Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Використання оперативної інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві

 

Коваленко Едуард Дмитрович

ВИКОРИСТАННЯ ОПЕРАТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2007

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Донецького юридичного інституту ЛДУВС

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор Стахівський Сергій Миколайович,
Київський національний університет внутрішніх справ,
начальник кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Аленін Юрій Павлович,
Одеська національна юридична академія Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри кримінального процесу

кандидат юридичних наук, доцент Ляш Андрій Олексійович,
Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука,
завідувач кафедри кримінального права та правосуддя

Провідна установа:
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України (м. Харків)

Захист відбудеться 24 травня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, Київ – 35, Солом`янська площа, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, Київ – 35, Солом`янська площа, 1)

Автореферат розісланий 24 квітня 2007 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.І.Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова правової демократичної держави в Україні, входження до Європейської спільноти вимагають глибокого реформування діючих правових інститутів. Однією з перешкод на цьому шляху є протидія злочинних угрупувань, які на сьогоднішній день легалізували нажиті злочинним шляхом кошти і захоплюють ключові позиції в різних сферах суспільного життя, що негативно впливає на економіку України в цілому і відбивається на рівні життя громадян нашої держави. Все це породжує недовіру до правоохоронних органів України щодо їх спроможності боротися зі злочинністю. Вказані проблеми є настільки важливими, що їм неодноразово приділялась увага Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.
Боротьбі з організованою злочинністю, відмиванням “брудних” грошей присвячені останні рішення міжнародних інституцій, найвищих органів державної влади в Україні.
Таким чином, боротьба зі злочинністю є завданням багатьох державних органів, в тому числі й органів розслідування. Однак не завжди можливо досягти мети, встановлення істини, тільки процесуальним шляхом. Велику роль в цьому відіграють оперативні підрозділи, які використовуючи гласні і негласні методи діяльності допомагають органам розслідування в боротьбі зі злочинністю.
Характер оперативно-розшукової діяльності обмежується межами її гласності, яка проявляється у доступності та відкритості інформації, можливості її використання у відповідності з нормами кримінально-процесуального законодавства.
Оперативна інформація широко використовується в процесі розслідування злочинів як підстава для проведення слідчих дій, застосування інших заходів процесуального примусу. Однак, використання такої інформації в кримінальному процесі зумовлене таємницею джерела її одержання. В ряді випадків оперативну інформацію необхідно легалізувати, тобто із таємної, зробити її гласною, відкритою для використання в кримінальному судочинстві.
Пошук такої інформації, її процесуальне закріплення, перевірка та оцінка є тими елементами діяльності, які притаманні процесу доказування.
Доказування є одним з найважливіших аспектів кримінально-процесуальної діяльності, підґрунтям якого є пізнання події злочину. Суть кримінально-процесуального пізнання полягає в передбаченій законодавством процедурі збирання інформації, що має значення для встановлення істини, та отримання на її підставі достовірних знань про обставини вчиненого злочину.
Удосконалення правового механізму введення в кримінальний процес оперативної інформації надасть можливість не лише швидко виявляти злочинців та розслідувати кримінальні справи, але й приймати мотивовані процесуальні рішення. Особливого значення у цьому зв`язку набуває законне і обґрунтоване застосування заходів процесуального примусу.
Важливим завданням на шляху становлення правової демократичної держави є укріплення законності, забезпечення дотримання прав людини під час провадження в кримінальних справах. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека, згідно з вимогами Конституції України, визнаються найвищою соціальною цінністю. Уся діяльність державних органів, в тому числі і в сфері кримінального судочинства, повинна бути спрямованою на захист прав і свобод людини.
Прийняття законних та обґрунтованих рішень щодо заходів процесуального примусу можливе лише тоді, коли вони ґрунтуються на перевірених відомостях, отриманих у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства України.
В науці кримінального процесу приділялась увага дослідженню питань примусу. Значний внесок в розробку теорії та методології досліджуваної категорії зробили Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, Д.І.Бєдняков, В.П.Бож`єв, В.Д.Берназ, В.І.Галаган, О.І.Галаган, В.В.Гевко, Ю.М.Грошевий, Е.А.Дідоренко, О.Ф.Долженков, В.Я.Дорохов, А.Я.Дубинський, Г.О.Душейко, М.В.Жогін, В.І.Зажицький, В.С.Зеленецький, А.В.Іщенко, Л.М.Карнєєва, Н.С.Карпов, І.П.Козаченко, М.В.Костицький, В.С.Кузьмічов, О.М.Ларін, О.О.Левендаренко, В.К.Лисиченко, Є.Д.Лук`янчиков, А.О.Ляш, О.Р.Михайленко, П.П.Михайленко, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, С.С.Овчинський, І.Л.Пєтрухін, М.А.Погорецький, Д.О.Савицький, М.В.Салтєвський, М.Я.Сегай, М.І.Сірий, С.М.Стахівський, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, Л.Д.Удалова, Ф.Н.Фаткуллін, М.А.Чельцов, Л.І.Шаповалова, С.А.Шейфер, В.Ю.Шепітько, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило, М.Л.Якуб та інші вчені.
По окремих питаннях примусових заходів підготовлені роботи Р.С.Бєлкіна, В.П.Гмирка, Є.А.Долі, П.С.Елькінд, З.Д.Єнікеєва, З.З.Зінатулліна, С.В.Зуєва, Г.П.Івлева, І.В.Ієрусалимова, Є.Г.Коваленка, І.Н.Коз`якова, П.В.Коляди, Ф.М.Кудіна, В.Т.Маляренка, Д.П.Письменного, А.Г.Птіцина, Г.М.Рєзніка, М.І.Смірнова, Д.І.Сулейманова, В.В.Тищенка.
Проте не дивлячись на інтенсивність і широкий спектр досліджень присвячених примусу в кримінальному судочинстві, більшість з них розглядалась через призму інших наукових проблем, тому багато питань в цій сфері залишаються ще не вирішеними і дискусійними.
Без використання оперативно-розшукових технологій отримання інформації про злочин кримінальному судочинству сьогодні важко протистояти натиску злочинності. Однак на сьогоднішній день не існує чітких правових положень, які б регулювали використання оперативно-розшукової інформації в процесі доказування в цілому і застосуванні заходів процесуального примусу зокрема.
Викладені обставини, а також те, що дослідження проводиться в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи України, підготовки нового КПК України, входження нашої держави до Європейського Союзу, безумовно свідчать про високий рівень актуальності обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано згідно тематики наукових досліджень МВС України (п. 6.1. Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних наукових досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років), яка затверджена наказом МВС України “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” № 635 від 30 червня 2002 року. Робота спрямована також на реалізацію основних положень наказу МВС України “Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” № 755 від 05 липня 2004 року. Дисертацію включено до планів науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ, Луганського державного університету внутрішніх справ, Донецького юридичного інституту ЛДУВС.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є розробка проблем застосування заходів процесуального примусу, а також внесення науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо використання оперативно-розшукової інформації як підстави для проведення слідчих дій, застосування інших заходів процесуального примусу.
Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення наступних завдань:
• розкриття змісту оперативно-розшукової інформації, що використовується в інтересах кримінального судочинства, її класифікація та характеристика, співвідношення процесуальної і непроцесуальної інформації;
• з`ясування сучасного стану законодавчого врегулювання процесуального використання оперативно-розшукової інформації в ході розслідування злочинів та аналіз стану наукових розробок по вказаній проблематиці;
• визначення умов та правового механізму введення оперативно-розшукової інформації в кримінальний процес в стадії досудового розслідування.
• з`ясування та узагальнення матеріалів слідчої і судової практики щодо використання оперативно-розшукової інформації у кримінальних справах;
• окреслення спірних питань щодо поняття кримінально-процесуальних доказів та ролі оперативно-розшукової діяльності в процесі доказування;
• виявлення особливостей законодавчої регламентації підстав застосування заходів процесуального примусу;
• розробка рекомендацій щодо поліпшення практики застосування заходів процесуального примусу, взаємодії слідчих та оперативних підрозділів і пропозицій щодо вдосконалення діючого кримінально-процесуального та іншого законодавства України.
Об`єктом дослідження є сукупність суспільних відносин кримінально-процесуального характеру, які виникають під час використання оперативно-розшукової інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу.
Предметом дослідження є слідча і судова практика використання оперативно-розшукової інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу, законодавство яке регулює процесуальну та оперативно-розшукову діяльність.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань, його об`єкта та предмета. Методологічну основу дослідження становить сукупність діалектико-матеріалістичних методів сучасної теорії пізнання соціальних явищ та процесів. Під час дослідження застосовувались спеціальні методи наукового дослідження: історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, функціональний, статистичний, соціологічний, логіко-юридичний та інші. Вибір і подальше використання зазначених методів має комбінований характер залежно від визначених завдань дослідження. Так, з метою встановлення поняття та змісту оперативно-розшукової інформації перевага надавалася системно-структурному методу. З метою визначення співвідношення процесуальної інформації і даних одержаних в ході оперативно-розшукової діяльності застосовувалися порівняльний та логіко-юридичний методи. Для аналізу процесу доказування, з`ясування поняття та сутності джерел доказів дисертантом використовувалися історико-правовий, логіко-юридичний, порівняльно-правовий методи. Дані методи допомогли проаналізувати погляди вчених стосовно примусу в кримінальному судочинстві. Соціологічний метод (анкетування, вивчення кримінальних справ, справ оперативного обліку тощо) використано при вивченні практики застосування кримінально-процесуальних норм в ході розслідування злочинів.
Все це дозволило вірно визначити вихідні наукові позиції дослідження, обрати належні методи щодо збору та вивчення матеріалів, оцінки одержаних результатів роботи.
Емпірична база дослідження. В процесі дослідження вивчено та проаналізовано 180 кримінальних справ, які перебували у провадженні органів дізнання та досудового слідства більшості регіонів України. Крім того, за спеціальною анкетою було опитано 103 співробітники органів дізнання, 230 слідчих системи МВС України, 107 працівників оперативних підрозділів, які наділені правом проведення дізнання, 57 суддів.
Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, чинне кримінально-процесуальне законодавство, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Генеральної прокуратури України, МВС України, Міністерства юстиції України, законопроекти з питань правоохоронної діяльності. У ході дослідження було проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство Азербайджану, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Федеративної республіки Німеччини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що воно є першим в Україні комплексним дослідженням введення в кримінальний процес непроцесуальної інформації як підстави для проведення слідчих дій, застосування інших заходів процесуального примусу та прийняття процесуальних рішень. Дослідження проведене в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи України та розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України. Ґрунтуючись на досягненнях науковців-процесуалістів в роботі пропонується вирішення недостатньо вивчених проблем і дискусійних питань законодавчого, методичного та організаційного характеру, що мають наукове та практичне значення і залишаються неврегульованими та суперечливими на сьогоднішній день. В дослідженні сформульовано ряд нових положень та висновків, які є внеском до теорії кримінального процесу з даної проблеми і важливими для юридичної практики, а саме:

Вперше:
• обґрунтована необхідність виділення із структури ОРД заходів, що реалізуються з використанням оперативно-технічних засобів стосовно їхнього подальшого застосування для доказування у кримінальному процесі;
• запропоновано закріпити в КПК України норму, яка б надавала право слідчому знайомитись з оперативно-розшуковими матеріалами, що стосуються кримінальної справи, яку розслідує слідчий;
• обґрунтовано, що Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” слід доповнити нормами, які дозволятимуть використовувати матеріали ОРД для затримання осіб, що розшукуються та осіб підозрюваних у вчиненні злочинів, для обрання і зміни запобіжного заходу;
• запропоновано вилучити як слідчу дію “зняття інформації з каналів зв`зку” та залишити її як оперативно-розшуковий захід;
• на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнення чинного кримінально-процесуального законодавства України (ст.ст. 65, 66, 114, 148, 155, 187, 187-1 КПК України) ,Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, а також пропозиції до проекту КПК України.
Набули подальшого розвитку:
• позиція, згідно з якою доказами в кримінальному процесі необхідно вважати відомості про факти, отримані в ході правоохоронної діяльності у передбаченому законом порядку та втілені в процесуальну форму;
• позиція щодо класифікації матеріалів, одержаних в результаті оперативно-розшукових заходів;
• визначення, що підготовка та проведення слідчих дій є одним з основних напрямків використання оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві.
Удосконалено:
• визначення поняття “оперативно-розшукової інформації”. Під нею слід розуміти відомості про факти отримані завдяки системі гласних і негласних дій в ході правоохоронної діяльності компетентними органами та посадовими особами, і які спрямовані на досягнення певного результату у боротьбі зі злочинністю;
• положення про необхідність розмежування оцінки доказів від їх процесуальних джерел, проведено розмежування між кримінально-процесуальними доказами та інформацією одержаною в ході оперативно-розшукової діяльності;
• положення, щодо підстав та умов застосування запобіжних заходів. Умови супроводжують підстави застосування заходів процесуального примусу, сприяючи вирішенню питання про необхідність їх застосування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони є основою для подальшого розвитку та вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності на базі практичного вирішення проблеми використання оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві, а саме використання оперативно-розшукової інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу. Одержані результати дослідження можуть бути використані:
- в науково-дослідній роботі – сформульовані, аргументовані та викладені теоретичні положення, висновки можуть стати підґрунтям для подальших наукових розробок щодо законодавчого врегулювання використання оперативно-розшукової інформації в кримінальному судочинстві;
- в законотворчій роботі – при внесенні змін до проекту КПК України, а також в процесі підготовки інших законопроектів, нормативних актів, які регулюють діяльність органів розслідування, прокуратури та суду у кримінальному судочинстві;
- в навчально-методичній роботі – при підготовці окремих розділів навчальних та навчально-методичних посібників з курсу “Кримінальний процес України”, спецкурсів: “Дізнання в ОВС”, “Забезпечення конституційних прав та свобод громадян при розслідуванні кримінальних справ”. Частина теоретичних положень, висновків і пропозицій вже реалізуються в навчальному процесі Донецького юридичного інституту ЛДУВС при викладанні лекцій за темами: “Функціональність кримінально-процесуального примусу як гарантія забезпечення конституційних прав громадян в кримінальному судочинстві”, “Запобіжні заходи”.
Основні положення і висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, до Головного слідчого управління МВС України, до слідчого управління ГУМВС України в Донецькій області (див. акти впровадження).
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорені на засіданні кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту ЛДУВС, на засіданні міжкафедрального семінару кафедри кримінального процесу, кафедри організації оперативно-розшукової діяльності, кафедри криміналістики, кафедри теорії держави і права, кафедри кримінального права, кафедри досудового розслідування ННІПСК Київського національного університету внутрішніх справ, а також доповідалися на всеукраїнській науково-практичній конференції “Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві” (м. Донецьк, 26 листопада 2004 року), на VIII міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта - 2005” (м. Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 року), на IV міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень - 2005” (м. Дніпропетровськ, 20-30 червня 2005 року), на міжнародній науково-практичній конференції “Питання реформування кримінального судочинства” (м. Донецьк, 25 листопада 2005 року), на міжнародній науково-практичній конференції “Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій” (м. Донецьк, 24 листопада 2006 року).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації оприлюднені в сімох наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації обумовлена її метою, завданням і предметом дослідження, відповідає логіці наукового дослідження й вимогам ВАК України та складається зі вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 229 сторінок, з них основний текст дисертації 189 сторінок, список використаних джерел на 22 сторінках (265 найменувань), додатки на 11 сторінках, аналітична довідка на 2 сторінках, акти впровадження на 5 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; вказується на його зв`язок з науковими програмами та планами; визначаються об`єкт, предмет, мета та завдання дослідження, його наукова новизна; показано практичне значення отриманих результатів дослідження; апробація результатів дисертації та її структура; формулюються положення та висновки, що виносяться на захист.
Розділ перший – “Оперативно-розшукова інформація та її значення у кримінальному судочинстві” складається з трьох підрозділів, в яких досліджується правова природа оперативно-розшукової інформації та її цінність, специфіка оперативно-розшукової інформації та з`ясування умов за яких вона може використовуватись як докази.
У підрозділі 1.1. “Поняття та види оперативно-розшукової інформації” розкривається сутність оперативно-розшукової інформації, її цінність та мета використання.
Аналіз наукової літератури свідчить про різне бачення фахівців щодо визначення поняття оперативно-розшукової інформації, про встановлення її специфічних ознак.
Однією з ознак, яка виділяє оперативно-розшукову інформацію із загального поняття інформації, є те, що інформація, яка виявляється, надходить і фіксується під час здійснення ОРД, повинна містити відомості про конкретні об`єкти або хоча б бути перспективною для отримання за її допомогою конкретних відомостей, а не бути інформацією загального характеру. Ця вимога забезпечує цілеспрямоване виконання поставлених завдань, що потребують першочергового виконання.
Для того, щоб інформація, отримана в ході проведення ОРД, незалежно від етапу її проведення, набула відповідного правового статусу, вона повинна отримуватись лише на законних підставах із чітким дотриманням встановлених для цього правил та умов, що дозволить в подальшому використовувати її в інтересах судочинства.
Інформація (фактичні дані) – це об`єктивна, тобто незалежна від свідомості сутність, яка виникнувши в процесі злочину, існує незалежно від будь-яких обставин. Оперативно-розшукова інформація (відомості про факти) – інформація, яка є продуктом діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Тобто оперативно-розшукова інформація містить більш суб`єктивний характер. Вона не виникає в процесі злочину, вона існує залежно від якості проведення ОРД та професійної майстерності осіб, які її здійснюють, професійного рівня фахівців різних напрямів цієї діяльності.
Автор визначає, що оперативно-розшукова інформація – це відомості про факти, отримані завдяки системі гласних і негласних дій в ході правоохоронної діяльності компетентними органами та посадовими особами, і які спрямовані на досягнення певного результату у боротьбі зі злочинністю.
Пропонується класифікувати оперативну інформацію на:
1. Гласну оперативно-розшукову інформацію, тобто отриману із джерел, за допомогою гласних оперативно-розшукових заходів – оперативно-розшукова інформація;
2. Негласну оперативно-розшукову інформацію, тобто отриману оперативними підрозділами за допомогою негласних оперативно-розшукових заходів – оперативно-розвідувальна інформація;
3. Оперативно-технічну інформацію, яка одержана за допомогою технічних засобів при проведенні оперативно-розшукових заходів.
Чому ми відокремлюємо оперативно-технічну інформацію від загального поняття оперативно-розшукової інформації? Тому, що оперативно-технічні заходи проводяться на підставі вже раніше отриманої оперативної інформації.
Законність дотримання прав та свобод людини і громадянина, викликає необхідність дотримання правового режиму одержання, перевірки і використання оперативної інформації. Під час здійснення ОРД не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватись лише з санкції суду щодо особи, в діях якої є ознаки злочину, та у випадках, передбачених законодавством України.
У підрозділі 1.2. “Співвідношення кримінально-процесуальних доказів та інформації одержаної в ході оперативно-розшукової діяльності” досліджуються критерії розмежування інформації на процесуальну і непроцесуальну та стан законодавчого врегулювання процесуального використання оперативно-розшукової інформації в ході розслідування злочинів.
Застосування у зазначених нормах різної термінології, якою характеризуються відповідно завдання оперативно-розшукової і кримінально-процесуальної діяльності, свідчить, що ці поняття нетотожні. Вони відображають сутність кожного виду діяльності, яка має свої специфічні завдання, засоби і методи здійснення, форми і порядок використання.
Будь-яка інформація, як процесуальна, так і непроцесуальна, має свої джерела походження. Дисертант критикує позицію тих учених-процесуалістів, які вважають, що процесуальна інформація має процесуальні джерела, а непроцесуальна інформація, відповідно, непроцесуальні джерела. По-перше непроцесуальна інформація – це відомості одержані в результаті діяльності передбаченої законом, тільки не достатньо процесуально врегульовані. По-друге непроцесуальна інформація може мати і процесуальні джерела походження, які у зв`язку з порушенням, або недотриманням процесуального законодавства втратили своє доказове значення.
Тобто критерієм розмежування інформації на процесуальну та непроцесуальну є фіксація її у визначених законодавством джерелах у межах кримінально-процесуальної діяльності та дотримання при цьому процесуальної форми.
Враховуючи, що процесуальна форма має зв`язок з формуванням джерела доказів, законодавець визначає умови та послідовність процесуальних дій, спрямованих на здобуття інформації з передбачених законом носіїв (ст. 66 КПК України). КПК України містить конкретні способи здобуття інформації з визначеного носія та додержання умов і послідовності їх застосування при проведенні слідчих дій. Дисертант пропонує внести зміни до частини 3 ст. 66 КПК України і вказати, що при проведенні оперативно-розшукових заходів для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі, вони повинні бути одержані і залучені до кримінальної справи з додержанням процесуальної форми.
У підрозділі 1.3. “Роль оперативно-розшукової діяльності у збиранні та перевірці доказів” дисертант зазначає, що удосконалення практики розслідування злочинів неможливе без відповідного інформаційного забезпечення. Серед різноманітної інформації, яка існує у світі, найбільше значення для правоохоронної діяльності з розслідування злочинів має криміналістична інформація. Криміналістична інформація – це інформаційне поле, яке є сукупністю інформації про ознаки, що характеризують окремі елементи злочину, або механізм злочину в цілому. Інформаційне поле формується інформаційними формами. Інформаційна форма – це і є інформація з приводу злочину, яка може бути процесуальною, або непроцесуальною.
У зв`язку з цим криміналістичну інформацію можна охарактеризувати як будь-якого роду відомості про факти, одержані слідчим або працівником дізнання процесуальним чи непроцесуальним шляхом, а також у результаті оперативно-технічної діяльності. Ці відомості можуть стосуватися як безпосередньо розслідуваної події і процесу розслідування, так і одержання даних про можливі шляхи, методи і засоби вдосконалення слідчої діяльності.
Криміналістична інформація не тотожна поняттю доказів, вона містить не тільки докази, а й відомості про факти, отримані оперативно-розшуковим шляхом, матеріали криміналістичної реєстрації, довідкові або інші звіти непроцесуального характеру.
Частина цієї інформації увійде до обсягу доказів та іменуватиметься доказовою інформацією, інша частина в доказуванні використовуватися не буде, оскільки не матиме процесуального характеру, хоча і має істотне значення.
Автор дає власне визначення поняття доказів, за яким доказами в кримінальній справі є відомості про факти, отримані під час правоохоронної діяльності у передбаченому законом порядку та втілені в процесуальну форму.
Досліджуючи систему непроцесуальних джерел доказів, автор дійшов висновку, що матеріали, одержані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів, можна поділити на три групи. Першу, створюють предмети і документи, що виникли в об’єктивній реальності не у зв’язку з оперативною діяльністю, але виявлені під час її здійснення. Результатом їх використання виступає здобуття інформації про наявність будь-яких предметів, явищ, процесів, що можуть виступати як самостійні джерела доказової інформації. Другу групу створюють предмети і документи, які фіксують хід або результати проведення оперативно-розшукової дії. З метою оформлення ходу або результату зазначених дій, крім протоколів, у практиці оперативно-розшукової діяльності можуть складатися також такі документи, як рапорти, акти, довідки тощо. Третя група – матеріали і документи, одержані внаслідок використання оперативно-технічних засобів. Тобто матеріально фіксовані дані, які можуть безпосередньо бути використані як доказова інформація у кримінальному судочинстві.
У випадках застосування оперативно-технічних засобів в ОРД ми маємо справу з належним джерелом одержання фактичних даних. Таке джерело є придатним для встановлення наявності або відсутності обставин, які входять до предмета доказування в кримінальній справі. Для того щоб ці фактичні дані стали доказами, вони мають пройти процедуру належного оформлення, тобто повинні бути закріплені і введені в систему доказів. Ця процедура, на думку автора, складається з трьох етапів: перший – отримання оперативної інформації та згода суду на проведення оперативно-технічних заходів; другий – закріплення матеріалів, здобутих під час застосування оперативно-технічних засобів, у порядку, передбаченому відомчими нормативними актами; третій – закріплення одержаної інформації процесуальним шляхом.
Відомчим наказом МВС України № 160 від 20 лютого 2006 року передбачене право слідчого знайомитись з оперативно-розшуковою інформацією органу дізнання. Дисертант вважає, що доцільно дане положення закріпити не на відомчому рівні, а на рівні кримінально-процесуального закону.
Пропонується доповнити ч. 3 ст. 114 КПК України таким положенням: по справах, які розслідує слідчий, він має право знайомитись з оперативно-розшуковими матеріалами, що стосуються даної кримінальної справи. Ця новела буде сприяти більш якісному забезпеченню обміном інформації як одній з форм взаємодії органів досудового слідства та оперативних підрозділів.
Розділ другий – “Значення оперативно-розшукової інформації для застосування заходів процесуального примусу” складається з трьох підрозділів, в яких з`ясовується зміст ознак заходів кримінально-процесуального примусу, досліджуються проблеми використання оперативно-розшукової інформації як підстави для проведення слідчих дій та застосування інших примусових заходів.
У підрозділі 2.1. “Заходи процесуального примусу у кримінальному судочинстві” дисертант наголошує, що заходи кримінально-процесуального примусу – це вплив, який чинять чітко встановлені процесуальні дії, що мають примусовий характер, незалежно від ставлення особи до виконання обов`язку. Примусовий характер таких заходів забезпечує належну поведінку особи в ході кримінального судочинства незалежно від того, скоїла ця особа чи не скоїла неправомірну дію.
Обґрунтовується думка, що заходи кримінально-процесуального примусу перш за все характеризуються наявністю своєї окремої мети, без якої неможливо встановити і нормативно закріпити найбільш відповідні засоби примусового впливу. Способами досягнення мети кримінально-процесуального примусу є використання органами дізнання, слідства, прокуратури і суду відповідних правил та прийомів (методика та тактика проведення слідчих дій, оперативно-розшукових заходів).
Аналізуючи висловлені в літературі думки щодо класифікації заходів кримінально-процесуального примусу, дисертант наводить додаткові аргументи на користь позиції Г.М. Вєтрової про класифікацію примусових заходів за підставою їх застосування. З огляду на об’єкт дослідження автор, пропонує власну класифікацію заходів процесуального примусу за підставами їх застосування: по-перше, підставами застосування заходів процесуального примусу виступають фактичні дані, які свідчать про можливість протиправної поведінки особи або про наявність інших обставин, які ускладнюють кримінально-процесуальну діяльність і потребують відповідного способу впливу; по-друге, коли застосування заходів процесуального примусу не перебуває в прямій залежності від факту реального порушення, заходи процесуального примусу застосовуються раніше і мають на меті недопущення порушень кримінально-процесуальних норм, створення таких умов, за яких виключалась би інша, крім передбаченої законом, поведінка відповідної особи; по-третє, заходами процесуального примусу є застосування технічних або оперативно-технічних засобів як з відома суб`єктів впливу так і без їх відома.
Автор зазначає, що до умов застосування заходів кримінально-процесуального примусу слід віднести обставини, які впливають на забезпечення досягнення визначених результатів. Тобто умови супроводжують підстави застосування заходів процесуального примусу, сприяючи вирішенню питання про необхідність їх застосування. Якщо до підстав відносяться фактичні дані, що вказують на найбільш істотні та необхідні обставини, за відсутністю яких виключається можливість застосування примусу, то умови – це обставини, які супроводжують підстави, та сприяють вибору певного виду примусового впливу.
Підстави і умови процесуального примусу відрізняються між собою за ступенем значущості. Обставини, які являються підставою, викликають безумовну необхідність застосування примусу, впливають на законність та обґрунтованість рішення про його застосування. Обставини, які є умовами, не досягають такого ступеня значущості та не впливають на законність і обґрунтованість рішення про застосування заходів процесуального примусу.
У підрозділі 2.2. “Оперативна інформація як підстава для проведення слідчих дій” автором розглядається алгоритм використання оперативної інформації при проведенні слідчих дій. Інформаційно-аналітична робота зводиться до одержання, обробки, зберігання та аналізу інформації. Від того як правильно, своєчасно та глибоко проаналізована одержана інформація, залежить обґрунтованість рішень. Без інформації неможливо оцінити ситуацію, що склалася, визначити мету розслідування та проведення конкретної слідчої дії, сформулювати завдання та з декількох варіантів обрати необхідне рішення.
Дисертант обґрунтовує, що достовірність інформації зростає, якщо вона підкріплюється відомостями, одержаними з інших джерел. На початковому етапі розслідування слідчий працює в умовах гострого дефіциту доказової інформації. Тому на цьому етапі не аби якого значення набуває оперативно-розшукова інформація. Вона дозволяє визначити вірний шлях пошуку відсутньої доказової інформації, надає можливість з різних даних, які відображають окремі явища та факти, скласти загальну картину злочину, потім на цій підставі визначити мету й завдання слідства на певному етапі розслідування. Дані, отримані оперативно-розшуковим шляхом, дозволяють не тільки своєчасно й обґрунтовано виконати слідчі дії, але й ретельно підготуватися до них.
Аналізується стан наукових розробок щодо використання оперативно-розшукової інформації як підстави для проведення слідчих дій і прийняття процесуальних рішень. Визначаються варіанти використання оперативно-розшукової інформації при проведенні таких слідчих дій як допит свідка, обшук, пред`явлення особи для впізнання.
Розглядаючи проблеми пов`язані з зняттям інформації з каналів зв`язку дисертант пропонує ліквідувати як слідчу дію “Зняття інформації з каналів зв’язку” та залишити її як оперативно-розшуковий захід. Вважається, що слідчий не повинен вносити подання узгоджене з прокурором, а давати доручення про проведення оперативно-технічного заходу керівникові оперативного підрозділу для виконання. Дозвіл на проведення оперативно-розшукового заходу про, наприклад, прослуховування переговорів надає суд шляхом санкціонування постанови керівника оперативного підрозділу про проведення відповідного заходу. Після проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням оперативно-технічних засобів, керівник оперативного підрозділу надає слідчому результати їх використання.
У підрозділі 2.3. “Значення оперативної інформації для обрання і зміни запобіжного заходу” розглядаються особливості використання оперативно-розшукової інформації при встановленні підстав для прийняття рішення про затримання особи, застосування або зміну запобіжного заходу.
Дисертант зазначає, що особливістю правового закріплення підстав застосування запобіжних заходів є те, що у нормах права, які регламентують цей процес, відображені не самі фактичні обставини, а лише загальні критерії встановлення і оцінки фактів. Застосування запобіжних заходів викликається різними даними, які свідчать про можливе існування обставин, що потребують попередження або встановлення. Такими даними можуть бути дані про особу, про поведінку особи до і після вчинення злочину (суб`єктивні дані), про спосіб і наслідки вчиненого злочину (об`єктивні дані).
На думку автора визначення конкретних фактичних даних, які свідчать про можливу небажану поведінку підозрюваного, обвинуваченого, у законі проводиться шляхом посилання на мету, необхідність досягнення якої і викликає застосування запобіжних заходів. Метою запобіжних заходів висловлені критерії для встановлення і оцінки фактичних даних, які виступають підставами. Мета запобіжних заходів вказує на можливість їх застосування в обмежених випадках. В них законодавцем дана оцінка певним видам поведінки підозрюваного, обвинуваченого як такої, що не відповідає правовим нормам, створює значні труднощі для здійснення правосуддя. За ступенем достовірності наміру підозрюваного, обвинуваченого до ухилення ці фактичні дані можна умовно поділити на три групи: 1) Дані, які прямо вказують на існування у підозрюваного, обвинуваченого умислу ухилення від дізнання або слідства. Умисел може бути встановлений більш менш достовірно, виходячи з поведінки особи. Наприклад, спроба втекти, змінити місце постійного проживання, раптове звільнення з місця роботи, приготування засобів до переховування тощо, достатньою мірою свідчать про намір ухилитися від дізнання і слідства (процесуальні фактичні дані). 2) Дані з меншим ступенем визначеності. Це – відсутність постійного місця проживання, відсутність перевірених даних, які встановлюють особу підозрюваного, обвинуваченого. Саме таким чином розуміє ці дані і законодавець, зазначивши їх у ст. 155 КПК України поряд зі спробою втечі, при якій намір ухилитися від дізнання і слідства досить виразний (суб`єктивні фактичні дані). 3) Дані одержані в результаті застосування оперативно-розшукових заходів (непроцесуальні дані).
Дисертант вважає, що необхідність взяття під варту підозрюваного може виникнути, коли зібраних доказів ще не досить для притягнення особи як обвинуваченого, однак є наявність фактичних підстав (оперативно-розшукової інформації) вважати, що особа, залишаючись на волі, може ухилятися від органів розслідування, або перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, чи продовжувати злочинну діяльність.
Пропонується ч. 2 ст. 148 КПК України змінити і викласти наступним чином: запобіжні заходи застосовуються при наявності достатніх відомостей про факти, які дають підставу вважати (далі по тексту статті).
Відповідно ч. 1 ст. 155 КПК України викласти: взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. У справах про злочини за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, у виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано з мотивів небезпечності злочину та характеризуючи даних щодо підозрюваного та обвинуваченого.
Приділено увагу питанням обґрунтованості провадження такого тимчасового запобіжного заходу як затримання підозрюваного. При затриманні особи в ході реалізації оперативно-розшукових даних, в оперативних працівників часто є можливість підготуватися до фізичного затримання або процесуального затримання підозрюваного. Якщо на особу була заведена справа оперативного обліку, отримувалася інформація про місця знаходження можливих речових доказів, укриття підозрюваних, співучасників, посібників злочину та інша доказова інформація, то в таких ситуаціях затримання підозрюваної особи чи осіб виступає як метод реалізації оперативно-розшукових даних та легалізації одержаної оперативної інформації.
Для того щоб в законності використання результатів ОРД як підстав для застосування запобіжного заходу не було сумнівів, пропонується внести зміни до ст. 10 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” та викласти її наступним чином: матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються п. 1) як приводи і підстави для порушення кримінальної справи; п. 2) для отримання відомостей про факти, які можуть бути доказами у кримінальній справі; п. 3) для попередження, припинення і розслідування злочинів, розвідувально-підривних посягань проти України; п. 4) для розшуку злочинців та осіб які зникли безвісти; п. 5) для затримання осіб, що розшукуються та осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів; п. 6) для обрання і зміни запобіжного заходу; п. 7) для забезпечення безпеки (далі по тексту); п. 8) для взаємного інформування (далі по тексту); п. 9) для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

ВИСНОВКИ
У дисертації проведене узагальнення тих положень і пропозицій, які мають теоретичне та практичне значення для вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності з питань використання оперативно-розшукової інформації при проведенні слідчих дій, прийнятті рішення про затримання особи, застосування запобіжних заходів тощо.
Сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення окремих норм чинного КПК України та Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, що позитивно позначиться на законності і обґрунтованості прийняття рішень про застосування заходів процесуального примусу на підставі даних одержаних за допомогою оперативно-розшукових заходів, а саме:
1. Оперативно-розшукова інформація – це відомості про факти, отримані завдяки системі гласних і негласних дій в ході правоохоронної діяльності компетентними державними органами і посадовими особами, і які спрямовані на досягнення певного результату у боротьбі зі злочинністю.
2. За джерелом походження всю оперативно-розшукову інформацію треба поділяти на три види: гласну, тобто отриману із джерел, за допомогою гласних оперативно-розшукових заходів, яка буде мати назву – оперативно-розшукова інформація; негласну, тобто отриману оперативними підрозділами за допомогою негласних оперативно-розшукових заходів – оперативно-розвідувальна інформація; оперативно-технічну інформацію, яка одержана за допомогою технічних засобів при проведенні оперативно-розшукових заходів.
3. Вирішення питання про співвідношення оперативно-розшукової інформації та кримінально-процесуальних доказів безпосередньо має зв`язок з співвідношенням ОРД та кримінально-процесуальним доказуванням. Оперативно-розшукові заходи надають велику допомогу в збиранні кримінально-процесуальних доказів, по виявленню носіїв доказової інформації, однак знаходяться за межами процесуальної діяльності. Каменем спотикання є саме фіксація, вилучення відомостей та додержання при цьому процесуальної форми.
На підставі зазначеного в кримінально-процесуальне законодавство України пропонується внести таке доповнення: ч. 3 ст. 66 КПК України доцільно було б після слів “які можуть бути доказами у кримінальній справі” доповнити “якщо вони одержані і залучені до кримінальної справи з додержанням процесуальної форми”.
4. Інформація – це об`єктивна, тобто незалежна від свідомості осіб сутність, яка виникнувши в процесі злочину існує незалежно від будь-яких обставин, за яких на неї будуть впливати в процесі дослідження. Доказова інформація містить більш суб`єктивний характер. Вона не виникає в процесі злочину, вона існує залежно від якості проведення слідчих дій, ОРД, тобто діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, а також професійної майстерності осіб, які її здійснюють, професійного рівня фахівців різних напрямів цієї діяльності.
Таким чином, доказами в кримінальній справі – є відомості про факти, отримані в ході цілеспрямованої правоохоронної діяльності у передбаченому законом порядку та втілені в процесуальну форму.
5. Матеріали, одержані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів, поділяються на три групи. Перша – предмети і документи, що виникли в об’єктивній реальності не у зв’язку з оперативною діяльністю, але виявлені під час її здійснення. Результатом їх використання виступає здобуття інформації про наявність будь-яких предметів, явищ, процесів, що можуть виступати як самостійні джерела доказової інформації. Друга група – предмети і документи, які фіксують хід або результати проведення оперативно-розшукової дії. З метою оформлення ходу або результату зазначених дій, крім протоколів, у практиці оперативно-розшукової діяльності можуть складатися також такі документи, як рапорти, акти, довідки тощо. Третя група – матеріали і документи, одержані внаслідок використання оперативно-технічних засобів. Тобто матеріально фіксовані дані, які можуть безпосередньо бути використані як доказова інформація у кримінальному судочинстві.
6. Виділення із структури ОРД заходів, що реалізуються з використанням оперативно-технічних засобів стосовно їхнього подальшого застосування для доказування у кримінальному процесі констатовано тим, що з огляду сучасного стану вчення про докази і доказування, застосування у кримінальному судочинстві оперативно-технічних засобів розглядається з позиції комплексного правового інституту, який має зв`язок з регулюванням суспільних відносин стосовно використання оперативно-технічних засобів у боротьбі зі злочинністю.
7. Вирішення дискусійного питання про право слідчого знайомитись з матеріалами, які одержані шляхом проведення оперативно-розшукових заходів пропонується формулюванням доповнення до ч. 3 ст. 114 КПК України: по справах, які розслідує слідчий, він має право знайомитись з оперативно-розшуковими матеріалами, які відносяться до кримінальної справи. Ця новела буде передбачати право слідчого надавати органам дізнання доручення та вказівки про проведення оперативно-розвідувальних заходів по кримінальній справі, яка знаходиться в провадженні у слідчого.
8. Пропонується ліквідувати слідчу дію “Зняття інформації з каналів зв’язку” та залишити її як оперативно-розшуковий захід. Вважаємо, що слідчий не повинен вносити подання узгоджене з прокурором, а давати доручення про проведення оперативно-технічного заходу керівникові оперативного підрозділу для виконання. Дозвіл на проведення оперативно-розшукового заходу надає суд шляхом санкціонування постанови керівника оперативного підрозділу про проведення відповідного заходу. Після проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням оперативно-технічних засобів, керівник оперативного підрозділу разом з постановою (та дорученням) надає слідчому результати їх використання.
9. Пропонується ч. 2 ст. 148 КПК України змінити та викласти наступним чином: запобіжні заходи застосовуються при наявності достатніх відомостей про факти, які дають підставу вважати (далі по тексту статті).
Відповідно ст. 155 КПК України слід викласти в такій редакції: взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. У справах про злочини за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, у виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано з мотивів небезпечності злочину та характеризуючих даних щодо підозрюваного та обвинуваченого.
10. Для того щоб в законності використання результатів ОРД як підстав для затримання осіб, застосування запобіжного заходу не було сумнівів, пропонується внести зміни до ст. 10 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” та викласти її наступним чином: матеріали ОРД використовуються: п. 1) як приводи та підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій; п. 2) для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі; п. 3) для попередження, припинення та розслідування злочинів, розвідувально-підривних посягань проти України; п. 4) для розшуку злочинців та осіб які зникли безвісти; п. 5) для затримання осіб, що розшукуються та осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів; п. 6) для обрання і зміни запобіжного заходу; п. 7) для забезпечення безпеки (далі по тексту); п. 8) для взаємного інформування (далі по тексту); п. 9) для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Коваленко Е.Д. Проблеми законодавчої регламентації використання результатів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць. – Донецьк, 2005. – № 2. – С. 178-189.
2. Коваленко Е.Д. Використання інформації як доказу у кримінальному судочинстві // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. Науково-практичний збірник. № 40. – Київ, 2005. – С. 3-7.
3. Коваленко Е.Д. Забезпечення конституційних прав особи в ході кримінально-процесуальної та оперативно-розшукової діяльності // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. Науково-практичний збірник. № 44. – Київ, 2005. – С. 5-8.
4. Коваленко Е.Д. Легалізація результатів оперативно-розшукової діяльності в кримінальному судочинстві // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць. – Донецьк, 2006. – № 1. – С. 168-179.
5. Коваленко Е.Д. Деякі питання ефективності застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 7. – С. 64-67.
6. Коваленко Е.Д. Значення оперативно-технічної інформації для процесу доказування у кримінальному судочинстві // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць. – Донецьк, 2006. – № 2. – С. 187-201.
7. Коваленко Е.Д. Запобіжні заходи у кримінальному судочинстві: особливості та підстави застосування // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 10. – С. 146-152.
8. Коваленко Е.Д. Дотримання конституційних прав громадян у процесі легалізації оперативно-розшукових заходів у кримінальному судочинстві // Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. – Донецьк, 2005. – С. 155-165.
9. Коваленко Е.Д. Співвідношення оперативно-розшукової та розвідувальної інформації // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта - 2005”. Том 45. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 40-42.
10. Коваленко Е.Д. Проблеми використання оперативно-технічної інформації для доказування в кримінальному судочинстві // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень - 2005”. Том 44. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 34-36.
11. Коваленко Е.Д. Деякі питання ефективності застосування заходів процесуального примусу та їх підстав // Питання реформування кримінального судочинства. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Донецьк, 2006. – С. 316-324.
12. Коваленко Е.Д. Вдосконалення понять підстав і умов примусу у кримінальному судочинстві // Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Донецьк, 2006. – С. 305-310.

АНОТАЦІЯ
Коваленко Е.Д. Використання оперативної інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2007.
Дисертація є монографічним дослідженням правових питань використання оперативної інформації як підстави для застосування заходів процесуального примусу, які у сукупності з кримінально-процесуальним доказуванням створюють окрему наукову проблему.
У дисертації досліджуються питання легітимності прийняття процесуальних рішень про застосування заходів кримінально-процесуального примусу на підставі інформації одержаної за результатами оперативно-розшукових заходів. З`ясовується співвідношення кримінально-процесуальних доказів та інформації одержаної в ході оперативно-розшукової діяльності. Аналізується роль оперативно-розшукової діяльності у збиранні та перевірці доказів. На підставі узагальнення сучасних поглядів і теоретичних концепцій кримінально-процесуального законодавства, положень Конституції України, відомчих нормативно-правових актів розглядаються питання застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві специфічною ознакою якого є використання оперативно-розшукової інформації. Сформульовані й обґрунтовані пропозиції по внесенню змін до чинного законодавства щодо ефективності використання оперативної інформації як підстави для проведення слідчих дій, обрання і зміни запобіжного заходу.
Ключові слова: оперативно-розшукова інформація, докази, примус, заходи процесуального примусу, слідчі дії, запобіжні заходи.
АННОТАЦИЯ
Коваленко Э.Д. Использование оперативной информации как основания для применения мер процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2007.
Диссертация является монографическим исследованием правовых вопросов использования оперативной информации как основания для применения мер процессуального принуждения, которые в совокупности с уголовно-процессуальным доказыванием образуют отдельную научную проблему.
В диссертации исследуются вопросы легитимности принятия процессуальных решений о применении мер уголовно-процессуального принуждения на основании информации полученной в результате проведения оперативно-розыскных мероприятий.
Уделяется внимание соотношению уголовно-процессуальных доказательств и информации полученной в результате оперативно-розыскной деятельности. Обосновывается, что критерием разделения информации на процессуальную и непроцессуальную является её фиксирование из обозначенных законом источников в пределах уголовно-процессуальной деятельности и соблюдение при этом процессуальной формы.
Анализируется роль оперативно-розыскной деятельности по собиранию и проверке доказательств. Рассматривается система источников доказательств. Исследуя систему непроцессуальных источников доказательств, устанавливается, что материалы, полученные в результате проведения оперативно-розыскных мероприятий, можно разделить на три группы. Первую группу, создают предметы и документы, которые возникли в объективной реальности не в связи с оперативной деятельностью, однако обнаружены во время её проведения. Результатом их использования выступает выявление информации о наличии каких-либо предметов, явлений, процессов, которые могут выступать в качестве самостоятельных источников доказательственной информации. Вторую группу создают предметы и документы, которые фиксируют процесс либо результаты проведения оперативно-розыскной деятельности. С целью оформления процесса либо результата этих действий, кроме протоколов, в практике оперативно-розыскной деятельности могут составляться рапорта, акты, справки. Третья группа – материалы и документы, полученные вследствие использования оперативно-технических средств. Материально фиксированные данные, которые могут непосредственно использоваться как доказательственная информация в уголовном судопроизводстве.
Высказывается мнение о необходимости разработки специальной уголовно-процессуальной процедуры, которая бы смогла отобразить процесс принятия данных, полученных в результате применения оперативно-технических средств в оперативно-розыскной деятельности, что и будет являться обоснованием признания таких данных доказательствами по уголовному делу.
Диссертант обосновывает, что достоверность информации возрастает если информация дополняется сведениями, полученными из других источников. На начальном этапе расследования следователь работает в условиях дефицита доказательственной информации. Поэтому на стадии досудебного расследования большую роль играет оперативно-розыскная информация, которая позволяет не только своевременно, обоснованно и качественно выполнить следственные действия, но и тщательно подготовится к их проведению.
Подчёркивается, что к условиям применения мер процессуального принуждения следует отнести обстоятельства, которые влияют на обеспечение определённых результатов. Условия сопровождают основания применения мер процессуального принуждения, способствуя решению вопроса о необходимости их применения. Если основания – это фактические данные указывающие на наиболее существенные и необходимые обстоятельства, отсутствие которых исключается возможность применения процессуального принуждения, то условиями являются необходимые дополнительные обстоятельства, которые факультативно дополняют основания, способствуя применению определённого вида принудительного влияния.
Автор определяет, что особенностью правового закрепления оснований применения мер пресечения есть то, что в нормах права, регламентирующих этот процесс, отображаются не сами фактические обстоятельства, а только общие критерии установления и оценки фактов. Применение мер пресечения вызывается разными данными, свидетельствующими о возможном существовании обстоятельств, требующих упреждения или установления. Такими данными могут быть данные о личности, о поведении личности до и после совершения преступления (субъективные данные), о способе и последствиях совершённого преступления (объективные данные).
На основании обобщения современных научных взглядов и теоретических концепций уголовно-процессуального законодательства, положений Конституции Украины, ведомственных нормативно-правовых актов рассматриваются вопросы применения мер процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве, особенностью которого является использование оперативно-розыскной информации.
Сформулировано ряд конкретных предложений направленных на усовершенствование действующего законодательства по вопросам эффективности использования оперативной информации как основания для проведения следственных действий, избрания и изменения меры пресечения.
Ключевые слова: оперативно-розыскная информация, доказательства, принуждение, меры процессуального принуждения, следственные действия, меры пресечения.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking