Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Господарсько-правові засоби попередження банкрутства

 

СТЕПАНОВ Олександр Олександрович

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ БАНКРУТСТВА

Спеціальність: 12.00.04 - господарське право,
господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Донецьк – 2006


Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті економіко-правових досліджень
Національної академії наук України (м. Донецьк).

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент
Малига Вікторія Анатоліївна,
Донецький національний университет
МОН України, завідувачка кафедри (м. Донецьк)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Пронська Граціелла Василівна,
Національний технічний університет
України МОН України, професор кафедри (м. Київ)

кандидат юридичних наук, доцент
Богун Віктор Павлович,
Національний гірничий університет МОН України,
професор кафедри (м. Дніпропетровськ)

Провідна установа – Київський національний університет
імені Тараса Шевченка (м. Київ).

Захист відбудеться “ 30 ” березня 2006 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “ 28 ” лютого 2006 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному цивілізованому світі одним із ключових елементів економічної інфраструктури держави є законодавство про неспроможність (банкрутство), що являє собою юридичну форму втілення певних економічних процесів, які протікають у державі на конкретному етапі розвитку суспільних відносин. Перехід до нових умов господарювання спричинив банкрутство та ліквідацію багатьох українських підприємств, а деяких з них поставив на межу банкрутства. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою засвідчує, що руйнування навіть одного окремого суб'єкта господарської діяльності тягне за собою негативні наслідки не тільки для нього та його кредиторів, але і для всього суспільства в цілому. У зв’язку з цим кожна держава прагне створити таку систему засобів попередження банкрутства (ліквідації), яка б була спрямована на недопущення визнання боржника банкрутом у випадку наявності ознак санаційної спроможності боржника.
У ході всього розвитку інституту неспроможності (банкрутства) у дореволюційному російському (українському) праві особлива увага традиційно приділялася захистові інтересів кредитора, тоді як попередження банкрутства боржника було формальним. Діюче законодавство України про неспроможність (банкрутство) містить розрізнені норми, спрямовані на попередження банкрутства, що не дозволяє ефективно здійснювати судові процедури банкрутства. Український законодавець, прагнучи створити “нейтральне” законодавство про банкрутство, виходячи з позитивних і негативних аспектів “прокредиторської” і “продебіторської” систем неспроможності, як видається, допустив певні неузгодженості у правовому регулюванні відносин, пов’язаних із застосуванням засобів попередження банкрутства боржника. Для виявлення та усунення прогалин у законодавчому регулюванні таких засобів важливим є проведення подальшого дослідження вказаних відносин.
Систему неспроможності (банкрутства) в Україні досліджували такі вчені як Н.І. Тітов, В.А. Малига, В.В. Джунь, О.М. Бірюков, Р.Г. Афанасьєв, В.В. Радзивилюк, Б.М. Поляков, Е.В. Сгара. Праці зазначених вище науковців характеризують неспроможність (банкрутство) як інститут господарського права, детально розкривають питання історії, понятійно-категоріального апарату, процесуальні аспекти провадження у справі про банкрутство, здійснюють порівняльний аналіз систем неспроможності (банкрутства), торкаючись лише деяких аспектів попередження банкрутства. Так, роботи В.А. Малиги, В.В. Радзивілюк, Е.В. Сгари, Б.М. Полякова стосуються детального аналізу окремих засобів попередження банкрутства (санації, мирової угоди), разом з тим ціла низка інших засобів залишилась поза увагою вчених, доопрацювання яких має суттєве значення.
Вищенаведене вказує, що дослідження господарсько-правових засобів попередження банкрутства, перш за все тих, що не були предметом дослідження дотепер та удосконалення правового регулювання в даній сфері є актуальним і необхідним.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України по темі “Гармонізація господарського, екологічного і кримінального законодавства в системі правового забезпечення економіки” (державна реєстрація № 0102U000455), підтема “Забезпечення прозорості нормотворчості в господарському законодавстві України для попередження економічних правопорушень (у т.ч. злочинів)”, у виконанні якій дисертант брав участь як співвиконавець. В межах зазначеної теми автором проведено комплексний аналіз законодавства з питань банкрутства та відносин, пов’язаних із застосуванням господарсько-правових засобів попередження банкрутства, та розроблені рекомендації по вдосконаленню діючого законодавства про банкрутство.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування науково-практичних висновків та практичних рекомендацій щодо застосування господарсько-правових засобів попередження банкрутства на основі комплексного аналізу вітчизняного та закордонного законодавства, практики його застосування.
Для досягнення поставленої мети були сформульовані та виконані наступні завдання:
виділити і проаналізувати господарсько-правові засоби попередження банкрутства;
виявити позитивні і негативні тенденції в розвитку засобів попередження банкрутства та визначити можливі шляхи удосконалення на основі порівняльного аналізу вітчизняного і закордонного законодавства;
з'ясувати можливість попередження банкрутства на ранніх етапах провадження у справі про банкрутство;
розглянути правові аспекти дії мораторію на задоволення вимог кредиторів;
проаналізувати правове регулювання відносин, пов’язаних із визнанням недійсними угод боржника та відмовою від поточних угод боржника, та визначити напрями вдосконалення правового регулювання у цій сфері;
дослідити стан господарсько-правового забезпечення відповідальності у сфері неспроможності та визначити, з урахуванням практичних потреб, напрями вдосконалення правового регулювання у цій сфері;
запропонувати зміни та доповнення до чинного законодавства України про банкрутство з метою ефективної реалізації господарсько-правових засобів попередження банкрутства.
Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються у сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
Предметом дослідження є правове регулювання відносин, пов'язаних із застосуванням господарсько-правових засобів попередження банкрутства в рамках провадження у справі про банкрутство.
Методи дослідження. Для досягнення цілей і виконання поставлених завдань при написанні дисертаційної роботи автором було використано комплекс різноманітних методів, серед яких можна виділити як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження, зокрема: діалектичний, системного аналізу, історичний, формально-логічний, системно-структурний та порівняльно-правовий. Діалектичний метод був використаний при вивченні матеріалів і одержанні результатів при дослідженні системи засобів попередження банкрутства боржників; історичний метод використаний для аналізу розвитку законодавства про банкрутство; формально-логічний метод було використано при формулюванні визначень різних видів угод, що можуть визнаватися недійсними в процедурах банкрутства; системно-структурний метод дозволив визначити правову природу визнання недійсними угод боржника, відмови від поточних угод боржника; порівняльно-правовий метод був застосований при аналізі законодавства України та інших країн про банкрутство.
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці провідних українських і закордонних учених, у тому числі вчених-правознавців дореволюційного періоду.
Особлива увага була приділена працям таких дореволюційних правознавців як А.Х. Гольмстена, К.И. Малишева, Г.Ф. Шершеневича. Широко використані праці сучасних українських учених, які зазначені вище, а також: Г.В. Пронської, Н.Н. Ляпуновой, В.П. Богуна та ін. Крім того, автор використовував наукові праці і публікації П.Д. Баренбойма, Е.А. Васильєва, В.В. Степанова, М.В. Телюкіної, М.В. Витрянського, Т. Таля, Е. Торкановського, В.Ф. Попондопуло, С.А. Кареліної, I. Адамсона, Д. Епстена, Р. Гуда, P. Вуда та ін.
Правову основу дослідження склали нормативно-правові акти: Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон, Закон про банкрутство), Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України тощо. Емпірична база складається із матеріалів практики господарських судів України.
У дослідженні було використано законодавство інших країн, а саме спеціальні нормативні акти з питань банкрутства Великобританії, США, Франції, Німеччини, Російської Федерації та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням системи господарсько-правових засобів попередження банкрутства в рамках провадження у справі про банкрутство. Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
вперше:
сформульовано визначення господарсько-правових засобів попередження банкрутства в рамках провадження у справі про банкрутство, під якими розуміються юридичні засоби, спрямовані на недопущення винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, а також ухвали про ліквідацію юридичної особи, що приймаються у межах провадження у справі про банкрутство, за наявності ознак санаційної спроможності боржника;
виявлено та систематизовано господарсько-правові засоби попередження банкрутства в рамках провадження у справі про банкрутство за стадіями провадження у справі про банкрутство;
обґрунтовано положення щодо обов'язковості розгляду комітетом кредиторів плану санації, розробленого боржником у випадку порушення справи про банкрутство за його заявою, і призначення керуючим санацією керівника боржника за умови затвердження даного плану господарським судом;
обґрунтовано доцільність припинення провадження у справі про банкрутство на стадії підготовчого засідання господарського суду з використанням таких процесуальних засобів попередження банкрутства як відкликання заяви кредитором і відкладення розгляду справи про банкрутство;
розроблено положення щодо встановлення господарсько-правової відповідальності за невиконання обов'язків, передбачених законодавством про банкрутство, зокрема, притягнення відповідних осіб як солідарних боржників до субсидіарної відповідальності по незадоволеним вимогам за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) боржника, які виникли після спливу строку щодо обов’язкової подачі боржником заяви про порушення справи про банкрутство;
сформульовано поняття та надано класифікацію оспорюваних угод боржника в рамках провадження у справі про банкрутство, зокрема, визначено та класифіковано за ознакою добросовісності як боржника, так і його контрагента збиткові угоди та угоди з перевагою.
Розроблено пропозиції щодо удосконалення:
правового статусу кредиторів з непростроченими вимогами щодо визнання їх конкурсними лише у випадку, якщо реалізація плану санації ставить під загрозу законні права та інтереси таких кредиторів;
порядку відмови від поточних угод боржника, а саме, запропоновано процесуальний механізм здійснення такої відмови, обґрунтовано необхідність і розроблена диференціація наслідків здійснення боржником відмови від поточних угод;
правового режиму примусового задоволення вимог кредиторів, на які не поширюється дія мораторію, зокрема, запропоновано здійснювати стягнення на майно боржника за цими вимогами виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство;
окремих складів господарських правопорушень у сфері неспроможності (банкрутства), як-то заподіяння шкоди боржникові та доведення до банкрутства щодо їх суб'єктів та об'єктивної сторони, зокрема, розширено коло осіб - суб’єктів цих правопорушень та додатково визначені дії осіб, які призводять до банкрутства боржника.
Дістали подальший розвиток положення щодо:
порядку визнання недійсними угод боржника, зокрема, додатково визначені та класифіковані умови і наслідки визнання недійсними оспорюваних угод боржника в рамках провадження у справі про банкрутство, виходячи з виду оспорюваної угоди та добросовісності контрагентів;
правових підстав для порушення справи про банкрутство за заявою боржника, а саме, запропоновано надати боржникові право подавати заяву про порушення справи про банкрутство за умови наявності ознак загрози неплатоспроможності (у передбаченні банкрутства).
Практичне значення одержаних результатів. Дисертантом розроблено проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та Господарського кодексу України, який може бути використаний у законотворчій діяльності. Практичні результати та положення за різноманітними господарсько-процесуальними аспектами провадження у справах про банкрутство використовуються судовою колегією з розгляду справ про банкрутство господарського суду Дніпропетровської області у правозастосовній діяльності (довідка б/н від 22.02.2005 р.). Положення дисертації використовуються Філією Агентства з питань банкрутства у Дніпропетровській області в реалізації своїх окремих повноважень як державного органу з питань банкрутства (довідка № 273/14-05 від 21.02.2005 р.). Висновки та пропозиції дослідження використовуються Дніпропетровським обласним управлінням з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України у реалізації своїх повноважень (довідка № 1-03/6 від 21.02.2005 р.). Практичні розробки щодо відмови від поточних договорів, мораторію на задоволення вимог кредиторів використані ліквідаційною комісією у справі про банкрутство № 26/2/03, порушеній відносно ДП ВАТ “Дніпровськпромбуд” “Спецбуд” (довідка № 347/01 від 20.02.2005 р.). Теоретичні розробки та практичні результати дослідження використовуються юридичною компанією “Правозахист” у господарській діяльності з надання юридичних послуг у справах про банкрутство господарюючих суб’єктів (довідка № 38/07 від 10.03.2005 р.). Результати дослідження використовуються автором при читанні лекцій та проведенні семінарських занять із спецкурсу „Правове регулювання банкрутства” на юридичному факультеті Дніпропетровського національного університету (довідка б/н від 10.12.2005 р.).
Окремі положення дисертації, які мають дискусійний характер, можуть бути основою для подальших наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, першим комплексним дослідженням господарсько-правових засобів попередження банкрутства в Україні. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі і критичному осмисленні закордонних і вітчизняних нормативно-правових і наукових джерел, а також на практиці застосування законодавства про банкрутство.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації були апробовані у виступах на: всеукраїнській науково-практичній конференції “Економічні і правові проблеми санації і банкрутства підприємств в Україні: теорія і практика” (Яремча, 2003); міжнародній науковій конференції “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (Дніпропетровськ, 2003); всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 2004); семінарі, проведеному Дніпропетровським обласним управлінням юстиції Міністерства юстиції України, “Нове у чинному законодавстві” (Дніпропетровськ, 2004); міжнародній науково-практичній конференції “Господарське законодавство України: практика застосування і перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, 2004); міжнародній науковій конференції в рамках ІІ читань пам’яті В.М. Корецького “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (Дніпропетровськ, 2005).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у 7 наукових статтях фахових видань і матеріалах конференцій, загальним обсягом близько 2,5 др. арк., що належать авторові особисто.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків. Загальний обсяг роботи становить 208 сторінок комп'ютерного тексту. Дисертація містить також список використаних джерел із 233 найменувань та додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, розкривається ступінь розробленості обраної теми, мета, завдання, методологічні і теоретичні засади, наукова новизна, практичне значення результатів роботи та їх апробація.
Розділ 1 „Господарсько-правові засоби попередження банкрутства: поняття та система. Первісні засоби попередження банкрутства” містить три підрозділи, в яких визначаються поняття та система господарсько-правових засобів попередження банкрутства, досліджується право та обов’язок боржника подати заяву про порушення справи про банкрутства та попередження банкрутство на стадії підготовчого засідання господарського суду.
У підрозділі 1.1. ”Поняття та система господарсько-правових засобів попередження банкрутства” аналізується термін “господарсько-правові засоби попередження банкрутства” у широкому та вузькому його значенні. Господарсько-правові засоби попередження банкрутства у широкому розумінні зазначені в ст. 3 Закону, однак не застосовуються у межах провадження у справі про банкрутство, мають позасудовий характер і регулюються загальними нормами господарського законодавства без застосування тих преференцій, які надаються боржникові лише у межах провадження у справах про банкрутство.
Предметом цього дослідження є такий термін у його вузькому розумінні. Автор формулює визначення господарсько-правових засобів попередження банкрутства як юридичних засобів, які спрямовані на недопущення винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та про відкриття ліквідаційної процедури, а також ухвали про ліквідацію юридичної особи, що застосовуються у зв’язку з провадженням у справі про банкрутство, за наявності ознак санаційної спроможності боржника.
Далі автор виявляє та систематизує господарсько-правові засоби попередження банкрутства: право та обов’язок боржника подати заяву про порушення справи про банкрутство; відкликання заяви про визнання боржника банкрутом та відкладення розгляду справи; мораторій на задоволення вимог кредиторів; процедура санації; мирова угода; визнання недійсними та відмова від угод боржника; господарсько-правова відповідальність при неспроможності (банкрутстві). Надається загальна характеристика кожному вказаному засобу.
Серед засобів діюче законодавство передбачає право на подання боржником заяви про порушення справи про банкрутство на підставі критерію неплатоспроможності. Автор пропонує розширити перелік підстав порушення провадження у справі про банкрутство за власною заявою боржника на ранніх етапах передбанкрутного стану. Це дозволить скористатися всім арсеналом реабілітаційних заходів процедури неспроможності, без яких боржнику проблематично відновити свою платоспроможність. Також у боржника з’явиться можливість запропонувати свій план санації та скористатися можливістю провести санацію під своїм керівництвом.
Правові норми, які встановлюють обов'язок боржника при виникненні зазначених у Законі обставин подати заяву про порушення справи про банкрутство, спрямовані як на нівелювання різноманітних зловживань з боку боржника, наслідком чого може бути завдання шкоди кредиторам та учасникам (засновникам) цього боржника, так і на обов'язкове входження в процедури банкрутства, не гаючи часу, з метою відновлення своєї платоспроможності. З урахуванням цього автором доопрацьовані підстави виникнення такого обов’язку у певного кола осіб, перелік яких було розширено.
Відзив заяви кредитором та відкладення розгляду справи про банкрутство мають за мету попередити банкрутство на стадії підготовчого засідання господарського суду, у зв’язку з чим автором обґрунтована доцільність припинення провадження у справі про банкрутство на стадії підготовчого засідання господарського суду з використанням саме зазначених двох засобів.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів дозволяє боржнику продовжувати господарську діяльність, не виконуючи своїх грошових зобов'язань на протязі тривалого періоду часу, також припиняє нарахування штрафів та інших фінансових санкцій за невиконання таких зобов'язань, заходи, спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань боржника (скасовується арешт, податкова застава, адміністративний арешт тощо). При цьому автором доопрацьовано правовий режим примусового задоволення вимог кредиторів, на які не поширюється дія мораторію.
Визнання недійсними угод боржника має своїм позитивним ефектом повернення майна боржнику за збитковими угодами, здійсненими як із зацікавленими та контролюючими боржника особами, з його учасниками (засновниками), так із іншими особами. Повертається майно і за угодами з перевагою. В результаті повернення майна боржнику підвищується потенційні можливості відновлення його платоспроможності. Автором сформульовано поняття та надано класифікацію оспорюваних угод боржника в рамках провадження у справі про банкрутство, зокрема, визначено та класифіковано за ознакою добросовісності як боржника, так і його контрагента, збиткові угоди та угоди з перевагою.
Відмова від виконання поточних угод боржника є особливою преференцією для боржника, у зв’язку з тим, що дозволяє останньому, лише враховуючи критерій зниження потенційних можливостей відновлення своєї платоспроможності, в односторонньому порядку відмовитися від невигідних для нього угод, чого не можна зробити поза судовою процедурою банкрутства. У зв’язку з цим автором розроблені пропозиції щодо удосконалення порядку відмови від поточних угод боржника, а саме, визначено процесуальний механізм здійснення такої відмови, обґрунтовано необхідність і розроблена диференціація наслідків здійснення боржником відмови від поточних угод.
Господарсько-правова відповідальність при неспроможності дозволяє створити превентивний та упереджувальний ефект для суб'єктів такої відповідальності та, як наслідок, сприяє досягненню цілей, поставлених перед регулятивними нормами права неспроможності. Автором розроблено положення щодо встановлення господарсько-правової відповідальності за невиконання обов'язків, передбачених законодавством про банкрутство, зокрема, притягнення відповідних осіб як солідарних боржників до субсидіарної відповідальності по незадоволеним вимогам за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) боржника, які виникли після спливу строку щодо обов’язкової подачі боржником заяви про порушення справи про банкрутство.
У підрозділі 1.2. ”Право та обов’язок боржника подати заяву про порушення справи про банкрутство” розглядаються відносини, що пов’язані з правом та обов’язком боржника подавати заяву про порушення справи про банкрутство до господарського суду та пропонується їх удосконалення.
Автор відмічає, що право боржника на порушення провадження у справі про банкрутство, яке прямо зазначено у Законі, базується на наявності ознак неплатоспроможності. Відсутність права у боржника порушити справу про банкрутство на підставі передбачення банкрутства та, відповідно, позбавлення його можливостей попередити банкрутство є невиправданим. У зв’язку з цим обґрунтована необхідність надання права боржнику порушувати справу про банкрутство за наявності ознак загрози неплатоспроможності (у передбаченні банкрутства), тобто за наявності таких обставин, які з достатньою вірогідністю свідчать про те, що боржник не в змозі буде виконати грошові зобов’язання та/або зобов’язання зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) у встановлений договором або законом строк.
Далі дисертант обґрунтовує необхідність внесення доповнень до Закону щодо обов’язковості розгляду комітетом кредиторів плану санації, розробленого боржником у випадку порушення справи про банкрутство за заявою боржника та призначення керуючим санацією керівника боржника у випадку затвердження такого плану санації господарським судом. Визначено імперативний критерій санаційної спроможності боржника, за наявності якого господарський суд, незважаючи на рішення комітету кредиторів про ініціювання ліквідації боржника, відкриває процедуру санації. Таким критерієм є відсутність неоплатності боржника, встановленим ГК України як підстава для визнання неплатоспроможного боржника банкрутом (ч. 4 ст. 205 ГК України). Автором обґрунтована доцільність встановлення правила, згідно якому, якщо фінансові труднощі викликані діями зовнішніх факторів і не могли бути попереджені керівництвом боржника та зроблено висновок про наявність санаційної спроможності боржника, господарський суд має відкривати процедуру санації та застосовувати змішану систему управління боржником на період санації.
У підрозділі 1.3. ”Попередження банкрутства на стадії підготовчого засідання господарського суду” проаналізовано та доопрацьовано такі господарсько-правові засоби як відкликання ініціюючим кредитором заяви про визнання боржника банкрутом згідно ст. 10 Закону та відкладення розгляду справи про банкрутство.
Автор пропонує надати право суду на підготовчому засіданні за клопотанням боржника відкладати розгляд справи на строк не більше двох місяців у випадку надання доказів, які свідчать про реальні можливості боржника задовольнити вимоги ініціюючого кредитора, якщо таке задоволення не ставить під загрозу діяльність боржника та (або) інтереси інших кредиторів. Дисертант приходить до висновку, що відкликання заяви про визнання боржника банкрутом та відкладення розгляду справи на стадії підготовчого засідання господарського суду взаємно доповнюють одне одного. Якщо перший процесуальній засіб спрямований на добровільне врегулювання заборгованості між ініціюючим кредитором та боржником будь-якими господарсько-правовими способами, то другий – має на меті за волею суду та боржника надати останньому можливість задовольнити вимоги ініціюючого кредитора поза його волею, відновивши тим самим свою платоспроможність.
Розділ 2 „Мораторій на задоволення вимог кредиторів” містить два підрозділи, в яких досліджуються загальні положення дії мораторію, припинення нарахування неустойки на суму боргу, розглядаються особливості правового регулювання відносин щодо вимог, на які не поширюється дія мораторію та непрострочених вимог кредиторів, пропонуються шляхи вдосконалення щодо мораторію.
У підрозділі 2.1. ”Загальні положення мораторію на задоволення вимог кредиторів” розглядаються та доопрацьовуються питання дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та суміжні правовідносини, пов’язані зі збереженням майна боржника та забезпечення принципу конкурсу кредиторів: .
За результатами аналізу законодавства країн з розвинутою ринковою економікою, а також дореволюційного російського законодавства, зазначається, що в поняття “мораторій” вкладається більший зміст, ніж відстрочка та зупинення виконання зобов’язань боржником. Мораторій охоплює весь спектр правовідносин, які спрямовані на збереження майна боржника, на врегулювання особливого порядку пред’явлення та задоволення вимог кредиторів, на звільнення майна боржника від будь-яких обмежень тощо.
На основі аналізу співвідношення податкового законодавства, законодавства з виконавчого провадження з правовими нормами, що регулюють дію мораторію у процедурах банкрутства запропоновано положення, відповідно до якого накладання арешту на майно боржника та інших обмежень щодо розпорядження майном боржника повинно здійснюватися лише за окремою ухвалою господарського суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, яка повинна прийматися за клопотанням компетентних (заінтересованих) осіб, у тому числі з метою задоволення вимог кредиторів, на які не поширюється дія мораторію.
Розглядаючи питання щодо дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосовно негрошових зобов’язань у процедурі банкрутства, автор пропонує доповнити частину 6 статті 1 Закону нормою такого змісту: “Кредитори з вимогами до боржника про передачу майна в натурі з метою участі у справі про банкрутство мають право заявити у порядку, встановленому ст. 14 Закону, свої вимоги у грошовому еквіваленті відповідних договірних зобов’язань”. У роботі надається обгрунтування щодо доцільності встановлення у законодавстві заборони на порушення позовного провадження конкурсними кредиторами з моменту публікації оголошення про порушення провадження у справі відносно боржника. Дисертант аналізує питання щодо поширення мораторію на такі способи забезпечення виконання зобов’язань боржника, як порука, гарантія, майнова порука та приходить до висновку, що мораторій не поширюється на останні.
Проведено аналіз правового режиму збитків у процедурі банкрутства, на основі якого автор приходить до висновку, що збитки включаються до складу основного грошового зобов’язання, однак з метою формування сприятливих умов для відновлення платоспроможності боржника необхідно розділяти збитки у формі реальної шкоди та упущеної вигоди. Автор пропонує закріпити в Законі, що реальна шкода повинна задовольнятися у четверту чергу, а упущена вигода у шосту.
У роботі розглянуто положення щодо відшкодування збитків кредиторам у зв'язку із затримкою задоволення їх вимог (мораторієм) та аргументовано, що з моменту порушення справи про банкрутство кредитори повинні мати право на індексацію суми основного боргу в залежності від індексу інфляції до введення санації або ліквідації, а з моменту введення санації – право на нарахування процентів у розмірі ставки рефінансування НБУ. При цьому доцільно надати право суду співрозмірно зменшувати збитки з метою відновлення платоспроможності боржника.
У підрозділі 2.2. ”Сфера дії мораторію на задоволення вимог кредиторів” досліджується правове регулювання відносин щодо вимог, на які поширюється та не поширюється дія мораторію, та пропонуються напрямки удосконалення такого регулювання.
Аналізуються вимоги поточних кредиторів і вимоги інших кредиторів, на які згідно Закону не поширюється дія мораторію, та порядок примусового задоволення таких вимог. Для врегулювання зазначених відносин автором запропоновано наступний механізм: стягнення на майно боржника за цими вимогами повинно здійснюватися виключно за ухвалою господарського суду, в якій зазначається сума стягнення, розрахунковий рахунок боржника, конкретне майно, на яке буде звернено стягнення та інші умови примусового задоволення таких вимог. Якщо їх задоволення буде істотно перешкоджати відновленню платоспроможності боржника або реалізації плану санації, господарський суд визнає зазначені вимоги конкурсними та включає їх до реєстру вимог кредиторів.
Автор розглядає відносини, пов’язані із задоволенням вимог, строк виконання яких не настав на момент порушення справи про банкрутство. Задоволення таких вимог кредиторів “заганяє” боржника ще в більшу боргову прірву: коли в один день пасив боржника “роздувається” на штучно створену кредиторську заборгованість. З іншого боку, не припустимо таких кредиторів ставити в край невигідне та незахищене становище. Для забезпечення балансу інтересів в роботі обґрунтовується надання кредиторам права заявляти свої непрострочені вимоги у процедурі банкрутства з певними особливостями. Такі вимоги повинні підлягати окремому обліку в реєстрі вимог кредиторів. На них не повинні поширюватися наслідки незаявлення вимог у розумінні їх автоматичного припинення (погашення). Метою окремого обліку таких вимог у реєстрі повинно бути надання останнім права приймати участь у зборах кредиторів та у випадку обрання – у комітеті кредиторів при затвердженні плану санації. Такі кредитори повинні мати право клопотати перед судом, який розглядає питання щодо затвердження плану санації, про визнання їх вимог такими, що умовно настали, якщо проект плану санації ставить під загрозу задоволення їх вимог у майбутньому, при настанні строку виконання.
Розділ 3 „Визнання недійсними та відмова від угод боржника” містить два підрозділи, в яких досліджуються поняття, види, підстави та наслідки визнання недійсними угод боржника, а також сфера дії, підстави та наслідки відмови від поточних угод боржника.
У підрозділі 3.1. ”Поняття, види, підстави та наслідки визнання недійсними угод боржника” розглядаються питання щодо визнання недійсними певного кола угод боржника у процедурі банкрутства та пропонується їх вирішення.
Такі питання є одними з найбільш проблемних та дискусійних у відносинах неспроможності. Дисертант розглядає три підходи до спростування правочинів боржника: суб’єктивний, об’єктивний та змішаний. При цьому автор приходить до висновку, що певне поєднання суб’єктивних та об’єктивних критеріїв утворює гнучку систему, яка дозволяє збалансувати інтереси конкурсних кредиторів з інтересами стійкості господарського обороту.
У підрозділі аналізується термін “угоди боржника”, у результаті чого автор приходить до висновку, що під угодою розуміються в загальній доктрині права неспроможності будь-які дії боржника, які тягнуть за собою юридичні наслідки у вигляді зменшення майнової сфери боржника в незалежності від кваліфікації (виду) юридичного факту. Автор розмежовує підстави та юридичні наслідки визнання недійсними угод боржника у позовному провадженні та у межах провадження у справах про банкрутство. В останньому випадку дисертант виділяє основні умови для визнання недійсними угод боржника.
На основі аналізу положень Закону про банкрутство стосовно визнання недійсними угод боржника відзначається, що Закон виходить виключно із об’єктивних критеріїв спростування угод, які слабо диференційовані. Крім того, в ньому відсутнє поєднання з певними критеріями суб’єктивного підходу, що у свою чергу, було б доцільно та дієво.
Виходячи з того, що інститут спростування угод боржника в українському законодавстві про банкрутство врегульовано неповно, автор здійснює комплексне дослідження позитивного досвіду таких країн як США, Великобританія, Німеччина, Франція, Російська Федерація, та з урахуванням реалій української правової системи пропонує шляхи удосконалення законодавчого регулювання відносин, пов’язаних зі спростуванням угод боржника у судових процедурах банкрутства. Зокрема, автор пропонує такі основні групи угод боржника, які можуть спростовуватися в межах провадження у справі про банкрутство: угоди з недостатнім зустрічним майновим задоволенням (збиткові угоди) та угоди з перевагою. Автор обґрунтовує необхідність диференціації підстав визнання недійсними угод, юридичних наслідків такого визнання, поєднуючи критерії суб’єктивного та об’єктивного підходів. Також класифіковано періоди підозріння з огляду на вид оспорюваної угоди та намірів контрагентів.
Автором запропоновані зміни до Закону про банкрутство у вигляді нової статті: “Стаття 17.1. Недійсність угод (дій), здійснених боржником ”.
У підрозділі 3.2. ”Сфера дії, підстави та наслідки відмови від поточних угод боржника” розглядаються та доопрацьовуються питання, пов’язані з підставами, наслідками та сферою дії інституту відмови від поточних угод боржника.
Відмова від поточних угод з боку боржника є одним із господарсько-правових засобів попередження банкрутства та, відповідно, реабілітаційним заходом відновлення платоспроможності. Арбітражним керуючим надається право відмовлятися від виконання невигідних для боржника угод незалежно від добросовісності кредитора (контрагента).
У підрозділі висвітлюються підстави відмови від договорів, здійснюється порівняльно-правовий аналіз таких підстав, закріплених законодавством інших країн. Виявляються проблеми, пов’язані з юридичними наслідками відмови від угод за Законом.
Автор досліджує питання щодо угод, від яких може бути заявлено відмову. При цьому аналізує односторонні та двосторонні угоди, стадії їх виконання на момент порушення провадження у справі. Піддає аналізу угоди, що розпочаті виконанням однією зі сторін на момент порушення справи. Дисертант приходить до висновку, що відмова від виконання угод боржника може бути тільки стосовно угод, не виконаних сторонами повністю або частково та укладених до порушення справи про банкрутство. Однак виконання, яке розпочате сторонами чи одною із сторін до порушення справи, повинно прирівнюватися до невиконання повністю або частково.
Дисертант зауважує, що у доктрині права неспроможності в ХІХ ст. мала місце дискусія щодо юридичних наслідків такої відмови. Сучасне законодавство в більшості країн йде шляхом гарантування зі свого боку зустрічного виконання зобов’язань боржником. При цьому у якості гарантії для контрагента боржника передбачена можливість після порушення провадження у справі звернутись до арбітражного керуючого з вимогою здійснити право вибору щодо такої угоди. В українському Законі такі гарантії відсутні. У зв’язку з цим автор пропонує надати контрагенту боржника право вимоги до арбітражного керуючого здійснити вибір щодо такої угоди. При цьому також пропонується, що розпорядник майна може заявити лише щодо підтвердження правочину на період стадії розпорядження майном. У даному випадку контрагент повинен набувати статусу поточного кредитора на період цієї стадії.
Обґрунтовано положення, згідно якому, якщо зі сторони боржника мало місце порушення виконання угоди до порушення справи, то лише у випадку виправлення такого порушення та/або відшкодування збитків контрагенту, керуючий санацією може прийняти рішення про підтвердження угоди.
Автором запропоновані зміни до Закону про банкрутство у вигляді нової статті: “Стаття 17-2. Відмова (підтвердження) від виконання угод боржника”.
Розділ 4 „Господарсько-правова відповідальність при неспроможності (банкрутстві)” містить три підрозділи, в яких досліджуються загальна характеристика, господарсько-правової відповідальності у сфері попередження банкрутства, такі окремі склади господарського правопорушення, як завдання шкоди боржникові та доведення до банкрутства, а також господарсько-правова відповідальність за невиконання обов’язків, встановлених законом; обґрунтовуються пропозиції щодо удосконалення такої відповідальності.
У підрозділі 4.1. ”Загальна характеристика та значення господарсько-правової відповідальності у сфері попередження банкрутства” господарсько-правова відповідальність розглядається як один із засобів попередження банкрутства. Автор зазначає, що відсутність у законодавстві про банкрутство України достатніх правових підстав для господарсько-правової відповідальності та належного механізму її реалізації ускладнює стимулювання учасників процедури банкрутства до належного виконання ними своїх прав та обов’язків. Як наслідок цього, на безперспективну може перетворитися основна мета системи неспроможності - відновлення платоспроможності боржника та справедливе задоволення вимог кредиторів.
У підрозділі стан законодавчого регулювання господарсько-правової відповідальності в Україні у сфері неспроможності (банкрутства) характеризується наявністю прогалин.
Автор приходить до висновку, що ключова роль у захисті прав учасників відносин неспроможності від будь-якої неправомірної поведінки повинна належати господарському праву, яке адекватно відображає зміст відносин неспроможності та може своєчасно реагувати на зміни, що в них відбуваються. У рамках відносин неспроможності автор виділяє дві основні групи правопорушень: невиконання учасниками таких відносин обов’язків, які на них покладені законом; зловживання правами, які належать тим чи іншим особам, зокрема керівнику боржника, засновникам тощо. Зловживання правами, зокрема корпоративними, може мати своїм наслідком як заподіяння шкоди боржнику, так і його кредиторам.
У підрозділі 4.2. ”Завдання шкоди боржникові, доведення до банкрутства як окремі склади господарського правопорушення” розглядаються такі склади господарського правопорушення, як завдання шкоди боржникові та доведення до банкрутства і пропонуються зміни щодо відповідальності за них.
Автор відмічає, що ГК України (ст. 126) певним чином уніфікував поняття, пов’язані з відносинами контролю (залежності) з метою забезпечення захисту інтересів як самих залежних суб’єктів господарювання, так і їх кредиторів. На основі проведеного аналізу автор пропонує надати керуючому санацією та ліквідатору повноваження щодо звернення до суду з позовом про стягнення збитків з контролюючого підприємства, з вини якого боржником (залежним підприємством) були укладені (здійснені) невигідні для нього договори чи інші юридично значущі дії.
Автор аналізує такий склад господарського правопорушення, як доведення до банкрутства, який закріплено ч. 7 ст. 126 ГК України. У роботі зазначається, що у зв’язку з множинністю осіб, які своїми діями можуть довести боржника до банкрутства, а також з метою конкретизації правового механізму реалізації цієї норми необхідно уточнити її правову конструкцію саме в рамках спеціального законодавства про банкрутство. Результатом проведеного дослідження є пропозиції щодо удосконалення такого складу господарського правопорушення як доведення до банкрутства. Зокрема, пропонується: у випадку банкрутства боржника з вини контролюючого підприємства, засновників (учасників) боржника, власника майна боржника – унітарного підприємства або інших осіб, у тому числі, з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки або мають правову можливість іншим чином визначати його дії, такі особи повинні нести субсидіарну відповідальність по незадоволеним вимогам за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) боржника. Якщо господарським судом встановлено дві чи більше особи, з вини яких боржника визнано банкрутом, такі особи як солідарні боржники несуть субсидіарну відповідальність по незадоволеним вимогам кредиторів до боржника. Притягнення таких осіб до відповідальності здійснюється в межах провадження у справі про банкрутство
У підрозділі 4.3. ”Господарсько-правова відповідальність за невиконання обов’язків, встановлених законом” розглядаються обов’язки учасників провадження у справі про банкрутство, встановлені Законом, та пропонуються зміни щодо відповідальності за їх невиконання.
На основі аналізу обов’язку звернення до господарського суду з метою ліквідації через процедуру банкрутства, передбаченого ст. 51 Закону, висвітлються проблеми застосування процедури самобанкрутства та пропонуються відповідні зміни у правове регулювання відносин, пов’язаних із цією процедурою.
Аналізу піддається обов’язок боржника подати заяву про порушення справи про банкрутство до господарського суду при виникненні обставин, вказаних у ч. 5 ст. 7 Закону, на основі якого автор пропонує, зокрема, розширити коло суб’єктів такого обов’язку, а саме такий обов’язок повинен покладатися на керівника боржника (членів колегіального органу управління боржника), громадянина-підприємця, власника майна боржника, засновників (учасників) боржника, від яких боржник знаходиться у вирішальній залежності згідно ст. 126 ГК України. При цьому засновники (учасники) боржника, від яких боржник знаходиться у простій залежності згідно ст. 126 ГК України, зобов’язані виконати такий обов’язок лише у випадку, якщо представники таких осіб входять до складу органів управління та/або контролю боржника. Решта засновників (учасників) мають тільки право подати до господарського суду заяву про порушення справи про банкрутство у випадку виявлення обставин, передбачених ч. 5 ст. 7 Закону.
У зв’язку з розширенням кола суб’єктів, на яких покладено обов’язок, передбачений ч. 5 ст. 7 Закону, обґрунтовано встановлення господарсько-правової відповідальності за невиконання цього обов’язку у вигляді притягнення відповідних осіб як солідарних боржників до субсидіарної відповідальності по незадоволеним вимогам за грошовими зобов’язаннями і зобов’язаннями зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) боржника, які виникли після спливу строку, передбаченого абзацом першим ч. 5 ст. 7 Закону.
ВИСНОВКИ

Дослідження правового регулювання відносин щодо господарсько-правових засобів попередження банкрутства та отримані на його основі результати спрямовані на вирішення наукової задачі, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення положень щодо застосування господарсько-правових засобів попередження банкрутства. Для вирішення наукової задачі обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції щодо удосконалення правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства), які будуть сприяти підвищенню ефективності застосування господарсько-правових засобів попередження банкрутства боржника. Запропоноване вирішення наукової задачі має істотне значення для розвитку науки господарського права.
У роботі одержані наступні основні науково-практичні результати:
1. Визначено поняття господарсько-правових засобів попередження банкрутства, під якими розуміються юридичні засоби, спрямовані на недопущення винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та про відкриття ліквідаційної процедури, а також ухвали про ліквідацію юридичної особи, що приймаються у межах провадження у справі про банкрутство, за наявності ознак санаційної спроможності боржника.
2. Обґрунтована необхідність внесення доповнень у Закон щодо обов'язковості розгляду комітетом кредиторів плану санації, розробленого боржником при порушенні справи про банкрутство за його заявою, і призначення керуючим санацією керівника боржника у випадку затвердження даного плану санації господарським судом.
Обґрунтована доцільність встановлення правила, згідно якому, якщо фінансові труднощі викликані діями зовнішніх факторів і не могли бути попереджені керівництвом боржника та зроблено висновок про наявність санаційної спроможності боржника, господарський суд має відкривати процедуру санації та застосовувати змішану систему управління боржником на період санації.
Обґрунтована доцільність припинення провадження у справі про банкрутство на стадії підготовчого засідання господарського суду, використовуючи такі засоби як відкликання заяви кредитором і відкладення розгляду справи про банкрутство.
3. Доопрацьовано порядок примусового задоволення вимог кредиторів, на які не поширюється дія мораторію: стягнення на майно боржника за цими вимогами повинно здійснюватися виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в якій має зазначатися сума стягнення, розрахунковий рахунок боржника, конкретне майно, на яке буде звернено стягнення та інші умови примусового задоволення таких вимог. Якщо задоволення таких вимог буде істотно перешкоджати відновленню платоспроможності боржника або реалізації плану санації, господарській суд визнає такі вимоги конкурсними і включає їх до реєстру вимог кредиторів.
Запропоновано кредиторів з непростроченими вимогами визнавати конкурсними лише у випадку, якщо реалізація плану санації ставить під загрозу законні права та інтереси таких кредиторів.
Аргументовано положення щодо відшкодування збитків кредиторам у зв'язку із затримкою задоволення їх вимог (дією мораторію): з моменту порушення справи про банкрутство доцільно кредиторам надати право на індексацію суми основного боргу в залежності від індексу інфляції до введення санації або ліквідації, а з моменту введення санації – право на нарахування процентів у розмірі ставки рефінансування НБУ. При цьому важливо надати право суду співрозмірно зменшувати збитки з метою відновлення платоспроможності боржника.
Запропоновано зміни до Закону щодо вдосконалення правового регулювання дії мораторію у процедурах банкрутства.
4. Сформульовані визначення основних видів оспорюваних угод:
збиткові угоди – це угоди (дії), у відповідності з якими боржник не отримав жодного зустрічного майнового задоволення або отримав зустрічне майнове задоволення значно менше, ніж те, яке отримав контрагент, або здійснив дії, у результаті яких боржник втратив право або можливість його здійснити, або завдяки яким набувається чи стає здійсненою вимога у відношенні до нього;
угода з перевагою – це угода (дія), яка укладена з окремим кредитором або з іншою особою для вигоди кредитору у зв’язку з зобов’язанням боржника, що виникло до того, як була укладена така угода (здійснена дія), яка тягне за собою переважне задоволення або яка створює для кредитора можливість забезпечення його вимог у порівнянні з іншими кредиторами.
Запропоновано зміни до Закону у вигляді нової статті: “Стаття 17.1. Недійсність угод (дій), здійснених боржником ”.
5. Доопрацьовані теоретичні засади відмови від поточних угод боржника, визначена сфера дії цього засобу, уточнені підстави для такої відмови, розроблена диференціація наслідків відмови від поточних угод.
Обґрунтовано, що відмова від виконання угод боржника може бути тільки стосовно угод, не виконаних сторонами повністю або частково та укладених до порушення справи про банкрутства. Однак виконання, яке розпочате сторонами чи одною із сторін до порушення справи, має прирівнюватися до невиконання повністю або частково.
Аргументовано доцільність надання контрагенту боржника права вимоги до арбітражного керуючого здійснити вибір щодо такої угоди. При цьому також пропонується, що розпорядник майна може заявити лише щодо підтвердження угоди на період стадії розпорядження майном. У даному випадку контрагент повинен набувати статусу поточного кредитора на період цієї стадії.
Обґрунтовано, що якщо з боку боржника мало місце порушення виконання угоди до порушення справи, то керуючий санацією може прийняти рішення про підтвердження угоди лише у випадку виправлення такого порушення та/або відшкодування збитків контрагенту.
Запропоновані зміни до Закону про банкрутство у вигляді нової статті: “Стаття 17-2. Відмова (підтвердження) від виконання угод боржника”.
6. Обґрунтовано доцільність вдосконалення таких складів господарських правопорушень у сфері неспроможності (банкрутства), як заподіяння шкоди боржнику та доведення до банкрутства. Зокрема, пропонується:
- надати керуючому санацією та ліквідатору повноваження щодо звернення до суду з позовом про стягнення збитків з контролюючого підприємства, з вини якого боржником (залежним підприємством) були укладені (здійснені) невигідні для нього договори чи інші юридично значущі дії;
- у випадку банкрутства боржника з вини контролюючого підприємства, засновників (учасників) боржника, власника майна боржника – унітарного підприємства або інших осіб, у тому числі, з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки або мають правову можливість іншим чином визначати його дії, такі особи повинні нести субсидіарну відповідальність по незадоволеним вимогам за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) боржника.
Запропоновано розширити коло суб’єктів щодо подачі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду за рахунок керівника боржника (членів колегіального органу управління боржника), громадянина-підприємця, власника майна боржника, засновників (учасників) боржника, від яких боржник знаходиться у вирішальній залежності згідно ст. 126 ГК України. Однак, засновники (учасники) боржника, від яких боржник знаходиться у простій залежності згідно ст. 126 ГК України, зобов’язані виконати такий обов’язок лише у випадку, якщо представники таких осіб входять до складу органів управління та/або контролю боржника.
Обґрунтована необхідність притягнення відповідних осіб як солідарних боржників до субсидіарної відповідальності за незадоволеними вимогами за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) боржника, які виникли після спливу строку, передбаченого абзацом першим ч. 5 ст. 7 Закону.
Достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій підтверджується їх апробацією у вигляді публікацій у наукових фахових виданнях, обговоренням на науково-практичних конференціях, обґрунтуванням пропозицій щодо удосконалення законодавства. Обґрунтовані наукові висновки та практичні рекомендації можуть бути використані у правозастосовчій практиці, науковій та викладацькій діяльності, а також при вдосконаленні діючого Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та Господарського кодексу України.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Степанов А.А. Правовые проблемы определения круга субъектов банкротства // Вісник Донецького університету. Сер. В: Економіка і право. – 2003. – № 1. – С. 270-275.
2. Степанов О.О. Міжнародні, історичні та економіко-правові чинники формування інституту неспроможності // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.– 2003. – Спецвипуск. – С. 450-455.
3. Степанов О. Мораторій на задоволення вимог кредиторів: окремі проблеми правозастосування // Право України. – 2004. – № 10. – С. 47-50.
4. Степанов О. Проблемні питання визнання недійсними правочинів боржника у процедурі неспроможності (банкрутства) // Право України. – 2004. – № 12. – С. 44-47.
5. Степанов О. Запобігання банкрутству в процедурі розпорядження майном боржника // Правничий часопис Донецького університету. – 2004. – № 2 (12). – С. 46-49, 62.
6. Степанов А.А. Обязанность должника подать заявление о возбуждении дела о банкротстве // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. – 2005. – Спецвипуск. – С. 544-548.
7. Степанов А.А. Самобанкротство как средство предупреждения ликвидации должника // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины. – 2005. – C. 424-427.

АНОТАЦІЯ

Степанов О.О. Господарсько-правові засоби попередження банкрутства. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - господарське право, господарсько-процесуальне право. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2006.
Дисертація присвячена розробці теоретичних і практичних питань правового регулювання відносин щодо застосування господарсько-правових засобів попередження банкрутства, обґрунтуванню нових наукових положень і пропозицій щодо удосконалення законодавства у сфері неспроможності (банкрутства). Визначено та систематизовано господарсько-правові засоби попередження банкрутства. Обґрунтовано надання боржникові додаткових прав щодо порушення справи про банкрутство за його заявою та у зв’язку з цим - надання можливостей проводити санацію під своїм керівництвом. Аргументована доцільність удосконалення такого господарсько-правового засобу як мораторій на задоволення вимог кредиторів, зокрема, щодо правового режиму санкцій у процедурі банкрутства, примусового стягнення боргу за вимогами, на які не поширюється дія мораторію. Розроблені пропозиції щодо удосконалення правового статусу кредиторів з непростроченими вимогами до боржника. Доопрацьовано теоретичні засади щодо порядку визнання недійсними угод боржника. Обґрунтовано доцільність удосконалення господарсько-правового порядку відмови від поточних угод боржника. Наведено пропозиції щодо формулювання складів господарських правопорушень у сфері неспроможності (банкрутства), таких як заподіяння шкоди боржнику та доведення до банкрутства.
Ключові слова: неспроможність (банкрутство), засоби попередження банкрутства, боржник, кредитор, недійсність угоди, відмова від угоди, мораторій, доведення до банкрутства, завдання шкоди боржнику.

АННОТАЦИЯ

Степанов А.А. Хозяйственно-правовые средства предупреждения банкротства. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 - хозяйственное право, хозяйственно-процессуальное право. – Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2006.
Диссертация посвящена разработке теоретических и практических вопросов правового регулирования отношений, связанных с реализацией хозяйственно-правовых средств предупреждения банкротства, обоснованию новых научных положений и предложений по совершенствованию законодательства Украины в сфере несостоятельности (банкротства).
В первом разделе определяются хозяйственно-правовые средства предупреждения банкротства, применяемые на ранних этапах производства по делу о банкротстве. Сформулировано понятие и система хозяйственно-правовых средств предупреждения банкротства, под которыми понимаются юридические средства, направленные на недопущение вынесения хозяйственным судом постановления о признании должника банкротом и об открытии ликвидационной процедуры, а также определения о ликвидации юридического лица, применяемые в связи с производством по делу о банкротстве.
Рассматриваются правоотношения, связанные с правом и обязанностью должника подавать заявление о возбуждении дела о банкротстве в хозяйственный суд. Классифицированы юридические основания, при наличии которых возникает такая обязанность: угроза неоплатности, неплатежеспособность и неоплатность.
Обоснована необходимость внесения дополнения в Закон относительно обязательности рассмотрения комитетом кредиторов плана санации, разработанного должником при возбуждении дела о банкротстве по его заявлению и назначения управляющим санацией руководителя должника в случае утверждения данного плана санации хозяйственным судом. Проанализирована и обоснована возможность прекращения производства по делу о банкротстве на стадии подготовительного заседания хозяйственного суда, используя такие средства как отзыв заявления кредиторов и отложение рассмотрения дела о банкротстве.
Во втором разделе рассмотрены правовые аспекты действия моратория на удовлетворение требований кредиторов. Внесены предложения по совершенствованию правового режима принудительного удовлетворения требований кредиторов, на которые не распространяется действие моратория, в частности, предложено обращать взыскание на имущество должника по указанным требованиям исключительно по определению хозяйственного суда. Обоснована целесообразность установления в законодательном порядке запрета на возбуждение искового производства конкурсными кредиторами с момента публикации объявления о возбуждении производства по делу о банкротстве относительно должника. Обоснована необходимость совершенствования правового статуса кредиторов с непросроченными требованиями относительно признания их конкурсными только в случае, если реализация плана санации ставит под угрозу законные права и интересы таких кредиторов.
В третьем разделе рассматриваются вопросы, связанные с признанием недействительными и отказом от сделок должника.
Обосновано реформирование порядка признания недействительными сделок должника, сущность которого сводится к определению понятия, видов, оснований, условий и последствий признания недействительными сделок должника в рамках производства по делу о банкротстве, а также процессуальных аспектов реализации указанных норм.
Доработан порядок отказа от текущих сделок должника, определена его сфера действия, получили дальнейшее развитие основания для такого отказа, обоснована необходимость и разработана дифференциация последствий осуществления должником отказа от текущих сделок.
В четвертом разделе рассматриваются вопросы хозяйственно-правовой ответственности при несостоятельности (банкротстве).
Исследован институт хозяйственно-правовой ответственности при несостоятельности (банкротстве); при этом отмечено, что отсутствие достаточных правовых оснований для хозяйственно-правовой защиты отношений несостоятельности, делает невозможным стимулирование участников процедуры банкротства к надлежащему исполнению ими своих прав и обязанностей.
Проанализированы действующие единичные общехозяйственные нормы, устанавливающие хозяйственно-правовую ответственность в сфере несостоятельности; предложено усовершенствование отдельных составов хозяйственных правонарушений при несостоятельности (банкротстве), как-то: причинение вреда должнику, доведение до банкротства; разработаны вопросы хозяйственно-правовой ответственности за неисполнение обязанностей, установленных законодательством о банкротстве, в частности, относительно установления хозяйственно-правовой ответственности за неисполнение обязанности по подаче должником заявления в хозяйственный суд о возбуждении дела о банкротстве в виде привлечения ответственных лиц как солидарных должников к субсидиарной ответственности по неудовлетворенным требованиям по денежным обязательствам и обязательствам по уплате налогов и сборов (обязательных платежей) должника, которые возникли после истечения срока, установленного законом.
Ключевые слова: несостоятельность (банкротство), средства предупреждения банкротства, должник, кредитор, недействительность сделки, отказ от сделки, мораторий, доведение до банкротства, причинение вреда должнику.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking