Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Влада в системі суб'єктно-об'єктних управлінських відносин в державі

 

Cолових Віталій Павлович

ВЛАДА В СИСТЕМІ СУБ'ЄКТНО-ОБ'ЄКТНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ ВІДНОСИН В ДЕРЖАВІ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидат наук з державного управління

Харків – 2002

Дисертація є рукописом
Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Української Академії державного управління при Президентові України
Науковий керівник – кандидат філософських наук, доцент
ЛІСНИЧИЙ Василь Васильович,
Харківський регіональний інститут державного
управління Української Академії державного
управління при Президентові України,
завідувач кафедри державної політики
Офіційні опоненти – доктор наук з державного управління, доцент
Бакуменко Валерій Данилович,
Українська Академія державного управління
при Президентові України, начальник управління
координації наукових досліджень;
доктор політичних наук, професор
Варзар Іван Михайлович,
Національний педагогічний університет
імені М.П. Драгоманова, м. Київ, професор
кафедри політології та соціології
Провідна установа – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького
НАН України, відділ історико-політологічних
досліджень проблем держави і права, м. Київ

Захист відбудеться “20” вересня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.858.01 Харківського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України за адресою : 61050, м. Харків, просп. Московський, 75.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України (61050, м. Харків, просп. Московський, 75).

Автореферат розісланий ”19” серпня 2002 р.

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В.С. Лебець
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Подальший розвиток демократії, становлення правової держави, визрівання громадянського суспільства в Україні потребують наукового переосмислення місця влади в державному управлінні. Державне управління, як різновид соціального управління й об'єкт дослідження науки “державне управління”, певним чином корелюється із владою і її механізмами. Проте органи державного управління часто ототожнюються з владою, що пов'язано і з традиційним сприйняттям суспільством цих органів як носіїв влади, і з їхнім функціональним навантаженням.
У той же час, влада в сучасному українському суспільстві набуває, по відношенню до недалекого минулого, нової структурної і функціональної змістовності в системі управління державою. Упровадження принципу розподілу державної влади, поступове формування дієвої системи органів місцевого самоврядування, докорінна зміна орієнтирів взаємовідносин влади і суспільства – усе це певною мірою ускладнює процес державного управління, створюючи низку проблем. Йдеться, зокрема, про забезпечення балансу між політичною і адміністративною складовими державного управління, відтворення гармонії у взаємодії влади (механізмами впливу на суспільство) і суспільства, підвищення ефективності й продуктивності управлінської діяльності в умовах соціального, економічного і політичного стохастичних середовищ.
Характерним для окремих науковців є те, що при розв'язанні цих проблем часто пропонується спрощене (механічне) копіювання управлінських найдосконаліших структур сучасних демократичних держав. Однак це не може призвести до очікуваних позитивних результатів, оскільки не враховуються якісні особливості сучасного світу з існуючому в ньому комунікаціями мультикультурних суспільств. Постійні ж протистояння між складовими системи влади знижують ефективність її діяльності і гальмують трансформаційні процеси в суспільстві.
Стан наукової розробки проблеми. Можна виокремити декілька основних напрямків наукової думки щодо усвідомлення змісту влади в державному управлінні, які сприяли розробці теми. Перш за все мається на увазі дослідження історичних аспектів становлення влади і владних відносин (В. Бабкін, В. Дехтяр, В. Селіванов, О. Семків, С. Серьогін, А. Слюсаренко, М. Томенко та ін.), філософських проблем політики і влади (В. Андрущенко, А. Анікевич, М. Байшин, В. Бурлацький, І. Варзар, Б. Гаєвський, Г. Горак, Н. Корабльова, П. Кравченко, О. Кривуля, М. Култаєва, М. Михальченко, В. Мушинський, В. Мшвеніїрадзе, В. Лєдяєв, О. Осипова, С. Рябов, В. Халіпов, Л. Шкляр та ін.), влади в контексті її правового забезпечення (О. Бандурка, Ю. Битяк, М. Козюбра, Л. Кривенко, М. Озірх, О. Рябченко, В. Шаповал, П. Юзьков та ін), соціально-психологічних складових механізмів влади (Є. Бистрицький, О. Білий, А. Дегтярьов, А. Демидов, В. Желтов, В. Крамник, М. Кругов, В. Ладиченко, С. Сьомін, І. Тарапов, Т. Хомуленко, Г. Філіппов та ін.), влади і державного управління як об'єктів для дослідження науки державного управління (В. Авер'янов, Г. Атаманчук, В. Бакуменко, О. Даніл'ян, А. Кім, В. Князєв, В. Корженко, Є. Кушнарьов, Н. Нижник, Г. Одінцова, В. Ребкало, В. Сіренко, С. Телешун, Ю. Тихомиров та ін.).
Окремі соціально-філософські ідеї Арістотеля, Платона, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є, І. Бентама, Дж. Мілля, І. Канта і Г. Гегеля дозволили поглибити розуміння сутності державного управління і влади, а саме: виявити історичний зміст влади і владних відносин (зміну владних механізмів), з'ясувати роль окремої людини (громадянина) у функціонуванні влади, обґрунтувати існування правової держави і раціональної організації влади.
Суттєву допомогу в осмисленні наявних механізмів влади в сучасному державному управлінні надали праці відомих американських і західноєвропейських науковців (Б. Беррі, П. Блау, Р. Даля, К. Дейча, Р. Тауні, Д. Ронга, Д. Істона, Дж. Френча, А. Етціоні, Т. Парсонса, П. Моріса, Г. Лассуела, Е. Кеплена, Г. Саймона, Н. Полсбі й інших), в яких визначаються два концептуальних підходи: 1) влада як кінцевий результат соціальної взаємодії (“влада як потенціал”), 2) влада як певна діяльність соціального суб'єкта (“влада як дія”). Позитивні ідеї цих двох підходів дозволили з'ясувати основні елементи моделі влади в управлінні сучасною державою.
Таким чином, актуальність обраної теми визначається необхідністю розробки дієздатної моделі влади, що базується на узагальненні існуючих теоретико-методологічних наукових надбань і соціального досвіду й забезпечує високий рівень ефективності державного управління в українському соціокультурному просторі.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах науково-дослідної роботи “Удосконалення регіональних владних структур та механізмів їх функціонування шляхом використання та адаптації досвіду провідних демократичних держав світу” (державний реєстраційний номер 0100U001206 від 06.04.2000 р.), яка є складовою комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (державний реєстраційний номер 0200U004103) Української Академії державного управління при Президентові України.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі системного аналізу влади і державного управління виявити потенційні можливості для вдосконалення системи державно-управлінських відносин в Україні, які ґрунтувалися б на сучасних принципах організації і функціонування влади в процесі управління демократичною державою.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання низки принципових задач:
– виявити взаємозалежність управління сучасною державою і влади на основі базових соціальних складових: інтересів окремої людини і корпоративних інтересів великих соціальних груп;
– з'ясувати зміст поняття державного управління й особливості застосування владних механізмів;
– дослідити змістовність владної суб'єктності на двох онтологічних рівнях суспільного буття – індивідуально-груповому і інституціональному;
– виявити загальні тенденції організації і функціонування системи влади демократичного суспільства (на прикладі Франції і Канади), що сприяють суспільній стабільності і забезпечують високий рівень ефективності управління державою;
– здійснити комплексний аналіз системи влади в Україні з визначенням можливих конкретних змін щодо її вдосконалення.
Об'єкт дослідження – система суб'єктно-об'єктних управлінських відносин у державі.
Предмет дослідження – владні відносини як складова системи суб'єктно-об'єктних управлінських відносин у державі.
Методи дослідження. У дисертації використані як загальнонаукові методи (аналіз і синтез, індукція і дедукція, єдність історичного і логічного), так й окремі методологічні принципи структурно-функціонального, системного і порівняльного підходів. Методологія системного підходу дозволила, зокрема, виділити складові системи влади й принципи їх взаємодії, а структурно-функціонального і порівняльного підходів – спільні риси й відмінності функціонування влади розвинених демократичних країн світу. Певним чином запроваджені методологічні надбання українських і зарубіжних шкіл щодо теоретичних основ плюралістичної концепції влади, а саме: при поясненні зв'язку між розподілом влади і стабільністю, осмисленні рівня ефективності державно-управлінської діяльності в сучасному демократичному суспільстві, а також при інтерпретації змісту публічного адміністрування (“public administration”).
Емпіричним джерелом дослідження стали офіційні урядові WEB-сайти України, Франції і Канади, матеріали, отримані дисертантом упродовж стажування в Канаді за програмою Канадського бюро міжнародної освіти (CBIE), статистичні і соціологічні матеріали із зарубіжних і вітчизняних публікацій.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена ціліснім аналізом структурної організації сучасної системи влади. Логіка аналізу владних механізмів, запропонована і впроваджена в дисертації, дозволила з'ясувати загальні тенденції в розвитку структури й особливостях функціонування системи влади в управлінні сучасним демократичним суспільством.
Новизна наукових результатів міститься в таких положеннях:
– уперше запропоновано нове розуміння системи влади як взаємодії публічної і громадянської підсистем; виявлено й обґрунтовано структурну організацію цих підсистем відповідно до функціонального призначення (основні компоненти публічної підсистеми – нормотворчий і виконавчий, громадянської – асоціативний і ресурсний); з'ясовано механізми внутрішньої динаміки й взаємозалежності зазначених компонентів;
дістало подальшого розвитку:
– обґрунтування доцільності впровадження в українському політико-адміністративному контексті поняття “публічне врядування”, яке використовується в англомовних дослідженнях проблем управління державою (“public administration”) і включає діяльність державних органів влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій і бізнесових структур;
– з'ясування характерних ознак суб'єктів влади на індивідуальному і інституціональному рівнях прояву влади в суспільстві (можливість і здатність щодо управлінського впливу, автономність, інтенція); розширення типології об'єктів влади, зокрема, за сприйняттям ними впливу (що дозволило по-новому розкрити сутнісні ознаки владної суб'єктності й реальні тенденції застосування примусу, стимулювання й переконання);
– виявлення сутнісних форм залежності динамічної структури системи влади від мультикультурного соціального середовища й територіального устрою держави, пов'язані із специфікою організації публічної підсистеми системи влади, із стилем реалізації влади і механізмами прийняття нормативних рішень;
– визначення загальних тенденцій організації і функціонування сучасної влади, що виявляються через принципи: 1) структурного об'єднання нормотворчого і виконавчого компонентів системи влади інститутом глави держави; 2) обов'язковості і реальності механізмів забезпечення сталої більшості у межах нормотворчого компонента; (3) соціокультурної специфічності щодо взаємодії складових публічної і громадянської підсистем; (4) компенсації стилю реалізації влади і методів прийняття нормативних рішень;
– виявлення й обґрунтування основних напрямків структурного і функціонального реформування політико-адміністративних інститутів України, а саме перерозподіл повноважень урівноваження між нормотворчим і виконавчим компонентами системи влади (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), і дієвих заходів щодо посилення ролі асоціативних компонентів політичної підсистеми (політичних партій, громадських організацій) у діяльності виконавчого компонента.
Практичне значення отриманих результатів полягає в реальній можливості їх застосування в процесі управління сучасною державою. Логіка аналізу системи влади, запропонована в дисертації, дозволяє виразніше сприймати джерела суперечностей, які виникають у взаємовідносинах законодавчої і виконавчої гілок влади, системи органів державної влади й інших складових суспільства як складної соціальної системи. Пропозиції щодо вдосконалення системи публічного врядування можуть використовуватися спеціалістами-практиками для подальшого реформування політико-адміністративних структур у напрямку демократизації діючої системи влади.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці магістрів державного управління, в перепідготовці й підвищенні кваліфікації державних службовців для поглиблення теоретичних знань стосовно генезису й сучасного стану влади і владних відносин у процесі управління державою, а також у педагогічній діяльності при читанні курсів загальної політології, державного управління й державної політики, при розробці спецкурсів з порівняльної політології, аналізу політики управлінських інститутів, влади та владних відносин в державі.
Апробація результатів дисертації. Основні результати й висновки дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Формування соціальної держави в сучасних умовах трансформації українського суспільства” (м. Харків, 12 травня 1999 р.), “Стратегія розвитку України до 2010 р.” (м. Харків, 17-18 листопада 1999 р.), “Етика в державному управлінні – нові перспективи для місцевого управління” (Польща, м. Вігри, 4-7 травня 2000 р.), “Регіональна політика в Україні: стан та перспективи розвитку” (м. Харків, 24-25 травня 2000 р.), на міжнародному семінарі “Етичні стандарти в польському, німецькому і українському державному управлінні” (Польща, м. Білосток, 8-13 травня 2000 р.) і на І-му Міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування“ (м. Харків, 26 лютого 2001 р.).
Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у 7 авторських публікаціях, 4 з яких надруковані у фахових виданнях ВАК України.
Структура роботи зумовлена логікою дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновку і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 182 сторінки. Загальна кількість ілюстрацій – 22, таблиць – 3. Список використаної наукової літератури включає 230 джерел, 45 з яких англійською мовою.
основний зміст роботи
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, окреслюється зв'язок з науковими програмами, планами і темами установи, встановлюються мета й завдання, подається загальна характеристика методів дослідження, формулюється наукова новизна, визначається науково-практичне значення результатів дослідження і наводяться відомості про їх апробацію.
Перший розділ – “Теоретико-методологічні засади державного управління в контексті владних відносин” – містить аналіз поняття державного управління у вимірах сучасних соціальних практик, змістовності влади в державному управлінні, структурно-функціональної організації інституційного рівня влади, особливостей і переваг публічного врядування.
Управління сучасним суспільством, якому притаманні саморозвиток, самоуправління й самодостатність, вимагає зміни концептуальної парадигми щодо визначення сутності державного управління. Застосування демократичного принципу первинності людини над державою передбачає переорієнтацію дослідницького зусилля з визначення механізмів впливу держави на суспільство (що само собою є важливим) на з'ясування можливостей дуалістичної моделі, коли суспільство одночасно виступає як об'єктом, так і суб'єктом державного управління. У цьому контексті управління суспільством є не просто державним управлінням, а публічним врядуванням, що охоплює не тільки діяльність державних органів влади чи управління, а й структури громадянського суспільства.
У зв'язку із зазначеним дисертант доходить висновку, що дослідження питань управління державою, або влади як форми здійснення управління, потребує виявлення методологічних рівнів її буття, кожний з яких надає різної змістовності суб'єкту влади, або владній суб'єктності. Першим рівнем пропонується вважати індивідуальний, в якому відбувається взаємодія соціальних одиниць (індивідів, груп індивідів). До його основних характеристик можна віднести: 1) поліцентричність владної суб'єктності (у певний час у соціальному полі діє декілька рівноправних суб'єктів влади); 2) ситуативність владної суб'єктності і об'єктності (у певній ситуації індивід або група індивідів може бути суб'єктом влади, а в іншій – об'єктом влади); 3) відсутність формальних обмежень у досягненні суб'єктом влади очікуваних результатів від об'єкта.
Відмінними особливостями суб'єкта влади цього рівня є: 1) можливість впливати, тобто володіти або контролювати значущі ресурси; 2) здатність впливати, тобто ефективно використовувати методи й форми впливу в процесі комунікацій з об'єктом (критерієм оцінки виступає ступінь досягнення суб'єктом влади бажаного для себе результату); 3) інтенція до об'єкта, тобто мотивація (як зовнішня, так і внутрішня) до комунікації з об'єктом; 4) відносна свобода, тобто можливість діяти іншим чином.
Складовими другого рівня, що визначається в дисертації як інституційний, є соціальні інститути. Він характеризується: 1) легальністю – наявністю чітко визначеної структури, в якій окремі індивіди і соціальні групи закріплюють статус носія влади; 2) легітимністю – визнанням більшістю членів суспільства права на здійснення владних дій; 3) відносною автономністю – правом на продукування політики, наявністю стабільного джерела поповнення ресурсів і незалежністю структурної політики.
У дисертації аналізуються дві основні підсистеми публічна і громадянська, які, як доводиться у дослідженні, діють на інституційному рівні. При цьому, виокремлюються дві найважливіші функції зазначених підсистем: 1) продукування нормативних рішень і їх трансформація у вплив на оточуюче соціальне середовище (публічна підсистема); 2) перетворення приватних інтересів у домінуючі з наступною їх реалізацією в суспільстві через механізми артикуляції й агрегування (громадянська підсистема). Внутрішня організація, динаміка функціонування і взаємодія цих підсистем визначають механізми публічного врядування в державі і в цілому трансформацію політичної влади в публічну.
Публічна підсистема складається з двох компонентів – нормотворчого і виконавчого. У межах першого на основі об'єднання різноманітних домінуючих інтересів здійснюється процес прийняття рішень (нормативні рішення), які стають правилами діяльності соціального середовища. Другий – мобілізує необхідні ресурси й здійснює раціональний вплив на навколишнє соціальне середовище. Ефективність функціонування публічної підсистеми системи влади визначається такими параметрами: 1) відносною автономністю компонентів; 2) причинною залежністю компонентів; 3) специфічною особливістю зовнішніх комунікацій.
Статичну структуру громадянської підсистеми системи влади складають асоціативні (політичні партії, громадські організації тощо) і ресурсні (корпорації, бізнес-групи тощо) компоненти. Головна її відмінність від публічної підсистеми полягає в обмеженості сфери впливу. Рівень влади громадянської підсистеми залежить від значущості ресурсів і пріоритетності інтересів, які вона агрегує й артикулює.
Об'єктом влади виступають окремі індивіди, соціальні групи і соціальні інститути. Його можна класифікувати за ступенем сприйняття владного впливу як: 1) позитивний об'єкт влади – це такі соціальні одиниці, які сприймають дію суб'єкта як необхідну, бажану і єдино можливу форму пропозиції щодо своєї поведінки; 2) нейтральний, форма сприйняття ним дій суб'єкта залежить від ситуації й детермінується власними конкретними потребами й інтересами (негативне або позитивне сприйняття); 3) негативний, коли соціальні одиниці, які завжди або майже завжди чинять опір діям суб'єкта, і сприйняття ними владної дії суперечить власним внутрішнім інтенціям. Співвідношення загальної кількості позитивних і негативних об'єктів виступає соціальним індикатором ефективності діяльності певного суб'єкта.
Для забезпечення стабільності процесу управління пропонується дотримання таких вимог: 1) сила впливу публічної підсистеми системи влади і сумарна сила впливу складових громадянської підсистеми на соціальне середовище повинні бути взаємно врівноваженими; 2) у внутрішній динаміці системи влади мають бути закладені механізми можливих змін соціальних або політичних сил в межах нормотворчого і виконавчого компонентів у разі появи значної кількості негативних об'єктів влади (втрати легітимності); 3) для запобігання конфліктної ситуації необхідна наявність механізму, який забезпечує представництво одних і тих самих політичних (соціальних) сил в межах нормотворчого і виконавчого компонентів.
Від обсягів і характеру взаємодії публічної і громадянської підсистем залежить зміст процесу управління суспільними справами, а саме те, наскільки управління можна вважати публічним врядуванням. Особливої гостроти набуває питання співвідношення між характером прийняття нормативних рішень і обсягом поширення влади. У сучасних соціальних практиках владних відносин і державного управління характер прийняття нормативних рішень, як наголошується в дисертації, може бути або олігархомонократичним, коли всі рішення приймаються невеликою групою осіб, або олігарходемократичним, коли найбільш важливі рішення приймаються за участі громадян. Щодо обсягу поширення влади пропонується виділяти ліберальну форму, за якої інститути публічної і громадянської підсистем набувають статусу відносно автономних центрів влади, і авторитарну, коли інститути тих же підсистем підпорядковуються єдиному автономному центру влади.
Публічне врядування стає реальною соціальною практикою державного управління в сучасних демократичних державах.
У другому розділі – “Державне управління і загальні принципи організації влади в розвинених демократіях (на прикладі Франції і Канади)” – виявлено окремі важливі риси соціокультурного середовища Франції і Канади і доведено їх вплив на генезис і специфічний розвиток систем публічного врядування в цих країнах, з'ясовано інституційні складові нормотворчого і виконавчого компонентів публічної підсистеми системи влади і своєрідні механізми їх взаємодії, проаналізовано структуру й динаміку функціонування громадянської підсистеми системи влади, а також визначено тенденції взаємодії публічної і громадянської підсистем, які пропонується вважати загальними принципами публічного врядування, що притаманні демократичному суспільству.
Для наукового аналізу механізмів врядування не випадково обрано унітарну (Франція) і федеративну (Канада) держави. З одного боку, вони представляють сучасне демократичне суспільство, а з іншого – є показовими і певною мірою близькими для України з погляду структурних особливостей розбудови системи влади (Франція) і ментальних особливостей соціального середовища (Канада).
Відомо, що становлення французької системи врядування відбувалося протягом тривалого часу. Зокрема, структура й динаміка складових інституційного рівня влади ІІІ і ІV республік, свого часу, відтворювала реакцію суспільства на можливість узурпації влади певною соціально-політичною силою. Не випадково домінуюча роль тоді відводилася колегіальному органу – національній асамблеї. Разом з тим, такі характерні риси французького суспільства, як індивідуалізм, значна соціальна сегментація, прагнення до заможного життя, високоморальні якості громадян тощо продукують у суспільному житті “несподівані” явища й ситуації, що, в свою чергу, спричиняють певний вплив на систему влади, який виявляється в такому: 1) зміна соціальних суб'єктів влади в інституційному рівні призводить до запровадження нових “правил гри” у функціонування системи врядування; 2) система влади виявляє схильність до авторитарних механізмів реалізації влади; 3) складові асоціативних і ресурсних компонентів громадянської підсистеми системи влади мають високий рівень інтеграції; 4) домінуючу роль у процесі агрегування й артикуляції інтересів більшості населення відіграють трибальні механізми. Відтак, колегіальне здійснення влади поступово призвело до нестабільності функціонування системи влади. Особливо гостро це проявилося у Франції часів ІV республіки.
Зазначену нестабільність вдалося подолати лише в 1958 р. з прийняттям нової конституції. У ній суттєво змінено функціональне навантаження інституційних складових публічної підсистеми системи влади. На відміну від ІІІ і IV республік інститут глави держави завдяки новим повноваженням був уведений і до нормотворчого компонента.
Інституційними складовими нормотворчого і виконавчого компонентів публічної підсистеми системи влади відповідно стали парламент і президент (нормотворчий компонент), президент і кабінет міністрів (виконавчий компонент).
У системі влади V республіки постійно відбувається зміна моделей взаємовідносин між інститутами виконавчого і нормотворчого компонентів. У цьому процесі умовно можна виділити три етапи. На першому етапі у структурі влади домінували авторитарні механізми, головною ланкою яких був інститут глави держави (посилення й персоналізація влади президента). На другому етапі значно зросла роль виконавчого компонента і знизилася роль нормотворчого компонента, тобто виник певний дисбаланс на користь першого компонента. На третьому етапі відбулося врівноваження нормотворчого і виконавчого компонентів завдяки посиленню ролі прем'єр-міністра, через якого парламент міг впливати на президента.
Специфічними особливостями соціокультурного середовища Канади можна вважати: 1) високу соціальну й географічну мобільність; 2) прагматизм; 3) самостійність; 4) компромісність. Зазначені якості певним чином впливають на механізми публічного врядування. Вони забезпечують: (1) стабільність встановлених норм і правил функціонування системи влади; (2) тяжіння до ліберального стилю реалізації влади; (3) компромісність у розв'язанні конфліктних ситуацій у діяльності системи влади; (4) значну роль інституційних механізмів артикулювання й агрегування інтересів.
Становлення системи публічного врядування Канади відбувалося шляхом поступового отримання незалежності від Великої Британії. Структура публічної підсистеми сучасної Канади має дворівневу організацію. На першому (федеральному) рівні інституційними складовими публічної підсистеми системи влади є парламент, кабінет і генерал-губернатор. На другому (провінційному) рівні – законодавчі збори, кабінет провінції і лейтенант-губернатор. У взаємовідносинах цих складових не існує ієрархічної підпорядкованості, а формування відносин ґрунтується на чіткому розподілі владних повноважень.
До публічної підсистеми системи влади Канади закладено структурний механізм урівноваження нормотворчого і виконавчого компонентів. Завдяки цьому забезпечується стабільна підтримка діяльності кабінету і відтворюється причинна залежність цих компонентів один від одного. Для запобігання можливій узурпації влади певними політичними силами абсолютно свідомо створено декілька суттєвих зв'язків у механізмах реалізації влади, а саме: 1) забезпечено залежність політичних осіб від провінційних інтересів (політично незалежний сенат і формування кабінету з урахуванням провінційних інтересів); 2) запроваджено політично незалежну державну службу для розв'язання конкретних завдань і задоволення прагматичних потреб громадян (надання послуг), склад якої залишається незмінним при зміні політичних сил в публічній підсистемі; 3) забезпечено стабілізуючу роль генерал-губернатора, який може відмовити прем'єр-міністрові в розпуску палати громад, якщо вважає це недоцільним; 4) створено правові умови для функціонування офіційної опозиції, яка постійно критично оцінює політику правлячого уряду, примушуючи його враховувати при формуванні політики більш широкий спектр інтересів; 5) піднесено роль громадянської підсистеми як у формуванні публічної підсистеми, так і в її функціонуванні (через політичні партії відбувається формування кабінету, а засоби масової інформації суттєво впливають на громадську думку й діяльність публічної підсистеми).
Незважаючи на відмінності структур влади Франції і Канади і навіть наявність декількох центрів нормотворення і виконання в Канаді, в організації і функціонуванні систем влади цих країн простежуються загальні тенденції, які можна сформулювати як принципи:
– об'єднання нормотворчого і виконавчого компонентів відбувається через інститут глави держави;
– внутрішні механізми функціонування публічної підсистеми спрямовано на відтворення її цілісності, що досягається шляхом розподілу владних повноважень між виконавчим і нормотворчим компонентами таким чином, щоб забезпечити сталу більшість у нормотворчому компоненті, яка підтримує діяльність виконавчого;
– складові асоціативного компонента громадянської підсистеми наділено ефективними важелями впливу на діяльність нормотворчого і виконавчого компонентів публічної підсистеми, а сфера впливу ресурсних компонентів обмежується лише виконавчим компонентом публічної підсистеми;
– наявність компенсації між прийняттям нормативних рішень і реалізацією влади (олігархомонократична форма прийняття рішень компенсується ліберальною формою реалізації влади, і, навпаки, олігарходемократична форма прийняття рішень компенсується авторитарною формою влади).
Реалізація цих принципів у системі влади забезпечує її стабільність і дієздатність. Порушення одного з них, як свідчить практика, призводить до кризових явищ. Немає сумніву в тому, що досвід Франції і Канади стосовно засобів і інструментів влади може поширюватися й на Україну, якщо свідомо, осмислено врахувати її соціокультурні особливості.
У третьому розділі – “Влада і управління державою в Україні: структурно-функціональна організація і шляхи вдосконалення” – з'ясовано особливості українського соціокультурного середовища і його вплив на громадянську підсистему системи влади, проаналізовано інституціональну організацію публічної підсистеми системи влади, виявлено механізми функціонування системи влади і накреслено шляхи їх удосконалення.
Складовими системи влади України, як відомо, є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, що й утворюють, як обґрунтовується в дисертаційному дослідженні, організаційну структуру публічної підсистеми системи влади, а також політичні партії і економічні утворення, які можна вважати інститутами асоціативного і ресурсного компонентів громадянської підсистеми системи влади.
Виходячи з наявного сьогодні розподілу нормотворчих і виконавчих повноважень між складовими публічної підсистеми системи влади, можна зробити висновок, що до нормотворчого компонента належать Верховна Рада України і Президент України, а до виконавчого – Кабінет Міністрів України й відповідна вертикаль виконавчої влади.
Розподіл повноважень урівноваження між складовими публічної підсистеми системи влади фактично перенесено до нормотворчого компонента ( складові Верховна Рада України і Президент України), що зумовлює нейтралізацію стимулюючих механізмів спільної ефективної діяльності нормотворчої і виконавчої складових системи влади.
У діяльності громадянської підсистеми нині спостерігається домінування інститутів ресурсного компонента, які фактично поглинають асоціативні.
На відміну від Франції й Канади, в Україні мають місце інші механізми взаємодії складових публічної і громадянських підсистем. Так, діяльність асоціативних компонентів спрямовується на нормотворчий компонент, і вони суттєво (реально) не впливають на виконавчий. Ресурсний компонент визначає характер діяльності як нормотворчого (шляхом контролю асоціативних), так і виконавчого компонента (завдяки постачанню ресурсів, необхідних для діяльності останнього).
Значна роль інституту глави держави в механізмах публічного врядування, по суті, відтворює авторитарну форму реалізації влади. Проте практика останніх років (відсутність процедури імплементації результатів референдуму 2000 р.) свідчить про спрямування системи влади до олігархомонократичного характеру прийняття нормативних рішень.
На сучасному етапі розвитку української державності вдосконалення системи публічного врядування має пов'язуватися з імплементацією принципів, характерних для систем публічного врядування Франції і Канади. Першим кроком на цьому шляху може стати перерозподіл владних повноважень урівноваження і виконання на користь інституту глави держави – наділення Президента України правом розпуску Верховної Ради України за умов нездатності створити в її складі постійну більшість. Цим заходом закладається механізм зовнішнього стимулювання діяльності нормотворчого компонента публічної підсистеми системи влади.
Наступним кроком імплементації демократичних принципів організації влади може бути юридичне віднесення інституту глави держави до виконавчого компонента публічної підсистеми системи влади. Завдяки цьому між нормотворчим і виконавчим компонентами може з'явитися причинна залежність.
У висновках наводяться основні результати проведеного дослідження.
Висновки
Результати дослідження узагальнено в таких положеннях:
1. Управління сучасним суспільством (складною соціальною системою, яка саморозвивається, самоуправляється і є самодостатньою) передбачає зміну концептуальної парадигми щодо сутності державного управління, переорієнтацію акцентів з визначення механізмів впливу держави на суспільство (власне управління) до з'ясування функціональних констант суспільства – суб'єкт-суб'єкт (управлінські послуги громадянам). Сучасне державне управління, по суті, трансформується в публічне врядування, що охоплює не тільки діяльність державних органів, а й структури громадянського суспільства. Відбувається поступове перетворення примусово-командних владних механізмів у звичайне (природне) самоздійснення влади громадян. Тим самим природа влади набуває іншої змістовності.
2. Владні механізми отримують домінуючу роль у сучасному управлінні суспільними процесами. Актори соціальних владних комунікацій (суб'єкт і об'єкт, а точніше суб'єкт і суб'єкт) набувають абсолютно визначеного статусу в системі влади. Основним призначенням влади стає формування і досягнення публічної мети діяльності. Разом з тим, механізм формування публічної мети передбачає узгодження приватних інтересів у єдиний публічний інтерес, а механізм реалізації публічної мети полягає у перерозподілі наявних ресурсів між соціальними групами таким чином, щоб забезпечити її реалізацію з найменшими витратами. Відтак, у діяльності системи влади враховуються інтереси якомога більшої частини населення держави, а управління державою відбувається через механізми публічного врядування.
3. Статичну структуру системи влади становлять дві підсистеми: публічна і громадянська. Вони мають певне функціональне призначення: 1) інтегрування приватних інтересів у публічний із подальшою його трансформацією у вплив (публічна підсистема); 2) артикуляція й агрегування приватних інтересів (громадянська підсистема). Публічна і громадянські складові, з одного боку, є автономними структурами, кожна з яких має власні специфічні компоненти, а з іншого – взаємозалежними елементами єдиної системи. Внутрішня організація, функціонування і їх взаємодія визначають зміст механізмів публічного врядування в державі.
4. У функціонуванні системи влади демократичного суспільства простежуються загальні тенденції, які можна сформулювати як принципи:
– об'єднання нормотворчого і виконавчого компонентів відбувається через інститут глави держави;
– обов'язковості сталої більшості для підтримки діяльності виконавчого компонента (забезпечення внутрішньої динаміки публічної підсистеми системи влади засобами стимулювання сумісної діяльності її складових);
– домінування асоціативних компонентів громадянської підсистеми у взаємодії складових публічної і громадянської підсистем (вони мають ефективні важелі впливу на нормотворчий і виконавчий компоненти, а сфера впливу ресурсних компонентів обмежується тільки виконавчим компонентом публічної підсистеми);
– компенсування між засобами прийняття нормативних рішень і формою реалізації влади (олігархомонократичний характер прийняття рішень компенсується ліберальною формою реалізації влади, і, навпаки, олігарходемократичним характер прийняття рішень компенсується авторитарною формою влади).
5. Складовими системи влади України є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, що утворюють організаційну структуру публічної підсистеми системи влади. Політичні партії і економічні утворення можна вважати відповідно складовими асоціативного і ресурсного компонентів. Джерелом суперечностей, що виникають між законодавчою і виконавчою гілками державної влади виступає розподіл повноважень урівноваження між складовими нормотворчого компонента, а не між нормотворчим і виконавчим;
6. Реальним напрямком удосконалення системи влади в Україні найближчим часом може стати перерозподіл на користь інституту глави держави владних повноважень урівноваження у межах публічної підсистеми системи влади, спрямований на стимулювання утворення стабільної більшості в парламенті, яка здатна підтримувати діяльність виконавчого компонента.
Список опублікованих автором робіт за темою дисертації
1. Солових В.П. Органи публічної влади і формування відкритості суспільства // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: УАДУ (ХФ), 1999. - № 2(4).- С. 31-33.
2. Солових В.П. Влада і її прояв у суспільстві // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: УАДУ (ХФ), 1999. - № 3(5).- С. 31-36.
3. Солових В.П. Теоретико-методологічні засади владних відносин у державі // Стратегія розвитку України до 2010 року. Тези міжрегіональної науково-практичної конференції. Секція № 1: “Механізми управлінського впливу на соціально-економічний розвиток регіону. - Х.: УАДУ (ХФ), 1999. - С. 14-17.
4. Солових В.П. Структурно-функціональні механізми влади: досвід Франції // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: УАДУ (ХФ), 2000. - № 2(7). - С. 37-44.
5. Солових В.П. Роль структурно-функціональних механізмів системи влади у формуванні суб'єктності регіону // Регіональна політика в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 24 - 25 травня. - Х.: УАДУ (ХФ), 2000. - С. 118-121.
6. Солових В.П. Умови трансформації політичних рішень в управлінську діяльність // Збірник наукових праць УАДУ. - Х.: УАДУ (ХФ), 2001.- Ч. 3: Державне управління та місцеве самоврядування. - С. 31-33.
7. Солових В.П. Принципи організації та функціонування демократичної системи врядування та реальні механізми влади в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: УАДУ (ХФ), 2001. - № 2(10).- С. 62-71.
Анотація
Солових В.П. Влада в системі суб'єктно-об'єктних управлінських відносин в державі. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. - Харківський регіональний інститут державного управління Української Академії державного управління при Президентові України. - Харків, 2002 р.
У дисертації розглядаються актуальні теоретичні і методологічні проблеми феномену влади в контексті управління сучасним суспільством. Докладно аналізуються концептуальні підходи зарубіжної і вітчизняної наукової думки щодо сутності і механізмів функціонування влади в процесі управління державою.
Запропоновано логіку структурно-функціонального аналізу механізмів публічного врядування, визначено змістовні, структурні і функціональні ознаки влади, що базуються на системних особливостях сучасного суспільства. Досліджено практичні механізми публічного врядування Франції, Канади і України, виявлено загальні принципи організації й функціонування сучасної демократичної системи влади. Пропонуються вагомі напрямки реформування механізмів врядування в Україні, передусім, практичні заходи щодо підвищення ролі складових громадянського суспільства в діяльності органів державної влади і введення у структуру системи влади ефективного механізму “стримувань і противаг” через перерозподіл владних повноважень.
Ключові слова: влада, політична влада, публічна влада, система влади, публічне врядування, суб'єкт влади, об'єкт влади, вплив, державне управління.
Аннотация
Соловых В.П. Власть в системе субъектно-объектных управленческих отношений в государстве. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.01 – теория и история государственного управления. - Харьковский региональный институт государственного управления Украинской Академии государственного управления при Президенте Украины. - Харьков, 2002 г.
В диссертации рассматриваются актуальные теоретические и методологические проблемы анализа власти в контексте управления современным обществом. Анализируются концептуальные подходы зарубежной и отечественной научной мысли, касающиеся сущности и механизмов функционирования власти в процессе управления государством.
Предложена современная модель власти, сущность которой раскрывается в системном взаимодействии индивидуально-группового и институционального уровней проявления власти в управлении государством. С учетом принципа системности, касающегося организации современного общества, выявлена структурная и функциональная организация данных уровней проявления власти. Предлагается в структуру системы власти включить своеобразное единство двух основных подсистем: публичной и гражданской. Каждая из них представляет собой сложный комплекс взаимодействующих компонентов, которые структурно представлены различными институтами.
Анализируется специфика социально-культурной среды и её влияние на механизмы общественного управления; определяются содержательные, структурные и функциональные особенности демократической власти, которые основаны на системных особенностях современного общества.
На основе сравнительного анализа механизмов общественного управления Франции и Канады выявлены общие принципы организации и функционирования современной демократической системы власти.
Предлагаются реальные пути реформирования механизмов управления в Украине, прежде всего, практические мероприятия повышения роли составляющих гражданского общества в деятельности органов государственной власти, а также оптимизация в современных реалиях Украины механизма “сдержек и противовесов” через перераспределение властных полномочий.
Ключевые слова: власть, субъект власти, объект власти, влияние, политическая власть, публичная власть, общественное управление, система власти, государственное управление.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking