Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України

 

Ніжинська Ірина Сергіївна

ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ ДІЯМИ СЛУЖБОВИХ ОСІБ ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право
і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Бірюков Іван Андрійович,
Національна академія внутрішніх справ України,
професор кафедри цивільного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
академік Академії правових наук України
Луць Володимир Васильович,
Академія муніципального управління,
завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін


кандидат юридичних наук,
Стефанчук Руслан Олексійович,
Хмельницький інститут регіонального
управління та права,
завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

Провідна установа: Одеська державна юридична академія, кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України, м.Одеса.

Захист відбудеться “29”жовтня 2003 р. о “14” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ, вул.Трьохсвятительська,4.

Автореферат розісланий “25” вересня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук Кучеренко І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституція України, закріплюючи за громадянами України широку систему прав і свобод, передбачає одночасно дієві способи їх забезпечення. У період будівництва правової держави та формування громадянського суспільства на перший план висувається проблема досягнення такого становища, коли права, свободи та законні інтереси людини і громадянина захищені найбільш повно. Адже реалізація прав та інтересів особи залежить, насамперед, від рівня їх забезпеченості, тобто створення таких умов і засобів, за яких сама можливість порушення прав була б зведена до мінімуму, а у разі, коли таке порушення допущено, можна було б швидко і в повному обсязі ліквідувати його наслідки.
Основним гарантом закріплених за громадянами правових можливостей виступає держава Україна, яка вимагає неухильного дотримання законності, насамперед, від службових осіб державних установ та організацій. Ось чому глибоке вивчення зазначених норм права, виявлення основних тенденцій їх розвитку, розробка рекомендацій, спрямованих на удосконалення діючого законодавства і практики його застосування, виступають як важливе й актуальне завдання науки цивільного права. Актуальність цієї проблематики обумовлена також новизною нормативного матеріалу, складністю суспільних відносин, що виникають при відновленні майнового стану потерпілого, особливою правовою і політичною значимістю питань захисту інтересів громадян.
Важливо відзначити, що до виходу Закону України від 1 грудня 1994 року „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” (далі – Закон України від 1 грудня 1994 року) існувало лише декілька монографічних досліджень цієї теми. Вони були здійснені представниками науки кримінально-процесуального права, і цивільно-правові питання у них висувались на другорядні позиції або зовсім не розглядались. Ці питання досліджувались і представниками цивільно-правової науки, але в системі проблем деліктної відповідальності. Однак, новітнє законодавство висуває нові проблеми, що потребують вивчення і подальшої наукової розробки.
Теоретичною основою дослідження стали праці вчених-правознавців: М.М.Агаркова, С.С.Алексеєва, Б.Т.Безлепкіна, І.А.Бірюкова, Г.М.Бєлякової, Д.В.Бобрової, О.В.Дзери, Т.Н.Добровольської, А.М.Ерделевського, Г.В.Єрьоменко, Т.І.Ілларіонової, Ю.М.Козлова, О.О.Красавчикова, В.В.Лазарєва, М.С.Малеіна, В.Ф.Маслова, Г.К.Матвєєва, Ю.Г.Матвєєва, Н.І.Мірошникової, В.Т.Нора, О.А. Підопригори, Л.А. Прокудіної, І.Б.Протаса, А.М.Савицької, В.Т.Смирнова, А.О.Собчака, Р.О.Стефанчука, В.О.Тархова, Р.О.Халфіної, Є.О.Харитонова, Я.М.Шевченко, С.І.Шимон та ін.
Більшість робіт зазначених вище авторів були присвячені дослідженню загальних питань цивільно-правового регулювання відносин по відшкодуванню шкоди. Однак, питання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ (далі - ОВС) України на дисертаційному рівні не досліджувались.
Дискусійною є сьогодні значна кількість теоретичних та практичних питань цього правового інституту, а саме: визначення правової природи відносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства; доцільність запровадження поряд із безспірним порядком відшкодування такої шкоди судового порядку; розширення кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого внаслідок незаконних дій службових осіб вищезгаданих органів; визначення в Законі від 1 грудня 1994 року граничного розміру моральної шкоди, яка відшкодовується.
Наведені обставини не лише обумовлюють вибір даної теми дослідження, але й свідчать про її актуальність як для виконання безпосереднього дослідження в даній сфері, так і для удосконалення цивільно-правового інституту відшкодування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Роботу виконано відповідно до плану наукових досліджень кафедри цивільного права Національної академії внутрішніх справ України та цільової програми „Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення правової природи відносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, а також обґрунтування ряду висновків і практичних рекомендацій, спрямованих на подальше удосконалення цивільного законодавства і практики його застосування.
Для досягнення цієї мети ставились такі задачі:
- розглянути історичну ретроспективу становлення і розвитку інституту відшкодування, визначити його поняття, зміст і правові основи;
- встановити критерії відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства, та обґрунтувати цивільно-правовий характер даних правовідносин;
- проаналізувати юридичну природу такого відшкодування та виділити його характерні ознаки;
- виділити особливості відносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства;
- розкрити правову природу відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства;
- з’ясувати особливості правовідносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України;
- надати рекомендації стосовно вдосконалення чинного законодавства, окреслити перспективи та основні напрями його розвитку.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України.
Предмет дослідження складає система правових норм, що регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України.
Методи дослідження. Діалектичний метод пізнання соціальних процесів дозволив виявити особливості правовідносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України. Дослідження питань, зазначених в дисертації, провадилось з урахуванням їх історичного розвитку, що свідчить про використання дисертантом історичного методу дослідження. Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню в ньому прогалин та дав можливість сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правових норм у сфері відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства.
Вивчення нормативно-правових актів, що регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, їх правовий аналіз з урахуванням практики застосування стали основним методом дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що це одне з перших в українській юридичній науці, в сучасних умовах, комплексне дослідження цивільно-правового інституту відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України.
Проведені дисертантом дослідження дали можливість обґрунтувати і винести на захист такі основні положення:
1. Додатково доведено концепцію науковців, що відносини по відшкодуванню шкоди, завданої громадянину службовими особами дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, є цивільно-правовими, а не кримінально-процесуальними. Оскільки лише на вимогу потерпілого органи дізнання та досудового слідства зобов’язані вжити заходів щодо відновлення його доброго імені, щодо захисту його честі і гідності, а також визначити розмір завданої йому шкоди, така ініціатива суб’єктів свідчить про виникнення цивільно-правових відносин, які регулюються нормами Закону України від 1 грудня 1994 року.
2. Вперше запропоновано на законодавчому рівні визначити поняття "характер шкоди", доводиться необхідність такого визначення з метою максимального практичного застосування.
3. Вноситься пропозиція про необхідність врегулювання у Законі від 1 грудня 1994 року відшкодування "упущеної вигоди", доводиться необхідність такого врегулювання через призму дослідження судової практики.
4. Автором вперше запропоновано доповнити норми Закону України від 1 грудня 1994 року положеннями щодо розширення переліку випадків, коли у громадянина виникає право на відшкодування шкоди при розслідуванні кримінальної справи та її розглядів в суді (ушкодження майна при незаконному обшуку; неправильна виписка повістки про виклик до органів дізнання чи досудового слідства, що призвело до витрат на поїздку тощо).
5. Пропонується надати право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб правоохоронних органів, у разі смерті громадянина особам, що проживали з ним однією сім’єю (подружжя, яке перебувало у фактичному шлюбі), за умови проживання з ним (нею) їхньої дитини віком до 3-х років, а якщо дитина має вади фізичного та психічного розвитку до досягнення нею 6 років.
6. В результаті аналізу правовідносин, що виникають при розгляді судами справ про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, зроблено висновок про необхідність законодавчого врегулювання мінімальної та максимальної меж відшкодування моральної шкоди.
7. Запропоновано доповнити норми Закону України від 1 грудня 1994 року положеннями, в яких надати право громадянину у разі завдання йому шкоди службовими особами правоохоронних органів звертатись з позовом до суду.
8. Наведено додаткові аргументи щодо права потерпілого на відшкодування шкоди незалежно від вини службових осіб, протиправними діями яких її завдано.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення діючого цивільного законодавства, удосконалення діяльності органів внутрішніх справ по дотриманню законності при проведенні дізнання та досудового слідства, при розробці нових нормативних актів з питань відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями службових осіб правоохоронних органів. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з цивільного права, а також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців при викладенні курсу лекцій „Цивільне право”, для подальших наукових досліджень деліктної відповідальності.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру стосовно вдосконалення цивільного законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільного права Національної академії внутрішніх справ України, а також отримали апробацію у виступах автора на двох конференціях: всеукраїнській науково-практичній конференції "Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні" (грудень 2002 р., м.Донецьк); науковій конференції молодих учених "Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті" (грудень 2002 р., м. Харків).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, та тези двох доповідей на конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить – 190 сторінок, у тому числі 20 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 213 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначається об’єкт і предмет, мета і задачі дисертаційного дослідження, методи дослідження, окреслюється наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, зазначається практичне значення одержаних результатів, їх апробація.
Розділ перший “Загальна характеристика правовідносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню процесу становлення та розвитку інституту відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб правоохоронних органів, у цивільному законодавстві України, стану наукових досліджень проблем відшкодування, а також з’ясуванню правової природи правовідносин.
У підрозділі “Історія розвитку законодавства про відповідальність за шкоду, завдану службовими особами правоохоронних органів” зазначається, що дослідження юридичної природи відшкодування шкоди неможливе без звернення до історичних витоків та процесу розвитку цього цивільно-правового інституту. Зачатки цих відносин проявились ще у Стародавній Греції і були розвинуті згодом філософами та юристами Стародавнього Риму.
На законодавчому рівні ця ідея почала реалізовуватися набагато пізніше. Прийнята у 1215 р. в Англії Велика Хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, яка закріплювала такі важливі принципи, як співрозмірність діяння та покарання за нього, неухильне додержання посадовими особами закону, визнання винним лише за рішенням суду.
Паралельно з цим під впливом Просвітництва дедалі більшої сили набирали ідеї свободи, природних прав людини, суспільного договору, поділу влади. Неоціненним правовим документом, який розвинув та конкретизував ці положення, стала Декларація незалежності США 1776 р.
Проте, поворотним пунктом у історії людства в його боротьбі за утвердження прав людини, без сумніву, стала Велика французька революція, яка створила документ історичної ваги – Декларацію прав людини та громадянина 1789 р., яка вперше на законодавчому рівні закріпила принцип формальної рівності всіх громадян перед законом.
Говорячи про генезу прав і свобод людини в України, їх обсяг, рівень забезпеченості і захищеності з боку держави, слід згадати, що саме на українській землі було створено блискучий зразок античної демократії – присягу громадянина Херсонесу. Давнє звичаєве право – Закон руський - створювало певні правові гарантії, закріплювало поступову відмову від варварських принципів кривавої помсти і таліону, обмежувало сваволю і врегульовувало повсякденний побут населення Київської Русі. Правову основу Київської Русі становила “Руська правда” (1036–1037 рр.) – перший писаний кодифікаційний акт руського феодального права. В ній, зокрема, закріплювалася відсутність смертної кари, мученицьких покарань або катування під час допиту. Проголошувалися недопустимість арешту без законних підстав і покарання без суду, право на адвокатську допомогу.
Певний розвиток ідея відшкодування шкоди знайшла і в Російській імперії, до складу якої входила і Україна. Російське дореволюційне законодавство виходило з того, що посадові особи повинні були нести особисту відповідальність за шкоду, завдану їхніми службовими діями. Держава (казна) не брала на себе такої відповідальності.
Необхідно звернути увагу й на те, що в історії права України, незважаючи на те, що вона знаходилась в складі Російської імперії, був період, коли виникали умови для створення законодавства, яке б враховувало її національні особливості. Прикладом цього є відомий в історії Кодекс Українського права – „Права, за якими судиться малоросійський народ”, який став результатом майже 15-річної напруженої праці кращих правників Гетьманщини і акумулював у собі випробувані життям здобутки вітчизняної правової думки.
Після жовтня 1917 року під час обговорення першого Цивільного кодексу комісія ВЦВК висловилася проти внесеної пропозиції про встановлення відповідальності установи за шкоду, завдану неправильними службовими діями посадових осіб на загальних підставах. Але, вже в період дії Цивільного кодексу УРСР 1922 р. з’явилися норми права, що передбачали відновлення майнового положення громадянина, який був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності або засуджений.
Розглядаючи історичний аспект питання про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб органів дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, автор розглядає часи репресій, коли працівники ОВС поряд з іншими органами були знаряддям політичної сваволі і слугами деспотичної системи, здійснювали свою діяльність не лише нівелюючи права людини, а й всупереч законам, на сторожі яких повинні були стояти.
Протягом двадцяти років дії Основ цивільного законодавства СРСР та союзних республік 1961 року спеціального закону прийнято не було, хоч на необхідність його видання неодноразово зверталася увага в науковій літературі. У зв’язку з цим питання про те, як варто відшкодовувати громадянину завдану шкоду, стало у теорії одним із найбільш спірних, а на практиці - надзвичайно важким.
З метою подальшого посилення прав і законних інтересів громадян та приведення цивільного законодавства у відповідність з Конституцією СРСР, Президія Верховної Ради СРСР 18 травня 1981 року прийняла Указ “Про відшкодування збитків, завданих громадянину незаконними діями державних і громадських організацій, а також посадових осіб при виконанні ними службових обов’язків”.
Після проголошення незалежності в Україні відбулися відповідні зміни у чинному законодавстві. Вже 12 вересня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про правонаступництво України", яким гарантувала забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної приналежності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.
Спеціальним актом, що регулює питання реабілітації, також є Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 року. У ньому теж закріплені принципові положення, що стосуються відшкодування моральної і матеріальної шкоди невинно засудженим. Цим Законом наша держава немовби спокутує вину за чужі протиправні дії службових осіб правоохоронних органів країни.
1 грудня 1994 року прийнято Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", в якому знайшли своє відображення всі норми, що регулювали на час прийняття Закону відносини по відшкодуванню даного виду шкоди. Зміни, що відбулися в українському законодавстві з прийняттям цього Закону, проводились з урахуванням принципу наступництва. Вони не зменшували існуючих положень по відшкодуванню шкоди потерпілим громадянам, а розвивали цей інститут і деталізували процедуру його застосування на практиці.
Отже, дисертант відмічає, що в основі законодавства України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, лежить Закон України від 1 грудня 1994 року, який є його серцевиною і покликаний регулювати дані відносини в нових історичних умовах. Зроблений аналіз всієї ієрархії норм законодавчих актів, які регулюють відносини по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання та досудового слідства.
У підрозділі “Причини виникнення і правова природа відносин по відшкодуванню громадянину майнової шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України” автор досліджує питання, якими врегульовано, хто відноситься до органів дізнання та досудового слідства. Серед органів дізнання найбільший обсяг роботи по розслідуванню злочинів виконує міліція, тому це й обумовило розгляд відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства, саме в системі ОВС України.
Виходячи з рішень державних органів, які розкривають причини порушення законів, що допускаються службовими особами дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, з огляду на конкретні випадки таких порушень із практики цих органів, автор класифікує причини виникнення розглянутих правопорушень.
Поряд з причинами виникнення важливим і складним є питання про правову природу зазначених відносин. Необхідність виявлення правової природи відносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб органів дізнання та досудового слідства, викликається тим, що в літературі з цього питання немає єдності думок. Визначити правову природу відносин – це означає виявити його істотні, загальні для даного роду відносин ознаки, за якими вони підпадають під дію норм тієї чи іншої галузі права.
Автор не погоджується з думкою таких вчених як Безлепкін Б.Т., Прокудіна Л.А. та інших у тому, що інститут відшкодування майнової шкоди, завданої реабілітованому, має кримінально-процесуальну природу, і норми права, що регламентують дане відшкодування, повинні знайти своє місце в Кримінально-процесуальному кодексі. Дисертант доводить, що це - цивільно-правовий інститут, який є складовою частиною зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.
Розділ другий “Конкретні підстави виникнення правовідносин, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України” складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню конкретних підстав виникнення правовідносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, а також аналізу проблем, що випливають при застосуванні чинного законодавства.
У підрозділі “Співвідношення загальних і спеціальних норм, що регулюють відносини по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України” висвітлюються основні положення цивільно-правового інституту відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб правоохоронних органів та органів дізнання і досудового слідства.
Дисертант відмічає, що визначаючи сутність ст. 443 ЦК УРСР як норми спеціальної в інституті зобов’язань по відшкодуванню шкоди, автори, що заперечували можливість покладання відповідальності на правоохоронні органи, залишили поза увагою залежність і зв’язок цих норм із загальними нормами цивільного права взагалі й інституту деліктних зобов’язань зокрема, хоч правильне виявлення співвідношення загальних і спеціальних норм сприяє усуненню труднощів, що виникають при дослідженні цього питання.
Автор ще раз звертає увагу на загальні підстави відповідальності за причинення шкоди, а саме: вимога про відшкодування шкоди буде правомірною за наявності, по-перше, майнової шкоди; по-друге, якщо дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода, є протиправними; по-третє, якщо між протиправними діями і шкодою існує причинний зв’язок; по-четверте, якщо поведінка заподіювача шкоди є винною.
Загальні норми інституту зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, застосовуються до усіх відносин, якщо вони не урегульовані спеціальною нормою, якою і є стаття 443 ЦК УРСР.
Специфіка даної відповідальності проявляється в тому, що конкретний громадянин-заподіювач шкоди, по-перше, має особливе правове становище - він знаходиться в службових відносинах з певною організацією, тому необхідно встановити, що шкода, завдана саме службовою особою цієї організації, а не іншою особою; по-друге, він наділений цією організацією певними повноваженнями, характер яких проявляється видом виконуваних ним обов’язків під час завдання шкоди.
Має специфіку і правопорушення, передбачене ст. 443 ЦК УРСР: незаконне засудження, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне застосування взяття під варту як запобіжного заходу, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Закон України від 1 грудня 1994 року до вже зазначених незаконних дій відповідних службових осіб відносить і такі незаконні дії: 1) незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконну конфіскацію майна, незаконне накладення штрафу; 3) незаконне проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю".
Дисертант відмічає, що урахуванням саме цих обставин законодавець закріпив відповідальність за шкоду, завдану у зазначених вище випадках, держави, а не заподіювачів шкоди – службових осіб органів дізнання та досудового слідства.
Автор погоджується з думкою про те, що, беручи на себе відповідальність за безвинні дії службових осіб дізнання і досудового слідства, держава тим самим усвідомлює свою вину за порушення конституційних прав громадян. Справа в тому, що діяльність, пов’язана з дізнанням та досудовим слідством, в деякій мірі прирівнюється до діяльності підвищеної небезпеки. І там, і там є певний ризик завдання шкоди при здійсненні такої діяльності невинуватим особам, але внаслідок того, що сама по собі така діяльність є корисною і необхідною для суспільства, від неї не можна відмовитись. Здійснюючи правоохоронну діяльність, держава бере на себе і відповідальність за ризик настання негативних наслідків.
На думку автора, тут має місце визнання державою своєї опосередкованої вини за незаконну діяльність створених нею правоохоронних органів.
Дисертант погоджується з тим, що кожний факт такої відповідальності є сигналом для проведення заходів, спрямованих на зміцнення законності в діяльності цих органів, що повинно позитивно впливати на захист прав і законних інтересів громадян.
Однак, випадки завдання шкоди незаконними діями службових осіб органів дізнання та досудового слідства не вичерпуються ситуаціями, перерахованими в Законі України від 1 грудня 1994 року. Завдання шкоди може бути результатом незаконного затримання в адміністративному порядку, неправильної кваліфікації дій особи, що знаходиться під підозрою, а внаслідок цього - призначення більш суворого покарання, незастосування амністії, коли її належало застосувати тощо. У зв’язку з цим автор підкреслює очевидність необхідності доповнення переліку випадків, передбачених Законом України від 1 грудня 1994 року, коли виникає право на відшкодування шкоди.
Аналізуючи у зв’язку з цим ст. 25 Закону України "Про міліцію", яка хоч і передбачає відповідальність працівників міліції, але має ряд неоднозначно визначених положень, автор пропонує внесення відповідних змін до цієї статті.
Дисертант вперше досліджує і аналізує відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, за рахунок коштів Державного бюджету України. Неправильне визначення джерел видатків бюджету на відшкодування такої шкоди призводить до того, що відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, донедавна здійснювалось Державним казначейством України з Державного бюджету України за рахунок коштів на утримання, зокрема, Міністерства внутрішніх справ України, що суперечило ст. 56 , ч.4 ст.62, ч.1 ст.130, ч.3 ст.152 Конституції України, а також положенням окремих законів України, зокрема, ст.443 ЦК УРСР, якою передбачається, що відшкодування шкоди (майнової чи моральної), завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування взяття під варту як запобіжного заходу, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини службових осіб.
У підрозділі “Особливості шкоди, яка підлягає відшкодуванню”, який складається з двох пунктів, детально висвітлюються твердження про те, що необхідним елементом складу цивільного правопорушення є шкода, яка може бути майновою і моральною (немайновою).
Автор аналізує норми Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, згідно з якими збитки поділяються на два види - "реальні збитки" і "упущена вигода". Досліджуються способи відшкодування шкоди. Ст. 453 ЦК УРСР передбачає, що заподіювач шкоди повинен, відповідно до конкретних обставин, або відшкодувати шкоду в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити ушкоджену річ і т. ін.), або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Автор дисертації звертає увагу на своєрідність ознак характеру шкоди, завданої громадянину незаконними діями службових осіб правоохоронних органів, передбачених Законом України від 1 грудня 1994 року. По-перше, не всяка шкода, завдана незаконними діями згаданих органів, підлягає відшкодуванню, а лише ті її види, що передбачені ст. 1 цього Закону. По-друге, завдана шкода відшкодовується державою, а не правоохоронними органами. У зв’язку з тим, що не всяка шкода підлягає відшкодуванню, не можна вести мову про відшкодування шкоди у повному обсязі.
Дисертант відмічає, що законодавець до Закону України від 1 грудня 1994 року включив не всі випадки, коли виникає право на відшкодування шкоди при розслідуванні кримінальної справи та її розгляді в суді, і пропонує дещо розширити перелік цих випадків, звернувши при цьому увагу на відшкодування громадянинові упущеної вигоди.
Аналізуючи норми Закону України від 1 грудня 1994 року, автор дійшов висновку, що безспірний порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями службових осіб органів дізнання і досудового слідства ОВС, відповідає правовій природі правопорушення, але він не може замінити судового порядку розгляду спорів. У зв’язку з цим вноситься пропозиція щодо надання потерпілому можливості звернутися до суду з позовом про захист своїх порушених суб’єктивних прав.
Досліджуючи особливості відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ, автор відмічає, що серед існуючих способів захисту цивільних прав чинне цивільне законодавство України тривалий час не передбачало компенсації моральної шкоди. Обговорення проблеми відшкодування моральної шкоди велося ще в праві дореволюційному, оскільки законодавство того часу також передбачало відшкодування лише матеріальної шкоди.
На позиції доцільності відшкодування моральної шкоди в радянський період стояли М.С.Малеін, М.Я.Шимінова, Л.А.Майданик, Н.Ю.Сергеєва, Ю.Х.Калмиков та інші вчені-юристи.
Право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, передбачено в п.5 ст.3 Закону України від 1 грудня 1994 року. Дисертант звертає увагу на те, що наявною є колізія законодавства щодо встановлення нижньої межі відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з чим пропонує законодавчо визначити її граничні розміри.
Дисертант вважає, що важливим моментом у праві на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання і досудового слідства міліції, є відшукання грошового еквівалента порушеному особистому немайновому благу громадянина, а точніше - саме питання про можливість компенсувати спричинення моральної шкоди. Компенсацію моральної шкоди слід відмежовувати від стягнення додаткових витрат при відшкодуванні матеріальної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди виникає незалежно від права на відшкодування майнової шкоди.
Далі автор аналізує порядок відшкодування моральної шкоди за Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, який пропонує дещо вдосконалити.
У підрозділі “Вимоги, які пред’являються до умов про протиправність і причинний зв’язок” автор з’ясовує, що протиправними визнаються дії, якими порушуються норми права, отже протиправність тотожна незаконності. Однак, протиправність є дещо ширшим поняттям, що включає в себе не тільки норми писаного права, а й природного. Дослідження протиправності дій, як однієї з основ виникнення деліктних зобов’язань, про які йдеться в даному випадку, викликає необхідність розкриття змісту юридичного поняття “незаконні дії” службових осіб.
Перерахування законодавцем усіх випадків протиправності (незаконності) дій службових осіб, що спричиняють до цивільно-правової відповідальності за шкоду, є логічним продовженням кримінально-процесуальних норм, що передбачають підстави для припинення кримінального переслідування. І все-таки, не всі підстави припинення кримінальних справ спричиняють виникнення зобов’язань по відшкодуванню шкоди. У зв’язку з цим виникає проблема визначення незаконності дій, оскільки в нормі права не можна перелічити всі можливі варіанти незаконних дій службових осіб правоохоронних органів. На думку дисертанта, це питання необхідно вирішувати з урахуванням кримінального законодавства, де встановлена відповідальність службових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Автор дотримується думки вчених про те, що причинний зв’язок є наступною підставою відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями посадових осіб дізнання та досудового слідства міліції. Під причинним зв'язком розуміється об'єктивно існуючий зв'язок між поведінкою заподіювача шкоди і наслідком, який настав. Встановлення причинного зв’язку надзвичайно ускладнюється, коли виноситься виправдувальний вирок.
Складнощі встановлення причинного зв’язку виникають і при відшкодуванні шкоди, завданої громадянину незаконними діями, не передбаченими Законом від 1 грудня 1994 року (як зазначалося раніше, це може бути незаконне затримання в адміністративному порядку на декілька годин). Вони породжені специфікою роботи правоохоронних органів і обумовлюються загальними закономірностями зв’язків причин і наслідків.
Відповідальність за шкоду, завдану потерпілому громадянину, настає у разі відсутності причинно-необхідного зв’язку між незаконними діями службових осіб органів дізнання і досудового слідства та наслідками, що настали.
У підрозділі “Особливості вини як суб’єктивної підстави відповідальності” автор визначає, що за загальним правилом, відповідальність по відшкодуванню майнової шкоди настає за наявності вини особи, яка заподіяла шкоду, крім випадків, спеціально передбачених законом. Закон України від 1 грудня 1994 року відноситься до числа тих спеціальних нормативних актів, які встановлюють відповідальність і за відсутності вини.
Встановлена в даному випадку відповідальність незалежно від вини викликана особливостями діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, при якій можливе виникнення шкоди з причин, що не залежать від дій службових осіб цих органів.
Але, говорячи про можливість відшкодування шкоди потерпілому незалежно від вини службових осіб правоохоронних органів, не слід думати, що вина взагалі в даному випадку не повинна встановлюватися. Дисертант вважає, що усі випадки незаконного завдання шкоди громадянину повинні чітко виявлятися і одержувати належну оцінку з боку відповідних органів.
Друга новела, передбачена Законом від 1 грудня 1994 року щодо суб’єктивних підстав відповідальності, полягає в тому, що шкода не підлягає відшкодуванню, якщо громадянин у процесі дізнання, досудового слідства і судового розгляду шляхом самообмови перешкоджав встановленню істини і тим самим сприяв своєму незаконному осудженню, притягненню до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Дана новела породжує ряд теоретичних і практичних питань, на які автор дисертації зробив спробу дати відповідь.
В ході дослідження автором вноситься пропозиція про необхідність доповнення Закону України від 1 грудня 1994 року нормою, що передбачала б право регресної вимоги з боку держави до службових осіб правоохоронних органів, які є заподіювачами шкоди, у разі засудження їх до кримінальної відповідальності за такі дії.
У висновках дисертації у стислій формі викладено загальні підсумки дослідження, подано нові напрямки вирішення наукової проблеми відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України, яке полягає у вперше проведеному комплексному дослідженні обраної теми. У висновках узагальнюються результати дослідження, сформульовано ряд положень науково-теоретичного та практичного характеру.
На підставі досліджень теоретичних і законодавчих положень, судової практики автором зроблені висновки про те, що норми права, які регламентують відносини, що виникають в ході відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України, є складовою цивільно-правового інституту зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди; діяльність ОВС, пов’язана з дізнанням і слідством, є різноманітністю діяльності підвищеної небезпеки. З метою забезпечення принципу повного відшкодування шкоди в Законі України від 1 грудня 1994 року автором запропоновано запровадити відшкодування громадянинові упущеної вигоди. Підтримуючи встановлений законодавством безспірний порядок відшкодування, дисертант звертає увагу на необхідність впровадження і судового порядку розгляду спорів.
Практичні висновки стосуються пропозицій по вдосконаленню законодавства України стосовно механізму правового регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України. Автор пропонує чітко визначити суб’єкт відповідальності, узгодивши тим самим норми Закону України від 1 грудня 1994 року з Цивільним кодексом України; передбачити у Цивільному кодексі України граничні розміри відшкодування моральної шкоди; розширити коло осіб, які матимуть право на відшкодування шкоди у разі смерті громадянина; чітко визначити джерела формування державних коштів, за рахунок яких проводиться відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України.

Список опублікованих праць:

1. Ніжинська І.С. Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання та попереднього слідства в міліції // Юридичний вісник. – Одеська національна юридична академія. - Одеса, 2000. - № 4. – С. 103 – 106.
2. Ніжинська І.С. Відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями правоохоронних органів, з Державного бюджету України // Право України. – 2002. - № 11. – С. 40 – 43.
3. Ніжинська І.С. Причини виникнення відносин по відшкодуванню громадянину майнової шкоди, заподіяної посадовими особами органів дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 1. – С. 55 – 57.
4. Ніжинська І.С. Правова природа відносин щодо відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України //Підприємництво, господарство і право.-2003-№4.-С. 75-79.
5. Ніжинська І.С. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання і досудового слідства міліції //Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції "Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні". - Донецьк, Донецький інститут внутрішніх справ МВС України - 13 грудня 2002 р. С. 162-169.
6. Ніжинська І.С. Актуальні проблеми вдосконалення законодавства України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівників органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду // Матеріали наукової конференції молодих учених "Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті". - Харків, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого -25-26 грудня 2002 р. С. 87-89.

Ніжинська І.С. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Інститут Держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ, 2003.
Дисертація присвячена аналізу правового інституту відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України.
З'ясовуються актуальні проблеми компенсації шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України, галузевої природи цих правовідносин, досліджуються конкретні проблеми та перспективи розвитку інституту відшкодування такої шкоди. Формулюються і пропонуються рекомендації по удосконаленню законодавчої регламентації і компенсації шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України.
У дисертації обґрунтовується правова сутність обов’язку держави по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України; визначення джерел формування державних коштів, за рахунок яких проводиться відшкодування.
Автор досліджує і вносить пропозиції щодо вдосконалення інституту правовідносин, що виникають в результаті відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України, визначення її мінімального розміру.
У роботі також обґрунтовується необхідність розширення переліку підстав відшкодування, вносяться інші пропозиції щодо змін чинного законодавства.
Ключові слова: відшкодування шкоди, незаконні дії, службові особи, органи дізнання та досудового слідства, вина, розмір відшкодування.

Нижинская И.С. Возмещение вреда, причиненного незаконными действиями служебных лиц дознания и досудебного следствия в системе органов внутренних дел Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины. – Киев, 2003.
Диссертация посвящена анализу правового института возмещения вреда, причиненного незаконными действиями сотрудников органов дознания и досудебного следствия в системе органов внутренних дел Украины (далее – ОВД Украины).
Анализируя решения государственных органов, которые исследуют причины нарушения законов, совершаемые служебными лицами органов дознания и досудебного следствия в системе ОВД Украины, учитывая конкретные случаи таких нарушений в практике этих органов, автор классифицирует причины возникновения рассматриваемых правонарушений.
Диссертант отмечает сложность вопроса правовой природы этих отношений. Необходимость определения правовой природы отношений по возмещению вреда, причиненного незаконными действиями служебных лиц судебно-следственных органов, вызвана тем, что среди юристов-учёных нет единого мнения по этому вопросу. Автор считает, что определить правовую природу отношений - значит найти их существенные, общие для данного вида отношений признаки, по которым они относятся к той или иной отрасли права.
В диссертации определяются актуальные проблемы компенсации вреда, причиненного незаконными действиями сотрудников органов дознания и досудебного следствия в системе ОВД Украины, исследуются конкретные проблемы и перспективы развития института возмещения такого вреда. Автор обращает внимание на общие основания ответственности за причинение вреда, на специфику данной ответственности и формы её проявления; поддерживает мнение о том, что принимая на себя ответственность за невинные действия служащих органов дознания и досудебного следствия, государство осознаёт свою вину за нарушение конституционных прав граждан. Осуществляя правоохранительную деятельность, государство берёт на себя ответственность за риск наступления отрицательных последствий.
В диссертации обосновывается правовая сущность обязанности государства по возмещению вреда, причинённого незаконными действиями сотрудников органов дознания и досудебного следствия в системе ОВД Украины; необходимость определения источников государственных средств, за счёт которых производится возмещение.
Автор формулирует и предлагает рекомендации по усовершенствованию законодательной регламентации и компенсации вреда, причиненного незаконными действиями сотрудников органов дознания и досудебного следствия в системе ОВД Украины.
Автор исследует и вносит предложения, касающиеся усовершенствования института правоотношений, которые возникают в результате возмещения морального вреда, причиненного незаконными действиями сотрудников органов дознания и досудебного следствия в системе ОВД Украины, определения его размера.
В работе также обосновывается необходимость расширения перечня оснований возмещения, и вносятся конкретные предложения, касающиеся изменений действующего законодательства.
Диссертант считает важным моментом права на возмещение морального вреда, причинённого незаконными действиями органов дознания и досудебного следствия милиции, возмещение денежного эквивалента нарушенному личному нематериальному благу гражданина, точнее - сам вопрос о возможности компенсации причинённого морального вреда. Компенсацию морального вреда следует разграничивать с взысканием дополнительных затрат в случае возмещения морального вреда. Право на возмещение морального вреда возникает независимо от самого возмещения этого вреда.
В ходе исследования предлагается дополнить Закон Украины от 1 декабря 1994 года нормой, предусматривающей право регресса со стороны государства к служебным лицам правоохранительных органов, причинившим вред.
Ключевые слова: возмещение вреда, органы дознания и досудебного следствия, незаконные действия, вина, размер возмещения.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking