Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Використання доказів, отриманих на території інших країн, в кримінальному процесі України

 

CИЗОНЕНКО АНТОН СТЕПАНОВИЧ

ВИКОРИСТАННЯ ДОКАЗІВ, ОТРИМАНИХ НА
ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ КРАЇН, В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Київ – 2004
Дисертацією
є рукопис.

Робота виконана
в Національній академії внутрішніх справ України

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Письменний Дмитро Петрович,
Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії
Кримінального процесу та судоустрою

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук,
заслужений діяч науки і техніки України Грошевой Юрій Михайлович,
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри кримінального процесу

Кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Сірий Микола Іванович, Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України,
старший науковий співробітник

Провідна
установа Львівський національний університет імені Івана Франка,
МОН України, кафедра кримінального процесу та криміналістики, м.Львів

 

Захист відбудеться “_18___” __червня____ 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Національній академії внутрішніх справ України за адресою : 03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1.

Автореферат розісланий “_14__”_травня______ 2004 р.

 

 

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбуваються в нашій країні, прийняття Конституції України, курс на проведення правової реформи, зміст якої можна визначити як поступовий рух до демократичної правової держави, надає проблемі боротьби зі злочинністю особливої актуальності.
Демократизація суспільства, інші позитивні зміни в Україні на шляху до інтеграції в світове співтовариство, наслідком яких є розвиток та зміцнення нашої країни, фактично обумовлюють “прозорі кордони”, спрощений порядок їх перетину, збільшення міграційних процесів тощо. Цими позитивними процесами, переслідуючи злочинну мету, намагаються скористатися як окремі особи так і організовані злочинні угруповання. Вони враховують складності у взаємодії між правоохоронними органами (установами) різних країн, відмінності у кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві.
В сучасних умовах кримінальне судочинство зіткнулося з такими факторами, як: інтернаціоналізацією злочинності з її типовою структурою та динамікою; об’єктивними труднощами досудового розслідування на національному рівні у зв’язку з обмеженими можливостями правоохоронних та судових органів у виявленні, розслідуванні та судовому розгляді таких злочинів, як відмивання незаконно одержаних доходів, заняття наркобізнесом, незаконна торгівля зброєю тощо. Безумовно, лише скоординовані дії держав у боротьбі з транснаціональними злочинними угрупуваннями можуть дати позитивні результати у міжнародному співробітництві в боротьбі зі злочинністю.
Хоча Україна і приєдналася до шести Європейських конвенцій, двох конвенцій Ради Європи, двох конвенцій країн СНД, нею укладено та діють за правонаступництвом 38 двосторонніх договорів з питань кримінального судочинства, на даний час в кримінально-процесуальному законодавстві України відсутній механізм використання у кримінальних справах доказів, отриманих на території іноземних країн. Внаслідок цього, їх використання в кримінальних справах, які розслідуються в Україні, проводиться за аналогією, при цьому, не враховуються специфічні особливості міжнародних кримінально-процесуальних відносин, що інколи призводить до порушення прав та свобод людини і громадянина. Ця незадовільна ситуація поглиблюється тим, що при недостатній законодавчій урегульованості вказаних питань, кількість випадків щодо надання правової допомоги є досить значною. Так, наприклад, тільки по розслідуваним злочинам у сфері економіки до правоохоронних органів України іноземними установами було надіслано в 2001 р. – 2444 звернення, а в 2002 р. – 2229, при цьому звернень про прийняття кримінального переслідування надійшло відповідно 466 та 346, а по екстрадиції – 345 і 347 за вказаний період .
Питання правового регулювання міжнародного співробітництва країн у боротьбі зі злочинністю, застосування норм міжнародного права в кримінальному судочинстві в дореволюційній Росії досліджувались такими відомими вченими, як І.Я.Фойницьким, М.Ф.Владимирським-Будановим, Н.С.Таганцевим. Цим питанням за радянської доби були присвячені роботи П.Н.Бірюкова, О.І.Бастрикіна, В.К.Звірбуля, І.І.Карпеця, В.М.Кудрявцева, Є.П.Мелєшко та ін.
В останні роки проблемам застосування міжнародно-правових норм в кримінальному судочинстві Російської Федерації присвячені роботи таких вчених, як С.С.Алексєєва, В.П.Бож’єва, І.Д.Бойкова, Р.М.Валуєва, О.Г.Волеводза, В.М.Волженкіної, К.Ф.Гуценка, С.Е.Еркенова, М.Ч.Когамова, М.Н.Кіпніса, В.М.Кудрявцева, Комлєва Б.В., Н.І.Маришевої.
В Україні вказаним питанням, а також проблемам імплементації норм міжнародного права в кримінальне-процесуальне законодавство присвячені роботи М.В.Буроменського, Т.В.Варфоломєєвої, О.І.Виноградової, М.М.Михеєнка, М.І.Пашковського.
До існуючих проблем у цих питаннях торкались такі вчені як: Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, М.І.Бажанов, В.Г.Гончаренко, М.М.Гродзинський, Ю.М.Грошевой, В.П.Гмирко, А.Я.Дубинський, В.С.Зеленецький, А.В.Іщенко, Г.К.Кожевников, І.П.Козаченко, Н.І.Клименко, В.О.Коновалова, М.В.Костицький, С.Ф.Кравчук, В.С.Кузьмічов, В.К.Лисиченко, В.Г.Лукашевич, В.Т.Маляренко, А.С.Мацко, О.Р.Михайленко, В.В.Молдован, В.Т.Нор, Г.М.Омельяненко, М.Я.Сегай, М.І.Сірий, С.М.Стахівський, В.М.Тертишник, В.Ю.Шепітько, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило та інші.
Незважаючи на це, питання використання доказів в кримінальному судочинстві, отриманих за межами України, а також особливостей їх використання в процесі доказування в кримінальних справах, ще не були предметом наукового дослідження.
Крім того, в ході розробки та прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, необхідно врегулювати правовідносини, що складаються під час співробітництва та надання правової допомоги по кримінальних справах.
Саме цим й обумовлена актуальність даної проблеми та необхідність її розробки в рамках наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25.12.2000; Указів Президента України: “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)” від 24.02.98 р.; “Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 30.08.2000 р.; “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14.09.2000 р.
Тема дисертації передбачена планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України (затверджена вченою радою Академії 30 січня 2001 р., протокол №1), а у 2002 р. затверджена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробка та обґрунтування механізму використання у кримінальному процесі України доказів, отриманих в інших країнах, з урахуванням виду міжнародної правової допомоги, способу і умов збирання доказів та внесення відповідних пропозицій по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України.
Для досягнення цієї мети автором були поставлені і вирішувались такі завдання:
- визначити і систематизувати умови допустимості доказів в кримінальному процесі України та інших країнах світу;
- дослідити нові види та механізми міжнародної правової допомоги;
- здійснити дослідження процесу доказування по кримінальних справах, а також його специфіку на різних етапах кримінального судочинства;
- охарактеризувати структуру та зміст доказування в національному кримінальному процесі з визначенням особливостей використання доказів, отриманих за кордоном;
- визначити гарантії достовірності доказів, отриманих за кордоном;
- узагальнити практику використання доказів, отриманих в порядку надання міжнародної правової допомоги;
- дослідити питання забезпечення автентичності перекладу змісту матеріалів, переданих із-за кордону;
- визначити засоби забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального процесу при використанні в кримінальних справах доказів, отриманих в інших країнах;
- сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства та розробці нового Кримінально-процесуального кодексу України щодо використання доказів, отриманих в інших країнах.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що виникають в процесі доказування в зв’язку з використанням доказів, отриманих на території інших країн, в порядку надання міжнародної правової допомоги.
Предметом дослідження є положення чинного законодавства, проект нового КПК України (реєстр. №3456-1) щодо використання в кримінальному судочинстві України доказів, отриманих за кордоном, а також практика їх застосування органами досудового розслідування, прокуратури та суду під час надання правової допомоги в ході міжнародного співробітництва.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Їхню основу складає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, а також їх зв’язок з практичною діяльністю правоохоронних органів щодо міжнародного співробітництва. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані: метод системного аналізу, який дав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні законодавчі та нормативні акти України – Конституцію та закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань використання доказів в кримінальному процесі; порівняльно-правовий – для аналізу та порівняння національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства, розгляду основних напрямків міжнародного співробітництва, основних видів міжнародної правової допомоги тощо; формально-логічний – для визначення понятійного апарату за темою дослідження; статистичний метод використовувався для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження; соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання) використовувались при вивченні і узагальненні правозастосовчої практики правоохоронних органів, при опитуванні працівників прокурорсько-слідчих органів України та інших країн світу. Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених юристів з загальної теорії права, філософії, соціології, кримінально-процесуального та міжнародного права, а також інших галузей наук.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, Кримінально-процесуальний та інші кодекси України; Європейські конвенції, конвенції країн СНД, двосторонні договори (стороною яких є Україна); Укази Президента України, Розпорядження Кабінету Міністрів України; міжвідомчі міжнародні договори, укладені Міністерством внутрішніх справ України, Генеральною прокуратурою України; відомчі накази, інструкції, інформативні листи Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури України стосовно теми дослідження, а також кримінально-процесуальні кодекси та відповідні закони іноземних країн, зокрема, Азербайджанської Республіки, Великої Британії, Канади, Республики Беларусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччини, Франції; типові договори про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН; Модельний проект КПК для держав-учасниць СНД.
При написанні дисертаційного дослідження автором широко були використані Інтернет-ресурси з даної проблематики, насамперед офіційні сервери органів державної влади України та інших країн з питань надання міжнародної правової допомоги.
Емпіричну базу дослідження склали результати дослідження 78 кримінальних справ, які надійшли до Генеральної прокуратури України від іноземних установ в порядку передачі кримінального переслідування; вивчення 253 міжнародних слідчих доручень, які були виконані іноземними правоохоронними органами в порядку надання міжнародної правової допомоги Україні; узагальнені дані анкетування 42 слідчо-прокурорських працівників Генеральної прокуратури України, 312 слідчих, що працюють в слідчих підрозділах МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана праця є одним з перших в українській кримінально-процесуальній науці дослідженням, в якому розглядаються проблеми використання доказів в кримінальному процесі України, які отримані на території іноземних країн в порядку надання міжнародної правової допомоги. В дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, які розширюють зміст доказового права України і понятійний апарат теорії кримінального процесу. При цьому особливо значущими, такими, що мають як теоретичне, так і безпосередньо практичне значення, видаються такі положення дисертації, зокрема:
вперше:
• сформульовано низку істотних положень, що стосуються поняття, природи, видів міжнародної правової допомоги по кримінальних справах і доведено, що вона ґрунтується на національному законодавстві України та міжнародних договорах, ратифікованих у встановленому порядку;
• запропоновано авторську редакцію визначення підстав недопустимості доказів у кримінальних справах;
• розроблено систему процесуальних заходів, яка дозволить використання доказів, отриманих з-за кордону, в кримінальному судочинстві України;
• обґрунтовано кримінально-процесуальну легітимність отримання доказової інформації в іншій країні, навіть при відсутності договору про міжнародну правову допомогу з цією країною, за умови, що ця інформація зафіксована на території дипломатичного представництва України суб’єктом розслідування, передбаченим КПК України;
• сформульовано та обґрунтовано можливість самостійного (за межами доручення) прийняття рішення відповідним органом іноземної держави, який надає міжнародну правову допомогу по слідчому дорученню України, про провадження слідчих дій, не зазначених в дорученні;
• на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнення чинного КПК (ст.ст. 65, 69, 118), а також пропозицій до нового КПК України (реєстр.№3456-1), що стосуються недопустимості доказів; дистанційного проведення слідчих дій за допомогою відеозв’язку та підстав їх проведення в порядку надання міжнародної правової допомоги;
удосконалено:
• положення про те, що фактичні дані, які містяться в матеріалах оперативно-розшукової діяльності, проведеної іноземною установою за дорученням України, не можуть використовуватись суб’єктами доказування при прийнятті процесуальних рішень в Україні;
• твердження про те, що міжнародні доручення по кримінальним справам направляються та реалізуються суб’єктами, котрі визначені міжнародними договорами, незалежно від членства запитуваної сторони в Інтерполі;
набули подальшого розвитку:
• наукові положення про визначення кола суб’єктів, які можуть вступати в правовідносини в зв’язку з наданням або отриманням міжнародної правової допомоги;
• пропозиції щодо необхідності передбачити в новому КПК України можливості, поряд з іншими слідчими діями, також проведення певних видів експертиз за кордоном, якщо в Україні відсутні відповідні спеціалісти або необхідні технічні засоби чи обладнання;
• питання щодо закріплення в кримінально-процесуальному законодавстві переліку суб’єктів, які мають право виконувати та завіряти переклад процесуальних документів (наприклад, нотаріус, дипломатичні представництва);
• з позицій оновлення кримінально-процесуального законодавства положення щодо визнання слідчим доказів, отриманих по міжнародному слідчому дорученню, недопустимими, якщо він має сумніви щодо їх достовірності. Пропонується таке рішення слідчого обов’язково закріплювати мотивованою постановою.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції вносять конкретний внесок як у теорію кримінально-процесуального права, так і в практику його застосування, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, механізм та межі використання доказів, отриманих на території інших країн, в кримінальному судочинстві України.
Одержані результати дисертаційного дослідження були використані:
• співробітниками Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України згідно з дорученням Голови цього комітету при підготовці інформаційно-аналітичної довідки “Про міжнародний досвід протидії корупції” (акт впровадження від 27.06.02 р., вих. № МЦ132);
• співробітниками відділу правової допомоги міжнародно-правового управління Генеральної прокуратури України (№12/2-33вих. від 13.06.03 р.);
• в навчальному процесі Національного університету “Києво-Могилянська академія” при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальний процес” (довідка від 07.06.02 р.);
• в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України, при викладанні та розробці лекційних курсів з навчальної дисципліни “Доказування на досудовому слідстві” (акт впровадження від 08.07.02 р.).
Крім того, на підставі дисертаційного дослідження та відповідних висновків автором даного дослідження надані пропозиції до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності про внесення змін до проекту Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. №3456-1) при підготовці зазначеного законопроекту до другого читання (акт впровадження від 10.09.03 р.).
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях, зокрема, на міжнародних конференціях: “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 2001 р.), “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (Київ, 2002 р.), “Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві” (Київ, 2002 р.), а також на міжнародних семінарах: “Law enforcement executive development seminar”, що проводився фахівцями ФБР США (Київ, 2001 р.) та “Боротьба з наркозлочинністю” (Київ, 2002 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в восьми наукових працях, у тому числі в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою дослідження і складається із вступу, трьох розділів, якими об’єднано сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, обсяг основного тексту 182 сторінки, додатки – 12 сторінок (10 додатків), список використаної літератури – 24 сторінки (263 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, визначаються мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, його наукова новизна, методологічні та теоретичні основи, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається науково-прикладна цінність отриманих результатів, зазначено види апробацій дисертації.
Перший розділ – “Поняття та сутність використання доказів за законодавством України та інших країн світу” складається з двох підрозділів, в яких розкривається сутність поняття доказу та процесу доказування, проводиться його порівняльний аналіз, опираючись на КПК України та кримінально-процесуальне законодавство інших країн, а також розглядаються питання допустимості доказів.
Розділ відкриває підрозділ 1.1 “Теорія і практика доказування у кримінальних справах та визначення допустимості доказів”, в якому розглядаються різні аспекти теорії та практики доказування. Висвітлюються та аналізуються точки зору та визначення поняття доказу таких вчених, як В.Ф.Асмус, А.Р.Бєлкін, Ю.М.Грошевой, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, В.Д.Спасович, С.М.Стахівський, М.С.Строгович, а також діючого національного законодавства.
Розглянуто поняття та джерела доказів з зазначенням певних особливостей кримінального процесу таких країн, як Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Молдова, Російська Федерація, Федеративна Республіка Німеччина, Франція.
Проаналізувавши ряд нормативних актів різних країн світу, робиться висновок про те, що фактичні дані, які збираються в процесі доказування, формуються з різноманітних джерел різними способами. Найбільш повний перелік джерел доказів існує в КПК України, РФ, Республіки Білорусь та інших країн СНД. Що ж стосується країн з іншою правовою системою, наприклад, США, Великобританія, Франція, то коло джерел отримання доказової інформації в них досить вузьке (найчастіше це – показання свідка, речові докази, висновок експерта).
Все це ускладнює виконання міжнародних слідчих доручень, направлених з України, оскільки вони не можуть бути виконані інакше, ніж в рамках процесу доказування країни-виконавця.
Проаналізовано поняття та складові частини процесу доказування та точки зору з цього приводу Р.С.Бєлкіна, Л.Є.Владимирова, М.М.Гродзинського, А.М.Ларіна, В.К.Лисиченка, В.С.Кузьмічова, М.М.Михеєнка, В.Т.Нора, І.Л.Петрухіна, Н.В.Сибільової, М.С.Строговича, О.І.Трусова, С.А.Шейфера, В.П.Шибіка, І.Я.Фойницького та інших вчених.
Сформульоване авторське поняття оцінки доказів. Вона розглядається як розумова, логічна діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду та здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об‘єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, відповідно до свого праворозуміння і приводить їх до впевненості в допустимості, належності, достовірності доказів та достатності їх сукупності для встановлення обставин, які мають значення для справи.
В підрозділі 1.2 “Підстави визнання доказів по кримінальній справі недопустимими” розглядаються випадки недопустимості використання доказів в кримінальному судочинстві з врахуванням конкретного виду джерела доказів. Детально проаналізовано таке джерело доказів, як показання свідків, яке є найпоширенішим в кримінальному судочинстві. Розглянувши імунітети та привілеї свідка, які закріплені в Конституції України, законах та КПК України, автор дійшов до висновку щодо існування прогалин в чинному кримінально-процесуальному законодавстві та запропонував шляхи їх усунення.
Дисертантом проаналізовані основні види порушень закону, які ведуть до недопустимості доказів. Ним проведено порівняльний аналіз інституту недопустимості доказів, імунітетів та привілеїв свідка, судових прецедентів в таких країнах як Велика Британія, США, ФРН, Франція, Республіка Казахстан, Російська Федерація, Республіка Азербайджан, Республіка Молдова, Республіка Білорусь.
З огляду на викладене, висловлено кілька пропозицій щодо доповнень та змін до діючого кримінально-процесуального законодавства (ст. 69, 118) та проекту КПК України (реєстр. №3456-1).
Другий розділ – “Доказування по кримінальних справах з використанням доказів, отриманих в інших країнах світу” складається з двох підрозділів. У ньому дисертант розглядає особливості використання в кримінальному судочинстві України доказів, отриманих за кордоном.
У підрозділі 2.1 “Види і механізм правової допомоги по кримінальних справах, які розслідуються в Україні” розглядаються правові засоби та способи отримання правової допомоги в кримінальних справах.
Автор зазначає, що під міжнародною правовою допомогою необхідно розуміти врегульовану нормами міжнародного і національного права узгоджену діяльність різних держав по порушеній кримінальній справі щодо захисту інтересів особи, суспільства і держави, яка полягає в підготовці і передачі до іноземних правоохоронних органів та судових установ доручень, а також виконання таких доручень, що передбачено відповідним міжнародним договором України.
Дисертант робить висновок, що види міжнародної правової допомоги конкретно і однозначно не закріплені в законодавстві України. В зв’язку з цим, ним розглянуті класифікації, які існують в юридичній літературі (В.М.Волженкіна, О.І.Виноградова, С.Ф.Кравчук, Н.І.Маришева) щодо видів правової допомоги.
На думку автора, основними її видами є: видача правопорушників; направлення та виконання процесуальних доручень в порядку надання взаємної допомоги; передача провадження у кримінальних справах; передача засуджених осіб; виклик свідків, потерпілих, цивільних позивачів, цивільних відповідачів, їх представників, експертів.
В роботі обґрунтовується необхідність деталізації норм міжнародно-правових актів у національному законодавстві стосовно кожного виду правової допомоги.
Проаналізувавши міжнародні договори України, дисертант розподілив їх за органами (установами), уповноваженими на зносини з питань надання правової допомоги з боку України.
В підрозділі зазначається про те, що Україна є учасником Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу та розглядається роль Національного центрального бюро Інтерполу в міжнародному співробітництві України.
Звертається увага на можливість дистанційного проведення слідчих дій. Критично проаналізувавши точки зору А.Г.Волеводза та М.І.Пашковського автор дійшов до висновку, що проведення слідчих дій за допомогою відеозв’язку - це встановлення двохстороннього відео -, аудіо - зв’язку між двома пунктами, відстань між якими не має значення, в режимі “реального” часу (без врахування часових поясів), в одному з яких знаходяться особи, які проводять та приймають участь в проведенні слідчої дії, в іншому – особи, з якими проводять слідчу дію, представники компетентного органу іноземної країни, та, по-можливості, представники України. Розглянуто можливість та особливості проведення за допомогою відеозв’язку таких слідчих дій, як допити, очні ставки, впізнання, огляди, експертизи тощо. На основі отриманих результатів автор пропонує принципово нові статті (653, 653-1) до проекту КПК України (реєстр. №3456-1).
У підрозділі 2.2 “Особливості дослідження та оцінки доказів, отриманих за кордоном” автором розглядається “класична” схема процесу доказування та робиться висновок про необхідність застосування дещо іншої схеми процесу доказування у кримінальних справах, які розслідуються в Україні, з використанням доказів, отриманих відповідно до кримінально-процесуального законодавства іншої країни.
Дисертантом робиться висновок, що дослідження доказів, отриманих за межами України з застосуванням іноземного законодавства, крім перевірки, повинно містити в собі такі обов’язкові елементи як: огляд матеріалів, що надійшли з зазначенням їх особливостей, за участю спеціаліста з міжнародного права та призначення відповідної експертизи по цих предметах або документах.
Особлива увага звертається автором на те, що в кримінально-процесуальному законодавстві України протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами іноземних держав за результатами оперативно-розшукових заходів як джерело доказів не повинні використовуватись.
Розділ 3 “Гарантії достовірності доказів, отриманих по кримінальних справах за кордоном” має практичну спрямованість і присвячений проблемам безпосередньої оцінки доказів, отриманих за межами України і складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 “Поняття і система кримінально-правових гарантій достовірності доказів в Україні та інших країнах світу (порівняльний аналіз)” досліджуються практичні питання щодо визначення достовірності матеріалів, отриманих за межами України.
Автор піддає критичному аналізу поняття достовірності доказів за законодавством таких країн як Велика Британія, США, ФРН, Франція.
У підрозділі 3.2 “Забезпечення автентичності перекладу змісту матеріалів, переданих із-за кордону” зазначається, що забезпечення автентичності перекладу матеріалів, отриманих в інших країнах відіграє важливу роль при правовому співробітництві по кримінальних справах з компетентними органами і установами іноземних держав та при оцінці доказів, отриманих за кордоном.
Автор наводить конкретні ситуації, коли невірний або неточний переклад унеможливлює виконання міжнародних доручень про правову допомогу.
Далі наводиться класифікація осіб (перекладач, офіційний перекладач, присяжний перекладач), які мають право, відповідно до міжнародних договорів, здійснювати переклад.
Проаналізувавши договори України, дисертант визначив коло суб’єктів, яким надано право завіряти переклади. До них він відносить: офіційного перекладача, нотаріуса, дипломатичне представництво або консульську установу запитуючої сторони, посадову особу запитуючої установи.
У підрозділі 3.3 “Забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального процесу при використанні доказів, отриманих в процесі міжнародної правової допомоги” визначено основні гарантії при використанні по кримінальних справах, які розслідуються в Україні, доказів, що отримані в інших країнах в порядку надання міжнародної правової допомоги.
Обґрунтовується теза щодо присутності при провадженні слідчих дій за кордоном представників відповідних компетентних органів та захисників, обраних чи призначених в Україні. Дисертант звертає увагу на те, що захист прав своїх громадян за кордоном є одним із спеціальних принципів у сфері міжнародно-правової боротьби зі злочинністю.

ВИСНОВКИ
В дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки концептуальних питань відносно теоретичного та нормативного забезпечення використання доказів в кримінальному судочинстві України, які отримані за її межами, в порядку надання міжнародної правової допомоги. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є такі висновки.
1. Процес доказування з застосуванням доказів, отриманих в порядку надання міжнародної правової допомоги за межами України, відрізняється від “класичного” – трьохелементного. Відмінність пов’язана з тим, що фактичні дані, тобто докази, вже зібрані та частково перевірені виконавцем міжнародного слідчого доручення за кордоном з застосуванням іноземного кримінально-процесуального законодавства. При їх надходженні слідчому в Україні, останній лише досліджує та оцінює докази відповідно до вимог КПК України.
2. Під міжнародною правовою допомогою необхідно розуміти врегульовану нормами міжнародного і національного права узгоджену діяльність різних держав по порушеній кримінальній справі щодо захисту інтересів особи, суспільства і держави, яка полягає в підготовці і передачі до іноземних правоохоронних органів та судових установ доручень, а також виконання таких доручень, що передбачено відповідним міжнародним договором України.
3. Основними її видами є: видача правопорушників; направлення та виконання процесуальних доручень в порядку надання взаємної допомоги; передача провадження у кримінальних справах; передача засуджених осіб; виклик свідків, потерпілих, цивільних позивачів, цивільних відповідачів, їх представників, експертів.
4. З метою якісного використання доказів, які отримані за межами України, в тексті міжнародного слідчого доручення слід також вказувати про прохання застосування кримінально-процесуального законодавства України, при цьому слід додавати витяги з відповідних статей КПК України, які пропонується застосувати іноземній стороні.
5. Для прискорення розслідування по справі необхідно ширше використовувати можливості посольських та консульських установ України з метою проведення такої слідчої дії як допити громадян України за кордоном.
6. У випадках відмови іноземної країни в застосуванні кримінально-процесуального законодавства України необхідно використовувати присутність дипломатичних, консульських та інших представників України при провадженні слідчих дій за кордоном.
7. Аргументовано необхідність проведення слідчих дій за допомогою відеозв’язку. Під ним розуміється встановлення двохстороннього відео -, аудіо - зв’язку між двома пунктами, відстань між якими не має значення, в режимі “реального” часу (без врахування часових поясів), в одному з яких знаходяться особи, які проводять та приймають участь в проведенні слідчої дії, в іншому – особи, з якими проводять слідчу дію, представники компетентного органу іноземної країни, та, по-можливості, представники України.
8. Пропонується у новому КПК України передбачити окрему норму, якою надається можливість присутності за кордоном захисника з України при проведенні слідчих дій на його вимогу та за згодою запитуваної сторони.
9. Визначення критеріїв недопустимості доказів дає змогу стверджувати, що порушення іноземного кримінально-процесуального законодавства при проведенні слідчих дій за кордоном тягне визнання їх недопустимими та вилучення з процесу доказування в кримінальному процесі України.
10. З урахуванням розроблених теоретичних висновків автором пропонується до нового КПК України включити норму, яка б закріплювала критерії недопустимості доказів наступного змісту: “Недопустимість доказів”
Недопустимими визнаються:
• докази, отримані з порушенням конституційних прав і свобод людини;
• докази, отримані внаслідок не роз'яснення прав учасникам кримінального процесу;
• докази, отримані з порушенням обмежень, встановлених стосовно окремих категорій осіб, які не можуть бути допитані як свідки або можуть відмовитися давати показання як свідки;
• докази, отримані з джерел, не визначених в КПК України;
• докази, отримані з порушенням інших вимог цього Кодексу, які ставлять під сумнів достовірність доказової інформації.
Докази, які визнані недопустимими, не мають юридичної сили і не можуть застосовуватись в кримінальному судочинстві України.
Визнати доказ недопустимим і виключити його з кримінального провадження може орган дізнання, слідчий, прокурор, суд самостійно або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їх захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, склавши при цьому відповідну постанову (ухвалу), в якій зазначаються підстави прийнятого рішення.
Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, а також ухвала суду може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК України.”
11. Проект КПК України (реєстр.№3456-1) слід доповнити новою нормою, яку викласти в такій редакції: “Стаття... Підстави проведення слідчих дій за допомогою відеозв’язку”
Дистанційне проведення слідчих (судових) дій за допомогою відеозв’язку допускається за таких підстав:
• особиста явка учасника слідчої дії неможлива за станом здоров’я або з інших поважних причин;
• при відмові свідка, який знаходиться за межами України, з’явитись в Україну для проведення слідчих дій;
• при відмові свідка, котрий знаходиться в Україні, з’явитись в іноземну країну для проведення слідчих дій;
• при неможливості етапування в Україну особи, яка притягається за кордоном до кримінальної відповідальності, для проведення слідчих дій;
• при неможливості етапування до іншої країни особи, котра притягається до кримінальної відповідальності, для проведення слідчих дій;
• для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;
• за наявності, згідно із розсудом суду, інших підстав”;
12. Видається необхідним викласти статтю 653 проекту КПК України в наступній редакції: “Дистанційне проведення слідчих дій за допомогою відеозв’язку в порядку надання міжнародної правової допомоги”
За наявності міжнародного договору про правову допомогу у кримінальних справах, ратифікованому у встановленому порядку Верховною Радою України або на умовах взаємності, та при наявності підстав, передбачених цим Кодексом, слідчий, прокурор, суд у встановленому порядку вносять компетентному органу або посадовим особам іноземної держави слідче доручення про надання міжнародної правової допомоги щодо дистанційного проведення слідчої дії, пропонуючи застосовувати відеозв’язок з використанням кримінально-процесуального законодавства України.
При отриманні згоди компетентного органу або посадової особи іноземної держави слідчий, прокурор чи суд узгоджують з ними час проведення такої дії, коло осіб, які беруть у ній участь, а також організаційні і технічні умови проведення відповідної слідчої дії.
В слідчих діях, які проводяться за допомогою відеозв’язку, приймають участь прокурор та перекладач, а хід їх проведення обов’язково фіксується відеозаписом.
Слідчий, прокурор чи суд перед початком слідчої дії засвідчує особи учасників, а також роз’яснює їм права та обов’язки, передбачені цим Кодексом.
За результатами проведення слідчої чи судової дії складається протокол згідно зі статтями 101, 105 та 106 КПК України”.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Поняття, сутність і критерії допустимості доказів у кримінальному процесі України // Підприємство, господарство і право. - 2002. - №6. - С. 94-96.
2. Деякі особливості використання доказів, отриманих за кордоном // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №10. - С.112-113.
3. Відеозв’язок як засіб проведення слідчих дій за межами України // Право України. – 2003. - №3. – С. 96-99
4. Недопустимість доказів у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного суду України – 2003. - №5(39). – С. 57-59.
5. Право свідка на “мовчання” та його межі // Економіка, фінанси і право. - 2001. - №4. - С.31-33.
6. Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та законодавства Сполучених Штатів Америки в аспекті допустимості доказів // Науково-теоретична конференція “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах”, К.: Вид-во НАВСУ. - 2002. - Ч.1. - С.150-151.
7. Надання правової допомоги та недопустимість доказів // Міжнародна наукова конференція “Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві”. – К.: Академія адвокатури України. – 2002. –
С. 105-108.
8. Допустимість доказової інформації, отриманої при допиті свідка // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Зб. матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Вид-во НАВСУ. - 2001. –С. 96-99.

АНОТАЦІЯ
Сизоненко А.С. Використання доказів, отриманих на території інших країн, в кримінальному процесі України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2004.
Дисертація є дослідженням, в якому на монографічному рівні вивчені актуальні правові, теоретичні і практичні проблеми використання в процесі доказування в кримінальному судочинстві доказів, отриманих за межами України в порядку надання правової допомоги.
Обґрунтовано нові положення, які стосуються видів та механізму правової допомоги у збиранні доказів за кордоном, їх дослідження і оцінки в кримінальному судочинстві України. Досліджено правозастосовчу практику отримання доказів в інших країнах. Конкретизовано підстави визнання фактичних даних недопустимими в якості доказів у процесі доказування.
Внесено пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства і розробку нового КПК України.
Ключові слова: міжнародна правова допомога, використання доказів, недопустимість доказів.

АННОТАЦИЯ
Сизоненко А.С. Использование доказательств, полученных на территории других стран, в уголовном процессе Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09. – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2004.
Диссертация является исследованием, в котором на монографическом уровне изучены актуальные правовые, теоретические и практические проблемы использования в процессе доказывания в уголовном судопроизводстве доказательств, полученных за пределами Украины вследствие предоставления правовой помощи.
Основной целью диссертации является разработка и обоснование механизма использования в уголовном процессе Украины доказательств, полученных в других государствах в порядке международной правовой помощи, способа и условий их собирания, а также формулирование предложений по совершенствованию действующего законодательства Украины и практики его применения при осуществлении международно-правового сотрудничества по борьбе с преступностью, разработки соответствующих норм нового УПК, касающихся этого процессуального института.
Структурно диссертация состоит из вступления, трех разделов, которые содержат семь подразделов, выводов, списка использованных источников и приложений. Во вступлении обосновывается актуальность темы диссертации, степень научной разработки проблемы исследования, связь диссертационной работы с научными программами, планами, темами, определяется объект, предмет, цель и задачи диссертационного исследования, его основные нормативно-правовые источники, информационная, эмпирическая база, методологическая основа, сформулирована научная новизна, указана практическая значимость и апробация полученных результатов.
Первый раздел “Понятие и суть использования доказательств по законодательству Украины и других стран мира” состоит из двух подразделов, в которых рассматривается сущность понятия доказательства, и процесса доказывания, проводится его сравнительный анализ с законодательством таких стран как Великобритания, США, ФРГ, Франция, Республика Казахстан, Российская Федерация, Республика Азербайджан, Республика Молдова, Республика Беларусь, а также рассматриваются вопросы, связанные с допустимостью доказательств.
Второй раздел работы “Доказывание по уголовным делам с использованием доказательств, полученных в других странах мира” состоит из двух подразделов, в которых рассматриваются особенности использования в уголовном судопроизводстве Украины в качестве доказательств информации, полученной за границей, синтезировано понятие международной правовой помощи, а также проанализировано и предложено проведение следственных действий с помощью видеосвязи.
Третий раздел “Гарантии достоверности доказательств, полученных по уголовным делам за рубежом” состоит из трех подразделов и имеет практическую направленность и посвящен проблемам непосредственной оценки полученных за границей доказательств. Подчеркивается, что определение достоверности является одной из наиболее важных и сложных задач при оценке доказательств. Также должное внимание должно уделяться обеспечению аутентичности перевода материалов, полученных в других странах. Рассматриваются гарантии обеспечения прав и законных интересов участников уголовного процесса при использовании в качестве доказательств материалов, полученных за рубежом.
В результате исследования автором предложены и обоснованы следующие положения:
• процесс доказывания с использованием доказательств, полученных в порядке предоставления международной правовой помощи за пределами Украины, отличается от “классического” - трехэлементного. Это отличие связано с тем, что фактические данные, т.е. доказательства, уже собраны и проверены исполнителем международного следственного поручения за границей с использованием иностранного уголовно-процессуального законодательства. При получении их следователем в Украине, последний только исследует и оценивает доказательства по правилам УПК Украины;
• с целью ускорения расследования по делу необходимо шире использовать возможности посольских и консульских учреждений Украины для проведения такого следственного действия, как допросы граждан Украины за границей;
• в случаях отказа иностранного государства в применении уголовно-процессуального законодательства Украины, необходимо использовать при проведении следственных действий присутствие дипломатических или иных представителей Украины;
• определение критериев недопустимости доказательств дает возможность утверждать, что нарушение иностранного уголовно-процессуального законодательства при проведении следственных действий за границей, влечет признание их недопустимыми и они подлежат исключению из процесса доказывания в уголовном судопроизводстве Украины.
Внесены обоснованные предложения по усовершенствованию действующего законодательства и разработке нового УПК Украины, касающиеся недопустимости доказательств, полученных за рубежом, дистанционного проведения следственных действий при помощи видеосвязи, а также оснований их проведения в порядке предоставления международной правовой помощи.
Ключевые слова: международная правовая помощь, использование доказательств, недопустимость доказательств.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking