Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо неповнолітніх

 

КОСЕНКО СВІТЛАНА СЕРГІЇВНА

ВІКТИМОЛОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА СТАТЕВИХ ЗЛОЧИНІВ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2004
Дисертацією
є рукопис

Робота виконана
в Національній академії внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор Туркевич Інна Костянтинівна, завідувач кафедри кримінального та адміністративного права Академії адвокатури України

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Глушков Валерій Олександрович, державний експерт Ради національної безпеки та оборони України
кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Женунтій Володимир Іванович, головний науковий співробітник Київського регіонального центру Академії правових наук України

Провідна установа
Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ

Захист відбудеться 23.06.2004 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національної академії
внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1 )

Автореферат розісланий 21 травня 2004 р.

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах Україна переживає цілий ряд соціальних, політичних і правових змін. І, незважаючи на це, держава повинна забезпечувати, охороняти і захищати права, свободи та інтереси своїх громадян. Стаття 3 Конституції України проголошує захист прав та свобод людини пріоритетним завданням держави. Особливо це стосується неповнолітніх громадян України.
У міжнародному праві одержало загальне визнання положення про те, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Необхідність особливого захисту дітей уперше було проголошено у Женевській декларації прав дитини 1924 р., потім підтверджено в Загальній декларації прав людини 1948 р., а також у Декларації прав дитини 1959 р. і закріплено у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та у Конвенції про права дитини 1989 р. В Україні Конвенцію ООН про права дитини було ратифіковано постановою ВР № 789–ХІІ від 27 лютого 1991 р., а згодом також усі вище згадані конвенції.
Стаття 10 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. проголошує, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, учбових та інших дитячих закладах мають забезпечуватись на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі і гідності.
Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють. Але цей захист ще недостатній.
Статеві злочини щодо неповнолітніх представляють підвищену суспільну небезпеку. Це обумовлюється перш за все об’єктом цих злочинів – статевою недоторканістю неповнолітніх, а в разі застосування насильства – то і здоров’ям цієї найбільш незахищеної частини населення. Внаслідок вчинення цих злочинів нерідко порушується подальший нормальний і психічний розвиток потерпілих, у них можуть формуватись неправильні, з моральної точки зору, уявлення про статеві стосунки, а згодом – і деформації їх особистості. Дослідження свідчать, що ряди повій у значній мірі поповнюються за рахунок осіб, які в дитинстві відчували на собі розбещуючий вплив дорослих.
При цьому слід мати на увазі, що статевим злочинам властива велика латентність, тому зареєстровані злочини даної категорії і засуджені особи не відображають дійсної картини розповсюдженості таких злочинів, фактично їх набагато більше.
До цього необхідно додати, що сексуальні зловживання щодо дітей набули величезних масштабів і в інших державах. Це проблема не лише України, а всієї міжнародної спільноти. Але в Україні, враховуючі економічну нестабільність, падіння моралі, загострення протиріч у різних сферах соціального життя дане питання набуває особливої гостроти і потребує застосування термінових заходів щодо протидії цим злочинам і особливо для їх попередження. Тому наукова розробка цих питань виключно важлива.
У кримінально-правовому, і до певної міри, в кримінологічному аспектах вищезазначена проблема досліджувалась рядом авторів. Зокрема, над нею працювали такі вчені, як: Ю.В. Александров, Б.А. Блиндер, А.П. Дьяченко, Г.Б. Елемисов, А.А. Жижиленко, А.Н. Ігнатов, О.Г. Кальман, П.І. Люблінський, П.П. Осипов, С.В. Познишев, Я.М. Яковлєв та інші видатні науковці. Вивченню особливостей поведінки потерпілого, а також визначенню теоретичних і прикладних проблем віктимологічних досліджень, були присвячені роботи А.І. Алексєєва, Ю.М. Антоняна, А.Ю. Ареф'єва, А.В. Астрашабова, Б.А. Блиндера, Л.Л. Гоголевої, В.О. Глушкова, П.С. Дагеля, І.М. Даньшина, А.І. Долгової, О.М. Джужи, В.І. Женунтія, А.П. Закалюка, В.П. Коновалова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, Н.Ф. Кузнецової, І.І. Лановенка, В.Г. Лихолоба, Є.М. Мойсеєва, А.І. Михайлова, О.Є. Михайлова, Г.М. Міньковського, В.С. Мінської, В.І. Полубинського, Д.В. Рівмана, В.Я. Рибальської, С.В. Соболєвої, І.Г. Скурту, А.Д. Тартаковського, А.П. Тузова, В.О. Тулякова, І.К. Туркевич, В.С. Устінова, Т.Д. Цибуленко, Л.В. Франка, Н.В. Яницької та інших дослідників.
Слід зазначити, що переважна більшість цих робіт базувалась на аналізі соціально-економічних умов 70–90 років минулого століття та діючого тоді кримінального законодавства. Лише окремі дослідження присвячені більш пізньому періоду.
В останні роки в Україні захищено ряд кандидатських дисертацій (Л.В. Крижної, Л.В. Левицької, М.М. Корчового, С.Г. Киренка, Н.С. Юзікової та інших), у яких досліджувались проблеми злочинності щодо неповнолітніх, в окремих із них побічно розглядались і питання неповнолітніх потерпілих. Але проблема неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів комплексно, на монографічному рівні, з метою розробки заходів щодо попередження їх віктимної поведінки, не досліджувалась. Слід підкреслити, що цей напрям важливий, оскільки певна частина злочинів вчиняється під впливом поведінки потерпілих, які своїми діями або бездіяльністю деякою мірою провокують у винної особи бажання вчинити злочин або значно полегшують його вчинення.
До цього часу рекомендації науковців зводились, як правило, до попередження дій злочинців і упускалась з поля зору необхідність попередження віктимної поведінки потерпілих.
В такому напрямі здійснюють свою діяльність сьогодні і практичні органи. Це однобічний, отже – недостатньо ефективний підхід до попередження статевих злочинів щодо неповнолітніх. Для виправлення такого становища в теорії і на практиці необхідно комплексно дослідити поведінку неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів. Наведені аргументи підтверджують актуальність обраної для дослідження теми.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження базується на вимогах Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376. Дисертаційне дослідження виконане згідно з Планом науково-дослідних та дослідно–конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2002 р. (п. 115) і на 2003 р. (п. 118) та кафедрою кримінології та юридичної соціології НАВСУ.
Метою дисертаційного дослідження є розробка конкретних теоретичних та практичних науково обґрунтованих рекомендацій, які спрямовані на вдосконалення профілактичної роботи з неповнолітніми для мінімізації їх можливої віктимної поведінки, що може сприяти вчиненню проти них статевих злочинів.
Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:
– визначити кримінологічну характеристику статевих злочинів, які вчиняються щодо неповнолітніх;
– вивчити особу злочинця, що вчиняє статеві злочини щодо неповнолітнього;
– визначити поняття жертви і характеристики її ролі у генезисі злочинної поведінки;
– встановити специфічні риси особи неповнолітнього потерпілого від сексуального насильства;
– визначити роль неповнолітнього потерпілого в механізмі злочинної поведінки;
– визначити головні напрями загальної та індивідуальної віктимологічної профілактики поведінки неповнолітніх потерпілих у статевих злочинах.
Об’єктом наукового дослідження є суспільні відносини захищені кримінально-правовими нормами, які складаються у сфері статевої недоторканості неповнолітніх осіб.
Предмет дослідження складають загальні та спеціально-кримінологічні заходи попередження статевих злочинів щодо неповнолітніх; заходи віктимологічної профілактики статевих злочинів, які вчиняються щодо неповнолітніх; заходи попереджувальної діяльності спеціальних органів та установ України в цьому напрямку.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації склала сукупність методів наукового пізнання. Комплексність дослідження обумовило використання міжнародних нормативних актів та законодавства України, а також використання юридичної, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури, узагальнення судової практики України.
Висновки та пропозиції дисертаційного дослідження ґрунтуються на аналізі кримінального законодавства України, вивченні монографічної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів, наукових статей, практики та постанов Пленуму Верховного Суду України у справах про статеві злочини. У порівняльно-правовому аспекті вивчено кримінальне законодавство Австрії, Азербайджанської Республіки, Грузії, Данії, Іспанії, Киргизької Республіки, Республіки Болгарія, Республіки Казахстан, Китайської Народної Республіки, Республіки Молдова, Республіки Узбекистан, Швеції, Швейцарії, Франції, ФРН, Японії.
В основу дослідження покладено методи діалектики та матеріалізму. У процесі дослідження застосовувались такі наукові методи, як логіко–юридичний аналіз вітчизняного кримінального законодавства та законодавства зарубіжних країн в аспекті теми, застосовувались методи системного і порівняльного аналізу для вивчення наукових основ вчення про злочинця та жертву злочину. Метод системного аналізу допоміг визначити зв’язки вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх із соціальними явищами і процесами, які впливають на них.
Застосовувались також такі методи збору матеріалу як анкетування, інтерв’ю та вивчення документів (кримінальних справ), що дозволило зібрати емпіричний матеріал для характеристики рівня та динаміки досліджуваних явищ, з’ясувати їх детермінанти. Для обробки зібраного матеріалу застосовувались статистичні прийоми, зокрема, розрахунку різних видів відносних величин.
Емпіричну базу дослідження склали вивчення (з використанням спеціальної анкети) 212 архівних кримінальних справ, які були розглянуті районними та апеляційними судами міст Києва, Запоріжжя та Донецька (за період з 1995 по 2002 роки). Було проанкетовано 562 неповнолітніх у місті Києві, які навчаються у загальноосвітніх школах, вечірніх спеціалізованих школах та ПТУ; проводилось інтерв’ю з працівниками підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх, Державного центру соціальних служб для молоді, а також працівниками прокуратури (в кількості 40 осіб).
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова значимість і новизна положень дисертації визначається, насамперед, як постановкою проблеми, так і новим підходом до вирішення комплексу питань, які пов’язані із теоретичним обґрунтуванням віктимологічної профілактики статевих злочинів щодо неповнолітніх. Найбільш значущі результати, що виносяться на захист, полягають у наступному:
визначено і сформульовано напрями загальної та індивідуальної віктимологічної профілактики поведінки неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів. При цьому внесені суттєві уточнення стосовно такої діяльності суб’єктів, які повинні її здійснювати, надано конкретні рекомендації щодо підвищення її ефективності;
визначено і сформульовано найбільш важливі у віктимологічному плані особистісні характеристики неповнолітніх, які детермінують їх підвищену віктимність;
доведено, що удосконалення аналізу кількісних і якісних показників статевих злочинів щодо неповнолітніх дало можливість дійти висновку про високий рівень латентності;
дістало подальший розвиток вивчення комплексу причин та умов, які обумовлюють вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх, досліджено механізм їх дії, в ньому показана роль поведінки потерпілого, що виступає в якості зовнішнього фактора, який може вплинути на прийняття злочинцем рішення про вчинення злочину;
дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування положення, що негативні якості особи злочинця виступають “внутрішніми” причинами вчинення ними статевих злочинів щодо неповнолітніх;
удосконалено наукові підходи щодо кримінологічної характеристики неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів, здійснено власну кримінологічну класифікацію вищезазначених осіб;
уточнено елементи конкретної життєвої ситуації, що впливають на підвищену індивідуальну віктимність неповнолітнього;
запропоновано зміни до кримінального законодавства України щодо охорони прав неповнолітніх. Зокрема, в Кримінальному кодексі України доцільно передбачити відповідальність батьків або осіб, що їх замінюють за недбале виховання, внаслідок чого здійснюється негативний вплив на фізичний і психічний розвиток неповнолітнього.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження сприятимуть подальшому розвитку кримінологічної науки, зокрема, з проблеми віктимної поведінки неповнолітніх. Рекомендації, що містяться в роботі, також сприятимуть підвищенню ефективності віктимологічної профілактики неповнолітніх правоохоронними органами. Наукові розробки дисертаційного дослідження впроваджено в процес профілактичної роботи ВКМСН ГУ МВС України в м. Києві та у профілактичну роботу служби у справах неповнолітніх Київської міської державної адміністрації.
Матеріали дисертації можуть бути також використані у навчальному процесі, при підготовці навчальної та методичної літератури з цієї проблеми, при читанні лекцій і проведенні семінарських занять, удосконаленні кримінального законодавства.
Апробація результатів дослідження. Висновки дисертаційного дослідження оприлюднені на науково–практичних конференціях: “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, 25 квітня 2002 року), “Актуальні проблеми профілактики злочинності та правопорушень серед неповнолітніх” (м. Львів, 22-23 листопада 2002 року) на Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читаннях студентів та аспірантів (м. Хмельницький, 10–11 листопада 2002 року). Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України.
Теоретичні положення дисертації використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. Головні положення та матеріали проведеного дослідження знайшли своє висвітлення в семи наукових публікаціях (із них – 5 у фахових виданнях, затверджених ВАК України).
Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку літератури та додатків (17-ти на 19-и сторінках). Повний обсяг дисертації – 211 сторінок (основного тексту – 192 сторінка).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, основні завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічні основи, окреслено джерельну базу, встановлено наукову новизну, показано практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію результатів дослідження, обґрунтовано структуру дисертації.
Перший розділ – “Кримінологічна характеристика статевих злочинів щодо неповнолітніх” складається з трьох підрозділів.
В підрозділі 1.1.”Характерні ознаки статевих злочинів щодо неповнолітніх” аналізуються існуючі в юридичній літературі точки зору з приводу такого дискусійного питання, як “кримінологічна характеристика злочинів”. Автор приєднується до позиції науковців, які включають у кримінологічну характеристику відомості про всі злочини того чи іншого виду, а також про злочинців, які їх вчинили. Стосовно статевих злочинів щодо неповнолітніх, обґрунтовано положення, згідно з яким до кримінологічної характеристики статевих злочинів слід відносити і відомості про потерпілих. Лише такий підхід дасть можливість найбільш повно дослідити той чи інший вид злочинності. До статевих злочинів, які можуть вчинятись щодо неповнолітніх віднесено зґвалтування (ч. 3, 4 ст. 152 КК), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ч. 2, 3 ст. 153 КК), примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК) та розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК).
В Україні злочинів, передбачених ст. 152 КК України 2001 р. (ст. 117 КК 1960 р.) (зґвалтування) зареєстровано: у 2000 р. – 1115, у 2001 р. – 1051, у 2002р. – 1043, у 1 півріччі 2003 р. – 514. Злочини, передбачені статтею 153 КК України (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом) складають таку кількість: у 2000 р. – 688, у 2001 р. – 656, у 2002 р. – 667, у 1 півріччі 2003 р. – 359. Кількість злочинів передбачених ст. 154 КК України (примушування до вступу в статевий зв’язок) зареєстровано: у 2000 р. – 3, у 2001 р. – 4, у 2002 р. – 1, у 1 півріччі 2003 р. – 2 злочини. Злочинів, передбачених ст. 155 КК (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості) у 2000 р. – зареєстровано 47, у 2001 р. – 45, у 2002 р. –52, у 1 півріччі 2003 року – 47. Кількість зареєстрованих злочинів передбачених ст. 156 КК (розбещення неповнолітніх) становила: у 2000 р. – 245, у 2001 р. – 191, у 2002 р. – 231, у 1 півріччі 2003 р. – 150 злочинів.
У кримінологічній характеристиці статевих злочинів щодо неповнолітніх відмічено їх високий рівень латентності, на що звертається увага багатьма дослідниками. Це положення підтверджене і даними, здобутими особисто автором роботи. При анкетуванні неповнолітніх учнів 46% респондентів повідомили, що були жертвами статевих злочинів. У правоохоронні органи про вчинення статевого злочину повідомили лише 10% неповнолітніх. При цьому називались такі причини, за яких не подавались заяви: не хотіли розголосу, соромились, боялись помсти з боку ґвалтівника тощо.
При кримінологічній характеристиці статевих злочинів щодо неповнолітніх, відмічено їх приблизно рівне розповсюдження в міській і сільській місцевості. Підкреслена чітко виражена сезонність - з травня по вересень вчиняється 60–70% злочинів. Найчастіше досліджувані злочини вчиняються у вечірній і пізній нічний час (з 17 до 8 години ранку – 67%). Певне місце у кримінологічному аналізі злочинів займає розподіл злочинів в залежності від того, вчинені вони у приміщенні (54,2% ) чи поза ним. При вчиненні статевих злочинів, у переважній більшості застосовується фізичне насильство (кожний другий злочин). Погроза фізичним насильством має місце у кожному шостому випадку.
У підрозділі 1.2. “ Особа злочинця, яка вчинила статеві злочини щодо неповнолітніх” розглядаються кримінологічні ознаки таких осіб. Автор аналізуючи різні погляди вчених на поняття особи злочинця приєднується до точки зору науковців, які під особою злочинця розуміють соціально обумовлені властивості особи, які визначають її схильність до злочинної поведінки. Структура осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, спочатку розкривається на підставі аналізу літературних джерел, а потім – за даними проведеного автором дослідження.
При розгляді соціально-демографічних ознак звертається увага на стать винних, їх вік, соціальне положення, рівень освіти тощо. За вивченими кримінальними справами злочинці характеризувались такими даними. В переважній більшості – це чоловіки (97,5%). За віком неповнолітні злочинці складають 18,5%, особи у віці 18–25 років – 36,2%, 25–30 років – 11%, 30–40 років – 32,8 %. Більшість злочинців (87%) мають середню або незакінчену середню освіту. На момент вчинення злочину 45,4% осіб ніде не працювали і не навчались. З числа працюючих статевих злочинців 42% складали робітники, працівники сільського господарства – 1%, представники інтелігенції – 1%, підприємці – 2,4%. Характерним є також те, що 43% осіб, які працювали, були зайняті низькокваліфікованою працею. 8,3% негативно характеризувались за місцем роботи, 8,3% – за місцем проживання.
З вивчених кримінальних справ більшість злочинців (70%) не перебували у шлюбі, 23,7% – були одружені, 6,3% – розлучені. 30% засуджених мали дітей, але ця обставина не утримувала їх від вчинення сексуальних злочинів проти чужих дітей При характеристиці кримінально–правових ознак злочинців відмічено, що безпосередніми виконавцями злочинів було 91,3% осіб, 6,7% – були організаторами, 1,5% – підмовниками, 0,5% – виконували роль посібників. Достатньо висока серед злочинців питома вага раніше засуджених – 30,5%.
Значна частина злочинців у момент вчинення злочинів знаходилась в нетверезому стані (66,3%). З зазначених осіб 15% зловживали спиртними напоями, 2,4% – були хронічними алкоголіками, 7,7% – вживали наркотичні засоби. До морально-психологічних особливостей злочинців, які вчиняють статеві злочини щодо неповнолітніх, характерний також типовий егоцентризм, неповага до жінок і неповнолітніх, брутальність, цинізм, відсутність почуття сорому, озлобленість, жорстокість щодо жертви, споживче відношення до оточуючих тощо. Поряд з цим, окремі злочинці вміли знаходити спільну мову з дітьми, зацікавити їх тощо.
Найбільш небезпечні злочинці – це особи, які вчиняють статеві злочини щодо своїх дітей: дочок, синів, падчерок, племінниць тощо, використовуючи при цьому психічне насильство або безпорадний стан потерпілого (7,4%). У них негативні риси мають найбільш виражений та тривалий характер.
У підрозділі 1.3. “Причини та умови вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх” розглянуто сукупність причин та умов, що досліджуються на трьох рівнях. Автор виділяє загальні причини злочинності, які містяться в різних сферах життя суспільства й обумовлюють вчинення злочинів різних видів, в тому числі і тих, що досліджуються. Їм дана коротка характеристика.
Стосовно другого рівня причин та умов вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх зазначено, що до них можуть бути віднесені недоліки виховання неповнолітніх у сім’ях, учбових закладах, трудових колективах, пасивність правоохоронних органів та інших суб’єктів попередження злочинів у протидії розповсюдженню порнографії, проявам грубості, агресивності, розв’язної сексуальної поведінки тощо.
До причин і умов конкретних статевих злочинів щодо неповнолітніх віднесено антисуспільні погляди осіб, обставини, що сформували такі погляди, життєві ситуації, які у взаємодії з особою злочинця призвели до вчинення злочинів. В підрозділі охарактеризовано дві останні з названих груп обставини. На підставі вивчення кримінальних справ звернуто увагу на такі обставини: у 47,3% справ відмічено недоліки в діяльності правоохоронних органів, у 20,7% – неналежне виховання неповнолітніх в родинах, у 12,2% – зазначено, що очевидці не втрутились і не захистили потерпілого.
В підрозділі звернуто увагу також на те, що певну роль в механізмі злочинної поведінки, при вчиненні конкретних злочинів, відіграє потерпілий (жертва). Він виступає в якості зовнішнього фактора (конкретної життєвої ситуації), який може вплинути на прийняття злочинцем рішення про вчинення статевого злочину. Між тим, коли мова йде про потерпілих від статевих злочинів, а особливо неповнолітніх, то вони, в переважній більшості, не проявляють явно негативної, провокуючої поведінки. Але їх поведінка не може розглядатись як зовсім нейтральна. Певною мірою вона може вплинути на прийняття злочинцем рішення про вчинення статевого злочину.
Другий розділ – “Теоретичні питання особливостей неповнолітньої жертви щодо якої вчинено статевий злочин” складається з двох підрозділів.
В підрозділі 2.1. “Жертва і її роль в генезисі злочинної поведінки” розглядаються поняття жертви, які наведені в літературі. Автор підтримує точку зору тих науковців, які вважають, що жертва може розглядатись з позиції різних наук, в тому числі і кримінології. В цьому аспекті під віктимністю жертви слід розуміти сукупність якостей особи, яка обумовлює або може обумовлювати її невірну, неоптимальну поведінку у криміногенній ситуації. В результаті цього у особи підвищується вірогідність стати жертвою злочину. Стосовно жертв статевих злочинів відмічається, що в багатьох випадках вони стали ними не випадково, а це було обумовлено їх поводженням, яке залежить від виховання.
В роботі проаналізовано дані досліджень потерпілих від сексуальних злочинів, що містяться в юридичній літературі, а також результати вивчення цих питань автором. Підкреслено, що сприятливу для вчинення статевого злочину ситуацію складає факт знаходження неповнолітньої потерпілої в пізній час у безлюдних місцях: парках, скверах тощо. Зайва довірливість потерпілих неповнолітніх, нерозбірливість у знайомствах, згода відвідати квартиру незнайомих чоловіків тощо, теж нерідко сприяє вчиненню проти них статевих злочинів. Деякі неповнолітні, намагаючись бути схожими на дорослих, зовні виглядають розв’язними, розбещеними, інколи ведуть сексуальну гру, через що привертають увагу чоловіків, які сприймають таких неповнолітніх як осіб, що легко погодяться на статеві стосунки.
Для з’ясування поведінки потерпілих в механізмі вчинення статевих злочинів наведемо відповіді опитаних з цього приводу неповнолітніх. 9% респондентів повідомили, що їх дії могли підштовхнути злочинця до вчинення статевого злочину, 33% потерпілих вважають, що їх поведінка якоюсь мірою могла сприяти цьому. Отже, самі потерпілі майже в половині (42%) випадків вчинення щодо них статевих злочинів пов’язують із своїм негативним поводженням. Ці обставини обов’язково повинні враховуватись у профілактиці злочинів, що досліджуються.
В підрозділі 2.2. “Особливості характеристики особи неповнолітнього потерпілого від сексуального насильства” дається характеристика таких осіб на підставі вивчення 212 кримінальних справ та проведеного анкетування учнів середніх учбових закладів в кількості 562 осіб.
За результатами проведеного дослідження неповнолітні – жертви від статевих злочинів характеризуються такими даними. Від зґвалтування потерпіло 59,8% неповнолітніх, від задоволення статевої пристрасті неприродним способом – 27,55%, від примушування до вступу у статевий зв’язок – 0,55%, від статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості – 8,8%, жертвами розбещення неповнолітніх були 3,3%. Особи жіночої статі складають 98,4%, а чоловічої – 1,6%. За віком неповнолітні жертви розділяються так: до 7 років – 5% , від 7 до 12 років – 26%, від 12 до 14 років – 33,5%, від 14 до 18 років – 35,5%. Отже малолітні потерпілі становлять найбільш чисельну вікову групу (64,5%), що підтверджує підвищену суспільну небезпеку вчинення проти них злочинів.
Неповнолітні жертви статевих злочинів в переважній більшості проживали з обома батьками (64,5%), з однією матір’ю чи батьком проживало 25%, сиротами були 10,5%.
Найбільша кількість повторних статевих злочинів щодо неповнолітніх вчиняється у тих випадках, коли злочинець є членом родини потерпілого.
У 69% вивчених кримінальних справ неповнолітні потерпілі з місця навчання характеризувались позитивно, змішана характеристика (як позитивні так і негативні риси) відмічена у 11% кримінальних справ.
Дослідженням встановлено, що потерпілі, за виключенням малолітніх, перед вчиненням проти них злочинів знаходились в стані алкогольного сп’яніння – 10%, 18% – інколи вживали алкоголь, 3% – вживали наркотичні засоби чи психотропні речовини.
Достатньо тривожною обставиною є те, що неповнолітні занадто рано починають статеве життя. Український інститут соціальних досліджень в 2001 році провів вибіркове опитування неповнолітніх та молоді України. Дослідженням встановлено, що найчастіше перший статевий досвід припадає на 15–16 років, хоча залучення до сексуальних стосунків відбувається і в 9–10 років. Серед опитаних хлопців, які навчаються у 8 класі, 3% перший сексуальний досвід отримали в 11 років або ще раніше. Взагалі серед 8-класників 21% хлопців і 5% дівчат вже мають досвід сексуального життя. Ця обставина теж впливає на вчинення статевих злочинів, оскільки обумовлює певні стандарти поведінки неповнолітніх потерпілих, які вже мають досвід такого життя.
Третій розділ – “Запобігання віктимної поведінки неповнолітніх потерпілих у статевих злочинах” складається з трьох підрозділів.
В підрозділі 3.1. “Удосконалення кримінального законодавства України щодо захисту неповнолітніх потерпілих з використанням досвіду законодавства зарубіжних країн” проаналізовано в аспекті теми законодавство 16 країн. Це дозволило виокремити особливості кримінально-правової охорони статевої недоторканості неповнолітніх, які охарактеризовані в дисертації. Зокрема, звернуто увагу на те, що у переважній більшості Кримінальних кодексів зарубіжних країн статеві зносини з особою, яка не досягла певного віку, вважаються зґвалтуванням. Цей вік, встановлений у різних кодексах неоднаково від 12 до 16 років.
Кримінальне законодавство зарубіжних країн передбачає посилену охорону неповнолітніх у тих випадках, коли статеві злочини були вчинені їх рідними або названими батьками, опікунами, особами, яким доручено виховання або навчання дитини, або коли винний грубо використовував свою перевагу, яку дає його вік і досвід та мав місце примус неповнолітнього до статевих зносин. Так, кваліфікуючими ознаками визнаються: вчинення посягань на статеву недоторканість неповнолітніх з боку батьків, піклувальників, працівників учбових та інших закладів, де виховуються неповнолітні.
Зарубіжні законодавці акцентують увагу та виокремлюють таку кваліфікуючу ознаку статевих злочинів, як зараження ВІЛ інфекцією. Цей досвід заслуговує схвалення.
З метою удосконалення кримінального законодавства України по охороні статевої недоторканості неповнолітніх та підсиленні запобіжної ролі кримінального закону в цій сфері, запропоновано в КК України виділити окремий розділ, у якому були б зосереджені всі злочини, які можуть вчинятись тільки стосовно неповнолітніх, в тому числі і статеві злочини.
Доцільно підвищити кримінальну відповідальність батьків та осіб, що їх замінюють за вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх. У зв’язку з цим запропоновано ст. 152 КК України (зґвалтування) доповнити ч. 5, в якій відповідальність передбачається за зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього вчинене батьком, матір’ю, особою, що їх замінює, та тими особами, які здійснюють їх виховання.
Рекомендовано внести зміни у ч. 3 ст. 153 КК України, виключити з тексту цієї частини статті посилання на настання особливо тяжких наслідків тому, що кваліфікуючою ознакою є малолітній вік потерпілих, а настання особливо тяжких наслідків необов’язкове. Це аргументовано тим, що вчинення таких дій щодо малолітньої чи малолітнього представляє підвищену суспільну небезпеку і не потребує настання особливо тяжких наслідків. Тим більше, що в ч. 2 цієї статті в якості однієї з кваліфікуючих обставин передбачено вчинення злочину щодо неповнолітнього і це не обумовлено настанням будь яких наслідків.
Пропонується в ст. 154 КК України ввести таку кваліфікуючу ознаку, як примушування до вступу в статевий зв’язок особою, від якої неповнолітній може бути у будь-якій залежності. Неповнолітні, щодо яких вчиняються такі злочини, повинні бути більш захищеними ніж це має місце зараз.
В підрозділі 3.2. “ Віктимологічні аспекти загальної профілактики поведінки неповнолітніх потерпілих у статевих злочинах” розглядається питання про необхідність віктимологічної профілактики. У зв’язку з цим звернуто увагу на загально-соціальні та спеціально-кримінологічні заходи.
Загально-соціальні заходи в аспекті, який досліджується, спрямовані на здійснення в державі соціально-економічних, культурно-виховних та інших заходів, які б сприяли зміцненню сім’ї як однієї з основних ланок суспільства, вирішенню проблем молоді, розвитку і більш повному задоволенню інтересів підростаючого покоління у сфері навчання, праці, проведенню відпочинку тощо.
Спеціально-кримінологічні заходи попередження досліджуваних злочинів за своїм призначенням спрямовані впливати на причини та умови статевих злочинів стосовно неповнолітніх та на віктимне поводження неповнолітніх. У зв’язку з цим даються рекомендації щодо підвищення ефективності впливу на причини та умови статевих злочинів щодо неповнолітніх, звертається увага на існуючі недоліки, пропонуються напрями профілактичної діяльності з віктимологічного попередження.
Діяльність державних органів, громадських організацій повинна бути спрямована на послаблення, нейтралізацію, а при можливості – й усунення причин та умов, які зосереджуються в оточуючому середовищі і сприяють появі у неповнолітніх певних рис, які обумовлюють їх підвищену віктимізацію стосовно статевих злочинів, а також – на корекцію поведінки неповнолітніх, у яких такі риси вже сформувались.
В підрозділі 3.3. “Віктимологічні аспекти індивідуальної профілактики відносно неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів” даються рекомендації по здійсненню такої діяльності з урахуванням різних категорій неповнолітніх.
Як свідчить проведене дослідження, більшість неповнолітніх потерпілих характеризувались позитивно. Між тим, вчиненню проти них статевих злочинів сприяла певна необачність в знайомствах, знаходження в пізній час на вулиці тощо. Профілактичні заходи з такими підлітками повинні здійснюватись батьками, педагогічними колективами тощо. Вірна орієнтація цих суб’єктів та проведення такої роботи входить в завдання служб у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх та інших спеціалізованих суб’єктів – працівників правоохоронних органів, судів тощо. Особливу увагу звернуто на попередження віктимної поведінки тих неповнолітніх – можливих потерпілих, які вживають алкоголь, наркотики тощо. У зв’язку з цим визначені суб’єкти цієї діяльності, окремі її форми, надано рекомендації щодо подолання сексуального насильства в сім’ях.
Значна увага в роботі приділена характеристиці профілактичних можливостей створених в Україні Соціальних служб для молоді, діяльності “Ліги соціальних працівників України” та Інтернаціонального союзу Німеччини, міжнародного гуманітарного центру “Розрада”, Дитячого християнського фонду, психологічних служб тощо.
У висновках підсумовуються основні результати виконаного дослідження і надаються пропозиції щодо вдосконалення сучасного кримінального законодавства та практики попередження статевих злочинів щодо неповнолітніх.
Обґрунтовано підвищену суспільну небезпеку статевих злочинів щодо неповнолітніх.
Відмічено високий рівень латентності статевих злочинів щодо неповнолітніх. При анкетуванні 562 неповнолітніх учнів середніх учбових закладів 46% осіб повідомили, що стали жертвами статевих злочинів. При цьому, правоохоронними органами було отримано лише 10% заяв про вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх, а 90% злочинів залишились латентними.
Стосовно кримінологічної характеристики статевих злочинів щодо неповнолітніх, відмічена їх приблизно рівна розповсюдженість в міській і сільській місцевості, підкреслена чітко виражена сезонність злочинів. З травня по вересень вчиняється 60–70% всіх злочинів. Найчастіше досліджувані злочини вчиняються у вечірній і пізній нічний час, більшість із них, в приміщеннях. При вчиненні злочинів, в переважній більшості, застосовується фізичне насильство (кожний другий злочин). Погроза фізичного насильства має місце у кожному шостому випадку.
Надана кримінологічна характеристика особи злочинця по злочинах, що досліджувались. В переважній більшості – це чоловіки (97,5%). Неповнолітні особи, особи молодого та середнього віку – найбільш розповсюджені вікові категорії статевих злочинців (98,5%). Більшість злочинців (87%) мають середню або незакінчену середню освіту. На момент вчинення злочину 45,4% осіб не працювали і не навчались. 8,3% негативно характеризувались за місцем роботи та за місцем проживання. 70% засуджених не перебували у шлюбі, 6,3% були розлученими. При характеристиці кримінально–правових ознак злочинців відмічено, що безпосередніми виконавцями злочинів були 91,3% осіб, 6,7% – були організаторами, 1,5% – підмовниками, 0,5% – виконували роль посібників. Достатньо висока, серед злочинців, питома вага раніше засуджених – 30,5%.
Значна частина злочинців в момент вчинення злочинів знаходилась в нетверезому стані (66,3%). Обґрунтовано висновок, що негативні якості особи злочинця виступають “внутрішніми” причинами вчинення ними статевих злочинів щодо неповнолітніх.
До причин і умов статевих злочинів щодо неповнолітніх віднесені такі фактори, як упущення в моральному і статевому вихованні в сім’ях, учбових закладах, трудових колективах, пасивність у відношенні до осіб, які проявляють грубість, зловживають спиртними напоями, допускають прояви розв’язної поведінки тощо. При вивченні кримінальних справ встановлено такі обставини, які сприяли вчиненню злочинів: недоліки у діяльності правоохоронних органів відмічено у 47,3% справ, неналежне виховання злочинців у родині в 20,7%, очевидці не втрутились і не захистили потерпілого в 12,2% кримінальних справ.
Дисертантом проведено дослідження неповнолітніх – жертв статевих злочинів і надана детальна їх характеристика. Особи жіночої статі складають 98,4%, а чоловічої – 1,6%. За віком неповнолітні жертви розділяються так: до 7 років було 5%, від 7 до 12 років – 26%, від 12 до 14 років – 33,5% від 14 до 18 років – 35,5%. Отже, малолітні потерпілі становлять найбільшу вікову групу 64,5%, що підтверджує підвищену суспільну небезпеку вчинення проти них статевих злочинів.
69% неповнолітніх потерпілих навчались в загальноосвітніх школах, 5,4% – в ПТУ, 3% – в технікумі чи інституті, 8% – ніде не навчались і не працювали, 4,4% – працювали. В решті справ дані про потерпілих були відсутні.
При визначенні відносин потерпілого із злочинцем встановлено, що в 7,4% випадках злочинці були родичами потерпілих (батько, брат, дід, дядько), 78,3% злочинців до вчинення злочинів були знайомі з потерпілими, у 14,3% – злочинці не були знайомі з потерпілими. Найбільша кількість повторних статевих злочинів щодо неповнолітніх вчиняється у тих випадках, коли злочинець є членом родини потерпілого.
Дослідженням встановлено, що 10% потерпілих, за виключенням малолітніх, перед вчиненням проти них злочинів знаходились в стані алкогольного сп’яніння, 18% – вживали інколи алкоголь, 3% – вживали наркотичні засоби чи психотропні речовини.
Вивчення потерпілих дало можливість дати їх класифікацію. Виділено такі групи потерпілих: до першої групи входять нейтральні неповнолітні потерпілі, до другої групи включено: активні, некритичні, провокуючі неповнолітні потерпілі. Інколи має місце так звана змішана поведінка неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів.
В роботі проаналізовано, в аспекті теми, законодавство 16 зарубіжних країн, що сприяло наданню рекомендацій для внесення змін у Кримінальний кодекс України.
Запропоновано ст. 152 КК України (зґвалтування) доповнити ч. 5 в такій редакції: “Зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього вчинене батьком, матір’ю чи особою, що їх замінює, та тими особами, які здійснюють їх виховання”, оскільки така кваліфікуюча обставина в ст. 152 КК України відсутня. За цей злочин передбачити покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.
Рекомендовано внести зміни у ч. 3 ст. 153 КК України, яка передбачає відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, виключити з тексту цієї частини статті посилання на настання особливо тяжких наслідків. Запропонована така реакція вказаної частини ст. 153 КК України: “Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього”.
Пропонується у ст. 154 КК України ввести таку кваліфікуючу ознаку, як примушування до вступу в статевий зв’язок неповнолітніх.
Попередження злочинів, що досліджувались розглянуто в аспекті здійснення загально–соціальних та спеціально–кримінологічних заходів. В дисертації визначено й обґрунтовано питання про необхідність здійснення віктимологічного попередження. У роботі звернуто увагу на особливості профілактичної роботи з окремими групами неповнолітніх в залежності від їх характеристики, надано відповідні рекомендації. В зв’язку з цим визначено суб’єкти цієї діяльності, окремі її форми, надано рекомендації по подоланню сексуального насильства в сім’ях тощо.
У дисертаційному дослідженні зазначено, що для підвищення ефективності профілактичної роботи необхідна координація та взаємодія всіх суб’єктів вказаної діяльності та максимального використання профілактичних можливостей кожного суб’єкта профілактики, які досліджені в роботі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Косенко С.С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України. – 2002. – № 5. – С. 41–45.
2. Косенко С.С. Кримінологічна характеристика статевих злочинів, які вчиняються щодо неповнолітніх (за матеріалами анкетування учнів шкіл і ПТУ м. Києва) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 10. – С. 103–106.
3. Косенко С.С. Захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів // Право України. – 2003. – № 2. – С. 35–38.
4. Косенко С.С. Поняття кримінологічної характеристики статевих злочинів щодо неповнолітніх // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 5. – С. 104–105.
5. Косенко С.С. Віктимологічні аспекти загальної профілактики статевих злочинів, які вчиняються по відношенню до неповнолітніх потерпілих // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2003. – Вип. 10. – С. 534–540.
6. Косенко С.С. Кримінологічна характеристика неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально – процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доповідей наук. – практ. конф. – У 2-х ч. – Ч. 2. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – С. 66–68.
7. Косенко С.С. Порівняльний аналіз законодавства Франції та України по захисту неповнолітніх від статевих злочинів // Молодь в юридичній науці. Збірник тез доповідей Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читань студентів та аспірантів. – Хмельницький, 2002. – С. 256–258.

АНОТАЦІЇ

Косенко С.С. Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо неповнолітніх. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально–виконавче право. – Національна академія внутрішніх справ України – Київ, 2004.

Дисертація є комплексним кримінологічним дослідженням проблеми віктимологічної профілактики статевих злочинів щодо неповнолітніх. В основі роботи покладено вивчення результатів попередніх наукових розробок цієї, а також суміжних проблем, узагальнення матеріалів 212 кримінальних справ, розглянутих районними та апеляційними судами міст Києва, Запоріжжя та Донецька, за якими потерпілими від статевих злочинів були неповнолітні, також проводилось анкетування 562 учнів шкіл та ПТУ в місті Києві, інтерв’ю з працівниками Кримінальної міліції у справах неповнолітніх, Державного центру соціальних служб для молоді, а також працівниками прокуратури у відділах у справах неповнолітніх в кількості 40 чоловік. Це дало можливість дати кримінологічну характеристику злочинів, які досліджувались, особи злочинця та неповнолітніх потерпілих, а також зробити ряд висновків, внести пропозиції і рекомендації з подальшого вдосконаленні практики попередження цих злочинів.
Попередження досліджуваних злочинів розглянуто в аспекті здійснення загально–соціальних та спеціально–кримінологічних заходів. При цьому головна увага приділена попередженню віктимної поведінки неповнолітніх, оскільки цей аспект раніше не досліджувався. У роботі звернуто увагу на особливості профілактичної роботи з окремими групами неповнолітніх в залежності від їх характеристики, надано відповідні рекомендації, а також зазначено, що для підвищення ефективності профілактичної роботи необхідна координація та взаємодія всіх суб’єктів вказаної діяльності та максимального використання всіх профілактичних можливостей кожного суб’єкта профілактики.

Ключові слова: жертви, неповнолітні потерпілі, статеві злочини, статеві злочинці, віктимна поведінка, віктимологічна профілактика.

Косенко С.С. Виктимологическая профилактика половых преступлений, которые совершаются в отношении несовершеннолетних. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная академия внутренних дел Украины –Киев, 2004.

Диссертация – это комплексное криминологическое исследование проблем виктимологической профилактики половых преступлений, которые совершаются в отношении несовершеннолетних. В основу роботы положено изучение результатов предыдущих научных разработок этой, а также смежных проблем, обобщение материалов 212 уголовных дел, рассмотренных районными и апелляционными судами городов Киева, Запорожья и Донецка, по которым потерпевшими от половых преступлений были несовершеннолетние, также проводилось анкетирование 562 учащихся школ в городе Киеве, интервью с работниками Криминальной милиции по делам несовершеннолетних, Государственного центра социальных служб для молодежи, а также работников прокуратуры в отделах по делам несовершеннолетних в количестве 40 человек.
В работе обоснована общественная опасность половых преступлений, в том числе по отношению к несовершеннолетним. Это, прежде всего, обуславливается объектом данных преступлений – половой неприкосновенностью этой более незащищенной части населения. В работе подчеркивается, что вследствие совершения этих преступлений нарушается дальнейшее нормальное и физическое развитие потерпевших, у них могут формироваться неправильное, с моральной точки зрения, представление о половых отношениях, а в дальнейшем и деформация их личности.
При анкетировании 562 несовершеннолетних учащихся общеобразовательных школ и ПТУ 46% лиц сообщили, что были жертвами половых преступлений. В правоохранительные органы о совершении преступления поступило лишь 10% заявлений, а 90% остались латентными. Также дана криминологическая характеристика данных преступлений, характеристика личности преступника.
Диссертантом проведено исследование несовершеннолетних – жертв половых преступлений и дана их характеристика. Изучение потерпевших дало возможность уточнить имеющиеся в литературе их классификации.
В диссертационном исследовании проанализировано в аспекте темы законодательство 16 зарубежных стран, что предоставило возможность дать рекомендации для внесения изменений в Уголовный кодекс Украины.
Предупреждение исследуемых преступлений рассмотрено в аспекте общесоциальных и специально-криминологических мер. В аспекте общесоциальных мер обращено внимание на осуществление в государстве социально-экономических, культурно-воспитательных и других мер, которые способствовали бы скреплению семьи как одной из основных ячеек общества, разрешению проблем молодежи, развитию и более полному удовлетворению интересов подрастающего поколения в сфере обучения, работы, проведения отдыха и т.д. Специально-криминологические меры предупреждения исследуемых преступлений по своему назначению направлены на причины и условия половых преступлений в отношении несовершеннолетних. В соответствии с этим даются рекомендации для повышения эффективности влияния на причины и условия половых преступлений, обращается внимание на существующие в этой работе недостатки, даются рекомендации.
В диссертационном исследовании поставлено и обосновано положение о необходимости осуществление виктимологического предупреждения. В этом аспекте даются конкретные рекомендации по оздоровлению микросреды, в которой формируется несовершеннолетний.
В работе обращено внимание на то, что для повышения эффективности профилактической работы необходимы координация и взаимодействие всех субъектов указанной деятельности и максимального использования всех профилактических возможностей каждого субъекта профилактики.

Ключевые слова: жертвы, несовершеннолетние потерпевшие, половые преступления, половые преступники, виктимное поведение, виктимологическая профилактика.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking