Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Гарантії правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого

 

ОХРІМЕНКО СВІТЛАНА СТАНІСЛАВІВНА

ГАРАНТІЇ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ СЛІДЧОГО

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2007


Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ

Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
Баулін Олег В’ячеславович,
Київський національний університет внутрішніх справ,
професор кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
Лук’янчиков Євген Дмитрович,
Київський національний університет внутрішніх справ,
професор кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник
Сірий Микола Іванович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,
старший науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

Захист відбудеться “30” листопада 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)

Автореферат розісланий “24” жовтня 2007 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. У теперішніх умовах формування правоохоронної системи України методичні засади здійснення досудового розслідування об’єктивно набувають все більшого значення. Це зумовлено не лише значимістю для сучасного суспільства проблем боротьби зі злочинністю, але й необхідністю удосконалення кримінально-процесуального законодавства в сфері діяльності органів досудового слідства.
Актуальність теми дослідження визначається колом проблем правового та організаційного характеру, пов’язаних із забезпеченням гарантій процесуальної самостійності та незалежності слідчого як центральної фігури досудового слідства. Особливої уваги набувають питання призначення та звільнення слідчих з посади, притягнення до відповідальності; реагування на випадки втручання в їх процесуальну діяльність; удосконалення процедури провадження досудового слідства; створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов й ін.
Гарантії незалежності слідчого, включаючи заходи щодо правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, повинні поширюватися на всіх слідчих. При цьому не можна обійтися без кримінально-процесуальних гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого.
Незважаючи на те, що у теорії кримінального процесу проблема правового забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого привертала увагу багатьох науковців, практична реалізація цілого ряду пов’язаних з нею питань залишається далекою від вирішення.
Саме недосконалість правових гарантій захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого, які раніше майже не зазнавали наукового дослідження, створює суттєві перепони на шляху реалізації кожним слідчим своїх процесуальних повноважень при розслідуванні злочинів. На досудових стадіях судочинства виникають певні непорозуміння щодо основного призначення слідчого, його місця і ролі в системі правоохоронних органів, що в цілому заважає досягненню загальних завдань кримінального процесу.
Окремі питання, що стосуються гарантій процесуальної самостійності та незалежності слідчого, досліджувалися в роботах вчених-юристів, а саме: О.В. Бауліна, В.А. Буднікова, О.О. Власова, Е.І. Вороніна, І.Д. Гончарова, А.П. Гуляєва, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, Н.С. Карпова, А.О. Клейна, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, О.А. Солдатенко, В.В. Шимановського та інших.
Теоретичним підґрунтям при дослідженні багатьох питань за темою дисертації стали також праці відомих науковців: Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, М.І. Бажанова, В.І. Галагана, Ю.М. Грошевого, В.О. Дубрівного, Л.І. Казміренко, Л.М. Карнєєвої, М.В. Костицького, Ф.М. Кудіна, В.С. Кузьмічова, О.М. Ларіна, Є.Д. Лук’янчикова, Ю.В. Манаєва, П.І. Мінюкова, В.Т. Нора, М.А. Погорецького, Е.С. Радутної, О.Р. Ратінова, Р.Д. Рахунова, М.І. Сірого, С.М. Смокова, С.М. Стахівського, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, О.О. Чувільова, В.П. Шибіка та інших вчених.
Разом з тим, незважаючи на відносно велику кількість наукових праць щодо вказаної проблеми, вони здебільшого розкривають лише загальні аспекти забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Проблема ж гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого з теоретичної точки зору досліджена недостатньо, що й зумовило необхідність проведення відповідного теоретичного осмислення та практичного аналізу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження спрямований на виконання основних положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента від 25.12.2000 року № 1376, Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1767. Робота виконана відповідно до тематики, передбаченої Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2004-2009 роки (наказ МВС України від 5 червня 2004 року № 755), планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 роки.
Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 18 від 30 грудня 2003 року).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є визначення засад правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого, пошук перспективних шляхів його удосконалення, а також формулювання рекомендацій щодо ефективного провадження досудового слідства.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувались такі завдання:
– визначити сутність і співвідношення категорій “процесуальна самостійність” та “процесуальна незалежність” слідчого;
– з’ясувати сучасний стан нормативно-правового забезпечення захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого;
– розкрити сутність поняття гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого, окреслити критерії для їх класифікації;
– визначити механізм правового забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого;
– дати характеристику основних правових гарантій захисту процесуальної самостійності і незалежності слідчого та шляхів їх удосконалення;
– сформулювати та аргументувати рекомендації щодо практичного вдосконалення правового забезпечення процесуальної діяльності слідчого.
Об’єктом дослідження є відносини, що виникають в сфері правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого.
Предметом дослідження є гарантії правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Діалектичний метод як філософський метод аналізу явищ у їх зміні, розвитку та взаємозв’язку склав підґрунтя для комплексного використання інших загальнонаукових методів:
– історико-правового – при визначенні історичних та правових засад становлення органів досудового слідства, нормативно-правового регулювання діяльності слідчого апарату за різні історичні періоди;
– статистичного – при вивченні сучасного стану правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчих;
– формально-логічного – при визначенні понять “правовий захист”, “гарантії правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого”;
– системно-структурного – при проведенні теоретичного аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових джерел з вказаної проблематики;
– соціологічного – при з’ясуванні ставлення керівників слідчих підрозділів та думок слідчих щодо проблем сучасної слідчої діяльності й шляхів їх практичного подолання;
– порівняльно-правового – при вивченні вимог, що пред’являються до слідчих для продуктивної процесуальної діяльності.
Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що дало змогу забезпечити всебічність, повноту та об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Нормативною базою дослідження є чинне законодавство України; міжнародні документи, які стосуються порядку провадження кримінального судочинства; законодавство інших країн (Республіки Білорусь, Вірменії, Казахстану, Російської Федерації); проект КПК України (реєстр. № 0952); відомчі нормативні акти.
Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять аналітичні огляди про стан, досвід та результати слідчої практики органів внутрішніх справ та прокуратури, матеріали вивчення 256 кримінальних справ, а також відомості, одержані в результаті анкетування, опитування та інтерв’ювання 358 слідчих органів внутрішніх справ та 52 слідчих прокуратури Кіровоградської, Київської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської областей та міста Києва.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробленні системи гарантій забезпечення захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести:
вперше:
– запропоноване авторське визначення поняття гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого;
– визначено сучасний стан правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого, окреслено перспективні напрямки його забезпечення;
удосконалено:
– формулювання категорій “процесуальна самостійність” та “процесуальна незалежність” слідчого;
– визначення змісту гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого, критеріїв їх класифікації;
– процедуру притягнення слідчих до різних видів юридичної відповідальності, порядок застосування правових санкцій до осіб за втручання у процесуальну діяльність слідчого;
набули подальшого розвитку:
– окремі аспекти реалізації процесуальної самостійності та незалежності слідчого у відносинах з учасниками кримінально-процесуальної діяльності, підприємствами, установами, організаціями;
– положення щодо вдосконалення прокурорського нагляду, відомчого та судового контролю за діяльністю слідчих;
– концепція створення єдиного слідчого апарату.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані під час розроблення нового кримінально-процесуального законодавства, удосконалення чинного законодавства України (пропозиції до законодавства, вих. № 46/35ВР від 25 травня 2007 року).
Результати дослідження впроваджені в практичну діяльність органів досудового слідства МВС України (акт впровадження в практику ГСУ МВС України № 13/6-647 від 21 вересня 2006 року) та навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження КНУВС від 28 вересня 2006 року), Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження КЮІ ХНУВС від 6 жовтня 2006 року), при викладанні окремих розділів курсу “Кримінальний процес” й споріднених спецкурсів щодо підготовки майбутніх спеціалістів слідчої спеціалізації МВС України.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором та були обговорені на науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи” (Львів, 10 червня 2005 року), науково-теоретичній конференції “Наукове забезпечення правоохоронної діяльності: історія, сучасність, міжнародний досвід” (Київ, 19-20 травня 2006 року), міжнародній науково-практичній конференції “Еволюція кримінального судочинства на пострадянському просторі” (Київ, 22-23 червня 2006 року), IX Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (Тернопіль, 13 квітня 2007 року), на засіданнях кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення, висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, відображені в п’яти статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена її метою, завданням та предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох роздiлiв, які містять шість підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 231 сторінку, з яких 190 сторінок основного тексту, додатки викладені на 15 сторінках, список використаних джерел складається з
268 найменувань на 26 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, мета та завдання, наукова новизна, теоретична та практична значущість одержаних результатів. Подаються відомості про апробації результатів дослідження і наукові публікації автора, структуру дисертаційної роботи.
Розділ перший “Правовий захист процесуальної самостійності та незалежності слідчого” складається з двох підрозділів, у яких надана характеристика сучасного стану нормативно-правового забезпечення захисту процесуального статусу слідчого, приділена увага практиці реалізації процесуальної самостійності та незалежності слідчого в умовах сьогодення.
У підрозділі 1.1. “Процесуальна самостійність та незалежність слідчого як об’єкти правового захисту” розкривається сутність, правова обумовленість категорій “процесуальна самостійність” та “процесуальна незалежність” слідчого, визначаються особливості сучасного нормативно-правового регулювання процесуальної діяльності слідчого, досліджуються специфіка та правовий характер діяльності слідчого, її історичне підґрунтя.
Автором доведено, що “поняття процесуальної самостійності” та “процесуальної незалежності” слідчого не є синонімами, а тому їх не варто ототожнювати. Вказані категорії взаємодоповнюють, але не покривають одна одну. Ці поняття іноді не розмежовують, оскільки немає чіткого їх визначення в законі. Таку думку поділяють 65,4% опитаних слідчих органів внутрішніх справ та 72,2% слідчих прокуратури, зазначаючи, що процесуальна самостійність та незалежність слідчого є самостійними категоріями кримінального процесу.
Приділена увага характеристиці внутрішнього переконання слідчого, що є проявом формування його суб’єктивного погляду на фактичні обставини справи, визначення особистого ставлення до сукупності доказів і їх процесуальних джерел з позиції достовірності, допустимості, належності й достатності. Своєрідною підвалиною внутрішнього переконання слідчого є його правосвідомість, адже обсяг набутих індивідуальних знань виступає в якості вихідного матеріалу для розумових операцій.
Процесуальна самостійність слідчого виявляється у можливості згідно з чинним законодавством самостійно, за особистим внутрішнім переконанням, проводити усі необхідні та можливі слідчі дії, приймати відповідні процесуальні рішення, а також нести особисту відповідальність за порушення норм закону. Саме із цим пов’язане вирішення ключових питань під час досудового слідства: кваліфікація злочинного діяння та обсяг обвинувачення, притягнення як обвинувачуваного, направлення справи до суду або закриття справи тощо.
Щодо процесуальної незалежності, то вона є важливим елементом статусу владного суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності, що полягає в його відповідному положенні по відношенню до інших державних органів, службових осіб, підприємств, установ, організацій та громадян. Процесуальна незалежність характеризує організаційну сторону діяльності слідчого та безпосередньо впливає на забезпечення його процесуальної самостійності.
Проаналізовано співвідношення понять “захист” і “охорона”. Визначено, що основним методом охорони є метод переконання, а для захисту – метод примусу. Обґрунтовано, що вказані методи є основоположними у забезпеченні процесуальної самостійності та незалежності слідчого.
Автором запропоноване визначення поняття “правовий захист”, під яким розуміється передбачена нормами законодавства система правових заходів регулювання щодо забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого, засобів державного реагування на втручання в його практичну діяльність. Окреслені напрями забезпечення правового захисту з урахуванням сучасної слідчої практики.
У підрозділі 1.2. “Значення правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого” розглядаються аспекти правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого через призму напрямів його реалізації.
Доведено, що значення правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого проявляється, передусім, у виділенні правових умов процесуальної діяльності слідчого через сприяння і зміцнення його самостійності та незалежності, нормативному врегулюванні відносин з різними суб’єктами процесу, необхідності державного реагування на факти неправомірної поведінки. Критерієм виділення таких умов діяльності є не сам факт закріплення того чи іншого інституту в чинному кримінально-процесуальному законодавстві, а його значення для слідчої практики.
Автором обґрунтована позиція щодо необхідності законодавчого закріплення прямої заборони залучення слідчих до виконання не властивих їм функцій. Запропоновано статтю 114 КПК України “Повноваження слідчого” та статтю 37 проекту КПК України “Обов’язки слідчого” доповнити такою нормою: “На слідчого не може бути покладено виконання функцій, не передбачених кримінально-процесуальним законодавством”.
З’ясовано, що юридичний зміст правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого відображається в наступному:
– правовий захист процесуальної самостійності та незалежності слідчого забезпечується реалізацією системи нормативно передбачених засобів;
– правовий захист охоплює тільки правову форму впливу на випадки небажаної поведінки (втручання, перешкоджання, ін.);
– правовий захист процесуальної діяльності слідчого розповсюджується не тільки на випадки, коли вже мають місце факти порушення його процесуальної самостійності та незалежності, а діє з моменту прийняття того чи іншого нормативно-правового документу, у якому встановлюються відповідні гарантії щодо їх забезпечення.
Здобувачем підкреслюється, що суспільно-політичне значення правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого полягає у забезпеченні об’єктивності та всебічності розслідування кримінальних справ, підвищенні довіри до слідчих підрозділів, підтриманні авторитету держави через діяльність її правоохоронних органів, зменшення витрат тощо.
Розділ другий “Засоби правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого” містить два підрозділи, які присвячені розкриттю сутності поняття гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого, наданню характеристики основних видів гарантій захисту, визначенню механізму правового забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого в сучасних умовах.
У підрозділі 2.1. “Поняття і зміст гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого” розкривається поняття гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого, окреслюється їх правова сутність.
Автором сформульовано власне поняття гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого, що визначаються як система нормативно передбачених умов і засобів, яка забезпечує можливість безперешкодного практичного виконання слідчим своїх повноважень відповідно до вимог закону та внутрішнього переконання, сприяє уникненню впливу будь-яких небажаних дій, вчинків та посягань ззовні.
Доведено, що спрямування вказаних правових засобів обумовлене необхідністю подолання втручання (протидії) сторонніх осіб (фізичних та юридичних) у процесуальну діяльність слідчого, а також подолання неправомірної бездіяльності суб’єктів (невиконання запитів тощо), яка заважає слідчим виконувати свої повноваження. Механізм їх здійснення повинен мати чітко визначений правозастосовчий характер та давати позитивний результат. Обґрунтовано, що слідчому, безумовно, потрібні гарантії правового захисту процесуальної самостійності та незалежності, адже це суттєвий важіль у протидії широкому колу осіб, які втручаються в його процесуальну діяльність (захисники, представники потерпілих, законні представники неповнолітніх підозрюваних, цивільні позивачі, цивільні відповідачі та ін.).
Визначено, що вдосконалювати правовий захист процесуальної самостійності та незалежності слідчого доцільно у відносинах з органами прокуратури, судом,
у взаємодії зі слідчими підрозділами вищого рівня.
Проаналізовано та запропоноване особисте бачення автора щодо необхідності нововведень, зокрема, у напрямку створення інституту слідчих суддів при судах загальної юрисдикції та об’єднання слідчих підрозділів в окреме самостійне відомство (Слідчий комітет України). Такі міркування дисертанта підтверджуються думками практичних працівників, які наголошують на нагальній потребі у забезпеченні державних гарантій щодо захисту їх процесуальної самостійності та незалежності.
У підрозділі 2.2. “Види гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого” розкриваються критерії розмежування засобів забезпечення процесуальної діяльності слідчого.
У системі гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого здобувачем виділено такі види: 1) засоби запобігання порушень процесуальної незалежності слідчого (прокурорський нагляд, відомчий контроль); 2) засоби актуалізації та збереження процесуальної самостійності та незалежності (судовий контроль; реалізація норм права, що забезпечують процесуальну взаємодію та захист слідчого); 3) засоби процесуального примусу (запобіжні заходи, примусові слідчі та процесуальні дії); 4) засоби державно-владного реагування на неналежну поведінку особи щодо професійної діяльності слідчого (юридична відповідальність та правові санкції).
Результати проведеного анкетування свідчать, що загальна картина гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності має такий вигляд: процесуальний примус (69,2% слідчих ОВС та 77,8% слідчих прокуратури); юридична відповідальність (37,7% та 55,6%); правові санкції (33% та 44,4% відповідно); прокурорський нагляд (14,6% та 22,2%); відомчий контроль (6,9% слідчих ОВС); інші (судовий контроль – 0,8% та 5,6% відповідно). До гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого автор відносить і норми права, що регулюють взаємодію слідчого з органом дізнання в ході розкриття та розслідування злочинів.
Проаналізовано сучасний стан взаємодії слідчого й органу дізнання та визначено, що фактором, який поєднував би їх зусилля у розслідуванні злочинів, має виступати не адміністративне підпорядкування, а впровадження єдиного для них критерію показників роботи – обвинувального вироку суду.
Доведено, що вказані засоби правового захисту поодиноко не дадуть бажаного результату, а тому необхідний відповідний механізм гарантування процесуальної самостійності та незалежності слідчого та своєчасного реагування на всі прояви несприятливих дій.
Розділ третій “Процесуальний примус, юридична відповідальність і правові санкції як гарантії правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого” складається з двох підрозділів, у яких досліджуються теоретичні та практичні питання забезпечення ефективної діяльності слідчих підрозділів України.
У підрозділі 3.1. “Процесуальний примус як гарантія самостійності та незалежності слідчого під час розслідування кримінальних справ” зазначається, що основне призначення примусових засобів пов’язане із забезпеченням захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого, виконанням завдань кримінального судочинства.
Заходи процесуального примусу характеризуються тим, що не виступають як кримінально-правові санкції, пов’язані з визнанням особи винуватою у вчиненні злочину, а, насамперед, покликані забезпечувати ефективну кримінально-процесуальну діяльність.
До примусових заходів, які застосовуються слідчим у практичній діяльності, віднесено: запобіжні заходи (в тому числі, затримання за підозрою у вчиненні злочину); окремі слідчі дії, процесуальний примус у яких носить більш виражену форму прояву (обшук, виїмка, освідування, призначення стаціонарної експертизи (судово-психіатричної, судово-медичної); інші слідчі дії, передбачені законом, процесуальний примус у яких може носити ситуаційний характер (допит, відтворення обстановки та обставин події та ін.); заходи примусового порядку (привід, накладення арешту на майно, відсторонення обвинуваченого від посади, відібрання зразків для експертного дослідження й ін.). Відмічено, що перелічені заходи можуть бути спрямовані на подолання опору зацікавлених осіб задля збереження самостійності слідчого.
Взяття під варту діє із застосуванням найбільшого ступеню примусу, надає реальну можливість пред’явлення слідчим обвинувачення та забезпечення інших положень процесуальної діяльності. Дисертантом запропоновано напрями удосконалення реалізації таких запобіжних заходів як застава, особиста порука. Проаналізовані особливості впровадження в кримінальний процес домашнього арешту як запобіжного заходу. Обґрунтовано, що обрання домашнього арешту має базуватися, у першу чергу, на усвідомленні піднаглядним можливості беззаперечної та несприятливої зміни запобіжного заходу на взяття під варту в разі небажаної поведінки.
Допустимість застосування примусу під час проведення певних слідчих дій (обшук, огляд, виїмка та ін.) пов’язана з тим, що можливостям слідчого кореспонуються обов’язки інших суб’єктів процесу, які підлягають виконанню незалежно від їх волі та процесуального статусу.
Окреслено особливості застосування примусових заходів до різних суб’єктів процесу: експерта та перекладача, захисника, представників неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого), представників потерпілого й ін. Запропонована процедура реагування з боку слідчого на непрофесійну та некоректну поведінку адвоката-захисника чи дії, що перешкоджають встановленню істини по справі, сприяють затягуванню розслідування тощо.
Визначено особливості примусу як гарантії захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого:
– застосування процесуального примусу завжди врегульоване нормами закону та пов’язане з виконанням завдань кримінального судочинства;
– примус набуває особливого значення, яке вимагає наявності відповідних процесуальних форм його реалізації;
– примус передбачає можливість застосування правомірного процесуального впливу з боку державних органів на інших суб’єктів з метою спонукання їх до вчинення дій, передбачених законом, чи утримання від небажаних;
– примус проявляється у чітко визначених законом процесуальних заходах, обумовлених існуванням державно-владних відносин;
– примус спрямований на сприяння захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого при виконанні ним службових обов’язків у разі перешкод, які створюють йому інші учасники процесу.
У підрозділі 3.2. “Юридична відповідальність і правові санкції як гарантії захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого” автор вказує на доцільність розгляду інституту юридичної відповідальності в діяльності слідчого у подвійному аспекті: з одного боку, як гарантію захисту його незалежності від інших осіб при виконанні своїх процесуальних завдань, а, з іншого – як засіб визначення особливого порядку накладення стягнень на слідчих при порушенні закону.
Наведено перелік дій, які можуть розцінюватися як втручання в діяльність слідчого чи перешкоджання виконанню покладених на нього обов’язків. На підставі цього автором пропонується диспозицію ст. 388 КК України “Приховування майна” подати в новій редакції: “Приховування майна, що підлягає конфіскації чи є предметом виїмки або на яке накладено арешт чи яке описано”; доповнити Главу 15 КпАП України статтею “Перешкоджання процесуальній діяльності органу дізнання, слідчого, прокурора та суду” у визначеній редакції.
Обґрунтовано, що для уникнення випадків впливу на слідчого, скарги на його дії мають розглядатися судом паралельно із розглядом кримінальної справи, з приводу якої й відбувається оскарження. Це обумовлене ще й тим, що вирішення питань по кримінальній справі повинне здійснюватися відповідно до кримінально-процесуальних, а не адміністративно- чи цивільно-процесуальних норм. Оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи, постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, постанови про закриття кримінальної справи відбувається за загальним правилом.
Визначено засади застосування юридичної відповідальності за невиконання доручень чи вказівок слідчого. Обґрунтовано, що при врученні доручень, постанов, клопотань, вказівок слідчого доцільно роз’яснювати керівникам підприємств, установ, організацій, які є відповідальними за їх виконання, можливість застосування правових санкцій (адміністративні, матеріальні та ін.) у разі їх невиконання. Запропоновано доповнити Главу 15 КпАП України статтею “Невжиття заходів щодо виконання рішень органу дізнання, слідчого, прокурора або суду”.
Доведено необхідність забезпечення права слідчого на оскарження в судовому порядку прийнятого щодо нього рішення службових осіб, якщо воно обмежує його процесуальний статус.
Автором обґрунтована позиція, що передбачає обов’язковість утворення спеціальних кваліфікаційних комісій, які б діяли автономно від органів дізнання, прокурорів, судів та інших правоохоронних органів і вирішували питання про притягнення слідчих до дисциплінарної відповідальності. Склад їх повинен формуватися з урахуванням осіб, що безпосередньо приймають участь у досудовому слідстві (начальник слідчого відділу (управління), старший слідчий головного слідчого управління). Процедура розгляду та склад таких комісій може залежати від категорії проступку слідчого.
Зазначається, що кримінальну справу щодо слідчого повинен порушувати прокурор за рівнем не нижче прокурора області, а нагляд за законністю прийнятих процесуальних рішень має здійснювати Генеральний прокурор або його заступники. Питання обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно слідчого є предметом вирішення апеляційного суду, до того ж виключно на колегіальній основі.
Дисертант вказує, що юридична відповідальність реалізується лише тоді, коли застосовується санкція, яка передбачає державний осуд негативної поведінки правопорушника. Стверджується, що процес застосування правових санкцій в слідчій діяльності повинен бути спрямований на відновлення порушених суспільних відносин (обрання чи зміна запобіжного заходу, відшкодування збитків тощо). Серед процесуальних санкцій виділяються: запобіжні заходи, заходи процесуального забезпечення, відновлюючі заходи, заходи покарання або стягнення (залежно від виду юридичної відповідальності).
Суттєве значення в роботі слідчого мають відігравати санкції, передбачені нормами матеріального права, що є відповідним реагуванням з боку держави на втручання або перешкоджання виконанню покладених на нього обов’язків. Автор зауважує, що за допомогою адміністративно-правових санкцій (як форми впливу на правосвідомість) можна врегулювати проблему явки понятих та свідків до слідчого.
Запропоновано до частини 5 статті 71 проекту КПК України (реєстр. № 0952), яка передбачає обов’язки понятих, додати пункт 3 у визначеному формулюванні: “з’являтися за викликом до органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду для підтвердження факту та результатів проведення слідчої чи процесуальної дії”.
Оскільки діяльність слідчого носить безпосередньо правозастосовчий характер, обґрунтовано необхідність у проведенні кримінально-правового розмежування понять “вплив на працівника правоохоронного органу” та “вплив на слідчого”. Вважається за потрібне введення більш конкретної норми кримінального закону: “вплив в будь-якій формі на слідчого”, яка б застосовувалася у випадках втручань в його процесуальну діяльність. У зв’язку з цим, пропонується додати до Кримінального кодексу України статтю “Втручання в діяльність органів досудового слідства”.
Визначено, що процесуальні санкції можуть містити в собі не лише вказівки на заходи державного реагування у випадку порушення чи невиконання норми, але й заходи заохочення, які стимулюють до реалізації самої правової норми. Спільна дія процесуальної санкції і заходів відповідальності дозволяє не лише усунути порушення закону, а й здійснити переконуючий вплив на особу з метою попередження неправомірних дій.

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі проаналізовано проблеми сучасної слідчої практики, з’ясовано стан правового забезпечення захисту процесуальної діяльності слідчого, визначено механізм підтримання відповідного процесуального статусу, відображено зміст основних правових гарантій захисту процесуальної самостійності і незалежності слідчого та окреслено шляхи їх практичного удосконалення.
Узагальнення результатів дисертаційного дослідження дало можливість зробити наступні висновки:
1. Процесуальна самостійність та незалежність слідчого є суб’єктивним та об’єктивним аспектами реалізації його процесуального статусу. Суб’єктивні моменти обумовлені проявом внутрішнього переконання слідчого щодо прийняття рішення по кримінальній справі. Об’єктивні засади характеризують процесуальну незалежність слідчого та відображають його становище по відношенню до інших органів влади і осіб. Різниця у змісті процесуальної самостійності та незалежності слідчого не перешкоджає існуванню тісного взаємодоповнюючого зв’язку між ними, який зумовлений застосуванням однакових засобів правового захисту.
2. Правовий захист процесуальної самостійності та незалежності слідчого – це не тільки нормативне, але й практичне забезпечення відповідного статусу та процесуальних повноважень слідчого з урахуванням потреб слідчої діяльності.
Норми законодавства та підзаконних відомчих нормативно-правових актів на даний час далеко не в повній мірі забезпечують практичну реалізацію процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Нагальними є питання нормативного та практичного врегулювання рівня прокурорського нагляду та відомчого контролю за процесуальною діяльністю слідчих, щоб методи їх здійснення не стояли на заваді у реалізації процесуальної самостійності та незалежності слідчого.
Процесуальне керівництво прокурора за досудовим слідством вступає у протиріччя зі змістом процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Повноваження керівника слідчого підрозділу мають обмежуватися вирішенням питань організаційно-методичного характеру.
3. Гарантії правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого – це система нормативно передбачених умов і засобів, яка забезпечує можливість безперешкодного практичного виконання слідчим своїх повноважень відповідно до вимог закону та внутрішнього переконання в ході провадження досудового слідства. Сутність таких гарантій полягає у спрямуванні визначених правових засобів на подолання втручання (протидії) сторонніх осіб (фізичних та юридичних) у діяльність слідчого.
Гарантією реального забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого можна вважати відокремлення слідчих структур з відомчого підпорядкування та створення єдиного слідчого апарату з вертикальною підлеглістю. Це також буде слугувати об’єднанню зусиль у галузі боротьби зі злочинністю, сприяти рівномірному розподіленню навантаження на слідчих та ін.
4. Механізм правового забезпечення самостійності та незалежності слідчого представлений реальною дією усієї сукупності гарантій процесуальної діяльності. Тому для забезпечення реального впровадження гарантій процесуальної самостійності та незалежності слідчого не бажано обмежуватися лише одним важелем дії правових приписів, адже це може вказувати на однобічність самого гарантування.
Засоби правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого представлені: засобами запобігання порушень процесуальної незалежності слідчого (прокурорський нагляд, відомчий контроль); засобами актуалізації та збереження процесуальної самостійності та незалежності слідчого (судовий контроль; реалізація норм права, що забезпечують процесуальну взаємодію та захист слідчого); засобами державно-владного реагування на неналежну поведінку особи щодо професійної діяльності слідчого (юридична відповідальність, правові санкції), засобами процесуального примусу (запобіжні заходи, примусові слідчі та процесуальні дії).
5. Найбільш продуктивними гарантіями процесуальної самостійності та незалежності слідчого в сучасних умовах можна визнати процесуальний примус, юридичну відповідальність та правові санкції.
Процесуальний примус передбачає можливість застосування правомірного впливу з боку органів досудового слідства на учасників процесу незалежно від їх волі і бажання шляхом змушення до вчинення відповідних дій, передбачених законом, або, навпаки, утримання від небажаних. Примусовий характер процесуальних заходів обумовлений існуванням державно-владних відносин та необхідністю виконання завдань кримінального судочинства.
Правові санкції представлені різними заходами дисциплінарного, адміністративного, кримінального та іншого процесуального забезпечення, відновлення та покарання, а юридична відповідальність – останніми двома примусовими заходами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Охріменко С.С. Гарантії процесуальної самостійності та незалежності слідчого // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 4. – С. 205-210.
2. Охріменко С.С. Деякі аспекти сучасного стану процесуальної самостійності та незалежності слідчих органів внутрішніх справ // Юридична Україна. – 2006. – № 5. – С. 95-97.
3. Охріменко С.С. Процесуальна самостійність та незалежність слідчого як об’єкти правового захисту // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 6. – С. 144-146.
4. Охріменко С.С. Окремі напрями реформування слідчих підрозділів як фактор зміцнення процесуальної самостійності та незалежності слідчих // Держава і право. – 2006. – № 33. – С. 487-491.
5. Охріменко С.С. Реалізація інституту юридичної відповідальності як гарантія забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 2. – С. 119-125.
6. Охріменко С.С. Судовий контроль як гарантія захисту процесуальної діяльності слідчого // Наукове забезпечення правоохоронної діяльності: історія, сучасність та міжнародний досвід: Загальноуніверситетська підсумкова науково-теоретична конференція, присвячена Дню науки. Київ, 19-20 травня 2006 року. – К., 2006. – С. 69-70.
7. Охріменко С.С. Процесуальний примус як гарантія реалізації самостійності та незалежності слідчого в ході розслідування кримінальних справ // Эволюция уголовного судопроизводства на постсоветском пространстве: Международная научно-практическая конференция. Киев, 22-23 июня 2006 года. – К., 2006. – Т. 3. – С. 118-123.
8. Охріменко С.С. Деякі аспекти процесуальної взаємодії слідчого з органами дізнання під час провадження по кримінальних справах // Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи: IX Всеукраїнська науково-практична конференція. Тернопіль, 13 квітня 2007 року. – Тернопіль, 2007. – Ч. 2. – С. 271-274.
АНОТАЦІЯ
Охріменко С.С. Гарантії правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2007.
Дисертація є дослідженням, у якому на монографічному рівні вивчені актуальні правові, теоретичні та практичні аспекти захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого.
У роботі здійснено аналіз проблем сучасної слідчої практики, з’ясовано стан правового забезпечення захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Розглянуто питання, пов’язані з визначенням поняття та змісту основних гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Визначено, що найбільш продуктивними гарантіями в сучасних умовах є процесуальний примус, юридична відповідальність та правові санкції.
Аргументовано необхідність реформування слідчих структур, зокрема, виведення їх з відомчого підпорядкування та створення єдиного слідчого апарату. Внесено науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства із досліджуваних питань.
Ключові слова: слідчий, процесуальна самостійність, процесуальна незалежність, правовий захист, гарантії правового захисту.

АННОТАЦИЯ
Охрименко С.С. Гарантии правовой защиты процессуальной самостоятельности и независимости следователя. – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2007.
Диссертация является исследованием, в котором на монографическом уровне изучены актуальные правовые, теоретические и практические аспекты защиты процессуальной самостоятельности и независимости следователя.
В работе осуществлён анализ проблем современной следственной практики, выяснено состояние правового обеспечения защиты процессуальной самостоятельности и независимости следователя.
На основе рассмотрения точек зрения учёных-процессуалистов, анализа нормативно-правовых актов сделан вывод, что уровень правовой защиты процессуальной деятельности следователя остаётся низким. Определено, что обеспечение процессуальной самостоятельности и независимости следователя нуждается в усовершенствовании отношений с органами прокуратуры и судом.
Указано, что процессуальная самостоятельность и независимость следователя существуют в последовательной системе, которая подтверждает их взаимодополняющий характер. Исходя из этого, сформулирована и обоснована точка зрения, что процессуальная самостоятельность следователя не может существовать отдельно от независимости.
Рассмотрены вопросы, связанные с определением понятия и содержания основных гарантий правовой защиты процессуальной самостоятельности и независимости следователя. Основанием для существования совокупности гарантий процессуальной деятельности следователя должна быть общая цель их реализации – реальное обеспечение (защита) его самостоятельности и независимости в ходе досудебного следствия. Указано, что системе гарантий не целесообразно выделять лишь какое-то одно средство или сужать их круг.
Основными видами гарантий правовой защиты процессуальной самостоятельности и независимости следователя являются: средства предотвращения нарушений процессуальной независимости следователя; средства актуализации и сохранение процессуальной самостоятельности и независимости; средства государственно-властного реагирования на ненадлежащее поведение лица относительно профессиональной деятельности следователя, средства процессуального принуждения.
Определено, что наиболее продуктивными гарантиями в современных условиях являются процессуальное принуждение, юридическая ответственность и правовые санкции. Подчёркивается, что возможность применения процессуального воздействия (за счет правовых средств) со стороны органов досудебного следствия на других участников обусловлена необходимостью совершения ими определённых действий или, наоборот, воздержание от нежелательных действий. Общее действие правовой санкции и мероприятий ответственности разрешает не только устранить нарушение закона, а и осуществить убеждающее влияние на лицо с целью предупреждения возможного неправомерного поведения.
Аргументировано необходимость реформирования следственных структур, в частности вывод их из ведомственного подчинения и создание единого следственного аппарата. Это воспрепятствует фактам вмешательства в процессуальную деятельность следователя со стороны не уполномоченных на то законом лиц и органов; будет служить объединению усилий в борьбе с преступностью, оказывать содействие равномерному распределению нагрузки на следователей.
В диссертации разрабатываются научно обоснованные предложения по усовершенствованию действующего законодательства, как в направлении процессуальной деятельности следователя, так и поддержания его статуса.
Ключевые слова: следователь, процессуальная самостоятельность, процессуальная независимость, правовая защита, гарантии правовой защиты.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking