Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Виконання вексельних зобов’язань

 

Сидоров Ігор Федорович

ВИКОНАННЯ ВЕКСЕЛЬНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті держави і права імені В. М.Корецького
Національної академії наук України.

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник
Кучеренко Ірина Миколаївна,
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України,
старший науковий співробітник

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
СПАСИБО-ФАТЄЄВА Інна Валентинівна,
Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого,
професор кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент
ТРУБА Вячеслав Іванович,
Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова,
завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

Провідна установа: Львівський національний університет ім. І.Франка, кафедра цивільного права і процесу, Міністерство освіти і науки України (м.Львів).

Захист відбудеться “_25_” _червня_ 2003 р. о 12 год. 00 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “_24_”_травня_ 2003 року

 

В. о. вченого секретаря
спеціалізованої вченої ради,
доктор юридичних наук Костенко О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Векселі в цивільному обороті України почали застосовуватись з переходом країни до ринкових економічних відносин. Однак відсутність практики та необізнаність учасників вексельного обігу з вексельним законодавством, особливостями використання векселя призводили до непорозумінь та збитків внаслідок неправильного усвідомлення суті векселя як цінного паперу.
На сьогодні використання векселів суб’єктами підприємницької діяльності набуло досить широкого розповсюдження. Такий розвиток вексельного обігу обумовлений наявністю кількох причин. Серед них можна назвати такі, як: відсутність у суб’єктів підприємницької діяльності обігових коштів та певні особливості векселя як цінного паперу, розширення кола потенційних учасників вексельних правовідносин.
Серед особливостей, які приваблюють суб’єктів підприємницької діяльності у використанні векселя, насамперед можна виділити таку, як достатньо широке коло зобов’язаних осіб за векселем. Вексель передбачає можливість виконання вексельного зобов’язання не лише векселедавцем (акцептантом) за векселем, а й іншими зобов’язаними за векселем особами, якими виступають попередні держателі векселя (індосанти), а також поручителі (авалісти).
Дослідженню правової природи векселя, його основних ознак, місця векселя в системі цінних паперів, визначенню правової природи вексельних зобов’язань було присвячено немало наукових праць як дореволюційних, так і сучасних українських і російських вчених-цивілістів. Вихідними даними для розробки теми стали дослідження таких радянських, російських та українських вчених, як Агарков М.М., Алексєєв С.С., Барац С.М., Бервено С.М., Бєлов В.А., Боброва Д.В., Браве Я.Ф., Вишневський О.О., Вільнянський С.Й., Вормс А.Е., Гордон В.М., Грачов В.В., Дернбург Г., Дзера О.В., Довгерт А.С., Єрпилєва Н.Ю., Іоффе О.С., Камінка А.І., Коссак В.М., Красько І.Ю., Крашенінніков Є.О., Кузнєцова Н.С., Кулагін М.І., Кучеренко І.М., Лавров Д.Г., Лунц Л.А., Луць В.В., Маслов В.Ф., Матвєєв Г.К., Назарчук І.Р., Нерсесов Н.Й., Новицький І.Б., Новосьолова Л.О., Павлов А.А., Панова Л.В., Пасічник С.Г., Перетерський І.С., Підопригора О.А., Пушкін О.А., Рясенцев В.А., Сібільов М.М., Спасибо-Фатєєва І.В., Суханов Є.О., Толстой Ю.К., Труба В.І., Фурса С.Я., Халфіна Р.О., Харитонов Є.О., Цитович П.П., Черепахін Б.Б., Чуваков В.Б., Шевченко Я.М., Шершенєвич Г.Ф., Щербина В.С., Яроцький В.Л. та ін.
Проте після прийняття у 2001 році Закону України “Про обіг векселів в Україні” питання виконання вексельних зобов’язань не були предметом комплексного дослідження, в зв’язку з чим на сьогодні залишаються невирішеними як теоретичні проблеми правової природи цих зобов’язань, підстави їх виникнення, так і проблеми правового забезпечення їх виконання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні”.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є проведення комплексного аналізу правової природи виконання вексельних зобов’язань, основних цивільно-правових теоретичних засад виконання вексельних зобов’язань, а також вироблення рекомендацій щодо удосконалення нормативного регулювання виконання цього виду цивільного зобов’язання.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:
– дослідити правову природу вексельного зобов’язання;
– визначити основні характеристики вексельного зобов’язання як виду цивільного зобов’язання;
– визначити способи виконання вексельних зобов’язань;
– провести теоретичний аналіз відносин, що виникають при здійсненні протесту векселів та виконавчих написів нотаріусами;
– формулювання наукових висновків та пропозицій щодо удосконалення правового регулювання виконання вексельних зобов’язань.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають при виконанні вексельних зобов’язань.
Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові розробки з проблем виконання вексельних зобов’язань, а також відповідні міжнародні нормативні акти, законодавство і судова практика України з досліджуваного питання.
Методи дослідження, що використовувалися у процесі роботи над дисертацією: історико-правовий – при дослідженні розвитку теорії вексельних зобов’язань; системно-функціональний – при визначенні основних правових засад правового регулювання виконання вексельних зобов’язань; порівняльно-правовий – при аналізі цивільно-правових норм законодавства та наукової літератури окремих зарубіжних країн. За допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій вексельного зобов’язання, дано його загально-правову характеристику, тлумачення його змісту. Формально-юридичний метод дозволив сформулювати нові правові норми та юридичні дефініції, формально-логічний – виявити суперечності чинного законодавства в досліджуваній сфері і виробити пропозиції щодо його вдосконалення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні комплексному дослідженні правової природи вексельних зобов’язань та правового регулювання їх виконання, обґрунтуванні теоретичної позиції, відповідно до якої це вексельне зобов’язання визначається як цивільне договірне грошове зобов’язання.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, які вперше виносяться на захист:
1. Виходячи з того, що пред’явлення векселя ідентифікує кредитора, якому боржник повинен здійснити платіж, обґрунтовується, що у випадку непред’явлення векселя кредитором до платежу можливе застосування загальних правил, встановлених цивільним законодавством щодо звільнення боржника від відповідальності у вигляді відсотків від дати настання строку платежу.
2. Визначається, що основною функцією розрахункових палат слід вважати посвідчення факту знаходження векселедержателя в день настання строку платежу в місці платежу та виконання ним умови пред’явлення векселя до платежу.
3. Робиться висновок про те, що вексельне зобов’язання може бути припинене зарахуванням зустрічних грошових вимог за заявою боржника без згоди кредитора лише у випадках, коли у вексельному зобов’язані немає осіб, зобов’язаних перед векселедержателем в порядку регресу, а у випадку, якщо такі особи є, зарахування грошових вимог за векселем можливе лише за наявності на це волевиявлення кредитора (векселедержателя).
4. Пропонується встановити строк зберігання грошей, внесених на депозит нотаріуса в оплату векселя в 3 роки з дня настання строку платежу, а не з дня внесення грошових коштів на депозитний рахунок та повідомлення про це кредитора.
5. Аргументується пропозиція щодо доцільності надання права особам, які оплатять вексель за боржника, провадити стягнення заборгованості за векселем шляхом звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, оскільки після оплати векселя за боржника особою, зобов’язаною в порядку регресу, вексель не втрачає своєї сили, а зобов’язання осіб, які поставили свої підписи перед підписом особи, яка оплачує вексель за боржника, не припиняються.
6. Доводиться висновок, що основною і єдиною функцією протесту векселя є посвідчення певного факту, який має місце в процесі вексельного обігу. В зв’язку з цим визначено поняття протесту векселя як офіційного загальновизнаного посвідчення відмови основного боржника вчинити певні дії по оплаті або акцепту векселя, або відмови особи передати оригінал векселя держателю копії.
7. Пропонується доповнити Закон України “Про нотаріат” положенням, яким закріпити право нотаріусів вчиняти і протести про відмову передачі оригіналу векселя.
8. Запропоновано встановити в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України чіткий перелік документів, які має право вимагати нотаріус при прийнятті векселів до протесту, в який включити заяву з описом векселів, які подаються для вчинення протесту, оригінали векселів, а також визначити перелік підстав для відмови нотаріуса у вчиненні протестів векселів, якими можуть бути лише випадки оплати векселя боржником, дефекту форми векселя та порушення безперервності ряду індосаментів.
9. В зв’язку з нечіткістю формулювання ст. 8 Закону України “Про обіг векселів” пропонується внести зміни до даної статті, відповідно до яких встановити, що виконавчий напис нотаріуса є єдиною підставою для порушення виконавчого провадження, який здійснюється тільки у випадку, коли вексель опротестований.
10. Пропонується встановити, що вчинення виконавчих написів нотаріусів про стягнення заборгованості за векселем можливе лише з осіб, які поставили свої підписи на векселі, та лише на векселях, опротестованих в неплатежі або неакцепті.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі реформування вексельного законодавства.
Положення дисертації можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців при викладенні курсів лекцій “Цивільне право” та “Нотаріальний процес” для подальших наукових досліджень вексельних цивільних відносин.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького Національної академії наук України. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на конференції “Молодь в юридичній науці” (10-11 листопада 2002 року, м. Хмельницький).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також одні тези доповіді на конференції.
Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (181 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки друкованого тексту, обсяг використаних джерел – 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, розкривається стан наукової розробки проблем виконання вексельних зобов’язань, дається характеристика об’єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначається мета і задачі дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.
Розділ перший „Поняття векселя та правове регулювання вексельного обігу в Україні” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню поняття векселя, його характерних ознак та розвитку сучасного законодавства, яке регулює вексельний обіг в Україні, в тому числі й питання виконання вексельних зобов’язань.
У підрозділі 1.1. „Поняття векселя та його характерні ознаки” досліджуються стан розроблення поняття векселя та його правової природи в науковій літературі, аналізуються визначення поняття векселя, які давались вченими-юристами у різні часи – в дорадянський період, радянськими та сучасними вченими, а також підходи, що застосовувались при визначенні поняття векселя. Перш ніж запропонувати власне визначення, автором досліджуються характерні для векселя ознаки, які виділяються в юридичній літературі, та робиться висновок, що не всі ознаки векселя, які називають дослідники, можна назвати характерними саме для векселя, оскільки вони притаманні не лише векселю, а й іншим видам цінних паперів. Аналізуючи ознаки векселя, які пропонуються в юридичній літературі, автор вважає, що слід говорити лише про три характерні ознаки векселя, які виділяють його серед інших цінних паперів та грошових зобов’язань: безумовність, абстрактність та строгу формальність. Стосовно таких ознак, як грошовість, строковість, визначеність, односторонність або безспірний характер зобов’язань за векселем, письмова форма та підвищена оборотність, то слід відмітити, що ці ознаки хоча й притаманні векселю, однак вони є характерними й для інших видів цінних паперів та грошових зобов’язань.
Досліджуючи визначення векселя, яке пропонується в законодавстві України, автор звертає увагу на певні недоліки, які містить законодавче визначення, зокрема воно не враховує існування двох видів векселів: простих та переказних, тому дане визначення можна застосувати лише до простого векселя.
На підставі аналізу різних визначень поняття векселя, які пропонуються вченими-юристами, та характерних ознак векселя дисертантом формується власне визначення векселя як одного із видів цінних паперів. Автором визначено поняття вексельного зобов’язання, як цивільного грошового зобов’язання, за яким кредитор (векселедержатель) має право вимагати від осіб, які поставили свої підписи на векселі здійснити платіж вексельної суми. При цьому основний боржник (векселедавець в простому та акцептант в переказному векселі) зобов’язані здійснити оплату вексельної суми безумовно, а особи, зобов’язані в порядку регресу, несуть зобов’язання оплатити вексель за умови неоплати векселя основним боржником.
Підрозділ 1.2. „Поняття вексельного зобов’язання та його елементи” присвячений дослідженню правової природи вексельного зобов’язання та його характеристиці як різновиду цивільно-правових зобов’язань.
Аналізуючи елементи вексельного зобов’язання, автор відзначає, що у вексельному зобов’язанні особа одночасно може виступати лише боржником або кредитором, тому це зобов’язання є одностороннім. Однак слід мати на увазі, що певні учасники вексельного зобов’язання можуть в різний час виступати як боржниками, так і кредиторами.
Досліджуючи положення чинного законодавства України, автор робить висновок, що в Україні векселездатність збігається з загальною цивільною дієздатністю суб’єктів цивільних правовідносин, при цьому законодавство України не розрізняє активну та пасивну векселездатність.
Виходячи з розуміння юридичного об’єкту зобов’язання як дій, а матеріального об’єкту – як речі, автор зазначає, що єдиним юридичним об’єктом вексельного зобов’язання є передача боржником кредитору грошових коштів в сумі, визначеній у векселі, тобто вчинення акцептантом (векселедавцем в простому векселі) платежу на користь векселедержателя. Матеріальним же об’єктом вексельного зобов’язання будуть виступати гроші.
Аналізуючи права та обов’язки суб’єктів вексельних зобов’язань, автор робить висновок, що змістом вексельного зобов’язання є обов’язок зобов’язаних осіб виплатити певну суму грошей та право векселедержателя вимагати оплати векселя. Особливістю обов’язку осіб, зобов’язаних в порядку регресу, є те, що вони зобов’язані оплатити вексель лише при настанні певних умов – неоплата прямим боржником та здійснення протесту.
Беручи за основу визначення цивільних зобов’язань та грошових зобов’язань, що прийняті в юридичній літературі, автор пропонує власне визначення вексельного зобов’язання як цивільного грошового зобов’язання.
У підрозділі 1.3. „Правове регулювання вексельного обігу та виконання вексельних зобов’язань в Україні” аналізується вексельне законодавство України та системи вексельного права, які застосовуються в законодавстві інших країн, тенденції розвитку вексельного законодавства.
На сьогодні основу законодавства України в сфері регулювання вексельного обігу становлять міжнародні правові акти. До них відносяться Женевська конвенція 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Женевська конвенція 1930 року Про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевська Конвенція 1930 року Про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів. Національним законодавством України встановлюються особливості застосування на території України правових норм, встановлених Женевськими конвенціями, а також врегульовуються питання, які не знайшли своєї регламентації в конвенціях.
Так, відносини, пов’язані з виконанням вексельних зобов’язань в добровільному порядку, регулюються нормами Конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі. Що стосується виконання вексельних зобов’язань в примусовому порядку, то слід зазначити, що оскільки це питання не врегульоване конвенціями, воно регулюється національним законодавством України, яке встановлює порядок примусового виконання вексельних зобов’язань.
Досліджуючи історичний розвиток національного законодавства України з питань примусового виконання вексельних зобов’язань, автор виділяє два етапи в розвитку вітчизняного законодавства. На першому етапі встановлений судовий порядок стягнення заборгованості, який в свою чергу поділяється на претензійний та безпретензійний. Другий етап – це закріплення позасудового порядку стягнення заборгованості за векселем шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса на опротестованому векселі.
Аналізуючи порядок стягнення вексельної заборгованості, встановлений законодавством України в різний час, автор відмічає позитивні тенденції в розвитку законодавства з питань виконання вексельних зобов’язань, оскільки, на його думку, запровадження позасудового порядку стягнення заборгованості найбільш повно відповідає сутності векселя та принципам вексельного обігу, а також дозволяє найповніше забезпечити дотримання такої характеристики векселя, як “вексельна строгість”.
Другий розділ „Виконання вексельних зобов’язань” складається з трьох підрозділів та присвячений дослідженню загальних правил та способів виконання вексельних зобов’язань.
У підрозділі 2.1. „Загальна характеристика виконання вексельних зобов’язань” детально висвітлюються загальні правила виконання вексельних зобов’язань. В підрозділі звертається увага на те, що не зважаючи на свої певні особливості, вексельні зобов’язання є, насамперед, цивільно-правовими зобов’язаннями і тому дослідження питань виконання вексельних зобов’язань розглядаються автором, перш за все, з точки зору загальних принципів і правил виконання цивільно-правових зобов’язань. Зокрема автором виділяється предмет виконання вексельних зобов’язань, яким є передача грошей, розглядається виконання вексельних зобов’язань з точки зору принципів реального та належного виконання.
Автор звертає увагу на те, що для дотримання принципу реального виконання стосовно вексельного зобов’язання слід говорити про необхідність здійснення боржником за векселем платежу в натурі, тобто перерахуванні грошей на рахунок векселедержателя. Цей принцип може виражатись, наприклад, в неможливості в деяких випадках проводити залік взаємної заборгованості за вексельним зобов’язанням без згоди кредитора.
Дисертантом дається характеристика виконання вексельних зобов’язань в порівнянні з загальними правилами виконання цивільно-правових зобов’язань, встановленими цивільним законодавством України, зокрема розглядаються правила виконання вексельних зобов’язань щодо місця та строку виконання, можливості виконання зобов’язань частинами, третіми особами, доручення кредитора прийняття виконання третім особам, способів виконання. Так, кредитор за вексельним зобов’язанням не може відмовитись від прийняття часткового виконання. Водночас за загальним правилом, встановленим цивільним законодавством України, кредитор має право не приймати виконання зобов’язання частинами. При виконанні вексельного зобов’язання, строк якого визначений моментом пред’явлення вимоги, має місце виняток із загального правила виконання цивільно-правових зобов’язань про виконання зобов’язання протягом семи днів з моменту пред’явлення вимоги, оскільки вексельне законодавство встановлює обов’язок боржника щодо оплати векселя при його пред’явленні, тобто обов’язок негайного виконання.
Підрозділ 2.2. „Правове регулювання пред’явлення векселя до платежу як умова виконання вексельних зобов’язань” присвячений дослідженню правових проблем законодавчого регулювання здійснення кредитором пред’явлення векселя до платежу.
Аналізуючи наслідки непред’явлення векселя до платежу у визначений строк, автор відмічає, що пред’явлення векселя ідентифікує кредитора, якому боржник повинен здійснити платіж. Оскільки вексельне законодавство не регламентує питання відповідальності за невиконання зобов’язань в залежності від вини векселедержателя та боржника, дисертант обгрунтовує думку про те, що у випадку непред’явлення кредитором векселя до платежу у визначений строк потрібно додержуватись цивілістичного підходу при вирішенні питання про звільнення боржника від відповідальності за прострочку виконання.
Наголошуючи, що надання права векселедавцю пред’явити вексель до платежу в розрахункову палату покликане захистити векселедержателя від недобросовісності прямого боржника, який може на момент настання строку платежу змінити місце знаходження і тому нікому буде пред’явити вексель, автор визначає основну функцію розрахункових палат як посвідчення факту знаходження векселедержателя в день настання строку платежу в місці платежу та виконання ним умови пред’явлення векселя до платежу. Однак, аналізуючи встановлений чинним законодавством порядок виконання банками функцій розрахункових палат, автор приходить до висновку про те, що порядок здійснення банками функцій розрахункових палат, встановлений Положенням про розрахункові палати для пред’явлення векселів до платежу, затвердженим Постановою Правління НБУ 25.09.2001 р. № 403, є недосконалим і не відповідає тому призначенню, яке покладається на розрахункові палати, оскільки він дуже ускладнює можливість реалізації вексельним кредитором права на пред’явлення векселя до розрахункової палати тим, що вимагає попереднього звернення векселедержателя до розрахункової палати в строк не пізніше 3-х днів до настання строку платежу, а в деяких випадках до 14 днів.
У підрозділі 2.3. „Способи виконання вексельних зобов’язань” досліджуються правові проблеми, пов’язані із здійсненням погашення векселя. В залежності від волевиявлення боржника автор виділяє два способи виконання вексельних зобов’язань: виконання зобов’язання боржником в добровільному порядку та примусове виконання вексельних зобов’язань.
Автор відзначає, що виконання вексельного зобов’язання боржником в добровільному порядку, тобто здійснення платежу по векселю є нормальним способом виконання вексельного зобов’язання. Примусове виконання вексельних зобов’язань застосовується у випадку відмови боржника виконати вексельне зобов’язання в добровільному порядку, тобто коли має місце ексцес вексельного обігу.
Досліджуючи відносини, які можуть виникнути при проведенні заліку взаємних вимог за вексельними зобов’язаннями, автор приходить до висновку, що вексельне зобов’язання може бути припинене зарахуванням зустрічних грошових вимог у випадку, коли боржник є відповідальним за цим векселем лише перед векселедержателем, а у випадку, якщо він є відповідальним ще і перед іншими надписувачами (які поставили свої підписи після нього) зарахування грошових вимог по векселю можливе лише за наявності на це волевиявлення кредитора (векселедержателя).
Автор робить висновок, що якщо між боржником та векселедавцем не буде досягнуто домовленості щодо передачі векселя до або після платежу, боржник може без сумніву оплачувати вексель після надходження до нього вимоги нотаріуса про оплату векселя, яка буде свідчити про те, що особа дійсно є держателем оригінала векселя, та про те, що після оплати вексель буде переданий нотаріусом боржнику. В роботі запропоновано закріпити в законодавстві України норму про те, що нотаріус повинен відкласти вчинення протесту до отримання кредитором грошових коштів на своєму рахунку, але не більше, ніж на строк, в який здійснюється переказ грошей в Україні, якщо боржник надасть нотаріусу відповідний документ, наданий банком боржника про перерахування суми векселя на рахунок кредитора.
Аналізуючи положення чинного законодавства України з питань прийняття нотаріусами в депозит грошових сум в оплату боргу, автор зазначає про недосконалість чинного законодавства саме з питань прийняття нотаріусами в депозит грошових сум в оплату векселя. Враховуючи це, автор пропонує доповнити Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України спеціальними положеннями, якими врегулювати питання прийняття нотаріусами грошей в оплату векселів та порядок видачі цих сум держателям векселів, зокрема закріпити обов’язок нотаріуса видати суму, внесену боржником в депозит, особі, яка пред’явить нотаріусу оригінал векселя та обгрунтує своє право на отримання платежу за векселем безперервним рядом індосаментів. Крім того, необхідно встановити, що боржник при внесенні в депозит грошових коштів в оплату векселя повинен точно вказати дані векселя, а саме: номер векселя, дату його видачі, суму векселя, строк платежу, найменування першого векселедержателя, найменування векселедавця (в переказному векселі), умови щодо виплати процентів за векселем у разі наявності таких даних. При цьому у разі неповідомлення реквізитів векселя та його номера це повинно бути підставою для відмови нотаріуса у прийнятті грошей в депозит в оплату векселя.
Розділ третій “Виконання вексельних зобов’язань в примусовому порядку” складається з чотирьох підрозділів.
В підрозділі 3.1. “Порядок стягнення заборгованості за векселем в примусовому порядку” розглядається встановлений на території України порядок стягнення заборгованості за векселем у випадках, коли вексельний боржник не виконує вексельне зобов’язання.
Досліджуючи можливі способи захисту порушеного права кредитора, автор відзначає існування на території України двох способів примусового виконання: на підставі виконавчих написів нотаріусів та в судовому порядку.
Аналізуючи процесуальне законодавство України, судову практику та роз’яснення Вищого господарського суду України, автор приходить до висновку, що векселедержатель може звертатись до суду з позовом про стягнення заборгованості за векселем лише у випадках, коли неможливо провести стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Автор звертає увагу на те, що законодавство України спеціально не визначає кола осіб, які мають право звертатись за вчиненням виконавчого напису на векселі. Виходячи з цього, в роботі пропонується надати право особам, які оплатять вексель за боржника, провадити стягнення заборгованості за векселем шляхом звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
У підрозділі 3.2. “Протест векселя як умова реалізації права регресу за векселем” досліджуються поняття і функції протесту векселів та проблемні питання, пов’язані із здійсненням протестів векселів.
Виходячи з норм вексельного законодавства, визначається, що основною і єдиною функцією протесту є посвідчення певного факту, який має місце в процесі вексельного обігу, а саме: відмови основного боржника від акцепту (недатування акцепту або протесту векселя), а також відмови особи, в якої знаходиться оригінал векселя, передати його держателю копії векселя.
Досліджуючи поняття протесту векселя, які пропонуються в юридичній літературі, та виходячи з функції, яку виконує протест у вексельних правовідносинах, автор пропонує своє визначення протесту як офіційного загальновизнаного посвідчення відмови основного боржника вчинити певні дії по оплаті або акцепту векселя, або відмови особи передати оригінал векселя держателю копії. Тому на сьогодні не можна говорити про протест як про дію, спрямовану на надання векселю виконавчої сили, оскільки сам по собі вексель після вчинення протесту не стає підставою для стягнення заборгованості за векселем, а стає лише підставою для вчинення виконавчого напису.
На базі аналізу чинного законодавства України з питань вчинення протестів векселів автор робить висновок про необхідність внесення змін та доповнень до Закону України „Про нотаріат” та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в частині врегулювання відносин, пов’язаних із вчиненням протестів векселів. Зокрема пропонується закріпити за нотаріусами право вчиняти також протести про відмову передати оригінал векселя держателю копії; визначити чіткий перелік документів, які має право вимагати нотаріус при прийнятті векселів до оплати, та перелік підстав для відмови у вчиненні протесту векселів. Такими підставами можуть бути лише випадки дефекту форми векселя та порушення безперервності ряду індосаментів.
У підрозділі 3.3. “Вчинення нотаріусами виконавчих написів на опротестованих векселях” досліджуються особливості вчинення виконавчих написів на опротестованих векселях.
Беручи до уваги, що виконавчі написи вчиняються лише на опротестованих векселях, автор не погоджується з твердженням, що виконавчим написом посвідчується факт невиконання зобов’язання боржником, оскільки факт невиконання зобов’язань за векселем вже посвідчений протестом, який вчинений нотаріусом. Виходячи з порядку, встановленого законодавством України для стягнення заборгованості за векселями, а також функцій, які виконує протест векселя, автор вважає, що змістом виконавчого напису на опротестованому векселі слід вважати лише надання опротестованому векселю виконавчої сили.
Враховуючи те, що зі змісту ст. 8 Закону України „Про обіг векселів в Україні” неможливо дати однозначну відповідь, який саме документ (опротестований вексель чи виконавчий напис нотаріуса) є підставою для примусового виконання через державну виконавчу службу вексельних зобов’язань, в роботі вноситься пропозиція в ст. 8 Закону прямо встановити, що виконавчий напис нотаріуса є єдиною підставою для порушення виконавчого провадження, який здійснюється тільки у випадку, коли вексель опротестований.
Оскільки законодавство України не виділяє коло осіб, з яких може стягуватися заборгованість за векселем в залежності від виду протесту, що на практиці породжує певні проблеми і навіть зловживання з боку окремих векселедержателів, пропонується прямо встановити в законодавстві види протесту, які надають право для вчинення виконавчого напису, та перелік осіб, з яких в таких випадках стягується заборгованість.
Аналізуючи законодавство України, що регулює відносини, пов’язані з вчиненням виконавчих написів, автор приходить до висновку про можливість стягнення з вексельних боржників на підставі виконавчих написів нотаріусів відсотків на вексельну суму та витрат векселедержателя, пов’язаних з вчиненням протесту векселів та надсиланням повідомлень, передбачених ст. ст. 48, 49 Уніфікованого закону.
Оскільки суми, які підлягають стягненню за векселем, можуть складатись не лише з суми векселя, а й з сум відсотків, витрат на проведення протесту та інших витрат векселедержателя, автор пропонує доповнити перелік документів, які подаються нотаріусу для вчинення виконавчого напису, у випадку, якщо за виконавчим написом будуть стягуватись нараховані на суму вексельного зобов’язання відсотки, таким документом, як розрахунок заборгованості боржника за нарахованими відсотками.
Дослідженню особливостей відповідальності за невиконання вексельних зобов’язань присвячено підрозділ 3.4. “Відповідальність за невиконання вексельних зобов’язань”.
Автором звертається увага на формулювання першої частини ст. 48 Уніфікованого закону, в якій йдеться про право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує право регресу. Зобов’язаними в порядку регресу за векселем є всі особи, які підписали вексель (якщо тільки вони не зняли з себе відповідальності), окрім прямих боржників – акцептанта в переказному векселі та векселедавця в простому векселі. Отже, згідно з діючою нині редакцією ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, держатель може вимагати передбачені нею суми лише з осіб, зобов’язаних в порядку регресу, тобто індосантів, авалістів, зобов’язаних в порядку посередництва, а з прямих боржників – акцептанта (векселедавця в простому векселі) – вимагати сплати відсотків та відшкодування витрат не може, що, на думку автора, є неправильним, оскільки саме основний боржник несе відповідальність за неоплату векселя.
Розглядаючи правове положення осіб, зобов’язаних за векселем в порядку регресу, дослідник підтримує думку, згідно з якою вважається, що стягнення з осіб, зобов’язаних в порядку регресу, не можна назвати відповідальністю, оскільки вексельне законодавство надає їм можливість відшкодувати всі свої витрати по оплаті векселя за боржника, за рахунок осіб, які є зобов’язаними перед нею в порядку регресу.
Враховуючи те, що норми Цивільного кодексу УРСР до правовідносин, пов'язаних з вексельним обігом, можуть бути застосовані лише у тій частині, яка не врегульована нормами вексельного законодавства, та те, що Вищий господарський суд України не допускає застосування до вексельних правовідносин ст. 214 ЦК УРСР лише в частині стягнення трьох відсотків річних, автор робить висновок про те, що до вексельних правовідносин можна застосовувати положення ст. 214 ЦК УРСР (ч. 2 ст. 625 ЦК України) про стягнення суми вексельної заборгованості з урахуванням індексу інфляції.
У висновках підведені підсумки проведеного дослідження та викладені його найбільш суттєві результати. Автором сформульовано поняття вексельного зобов’язання як цивільного грошового зобов’язання, проведений теоретичний аналіз елементів вексельного зобов’язання та історичний аналіз розвитку законодавства України, яке регулює вексельний обіг. Виділені особливості виконання вексельних зобов’язань в порівнянні з загальними правилами виконання цивільних зобов’язань, визначається значення пред’явлення векселя до платежу для реалізації прав та обов’язків суб’єктів вексельного зобов’язання, функції розрахункових палат та аналізуються способи виконання вексельних зобов’язань. Аналізується встановлений законодавством України порядок стягнення заборгованості по векселю, визначаються функції та поняття протесту векселя. Зроблені пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, яке регулює відносини, пов’язані із здійсненням примусового стягнення заборгованості по векселю, а саме зроблені пропозиції щодо внесення змін до Закону України „Про обіг векселів в Україні”, відповідно до яких встановити, що виконавчий напис нотаріуса є єдиною підставою для порушення виконавчого провадження; щодо доповнення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.07.1994 р. за № 18/5 положеннями про порядок прийняття нотаріусами грошових сум в депозит в оплату векселя, встановлення в ній виключного переліку підстав для відмови нотаріуса у вчиненні протестів векселів, якими можуть бути лише випадки оплати векселя боржником, дефекту форми векселя та порушення безперервності ряду індосаментів та інші пропозиції.

Список опублікованих праць:
1. Сидоров І.Ф. Правове регулювання вчинення протестів векселів // Держава і право. – К.: ІДП НАНУ, 2002. – Вип. 17. – С. 274-278.
2. Сидоров І.Ф. Правове регулювання пред’явлення векселя до платежу як умова виконання вексельних зобов’язань // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. – Хмельницький, 2002. – № 4. – С. 64-68.
3. Сидоров І.Ф. Правове регулювання примусового виконання вексельних зобов’язань в Україні // Держава і право. – К.: ІДП НАНУ, 2002. – Вип. 18. – С. 229-234.
4. Сидоров І.Ф. Деякі питання вчинення нотаріусами виконавчих написів на опротестованих векселях // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 11. – С. 35-37.
5. Сидоров І.Ф. Відповідальність за невиконання вексельних зобов’язань // Молодь в юридичній науці. Збірник тез доповідей Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читань студентів та аспірантів. – Хмельницький: В-во ХІУП, 2002. – № 4. – С. 120-122.

Сидоров І.Ф. Виконання вексельних зобов’язань. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України. – Київ, 2003.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню актуальних теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із регулюванням виконання вексельних зобов’язань.
У дисертації на основі аналізу наукової літератури, міжнародного та національного законодавства, а також законодавства деяких зарубіжних країн досліджуються основні проблеми правового регулювання виконання вексельних зобов’язань та дається основна характеристика вексельних зобов’язань як виду цивільних зобов’язань. Автор досліджує історичний розвиток законодавства України в сфері регулювання виконання вексельних зобов’язань, визначає етапи і особливості його розвитку. Досліджено і уточнено поняття вексельного зобов’язання.
Виділяючи особливості виконання вексельних зобов’язань, автор аналізує способи їх виконання. У роботі детально досліджені порядок примусового виконання вексельних зобов’язань, порядок опротестування векселів і здійснення виконавчого напису.
Враховуючи загальні принципи цивільного права та правила, встановлені вексельним законодавством, сформульовано рекомендації, спрямовані на вдосконалення нормативного регулювання виконання вексельних зобов’язань в Україні.

Ключові слова: вексель, переказний вексель, простий вексель, векселедержатель, векселедавець, трасант, трасат, платник, акцепт, акцептант, індосант, аваліст, регрес, регрес прямий, строк платежу за векселем, платіж за векселем, пред’явлення векселя до платежу, протест векселя.

Сидоров И.Ф. Исполнение вексельных обязательств. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Институт государства и права имени В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины. – Киев, 2003.
Диссертационная работа посвящена исследованию актуальных теоретических и практических проблем, связанных с правовым регулированием исполнения вексельных обязательств.
В диссертации исследуются основные проблемы правового регулирования исполнения вексельных обязательств. Анализируются научные теоретические подходы, а также развитие национального законодательства, регулирующего эти отношения. Рассматриваются понятия векселя, предлагаемые разными учеными как прошлого, так и современности, проводится критический анализ характерных для векселя признаков, предлагаемых в научной литературе. Исследуются элементы вексельного обязательства и дается его определение.
В диссертации определяются особенности исполнения вексельных обязательств в сравнении с общими правилами исполнения гражданских, в том числе денежных, обязательств. Говоря о том, что основной функцией предъявления векселя к платежу является идентификация кредитора по вексельному обязательству, автор делает вывод о том, что в случае непредъявления кредитором в срок векселя к платежу должник освобождается от ответственности за просрочку исполнения в виде процентов, предусмотренных ст. 48 Единообразного закона о переводном и простом векселе. Автором также делается вывод о том, что основной функцией расчетных палат является засвидетельствование факта нахождения векселедержателя в день наступления срока платежа в месте платежа и выполнения им условия предъявления векселя к платежу. Говоря об особенностях выполнения вексельных обязательств, автор отмечает невозможность проведения зачета встречных требований должника к кредитору без согласия на это кредитора.
Детально исследован порядок принудительного исполнения вексельных обязательств, порядок опротестования векселей и осуществление исполнительной надписи. Обращается внимание на существование в Украине двух способов принудительного исполнения вексельных обязательств: судебного и внесудебного.
Анализируются вопросы, связанные с порядком проведения протестов векселей, в том числе порядка принятия векселей нотариусами. На основании проведенного исследования предлагается установить в законодательстве перечень документов, которые подаются нотариусу для совершения протеста векселя, а также исчерпывающий перечень оснований, по которым нотариус имеет право отказать лицу в совершении протеста. Такими основаниями могут быть только факты оплаты векселя должником, дефект формы векселя и нарушение непрерывности ряда индоссаментов на векселе.
Исследуется круг лиц, которые имеют право обращаться к нотариусу за совершением исполнительной надписи. В связи с этим обосновывается вывод о необходимости предоставить право на обращение к нотариусу за исполнительной надписью лицам, которые оплатят вексель за должника в порядке регресса.
Учитывая общие принципы гражданского права и правила, установленные вексельным законодательством, в диссертации сформулированы рекомендации, направленные на усовершенствование нормативного регулирования исполнения вексельных обязательств в Украине.
Исследуются вопросы ответственности за неисполнение вексельных обязательств. На основании проведенного исследования делается вывод о возможности взыскания задолженности по векселю с учетом индекса инфляции.
Ключевые слова: вексель, переводной вексель, простой вексель, векселедержатель, векселедатель, трассант, трассат, плательщик, акцепт, акцептант, индоссант, авалист, регресс, регресс прямой, срок платежа по векселю, платеж по векселю, предъявление векселя к платежу, протест векселя, исполнительная надпись.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking