Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Вчення про громадянське суспільство в філософії права Геґеля

 

Пашков Андрій Сергійович

ВЧЕННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В ФІЛОСОФІЇ ПРАВА ГЕГЕЛЯ


09.00.05 – історія філософії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Київ–2007

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:
доктор філософських наук, професор
Кушаков Юрій В’ячеславович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:
доктор філософських наук, доцент
Бандура Олег Олександрович,
Київський національний університет
внутрішніх справ, професор кафедри філософії права та юридичної логіки;

кандидат філософських наук, доцент
Бойченко Михайло Іванович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії.


Захист відбудеться “17” грудня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий “16”листопада 2007р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.В.Караульна

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Складність і суперечливість соціально-політичного розвитку України, формування історично нового для неї типу державності у контексті глибоких і неоднозначних змін у культурній, ідеологічній, політико-правовій та економічній сферах, висувають на початку третього тисячоліття перед українським суспільством важливі гуманітарні проблеми. Однією з них, що визначається державою як пріоритетна, є проблема послідовного розвитку громадянського суспільства, як важливого демократичного інституту.
Досвід існування розвинених країн світу показує, що однією з основ сталого існування держави є наявність громадянського суспільства. Важливим є те, що Україна сьогодні не може ідентифікувати себе поза європейським культурним простором, у якому, як відомо, здійснюється найбільш ефективне вирішення реальних державних та соціальних проблем.
Серед постатей, які зробили вагомий внесок у розробку теорії громадянського суспільства, чільне місце посідає Г. В. Ф. Геґель. Його заслуги в галузі філософсько-правових досліджень значні й безперечні. Він – не тільки теоретик ідеї громадянського суспільства, але і його критик. Вагомий внесок Геґеля у розробку теорії громадянського суспільства полягає, насамперед, у тому, що він був зосереджений на дослідженні реальних процесів та тенденцій у суспільстві. Йому вдалося розробити універсальну методологію, застосування якої до правової “матерії” дозволило створити досить плідну теорію держави і громадянського суспільства та їх взаємодії.
У працях Геґеля знайшли своє обґрунтування принципи правової держави, реалізація яких створює сприятливі умови для функціонування громадянського суспільства. Підносячи значення держави, на що зазвичай лише й звертають увагу, як утілення всезагальності, як “дійсність Розуму” та “ходу Бога у світі”, Геґель усе ж таки вважав ідеалом не будь-яку державу, а лише конституційну монархію. Він виступав за кодифікацію законів, публічність судочинства, створення суду присяжних, формулюючи тим самим найважливіші принципи правової держави, реалізація яких робить можливим функціонування громадянського суспільства.
Ці та інші, критичні та теоретичні ідеї Геґеля щодо громадянського суспільства є актуальними для становлення та подальшого розвитку сучасного українського суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка, “Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної роботи філософського факультету №01БФ041-01 “Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть”.
Мета й завдання дослідження. Метою роботи є всебічний теоретичний аналіз геґелівського вчення про громадянське суспільство, як складової частини його філософії права.
У відповідності до поставленої мети дисертаційного дослідження вважалося необхідним вирішити такі основні завдання:
- виявити теоретичні засади геґелівської філософії права;
- дослідити місце філософії права Геґеля в системі його філософських поглядів;
- розкрити роль та значення геґелівської філософії права в контексті новоєвропейського праворозуміння;
- з’ясувати будову вчення про громадянське суспільство Геґеля, виділити її головні елементи і показати їх зв’язок;
- визначити основні ідеї геґелівського філософсько-правового вчення, які можуть бути задіяні для розробки теоретичних проблем філософсько-правового забезпечення розбудови громадянського суспільства в Україні.
Об’єктом дослідження є філософсько-правове вчення Геґеля.
Предмет дослідження становить вчення про громадянське суспільство у філософії права Геґеля.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої у роботі мети використані загальні методи та принципи, що визначаються дисциплінарною специфікою історії філософії. Методологічну основу дослідження складають: аналітичний метод – у вивченні філософської, культурологічної та політологічної літератури для формування методологічних та теоретичних засад дослідження; системний – для дослідження різних ідейно-теоретичних витоків формування геґелівського учення про громадянське суспільство; компаративний – для виокремлення основних особливостей учення, що досліджується, порівняно з попередніми теоріями. Використовуються також загальнонаукові принципи об’єктивності, історизму, системності, світоглядного плюралізму.
Джерельною базою дослідження є, насамперед: геґелівські оригінальні тексти з філософсько-правової проблематики, які досить повно перекладені російською, та розпочато переклад українською мовами; підготовчі матеріали, які представляють собою конспекти й записи слухачів та студентів геґелівських лекцій з філософсько-правової проблематики; епістолярна спадщина філософа; філософсько-правові праці найвидатніших та найвідоміших попередників Геґеля.
Теоретико-методологічною основою дослідження виступають, по-перше, класичні та новітні розробки теоретичних і методологічних проблем історико-філософської науки (Ц. Арзаканяна, Ю. Бородая, І. Бичка, Б. Богданова, О. Богомолова, Б. Биховського, В. Горського, З. Каменського, П. Копніна, С. Кримського, Ю. Кушакова, О. Лосєва, К. Любутіна, М. Мамардашвілі, Т. Ойзермана, В. Ярошовця та ін.); по-друге, дослідження, які присвячені філософії Геґеля та його філософії права, зокрема: В. Асмуса, К. Бакрадзе, М. Булатова, В. Віндельбанда, П. Гайденко, С. Гогоцького, А. Гулиги, І. Ільїна, М. Кисселя, Д. Керімова, В. Кузнєцова, Д. Лукача, В. Малініна, Б. Маньковского К. Маркса, Н. Мотрошилової, І. Нарського, Н. Нерсесянца, П. Новгородцева, А. Піонтківського, В. Пушкіна, Л. Хейде, Б. Чичеріна, В. Шинкарука та ін.; по-третє, праці з історії та теорії філософії права: С. Алексєєва, О. Бандури, В. Бабкіна, С. Бершадського, Є. Владимірова, К. Жоля, А. Каримського, Л. Кравченка, Б. Кістяківського, М. Костицького, М. Коркунова, М. Піляшкевича, П. Редкіна, Е. Соловйова, Є. Трубецького, Б. Чічерина, Г. Щершеневича, Н. Яворського та ін.).
Спираючись на твори класиків світової та вітчизняної філософської, філософсько-правової та політико-правової думки, широке коло геґелезнавчої літератури, найзначніших праць із філософсько-правової проблематики, постала можливість цілісного аналізу вчення про громадянське суспільство Геґеля.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі здійснена спроба всебічного аналізу вчення Геґеля про громадянське суспільство та виявлення його життєздатних елементів.
Наукова новизна конкретизується та обґрунтовується в:
досліджені ґенези філософсько-правових поглядів Геґеля взагалі, вченні про громадянське суспільство зокрема;
розкритті не лише місця філософії права у структурі “кінцевої редакції” системи Геґеля, а й ролі його філософсько-правових штудій у формуванні загально-філософських поглядів, та навпаки (впливу загальнофілософських поглядів Геґеля на вирішення ним філософсько-правових проблем);
з’ясуванні структури, основних принципів та категорій геґелівського вчення про громадянське суспільство;
здійсненні порівняння геґелівського вчення про громадянське суспільство з ідеями його попередників та конкретизації його особистого внеску;
аналізі основних віх засвоєння, критики та подальшого розвитку геґелівського вчення про громадянське суспільство;
здійсненні спроби виявлення життєздатних елементів цього вчення та окресленні можливих шляхів їх задіяння сучасною вітчизняною філософсько-правовою наукою для правового забезпечення побудови громадянського суспільства в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали роботи можуть бути використані: для подальшого розвитку ідеї формування та розбудови громадянського суспільства в Україні; у практиці викладення нормативних і спеціалізованих курсів з історії філософії, історії філософії права та філософії права.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою автора. Висновки й положення наукової новизни одержані без співавторства.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, оприлюднені на міжнародних конференціях “Дні науки філософського факультету” (Київ, 2007р.); “Філософія та історія філософії” (Київ, 2004р.); “ЛЮДИНА – СВІТ – КУЛЬТУРА” (Київ, 2004 р.); “Дні науки філософського факультету”(Київ, 2000р.).
Публікації. Результати дисертації викладені у 7-х наукових публікаціях (без співавторства) у тому числі: 3-х статтях – у фахових наукових виданнях, та 4-х тезах конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 186 сторінки, із них 175 сторінок основного тексту. Список використаних джерел включає 162 найменування і складає 11 сторінок.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі, обґрунтовано актуальність теми та проблеми дослідження, аналізується стан їх наукової розробки, формулюється мета та завдання дослідження, визначаються його теоретико-методологічні засади. Викладається наукова новизна здобутих результатів, їх теоретична й практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію результатів наукового дослідження.
У першому розділі “Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження” більш розгорнуто, аніж у вступі формулюється проблема, здійснюється аналіз понять, що її структурують; докладно аналізується стан розробки проблеми, обґрунтовуються теоретико-методологічні засади її дослідження та окреслюється його джерельна база .
У підрозділі 1.1 “Постановка проблеми та огляд літератури” з’ясовуються основи формування та розвитку громадянського суспільства, що розкриваються як в аспекті розв’язання соціальних протиріч, так і пошуків оптимального розвитку соціуму. Здійснено огляд, аналіз та оцінку літератури, яка безпосередньо, чи опосередковано присвячена розробці даної проблеми.
Світове геґелезнавство охоплює майже всі аспекти багатогранної філософської спадщини Геґеля, але дослідження його філософсько-правового вчення все ще носять переважно фрагментарний, а то й поверхневий, однобічний характер. Ще й досі бракує узагальнюючих і комплексних праць з геґелівської філософії права взагалі, і окремих її теорій, зокрема. Це стосується, насамперед, його вчення про громадянське суспільство.
У політико-правовому геґелезнавстві можна виокремити два основних напрямки, які різняться між собою оцінкою політичного сенсу та характеру вчення Геґеля у відповіді на питання: чи є його вчення ліберальним або тоталітарним, чи визнає воно права та свободи особистості, законність та правопорядок, або, навпаки, філософськи виправдовує свавілля та насилля. Треба зазначити, що як обвинувачі Геґеля в тоталітаризмі, в обґрунтуванні ним ідеології примусу та насилля (Я. Гомес, К. Поппер, В. Таймер, Е. Топич, І. Фетчер, С. Хук, та ін.), так і прихильники його “реабілітації” від подібних звинувачень, однобічно оцінюють геґелівське вчення у системі координат сучасної ліберально-демократичної концепції держави (Е. Вейль, В. Майхофер З. Польчинський, І. Риттерю та ін.).
У дореволюційній Росії геґелівську філософію права досліджувала ціла плеяда відомих філософів та правознавців: І. Ільїн, М. Коркунов, П. Новгородцев, П. Редкін, Б. Чічерін, Г. Шершеневич та ін. В Університеті Св. Володимира філософсько-правове вчення Геґеля досить плідно вивчалося Б. Кістяківським, В. Неволіним, М. Піляшкевичем. В їх працях філософія права взагалі, теорія громадянського суспільства, зокрема, продуктивно витлумачували в дусі ліберально-демократичної традиції.
У геґелезнавстві радянських часів, у силу його ідеологічної заангажованості, геґелівське вчення про громадянське суспільство залишалася майже поза увагою. Виключеннями були хіба що праці А. Гулиги, Д. Керимова, В. Нерсесянца, А. Піонтковського, В. Шинкарука, в яких воно не лише зазнавало нищівної ортодоксальної марксистської критики, а й робилася спроба виявити його раціональні конструктивні моменти.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що потенційна “схильність” нашого суспільства до змін (прогресивних й регресивних) потребує осягнення їх причин та з’ясування подальших спрямувань. Також це дозволяє здійснити якісну оцінку нового і старого у бутті української етноісторичної спільноти, що знайшла власну незалежну державність в якості фундаментальної соціальної форми. Але залишається нерозв’язаним питання про зміст і спрямування еволюції української державності відповідно до тих глибинних процесів, що відбуваються в середині самого українського соціуму. Одним із вагомих критеріїв їх оцінки є рівень формування та розвитку громадянського суспільства. Проблема розвитку громадянського суспільства дозволяє ще раз поглянути на геґелівське розуміння природи взаємозв’язку й взаємодії особистості й суспільства, особистості та держави, на виявлення соціальної природи людини як такої, соціально-духовної природи держави. Як вважав Б. Чичерін, встановлення поняття про громадянське суспільство було однією з плідних думок Геґеля, яка дозволяла віднайти перспективний підхід до цілого ряду явищ. Зазначимо, що розуміння співіснування та взаємодії громадянського суспільства й держави присутнє майже в усіх працях філософа. При цьому контексти, в які “обертається” ця проблема, постійно змінюють свій зміст, ускладнюються, та діалектично заперечують попередні, а інколи зовсім зникають. Це є наслідком однієї з фундаментальних проблем геґелезнавства – проблеми цілісності форми й змісту його філософсько-правової спадщини, що цілком справедливо й для проблеми осмислення геґелівського розуміння природи й призначення громадянського суспільства як такого.
У підрозділі 1.2 “Розвиток ідеї громадянського суспільства в історії філософсько-правової думки” розглянуто сучасні вітчизняні та зарубіжні історико-філософські тлумачення розвитку ідеї громадянського суспільства в історії філософсько-правової думки.
У теоретичних дослідженнях громадянського суспільства виділяють дві основні його інтерпретації, два різних розуміння цього соціального феномену. Найбільш поширеною була точка зору, відповідно до якої “громадянське суспільство” з’являється з появою приватної власності й держави. Поняття “громадянське суспільство” використовується для характеристики певного стану суспільства (та ототожнюється з державою особливого типу), у якому юридично забезпечені й політично захищені основні права й свободи особи, внаслідок чого таке суспільство може вважатися цивілізованим.
Інше тлумачення громадянського суспільства пов’язано з розумінням його, як певної сфери суспільства, – сфери позадержавних відносин. І тут існують різні варіації у розумінні громадянського суспільства як суспільства в цілому, як особливої його частини, як соціальної характеристики всіх його складових (громадян, громадських структур) і т.п. Різні інтерпретації ідеї громадянського суспільства визначають різні її періодизації, але можливо віднайти інваріант.
Перший період – античний період. Багато мислителів античності використовували поняття “громадянське суспільство” чи інші терміни, близькі йому за змістом (Платон, Арістотель, Цицерон). Але зміст, вкладений у це поняття античними мислителями і сучасними авторами, не ідентичний. Це пов’язано з різним розумінням суті демократії, волі, прав і обов’язків громадян. У цілому для античності, як і для середньовіччя, характерна відсутність чіткого розмежування між суспільством і державою, оскільки державне, суспільне і полісне означали один зміст.
Другий період – час виникнення й розвитку ідеї громадянського суспільства в концепціях природного права й суспільного договору XVII-XVIII ст. Цей період зв’язаний з іменами Ф. Бекона, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Ґ’юма, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є і багатьох інших мислителів, які у своїх працях виражали потреби часу, що зводилися до боротьби абсолютної монархії і буржуазної демократії, яка зароджувалася. По суті, формування громадянського суспільства відбувалося паралельно з формуванням держави нового типу – буржуазної держави. Це був процес перетворення традиційного станового суспільства в сучасне громадянське, феодальної ієрархічної держави в правову. З цього часу співвідношення політичного й громадянського суспільства виявляється предметом пильної уваги соціально-філософської думки.
Третій період (XIX – перша чверть XX ст.) характеризується розширенням сфери впливу, політичного визнання й утвердження ідейного панування концепції громадянського суспільства в умовах буржуазних революцій. Громадянське суспільство з теоретичної конструкції перетворюється в особливу сферу соціальної реальності, здобуваючи тим самим онтологічний статус. Цей період й починається з Геґеля, який на теоретичному рівні розмежував поняття держави і громадянського суспільства, підкресливши нетотожність першого другому.
Тлумачення громадянського суспільства як особливої недержавної сфери соціального організму одержало широке поширення в Європі завдяки А. де Токвілю і його дослідженню американської демократії, що стала реальним утіленням принципів і основ теорій суспільного договору і громадянського суспільства, розроблених на той час.
Четвертий етап еволюції ідеї громадянського суспільства – 20-90-ті роки XX ст. На цьому етапі відбувається перехід від практичних вимог економічної й політичної свободи особи, характерних для попереднього періоду, до розширення свобод у сфері культури й мистецтва й т.д. Поступово з’являються умови для видозміни громадянського суспільства – держави у більш складні конструкції.
У вітчизняній філософсько-правовій думці поняття громадянського суспільства здійснило значну еволюцію від концепції “соціалістичного громадянського суспільства” із властивим їй зверненнями до цінностей і норм демократичного й етичного соціалізму до концепцій, що увібрали положення неоконсервативної ідеології: про згубність поглинання громадянського суспільства державою й політизації всіх сфер громадського життя, про необхідність звільнення регіонів від диктату центру, розвитку місцевої влади й творчої ініціативи на рівні сільських громад і добровільних об’єднань.
У підрозділі 1.3 “Геґелівська філософія права в контексті філософсько-правової культури” розглянуто різноманітні найвідоміші інтерпретації філософсько-правового вчення Геґеля у межах філософської та правової традиції, а саме: геґельянство ХІХ -ХХ ст. (строгеґельянці, младогеґельянці, неогеґельянці, “антигеґельянство”).
Вплив та поширення геґелівських філософсько-правових ідей на території України можна поділити на два періоди, межею яких була Жовтнева революція 1917 р.
Висока оцінка геґелівського вчення була дана багатьма видатними юристами та правознавцями: А. Грабовським, Б. Кістяківським, І. Максимовичем, К. Неволіним, П. Новгородцевим, П. Редкіним, Б. Чичеріним, та ін.
До соціально-політичних аспектів геґелівської філософії зверталися М. Бакунін, В. Бєлінський, О. Герцен, З. Грановський, М. Драгоманов, П. Лавров, М. Станкевич, П. Чаадаєв, М. Чернишевський та інші.
Другий етап впливу геґелівських філософсько-правових ідей на території України пов’язаний з радянською політико-правовою ідеологією. Саме оцінки геґелівського вчення К. Марксом, Ф. Енгельсом та В. Леніним визначили основні напрямки розробки його проблематики. До цього періоду радянського політико-правового (філософсько-правового) геґелізнавства можна віднести творчість таких авторів: В. Адоратський, М. Аржанов, В. Асмус, М. Биховський, М. Бухарін, П. Галанза, Л. Герман, А. Деборин, М. Каммарі, А. Макаров, К. Мілонов, М. Мітін, Є. Пашуканіс, А. Піонтковський, І. Разумовський, П. Стучка, Л. Троцький, Г. Шпет та ін.
Дослідженню соціально-політичних, політико-правових і філософсько-правових аспектів геґелівської спадщини присвячені праці К. Бакрадзе, Ю. Баскіна, Г. Волкова, А. Володіна, А. Гулиги, М. Желнова М. Ємдіна, С. Кечекьяна, Ю. Клецова, Д. Козлова, М. Кисселя, В. Кузнєцова, В. Малініна, Л. Мамута, Б. Маньковського, Н. Мотрошилової, В. Нерсесянца, М. Овсяннікова, Т. Ойзермана, В. Погосяна, Н. Прозорової, І. Рау, В. Рибальченко, Г. Різза, В. Туманова, А. Хандруєва, Д. Фельдмана, Л. Чиковані, В. Шинкарука, А. Щиглика та ін.
У дисертації здійснений аналіз та дана оцінка головних здобутків геґелезнавців у дослідженні філософсько-правових ідей Геґеля, його вчення про громадянське суспільство.
У другому розділі “Геґелівське вчення про громадянське суспільство” розглядається формування та розвиток філософсько-правових поглядів Геґеля та основні етапи еволюції його вчення про громадянське суспільство.
У підрозділі 2.1 “Формування та розвиток філософсько-правових поглядів Геґеля” з’ясовані історико-філософські витоки філософсько-правового вчення філософа, відстежено еволюцію його розуміння громадянського суспільства та держави.
Проблема громадянського суспільства, співвідношення його з державою, з’являється у геґелівському філософсько-правовому вченні не випадково. Геґель пережив три великі політичні події: у своїй молодості – Французьку революцію, зрілою людиною – всесвітнє панування Наполеона і, нарешті, прусські визвольні війни. Ці події визначили зміни в його політичному й правознавчому мисленні: від радикальної критики існуючої соціальної дійсності, до піднесення прусської держави.
Досліджуючи ідейні витоки геґелівської філософії права та теорії громадянського суспільства, було ієрархизовано міру впливу на геґелівську теорію громадянського суспільства таких фундаторів філософсько-правової думки, як І. Кант, Ж.-Ж. Руссо та Т. Гоббс. Антична ідея держави (Платон, Арістотель) служить Геґелю еталоном для критики громадянського суспільства, але й індивідуалістичний принцип цього суспільства виступає у нього як критерій оцінки чистої субстанціальності античної громади. Він, як і Руссо, ґрунтується на двох образах-ідеях: античного поліса й ідеї волі протестантського християнства.
Висвітлення місця філософії права в геґелівській філософській системі визначає не тільки місце філософії права у структурі “кінцевої редакції” системи Геґеля, а й роль філософсько-правових штудій у формуванні його загально філософських поглядів та навпаки (вплив цих поглядів Геґеля на вирішення ним філософсько-правових проблем).
У майже завершеному вигляді основні ідеї та положення філософсько-правового вчення Геґеля про громадянське суспільство, державу та право знайшли своє відображення у “Філософії духу” – третій частині “Енциклопедії філософських наук” (1817 р.). Розділ “Об’єктивний дух” (право, мораль, моральність), що знаходиться між розділами про суб’єктивний та абсолютний дух, містить у собі сформовану філософсько-правову концепцію. Також багато філософсько-правових проблем висвітлювалося Геґелем у лекційних курсах по історії філософії, естетиці, філософії релігії та філософії історії. Але результатом усіх філософсько-правових пошуків та отриманих ним на цьому шляху результатів була “Філософія права” (1821 р.), яка містила вже у концептуальній, і разом із тим розгорнутій, формі здобутки геґелівської філософської думки про соціальні, політичні та правові проблеми, а також розвинене вчення про громадянське суспільство й державу.
Право, за Геґелем, є певна ступінь у розвитку духу. Як частина цілого “Філософія права” має деякий вихідний пункт, що сам є результатом попереднього розвитку духу. Філософія права є філософія “об’єктивного духу”. Її вихідний пункт – свобода волі – лежить за межами самої науки про право. У загальній системі філософії Геґеля філософія права виходить із цього поняття як результату попереднього розвитку духу. Вона починається там, де кінчається філософія суб’єктивного духу.
У “Філософії права” показано розвиток об’єктивного духу через розкриття поняття права, від його абстрактних форм до конкретики, від абстрактного права – до моральності. Мораль з’являється там, де порушується або переступається право. Мораль є певною мірою спокутою, і ця потреба слугує основою для самої моралі. Моральність (сім’я, громадянське суспільство та держава) виступає як зняття права та моралі
У геґелівської філософської системі розвитку духу об’єктивний дух – це етап у самопізнанні, тому громадянське суспільство, держава, право і все, що відноситься до сфери об’єктивного духу, у “Філософії права” досліджується та трактується з позиції абсолютного духу (філософської точки зору).
У підрозділі 2.2 “Основні етапи розвитку геґелівського вчення про громадянське суспільство” аналізується творчий пошук Геґелем власної ідеї громадянського суспільства.
“Філософія права”, що містить вчення про громадянське суспільство і державу, так само, як у Ж.-Ж. Руссо спочиває на двох традиціях: античного поліса й ідеї волі протестантського християнства. Держава Платона і суспільний договір Ж.-Ж. Руссо (у якому Геґель брав до уваги тільки ідею прав людини, але не громадянського обов’язку) являють собою дві передумови, виходячи з яких Геґель підносить прусську державу до рівня філософської значимості.
У розумінні Геґеля громадянське суспільство, це – опосередкована працею система потреб, що спочиває на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. Воно складається з наступних підсистем (моментів): потреби, правосуддя та поліції й корпорації.
У громадянському суспільстві, що являє собою взаємозв’язок “систему” “потреб” і принципом якого є індивідуалізм, кожен громадянин насамперед є мета для самого для себе. Все інше для нього ніщо, поки воно не може стати засобом для досягнення його мети. Кожен вільний і в той же час залежить від усіх інших, тому що благо і горе кожного, переплетені із благом і горем всіх інших і гарантовані тільки в цьому економічному взаємозв’язку.
Право виступає регулятором взаємовідносин у громадянському суспільстві. Поняття “право” використовується у наступних основних значеннях: право як свобода (ідея права); право як визначена ступінь та форма свободи (особливе право); право як закон (позитивне право). Для того щоб право стало значимим як всезагальне, виникає необхідність у публічності влади, а саме – у судочинстві. Реалізація права як закону через правосуддя необхідна умова для поліції, у обмеженій, але конкретній тотальності корпорації.
Такого суспільства, природно, не було в стародавності й у середні століття, воно виникло лише в сучасному світі і зв’язано зі становленням буржуазного ладу. Велика теоретична заслуга Геґеля складається насамперед у тому, що він помітив цей істотний факт новітнього соціально-економічного розвитку і філософськи освітив його щодо проблем держави, права, політики.
Саме в аналізі громадянського суспільства, у його зв’язках досягається, за Геґелем, “науковий доказ поняття держави” та стає можливим перехід до держави, що найближчим образом з’являється як наслідок, результат і продукт розвитку відносин громадянського суспільства. Геґель, однак, не державу розглядає як продукт суспільства, а, навпаки, суспільство як підлеглий момент держави.
У підрозділі 2.3 “Взаємовідносини держави і громадянського суспільства” здійснюється аналіз гегелівського розуміння співвідношення громадянського суспільства і держави.
Платон, Арістотель, І. Кант, Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббс, Й.Фіхте – ті мислителі, що справили щонайбільший вплив на геґелівське розуміння принципу, сутності і специфіки змісту громадянського суспільства, його співвідношення з державою. Геґель насамперед, намагається, синтезувати розуміння сутності та взаємовідношення суспільства й держави, яке було розвинуте його попередникам: ідея співвідношення морального цілого і частини (Платон, Арістотель); тлумачення держави як волі (Ж.-Ж. Руссо). Міцний поштовх отримав Геґель від мінливого вчення про державу Й. Фіхте
Визначаючи громадянське суспільство як “боротьбу всіх проти всіх”, Геґель навмисно використовує гоббсівську характеристику природного стану, коли “люди живуть без загальної влади, що тримає їх у страху”, і “знаходяться в тому стані, що називається війною, і саме в стані війни всіх проти всіх”. Громадянське суспільство в геґелівській філософії права є ступінь поняття, що розвивається, що завершується в ідеї держави. З цього погляду геґелівське громадянське суспільство містить у собі момент необхідності і розуму. Воно, отже, відмінне від гоббсівського природного стану, хоча і наділена основною характеристикою останнього.
Поряд зі змістовною характеристикою громадянського суспільства (роль праці в системі потреб, соціально-економічні протиріччя, поляризація сил, багатства й бідності, приватновласницький характер суспільства, роль публічної влади в захисті приватної власності тощо), до заслуг Геґеля належить чітка принципова постановка питання про взаємозв’язок і співвідношення (а не просто відмінності) суспільства і держави, про необхідний, закономірний, діалектичний характер цих зв’язків і співвідношень.
Геґель підкреслює, що має на увазі роль не будь-яку державу, не будь-яку державну структуру, державну ієрархію. Він веде мову про ідеальну державу, державу “відповідно до поняття”. Якби на землі могла існувати ідеальна держава, з ідеально організованою структурою, з ідеально працюючими чиновниками, то таку державу Геґель готовий був назвати істинним, навіть обожнити. Але такої держави немає, тому жодна конкретна державна форма й структура не може бути обожнена й увічнена. Йому далеко не безпідставно дорікали в наданні переваги конституційній монархії перед республікою.
У третьому розділі “Історична доля геґелівського вчення про громадянське суспільство” розглядається розвиток та інтерпретації ідеї громадянського суспільства в історії філософсько-правової думки України.
У зв’язку з тим, що радикальна Марксова критика філософії права Геґеля, геґелівського розуміння співвідношення держави і громадянського суспільства справила великий вплив на вітчизняну філософсько-правову думку у підрозділі 3.1 “Критика Марксом геґелівського вчення про громадянське суспільство” здійснюється аналіз основних положень критики К. Марксом геґелівської філософії права взагалі та вчення про громадянське суспільство зокрема.
У геґелезнавстві, відразу після смерті Геґеля виникають декілька ідейних течій. Знаходячись під впливом відомого правознавця Е. Ганса, який викладав геґелівську філософію права в берлінському університеті, К. Маркс написав працю “До критики геґелівської філософії права”(1843 р.), де критично осмислює філософсько-правову спадщину Геґеля. К. Маркс не був ще автором “Капіталу” та фундатором історичного матеріалізму, але осмислює Геґеля з нових матеріалістичних позицій, які багато в чому відмінні від позицій матеріалізму того ж Фейєрбаха.
К. Маркс розглядав громадянське суспільство як історичний феномен, як результат історичного розвитку. Однак становлення, розвиток і функціонування громадянського суспільства розумілося К. Марксом інакше ніж Геґелем. На відміну від Геґеля, він вважав, що не Абсолютний дух, а сім’я та громадянське суспільство були передумовами держави. Сенс його критики полягає у обґрунтуванні первинності громадянського суспільства щодо держави. Марксова інтерпретація громадянського суспільства, що формувалася одночасно на ґрунті, так і не протиставленні геґелівській, виходить з поділу економічного і політичного життя, з чого виникала необхідність розмежування громадянського суспільства і держави та перевертає їх співвідношення. Він тлумачить державу як похідне від соціального життя, політичне явище. Необхідний зв’язок між громадянським суспільством та державою повинен виходити не з розвитку абстрактної ідеї держави, як це доводить Геґель, а з власного змісту громадянського суспільства. Держава не може існувати без таких базисів, як сім’я та громадянське суспільство. І в той же час, К. Маркс пов’язував виникнення громадянського суспільства з необхідними для цього економічними передумовами у вигляді свободи приватної власності.
Для позиції К. Маркса характерно критичне відношення до геґелівського положення про державу, як одного з основних компонентів в сфері моральності. Він розрізняє існуюче і дійсне і з цього розрізнення робить висновки, які спрямовані проти прусської напівфеодальної бюрократичної держави. Прусська держава, хоча й існує, але через невідповідність своєму поняттю недійсна і підлягає революційній перебудові. К. Маркс критично протиставляє моральну державу, “державі розумної волі”.
У підрозділі 3.2 “Ідея громадянського суспільства в Україні та шляхи її реалізації”
Аналізувати розвиток громадянського суспільства в Україні надзвичайно складно тому, що створення підвалин такого суспільства збігається в часі з процесом державного будівництва. Громадянське суспільство в Україні буде вдосконалюватися не лише шляхом співпраці з державою, що, як зрозуміло, обов’язково, але також завдяки участі кожного свідомого громадянина в демократичних процесах, оскільки громадянське суспільство повинне виростати знизу. Для цього кожна автономна особистість мусить навчитися дбати про забезпечення власних фундаментальних прав і свобод, а також ураховувати національні інтереси держави. Це збігається з геґелівською характеристикою громадянського суспільства, загальна ідея якого полягала в тому, щоб вивільнити приватне життя, сім’ю і бізнес з-під впливу держави. Індивід при цьому мав отримати свободу віросповідання, повсякденного життя, право на вільну реалізацію своїх майнових (приватновласницьких) інтересів та комерційної діяльності і, разом з тим, отримати підтримку з боку закону, тобто – держави.
Зазначимо, що громадянське суспільство в Україні знаходиться в стадії активного становлення. Іде процес його формування, утворення окремих елементів, налагодження взаємодії між ними. І цей процес буде тривалим і нелегким. А швидкість, повнота й глибина цього процесу залежать від цілого ряду чинників. Передусім йдеться про позицію держави, готовність влади поділитися своїми повноваженнями з суспільством, із тими елементами громадянського суспільства, які щойно з’являються.
Проте, всі ці процеси потребують ґрунтовного теоретичного опрацювання з метою чіткого накреслення соціально-правових програм реалізації розбудови вітчизняного громадянського суспільства. Засвоєння на цьому шляху раціональних моментів гегелівського вчення про громадянське суспільство сучасною філософсько-правовою думкою буде корисним для правового забезпечення подальшої розбудови громадянського суспільства в нашій країні.
У висновках підсумовуються отриманні у дисертаційній роботі результати та окреслюються можливі перспективи подальшої розробки теми дослідження.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження автор прийшов до таких висновків:
- геґелівська філософсько-правова спадщина являє собою досить потужне та багате за своїм змістом вчення, яке заклало підвалини сучасного розуміння громадянського суспільства та необхідності його розбудови;
- у розумінні Геґеля громадянське суспільство, це опосередкована працею система потреб, що ґрунтується на недоторканості приватної власності і загальній правовій рівності індивідів, які завдяки ним та взаємозв’язкам з іншими людьми мають свою гідність та вибудовують свої смисложиттєві орієнтири, щодо причетності до абсолютних цінностей.

 

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Пашков А.С. Формування та розвиток філософсько-правових поглядів Геґеля // Мультіверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. –2004. – Вип. 43. – с.16-25.
Пашков А.С. Громадянське суспільство й держава: проблема взаємодії // Практична філософія. Науковий журнал. – 2004. – №3. – с.78-83.
Пашков А.С. Ідея громадянського суспільства: історико-філософські інтерпретації та сучасність // Мультіверсум. Філософський альманах: Зб. наук. Праць. – 2007. – Вип. 60. – с.35-47.
Пашков А.С. Ідея як предмет філософії права Геґеля. – Вісник КУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 32. – К.: РВЦ “Київський університет” 2000. – С. 70
Пашков А.С. Ідея права у філософсько-правовому вченні Геґеля // Вісник КУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 66-67. – К.: ВПЦ “Київський університет” 2004. – С. 73
Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень // До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Міжнародна наукова конференція “ЛЮДИНА–СВІТ–КУЛЬТУРА”, Київ, 20-21 квітня 2004 р. – К., Центр навчальної літератури, 2004. – с.47
Пашков А.С. Громадянське суспільство в Україні: стан та перспективи розвитку // Дні науки філософського факультету-2007: Міжнародна наукова конференція, Київ, 18-19 квітня 2007 р. – К., ВПЦ “Київський університет” 2007.– ч. 5. – с.95.

АНОТАЦІЇ
Пашков А.С. Вчення про громадянське суспільство в філософії права Геґеля. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.
Дисертація присвячена дослідженню вчення про громадянське суспільство як невід’ємної складової частини філософії права Геґеля. Досліджено ґенезу філософсько-правових поглядів Геґеля взагалі, та вчення про громадянське суспільство зокрема. Розкрито не лише місце філософії права у структурі “кінцевої редакції” системи Геґеля, а також роль філософсько-правових студій Геґеля у формуванні його загально-філософських поглядів, та навпаки (вплив цих поглядів Геґеля на вирішення ним філософсько-правових проблем). З’ясовано структуру, основні принципи та категорії геґелівського вчення про громадянське суспільство з ідеями його попередників та конкретизовано його особистий внесок.
Проаналізовано основні віхи засвоєння, критики та подальшого розвитку геґелівського вчення про громадянське суспільство. Виявлено життєздатні елементи цього вчення та окреслити шляхи їх задіяня сучасною вітчизняною філософсько-правовою наукою.
Ключові слова: Геґель, філософсько-правове вчення, громадянське суспільство, філософія права, право, держава, свобода, демократія, тоталітаризм.

Пашков А.С. Учение о гражданском обществе в философии права Гегеля. – Рукопись.
Диссертация на соискании ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко философский факультет. – Киев, 2007.
Диссертация посвящена исследованию учения о гражданском обществе как неотъемлемой составляющей части философии права Гегеля. Исследован генезис философско-правовых взглядов Гегеля вообще, его учение о гражданском обществе, в частности. Раскрыто не только место философии права в структуре “конечной редакции” системы Гегеля, но и роль философско-правовых студий Гегеля в формировании его общефилософских возрений, и наоборот (влияние этих взглядов Гегеля на решение им философско-правовых проблем). В диссертационном исследовании выяснена структура, принципы и категории гегелевского учения о гражданском обществе. Произведен сравнительный анализ учения о гражданском обществе с идеями его предшественников и конкретизировано его личный вклад, проанализированы основные вехи усвоения, критики и дальнейшего развития гегелевского учение о гражданском обществе. Выявлены жизнеспособные элементы этого учения и определены пути их использования современной отечественной философско-правовой наукой.
Право, есть определенная степень в развития духа. Как часть целого “Философия права” имеет некоторый исходный пункт, который есть сам результатом предшествующего развития духа. Философия права относится к философии “объективного духа”. Ее исходное начало – свобода воли – лежит за пределами самой науки о праве. В системе философии Гегеля, философия права выходит из этого понятия, как результата предшествующего развитию духа.
В гегелевской философской системе развития духа, объективный дух – это этап в самопознании, поэтому гражданское общество, государство, право и все, что относится к сфере объективного духа в “Философии права” исследуется и трактуется с позиции абсолютного духа.
В понимании Гегеля гражданское общество, это – опосредствованная работой система потребностей, которая покоится на неприкосновенности частной собственности и общего правового равенства людей. Такого общества, естественно, не было ни в древности, ни в средние века, оно возникло лишь в современном мире и связано со становлением буржуазного порядка. Большая теоретическая заслуга Гегеля, прежде всего в том, что он заметил этот важный факт новейшего социально-экономического развития.
Ключевые слова: Гегель, философско-правовое учение, гражданское общество, философия права, право, государство, свобода, демократия, тоталитаризм.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking