Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Генезис і розвиток правових норм в галузі фізичної культури і здорового способу життя українського народу: від звичаєвого права до законодавства початку ХХ ст.

 

ВОСТРОКНУТОВ ЛЕОНІД ДМИТРОВИЧ

ГЕНЕЗИС І РОЗВИТОК ПРАВОВИХ НОРМ В ГАЛУЗІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ: ВІД ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА ДО ЗАКОНОДАВСТВА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

ХАРКІВ - 2003


Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник: заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор ЯРМИШ Олександр Назарович, Національний університет внут-рішніх справ, перший проректор

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор РУМ’ЯНЦЕВ В’ячеслав Олек-сійович, Національна юридична академія України ім. Ярослава Му-дрого, професор кафедри історії держави і права України та зарубі-жних країн;

доктор історичних наук, кандидат юридичних наук, професор ТИМЧЕНКО Сергій Михайлович, Київський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, началь-ник кафедри конституційного права.

Провідна установа: Одеська національна юридична академія, кафедра історії держави і права, Міністерство освіти і науки України (м. Одеса).

Захист дисертації відбудеться “3” червня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вче-ної ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080 м. Харків, пр.50-річчя СРСР,27
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080 м. Харків, пр.50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розіслано “3” травня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах в Україні складається нова концепція іс-торико-правової науки, в якій немає місця так званим “закритим” або “нецікавим” темам. Вивчен-ня формування правових традицій фізичної культури українського народу та їх офіційного оформ-лення в нормативно-правових актах з давніх часів до початку ХХ ст. набуває особливого змісту і значення.
По-перше, дотепер відсутні узагальнюючі роботи з цієї теми, а ті праці, що є в розпорядженні дослідників, як правило, мають загальноросійський характер. У них розчиняється специфіка пра-вових традицій українського народу, а дані, що повідомляються, на жаль, є фрагментарними. Ося-гнення культури українського народу в історичному аспекті потребує аналізу усіх її граней, в тому числі і такої, як фізична культура з усім здобутком її спадкового правового регулювання.
По-друге, загострення проблем здоров’я людини, питання її виживання в умовах сучасного погіршення соціального становища, екологічної кризи примушує ретельніше придивлятися до до-свіду попередніх поколінь, бачити в цьому раціональні способи гармонійного розвитку особистос-ті, вивірені століттями прийоми підтримання фізичного і морального здоров’я. Ознайомлення із джерелами переконує в тому, що український народ зробив свій достойний внесок до скарбниці європейської культури з цього питання.
Фізична культура, як важлива складова суспільного буття, вимагає виваженого правового ре-гулювання і обережної реалізації, — в ім'я здоров'я людини і нації. Стаття 49 Конституції України від 28 червня 1996 р., зокрема, стверджує: “Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя”. Охорона здоров’я, забезпечення умов для здоро-вого способу життя, ефективних санітарно-гігієнічних заходів віднесені до переліку основних прав громадян України, які захищаються державою на підставі конституційних положень у відповідно-сті до міжнародних стандартів.
По-третє, збереження та розвиток традицій здорового способу життя та зміцнення фізичної культури не можливі без удосконалення їх правового регулювання. Технології постіндустріально-го суспільства, складність екологічної обстановки, знижена рухова активність поруч із гостротою і важливістю проблеми збереження фізичного здоров’я актуалізують як завдання і відповідальність держави щодо забезпечення ефективного регулювання відповідних суспільних відносин, так і дії щодо створення нормативно-правового підґрунтя цього регулювання. Завдяки ретроспективному аналізу виникає можливість простежити процес переходу від звичаєвого до писаного права в галу-зі відносин, пов’язаних із фізичною культурою та здоровим способом життя.
Актуальність теми дослідження підкреслюється і аналізом стану її наукової розробленості, проведеним автором у хронологічному та проблемному вимірах. Зразу ж зазначимо, що дослі-джень, присвячених правовому аспекту розвитку фізичної культури в Україні, у вітчизняній істо-ріографії немає. Тому огляд наукової літератури з досліджуваної теми не виноситься в окремий розділ або підрозділ роботи. Наявна література, що висвітлює її окремі питання, — переважно за-гально-історичного, а також етнографічного та історико-медичного характеру. Якщо систематизу-вати, а потім диференціювати опубліковану наукову літературу (по деяких періодах і проблемах — дуже обмежену), то можна окреслити кілька етапів вивчення генези і розвитку фізичної куль-тури в Україні: дорадянський час, радянський період і період існування незалежної України (за терміном – 12 років). Найбільша питома вага невеликих за кількістю наукових видань, що опосе-редковано висвітлюють проблеми здорового способу життя українського народу, припадає на ра-дянський час. Незважаючи на те, що в сучасній Україні створена правова основа для розвитку фі-зичної культури (видано ряд нормативно-правових актів, зокрема закон "Про фізичну культуру і спорт"), інтерес до сучасного, як і до минулого, формування правових норм щодо неї, на жаль, перебуває в зародковому стані.
Предметами досліджень, здійснених за радянський час і перші роки існування сучасної Украї-нської держави, були проблеми розвитку фізичної культури українського народу в кожну його історичну добу: Київську, Козацьку, Гетьманську та наступні. Однак ступінь уваги вчених до ко-жної з них був різний. Більше досліджень присвячено Київській добі. Першою спробою стали статті О.В. Грачова, що слугували коментарями до розділу "Фізична культура в дофеодальній Ру-сі", вміщеному в хрестоматії "Історія фізичної культури в СРСР від найдавніших часів до кінця ХVIII ст." (1940 рік). Традиції здорового способу життя (санітарія, гігієна та ін.) в Київській Русі досліджувалися вченими-етнографами та істориками медицини в 40-і - поч. 90-х рр. ХХ ст. (Б.А. Романов, Н.А. Богоявленський, О.М. Кравець, В.Н. Соколова, А.Г. Данилюк, З. Болтарович). Що-правда, до початку 90-х рр. ХХ ст. така увага рідко виходила за межі навчальної літератури (на-вчальний посібник "История физической культуры народов СССР", 1958 р.). Тільки після прийн-яття Верховною Радою України історичного акта – Декларації про державний суверенітет 16 лип-ня 1990 р. і Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., коли превалюючими стали погляди на Київську Русь як на один з органічних етапів розвитку українського народу, з'яв-илися спеціальні праці з питань про національні традиції фізичної культури, які були написані не тільки в науково-популярному жанрі (Є.М.Приступа, В.С. Пілат, 1991 р.) а й у формі дисертацій-ного дослідження (В.О. Старков, 1991 р.). Слід віддати належне історичній роботі В.О. Старкова, де вперше фізична культура розглядається в усіх своїх зв'язках і відношеннях як складова частина давньоруської цивілізації, акцентується увага на звичаєвому праві і правових нормах щодо фізич-ної культури.
Менше уваги приділено дослідженню фізичної культури Козацької доби. Крім фундаменталь-ної праці Д.І Яворницького ("Історія запорізьких козаків"), що написана сто років тому, можна на-звати статтю О.М. Чернової, в якій скоріше ставиться, ніж всебічно висвітлюється питання про фізичну підготовку українського козацтва за часи Визвольної війни 1648-1654 рр. І зовсім поза увагою дослідників залишається фізична культура українського народу у добу Гетьманщини.
Дещо краще розроблено питання про стан і розвиток "санітарно-гігієнічного законодавства" ХVIII – поч. ХХ ст. Авторами праць з цієї тематики, що вийшли у світ в 50-і рр. минулого століття, були історики медицини (Р.Я. Бенюмов, Б.Д. Петров, К.Д. Васильєв, Є.Ю. Гольд та ін.).
Окрему групу праць складають дослідження спеціалістів в галузі педагогіки (Р.А. Геворкян та ін.). В них висвітлюється стан фізичного виховання в учбових закладах, армії.
В усіх згаданих публікаціях, присвячених окремим питанням з історії здорового способу жит-тя, як і в узагальнюючих творах з історії фізичної культури (Е.Ю. Зеликсон, С.Д. Синицин), автори побіжно торкалися питань правового регулювання відносин у сфері фізичної культури. Завдання комплексного вивчення історії фізичної культури (протягом ІХ – поч. ХХ ст.) не ставилося, тим більше - в історико-правовому аспекті. Представлена робота є першою спробою такого роду.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п.1.1. “Пріори-тетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних і науково-дослідницьких закладів МВС України на період 2001 – 2005 рр.”) та Національного університету внутрішніх справ (п.1.1. “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 рр.”).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розкриття правових основ становлення фізичної культури в аспекті збереження і розвитку традицій здорового способу життя в українському суспі-льстві.
Поставлена мета визначає такі основні завдання дисертації:
- дати визначення поняття "здоровий спосіб життя", розкрити його обсяг і взаємозв'язок з по-няттям "фізична культура";
- розглянути цінності моралі та правосвідомості українського народу як правоформуючий чинник і виявити зв'язок із традиціями здорового способу життя та з розвитком фізичної культури в Україні;
- проаналізувати комплекс соціальних норм, що регулювали відносини в галузі фізичної куль-тури в Україні з часів Київської Русі до початку ХХ ст., виділити правові норми у цьому комплексі та визначити їх місце і роль;
- вивчити становлення та розвиток правових норм, що вплинули на зміну санітарно-гігієнічних норм та стан фізичної культури в Україні;
- виявити особливості функціонування загальноросійського законодавства в сфері фізичної культури та спорту на українських землях, що входили до складу Російської імперії;
- визначити правову традицію, у руслі якої відбувалося формування правових норм, що регу-лювали фізичну культуру і здоровий спосіб життя українського народу.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з феноменами фізичної культури та здорового способу життя в Україні в їх історичному розвитку – від часів Київської Русі до початку ХХ століття.
Предмет дослідження складають загально-правові закономірності правового регулювання фі-зичної культури та здорового способу життя в Україні, що знайшли відображення в різноманітних правових нормах протягом ІХ – поч. ХХ ст.
Методологічну основу дослідження становить система як загальнофілософських, загальнонау-кових, так і спеціальних методів пізнання. Для виявлення існуючого багатоманіття правових про-явів людини в галузі фізичної культури від давнини до початку ХХ ст. автор керувався філософсь-ко-антропологічним методом пізнання. Саме цей метод був покладений у процес узагальнення досліджуваних джерел та літератури, обґрунтування теоретичних положень і висновків. З'ясуван-ня загальних та окремих закономірностей виникнення, становлення та еволюції правового регулю-вання фізичної культури, здорового способу життя провадилося шляхом використання засад соці-ального детермінізму.
Системний метод слугував інструментом дослідження розрізнених норм, котрі регулювали пи-тання фізичної культури, здорового способу життя, у вигляді системи. Структурно-функціональний метод допоміг аналізувати норми в контексті загальної соціальної системи з урахуванням функцій окремих елементів. Порівняльно-правовий метод застосовувався перш за все при порівнянні особ-ливостей правового регулювання фізичної культури, санітарії та гігієни на українських землях в складі Російської та Австро-Угорської імперій. Формально-догматичний метод, у зв’язку з великою питомою вагою норм звичаєвого права серед проаналізованого історико-юридичного матеріалу, за-стосовувався переважно до нормативно-правових актів у галузі фізичної культури та здорового спо-собу життя, які були видані у ХVІІІ і особливо ХІХ - на початку ХХ ст.
Реалізуючи поставлені завдання, дисертант спирався на методологічний принцип історизму, який конкретизує філософсько-антропологічний та інші вказані методи. Використання цього принципу у єдності з логічним методом дозволяє не тільки пізнати хронологічні стадії розвитку правового регулювання фізичної культури, здорового способу життя, а й розкрити як на тлі конк-ретної політико-правової дійсності нагромаджувалися правові норми, що регулювали широке коло суспільних відносин у цій сфері, стаючи правовим надбанням нації.
Висновки та положення, які містяться у дисертації, спираються на сучасні досягнення історії держави і права, теорії держави і права, загальної історії, етнографії та низки суміжних наук, а та-кож на аналіз наукових праць з досліджуваної проблематики й на державно-правову практику су-часної України. Певними методологічними орієнтирами слугували праці українських вчених-юристів, зокрема О.І Гуржія, М.І. Козюбри, Ю.М. Оборотова, П.М. Рабіновича, А.І. Рогожина, В.О. Рум’янцева, І.П. Сафронової, О.Ф. Скакун, М.М. Страхова, Є.О. Харитонова, Р.Л. Хачатуро-ва, С.В.Юшкова та інших.
Джерельну базу дослідження складають писемні опубліковані та архівні матеріали та усні джерела (фольклор). Їх можна згрупувати за такими категоріями: пам'ятки права часів Київської Русі ("Руська Правда”, княжі статути, “Изборник великого князя Святослава Ярославича” та ін.); законодавчі акти ХVII-XIX ст. (“Полное собрание законов Российской империи” у трьох видан-нях; “Своды законоположений и распоряжений” по відомству Міністерства народної освіти, “по врачебной и санитарной части в империи”, різного роду “постановления”, “регулы” тощо); літопи-си (“Повне зібрання руських літописів”), а також свідчення іноземців, зокрема А.Віміна і Г.Боплана, про Козацьку добу; матеріали періодичної преси — губернських газет та спеціальних освітніх видань (“Русская школа”, “Вестник воспитателя”, “Учитель” та ін.); опубліковані "Руко-водства" і "Наставления" для використання в армії та навчальних закладах; оприлюднені статути та звіти про діяльність спортивних товариств в Україні; словники давньоруської мови, які містять терміни і поняття з фізичної культури та традицій здорового способу життя. Особливо слід виріз-нити опублікований етнографічний матеріал, що зібраний завдячуючи зусиллям таких етнографів, як П.В.Іванов, М.О.Максимович, П.П.Чубинський та інші. Субсидіарний характер мають фольк-лорні свідоцтва (прислів'я, прикази), що були впорядковані і опубліковані як в дорадянський, так і в радянський час.
Архівні матеріали, що зберігаються в архівних установах (ЦДІА) Києва і (ДА) Харкова, да-ють можливість пізнати неопубліковану документацію діловодства: статути та звіти про діяльність спортивних товариств України. Певне місце серед джерел займають образотворчі свідоцтва, в то-му числі іконографічний матеріал, зокрема, фрески Софійського собору у Києві.
Хронологічні рамки дисертації обіймають період від часів Київської Русі до початку ХХ ст. (1917 р.). Вибір такого великого періоду часу зумовлений необхідністю простежити висхідну ево-люцію і спадкоємність традицій правової культури в такому її відгалуженні як фізична культура, що є можливим тільки на широкому хронологічному тлі.
Територіальні рамки роботи в основному охоплюють землі сучасної України, більший акцент зроблено на Східній, ніж Західній Україні, тобто на тій частині українських земель, що входили до складу Російської імперії. Стосовно періоду Київської Русі, охоплені не тільки землі, що перебу-вають у межах сучасної України, а й дещо північніші території, що входили до її складу.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є першим ком-плексним дослідженням правового регулювання розвитку фізичної культури та здорового способу життя в Україні з ІХ до поч. ХХ ст. В узагальнюючому історико-правовому аспекті ця проблема досі не розглядалася. У дисертації вперше доведено, по-новому висвітлено або поглиблено насту-пне з поставленої проблеми:
• її категоріальний апарат, зокрема, запропоновано визначення поняття "здоровий спосіб жит-тя", розкрито його обсяг і співвідношення з поняттям "фізична культура";
• встановлено соціальні витоки юридичних норм, котрі регулювали відносини, пов’язані з фі-зичною культурою і здоровим способом життя українського народу, — народні вірування, обряди, норми моралі, етнографічно-побутові чинники;
• визначено, що формування і розвиток норм звичаєвого права, котрі регламентували фізичну культуру, санітарно-гігієнічні заходи як умови здорового способу життя на українських землях, відбувалося у поєднанні елементів західноєвропейської та східноєвропейської традицій в праві з переважанням останньої, зорієнтованої на публічний інтерес і виконання обов'язків як передумо-ви реалізації права;
• виявлено еволюцію у регулюванні фізичної підготовки, санітарії та гігієни в середовищі українського народу від норм звичаєвого права до законодавчих актів; простежена обумовленість такої еволюції, крім інших факторів, впливом на правосвідомість українського народу елементів західноєвропейської правової традиції, орієнтованої на відокремлення права від моралі, релігії, політики, ідеології та на пріоритет людини і її прав;
• визначено значення регулювання суспільних відносин, пов’язаних із фізичною культурою та здоровим способом життя українського народу, для забезпечення його можливостей у визвольній боротьбі та формуванні української нації;
• виявлено, що у ХVIII – на початку ХХ ст. правосвідомість українського народу у сфері саніта-рії та гігієни, фізичної культури та спорту була досить високою, і це певною мірою підштовхнуло уряд Московського царства, а з першої чверті ХVIII ст. – Російській імперії, у складі якої перебувала значна частина України, до законодавчого врегулювання санітарно-гігієнічних проблем; в умовах великої загрози пошестей, регулювання санітарно-гігієнічних заходів було винятково важливим чинником загального комплексу адміністративно-правових відносин;
• в результаті аналізу імперського законодавства та підзаконних актів Росії з питань фізичної культури, спорту і здорового способу життя, які діяли на українських землях, встановлено, що во-ни відставали від вимог реального життя, не були адекватними рівню правосвідомості українсько-го народу, не стимулювали його підняття, а слугували завданням забезпечення військової муштри та “викорінення вільнодумства” у навчальних закладах;
• компаративний аналіз правового регулювання фізичної культури, спорту та здорового спо-собу життя на українських землях у складі Російської та Австро-Угорської імперій указує на недо-статність правотворчих заходів держав щодо підтримки фізичної культури і спорту; існуючі про-галини у законодавчому регулюванні були змушені заповнюватися корпоративними нормами, ко-трі активно діяли у спортивних та фізкультурних товариствах, що підвищувало їх роль.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки дисертації мо-жуть бути використані в процесі подальшого удосконалення законодавства України в галузі фізи-чної культури та спорту, при визначенні сучасної політики і побудові довгострокових програм розвитку фізичної культури в Україні, збереження традицій здорового способу життя. Стануть во-ни в нагоді при поширенні та популяризації знань щодо зміцнення здоров'я людини, формування її моральних якостей. Матеріали наукового дослідження можуть застосовуватися при викладанні вузівських курсів лекцій з історії фізичної культури, історії держави та права України, а також при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників і укладання хрестоматій. Ці матеріали можуть знадобитися для проведення практичних занять із фізичної культури, використовуватися у вихованні молодого покоління громадян України на кращих традиціях свого народу.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження неодноразово розглядалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, доповідалися на наукових конференціях: науковій конференції, присвяченій 30-річчю кафедри історіографії, джерелознавства і археології Харківського державного університету (Харків, 1994 р.); Перших Сумцовських читаннях: науковій конференції, присвяченій 75-річчю Музею Слобідської України (Харків, 16 – 17 квітня 1995 р.); Всеукраїнській краєзнавчій конфере-нції, присвяченій 70-річчю Всеукраїнського комітету краєзнавства (Харків, 28 – 29 червня 1995 р.); Науковій конференції молодих учених Університету внутрішніх справ (Харків, 1996 р.); V Міжнародних історико-правових читаннях “Актуальні проблеми історіографії історії права” (Сімферополь, Алушта, 3 – 5 жовтня 2000 р.)
Ряд рекомендацій автора впроваджено в навчальний процес у Національному університеті внутрішніх справ та в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна, а також в сис-тему фізичної підготовки працівників Управління МВС України в Харківській області.
Основні положення та висновки дисертації викладено в 16 публікаціях автора, сім з яких вмі-щено у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують сім під-розділів, висновків, списку джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації складає 174 сторінки, список джерел та літератури – 352 назви.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкриваються актуальність і ступінь розробленості досліджуваної проблеми, пока-зано зв’язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й основні завдання дослідження, розкрито наукову новизну результатів роботи, їх практичне значення, охарактеризо-вано апробацію та публікацію результатів дослідження.
Перший розділ “Еволюція звичаїв і норм звичаєвого права українського народу в галузі фі-зичної культури” вже у своїй назві визначає авторську позицію щодо розмежування норм-звичаїв і норм звичаєвого права і підкреслює одночасне існування писаного, офіційного права і усних на-родних, правових традицій (це явище здобуло серед сучасних правознавців назву правового плю-ралізму).
Витоки соціального регулювання фізичної культури можна знайти у соціальних нормах перві-сного суспільства, що виникли спочатку у вигляді ритуалів і обрядів, пізніше - міфів, моральних встановлень і звичаїв. Обряди - дії або комплекс вчинків людини, що стають правилами поведінки, а ритуали - це обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці. Завдяки міфам упоря-дковувався внутрішній зміст поведінки людини: створювалися божества для преклоніння (боги, герої, предки), котрі наділялися ідеалізованими вчинками як зразками для поведінки. А за допомо-гою обрядів і ритуалів влаштовувалася зовнішня форма поведінки. Саме в зовнішній стороні пове-дінки індивіда первісного суспільства слід шукати початки фізичної культури. Фізичне виховання стало невід’ємною частиною традиційної культури східних слов’ян уже на ранніх етапах історії.
Характерною рисою українського звичаєвого права є його яскрава обрядовість. Роль звичаєвих обрядів полягала в тому, щоб за допомогою різноманітних зовнішніх актів зафіксувати в народній пам’яті відповідну норму (правила поведінки загального характеру). З часом ці обряди набувають також правового значення, як і ті норми звичаєвого права, що ними супроводжуються, тобто пере-творюються у правові символи; порушення чи невиконання обрядів вважається порушенням норм звичаєвого права. Про це йдеться в першому підрозділі “Соціальні коріння здорового способу жит-тя українського народу. Чинники виникнення правового регулювання відповідних суспільних від-носин”.
Тут же обґрунтовується запропонований основний категоріальний апарат роботи. Зазначаєть-ся, що аналіз піднятих проблем в роботі відбувається на тлі історичних умов їх виникнення і роз-витку, тоді як їх інтерпретація ґрунтується на сучасному розумінні поняття "фізична культура". Останнє почерпнуте із Закону України "Про фізичну культуру і спорт", де фізична культура ви-значається як складова частина загальної культури суспільства, котра спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. В дисертації вперше пропонується визначення введеної в науковий обіг категорії "здоровий спосіб життя українського народу", з’ясовуються її обсяг і спів-відношення з поняттям "фізична культура". Під "здоровим способом життя" розуміється комплекс заходів, що передбачають регулярне заняття фізичною культурою, дотримання санітарно-гігієнічних вимог та перешкоджають поширенню шкідливих для здоров'я людини звичок. Зверта-ється увага на природне та соціальне коріння здорового способу життя, визначаються чинники правового регулювання відносин в галузі фізичної культури (в сучасному розумінні).
Формування фізичної культури, здорового способу життя періоду Давньої Русі, аналізується у другому підрозділі “Регламентація фізичної культури у східних слов'ян (IX – XIII ст.)”. При цьому залучається сучасна теорія вітчизняних вчених Ю.М. Оборотова, Є.О. Харитонова про існування двох традицій у праві Європі — східної і західної. Під традицією в праві розуміється успадкуван-ня наступним поколінням народу від попереднього системи правових засобів (правового інстру-ментарію) для регулювання суспільних відносин: джерел права, правових норм, правових принци-пів, правової термінології тощо. В роботі визначається ступінь впливу кожної з європейських тра-дицій на правове регулювання культури українського народу, який не склав своєї сталої держав-ності і перебував у складі багатьох держав. Зокрема, наголошується на тому, що довгий час право України (Східної), як і Росії, розвивалося у руслі східноєвропейської традиції, що виявлялося у переважанні колективних (общинних) інтересів над індивідуальними, нерозвиненості інституту приватної власності, пануванні регламентаційної соціальної етики і християнської релігії. Відчут-ний вплив західної традиції на право України з її потужним інститутом власності, індивідуалісти-чною соціальною етикою і світським характером влади спостерігається з кінця ХІХ ст., що при-зводить до деякого перегляду правової регламентації фізичної культури і здорового способу жит-тя.
Водночас автор зазначає, що не можна переносити на право України усі ознаки східноєвро-пейської традиції, які сформувалися в праві населення російських земель. Ступінь їх вкорінення у правове буття українського народу до його територіально-політичного входження у склад Росії, була меншою. Щодо Західної України, то тут східноєвропейський вплив у ці часи був майже не-помітним. Авторське положення про те, що в праві Україні позначилися елементи двох традицій, обґрунтовується тим, що воно ще з давніх часів зазнало впливу як візантійського Сходу, так і ла-тинського Заходу з його визначальною роллю реципованого римського права.
Матеріали доби Київської Русі, що аналізуються, фіксують не тільки велику роль фізичних вправ, фізичної підготовки, але й показують, що такий вид діяльності часто зберігався та розвива-вся, будучи закріплений в нормах звичаєвого права. Сила, відвага, витривалість виступали як сус-пільно важливі характеристики, а військово-фізичні заняття – підготовка до воєнної справи – як привілей вільних і знатних людей.
У третьому підрозділі “Звичаї і норми звичаєвого права в сфері фізичної культури українсь-кого народу (XV – XVIII ст.)” відзначається, що не тільки правові форми фізичної культури украї-нського народу епохи козацтва, але й сама фізична культура досліджена на сьогодні недостатньо. І це при всьому тому, що фізичне виховання займало одне з важливих місць у культурній традиції українського козацтва. Автор робить спробу заповнити існуючу прогалину. Автор визначає спеці-альну фізичну підготовку серед запорозького козацтва (фізичні вправи із зброєю і джигітування), її системність і регулярність; встановлює традиційність відзначення недільних і святкових днів фізичними вправами (стрибки на конях, змагання в стрілянині з лука і пістолета в ціль; кулачні бої, боротьба). Певна увага приділена висвітленню календарних обрядів і ролі в них церкви. За-значається, що у кінці ХІХ ст. частина календарних обрядів втрачає своє культове значення, пере-творюючись у звичайні розваги, ігри. Щодо їх правового регулювання, то воно відбувалося в ме-жах норм звичаєвого права. Фізична культура завжди вагомо впливала і на духовний світ людини – світ емоцій, естетичних смаків, етичних і світоглядних уявлень.
Другий розділ “Правове регулювання відносин у сфері санітарії і гігієни в Україні до поча-тку ХІХ ст.” присвячений розгляду норм звичаєвого права та законодавства, що стосуються здо-ров’я і фізичної культури населення. Розділ складається із двох підрозділів.
У першому підрозділі “Норми звичаєвого права, що регламентували проведення санітарно-гігієнічних заходів” розглянуто народні звичаї та традиції здорового способу життя, що були пе-реважаючими: доброякісна вода та їжа; акуратний та зручний одяг; очищення водою — умивання, обливання, купання в річці (складова обряду святкування Івана Купали), чисті хати із глини і ка-меню; заготівля лікарських трав тощо. Народні звичаї спиралися на життєвий досвід, міцно ввійш-ли у світогляд народу й були освячені віковими традиціями, які нерідко можна розглядати як вияв норм звичаєвого права. Немало з них були закріплені церквою і набули характеру норм церковно-го права.
Другий підрозділ “Еволюція санітарно-гігієнічного законодавства і його функціонування на те-риторії України в XVIII ст.” присвячено розгляду санітарно-гігієнічного законодавства Російської імперії, яке в основному сформувалося у XVIII ст. і поширювалося на Східну Україну. Воно являло собою комплекс правових норм, спрямованих на боротьбу з епідеміями. Предметом регулювання, насамперед, були відносини в армії і школі, причому перші набули пріоритетного розвитку. Щодо шкільно-санітарного законодавства, то воно тільки-но становилося: "Духовний регламент" 1721 р. вже передбачав функціонування у школах "аптеки і доктора"; започаткувалася система санітарно-гігієнічної звітності шкіл.
Проаналізований нормативний матеріал усіх військових та морських статутів, виданих протя-гом XVIII ст., дозволяє дійти висновку, що їх обов’язковим елементом, репрезентованим в тій чи іншій мірі, було регулювання відносин, пов’язаних з питаннями санітарії та гігієни в армії та на флоті.
Особливе значення мало формування і розвиток карантинного законодавства. З цієї проблеми було видано цілу низку нормативно-правових актів, у тому числі тих, що були покликані регулю-вати перетинання кордонів Російської імперії та переміщення через них різних вантажів і предме-тів.
У навчальних закладах, які діяли в цей період на території Україні (Харківському та Переяслав-ському колегіумах та ін.), також приділялась особлива увага питанням санітарії та гігієни, що відо-бразилось в актах, які регулювали навчальний процес та всі питання, пов’язані з ним.
Перехід від однієї форми права до іншої (від правового звичаю до нормативно-правового акту) диктувався перш за все новим, більш високим рівнем соціальної організації, підсиленням процесів урбанізації, підвищенням інтенсивності економічного життя, зростанням культури. Українське су-спільство йшло в ногу з російським, а в ряді випадків у вирішенні санітарно-гігієнічних питань і підтримки здорового способу життя, якщо врахувати спадкоємні норми звичаєвого права, навіть випереджало його.
У третьому розділі “Правове регулювання фізичної культури, спорту і здорового способу життя українського народу в ХІХ – початку ХХ ст.”, який складається з трьох підрозділів (“Нормативно-правова регламентація розвитку фізичної культури в навчальних закладах і в армії”, “Правові основи діяльності спортивних організацій в Україні” та “Розвиток санітарно-гігієнічного законодавства і його реалізація на українських землях у ХІХ – початку XХ ст.”) відзначено, що XIX століття стало переломним в історії фізичної культури та спорту. Санітарно-гігієнічне зако-нодавство у кінці XIX – початку XX ст. стало досить розгалуженим і охопило різні сторони життя українського суспільства. При цьому під законодавством розуміється система законів в матеріаль-ному сенсі, тобто усі правові акти, що містять приписи, котрі розраховані на невизначене коло осіб.
Якраз у цей час у зв’язку зі значними змінами в соціально-економічному розвитку суспільства (зростання промисловості та міст, вагомі зрушення в соціальній структурі), спостерігається стано-влення чіткої системи фізичного виховання (перш за все в армії та учбових закладах), виникнення і подальше збільшення спортивних організацій і товариств. Залучення до сфери “культурного життя” тих верств, які раніше були відділеними від них становими бар’єрами, призводить до ра-дикальних змін у масовій свідомості, в тому числі змінюється ставлення до фізичних вправ.
Зростає обсяг норм права у нормативно-правових актах, котрі регламентують спорт і фізичну культуру: положення, інструкції, постанови, статути та інші документи. Фізична культура набуває значення самостійного складового елементу культури суспільства. В школах усіх ступенів фізичне виховання стає неодмінною частиною освітнього процесу. Поширенню викладання фехтування та гімнастики в цивільних навчальних закладах і, перш за все, в початковій та середній школі, сприяє увага до фізичних занять, що існувала в армії: вона обумовлюється необхідністю підготовки хлоп-чиків у школі для військової служби. Тому викладачами призначалися колишні військовослужбо-вці. Це також відповідним чином було закріплено в нормативно-правових актах.
У другій половині XIX ст. формується самодіяльний спортивно-гімнастичний рух, який знай-шов своє відображення в діяльності товариств. Спочатку він характеризувався повільними темпа-ми розвитку та був незначним за кількісним складом (у порівнянні з розвиненими країнами Захід-ної Європи). Правове оформлення гімнастики як обов'язкового предмета у світських навчальних закладах починається лише в 70-і роки XIX ст. Первісно регламентація викладання нової навчаль-ної дисципліни являла собою лише епізодичні вказівки в інструкціях та інших документах на ціль та форму таких занять, обов'язки вчителя та лікаря. Програми гімнастичних курсів публікувалися окремо, а сам предмет не зараховувався до основних. Стан справ змінився тільки лише на початку XX століття і особливо в період першої світової війни, коли багато причин спонукали зростання інтересу до спорту і фізичної культури (виникають відповідні державні органи, з'являються доку-менти, що регламентували діяльність спортивних товариств при навчальних закладах, у законода-вчому порядку визначаються заходи з матеріального стимулювання занять фізичною культурою тощо).
Чиновницько-бюрократичні перешкоди, які спортивно-гімнастичний рух зустрічав на своєму шляху, не завадили йому здобути достатньо розвинених форм, що було врегульовано нормативно-правовими актами. І все ж переважаюча роль в регламентації відносин між учасниками подібних товариств належала корпоративним нормам, незважаючи на те, що уряди і Російської, і Австро-Угорської імперій були схильними до надмірного адміністрування, прагнули регулювати суспільні відносини в усьому.
Фізичне виховання і спорт в Україні були складовою частиною загальноросійських процесів у цій сфері, багато в чому уособлюючи як досягнення, так і поразки та труднощі в розвитку фізкуль-тури і спорту в XIX – на початку XX ст.
Санітарно-гігієнічне законодавство, що зародилося ще в XVIII ст., до кінця XIX – початку XX ст. стало більш розгалуженим і охоплювало різні моменти життя українського суспільства.
У висновках підкреслюється, що поняття "здоровий спосіб життя" і "фізична культура" можна співвідносити як загальне і особливе, як мету і засіб її досягнення. Фізична культура віднесена ав-тором до обсягу поняття "здоровий спосіб життя", стосовно якого вона виступає як один із засобів, що забезпечує його діяльність. Як природня вимога людини до себе бути здоровою і красивою, фізична культура має цільову суспільну спрямованість — здоровий спосіб життя українського на-роду, збереження його генофонду. В дисертаційному дослідженні показується, що протягом усієї історії існування українського народу найважливішим скарбом і надбанням було фізичне здоров'я людини. Народні прислів'я, приказки – це справжня скарбниця культури кожного народу, вони живі елементи його повсякденного досвіду, його світогляду. “Здоров'я – усього дорожче”, “Здоро-в'я – народне багатство”, “Здоров'я не купиш”, “Здоров'ю ціни нема” і таке інше – так перед нами постає значення здоров'я.
Прослідковуючи на конкретних джерелах еволюцію (з підйомами і спадами) ставлення укра-їнського народу до цінності фізичного здоров’я, автор стверджує, що у свідомості народу панував ідеальний образ фізично розвиненої людини. Це виявлялося в давні часи у змаганнях між членами роду, що демонстрували фізичну перевагу, пізніше — між громадянами власної держави і інших держав (спортивні змагання, олімпіади тощо). Іноді ідеальний образ розвиненої людини виступав як культ фізичної сили (так зване "кулачне право"). У ряді випадків моменти, пов’язані з фізичним розвитком, відігравали певну процесуальну роль. Яскравими прикладами тут є узаконений держа-вою спосіб силового вирішення різних конфліктів за допомогою змагання (існував в часи Київсь-кої Русі та називався цей “поле”) або поширена в Запорозькій Січі традиція призначати міру пока-рання за здійснення злочину з урахуванням фізичної сили та спритності козака тощо. Сила, витри-валість, військова доблесть – це поняття, що були важливими складовими характеристики козака. Фізичні заняття (у вигляді підготовки до військової справи) у період середньовіччя вважалися ха-рактерними ознаками вільної людини, відображали її правове становище. В усіх випадках фізична культура являла собою зовнішню форму поведінки людини, внутрішньою стороною слугували ідеалізовані зразки для вчинків.
Фізична культура народу, а також традиції здорового способу життя, протягом століть регу-лювалася соціальними нормами (моралі, релігії, звичаїв), ведучими з яких були норми звичаєвого права. Великий вплив на фізичну культуру, здоровий спосіб життя народу, зробили національні, релігійні та інші особливості, притаманні конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності), а також ті звички, традиції і звичаї, які, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, ста-вали нормами поведінки. Останні в значній мірі сприяли формуванню правової системи держав-них утворень українського народу (Київська доба, Козацька доба, Гетьманщина тощо). Ці норми діяли і на початку ХХ ст., хоча поступово, починаючи з XVIII ст., поступаються місцем силі зако-ну. Послуживши мотивом для видання державою нормативно-правового акта, норма-звичай втра-тила значення первісного джерела права у сфері регулювання фізичної культури і здорового спо-собу життя народу. Ним став нормативно-правовий акт.
На кінець XIX ст. склалося досить розвинене санітарно-гігієнічне законодавство, що є важливим елементом здорового способу життя народу. А фізичне виховання стало обов’язковою частиною загальноосвітнього процесу в школах усіх ступенів і почало регламентуватися в цілому ряді “порадників”, “наставлянь” та інших документах. Сформувалася правова основа функціонування спортивно-гімнастичних товариств, діяльність яких базувалась на зареєстрованих державними органами статутах і регулювалася корпоративними нормами. Українське суспільство в силу історичних чинників соціально-політичного характеру змушене було керуватися загальноросійським законодавством (яке само по собі випробувало значний вплив західноєвропейського права) у сфері фізичної культури, гігієни і санітарії. Однак російсько-імперське законодавство відставало від вимог життя українського народу, його правосвідомості; ці прогалини заповнювалися успадкованими нормами звичаєвого права і корпоративними нормами спортивних та фізкультурних товариств.
За станом свого розвитку українське суспільство у ХVIII – на початку ХХ ст. повністю було готове виробити власні правові норми у сфері санітарії та гігієни, фізичної культури та спорту, що мало свої прояви в окремих випадках. Це наглядно свідчить, що Україна у той час не тільки кро-кувала в ногу з Росією, а і могла самостійно вирішувати деякі питання на рівні вимог свого часу.
Аналіз джерел дозволяє зробити висновки про те, що в період, що досліджується, норми зви-чаєвого права і норми, що є в законодавстві, не просто змінювалися, вони співіснували та допов-нювали одна одну протягом певного періоду. Перехід же від однієї форми до іншої диктувався, перш за все, більш високим рівнем соціальної організації, посиленням процесів урбанізації, під-вищенням інтенсивності економічного життя, розвитком культури.
Враховуючи досвід правового регулювання фізичної культури і здорового способу життя укра-їнського народу, набутий протягом історичного розвитку, автор акцентує увагу на необхідності вдосконалення сучасної нормативно-правової бази у цій сфері, досягнення відповідності принци-пів та основних положень національного права сучасним тенденціям розвитку європейської циві-лізації.
Історико-правовий аналіз розвитку фізичної культури в Україні може сприяти утворенню су-часного законодавства, допоможе реалізації законів, інших актів, що регулюють проблеми фізич-ної культури та спорту, стан гігієни і санітарії, становлення здорового способу життя. Це дослі-дження може бути корисним і при проведенні різних заходів в органах та підрозділах МВС Украї-ни.
Серед сучасних проблем, що виникають при вивченні правового регулювання в історії вітчиз-няної фізичної культури, і необхідність правового регулювання бойових мистецтв, і фізична підго-товка рядового та командного складу органів внутрішніх справ тощо.
В роботі підкреслюється, що, на жаль, в Україні до цих пір немає закону про фізичну культуру, який би регулював діяльність громадських організацій, окремих громадян, які мають відношення до фізичної культури та здорового способу життя. Вважаємо, що на сьогодні вже назріла необхідність мати такий закон, який сприяв би єдиній політиці у галузі фізичної культури і спорту. Закон України від 24 грудня 1993 р. “Про фізичну культуру та спорт” потребує доповнень і вдосконалення з ураху-ванням досвіду десятиріччя, що минуло з моменту його прийняття.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Вострокнутов Л. Д. Уставная и отчетная документация спортивных обществ Украины кон-ца ХІХ – начала ХХ вв. как источник для изучения истории физкультурного движения // Материа-лы и тезисы науч. конф., посв. 30-летию кафедры историографии, источниковедения и археологии ХГУ (Астаховские чтения), 1 – 2 ноября 1994 г. – Х., 1994. С. 74 – 75.
2. Вострокнутов Л. Д. Нормы обычного права и традиции физической культуры и здорового образа жизни // Роль вузів у вирішенні проблем безперервної освіти та виховання особистості. – К., 1995. – Т. 4: Можливості та потреби закладів на сучасному етапі. – С. 74 – 75.
3. Вострокнутов Л. Д. Спортивные организации Украины во второй половине ХІХ – начале ХХ вв.: правовой аспект деятельности // Актуальные проблемы формирования личности: Сб. нау-чных трудов. – Х., 1995. – С. 284 – 290.
4. Вострокнутов Л. Д. Фізична культура в учбових закладах Харківщини в ХІХ – на початку ХХ ст. // Перші Сумцовські читання: Тези наук. конф. присвяч. 75-річчю Музею Слобід. України, 16 – 17 квітня 1995р. – Х., 1995. – С. 42 – 43.
5. Вострокнутов Л. Д. Фізична культура і спорт у Харкові наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: (За матеріалами газ. “Харьковские губернские ведомости”) // Тези Всеукр. краєзнавчої конф., присвяч. 70-річчю Всеукр. комітету краєзнавства (28 – 29 червня 1995 р.) – Х., 1995. С. 13 – 14.
6. Вострокнутов Л. Д. Становлення фізичної підготовки в органах внутрішніх справ України: (Іст. аспект) // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Матеріали на-ук. конф. молодих учених Університету внутрішніх справ, 15 лист. 1996 р. – Х., 1996. – С. 15 – 17.
7. Вострокнутов Л. Д. Деятельность спортивных организаций в Украине в конце ХІХ – начале ХХ вв. // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: [Збірник наукових праць]. – Х., 1997. – Вип. 3 – 4. – С. 276 – 279.
8. Вострокнутов Л. Д. Історіографія та джерельна база досліджень з історії фізичної культури // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: рідний край: (Зб. ст.). – К., 1998. – Вип. 4. – С. 414 – 419.
9. Вострокнутов Л. Д. Фізична культура в Україні від часів Київської Русі до початку ХХ ст.: соціально-нормативний аспект: (Історіогр. ситуація та джерельна база) // Вісн. Ун-ту внутріш. справ.– Х., 1998. – Вип. 3 – 4. – С. 137 – 143.
10. Вострокнутов Л. Д. Фізична культура в Російській армії ХІХ ст. // Вісн. Ун-ту внут-ріш. справ. – Х., 1999. – Вип. 5. – С. 118 – 123.
11. Вострокнутов Л. Д. Спортивний рух в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Вісн. Ун-ту внутріш. справ. – Х., 1999. – Вип. 9. – С. 222 – 227.
12. Вострокнутов Л. Д. Фізична культура українського народу в епоху козацтва (XV – XVIII ст.) // “Слобожанщина” – літературно-художній, суспільно-політичний та теоретико-методологічний журнал. – Х., 1999 р. – Вип. 12. – С. 118 – 122.
13. Вострокнутов Л. Д. Нормативно-правові питання спеціальної фізичної підготовки працівників ОВС України // Вісн. Національного ун-ту внутріш. справ. – Х., 2001. – Вип. 14. – С. 254 – 258.
14. Вострокнутов Л. Д. Становлення та розвиток санітарно-гігієнічного законодавства і його функціонування на території України у XVIII ст. // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса, 2001. – С. 559 – 567.
15. Вострокнутов Л. Д. Нормативно-правова основа діяльності спортивних організацій в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Вісн. Національного ун-ту внутріш. справ. – Х., 2001. – Вип. 15. – С. 151 – 155.
16. Вострокнутов Л. Д. Протиепідемічне законодавство в Російській імперії та його за-стосування в Україні (середина XVII – друга половина XIX ст.) // Вісн. Національного ун-ту внут-ріш. справ.– Х., 2001. – Вип. 16. – С. 279 – 284.
АНОТАЦІЇ

Вострокнутов Л.Д. Генезис і розвиток правових норм в галузі фізичної культури і здорового способу життя українського народу: від звичаєвого права до законодавства початку ХХ ст. - Руко-пис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2003.
Дисертація присвячена соціально-нормативним питанням розвитку фізичної культури в Украї-ні, яким до останнього часу не приділялось належної уваги. У дисертації проаналізована нормати-вно-правова база фізичної культури, починаючи від норм звичаєвого права до розвинених форм державного законодавства початку ХХ століття. Визначено рівень, обсяг і способи правового ре-гулювання діяльності в галузі фізичної культури та спорту. Намічено шляхи подальшого науково-го пошуку, відзначено значення історичного досвіду для удосконалення діючого законодавства.
Ключові слова: фізична культура та спорт, звичаєве право, здоровий спосіб життя, Україна.

Вострокнутов Л.Д. Генезис и развитие правовых норм в сфере физической культуры и здоро-вого образа жизни украинского народа: от обычного права до законодательства начала ХХ в. - Ру-копись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - Теория и история государства и права, история политических и правовых учений. - На-циональный университет внутренних дел, Харьков, 2003.
Диссертация является первым комплексным исследованием истории развития социально-правовых регуляторов поведения и отношений, которые складывались в сфере физической куль-туры в Украине. В работе проанализирована нормативно-правовая база физической культуры на протяжении ІХ – нач. ХХ вв., начиная от норм обычного права до развитых форм государственно-го законодательства. Разработан категориальный аппарат проблемы, в частности даны дефиниции понятий "здоровый образ жизни народа", "традиция в праве", "обряд", "ритуал", "обычное право". Физическая культура отнесена автором к объему понятия "здоровый образ жизни", относительно которого она выступает как одно из средств, которое обеспечивает его действенность. Под "здоро-вым образом жизни" понимается комплекс мероприятий, которые предусматривают регулярное занятие физической культурой, соблюдение санитарно-гигиенических требований, которые пре-пятствуют распространению вредных для здоровья человека привычек. Обращается внимание на естественные и социальные корни здорового образа жизни, определяются факторы правового ре-гулирования отношений в области физической культуры (в современном понимании).
Обращено внимание на степень влияния западноевропейской и восточноевропейской тради-ций на право Украины, в том числе в сфере физической культуры, здорового способа жизни укра-инского народа в различные исторические периоды. Выдвигается положение о том, что в праве Украине еще с давних времен обозначились элементы двух традиций (восточноевропейской и за-падноевропейской), поскольку оно испытало влияние как византийского востока, так и латинского Запада с его определяющей ролью рецепированного римского права. Степень влияния каждой из этих традиций в праве украинского народа, проживающего на своих территориях в составе раз-личных государств, была не одинаковой. Если преобладающей (особенно в праве Восточной Ук-раины, вошедшей в состав России) была восточноевропейская традиция, то в праве Западной Ук-раине этого же периода она была незначительной. Переход от одной формы права к другой (от правового обычая к нормативно-правовому акту) с конца ХІХ вв. происходил не без возрастающе-го влияния западноевропейской традиции в Восточной Украине.
Прослеживая на конкретных источниках эволюцию (с подъемами и спадами) отношений укра-инского народа к ценности физического здоровья, автор утверждает, что в сознании народа всегда властвовал идеальный образ физически развитого человека. Это обнаруживалось в древние време-на в соревнованиях между членами рода, демонстрирующих физическое преимущество, в более поздний — между гражданами собственного государства и других государств (спортивные сорев-нования, олимпиады и т.п.). Иногда идеальный образ развитого человека выступал как культ фи-зической силы (так называемое "кулачное право"). Во всех случаях физическая культура пред-ставляла собой внешнюю форму поведения человека, внутренней стороной служили идеализиро-ванные образцы для поступков.
Физическая культура народа, а также традиции здорового образа жизни, на протяжении столе-тий регулировалась социальными нормами (морали, религии, обычаев), ведущими из которых бы-ли нормы обычного права. Большое влияние на физическую культуру, здоровый образ жизни на-рода, оказали национальные, религиозные и другие особенности, присущие конкретному этниче-скому образованию (или их совокупности), а также те привычки, традиции и обычаи, которые, по-вторяясь и закрепляясь в сознания индивидов, становились нормами поведения. Последние в зна-чительной мере оказывали содействие формированию правовой системы государственных образо-ваний украинского народа (Киевская пора, Казацкая пора, Гетманщина и т.п.). Эти нормы дейст-вовали и в начале ХХ ст., хотя постепенно, начиная с XVIII ст., уступают местом силе закона. По-служив мотивом для издания государством нормативно-правового акта, норма-обычай утратила значение первоначального источника права в сфере регулирования физической культуры и здоро-вого образа жизни народа. Ним стал нормативно-правовой акт.
В диссертации определены уровень, объем и способы правового регулирования деятельности в области физической культуры и спорта. Намечены пути дальнейшего научного поиска, отмечено значение исторического опыта для усовершенствования действующего законодательства.
Ключевые слова: физическая культура и спорт, обычное право, здоровый образ жизни, Ук-раина.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking