Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Гарантії фінансових установ як засіб цивільно-правового захисту прав та інтересів учасників цивільних відносин

 

МОЛОДИКО КИРИЛО ЮРІЙОВИЧ

ГАРАНТІЇ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ ЯК ЗАСІБ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 12.00.03 –цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у науковому відділі проблем приватного права Науково-дослідного інституту при-ватного права і підприємництва Академії правових наук України

Науковий керівник : кандидат юридичних наук, доцент
КРУПЧАН ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ,
член-кореспондент Академії правових наук
України, Науково-дослідний інститут приватного
права і підприємництва Академії правових наук
України, директор інституту

Офіційні опоненти : доктор юридичних наук, доцент
МАЙДАНИК РОМАН АНДРІЙОВИЧ,
кафедра цивільного права Київського національного
університету імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри

кандидат юридичних наук, доцент
ВЕНЕДІКТОВА ІРИНА ВАЛЕНТИНІВНА,
кафедра цивільно-правових дисциплін
Харківського національного університету
імені В. Н. Каразіна, завідувач кафедри

 

Захист відбудеться 21 червня 2007 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23-а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23-а.

Автореферат розіслано 19 травня 2007 року

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат юридичних наук О. В. Безух

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток ринкової економіки, поява нових сучасних форм цивільних зобов’язань, підвищення ролі приватної власності, стрімке збільшення загальної кількості правочинів, що укладаються фізичними та юридичними особами, загострили проблему забезпечення належного їх виконання. Конституція України у ст. 41 проголошує непорушність та захист держа-вою приватної власності. Окрім цього, з огляду на євроінтеграційний курс України не можна не вра-ховувати того, що в європейському праві механізм захисту права одержати майно у власність прирі-внюється до механізму захисту права власності. Без забезпечення законних інтересів внутрішніх та зовнішніх інвесторів ефективними юридичними механізмами неможливо досягти суттєвих успіхів у розвитку національної економіки, інтеграції до європейських структур, а в кінцевому рахунку – під-вищення рівня добробуту українського народу.
Будь-яке зобов’язання є, по суті, лише обіцянкою особи, яка його прийняла на себе, вчинити певну дію чи дії, або утриматися від неї. Ні для кого не є таємницею, що значний відсоток зо-бов’язань не виконується, або ж виконується неналежним чином. Неможливість швидко та надійно одержати від боржника належне виконання зобов’язання суттєво порушує законні права кредитора, а для кредитора – юридичної особи опосередковано – права його власника або власників та праців-ників.
Тому важливим та надзвичайно актуальним наразі є розробка і запровадження максимально розгалуженої системи спеціальних юридичних механізмів, які мають зміцнювати процес виконання цивільних зобов’язань, дисциплінувати їх учасників, що є одним з принципових загальних завдань сучасної цивілістики.
Розширення торговельних відносин, у тому числі у сфері зовнішньої торгівлі, поєднується з по-стійним збільшенням кількості правочинів, що вчиняються фізичними та юридичними особами. Це призвело до посилення застосування в практичному щоденному торговельному обороті досягнень автоматизації, засад формальності та документарності.
Одним з проявів розвитку вказаних засад стала поява у середині ХХ ст. у міжнародному прива-тному праві нового унікального способу забезпечення зобов’язань – незалежних неакцесорних гара-нтій (надалі–гарантії), які видаються, зазвичай, потужними фінансовими установами та особливо на-дійно зміцнюють забезпечені ними цивільні зобов’язання. Довівши свою ефективність, гарантія у такому розумінні стала активно “позичатися” національними правовими системами для забезпечен-ня зобов’язань на національному ґрунті різних країн світу. У відповідних правовідносинах дедалі частіше беруть участь українські фізичні та юридичні особи, а останнім часом – навіть і українська держава в особі органів державної влади.
З часів римського права і до ХХ ст. не відбувалося принципових змін у системі способів забез-печення виконання зобов’язань. Однак у ХХ ст. практичні потреби міжнародної торгівлі, необхід-ність зміцнення забезпечення виконання зобов’язань – особливо в міжнародних приватноправових відносинах – призвели, зокрема, і до виникнення нового способу забезпечення виконання зо-бов’язань – гарантії, яка набула документарного неакцесорного характеру та навіть окремих ознак абстрактного зобов’язання. Нині і українське законодавство (ЦК України 2003 р.) запозичило сучас-не міжнародно-правове розуміння гарантії. Однак спостерігаються недостатнє розуміння як у науко-вців, так і у практиків цього нового правового інституту, помилки при всьому цьому в його практич-ному застосуванні. На нашу думку, ці негативні явища значною мірою пов’язані з недостатньою розробкою у вітчизняній науці історичних та загальнотеоретичних засад гарантій. Хоча окремі аспе-кти гарантій досліджуються як в Російській Федерації (зокрема Г. А. Аванесовою, Л. А. Бірюковою, М. І. Брагінським, В. В. Вітрянським, М. В. Волошиною, Б. М. Гонгалом, Н. Ю. Єрпилєвою, А. Б. Княжевською, Н. А. Ранніх, П. Г. Резгом, Н. Ю. Рассказовою, А. А. Рубановим, О. М. Свириденком, Р. П. Сойком, Л. А. Суховерховою, Ю. В. Петровським, С. А. Таракановим та ін. ), так і в Україні (М. М. Андріановим, Т. В. Боднар, Л. В. Руденко та ін.), їх комплексна правова конструкція у доктрині ще не розроблена.
У той же час у юридичній науці висвітлені лише окремі аспекти таких правовідносин, цілісного уявлення про характер взаємних прав і обов’язків учасників гарантійних відносин досі немає. Значна кількість їх надзвичайно важливих аспектів на законодавчому рівні досі не врегульована, а в існую-чому законодавчому регулюванні щодо них існують колізії. Це призвело до того, що відповідні про-галини стали заповнюватися органами державної влади та управління на підзаконному рівні на вла-сний розсуд, причому в деяких випадках – з явними перевищеннями наданих цим органам повнова-жень.
При тому, що гарантійні відносини виникають як з договору про надання гарантії, так і і з самої гарантії, проте майже всі наукові дослідження обмежуються лише аналізом останнього інституту, не приділяючи договорам про надання гарантії достатньої уваги.
За відсутності єдиного підходу до розуміння прав та обов’язків учасників гарантійних право-відносин українська держава почала все більше застосовувати цивільно-правові гарантії для забезпе-чення економічних інтересів публічного характеру, що створює загрозу як для цих інтересів, так і, з іншого боку, для законних прав фізичних та юридичних осіб, які вступають у відповідні відносини з державою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ви-конане в рамках планових наукових досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за темою “Правові проблеми розвитку підприєм-ництва в Україні”, номер державної реєстрації 0103U003102).
Зміст та основні положення дисертаційного дослідження знайшли теоретичне обґрунтування виходячи з практичних потреб, які відповідають основним завданням правової реформи в Україні і, зокрема, визначені Законом України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18. 03. 2004 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення юридичної специфіки гарантій як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, з’ясування особливостей реаліза-ції прав і обов’язків учасників гарантійних правовідносин, розробка пропозицій щодо удосконалення законодавства України, що регулює відповідні суспільні відносини.
Для досягнення цієї мети дисертантом було намічено виконати такі основні завдання:
– проаналізувати історичний розвиток гарантій фінансових установ, оскільки вони виникли як інститут звичаєвого права, а для усвідомлення юридичних наслідків звичаїв необхідно знати та ро-зуміти їх генезис;
– порівняти ступінь та ефективність регламентації гарантій фінансових установ та договорів про надання таких гарантій міжнародним приватним правом та національними правовими система-ми розвинутих країн світу, України та Російської Федерації;
– з’ясувати, з яких аспектів гарантійних відносин виникають судові спори між фінансовою установою та іншими учасниками їх регулювання, здійснити аналіз та узагальнення відповідної су-дової практики;
– уточнити юридичний понятійно-термінологічний апарат, який використовується у сфері пра-вового регулювання гарантій, у тому числі розробити наукове обґрунтоване визначення гарантій та їх класифікацію;
– розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює відносини щодо гара-нтій фінансових установ та договорів про надання таких гарантій з урахуванням особливостей окре-мих їх різновидів.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають, змінюються та припиняються у зв’язку із застосуванням у цивільному обороті такого способу забезпечення виконання зобов’язань, як гарантії фінансових установ.
Предметом дослідження є визначені у нормативно-правових актах, звичаєвому праві (у тому числі у загальновизнаних міжнародних звичаях), судових прецедентах права і обов’язки учасників правовідносин, що виникають внаслідок надання гарантій фінансових установ, а також безпосеред-ньо пов’язаних з ними правовідносин, що виникають із договорів про надання таких гарантій та зо-бов’язань, які забезпечуються гарантіями фінансових установ.
Методи дослідження. У процесі проведення дослідження використовувався діалектичний ме-тод пізнання суспільних явищ та процесів. Застосування цього методу дало змогу поєднати – на за-садах балансу інтересів – до однієї юридичної конструкції протилежні за характером завдання: щодо необхідності розширення незалежних формальних зобов’язань у міжнародній торгівлі, а з іншого боку – щодо необхідності їх обмеження у зв’язку з підвищеними ризиками, що притаманні їх учас-никам. Залежно від конкретних аспектів дослідження використовувалися такі методи: історичний (при висвітленні питання про виникнення гарантій у 1950–60 рр. та їхній подальший розвиток), сис-темний (при виокремленні критеріїв визначення місця гарантії в системі забезпечення зобов’язань, а також при виокремленні критеріїв визначення місця договорів про надання гарантії в системі циві-льних договорів), порівняльний (при характеристиці особливостей розвитку гарантій у різних краї-нах світу, а також при порівнянні норм щодо гарантій, які містяться в нормативно-правових актах, виданих в Україні та у джерелах міжнародного приватного права), логічний (при формулюванні де-фініції гарантії та при виробленні рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства Украї-ни). Серед спеціальних методів застосовувалися граматичне тлумачення нормативних актів та уза-гальнення відповідної судової практики щодо гарантій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці дослідженням проблем гарантій фінансових установ як засобу цивіль-но-правового захисту прав та інтересів учасників цивільних відносин. Автор дисертації сформулю-вав низку нових наукових положень, що виносяться на захист:
1. Уперше у вітчизняній юридичній науці за результатом комплексного дослідження процесу виникнення, закріплення та розвитку цивільно-правового інституту гарантій у міжнародному прива-тному праві, цивільному праві окремих іноземних держав, Радянського Союзу та незалежних Украї-ни та Російської Федерації доведено об’єктивний та невідворотний характер появи нового способу забезпечення виконання зобов’язань – гарантій фінансових установ як звичаю міжнародного прива-тного права на певному етапі розвитку міжнародної торгівлі (середина ХХ ст.) відповідно до нагаль-них його потреб.
2. Уперше обґрунтовано розвиток юридичної конструкції гарантій, обумовлений впливом одно-часно як факторів, пов’язаних з появою нового різновиду міжнародних контрактів, так і факторів, пов’язаних з розвитком міжнародних документарних операцій.
3. Уперше у вітчизняній юридичній науці в результаті дослідження взаємозв’язку зобов’язань з гарантії, договору про надання гарантії та забезпеченого гарантією зобов’язання доведено, що в пев-них випадках виникнення, зміна та припинення одних з цих зобов’язань впливає на інші зо-бов’язання (призводить до їх виникнення, зміни, припинення), поряд з цим спостерігаються випадки, коли такого впливу немає. Заперечується поширена у доктрині позиція про імперативний характер взаємного впливу таких зобов’язань та обґрунтовується його переважно диспозитивний характер.
4. Уперше доведено, що, попри особливості гарантій, які застосовуються у вітчизняній практиці з метою забезпечення різних публічно-правових інтересів, вони мають цивільно-правовий, а не пуб-лічно-правовий характер.
5. Уперше, шляхом аналізу всього масиву підзаконних актів, прийнятих щодо цивільно-правових гарантій різними органами державної влади, встановлено, що в них містяться положення, які суперечать акту вищої юридичної сили – ЦК України (наприклад, має місце звуження передбаче-ного ЦК України кола гарантів, видача гарантії розуміється не як односторонній правочин, а як дво-сторонній), або ж ці підзаконні акти прийняті з порушенням компетенції відповідних державних ор-ганів (наприклад, встановлення істотних умов гарантій та договорів про їх надання). Запропоновано привести чинні підзаконні акти щодо гарантій у відповідність з ЦК України.
6. Уперше доведено, що платіж гаранта не носить характеру відшкодування реальних збитків бенефіціара. Такі “збитки” у гарантійних правовідносинах мають характер юридичної презумпції договірного характеру, а у окремих випадках платіж гаранта може навіть набувати ознак відшкоду-вання моральної шкоди.
7. Уперше позбавлення гаранта права на регрес до принципала кваліфіковано як спеціальну цивільно-правову санкцію.
8. Уперше запропоновано застосовувати цивільно-правові гарантії для забезпечення виконання зобов’язань як приватноправового, так і публічно-правового характеру, які ґрунтуються на нормах Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України “Про адміністративний нагляд за осо-бами, звільненими з місць позбавлення волі”.
9. Подальший розвиток одержала концепція заміни відшкодування реальних збитків прискоре-ною сплатою грошових компенсацій, що носять характер винагороди, на користь добросовісних уча-сників цивільного обороту. На прикладі втілення положень цієї концепції у гарантійні відносини об-ґрунтовано позитивний вплив таких компенсацій на цивільний оборот.
10. Дістала подальший розвиток позиція про вплив укладення цивільно-правових договорів на права і обов’язки осіб, які не брали участь в їх укладенні. Так, з огляду на фактичну наявність в обігу договорів про виконання третій особі, запропоновано врегулювати їх на рівні Цивільного кодексу України.
11. Удосконалено визначення поняття гарантії з огляду на необхідність врахування в ньому то-го, що порушення основного зобов’язання, яке забезпечено гарантією, презюмується (припускаєть-ся), а також, з іншої сторони, з огляду на необхідність запобігти явно незаконним платежам за гаран-тіями.
12. Удосконалено юридичну конструкцію договору про надання гарантії. Зокрема, автор дисер-тації провів відмежування його від суміжних договорів (комісії, доручення, кредитного договору тощо), внаслідок чого кваліфікував його як самостійний вид договору в системі договорів про на-дання послуг. Обґрунтовано необхідність врахування, що договори про надання гарантій завжди мі-стять дві різнорідні групи умов (умови майбутньої гарантії та умови щодо “внутрішніх” взаємовід-носин між принципалом та бенефіціаром, які породжують різнорідні правові наслідки). Також автор дисертації запропонував внести зміни до норм Цивільного кодексу України, які регулюють гарантії, щодо удосконалення механізму правового регулювання договорів про надання гарантій.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані і винесені на захист положення дисертації можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальшого розвитку знань і положень цивілістичної науки щодо гарантій у цивільному обороті;
– у сфері правотворчості – з метою удосконалення законодавства щодо гарантій фінансових установ як способу забезпечення виконання зобов’язань;
– у навчальному процесі – при викладанні у вищих юридичних та економічних навчальних за-кладах таких предметів, як “Цивільне право”, “Міжнародне приватне право”, “Банківське право”, “Адміністративне право”, “Історія держави і права зарубіжних країн”, “Банківські операції”, “Гроші та кредит”;
– у безпосередній практичній правозастосовчій діяльності суддів, адвокатів, фахівців, що пра-цюють у підприємницькій сфері (перш за все у банках та небанківських фінансових установах) та в контролюючих органах.
Деякі положення дисертації використовувалися здобувачем при вирішенні практичних питань, що виникали при видачі гарантій, здійсненні платежів за виданими гарантіями та розробці відповід-них внутрішніх процедур у діяльності закритого акціонерного товариства комерційний банк “Прива-тБанк”.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації обговорювалися на науково-практичній конференції “Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи” (м. Київ, 24 листопада 2005 року), міжнародній науковій конфе-ренції студентів та аспірантів “Приватноправовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку” (м. Київ, 25–26 листопада 2006 року), VI міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Зовнішньоекономічна політика України як механізм реалізації національних інтересів” (м. Київ, 12 травня 2006 року, доповідь автора на цій конференції відзначена дипломом Української академії зовнішньої торгівлі), а також на міжнародній науково-практичній конференції “П’яті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 27–28 жовтня 2006 року).
Публікації. Результати дисертації опубліковані у 9-ти статтях (з них 7 – у фахових наукових журналах, рекомендованих ВАК України, 2 – у російському методичному журналі “Международные банковские операции”), а також у 3-х збірках тез доповідей за результатами наукових конференцій.
Структура дисертації обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація склада-ється із вступу, двох розділів (розподілених на 8 підрозділів), висновку та списку використаних дже-рел. Загальний обсяг дисертації становить 185 сторінок, у тому числі список використаних джерел (170 найменувань ) на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зазначено її зв’язок з науковими про-грамами, планами, темами, визначено мету і завдання, охарактеризовано методологічну та джерель-ну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення результатів дослідження, особистий вне-сок дисертанта у їх отримання. Охарактеризовано апробацію результатів дисертації, наведено публі-кації автора роботи, структуру та обсяг дисертаційного дослідження.
Розділ 1 “Загальна характеристика гарантій фінансових установ як способу забезпечення виконання зобов’язань” складається з п’яти підрозділів. У підрозділі 1. 1 “Виникнення та історич-ний розвиток гарантій фінансових установ. Їх місце в системі способів забезпечення виконання зо-бов’язань” розглядаються виникнення та історичний розвиток гарантій фінансових установ та їх мі-сце в системі способів забезпечення виконання зобов’язань. Автором роботи відмічається, що тра-диційно, з часів римського права і до середини ХХ ст., для забезпечення виконання зобов’язань за-стосовувалися такі способи, як неустойка, завдаток, застава, порука та притримання. Проте з 60-х років ХХ ст. у сфері міжнародної торгівлі почали реалізовуватися масштабні міжнародні проекти інвестиційного характеру, для забезпечення виконання зобов’язань в яких загальноприйняті способи забезпечення виконання зобов’язань виявилися непридатними, що співпало у часі з розвитком таких міжнародних банківських операцій, як міжнародні документарні акредитиви та акцептно-рамбурсні операції. Поєднання таких факторів призвело до виникнення нового унікального способу забезпе-чення виконання зобов’язань - гарантій фінансових установ (як правило, комерційних банків), юри-дична конструкція яких характеризувалася неакцесорністю та незалежністю гарантійного зо-бов’язання від основного зобов’язання, яке забезпечується гарантією.
На підставі аналізу праць західних науковців та актів Міжнародної торговельної палати в дисе-ртаційній роботі відстежено процес виникнення гарантій фінансових установ, як звичаю міжнарод-ної торгівлі та їхнього розвитку в динаміці (уніфікації звичаїв, їх імплементацію у різні способи до національних правових систем розвинутих країн світу : США, Великої Британії, Швейцарії, Франції, Німеччини, Італії), в умовах відсутності чіткого матеріально-правового регулювання, як правило, через правозастосовчу практику судових органів. Розглядаючи норми діючих цивільних кодексів Ро-сійської Федерації та України щодо гарантій, дисертант стверджує, що вони містять саме ту юриди-чну конструкцію гарантій, яка імплементована з міжнародного приватного права, та робить висно-вок про новизну та унікальність гарантій фінансових установ як способу забезпечення виконання зобов’язань за критерієм їх первісного виникнення в міжнародному приватному праві та подальшої їх імплементації до національних законодавств.
У підрозділі 1. 2 “Істотні умови гарантій: нормативно-правовий аспект” досліджено питання істотних умов зобов’язань, що виникають із надання гарантії. Проведено порівняльний аналіз норм “Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній ва-лютах”, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 15. 12. 2004 р. № 639 (надалі – Положення № 639), та Уніфікованих правил для гарантій на першу вимогу Міжнарод-ної торговельної палати. Автором обґрунтовано, що визначення істотних умов гарантій не є компе-тенцією НБУ, оскільки гарантії не є формою розрахунків, а тому відповідні норми Положення № 639 повинні розглядатися як рекомендації. Піддається критиці зміст окремих норм Положення № 639 з таких підстав: їх суперечності нормам ЦК України щодо одностороннього характеру правочину з надання гарантій; неврахування можливості забезпечення гарантіями комерційних банків виконання зобов’язань публічно-правового характеру; неврахування міжнародно-правової тенденції щодо за-безпечення гарантією заздалегідь не визначеного кола зобов’язань між певними особами. Запропо-новано внести до Положення № 639 відповідні зміни та доповнення. Звідси потребує уточнення і до-опрацювання наведене у Положенні № 639 визначення гарантії, оскільки воно містить некоректне формулювання про те, що гарант бере на себе обов’язок сплатити гроші “за принципала”, а також недостатньо враховує документарний та формальний характер зобов’язання гаранта. Крім того, на думку дисертанта, у визначенні слід чітко зазначити односторонній характер надання гарантії як правочину, а також зауважити про можливість відмови у платежі за гарантією у разі наявності явних ознак зловживання своїми правами (оману) з боку бенефіціара.
З урахуванням викладених зауважень запропоновано авторське визначення гарантії.
У підрозділі 1. 3 “Суб’єкти, що вступають в гарантійні відносини. Особливі вимоги до право-суб’єктності гаранта” основну увагу приділено проблемі нормативно-правової обґрунтованості обмеження права надавати незалежні неакцесорні гарантії лише спеціальними суб’єктами – фінансо-вими установами, а також правовим наслідкам порушення такого обмеження. Зокрема, звертається увага на неузгодженість норм чинних законів України щодо питання про коло спеціальних суб’єктів, які мають право надавати гарантії. Так, у ЦК України застосовується термін “фінансові установи”, у ГК України – “кредитні установи”. ЦК України дозволяє страховим компаніям бути гарантами, а за-кон “Про страхування”, розглядаючи страхову діяльність як виключну – ні.
Схожі обмеження встановлено і законодавством Російської Федерації. Одні російські науковці вважають таке нормативне обмеження кола гарантів обґрунтованим, інші - ні. Дисертант виходить з того, що таке обмеження може бути тимчасово збережено з метою підвищення привабливості гаран-тій, але в такому випадку мають бути підвищені нормативні вимоги до гарантів.
З огляду на те, що питання про наслідки надання гарантії особою, яка за законом гарантом бути не може, є дуже дискусійним, дисертант розглянув протилежні наукові позиції. Так, частина науко-вців вважає такі гарантії недійсними. Їх опоненти дотримуються позиції, що наслідком такого пра-вочину буде визнання за відповідним зобов’язанням юридичної сили іншого цивільного зо-бов’язання, оскільки передбачений цивільний законодавством перелік способів забезпечення вико-нання зобов’язань не є вичерпним.
У дисертації обґрунтовано, що лише один суб’єктний склад не може бути характерною ознакою цивільного зобов’язання, за яким воно відрізняється від усіх інших цивільних зобов’язань – і це по-вною мірою відноситься і до забезпечувальних зобов’язань. У протилежному випадку з’явилася б можливість легко порушувати всі спеціальні обмеження, встановлені законодавцем щодо суб’єктного складу певних правовідносин. Визнано право учасників цивільних правовідносин вста-новлювати способи забезпечення виконання зобов’язань, не передбачені імперативними приписами закону, однак тоді, коли вони (такі забезпечення) за правами та обов’язками сторін істотно відрізня-ються від юридичних конструкцій, закладених в нормативних імперативах.
Звернено увагу на існуючу практику звуження на підзаконному рівні кола гарантів порівняно з переліком, встановленим законами України, яка , на думку автора роботи, має бути виправлена.
У підрозділі 1. 4 “Класифікація гарантій фінансових установ” викладено комплексну класифі-кацію існуючий видів гарантій, докладно описано кожен виділений в межах класифікаційних крите-ріїв вид гарантій, відмежовано один від одного.
Класифікацію гарантій проведено за такими критеріями: підстави, з яких гарант здійснює пла-тіж; надання принципалом грошового забезпечення зобов’язання гаранта; можливість анулювання гарантії без згоди бенефіціара; можливість передачі права вимоги із гарантії; наявність декількох осіб, які солідарно зобов’язуються здійснити бенефіціарові платіж; наявність групи банків-гарантів, серед яких розподіляється гарантійне зобов’язання; наявність особи, яка не зобов’язана платити за первісною гарантією, але зобов’язана платити за пов’язаною з нею побічною гарантією; правовий характер забезпеченого гарантією зобов’язання ; зміст зобов’язання, що забезпечується гарантією, та відповідних належних дій принципала; резидентність бенефіціара.
У підрозділі 1. 5 “Юридична характеристика платіжних зобов’язань гаранта” розглянуто проблемні питання, пов’язані з юридичною кваліфікацією платежів, що здійснюються гарантом на підставі наданої ним гарантії.
Хоча іноді в літературі ще трапляється явно помилкова позиція про солідарний (субсидіарний) характер відповідальність гаранта, в цілому, у науковців вже не викликає сумніву незалежний харак-тер гарантійного зобов’язання та відповідальність гаранта саме за гарантією, а не за основним зо-бов’язанням. Традиційно вважається, що платіж гаранта призначений для відшкодування реальних збитків бенефіціара від дій принципала чи його бездіяльності. Зафіксовано і таку позицію, що га-рант, по суті, виконує основне зобов’язання замість принципала. У дисертації заперечуються такі підходи та доведено, що платіж гаранта має характер винагороди принципала, не обов’язково пов’язаний з будь-якою реальною шкодою бенефіціара, а також може мати штрафний характер чи навіть наближатися до відшкодування моральної шкоди.
Запропоновано реалізацію у цивільному законодавстві концепції “винагороди за шкоду”, яке ґрунтується на відповідних договірних юридичних презумпціях та фікціях, які спрощують та форма-лізують доведення факту порушення з боку контрагента, може сприяти кращому захисту законних прав та інтересів добросовісних учасників цивільного обороту. Особливо це стосується комерційно-го обороту, для учасників якого часто краще одержати часткові компенсації, але швидко та надійно, ніж тривалий час чекати на компенсації повні, яких можна і взагалі не дочекатися.
З огляду на те, що незалежність гарантії від основного зобов’язання може бути обмежена уго-дою сторін, у дисертації проаналізовано різноманітні варіанти впливу зміни обсягу гарантійного зо-бов’язання на обсяг основного зобов’язання та навпаки, що дозволило дійти відповідних висновків.
Розділ 2 “Особливі питання застосування гарантій фінансових установ для забезпечення виконання зобов’язань” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2. 1 “Договір про надання гарантії як цивільно-правовий договір” досліджено істо-тні умови договорів про надання гарантії, їх відмежування від інших цивільно-правових договорів, взаємний вплив зобов’язань, що витікають із таких договорів та зобов’язань гаранта.
Вкрай негативним явищем визнається відсутність у чинному ЦК України договорів про надання гарантій (як, до речі, і договорів про відкриття акредитивів та деяких інших “банківських” догово-рів). Це призводить до врегулювання таких договорів підзаконними актами НБУ (що, на думку авто-ра, не належить до його компетенції). Дисертантом проведено відмежування договорів про надання гарантії від близьких видів цивільних договорів (кредитного договору, доручення, комісії ), що дало можливість кваліфікувати договір про надання гарантії як окремий вид цивільних договорів.
Наявність окремого договору про надання гарантії є наслідком нестандартності та унікальності правової конструкції гарантії як забезпечувального зобов’язання, що відрізняє його від усіх інших забезпечувальних зобов’язань. Гарантія є незалежним правочином від договору про її надання. На підставі цього останній створює юридичні зобов’язання виключно для принципала та гаранта та не створює їх для бенефіціара.
Найгостріші дискусії щодо питань, пов’язаних з договорами про надання гарантій, точаться на-вколо питання про те, наскільки повною є незалежність зобов’язань із таких договорів від зо-бов’язань із наданої гарантії. З’ясовано, що серед вчених-правознавців є прихильники позиції “не-розривного зв’язку договору про видачі гарантії від самої гарантії”, тобто неможливості існування гарантії без договору про її надання. Їх опоненти максимально широко тлумачать принцип незалеж-ності гарантії, наголошуючи на її принциповій незалежності від договору про її видачу. Дисертант висунув аргументи на підтримку останньої позиції як такої, що ґрунтується на суті гарантійних пра-вовідносин та вимозі справедливості правового регулювання суспільних відносин. З іншого боку, укладення договору про надання гарантії на практиці є дуже бажаним, оскільки його відсутність, хо-ча і не впливає на зобов’язання за гарантією, проте може призвести до неможливості гаранту та принципалу захистити свої законні права та інтереси у відносинах між ними.
На думку дисертанта, порушення сторонами договору про надання гарантії не пов’язані з по-рушеннями зобов’язань із самої гарантії, тягнуть за собою загальні правові наслідки порушення ци-вільних зобов’язань. Проте окремі порушення сторонами договору про надання гарантії є одночасно порушеннями гарантії та тягнуть за собою спеціальний правовий наслідок – позбавлення права на регрес повністю чи частково, що є цивільно-правовою санкцією.
У підрозділі 2. 2 “Особливості правового регулювання цивільно-правових гарантій, що забезпе-чують виконання зобов’язань з публічним інтересом” досліджено тематику забезпечення гарантіями фінансових установ зобов’язань, в яких є наявним публічний інтерес. Такий інтерес може мати різне навантаження (фіскальні цілі, державні закупівлі, обіг спирту тощо, допуск на певні ринки лише об-меженого кола особливо надійних суб’єктів господарювання тощо). Важливим є те, що держава, пе-реконавшись в ефективності гарантій як способу забезпечення виконання зобов’язань, дедалі ширше застосовує їх у зобов’язаннях зі своєю участю.
Важливо, що хоча в цілому норми чинного ЦК України щодо гарантій реціпійовані із російсь-кого ЦК, відбулася зворотна рецепція норм законодавства щодо інституту туристичних гарантій, який діють в Україні з 2004 р., а в Російській Федерації вводяться лише з 01.07.2007 р.
Юридичні конструкції гарантій, що забезпечують різні публічні інтереси, мають неоднакове співвідношення публічно-правових та приватноправових складових. Проте автор наголошує на тому, що гарантії, які забезпечують публічні інтереси, мають цивільно-правовий характер, хоча їх окремі аспекти можуть бути врегульовані і нормами публічного права. З огляду на незалежність гарантій від основного зобов’язання може відбуватися навіть “відрив” гарантійного зобов’язання від основ-ного зобов’язання за галузевою ознакою, коли зобов’язання гаранта регулюються нормами однією галузі права (цивільним правом), а основне – забезпечене гарантією зобов’язання – нормами іншої галузі права. У разі, якщо фінансові установи позитивно проявлять себе у забезпеченні таких зо-бов’язань, може відбуватися поступове розширення застосування цивільно-правових гарантій фінан-сових установ у публічно-правових відносинах.
У підрозділі 2. 3 “Спори, що виникають із гарантійних правовідносин (за матеріалами судової практики)” здійснено науковий аналіз практики розгляду Вищим господарським судом України спорів із гарантійних відносин, на базі чого розроблено практичні методичні рекомендації для фі-нансових установ щодо надання ними гарантій.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано та викладено такі узагальнення, положення та пропозиції:
1. Незалежні неакцесорні гарантії фінансових установ цивільно-правового характеру є новим та унікальним способом забезпечення виконання зобов’язань, який виник у міжнародному приватному праві у середині ХХ ст. внаслідок як розвитку міжнародних документарних операцій, звичаїв банків-ської діяльності, так і у зв’язку з необхідністю забезпечувати виконання зобов’язань у нових ситуа-ціях, що стали виникати у міжнародній торгівлі. Згодом цей інститут було запозичено із міжнарод-ного приватного права (після певної уніфікації) національними правовими системами.
2. Автор пропонує таке визначення: гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого гарант, на підставі вчиненого ним у письмовій формі одностороннього правочи-ну – видачі гарантії, зобов’язаний сплатити обумовлену грошову винагороду бенефіціару, який про-тягом строку дії гарантії, в обумовлених місці та спосіб, надав гарантові передбачені умовами гаран-тії документи, з яких припускається порушення забезпеченого гарантією обов’язку принципала пе-ред бенефіціаром та при відсутності явних доказів навмисного введення бенефіціаром в оману гара-нта щодо факту настання гарантійного випадку.
3. Гарант не відповідає у будь-якому вигляді за основним зобов’язанням та не несе цивільно-правової відповідальності за невиконання умов основного зобов’язання. Гарант несе відповідаль-ність виключно внаслідок вчинених ним особисто правочинів – виданої гарантії та договору про на-дання гарантії та може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності лише за їх неналеж-не виконання.
4. У чинному законодавстві існують численні колізії щодо питання про коло осіб, що можуть зобов’язуватися гарантією (є легітимними гарантами) при забезпеченні виконання тих чи інших зо-бов’язань. При усуненні цих колізій з метою підвищення привабливості гарантій можна зберегти обмеження на право надання гарантій колом спеціальних, особливо потужних в економічному плані суб’єктів. Однак всі відповідні обмеження мають встановлюватися прямо нормами відповідних за-конів України, а якщо такі обмеження встановлюються на підзаконному рівні, то вони можуть вста-новлюватися виключно у порядку та спосіб, передбачених Конституцією та законами України.
5. Сучасний етап розвитку торговельного обороту характеризується тим, що суб’єктам господа-рювання часто краще оперативно та надійно одержати заздалегідь визначену фіксовану часткову компенсацію за порушене право, аніж доводити повний розмір збитків. Така тенденція є дуже спри-ятливою для розвитку гарантій. Платіж гаранта не є відшкодуванням реальних збитків бенефіціара. Він є за своїм змістом сплатою винагороди та ґрунтується на юридичних фікціях “умовної матеріа-льної шкоди”, а іноді навіть “умовної моральної шкоди”.
6. Договір про надання гарантії слід вважати окремим видом цивільно-правових договорів, що не підпадає під жодну конструкцію договорів, передбачених чинним ЦК України. Існує потреба у внесенні до ЦК України новел, спрямованих на правове регулювання низки специфічних видів дого-ворів про надання банківських послуг (договір про надання гарантії, договір про відкриття акреди-тиву тощо). Також необхідно врегулювати у ЦК і загальні засади договорів про виконання третій особі. Деякі порушення зобов’язань із виданої гарантії можуть одночасно бути порушенням зо-бов’язань із договору про надання гарантії. Однак при цьому зобов’язання, що виникають із надання гарантії, мають розмежовуватися із зобов’язаннями, що виникають із укладення договору про на-дання гарантії.
7. Зобов’язання із договору про надання гарантії, зобов’язання із гарантії та зобов’язання, вико-нання якого забезпечує гарантія, мають дуже складний взаємозв’язок та вплив одне на одне. Не мо-жна стверджувати як те, що зміни у одному із зазначених зобов’язань неодмінно призводять до змін у інших чи навпаки (що не призводять). Фактично в окремих випадках виникнення, зміна та припи-нення одних із зазначених зобов’язань впливає на інші, в інших випадках – не впливає. При аналізі відповідних правовідносин слід виходити передусім із засад диспозитивності. Ця диспозитивність спричинена тим, що з метою підвищення привабливості гарантій у міжнародній торгівлі такий взає-мний вплив був штучно зменшений шляхом введення до юридичної конструкції гарантії засад неак-цесорності, незалежності та документарності. Наведене має враховуватися при використанні гаран-тій як у внутрішньому, так і у зовнішньому обороті.
8. Належне виконання гарантом та принципалом взаємних обов’язків може бути забезпечено за допомогою загальних способів забезпечення виконання зобов’язань, передбачених ЦК. Однак дода-тково до цього для гаранта, що неналежним чином виконував взяті на себе зобов’язання, може бути застосована спеціальна цивільно-правова санкція – повне чи часткове позбавлення права на регрес до принципала. Жорсткість цієї санкції має наслідком те, що потреби у додаткових забезпеченнях виконання зобов’язань гаранта, як правило, не виникає.
9. У зв’язку з вкрай недостатнім регулюванням гарантій на рівні ЦК України відповідні прога-лини у правовому регулюванні почали заповнюватися на підзаконному рівні Національним банком України. Слід вважати позитивним відповідне врегулювання окремих технічних аспектів гарантій-них операцій. Однак встановлення НБУ обов’язкових вимог до гарантій та договорів про надання гарантій є, на думку автора, перевищенням НБУ наданих йому чинними законами України повнова-жень, оскільки ані гарантії, ані договори про надання гарантій не є формами банківських розрахун-ків.
10. З огляду на високу ефективність цивільно-правових гарантій при забезпеченні цивільних зобов’язань розпочалося та постійно розвивається забезпечення ними зобов’язань публічного харак-теру в особливо важливих, “чутливих” для суспільства в цілому сферах (фіскальні цілі, обіг спирту, операції з цінностями державного резерву тощо). Останньою тенденцією є залучення гарантій для цілей ліцензування шляхом встановлення вимоги наявності гарантії для отримання ліцензії на занят-тя певним видом діяльності. Така тенденція є позитивною, проте у нормативно-правовому регулю-ванні таких гарантій існують численні недоліки, які потребують термінового усунення. У першу чергу, необхідно прямо передбачити у ЦК України правило про поширення дії його норм на всі по-дібні гарантії. Також важливо визначити межі компетенції профільних державних органів щодо пуб-лічно-правових зобов’язань, які забезпечуються цивільно-правовими гарантіями щодо застосування таких гарантій.
11. Доцільно поширювати цивільно-правові гарантії на забезпечення виконання якомога шир-шого кола зобов’язань публічно-правового характеру. Зокрема, ними можуть забезпечуватися чис-ленні зобов’язання фізичних та юридичних осіб, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинст-ва України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбав-лення волі”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Молодико К. Ю. Виникнення та історичний розвиток гарантії як окремого виду забезпечення зобов’язань // Юридична Україна. – 2005. – № 8. – С. 35–43.
2. Молодико К. Ю. Суб’єктивне право на видачу гарантій для забезпечення зобов’язань: норма-тивно-правовий аспект // Право України. – 2006. – № 3. – С. 63– 69.
3. Молодико К. Ю. Юридичні аспекти класифікації гарантій // Юридична Україна. – 2006. – № 7. – С. 52–59.
4. Молодико К.Ю. Юридичні особливості договорів про надання гарантії // Підприємництво, го-сподарство і право. – 2006. –№ 7. – С.107–111.
5. Молодико К. Ю. Платіж за гарантією: юридичні аспекти // Право України. – 2006. – № 11. – С. 50–55.
6. Молодико К. Ю. Договір про надання гарантії: суть та правове регулювання / Приватне право і підприємництво. Зб. наук. пр. Вип. 5. – К., 2006. – С. 97–106.
7. Молодыко К. Ю. Юридические аспекты банковских гарантий (по материалам практики Выс-шего хозяйственного суда Украины) // Международные банковские операции. – 2006. – № 6. – С. 34–39.
8. Молодико К. Ю. Особливості цивільноправових гарантій, що забезпечують публічноправові інтереси / Приватне право і підприємництво. Зб. наук. пр. Вип. 6. – К., 2007 – С. 54–64.
9. Молодыко К. Ю. Гарантии с заранее не определенным кругом бенефициаров // Международ-ные банковские операции. – 2007. – № 2. – С. 15–21.
10. Молодико К. Ю. Договір про надання гарантії як цивільно-правовий договір / Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України : проблеми та перспективи: Зб. наук. пр. – К., 2006. – С. 271–272.
11. Молодико К. Ю. Юридичні аспекти гарантії як окремого виду забезпечення зобов’язань / Приватноправовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку. Збірник тез міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів. – Київ –Хмельницький. – 2005. – С.143–144.
12. Молодико К. Ю. Юридичні аспекти класифікації гарантій / Зовнішньоекономічна політика України як механізм реалізації національних інтересів. Збірник матеріалів VI міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів УАЗТ 12 травня 2006 року. – К., 2006. – С. 190–192.

АНОТАЦІЯ
Молодико К. Ю. Гарантії фінансових установ як засіб цивільно-правового захисту прав та інтересів учасників цивільних відносин. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право, міжнародне приватне право. – Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України. – Київ, 2007.
У дисертації досліджено виникнення гарантій фінансових установ як нового унікального спосо-бу забезпечення виконання зобов’язань у сфері міжнародної торгівлі та поступова його імплемента-ція національними системами різних країн світу; істотну увагу у дослідженні приділено взаємному впливу зобов’язань із гарантії, зобов’язань із договорів про надання гарантії та забезпечених гаранті-єю зобов’язань. У дисертації описано існуючі в чинному матеріальному праві України колізії щодо правового регулювання гарантійних відносин, випадки суперечності підзаконних актів щодо гаран-тій чинним законам України, запропоновано внести зміни до чинного законодавства з метою усу-нення таких ситуацій.
Доведено об’єктивну невідворотність збільшення обсягу гарантійних операцій за участю фінан-сових установ як з підстави зацікавленості суб’єктів господарювання у розвитку прискорених меха-нізмів захисту їх інтересів, так і з підстави можливості та доцільності заміни засобів адміністратив-ного примусу держави на механізми правового регулювання економічного характеру.
Автором досліджено особливості застосування гарантій фінансових установ для забезпечення інтересів публічного характеру, доведено їх цивільно-правовий характер; внесено конкретні пропо-зиції щодо розширення сфер правового регулювання, в яких доцільно застосовувати такі гарантії для забезпечення публічного інтересу.
Ключові слова: звичаї міжнародної торгівлі, гарантія, договір про надання гарантії, гарант, контргарант, принципал, бенефіціар, регрес.

АННОТАЦИЯ
Молодыко К. Ю. Гарантии финансовых учреждений как средство гражданско-правовой защиты прав и участников гражданских отношений. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право, международное частное пра-во. – Научно-исследовательский институт частного права и предпринимательства Академии право-вых наук Украины. – Киев, 2007.
В 1960-х годах в сфере международной торговли произошло формирование нового уникального способа обеспечения исполнения обязательств – гарантий финансовых учреждений (как правило, коммерческих банков). Причинами этого были, с одной стороны, появления масштабных междуна-родных инвестиционных проектов, для обеспечения обязательств из которых были непригодны тра-диционные способы; с другой стороны, появление новых нестандартных ситуаций при проведении международных аккредитивных операциях вследствие их развития. Сформировавшись первично, в условиях отсутствия материально-правового регулирования, как обычай честной международной торговли такие гарантии постепенно имплементировались (преимущественно через судебную прак-тику) в национальные правовые системы.
Гарантии финансовых учреждений характеризуются независимостью от основного обязатель-ства и неакцессорностью. Это привело к очень сложной структуре гарантийных отношений. Для них характерно наличие, как минимум, трех основных групп обязательств (основное обязательство, обеспеченное гарантией; из договора о предоставлении гарантии; из выдачи гарантии), с возможно-стью добавления обязательств контргарантов, подтверждающих банков и т.д. В работе детально ис-следуется характер взаимного влияния таких обязательств друг на друга.
С учетом эффективности обеспечения частноправовых интересов гарантии финансовых учреж-дений стали все более широко применяться государством для обеспечения обязательств в сфере публичных интересов. Такие гарантии, по мнению автора диссертации, имеют по своему содержа-нию гражданско-правовой характер. В случае, если негосударственные финансовые учреждения продемонстрируют способность оперировать такими гарантиями на основе справедливости, с уче-том интересов общества, им в перспективе может быть передан более существенный объем обяза-тельств перед государством, выполнение которых юридическими и физическими лицами будет обеспечиваться не угрозой принуждения, а экономическими методами с использованием механизмов гарантирования. Объективно гарантии будут развиваться и в коммерческом торговом обороте в свя-зи с наличием существенного спроса его участников на механизмы ускоренного (пусть даже частич-ного) возмещения убытков.
Ключевые слова: обычаи международной торговли, гарантия, договор о предоставлении гаран-тии, гарант, контргарант, принципал, бенефициар, регресс.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking