Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Громадський порядок як об’єкт кримінально-правової охорони

 

КОПОТУН ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2008


Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент Останін Валерій Олексійович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінально-правових дисциплін

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Фріс Павло Львович, Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ, професор кафедри кримінального права та кримінології

кандидат юридичних наук, доцент Піщенко Геннадій Іванович, Київський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права

 

 

 

Захист відбудеться “19” листопада 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

 

Автореферат розісланий “25” вересня 2008 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
М.В. Лошицький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як правової, демократичної, соціально-орієнтованої держави, визнання цього статусу міжнародним співтовариством вимагають застосування комплексного та системного підходу щодо пошуку шляхів упровадження у юридичну практику цінностей світової цивілізації з урахуванням накопиченого вітчизняного досвіду. Важливим завданням правової науки, нормотворчості та правоохоронної діяльності щодо успішної реалізації відповідних перетворень є створення гарантій збалансованого співвідношення інтересів особи і держави у боротьбі зі злочинністю.
Сучасний стан правопорядку в Україні характеризується доволі складною криміногенною обстановкою, зокрема у сфері охорони громадського порядку. За статистичними даними МВС України рівень злочинності є досить тривожним. За кількістю ці злочини посідають п’яте місце у загальній структурі злочинності та мають питому вагу (протягом 2005–2007 рр. у середньому – 4,5 %). Серед злочинів загальнокримінальної спрямованості лише хуліганство у 2005 р. склало 12,2 %, у 2006 – 11,6 %, у 2007 – 12,8 %.
Масові порушення громадського порядку, як свідчить практика, зачіпають цілу низку відносин, що охороняються законом, зокрема у сфері власності, життя та здоров’я громадян, роботи органів державної влади тощо. Поведінка натовпу зазвичай є агресивною, безконтрольною та залежною від зовнішніх факторів, що характеризується підвищеною суспільною небезпекою. Нерідко ці дії набувають соціально загрозливих форм та мають тяжкі наслідки (вбивства на ґрунті расових, міжнаціональних або міжетнічних конфліктів, знищення пам’яток історії та культури, групові погроми й підпали, силове захоплення споруд і ділянок місцевості, вияви тероризму тощо).
У системі заходів з охорони громадського порядку та безпеки громадян важлива роль належить законодавству про кримінальну відповідальність. У чинному Кримінальному кодексі (КК) України передбачено відповідальність за злочини проти громадського порядку та моральності (розділ ХІІ). Водночас окремі дефініції, якими оперує законодавець у текстах вказаних статей, у низці випадків сформульовані не конкретно, не завжди узгоджуються з регулятивним законодавством. Неоднозначні підходи до тлумачення окремих положень, складнощі у юридичній оцінці та кваліфікації злочинів призводять до помилок при застосуванні кримінально-правових норм, що заважає ефективній протидії злочинності.
Для вирішення складної багатоаспектної проблеми кримінально-правової охорони громадського порядку важливе значення мають наукові розробки вчених у галузі кримінального права та кримінології. Дослідженням окремих аспектів проблеми у різні часи присвячені праці, вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: А.С. Абдуллаєва, Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, Ю.М. Антоняна, М.М. Бабаєва, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, П.А. Вороб’я, С.Б. Гавриша, В.О. Глушкова, В.В. Голіни, В.К. Грищука, П.Ф. Грішаніна, Н.О. Гуторової, І.М. Даньшина, С.Ф. Денисова, О.М. Джужі, В.Т. Дзюби, А.І. Долгової, О.О. Дудорова, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, О.М. Ігнатова, І.І. Карпеця, М.Й. Коржанського, М.В. Корнієнка, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, В.В. Кузнєцова, В.М. Куца, Н.Ф. Кузнецової, А.В. Ландіни, В.А. Ломаки, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.О. Меркулової, В.А. Мисливого, П.П. Михайленка, А.А. Музики, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.І. Панова, Г.І. Піщенка, А.В. Савченка, В.М. Смітієнка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, В.І. Шакуна, Н.М. Ярмиша, С.С. Яценка та ін.
Констатуючи значний науковий внесок цих вчених у розробку окремих аспектів кримінально-правової охорони громадського порядку, зауважимо, що більшість законодавчих та правозастосовних проблем реалізації кримінальної відповідальності за посягання на відносини у зазначеній сфері, зокрема після прийняття нового КК України, розглядались фрагментарно, що потребує проведення додаткового, поглибленого й комплексного дослідження.
Зазначені вище обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної теми дисертації, її науково-теоретичну та практичну значимість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний, зокрема, зі Стратегією національної безпеки України, затвердженою Указом Президента України № 105/2007 від 12 лютого 2007 р., Комплексною програмою профілактики злочинності на 2007–2009 рр., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 р. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 рр. (затверджено наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2006–2008 рр. (п.83) та включена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (Академія правових наук України, 2007, п. 619).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення та обґрунтування на основі законодавства, наукових джерел, результатів узагальнення судової практики шляхів підвищення ефективності кримінально-правової охорони громадського порядку.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувались такі завдання:
– дослідити соціальну обумовленість уведення кримінальної відповідальності за посягання на громадський порядок, вивчити основні тенденції історичного розвитку цього інституту;
– визначити поняття та з’ясувати сутність громадського порядку як об’єкта кримінально-правової охорони;
– здійснити системний аналіз складів злочинів, які посягають на громадський порядок, дослідити співвідношення видів і розмірів покарань за ці злочини, а також практику застосування відповідних норм законодавства про кримінальну відповідальність;
– розглянути питання юридичної оцінки злочинів, які посягають на громадський порядок, запропонувати підходи до їх відмежування від суміжних складів, а також розв’язати проблеми кваліфікації за сукупністю злочинів;
– з’ясувати напрями подальшого вдосконалення законодавства щодо кримінально-правової охорони громадського порядку;
– обґрунтувати доцільність унесення відповідних змін і доповнень до законодавства про кримінальну відповідальність.
Об’єкт дослідження – правовідносини у сфері охорони громадського порядку.
Предмет дослідження – громадський порядок як об’єкт кримінально-правової охорони.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектико-матеріалістичний метод пізнання соціально-правових явищ й основані на ньому загальнонаукові та спеціальні методи.
У процесі дослідження застосовувались такі методи: історико-правовий –при дослідженні еволюції законодавства про кримінальну відповідальність за посягання на громадський порядок (розділ 1); порівняльно-правовий – при порівнянні положень законодавства України з відповідними положеннями законодавства інших країн та міжнародно-правовими актами (розділи 2, 3); юридичний (догматичний) та метод системного аналізу – при розгляді об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочинів, формулюванні пропозицій щодо вдосконалення законодавчої регламентації кримінальної відповідальності (розділи 2, 3); конкретно-соціологічний – при аналізі результатів анкетування працівників правоохоронних органів та населення (розділ 2); метод особистого спостереження – при виконанні професійних обов’язків з розкриття злочинів та охорони громадського порядку.
Правовою основою роботи є Конституція України, законодавство про кримінальну відповідальність, ратифіковані міжнародно-правові документи, галузеві нормативно-правові акти, що визначають правові засади охорони громадського порядку.
Емпіричну базу дослідження становлять: систематизовані матеріали офіційної статистичної звітності; узагальнені результати анкетування слідчих органів внутрішніх справ і працівників оперативних підрозділів МВС України (260 осіб), а також громадян (198 осіб); зведені дані вивчення 315 архівних кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 293–296 КК, що перебували провадженні протягом 2005–2008 рр. у м. Києві, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Луганській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим. Використано також узагальнення адміністративної, оперативно-розшукової, слідчої і судової практики, аналітичні звіти та довідки, а також інші матеріали, отримані в Державній судовій адміністрації, Верховному Суді, Міністерстві внутрішніх справ України.
Забезпеченню об’єктивності проведеного дослідження сприяло те, що автор понад п’ятнадцять років працював у підрозділах з охорони громадського порядку Міністерства внутрішніх справ України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших в Україні монографічних робіт, у якій комплексно розглядаються проблеми кримінально-правової охорони громадського порядку. Проведене дослідження дало змогу запропонувати авторське бачення шляхів розв’язання низки дискусійних питань, обґрунтувати нові теоретичні положення, що розвивають теорію кримінального права. Найбільш важливими науковими здобутками автора є такі:
уперше:
– запропоновано авторське визначення поняття “громадський порядок”, розкрито його соціальну та правову природу;
– виокремлено основні етапи історичного розвитку інституту кримінально-правової охорони громадського порядку;
– обґрунтовано обумовленість окремих принципів кримінально-правової охорони громадського порядку міжнародно-правовими нормами та стандартами забезпечення прав і свобод людини та громадянина;
– визначено підстави криміналізації діянь, що посягають на громадський порядок, до яких віднесено історичну усталеність уявлень про необхідність криміналізації цього діяння, високий ступінь суспільної небезпеки, негативну динаміку, об’єктивну необхідність кримінально-правової охорони, а також наявність внутрішньоправових і міжнародно-правових зобов’язань України;
– відображено комплексну характеристику норм чинного кримінального законодавства України, що забезпечують охорону громадського порядку, обґрунтовано авторську класифікацію злочинів, насамперед за сферою посягання, а також за іншими ознаками;
– запропоновано заходи стосовно вдосконалення норм законодавства про кримінальну відповідальність, що випливають із завдань кримінально-правової правозахисної діяльності;
удосконалено:
– теоретичний розподіл засобів кримінально-правової охорони громадського порядку та його адміністративно-правового забезпечення;
– підходи до застосування законодавства про кримінальну відповідальність щодо злочинів, які посягають на громадський порядок;
– основні дефініції, що стосуються окремих видів і форм кримінально-правової охорони громадського порядку;
– загальне вчення про криміналізацію та декриміналізацію діянь, що посягають на громадський порядок;
дістало подальшого розвитку:
– наукове тлумачення категорії “громадський порядок”, визначення його сутності, структури та елементів;
– розуміння основних завдань кримінально-правової політики у сфері охорони громадського порядку;
– інститут Особливої частини КК України щодо кримінально-правової охорони громадського порядку та моральності.
Практичне значення одержаних результатів полягає у формулюванні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування. Розроблені в дисертації теоретичні положення є основою подальшої оптимізації кримінально-правової охорони громадського порядку. Матеріали дослідження впроваджені як рекомендації у законотворчий процес і практичну діяльність з розкриття злочинів та охорони громадського порядку (акти впровадження Міністерства внутрішніх справ України № 17 від 10 серпня 2007 р.; № 6 від 21 березня 2008 р.; № 16 від 29 березня 2008 р.; акт впровадження Національного агентства України з питань підготовки та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу № 792/06 від 9 червня 2008 р.), а також у навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження № 21 від 31 травня 2008 р.).
Окремі положення і матеріали дисертації можуть бути надалі використані для законодавчого, організаційного, методичного, інформаційного забезпечення діяльності органів державної влади, правоохоронних органів, судів, вищих навчальних закладів, а також недержавних правоохоронних організацій щодо реалізації покладених на них функцій.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень юридичних наук, усі сформульовані в ньому положення та висновки ґрунтуються на особистих дослідженнях автора. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження доповідались на засіданнях кафедри кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ, оприлюднені на п’яти міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: “Входження України в Європейський простір” (Київ, 14–15 травня 2004 р.), “Забезпечення громадської безпеки – головне завдання правоохоронних органів держави” (Донецьк, 23 лютого 2007 р.), “Актуальні проблеми удосконалення кримінального законодавства України” (Київ, 25 травня 2007 р.), “Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки” (Івано-Франківськ, 16–17 листопада 2007 р.), “Актуальні проблеми чинного адміністративного законодавства: шляхи подолання та перспективи вдосконалення” (Івано-Франківськ, 30–31 травня 2008 р.), а також у рамках роботи низки науково-практичних семінарів і круглих столів (Київ, 2005–2008 рр.).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки відображено у шістнадцяти наукових публікаціях, серед яких п’ять статей – опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, три статті – у збірниках тез конференцій, восьми методичних рекомендацій – для безпосереднього використання у практичній діяльності.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, 9 додатків, списку використаних джерел (249 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 213 сторінок, з них загальний обсяг тексту – 172 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, основні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.
Розділ 1 “Громадський порядок як історично обумовлена соціальна цінність” складається із двох підрозділів і присвячений аналізу розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за порушення громадського порядку, розкриттю соціальної природи громадського порядку як об’єкта кримінально-правової охорони, дослідженню впливу різних соціальних чинників на становлення вітчизняного законодавства.
У підрозділі 1.1. “Поняття та сутність громадського порядку як об’єкта кримінально-правової охорони” на основі комплексного опрацювання наукової літератури, стану законодавства та результатів вивчення правозастосовної практики оцінено підходи до розуміння поняття та сутності громадського порядку.
На підставі порівняльного аналізу позицій низки вчених (Я.М. Брайнін, С.Б. Гавриш, М.Й. Коржанський, Н.Ф. Кузнецова, П.С. Матишевський, В.І. Осадчий, В.Я. Тацій та ін.) автор підкреслює, що в теорії кримінального права не склалося єдиної позиції стосовно визначення поняття “громадський порядок”, яке мало б важливе значення для розуміння пріоритетів в охороні цієї сфери суспільних відносин. Одні автори ототожнюють його з поняттям правопорядку чи порядком суспільних відносин, інші розуміють під громадським порядком певну поведінку людей у громадських місцях, треті пов’язують його з громадськими відносинами, які забезпечують створення нормальних умов для діяльності громадян, підприємств, установ та організацій.
В умовах законодавчої невизначеності та протиставлення різних наукових концепцій дедалі поглиблюється плутанина щодо розуміння змісту цієї категорії на практиці, що, зокрема, підтверджується даними опитувань.
У дисертації доведено, що поняття громадського порядку як об’єкта кримінально-правової охорони слід розглядати щонайменше у трьох аспектах: по-перше, у широкому розумінні; по-друге, у політико-правовому розумінні і, по-третє, у вузькому (поліцейському) розумінні.
У вузькому розумінні поняття “громадський порядок” тісно пов’язаний з категорією “правопорядок”. Правопорядок можна визначити як особливий стан суспільних відносин, упорядкованих за допомогою закону. Суспільні відносини, що становлять громадський порядок, регулюються нормами права, правилами громадського співжиття, нормами моралі, релігійними нормами та звичаями. А суспільні відносини, що становлять правопорядок, регулюються лише нормами права і є, по суті, правовими відносинами.
Зміст кримінально-правової охорони громадського порядку полягає у захисті врегульованої правовими та іншими соціальними нормами певної частини суспільних відносин, які забезпечують недоторканність життя, здоров’я, честі та гідності людей, відносин власності та нормальних умов функціонування підприємств, установ, організацій, службових осіб і громадян.
Законодавче визначення поняття “громадське місце” дозволяє чітко розкрити безпосередній об’єкт кримінально-правової охорони громадського порядку. Автором запропоновано власне визначення громадських місць постійного (площі, вулиці, двори, під’їзди), періодичного (магазини, кафе, бари, музеї) та разового (будівлі для зібрання, для відпочинку) користування.
У підрозділі 1.2. “Історична та соціальна обумовленість кримінально-правової охорони громадського порядку” дисертант дійшов висновку, що еволюція законодавства про кримінальну відповідальність за посягання на відносини у сфері охорони громадського порядку тісно пов’язана із загальними тенденціями становлення інститутів держави та права континентальної Європи, а також особливостями формування вітчизняної правової системи.
Відокремлено та проаналізовано вісім основних етапів розвитку законодавства: період до заснування Київської держави; період Київської держави; період литовсько-польського панування; козацький період; період Російської імперії; радянський період; період становлення української держави; сучасний період.
Серед правових документів перших трьох етапів заслуговує особливої уваги Литовський статут, у якому з’являються перші правові норми, що передбачають відповідальність за посягання на громадський порядок. В “Уложенні про покарання кримінальні й виправні” 1845 р. формується певна система кримінально-правової охорони громадського порядку.
За радянських часів, як встановив дисертант, було фактично нівельовано значення захисту основних прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку. Цей період умовно поділяється на чотири хронологічні відрізки: перший – 1917–1921 рр.; другий – 1922–1925 рр. (у 1922 р. прийнято КК УРСР); третій – 1925–1960 рр. (у 1927 р. прийнято новий КК УРСР), четвертий – 1960–1991 рр. (у 1960 р. прийнято останній КК УРСР). Водночас радянський період відіграв певну прогресивну роль у становленні інституту кримінально-правової охорони громадського порядку, що прослідковується у положеннях відповідних статей кодексів 1922, 1927 і 1960 рр.
Соціальна обумовленість криміналізації діянь, що посягають на громадський порядок, визначається низкою обставин: по-перше, наявністю історичної спадщини – історичними чинниками; по-друге, потребою врегулювання громадського порядку за допомогою правових норм, закріплених у нормативно-правових актах – нормативно-правовими чинниками; по-третє, зобов’язаннями країни щодо імплементації міжнародних норм і стандартів у національне законодавство – міжнародно-правовими чинниками; по-четверте, ступенем поширення в суспільстві суспільно небезпечних явищ у сфері охорони громадського порядку – кримінологічними чинниками.
Розділ 2 “Охорона громадського порядку у кримінальному праві України” складається з чотирьох підрозділів, у яких проводиться комплексний аналіз кримінально-правової охорони громадського порядку як безпосереднього об’єкта посягання. Поряд з цим обґрунтовано низку пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.
У підрозділі 2.1. “Загальна характеристика охорони громадського порядку у кримінальному праві України” автор на підставі аналізу наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених зробив спробу систематизувати статті чинного КК України, що безпосередньо спрямовані на кримінально-правову охорону громадського порядку.
В аспекті цього дослідження та враховуючи особливості конструкцій кримінально-правових норм, вважається доцільним поділити відповідні злочини за трьома групами з урахуванням безпосереднього об’єкта, характеру та спрямування дій злочинців:
1) злочини, пов’язані із груповими посяганнями на громадський порядок (ст. 293 КК “Групове порушення громадського порядку”, ст. 294 КК “Масові заворушення”, ч. 2–4 ст. 296 КК “Хуліганство”);
2) злочини, пов’язані зі спеціальним видом підбурювання (ст. 295 КК “Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку”);
3) злочини, пов’язані з хуліганськими діями (ст. 296 КК “Хуліганство”).
Критеріями визначення ступеня суспільної небезпеки злочинів обрано об’єкт й об’єктивні ознаки посягань, характер і розміри злочинних наслідків, спосіб та обстановку вчинення злочину, а також ознаки суб’єктивної сторони.
У підрозділі 2.2. “Кримінально-правова охорона громадського порядку від групових посягань” дисертант здійснив комплексний юридичний аналіз складів злочинів, передбачених ст. 293–296 КК. Виявлено їх об’єктивні та суб’єктивні ознаки, розглянуто питання конкуренції норм.
Вивчення й узагальнення судової практики дає підстави стверджувати, що ознаки злочину, передбаченого ст. 293 КК (“Групове порушення громадського порядку”), охоплюються кваліфікованими складами хуліганства, вчиненого групою осіб. Кримінальна відповідальність за ст. 293 КК призводить до зайвого перевантаження правозастосовної діяльності, про що свідчать матеріали кримінальних справ і дані опитувань (78,0 % опитаних нами слідчих не вбачають відмінності між злочинами, передбаченими ст. 293 і ч. 2 ст. 296 КК, кваліфікуючи всі ці дії як групове хуліганство).
Масові заворушення розглядаються автором як групові суспільно небезпечні дії, вчинені з різних мотивів (хуліганство, помста та ін.) особами у складі натовпу, які спрямовані на повне або тимчасове припинення діяльності органів держави, громадських організацій, службових осіб або громадян, що супроводжуються погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням людей, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів.
Основними виявами групових порушень громадського порядку, з огляду на результати вивчення кримінальних справ, є такі: знищення чи пошкодження майна (63,0 % справ), насильство щодо особи (50,0 %), опір представникам влади, у тому числі з використанням зброї (21,0 %), блокування роботи підприємства чи організації (14,0 %), підпали (8,0 %), вандалізм щодо пам’ятників та ритуальних місць (7,0 %), застосування вибухових пристроїв (4,0 %) та ін. Найчастіше засобами вчинення злочинів є: вогнепальна зброя (32,0 %), холодна зброя (29,0 %), підручні засоби (15,0 %), вибухові пристрої (5,0 %).
Як свідчить аналіз кримінальних справ, організація масових заворушень починається на етапі підготовки до злочину. Дії організаторів зазвичай спрямовані на: загальну підготовку акції (65,0 % справ); формування натовпу (47,0 %); підбурювання інших осіб і розподіл між ними ролей (50,0 %); матеріально-технічне забезпечення (36,0 %) тощо.
Зазвичай виконавцями злочинів є чоловіки (80,0 %). Найбільша кримінальна активність характерна для вікової групи до 29 років (72,0 %). Серед злочинців досить високий рівень безробітних (62,0 %), раніше засуджених або притягнутих до адміністративної відповідальності (48,0 %), осіб, які зловживають алкоголем або наркотичними засобами (31,0 %), членів організованих злочинних угруповань (12,0 %). Основними способами втягування виконавців є погрози або психічний примус (30,0 %), підкуп (24,0 %), використання службової або матеріальної залежності (12,0 %).
Питання кримінально-правової характеристики та кваліфікації масових заворушень у місцях позбавлення волі є окремою науковою проблемою, що потребує проведення цільових досліджень.
У підрозділі 2.3. “Кримінально-правова охорона громадського порядку від злочинів, пов’язаних зі спеціальним видом підбурювання” розглядаються проблеми юридичної оцінки підбурювання як форми співучасті у вчиненні злочинів, що посягають на громадський порядок.
Підбурювання в аспекті цього дослідження визнається одним із найнебезпечніших видів співучасті, насамперед тому, що підбурювач є генератором ідеї злочину. Він сам здебільшого залишається у “тіні”, перекладаючи безпосереднє вчинення злочину на виконавців, використовуючи при цьому свій вплив, гроші, авторитет для схилення інших осіб до вчинення злочину.
Розглядаючи переконання та примус як родові об’єктивні ознаки підбурювання, автор визначив та проаналізував основні його різновиди: примушування (погроза, фізичний та психічний примус, вимога у формі наказу чи доручення) та переконання (умовляння, прохання, підкуп, обіцянка вигоди).
Ураховуючи підвищений ступінь суспільної небезпеки примушування до вчинення посягань на громадський порядок, автором детально проаналізовано найбільш розповсюджені його способи.
Погроза (32,0 % випадків підбурювання за вивченими справами) – висловлений намір застосувати фізичне насильство, завдати майнової шкоди, розголосити певні відомості про особу чи її близьких, що усвідомлюються як реальні. Саме реальність погроз є підставою розмежування ознак підбурювання й організації злочину.
Фізичний примус (29,0 %) слід розглядати як спосіб підбурювання у разі, якщо немає умов крайньої необхідності. Засобами такого насильства можуть бути побої, спричинення легких тілесних ушкоджень тощо, тобто застосування сили до інших осіб. Фізичним насильством слід визнавати й діяння щодо знищення та пошкодження майна підбурюваного або його близьких.
Психічний примус (24,0 %) – це погроза насильством, що може застосовуватись до підбурюваного у разі відмови вчинити злочин. Погроза може виражатись усно, письмово, жестами і, навіть, через застосування морального насильства до сторонньої людини з метою викликати побоювання у підбурюваного можливостей застосування такого ж впливу і стосовно нього особисто.
Вимога (12,0 %) як спосіб підбурювання полягає у різному за ступенем вольовому впливі на осіб, які передбачаються у будь-якій залежності (службовій, сімейній, матеріальній, статевій та ін.) від підбурювача. Основними засобами висловлення вимоги є наказ, розпорядження і доручення.
У роботі також проаналізовано склад злочину, передбачений ст. 295 КК, запропоновано законодавчі шляхи вдосконалення цієї норми.
У підрозділі 2.4. “Кримінально-правова охорона громадського порядку від хуліганських дій” проведена комплексна кримінально-правова характеристика хуліганства як злочину, що посягає на громадський порядок.
Кримінально-карані вияви хуліганства протягом десятиріч привертають увагу як науковців, так і практиків, оскільки вони є одними з найскладніших з точки зору теоретичного осмислення та кваліфікації.
Родовим й головним безпосереднім об’єктом хуліганства є громадський порядок, тобто сукупність суспільних відносин, найбільш важливі з яких урегульовані нормами права й покликані забезпечити нормальне функціонування державних, громадських та інших закладів, недоторканність власності, безпеки, честі, гідності людей, а також нормальних умов їх праці, побуту та відпочинку. Додатковими факультативними об’єктами хуліганства є такі: здоров’я, недоторканість житла, особисті права та свободи громадян тощо.
Хуліганські дії, поряд з порушенням громадського порядку, нерідко поєднані з фізичним насильством, вандалізмом, умисним псуванням майна, що утворює самостійні склади злочинів (зокрема, передбачені ст. 125, 126, 297, 298, 299 КК).
Проведений автором системний аналіз судової практики розгляду справ про групові хуліганства надав можливість дійти висновку, що чинне законодавство фактично зберігає інститут аналогії, хоча офіційно відмовляється від нього (ч. 4 ст. 3 КК). Про це свідчить ч. 1 ст. 296 КК, що містить неоднозначні поняття, зокрема “грубе порушення громадського порядку”, “явна неповага до суспільства”, “винятковий цинізм”, “особлива зухвалість”, що нерідко викликають колізії при кваліфікації відповідних діянь.
Розділ 3 “Проблеми кваліфікації злочинів, що посягають на громадський порядок” складається із двох підрозділів, у яких розглядаються питання юридичної кваліфікації та розмежування злочинів, що посягають на громадський порядок, та інших злочинів.
У підрозділі 3.1. “Загальні питання кваліфікації злочинів, що посягають на громадський порядок” автор дійшов висновку, що правильна кваліфікація злочинів є необхідною умовою забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю. Неправильна або помилкова кваліфікація може призвести до притягнення невинного до кримінальної відповідальності, призначення покарання, що не ґрунтується на законі, або необґрунтованого звільнення винного від кримінальної відповідальності або відповідного покарання.
Відповідно до статистичних узагальнень результатів роботи підрозділів МВС України за 2005–2008 рр., значна частина кримінальних справ, порушених за фактом вчинення групового порушення громадського порядку, не завершуються обвинувальним вироком (майже 45,0 %) і закриваються на досудовому слідстві з різних підстав. Залишається високим відсоток справ, повернутих прокурором або судом для організації дослідування (у середньому 11,0 %). Опитані нами слідчі та оперативні працівники підтверджують, що порушені кримінальні справи зазвичай закривають на стадії досудового слідства (44,0 і 49,0 %) або направляють до суду, проте вони не мають судової перспективи (38,0 і 47,0 %). Як показало вивчення кримінальних справ, головними причинами неефективного розслідування є неправильна кваліфікація дій злочинців (20,0 %) і неповнота досудового слідства (9,0 %).
У зв’язку з цим, вивчення питань кваліфікації злочинів є передумовою правильного застосування кримінально-правових норм та ефективності кримінально-правової політики загалом.
У підрозділі 3.2. “Розмежування злочинів, що посягають на громадський порядок, від інших злочинів” розглянуто актуальні проблеми розмежування елементів юридичного складу злочинів проти громадського порядку від інших злочинів та адміністративних правопорушень.
Результати опитувань та вивчення кримінальних справ свідчать, що у багатьох випадках злочини, пов’язані із посяганням на громадський порядок, поєднані з посяганнями на життя та здоров’я особи – нанесення побоїв, спричинення тілесних ушкоджень різної тяжкості тощо; власність – знищується або пошкоджується індивідуальне майно громадян чи держави; застосуванням холодної або вогнепальної зброї; опором представникам влади або іншим особам, які здійснюють охорону правопорядку.
На підставі узагальнення правозастосовної і судової практики автором внесено низку пропозицій стосовно розмежування компетенції кримінального й адміністративного законодавства щодо охорони громадського порядку, зокрема стосовно внесення відповідних змін і доповнень до КК України.


ВИСНОВКИ

У висновках на основі законодавства, наукових джерел, результатів узагальнення судової практики, наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення завдань, що виявляються у правовому аналізі шляхів підвищення ефективності кримінально-правової охорони громадського порядку. Наукові положення, пропозиції та рекомендації, що відповідають вимогам новизни, результати дослідження дали можливість зробити ряд висновків та сформувати низку пропозицій для теорії і практики, зокрема:
1. Кримінально-правова охорона громадського порядку полягає у неухильному та ретельному виконанні кожним із суб’єктів правовідносин своїх обов’язків, які складаються під впливом соціальних норм, що за своїм змістом забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод громадян, нормальне функціонування підприємств, установ та організацій, службових осіб держави.
Головним критерієм періодизації історії досліджуваних явищ обрано класичний підхід до визначення етапів розвитку держави та права. У дисертації виокремлено такі хронологічні межі розвитку законодавства про кримінальну відповідальність щодо охорони громадського порядку : період до заснування Київської держави; період Київської держави; період литовсько-польського панування; козацький період; період Російської Імперії; радянський період; період становлення української держави; сучасний період.
2. У сучасних правових доктринах і чинному законодавстві не склалося єдиного підходу до визначення поняття “громадський порядок”, що спричиняє значні труднощі у правозастосуванні. Відсутність загальноприйнятого розуміння об’єкта охорони призводить до неадекватності у сфері законодавчого забезпечення протидії посяганням на громадський порядок (зокрема, законодавство про кримінальну відповідальність й адміністративне законодавство по-різному визначають об’єктивні ознаки відповідних деліктів).
У дисертації обґрунтовано три базові підходи до розуміння сутності громадського порядку як об’єкта кримінально-правової охорони: громадський порядок у широкому розумінні; громадський порядок у політико-правовому розумінні; громадський порядок у вузькому (поліцейському) розумінні.
Громадський порядок у широкому розумінні – це вся система суспільних відносин, що склалися в даному суспільстві та підтримують режим життєдіяльності держави, забезпечують недоторканність життя, здоров’я, честі та гідності громадян, власності, умов, що забезпечують нормальну діяльність підприємств, установ та організацій, службових осіб і громадян.
Громадський порядок у політико-правовому розумінні – це режим, який встановлюється у державі, забезпечується й охороняється нею шляхом надання своїм громадянам широкого спектру прав і покладання обов’язків на державні органи щодо забезпечення встановлених прав з метою всебічного задоволення інтересів громадян і суспільства, підтримки стабільності та спокою.
Громадський порядок у вузькому розумінні визначається як морально-правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади шляхом поліцейського нагляду забезпечують безпеку і правомірну поведінку громадян у громадських місцях, безперешкодну реалізацію ними своїх конституційних прав і свобод.
На підставі узагальнення наведених підходів пропонується таке визначення громадського порядку – це система суспільних відносин, урегульованих нормами права й іншими соціальними нормами (мораль, звичаї, традиції), що забезпечують спокій населення, повагу до суспільної моралі, честі й гідності громадян, а також нормальне функціонування інститутів суспільства й держави.
3. Пропонується визначити такі види кримінально-караних діянь, що безпосередньо спрямовані на охорону громадського порядку:
– злочини, пов’язані із груповими посяганнями на громадський порядок (ст. 293 “Групове порушення громадського порядку”, ст. 294 “Масові заворушення”, ч. 2–4 ст. 296 КК “Хуліганство”);
– злочини, пов’язані зі спеціальним видом підбурювання (ст. 295 КК “Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку”);
– злочини, пов’язані із хуліганськими діями (ст. 296 КК “Хуліганство”).
Під час дослідження здійснено порівняльний юридичний аналіз елементів складів злочинів, передбачених ст. 293, 294, 295 і 296 КК. Визначено ознаки, на підставі яких злочини, що посягають на громадський порядок, відрізняються від суміжних складів, висвітлено питання конкуренції кримінально-правових норм і сукупності порушення громадського порядку з іншими злочинами.
4. Масові заворушення розглядаються як насильницькі масові (групові) дії, вчинені з різних мотивів (хуліганство, помста та ін.) особами у складі бешкетуючого натовпу, які посягають на громадську безпеку та громадський порядок, спрямовані на повне або тимчасове припинення діяльності державних установ і супроводжуються насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовуються як зброя.
Ураховуючи результати дослідження, пропонуємо ст. 293 і 294 КК викласти в такій редакції:
“Стаття 293. Групове порушення громадського порядку
Організація групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, а також активна участь у таких діях за відсутності ознак злочину, передбаченого ст. 279 цього Кодексу, –
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців”.
“Стаття 294. Масові заворушення
1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для вчинення злочину, а також активна участь у масових заворушеннях –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, –
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника масових заворушень, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, крім вчинення насильства над особою та насильницького виселення громадян, опору представникам влади із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для вчинення злочину, якщо вона добровільно заявила про організацію масових заворушень або участь у них й активно сприяла розкриттю злочину”.
Як альтернативний варіант розглядається пропозиція щодо доцільності декриміналізації діянь, передбачених ст. 293 КК, з внесенням відповідних змін до ст. 296 КК, зокрема ч. 1 цієї статті пропонується доповнити словосполученням такого змісту: “…ті ж самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або організація групових дій, що призвели до грубого порушення групового порядку, або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації”.
5. Родовим й основним безпосереднім об’єктом хуліганства є громадський порядок, тобто заснована на громадських зв’язках, усталених правилах поведінки, моральних принципах сукупність суспільних відносин, найбільш важливі з яких урегульовані нормами права й покликані забезпечити нормальне функціонування державних, громадських та інших закладів, недоторканність власності, безпеки, честі, гідності людей, а також нормальні умови їх праці, побуту та відпочинку. Додатковими факультативними об’єктами хуліганства є такі : недоторканність особи; гідність громадянина; життя та здоров’я людей; недоторканність житла; усі форми власності; конституційні права та свободи тощо.
Розглянуті в роботі проблемні питання застосування законодавства, що передбачає відповідальність за вчинення хуліганства, дає підстави запропонувати низку змін і доповнень щодо законодавчого вдосконалення ст. 296 КК України. Зокрема, пропонується змінити редакцію частини першої, додавши до кваліфікуючих ознак хуліганства “вчинення хуліганства за попередньою змовою групою осіб”. Виключити кваліфікуючі ознаки вчинення цих дій особою, раніше судимою за хуліганство, та ознаку вчинення дій, пов’язаних з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку (ч. 3 ст. 296 КК).
Частину 4 ст. 296 КК пропонується викласти в такій редакції: “Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї, або інших предметів, що використовувались як зброя”.
6. Дістала підтвердження та подальше вдосконалення позиція вчених, які вважають, що громадський порядок є однією з головних ознак будь-якого правопорушення (злочин, адміністративне правопорушення, дисциплінарний проступок). Тому важливо, на наш погляд, громадський порядок розглядати не як родовий, а як загальний об’єкт адміністративних правопорушень і закріпити це в законодавстві України про адміністративні правопорушення. З цією метою у ст. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення після слів “організації” додати “громадського порядку” та “громадської безпеки”.
7. Забезпечення громадського порядку передбачає комплексне застосування норм різних галузей права – конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного та ін. Кримінально-правова охорона громадського порядку стосується найважливіших сфер життєдіяльності суспільства. На основі аналізу чинного законодавства та наукових поглядів обґрунтовується пропозиція щодо доцільності прийняття комплексного нормативно-правового акта на рівні закону, у якому б були систематизовані всі види кримінологічних заходів запобігання злочинам, що посягають на громадський порядок.
8. Одержані автором результати дають підстави констатувати, що вітчизняне законодавство у сфері кримінально-правової охорони громадського порядку перебуває на стадії розвитку, а судово-слідча практика його застосування лише формується. Використання досвіду, накопиченого світовою спільнотою, щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність має першочергове значення. Від ефективності вирішення цього завдання залежить важливість реального наукового внеску в діяльність із запобігання злочинам.
9. Підвищення якості та інтенсивності діяльності правоохоронних органів сприяло певному поліпшенню криміногенної ситуації в Україні, що позначилося на зниженні рівня загальнокримінальної злочинності у громадських місцях, зокрема, на вулицях, майданах, у парках та скверах. Водночас істотних змін у тенденціях злочинності не відбулося через низку об’єктивних та суб’єктивних чинників, зокрема:
– недостатнє вивчення та врахування демографічних, психофізіологічних, кримінально-правових, соціально-рольових та моральних якостей осіб, які вчиняють або схильні до вчинення злочинів;
– неефективні розстановка та управління силами й засобами керівниками міськрайлінорганів та поверховий аналіз криміногенних чинників, що обумовлюють поширення злочинних виявів, у тому числі по регіонах;
– форми профілактичної діяльності й тактика її проведення у сфері протидії злочинним виявам, що мають місце на вулицях, майданах, у парках та скверах, належним чином не відпрацьовані й не апробовані практикою на їх ефективність та дієвість.
На стан охорони громадського порядку негативно впливає також відволікання значних сил і засобів органів внутрішніх справ для забезпечення масових заходів, що залишає відкритими для злочинців на цей час інші криміногенні місця.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Копотун І. М. Організаційні засади забезпечення конституційних прав громадян міліцією під час припинення масових заворушень / І. М. Копотун // Вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – Спецвипуск. – 2007. – № 1. – С.33–41.
2. Копотун І. М. Кримінальна відповідальність за злочини проти громадського порядку та моральності в зарубіжному законодавстві / І. М. Копотун // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2007. – № 3. – С. 124–134.
3. Копотун І. М. Громадський порядок як об’єкт правової охорони / І. М. Копотун // Право і суспільство. – 2007. – № 3. – С.72–75.
4. Копотун І. М. Шляхи запобігання виникнення масових заворушень (кримінологічні та криміналістичні аспекти) / І. М. Копотун // Вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2008. – №1. – С.163–168.
5. Копотун І. М. Проблеми відмежування правопорушень у сфері громадського порядку / І. М. Копотун // Право і суспільство. – 2008.– № 2, 3. – С.51–57.
6. Копотун І. М. Поняття та зміст охорони громадського порядку / І. М. Копотун // Актуальні проблеми удосконалення кримінального законодавства України, матеріали міжвуз. наук.-практ. конф., Київ, 25 трав. 2007 р. / Київський національний університет внутрішніх справ. – К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2007. – С.125–128.
7. Копотун І. М. Сучасний стан захисту громадського порядку в Україні як об’єкт правової охорони / І. М. Копотун // Забезпечення громадської безпеки – головне завдання правоохоронних органів держави, матеріали міжвуз. наук.-практ. конф., Донецьк, 23 лют. 2007 р. / Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ. – Донецьк : Донец. юрид. ін-т Луган. держ. ун-ту внутр. справ, 2007. – С.15–19.
8. Копотун І. М. Закордонний досвід здійснення охорони громадського порядку муніципальною (місцевою) поліцією і можливості його використання в Україні / І. М. Копотун // Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки : матеріали Всеукр наук.-практ. конф. Івано-Франківськ, 16-17 лист. 2007 р.) / Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ. – Івано-Франківськ : Прикарп. юрид. ін-т Львів. держ. ун-ту внутр. справ, 2007. – С.31–41.
9. Копотун І. М. Організація діяльності патрульної служби МВС України: збірник нормат.-метод. актів / Копотун І. М., Шибко С. П., Зінченко М. П. – Київ. – 2006. – 343 с.
10. Копотун І. М. Організація діяльності працівників патрульної служби МВС України щодо охорони громадського порядку, припинення порушень Правил дорожнього руху, інших адміністративних правопорушень на території обслуговування : метод. рек. / Копотун І. М., Костюк В. Л., Пелегеша О. Г. – Київ. – 2006. – 100 с.
11. Копотун І. М. Забезпечення охорони громадського порядку, безпеки під час проведення масових заходів та заходів щодо запобігання втрат особового складу під час проведення спеціальних операцій по затриманню озброєних злочинців і дій в екстремальних ситуаціях : метод. рек. / Копотун І. М., Костюк В. Л., Пелегеша О. Г. – Київ. – 2007. – 25 с.
12. Копотун І. М. Міліція громадської безпеки: адміністративно-правовий статус та місце у системі органів внутрішніх справ : метод. рек. / Копотун І. М., Костюк В. Л., Пелегеша О. Г. – Київ.– 2007. – 62 с.
13. Копотун І. М. Охорона громадського порядку та безпеки громадян у разі виникнення позаштатної ситуації в районі проведення військових навчань : метод. рек. / Копотун І. М., Костюк В. Л., Пелегеша О. Г. – Київ. – 2008. – 75 с.
14. Копотун І. М. Механізм адміністративно-правового регулювання діяльності міліції громадської безпеки у сфері охорони громадського порядку та профілактики правопорушень : метод. рек. / Копотун І. М., Костюк В. Л., Пелегеша О. Г. – Київ. – 2008. – 34 с.
15. Копотун І. М. Залучення населення до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень : метод. рек. / Копотун І. М., Костюк В. Л., Пелегеша О. Г. – Київ. – 2008. – 35 с.
16. Копотун І. М. Порядок доставлення до ОВС та короткострокове затримання осіб, які вчинили адміністративні правопорушення : метод. рек. / Копотун І. М., Костюк В. Л., Пелегеша О. Г. – Київ. – 2008. – 31 с.

АНОТАЦІЯ

Копотун І.М. Громадський порядок як об’єкт кримінально-правової охорони. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Київський національний університет внутрішніх справ. – Київ, 2008.
У дисертації узагальнено результати дослідження кримінально-правових та кримінологічних проблем охорони громадського порядку. На основі аналізу основних тенденцій історичного розвитку досліджено соціальну обумовленість запровадження кримінальної відповідальності за посягання на громадський порядок. З урахуванням міжнародно-правових стандартів та норм вітчизняного законодавства визначено поняття громадського порядку як об’єкта кримінально-правової охорони, а також здійснено системний аналіз складів злочинів, які посягають на громадський порядок. З огляду на потреби правозастосовної практики, розглянуто питання юридичної оцінки та кваліфікації злочинів, які посягають на громадський порядок. Дослідження набуло практичного втілення у розроблених на його основі пропозиціях щодо унесення необхідних змін і доповнень до законодавства.
Ключові слова: громадський порядок; порушення громадського порядку; масові заворушення; хуліганство; кваліфікація злочинів.

АННОТАЦИЯ

Копотун И.Н. Общественный порядок как объект уголовно-правовой охраны. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Киевский национальный университет внутренних дел. – Киев, 2008.
Диссертация посвящена исследованию уголовно-правовых и криминологических проблем охраны общественного порядка на основе нового законодательства Украины об уголовной ответственности. Впервые комплексно рассматриваются достижения современной правовой теории и практики противодействия нарушениям общественного порядка.
Основополагающим критерием для периодизации истории исследуемых явлений избран классический подход к определению этапов развития государства и права. В диссертации выделены такие хронологические рамки развития законодательства об уголовной ответственности за нарушения общественного порядка: период до создания Киевского государства; период Киевского государства; период литовско-польского господства; казацкий период; период Российской Империи; советский период; период становления украинского государства; современный период.
В нынешних правовых доктринах и действующем законодательстве не сложилось единого подхода к определению понятия “общественный порядок”, что вызывает значительные трудности в правоприменительной практике. Отсутствие общепринятого понимания объекта охраны приводит к неадекватности в сфере законодательного обеспечения противодействия посягательством на общественный порядок (в частности, законодательство об уголовной ответственности и административное законодательство по-разному определяют объективные признаки соответствующих деликтов).
В диссертации исследован комплекс теоретических и практических вопросов уголовной ответственности за деяния, предусмотренные ст. 293–296 УК Украины. Объектом исследования являются социальные отношения, которые возникают в процессе криминально-правовой охраны общественного порядка, а предметом – общественный порядок как объект уголовно-правовой охраны. Освещены ключевые вопросы, связанные с охраной общественного порядка.
Наряду с анализом социальной обусловленности уголовной ответственности за нарушения общественного порядка, обоснованием необходимости сохранения указанной уголовно-правовой нормы в уголовном законе, диссертант исследует проблемные и дискуссионные вопросы теории и практики квалификации этих преступлений. Уточняется характер возникновения преступлений, посягающих на общественный порядок. Диссертант предлагает считать мотивы совершения этих преступлений факультативными, а также разграничить уголовную и административную ответственность за правонарушения в сфере общественной безопасности.
Предложено унифицировать понятие “общественный порядок”. С учетом этого в УК Украины следует предусмотреть соответствующие разделы, а также привести в соответствии с этими и другими предложениями понятийный аппарат. Уделено внимание вопросам разограничения признаков юридического состава деяний, предусмотренных ст. 293–296 УК, от других преступлений и административных правонарушений.
Проведенный автором системный анализ позволяет сделать вывод о наличии необходимых и достаточных оснований для криминализации исследуемого явления и соответствия нарушения общественного порядка выработанным наукой уголовного права принципам криминализации (декриминализации) общественно опасных деяний.
Полученные автором результаты дают основания констатировать, что отечественное законодательство в сфере уголовно-правовой охраны общественного порядка пребывает на этапе становления, а судебно-следственная практика его применения только формируется. Использование опыта, накопленного мировым сообществом, в плане усовершенствования законодательства Украины, имеет первоочередное значение. От эффективности решения этого вопроса зависит степень реального научного вклада в деятельность по предотвращению преступлений.
С учетом потребностей правоприменимой практики, рассмотрен вопрос юридической оценки и квалификации преступлений, посягающих на общественный порядок. Исследование получило практичное внедрение в разработанных на его основе предложениях относительно внесения необходимых изменений и дополнений в законодательство и правоприменительную практику.
Ключевые слова: общественный порядок; нарушения общественного порядка; массовые беспорядки; хулиганство; квалификация преступлений.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking