001), курсу літнього університету Центрально-Європейського університету “Державна політика в галузі освіти” (Будапешт, Угорщина, 2002); роботи міжнародних літніх шкіл: “Написання і викладання Case-Study” (Ялта, 1999); низки міжнародних семінарів на базі Українсько-Баварського менеджмент-тренінг-центру, ОВЦ-Байєрн (у квітні 1999 - листопаді 2000 років).
Основні положення дисертації обговорені і схвалені на засіданнях кафедри філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України (жовтень 2001 року, травень 2002 року).
Публікації. Основні положення дисертації викладено автором в одинадцяти публікаціях, з них сім - у фахових наукових виданнях.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до них, загального висновку, списку використаних джерел (258 найменувань, з них 43 іноземною мовою). Загальний обсяг роботи - 201 сторінка, з них 177 сторінок основного тексту. В роботі вміщено три таблиці на трьох сторінках основного тексту, п’ять додатків, розміщених на шести сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, розкрито теоретичне та практичне значення, зв’язок з напрямами наукових досліджень Української Академії державного управління при Президентові України; сформульовано об’єкт, предмет, гіпотезу, мету, завдання дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів, наведено відомості щодо їх апробації.
У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади управління вищою освітою в контексті теорії самоорганізації” - наводиться аналіз зарубіжної та вітчизняної наукової літератури; визначаються підходи до аналізу управлінської ланки вищої освіти; розмежувуються поняття “державне регулювання” та “самоорганізація” в галузі освіти, що дає можливість висвітлити ступінь наукової розробки теми, обгрунтувати актуальність та необхідність проведення теоретичного дослідження в межах дисертації. Визначено загальну методологію розробки проблеми управління відкритою системою вищої освіти.
Важливими для розуміння системи управління вищою освітою стали передусім теоретико-методологічні дослідження, які мають особливе значення для цілісної розробки проблеми. Актуальний загальнометодологічний матеріал для дисертаційної роботи стосовно системного підходу до вивчення вищої освіти міститься в роботах В.Афанасьєва, І.Блауберга, В.Садовського, М.Сєтрова, А.Уйомова, Є.Юдіна. Дослідження багатьох учених, роботи яких покладені в основу дисертаційного дослідження, значно розширюють можливості зосередження уваги саме на спробі знаходження такої світоглядної позиції, яка б дала змогу розглянути систему вищої освіти як цілісне явище (роботи М.Бердяєва, Б.Бессонова, Б.Гершунського, К.Делокарова, В.Зотова, Р.Карпинської, Є.Князєвої, С.Курдюмова, Ф.Михайлова, М.Моісеєва та інших), як підсистему суспільства (роботи Г.Антіпова, В.Бранського, В.Скуратівського), як складову частину світової системи освіти (публікації Б.Вульфсона, К.Корсака). Поряд з аналізом робіт вітчизняних науковців, які грунтовно вивчали функціональне ядро системи освіти (Л.Даниленко, Ю.Конаржевського, О.Мармази, М.Поташника та інших), в дисертаційній роботі розглядаються наукові дослідження зарубіжних вчених стосовно наповнення новим змістом функцій управління (Дж.Вайс).
Об’єктом дослідження є феномен управління, покладений в основу процесів саморегуляції та саморозвитку живої природи, соціальних систем, а отже, і освіти. Стосовно процесу управлінського впливу на систему вищої освіти дисертаційна робота базується на досвіді, опрацьованому і накопиченому в роботах науковців України і, зокрема, Української Академії державного управління при Президентові України: В.Авер’янова, В.Князєва, В.Корженка, С.Крисюка, В.Лугового, В.Майбороди, С.Майбороди, Н.Нижник, Н.Протасової, В.Скуратівського та інших.
Із зростанням ролі інституту державного управління в розвитку суспільства посилюється інтерес до галузі з боку представників науки державного управління. Вже в системі Академії захищено чимало кандидатських та докторських дисертацій з проблем управління освітою. Але, незважаючи на це, в Україні залишається практично не дослідженою відкрита модель вищої освіти як цілісна система в аспекті взаємозв’язку державного управління та механізмів самоорганізації. Зазначена проблема має комплексний, міждисциплінарний характер. Різні її аспекти висвітлені в роботах педагогів та психологів, політологів, соціологів, спеціалістів у галузі теорії і практики державного управління, менеджменту.
Аналіз наукових джерел дає підстави стверджувати, що проблематиці самоорганізації в управлінні освітою в радянські часи не приділялося належної уваги.
Ураховуючи складність феномена відкритої системи освіти та особливості управління нею, в першому розділі відображено підходи до визначення понять “відкрита система вищої освіти”, “механізми самоорганізації”, “управління відкритою системою вищої освіти”.
На основі аналізу зазначених дефініцій ми дійшли висновку, що традиційне визначення поняття “система освіти” потребує нового трактування змісту, в якому було б відображено, що це гнучка, відкрита система, що розвивається; комплекс, заклади якого здатні перебудовуватись, змінювати свою структуру з огляду на процеси самоорганізації. Управління відкритою системою вищої освіти визначається як взаємодія саморегуляційних можливостей децентралізованих органів управління галуззю із зовнішнім державним регулюванням, яке обмежується моніторингом та оцінюванням (а в разі потреби - й зміною правил) діяльності системи вищої освіти заради досягнення очікуваного результату.
Ефективність функціонування системи управління закладами вищої освіти зумовлюється багатьма факторами, серед яких особливо слід відзначити суб’єкт-об’єктні взаємозв’язки. Процес державного управління закладами вищої освіти відбувається як діалектична взаємодія між його суб’єктом та об’єктом на основі прямих та зворотних зв’язків, що встановлюються між ними. Так, заклади освіти як об’єкт управління справляють “активний вплив” не тільки на характер діяльності і структуру суб’єкта управління, а й визначають організаційну побудову всієї системи управління. У свою чергу, суб’єкт управління освітою, який наділений правами приймати рішення і перетворювати їх на вимоги, обов’язкові для виконання об’єктом, впливає на цей об’єкт. Процес державного управління зводиться, таким чином, до опосередкованої взаємодії суб’єкта та об’єкта, які в результаті такої взаємодії набувають нових якостей.
З огляду на те, що сучасна система вищої освіти характеризується певним рівнем адаптації до зовнішнього соціального середовища, підкреслюється, що цей процес відбувається на двох рівнях розвитку згаданої системи: на рівні адаптації до зовнішніх умов суспільного розвитку (адаптація до зовнішнього соціального середовища) і на рівні самої системи з урахуванням її цілей та інтересів (адаптація до внутрішніх можливостей функціонування). Виходячи з другого рівня адаптації може йти мова про самоорганізацію системи вищої освіти. У процесі аналізу управління освітою в контексті концепції самоорганізації складних систем було виявлено нові якості суб’єкта управління, що спричиняють поступову заміну технологій директивного управління на технології спрямовуючого. Різниця між ними полягає в тому, що перша технологія передбачає безпосередній вольовий вплив суб’єкта управління на об’єкт з метою зміни його поведінки; друга оперує лише методами другорядного, побічного, спрямовуючого впливу. Отже, оптимізація управління зумовлює тенденцію до зниження впливу суб’єкта управління на об’єкт, що сприяє самореалізації потенціалу людини й утвердженню регулятивних механізмів, які зумовлюють розвиток процесів саморегулювання. Зазначимо, що специфіка періоду соціальних трансформацій (коли руйнується командно-адміністративна форми державного управління і поступово утверджуються механізми саморегуляції), повна відмова держави від управління освітнім процесом неминуче призведе до посилення невпорядкованих, стихійних механізмів саморегуляції, хаосу.
Синергетичний підхід в управлінні орієнтований на “резонансний вплив” стосовно системи освіти. Цим підходом акцентується увага на внутрішніх резервах розвитку управління. Відповідно до синергетичного бачення світу система освіти - відкрита, що означає постійну взаємодію між нею й зовнішнім середовищем енергією, речовиною, інформацією. Для такої системи характерні постійні процеси змінності, стохастичності, явища флуктуації та біфуркації, які можуть мати вирішальне значення для подальшого існування системи в цілому. Відтепер відкрита система отримує можливість вибору майбутнього розвитку, принципово непередбачуваного: це може бути і стан хаотичного розвитку (“спонтанної” самоорганізації), і стан більш високоорганізованої (дисипативної) структури.
Розуміння системи освіти як нелінійної динамічної відкритої, ролі теорії хаосу в її розвитку та системності, складності допомагає, на нашу думку, кращій організації управління цією системою. Таке розуміння сприятиме прийняттю рішення щодо того, як ці нові погляди можна використати заради позитивних змін у системі. Сьогодні відчувається вплив багатьох збудників на управління, відкрито багато нових шляхів управління, з’явилися нові погляди на світ та людину. Нові демократичні методи гуманізації системи управління освітою, наукові погляди на природу процесів змін у галузі відкривають в управлінні освітою ХХІ століття нові горизонти. Нелінійна динаміка забезпечує підгрунтя для об’єднання цих сил і встановлює межі розуміння тих викликів, які пред’являє складний світ і управлінське середовище.
У дисертаційному дослідженні “державне регулювання” розглянуто як зовнішній опосередкований спрямовуючий вплив органів управління вищою освітою на діяльність вищих навчальних закладів у межах закону за допомогою різноманітних інструментів. “Самоорганізація” в галузі вищої освіти визначається як здатність системи вищої освіти до саморозвитку за рахунок не лише зовнішніх ресурсів, але й використання внутрішніх можливостей.
Таким чином, аналіз дає підстави стверджувати, що найважливішим для сучасного державного управління вищою освітою стає знаходження таких стратегій, які б якнайкраще відповідали специфіці трансформації галузі. Так, завданням стосовно вивчення взаємовідносин між державою і системою освіти є встановлення взаємозв’язку державного регулювання та самоорганізації відкритої системи вищої освіти.
У другому розділі - “Трансформація функцій управління відкритою моделлю вищої освіти” - проаналізовано зміни змісту функцій управління закладами вищої освіти у зв’язку з трансформаційними процесами в суспільстві і галузі; уточнено визначення сутності поняття “функції управління освітою”. Завдяки аналізу функцій управління доведено необхідність їх оновлення з огляду на процеси самоорганізації системи вищої освіти.
Одним із основних напрямів оновлення управлінської діяльності є приведення функцій управління у відповідність із завданнями трансформаційних процесів, що відбуваються в системі освіти. Так, у нових умовах зміст управлінської діяльності керівника освітньої галузі визначається сукупністю його основних управлінських функцій, а його модернізація - появою оновлених. Спостереження за діяльністю органів управління освітою показали, що перше місце посідають функції прийняття управлінського рішення та організації; друге - функції коригування, регулювання, обліку і контролю; третє - функції стимулювання, прогнозування, представництва; четверте - просвітницькі, дослідницькі, дипломатичні функції; п’яте - функції координування, фінансування, консультування, діагностування, менеджменту. Отже, класичні функції управлінської діяльності - прийняття управлінських рішень, організація, коригування, облік і контроль - залишаються провідними. Поряд із ними існують і нові, модернізовані функції (прогностична, консультативна, представницька, політико-дипломатична, менеджерська), завдяки яким оновлюється зміст освіти; розробляються та апробуються нові освітні технології; вдосконалюються форми і методи навчання і виховання; трансформуються методи контролю і вмінь тих, хто навчається. Оновлення функцій спричинено низкою змін, що відбуваються в галузі вищої освіти, а саме: переходом ВНЗ у якісно новий стан відкритої системи, здатної генерувати нові ідеї, пропонувати нові технології, форми, методи, засоби навчання й виховання молоді; переорієнтацією інтересу від закладів (провайдерів вищої освіти) до споживачів (клієнтів), у результаті чого виникає необхідність активного залучення всіх зацікавлених сторін (науковців, викладачів, студентів, роботодавців, представників громадських та професійних організацій, ЗМІ тощо) до управління освітою; участю в прийнятті рішень клієнтів (або їхніх представників); підвищенням інтересу до якості вищої освіти, що вимагає поєднання внутрішньої самооцінки ВНЗ і зовнішньої оцінки їх діяльності незалежними професійними організаціями або експертами. Зміна парадигми управління у напрямі відкритості, самоорганізації процесів у вищій освіті потребує переосмислення вже існуючих та становлення нових функцій управління. Ці функції поряд з такими характеристиками, як взаємопов’язаність, циклічність, логічність, набувають рис відкритості, демократичності, децентралізації.
Ще один аспект оновлення функцій управління галуззю розглядається через поєднання централізації та децентралізації як фактора модернізації функцій державного управління освітою. Вважаємо, що зміни на краще в освітній галузі відбуватимуться тоді, коли до розробки, оцінювання і реалізації дій буде залучатись якомога більше місцевих громад, інституцій і окремих громадян та їх об’єднань. Держава не може відігравати роль одноосібного суб’єкта управління освітою. Звідси необхідність формування державно-громадських органів управління системою вищої освіти на рівні закладів, здатних проводити незалежну експертизу стану справ у них, визначати соціальне замовлення інституту вищої освіти, здійснювати контроль за діяльністю державного апарату.
Реформи в галузі управління вищою школою спрямовані саме на пошук оптимального поєднання централізації та децентралізації. Загальною тенденцією стає співучасть в управлінні вищою освітою держави та громадськості (академічної, вузівської), розширення самостійності ВНЗ. Можна згадати такі форми управління держави освітньою галуззю: активного втручання, децентралізованого регулювання, змішаної стратегії. Сьогодні в Україні переважають змішані форми державного управління галуззю, оскільки все ще значною є частка державного втручання. Натомість в умовах ринку й побудови демократичної держави країна більше тяжіє до децентралізованого регулювання, яке передбачає гнучку освітню політику держави, сприяння інноваційній активності ВНЗ та розширенню їх автономії.
Отже, аналіз показує, що однією із суперечностей розвитку системи вищої освіти є невідповідність традиційних функцій управління новим реаліям життя. Багатоваріантний розвиток системи освіти, нові його форми, пов’язані зі становленням демократичних засад, розвитком ринку, зумовлюють необхідність оновлення змісту функцій. Зміна парадигми управління в напрямі відкритості, самоорганізації процесів в освіті потребує переосмислення вже існуючих та становлення нових функцій управління.
У третьому розділі роботи - “Синтез державного управління та ринкового регулювання в інноваційному управлінні вищою освітою” - визначено можливі шляхи подальшого розвитку галузі; обгрунтовано необхідність перегляду управлінських механізмів у традиційній системі вищої освіти; засади становлення нової ринкової та партисипативної моделей управління вищою освітою; охарактеризовано традиційну модель, яка вичерпала себе в результаті формування сучасної концепції освіти та значних змін, що відбуваються в уявленнях про природу, людину, суспільство.
Методом порівняння старої (закритої, технократичної) та нової (відкритої, синергетичної) моделей освіти було досліджено нові управлінські механізми останньої. Так, нова відкрита модель освіти являє собою середовище, в якому провідну роль відіграє людина, здатна до самореалізації. Вона цілком розкриває свій творчий потенціал, здібності й таланти, що в традиційній моделі можуть не проявлятися. Людина - центральний суб’єкт, який ініціює й організує власний процес освіти. Відкрита майбутньому, нова модель передбачає зміну типу відносин між тими, хто навчає, і тими, хто навчається, перехід від авторитарності, підлеглості до співпраці, взаєморегуляції, взаємодопомоги. Основними відмінностями між закритою й відкритою моделями є різне тлумачення місця і ролі основних учасників навчального процесу, а також їх взаємовідносин, змісту і характеру діяльності. Проблемним у зв’язку із цим постає питання про відповідність управлінської діяльності новій моделі відкритої самоорганізованої системи вищої освіти. Видається, що уявлення про самоорганізацію, саморегуляцію, самоконтроль передбачають повну свободу, самостійність. Проте в освіті, яка є відкритим утворенням, визначаються цілі, програми і плани шляхом спільного прийняття рішень управлінцями, керівниками, викладачами, студентами, іншими зацікавленими сторонами, інакше це буде закрита система. Децентралізація і гуманізація в управлінні системою вищої освіти доводять свою життєздатність через розвиток державно-громадського інституту управління як у галузі в цілому, так і в роботі окремого ВНЗ. Управління виступає відтепер у формі збудження, резонансної дії. Залежно від умов, ситуації, обставин тощо управління може бути не прямим, не безпосереднім, не жорстким, а пом’якшеним, опосередкованим, таким, що регулює вплив у формі спрямовуючої поради. Це твердження нівелює універсальність законів класичної науки, примушує переоцінити низку наукових та філософських цінностей. Для відкритої системи освіти (на відміну від технократичної парадигми, де управління здійснюється за рахунок догідливості, контролю та команд, де існують авторитаризм та ієрархія) характерна нова модель управління освітнім процесом за рахунок забезпечення самокерованих механізмів. На відміну від технократичної моделі, де громадськість є стороннім спостерігачем, що не довіряє освітньому закладу, в синергетичній моделі вона є партнером ВНЗ, надає освіті матеріальну й моральну підтримку, становить зі студентами єдине ціле в їхньому русі до здобуття освіти.
Якщо старій моделі притаманний централізований контроль над ресурсами, навчальними програмами, методикою й тривалістю навчання, то новій парадигмі - регіональне управління ресурсами, складання навчальних планів, програм, визначення тривалості навчання відповідно до запитів і особливостей регіону: соціально-демографічної структури; стану виробничої й невиробничої інфраструктур; програми розвитку регіону; природно-ресурсного потенціалу; історичних традицій тощо. Насамперед узгоджуються регіональні інтереси з державними та формується єдиний комплекс регіональних систем управління вищою освітою. Однією з умов поєднання державних і регіональних інтересів є розробка нормативної моделі організації діяльності місцевих органів виконавчої влади, для яких передбачене розширення повноважень в освітній галузі. Така модель включає сукупність нормативних документів: положення про орган та його структурні підрозділи, схеми управління, посадові інструкції працівників тощо. Оскільки управління - це вміння спонукати соціальну систему, здатну до самоорганізації, то у відкритій моделі йдеться про таку технологію управління, за якої система сама знаходить спосіб розв’язання проблеми у разі її виникнення. Інакше кажучи, всередині системи вищої освіти завдяки механізмам самоорганізації утворюється структура-атрактор, яка “веде” всю систему за собою. В роботі як така структура запропонована відкрита (синергетична) модель вищої освіти - самостійне утворення впорядкованих структур, на які не справляється директивний прямий вплив ззовні.
Перевага синергетичного підходу полягає в тому, що він дає можливість побудувати цілий спектр альтернативних сценаріїв розвитку вищої освіти, комплексно враховувати всю сукупність факторів (економічних, соціально-політичних, суб’єктивних тощо), які визначають вибір того чи іншого сценарію. Ідеї відкритої моделі стали основою розгляду двох інших моделей вищої освіти (ринкової та партисипативної). При цьому в основу синергетичного підходу покладено принцип імовірності вибору серед зазначених можливих (віртуальних) альтернатив. Синергетика забезпечує свободу конструювання майбутнього в межах різноманітних потенційних можливостей, притаманних самій реальності. Моделювання майбутнього системи вищої освіти в нашому дослідженні - це дотримання інновацій синергетичної парадигми, вивчення альтернативних шляхів розвитку системи освіти.
Через взаємозв’язок ринкових (самоорганізаційних) механізмів та державного регулювання описується одна з можливих варіацій відкритої системи вищої освіти. Ринкові відносини, які стають нині об’єктивною реальністю, змінюють стиль і сенс життєдіяльності як окремої особистості, так і суспільства загалом: звичні цінності, відносини між людьми; характер і порядок організації всіх сфер суспільного виробництва тощо. Ринок як зовнішнє середовище чинить тиск на суспільство, оскільки має, по-перше, спрямовуючий, а по-друге, постійно діючий характер. У системі вищої освіти розширюються масштаби надання освітніх послуг. Якщо витрати на традиційну освіту мають тенденцію до збільшення внаслідок екстенсивного використання ресурсів (людських і матеріальних), то ефективність відкритої системи освіти підвищується внаслідок економії на витратах, залучення внутрішніх резервів завдяки розширенню обсягу надання освітніх послуг. У результаті зростає кількість закладів (переважно приватних), що надають послуги, підвищується пропозиція цих послуг, що приводить до посилення конкуренції, тобто розвитку ринкових відносин у сфері вищої освіти. Стають також більш диверсифікованими джерела фінансування освіти (залучення коштів студентів, підприємців, представників бізнесових кіл). Отже, за рахунок зміни економічних, соціально-політичних, технологічних факторів утверджуються і розвиваються ринкові відносини в галузі вищої освіти. Водночас вагомим є і такий локальний фактор, як особливості регіону. По-перше, це економічні, соціальні, культурні, історичні, політичні, природні, науково-технічні, демографічні регіональні фактори, що, хоча й не відразу, але помітно позначаються на діяльності ВНЗ, а по-друге, це такі фактори, як безпосередні ресурси системи вищої освіти, споживачі освітніх послуг, групи зацікавлених (впливовість яких стає найбільшою на регіональному рівні), що безпосередньо впливають на діяльність ВНЗ. У нашому розумінні “інноваційний ВНЗ” - це заклад, в якому існують організаційні програми і спеціально діючі підрозділи, що встановлюють відносини з управлінським середовищем (державними органами, радами, професійними організаціями, комерційними фірмами і т.ін.) і залучаються до процесу неперервної освіти, допомагають, випускникам розпочати свій бізнес та розвивати його і навіть можуть брати участь у виробництві товарів, тобто у “нетрадиційному підприємництві”. Для таких ВНЗ характерне добре інтегроване адміністративне ядро, яке не лише діє як єдине ціле на рівні освітньої організації, але й об’єднує нижчестоящі підрозділи з метою успішної реалізації інноваційних ідей.
Перехід до ринкових відносин позначається на всіх ланках, сегментах системи вищої освіти, зокрема на управлінні та його функціях. Необхідним атрибутом управління закладами ВНЗ є “ринковий контроль”. Виникає запитання, хто буде його здійснювати? Діяльність ВНЗ за ринкової моделі підпорядковується дії вільних ринкових механізмів, а держава лише створює необхідні умови для цього, відіграючи роль регулятора, не втручаючись занадто активно в галузь вищої освіти, хоча таке втручання необхідне саме тому, що вона володіє певним економічними ресурсами, які дають змогу реалізувати освітні програми. Відповідними інструментами, що зумовлюють втручання держави в діяльність ВНЗ, є: інструменти влади, які зберігають єдине освітнє середовище та підтримують впевненість у тому, що академічні заклади захищають національні інтереси; інструменти інформації, які забезпечують звітність системи вищої освіти перед громадськістю (споживачами освітніх послуг), більшу прозорість цієї системи (адже точна інформація спрощує визначення попиту та пропозиції споживачів, стимулюючи в такий спосіб ринкові сили); фінансові інструменти, що пом’якшують негативний вплив ринку (наприклад, фінансування фундаментальних досліджень) і слугують засобом мотивації та корекції діяльності закладу. Незважаючи на важливість державного регулювання діяльності ВНЗ, актуальним є питання їх автономії. Автономія у процесі реформування вищої школи надає закладам (залежно від рівня акредитації) права самостійно розробляти й затверджувати навчальні програми, запрошувати на контрактній основі викладачів та вчених (з інших закладів, регіонів, країн), визначати зміст освіти, тобто активно запроваджувати механізми академічної демократії. Академічна автономія передбачає комплекс прав і обов’язків, якими користуються працівники вищої освіти та студенти, з обов’язковою підзвітністю вищому органу управління. Згідно з принципом “академічної свободи” ВНЗ мають бути позбавлені будь-якого тиску на державному чи на міжнародному рівнях. Навпаки, саме вони повинні вказувати політичній владі шляхи розвитку суспільства, визначати цілі і методи їх досягнення. Зрозуміло, що “академічна свобода” не припускає анархії і повного заперечення підзвітності ВНЗ відповідним державним органам, громадськості. На нашу думку, взаємозв’язок ВНЗ із освітнім середовищем розглядається в трьох напрямках: униз (зв’язки зі споживачами освітніх послуг), уверх (зв’язки з державою), за горизонталлю (зв’язки з іншими закладами, зокрема з університетами зарубіжних країн).
Орієнтована на ринок, вища освіта має такі переваги: вона більш адекватно й швидко реагує на потреби громадськості (клієнтів); механізми ринку підвищують ефективність, адаптивність й креативність ВНЗ; витрати на галузь від держави (як єдиного джерела) перекладаються на батьків і студентів, які стають основними “вкладниками”; повноваження з прийняття рішень передаються від адміністраторів до викладачів, студентів та їхніх сімей; система ринку сприяє вирішенню питань звітності і введення контрактної системи; довготермінові “ринкові відносини вищої школи” (4-5 і більше років вузівського навчання) сприяють співробітництву і встановленню довіри серед партнерів і т.ін.
Надання ВНЗ свободи досліджень, творчості і викладання означає серйозне обмеження повноважень державних органів управління, оскільки заклади дістають право самостійно формувати власну освітню й наукову політику. Завдяки цьому колегіальні органи управління вищою освітою, які розглядаються в партисипативній моделі, отримують більшу владу.
Ефективність управління вищою освітою залежить від чіткого визначення місії, основних цілей системи. До цього слід залучати вищі органи управління, що встановлюють основні вимоги до кінцевого продукту системи (директивні органи); керівну систему, вимоги якої формуються у вигляді обмежень щодо якості кінцевого продукту; освітнє середовище, тобто елементи оточення, які стосуються кінцевого продукту, виступаючи споживачами або учасниками виробництва продукту; саму систему вищої освіти, яка, крім місії, має й власні цілі, що також трансформуються у вимоги до кінцевого продукту.
З метою якомога повнішого формулювання цілей, які б відображали інтереси всіх перелічених сторін, та якісного досягнення їх кінцевих результатів було розроблено партисипативну модель вищої освіти. Щоб організувати управління в цій моделі, необхідно, насамперед, розглядаючи керовану систему як природну, здійснити прогнозування (тобто виявити її природну еволюцію), а потім із залученням зацікавлених сторін визначити певні ідеали щодо цієї системи. На сьогодні досить актуальним є створення моделей управління саме системно-цільового типу, що орієнтують об’єкт, яким управляють, передусім на досягнення певних результатів та оптимальної інтеграції, згуртованості, взаємодії всіх зацікавлених сторін. Саме це стало найважливішим у розробці нової партисипативної моделі системи управління вищою освітою. Порівнюючи традиційну модель вищої освіти, яка відсторонювала громадян від управління, з партисипативною, зазначимо, що в останній ситуація кардинально змінюється через залучення громадян безпосередньо до процесу цілевизначення та прийняття рішень.
Проблема децентралізації системи освіти має кілька аспектів: з одного боку, створення “буфера” між державою і масами, що активно і сприятливо діє, - громадянського суспільства, з другого - регіоналізації системи освіти. Саме тому вважаємо за необхідне переглянути співвідношення в управлінні галуззю між державними та громадськими началами. Однією із найбільших владних структур на рівні регіону є рада ректорів (директорів) вищих закладів освіти. Створена з метою запровадження координації діяльності та синергії зусиль різноманітних закладів вищої освіти щодо вдосконалення виховної, навчально-методичної і наукової роботи в галузі, системи управління освітою в цілому, рада ректорів є постійно діючим органом громадського самоврядування, складовою регіонального управління закладами вищої освіти. У дисертації наведено модель ради ректорів регіону як відкритої системи, що активно взаємодіє з освітнім середовищем; проаналізовано як зовнішні (соціальні, економічні, політичні складові, правове регулювання), так і внутрішні фактори, що впливають на її діяльність (суб’єкти управління, організація процесу управління, процес прийняття рішень).
Аналіз попередньої еволюції, закономірностей та особливостей сучасного становлення, функціонування системи державного управління освітою дає підстави стверджувати, що напрями її розвитку залежать від тенденцій подальшого руху України до становлення відкритої демократичної держави та входження у світовий освітній простір. Саме відкрита система вищої школи, спрямована на відхід від стереотипів традиційної авторитарної моделі освіти України, здатна до розвитку. Зв’язок між ринковою та партисипативною моделями відкритої системи освіти визначається тим, що всі вони належать до одного й того самого багатовимірного об’єкта вищої освіти, але не повністю охоплюють всі його сутнісні характеристики (виміри) як єдиного цілого, оскільки в кожному (теоретичному) описі відображається окремий аспект уявлення про ціле. Тому для жодної із цих моделей не існує претензій стосовного того, що лише вона є єдино реальною. Отже, з метою наближення до реальної моделі необхідне не їх протиставлення, а взаємне доповнення.

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні підтверджена покладена в його основу гіпотеза, що в специфічних умовах трансформації суспільства та освіти поєднання механізмів державного регулювання та самоорганізації в управлінні галуззю набуває значущості й актуальності з огляду на забезпечення стабільності та ефективності функціонування й розвитку вищої освіти. У новій системі управління сферою вищої освіти мають враховуватися регіональні особливості, тенденції до розширення автономності вищих навчальних закладів, конкурентності освітніх послуг, орієнтації освіти не на відтворення, а на розвиток.
Узагальнення результатів дослідження дало змогу сформулювати низку висновків, що мають теоретичне й практичне значення.
1. Розвиток системи державного управління освітою, зокрема вищою, має велике значення для трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні. Орієнтація на демократію й становлення ринкових відносин, підвищення авторитету особистості робить своєрідний виклик освіті, зумовлює потребу в її радикальній модернізації, мобільності управління. Виступаючи могутньою детермінантою соціальних трансформацій, вища освіта потребує об’єктивної оцінки змін, що відбуваються як у системі загалом, так і в управлінні галуззю. Нова модель управління вищою освітою є відкритою і демократичною. Відкрита система передбачає широке залучення зацікавлених сторін до процесу управління. Закрита система була продовженням планової, директивної економіки, відкрита відповідає економіці ринковій, саморегульованій. Завдяки тому, що система вищої освіти приводиться у відповідність з новими економічними реаліями, налагоджуються нові зв’язки між вищою і середньою школами, вищою освітою та ринком праці. У відкритій моделі освіти органічно поєднуються засоби державного впливу з громадським управлінням, оскільки це визначає наявність громадянського суспільства.
2. Найкращим засобом усвідомлення сучасного стану галузі та орієнтирів її подальшого розвитку є системна методологія з її синергетичним ядром. Науково-методичне значення цього підходу полягає в тому, що він дає змогу розглянути суб’єкт-об’єктні відносини в управлінні галуззю, функціональний зміст управлінських явищ, їх взаємозв’язок між собою і соціальним середовищем, з’ясувати дії різноманітних системоутворюючих факторів. Системний підхід до розуміння закономірностей синтезу державного регулювання та самоорганізації в управлінні вищою освітою (яка функціонує в певному соціально-економічному середовищі, в межах більшої всесвітньої мезосистеми вищої освіти і, отже, відчуває на собі їх вплив) допомагає визначити напрями його еволюції, можливі перспективи подальшого розвитку.
3. Управління відкритою системою вищої освіти - це взаємодія внутрішніх саморегуляційних механізмів децентралізованих органів управління галуззю із зовнішнім державним регулюванням, метою якого є досягнення очікуваного результату. Оптимальне поєднання зовнішнього та внутрішнього управління галуззю сприяє ефективному функціонуванню вищої освіти. Важливим має бути також оптимальне співвідношення принципів централізації та децентралізації державного управління галуззю, підвищення автономності ВНЗ. Надання більших свобод закладам має супроводжуватись розширенням організаційно-правових можливостей їх діяльності і підвищенням відповідальності як перед споживачами освітніх послуг, так і перед державою за розвиток галузі, ефективне використання ресурсів, якість освіти.
4. Внаслідок трансформаційних процесів у галузі змінюються функції центрального і регіонального управління вищою освітою: контроль і пряме втручання у функціонування вищої освіти мають поступитися місцем гнучкості, дієвості рішень, прогностичним, експертним, інформаційним та іншим функціям. Функції конкретних органів державного управління вищою освітою мають бути чітко визначені з урахуванням нових тенденцій, що сприятиме підвищенню ефективності управління як за вертикаллю, так і за горизонталлю. Розширення самостійності управлінських структур має грунтуватися на повному використанні наявного потенціалу, активному залученні внутрішніх ресурсів, поєднанні інтересів держави й регіону. Перехід до сучасної системи управління можна здійснити через розробку і поетапне впровадження альтернативних підходів до управління вищою освітою. Для цього необхідно активізувати діяльність рад ректорів (директорів) регіону.
5. Відкритій системі освіти притаманні дезорганізаційні процеси як наслідок протиріч, що в ній накопичуються. В результаті в такій системі, як освіта, ускладнюється управління, посилюються хаотичні процеси, які починають проявлятися не лише на мікро-, а й на макрорівні. В дисертації по-новому визначається роль, яку відіграють хаос, порядок, варіативність у процесах оптимізації державного управління. Відкрита нелінійна парадигма, представлена в дисертації, забезпечує нові можливості для державного управління, яке з огляду на невизначеність світу, всезростаючу складність та різкі зміни потребує динамічності. Отже, виникає необхідність регулювання й закріплення в сучасному законодавстві нових тенденцій у галузі вищої освіти.
6. У нестабільному світі державне управління виступає стабілізуючою силою. В дисертації воно розглядається як фактор збереження стабільності вищої освіти в нестабільні часи трансформацій шляхом знаходження нових джерел порядку, зміни (оновлення) функцій діяльності системи і управління. Основною функцією управління системою вищої освіти залишається розвиток організаційних процесів і системи загалом, підтримуваний самооновленням і самоорганізацією. Трактування класичною наукою системи освіти як закритого, лінійного, оборотного та рівноважного утворення, визначення однозначності шляхів її подальшого розвитку нівелювало саморозвиток освітньої системи.
7. Доведено, що важливим у дослідженні є проблеми прогнозування шляхів подальшого розвитку системи державного управління вищою освітою в сучасних умовах. Категорія самоорганізації як здатність системи до саморозвитку, використання не лише зовнішніх ресурсів, але й залучення внутрішніх можливостей, є системоутворюючим елементом для нової парадигми. Базуючись на засадах самоорганізації, нестабільності та неврівноваженості, вона передбачає багатоваріантність шляхів еволюції системи. У результаті оновлення існуючих та появи нових функцій виникає потреба у розробці нової моделі освіти з притаманною їй системою управління. В умовах ринкової економіки жорстка уніфікована система державного управління вищою освітою демонструє свою неспроможність, а тому потребує залучення механізмів самоорганізації системи.
Перспективу дослідження вбачаємо в подальшому вивченні специфіки взаємозв’язку державного регулювання та самоорганізації у відкритій системі вищої освіти.

CПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Колісніченко Н.М. Розвиток освітньої системи та управління нею з погляду синергетичного підходу // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Вип. 2. - С. 385-394.
2. Колісніченко Н.М. Зміни в управлінні освітою як наслідок формування нової філософської парадигми // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Вип. 2. - С. 146-155.
3. Колісніченко Н.М. Нова парадигма освіти як чинник оптимізації діяльності регіональної еліти // Зб. наук. пр. Одес. філ. УАДУ. - О.: Астропрінт, 1999. - Вип. 2. - С. 83-86.
4. Росколотько І.Л., Колісніченко Н.М. Шляхи реформування органів управління освітою (структурний аспект) // Зб. наук. пр. Одес. філ. УАДУ. - О.: Астропрінт, 2000. - Вип. 4. - С. 280-286.
5. Колісніченко Н.М. Нова модель регіонального управління післясередньою освітою (досвід громадського коледжу провінції Нова Шотландія Канади) // Зб. наук. пр. Одес. філ. УАДУ. - О.: Оптимум, 2001. - Вип. 5. - С. 143-155.
6. Колісніченко Н.М. Особливості самоорганізованої ринкової моделі вищої освіти // Зб. наук. пр. Одес. філ. УАДУ. - О.: Оптимум, 2001. - Вип. 6. - С. 247-257.
7. Колісніченко Н.М. Функціональний зміст системи управління освітою // Зб. наук. пр. ОФ УАДУ. - О.: Оптимум, 2001. - Вип. 8. - С. 212-223.
8. Колісніченко Н.М. Інформаційне суспільство і нові вимоги до організації навчального процесу у вищій школі // Організація самостійної роботи слухачів в умовах інформаційного суспільства: Матеріали наук.-метод. конф. Одеса, 14 груд. 2001 р. - О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. - С. 91-97.
9. Колісніченко Н.М. Системне мислення керівника, управлінця у відкритій моделі вищої освіти // Философские проблемы гуманитаризации высшего образования: Сб. ст. по материалам 2-й международ. науч.-практ. конф. Сумы-Бердянск, 25-27 июня 2002 г. - Суми: Сумськ. держ. центр. наук.-тех. та екон. інформ., 2002. - С. 23-25.
10. Колісніченко Н.М. Альтернативні моделі управління вищою освітою як наслідок зміни управлінської парадигми державного управління // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: Дніпропетр. філ. УАДУ, 2001. - Вип. 2 (5). - С. 224-231.
11. Колісніченко Н.М. Як подолати кризу професійно-технічної освіти в Україні? Аналіз політики в галузі післясередньої освіти // Аналіт. зап. з розробки напрямків держ. політики. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С. 132-146.

АНОТАЦІЇ
Колісніченко Н.М. Взаємозв’язок державного регулювання та механізмів самоорганізації в управлінні вищою освітою. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Українська Академія державного управління при Президентові України, Одеський регіональний інститут державного управління. - Київ, 2003.

Дисертація присвячена філософсько-теоретичному аналізу взаємозв’язку державного регулювання та механізмів самоорганізації в управлінні вищою освітою, обгрунтуванню оптимального співвідношення зовнішнього та внутрішнього управління на центральному, регіональному та інституційному рівнях.
На основі використання системного підходу з його синергетичним ядром не лише переосмислено методологічну проблематику розвитку відкритої системи вищої освіти, але й розроблено концептуальні основи впровадження реформаційних процесів в управлінні нею.
В роботі узагальнені існуючі підходи та результати дослідження з даної тематики. Виявлені методологічно-теоретичні та прикладні її аспекти, розроблено практичні рекомендації щодо оптимізації управління вищою освітою в Україні.
Ключові слова: управління вищою освітою, відкрита система вищої освіти, синергетика, механізми самоорганізації, теорія хаосу, ринкова модель вищої освіти, оновлення функцій управління.

Колисниченко Н.Н. Взаимосвязь государственного регулирования и механизмов самоорганизации в управлении высшим образованием. - Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Украинская Академия государственного управления при Президенте Украины, Одесский региональный институт государственного управления. - Киев, 2003.

Диссертация посвящена философско-теоретическому анализу взаимосвязи государственного регулирования и механизмов самоорганизации в управлении высшим образованием, обоснованию оптимального соотношения внешнего и внутреннего управления на центральном, региональном и институциональном уровнях.
На основании использования системного подхода не только переосмыслена методологическая проблематика развития открытой системы высшего образования, но и с учётом изменений, связанных с новым синергетическим видением мира, разработаны концептуальные основы реформационных процессов управления этой сферой, выявлены принципы управления, определены механизмы применения концепции на практике.
В работе обобщены существующие подходы и результаты разработок по данной тематике, выявлены её малоисследованные теоретические и прикладные аспекты, разработаны практические рекомендации по оптимизации управления высшим образованием в Украине.
Ключевые слова: управление высшим образованием, открытая система высшего образования, синергетика, механизмы самоорганизации, теория хаоса, рыночная модель высшего образования, обновление функций управления.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking