Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Гродський суд у системі владних структур Київського, Брацлавського та Волинського воєводств (друга половина XVI – перша половина XVII ст.)

 

ПАТЯКА ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

ГРОДСЬКИЙ СУД У СИСТЕМІ ВЛАДНИХ СТРУКТУР КИЇВСЬКОГО, БРАЦЛАВСЬКОГО ТА ВОЛИНСЬКОГО ВОЄВОДСТВ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVI – ПЕРША ПОЛОВИНА XVII СТ)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ – 2005

 

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі історії України середніх віків Інституту історії України Національної академії наук України.

Науковий керівник:
доктор історичних наук, професор, академік НАН України
Смолій Валерій Андрійович,
Інститут історії України НАН України, директор, завідувач відділу історії України середніх віків.

Офіційні опоненти:
доктор історичних наук, професор
Щербак Віталій Олексійович,
Національній університет „Києво – Могилянська академія”, декан гуманітарного факультету;

Кандидат юридичних наук, доцент
Кресін Олексій Веніамінович,
Інститут держави і права України ім.. В. М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу регіональних проблем історії України.

Провідна установа: Київський національний університет ім.. Т. Шевченка, історичний факультет.

Захист відбудеться 27 січня 2006 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, Київ-1, вул.. Грушевського 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, Київ-1, вул.. Грушевського 4).

Автореферат розісланий „ 25 ” грудня 2005 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор історичних наук, професор Гуржій О. І.

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глибоке і всебічне вивчення історії України доби середньовіччя та ранньомодерного часу немислиме без дослідження широкого кола проблем, пов’язаних з еволюцією українського права і функціонування адміністративно-судових установ. Історія виникнення та діяльності гродських судів, як важливої ланки владно-судових структур, є однією з маловивчених наукових тем з історичного минулого українських земель у складі Великого князівства Литовського, Руського, Жомойтського (далі - ВКЛРЖ) і Королівства Польського (далі - КП). В даному контексті чималий інтерес становить аналіз діяльності відповідних судових і законодавчих установ, визначення компетенції тогочасної судової адміністрації, її соціального коріння, теоретичної основи судочинства, та основних параметрів гродського судового процесу.
Дослідження зазначених аспектів поглиблює знання про особливості відносин між станами середньовічної України, дає змогу визначити рівень правових знань та свідомості населення, висвітлити важливі риси ментальності українців в означений період.
Об’єктом вивчення стали адміністративно-судові владні структури Київського, Волинського і Брацлавського воєводств в другій половині XVI – першій половині XVII ст.
Предметом вивчення є гродські суди, які функціонували в означений період у вказаних українських воєводствах ВКЛРЖ та КП.
Мета роботи полягає у визначенні складу, компетенції, процедури і джерел гродського судочинства в системі владних структур українських повітів та воєводств другої половини XVI – першої половини XVII ст., встановленні основних параметрів гродського судочинства, особливостей та ідентичності компетенцій різних судових установ, взаємозв’язків гродських судів з земським, підкоморським, а також копним і доменіальним судами.
Загальна мета дослідження зумовлює її основні завдання:
• окреслити межі юрисдикції гродського суду у Волинському, Київському і Брацлавському воєводствах і визначити наскільки відповідала вона рамкам тогочасного законодавства, або ж була ширшою чи вужчою від встановлених законом меж;
• показати місце, яке займав гродський суд в системі повітових судів на українських землях, склад судової адміністрації та її функціонування;
• проаналізувати процедуру та етапи гродського судочинства;
• визначити поняття злочину й покарання, яке побутувало в українському судочинстві та Статутах 1529, 1566, 1588 рр.
• дослідити теоретичну основу діяльності та джерела гродського судочинства: звичаєве і посполите право.
Хронологічні рамки дисертації охоплюють 60-і роки XVI – 40-і роки XVII столітть. Нижня хронологічна межа обумовлена судово-адміністративною реформою 1564-1566 рр., згідно якої і були створені гродські суди, та їх конститутуюванням Статутом 1566 р. Верхня хронологічна межа – 1648 р. – обумовлена початком Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, яка фактично скасувала попередню адміністративно-судову систему та унеможливила функціонування тодішніх правових інститутів.
Географічні межі охоплюють повіти Київського, Волинського і Брацлавського воєводств, які унормувалися в результаті адміністративно-правової реформи 1564-1566 рр. і в правовому відношенні були окремими повноцінними судовими осередками.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок є складовою частиною науково-дослідної теми відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України – “Політична культура та проблема ментальності українського суспільства XIV – XVIII ст.” (№ 01984000866) – і відповідає змісту наукових програм вузів, в яких викладається курс вітчизняної історії та історії держави і права.
Практична значимість роботи. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при подальшій розробці широкого кола проблем, пов’язаних з функціонуванням судово-адміністративних установ на українських землях, які входили до складу ВКЛРЖ і КП у другій половині XVI – першій половині XVII ст., при підготовці узагальнюючих робіт та спецкурсів з історії України, учбовій та краєзнавчій літературі.
Методологічну основу складає цілісний комплекс базових принципів та методів наукового пізнання (проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, емпіричного), що дають можливість різнобічно дослідити історичні проблеми згідно з визначеними метою і завданням дисертації.
Наукова новизна зумовлена самою постановкою проблеми та комплексним підходом до вирішення питань, які стосуються як функціонування гродського суду в системі повітово-владних структур Київського, Волинського і Брацлавського воєводств, так і історії еволюції всієї судово-правової системи України. Крім того, дисертантом впроваджено до наукового обігу нові джерела, які подають відомості про функціонування судових установ на певних українських землях Речі Посполитої.
Наукова апробація результатів. Дисертація обговорювалась на засіданнях відділу історії України середніх віків інституту історії України НАН України. Результати дисертаційного дослідження відображені у 3 статтях фахових журналів, оприлюднені під час конференцій у вигляді доповідей („Особливості юридично-правового побуту української шляхти в 2 половині XVI – першій половині XVII ст.” Рівне, 24 травня 2005 р.; „Особливості правосвідомості волинської шляхти в XVI – XVII ст.. Велика Волинь: історія і сучасність” Рівне, 14 грудня 2005 р.).
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (кожен з яких має по два підрозділи), висновків (С. 3 - 190) і списку використаної літератури (242 назви). Загальний обсяг праці 214 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми, розкрита її актуальність і новизна, сформульовано мету і завдання роботи, визначено її хронологічні рамки, охарактеризовано стан джерельної бази і ступінь розробки теми.
Характеризуючи стан наукової розробки проблеми, перш за все потрібно зазначити, що при наявності незначної кількості дотичних студій, помітна відсутність спеціальних робіт, де було б узагальнено і систематизовано відомості джерел з вказаної проблеми. Починаючи з XIX ст., з’являються праці, присвячених історії права у ВКЛРЖ і Речі Посполитій. Насамперед це роботи М. Любавського, М. Довнар-Запольського, М. Владимирського-Буданова, Г. Демченка, Ф. Чарнецького, а також Ф. Леонтовича, М. Максимейка, М. Ясинського, які вивчали історію створення і аналізували Статути ВКЛРЖ 1529, 1566, 1588 рр., їхніх джерел, а також правові акти достатутової доби. Так Г. Демченко на основі змісту статутових артикулів визначив основні риси, якими характеризувалося саме поняття злочину в Литовсько-Руській державі, дослідив еволюцію ставлення тогочасного суспільства до злочинців, детально висвітлив покарання за окремі злочинні дії. Розглядаючи систему публічно-кримінальних покарань, історик стверджував, що визначником міри покарання за злочин часто був не тільки суд, а й сам скривджений, а суд лише надавав його волі “узаконеної” форми. М. Максимейко, досліджуючи блок “кримінальних” артикулів Статутів ВКЛРЖ, наголошував на тому, що вивчення джерел останніх в першу чергу може дати відповідь на питання ідентифікації їх етнічної характеристики, підкреслюючи при цьому значну роль “руського елементу”. М. Любавський, використовуючи великий актовий матеріал про діяльність судових установ, а також привілеї і грамоти, детально висвітлив адміністративну структуру старостинських урядів, окремо зупинившись на межах повноважень кожного з урядників, розглянувши приклади вилучення справ з-під їхньої юрисдикції і вказав на причини таких вилучень.
Окремо слід відмітити працю Ф. Леонтовича “Областные суды в Великом княжестве Литовском”, в якій вчений розглянув історію створення й діяльність воєводських і старостинських судів, а також судочинство господарських намісників і державців, чітко окреслив коло їхньої юрисдикцій, докладно зупинився на походженні посади того чи іншого урядника і проілюстрував на документальних прикладах їх інституційні обов’язкі. В іншій своїй праці історик критикує висновок Любавського М. про те, що Київський воєвода був головним суддею для всієї київської шляхти, до якого б повіту вона не належала.
М. Владимирський-Буданов в своїй праці “Очерки по истории Литовско-Русского права. Церковные имущества в Юго-Западной Руси XVI в.” виділяв історію земельного права як центральний пункт з-поміж норм приватного і державного права. Розглядаючи нюанси церковної юрисдикції історик констатував, що справи цих установ з іншими шляхтичами розглядалися, як правило, в гродському суді. Ф. Чарнецький грунтовно дослідив історію створення Статутів ВКЛРЖ 1529, 1566, 1588 рр., змалювавши політично-правову ситуацію, на грунті якої відбувалося творення і прийняття цих епохальних правових зводів.
У 1874 р. Н. Горбачевський видав “Словарь древнего актового языка Северо-Западного края и Царства Польского”, який містив в собі досить докладне пояснення понятійного апарату з історії як вітчизняного права, так і судочинства.
Одним із перших істориків, який спробував узагальнено висвітлювати діяльність повітових судів ВКЛРЖ, зокрема суду гродського, був І. Лаппо. У своїх статтях він торкнувся питань компетенції, складу гродського суду, а також розглянув деякі аспекти його діяльності. Але разом з тим вчений майже обійшов увагою такі особливості гродського судочинства, як хід процесу, систему доказів, особливості слідства, зробивши більший акцент на аналізі законодавчих джерел і адміністрації гродського суду. Використані ним документи висвітлюють діяльність повітових судів саме на литовських, а не на українських землях ВКЛРЖ. Крім того, вчений обминув увагою ті випадки, коли під впливом тих чи інших чинників компетенція гродського суду ставала ширшою за
визначені законодавством межі, а вони (випадки) потребують, на нашу думку, окремого аналізу. Висвітлюючи таке серйозне питання, як здійснення вироків, Лаппо помилково вважав, що гродський суд не мав для своїх потреб окремих дієвих засобів, а у всіх випадках користувалися допомогою шляхетського посполитого рушення.
В радянській історіографії історія українського судівництва і судочинства теж залишилася недостатньо дослідженою. І. Черкаський видав у 1928 р. працю “Громадський (копний) суд на Україні – Русі в XVI – XVIII ст.”, в якій автор не пішов шляхом вироблення певних узагальнень, а зосередився на збиранні конкретних фактів діяльності копних судів. На конкретних документальних прикладах вчений показав, яким чином функціонував копний суд, яким був склад його учасників, що входило до кола його повноважень. Історик зробив окремий акцент на висвітленні механізмів співпраці копного суду з іншими судами, в тому числі і з судом гродським. Разом з тим вчений висвітлював історію і діяльність копного суду “у відриві від соціально-економічного розвитку України”, а значна кількість використаних ним документальних матеріалів стосується не українських, а білоруських земель.
В 1961 р. вийшла праця М. Худаш, яка, працюючи з документами львівського ставропігійського братства, проаналізувала лексику українських ділових документів, в тому числі і правових. Автор характеризувала вживання та значення понять, пов’язаних з адміністративним управлінням, назвами адміністративно-юридичних актів і окремо лексику понять, пов’язаних з судочинством (таких, як позивати, доходити права, реляція, протестація та ін.). Висвітленням проблем, пов’язаних з історією кодифікації давнього права України, займався А. Ткач. І хоча автор критикує “дореволюційних вчених” за “ненаукові методи дослідження і нерозкриття класової суті проблеми”, та все ж таки фактично повторює їх висновки про те, що “норми звичаєвого права України були настільки досконалими, що їх неможливо було витіснити з системи діючого права”.
Ф. Шабульдо в своїй праці “Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского” докладно зупинився на нюансах суспільно-політичного статусу українських земель у складі Великого князівства, звернувши особливу увагу на формування удільно-князівської територіальної системи ВКЛРЖ і еволюцію юрисдикції удільно-князівської адміністрації, економічно-правовому становищі різних суспільних станів та регіонів, а також юридичних документах (жалуваним грамотам), які визначали особливості цього становища.
Розглядаючи історію становлення в Україні інституту адвокатури, торкнувся деяких проблем функціонування гродських судів Д. Сурков, детально зупинившись на особливостях роботи судових урядників і судового процесу. Дослідник одним з перших приділив значну увагу досить вузькому аспекту у функціонуванні кримінального суду, і, спираючись на значний документальний матеріал, зробив спробу розкрити процеси формування інституту адвокатури у ВКЛРЖ. В своїй роботі автор виділяє судових адвокатів в окремий соціальний клас.
Значну увагу аналізові адвокатської діяльності в XVI ст. і функціонуванню інституту адвокатів на території Волині, приділила Н. Старченко, вказуючи в своїх роботах на важливість умови “осілості” кандидатів в адвокати. Дослідниця висвітлювала й інші важливі питання їх фахової діяльності: в чому полягали секрети адвокатської майстерності, як складалися стосунки між адвокатом і клієнтом, яким чином оплачувалась адвокатська професія.
Н. Яковенко, досліджуючи проблему формування шляхетського класу в Україні від розмитих форм військово-політичної ієрархії до розвинутого класу-стану, висвітлила також і особливості правового й звичаєвого статусу панського прошарку у XV - середині XVI ст. Досліджуючи склад і напрямки діяльності судово-адміністративних осередків Волині в XVI ст. Н. Яковенко не тільки використала маловідомий документальний матеріал і подала важливі конкретні джерельні відомості, розкриваючи означене коло проблемних питань, а й запропонувала новітні методологічні підходи до вивчення діяльності інших судових установ.
Поглиблення станової диференціації і станових феодальних прав, еволюцію інституту невільних, а також розвиток загальної правової культури у Статутах ВКЛРЖ досліджувала в своїй роботі І. Старостіна.
Вивчаючи правові норми в Українській козацькій державі другої половини XVII – XVIII ст., О. Гуржій висвітлював також історію судових установ та джерела права більш раннього періоду. В своїй роботі “Світоглядні засади селянства та міщанства” середньовічної України дослідник докладно зупинився на нюансах правової свідомості цих суспільних станів, показавши вплив на правові уявлення різного роду “уставів” і “ухвал”, які видавали можновладці.
Розширити джерельну базу з даної проблеми, а також урізноманітнити теоретичні підходи до неї дозволили праці А. Гурбика, який, досліджуючи сільську громаду в Україні та еволюцію місцевого самоврядування, приділив значну увагу судочинству і правовим відносинам в селянській громаді України у XIV – XVI ст. Висновки вченого дозволяють більш детально розглянути різноманітні аспекти копного судочинства і використати отримані результати для дослідження історії гродського суду. Важливими є також дослідження історика, присвячені правовим уявленням, народній правосвідомості та загалом правовій культурі на українських землях в XIV – XVIII ст..
П. Сас, досліджуючи феодальні міста України, не тільки приділив увагу економічному становищу українських міст і їх адміністративному устрою, а й докладно зупинився на нюансах правового статусу міст, компетенції міських судів і особливостях підсудності міських жителів в містах, де діяло Магдебургське право.
Крім конкретних історичних праць, які безпосередньо стосуються цієї проблеми, велике значення для дослідження історії українського судівництва мають історіографічні дослідження. Так, в роботах В. Матях разом із загальною оцінкою вітчизняного історіографічного процесу приділена значна увага працям з історії української юриспруденції, зокрема, вчених історико-юридичної школи професора М. Владимирського-Буданова, Ф. Леонтовича, Н. Максимейка, Г. Демченка та ін. Дослідниця крім того звернула увагу на виділення правознавцями п’яти періодів історії українського права.
Грунтовними дослідженнями в даній галузі займається О. Купчинський, роботи якого торкаються історії створення науково-довідкового апарату до фондів судово-адміністративних установ, висвітлення і аналізу змісту невідомих староукраїнських грамот XIV – XVI cт. В роботі “Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова” дослідник подає відомості про хронологічні, територіальні рамки діяльності гродських і земських судів, їх обсяг, компетенцію, урядовців; про основні форми ділової документації. Нарис містить загальний огляд змісту земських та гродських книг та фасцикул, список фондів та коротку бібліографію.
У цьому контексті варто, також згадати статтю М. Тимошик, який докладно висвітлив всі етапи видавничої діяльності Київської археографічної комісії, давши короткий опис всіх виданих нею наукових праць. Н. Бережков в своїй роботі проаналізував Литовську Метрику як серйозне історичне джерело для різних історичних галузей, в тому числі і для історії судочинства.
Л. Капітан, аналізуючи публікації Українського історичного журналу, звернула увагу на те, що “помітне місце серед публікацій часопису займають студії з литуаністики”. Т. Гошко в своїй праці “Магдебурзьке право центрально-східної Європи XIII – XVIII ст. в українській та польській історіографії” крім безпосереднього аналізу доробку українських і польських авторів по даній проблемі, поставила собі за мету подолання пов’язаних з цим ідеологічних штампів і нашарувань.
В окрему, дуже важливу групу слід виділити роботи істориків, в яких досліджуються діяльність різних адміністративних урядів, чи функціонування в структурі цих урядів окремих посадовців. Так В. Поліщук досліджував діяльність вижів в структурі публічно – правових процедур, використавши як джерело записи луцьких замкових книг під час староства князя А. Сангушковича Корецького (1542 - 1560) і князя Б. Корецького (1560 - 1576). М. Крикун висвітлював структуру, соціальний склад і коло обов’язків земських урядів на українських землях XV – XVIII ст..
Судову номенклатуру земського суду, її класифікацію і функціональні характеристики, а також соціальний портрет земських судових урядників розглядав О. Крупка. Н. Білоус в своїх дослідженнях торкається проблем історії міського самоврядування і відповідно органів, які його здійснювали. Роботи авторки розкривають різні аспекти діяльності магістрату Києва, Житомира і Львова.
Історики-медієвісти, які в своїх роботах розглядали адміністративно – територіальний устрій тих, чи інших українських земель, теж подають немало відомостей про правовий статус населення, яке ці землі населяло. Серед них не можна не відмітити роботи О. Русіної та І. Смутка. Так, праця О. Русіної “Із спостережень над “Реєстром Чернігівських границь з 20-х р. XVI ст.”, містить цінний матеріал для дослідників історії українського права і судочинства при розгляді судових справ про розмежування земель і встановлення кордонів шляхетських володінь. В іншій своїй праці О. Русіна докладно зупинилася на висвітленні процесів приєднання до Корони Волині, Київщини і Брацлавщини, не обминувши увагою кардинальні зміни в правовому статусі населення цих територій. І. Смуток, вивчаючи особовий і соціальний склад адміністраторів Самбірської економії, підкреслював, що “для розуміння механізму функціонування певних управлінських структур будь-якого рівня, доцільним є вивчення окремих його складових”. На нашу думку ця теза є справедливою і для вивчення діяльності гродських судів.
Аналізом наслідків інкорпорації українських земель до Королівства Польського згідно Люблінського сейму 1569 р. займається О. Шама. Так, у своїй праці він стверджує, що інкорпорація Волині, Брацлавщини, Підляшшя і Київщини до Корони відбулася при активній участі саме української шляхти, яка досягла визнання політико-правової індивідуальності цих територій.
Окрему групу праць складають роботи з історії української держави і права. В 1961 р. вийшла робота А. Сурілова, в якій автор стисло виклав основні риси суспільно-політичного устрою Литовсько-Руської держави, коротко зупинившись на характеристиці основних правових актів. На нашу думку, в першу чергу слід особливо відмітити працю Р. Лащенка. Автор розглянув історію розвитку правових норм як у галузі державного, так і цивільного та карного права, органів центрального, земського і місцевого управління, адміністративно-територіального поділу, роль і значення православної церкви та її правового становища в Україні. Робота містить короткий виклад змісту і аналіз земських і обласних привілеїв великих князів Литовських, Судебника короля Казиміра 1468 р., а також Литовської метрики. Т. Бондарук вивчала концепції “західноруського права” та їх впливом на розвиток української історико-правової науки, аналізуючи праці М. Владимирського-Буданова, Ф. Леонтовича, М. Ясинського, Г. Демченка та ін. У своїй роботі автор узагальнила здійснений вченими аналіз основних рис органів державної влади і управління Великого князівства Литовського, роль місцевих і вальних сеймів, двірних і земських урядів, а також судової системи Великого князівства.
К. Ліванцев висвітлював еволюцію форм правління і державно-правової думки в Польщі в другій половині XIV – кінці XVI ст., роблячи акцент на конкретизації кола обов’язків різних польських урядовців.
Над проблемою історії еволюції правових норм, діяльності кримінального, земського і панського суду ВКЛРЖ і Речі Посполитої працювали і польські історики. Серед них потрібно відмітити роботи Ю. Бардаха, М. Маліновського, С. Кутшеби, Р. Домбковського. У роботах польських вчених робиться спроба простежити історію правових уявлень і норм як у поляків, так і у литовців і українців, дати оцінку впливу цих правових норм на ті чи інші сторони життя населення ВКЛРЖ і Речі Посполитої, а також висвітлити особливості діяльності земських, гродських і доменіальних судів. Їх висновки не є однозначними. Так, відомий польський дослідник С. Кутшеба зробив висновок, що правові кодекси ВКЛРЖ повністю скопіювали відповідні норми з польських законодавчих актів, а повітові суди діяли на Україні так само як і їх польські відповідники без всяких відмінностей. Відомий історик права Ю. Бардах, аналізуючи норми Литовського Статуту, зробив досить категоричний висновок про домінування в ньому правових норм тільки литовського звичаєвого права, а сам Статут вчений розглядав як визначне явище литовської культури періоду Відродження. Разом з тим, поляк Р. Домбковський відстоює думку про те, що саме Литовський Статут мав значний вплив на польські законодавчі акти. Історик М. Корзо, досліджувала такий вузький аспект, як контроль над дотриманням моральних норм у польському селі в XVII – XVIII ст. В своїй роботі вона зробила висновок про те, що “польские суды XVI в. не проявляли особой снисходительности к прелюбодеям (смертные приговоры, особенно в ситуациях, когда обе стороны состояли в законном браке, не были большой редкостью)”. К Мазур, аналізуючи зміст петиції волинської шляхти, надісланої на Люблинський сейм в 1569 р. до польського короля акцентує увагу на правових вимогах. Дослідник наголошує на надзвичайному значені Люблінського сейму в україно – польських відносинах. Таку ж саму думку поділяє і Т. Хінчевська – Геннель.
Відомий білоруський вчений І. Юхо, який досліджував розвиток правових норм і історію судочинства Литви і Білорусі, висловлював досить важливу думку про те, що феодальне законодавство не охоплювало всіх видів покарань, які застосовувалися на практиці, так як феодал, що творив суд над залежним населенням, міг застосовувати покарання, не передбачене законом і навіть звичаєвим правом.
Велику цінність для дослідження еволюції і діяльності судів ВКЛРЖ мають праці литовських істориків В. Андрюліса, І. Веліконіте, Ю. Юргініса, які досліджували Литовський Статут, а також різноманітні аспекти історії середньовічного права. Так Ю. Юргініс в своїх роботах робить наголос на те, що Литовський Статут 1529 року на відміну від своїх руських і польських попередників – судебників перш за все об’єднував у кодексі державне право з карним, а громадянське з процесуальним, а в Литовському Статуті яскраво виражені перші ідеї правового суспільства. Деякі литовські дослідники Першого Литовського Статуту, як наприклад В. Андрюліс, вбачають у нормах Статуту вплив норм римського права. Аналізуючи, як окреслені в Статуті поняття майна і власності, В. Андрюліс звертає увагу на певні майнові позви. Однак вчений тут же зауважує, що схожість вказаних інститутів римського права і права Литовського Статуту не повинна розумітися як безпосередня рецепція, так само, як нема потреби стверджувати, що творцям Литовського Статуту не були відомі правові норми, що панували у Європі XVI ст.
Напрацювання згаданих учених створили грунтовну базу для певних узагальнень з питань щодо діяльності гродського суду, в тому числі і на українських землях ВКЛРЖ.
Джерельну базу складають опублікований і архівний актовий матеріали, а також закони ВКЛРЖ.
Серед опублікованих джерел особливе місце, на нашу думку, належить документам, виданим Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів при Київському, Волинському і Подільському генерал-губернаторствах, а також матеріалам Київської археографічної комісії. Багатий актовий матеріал по темі даної дисертації міститься в І т. “Актов, относящихся к истории Южной и Западной России”, виданому у Санкт – Петербурці у 1863 році. Том містить велику кількість різних жалуваних грамот удільних князів Великого князівства Литовського; жалувані грамоти великого князя різним приватним особам на володіння земельними угіддями чи привілеями, які є, в свою чергу, цінним матеріалом для вивчення земельного права і форм тодішнього землеволодіння; жалувані грамоти великого князя на воєводство чи староство, а також грамоти, що стосуються різних сторін юридичного побуту тодішнього суспільства, управління містами і маєтностями в Київській, Полоцькій і Волинській землі. Всього том містить 238 різних документів, які датуються з 1368-го по 1598 рр.
Не менш важливий документальний матеріал міститься в іншій видавничій серії Комісії – “Архив Юго-Западной России”. Ця серія була поділена за тематичним принципом. Кожний том має свою назву-заголовок і відкривається грунтовною передмовою, автор якої, як правило, є редактором цього тому. Так, наприклад, І т. 3-ї частини, який називається “Акты о козаках”, відкривається передмовою В. Антоновича. Більшість документів тому зафіксована у актових книгах гродських судів у вигляді привілеїв, свідчень, зізнань урядових осіб чи скарг потерпілих, а значить є важливим джерелом для вивчення діяльності гродського суду.
І т. частини 6-ї називається “Акты об экономическом и юридическом отношении крестьян в XVI – XVIII вв.”, а документальний матеріал тому поділений на 5 умовних тематичних груп. До першої групи можна віднести документи, які ілюструють устрій Литовсько-Руської держави в період видання Литовських Статутів. До другої - постанови Статутів що до правового статусу селян, а також матеріали, на основі яких можна прослідкувати зміни в юридичному побуті селян протягом XVI ст. В цих матеріалах детально показана юрисдикція копних судів, засоби слідства (такі, як “след” і “сок” ), а також прослідковується зв’язок з судом гродським. Всі ці акти є цінним дослідницьким матеріалом при вивченні історії українського права і судочинства.
Восьму частину “Архіву” умовно можна назвати окремою серією, яка містить в собі юридичні акти. Так томи І і ІІ частини – “Материалы для истории местного управления в связи с историей сословной организации. Акты Барского староства XV – XVI в.”, крім власне документального матеріалу, містять ще змістовні передмови М. Грушевського. ІІІ т. - “Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси XVI – XVII вв.”. Зібрані в цьому томі документи містять в собі багатий і різноманітний історико – юридичний матеріал. Всі вони взяті з актових книг гродських і земських судів і прекрасно ілюструють юридичний побут вищих станів тодішнього суспільства.
Велика робота по висвітленню мало відомих сторінок історії українського права була зроблена Комісією для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. Результати роботи були опубліковані в спеціальних випусках, які почали друкуватися з 1925 р. за редакцією М. Василенка. Саме на сторінках цих випусків були опублікована робота І. Черкаського (“Громадський (копний) суд на Україні-Русі в XVI - XVIII ст. ”), Л. Окіншевича (“Центральні установи України – гетьманщини XVII – XVIII ст.”) і багатьох інших.
В 1914 р. вийшла в світ “Актовая книга Стародубского городового уряда 1693 г.” під редакцією В. Модзалевського. Вміщені в ній матеріали дозволяють не тільки встановити судову номенклатуру Стародубу і визначити коло урядової і судової юрисдикції, а й висвітлити еволюцію змін, які відбулися за певний проміжок часу.
Важливий документальний матеріал містять опубліковані збірки законодавчих актів і привілеїв Литовсько – Руської держави, протоколи сеймових засідань і виписи з ухвал. Вагоме місце в цій умовній групі посідають “Акты Литовско-Русского государства” зібрані Довнар-Запольським; “Законодательные акты Великого княжества Литовского XV – XVI века” , опубліковані І. Яковкіним; ”Грамоты великих князей Литовских с 1390 по 1569 г.” під редакцією В. Антоновича і К. Козловського. Так, в 2-му томі “Актов Литовско – Русского государства” вміщені королівські відповіді на прохання шляхетських депутатів різних воєводств і артикули шляхетських сеймів, надзвичайно цінні для дослідників історії судочинства. Наприклад, серед артикулів вального Городенського сейму 1568 р. є артикули, які свідчать про початковий етап діяльності гродського суду і уточнюють коло обов’язків окремих судових урядників. У “Законодательных актах Великого княжества Литовского XV – XVI ст.” містяться уривки з Судебника короля Казиміра Ягелончика 1468 р., а також жалувані грамоти різним містам на магдебургське право, з докладним описом всіх юридичних нюансів. “Акты о копных и панских судах” містять багатий фактичний матеріал про адміністративну структуру, методи діяльності і особовий склад кременецького і володимирського гродського суду, які часто делегували своїх урядників на хід копи. В зазначених збірниках є також чимало жалуваних королівських грамот, які підтверджують вироки різноманітних судових установ а також королівські повеління старостам, воєводам, урядникам чи шляхті тієї, чи іншої землі. Майже всі перераховані документи вписувалися для зберігання в актові книги луцького, володимирського чи київського гродського суду, або фігурували в якості письмових доказів сторін, що брали участь у вирішенні судових скарг.
Окрему групу складають опубліковані збірники документів, об’єднані за певною тематичною подібністю. Серед них, в першу чергу, можна виділити збірник “Торгівля на Україні XIV – середина XVII ст”. У документах збірника містяться важливі дані, які, на основі судових скарг, протоколів чи зізнаннях свідків і судових виконавців, дозволяють дослідити діяльність гродських судів цих регіонів.
Збірник документів “Селянський рух на Україні 1569 – 1647 рр.” не тільки висвітлює складні процеси соціальної боротьби селянства України напередодні Визвольної війни українського народу середини XVII ст., а й дозволяє більш глибше дослідити діяльність гродського суду і уточнити коло обов’язків судових урядників, так як переважна більшість справ розглядалася саме в гродських судах. Всього збірник містить 259 документів, а також 24 витяги із конституцій і постанов коронаційних і вальних сеймів.
У збірнику “Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы” в 3-х томах міститься багатий фактичний матеріал не тільки для дослідників соціально-політичного становища на українських землях першої половини XVII ст., а й для історика-правознавця. Збірник містить багато документів, які стосувалися діяльності гродських судів Волині, Київщини і Брацлавщини (вони в основному фіксують наслідки татарських нападів на українських селян, а також свавілля магнатських урядників і військових ротмістрів).
Документи у збірнику, що мають назву “Першодрукар Іван Федоров, та його послідовники на Україні” є досить вагомими матеріалами, які розглядалися у львівському гродському суді. Вони є необхідними при порівняльному аналізі діяльності гродських судів на Волині, Київщині і Брацлавщині.
Потрібно також відмітити працю М. Капраля, який є упорядником збірника документів, у який увійшли привілеї іноетнічних громад Львова XIV – XVIII ст. Дані привілеї містять цінний матеріал для дослідників історії судової системи України, а також, як стверджує Н. Білоус “розкривають боротьбу української етнічно-правової групи за свої права”.
Окрему групу становлять опубліковані актові книги того, чи іншого суду чи уряду. Перед безпосереднім змістом самої актової книги всі ці видання мають змістовну передмову. До таких видань відноситься “Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст.”, підготовлена до друку М. Бойчуком, “Актова книга житомирського міського уряду 1611 р.”, підготована до видання А. Матвієнко і В. Мойсієнко, “Актова книга Стародубского городового уряда”, підготовлена до друку В. Модзалевским, а також опис актових книг кременецького земського суду XVI – XVII ст., (укладачі: Л. Попова, Є. Хомутецька, В. Чунтулова) в якому містяться анотації справ.
Надзвичайно цінний документальний матеріал міститься у книгах Литовської метрики, які підготував і видав Вільнюський університет. Авторський колектив у складі А. Баліуліса, Д. Антанавічюса, І. Великоніте і А. Дубоніса підготували до видання книги записів (12-у (1522-1529рр.), 15-у (1528-1538рр.), 51-у (1566-1574рр.), книгу судових справ № 11 (1542р.), а також книгу публічних справ № 10 (1569-1571рр.).
Важливий актовий матеріал по темі дисертації міститься в актових книгах міських урядів, гродських і земських судів Луцька, Києва, Житомира, Кременця і Вінниці, що зберігаються ЦДІА України у Києві. Ці архівні фонди в кількості 9-ти одиниць групуються під назвою “Гродські суди (Правобережна Україна)”, і складаються з актових книг, писаних руською, а також частково польською, вірменською і латинською мовами. У них містяться документи з 1543-го по 1796 рр., а також вписані копії різних документів, найдавніший з яких датується 1473 р. До зазначених фондів входять: ф. 2. Актові книги київського гродського суду; ф. 11. Актові книги житомирського гродського суду; ф. 15. Актові книги овручського гродського суду; ф. 25. Актові книги луцького гродського суду; ф. 28. Актові книги володимирського гродського суду; ф. 34. Актові книги дубенського гродського суду; ф. 38. Актові книги кам’янецького гродського суду; ф. 40. Актові книги летичівського гродського суду; ф. 44. Актові книги вінницького гродського суду.
Крім того в роботі використані документи земського суду м. Кременець (ф. 22): актові книга 1599 і 1615 рр. Залучений архівний документальний матеріал дає змогу конкретизувати уявлення про діяльність гродських судів, їх склад і компетенцію, реконструювати хід карного процесу, виявити цікаві особливості гродського судочинства. Частина цих документів вводиться автором у науковий обіг уперше.
У роботі також використані державні законодавчі акти. У першу чергу це кодекси ВКЛРЖ: Статути 1529, 1566, 1588 рр. Крім того, для порівняльних характеристик правових норм автором були залучені законодавчі акти Русі і Польщі більш раннього періоду, а саме “Руська правда”, Судебник Казимира Ягеллончика, окремі норми Магдебурзького права. Широко були використані жалувані грамоти своїм васалам, охоронні і боргові листи, а також щоденники вальних сеймів і накази сеймовим депутатам. Всі ці матеріали є цінними для вивчення даної проблеми, так як в законодавчих нормах феодальної держави фіксувалось політико-правове становище всіх суспільних станів, відмінності їх юридичного статусу, а також основа для юридичних взаємовідносин різних прошарків і окремих груп населення. Майже всі ці кодекси базувалися на нормах давнього звичаєвого права, що грали активну роль у житті українців. Ці норми також були головними джерелами для гродського судочинства.
У першому розділі - “Генеза повітового судочинства та адміністративно-судова реформа 60-х років XVІ ст.” аналізується діяльність судів намісників-державців (їх правові повноваження, нюанси, які обмежували їх судову компетенцію, хід і особливості судового засідання), а також розглядаються причини, хід і наслідки адміністративно-судової реформи 1564-1566 рр. та створення нової системи судівництва.
Старости і воєводи мали досить значні владно-судові повноваження в своєму повіті. При складній системі правових відносин і судових підпорядкувань староста з його урядом безперечно займав високе місце, дозволяючи собі часто діяти на власний розсуд як в суспільно-економічній царині, так і в судово-правовій. Це, в майбутньому, зіграло свою роль в певному посиленні авторитету та статусу гродського суду, на чолі якого теж стояв староста. Намісники-державці вершили суд від імені господаря згідно існуючих законодавчих актів, що значною мірою базувалися на нормах давнього звичаєвого права. З усіх багаточисельних законодавчих актів одні мали загальнодержавне значення, інші мали місцевий статус, треті стосувалися окремого стану чи прошарку населення. Крім того, міста намагалися отримати дозвіл на устрій та власне судочинство згідно з Магдебурзьким правом. Однак, на відміну від західноєвропейської юридичної практики, грамоти з дозволом на самоуправління в містах ВКЛЖР не мали загального зразка і рясніли значними відмінностями. У деяких містах, в яких діяли окремі іноетнічні юрисдикції – вірмен, українців, татар чи євреїв, існували ще й окремі їхні суди. Очевидні незручності, що виникали внаслідок такого розмаїття законів в решті решт привели до появи єдиного законодавчого кодексу, яким став перший Статут 1529 року, а потім і другий Статут 1566 р.
Виникнення ряду нових воєводств з усіма політичними наслідками відбулося у руслі адміністративно–судової і політичної реформ, ухваленої віленським сеймом 1565 – 1566 рр. і спрямованих на швидке здійснення намірів правлячих кіл Польщі і їх “союзників” у Великому князівстві Литовському інкорпорувати останнє до її складу.
Однїєю із безпосередніх першопричин до інкорпорації мало бути максимальне наближення політичного і адміністративного устрою ВКЛРЖ до устрою польського. Звідси запровадження у Великому князівстві Литовському воєводств там, де їх ще не було, а також “різке посилення на українських землях чужорідного латино-польського впливу”.
Важливим наслідком реформи віленського сейму 1565 – 1566 рр. була заміна старостинського суду в повітах судами гродськими і земськими – структурно і функціонально зліпками з одноіменних судів Корони. Їх було конституйовано Статутом 1566 р. відповідно з дозволом Сигізмунда Августа на їх створення від 21 грудня 1565 р.. Новиною, що кардинально міняла політичний лад держави, стало урівняння у правах нижчої ланки боярства-шляхти з князівсько-магнатською аристократичною верхівкою.
Сама судово-адміністративна реформа і створення на Волині, Київщині і Брацлавщині нових типів судів стали значним кроком у розвитку тогочасного судівництва і правосвідомості населення.
У другому розділі “Гродський суд у системі українських повітів та воєводств в другій половині XVI – першій половині XVII ст.” висвітлено комплекс аспектів, які стосуються обсягу повноважень гродського суду і його адміністративного устрою.
Згідно Статуту 1566 року, компетенції гродського суду підлягали всі карні злочини: розбій (гвалт), крадіжка, вбивство чи поранення, підпал і т. ін. Насправді, в реальному житті коло справ, якими займався гродський суд було ширше, так як крім перерахованих законом злочинів гродський судовий уряд часто приймав на розгляд справи, не передбачені законодавством.
Влада гродського суду розповсюджувалась на все шляхетське населення повіту, на міщан, які не підпадали під чинність Магдебурзького права, а також не шляхетське населення староства-“держави”.
Під час своєї діяльності гродський суд співпрацював з іншими повітовими судами – судом земським і підкоморським, а також з громадським (копним) судом і судом панським (доменіальним). В їх компетенції спостерігався певний паралелізм. Однак документи свідчать про непоодинокі випадки, коли гродський чи земський суди часто розглядали справи, які за правовим статусом належали іншим судовим інстанціям. На нашу думку, це можна пояснити відсутністю чіткого законодавчого розмежування судової компетенції, певною правовою некомпетентністю головуючих у судах осіб, які, не маючи якоїсь спеціальної юридичної освіти, часто досить поверхово знали закони, і при винесенні вироків більше керувалися власною волею, аніж відповідною законодавчою статею. Таке припущення, звичайно, не можна застосовувати до всіх намісників-державців без винятку, а тим більше до таких напівпрофесійних юристів, як, наприклад, умоцовані чи прокуратори.
Актові книги гродських судів повністю підтверджують те, що гродський суд не тільки дійсно займався всіма кримінальними справами, які були надані в його компетенцію законом, а й дуже часто розширював сферу своєї діяльності.
Разом з тим, при розгляді справ гродський суд активно співпрацював з іншими судами, такими, як копний суд і суд доменіальний, компетенція яких частково збігалася, але труднощів і протиріч при цьому не виникало.
Компетенція і повноваження гродського суду, а також факти його тісної співпраці з іншими судовими установами ВКЛРЖ в досліджуваний період свідчить про те, що він грав досить помітну роль в системі владних структур українських повітів і воєводств.
Аналіз адміністративного складу гродського (замкового) суду видно, що він був досить розвинений і багаточисельний. Його очолював повітовий староста чи воєвода, на час відсутності якого його заміняв підстароста.
Гродський суд складався з судді, підсудка і писаря. До всіх цих людей закон висував конкретні вимоги щодо їх соціальної приналежності, осілості, віросповідання, ступеня довіри тощо.
Для виконання різноманітних судових доручень гродський суд мав спеціальних урядників – децьких і возних, які були наділені досить широкими судовими повноваженнями.
Загалом, аналіз складу гродської судової адміністрації і її функцій показує досить високий соціальний статус усіх судових урядників, а отже дає підстави стверджувати, що в досліджуваний період гродський суд займав важливе місце серед владних повітових структур.
У третьому розділі “Процедура та джерела гродського судочинства” предметом вивчення є особливості етапів гродського судочинства, а також правові джерела, якими керувався суд при схваленні своїх рішень.
Актові документи свідчать, що судовий процес мав багато етапів (подання позову, слухання свідчень, дії умоцованих, надання і розгляд доказів і т. ін.), кожен з яких мав проходити згідно встановленого законом порядку. Закон дозволяв призупинити, чи взагалі відмінити розгляд справи, пом’якшити або оскаржити вирок якщо сторона-учасник на певному етапі не врахувала певний правовий нюанс, через це при розгляді справ сторони-учасниці делегують на суд замість себе умоцованих. Тактичні ходи таких представників обох сторін свідчать про глибоке знання всіма учасниками справи найдрібніших нюансів діючого права і показують, яким складним і варіативним був хід процесу у гродському суді
Одним з найдавніших джерел для гродського судочинства було звичаєве право. Його норми в тій чи іншій формі увійшли не тільки в достатутові законодавчі кодекси, а й у самі Литовські Статути усіх трьох редакцій 1529, 1566, 1588 років. Домінуючу роль звичаєве право мало в основному в сільських громадах, на копних зборах, послугами яких широко користувались гродські суди.
Важливим джерелом для гродського судочинства було “право посполите” – кодекс законів, представлений Литовськими Статутами 1529, 1566 і 1588 років. Незважаючи на посилення політичного впливу з боку Королівства Польського, Литовські Статути користувалися лише мінімальними, незначними запозиченнями з письмових кодексів польського і німецького права, тому їх можна вважати не тільки яскравим зразком вітчизняного законодавства, а й “найпрогресивнішими й найдосконалішими зводами законів XVI ст., які об’єднували воєдино основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права”.
Результати проведеного дослідження дають підстави для таких загальних висновків, які виносяться на захист.
1. У другій половині XV – першій половині XVI ст. схема повітової адміністрації ВКЛРЖ мала досить незбалансований характер, а всі адміністративні, фінансові і судові повноваження в округах належали виключно намісникам-державцям, підсудність яким носила територіальний і становий характер. Аналізуючи коло компетенції старостинських і воєводських судів, можна стверджувати, що вони були прямими попередниками судів гродських;
2. Новий адміністративний поділ і введення на території ВКЛРЖ системи повітових судів: земського, підкоморського і гродського стали наслідком адміністративно-судової реформи 1564-66 років. Після реформи Волинське, Київське і Брацлавське воєводства у правовому відношенні отримали певний автономізм. Незважаючи на те, що в 1569 р. їх відокремили від ВКЛРЖ і приєднали до КП, на їх території діяли Статути 1566-го і 1588-го рр. В адміністративному плані їх повітова схема була така: Волинське воєводство складалося з Луцького, Володимирського і Кременецького судових повітів, а Київське і Брацлавське воєводства залишалися одноповітовими.
3. У системі гродського суду склалася чітка адміністративна структура. Вищою ланкою був староста, який розглядав найбільш важливі справи. Враховуючи те, що крім судових обов’язків староста вирішував багато адміністративних питань, у гродському суді його часто заміняв підстароста. Крім останнього в гродську адміністрацію входили гродський суддя, писар і судові виконавці – возні, децькі і вижі. Кожен з них мав чітко окреслене коло обов’язків.
4. До компетенції гродського суду були віднесені карні справи всього населення повіту, а також цивільні справи населення не шляхетських станів. Але незважаючи на рамки закону, актовий матеріал дозволяє впевнено стверджувати про те, що реальна компетенція гродських судів у Волинському, Київському і Брацлавському воєводствах виявилася значно ширшою, і вони часто розглядали справи, законодавчо підпорядковані земському чи міському лавничому суду. Крім того, аналізуючи зміст справ, зафіксованих в актових книгах гродських судів зазначених воєводств у період, що розглядається, можна стверджувати про те, що переважною більшістю це були справи про розбійницькі напади – “гвалтовні наїзди” шляхти чи шляхетських урядників. Даний тип справ є найпоширенішим, при цьому він майже завжди включає в себе інші різновиди злочинів, такі як крадіжки, самовільні ув’язнення чи наруга над жінкою.
5. Порівнюючи вироки по таким специфічним справам, як чаклунство, можна стверджувати, що на відміну від КП, де в даному випадку переважала європейська інквізиційна практика, в повітах Волинського, Київського чи Брацлавського воєводств ніколи не було масових страт “відьом” чи “чаклунів”, а вироки місцевих гродських судів в цьому відношенні були дещо гуманнішими ніж в західноєвропейських і польських судах.
6. У функціонуванні гродського суду було багато позитивних моментів: складна, чітко унормована структура судового процесу, який включав в себе інститути заступництва і адвокатури, розвинену доказову систему, тісна співпраця як з іншими повітовими судами, так і з копним, лавничим і доменіальним судом. Поряд з цим було й ряд недоліків, основними серед яких були слабкість виконавчої судової влади і живучість в суспільстві давніх звичаєвих норм (право шляхетської помсти, незаперечна воля сильного магната чи князя). Через це, не зважаючи на існуючу законодавчу базу, в реальному житті рішення гродського суду часто залишалися не виконаними. Однією з причин цього було те, що в умовах значної мілітаризації тодішнього суспільства, кількості сил для примусового характеру виконання своїх рішень у гродського суду явно бракувало.
7. Особливістю правової бази гродського суду є те, що спираючись на чинне законодавство (Статут ВКЛРЖ), він в своїй діяльності керувався і нормами звичаєвого права, яке базувалося на давніх звичаях і традиціях місцевого українського населення.
8. Проаналізований актовий матеріал дає підстави стверджувати про досить високий рівень правової культури українців, які прекрасно знали норми діючого законодавства і активно його використовували, відстоюючи у суді власні інтереси (особливо прокуратори чи умоцовані). Разом з нормами Статутів 1566 і 1588 рр. широко використовувалися норми звичаєвого права. При цьому нема жодних підстав стверджувати про те, що “право посполите” мало якісь переваги, скоріше навпаки: воно повністю визнавало авторитет давніх звичаєвих норм у багатьох юридичних питаннях.

Список опубліковиних праць за темою дисертації:

1. Великий Литовський Трибунал як вища апеляційна інстанція (друга половина XVI – перша половина XVII ст. ) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Збірник наукових праць. Випуск 1. Частина ІІ. – Рівне, 2000. – С. 180-184.
2. Система доказів у гродському суді на українських землях у другій половині XVI – першій половині XVII ст. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Збірник наукових праць. Випуск 2. – Рівне, 2002. – С. 21-24.
3. Ділова документація Гродських судів України в другій половині XVI – на початку XVII ст. // Україна в Центрально-Східній Європі. Національна академія наук України. Інститут історії України. Випуск 4. – К., 2004. – С. 448-458.

АНОТАЦІЇ

Патяка О. О. Гродський суд у системі владних структур Київського, Брацлавського та Волинського воєводств (друга половина XVI – перша половина XVII ст.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Інститут історії України НАН України, Київ, 2005.
У дисертації на основі документальних джерел та дотичних досліджень всебічно розглянуто процеси функціонування гродських судів на території Київського, Брацлавського та Волинського воєводств у другій половині XVI – першої половини XVII ст. в контексті соціально-політичної історії України. Спираючись на документи актових гродських книг з’ясовано склад і обов’язки адміністрації гродського суду, уточнено коло його компетенції, проаналізовано основні етапи судочинства і визначені його правові джерела.
Адміністрація гродського суду складалася із старости, підстарости, гродського судді, писаря і судових виконавців: вижів, децьких і возних. Доведено, що в реальному житті компетенція гродського суду була значно ширшою, ніж було встановлено законом (Статутом 1566 р.). Для встановлення істини гродські судові урядники застосовували різноманітні слідчі методи, взаємодіючи як із іншими повітовими судами, так і з судом копним і доменіальним, а сам процес спирався на складну доказову систему і передбачав глибоке знання діючих правових норм. Під час винесення вироків суд спирався не тільки на право “посполите” (Статут 1566 р.), а й на норми давнього звичаєвого права, при цьому дисертантом доведено, що саме останнє часто мало вирішальне значення.
Ключові слова: право, адміністративно-судова реформа, суд, судочинство, воєводство, староста, возний, позов, статут.

Патяка А. А. Гродский суд в системе властных структур Киевского, Брацлавского и Волынского воеводств (вторая половина XVI – первая половина XVII вв.)
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторический наук по специальности 07. 00.01 – история Украины. – Институт истории Украины НАН Украины. Киев, 2005.
В диссертации на основании документальных источников и имеющих отношение к теме работ всесторонне рассмотрено процессы функционирования гродских судов на территории Киевского, Брацлавского и Волынского воеводств во второй половине XVI – первой половине XVII вв. в контексте социально-политической истории Украины.
Опираясь на документы актовых гродских книг выяснены состав и обязанности администрации гродского суда, уточнен круг его компетенции проанализированы основные этапы судопроизводства и обозначены его правовые источники.
Судбно-правовой основой для гродского суда были суды воевод и замковые суды старост. Воеводы и старосты имели полное право производить суд по всем уголовным или имущественным делам (кроме случаев, когда оскорблялась честь шляхтича).
Судебно-административная реформа 1564-66 гг. и создание на Киевщине, Брацлавщине и Волыни судов нового типа стали значительным шагом в развитии судопроизводства и правосознания в рассматриваемый период.
При рассмотрении гродского суда видно, что он был довольно многочисленным. Администрация гродского суда состояла из старосты, подстаросты, гродского судьи, писаря и судебных исполнителей: выжа, децкого и возного. Ко всем этим людям закон выдвигал конкретные требования, касающиеся их социального статуса, оседлости, вероисповедания и так далее.
Компетенция гродского суда распространялась на все шляхетское население повета, в том числе и на мещан, которые не подпадали под действие Магдебургского права, а также на не шляхетское население староства – “державы”. Во время своей деятельности гродский суд сотрудничал с другими судами повета – земским, подкоморским и копным. Их компетенция частично совпадала, но каких-либо значительных трудностей при этом не возникало. Установлено, что в реальной жизни компетенция гродского суда была значительно шире ограниченных законом рамок.
Для установления истины гродские судебные урядники применяли разные следственные методы, взаимодействуя как с иными поветовыми судами, так и с судом копным и доминиальным. Процесс опирался на сложную доказательную систему и требовал глубокого знания действующих законодательных норм. Из актовых документов становится ясно, что судебный процесс имел много этапов (подание позова, слушания показаний, действия умоцованых, подача и рассмотрение доказательств), каждый из которых должен был проходить согласно порядку, установленному законом. Закон разрешал приостановить или даже совсем отменить рассмотрение дела, смягчить или опротестовать приговор, если один из участников процесса на определенном этапе упускал даже незначительный правовой нюанс. В связи с этим стороны предпочитали делегировать на заседание суда своих представителей (умоцованных), которые прекрасно владели всеми судебно-правовыми тонкостями. Тактические ходы сторон показывают, каким трудным и вариативным был процесс в гродском суде.
Одним из самых давних правовых источников для гродского судовпроизводства было обычаевое право. Его нормы в той или иной форме вошли не только в достатутовые законодательные кодексы, но и в Литовские Статуты 1529, 1566, 1588 гг. Доминирующую роль это право имело в основном на копных сборах, чьими услугами гродский суд часто пользовался. Важным источником для гродского судопроизводства было также и “право посполитое” - кодекс законов, собранных в Литовских Статутах 1566 и 1588 годов. Литовские статуты сипользовали некоторые незначительные правовые детали, которые встречались в письменных кодексах польского и немецкого права. Однако количество подобных компиляций было довольно малым, поэтому Литовские Статуты можно считать не только ярким образцом отечественного законодательства, но и одним из самых совершенных сводов законов XVI в., которые объединили в себе основные положения государственного, гражданского, семейного, процессуального и уголовного права.
Ключевые слова: право, административно-судебная реформа, суд, судопроизводство, воеводство, староста, возный, позов, статут.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking