Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Відповідальність за хабарництво за кримінальним правом Німеччини, Швейцарії та України (порівняльно-правове дослідження)

 

КРУПКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ХАБАРНИЦТВО ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ НІМЕЧЧИНИ, ШВЕЙЦАРІЇ ТА УКРАЇНИ
(ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Спеціальність 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Оде-ського національного університету ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України
СТРЕЛЬЦОВ Євген Львович
Одеський національний університет
ім. І.І. Мечникова,
проректор з навчальної роботи,
завідувач кафедри кримінального права,
кримінального процесу та криміналістики

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
ОСАДЧИЙ Володимир Іванович,
Національна академія внутрішніх справ України,
начальник кафедри теорії кримінального права

кандидат юридичних наук, професор
АНДРУШКО Петро Петрович,
Київський національний університет
ім. Тараса Шевченка,
професор кафедри кримінального права та
кримінології юридичного факультету

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної ака-демії наук України,
відділ проблем кримінального права,
кримінології та судоустрою
(вул. Трьохсвятительська, 4, 01001, м. Київ)

Захист відбудеться „11” січня 2006 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 у Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розісланий „7” грудня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук, доцент
О.П. Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю удосконалення боротьби з ха-барництвом в Україні в сучасних умовах. Кримінологічна статистика свідчить про значну поши-реність злочинів цієї категорії, що дало законодавцю підстави віднести їх до загроз національним інтересам і національній безпеці, передбачених Законом України „Про основи національної безпе-ки”.
Необхідність вивчення зарубіжного досвіду боротьби з хабарництвом, проведення порівня-льно-правового дослідження проблем хабарництва обґрунтовується орієнтацією України на євро-пейські шляхи розвитку, приєднанням до низки міжнародно-правових актів. Так, Німеччина, Швейцарія, Україна, низка інших держав прийняли рішення про уніфікацію свого законодавства з цих питань, приєднавшись до Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 р. Про доцільність дослідження досвіду, накопиченого саме в Німеччині і Швейцарії, свідчать також інші аргументи. Підґрунтям кримінального права Російської Імперії, СРСР, неза-лежних держав, які утворилися на початку 90-х років, в тому числі і України, послужили законо-давчі і науково-практичні положення німецької школи класичного кримінального права. Криміна-льне законодавство Швейцарії на протязі багатьох років також постійно спирається на досвід нау-ково-теоретичних розробок боротьби з хабарництвом в Німеччині. Це дає підстави вважати, що рішення, розроблені в Німеччині і Швейцарії, можливо розглянути на предмет доцільності їх ре-цепції в законодавство і судову практику України.
Проблеми відповідальності за хабарництво були предметом уваги провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців. Основу системи наукових знань в цій сфері утворюють праці таких вчених, як П.П. Андрушко, О.Я. Асніс, О.Ф. Бантишев, Ю.В. Баулін, Ю. Бауманн, П. Бернасконі, В.І. Боя-ров, М.В. Буроменський, Б.В. Волженкін, А.В. Галахова, Й.А. Гельфанд, М.О. Гельфер, Й. Грау-пе, В.К. Грищук, К. Грібль, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, О.О. Дудоров, П. Ейген, О.Я. Естрін, В.П. Ємельянов, Б.В. Здравомислов, Й. Зібер, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, М.П. Карпушин, А.К. Квіцинія, В.Ф. Кириченко, О.І. Кирпичников, В.А. Клименко, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, М.П. Кучерявий, М.Д. Лисов, В.С. Лукомський, Ю.І. Ляпунов, М.І. Мельник, В.Є. Мельникова, В.О. Меркулова, Н.А. Мірошниченко, К. Мюллер, В.О. Навроцький, Є.В. Не-вмержицький, Г. Нойгебауер, П.І. Орлов, В.І. Осадчий, Ш.Г. Папіашвілі, М. П’єт, А.І. Редька, В.І. Рибачук, О.Б. Сахаров, О.Я. Светлов, Т.Л. Сергеєва, Г.Р. Смолицький, В.І. Соловйов, М.О. Стручков, Є.Л. Стрельцов, А.А. Стрижевська, К.В. Сурков, А.Н. Трайнін, В.О. Туляков, В.І. Тютюгін, Б.С. Утевський, О. Фельдманн, М.І. Хавронюк, С.А. Шалгунова, М.Д. Шаргородський, Ф.В. Шиманський, П.С. Яні та інші вчені.
Ґрунтуючись на досягненнях названих науковців, необхідно вказати, що залишаються ще не-вирішеними проблеми визначення об’єкта хабарництва; проблематичною є кримінально-правова оцінка хабарів, які даються „про всяк випадок”; дискусійними є питання про те, чи носить предмет хабара виключно майновий характер; до якого елементу складу злочину належить дія (бездіяль-ність), за яку одержується та дається хабар. Залишається дискусійним поняття публічної службо-вої особи; потребує вирішення проблема кваліфікації вимагання хабара з погрозою вчинення дій, які можуть вчинятися на розсуд суб’єкта одержання хабара, тощо.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на реаліза-цію положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президен-та України від 14.09.2000 р. № 1072/2000, Концепції Загальнодержавної програми адаптації зако-нодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої Законом України від 21.11.2002 р. № 228-IV, Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 р.р., затвердженої Указом Президента України від 24.04.1998 р. № 367/98, та відповідно до теми „Внутрішньодержавна і міжнародна охорона особи й економіки засобами кримінально-правового спрямування” (держав-ний реєстраційний номер 207/125-18 від 29.01.2001 р.), яка розробляється на кафедрі кримінально-го права, кримінального процесу і криміналістики економіко-правового факультету Одеського на-ціонального університету ім. І.І. Мечникова.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка проблем відповіда-льності за хабарництво, які склалися в кримінальному праві України, шляхом порівняльного ана-лізу рішень аналогічних проблем в Німеччині та Швейцарії, і формулювання на підставі одержа-них результатів обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення боротьби з хабарництвом в Укра-їні. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:
1) визначити поняття об’єкта хабарництва, предмета хабара; ознаки, які характеризують об’єктивну і суб’єктивну сторону складів хабарництва, суб’єктів одержання хабара; визначити об-тяжуючі ознаки хабарництва і спеціальні правові підстави звільнення від кримінальної відповіда-льності за хабарництво в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії;
2) порівняти ці правові категорії із відповідними категоріями в кримінальному праві України;
3) визначити можливості щодо їх удосконалення;
4) визначити досвід кваліфікації хабарництва в Німеччині і Швейцарії;
5) порівняти його з практичним застосуванням відповідних норм кримінального права Укра-їни;
6) сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо вирішення проблем, які виникають при ква-ліфікації хабарництва.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з хабарництвом, а також норми кри-мінального права Німеччини, Швейцарії та України, що регулюють ці суспільні відносини.
Предметом дослідження є елементи і ознаки складів одержання хабара і давання хабара, спільні риси і відмінності відповідних складів злочинів у кримінальному праві Німеччини, Швей-царії і України, судова практика у справах про хабарництво, доктринальні положення про хабар-ництво.
Методи дослідження. Дослідження проводилося з використанням низки загальнонаукових і спеціальних методів. Застосування філософського (діалектичного) методу дало змогу з’ясувати сутність і ознаки хабарництва як явища, його зв’язки з соціальними процесами, співвідношення з іншими злочинами і правопорушеннями. Цей метод використовувався протягом усього дослі-дження. Використання юридичного (догматичного) методу дозволило проаналізувати визначення і з’ясувати зміст основних понять Загальної частини кримінального права Німеччини і Швейцарії (підрозділ 1.1); понять „об’єкт хабарництва”, „предмет хабара”, „службове діяння”, „вигода” (роз-діл 2); понять „службова особа”, „державний службовець”, „член державного органу” (розділ 3); понять „судове діяння”, „неправомірне службове діяння”, „великий розмір предмета хабара”, „продовжуваний злочин”, „дискреційні повноваження” (розділ 4). За допомогою методу функціо-нального аналізу визначено функціональні ознаки суб’єктів одержання хабара (підрозділ 3.1). На основі методу порівняльного правознавства досліджено рішення проблем хабарництва в криміна-льному праві Німеччини і Швейцарії, аналогічних тим проблемам, які існують в кримінальному праві України. Цей метод також використовувався в усьому обсязі дисертації. За допомогою істо-ричного методу було визначено і проаналізовано зміни складів хабарництва у досліджуваних краї-нах протягом 1974-2003 р.р. (підрозділи 1.2 та 2.1). Використання методу системного аналізу до-зволило розглядати склади хабарництва як цілісну систему і як частину низки надсистем, проана-лізувати структуру Загальної і Особливої частин кримінального права Німеччини і Швейцарії (розділ 1), системи об’єктивних (розділ 2) і суб’єктивних ознак складів хабарництва (розділ 3), до-слідити дискреційні повноваження в контексті адміністративного та кримінального права (підроз-діл 4.1).
Науково-теоретичною базою дослідження є положення матеріалістичної діалектики, поло-ження теорії держави і права, загальної теорії кримінального права.
Емпіричною базою дослідження є 31 вирок Федеральної судової палати Німеччини, 15 виро-ків Федерального суду Швейцарії, 50 постанов і ухвал Верховного Суду України, статистичні дані Федеральної кримінальної служби Німеччини, Федеральної служби статистики Швейцарії, Верхо-вного Суду України, Міністерства внутрішніх справ України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація суттєво допо-внює існуючі спеціальні монографічні дослідження складів хабарництва розширенням науково об-ґрунтованих знань про проблемні кримінально-правові ситуації та шляхи їх розв’язання за кримі-нальним правом Німеччини, Швейцарії та України після внесення змін до КК Німеччини в 1997 і 1998 р.р., до КК Швейцарії – в 1999 і в 2003 р.р. і після прийняття КК України 2001 р. Визначення і порівняльно-правовий аналіз проблем, яких стосувалися ці законодавчі реформи, дали змогу оде-ржати низку нових результатів, зокрема:
1) дістала подальшого розвитку точка зору, відповідно до якої об’єктом хабарництва є авто-ритет держави;
2) додатково обґрунтовується вчення про нематеріальний предмет хабара;
3) дістала подальшого розвитку точка зору, відповідно до якої діяння по службі (службове діяння), за яке одержується та дається хабар, повинно бути конкретною формою службової пове-дінки;
4) вперше визначено, що об’єктивна сторона складів хабарництва, передбачених криміналь-ним правом Німеччини і Швейцарії, характеризує їх як альтернативні та усічені, що не дає можли-вості добровільної відмови від доведення злочину до кінця після вимоги хабара та, відповідно, пі-сля пропозиції предмета хабара;
5) вперше доведено необхідність рецепції розробленої німецькими вченими теорії двох табо-рів, яка дозволяє уникнути кваліфікації пропозиції хабара як підбурювання до одержання хабара та кваліфікації вимоги хабара як підбурювання до давання хабара;
6) вперше доведено, що поняття службової особи характеризується двома ознаками: функці-ональною і формальною. В дисертації дано визначення і характеристику функціональних і форма-льних ознак службової особи. Функціональна ознака визначає, які функції виконує особа: ця озна-ка пов’язана з колом прав і обов’язків, які має особа. Формальна ознака визначає підставу, в силу якої особа отримала ці права і обов’язки;
7) обґрунтовано, що суб’єкт одержання хабара може не співпадати з хабароодержувачем;
8) дістало подальшого розвитку вчення про суб’єктивну сторону злочинів, а саме обґрунто-вано можливість одержання і давання хабара з непрямим умислом;
9) дістала подальшого розвитку точка зору, відповідно до якої хабарництво характеризується як угода (домовленість) між службовою особою і хабародавцем. Доведено, що хабарництво є про-типравним договором, відповідно до якого здійснюється обмін предмета хабара на службове діян-ня;
10) вперше доведено доцільність рецепції з судової практики Швейцарії принципів застосу-вання дискреційних повноважень. Запозичення цих принципів дає змогу вирішити проблему ква-ліфікації вимагання хабара з погрозою вчинення або невчинення дій з використанням дискрецій-них повноважень (права або можливості на власний розсуд вчинити одну з декількох дій або не вчиняти жодної).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути викори-стані: а) у правотворчій діяльності – при підготовці змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, під час приведення законодавства України у відповідність до вимог Європейської кримі-нальної конвенції про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 р.; б) у науково-дослідній роботі – для подальшого розроблення науково обґрунтованих положень щодо вдосконалення боротьби з хаба-рництвом; в) у практичній діяльності – при кваліфікації хабарництва та відмежуванні його від су-міжних злочинів; г) у навчальному процесі – при вивченні положень щодо суб’єкта злочину (в то-му числі спеціального), складів злочинів у сфері службової діяльності, при підготовці науково-практичних коментарів до КК України, підручників і навчальних посібників з кримінального пра-ва України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація містить конкретні результати, які отримано авто-ром особисто на основі дослідження та узагальнення теоретичного і практичного матеріалу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на 56-ій, 57-ій та 58-ій наукових конференціях професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (19-23 листопада 2001 р., 2-6 грудня 2002 р., 19-21 листопада 2003 р.); на науково-практичній конференції „Шляхи вдосконалення кри-мінального законодавства України та практики його застосування”, що проводилася Львівським інститутом внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України (4-5 квітня 2003 р.) з публікацією матеріалів.
Публікації. Основні результати дослідження викладені у восьми публікаціях, з яких чотири вийшли друком у наукових фахових виданнях, які належать до переліку, затвердженого ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, переліку скорочень і спеціальних термінів, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і шести додатків. Загальний обсяг дисертації – 271 сторінка, список використаних джерел викладений на 33 сторінках і містить 385 найменувань. Загальний обсяг додатків складає 30 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами, мета, задачі, об’єкт, предмет, методи, науково-теоретична і емпіри-чна база дослідження, наукова новизна одержаних результатів і їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації, про публікації автора і структуру дисертації.
Розділ 1 „Загальна характеристика кримінального права Німеччини і Швейцарії” скла-дається з двох підрозділів, в яких дається загальна характеристика найважливіших положень Зага-льної і Особливої частини кримінального права Німеччини і Швейцарії, необхідних для дослі-дження складів хабарництва.
У підрозділі 1.1 „Загальна характеристика Загальної частини кримінального права Німе-ччини і Швейцарії” показано, що кримінальне право Німеччини, Швейцарії та України мають схожу структуру і, за небагатьма винятками, передбачають однакові інститути, проте мають низку відмінностей. Так, предметом кримінального права Німеччини і Швейцарії є злочини, покарання та заходи виправлення і безпеки. Покарання і заходи виправлення і безпеки є в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії правовими наслідками злочину. Покарання – це заходи державного примусу, що застосовуються до осіб, які вчинили злочин. Заходи виправлення і безпеки – це захо-ди державного примусу, що застосовуються до осіб, в діях яких є ознаки складу злочину, крім ви-ни, та до так званих звичних злочинців. КК України також передбачає подібні заходи: це примусо-ві заходи медичного характеру та примусове лікування. На нашу думку, кримінальне право Німе-ччини і Швейцарії, охоплюючи такі заходи і покарання родовим поняттям „правові наслідки зло-чину”, переходить на більш високий рівень узагальнення. Виявлено, що законодавство про адміні-стративні правопорушення, кримінально-процесуальне і кримінально-виконавче законодавство вважаються в Німеччині частиною кримінального законодавства. Це також є узагальненням більш високого рівня, – а отже, уможливлює більш глибоке наукове пізнання закономірностей, прита-манних злочинам і адміністративним правопорушенням, структурі кримінальних кодексів і кодек-сів про адміністративні правопорушення.
Виявлено, що уявлення про елементи складу злочину в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії суттєво відрізняються від існуючих в кримінальному праві України. Так, об’єкт злочи-ну не вважається в цих країнах елементом складу злочину, а суб’єкт злочину належить до об’єктивних ознак складу злочину. Суб’єктом злочину в кримінальному праві Німеччини може бути будь-яка фізична особа. Осудність є не ознакою суб’єкта злочину, а передумовою вини. Не-осудність виключає вину і визначається не лише медичним і юридичним, але й віковим критерієм: особа, яка не досягла 14 років, не несе кримінальної відповідальності не тому, що вона не є суб’єктом злочину, а тому, що до 14 років особа вважається неосудною. Більш того: для притяг-нення осіб у віці з 14 до 18 років до кримінальної відповідальності необхідно спростувати презум-пцію неосудності. В цьому питанні кримінальне право Німеччини, на нашу думку, є більш гуман-ним, ніж кримінальне право України. В кримінальному праві Швейцарії суб’єктом злочину є фізи-чна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 7 років, а також юридична особа – під-приємство, якщо внаслідок неналежної організації цього підприємства неможливо встановити особу, якій можна було б поставити злочин за вину. Якщо ж таким злочином є давання хабара, то підприємство завжди притягається до кримінальної відповідальності поруч з його працівником. Визначення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, на рівні семи років, ми вважаємо негуманним.
В КК Німеччини і в КК Швейцарії передбачено, що у разі невизначення форми вини в статті Особливої частини кримінального права, діяння тягне кримінальну відповідальність лише у разі його умисного вчинення. На нашу думку, у КК України доцільно передбачити таку ж норму.
У підрозділі 1.2 „Загальна характеристика Особливої частини кримінального права Ні-меччини і Швейцарії” характеризується структура Особливої частини кримінального права цих країн, місце злочинів у сфері службової діяльності в цій структурі, а також зміни, внесені протя-гом 1997-2003 р.р. до складів цих злочинів.
Виявлено, що в 1997 р. в Німеччині було криміналізовано так званий „хабар про всяк випа-док”. В 1999 р. в Швейцарії було криміналізовано давання хабара-винагороди і одержання хабара-винагороди, давання хабара за правомірне службове діяння, „хабар про всяк випадок”, давання ха-бара іноземним службовим особам, встановлено кримінальну відповідальність юридичних осіб за давання хабара.
Узагальнення дискусійних точок зору, які існують в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії, дозволяє зробити висновок, що родовим об’єктом злочинів у сфері службової діяльно-сті можна вважати правильну (нормальну) службову діяльність (стосовно Німеччини) і чистоту (бездоганність) службової діяльності (стосовно Швейцарії). За змістом це відповідає визначенню об’єкта цих злочинів в українській правовій літературі як правильної (нормальної) діяльності дер-жавного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.
Для злочинів, передбачених у розділах (титулах) „Злочини в сфері службової діяльності” в КК Німеччини і Швейцарії, характерна велика різноманітність суб’єктів, які не охоплюються жод-ним родовим поняттям. Структура розділу XVII КК України є, на нашу думку, більш послідов-ною: цей розділ передбачає лише загальні склади злочинів у сфері службової діяльності, для яких існує визначення родового об’єкта і суб’єкта.
Розділ 2 „Об’єктивні ознаки складів хабарництва за кримінальним правом Німеччини і Швейцарії” складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються зміст понять об’єкта хабарницт-ва, предмета хабара, службового діяння (дії або бездіяльності, за яку дається та одержується ха-бар), і об’єктивної сторони хабарництва.
У підрозділі 2.1 „Об’єкт хабарництва і предмет хабара” визначається, що об’єктом хабар-ництва в кримінальному праві Швейцарії вважається непідкупність службових осіб і об’єктивність їх рішень, а в кримінальному праві Німеччини – віра громадськості в їх непідкупність і об’єктивність. Цьому визначенню в цілому відповідає визначення об’єкта хабарництва в криміна-льному праві України, згідно з яким об’єктом хабарництва є авторитет держави. Авторитет держа-ви характеризується, з одного боку, довірою і повагою громадян (громадськості) до держави, а з іншого боку – впливом держави на громадян, поважністю держави і її службових осіб.
В кримінальному праві Швейцарії висловлюється також дискусійна точка зору (П. Бернаско-ні, К. Мюллер, А. Штейнбейссер), відповідно до якої об’єктом хабарництва можливо вважати від-носини конкуренції або відносини рівності усіх перед законом: конкуренція (рівність) страждає, якщо службова особа ставить хабародавця у кращі умови порівняно з третіми особами, які звер-таються до службової особи з таких самих питань.
Предмет хабара в кримінальному праві України може мати лише майновий характер. Такий висновок ґрунтується на тому, що одержання хабара є корисливим злочином. Предметом хабара в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії є вигода, тобто матеріальне або нематеріальне по-ліпшення стану хабароодержувача, оскільки одержання хабара в цих країнах може бути і некорис-ливим. Німецькі фахівці (Г.-Й. Рудольфі і Й. Граупе) зазначають, що ані корисливий мотив, ані корислива мета не випливають з законодавчого визначення одержання хабара (а тим більше – да-вання хабара), закріпленого в КК Німеччини. На наш погляд, визнати одержання хабара некорис-ливим злочином в Україні можливо за умови ратифікації Україною Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, ст.ст. 2, 3, 7, 8 якої передбачають відповідальність в тому чи-слі і за так зване „альтруїстичне” хабарництво (вчинення службового діяння за умови надання предмета хабара третій особі, не пов’язаній з службовою особою, яка вчиняє таке службове діян-ня).
У підрозділі 2.2 „Дія (бездіяльність), за яку дається та одержується хабар” доводиться, що предметом хабара є не будь-яке майно, право на майно і дії майнового характеру (в криміналь-ному праві України), не будь-яка вигода (в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії), а лише такі, які вимагаються, приймаються, пропонуються, обіцяються, надаються за діяння по службі (службове діяння).
Одним з дискусійних питань у вітчизняному кримінальному праві є питання про караність або некараність так званого „хабара про всяк випадок”, „для встановлення добрих стосунків”. З цього приводу в кримінальному праві України існують дві точки зору. Відповідно до першої (па-нуючої) точки зору, одержання службовою особою подарунків не за певні дії по службі, а з метою підлабузництва, для встановлення з нею „добрих” стосунків, і надання таких подарунків не є кри-мінально караним. Відповідно до другої, відповідальність за одержання і давання хабара повинна наступати і у тому випадку, коли предмет хабара передається нібито на перспективу, без обумов-лення конкретних службових діянь, за які він дається. В кримінальному праві Німеччини і Швей-царії поняття службового діяння в контексті складів хабарництва охоплює в тому числі такі служ-бові діяння, які можуть бути виконані в майбутньому, але на момент одержання хабара і давання хабара невідомо, які саме і коли саме, внаслідок чого „хабар про всяк випадок” є в цих країнах кримінально караним. Проте це пов’язано з тим, що в кримінальних кодексах цих країн прямо пе-редбачено, що хабар може даватися і одержуватися „за виконання службової діяльності”, „у зв’язку з службовою діяльністю”. У зв’язку з тим, що в Україні відповідне формулювання перед-бачено не в ст. 368-369 КК України, а в п. „а” ч. 2 ст. 1 Закону України „Про боротьбу з корупці-єю”, на нашу думку, відповідальність за такі діяння повинна наставати саме за останньою нормою (за наявності інших необхідних умов).
У підрозділі 2.3 „Об’єктивна сторона хабарництва” аналізуються дії, в яких виражається об’єктивна сторона одержання і давання хабара в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії. Об’єктивна сторона одержання хабара в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії може поля-гати у одній з трьох дій: у вимозі, у прийнятті обіцянки або у прийнятті предмета хабара. Об’єктивна сторона давання хабара в кримінальному праві цих країн може полягати у одній з трьох дій: у пропозиції, у обіцянці або у наданні предмета хабара.
Суттєва відмінність між кримінально-правовою забороною хабарництва в кримінальному праві Німеччини, Швейцарії і України полягає в тому, кому саме заборонено надавати предмет ха-бара за виконання службового діяння. В кримінальному праві Німеччини і Швейцарії кваліфіку-ється як одержання і давання хабара також вимога службової особи надати предмет хабара третім особам, жодним чином не пов’язаним з суб’єктом одержання хабара, а також згода хабародавця з такою вимогою і виконання ним такої вимоги (так зване „альтруїстичне” хабарництво). За діючим кримінальним правом України такі дії службової особи кваліфікуються як зловживання владою або службовим становищем. Проте, на нашу думку, ст.ст. 2-11 Європейської кримінальної конвен-ції про боротьбу з корупцією і результати порівняльно-правового аналізу свідчать про необхід-ність визнання таких дій одержанням і даванням хабара.
Німецькі вчені звертають особливу увагу на те, що, у разі застосування до хабарництва зага-льних норм про співучасть, особа, від якої виходила ініціатива одержання або давання хабара, по-винна була б нести відповідальність за сукупністю злочинів (за давання хабара та за підбурювання до одержання хабара, або навпаки). У разі такої надмірної кваліфікації зводилася б нанівець дифе-ренціація покарань, передбачених за давання і за одержання хабара. Для запобігання цьому німе-цькими юристами було розроблено так звану теорію двох таборів. Вона полягає в тому, що загаль-ні норми про співучасть не застосовуються до складів хабарництва, вимога хабара не є підбурю-ванням до давання хабара, а пропозиція хабара не є підбурюванням до одержання хабара. На нашу думку, цю теорію слід визнати обґрунтованою і можливо запозичити.
Розділ 3 „Суб’єктивні ознаки складів хабарництва за кримінальним правом Німеччини і Швейцарії” складається з трьох підрозділів, в яких порівнюються ознаки, що характеризують суб’єктів і суб’єктивну сторону хабарництва в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії.
У підрозділі 3.1 „Суб’єкти хабарництва в кримінальному праві Німеччини” аналізується коло суб’єктів одержання хабара за кримінальним правом Німеччини.
Виявлено, що суб’єктами одержання хабара в кримінальному праві Німеччини є службові особи (в тому числі державні службовці та судді), третейські судді, депутати, військовослужбовці, іноземні службові особи. Родового поняття, яке б охоплювало всіх зазначених суб’єктів, в кримі-нальному праві Німеччини не існує.
Кримінальне право Німеччини і кримінальне право України розходяться в питанні, чи може бути визнана службовою особою така особа, яка обійняла посаду з порушенням закону. В кримі-нальному праві Німеччини особа визнається службовою особою, незважаючи на те, що вона обі-йняла посаду з порушенням закону. Це пов’язано, зокрема, з тим, що громадяни не мають можли-вості перевірити, чи правомірно особа обійняла свою посаду, а також з тим, що адміністративний акт може втратити силу з моменту його видання лише у виняткових випадках.
У підрозділі 3.2 „Суб’єкти хабарництва в кримінальному праві Швейцарії” аналізується коло суб’єктів одержання хабара за кримінальним правом Швейцарії.
Суб’єктами одержання хабара в кримінальному праві Швейцарії є широке коло осіб, які охо-плюються родовим поняттям „службова особа” (державні службовці, члени державних органів, судді, третейські судді, офіційно призначені експерти, перекладачі та сурдоперекладачі, військо-вослужбовці), та іноземні службові особи.
На підставі порівняльно-правового аналізу ознак суб’єктів хабарництва за кримінальним правом Німеччини, Швейцарії та України нами обґрунтовано, що поняття службової особи і дер-жавного службовця характеризуються двома ознаками: функціональною і формальною. Функціо-нальна ознака визначає, які функції виконує службова особа: ця ознака пов’язана з колом прав і обов’язків, які має службова особа. Формальна ознака визначає підставу, в силу якої службова особа отримала ці права і обов’язки. Аналіз показав, що в кримінальному праві Німеччині особу можна визнати службовою особою в силу посади або в силу виконуваної функції. В Швейцарії ж для кваліфікації особи як державного службовця необхідно встановити як функціональну, так і формальну ознаку.
Таку саму закономірність ми вбачаємо і в українському законодавчому визначенні службової особи. Для того, щоб визнати особу службовою особою, необхідно встановити одну з трьох функ-ціональних ознак (виконання функцій представника влади, або виконання організаційно-розпорядчих обов’язків, або виконання адміністративно-господарських обов’язків) та одну з двох формальних ознак, в силу яких особа виконує ці функції (обійняття посади або так зване „спеціа-льне повноваження”).
Порівняльно-правовий аналіз дозволив зробити висновок, що право Німеччини і Швейцарії передбачає за ті самі дії (вимога, прийняття обіцянки, прийняття, пропозиція, обіцянка, надання вигоди) значно більш м’яку відповідальність (в тому числі навіть цивільну), якщо особа, яка неза-конно одержує певний предмет за вчинення діяння з використанням свого становища в інтересах того, хто надає зазначений предмет, не є представником влади: продажність і підкуп виборця, ко-мерційна продажність і комерційний підкуп, продажність і підкуп у процесі банкрутства і санації, продажність і підкуп у виконавчому провадженні, продажність і підкуп акціонера або його пред-ставника. З урахуванням цього ми пропонуємо переглянути визначення службової особи, яке за-кріплено в п. 1 примітки до ст. 364 КК України, охопивши ним лише осіб, які виконують функції представників влади, а також осіб, які виконують функції управління та розпорядження держав-ним майном та управління персоналом у державних органах, підприємствах, установах, організа-ціях.
У підрозділі 3.3 „Суб’єктивна сторона хабарництва” доводиться, що для суб’єктивної сто-рони хабарництва характерний тісний зв’язок умислів. З порівняльно-правових позицій ми пропо-нуємо характеризувати такий зв’язок як протиправний договір, за яким здійснюється обмін пред-мета хабара на службове діяння. На користь такого висновку свідчить низка аргументів. Давання і одержання хабара передбачає взаємні волевиявлення сторін і домовленість, спрямовану на встано-влення взаємних прав і обов’язків. Ці взаємні права і обов’язки існують лише в уяві сторін такого договору, тобто є суб’єктивними ознаками. Хабародавець і суб’єкт одержання хабара передбача-ють і бажають виникнення таких взаємних прав і обов’язків, – проте договори про одержання службовою особою „комісійних” за виконання службових діянь розглядаються судами як такі, що не породжують цивільних прав і обов’язків.
Предметом такого протиправного договору є його основні істотні умови: умови про службо-ве діяння і про предмет хабара. Кримінальна протиправність цього договору тісно пов’язана із йо-го суспільною небезпечністю: цей договір передбачений законом про кримінальну відповідаль-ність тому, що порушує правильну (нормальну) діяльність державного та громадського апарату, апарату управління підприємства, установи, організації, підриває їх авторитет. Цей авторитет, на нашу думку, принижується саме внаслідок „договірного” використання влади, службового стано-вища, які при хабарництві стають товаром.
Нами виявлено, що в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії прийнято вважати, що одержання хабара і давання хабара може вчинятися також з непрямим умислом, а в кримінально-му праві України – лише з прямим. Це пов’язано з тим, що за кримінальним правом Німеччини і Швейцарії непрямим умислом є таке внутрішнє (психічне) ставлення суб’єкта злочину до суспіль-но небезпечного діяння і до злочинного результату, при якому суб’єкт злочину усвідомлює суспі-льно небезпечний характер свого діяння, передбачає можливість досягнення злочинного результа-ту і бажає його настання або байдужо до нього ставиться. При вимозі предмета хабара і прийнятті пропозиції предмета хабара суб’єкт одержання хабара не може передбачати неминучості досяг-нення своєї корисливої мети, а може передбачати лише її можливість. Відповідно хабародавець при хабарі-підкупі не може передбачати неминучості досягнення своєї мети (вчинення службового діяння, за яке дається хабар), а може передбачати лише можливість його вчинення.
Розділ 4 „Спеціальні питання відповідальності за хабарництво за кримінальним правом Німеччини і Швейцарії” складається з двох підрозділів, в яких аналізуються обтяжуючі ознаки складів хабарництва та спеціальні правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності за хабарництво.
У підрозділі 4.1 „Обтяжуючі ознаки складів хабарництва” нами встановлено багато спіль-них рис між обтяжуючими ознаками хабарництва, передбаченими кримінальним правом України і Німеччини.
Як в Україні, так і в Німеччині передбачено більш сувору відповідальність за одержання ха-бара у великому розмірі. Проте кримінальне право України забезпечує більшу визначеність даної обтяжуючої ознаки. І, навпаки, кримінальне право Німеччини, одним з найважливіших принципів якого є „nullum crimen sine lege stricta”, в даному випадку не додержує цього принципу, внаслідок чого судові та доктринальні визначення великого розміру предмета хабара коливаються в межах від 10 000 до 25 000 євро.
В Україні обтяжуючими ознаками одержання хабара є одержання хабара повторно або поєд-нане з вимаганням хабара, а в Німеччині – продовжуване одержання хабара, пов’язане з вимогою хабара за вчинення службового діяння в майбутньому. Отже, законодавці обох цих країн визнали за доцільне передбачити більш сувору відповідальність за одержання хабара, яке включає декілька епізодів. Проте законодавче визначення зазначеної обтяжуючої ознаки в кримінальному праві Ні-меччини, на наш погляд, не є досконалим, оскільки фактично об’єднує декілька обтяжуючих ознак, що, на нашу думку, ускладнює доказування у справах про хабарництво.
Як в Україні, так і в Німеччині передбачено більш сувору відповідальність за одержання ха-бара, яке спільно вчинили декілька службових осіб. Проте за кримінальним правом України доста-тньо вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб, а за кримінальним правом Ні-меччини необхідно, щоб хабар був одержаний організованою групою. На нашу думку, необхід-ність доказування ознак організованої групи також ускладнює кримінальне переслідування хабар-ництва, робить притягнення хабарників до відповідальності менш ймовірним.
Як в Україні, так і в Німеччині передбачено більш сувору відповідальність за одержання ха-бара певними особами: в Україні такими особами є службові особи, які займають відповідальне і особливо відповідальне становище (в тому числі судді і народні депутати), в Німеччині – судді, третейські судді і депутати парламентів всіх рівнів. Проте український законодавець передбачив більш сувору відповідальність за одержання хабара широким колом осіб, які в Німеччині несуть кримінальну відповідальність за простим складом одержання хабара.
В Швейцарії однією з обтяжуючих ознак хабарництва є вчинення таких дій за службове ді-яння, залишене на розсуд суб’єкта одержання хабара, тобто за службове діяння в межах дискре-ційних повноважень. Саме з дискреційними повноваженнями пов’язана проблема кваліфікації дій службової особи за ч. 2 ст. 368 КК України за ознакою вимагання хабара. Ця проблема виникає у випадках, коли зазначена погроза стосується вчинення або невчинення дій з використанням дис-креційних повноважень, коли неможливо з’ясувати, якими діями (законними чи незаконними) по-грожує особа, яка вимагає хабар. Швейцарською наукою і практикою розроблено чіткі принципи застосування дискреційних повноважень, які дозволяють вирішити цю проблему:
– принцип рівності всіх перед законом, відповідно до якого у аналогічних випадках держав-ний орган повинен приймати однакові рішення, з тим, щоб громадяни могли передбачити правові наслідки своїх діянь і рішення державних органів в конкретних ситуаціях;
– принцип додержання адміністративної практики, згідно з яким у аналогічних випадках державний орган повинен приймати однакові рішення навіть у тому разі, якщо вони суперечать закону, оскільки рівність і правова стабільність є вищими за закон до тих пір, поки це не завдає іс-тотної шкоди. Зміна адміністративної практики допускається лише у виняткових випадках;
– принцип відповідності мети і засобу, який передбачає, що дії державного органу, з одного боку, повинні бути придатними для досягнення поставленої мети, а з іншого боку, – необхідними;
– принцип віри і довіри, який полягає в тому, що громадянин, підприємство, установа, орга-нізація мають право покластися на достовірність заяв державних органів і на поведінку цих орга-нів, які дають підстави для певних очікувань.
Оскільки ці принципи, розроблені в 80-х р.р. наукою і судовою практикою Швейцарії, випра-вдали себе у правозастосовній діяльності на протязі більш ніж 20 років, нами запропоновано впро-вадити ці принципи в судову практику України і розроблений проект відповідної постанови Пле-нуму Верховного Суду України.
У підрозділі 4.2 „Спеціальні правові підстави звільнення від кримінальної відповідальнос-ті за хабарництво” аналізуються спеціальні правові підстави звільнення від кримінальної відпо-відальності за давання хабара і за одержання хабара в кримінальному праві Німеччини (дозвіл і погодження компетентного органу, соціальна адекватність предмета хабара) і в кримінальному праві Швейцарії (соціальна адекватність предмета хабара).
Ми вважаємо рецепцію цих спеціальних правових підстав звільнення від кримінальної відпо-відальності за хабарництво недоцільною. Першу з них недоцільно запозичувати, оскільки жодній особі неприпустимо ухилятися від оцінки своїх дій, перекладаючи прийняття рішення на певний компетентний орган.
Запозичувати другу недоцільно з двох підстав. По-перше, в німецькій і швейцарській науці також чітко не визначено, який же саме предмет хабара слід вважати соціально адекватним. По-друге, навіть існуючі ознаки соціальної адекватності (зокрема, відповідність предмета хабара сус-пільним нормам і його незначний розмір) є оціночними поняттями, що могло б потягти неоднома-нітність судової практики, яка цілком залежала б від внутрішнього переконання того чи іншого конкретного суду.


ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке по-лягає у комплексній розробці проблем відповідальності за хабарництво, які склалися в криміналь-ному праві України, шляхом порівняльного аналізу рішень аналогічних проблем в Німеччині та Швейцарії, і формулювання на підставі одержаних результатів обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення боротьби з хабарництвом в Україні:
1. Узагальнення поглядів німецьких, швейцарських і українських вчених дозволяє зробити висновок, що суспільна небезпечність злочинів у сфері службової діяльності зумовлена тим, що службові особи посягають саме на той об’єкт, який ці особи зобов’язані охороняти, – на правильну (нормальну) діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підпри-ємств, установ та організацій.
2. Об’єктом хабарництва в кримінальному праві Німеччини прийнято вважати віру громадсь-кості в непідкупність службових осіб і об’єктивність їх рішень. Таке визначення німецьких фахів-ців в певній мірі підтверджує позицію вітчизняних науковців, згідно з якою об’єктом хабарництва є авторитет держави, підприємств, установ, організацій.
3. Предметом хабара в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії є вигода. У зв’язку з на-ступною ратифікацією Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією вигоду бу-де необхідно визнати предметом хабара і в кримінальному праві України. Визначення цього пред-мета хабара ми вважаємо за можливе запозичити з кримінального права Німеччини і Швейцарії, де під вигодою прийнято розуміти матеріальне або нематеріальне поліпшення стану одержувача, на яке він не має права ані за законом, ані за договором. До ознак, які характеризують предмет хаба-ра, належить також діяння по службі (службове діяння). Це діяння повинно бути конкретною фор-мою службової поведінки.
4. Встановлено, що об’єктивна сторона одержання хабара в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії може виражатися в одній з трьох дій: (а) у вимозі, (б) прийнятті обіцянки або (в) у оде-ржанні предмета хабара, а об’єктивна сторона давання хабара – (а) у пропозиції, (б) у обіцянці або (в) у наданні предмета хабара. Ці визначення відповідають вимогам Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією. У зв’язку із її наступною ратифікацією в кримінальному пра-ві України буде необхідно розширити об’єктивну сторону давання і одержання хабара, криміналі-зувавши пропозицію, обіцянку, вимогу вигоди і прийняття обіцянки вигоди, визначення яких мо-жливо запозичити з кримінального права Німеччини і Швейцарії.
5. Німецькими вченими виявлено проблему, пов’язану з тим, що пропозиція хабара формаль-но підпадає під визначення підбурювання до одержання хабара, а вимога хабара також формально підпадає під визначення підбурювання до давання хабара. З метою уникнення такої проблеми в кримінальному праві України ми пропонуємо доповнити Примітку до ст. 368 КК України пунктом 5 такого змісту:
„5. Вимога хабара, яку хабародавець виконав або на яку він погодився, не є підбурюванням до давання хабара. Пропозиція хабара, на яку службова особа погодилася, або який службова осо-ба прийняла, не є підбурюванням до одержання хабара”.
6. В кримінальному праві Німеччини, Швейцарії і України поняття службової особи характе-ризується двома ознаками: функціональною і формальною. Функціональна ознака визначає, які функції виконує службова особа; ця ознака пов’язана з колом її прав і обов’язків. Формальна озна-ка визначає підставу, в силу якої службова особа отримує ці права і обов’язки.
7. В результаті дослідження встановлено, що в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії суб’єкт одержання хабара може не співпадати з хабароодержувачем. Внаслідок цього в цих краї-нах одержанням хабара вважається також висловлена службовою особою вимога надати вигоду третій особі і прийняття службовою особою обіцянки про надання вигоди третій особі за вчинення службовою особою службового діяння. Відповідно даванням хабара вважається також пропозиція, обіцянка і надання вигоди третій особі за вчинення службовою особою службового діяння. Відпо-відно до вимог Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією такі дії буде необ-хідно криміналізувати також і Україні. Досвід застосування цієї норми, який існує в кримінально-му праві Німеччини і Швейцарії, узагальнений в межах цього дисертаційного дослідження, може бути використаний в Україні.
8. Давання й одержання хабара тісно пов’язані умислами. Як показало дослідження, як німе-цькі і швейцарські, так і вітчизняні вчені звертали увагу на те, що цей зв’язок досягається шляхом угоди (домовленості) між хабародавцем і суб’єктом одержання хабара. З урахуванням цих даних, а також наведених нових аргументів, таку двосторонню угоду (домовленість) між суб’єктом одер-жання хабара і хабародавцем можливо вважати протиправним договором.
9. Дослідження показало, що визначення більшості обтяжуючих ознак хабарництва, передба-чені кримінальним правом України, є більш чіткими і послідовними, ніж відповідні визначення, передбачені кримінальним правом Німеччини і Швейцарії. Проте, на нашу думку, з швейцарської судової практики доцільно запозичити принципи застосування дискреційних повноважень, які до-зволяють вирішити проблему кваліфікації такої обтяжуючої ознаки одержання хабара, як вима-гання хабара з погрозою вчинення або невчинення дій з використанням дискреційних повнова-жень.
10. Латентність хабарництва обумовлюється передусім взаємною зацікавленістю хабародав-ця і суб’єкта одержання хабара у втаємниченні того, що сталося. Ми вважаємо за доцільне стиму-лювати до позитивної посткримінальної поведінки як хабародавців, так і службових осіб. Аналіз показав, що спеціальні правові підстави звільнення від відповідальності за хабарництво, які існу-ють в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії, поширюються як на хабародавця, так і на суб’єкта одержання хабара. У зв’язку з цим ми пропонуємо доповнити КК України статтею 3691, якою передбачити звільнення від кримінальної відповідальності як за одержання, так і за давання хабара у разі, якщо особа, яка одержала або дала хабар, добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кри-мінальної справи.
Дане дослідження дало можливість сформулювати окремі пропозиції щодо вдосконалення складів хабарництва, передбачених КК України, і судової практики у справах про хабарництво. За його результатами пропонується проект Закону України „Про внесення змін і доповнень до Кри-мінального кодексу України” та проект відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України, які наводяться у додатках до дисертації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1) Крупко Д.І. Деякі проблеми кваліфікації хабарництва в кримінальному праві ФРН // Пра-вова держава. – 2001. – № 3. – С. 157-163.
2) Крупко Д.І. Поняття службової особи у кримінальному кодексі 2001 р. // Право та безпека. – 2002. – № 1. – C. 63 – 68.
3) Крупко Д.І. Основні ознаки службових злочинів у кримінальному праві Швейцарії // Пра-вова держава. – 2002. – № 4. – C. 123-130.
4) Крупко Д.И. Преступления в сфере служебной деятельности // Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник для вузов / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2002. – С. 569-579.
5) Крупко Д.І. Порівняльний аналіз системи складів хабарництва в німецькому, швейцарсь-кому і українському праві // Кримінальний кодекс України 2001 р. (Проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства): Матеріали науково-практичної конференції (4-5 квітня 2003 р.). – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії вну-трішніх справ України, 2003. – С. 85-88.
6) Крупко Д.І. Хуберівська реформа кримінального права в Швейцарії // Правова держава. – 2003. – № 6. – С. 159-165.
7) Крупко Д.І. Застосування норм Загальної частини Кримінального кодексу до питання про відповідальність бухгалтерів // Юридична Україна. – 2003. – № 10. – С. 72-77.
8) Крупко Д.И. Преступления в сфере служебной деятельности // Уголовный кодекс Украи-ны. Научно-практический комментарий / Отв. ред. Е.Л. Стрельцов. – 3-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Одиссей, 2005. – С. 695-712.

АНОТАЦІЇ

Крупко Д.І. Відповідальність за хабарництво за кримінальним правом Німеччини, Швейцарії та України (порівняльно-правове дослідження). – Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право. – Академія адвока-тури України. – Київ, 2005.
Досліджено поняття предмета хабара за КК Німеччини, Швейцарії та України, встановлено, що в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії він може бути матеріальним і нематеріальним.
Здійснено аналіз так званого „хабара про всяк випадок”, тобто надання матеріальних ціннос-тей за конкретно не визначене службове діяння.
Встановлено, що коло суб’єктів одержання хабара за КК Німеччини і Швейцарії є вужчим, ніж за КК України.
Захищається теоретичне положення, відповідно до якого поняття службової особи характе-ризується двома ознаками: функціональною і формальною.
Встановлено, що за кримінальним правом Німеччини і Швейцарії одержання і давання хаба-ра тягнуть кримінальну відповідальність і тоді, коли вони вчинені з непрямим умислом. З нових наукових позицій підтверджено, що одержання і давання хабара тісно пов’язані умислами, що дає можливість розглядати такий зв’язок як протиправний договір.
Ключові слова: хабарництво, кримінальне право Німеччини, кримінальне право Швейцарії, службова особа, діяння по службі, матеріальний і нематеріальний предмет хабара, одержання і да-вання хабара з непрямим умислом, „хабар про всяк випадок”.

Крупко Д. И. Ответственность за взяточничество по уголовному праву Германии, Швейцарии и Украины (сравнительно-правовое исследование). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология, уголовно-исполнительное право. – Академия адвока-туры Украины. – Киев, 2005.
В диссертации осуществлено комплексное сравнительно-правовое исследование составов взяточничества по уголовному законодательству Германии, Швейцарии и Украины. Проанализи-рованы соответствующие составы преступлений по уголовному праву Германии с учетом измене-ний, внесенных в УК Германии в 1997-1998 гг. и в УК Швейцарии в 1999-2003 гг.
Проанализированы, в частности, понятия объекта преступления, общественной опасности преступления, общественной опасности и родового объекта должностных преступлений, объекта взяточничества, предмета взятки, служебного деяния (выполнения или невыполнения действия по службе), должностного лица.
Установлено, что по уголовному праву Германии и Швейцарии, в отличие от Украины, предмет взятки может быть материальным и нематериальным.
Дана характеристика служебных деяний, за которые получается и дается взятка, приведена классификация служебных деяний. Произведен анализ такой разновидности взяточничества, как „взятка на всякий случай”, т.е. предоставление материальных ценностей за конкретно не опреде-ленное служебное деяние. Сделан вывод о том, что по законодательству Украины такие действия могут квалифицироваться как коррупционное деяние (при условии, что получателем предмета этого деяния является лицо, уполномоченное на выполнение функций государства).
Установлено, что объективная сторона составов взяточничества по УК Германии и Швейца-рии охватывает значительно более широкий круг действий, чем объективная сторона этих соста-вов по УК Украины. Субъектами получения взятки по УК Германии и Швейцарии является более узкий круг лиц, чем по УК Украины.
Защищается теоретическое положение о том, что понятие должностного лица по УК Герма-нии, Швейцарии и Украины характеризуется двумя признаками: функциональным и формальным. Функциональный признак определяет, какие функции выполняет должностное лицо: этот признак связан з кругом прав, полномочий и обязанностей должностного лица. Формальный признак опре-деляет основание, в силу которого должностное лицо получило эти права, полномочия и обязан-ности.
Установлено, что по уголовному праву Германии и Швейцарии получение и дача взятки вле-кут уголовную ответственность и тогда, когда они совершены с косвенным умыслом. С новых на-учных позиций подтверждено, что получение и дача взятки тесно связаны умыслами, что дает возможность рассматривать такую связь как противоправный договор.
Проанализированы специальные основания освобождения от уголовной ответственности за получение и дачу взятки по законодательству Германии и Швейцарии, смежные составы правона-рушений.
Результаты диссертации могут быть использованы при приведении законодательства Украи-ны в соответствие с требованиями Европейской уголовной конвенции о борьбе с коррупцией.
Ключевые слова: взяточничество, уголовное право Германии, уголовное право Швейцарии, должностное лицо, деяние по службе, материальный и нематериальный предмет взятки, получе-ние и дача взятки с косвенным умыслом, „взятка на всякий случай”.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking