Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Відносини в праві соціального забезпечення

 

СТАХОВСЬКА Наталя Михайлівна

ВІДНОСИНИ В ПРАВІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

КИЇВ - 2000

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: БЕЗУГЛА Ярослава Іванівна,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри трудового, земельного та
екологічного права юридичного факультету
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: КОНДРАТЬЄВ Радомир Іванович,
доктор юридичних наук, професор, завідуючий кафедрою теорії та історії права і трудового права Хмельницького інституту регіонального управління і права

СТИЧИНСЬКИЙ Броніслав Станіславович
кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України, перший заступник міністра юстиції України

 

Провідна установа: Університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх
справ України, м. Харків.

 

Захист відбудеться “14” березня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.001.04 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

 

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м.Київ, вул. Володимирська, 58.

 

Автореферат розіслано “28” грудня 2000 р.

 

 

 

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Грищенко К.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Основний Закон нашої держави – Конституція закріпила обраний незалежною Україною курс на побудову соціальної правової держави. Втілити такий намір неможливо без створення дієвої національної системи соціального забезпечення, яка водночас покликана гарантувати реалізацію одного з найважливіших конституційних прав громадян – права на соціальне забезпечення та захист.
Створення нової системи соціального забезпечення замість успадкованої з радянських часів передбачає необхідність існування науково обгрунтованої нормативно-правової бази, оскільки основною, переважною формою життя суспільних відносин у сфері соціального забезпечення є саме їх правова форма. Однак існуючий рівень нормативно-правової бази з соціального забезпечення не відповідає процесам реформування в Україні, що і зумовлює необхідність удосконалення правового регулювання як традиційних, так і значної кількості новостворених соціально-забезпечувальних відносин.
У зв`язку з цим зросла актуальність у проведенні сучасних науково-теоретичних досліджень правових відносин у зазначеній сфері. Тим більше, що останні такі дослідження здійснювались ще за радянських часів, а тому до певної міри втратили актуальність у теперішніх умовах розвитку ринкових відносин у всіх сферах життя нашого суспільства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У процесі створення національної системи соціального забезпечення населення закладаються основи правової (нормативної) бази у цій сфері, запроваджуються механізми реалізації конституційного права громадян на соціальний захист. Без серйозного наукового підгрунтя - частиною якого може бути дана дисертаційна робота - тісної співпраці та взаєморозуміння вчених і практиків неможливе успішне здійснення та реалізація загальнонаціональних планів і програм у сфері соціального забезпечення та захисту населення.
Наукове дослідження з теми "Відносини в праві соціального забезпечення" безпосередньо відповідає планам наукової та педагогічної роботи юридичного факультету і, зокрема, кафедри трудового, земельного та екологічного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах наукових програм та напрямів діяльності, затверджених Академією правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу наукової юридичної літератури з питань соціального забезпечення та захисту громадян, відповідного національного законодавства, матеріалів практики з’ясувати основні проблеми правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення; а також виробити і внести пропозиції та наукові рекомендації стосовно удосконалення законодавства з соціального забезпечення, створення дієвого механізму реалізації правових норм у відповідних суспільних відносинах.
Досягнення зазначеної мети можливе в процесі вирішення таких основних завдань:
визначення кола та системи правовідносин, що виникають у сфері соціального забезпечення на сучасному етапі розвитку нашого суспільства в умовах докорінного реформування існуючої і створення нової національної системи соціального забезпечення населення на страховій основі;
окреслення характерних рис і ознак правовідносин у сфері соціального забезпечення та з'ясування особливостей суб'єктного складу, змісту та підстав виникнення основних видів правовідносин;
удосконалення існуючих та пропозиція нових класифікацій правовідносин з соціального забезпечення за різними критеріями;
розкриття змісту основних юридичних термінів, понять, категорій, що використовуються в процесі дослідження та аналізу правових відносин з соціального забезпечення;
виявлення сучасних тенденцій розвитку правового регулювання відносин з матеріального забезпечення та соціального обслуговування престарілих, непрацездатних та інших соціально вразливих верств населення;
вироблення рекомендацій щодо вдосконалення механізму правового (судового) захисту порушених прав громадян у сфері соціального забезпечення;
внесення пропозицій щодо удосконалення законодавства з соціального забезпечення, що стосується захисту порушених прав громадян у зазначеній сфері.
Методологічна основа дослідження. Представлені в роботі основні положення та результати здобуті у процесі наукового дослідження з використанням загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, зокрема: історичного та порівняльно-правового - при вивченні динаміки формування та розвитку основних правових понять, термінів і категорій, таких як: соціальне забезпечення, соціальний захист, правові відносини, соціальне страхування, право на соціальне забезпечення та захист, інші; системно-структурного - у процесі систематизації і класифікації правовідносин у соціальному забезпеченні; соціологічного - при ознайомленні з матеріалами цивільних справ, практикою та результатами розгляду спорів, що виникають у сфері соціального забезпечення; аналізу та синтезу - при вивченні структури правовідносин, характеристиці окремих її елементів, виявленні спільних ознак структури різних видів правовідносин; абстрагування та узагальнення - у процесі розробки дефініцій різних правових понять та категорій; формально-юридичного - у процесі створення нових правових норм і приписів, удосконалення вже існуючих тощо.
Науково-теоретичну, нормативну та емпіричну базу дослідження склали наукові праці видатних українських та російських вчених у сфері соціального забезпечення, соціального страхування, трудового права: М.Г.Александрова, В.С.Андреєва, В.М.Андріїва, В.О.Аралова, Є.І.Астрахана, В.А.Ачаркана, К.С.Батигіна, Я.І.Безуглої, Н.А.Вигдорчика, І.В.Гущіна, В.Л.Забєліна, А.Д.Зайкіна, М.Л.Захарова, Р.І.Іванової, А.Є.Козлова, Р.І.Кондратьєва, Т.М.Кузьміної, В.І.Максимовського, О.Є.Мачульської, О.Т.Панасюка, А.Є.Пашерстніка, М.І.Полупанова, В.І.Прокопенка, О.І.Процевського, Н.А.Сємашко, С.М.Сивак, Г.С.Симоненко, І.М.Сироти, Б.І.Сташківа, Б.С.Стичинського, В.К.Суботенко, В.А.Тарасової, Е.Г.Тучкової, Я.М.Фогеля, В.Ш.Шайхатдінова, інших; провідних науковців з теорії права та спеціалістів інших правових галузей (фінансового, цивільного, адміністративного, цивільного процесуального права), а саме: С.С.Алєксєєва, Д.В.Бобрової, О.С.Йоффе, П.А.Підопригори, П.М.Рабіновича, Імре Сабо, Р.О.Халфіної, М.Д.Шаргородського, М.Й.Штефана, Л.С.Явича та ін.
Нормативну та емпіричну базу склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, законодавство України, законодавство колишнього Союзу РСР, окремі правові акти зарубіжного законодавства; матеріали цивільних справ за спорами в галузі соціального забезпечення та захисту 1991-2000 років Московського районного суду в м. Києві; матеріали пенсійних справ в Управлінні соціального захисту населення Московської райдержадміністрації м. Києва та інші.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі вперше в Україні здійснено комплексне науково-теоретичне і науково-практичне дослідження найбільш актуальних проблем правового регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення в процесі докорінного реформування існуючої і створення нової національної системи соціального забезпечення населення на страховій основі в умовах запровадження в Україні ринкової форми господарювання.
У процесі проведеного дослідження розроблені і сформульовані наступні основні положення, що виносяться на захист:
загальнотеоретичне поняття правовідносин визначається як наділені правовою формою або утворені в правовій формі суспільні відносини, що виникають на підставі юридичних фактів, а також характеризується наявністю тристороннього зв’язку між безпосередніми учасниками чи суб’єктами суспільних відносин та державою (в особі її відповідних органів), яка за допомогою права (правових норм) встановлює або санкціонує, охороняє та забезпечує реалізацію їх взаємно кореспондуючих прав і обов’язків;
розкривається правове поняття соціального забезпечення як системи суспільних відносин у задоволенні першочергових найнеобхідніших потреб громадян, їхніх сімей, які з об’єктивних, визнаних суспільством поважними, причин опинились у складній життєвій ситуації, шляхом надання їм матеріального забезпечення чи допомоги, різних видів соціального обслуговування за рахунок суспільних державних чи недержавних фондів коштів соціального призначення;
на підставі аналізу змісту правових норм цілого ряду законів України обгрунтовується недоцільність використання у нормативно-правових актах категорії “соціальний захист” як правової категорії, яка вживається здебільшого у значенні аналогічному змісту поняття “соціальне забезпечення” або у надто широкому, а тому неконкретному, значенні, що охоплює різноманітні заходи та напрями діяльності держави, спрямовані на всебічний розвиток особистості, матеріальне забезпечення та підтримку пристойного рівня життя населення України;
виведені характерні риси та особливості окремих видів правовідносин у сфері соціального забезпечення, актуальні в умовах ринкової економіки;
проведена комплексна класифікація і визначена сучасна система правовідносин у сфері соціального забезпечення за сукупністю правових критеріїв, а саме: видами соціального забезпечення, осуб’єктним складом, джерелами фінансування тощо;
обгрунтована невідкладна потреба у розробці та прийнятті єдиного кодифікованого нормативно-правового акта, який би став основою системи законодавства у сфері соціального забезпечення – Соціального кодексу України;
на підставі широкого аналізу практики доведена виключна перевага судового порядку вирішення спорів, що виникають у сфері соціального забезпечення, над адміністративним;
обгрунтована необхідність створення в Україні державної соціально-юридичної служби з надання безкоштовної або на пільгових умовах консультативної допомоги, представлення інтересів та захисту у суді порушених прав інвалідів, малозабезпечених, непрацездатних, безробітних та інших соціально вразливих категорій громадян;
внесені пропозиції щодо створення спеціальних процесуальних норм, необхідних для регулювання процесуальних відносин, що виникають у сфері соціального забезпечення. Доводиться необхідність розробки галузевого Закону "Про захист прав громадян та вирішення спорів у галузі соціального забезпечення", в якому слід визначити: загальні засади, на яких має грунтуватись весь процес вирішення спорів, що виникають у галузі соціального забезпечення з приводу порушення прав громадян на соціальне забезпечення; перелік дій і рішень, що можуть бути об’єктами оскарження; порядок оформлення і процедура (процес) подання скарг; коло суб’єктів процесуальних правовідносин: особи, що можуть подавати скарги; органи та посадові особи, уповноважені розглядати окремі категорії спорів в сфері соціального забезпечення громадян; порядок і строки розгляду і вирішення спорів відповідними державними органами; терміни виконання рішень з таких спорів та відповідальність за затримку їх виконання; інші положення.
Науково-теоретичне і практичне значення роботи та отриманих результатів. Науково-теоретичне значення полягає в тому, що представлені в роботі теоретичні розробки і висновки спрямовані на усунення окремих прогалин, що існують в науці права соціального забезпечення, зокрема, в загальній частині з питань поняття, змісту, характеристики та особливостей різних видів сучасних правових відносин у соціальному забезпеченні; в особливій частині з проблем захисту порушених прав громадян у сфері соціального забезпечення. В цілому дослідження сприятиме розвитку права соціального забезпечення як самостійної правової галузі, науки і навчальної дисципліни.
Результати дослідження також можуть бути використані при підготовці лекційного матеріалу з навчального курсу "Право соціального забезпечення", спецкурсу "Правові основи соціального захисту населення", у розробці посібників, підручників та інших навчальних і довідкових видань.
Представлені в роботі практичні рекомендації пропонуються для використання у процесі нормотворчої діяльності відповідних законодавчих органів при розробці та удосконаленні спеціального законодавства у сфері соціального забезпечення і захисту, соціального страхування; в процесі судового розгляду і вирішення спорів щодо порушення прав громадян на соціальне забезпечення і захист у процесі діяльності відповідних органів соціального захисту тощо.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення, результати наукових досліджень та висновки доповідались на:
наукових конференціях для студентів та аспірантів юридичного факультету Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка (1998, 2000 р.р.);
міжнародній науковій конференції з нагоди 50-річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини "Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи" (м. Київ, 10-11 грудня 1998 р.);
міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю створення Ради Європи “Європа на порозі нового тисячоліття” (м. Київ, 5 травня 1999 р.);
науково-практичному семінарі для аспірантів юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (16.02.2000 р.);
науково-практичній конференції "Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні" (Київ, 19-20 травня 2000 р.).
Результати проведеного дослідження були використані автором у процесі викладання навчальної дисципліни "Право соціального забезпечення", зокрема при підготовці та читанні лекцій з теми "Правовідносини в соціальному забезпеченні", проведенні семінарських та практичних занять.
Дисертація виконана і обговорена на кафедрі трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, враховані зауваження і пропозиції членів кафедри.
Структура роботи. Структура дисертації зумовлена цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків, списку використаних джерел.

Висловлюється щира подяка начальнику управління соціального захисту населення Московської райдержадміністрації м. Києва Н.Г. Глобі та її заступнику Н.О. Безсалій за надану можливість та особисту професійну допомогу в підборі і дослідженні матеріалів практики та теоретичному обгрунтуванні змісту третього розділу дисертаційного дослідження "Процедурно-процесуальні правовідносини в соціальному забезпеченні".

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми дослідження, встановлюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначені мета і завдання дослідження, його методологічна основа; характеризується науково-теоретична, нормативна та емпірична база дослідження; відображається наукова новизна одержаних результатів і основні положення, що виносяться на захист; зазначається науково-теоретичне і практичне значення роботи та отриманих результатів, апробація і впровадження результатів дослідження в практику.
Перший розділ “Поняття правовідносин у сфері соціального забезпечення”, що складається з трьох підрозділів, присвячений аналізу загально-теоретичного поняття правовідносин, на якому грунтується загальна характеристика системи правовідносин у сфері соціального забезпечення в Україні та їх класифікація.
У підрозділі 1.1 проводиться аналіз поняття правовідносин в загальній теорії права у процесі його формування з метою визначення основних ознак, які притаманні переважній більшості правовідносин у різних правових галузях.
До найбільш характерних і важливих ознак, властивих правовідносинам, на думку дисертанта, слід віднести такі:
правовідносини – це обов’язкове поєднання матеріального змісту (реальних суспільних відносин) та правової форми (у вигляді норми права або сукупності норм, санкціонованих та забезпечених державою). Правові відносини стають такими внаслідок надання правової форми будь-якоим суспільним відносинам, які потребують правового врегулювання або виникають безпосередньо як правові відносини з ініціативи держави. Це обумовлює їх матеріально-ідеологічний характер;
правовідносини являють собою особливий (правовий) зв’язок між учасниками суспільних відносин та кожного учасника з державою;
коло учасників правовідносин є нормативно визначеним і в тій чи іншій мірі конкретизованим;
наявність в учасників правовідносин взаємних прав та обов’язків, визначених або санкціонованих державою за допомогою права (правових норм);
права та обов’язки учасників правовідносин охороняються і забезпечуються примусовою силою держави;
правовідносинам притаманний вольовий характер, оскільки в них (правовідносинах) виражається воля держави - через нормативні приписи, а також, в більшості випадків, воля самих учасників;
виникнення, зміна та припинення правовідносин відбувається на підставі юридичних фактів або юридичних складів, як сукупності юридичних фактів.
Проведений дисертантом аналіз поняття правовідносин також дає підстави стверджувати, що держава в особі її органів, маючи безпосередній зв’язок з учасниками правовідносин, виступає їх особливим суб’єктом. Держава за допомогою права (правових норм) встановлює або санкціонує та охороняє права і обов’язки учасників, тим самим якісно змінює зв’язок між учасниками суспільних відносин, надаючи їм правового характеру. Без впливу держави на учасників суспільних відносин, на їх права, обов’язки і поведінку (тобто без наявності зв’язку між державою і учасниками суспільних відносин) суспільні відносини не можуть бути правовими. Саме тому правові відносини, на думку дисертанта, не слід обмежувати лише двостороннім зв’язком між їх безпосередніми учасниками.
Таким чином, дисертант дійшла висновку, що правовідносини доцільно визначити як наділені правовою формою або утворені в правовій формі суспільні відносини, які виникають на підставі юридичних фактів, а також характеризується тристороннім зв’язком між його безпосередніми суб’єктами (учасниками) та державою, як особливим суб’єктом, в особі її органів, яка через правові норми встановлює, санкціонує, забезпечує реалізацію та охороняє взаємно кореспондуючі права і обов’язки учасників суспільного відношення.
Водночас дисертант вважає, що сукупність правових норм, яка врегульовує конкретне суспільне відношення, є структурним елементом відповідного правовідношення.
У підрозділі 1.2 дисертант досліджує особливості правових відносин, які виникають у сфері соціального забезпечення в Україні на сучасному етапі її розвитку. З цією метою проводиться аналіз основних правових понять і категорій, що безпосередньо впливають на формування галузевого поняття правовідносин у згаданій сфері.
Зокрема, в роботі розкривається поняття соціального забезпечення і пропонується визначити його як систему суспільних відносин по задоволенню першочергових найнеобхідніших потреб громадян, їхніх сімей в разі настання складних (здебільшого негативних) життєвих ситуацій шляхом надання матеріального забезпечення чи допомоги, різних видів соціального обслуговування за рахунок суспільних державних чи недержавних коштів соціального призначення.
Поряд з цим здійснюється порівняльний аналіз нового поняття “соціальний захист”, яке в останнє десятиліття набуло надзвичайного поширення. В процесі дослідження дисертант зосереджує увагу на проблемі довільного використання поняття соціального захисту як правової категорії у численних нормативно-правових актах та наукових працях без належного його визначення і обгрунтування як на офіційному законодавчому, так і науково-теоретичному рівнях.
Аналіз змісту численних правових норм національного законодавства дає підстави вважати, що законодавець у поняття соціального захисту включає: всі види соціального забезпечення, у тому числі і соціального страхування (на випадок безробіття, непрацездатності, малозабезпеченості тощо); різні заходи з охорони праці; систему пільг та привілеїв у матеріальному забезпеченні громадян, що обумовлені їх особливим посадовим чи соціальним становищем (статусом); різноманітні заходи по попередженню масових захворювань; надання різнопланової допомоги особам, що постраждали внаслідок техногенно-екологічних катастроф; різні гарантії захисту громадян від численних соціальних ризиків тощо. Разом з цим автор переконаний, що використання терміну соціальний захист як правової категорії у такому, надто широкому, не конкретизованому значенні у нормативно-правових актах є недоцільним.
Особлива увага в даному підрозділі дисертації приділяється дослідженню специфіки соціально-забезпечувальних правовідносин. Не зважаючи на те, що в систему правовідносин з соціального забезпечення входять різні їх види, які суттєво відрізняються між собою, вони не позбавлені цілого ряду спільних специфічних ознак, зокрема: в переважній більшості правовідносини з соціального забезпечення виникають безпосередньо у правовій формі; основним їх завданням є задоволення першочергових, найнеобхідніших потреб престарілих, непрацездатних, безробітних, малозабезпечених та деяких інших соціально вразливих категорій громадян шляхом надання їм засобів до існування або різного роду послуг; їм притаманний соціально-аліментарний характер; учасниками правовідносин виступають: з однієї сторони - громадянин або сім’я, що потребують соціального забезпечення, з другої – відповідний орган соціального забезпечення, в залежності від конкретного виду забезпечення; основний зміст складають: право громадянина (сім’ї) на отримання конкретного виду забезпечення та обов’язок органу соціального забезпечення надати відповідне забезпечення; підставою виникнення правовідносин з соціального забезпечення виступає юридичний склад; тощо.
Відповідно до цього дисертант дає визначення правовідносин з соціального забезпечення як урегульовані нормами права соціального забезпечення (чи наділені правовою формою) суспільні відносини, що виникають на підставі юридичного складу між громадянами (сім’ями), які знаходяться в складній життєвій ситуації і потребують матеріальної підтримки, та відповідними органами соціального забезпечення, з приводу надання першим передбачених чинним законодавством конкретних видів матеріального забезпечення чи обслуговування за рахунок суспільних фондів соціального призначення.
З метою інтеграції правових норм у сфері соціального забезпечення, які на сьогодні в переважній більшості розпорошені поміж значної кількості нормативно-правових актів, що не утворюють чіткої системи законодавства з права соціального забезпечення, обгрунтовується необхідність розробки і прийняття Соціального кодексу України - єдиного галузевого кодифікованого нормативно-правового акту.
У підрозділі 1.3 дисертантом розроблена комплексна багаторівнева класифікація, яка об’єднує всі види правовідносин з соціального забезпечення у єдину систему, за сукупністю різних підстав або критеріїв класифікації, зокрема: за видами соціального забезпечення, за суб’єктним складом забезпечуваних осіб, за підставами призначення і надання конкретних видів забезпечення, за джерелами фінансування, за характером правовідносин, що визначає їх мету тощо.
Запропонована дисертантом комплексна класифікація наочно ілюструє всю сукупність правовідносин, що існують у сфері соціального забезпечення, у їх взаємодії та співвідношенні окремих видів. Вона (класифікація) складається із окремих, до певної міри самостійних, класифікацій різних видів правовідносин. Крім того, кожен умовно визначений рівень комплексної класифікації виконує деталізуючу або конкретизуючу функцію по відношенню до попереднього рівня.
У другому розділі “Матеріальні правовідносини з соціального забезпечення”, який композиційно складається з трьох підрозділів, аналізуються основні тенденції розвитку основних видів матеріальних правовідносин, які в сукупності становлять ядро системи правовідносин з соціального забезпечення, в процесі адаптації національної системи соціального забезпечення до вимог суспільства з ринковою економікою, що обумовлюють зміну джерел фінансування (зокрема, перехід на переважно страхову систему фінансування) та основних принципів організації соціального забезпечення.
Підрозділ 2.1 автор присвятила дослідженню пенсійних правовідносин, які були і залишаються найбільш розповсюдженим видом соціально-забезпечувальних правовідносин.
У дисертації, зокрема, зазначається, що за тисячолітню історію існування в різних соціально-економічних формаціях поняття пенсійного забезпечення постійно змінювало свій характер та зміст. Але спільними для всіх часів і найбільш характерними ознаками пенсійного забезпечення можна визначити такі: головними умовами пенсійного забезпечення завжди визнавались старість та (або) стійка тривала непрацездатність; джерелом забезпечення виступає державна скарбниця або спеціальні фонди, створювані державою чи за її сприяння; у більшості випадків пенсійне забезпечення пов’язане з колишньою службою, трудовою або іншою суспільно-корисною діяльністю.
Нині існуюча система державного пенсійного забезпечення у нашій країні й досі має цілий ряд ознак, що були характерні у радянські часи (зокрема, такі як: грошова форма; періодичність і довготривалість виплат; до певної міри аліментарний характер; виконання ролі основного джерела існування; зв’язок з попередньою трудовою або іншою суспільно-корисною діяльністю; диференціація розмірів пенсійних виплат в залежності від попереднього заробітку особи тощо), і які обумовлюють відповідні ознаки пенсійних правовідносин.
Разом з тим, в сучасних умовах в Україні відбуваються процеси реформування системи пенсійного забезпечення, а саме: запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення (у тому числі загальнообов’язкового державного та недержавного пенсійного страхування), продовження працездатного віку населення, розширення та розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення, реформування організаційної структури органів управління пенсійним забезпеченням та інші, які в сукупності обумовлюють появу нових видів пенсійних правовідносин, а також зміну характеру та деяких ознак вже існуючих правовідносин. Так, пенсійні правовідносини з часом набуватимуть страхового характеру, поступово втрачаючи аліментарний характер. Це обумовить суттєві зміни підстав виникнення та структурних елементів пенсійних правовідносин усіх видів: розшириться коло суб’єктів, зміниться обсяг та характер їх прав та обов’язків, з’являться нові підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин тощо.
Враховуючи зазначене, автор намагається дати сучасне визначення пенсійних правовідносин як тривалих майново-перерозподільних правовідносин, що виникають з приводу надання престарілим та непрацездатних категоріям громадян (сім’ям) у визначених законом страхових випадках пенсійного забезпечення відповідними державними та недержавними органами соціального забезпечення (страхування) за рахунок суспільних цільових фондів.
У підрозділі 2.2 автор зупиняється на зростаючій ролі в сучасних умовах в Україні та збільшенні різновидів правовідносин з приводу надання соціальних допомог та компенсаційних виплат, які обумовлені різноманітними негативними подіями – природного, техногенного, соціально-політичного та економічного характеру – що відбувались у нашій країні в останні десять-п’ятнадцять років (наприклад, аварія на ЧАЕС, повінь у Закарпатті, економічна криза, міграційні процеси, міждержавні конфлікти тощо), наслідки яких держава, суспільство повинні ліквідовувати шляхом збільшення кількості та видів соціальних допомог і компенсаційних виплат постраждалим особам. Існування різноманітних видів соціальних допомог та компенсаційних виплат, можливість через них оперативно та цілеспрямовано задовольняти різноманітні нагальні потреби громадян свідчить про чималу їх соціальну значимість у реалізації однієї з основних і найбільш актуальної на сьогодні державної функції – соціального захисту населення.
До головних ознак соціальних допомог, які обумовлюють особливості одноіменних правовідносин, автор відносить: грошову форму, державний характер, переважно нетривалий термін виплат, безеквівалентність, цільове призначення тощо.
Основними видами соціальних допомог (а отже і видами відповідних правовідносин) на сьогодні, на думку дисертанта, є такі: допомоги на випадок безробіття; допомога по тимчасовій непрацездатності; допомоги сім’ям з дітьми (або сімейні допомоги); допомога на поховання; допомоги малозабезпеченим категоріям громадян. Кожен із зазначених видів правовідносин має власні видові характеристики та особливості, обумовлені, здебільшого, їх цільовим призначенням.
Основна особливість компенсаційних виплат, на відміну від допомог, в соціальному забезпеченні зумовлена їх відповідним (компенсаційним) характером, оскільки основна мета здійсення таких виплат – це компенсувати особі матеріальні втрати, яких вона зазнала внаслідок тих чи інших непередбачуваних, неочікуваних негативних життєвих подій (наприклад, стихійного лиха, аварії, бойових дій у мирний час, вимушеного переселення тощо), і в результаті опинилась у важкому матеріальному становищі.
З огляду на нині існуючу розпорошеність правових норм, які регламентують порядок і умови надання соціальних виплат, що мають компенсаційний характер, різноманітність їх назв, виникли певні труднощі для науковців-юристів і, зокрема, для дисертанта щодо їх чіткої систематизації та упорядкування. Це зумовлює необхідність і актуальність у здійсненні відповідного окремого наукового дослідження.
Підрозділ 2.3 присвячений проблемам правового регулювання відносин з соціального обслуговування в Україні. Автор зосереджує увагу, насамперед, на відсутності належної правової бази у сфері соціального обслуговування, що призвело до самовільного, нецілеспрямованого розвитку зазначених суспільних відносин, які, разом з тим, з кожним роком набувають все більшої актуальності і поширення, а тому незаслужено лишаються поза увагою українських законодавця і науковців.
Вирішення зазначеної проблеми дисертант намагається знайти використовуючи існуючий досвід урегулювання подібних відносин російським законодавцем відповідними нормами Федеральних законів “Об основах социального обслуживания населения в РФ” та “О социальном обслуживании граждан пожилого возраста и инвалидов”, а також окремі пропозиції українських науковців. Автор відстоює необхідність прийняття Основ законодавства з соціального обслуговування населення в Україні або відповідного розділу до Соціального кодексу, де слід було б визначити: поняття соціального обслуговування; принципи, на основі яких воно має здійснюватись; перелік всіх видів соціального обслуговування, умови та порядок їх надання; систему державних соціальних служб, а також підприємств та установ цієї сфери інших форм власності; коло суб’єктів, які мають право на отримання конкретних видів соціального обслуговування; чіткі умови та порядок надання окремих видів соціального обслуговування за грошові кошти; повноваження центральних та місцевих органів державної влади в галузі соціального обслуговування; основи фінансування закладів соціального обслуговування; порядок застосування юридичної відповідальності за порушення законодавства в галузі соціального обслуговування, а також деякі інші положення, що в подальшому будуть конкретизовані у відповідних підзаконних нормативних актах.
Проблему правового регулювання відносин з соціального обслуговування із належним науковим обгрунтуванням ускладнює також значна розгалуженість системи, до якої входять досить неоднорідні види суспільних відносин, які виникають з приводу:
надання матеріальної допомоги громадянам, які знаходяться у важкій життєвій ситуації;
соціального обслуговування за місцем проживання громадян, які потребують постійного чи тимчасового нестаціонарного соціального обслуговування;
соціального обслуговування у денних закладах громадян, які потребують постійного стороннього догляду;
надання тимчасового притулку дітям-сиротам, дітям, що залишились без батьківської опіки та піклування; громадянам, які опинились у важкій життєвій ситуації, без визначеного місця проживання, потерпілим від фізичного або психічного насильства, стихійного лиха, в результаті збройних та міжетнічних конфліктів тощо;
організації денного перебування в установах соціального обслуговування осіб похилого віку, неповнолітніх, інвалідів тощо;
надання консультативної допомоги громадянам з питань соціально-побутового та соціально-медичного забезпечення життєдіяльності, психолого-педагогічної допомоги, соціально-правового захисту;
надання реабілітаційних послуг особам з обмеженими можливостями, неповнолітнім правопорушникам, іншим громадянам у важкій життєвій ситуації тощо;
забезпечення інвалідів засобами пересування і транспортними засобами, надання протезно-ортопедичної допомоги;
надання послуг на поховання тощо.
У третьому розділі “Процедурно-процесуальні правовідносини в соціальному забезпеченні” розкривається співвідношення процедурних та процесуальних правовідносин із відповідними матеріальними правовідносинами з соціального забезпечення. З’ясовуються основні проблеми правового регулювання процедурно-процесуальних відносин у сфері соціального забезпечення та вносяться конкретні пропозиції стосовно вирішення цих проблем шляхом внесення змін і доповнень у чинне національне законодавство в зазначеній сфері.
У підрозділі 3.1 дисертант зосереджує увагу на тому, що головне призначення процедурних та процесуальних правовідносин в соціальному забезпеченні полягає в тому, щоб сприяти виникненню, забезпечувати реалізацію та охороняти відповідні матеріальні правовідносини, тобто виконувати обслуговуючу роль по відношенню до останніх. Не зважаючи на те, що українське законодавство не розмежовує правові норми, які урегульовують матеріальні, процедурні і процесуальні відносини в соціальному забезпеченні між окремими нормативно-правовими актами (що, безперечно, є суттєвим його недоліком), це не позбавляє відносної самостійності існування процедурних та процесуальних правовідносин, а також специфіки їх характеру, структури, змісту і конкретного призначення.
Так, процедурні правовідносини в соціальному забезпеченні опосередковують виконавчо-розпорядчу діяльність уповноважених державних та недержавних органів, громадських організацій по реалізації суб’єктивних прав громадян на соціальне забезпечення. Вони виникають з приводу офіційного встановлення окремих юридичних фактів, юридичних складів в цілому, з наступним прийняттям конкретного позитивного чи негативного рішення відповідним органом соціального забезпечення про наявність чи відсутність у особи підстав для отримання конкретного виду матеріального забезпечення чи обслуговування. Процедурні правовідносинио є необхідною юридичною умовою для виникнення матеріальних правовідносин, саме тому вони, як правило, передують виникненню матеріальних правовідносин, а в окремих випадках і перешкоджають їх виникненню.
Оскільки процедурні, як і процесуальні, правовідносини в соціальному забезпеченні обслуговують фактично всі матеріальні, то їх видовий поділ та пов’язані з цим особливості їх характеристики значною мірою обумовлюються характером відповідних матеріальних правовідносин.
У цілому, процедурні правовідносини в соціальному забезпеченні можна визначити як урегульовані нормами права соціального забезпечення правовідносини, що передують або супроводжують матеріальні правовідносини, і які спрямовані на встановлення окремих юридичних фактів (чи юридичних складів) шляхом винесення рішення компетентним органом з метою сприяння реалізації прав громадян (сімей) на конкретні види матеріального забезпечення чи соціального обслуговування.
У підрозділ 3.2 дисертант окреслює коло основних проблем, пов’язаних з правовим регулюванням процесуальних відносин у соціальному забезпеченні, які спрямовані на реалізацію та захист порушених прав громадян на соціальне забезпечення та конституційного права на соціальний захист; а також обгрунтовує запропоновані шляхи вирішення цих проблем.
Здійснений автором аналіз практики захисту порушених прав громадян у сфері соціального забезпечення дозволяє зробити висновок про те, що найбільш реальним та ефективним порядком захисту зазначених прав є судовий порядок (порівняно із адміністративним порядком захисту, який й досі залишає за собою перевагу, не зважаючи на суттєві зміни у законодавстві), як такий, що забезпечує об’єктивність і справедливість при вирішенні спору між суб’єктами соціально-забезпечувальних правовідносин.
Процесуальні правовідносини в соціальному забезпеченні здебільшого виникають внаслідок подання громадянином, право якого порушено, до компетентного органу скарги (або позовної заяви в разі звернення до суду з позовними вимогами) на дії або рішення органів чи посадових осіб, які призначають або надають той чи інший вид матеріального забезпечення чи соціального обслуговування.
Враховуючи той факт, що процесуальні відносини по вирішенню спорів, які виникають між суб’єктами соціально-забезпечувальних правовідносин, й досі урегульовуються переважно нормами адміністративного, адміністративно-процесуального та цивільного процесуального галузей права, дисертант, разом з цим, обгрунтовує доцільність віднесення згаданих правовідносин до системи правовідносин з соціального забезпечення, виходячи, наприклад, з таких міркувань:
зазначені правовідносини є похідними від матеріальних або процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення, оскільки спори, що в них вирішуються, виникають з приводу застосування чи реалізації матеріальних чи процедурних норм права соціального забезпечення;
щонайменш одним з учасників зазначених процесуальних правовідносин виступає суб’єкт права соціального забезпечення (наприклад, громадянин або сім’я, які мають право на конкретний вид соціального забезпечення і право яких порушується); другим учасником може виступати вищий в порядку підлеглості відповідний орган соціального забезпечення чи захисту (що розглядає скаргу та вирішує спір);
одним з суб’єктів названих правовідносин здебільшого виступають особи, які відносяться до соціально вразливих верств населення, мають особливий правовий статус (зокрема, інваліди, престарілі особи, безробітні, діти-сироти тощо), а тому зумовлюють певну специфіку змісту правових норм, що регулюють відповідні процесуальні відносини;
нині існуючі норми адміністративного, адміністративно-процесуального та цивільного процесуального права не враховують всієї специфіки процесуальних правовідносин, які виникають у сфері соціального забезпечення, а значить є недостатніми для їх належного правового регулювання, що, в свою чергу, обумовлює невідкладну потребу у створенні спеціальних процесуальних норм у праві соціального забезпечення.
Ці та інші викладені в роботі міркування дозволили автору висловити цілий ряд конкретних пропозицій, що виносяться на захист, і які в цілому спрямовані на удосконалення процесу реалізації, забезпечення і захисту прав громадян на соціальне забезпечення та соціальний захист, а саме:
В ході проведення судової реформи поряд із спеціалізацією судів слід, на думку дисертанта, запровадити більш вузьку спеціалізацію суддів за різними правовими галузями, зокрема, з права соціального забезпечення. Оскільки для кваліфікованого розгляду і винесення правильного та об’єктивного рішення по суті спорів, що виникають з соціально-забезпечувальних матеріальних і процедурних правовідносин, суддя повинен бути не лише хорошим спеціалістом в галузі права соціального забезпечення, а й повинен мати чітке уявлення і практичні навички стосовно економіко-фінансового механізму призначення (обчислення) і надання громадянам окремих видів матеріального забезпечення та соціального обслуговування, щоб мати змогу самостійно оцінити правильність і відповідність законодавству будь-яких рішень, дій відповідних органів в галузі соціального забезпечення, які оскаржуються громадянами до суду.
З метою забезпечення реального судового захисту своїх прав громадянами (особами, що відносяться до соціально вразливих верств населення), які не спроможні самостійно сплатити за кваліфіковану юридичну допомогу, доцільно було б створити незалежну державну соціально-юридичну службу у складі соціальних юристів – спеціалістів в галузі права соціального забезпечення. До функціональних обов’язків соціальних юристів слід було б віднести: надання пільгової (безкоштовної або частково оплачуваної юрдичної консультативно-експертної допомоги громадянам, що потребують соціального захисту; представництво в суді зазначених категорій громадян з метою захисту їх порушених прав в сфері соціального забезечення, інші.
Автор переконаний, що ефективним засобом забезпечення захисту порушених прав громадян у зазначеній галузі було б встановлення у законодавстві з права соціального забезпечення спеціальної відповідальності із застосуванням специфічних санкцій до посадових осіб відповідних державних (чи недержавних) органів, винних у порушенні прав громадян на соціальне забезпечення, не обмежуючись при цьому лише відновленням порушених прав громадян та примусом винної особи до виконання своїх службових обов’язків.
Актуальною і невідкладною видається також потреба у розробленні і прийнятті спеціального галузевого (з права соціального забезпечення) нормативного акту, норми якого детально урегульовували б процесуальні відносини в галузі соціального забезпечення. Це міг би бути закон “Про захист прав громадян та вирішення спорів у сфері соціального забезпечення”. В такий нормативний акт доцільно було б включити правові норми, що визначають і встановлюють:
загальні засади і принципи, на яких має грунтуватись весь процес вирішення спорів, що виникають в галузі соціального забезпечення з приводу порушення прав громадян на соціальних захист;
перелік дій і рішень, що можуть бути об’єктами оскарження;
порядок оформлення і процедура (процес) подання скарг;
коло суб’єктів процесуальних правовідносин: особи, що можуть подавати скарги; органи та посадові особи, уповноважені на розгляд окремих категорій спорів в сфері соціального забезпечення громадян;
порядок і строки розгляду і вирішення спорів відповідними органами;
терміни виконання рішень з таких спорів та відповідальність за затримку їх виконання;
відповідальність посадових осіб за порушення законодавства з соціального забезпечення;
інші положення.
В цьому законі слід було б встановити переважно судовий порядок вирішення зазначених спорів (з вищеназваних причин). Також чітко визначити категорії спорів, які доцільно було б вирішувати в адміністративному порядку, (наприклад, про строки призначення соціальних виплат, надання соціальних послуг; про затримку і припинення виплати чи надання окремих видів соціального забезпечення, інші), тобто нескладні спори, які не пов’язані з проблемами колізії і порядку застосування правових норм.
З урахуванням специфіки і характеру соціально-забезпечувальних правовідносин, потрібно в законі визначити (конкретизувати) різні процесуальні питання стосовно строків і порядку зібрання доказів у справі, залучення свідків і необхідних спеціалістів, підготовки і безпосередньо процесу судового розгляду справи та інші.
У висновках дисертації підбиті загальні підсумки проведеного дослідження, сформульовані найсуттєвіші результати і положення, що становлять зміст роботи, і, зокрема, спрямовані на удосконалення правового регулювання відносин в праві соціального забезпечення.

Основний зміст дисертації викладено у таких опублікованих працях автора:
Стаховська Н.М. Право громадян на соціальне забезпечення потребує судового захисту. // Вісник Верховного Суду України. - 2000. - № 3. - С. 31-35.
Стаховська Н.М. Соціальне забезпечення чи захист? // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 8. - С. 54-57.
Стаховська Н.М. Деякі проблеми нормативного регулювання суспільних відносин з соціального обслуговування в Україні. // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Серія: юридичні науки. Випуск 38. - К.: Редакційно-видавничий центр "Київський університет", 2000. - С. 51-56.
Стаховська Н.М. Поняття та особливості правовідносин у сфері соціального забезпечення. // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Серія: юридичні науки. Випуск 40. - К.: Редакційно-видавничий центр "Київський університет", 2000. - С. 55-63.
Стаховська Н.М. До питання про пенсійну реформу в Україні. // Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи. Збірник наукових статей з нагоди 50-річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини (частина 3). - К., 1998. - С. 86-88.

 

А Н О Т А Ц І Ї

Стаховська Н.М. Відносини в праві соціального забезпечення. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05. – трудове право; право соціального забезпечення. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2000.
Визначаються нові підходи до теорії соціально-забезпечувальних правовідносин відповідно до сучасних процесів реформування національної системи соціального забезпечення та переведення її на страхову основу.
Розроблена комплексна класифікація правовідносин з соціального забезпечення. Здійснено порівняльний аналіз основних видів цих правовідносин.
Особлива увага приділяється проблемам реалізації права громадян на соціальне забезпечення. На підставі аналізу практики розгляду державними органами соціального захисту та судами спорів, що виникають внаслідок порушення прав громадян на соціальне забезпечення, сформульовані конкретні пропозиції по вдосконаленню діючого законодавства у сфері соціального забезпечення та практики його застосування.

Ключові слова: соціальне забезпечення, правовідносини у сфері соціального забезпечення, конституційне право на соціальний захист, пенсія, соціальні допомоги, компенсаційні виплати, соціальне обслуговування.

Стаховская Н.М. Отношения в праве социального обеспечения. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, 2000.
Диссертационное исследование является одним из первых в Украине научным исследованием, которое посвящено комплексному анализу системы правовых отношений в сфере социального обеспечения в условиях становления рыночных отношений.
Определяются новые подходы к теории правоотношений по социальному обеспечению, обусловленные современными процессами реформирования национальной системы социального обеспечения и переходом ее на страховую основу.
В работе раскрываются и обосновываются понятия “социальное обеспечение” и “социальная защита”, их соотношение. Отстаивается необходимость разработки и принятия Социального кодекса - основного нормативного правового акта в праве социального обеспечения, который бы стал ядром всей системы специального законодательства по социальному обеспечению.
Определена современная система правоотношений по социальному обеспечению, а также разработана их комплексная классификация на основе совокупности таких правовых критериев как: виды социального обеспечения, субъектный состав, источники финансирования и др. Осуществлен сравнительный анализ основных видов этих правоотношений.
Особое внимание уделено актуальным проблемам реализации права граждан на социальное обеспечение и защиту. На основе анализа практики рассмотрения государственными органами социальной защиты и судами споров, которые возникают вследствие нарушения прав граждан на социальное обеспечения, сформулированы конкретные предложения по усовершенствованию действующего законодательства в сфере социального обеспечения и практики его применения. В частности, обосновывается преимущество судебного порядка решения споров, которые возникают в сфере социального обеспечения, по сравнению с административным порядком.
Отстаивается целесообразность создания специальных процессуальных норм, используємых в процессе осуществления защиты нарушенных прав граждан. В связи с чем предлагается разработать и принять отраслевой Закон “О защите прав граждан и разрешении споров в области социального обеспечения”.

Ключевые слова: социальное обеспечение, правоотношения в сфере социального обеспечения, конституционное право на социальную защиту, пенсия, социальные пособия, компенсационные выплаты, социальное обслуживание.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking