Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Відповідальність учасників господарського товариства як засіб захисту інтересів його кредиторів (порівняльно-правовий аналіз німецького та українського права)

 

ШУБА БОРИС ВОЛОДИМИРОВИЧ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ ЙОГО КРЕДИТОРІВ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ НІМЕЦЬКОГО І УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА)

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; Сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Харків-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Задихайло Дмитро Вітольдович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри господарського права

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Саніахметова Ніна Олексіївна, Національна Одеська юридична академія, завідувач кафедри підприємницького та комерційного права
кандидат юридичних наук, професор Мусіяка Віктор Лаврентійович, Народний депутат України, заслужений юрист України

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, сектор цивільного, сімейного та підприємницького права, (м. Київ)

Захист відбудеться 25 листопада 2005 р. о 9.00 годинні на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.
Автореферат розісланий 21 жовтня 2005 р

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Господарські товариства, як і, в цілому, правовий інститут юридичної особи грають значну роль в системі цивільного обороту. В умовах ринкової економіки підприємницька діяльність здійснюється, як правило, з використанням того або іншого виду господарського товариства. Таке розповсюдження господарських товариств пояснюється перевагами, які вони містять в собі в порівнянні із здійсненням приватної підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а саме: можливістю акумуляції значних об'ємів капіталу, об'єднання персональних ресурсів, забезпечення постійності у веденні підприємницької діяльності незалежно від змін у складі учасників і, перш за все, можливість обмеження відповідальності учасників. Розповсюдження господарських товариств, на жаль – і проблем їх правового регулювання, зумовило значне збільшення наукових досліджень, пов'язаних з вивченням правового феномена господарського товариства, можливостей його застосування і шляхів його вдосконалення. У вітчизняній правовій науці проблеми юридичних осіб в цілому і господарських товариств зокрема знайшли своє віддзеркалення в роботах таких вчених, як С. Братусь, В. Борисова, О. Вінник, І. Грєшников, М. Кулагін, І. Красько, О. Кібенко, Н. Козлова, І. Кучеренко, В. Рахмілович, Н. Суворов, В. Селіванов, І. Спасибо-Фатєєва, Б. Черепахін, Я. Шевченко, Р. Шершеневич, І. Шиткіна. О. Щербина, Вказані автори в своїх роботах розглядали різноманітні аспекти правової природи і застосування господарських товариств в юридичній практиці. У той же самий час, враховуючи його питоме значення, недостатньо дослідженим залишилося питання про відповідальність учасників господарських товариств, що має корпоративно-правову природу. У вітчизняній науці відсутнє комплексне дослідження питання відповідальності учасників господарського товариства як засобу захисту майнових інтересів кредиторів товариства. Таке дослідження запропоноване в дисертації. Воно ґрунтується на критичній оцінці існуючого правового регулювання в українському праві, на детальному аналізі моделей відповідальності учасників господарського товариства, запропонованих сучасною теорією корпоративного права, а також на дослідженні досвіду, що існує в німецькому корпоративному праві, і можливості його застосування в Україні з урахуванням концептуальних і одиничних відмінностей в цих двох правових системах. У даній роботі приділено значну увагу взаємозв'язку відповідальності учасника і можливості здійснювати вплив на діяльність і організацію товариства, яка хоч і ґрунтується на корпоративному правовідношенні між товариством і учасником, але реалізація якої відображається на інтересах кредиторів товариства. До цього вказана проблема, попри її базового характеру, не піддавалася детальному дослідженню у вітчизняній правовій науці. Необхідність даного дослідження обумовлена не просто теоретичним інтересом по систематизованому дослідженню цього явища - вона продиктована сучасними правовими і економічними реаліями. Існуюче законодавче регулювання з цього питання можна охарактеризувати як неповне, місцями суперечливе, а частково – як таке, що не відповідає потребам цивільного обороту в частині проблеми захисту інтересів кредиторів товариства, що встає з особливою гостротою у зв'язку з базовим принципом майнової відокремленості товариства і його учасників. Існуюче законодавство України недостатньо враховує взаємозв'язок таких підгалузей права, як право господарських товариств, право банкрутства і зобов'язальне право. У зв'язку з цим вітчизняне законодавство про господарські товариства потребує як певного реформування існуючих положень, так і заповнення прогалин. Аналіз досвіду німецького права доцільний з двох точок зору: він дозволяє виявити правові інститути, не відомі вітчизняному праву, і виявити помилки і прорахунки, допущені німецьким законодавцем і виявлені в процесі правозастосування судовою практикою, з метою недопущення або виправлення подібних помилок у праві вітчизняному.
Дана робота є першим комплексним дослідженням рішення проблем відповідальності учасників господарських (торгових) товариств по німецькому праву в сучасній вітчизняній правовій науці. Вибір німецького права як порівняльної моделі для реформування права вітчизняного обумовлений тим, що німецьке право:
1. відрізняється високим ступенем розвиненості і систематизованості правового регулювання відповідальності учасників господарських товариств;
2. ґрунтується на правовій спадщині римського права, а тому в своїх основоположних принципах підлягає порівнянню з вітчизняним правом.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є розробка і обґрунтування конкретних рекомендацій по удосконаленню системи відповідальності учасників господарського товариства на основі принципу оптимально ефективного захисту інтересів кредиторів товариства і знаходження балансу між інтересом кредиторів по отриманню задоволення своїх вимог і інтересом учасника по максимальному дотриманню принципу відокремленості майнових мас учасника і товариства.
При написанні даної роботи були поставлені наступні задачі:
1. Систематизувати і теоретично обґрунтувати кожний з випадків відповідальності учасників господарського товариства;
2. Вирішити спірні питання, пов'язані з відповідальністю учасників торгових товариств в німецькому праві;
3. Виявити пропуски, недоліки і суперечності в українському праві de lege lata і внести пропозиції по їх усуненню як de lege lata (шляхом пошуку відповідного тлумачення наявних норм), так і de lege ferenda (шляхом доповнення або зміни існуючих норм) з урахуванням висновків, зроблених при розгляді німецького права;
4. Розглянути питання про необхідність і можливість інкорпорації в українське право положень про капіталізовану фінансову допомогу, наявні в німецькому праві, але незнайомих праву вітчизняному; а також про доповнення і зміну відповідних положень з урахуванням особливостей українського права і усунення наявних в них недоліків;
5. Визначити зміст і обсяг відповідальності учасників залежного товариства залежно від наявності об'єднання підприємств як форми оформлення відносин контролю-підпорядкування.
Об'єктом дослідження є господарські (а по німецькому праву - торгові) товариства.
Предметом дослідження є, з одного боку, правові норми, регулюючі відповідальність учасників товариства, що має корпоративно-правову природу, а з іншою - інтереси учасників і кредиторів товариства, що втілюються у правовідносинах останніх з товариством.
Методи дослідження. У основі роботи лежить порівняно-правовий і системно-функціональний метод наукового дослідження. Крім того, були задіяні логічний, формально-юридичний, аналітико-синтетичний методи. Допоміжну роль при проведенні досліджень грав історико-правовий метод.
Джерелами дисертації послужили праці дореволюційних, радянських і сучасних українських і російських цивілістів: М. Агаркова, С. Братуся, В. Борисової, О. Вінник, І. Грешнікова, М. Кулагіна, І .Кучеренко, І. Краська, О. Кібенко, Н. Козлової, В. Мусіяки, В. Рахміловіча, Н. Суворова, Е. Суханова, В. Селіванова, І. Спасибо-Фатєєвої, Н. Саніахметової, М. Тихомирова, Б. Черепахіна, Я. Шевченко, Р. Шершеневича, І. Шиткіної, О. Щербини.
Крім того, в дисертації використані твори зарубіжних цивілістів, зокрема таких визнаних дослідників права господарських товариств, як H. Altmeppen, M. Lutter, K. Schmidt, B. Grunewald, K. Boujong, V. Emmerich, W. Flume, H. von Gerkan, M. Habersack, P. Hommelhoff, U. Hьffer, B. Kropff, H.-J. Mertens, E. Rehbinder, W. Timm, H. Wiedemann, P. Ulmer, H. J. Wolff.
Наукова новизна отриманих результатів.
Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблеми відповідальності учасників господарських товариств по їх зобов’язанням перед третіми особами як такої, і зокрема у порівняльно-правовому аспекті. В роботі визначені та теоретично обгрунтовані основні напрямки вдосконалення чинного законодавства України в сфері підвищення ефективності відповідальності учасників господарських товариств. Новизна одержаних результатів конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні.
Вперше:
1. Вперше проведено комплексне дослідження вирішення проблем відповідальності учасників господарського товариства як засобу захисту інтересів його кредиторів за німецьким правом.
2. Вперше аргументовано необхідність зміни часового критерію, до якого приурочується відповідальність учасників персональних товариств після їхнього вибуття з товариства. Замість існуючого нині критерію „зобов’язань, що виникли до моменту вибуття” пропонується ввести в законодавство критерій зобов’язань, правову основу яких була закладено товариством до моменту вибуття”.
3. Вперше проаналізовано обсяг і умови виникнення регресної вимоги учасника персонального товариства, що задовольнив вимогу кредитора до товариства, проти товариства та інших учасників та пропонуються відповідні зміни до чинного законодавства як такого, що необґрунтовано звужує можливості учасника по одержанню регресу.
4. Вперше вказано на те, що угоди, укладені вкладником командитного товариства від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, є недійсними.
5. Вперше доведено доречність надання кредиторові права вибору по притягненню представника, що уклав угоду з перевищенням повноважень, у разі відмови особи, яку представляють, схвалити укладену останнім угоду до відшкодування шкоди або виконання угоди.
6. Вперше обґрунтовано необхідність переходу від кредиторів товариства до його ліквідатора права пред’явлення вимоги проти учасників товариства у випадку визнання товариства банкротом і необхідність покладення на ліквідатора обов’язку по пред’явлення таких вимог. Розроблено відповідні пропозиції по внесенню змін до чинного законодавства України.
7. Вперше обґрунтовано, що зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю (на відміну від уплати вартості внеску товариству) не призводить до припинення/зменшення відповідальності учасника перед кредиторами товариства, вимоги яких виникли до зменшення статутного, внаслідок невнесення ним вартості свого внеску і, окрім того, тягне за собою виникнення права кредиторів вимагати від учасника дострокового виконання відповідних зобов’язань товариства.
8. Вперше запропоновано і обґрунтовано доцільність покладення на вкладника командитного товариства відповідальності перед кредиторами товариства у випадку невнесення ним свого внеску.
9. Вперше обґрунтовано доцільність покладення на інших учасників акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю відповідальності по оплаті частки, не внесеної кимось з учасників до статутного фонду.
10. Вперше доведено необхідність введення в українське право відповідальності учасника, що не готовий збільшити власний капітал товариства, у випадку надання товариству позикового фінансування замість його ліквідації у той момент, коли фінансовий стан товариства не дозволяє притягти стороннє фінансування внаслідок загрози настання неплатоспроможності і обумовленої нею відсутності готовності третіх осіб надати йому позику. В результаті розроблено пропозиції по введенню правового інституту функціонального капіталу, що полягає у поширенні на позикові кошти, надані учасником товариству, правового режиму, схожого з режимом статутного капіталу товариства.
11. Вперше розроблено положення про додаткові дивіденди як винагороду учасника за фінансування товариства в період кризи на випадок переборення кризи.
12. Вперше дано теоретичне обґрунтування відповідальності учасників залежного товариства по законодавству України, причому поряд з концепцією зловживання правовим інститутом юридичної особи для досягнення цієї мети запропоновано концепцію відповідальності за порушення учасником корпоративно-правового обов‘язку дотримання лояльності до товариства.
13. Означено, в яких випадках необхідно закріпити в законодавстві перекладення на учасника товариства як суб’єкта відповідальності процесуального тягаря доказування.
14. Удосконалено наукові пропозиції по забезпеченню виконання зобов’язань учасника в межах інституту додаткової відповідальності в товариствах з додатковою відповідальністю;
15. Удосконалено положення, що регламентують субсидіарність відповідальності учасників товариств персонального типу, шляхом якісно нового визначення недостатності майна товариства як умови настання відповідальності учасника.
Практичне значення отриманих результатів. Рекомендації по удосконаленню законодавства України, розроблені в даній роботі, можуть бути використані в процесі нормотворчої діяльності. Крім того, отримані результати також можуть бути використані в ході подальших досліджень проблем господарських товариств, рівно як і в розробці навчальних посібників курсу “Корпоративне право”.
Апробація результатів роботи. Результати досліджень, викладені в даній роботі, були обговорені на науковій конференції молодих учених і здобувачів “Актуальні проблеми правознавства”, проведеної в Національній Юридичній Академії ім. Ярослава Мудрого в 2004 р.; а також на науково-практичній конференції “Проблема юридичної особи у цивільному праві України”, проведеної Національним університетом внутрішніх справ і Харківським економіко-правовим університетом в 2004 р.
Публікації. Основні положення дослідження викладені в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, та двох тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації складається із вступу і чотирьох розділів та висновків до кожного розділу і загальних висновків.
Загальний обсяг дисертації складає 230 сторінок, з них основного тексту – 202 сторінки, загальна кількість використаних джерел – 417 найменувань, з них 106 – джерела судової практики.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, визначаються предмет, об’єкт, мета і завдання дослідження, обґрунтовується наукова новизна дисертації, викладаються основні положення, які виносяться на захист, розкривається теоретичне і практичне значення роботи і апробація результатів дослідження.
Перший розділ дисертації “Відповідальність учасників як наслідок вибору певної організаційно-правової форми господарського товариства” складається з двох підрозділів, присвячених відповідно персональним товариствам і товариствам з додатковою відповідальністю.
У підрозділі 1.1 розглядаються питання відповідальності учасників персональних товариств, тобто повного та командитного товариства. Автор зупиняється на особливостях регулювання інституту персональних товариств у німецькому праві, зокрема: відсутності статусу юридичної особи, первинному та акцесорному характері відповідальності учасників товариств, прив’язки відповідальності командитистів до відомостей, внесених в торговий реєстр, її необмеженості у випадку проведення товариством господарської діяльності ще до внесення інформацій про корпоративний статус в торговий реєстр. Значну увагу присвячено проблемі регресної вимоги учасника до товариства та до інших учасників.
В зв’язку з правосуб’єктністю персональних товариств як юридичних осіб в українському праві автор розкриває підстави відповідальності учасників таких товариств. Дисертант доходить висновку про незастосування абз. 2 ч. 2 ст. 619 ЦК України до відповідальності учасників персональних товариств. Цей існуючий недолік дисертант пропонує усунути шляхом закріплення можливості пред’явлення кредитором вимоги до учасника у випадку, недостатності майна у товариства, до якого прирівнюються випадки, коли товариство відмовляється задовольнити кредитора або не відповідає на його вимоги. Одначе в цих випадках учаснику повинно бути надане право довести, що у товариства є достатнє майно для виконання свого зобов’язання. Цим учасник захищається від рисків, пов’язаних з неналежним веденням справ в товаристві, якщо він не приймає участі в управлінні останнім.
Окрім цього, досліджено часові рамки відповідальності, регулювання відповідальності учасника у випадку передачі належної йому долі в товаристві третій особі, доведено обґрунтованість існуючого законодавчого регулювання, за яким відповідальність за зобов’язаннями товариства несуть як старий, так і новий учасники. Автор акцентує увагу на ч. 4 ст. 124 ЦК України, що регулює право регресної вимоги учасника, що задовольнив кредиторів товариства, і демонструє необхідність внесення поправок і доповнень до цієї норми з метою розширення і уточнення вказаної вимоги учасника, що має поширюватися і на саме товариство, а також не залежати від того, чи були кредитори задоволені учасником у повному обсязі.
Дисертант глибоко аналізує доктринальне підґрунтя абз.2 ч.1 ст.138 ЦК України, що регулює виняток із загального правила відсутності відповідальності вкладників командитного товариства по зобов’язаннях товариства особистим майном. Зокрема, відкидається думка щодо введення в оману учасників правового обігу щодо характеру участі вкладника як підстава відповідальності вкладника. Дисертант робить висновок, що означена норма є невдалою спробою законодавця скоригувати загальні положення про регулювання наслідків дій представника з перевищенням повноважень. В зв’язку з цим доводиться необхідність змінення цих положень, що містяться в ст. 241 ЦК України таким чином, що в разі несхвалення правочину, здійсненого представником з перевищенням повноважень, кредитору надається право вибори між притягненням представника до виконання такого правочину або до відповідальності за шкоду, нанесену діями останнього. Правочини, описані в абз.2 ч.1 ст.138 ЦК України, навіть за чинним законодавством – всупереч думці, поширеній в науковій літературі, – не несуть правових наслідків для самого товариства в разі їхнього несхвалення останнім. Автор доводить, що посилання на абз.2 ч.3 ст.92 ЦК України у цьому контексті є неприпустимим. З цього можна зробити ще один висновок: в разі передачі вкладником своєї долі в товаристві іншій особі остання не несе відповідальності в порядку абз.2 ч.1 ст. 138, ч.3 ст.133, ч.2 ст.127, ч.2 ст.124 ЦК України, бо відсутній борг товариства.
Дисертант робить зауваження щодо необґрунтованого звуження відповідальності учасників, що вибули з товариства. За чинним законодавством, вона поширюється лише на зобов’язання, що виникли до моменту вибуття. В роботі обґрунтовано доводиться, що ця відповідальність повинна поширюватися на всі зобов’язання товариства, правову основу яких було закладено товариством до вибуття учасника, тобто якщо товариство виконало всі дії, належні від нього для виникнення зобов’язання. При цьому пропонується ввести в законодавство відповідний термін “закладення правової основи зобов’язання”.
В роботі піддане критиці існуюче становище, при якому учасник не вправі висувати проти вимоги кредитора заперечення, які може висунути товариство, адже відповідальність учасників є своєрідним забезпеченням зобов’язання товариства. Тому пропонується зробити відповідальність учасників персонального товариства акцесорною. Проте на відміну від відповідних положень речення 2 ч. 2 ст. 555 ЦК України учаснику не повинна надаватися можливість висувати заперечення в разі відмови від них самого товариства, адже товариство і учасник не є повністю незалежними один від одного правовими суб’єктами.
В роботі стверджується. що у випадку оголошення товариства банкрутом, вимоги до учасників повинні пред’являтися ліквідатором товариства, щоб уникнути нерівного розподілу наявних майнових мас учасників і пов’язаної з цим гонки кредиторів за задоволенням вимог.
В підрозділі 1.2 дисертант розглядає різні можливості забезпечення ефективності правового інституту товариства з додатковою відповідальністю. Для цього розглядаються пропозиції, зроблені з цією метою в правовій літературі. При цьому доводиться, що для підвищення ефективності додаткової відповідальності не можна зобов’язувати учасника набувати нерухомість або страхувати свою відповідальність, оскільки це виходило би за рамки обсягу додаткової відповідальності, закріпленої в статуті товариства. Для цього автор пропонує закріпити вимогу щодо розміщення відповідної суми на банківському депозиті з одночасним обмеженням права учасника розпоряджатися цією сумою вимогою контролю з боку компетентного державного органу.
Другий розділ “Невнесення вкладів як підстава відповідальності учасників” містить два підрозділи, присвячені відповідним положенням німецького і українського права.
В підрозділі 2.1 демонструється, що німецьке законодавство підсилює захист інтересів кредиторів за рахунок того, що в разі несплати вкладів відповідне зобов’язання покладається на попередників, а в товариствах з обмеженою відповідальністю – в разі неможливості одержання суми вкладу від попередників – на інших учасників товариства.
Підрозділ 2.2 розглядає відповідальність учасників за українським правом.
Дисертант вперше у вітчизняній правовій науці розвиває ідею про первинність відповідальності учасників на підставі невнесення вкладів. Проти субсидіарності цієї відповідальності говорить, перед усім, те, що вона не породжує, зокрема, ніяких невигідних наслідків для учасника і не виконує у повному обсязі компенсаційної функції цивільно-правової відповідальності. Шляхом телеологічного аналізу дисертант доводить, що ця відповідальність припиняється, якщо учасник повністю внесе свій вклад, тому що вже довнесенням вкладу реалізуються функцій згаданої відповідальності. В іншому випадку було б покарано учасника. який вирішив припинити правопорушення, внісши вклад. З іншого боку, відповідальність не припиняється в тому випадку, якщо відбувається зменшення статутного фонду, тому що одностороння відмова товариства, що виражається в рішенні про зменшення статутного капіталу, не має впливу на самостійне зобов’язання учасника перед кредиторами. В той же час відсутня реалізація функцій відповідальності учасників, яка б дозволила знехтувати принципом відносності зобов’язального правовідношення. Крім того, автор робить висновок, що положення ч.5 ст.144 ЦК України про право вимоги дострокового виконання зобов’язань в разі зменшення статутного фонду повинне застосовуватися і до відповідальності учасників.
Дисертант доводить необґрунтованість різниці в правовому регулюванні відповідальності за вказаною підставою в товаристві з обмеженою відповідальністю і в акціонерному товаристві, в якому існування цієї відповідальності поставлено в залежність від рішення учасників, тому що існуючі різниці корпоративної структури цих видів товариств не мають відношення до гарантійної функції статутного капіталу, яка порушується невнесенням вкладів учасником. Відповідальність акціонерів є первинною, але не солідарною, бо це не передбачено в законі і не може бути врегульовано в статуті, тому що статут не є договором. Закон повинен позбавити акціонерів права розпоряджатися питанням своєї відповідальності, що існує в інтересах кредиторів.
На основі аналізу змісту відповідальності за вказаною підставою дисертант спростовує погляди тих представників вітчизняної науки, які тлумачать відповідне зобов’язання учасників перед кредиторами як виконання ними свого зобов’язання перед товариством.
Дисертант пропонує закріпити відповідальність на підставі невнесення вкладу і для вкладників командитних товариств, оскільки нині існуючі можливості стягнення невнесеного вкладу відрізняються значною тривалістю і необхідністю досягнення сприяння інших учасників або судового виконавця.
Не врегульованим залишається в законі і теоретичній літературі і питання, яким чином можна запобігти загрозі майновим інтересам кредиторів товариства у випадку неплатоспроможності учасників, що не внесли свій вклад. Зменшення статутного капіталу і право кредиторів на дострокове задоволення вимог (яке націлене на запобігання виводу активів з товариства до задоволення кредиторів) не допомагають кредиторам, бо майнова маса, створення якої є компенсацією за обмеження відповідальності учасників не була зібрана в повному обсязі. Окрім того, кредитори покладаються на дані внесені в Єдиний державний реєстр щодо обсягу статутного капіталу. В зв’язку з можливістю учасників впливати на умови створення товариства, внесення вкладів і вибір співучасників дисертант пропонує звернутися до досвіду німецького права і запровадити обов’язок інших учасників внести бракуючу суму у відношенні до їхніх часток у статутному фонді з наступним збільшенням цих часток за рахунок розподілення частки, внесеної таким чином.
Розділ третій “Відповідальність учасника за фінансування товариства у період кризи” присвячено розгляду інституту капіталізованих позик у німецькому праві і розв’язанню питання про необхідність і можливість інкорпорації подібних положень у вітчизняне право.
У підрозділі 3.1 дисертант вперше у вітчизняній літературі системно дослідив зміст німецького права, а також численні джерела судової практики щодо положення про капіталізовані позики. Означений правовий інститут має безпосереднє відношення до підстав відповідальності учасників товариства уразі фінансування товариства у той час, коли воно знаходиться у скрутному фінансовому становищі. У цьому разі учасник стоїть перед альтернативою надати товариству позику, збільшити статутний капітал або стати свідком закриття товариства, якому треті особи відмовляють у наданні кредиту з огляду на скрутне фінансове становище, в якому воно опинилося. Найоптимальніший шлях з позиції захисту прав кредиторів являє собою при цьому збільшення статутного капіталу. У цьому разі внесені кошти захищені від вилучення учасниками існуючими в німецькому праві положеннями про збереження статутного капіталу. Окрім того, учасник не набуває статусу кредитора, а тому не створює конкуренції стороннім кредиторам в разі невдачі спроби санації товариства. Надання ж позики або прирівнювані до цього дії, як-от: надання майна в користування, надання забезпечення по зобов’язанню товариства перед сторонніми кредиторами хоча і створює можливість для виходу товариства із кризи, але містить в собі значні ризики для інтересів кредиторів: учасник стає кредитором, що збільшує пасивний баланс товариства, в зв’язку з кращою обізнаністю із справами товариства учасник може в останній момент перед оголошенням процедури банкрутства одержати задоволення від товариства, використовуючи свій вплив на останнє і позбавивши сторонніх кредиторів можливості одержати хоча б частки належного їм боргу; надання позики стимулює проведення потенціально особливо прибуткових, але надмірно ризикованих операцій товариством, що може призвести до зникнення і тієї майнової маси, що залишалася у товариства на момент надання позики. Законодавчо забороняти надання позик учасниками товариству недоречно, бо цим був би перекритий значний шлях фінансування товариства. Тому і було створено інститут капіталізованих позик, який прив’язує до надання позики учасником товариству в той час, коли воно, зважаючи на фінансову скруту, не змогло би одержати цю позику від сторонніх кредиторів, правові наслідки, що наближують її до статутного капіталу (з цього – назва “капіталізованої” позики): заборону повернення позики до виходу з кризи; право вимагати повернення відповідного майна в разі порушення означеної заборони; оскарження повернення позики конкурсним керуючим у разі повернення в межах зазначеного в законі строку до відкриття процедури банкрутства; присвоєння останньої черговості при задоволенні вимог у процедурі банкрутства.
Дисертант особливо детально зупиняється на питаннях, які є традиційно спірними серед німецьких теоретиків і практиків, і пропонує власні рішення або нові аргументи на користь тієї чи іншої позиції:
розмір частки акціонера-позикодавця, не визначений в законі, але це необхідно для застосування положень про капіталізовані позики, тому що вказані вище ризики не стосуються надання позики міноритарним акціонером;
необхідність встановлення суб’єктивного складу в діях учасника для застосування вказаних положень;
визначення права користування як предмету капіталізації в разі надання в користування товариства майна;
прирівнювання невилучення після настання кризи позики, наданої до цього моменту, активним діям по наданню позики;
спростування погляду про субсидіарність забезпечення, наданого товариством кредиторові, в разі одночасного існування забезпечення, що надане учасником і носить капіталізований характер.
У підрозділі 3.2 автор аналізує правові засоби, що існують у вітчизняному праві, передусім у законодавстві про банкрутство, і можуть бути використані для запобіганням загроз інтересам кредиторів в результаті позикового фінансування товариства учасником на різних стадіях погіршення платоспроможності товариства. Цей аналіз призводить до висновку, що чинне вітчизняне право не в змозі запобігти вказаним загрозам. Це стосується і стадії досудової санації. При цьому дисертантом робиться і обґрунтовується висновок про відсутність обов’язку учасника проводити санацію товариства як такого. Недоліки є і в регулюванні процедури розпорядження майном, зокрема недосконалість визначення вимог, на задоволення яких поширюється мораторій; неохоплення мораторієм випадків надання учасником майна у користування товариству; можлива часова різниця між введенням мораторію і призначенням процедури розпорядження майном товариства-боржника. Недоліки характерні і для процедури санації, оскільки повинні задовольнятися зобов’язання перед учасником-кредитором, що виникли після порушення справи про банкрутство. У той же час положення ч.11 ст.17 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, за висновком дисертанта, не охоплюють випадків надання фінансової допомоги товариству збоку учасника.
На основі розглянутого досвіду німецького права і встановлених недоліків у вітчизняному правовому регулюванні дисертант доходить висновку про необхідність інкорпорації у вітчизняне право правового інституту капіталізованих позик. Для цього дисертант дає якісно нове визначення терміну “фінансова допомога”, що вживається в ч.2 ст.3 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”; вводить поняття “криза товариства” та “функціональний капітал”, раніше не відомі українському праву; визначає правовий статус функціонального капіталу, тобто правові наслідки надання фінансової допомоги підчас кризи товариства: заборона повернення фінансової допомоги до закінчення кризи; вимога товариства по поверненню майна, переданого учаснику з порушенням зазначеної заборони, причому правом пред’явлення цієї вимоги (в інтересах товариства) наділяються кредитори і арбітражний керуючий; остання черговість задоволення вимоги учасника при проведенні процедури банкрутства.
Ці положення дисертант пропонує застосовувати лише до учасників, участь яких в товаристві носить фактично підприємницький характер, що презюмується за наявності блокуючої частки в товаристві. Відмова кредитора від вимоги до учасника повинна означати при цьому втрату вимоги до товариства. Передбачено і реформування положень абз. 3 ч. 11 ст. 17 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, які повинні охоплювати і повернення учаснику фінансової допомоги.
Дисертант звертає також увагу на те, що в разі виходу товариства з кризи повинні бути передбачені положення про винагороду для учасника, який допоміг товариству що є актуальним, зокрема, в разі наявності декількох учасників. Таких положень бракує також в німецькому праві. В роботі запропоновано ввести поняття додаткових дивідендів і розроблена методика розрахування цих дивідендів.
Розділ четвертий “Відповідальність учасників залежного господарського товариства” складається з трьох підрозділів.
Підрозділ 4.1 присвячено розгляду теоретичних концепцій, що обґрунтовують можливість притягнення учасників до відповідальності по зобов’язаннях товариства. Кожна концепція є, по суті, частиною певної системи поглядів на юридичну особу. У відповідності із завданнями дисертації класифікацію зазначених поглядів автор проводить на основі критерію персонального субстрату товариства. В роботі аналізується кожна концепція, демонструються відповідні недоліки, розкриваються практичні наслідки застосування тієї чи іншої концепції. Дисертант доводить, що превага належить концепції зловживання правовим інститутом юридичної особи, в її суб’єктивному різновиді, що передбачає встановлення вини в поведінці учасника.
У підрозділі 4.2 розкривається зміст правового регулювання, що існує в Німеччині. Робота класифікує випадки відповідальності учасника залежного товариства, по-перше, за критерієм наявності організаційно-правового акту, яким закріплено залежність товариства (на відміну від фактичних відносин залежності); по-друге, за організаційно-правовою формою самого товариства. Зважаючи на неоднорідність законодавчого регулювання відповідальності учасників залежного товариства в німецькому праві, особливу увагу присвячено аналізу судової практики Федеральних Судів, Імперського Суду, Верховних Судів земель та нижчих судових інстанцій.
Підрозділ 4.3 висвітлює питання відповідальності учасників залежних товариств за українським правом. Поряд з аналізом чинного законодавства автор дає оцінку поглядам на реформування системи відповідальності учасників залежного товариства, представленим в сучасній правовій літературі і аргументовано доводить їхню слабкість.
Дисертант бере за основу систему корпоративних залежностей, що існує в господарському законодавстві та базується на поняттях об’єднань підприємств і асоційованих підприємств. При аналізі чинного законодавства значну увагу присвячено питанню визначення відносин вирішальної залежності і зроблено висновок, що економічна залежність виключно на основі зобов’язально-правових відносин не охоплюється поняттям вирішальної залежності. Автором доведено, що переважна участь в статутному фонді або загальних зборах не є абсолютною кількістю, а визначається з урахуванням фактичних обставин, як-то: розмір часток інших учасників, порядку прийняття рішень на загальних зборах, середнього показника явки учасників на загальні збори. Критиці піддано чинне законодавство за те, що воно не охоплює випадків створення декількома учасниками пулів з метою встановлення домінування в товаристві. Автором запропоновані відповідні зміни до чинного законодавства, що передбачають солідарну відповідальність таких учасників.
Дисертантом доведено, що відносини вирішальної залежності охоплюють і випадки преважної участі в управлінні товариством, не пов’язаної з участю в органах товариства. Це дозволяє розглядати і об’єднання підприємств як контролююче підприємство. Не є контролюючим підприємством, навпаки, домінуючий учасник означеного контролюючого об’єднання, який безпосередньо не задовольняє вимоги гіпотези ч. 3 ст. 126 ГК України. Автор аргументовано демонструє, що це дозволяє домінуючим учасникам концерну уходити від відповідальності за здійснення впливу на товариство, і пропонує визнати учасника концерну, від якого залежать інші учасники, контролюючим суб’єктом.
В роботі аналізується догматичне підґрунтя випадків відповідальності контролюючого підприємства, закріплених в ч. 6 і ч. 7 ст. 126 ГК України. Перший випадок слід розуміти як фактичне визнання вітчизняною правовою системою обов’язку лояльності учасника щодо товариства. Другий – як вираження концепції зловживання правовим інститутом юридичної особи. Особливістю відповідальності за ч. 6 ст. 126 ГК України є те, що вона наступає лише у випадку активних дій учасника, скоєний з умислом або за необережності. Реформуванню підлягає використане в законі поняття вини. Воно охоплює нині і причинно-наслідковий зв’язок діяння, тобто містить в собі фактично два елементи, які повинні бути розділені, щоб здійснити поширення презумпції вини, існуючої в цивільному праві і на відносини корпоративного контролю-підпорядкування. Масштаб належної поведінки суб’єктів відповідальності, тобто масштаб вини запропоновано реформувати на обачність і обережність, яку б проявив акуратний і сумлінний підприємець. Форми вини повинні бути обмежені до умислу і грубої необережності, щоб не звужувати надмірно підприємницьку ініціативу і з огляду на те, що інтереси кредиторів не постраждають в зв’язку із запропонованим введенням презумпції вини.
Відповідальності за ч. 7 ст. 126 ГК України наступає і за бездіяльність учасника. Критиці піддано в роботі таку умову настання відповідальності, як визнання товариства банкрутом, яка веде лише до погіршення шансів кредиторів на одержання задоволення від учасників; а також відсутність обов’язку ліквідатора пред’являти до учасників вимоги за вказаною нормою. Ці недоліки запропоновано усунути за допомогою зміни такої умови відповідальності, як банкрутство на неможливість одержання задоволення від товариства (що поряд з банкрутством охоплює і невдалу спробу виконавчого провадження). Для конкретизації діянь, за які настає відповідальність за вказаною підставою, пропонується закріпити в законі їх приблизний перелік: змішування майна товариства і контролюючого суб'єкта у формі неналежного бухгалтерського обліку, що не дозволяє визначити приналежність майна; забезпечення товариства власним капіталом, явно не відповідним характеру і об'ємам господарської діяльності, що проводиться; виділення з товариства частини виробництва, необхідної для його життєздатності; систематичного вилучення значних фінансових коштів з фондів залежного товариства. У цих, найбільш типових випадках, тягар доказування причинно-наслідкового зв’язку повинно бути перекладено на суб’єкта відповідальності. В разі є банкрутства товариства вимога до учасника повинна пред’являтися ліквідатором товариства, що забезпечує рівномірне задоволення кредиторів. При цьому автор обґрунтовує необхідність встановлення норми, за якою вимоги кредиторів не підлягають задоволенню учасником в тій мірі, в якій вони не були повноцінними до моменту зловживання учасника своїм положенням.
Критиці піддано автором обрану законодавцем позицію, за якої до відповідальності за вплив на товариство можливо притягти лише учасника, що є юридичною особою. В роботі показано, що ризики для інтересів кредиторів, зумовлені відносинами контролю-підпорядкування мають місце незалежно від організаційно-правової форми учасника. Тому запропоновано скасувати це обмеження. Для цього треба замінити вже саме поняття “асоційованих підприємств” на поняття “фактичних відносин залежності”.
Автор демонструє різницю між об’єднаннями підприємств і відносинами залежності без утворення об’єднання. На цій основі робиться висновок про необхідність розмежування та диверсифікації режимів відповідальності між цими двома випадками.
Це пояснюється, насамперед, тим, що у об’єднання існує власний інтерес як вираження спільних інтересів суб’єктів, що входять до його складу. Цей інтерес визнано законом. Наявність об’єднання є позитивною і з точки зору прозорості корпоративних відносин. Вказаний інтерес об’єднання може вимагати того, щоб його учасники поступилися своєю вигодою заради досягнення кращих економічних результатів об’єднання або щоби прибутки вільно могли бути перерозподілені протягом певного періоду всередині об’єднання. Тому для дій, які здійснюються суб’єктами відповідальності на підставі відносин контролю-підпорядкування і сприяють загальному інтересу об’єднання, автор передбачає особливий механізм забезпечення інтересів кредиторів. Так, вказані суб’єкти повинні усунути негативне сальдо балансу товариства, що входить до об’єднання, а у разі вибуття товариства з об’єднання – надати кредиторам товариства забезпечення виконання товариством своїх зобов’язань. Останнє положення пояснюється тим, що товариство, яке входить до складу об’єднання, як правило, є лише обмежено життєздатним в умовах повної господарської самостійності.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання по дослідженню правових механізмів захисту інтересів кредиторів господарського товариства за правом України і Німеччини, в результаті чого розроблені нові правові механізми цивільно-правової відповідальності учасників господарських товариств, які можуть бути реалізовані в процесі удосконалення корпоративного законодавства. Головні результати роботи такі:
1. Відповідальність учасників господарського товариства - будь то безпосередньо перед кредиторами товариства, будь то у вигляді компенсаційного обов'язку перед товариством - є важливим інструментом захисту майнових інтересів кредиторів, який дозволяє компенсувати ризики, що виникають у зв'язку з використанням правової форми господарського товариства в цивільному обороті.
2. У українському (рівно як і німецькому) праві можна виділити наступні випадки відповідальності учасників товариства, що мають корпоративно-правову природу:
? відповідальність по зобов’язанням товариства, що обумовлюється вибором певної організаційно-правової форми самого товариства;
? відповідальність учасників за невнесення внесків в статутний капітал товариства;
? відповідальність учасників у випадку надання товариству антикризового фінансування;
? відповідальність учасників залежного товариства по його зобов’язанням.
3. Правочини, вказані в абз.2 ч.1 ст.138 ЦК України, не є дійсними для командитного товариства. Внаслідок цього повні учасники не можуть притягатися до субсидіарної відповідальності по таких правочинах, а новий вкладник не несе відповідальності у разі передачі вкладником своєї частки третій особі.
4. Необхідно змінити часовий критерій “зобов'язань, що виникли до моменту вибуття”, вказаний в ч. 3 ст. 124 ЦК України на “зобов'язань, правова основа яких була закладена товариством до моменту вибуття учасника”.
5. Для товариств з додатковою відповідальністю необхідно закріпити комплекс правил про доведення наявності необхідної суми у момент реєстрації, наказати обов'язок учасників по розміщенню її на банківському депозиті з одночасним обмеженням права учасника ОДО розпоряджатися нею без згоди компетентного державного органу, а також визначити інвестиційні інструменти, на які може бути витрачена вказана сума після попередньої перевірки і видачі дозволу компетентного державного органу.
6. У разі зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідальність учасників за зобов'язаннями, що вже виникли, не припиняється. Право вимагати дострокового виконання зобов'язання (ч.5 ст.144 ЦК України) належить кредиторам і по відношенню до учасників товариства.
7. Правовий інститут капіталізованої позики, що існує в німецькому праві, є ефективним засобом запобігання і усунення небезпеки, що виникає для інтересів кредиторів від фінансування учасником товариства в період кризи і придбання останнім в зв'язку з цим статусу кредитора товариства.
8. Українське право потребує введення правового інституту капіталізованої фінансової допомоги з урахуванням недоліків, що існують в регулюванні капіталізованих позик в німецькому праві і особливостей, притаманних українському праву. Для цього треба доповнити положення Цивільного кодексу та Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” запропонованими в дисертації положеннями.
9. Законодавче закріплення відповідальності учасників залежного господарського товариства є невід'ємною вимогою захисту інтересів учасників правового обороту і продиктовано неефективністю загальних цивільно-правових підстав відповідальності в плані охоплюваних ними дій суб'єкта відповідальності, визначення круга суб'єктів відповідальності, а також розподілу тягаря доведення.
10. Доктринальне обґрунтування відповідальності учасника залежного товариства залежить від того, чи має місце об'єднання суб'єктів підприємницької діяльності чи ж фактичні відносини залежності. З пропонованих наукових теорій, що обґрунтовують відповідальність учасника при фактичних відносинах залежності, перевага належить концепції суб'єктивного зловживання правовим інститутом юридичної особи.
11. Німецьке право має в своєму розпорядженні розвинений (хоч і недостатньо систематизованим) інструментарій захисту інтересів кредиторів залежного товариства, що враховує особливості конкретного вигляду і форми залежності (приєднання; об'єднання підприємств, оформлене підприємницьким договором; фактичне об'єднання підприємств; інші фактичні відносини залежності), а також виду залежного товариства. Незважаючи на неможливість (і недоцільність) рецепції всієї системи положень про відповідальність учасника залежного товариства, що існує в німецькому праві, у зв'язку з різними підходами до розуміння окремих видів господарських товариств і об'єднань суб'єктів підприємницької діяльності, вітчизняне право повинно бути реформовано з урахуванням пропонованих в німецькому праві конструкцій відповідальності і проблем, що виникають в ході їх застосування.
12. В ході проведеного дослідження встановлено, що теоретичним обґрунтуванням відповідальності учасника залежного товариства в українському праві повинна служити концепція відповідальності за порушення корпоративно-правового обов'язку учасника по дотриманню лояльності до інтересів товариства (ч. 6 ст. 126 ГК України) і концепція зловживання правовим інститутом юридичної особи (ч. 7 ст. 126 ГК України).
13. Під відносинами економічної залежності як критерієм асоційованості підприємств згідно ч. 1 ст. 126 ГК України необхідно розуміти лише відносини, що носять корпоративно-правовий характер, тобто що ґрунтуються на відносинах участі в товаристві.
14. Поняття переважної участі в статутному фонді або загальних зборах товариства, використовуване в ч. 3 ст. 126 ГК України, не є абсолютною величиною, а є описом фактичних відносин залежності, що визначаються для кожного конкретного товариства на підставі таких критеріїв: величина частки участі конкретного учасника; співвідношення розміру даної частки і розмірів часток, що знаходяться у розпорядженні інших учасників; визначення порядку ухвалення рішень відповідним органом товариства (кількість, на підставі якої визначається більшість, необхідна для ухвалення рішень загальними зборами); у разі ухвалення рішення більшістю голосів, відповідних долям, представленим на загальних зборах, - середня кількість явки учасників на загальні збори.
15. Господарське об'єднання може бути контролюючим підприємством в значенні ч. 3 ст. 126 ГК України. При цьому в тому разі якщо об'єднання утворене у формі концерну або корпорації, не потрібна наявність переважаючої участі об'єднання в статутному фонді або органах управління господарського товариства, що входить в його склад.
16. Відповідальність по ч. 6 ст. 126 ГК України наступає лише у разі активних дій контролюючого підприємства; підставою відповідальності не може служити бездіяльність з його боку. Відповідальність контролюючого підприємства згідно ч. 7 ст. 126 ГК України наступає як за активні дії, так і за бездіяльність, що привела до настання стану неплатоспроможності.
17. Відповідальність учасників залежного товариства повинна мати подвійну систему: відповідальність за наявності об’єднання підприємств і відповідальність при фактичних відносинах залежності.
18. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” треба доповнити положенням, за яким з моменту визнання господарського товариства або дочірнього підприємства банкрутом вимоги кредиторів до учасників або контролюючих суб'єктів, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства, повинні пред'являтися виключно ліквідатором.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Шуба Б.В. Невнесение вкладов в уставный капитал как основание расширения инвестиционного риска участников хозяйственного общества // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №9. – С.47-50;
2. Шуба Б.В. Ответственность участников персональных обществ по обязательствам общества // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №11. – С.128-131;
3. Шуба Б.В. Правовой институт капитализированных займов в германском праве // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №1. – С.91-94;
4. Шуба Б. Вдосконалення законодавства про капіталізацію внесків у господарське товариство // Право України. – 2005. – №4. – С.78-80.
5. Шуба Б.В. Ответственность участников персональних хозяйственных обществ по обязательствам обществ// Проблема юридичної особи у цивільному праві України: матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті професора Олександра Анатолійовича Пушкіна, Харків, 21 травня 2004 року. – Харків: Національний університет внутрішніх справ; Харківський економіко-правовий університет; видавництво “Прометей-Прес”, 2004. – С. 155-160.
6. Шуба Б.В. Невнесення вкладів у статутний капітал як підстава розширення інвестиційного ризику учасників господарського товариства// Актуальні проблеми правознавства: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників наукової конференції молодих учених і здобувачів? За ред. М. І. Панова. – Харків: Національна юридична академія України, 2004. – С. 98-101.

АНОТАЦІЇ
Шуба Б.В. Відповідальність учасників господарського товариства як засіб захисту інтересів його кредиторів (порівняльно-правовий аналіз німецького та українського права). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Національна юридична академія України ім.. Ярослава Мудрого, Харків, 2005.
Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, в якій комплексно досліджуються проблеми відповідальності учасників господарських товариств з точки зору захисту інтересів кредиторів товариства. На підставі аналізу законодавства та судової практики України і Німеччини, порівняння вирішення вказаних проблем в обох правових системах виявляються недоліки і прогалини правового регулювання в українському праві, а також прорахунки німецького законодавця та судової практики. На основі цих результатів, а також з урахуванням особливостей українського права зроблено численні пропозиції по реформуванню чинного вітчизняного законодавства.
Ключові слова: юридична особа; господарське товариство; цивільно-правова відповідальність; захист інтересів кредиторів; німецьке право.

Шуба Б.В. Ответственность участников хозяйственного общества как средство защиты интересов его кредиторов (сравнительно-правовой анализ германского и украинского права). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. Национальная юридическая академия им. Ярослава Мудрого, Харьков, 2005.
Диссертация является самостоятельной завершенной научной работой, в которой комплексно исследуются проблемы ответственности участников хозяйственных обществ с точки зрения защиты интересов кредиторов общества. На основании анализа законодательства и судебной практики Украины и Германии, сравнения решения указанных проблем в обеих правовых системах выявляются недостатки и пробелы правового регулирования в украинском праве, а также просчеты германского законодателя и правоприменительных органов. На основании этих результатов, а также с учетом особенностей украинского права делаются многочисленные предложения по реформированию действующего украинского законодательства.
Ответственность участников хозяйственных обществ систематизируется по следующим основаниям: ответственность в связи с выбором определенной организационно-правовой формы общества (персональные общества, общество с дополнительной ответственностью); ответственность участников за невнесение вкладов в уставный капитал общества; ответственность участников за предоставление обществу кризисного финансирования; ответственность участников зависимого общества.
Особое внимание уделено рассмотрению института капитализированных займов в германском праве. В работе доказывается необходимость введения соответствующих положений в украинское право, поскольку угрозы для интересов кредиторов, исходящие от предоставления участником обществу в период финансового кризиса последнего заемного капитала, не представляется возможным нейтрализовать с помощью имеющихся правовых механизмов, в том числе и после стадии возбуждения процедуры по делу о банкротстве.
В случаях ответственности на основании выбора определенной организационно-правовой формы общества и за финансирование общества в период кризиса рассматривается вопрос о возможности регрессных требований данного участника к иным участникам или обществу или получения им иной компенсации за понесенные финансовые потери или взятый на себя риск.
В работе проведено комплексный критический анализ доктринальных концепций, пытающихся обосновать возможность ответственности участника зависимого хозяйственного общества. Имеющиеся в украинском праве случаи ответственности по данному основанию объяснены с точки зрения существующих теорий. Отстаивается точка зрения о том, что ответственность контролирующего субъекта должна носить менее жесткий характер в тех случаях, когда создано объединение предприятий, что учитывает наличие общего интереса объединения и заинтересованность хозяйственного оборота в создании объединений как альтернативы фактическим отношениям зависимости.
Ключевые слова: юридическое лицо; хозяйственное общество; гражданско-правовая ответственность; защита интересов кредиторов; германское право.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking